Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№2(54) // 2015

 

Обкладинка

 

1. Ювілеї

 

К 75-летию Николая Николаевича Велигоцкого

30 апреля 2015 г. исполнилось 75 лет со дня рождения и 52 года научной, лечебной и педагогической деятельности заведующего кафедрой торакоабдоминальной хирургии Харьковской медицинской академии последипломного образования, заслуженного деятеля науки и техники Украины, лауреата Государственной премии Украины, доктора медицинских наук, профессора Николая Николаевича Велигоцкого.

2. Ювілеї

 

До 65-річчя Володимира Володимировича Грубніка

22 березня виповнилося 65 років від дня народження заслуженого діяча науки і техніки України, професора, завідувача кафедри хірургії № 1 Одеського національного медичного університету Володимира Володимировича Грубніка.

3. Оригінальні дослідження

 

Інтраабдомінальна алопластика у поєднанні з операцією Ramirez при гігантських післяопераційних грижах живота

Я. П. Фелештинський, В. В. Сміщук, В. В. Лепський

Мета роботи — поліпшити результати хірургічного лікування післяопераційних гриж живота гігантського розміру шляхом використання інтраабдомінальної алопластики у поєднанні з операцією Ramirez.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати хірургічного лікування 164 хворих з післяопераційними грижами живота гігантського розміру. Залежно від методики операції хворих розподілили на дві групи: у 1-й групі (n = 82) застосовували модифіковану операцію Ramirez у поєднанні з інтраабдомінальною алопластикою, у 2-й групі (n = 82) — алопластику onlay в поєднанні з операцією Ramirez.

Результати та обговорення. Застосування інтраабдомінального способу алопластики у поєднанні з операцією Ramirez сприяло значному зниженню частоти виникнення абдомінального компартмент-синдрому (4 ((4,9 ± 2,4) %) випадки у 2-й групі та 0 — у 1-й групі, р < 0,05), сероми (відповідно 21 ((22,1 ± 4,3) %) і 6 ((8,7 ± 3,4) %) випадків, р < 0,05), нагноєння післяопераційної рани (10 ((10,5 ± 3,1) %) та 2 ((2,9 ± 2,0) %) р < 0,05), мешоми (3 ((3,7 ± 2,1) %) і 0, р > 0,05). Рецидиви грижі виявлено у 4 ((6,5 ± 3,1) %) пацієнтів 2-ї групи та в 1 ((1,6 ± 1,6) %) у 1-й групі (р > 0,05).

Висновки. При післяопераційних грижах живота гігантського розміру використання інтраабдомінальної алопластики у поєднанні з операцією Ramirez забезпечило створення оптимального об’єму черевної порожнини без підвищення внутрішньочеревного тиску, сприяло значному зниженню частоти сероми і нагноєння післяопераційної рани, запобігло виникненню абдомінального компартмент-синдрому, тоді як при застосуванні операції Ramirez у поєднанні з методикою onlay зафіксовано (4,9 ± 2,4) % випадків виникнення абдомінального компартмент-синдрому.

Ключові слова: післяопераційна грижа живота, інтраабдомінальна алопластика, антиадгезивне покриття, серома, мешома, композитна сітка.

 

Интраабдоминальная аллопластика в сочетании с операцией Ramirez при гигантских послеоперационных грыжах живота

Я. П. Фелештинский, В. В. Смищук, В. В. Лепский

Цель работы — улучшить результаты хирургического лечения послеоперационных грыж живота гигантского размера путем использования интраабдоминальной аллопластики в сочетании с операцией Ramirez.

Материалы и методы. Проанализированы результаты хирургического лечения 164 больных с послеоперационными грыжами живота гигантского размера. В зависимости от методики операции больных распределили на две группы: в 1-й группе (n = 82) применяли модифицированную операцию Ramirez в сочетании с интраабдоминальной аллопластикой, во 2-й группе (n = 82) — аллопластику onlay в сочетании с операцией Ramirez.

Результаты и обсуждение.Применение интраабдоминального способа аллопластики в сочетании с операцией Ramirez способствовало значительному снижению частоты абдоминального компартмент-синдрома (4 ((4,9 ± 2,4) %) случая во 2-й группе и 0 — в 1-й группе, р < 0,05), серомы (соответственно 21 ((22,1 ± 4,3) %) и 6 ((8,7 ± 3,4) %) случаев, р < 0,05), нагноения послеоперационной раны (10 ((10,5 ± 3,1) %) и 2 ((2,9 ± 2,0) %) р < 0,05), мешомы (3 ((3,7 ± 2,1) %) и 0, р > 0,05). Рецидивы грыжи выявлены у 4 ((6,5 ± 3,1) %) пациентов 2-й группы и у 1 ((1,6 ± 1,6) %) в 1-й группе (р > 0,05).

Выводы. При послеоперационных грыжах живота гигантского размера применение интраабдоминальной аллопластики в сочетании с операцией Ramirez обеспечило создание оптимального объема брюшной полости без повышения внутрибрюшного давления, способствовало значительному снижению частоты сером и нагноения послеоперационной раны, предотвратило возникновение абдоминального компартмент-синдрома, тогда как при использовании операции Ramirez в сочетании с аллопластикой onlay зафиксировано (4,9 ± 2,4) % случаев возникновения абдоминального компартментсиндрома.

Ключевые слова: послеоперационная грыжа живота, интраабдоминальная аллопластика, антиадгезивное покрытие, серома, мешома, композитная сетка.

4. Оригінальні дослідження

 

Трансабдомінальна преперитонеальна безфіксаційна та безшовна герніопластика пахвинного каналу з використаннямметоду зварювання живих біологічних тканин

В. І. Паламарчук, М. Ю. Крестьянов, В. М. Лисенко, Р. О. Балацький, М. М. Гвоздяк, О. А. Потапов

Мета роботи — поліпшити результати хірургічного лікування хворих з пахвинними грижами шляхом розробки та впровадження в практику нового способу закриття країв очеревини над сітчастим імплантатом з використанням методу зварювання живих біологічних тканин при виконанні трансабдомінальної преперитонеальної алопластики пахвинних каналів.

Матеріали і методи. В дослідження залучено 38 хворих з пахвинними грижами. Серед пацієнтів переважали чоловіки — 34 (89,5 %). Оперативні втручання виконували як під загальним, так і під регіонарним знеболюванням. Залежно від виду з’єднання країв очеревини пацієнтів розподілили на дві групи. В основній групі (n = 21) виконано перитонізацію сітчастого імплантату за допомогою технології зварювання живих біологічних тканин, у контрольній (n = 17) — з фіксацією країв очеревини за допомогою шовного матеріалу Vicryl 2,0.

Результати та обговорення. Контрольне обстеження хворих, прооперованих з використанням електрозварювання країв очеревини над сітчастим імплантатом без застосування шовного та фіксаційного матеріалу, проведене у строки від 0,5 до 3 років, не виявило рецидивів грижі та хронічного пахвинного болю, а ультразвукове дослідження зони зварювання — патологічних змін або дефектів в очеревині.

Висновки. Запропонований метод з’єднання країв очеревини над сітчастим імплантатом при виконанні трансабдомінальної преперитонеальної алопластики пахвинних каналів — надійний та безпечний спосіб, який не потребує додаткового використання шовного та фіксаційного матеріалу.

Ключові слова: пахвинна грижа, метод електрозварювання живих біологічних тканин, лапароскопічна герніопластика.

 

Трансабдоминальная преперитонеальная бесфиксационная и бесшовная герниопластика пахового канала с использованием метода сварки живых биологических тканей

В. И. Паламарчук, Н. Е. Крестьянов, В. Н. Лысенко, Р. О. Балацкий, Н. Н. Гвоздяк, А. А. Потапов

Цель работы — улучшить результаты хирургического лечения больных с паховыми грыжами путем разработки и внедрения в практику нового способа закрытия краев брюшины над сетчатым имплантатом с использованием метода сварки живых биологических тканей при выполнении трансабдоминальной преперитонеальной аллопластики пахового канала.

Материалы и методы. В исследование включено 38 больных с паховой грыжей. Среди пациентов преобладали мужчины — 34 (89,5 %). Оперативные вмешательства выполняли как под общим, так и под регионарным обезболиванием. В зависимости от вида соединения краев брюшины пациентов распределили на две группы. В основной группе (n = 21) выполнена перитонизация сетчатого имплантата с помощью технологии сварки живых биологических тканей, в контрольной (n = 17) — с фиксацией краев брюшины с помощью шовного материала Vicryl 2,0.

Результаты и обсуждение.Контрольное обследование больных, прооперированных с использованием электросварки краев брюшины над сетчатым имплантатом без применения шовного и фиксирующего материала, проведенное в сроки от 0,5 до 3 лет, не выявило рецидивов грыжи и хронической паховой боли, а ультразвуковое исследование зоны сварки — патологических изменений или дефектов в брюшине.

Выводы. Предложенный метод соединения краев брюшины над сетчатым имплантатом при выполнении трансабдоминальной преперитонеальной аллопластики пахового канала — надежный и безопасный способ, при котором нет необходимости дополнительно использовать шовный и фиксирующий материал.

Ключевые слова: паховая грыжа, метод электросварки живых биологических тканей, лапароскопическая герниопластика.

5. Оригінальні дослідження

 

Пахово-калиткові грижі як причина гіпоксії яєчка у новонароджених та дітей раннього віку

В. П. Притула, І.Г. Рибальченко

Мета роботи — обґрунтувати механізм розвитку та визначити ступінь компресії пахово-калиткових гриж на судини і яєчко на основі впровадження допплерографічного обстеження в лікувальний процес.

Матеріали і методи. У відділенні хірургії новонароджених Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» у період 1992 — 2014 рр. перебували на лікуванні 290 хворих з природженими грижами. Залежно від періоду, коли було проведене лікування, хворих розподілили на дві групи: основну (n = 196) — 2004 —2014 рр. та контрольну (n = 94) — 1992 — 2003 рр. Природжені однобічні грижі виявлено у 194 (66,89 %) пацієнтів, природжені двобічні — у 36 (12,42 %), защемлені — у 60 (20,69 %). Вік хворих — від народження до 3 міс. Для верифікації діагнозу застосовували клініколабораторне обстеження в усіх пацієнтів, ультразвукове і допплерографічне дослідження пахової ділянки та калитки — у 182 (62,76 %), променеві (рентгенологічні) дослідження — у 18 (6,21 %), морфологічне дослідження матеріалу — у 8 (2,76 %).

