Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№1(53) // 2015

 

Обкладинка

 

1. Передова стаття

 

Аналіз помилок при виконанні первинної хірургічної обробки вогнепальних ран м’яких тканин

В. А. Біленький, В. В. Негодуйко, Р. М. Михайлусов

Проаналізовано помилки виконання первинної хірургічної обробки вогнепальних ран м’яких тканин, виявлені у 217 поранених. Помилки зроблено під час надання первинної лікарської та кваліфікованої хірургічної медичної допомоги при проведенні антитерористичної операції в Україні. Запропоновано шляхи запобігання помилкам і заходи, спрямовані на поліпшення надання медичної допомоги пораненим. Проаналізовано досвід лікування вогнепальних ран, набутий під час надання медичної допомоги постраждалим при проведенні антитерористичної операції.

Ключові слова: вогнепальна рана, первинна хірургічна обробка, лікування, помилки, ускладнення, антитерористична операція.

 

Анализ ошибок при выполнении первичной хирургической обработки огнестрельных ран мягких тканей

В. А. Беленький, В. В. Негодуйко, Р. Н. Михайлусов

Проанализированы ошибки выполнения первичной хирургической обработки огнестрельных ран мягких тканей, выявленные у 217 раненых. Ошибки были допущены в ходе оказания первичной врачебной и квалифицированной хирургической медицинской помощи при проведении антитеррористической операции в Украине. Предложены пути предотвращения ошибок и меры, направленные на улучшение оказания медицинской помощи раненым. Проанализирован опыт лечения огнестрельных ран, приобретенный в ходе оказания медицинской помощи пострадавшим при проведении антитеррористической операции.

Ключевые слова: огнестрельная рана, первичная хирургическая обработка, лечение, ошибки, осложнения, антитеррористическая операция.

2. Оригінальні дослідження

 

Вибір тактики лікування панкреатогенних рідинних скупчень

Р. А. Сидоренко

Мета роботи — вдосконалити тактику лікування хворих з панкреатогенними рідинними утвореннями.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 158 хворих з панкреатогенними рідинними скупченнями, які виникли на тлі гострого панкреатиту. Лікувально-діагностичний алгоритм ведення пацієнтів залежав від клінікоморфологічної форми панкреатогенних рідинних скупчень.

Результати та обговорення. Розглянуті питання лікувальної тактики при панкреатогенних рідинних скупченнях залежно від їх клініко-морфологічної форми.

Висновки. Оптимальний термін для оперативного втручання при панкреатогенних рідинних утвореннях — період відмежованості процесу, коли можуть бути застосовані ехоконтрольовані пункційно-дренувальні втручання або операції із використанням проекційних міні-доступів. Необхідність проведення оперативного втручання в асептичну фазу панкреонекрозу зумовлена наявністю морфологічного субстрату, який є джерелом інтоксикаційного синдрому та може бути усунутий хірургічно. При гнійно-септичних ускладненнях основні операції — дренувальні втручання, некрсеквестректомії, які можуть бути виконані з використанням малоінвазивних технологій, та лапаротомні втручання у разі поширення гнійнонекротичного процесу або неможливості застосування щадних методик.

Ключові слова: панкреатогенні рідинні скупчення, тактика лікування.

 

Выбор тактики лечения панкреатогенных жидкостных скоплений

Р. А. Сидоренко

Цель работы — усовершенствовать тактику лечения больных с панкреатогенными жидкостными образованиями.

Материалы и методы. Проанализированы результаты лечения 158 больных с панкреатогенными жидкостными скоплениями, которые развились на фоне острого панкреатита. Лечебно-диагностический алгоритм ведения пациентов зависел от клинико-морфологической формы панкреатогенных жидкостных скоплений.

Результаты и обсуждение. Рассмотрены вопросы лечебной тактики при панкреатогенных жидкостных скоплениях в зависимости от их клинико-морфологической формы.

Выводы. Оптимальный срок для оперативного вмешательства при панкреатогенных жидкостных образованиях — период ограниченности процесса, когда могут быть применены эхоконтролированные пункционно-дренирующие вмешательства или операции с использованием проекционных мини-доступов. Необходимость проведения оперативного вмешательства в асептическую фазу панкреонекроза ообусловлена наличием морфологического субстрата, который является источником интоксикационного синдрома и может быть устранен хирургически. При гнойно-септических осложнениях основные операции — дренирующие вмешательства, некрсеквестрэктомии, которые могут быть выполнены с использованием малоинвазивных технологий и лапаротомных вмешательств при распостраненности гнойно-некротического процесса или невозможности применения щадящих методик.

Ключевые слова: панкреатогенные жидкостные скопления, тактика лечения.

3. Оригінальні дослідження

 

Відновлення безперервності кишечника при петльових колостомах, виведених з приводу раку прямої кишки

Я. П. Фелештинський, В. Ю. Пироговський

Мета роботи — поліпшити результати відновних операцій при петльових колостомах різної локалізації шляхом зменшення частоти післяопераційних ускладнень.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати хірургічного лікування 152 хворих віком від 19 до 79 років з петльовими колостомами. Чоловіків було 80 (52,6 %), жінок — 72 (47,4 %). Тривалість періоду від формування стоми до проведення відновної операції — не менше ніж 3 міс. Залежно від способу закриття колостоми пацієнтів розподілили на дві групи. У першій групі (n = 73) у період з 1999 до 2006 р. закриття колостом здійснювали класичним позаочеревинним способом, у другій групі (n = 79) у період з 2006 до 2013 р. — за оригінальною методикою (після мобілізації ділянки кишки зі стомою зонд-провідник який вводять до операції за допомогою колоноскопа крізь пряму кишку в дистальну петлю ободової кишки, використовують для проведення інтубаційного зонда-дренажу в проксимальну від стоми петлю на відстань 20 см. Після цього стому закривають безперервним дворядним швом. Інтубаційний зонд-дренаж видаляють на 4 — 5-ту добу після відновлення пасажу в товстому кишечнику).

Результати та обговорення. Нагноєння післяопераційної рани зафіксовано у 5 (6,8 %) пацієнтів першої групи та у 3 (3,8 %) — другої, недостатність швів анастомозу — відповідно у 6 (8,2 %) та 1 (1,2 %) пацієнта, що свідчить про переваги запропонованого методу.

Висновки. Використання запропонованого способу закриття петльових колостом дає змогу зменшити частоту неспроможності анастомозу на 6 % порівняно з традиційним способом.

Ключові слова: колостома, відновна операція, закриття колостом, колоноскопія, злоякісні пухлини ободової та прямої кишок.

 

Восстановление непрерывности кишечника при петлевых колостомах, выведенных при раке прямой кишки

Я. П. Фелештинский, В. Ю. Пироговский

Цель работы — улучшить результаты восстановительных операций при петлевых колостомах разной локализации путем уменьшения частоты послеоперационных осложнений.

Материалы и методы. Проанализированы результаты хирургического лечения 152 больных в возрасте от 19 до 79 лет с петлевыми колостомами. Мужчин было 80 (52,6 %), женщин — 72 (47,4 %). Длительность периода от формирования стомы до проведения восстановительной операции — не менее 3 мес. В зависимости от способа закрытия колостомы пациентов распределили на две группы. В 1-й группе (n = 73) за период с 1999 по 2006 г. закрытие колостом осуществляли классическим внебрюшинным способом, во 2-й группе (n = 79) за период с 2006 по 2013 г. — по оригинальной методике (после мобилизации участка кишки со стомой зонд-проводник, который вводят до операции с помощью колоноскопа через прямую кишку в дистальную петлю ободочной кишки, используют для проведения интубационного дренажа в проксимальную от стомы петлю на расстояние 20 см. После этого стому закрывают непрерывным двухрядным швом. Интубационный зонд-дренаж удаляют на 4 — 5-е сутки после восстановления пассажа по толстому кишечнику).

Результаты и обсуждение. Нагноение послеоперационной раны зафиксировано у 5 (6,8 %) пациентов первой группы и у 3 (3,8 %) — второй, недостаточность швов анастомоза — соответственно у 6 (8,2 %) и 1 (1,2 %) пациента, что свидетельствует о преимуществах предложенного метода.

Выводы. Использование предложенного способа закрытия петлевых колостом позволяет снизить частоту несостоятельности анастомоза на 6 % по сравнению с традиционным способом.

Ключевые слова: колостома, восстановительная операция, закрытие колостом, колоноскопия, злокачественные опухоли ободочной и прямой кишок.

4. Оригінальні дослідження

 

Особливості ендоваскулярної підготовки пацієнтів з гепатоцелюлярною карциномою до радикального хірургічного лікування

О. Г. Котенко, В. А. Кондратюк, Д. О. Федоров, О. В. Гриненко, О. О. Коршак, А. В. Гусев, О. О. Попов, М. С. Григорян

Мета роботи — вивчити результати ендоваскулярних втручань у пацієнтів з гепатоцелюлярною карциномою (ГЦК), яких готують до радикальної великої резекції печінки.

Матеріали і методи. Емболізацію гілок ворітної вени виконано у 71 пацієнта з ГЦК (у 55 (77,5 %) — правобічну, у 12 (16,9 %) — правобічну трисекційну, у 4 (5,6 %) — лівобічну трисекційну). Розрахунковий залишок об’єму печінки (РЗОП) становив не більше ніж 25 % (незмінена тканина печінки), 30 % (після курсів хіміотерапії) або 40 % (циротичні зміни печінки), що є предиктором розвитку післяопераційної печінкової недостатності.

Результати та обговорення. У період між емболізацією гілок ворітної вени і запланованою резекцією печінки (21-ша доба) РЗОП збільшився з 25,6 до 41,4 %. Коефіцієнт гіпертрофії РЗОП становив 62,8 %. Це дало змогу виконати радикальну обширну резекцію печінки у 63 (88,7 %) пацієнтів. Три- і п’ятирічна загальна виживаність становила 44,0 і 22,7 % (різниця порівняно з прооперованими пацієнтами з ГЦК у цілому була статистично не значущою).

Висновки. Емболізація гілок ворітної вени — ефективна малоінвазивна методика, яку можна рекомендувати пацієнтам з ГЦК з предикторами післяопераційної печінкової недостатності.

 

Ключові слова: гепатоцелюлярна карцинома, емболізація гілок ворітної вени.

 

Особенности эндоваскулярной подготовки пациентов с гепатоцеллюлярной карциномой к радикальному хирургическому лечению

О. Г. Котенко, В. А. Кондратюк, Д. А. Федоров, А. В. Гриненко, А. А. Коршак, А. В. Гусев, А. О. Попов, М. С. Григорян

Цель работы — изучить результаты эндоваскулярных вмешательств у пациентов с гепатоцеллюлярной карциномой (ГЦК), которых готовят к радикальной обширной резекции печени.

Материалы и методы. Эмболизация ветвей воротной вены выполнена у 71 пациента с ГЦК (у 55 (77,5 %) — правосторонняя, у 12 (16,9 %) — правосторонняя трисекционная, у 4 (5,6 %) — левосторонняя трисекционная). Расчетный остаточный объем печени (РООП) составил не более 25 % (неизмененная ткань печени), 30 % (после курсов химиотерапии) или 40 % (цирротические изменения печени), что является предиктором развития послеоперационной печеночной недостаточности.

Результаты и обсуждение. В период между эмболизацией ветвей воротной вены и запланированной резекцией печени (21-е сутки) РООП увеличился с 25,6 до 41,4 %, коэффициент гипертрофии РООП составил 62,8 %. Это позволило выполнить радикальную обширную резекцию печени у 63 (88,7 %) пациентов. Трех- и пятилетняя общая выживаемость составила 44,0 и 22,7 % (различия по сравнению с прооперированными пациентами с ГЦК в целом статистически не значимы).

Выводы. Эмболизация ветвей воротной вены — эффективная малоинвазивная методика, которую можно рекомендовать пациентам с ГЦК с предикторами послеоперационной печеночной недостаточности.

Ключевые слова: гепатоцеллюлярная карцинома, эмболизация ветвей воротной вены.

5. Оригінальні дослідження

 

Деякі морфологічні особливості видалених внутрішньогрудних лімфатичних вузлів при вторинних формах туберкульозу легень

Л. М. Загаба, І. В. Ліскіна, Н. С. Опанасенко, А. В. Терешкович

Мета роботи — з’ясувати частоту і морфологічні особливості специфічного ураження внутрішньогрудних лімфатичних вузлів (ВГЛВ) при фіброзно-кавернозному туберкульозі (ФКТ) і туберкульомах легень (ТЛ).

Матеріали і методи. Проаналізовано матеріал ВГЛВ, отриманий від 73 пацієнтів. ТЛ діагностовано у 44 (60,3 %) пацієнтів, ФКТ — у 29 (39,7 %). За результатами гістологічного дослідження ВГЛВ установлено такі діагнози: гострий туберкульоз ВГЛВ, туберкульоз ВГЛВ без ознак його активності та реактивні зміни ВГЛВ.

Результати та обговорення. Встановлено, що вірогідно частіше ознаки гострого туберкульозного ураження ВГЛУ і туберкульозу ВГЛУ без ознак його активності спостерігали при ФКТ (відповідно 37,9 та 20,7 %) порівняно з ТЛ (18,2 та 4,5 %, p < 0,05). При ТЛ достовірно частіше виявляли реактивні зміни в тканині ВГЛУ порівняно з випадками ФКТ (72,7 та 41,4 % відповідно, p < 0,01). Ознаки гострого туберкульозу ВГЛУ відзначено у 8 випадках кожної форми вторинного туберкульозу (у 27,6 % — при ФКТ і у 18,2 % — при ТЛ). При ФКТ у харкотинні оперованих хворих мікобактерії туберкульозу достовірно частіше виявляли при гострому туберкульозі ВГЛУ порівняно з випадками туберкульозу ВГЛУ без ознак активності специфічного запалення (37,9 і 6,9 %, p < 0,05).

Висновки. При вторинному туберкульозі легень у формі ФКТ і ТЛ на тлі морфологічно різного ступеня активності специфічного запалення в легеневій тканині гострий туберкульоз ВГЛВ виявлено в 26,0 % випадків. Ознаки туберкульозного ураження ВГЛВ з різною активністю спостерігали достовірно частіше при ФКТ порівняно з випадками ТЛ. Реактивні зміни ВГЛВ більш характерні для ТЛ. Характер морфологічних змін у ВГЛВ не повністю збігається зі ступенем активності специфічного туберкульозного запалення у легеневій тканині при ФКТ і ТЛ.

Ключові слова: внутрішньогрудні лімфатичні вузли, туберкульозний запальний процес, фіброзно-кавернозний туберкульоз, туберкульома легень.