Результати та обговорення. Діагноз «пахово-калиткова грижа» ґрунтувався на даних зі скарг батьків та огляду дитини. У 230 (79,31 %) хворих клініко-лабораторні показники були в межах норми, а у 60 (20,69 %) пацієнтів виявлено ознаки непрохідності кишечника через защемлену грижу з розвитком запального процесу. Для з’ясування стану пахового каналу та органів калитки в основній групі 182 хворим проводили ультразвукове та допплерографічне дослідження. За наявності вільних гриж результати дослідження вказували на набряк яєчка та придатка зі сповільненим відтоком, що свідчило про порушення кровотоку в яєчку, яке виникло в момент народження. У разі защемлення грижі у 21 хворого встановлено порушення кровотоку в яєчку та в ділянці кишки (на 40 — 50 % порівняно з нормою), а у 8 хворих кровотоку не було. Час від початку захворювання мав значення при госпіталізації хворих із защемленими грижами у 60 осіб, із яких до 12 год госпіталізовано 43 (14,83 %), від 12 до 24 год — 13 (4,48 %), від 24 до 72 год — 4 (1,38 %). Хірургічне лікування проведено у всіх хворих. У 230 хворих, які не мали защемлення, оперативне лікування виконали в плановому порядку (у 194 — з однобічною локалізацією гриж та у 36 — з двобічною). Під час хірургічної корекції природжених однобічних гриж у 88 зі 194 осіб зовнішній пахвинний канал не відкривали. Пластику пахвинного каналу застосували у всіх хворих. Двобічні операції одночасно проведено у 10 пацієнтів. Лапароскопічну корекцію пахвинних гриж виконано у 11 (3,79 %) хворих, із яких двобічних пахово-калиткових гриж було 3, правобічних — 5, лівобічних — 3. Оперативне лікування защемленої грижі здійснено без резекції кишки у 52 осіб. Резекцію защемленої ділянки кишечника проведено у 8 пацієнтів. Усі операції виконано з пахвинного доступу, проте у трьох здійснено конверсію — лапаротомію, із яких в однієї дитини накладено кінцеву ілеостому (термін защемлення був 17 год). У 26 немовлят спостерігали защемлені пахвино-калиткові грижі, які ускладнилися недугою яєчка та придатка (тромбоз судин, орхіт, епідидиміт), з них праве яєчко було уражено в 23 осіб, ліве яєчко — у 3. Термін защемлення становив 1,5 — 6 год.

Висновки. Наявність у новонародженої дитини пахово-калиткової грижі є показанням до проведення ультразвукового обстеження для визначення стану органів калитки та дослідження кровотоку ендокринної залози — яєчка. Всі природжені (канатикові та яєчкові грижі, перекрути гонади та придатка), а також набуті (травми) вади пахово-калиткової ділянки — чинники розвитку гіпоксії яєчка різного ступеня на початковому етапі, а згодом — гіпоплазії та атрофії яєчка. Операцію слід проводити відразу після встановлення діагнозу, щоб запобігти виникненню ускладнень — ішемії та некрозу яєчка.

Ключові слова: гіпоксія яєчка, діти, пахово-калиткові грижі, защемлені грижі.

 

Пахово-мошоночные грыжи как причина гипоксии яичка у новорожденных и детей раннего возраста

В. П. Притула, И. Г. Рыбальченко

Цель работы — обосновать механизм развития и определить степень компрессии пахово-мошоночных грыж на сосуды и яичко за счет внедрения допплерографического обследования в лечебный процесс.

Материалы и методы. В отделении хирургии новорожденных Национальной детской специализированной больницы «Охматдет» в период 1992 — 2014 гг. находились на лечении 290 больных с врожденными грыжами. В зависимости от периода, когда было проведено лечение, больных разделили на две группы: основную (n = 196) — 2004 — 2014 гг. и контрольную (n = 94) — 1992 — 2003 гг. Врожденные односторонние грыжи диагностированы у 194 (66,89 %) пациентов, врожденные двусторонние — у 36 (12,42 %), ущемленные — у 60 (20,69 %). Возраст больных — от рождения до 3 мес. Для верификации диагноза применяли клинико-лабораторное обследование всех пациентов, ультразвуковое и допплерографическое исследование паховой области и мошонки — у 182 (62,76 %), лучевые (рентгенологические) исследования — у 18 (6,21 %), морфологическое исследование материала — у 8 (2,76 %).

Результаты и обсуждение.Диагноз «пахово-мошоночная грыжа» основывался на данных из жалоб родителей и осмотра ребенка. У 230 (79,31 %) больных клинико-лабораторные показатели были в пределах нормы, а у 60 (20,69 %) пациентов наблюдали признаки непроходимости кишечника по причине ущемленной грыжи и развитие воспалительного процесса. Для оценки состояния пахового канала и органов мошонки в основной группе 182 больным проводили ультразвуковое и допплерографическое исследование. При наличии свободных грыж результаты исследования указывали на отек яичка и придатка с замедленным оттоком, что свидетельствовало о нарушении кровотока в яичке, которое возникло при рождении. В случае ущемления грыжи у 21 больного установлено нарушение кровотока в яичке и в области кишки (на 40 — 50 % по сравнению с нормой), а у 8 больных кровоток отсутствовал. Время от начала ущемления имело значение при госпитализации больных с ущемленными грыжами у 60 лиц, из которых до 12 ч госпитализированы 43 (14,83 %), от 12 до 24 ч — 13 (4,48 %), от 24 до 72 ч — 4 (1,38 %). Хирургическое лечение выполнено у всех больных. У 230 больных, которые не имели ущемления, оперативное лечение проведено в плановом порядке (у 194 — с односторонней локализацией грыж и у 36 — с двусторонней). Во время хирургической коррекции врожденных односторонних грыж у 88 из 194 пациентов наружное паховое кольцо не открывалось. Пластику пахового канала выполняли у всех больных. Двусторонние операции одновременно провели у 10 пациентов. Лапароскопическая коррекция паховых грыж выполнена у 11 (3,79 %) больных, из которых двусторонних пахово-мошоночных грыж было 3, правосторонних — 5, левосторонних — 3. Оперативное лечение ущемленной грыжи проведено без резекции кишки у 52 пациентов, а резекция ущемленного участка кишечника выполнена у 8. Все операции осуществлены с пахового доступа, однако в трех случаях проведена конверсия — лапаротомия, из которых у одного ребенка наложена конечная илеостома (срок ущемления составил 17 ч). У 26 младенцев наблюдали ущемленною грыжу, осложнившуюся болезнью яичка и придатка (тромбоз сосудов, орхит, эпидидимит), из них правое яичко было поражено у 23 лиц, левое яичко — у 3. Срок ущемления — 1,5 — 6 ч.

Выводы. Наличие у новорожденного ребенка пахово-мошоночной грыжи является показанием к проведению ультразвукового обследования для определения состояния органов мошонки и исследования кровотока эндокринной железы — яичка. Все врожденные (канатиковые и яичковые грыжи, перекрут гонады и придатка), а также приобретенные (травмы) дефекты пахово-мошоночного участка являются факторами развития гипоксии яичка разной степени на начальном этапе, а впоследствии — гипоплазии и атрофии яичка. Операцию следует проводить сразу после установления диагноза, чтобы предотвратить возникновение осложнений — ишемии и некроза яичка.

Ключевые слова: гипоксия яичка, дети, пахово-мошоночная грыжа, ущемленные грыжи, диагностика, лечение.

6. Оригінальні дослідження

 

Анальгетична ефективність різних видів блокади передньої черевної стінки у дітей

А. А. Альбокрінов

Мета роботи — порівняти анальгетичну ефективність різних видів блокади передньої черевної стінки у дітей.

Матеріали і методи. Обстежено 165 дітей віком від 1 міс до 5 років, яким виконано поверхневі хірургічні втручання на передній черевній стінці в умовах регіонарної анестезії із седацією: каудальна анестезія (група 1, n = 28), торако-люмбальна паравертебральна блокада на рівні Th12—L1 (група 2, n = 49), блокада поперечного простору живота (група 3, n = 49), блокада клубово-підчеревного та клубово-пахвинного нервів (група 4, n = 39) 0,25 % бупівакаїном. Вивчали інтраопераційну дозу фентанілу, а також інтенсивність болю, дозу морфіну та час до першого знеболювання в післяопераційний період.

Результати та обговорення. Інтраопераційна доза фентанілу становила в групі 1 (0,1 ± 0,1) мкг/кг, у групі 2 — (0,2 ± 0,1) мкг/кг, у групі 3 — (1,6 ± 0,1) мкг/кг, у групі 4 — (2,6 ± 0,1) мкг/кг. Інтенсивність болю після операції в групі 1 становила (4,1 ± 0,3) бала, в інших групах не перевищувала 2 бали. Введення морфіну після операції в групі 1 потребували 64,2 % дітей, у групах 2, 3 та 4 — 10,2; 12,2 та 12,8 % дітей відповідно. Доза морфіну була значно більшою в групі 1. Час до першого знеболювання після операції становив у групі 1 (244,1 ± 9,1) хв, у групі 2 — (861,4 ± 15,4) хв, у групі 3 — (823,4 ± 20,0) хв і в групі 4 — (689,9 ± 23,2) хв.

Висновки. Каудальна та паравертебральна блокади при операціях на передній черевній стінці у дітей дають змогу значно зменшити інтраопераційні дози фентанілу порівняно з блокадою поперечного простору живота і блокадою клубовопідчеревного та клубово-пахвинного нервів. Периферичні блокади сприяють зменшенню в 5 разів потреби в опіоїдах після операції порівняно з каудальною анестезією. Торако-люмбальна паравертебральна анестезія поєднує переваги центральних та периферичних блокад передньої черевної стінки: потребує мінімального інтраопераційного потенціювання опіоїдами та характеризується тривалою та якісною післяопераційною анальгезією.

Ключові слова: діти, регіонарна анестезія, каудальна анестезія, паравертебральна блокада, блокада поперечного простору живота, блокада клубово-підчеревного та клубово-пахвинного нервів, післяопераційна анальгезія.

 

Анальгетическая эффективность разных видов блокады передней брюшной стенки у детей

А. А. Альбокринов

Цель работы — сравнить анальгетическую эффективность разных видов блокады передней брюшной стенки у детей.

Материалы и методы. Обследованы 165 детей в возрасте от 1 мес до 5 лет, которым выполняли поверхностные хирургические вмешательства на передней брюшной стенке в условиях регионарной анестезии с седацией: каудальная анестезия (группа 1, n = 28), торако-люмбальная паравертебральная блокада на уровне Th12-L1 (группа 2, n = 49), блокада поперечного пространства живота (группа 3, n = 49), блокада подвздошно-подчревного и подвздошно-пахового нервов (группа 4, n = 39) 0,25 % бупивакаином. Изучали интраоперационную дозу фентанила, а также интенсивность боли, дозу морфина, время первого обезболивания в послеоперационный период.