 

Некоторые морфологические особенности удаленных внутригрудных лимфатических узлов при вторичных формах туберкулеза легких

Л. М. Загаба, И. В. Лискина, Н. С. Опанасенко, А. В. Терешкович

Цель работы — определить частоту и морфологические особенности специфического поражения внутригрудных лимфатических узлов (ВГЛУ) при фиброзно-кавернозном туберкулезе (ФКТ) и туберкуломах легких (ТЛ).

Материалы и методы. Проанализирован материал ВГЛУ, полученный от 73 пациентов. ТЛ диагностирована у 44 (60,3 %) пациентов, ФКТ — у 29 (39,7 %). По результатам гистологического исследования ВГЛУ установлены следующие диагнозы: острый туберкулез ВГЛУ, туберкулез ВГЛУ без признаков его активности и реактивные изменения ВГЛУ.

Результаты и обсуждение. Установлено, что достоверно чаще признаки острого туберкулезного поражения ВГЛУ и туберкулеза ВГЛУ без признаков его активности наблюдались при ФКТ (соответственно 37,9 и 20,7 %) по сравнению с ТЛ (18,2 и 4,5 %, p < 0,05). При ТЛ достоверно чаще выявляли реактивные изменения в ткани ВГЛУ по сравнению со случаями ФКТ (72,7 и 41,4 % соответственно, p < 0,01). Признаки острого туберкулеза ВГЛУ отмечены в 8 случаях каждой формы вторичного туберкулеза (в 27,6 % — при ФКТ и в 18,2 % — при ТЛ). При ФКТ в мокроте оперированных больных микобактерии туберкулеза достоверно чаще обнаруживали при остром туберкулезе ВГЛУ по сравнению со случаями туберкулеза ВГЛУ без признаков активности специфического воспаления (37,9 и 6,9 %, p < 0,05).

Выводы. При вторичном туберкулезе легких в форме ФКТ и ТЛ на фоне морфологически разной степени активности специфического воспаления в легочной ткани острый туберкулез ВГЛУ выявлен в 26,0 % случаев. Признаки туберкулезного поражения ВГЛУ с разной активностью наблюдали достоверно чаще при ФКТ по сравнению со случаями ТЛ. Реактивные изменения ВГЛУ более характерны для ТЛ. Характер морфологических изменений во ВГЛУ не полностью совпадает со степенью активности специфического туберкулезного воспаления в легочной ткани при ФКТ и ТЛ.

Ключевые слова: внутригрудные лимфатические узлы, туберкулезный воспалительный процесс, фиброзно-кавернозный туберкулез, туберкулома легкого.

6. Оригінальні дослідження

 

Використання розчину «лонгокаїн» для інфільтраційної анестезії в хірургії морбідного ожиріння

О. Ф. Бубало, Ю. Б. Лисун, І. М. Правдолюбенко, А. О. Борисенко, О. М. Кононенко

Мета роботи — вивчити ефективність використання інфільтраційної анестезії в комплексі загального знеболювання у хворих з морбідним ожирінням.

Матеріали і методи. До дослідження залучено 60 хворих (36 жінок та 24 чоловіків) з морбідним ожирінням, яким було виконано різні види гастрорестриктивних та мальабсорбтивних оперативних втручань, віком від 21 до 56 років (середній вік — (41,2 ± 1,2) року). Хворих розподілили на дві групи. В 1-й групі (n = 30) використано багатокомпонентну збалансовану анестезію (севофлюран, фентаніл), для міорелаксації — розчин «Есмерон» (рокуронію бромід), у 2-й групі (n = 30) — додатково інфільтраційну анестезію місця хірургічного розрізу на передній черевній стінці розчином «Лонгокаїн». Розчин вводили підшкірно на всю довжину запланованого розрізу. Для контролю адекватності анестезіологічного забезпечення оперативних втручань вивчали показники гемодинаміки, газообміну, кислотно-основного стану. В післяопераційний період фіксували тривалість пролонгованої штучної вентиляції легень, оцінювали больовий синдром у стані спокою та при рухах за допомогою візуально-аналогової шкали.

Результати та обговорення. У післяопераційний період показники гемодинаміки, зовнішнього дихання, газообміну та кислотно-основного стану принципово не відрізнялися в групах. Уведення розчинів місцевих анестетиків не супроводжувалося значущим зниженням артеріального тиску і частоти серцевих скорочень. Значущої різниці щодо знеболювального ефекту між місцевими анестетиками не відзначено, але перевагою «Лонгокаїну» є тривала дія. Інфільтраційна анестезія в поєднанні із загальним знеболюванням зменшує сонливість, депресію дихання, інтенсивність болю, особливо при рухах, що запобігає дихальним і тромбоемболічним ускладненням.

Висновки. Використання інфільтраційної анестезії при загальному знеболюванні для забезпечення хірургічної стадії наркозу сприяє зменшенню гемодинамічних порушень і ранішому початку оперативного втручання. Застосування розчину «Лонгокаїн» дає змогу зменшити кількість наркотичних анальгетиків і м’язових релаксантів для адекватного анестезіологічного забезпечення операцій і таким чином зменшити фармакологічне навантаження на печінку.

 

Ключові слова: інфільтраційна анестезія, морбідне ожиріння, ефективність загального знеболювання та знеболювання, доповненого інфільтраційною анестезією, «Лонгокаїн».

 

Использование раствора «лонгокаин» для инфильтрационной анестезии в хирургии морбидного ожирения

А. Ф. Бубало, Ю. Б. Лысун, И. М. Правдолюбенко, А. А. Борисенко, О. Н. Кононенко

Цель работы — изучить эффективность использования инфильтрационной анестезии в комплексе общего обезболивания у больных с морбидным ожирением.

Материалы и методы. К исследованию привлечены 60 больных (36 женщин и 24 мужчины) с морбидным ожирением, которым были выполнены разные виды гастрорестриктивных и мальабсорбтивных оперативных вмешательств, в возрасте от 21 до 56 лет (средний возраст — (41,2 ± 1,2) года). Больных распределили на две группы. В 1-й группе (n = 30) использовали многокомпонентную сбалансированную анестезию (севофлюран, фентанил), для миорелаксации — раствор «Эсмерон» (рокурония бромид), во 2-й группе (n = 30) — дополнительно инфильтрационную анестезию места хирургического разреза на передней брюшной стенке раствором «Лонгокаин». Раствор вводили подкожно на всю длину запланированного разреза. Для контроля адекватности анестезиологического обеспечения оперативных вмешательств изучали показатели гемодинамики, газообмена, кислотно-основного состояния. В послеоперационный период фиксировали длительность пролонгированной искусственной вентиляции легких, оценивали болевой синдром в состоянии покоя и при движениях с помощью визуально-аналоговой шкалы.

Результаты и обсуждение. В послеоперационный период показатели гемодинамики, внешнего дыхания, газообмена и кислотно-основного состояния принципиально не отличались в группах. Введение растворов местных анестетиков не сопровождалось значимым снижением артериального давления и частоты сердечных сокращений. Значимых различий в обезболивающем эффекте между местными анестетиками не отмечено, но преимуществом «Лонгокаина» является длительное действие. Инфильтрационная анестезия в сочетании с общим обезболиванием уменьшает сонливость, депрессию дыхания, интенсивность боли, особенно при движениях, что предотвращает дыхательные и тромбоэмболические осложнения.

Выводы. Использование инфильтрационной анестезии при общем обезболивании для обеспечения хирургической стадии наркоза способствует уменьшению гемодинамических нарушений и более раннему началу оперативного вмешательства. Применение раствора «Лонгокаин» позволяет уменьшить количество наркотических анальгетиков и мышечных релаксантов для адекватного анестезиологического обеспечения операций и таким образом уменьшить фармакологическую нагрузку на печень.

Ключевые слова: инфильтрационая анестезия, морбидное ожирение, эффективность общего обезболивания и обезболивания, дополненного инфильтрационной анестезией, «Лонгокаин».

7. Оригінальні дослідження

 

Виживання пацієнтів з інтракраніальними аневризматичними крововиливами при різних варіантах оперативного втручання, анестезіологічного забезпечення та інтенсивної терапії

С. О. Дудукіна, С. П. Григорук, Л. В. Бондар, О. М. Мацуга

Мета роботи — оцінити функцію виживання хворих з інтракраніальними аневризматичними крововиливами (ІАК) при різних варіантах оперативного втручання, анестезіологічного забезпечення та інтенсивної терапії протягом 86-місячного спостереження.

Матеріали і методи. В дослідження залучено 328 пацієнтів з ІАК, 257 з них проведено інтракраніальне оперативне втручання (кліпування артеріальної аневризми), 71 — ендоваскулярне. Визначали вплив виду оперативного втручання та методів профілактики та лікування вторинної ішемії головного мозку на функцію виживання протягом 86-місячного спостереження.

Результати та обговорення. Після виписки зі стаціонару найбільша смертність хворих з ІАК з оцінкою за шкалою наслідків Глазго 2 — 3 бали спостерігається в перші 3 — 6 міс. Виживання пацієнтів протягом 86-місячного спостереження не залежить від виду оперативного втручання. Ангіоспазм під час перебігу ІАК негативно впливає на функцію виживання пацієнтів.

Висновки. Використання симвастатину та профілактичної гіпотермії не впливає на функцію виживання. Застосування терапевтичної гіпотермії у хворих з ускладненими ІАК сприяє поліпшенню функції виживання протягом 74 міс після лікування.

Ключові слова: інтракраніальні аневризматичні крововиливи, функція виживання, оперативне втручання, симвастатин, гіпотермія.

 

Выживаемость пациентов с интракраниальными аневризматическими кровоизлияниями при разных вариантах оперативного вмешательства, анестезиологического обеспечения и интенсивной терапии

С. А. Дудукина, С. П. Григорук, Л. В. Бондарь, О. Н. Мацуга

Цель работы — оценить функцию выживаемости пациентов с интракраниальными аневризматическими кровоизлияниями (ИАК) при разных вариантах оперативного вмешательства, анестезиологического обеспечения и интенсивной терапии в течение 86 мес.

Материалы и методы. В исследование привлечено 328 пациентов с ИАК, 257 из них проведено интракраниальное оперативное вмешательство (клипирование аневризмы), 71 — эндоваскулярное. Определяли влияние вида оперативного вмешательства и методов профилактики и лечения вторичной ишемии головного мозга на функцию выживаемости в течение 86 мес.

Результаты и обсуждение. После выписки из стационара в первые 3 — 6 мес более высокая смертность наблюдается у пациентов с оценкой по шкале ком Глазго 2 — 3 балла. Выживаемость пациентов в течение 86 мес не зависит от вида оперативного вмешательства. Наличие ангиоспазма во время течения ИАК негативно влияет на функцию выживаемости пациентов.

Выводы. Применение симвастатина и профилактической гипотермии на функцию выживаемости не влияeт. Использование терапевтической гипотермии у пациентов с осложненными ИАК улучшает функцию выживаемости на протяжении 74 мес после лечения.

Ключевые слова: интракраниальные аневризматические кровоизлияния, функция выживаемости, оперативное вмешательство, симвастатин, гипотермия.

8. Оригінальні дослідження

 

Критерії визначення обсягу оперативного втручання при дифузному токсичному зобі

С. Л. Шляхтич, В. Р. Антонів, А. В. Вовканич

Мета роботи — визначити оптимальний обсяг оперативного втручання при дифузному токсичному зобі (ДТЗ) залежно від рівня антитіл до рецепторів тиреотропного гормону (АРТТГ).

Матеріали і методи. В Київському центрі ендокринної хірургії за останні 5 років проліковано з приводу ДТЗ 130 хворих. Пацієнтів розподілили на дві групи по 65 осіб у кожній залежно від обсягу оперативного втручання. В першій групі після 7 — 30-денної доопераційної підготовки виконано тиреоїдектомію, у другій — субтотальну резекцію або органощадні операції. В кожній групі виділили по дві підгрупи залежно від віку (18 — 46 та 47 — 75 років). У всіх хворих визначали рівень АРТТГ імунохімічним методом з електрохемілюмінесцентною детекцією аналізатором Соbas 6000 у динаміці лікування і протягом 6 міс після хірургічного втручання.

Результати та обговорення. Встановлено, що рівень АРТТГ після тиреоїдектомії вірогідно зменшується, більшою мірою — в осіб молодого віку (1,4 — 4,7 МО/л), порівняно з групою хворих із субтотальною резекцією (3,3 — 13,6 МО/л). В останніх рівень антитіл залишається стабільно високим, що спричиняє стимуляцію росту залишку тиреоїдної тканини, її гіперплазію, рецидив тиреотоксикозу (у 7 (77 %) хворих віком 18 — 46 років і у 2 (23 %) віком 60 — 75 років), прогресування офтальмопатії та автоімунного тиреоїдиту. В усіх хворих після тиреоїдектомії вже на 3-й місяць доза замісної гормонотерапії тироксином була стабільною з урахуванням рівня ТТГ та маси тіла хворого. При субтотальній резекції у 26 (40 %) пацієнтів доза тироксину була нестабільною, лише через 2 роки після операції доза гормонів була такою самою, що й у хворих після тиреоїдектомії, тобто компенсація гіпотиреозу після тиреоїдектомії відбувається значно легше та швидше порівняно з пацієнтами із залишеною тиреоїдною тканиною.

Висновки. Рівень АРТТГ — важливий чинник прогнозу ефективності підготовки до операції хворих на ДТЗ і критерій відбору пацієнтів для хірургічного лікування. Вміст АРТТГ понад 1,95 МО/л за відсутності клінічної картини гіпер- та гіпотиреозу під час підготовки до операції — критерій застосування радикального методу лікування щитоподібної залози. Гіпотиреоз після тиреоїдектомії — єдиний передбачуваний негативний наслідок, який легко компенсується гормонами та не призводить до суттєвого зниження якості життя пацієнтів.

Ключові слова: дифузний токсичний зоб, антитіла до рецепторів тиреотропного гормону, тиреоїдектомія.

 

К вопросу определения критериев объема оперативного вмешательства при диффузном токсическом зобе

С. Л. Шляхтич, В. Р. Антонив, А. В. Вовканыч

Цель работы — определить оптимальный подход к установлению обьема оперативного вмешательства при диффузном токсическом зобе (ДТЗ) в зависимости от уровня антител к рецепторам тиреотропного гормона (АРТТГ).

Материалы и методы. В Киевском центре эндокринной хирургии за последние 5 лет пролечены по поводу ДТЗ 130 больных. Пациентов распределили на две группы по 65 лиц в каждой в зависимости от обьема оперативного вмешателства. В первой группе после 7 — 30-дневной дооперационной подготовки выполнена тиреоидэктомия, во второй — субтотальная резекция или органосохраняющие операции. В каждой группе выделили по две подгруппы в зависимости от возраста (18 — 46 и 47 — 75 лет). У всех больных определяли уровень АРТТГ иммунохимическим методом с электрохемилюминесцентной детекцией анализатором Соbas 6000 в динамике лечения и на протяжении 6 мес после хирургического вмешательства.