Результаты и обсуждение.Интраоперационная доза фентанила составила в группе 1 (0,12 ± 0,05) мкг/кг, в группе 2 — (0,18 ± 0,05) мкг/кг, в группе 3 — (1,6 ± 0,09) мкг/кг, в группе 4 — (2,6 ± 0,1) мкг/кг. Интенсивность боли после операции в группе 1 составила (4,1 ± 0,3) балла, в других группах не превышала 2 баллов. Введение морфина после операции потребовалось в группе 1 у 64,2 % детей, в группах 2, 3 та 4 — 10,2, 12,2 и 12,8 % детей соответственно. Доза морфина была значительно больше в группе 1. Время до первого обезболивания после операции составило в группе 1 (244,1 ± 9,1) мин, в группе 2 — (861,4 ± 15,4) мин, в группе 3 — (823,4 ± 20,0) мин и в группе 4 — (689,9 ± 23,2) мин.

Выводы. Каудальная и паравертебральная блокады при операциях на передней брюшной стенке у детей позволяют значительно снизить интраоперационные дозы фентанила по сравнению с блокадой поперечного пространства живота и блокадой подвздошно-подчревного и подвздошно-пахового нервов. Периферические блокады способствуют уменьшению в 5 раз потребности в опиоидах после операции по сравнению с каудальной анестезией. Торако-люмбальная паравертебральная анестезия обладает преимуществами центральных и периферических блокад передней брюшной стенки: требует минимального интраоперационного потенцирования опиоидами и характеризуется продолжительной и качественной послеоперационной анальгезией.

Ключевые слова: дети, регионарная анестезия, каудальная анестезия, паравертебральная блокада, блокада поперечного пространства живота, блокада подвздошно-подчревного и подвздошно-пахового нервов, послеоперационная анальгезия.

7.

 

Катетер-керована мікропінна стовбурна флебосклерооблітерація під ультразвуковим дуплексним контролем при лікуванні варикозної хвороби нижніх кінцівок

В. А. Ходос

Мета роботи — вивчити можливості та оцінити ефективність катетер-керованої мікропінної стовбурної флебосклерооблітерації (КМСФСО) під контролем ультразвукового дуплексного ангіосканування (УЗДАС) при лікуванні варикозної хвороби нижніх кінцівок.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати проведення у 2012—2014 рр. КМСФСО під контролем УЗДАС у 102 пацієнтів з варикозною хворобою нижніх кінцівок функціонального класу С2—С6. На підставі даних УЗДАС, яке проводили через 1 і 7 днів, 1, 6 та 12 — 18 міс після КМСФСО, оцінювали стан сафенофеморального та сафенопоплітеального співустя і стабільність оклюзії в стовбурах великої та малої підшкірної вени. У віддалений період аналізували кількість рецидивів захворювання.

Результати та обговорення. В строки 12 — 18 міс результати лікування методом КМСФСО під контролем УЗДАС проаналізовано у 62 пацієнтів. Дані УЗДАС свідчили про незворотну фіброзну трансформацію засклерозованих вен. У 57 (91,94 %) осіб у ці строки досягнуто облітерації великої та малої підшкірної вени без утворення патологічної кукси. У 4 (6,45 %) пацієнтів виявлено утворення кукси довжиною 5 — 8 мм без рефлюксу в пригирлові притоки. Утворення патологічної кукси з рефлюксом у v. epigastrica superficialis без зовнішніх клінічних виявів зафіксовано в 1 (1,61 %) пацієнта.

Висновки. Виконання КМСФСО під контролем УЗДАС у терміни понад 12 міс у 91,94 % спостережень сприяє повній оклюзії з подальшою фіброзною трансформацією засклерозованих магістральних підшкірних вен і є альтернативою стандартній флебектомії. У строки понад 12 міс після проведення КМСФСО передумови до розвитку рецидиву захворювання у вигляді виникнення кукси великої підшкірної вени протяжністю 5 — 8 мм виявлено у 8,07 % пацієнтів.

Ключові слова: варикозна хвороба, мікропінна склерооблітерація, ультразвукова діагностика.

 

Катетер-управляемая микропенная стволовая флебосклерооблитерация под ультразвуковым дуплексным контролем при лечении варикозной болезни нижних конечностей

В. А. Ходос

Цель работы — изучить возможности и оценить эффективность катетер-управляемой микропенной стволовой флебосклерооблитерации (КМСФСО) под контролем ультразвукового дуплексного ангиосканирования (УЗДАС) при лечении варикозной болезни нижних конечностей.

Материалы и методы. Проанализированы результаты проведения в 2012 — 2014 рр. КМСФСО под контролем УЗДАС у 102 пациентов с варикозной болезнью нижних конечностей функционального класса С2 — С6. На основании данных УЗДАС, которое проводили через 1 и 7 дней, 1, 6 и 12 — 18 мес после КМСФСО, оценивали состояние сафенофеморального и сафенопоплитеального соустья и стабильность окклюзии в стволах большой и малой подкожной вены. В отдаленный период анализировали количество рецидивов заболевания.

Результаты и обсуждение.В сроки 12 — 18 мес результаты лечения методом КМСФСО под контролем УЗДАС проанализированы у 62 пациентов. Данные УЗДАС свидетельствовали о необратимой фиброзной трансформации засклерозированных вен. У 57 (91,94 %) пациентов в эти сроки была достигнута облитерация большой и малой подкожной вены без образования патологической культи. У 4 (6,45 %) пациентов выявлено образование культи длиной 5 — 8 мм без рефлюкса в приустьевые притоки. Образование патологической культи с рефлюксом в v. epigastrica superficialis без внешних клинических проявлений зафиксировано у 1 (1,61 %) пациента.

Выводы. Выполнение КМСФСО под контролем УЗДАС в сроки свыше 12 мес в 91,94 % наблюдений способствует полной окклюзии с последующей фиброзной трансформацией засклерозированных магистральных подкожных вен и является альтернативой стандартной флебэктомии. В период более 12 мес после проведения КМСФСО предпосылки к развитию рецидива заболевания в виде возникновения культи большой подкожной вены протяженностью 5 — 8 мм обнаружены у 8,07 % пациентов.

Ключевые слова: варикозная болезнь, микропенная склерооблитерация, ультразвуковая диагностика.

8. Оригінальні дослідження

 

Клініко-мікробіологічні аспекти лікування пацієнтів з гострим ускладненим апендицитом

А. Д. Квіт, В. Т. Бочар

Мета роботи — за результатами бактеріологічних досліджень ексудату з черевної порожнини верифікувати видовий склад і проаналізувати чутливість до антибактерійних препаратів виділених та культивованих колоній мікроорганізмів, отриманих при поліфокальному взятті матеріалу в пацієнтів з апендикулярним перитонітом.

Матеріали і методи. Проаналізовано карти стаціонарного хворого 356 пацієнтів з гострим апендицитом, прооперованих у 2012 — 2014 рр. у клініці хірургії та ендоскопії факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького на базі Комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги м. Львова. Для проведення мікробіологічних досліджень під час операції здійснювали взяття біологічного матеріалу — ексудату з черевної порожнини та купола сліпої кишки. Досліджено антибактерійну ефективність 33 лікарських засобів.

Результати та обговорення. Експрес-діагностика ексудату абдомінального вмісту із фарбуванням матеріалу за Грамом та Калініченком виявила велику частоту аеробно-анаеробних мікробних асоціацій і значну ідентичність мікрофлори червоподібного відростка та ексудату з черевної порожнини, що підтверджує роль автоінфекції у розвитку гострого апендициту і перитоніту. З усіх оперованих хворих у 50 (14,1 %) діагностовано гнійний перитоніт. Проаналізовано частоту мікробної флори, виявленої у посівах абдомінального ексудату у 50 хворих на гострий апендицит, ускладнений гнійним перитонітом. Позитивний результат бактеріологічного дослідження гною з черевної порожнини при апендикулярному перитоніті отримано у 44 (88 %) пацієнтів. Найбільшу антибактерійну активність відзначено у цефалоспоринів ІІІ покоління, карбапенемів, фторхінолонів IV покоління. Найефективнішими виявилися гатифлоксацин (100,0 %), іміпенем (86,1 %), меропенем (85,7 %).

Висновки. Гострий апендицит — поліетіологічне захворювання, яке має безпосередній зв’язок з мікробіоценозом товстої кишки і зумовлене надмірною колонізацією у цьому біотопі полімікробних асоціацій аеробної грамнегативної і неклостридіальної анаеробної кишкової флори. Бактеріологічні дослідження ексудату з черевної порожнини при апендикулярному перитоніті у 71,1 % випадків виявили ріст колоній Escherichia coli як у монокультурі, так і в асоціації з іншими бактеріями, насамперед з Staphylococcus aureus та S. epidermidis (у 28,0 % випадків). Виділені бактеріальні культури були чутливими до карбапенемів, фторхінолонів і цефалоспоринів ІІІ покоління і нечутливими до антибактерійних середників з груп аміноглікозидів, пеніцилінів, глікопептидів, лінкозамідів, оксазолідинонів.

Ключові слова: гострий апендицит, апендикулярний перитоніт, мікрофлора, антибіотикотерапія.

 

Клинико-микробиологические аспекты лечения пациентов с острым осложненным аппендицитом

А. Д. Квит, В. Т. Бочар

Цель работы — по результатам бактериологических исследований экссудата из брюшной полости верифицировать видовой состав и проанализировать чувствительность к антибактериальным препаратам выделенных и культивируемых колоний микроорганизмов, полученных при полифокальном заборе материала у пациентов с аппендикулярным перитонитом.

Материалы и методы. Проанализированы истории болезни 356 пациентов с острым аппендицитом, прооперированных в 2012 — 2014 гг. в клинике хирургии и эндоскопии факультета последипломного образования Львовского национального медицинского университета имени Данила Галицкого на базе Коммунальной городской клинической больницы скорой медицинской помощи г. Львова. Для проведения микробиологических исследований при операции осуществляли забор биологического материала — экссудата из брюшной полости и купола слепой кишки. Исследована антибактериальная эффективность 33 лекарственных препаратов.

Результаты и обсуждение.Экспресс-диагностика экссудата абдоминального содержимого с окраской материала по Граму и Калиниченко выявила высокую частоту аэробно-анаэробных микробных ассоциаций и значительную идентичность микрофлоры червеобразного отростка и экссудата из брюшной полости. Это подтверждает роль аутоинфекции в развитии острого аппендицита и перитонита. Из всех оперированных больных у 50 (14,1 %) диагностирован гнойный перитонит. Проанализирована частота микробной флоры, обнаруженной в посевах абдоминального экссудата у 50 больных острым аппендицитом, осложненным гнойным перитонитом. Положительный результат бактериологического исследования гноя из брюшной полости при аппендикулярном перитоните получен у 44 (88 %) пациентов. Наибольшая антибактериальная активность отмечена у цефалоспоринов III поколения, карбапенемов, фторхинолонов IV поколения. Эффективными оказались гатифлоксацин (100,0 %), имипенем (86,1 %) и меропенем (85,7 %).