Результаты и обсуждение. Установлено, что уровень АРТТГ после тиреоидэктомии был достоверно ниже, в большей степени — у лиц молодого возраста (1,4 — 4,7 МЕ/л), по сравнению с группой больных, которым выполнена субтотальная резекция (3,3 — 13,6 МЕ/л). У последних уровень антител оставался стабильно высоким, что вызывало стимуляцию роста остатка тиреоидной ткани, ее гиперплазию, рецидив тиреотоксикоза (у 7 (77 %) больных в возрасте 18 — 46 лет и у 2 (23 %) в возрасте 60 — 75 лет), прогрессирование офтальмопатии и аутоимунного тиреоидита. У всех больных после тиреоидэктомии уже на 3-й месяц доза заместительной гормонотерапии тироксином была стабильной с учетом уровня ТТГ и массы тела больного. При субтотальной резекции у 26 (40 %) пациентов доза тироксина была нестабильной и лишь через 2 года после операции доза гормонов была такой же, как и у больных после тиреоидектомии, то есть компенсация гипотиреоза после тиреоидэктомии происходила значительно легче и быстрее по сравнению с пациентами с остатком тиреоидной ткани.

Выводы. Уровень АРТТГ — важный фактор прогноза эффективности подготовки к операции больных с ДТЗ и критерием отбора пациентов для хирургического лечения. Содержание АРТТГ свыше 1,95 МЕ/л при отсутствии клинической картины гипер- и гипотиреоза в процессе подготовки к операции — критерий применения радикального метода лечения щитовидной железы. Гипотиреоз после тиреоидэктомии — единственное предвидимое негативное последствие, которое легко компенсируется гормонами и не приводит к существенному снижению качества жизни пациентов.

Ключевые слова: диффузный токсический зоб, антитела к рецепторам тиреотропного гормона, тиреоидэктомия.

9. Оригінальні дослідження

 

Вплив блокади лівої ніжки пучка гіса на параметри повздовжньої деформації стінок лівого шлуночка у хворих з дилатаційною кардіоміопатією

О. М. Трембовецька, Г. В. Книшов, В. П. Захарова, К. В. Руденко

Мета роботи — вивчити особливості параметрів повздовжньої деформації стінок лівого шлуночка у хворих з дилатаційною кардіоміопатією залежно від наявності у них повної блокади лівої ніжки пучка Гіса.

Матеріали і методи. Обстежено 70 пацієнтів з дилатаційною кардіоміопатією і 35 пацієнтів без серцевої патології. Для оцінки функціонального стану міокарда використовували метод комплексної ехокардіографії (ЕхоКГ) (одновимірна і двовимірна ЕхоКГ, безперервна та імпульсна допплер-ЕхоКГ, кольорове допплерівське картування, вектор-ЕхоКГ), а також нову ультразвукову технологію speckle tracking.

Результати та обговорення. У хворих з дилатаційною кардіоміопатією відзначено збільшення кінцеводіастолічного і кінцевосистолічного об’ємів, зменшення ударного індексу та фракції викиду, наростання легеневої гіпертензії, а також наявність помірної мітральної і трикуспідальної недостатності. Ці зміни значно посилюються при появі повної блокади лівої ніжки пучка Гіса. Під час скорочення серця в нормі максимальні значення повздовжньої деформації характерні для апікальних відділів лівого шлуночка. При дилатаційній кардіоміопатії показники поздовжньої деформації міокарда лівого шлуночка були достовірно нижчими за норму в усіх сегментах. У разі повної блокади лівої ніжки пучка Гіса ці показники ще більше знижувалися, особливо в задній і бічній стінках.

Висновки. При дилатаційній кардіоміопатії показники поздовжньої деформації міокарда лівого шлуночка різко знижуються з наростанням ознак серцевої недостатності. Поява повної блокади лівої ніжки пучка Гіса, яка виявлялася тотальним зниженням амплітуди повздовжньої деформації бічної і задньої стінок лівого шлуночка, призводила до наростання ступеня мітральної недостатності (до 2+) і збільшення тиску в легеневій артерії до (60,1 ± 7,5) мм рт. ст., що спричиняє наростання ознак недостатності кровообігу.

Ключові слова: дилатаційна кардіоміопатія, ехокардіографія, повздовжня деформація, серцева недостатність.

 

Влияние блокады левой ножки пучка гиса на параметры продольной деформации стенок левого желудочка у больных с дилатационной кардиомиопатией

Е. М. Трембовецкая, Г. В. Кнышов, В. П. Захарова, К. В. Руденко

Цель работы — изучить особенности параметров продольной деформации стенок левого желудочка у больных с дилатационной кардиомиопатией в зависимости от наличия у них полной блокады левой ножки пучка Гиса.

Материалы и методы. Обследовали 70 пациентов с дилатационной кардиомиопатией и 35 пациентов без сердечной патологии. Для оценки функционального состояния миокарда использовали метод комплексной эхокардиографии (ЭхоКГ) (одномерная и двухмерная ЭхоКГ, непрерывная и импульсная допплер-ЭхоКГ, цветное допплеровское картирование и вектор-ЭхоКГ), а также новую ультразвуковую технологию speckle tracking.

Результаты и обсуждение. У больных с дилатационной кардиомиопатией отмечено увеличение конечнодиастолического и конечносистолического объемов, уменьшение ударного индекса и фракции выброса, нарастание легочной гипертензии, а также наличие умеренной митральной и трикуспидальной недостаточности. Эти изменения усиливались при полной блокаде левой ножки пучка Гиса. В процессе сокращения сердца в норме максимальные значения продольной деформации были характерны для апикальных отделов левого желудочка. При дилатационной кардиомиопатии показатели продольной деформации миокарда левого желудочка были достоверно ниже нормы во всех сегментах. При полной блокаде левой ножки пучка Гиса данные показатели еще больше снижались, особенно в задней и боковой стенках.

Выводы. При дилатационной кардиомиопатии показатели продольной деформации миокарда левого желудочка резко снижаются с нарастанием признаков сердечной недостаточности. Появление полной блокады левой ножки пучка Гиса, которое проявлялось тотальным снижением амплитуды продольной деформации боковой и задней стенок левого желудочка, приводило к нарастанию степени митральной недостаточности (до 2+) и повышению давления в легочной артерии до (60,1 ± 7,5) мм рт. ст., что вызывало нарастание признаков недостаточности кровообращения.

Ключевые слова: дилатационная кардиомиопатия, эхокардиография, продольная деформация, сердечная недостаточность.

10. Оригінальні дослідження

 

Спінальна анестезія при відтермінованих травматологічних втручаннях у пацієнтів з черепно-мозковою травмою

Ю. Л. Кучин

Мета роботи — проаналізувати частоту ускладнень спінальної анестезії серед пацієнтів з черепно-мозковою травмою (ЧМТ) порівняно з пацієнтами без ЧМТ.

Матеріали і методи. Проаналізовано частоту ускладнень при проведенні 417 процедур спінальної анестезії, зокрема у 62 пацієнтів з ЧМТ. Розраховували різницю ризиків, відношення ризиків та відношення шансів між групами.

Результати та обговорення. Оперативні втручання під спінальною анестезією проводили в строки з 2-ї до 21-ї доби після отримання травми. Жодного загрозливого для життя ускладнення не виникло, не спостерігали погіршення неврологічного статусу в післяопераційний період. Різниця ризиків розвитку ускладнень загалом становила –0,042 (95 % довірчий інтервал (ДІ) –0,14… –0,05), відношення ризиків 0,62 (95 % ДІ 0,28 — 1,38), відношення шансів 0,60 (95 % ДІ 0,24 — 1,71).

Висновки. Частота ускладнень спінальної анестезії у пацієнтів з ЧМТ не має достовірних відмінностей від такої у пацієнтів без ЧМТ. Наявність ЧМТ без ознак підвищеного внутрішньочерепного тиску не є протипоказанням до спінальної анестезії.

Ключові слова: спінальна анестезія, черепно-мозкова травма, протипоказання, ускладнення.

 

Спинальная анестезия при отсроченных травматологических вмешательствах у пациентов с черепно-мозговой травмой

Ю. Л. Кучин

Цель работы — проанализировать частоту осложнений спинальной анестезии среди пациентов с черепно-мозговой травмой (ЧМТ) по сравнению с пациентами без ЧМТ.

Материалы и методы. Проанализирована частота осложнений при проведении 417 спинальных анестезий, в том числе у 62 пациентов с ЧМТ. Рассчитывали разницу рисков, отношение рисков и отношение шансов между группами.

Результаты и обсуждение. Оперативные вмешательства под спинальной анестезией проводили в сроки с 2-х до 21-х суток после получения травмы. Ни одного угрожающего жизни осложнения не возникло. Не наблюдали ухудшения неврологического статуса в послеоперационный период. Разница рисков развития осложнений в целом составила –0,042 (95 % доверительный интервал (ДИ) –0,14… –0,05), отношение рисков 0,62 (95 % ДИ 0,28 — 1,38), отношение шансов 0,60 (95 % ДИ 0,24 — 1,71).

Выводы. Частота осложнений спинальной анестезии у пациентов с ЧМТ не имеет достоверных отличий от такой у пациентов без ЧМТ. Наличие ЧМТ без признаков повышенного внутричерепного давления не является противопоказанием к спинальной анестезии.

Ключевые слова: спинальная анестезия, черепно-мозговая травма, противопоказания, осложнения.

11. Оригінальні дослідження

 

Хірургічне лікування переломів п’ясних кісток

О. А. Бур’янов, М. А. Циганков

Мета роботи — проаналізувати результати хірургічного лікування переломів п’ясних кісток порівняно з консервативним лікуванням за допомогою функціональної пов’язки.

Матеріали і методи. Ретроспективно проаналізовано результати лікування 70 хворих: 35 пацієнтам проведено консервативне лікування із застосуванням функціональної пов’язки, 35 — хірургічне (металоостеосинтез титановими міні-пластинами). В усіх пацієнтів досягнуто зрощення переломів. Функцію кисті після лікування оцінювали за об’єктивними та суб’єктивними показниками. Застосовували ультрасонографічне дослідження п’ясно-фалангових суглобів.

Результати та обговорення. Установлено, що металоостеосинтез титановими міні-пластинами дає змогу досягти чіткої та стабільної фіксації уламків п’ясної кістки, скоротити термін непрацездатності хворих за рахунок ранньої розробки рухів у п’ясно-фалангових суглобах та запобігання утворенню контрактур у цих суглобах.

Висновки. Металоостеосинтез титановими міні-пластинами — оптимальний метод хірургічного лікування переломів п’ясних кісток, особливо у разі неможливості стабілізації кісткових уламків при консервативному лікуванні. Стабільність фіксації уламків п’ясної кістки дає змогу розпочати реабілітацію пацієнта у ранній післяопераційний період, що позитивно впливає на результат лікування, зокрема на відновлення рухів у п’ясно-фалангових суглобах.

Ключові слова: перелом п’ясних кісток, металоостеосинтез, титанові міні-пластини.

 

Хирургическое лечение переломов пястных костей

А. А. Бурьянов, М. А. Цыганков

Цель работы — проанализировать результаты хирургического лечения переломов пястных костей по сравнению с консервативным лечением в «функциональной» повязке.

Материалы и методы. Ретроспективно проанализированы результаты лечения 70 больных: 35 больным проведено консервативное лечение с применением функциональной повязки, 35 — хирургическое (металлоостеосинтез титановыми мини-пластинами). У всех пациентов достигнуто сращения переломов. Функцию кисти после лечения оценивали по объективным и субъективным показателям. Применяли ультрасонографическое исследование пястно-фаланговых суставов.

Результаты и обсуждение. Установлено, что металлоостеосинтез титановыми мини-пластинами позволяет добиться четкой и стабильной фиксации отломков пястной кости, сократить срок нетрудоспособности больных за счет ранней разработки движений в пястно-фаланговых суставах и предупреждения образования контрактур в этих суставах.

Выводы. Металлоостеосинтез титановыми мини-пластинами — оптимальный метод хирургического лечения переломов пястных костей, особенно при невозможности стабилизации костных отломков при консервативном лечении. Стабильность фиксации отломков пястной кости позволяет начать реабилитацию пациента в ранний послеоперационный период, что положительно влияет на результат лечения, в частности на восстановление движений в пястно-фаланговых суставах.

Ключевые слова: перелом пястных костей, металлоостеосинтез, титановые мини-пластины.

12. Оригінальні дослідження

 

Комплексне лікування спайкової хвороби очеревини з використанням препарату «дефенсаль» (перший досвід)

О. В. Пиптюк, С. Б. Телемуха, О. М. Малютін, Л. Б. Телемуха

Мета роботи — вивчити безпосередні результати лікування із застосуванням препарату «Дефенсаль» у пацієнтів із спайковою хворобою очеревини, яким проведено ентероліз.

Матеріали і методи. У 2013 — 2014 рр. обстежено 26 пацієнтів зі спайковою хворобою, яким проведено роз’єднання зрощень. Хворих розподілили на дві групи: до групи контролю залучено 16 хворих з інцизійними грижами великого розміру, яким проведено планове оперативне і консервативне лікування загальноприйнятими методами, до основної групи — 10 хворих, яким виконано планове оперативне втручання і роз’єднання зрощень з використанням препарату «Дефенсаль».

Результати та обговорення. У період спостереження до 8 міс добрі результати у контрольній групі отримано у 8 хворих, в основній — у 7.

Висновки. Досягти стійкого позитивного результату можна лише при використанні комплексного підходу до лікування. Застосування препарату «Дефенсаль» сприяло поліпшенню безпосередніх і короткотермінових результатів лікування.

Ключові слова: спайкова хвороба, комплексне лікування, препарат «Дефенсаль».

 

Комплексное лечение спаечной болезни брюшины С использованием препарата «дефенсаль» (первый опыт)

А. В. Пиптюк, С. Б. Телемуха, А. М. Малютин, Л. Б. Телемуха

Цель работы — изучить непосредственные результаты лечения с применением препарата «Дефенсаль» у пациентов со спаечной болезнью брюшины, которым проведен энтеролиз.

Материалы и методы. В 2013 — 2014 гг. обследовано 26 больных со спаечной болезнью, которым проведено разъединение сращений. Больных распределили на две группы: в группу контроля включили 16 больных с инцизионными грыжами большого размера, которым проведено плановое оперативное и консервативное лечение общепринятыми методами, в основную группу — 10 больных, которым выполнено плановое оперативное вмешательство и разъединение сращений с использованием препарата «Дефенсаль».

Результаты и обсуждение. В период наблюдения до 8 мес хорошие результаты в контрольной группе получены у 8 больных, в основной — у 7.