Выводы. Острый аппендицит — полиэтиологическое заболевание, которое имеет непосредственную связь с микробиоценозом толстой кишки. Развитию этого заболевания способствует чрезмерная колонизация полимикробными ассоциациями аэробной грамотрицательной и неклостридиальной анаэробной кишечной флоры. Бактериологические исследования экссудата из брюшной полости при аппендикулярном перитоните в 71,1 % случаев выявили рост колоний Escherichia coli как в монокультуре, так и в ассоциации с другими бактериями, прежде всего со Staphylococcus aureus и S. epidermidis (в 28,0 % случаев). Выделенные бактериальные культуры были чувствительными к карбапенемам, фторхинолонам и цефалоспоринам III поколения и нечувствительными к антибактериальным препаратам из групп аминогликозидов, пенициллинов, гликопептидов, линкозамидов, оксазолидинонов.

Ключевые слова: острый аппендицит, аппендикулярный перитонит, микрофлора, антибиотикотерапия.

9. Оригінальні дослідження

 

Лікування хворих на гострий некротичний панкреатит/парапанкреатит

Я. М. Сусак, О. А. Ткаченко, Л. М. Сківка, І. П. Хоменко, О. О. Дирда, С. І. Пахолюк

Мета роботи — проаналізувати результати комплексного лікування хворих на гострий некротичний панкреатит у спеціалізованому хірургічному відділенні.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 242 хворих на гострий некротичний панкреатит. У 31 (12,8 %) пацієнта проведено дренування гострих некротичних рідинних скупчень. У 40 (16,5 %) хворих з інфекційними ускладненнями некрозів застосовано малоінвазивні пункційно-дренувальні хірургічні технології під контролем УЗД. Некректомію з лапаротомного доступу виконано у 12 (4,9 %) хворих, у яких малоінвазивні технології були неефективними. Фагоцитарну активність та оксидативний метаболізм циркулюючих моноцитів і нейтрофілів оцінювали методом проточної цитофлюориметрії з розрахунком функціонального резерву клітин.

Результати та обговорення. У пацієнтів з достовірним зниженням функціонального резерву нейтрофілів та моноцитів периферійної крові на 5-ту—7-му добу після початку захворювання розвинулися інфекційні ускладнення некрозів. Загальна летальність у хворих на гострий некротичний панкреатит становила 7,4 %, а при розвитку його інфекційних ускладнень — 14,3 %.

Висновки. Лікування хворих на гострий некротичний панкреатит/парапанкреатит має бути спрямоване на формування інфільтрату ділянок некрозів з наступним його розсмоктуванням. Хірургічне лікування хворих на гострий некротичний панкреатит з інфекційними ускладненнями має бути двохетапним з обо в’яз ковим застосуванням малоінвазивних хірургічних технологій на першому етапі. У хворих з інфекційними ускладненнями гост рого некротичного панкреатиту функціональний резерв фагоцитарної активності та продукції реактивних форм кисню у циркулюючих моноцитів та нейтрофілів був достовірно (p < 0,001) знижений порівняно з аналогічними показниками пацієнтів без інфекційних ускладнень. Для профілактики стресових виразок та забезпечення функціонального спокою підшлункової залози у хворих на гострий некротичний панкреатит необхіднo застосовувати інгібітори протонної помпи протягом усього періоду лікування.

Ключові слова: некротичний панкреатит, парапанкреатит, малоінвазивні хірургічні технології, функціональний стан нейтрофілів та моноцитів.

 

Лечение больных острым некротическим панкреатитом/парапанкреатитом

Я. М. Сусак, А. А. Ткаченко, Л. М. Скивка, И. П. Хоменко, А. О. Дырда, С. И. Пахолюк

Цель работы — проанализировать результаты комплексного лечения больных острым некротическим панкреатитом в специализированном хирургическом отделении.

Материалы и методы. Проанализированы результаты лечения 242 больных острым некротическим панкреатитом. У 31 (12,8 %) пациента проведено дренирование острых некротических жидкостных скоплений. У 40 (16,5 %) больных с инфекционными осложнениями некрозов применили пункционно-дренирующие хирургические технологии под контролем УЗИ. Некрэктомию из лапаротомного доступа выполнили у 12 (4,9 %) больных, у которых малоинвазивные технологии были неэффективны. Фагоцитарную активность и оксидативный метаболизм циркулирующих моноцитов и нейтрофилов оценивали методом проточной цитофлюориметрии с расчетом функционального резерва клеток.

Результаты и обсуждение.У пациентов с достоверным снижением функционального резерва нейтрофилов и моноцитов периферической крови на 5 — 7-е сутки после начала заболевания развились инфекционные осложнения. Общая летальность у больных с острым некротическим панкреатитом составила 7,4 %, а при возникновении его инфекционных осложнений — 14,3 %.

Выводы. Лечение больных с острым некротическим панкреатитом/парапанкреатитом должно быть направлено на формирование инфильтрата участков некрозов со следующим его рассасыванием. Хирургическое лечение больных острым некротическим панкреатитом c инфекционными осложнениями должно быть двухэтапным с обязательным применением малоинвазивных хирургических технологий на первом этапе. У больных с инфекционными осложнениями ост рого некротического панкреатита функциональный резерв фагоцитарной активности и продукции реактивных форм кислорода у циркулирующих моноцитов и нейтрофилов был достоверно (p < 0,001) снижен сравнительно с аналогичными показателями пациентов без инфекционных осложнений. Для профилактики стрессовых язв и обеспечения функционального спокойствия поджелудочной железы у больных с некротическим панкреатитом необходимo применять ингибиторы протонной помпы в течение всего периода лечения.

Ключевые слова: некротический панкреатит, парапанкреатит, малоинвазивные хирургические технологии, функциональное состояние нейтрофилов и моноцитов.

10. Оригінальні дослідження

 

Використання малоінвазивних втручань на тлі раціональної антибіотикотерапії при псевдокістах підшлункової залози

В. В. Грубнік, Р. Ю. Вододюк, Г. В. Петровська

Мета роботи — проаналізувати результати лікування хворих із псевдокістами підшлункової залози (ПЗ) при використанні черезшкірних та лапароскопічних методів лікування на тлі раціональної антибіотикотерапії.

Матеріали і методи. За період з 2002 до 2012 р. обстежено та проліковано 264 хворих з рідинними утвореннями в проекції ПЗ. Серед хворих переважали чоловіки — 208 (78,8 %). Середній вік пацієнтів — (42,9 ± 3,1) року. Більшість хворих були віком від 30 до 60 років, 229 пацієнтів (86,7 %) — працездатного віку. Тривалість існування кістозного утворення (за даними УЗД, комп’ютерної та магнітно-резонансної томографії) на момент госпіталізації становила менше ніж 4 тиж у 77 (29,2 %) хворих, від 4 до 12 тиж — у 53 (20,1 %), від 3 до 12 міс — у 122 (46,2 %), понад 1 рік — у 12 (4,5 %). Діагностику і контроль за результатами лікування проводили на підставі аналізу клінічних даних, а також результатів лабораторних, біохімічних та інструментальних досліджень. Основний інструментальний метод діагностики гострого панкреатиту — УЗД, яке проводили при госпіталізації хворого і в динаміці захворювання.

Результати та обговорення. Псевдокісти ПЗ діагностовано у 236 (89,4 %) пацієнтів, абсцеси ПЗ — у 10 (3,8 %), істинні кісти ПЗ — у 18 (6,8 %). Хірургічне лікування застосовували після ретельного діагностичного дослідження та терапії основного і супутніх захворювань. Трансабдомінальні малоінвазивні втручання під контролем УЗД виконано 125 (47,3 %) хворим, лапароскопічне лікування — 38 (14,4 %), лапаротомні операції — 30 (11,4 %). При лікуванні псевдокіст з профілактичною метою застосовували антибіотики широкого спектра дії (цефалоспорини третього-четвертого покоління, фторхінолони, карбапенеми).

Висновки. Застосування малоінвазивних методів в лікуванні псевдокіст ПЗ у 92 % випадків сприяло одужанню. Важливу роль у лікуванні псевдокіст ПЗ відіграє адекватна антибіотикотерапія, яка має включати антибіотики широкого спектра дії (цефалоспоринів третього-четвертого покоління у поєднанні з фторхінолонами). В особливо складних випадках показано застосування карбапенемів. Тривалість антибактеріальної терапії має становити не більше ніж 7 днів, щоб уникнути розвитку грибкової суперінфекції.

Ключові слова: псевдокісти підшлункової залози, рідинні утворення в проекції підшлункової залози, ускладнення, тактика лікування.

 

Использование малоинвазивных вмешательств на фоне рациональной антибиотикотерапии при псевдокистах поджелудочной железы

В. В. Грубник, Р. Ю. Вододюк, А. В. Петровская

Цель работы — проанализировать результаты лечения больных с псевдокистами поджелудочной железы (ПЖ) при использовании чрескожных и лапароскопических методов лечения на фоне рациональной антибиотикотерапии.

Материалы и методы. За период с 2002 по 2012 г. обследованы и пролечены 264 пациента с жидкостными образованиями в проекции ПЖ. Среди больных преобладали мужчины — 208 (78,8 %). Средний возраст пациентов составил (42,9 ± 3,1) года. Большинство больных были в возрасте от 30 до 60 лет, 229 (86,7 %) пациентов — трудоспособного возраста. Длительность существования кистозного образования (по данным УЗИ, компьютерной и магнитно-резонансной томографии) на момент госпитализации составляла менее 4 нед у 77 (29,2 %) больных, от 4 до 12 нед — у 53 (20,1 %), от 3 до 12 мес — у 122 (46,2 %) и более одного года — у 12 (4,5 %). Диагностику и контроль за результатами лечения проводили на основании анализа клинических данных, а также результатов лабораторных, биохимических и инструментальных исследований. Основной инструментальный метод диагностики острого панкреатита — УЗИ, которое проводили при поступлении больного и в динамике заболевания.

Результаты и обсуждение.Псевдокисты ПЖ диагностированы у 236 (89,4 %) пациентов, абсцессы ПЖ — у 10 (3,8 %), истинные кисты ПЖ — у 18 (6,8 %). Оперативные вмешательства выполняли после тщательного дооперационного обследования и лечения основного заболевания и сопутствующей патологии. Пункционное лечение проведено 125 (47,3 %) больным, лапароскопические операции — 38 (14,4 %), лапаротомные операции — 30 (11,4 %). С профилактической целью вводили антибиотики широкого спектра действия (цефалоспорины третьего-четвертого поколения, фторхинолоны, карбапенемы).

Выводы. Применение малоинвазивных методов лечения псевдокисты ПЖ в 92 % случаях способствовало излечению. Важную роль в лечении осложненных псевдокист ПЖ играет адекватная антибиотикотерапия, которая должна включать антибиотики широкого спектра действия (цефалоспорины третьего-четвертого поколения в сочетании с фторхинолонами). В особо сложных случаях показано назначение карбапенемов. Длительность антибиотикотерапии больных с осложненными псевдокистами ПЖ не должна превышать 7 дней для предотвращения развития грибковой суперинфекции.

Ключевые слова: псевдокисты поджелудочной железы, жидкостные образования в проекции поджелудочной железы, осложнения, тактика лечения.

11. Оригінальні дослідження

 

Порівняльна оцінка мікробіологічних досліджень і терміни інфікування опікових ран умовно патогенною мікрофлорою

В. І. Нагайчук

Мета роботи — вивчити терміни інфікування опікових ран та верифікацію мікробіологічних досліджень, виконаних у різних бактеріологічних лабораторіях.

Матеріали і методи. У 20 пацієнтів з опіками проведено мікробіологічні дослідження опікових ран: 10 — в першу добу отримання травми, решті — на 16-ту добу. В останньої групи обпечених матеріал брали з однієї ділянки рани одночасно у дві пробірки для дослідження в різних бактеріологічних лабораторіях. У цих хворих мікрофлору опікових ран визначали також за допомогою вегетативного резонансного тесту.

Результати та обговорення. Мікробіологічні дослідження опікових ран 10 хворих при госпіталізації виявили, що вже в першу добу травми в усіх випадках висівається збудник умовно патогенної мікрофлори, при цьому 30 % ран є умовно чистими, 40 % — контамінованими і 30 % — брудними, інфікованими. Аналіз результатів мікробіологічних досліджень матеріалу з ідентичних ділянок опікових ран у різних бактеріологічних лабораторіях засвідчив, що верифікація збудників збігається в 10 % випадків, частково збігається — в 30 % і не збігається — в 60 %. Згідно з даними вегетативного резонансного тесту цих ділянок опікових ран у них існують одночасно щонайменше 8 — 10 збудників.

Висновки. Встановлено, що вже в першу добу травми з опікових ран у всіх випадках висівається збудник умовно патогенної мікрофлори, а рани за кількісним мікробним показником у 30 % випадків визначено як умовно чисті, в 40 % випадків — як контаміновані і в 30 % випадків — як брудні та інфіковані, що, можливо, залежить від обставин отримання травми, методів долікарської допомоги та санітарно-побутових умов проживання потерпілого. Висока похибка верифікації мікрофлори з ідентичних ділянок опікових ран при визначенні в різних бактеріологічних лабораторіях, імовірно, пов’язана з якістю живильних середовищ, конкурентністю збудників, оснащенням лабораторії, діапазоном можливостей діагностичного методу та кваліфікацією персоналу.

Ключові слова: опік, інфекція, мікрофлора, колонізація.

 

Сравнительная оценка микробиологических исследований и сроки инфицирования ожоговых ран условно патогенной микрофлорой

В. И. Нагайчук

Цель — изучить сроки инфицирования ожоговых ран и верификацию результатов микробиологических исследований, выполненных в разных бактериологических лабораториях.

Материалы и методы. У 20 пациентов с ожогами проведены микробиологические исследования ожоговой раны: 10 — в первые сутки получения травмы, остальным — на 16-е сутки. Второй группе материал забирали с одного участка раны одновременно в две пробирки, которые направляли на исследование в разные бактериологические лаборатории. У этих больных проводили также определение микрофлоры ожоговых ран с помощью вегетативного резонансного теста.

Результаты. Микробиологические исследования ожоговых ран 10 больных при госпитализации показали, что уже в первые сутки травмы во всех случаях высевается возбудитель условно патогенной микрофлоры, при этом 30 % ран являются условно чистыми, 40 % — контаминированными, 30 % — грязными, инфицированными. Анализ результатов микробиологических исследований из одинаковых участков ожоговых ран в разных бактериологических лабораториях показал, что верификация возбудителей совпадает в 10 % случаев, частично совпадает — в 30 %, не совпадает — в 60 % случаев. Согласно данным вегетативного резонансного теста этих участков ожоговых ран, в них существуют одновременно как минимум 8 — 10 возбудителей.

Выводы. Установлено, что уже в первые сутки травмы из ожоговых ран во всех случаеях высевается возбудитель условно патогенной микрофлоры, а раны по количественному микробному показателю определены в 30 % случаев как условно чистые, в 40 % случаев — как контаминированные и в 30 % случаев — как грязные, инфицированные, что, вероятно, зависит от обстоятельств получения травмы, методов доврачебной помощи и санитарно-бытовых условий проживания потерпевших. Высокая ошибка верификации микрофлоры из идентичных участков ожоговых ран при определении в разных бактериологических лабораториях, очевидно, связана с качеством питательных сред, конкуренцией возбудителей, оснащением лаборатории, диапазоном возможностей диагностического метода и квалификацией персонала.

Ключевые слова: ожог, инфекция, микрофлора, колонизация.

12. Оригінальні дослідження

 

Лапароскопічне лікування нейроендокринних пухлин підшлункової залози

М. Ю. Ничитайло, А. В. Скумс, В. П. Шкарбан, В. П. Міхальчевський, А. А. Скумс

Мета роботи — оцінити ефективність та безпечність лапароскопічного лікування пацієнтів з нейроендокринними пухлинами підшлункової залози (ПЗ).

Матеріали і методи. Лапароскопічні втручання з приводу нейроендокринних пухлин ПЗ виконано 23 пацієнтам: лапароскопічну дистальну резекцію ПЗ зі спленектомією — 10 (43,5 %), енуклеацію пухлини ПЗ — 9 (39,1 %), дистальну резекцію ПЗ зі збереженням селезінки — 1 (4,3 %), центральну резекцію ПЗ — 1 (4,3 %).

Результати та обговорення. Зовнішню панкреатичну фістулу виявлено у 4 (19,1 %) пацієнтів (ступінь A — у 3, ступінь В — у 1). Середня тривалість операції — 154 хв (72 — 327 хв), лапароскопічної резекції ПЗ — 196 хв (154 — 327 хв), енуклеації — 123 хв (72 — 176 хв). Середній об’єм інтраопераційної крововтрати — 300 мл (50 — 1100 мл), при енуклеації пухлини — 185 мл (50 — 640 мл), при резекції ПЗ — 320 мл (90 — 1100 мл).

Висновки. Лапароскопічні втручання — безпечний та ефективний метод лікування нейроендокринних пухлин ПЗ.

Ключові слова: нейроендокринні пухлини, лапароскопічна резекція підшлункової залози, інсулінома.

 

Лапароскопическое лечение нейроэндокринных опухолей поджелудочной железы

М. Е. Ничитайло, А. В. Скумс, В. П. Шкарбан, В. П. Михальчевский, А. А. Скумс

Цель работы — оценить эффективность и безопасность лапароскопического лечения пациентов с нейроэндокринными опухолями поджелудочной железы (ПЖ).

Материалы и методы. Лапароскопические вмешательства по поводу нейроэндокринных опухолей ПЖ выполнены 23 пациентам: лапароскопическая дистальная резекция ПЖ со спленэктомией — 10 (43,5 %), энуклеация опухоли ПЖ — 9 (39,1 %), дистальная резекция ПЖ с сохранением селезенки — 1 (4,3 %), центральная резекция ПЖ — 1 (4,3 %) пациент.

Результаты и обсуждение.Наружная панкреатическая фистула выявлена у 4 (19,1 %) пациентов (степень A — у 3 пациентов, степень B — у 1). Среднее время операции — 154 мин (72 — 327 мин), лапароскопической резекции ПЖ — 196 мин (154 — 327 мин), энуклеации — 123 мин (72 — 176 мин). Средний объем интраоперационной кровопотери — 300 мл (50 — 1100 мл), при энуклеации опухоли — 185 мл (50 — 640 мл), при резекции ПЖ — 320 мл (90 — 1100 мл).

Выводы. Лапароскопические вмешательства — безопасный и эффективный метод лечения нейроэндокринных опухолей ПЖ.

Ключевые слова: нейроэндокринные опухоли, лапароскопическая резекция поджелудочной железы, инсулинома.

13. Оригінальні дослідження

 

Шляхи профілактики післяопераційних гнійно-запальних ускладнень при лапароскопічній холецистектомії деструктивних форм холециститу в осіб похилого та старечого віку

В. М. Іванцок

Мета роботи — оцінити ефективність застосування лікувальних бактеріофагів (БФ) для профілактики гнійно-запальних ускладнень при лапароскопічній холецистектомії (ЛХЕ) з приводу гострого деструктивного холециститу (ОДХ) у хворих похилого та старечого віку.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 753 пацієнтів віком 60 років і старших, яким проведено ЛХЕ з приводу ОДХ. Чоловіків було 137 (18,2 %), жінок — 616 (81,8 %). До групи порівняння (n = 606) залучено пацієнтів, яким після ЛХЕ виконували санацію вогнища запалення і троакарної рани (місце вилучення жовчного міхура) розчином «Декасану» (декаметоксину), до основної групи (n = 147) — пацієнтів, яким для зрошення вогнища запалення і санації троакарної рани застосовували лікувальні БФ. Адекватність лікування оцінювали за ступенем інтоксикації (лейкоцитарний індекс інтоксикації у загальному кровотоку, рівень молекул середньої маси у плазмі крові) та частотою виникнення післяопераційних гнійно-запальних ускладнень з боку рани і черевної порожнини.

Результати та обговорення. Застосування БФ у комплексному лікуванні деструктивних форм холециститу дало змогу знизити в 2,3 разу частоту післяопераційних запальних ускладнень з боку рани і черевної порожнини та запобігти виникненню гнійних ускладнень, тоді як у групі порівняння вони виникли у 14 (2,3 %) пацієнтів. Тенденцію до нормалізації лейкоцитарного індексу інтоксикації та рівня молекул середньої маси в основній групі відзначено на 4-ту добу, у групі порівняння — на 7 — 8-му добу. Летальних наслідків не було.

Висновки. Бактеріофаги мають позитивний вплив на регресування запального процесу, пришвидшують зменшення ендотоксикозу, про що свідчить майже вдвічі швидша нормалізація лейкоцитарного індексу інтоксикації та рівня молекул середньої маси.

Ключові слова: гострий деструктивний холецистит, лапароскопічна холецистектомія, лікувальні бактеріофаги.