Выводы. Достичь стойкого позитивного результата можно лишь при использовании комплексного подхода к лечению. Применение препарата «Дефенсаль» способствовало улучшению непосредственных и краткосрочных результатов лечения.

Ключевые слова: спаечная болезнь, комплексное лечение, препарат «Дефенсаль».

13. Оригінальні дослідження

 

Профілактика диспозиції катетера Tenckhoff у черевній порожнині

В. Г. Мішалов, С. М. Гойда, Є. С. Заводовський, Л. Ю. Маркулан, І. Л. Кучма

Мета роботи — збільшити тривалість перитонеального діалізу у хворих з термінальною стадією хронічної хвороби нирок за рахунок профілактики внутрішньочеревної диспозиції катетера Tenckhoff.

Матеріали і методи. 141 хворий з термінальною стадією хронічного захворювання нирок отримував замісну терапію методом перитонеального діалізу. Хворим основної групи (n = 68) діаліз проводили за стандартною методикою імплантації катетера Tenckhoff, хворим групи порівняння (n = 73) — за власною методикою імплантації. Кінцевою точкою дослідження була частота диспозиції катетера Tenckhoff протягом двох років.

Результати та обговорення. Кумулятивна дворічна частота диспозиції катетера у хворих основної групи становила 1,5 %, у хворих групи порівняння — 13,2 % (р = 0,022). Зміщення катетера не було пов’язане з віком хворих (r = 0,06, p = 0,62), статтю (r = 0,15, p = 0,20), індексом маси тіла (r = 0,10, p = 0,37) та причиною хронічної хвороби нирок (r = 0,18, p = 0,12). Виявлено достовірний кореляційний зв’язок між диспозицією катетера і наявністю хронічного закрепу (r = 0,32, p = 0,07). Профілактика та лікування закрепів дала змогу усунути дислокацію у 25 % випадків.

Висновки. Розроблена методика імплантації катетера Tenckhoff дала змогу знизити кумулятивну дворічну частоту диспозиції катетера з 13,2 до 1,5 % (р = 0,022).

 

 

Ключові слова: перитонеальний діаліз, катетер Tenckhoff, диспозиція.

 

Профилактика диспозиции катетера Tenckhoff в брюшной полости

В. Г. Мишалов, С. М. Гойда, Е. С. Заводовский, Л. Ю. Маркулан, И. Л. Кучма

Цель работы — увеличить длительность перитонеального диализа у больных с терминальной стадией хронической болезни почек за счет профилактики внутрибрюшной диспозиции катетера Tenckhoff.

Материалы и методы. 141 больной с терминальной стадией хронического заболевания почек получал заместительную терапию методом перитонеального диализа. Больным основной группы (n = 68) диализ проводили со стандартной методикой имплантации катетера Tenckhoff, больным группы сравнения (n = 73) — с собственной методикой имплантации. Конечной точкой исследования была частота диспозиции катетера Tenckhoff в течение двух лет.

Результаты и обсуждение. Кумулятивная двухгодичная частота диспозиции катетера у больных основной группы составила 1,5 %, у больных группы сравнения — 13,2 % (р = 0,022). Смещение катетера не было связано с возрастом больных (r = 0,06, p = 0,62), полом (r = 0,15, p = 0,20), индексом массы тела (r = 0,10, p = 0,37) и причиной хронической болезни почек (r = 0,18, p = 0,12). Выявлена достоверная корреляционная связь между диспозицией катетера и наличием хронического запора (r = 0,32, p = 0,07). Профилактика и лечение запора позволили устранить дислокацию в 25 % случаев.

Выводы. Разработанная методика имплантации катетера Tenckhoff позволила снизить кумулятивную двухгодичную частоту диспозиции катетера с 13,2 до 1,5 % (р = 0,022).

Ключевые слова: перитонеальный диализ, катетер Tenckhoff, диспозиция.

14. Оригінальні дослідження

 

Лапароскопічна пластика гігантських гриж стравохідного отвору діафрагми каркасним полегшеним політетрафторетиленовим трансплантатом: віддалені результати 40 операцій

В. В. Грубнік, А. В. Малиновський

Мета роботи — вивчити віддалені результати пластики гігантських гриж стравохідного отвору діафрагми за допомогою нового полегшеного політетрафторетиленового трансплантата, розробленого за принципом каркасної ненатяжної пластики.

Матеріали і методи. У період з 2010 до 2013 р. за новою методикою було прооперовано 44 пацієнтів з гігантськими грижами стравохідного отвору діафрагми II — IV типу. Середня площа стравохідного отвору діафрагми становила (37,5 ± 15,6) см2 (21,7— 75,4 см2). Трансплантат Rebound HRD-Hiatus hernia — це полегшена політетрафторетиленова сітка нового покоління трикутної форми з вирізкою для стравоходу у формі серця, натягнута на тонку нітинолову рамку з пам’яттю форми. Трансплантат фіксували до країв стравохідного отвору діафрагми позаду стравоходу 3 — 5 вузловими швами, таким чином забезпечуючи ненатяжну пластику з відсутністю деформації трансплантата і повним закриттям дефекту.

Результати та обговорення. Середній час установлення трансплантата — (24,8 ± 5,6) хв (15 — 35 хв). Інтраопераційних ускладнень, пов’язаних з пластикою, не було. Середній післяопераційний ліжко-день становив (6,0 ± 1,7) дня (2 — 11 днів). Віддалені результати вивчено у 41 пацієнта в середньому через (35,9 ± 8,0) міс (24 — 49 міс). Аналіз симптомів за візуальними аналоговими шкалами показав достовірне їх зниження. Якість життя за шкалою GERD-HRQL достовірно поліпшилася. Рефлюкс-езофагіт стадії A після операції зафіксовано лише у 2 хворих, тоді як до операції — у 91 % пацієнтів. Індекс DeMeester і час пасажу барію стравоходом достовірно знизилися. При рентгенологічному обстеженні істинних анатомічних рецидивів не виявлено. Спостерігали 3 несправжні анатомічних рецидиви, 2 симптомних і 1 безсимптомний функціональний рецидив. Тривалої функціональної дисфагії і стриктур стравоходу не було в жодному випадку.

Висновки. Віддалені результати (період спостереження — від 2 до 4 років) свідчать про те, що принципово нова методика характеризується відсутністю справжніх анатомічних рецидивів і стравохідних ускладнень.

Ключові слова: грижа стравохідного отвору діафрагми, алопластика, полегшений політетрафторетиленовий трансплантат, нітинол.

 

Лапароскопическая пластика гигантских грыж пищеводного отверстия диафрагмы каркасным облегченным политетрафторэтиленовым трансплантатом: отдаленные результаты 40 операций

В. В. Грубник, А. В. Малиновский

Цель работы — изучить отдаленные результаты пластики гигантских грыж пищеводного отверстия диафрагмы с помощью нового облегченного политетрафторэтиленового трансплантата, разработанного по принципу каркасной ненатяжной пластики.

Материалы и методы. В период с 2010 по 2013 гг. по новой методике прооперировано 44 пациента с гигантскими грыжами пищеводного отверстия диафрагмы II — IV типа. Средняя площадь пищеводного отверстия диафрагмы составила (37,5 ± 15,6) см2 (21,7 — 75,4 см2). Трансплантат Rebound HRD-Hiatus hernia представляет собой облегченную политетрафторэтиленовую сетку нового поколения треугольной формы с выемкой для пищевода в форме сердца, натянутую на тонкую нитиноловую рамку с памятью формы. Трансплантат фиксировали к краям пищеводного отверстия диафрагмы позади пищевода 3 — 5 узловыми швами, обеспечивая ненатяжную пластику с отсутствием деформации трансплантата и полным закрытием дефекта.