 

Способы профилактики послеоперационных гнойно-воспалительных осложнений при лапароскопической холецистэктомии по поводу деструктивных форм холецистита у лиц пожилого и старческого возраста

В. М. Иванцок

Цель работы — оценить эффективность применения лечебных бактериофагов (БФ) для профилактики гнойновоспалительных осложнений при лапароскопической холецистэктомии (ЛХЭ) по поводу острого деструктивного холецистита (ОДХ) у больных пожилого и старческого возраста.

Материалы и методы. Проанализированы результаты лечения 753 пациентов в возрасте 60 лет и старше, которым проведена ЛХЭ по поводу ОДХ. Мужчин было 137 (18,2 %), женщин — 616 (81,8 %). Группу сравнения (n = 606) составили пациенты, которым после ЛХЭ выполняли санацию очага воспаления и троакарной раны (место извлечения желчного пузыря) раствором «Декасана» (декаметоксина), основную группу (n = 147) — пациенты, которым для орошения очага воспаления и санации троакарной раны применяли лечебные БФ. Адекватность лечения оценивали по степени интоксикации (лейкоцитарный индекс интоксикации в общем кровотоке, уровень молекул средней массы в плазме крови) и частоте возникновения послеоперационных гнойно-воспалительных осложнений со стороны раны и брюшной полости.

Результаты и обсуждение.Применение БФ в комплексном лечении деструктивных форм холецистита позволило снизить в 2,3 раза частоту послеоперационных воспалительных осложнений со стороны раны и брюшной полости и предупредить возникновение гнойных осложнений, тогда как в группе сравнения они возникли у 14 (2,3 %) пациентов. Тенденция к нормализации лейкоцитарного индекса интоксикации и уровня молекул средней массы в основной группе отмечена к 4-м суткам, в группе сравнения — к 7 — 8-м суткам. Летальных исходов не было.

Выводы. Бактериофаги оказывают положительное влияние на регрессирование воспалительного процесса, ускоряют уменьшение эндотоксикоза, о чем свидетельствует почти в 2 раза более быстрая нормализация лейкоцитарного индекса интоксикации и содержания молекул средней массы.

Ключевые слова: острый деструктивный холецистит, лапароскопическая холецистэктомия, лечебные бактериофаги.

14. Оригінальні дослідження

 

Однопортова лапароскопічна трансумбілікальна холецистектомія (п’ятирічний досвід)

О. Ю. Іоффе, О. А. Тихонов, О. П. Стеценко, Ю. П. Цюра, Т. В. Тарасюк, М. С. Кривопустов

Мета роботи — проаналізувати результати застосування однопортових трансумбілікальних лапароскопічних втручань при калькульозних формах холециститу та порівняти їх з результатами традиційних лапароскопічних втручань.

Матеріали і методи. Однопортову трансумбілікальну лапароскопічну холецистектомію (ОТЛХЕ) використано у 118 пацієнтів з калькульозними формами холециститу як з ізольованими, так і при поєднаній патології. Застосовано різні пристрої (порти) для введення інструментів у черевну порожнину.

Результати та обговорення. Середній ліжко-день у 109 пацієнтів, яким не проводили дренування черевної порожнини після ОТЛХЕ, становив 1,49 доби, у 9 пацієнтів, яким здійснювали дренування черевної порожнини, — 2,22 доби. В післяопераційний період концентрація прозапальних цитокінів (інтерлейкіну-1 і фактора некрозу пухлини ɑ) в осіб, яким застосовано традиційну лапароскопічну холецистектомію (ТЛХЕ), перевищувала в 1,2 разу показники осіб після ОТЛХЕ. При суб’єктивній оцінці болю в післяопераційний період за візуально-аналоговою шкалою та опитувальником Мак-Гіловського виявлено, що інтенсивність болю в групі пацієнтів з однопортовим хірургічним втручанням була меншою, ніж у пацієнтів після ТЛХЕ, — відповідно (3,42 ± 0,16) та (5,98 ± 0,19) бала (р < 0,05).

Висновки. Суб’єктивні й об’єктивні показники післяопераційного болю після ОТЛХЕ менші, ніж після ТЛХЕ. При ОТЛХЕ існує можливість у більшості (92,37 %) пацієнтів закінчити оперативне втручання без дренування черевної порожнини. Вигляд післяопераційного рубця кращий після ОТЛХЕ порівняно з ТЛХЕ.

Ключові слова: калькульозний холецистит, однопортові лапароскопічні операції, лапароскопічні операції.

 

Однопортовая лапароскопическая трансумбиликальная холецистэктомия (пятилетний опыт)

А. Ю. Иоффе, А. А. Тихонов, А. П. Стеценко, Ю. П. Цюра, Т. В. Тарасюк, Н. С. Кривопустов

Цель работы — проанализировать результаты применения однопортовых трансумбиликальных лапароскопических вмешательств при калькулезных формах холецистита и сравнить их с результатами традиционных лапароскопических вмешательств.

Материалы и методы. Однопортовая трансумбиликальная лапароскопическая холецистэктомия (ОТЛХЭ) была применена у 118 пациентов с калькулезными формами холецистита как с изолированными, так и при сочетанной патологии. Использованы разные устройства (порты) для введения инструментов в брюшную полость.

Результаты и обсуждение.Средний койко-день у 109 пациентов, которым не проводили дренирование брюшной полости после ОТЛХЭ, составил 1,49 суток, у 9 пациентов, которым осуществляли дренирование брюшной полости, — 2,22 суток. В послеоперационный период концентрация провоспалительных цитокинов (интерлейкина-1 и фактора некроза опухоли ɑ) у лиц, которым применили традиционную лапароскопическую холецистэктомию (ТЛХЭ), превышала в 1,2 раза показатели лиц после ОТЛХЭ. При субъективной оценке боли в послеоперационный период по визуально-аналоговой шкале и опроснику Мак-Гиловского установлено, что интенсивность боли в группе пациентов с ОТЛХЭ была менее выражена, по сравнению с пациентами после ТЛХЭ — соответственно (3,42 ± 0,16) и (5,98 ± 0,19) балла (р < 0,05).

Выводы. Субъективные и объективные показатели послеоперационной боли после ОТЛХЭ меньше, чем после ТЛХЭ. При ОТЛХЭ существует возможность у большинства (92,37 %) пациентов закончить оперативное вмешательство без дренирования брюшной полости. Вид послеоперационного рубца был лучше после ОТЛХЭ по сравнению с ТЛХЭ.

Ключевые слова: калькулезный холецистит, однопортовые лапароскопические операции, лапароскопические операции.

15.

 

Нові технології в профілактиці спайкової хвороби у гінекологічних хворих

А. Г. Корнацька, Г. В. Чубей, М. В. Бражук, В. К. Кондратюк

Мета роботи — вивчити ефективність профілактики спайкоутворення після органозберігальних гінекологічних операцій із застосуванням поліфункціонального протиспайкового засобу «Дефенсаль».

Матеріали і методи. В основній групі (158 жінок, 45,3 %) для профілактики спайкоутворення під час лапароскопії проводилося зрошення операційного поля 0,02 % розчином декаметоксину («Декасан») з розрахунку 100 мл кожні 30 хвилин. Після завершення операції в черевну порожнину вводили 1 раз на добу 250 — 500 мл поліфункціонального протиспайкового засобу (250 мл розчину містить 1250 мг гіалуронової кислоти, декаметоксин 50 мг, сукцинатний буфер pH 7,3 до 250 мл). У групі порівняння (191 хвора або 54,7 %) профілактичні заходи проводили у традиційному обсязі. Ефективність профілактичних заходів під час операції оцінювали шляхом виявлення непрямих ознак спайкового процесу органів малого таза під час бімануального дослідження та при УЗД. Віддалені результати лікування вивчали за прохідністю маткових труб при проведенні гістеросальпінгографії та за частотою настання вагітності.

Результати та обговорення. За результатами аналізу органозберігальних гінекологічних операцій установлено, що використання 0,02 % розчину декаметоксину та поліфункціонального протиспайкового засобу для профілактики спайкової хвороби сприяло зниженню частоти утворення спайок з 45,0 до 20,3 %, відновленню репродуктивної функції у 65,8 % хворих проти 45,5 % у групі порівняння.

Висновки. При лапароскопічних і відкритих операціях з метою відновлення репродуктивної функції необхідно широко використовувати спеціальні засоби профілактики розвитку спайкового процесу. Застосування поліфункціонального протиспайкового засобу сприяло зменшенню частоти утворення абдомінальних спайок після органозберігальних операцій на органах малого таза, а також відновленню репродуктивної функції.

Ключові слова: гінекологічні операції, спайкова хвороба, медикаментозна профілактика.

 

Новые технологии в профилактике спаечной болезни у гинекологических больных

А. Г. Корнацкая, Г. В. Чубей, М. В. Бражук, В. К. Кондратюк

Цель работы — изучить эффективность профилактики спайкообразования после органосохраняющих гинекологических операций с применением полифункционального противоспаечного средства «Дефенсаль».

Материалы и методы. В основной группе (158 женщины) для профилактики спайкообразования во время лапароскопии проводили орошение операционного поля 0,02 % раствором декаметоксина («Декасан») из расчета 100 мл каждые 30 минут. По завершении операции в брюшную полость вводили 1 раз в сутки 250 — 500 мл полифункционального противоспаечного средства (250 мл раствора содержат 1250 мг гиалуроновой кислоты, декаметоксин 50 мг, сукцинатный буфер pH 7,3 до 250 мл). В группе сравнения (191 больная) профилактические меры проводили в традиционном объеме. Оценку эффективности профилактических мер во время операции проводили путем выявления непрямых признаков спайкового процесса органов малого таза во время бимануального исследования и при УЗД. Отдаленные результаты лечения оценивали путем определения проходности маточных труб при проведении гистеросальпингографии, и по частоте наступления беременности.

Результаты и обсуждение.По результатам анализа органосохраняющих гинекологических операций установлено, что использование 0,02 % раствора декаметоксина и полифункционального противоспаечного средства для профилактики спайковой болезни способствовало снижению частоты образования спаек с 45,0 до 20,3 %, возобновлению репродуктивной функции у 65,8 % больных, в группе сравнения — 45,5 %.

Выводы. При лапароскопических и открытых операциях с целью возобновления репродуктивной функции необходимо широко использовать специальные средства профилактики развития спайкового процесса. Применение полифункционального противоспаечного средства способствовало уменьшению частоты образования абдоминальных спаек, а также возобновлению репродуктивной функции.

Ключевые слова: гинекологические операции, спаечная болезнь, медикаментозная профилактика.

16.

 

Порівняльна оцінка зв’язку між способом обробки кукси червоподібного відростка та виявами спайкового процесу очеревини

І. А. Лурін, О. В. Осовський, Є. В. Цема

Мета роботи — визначити зв’язок між методами занурення кукси червоподібного відростка (ЧВ) і тяжкістю та поширенням спайкового процесу очеревини в експерименті у кролів.

Матеріали і методи. Дослідження проведено на 28 кролях, яких було розподілено на 4 групи по 7 тварин: 1-ша (контрольна) група — інтактні дослідні тварини, 2-га група — тварини, яким виконано класичне занурення кукси ЧВ кисетним та Z-подібним швами, 3-тя група — накладання двох вікрилових лігатур на основу ЧВ з подальшим його відсіченням, 4-та група — накладання двох танталових кліпс на основу ЧВ з подальшим його відсіченням. Тяжкість і поширення спайкового процесу очеревини оцінювали на 7-му добу за шкалою РАІ (Peritoneal adhesion index) після внутрішньовенного введення летальної дози тіопенталу натрію (1,5 % розчин у дозі 2,0 мл на 20 мл ізотонічного розчину) і розкриття черевної порожнини по серединній лінії.

Результати та обговорення. Тяжкість і поширення спайкового процесу очеревини за шкалою РАІ після апендектомії були найменшими у кролів 2-ї групи (у середньому — (1,14 ± 0,14) бала), у кролів 3-ї групи оцінено (2,29 ± 0,36) бала, у кролів 4-ї — (4,71 ± 0,87) бала (всі р < 0,05).

Висновки. Пріоритетним методом формування кукси ЧВ, який асоціюється з найменшою тяжкістю і поширенням спайкового процесу очеревини за шкалою РАІ має бути класичне занурення кукси ЧВ кисетним та Z-подібним швами. У разі лапароскопічної апендектомії накладання на основу відростка двох вікрилових лігатур має переваги над методикою накладання двох танталових кліпс щодо запобігання виникненню спайкового процесу очеревини (р < 0,05).

Ключові слова: апендектомія, способи обробки кукси червоподібного відростка, спайковий процес очеревини, експериментальне дослідження.

 

Сравнительная оценка связи между способом обработки культи червеобразного отростка и проявлениями спаечного процесса брюшины

И. А. Лурин, А. В. Оссовский, Е. В. Цема

Цель работы — определить связь между методами обработки культи червеобразного отростка (ЧО) и тяжестью и распространенностью спаечного процесса брюшины в эксперименте на кроликах.

Материалы и методы. Исследование проведено на 28 кроликах, распределенных на 4 группы по 7 животных: 1-я (контрольная) группа — интактные животные, 2-я группа — животные, которым выполнено классическое погружение культи ЧО кисетным и Z-образным швами, 3-я группа — наложение двух викриловых лигатур на основание ЧО с последующим его отсечением, 4-я группа — наложение двух танталовых клипс на основание ЧО с последующим его отсечением. Тяжесть и распространенность спаечного процесса брюшины оценивали на 7-е сутки по шкале PAI (Peritoneal adhesion index) после внутривенного введения летальной дозы тиопентала натрия (1,5 % раствор в дозе 2,0 мл на 20 мл изотонического раствора) и вскрытия брюшной полости по срединной линии.

Результаты и обсуждение.Тяжесть и распространенность спаечного процесса брюшины по шкале PAI после аппендэктомии были наименьшими у животных 2-й группы (в среднем — (1,14 ± 0,14) балла), у кроликов 3-й группы оценены (2,29 ± 0,36) балла, 4-й группы — (4,71 ± 0,87) балла (все р < 0,05).

Выводы. Приоритетным методом формирования культи ЧО, который ассоциируется с наименьшей тяжестью и распространенностью спаечного процесса брюшины по шкале PAI, должно быть классическое погружение культи ЧО кисетным и Z-образным швами. В случае лапароскопической аппендэктомии наложение на основание отростка двух викриловых лигатур имеет преимущества перед методикой наложения двух танталовых клипс в отношении предотвращения спаечного процесса брюшины (р < 0,05).

Ключевые слова: аппендэктомия, способы обработки культи червеобразного отростка, спаечный процесс брюшины, экспериментальное исследование.

17. Оригінальні дослідження

 

Розтягнутий шкірно-фасціальний надключичний клапоть з включенням надключичної артерії при хірургічному лікуванні опікових контрактур шиї

О. А. Жернов, Р. Я. Трач, А. О. Жернов

Мета роботи — поліпшити результати хірургічного лікування хворих з опіковими контрактурами шиї шляхом використання розтягнутого надключичного шкірно-фасціального клаптя з включенням надключичної артерії.

Матеріали і методи. Проведено анатомічні та клінічні дослідження. Вивчення топографічної анатомії надключичної ділянки, визначення джерел кровопостачання та топографічних варіантів розташування судин, особливостей техніки формування і переміщення надключичних клаптів проведено на 5 нефіксованих трупах чоловічої та жіночої статі віком від 38 до 55 років. Матеріал клінічних досліджень — 13 пацієнтів віком від 5 до 56 років. Усім хворим для усунення контрактур шиї застосували розтягнутий надключичний шкірно-фасціальний клапоть з включенням надключичної артерії. У 8 хворих використали клапті з обох боків, у 5 — з одного. Усього розтягнули та використали 21 надключичний клапоть.

Результати та обговорення. Показано можливість формування кишені для розширювача незалежно від анатомічних особливостей відходження живильної судини, що дало змогу формувати «клапоть-пропелер» з виділенням ніжки, а також клапоть на широкій основі.

Висновки. При усуненні опікових контрактур шиї при неушкоджених шкірних покривах надпліч слід використовувати шкірно-фасціальний клапоть з включенням надключичної артерії. Це дало змогу досягти добрих результатів лікування у 69,3 % випадків і задовільних — у 30,7 % у найближчий період та у 90,8 % випадків у віддалений період.

Ключові слова: післяопікові контрактури шиї, розтягування тканин, надключичний клапоть.

 

Растянутый кожно-фасциальный надключичный лоскут с включением надключичной артерии при хирургическом лечении ожоговых контрактур шеи

А. А. Жернов, Р. Я. Трач, Ан. А. Жернов

Цель работы — улучшить результаты хирургического лечения больных с ожоговыми контрактурами шеи путем использования растянутого надключичного кожно-фасциального лоскута с включением надключичной артерии.

Материалы и методы. Проведены анатомические и клинические исследования. Изучение топографической анатомии надключичной области, определение источников кровоснабжения и топографических вариантов расположения сосудов, особенностей техники формирования и перемещения надключичных лоскутов проведено на 5 нефиксированных трупах мужского и женского пола в возрасте от 38 до 55 лет. Материал клинических исследований — 13 пациентов в возрасте от 5 до 56 лет. Всем больным для устранения контрактур шеи применили растянутый надключичный кожно-фасциальный лоскут с включением надключичной артерии. У 8 больных использовали лоскуты с двух сторон, у 5 — с одной. Всего растянули и использовали 21 надключичный лоскут.

Результаты и обсуждение.Показана возможность формирования кармана для расширителя независимо от анатомических особенностей отхождения питающего сосуда, что позволило формировать «лоскут-пропеллер» с выделением ножки, а также лоскут на широком основании.

Выводы. При устранении ожоговых контрактур шеи при неповрежденных кожных покровах надплечий следует использовать кожно-фасциальный лоскут с включением надключичной артерии. Это позволило достичь хороших результатов лечения в 69,3 % случаев и удовлетворительных — в 30,7 % в ближайший период и в 90,8 % случаев в отдаленный период.

Ключевые слова: послеожоговые контрактуры шеи, растяжение тканей, надключичный лоскут.

18. Оригінальні дослідження

 

Особливості виконання естетичних операцій у чоловіків

І. В. Яцишин

Мета роботи — вивчити особливості виконання естетичних операцій у чоловіків та порівняти їх з аналогічними операціями у жінок.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати 765 естетичних операцій, виконаних у 2000 — 2014 рр. Серед пацієнтів переважали жінки — 679 (88,7 %). Проведено аналіз 86 естетичних операцій, проведених пацієнтам чоловічої статі, з них 5 виконано підтяжку м’яких тканин обличчя, 8 — блефаропластику, 24 — ліпосакцію різних анатомічних зон, 48 — абдомінопластику, 1 — торсопластику.

Результати та обговорення. Визначено особливості виконання естетичних операцій у чоловіків, зокрема фейсліфтингу, блефаропластики, сакційної ліпектомії, абдомінопластики.

Висновки. Відзначено тенденцію до збільшення кількості звернень чоловіків до хірургів з приводу естетичних операцій. Знання анатомічних особливостей чоловічого організму та використання їх при виконанні операцій є запорукою отримання доброго естетичного результату.

Ключові слова: фейсліфтинг, блефаропластика, ліпосакція, абдомінопластика.

 

Особенности выполнения эстетических операций у мужчин

И. В. Яцишин

Цель работы — изучить особенности выполнения эстетических операций у мужчин и сравнить их с аналогичными операциями у женщин.

Материалы и методы. Проанализированы результаты 765 эстетических операций, выполненных в 2000 — 2014 гг. Среди пациентов преобладали женщины — 679 (88,7 %). Проведен анализ 86 эстетических операций, проведенных пациентам мужского пола, из них 5 выполнена подтяжка мягких тканей лица, 8 — блефаропластика, 24 — липосакция разных анатомических зон, 48 — абдоминопластика и 1 — торсопластика.

Результаты и обсуждение.Определены особенности выполнения эстетических операций у мужчин, в частности фейслифтинга, блефаропластики, сакционной липэктомии, абдоминопластики.

Выводы. Отмечена тенденция увеличения количества обращений мужчин к хирургам по поводу эстетических операций. Знание анатомических особенностей мужского организма и использование его при выполнении операций является гарантией получения хорошего эстетического результата.

Ключевые слова: фейслифтинг, блефаропластика, липосакция, абдоминопластика.

19. Оригінальні дослідження

 

Важливі аспекти лікування порушень консолідації переломів діафіза великогомілкової кістки

М. Л. Анкін, А. В. Калашніков, В. Л. Шмагой

Мета роботи — розробити науково обґрунтовані рекомендації щодо підвищення ефективності оперативного лікування хворих з порушеннями консолідації переломів кісток гомілки шляхом вивчення репаративних порушень у зоні перелому, оптимізації вибору відповідних методів оперативних втручань з урахуванням стану і життєздатності кісткових відламків та активності місцевих репаративних процесів.

Матеріали і методи. У 2008 — 2013 рр. на базі Київської обласної клінічної лікарні під нашим спостереженням перебував 181 пацієнт з неінфекційними порушеннями репарації переломів кісток гомілки. Хворі були розподілені на дві групи залежно від строку спостереження (проліковані у 2008 — 2010 і 2011 — 2013 рр.). Вивчали механічну стабільність, заповнення кісткового об’єму, наявність порушень місцевого кровообігу, клітинну та гуморальну активність. Результати оцінювали за модифікованою шкалою Neer–Grantham–Shelton.

Результати та обговорення. Застосування нових методик дало змогу отримати в другій групі відмінні результати у 47 (51 %) пацієнтів, задовільні — у 39 (42 %). Незадовільні результати (відсутність консолідації уламків кісток) виявлено у 6 (7 %) хворих після першого етапу оперативного лікування. При контрольному обстеженні через 12 і 24 місяці задовільні результати зрощення переломів відзначено у 163 і 181 випадку відповідно.

Висновки. Розроблено принципи діагностики, лікування та профілактики порушень репаративного остеогенезу шляхом оптимізації біомеханічних умов функціонування опорно-рухової системи, лікування порушень гемодинаміки, нормалізації місцевих механізмів репарації, що сприяло збільшенню кількості задовільних результатів на 11 % та зменшенню кількості негативних на 50 %.

Ключові слова: порушення зрощення переломів кісток, псевдоартроз кісток гомілки, життєздатність кісткових уламків.

 

Важные аспекты в лечении нарушений консолидации переломов диафиза большеберцовой кости

Н. Л. Анкин, А. В. Калашников, В. Л. Шмагой

Цель работы — разработать научно обоснованные рекомендации по повышению эффективности оперативного лечения больных с нарушениями консолидации переломов костей голени путем изучения репаративных нарушений в зоне перелома, оптимизации выбора метода оперативного вмешательства с учетом состояния и жизнеспособности костных отломков и активности местных репаративных процессов.

Материалы и методы. В 2008 — 2013 гг. на базе Киевской областной клинической больницы под нашим наблюдением находился 181 пациент с неинфекционными нарушениями репарации переломов костей голени. Больные были распределены на две группы в зависимости от срока наблюдения (пролеченные в 2008 — 2010 и 2011—2013 гг.). Изучали механическую стабильность, восполнение костного объема, наличие нарушений местного кровообращения, клеточную и гуморальную активность. Результаты оценивали по модифицированной шкале Neer–Grantham–Shelton.

Результаты и обсуждение.Применение новых методик позволило получить во второй группе отличные результаты у 47 (51 %) пациентов, удовлетворительные — у 39 (42 %). Неудовлетворительные результаты (отсутствие консолидации отломков костей) выявлены у 6 (7 %) больных после первого этапа оперативного лечения. При контрольном обследовании через 12 и 24 месяцев удовлетворительные результаты сращения переломов отмечены в 163 и 181 случае соответственно.

Выводы. Разработаны принципы диагностики, лечения и профилактики нарушений репаративного остеогенеза путем оптимизации биомеханических условий функционирования опорно-двигательной системы, лечения нарушений гемодинамики, нормализации местных механизмов репарации, что способствовало увеличению количества удовлетворительных результатов лечения на 11 % и уменьшению количества неудовлетворительных на 50 %.

Ключевые слова: нарушение сращения переломов костей, псевдоартроз костей голени, жизнеспособность костных отломков.

20. Огляди

 

Причини виникнення ускладнень ентеростом та колостом

В. Т. Бочар

Висвітлено основні причини виникнення різних ускладнень після формування ентеростоми та колостоми. Узагальнивши дані літератури, автор виділив три основні групи причин виникнення ускладнень стоми в хірургії тонкої та товстої кишок: невідкладність операційного втручання, технічні й тактичні помилки під час виконання операції, деякі анатомічні та клінічні особливості пацієнта.

Ключові слова: ентеростома, колостома, ускладнення стоми.

 

Причины возникновения осложнений энтеростом и колостом

В. Т. Бочар

Освещены основные причины возникновения разных осложнений после формирования энтеростомы и колостомы. Обобщив данные литературы, автор выделил три основные группы причин возникновения осложнений стомы в хирургии тонкой и толстой кишок: неотложность операционного вмешательства, технические и тактические ошибки при выполнении операции, некоторые анатомические и клинические особенности пациента.

 

Ключевые слова: энтеростома, колостома, осложнения стомы.

21. Огляди

 

Відновлення безперервності кишечника при петльових колостомах

Я. П. Фелештинський, В. Ю. Пироговський

У зв’язку з розширенням показань до органозберігальних операцій при раку нижньоампулярного відділу прямої кишки (низька передня резекція прямої кишки, інтрасфінктерна резекція з формуванням колоанального анастомозу) збільшилася кількість протекторних петльових ілеостом та колостом. Частота виведення петльових колостом за наявності злоякісних пухлин ободової та прямої кишок становить 33,4 %. Протекторні петльові колостоми здебільшого потребують проведення повторної операції з відновлення безперервності кишечника («закриття» стоми). Проте результати відновних операцій залишаються незадовільними і потребують поліпшення.

 

Ключові слова: петльові колостоми, відновлення безперервності кишечника, хірургія.

 

Восстановление непрерывности кишечника при петлевых колостомах

Я. П. Фелештинский, В. Ю. Пироговский

В связи с расширением показаний к органосохраняющим операциям при раке нижнеампулярного отдела прямой кишки (низкая передняя резекция прямой кишки, интрасфинктерная резекция с формированием колоанального анастомоза) увеличилось количество протектирующих петлевых илеостом и колостом. Частота выведения петлевых колостом при наличии злокачественных опухолей ободочной и прямой кишок составляет 33,4 %. Протектирующие петлевые колостомы часто требуют проведения повторной операции по восстановлению непрерывности кишечника («закрытие» стомы). Однако результаты восстановительных операций остаются неудовлетворительными и требуют улучшения.

 

Ключевые слова: петлевые колостомы, восстановление непрерывности кишечника, хирургия.

22. Огляди

 

Використання пуповинної крові в лікуванні ішемії нижніх кінцівок (огляд літератури)

Н. Ю. Літвінова

Проблема лікування хронічної ішемії нижніх кінцівок, особливо її критичних виявів, залишається актуальною. Перспективним є використання пуповинної крові в лікуванні ішемії нижніх кінцівок. Наведено огляд досліджень у цьому напрямі. Завдяки доступності та відсутності етичних проблем, пуповинна кров, імовірно, стане джерелом для клітинної терапії.

 

Ключові слова: клітинна терапія, хронічна ішемія нижніх кінцівок, пуповинна кров.

 

Использование пуповинной крови в лечении ишемии нижних конечностей (обзор литературы)

Н. Ю. Литвинова

Проблема лечения хронической ишемии нижних конечностей, особенно критических ее проявлений, остается актуальной. Перспективным является использование пуповинной крови в лечении ишемии нижних конечностей. Приведен обзор исследований в этом направлении. Благодаря доступности и отсутствию этических проблем, пуповинная кровь, вероятно, станет источником для клеточной терапии.

 

Ключевые слова: клеточная терапия, хроническая ишемия нижних конечностей, пуповинная кровь.

23. Випадок з практики

 

Реконструктивна хірургія поєднаної післяопікової рубцевої облітерації стравоходу та вихідного відділу шлунка

Р. І. Верещако

Представлено випадок лікування пацієнтки з післяопіковою рубцевою облітерацією верхньогрудного та середньогрудного відділів стравоходу в поєднанні із субкомпенсованим рубцевим стенозом вихідного відділу шлунка. Описано варіант відновлення функції шлунка на першому етапі лікування з наступним втручанням (пластика) на стравоході (другий етап). Ускладнень не було. Функція відновлених органів (стравохід і шлунок) у віддалений період добра.

Ключові слова: опік, рубцевий стеноз, стравохід, шлунок.

 

Реконструктивная хирургия сочетанной послеожоговой рубцовой облитерации пищевода и выходного отдела желудка

Р. И. Верещако

Представлен случай лечения пациентки с послеожоговой рубцовой облитерацией верхнегрудного и среднегрудного отделов пищевода в сочетании с субкомпенсированным рубцовым стенозом выходного отдела желудка. Описан вариант восстановления функции желудка на первом этапе лечения с последующим вмешательством (пластика) на пищеводе (второй этап). Осложнений не было. Функция восстановленных органов (пищевод и желудок) в отдаленный период хорошая.

Ключевые слова: ожог, рубцовый стеноз, пищевод, желудок.

24. Випадок з практики

 

Pідкісні випадки лімфангіом черевної порожнини великого розміру в дорослих

В. А. Беленький, В. В. Негодуйко, В. В. Рудик, А. М. Разбаков, В. Д. Уржумов

Проанализированы результаты диагностики и хирургического лечения двух больных с лимфангиомами брюшной полости. На основании жалоб, результатов осмотра, данных ультразвукового исследования и компьютерной томографии органов брюшной полости в дооперационный период установлен диагноз кисты брюшной полости. Клинические проявления зависят от локализации, размеров и скорости роста лимфангиомы. Диагноз лимфангиомы брюшной полости подтвержден гистологически. Удаление лимфангиомы с оболочками обычно способствует выздоровлению.

Ключові слова: лимфангиома, хирургия, брюшная полость.

 

Редкие случаи лимфангиом брюшной полости большого размера у взрослых

В. А. Біленький, В. В. Негодуйко, В. В. Рудік, А. М. Разбаков, В. Д. Уржумов

Проаналізовано результати діагностики та хірургічного лікування двох хворих з лімфангіомами черевної порожнини. На підставі скарг, результатів огляду, даних ультразвукового дослідження та комп’ютерної томографії органів черевної порожнини в доопераційний період установлено діагноз кісти черевної порожнини. Клінічні вияви залежать від локалізації, розмірів і швидкості росту лімфангіоми. Діагноз лімфангіоми черевної порожнини підтверджено гістологічно. Видалення лімфангіоми з оболонками зазвичай сприяє одужанню.

Ключевые слова: лімфангіома, хірургія, черевна порожнина.

25. Особистості

 

Александр Григорьевич Елецкий: травматологические доминанты в орнаменте хирургии

«В деревню к тетке, в глушь, в Саратов» — эти грибоедовские строки долгое время воспринимались как некий образец провинциальности. На самом деле это крупный город на могучей водной артерии, с научными и культурными традициями. В жизни и судьбе видного украинского хирургатравматолога и ортопеда, профессора Александра Григорьевича Елецкого (1884 — 1965), и прежде всего в его научных ориентирах и приоритетах Саратовскому университету отведено важное место. Будущий создатель первой кафедры травматологии и ортопедии в Украине окончил медицинский факультет Харьковского университета и являлся уроженцем Харькова. С 1911 г. А. Елецкий — военный хирург, а во время первой мировой войны — начальник перевязочного пункта в действующей армии. Дальнейший его путь складывался под влиянием и непосредственным руководством выдающихся отечественных хирургов С. И. Спасокукоцкого и В. И. Разумовского. Первоначальная научная и педагогическая сфера А. Г. Елецкого — работы в области топографической анатомии и оперативной хирургии.


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»