Результаты и обсуждение. Среднее время установки трансплантата составило (24,8 ± 5,6) мин (15 — 35 мин). Интра опера цион ных осложнений, связанных с пластикой, не было. Средний послеоперационный койко-день составил (6,0 ± 1,7) дня (2 — 11 дней). Отдаленные результаты изучены у 41 пациента в среднем через (35,9 ± 8,0) мес (24 — 49 мес). Анализ симптомов по визуальным аналоговым шкалам показал достоверное их снижение. Качество жизни по шкале GERDHRQL достоверно улучшилось. Рефлюкс-эзофагит стадии A после операции зафиксирован у 2 больных, тогда как до операции — у 91 % пациентов. Индекс DeMeester и время пассажа бария по пищеводу достоверно снизились. При рентгенологическом обследовании истинных анатомических рецидивов не выявлено. Обнаружено 3 ложных анатомических рецидива, 2 симптомных и 1 бессимптомный функциональный рецидив. Длительной функциональной дисфагии и стриктур пищевода не было ни в одном случае.

Выводы. Отдаленные результаты (период наблюдения — от 2 до 4 лет) свидетельствуют о том, что принципиально новая методика характеризуется отсутствием истинных анатомических рецидивов и пищеводных осложнений.

Ключевые слова: грыжа пищеводного отверстия диафрагмы, аллопластика, облегченный политетрафторэтиленовый трансплантат, нитинол.

15. Оригінальні дослідження

 

Результати лікування пацієнтів з гострим панкреатитом

В. Г. Мішалов, Л. Ю. Маркулан, Р. М. Матвеєв

Мета роботи — проаналізувати результати лікування хворих з гострим панкреатитом (ГП).

Матеріали і методи. У Київській міській клінічній лікарні № 9 та Олександрівській клінічній лікарні м. Києва за період 2007—2012 рр. на стаціонарному лікуванні перебували 836 пацієнтів з ГП. Проаналізовано результати діагностики, консервативного та оперативного лікування хворих на різні форми ГП. У 184 (22,0 %) пацієнтів діагностовано деструктивну форму захворювання, у 108 (58,7 %) з них виконано пункційно-дренувальні операції під ультразвуковим контролем або лапароскопію, яка дала змогу підтвердити діагноз, оцінити характер випоту і поширеність процесу, а також санувати та дренувати черевну порожнину.

Результати та обговорення. Раннє застосування плазмаферезу у хворих на ГП зменшує вияви ендотоксикозу, гіпердинамії,поліпшує мікро- та макроциркуляцію, що запобігає розвитку поліорганної недостатності, а у разі її розвитку поліпшує загальний стан хворих, з тенденцією до його стабілізації. Відмова від ранніх порожнинних операцій при гострому асептичному некротичному панкреатиті та використання сучасних малоінвазивних хірургічних технологій при ферментативному перитоніті, асептичних парапанкреатичних рідинних скупченнях, панкреатичних псевдокістах дає змогу знизити післяопераційну летальність і запобігти розвитку гнійно-септичних ускладнень.

Висновки. Лікування пацієнтів з гострим панкреатитом має бути комплексним та починатися з повноцінної інтенсивної терапії з використанням еферентних методів лікування. За наявності ферментативного перитоніту в перші 48 год показане екстрене хірургічне втручання. Методом вибору є пункційно-дренувальні операції під ультразвуковим контролем, ендоскопічне дренування, лапароскопічна санація та дренування черевної порожнини.

Ключові слова: гострий панкреатит, діагностика, консервативне лікування, оперативне лікування, еферентні методи лікування.

 

Результаты лечения пациентов с острым панкреатитом

В. Г. Мишалов, Л. Ю. Маркулан, Р. Н. Матвеев

Цель работы — проанализировать результаты лечения больных с острым панкреатитом (ОП).

Материалы и методы. В Киевской городской клинической больнице № 9 и Александровской клинической больнице г. Киева за период 2007—2012 гг. на лечении находились 836 пациентов с ОП. Проанализированы результаты диагностики, консервативного и оперативного лечения больных с разными формами ОП. Среди больных с ОП у 184 (22,0 %) пациентов развилась деструктивная форма, у 108 (58,7 %) из них выполнили пункционно-дренирующие операции под ультразвуковым контролем или лапароскопию, которая позволила подтвердить диагноз, оценить характер выпота и распространенность процесса, а также санировать и дренировать брюшную полость.

Результаты и обсуждение. Раннее применение плазмафереза у больных с ОП уменьшает проявления эндотоксикоза, гипердинамии, улучшает микро- и макроциркуляцию, что предупреждает развитие полиорганной недостаточности, а в случае ее развития улучшает общее состояние больных с тенденцией к его стабилизации. Отказ от ранних полостных операций при остром асептическом некротическом панкреатите и использование современных малоинвазивных хирургических технологий при ферментативном перитоните, асептических парапанкреатических жидкостных скоплениях, панкреатических псевдокистах позволяют снизить послеоперационную летальность и предотвратить развитие гнойносептических осложнений.

Выводы. Лечение пациентов с острым панкреатитом должно быть комплексным и начинаться с полноценной интенсивной терапии с использованием эфферентных методов лечения. При наличии ферментативного перитонита в первые 48 ч показано экстренное хирургическое вмешательство. Методом выбора являются пункционно-дренирующие операции под ультразвуковым контролем, эндоскопическое дренирование, лапароскопическая санация и дренирование брюшной полости.

Ключевые слова: острый панкреатит, диагностика, консервативное лечение, оперативное лечение, эфферентные методы лечения.

16. Оригінальні дослідження

 

Експериментально-клінічне обґрунтування використання рифаксиміну для селективної деконтамінації кишечника при гострій хірургічній патології

О. В. Ротар, В. І. Ротар, О. Д. Архелюк

Мета роботи — вивчити вплив різних лікарських форм рифаксиміну на грамнегативну мікрофлору кишечника при гострому панкреатиті (ГП); обґрунтувати використання антибіотика для селективної деконтамінації кишечника.

Матеріали і методи. Обстежено 113 хворих на ГП, які перебували на лікуванні в палатах інтенсивної терапії. При надходженні хворих на лікування забирали вміст тонкої кишки, а під час операції — некротичні тканини, вміст кіст і абсцесів для мікробіологічних досліджень. Визначали in vitro резистентність виділених мікроорганізмів до рифаксиміну. Методом іонного структуроутворення отримали нанокапсульовану форму (НКФ) рифаксиміну. Досліджували in vivo вплив антибіотика на мікрофлору кишечника в експерименті на моделі ГП.

Результати та обговорення. У 29 (69 %) із 42 обстежених осіб до операції виділено з тонкої кишки та ідентифіковано 8 штамів представників грамнегативної мікрофлори. Ідентичну мікрофлору висіяно в 16 (57,4 %) із 28 пацієнтів, прооперованих у ранні терміни захворювання (до 2 тиж). Маючи мінімальну пригнічувальну концентрацію від < 0,25 до 32,0 мкг/мл, рифаксимін in vitro у 100 % випадків інгібує ріст на живильних середовищах E. coli, К. pneumoniaе, E. faecalis, E. faecium, S. аureus. Уведений усередину у вигляді НКФ рифаксимін у дозі 15 мг/кг маси тіла на добу накопичується в слизовій оболонці і при мінімальній пригнічувальній концентрації від 0,25 до 42 мкг/г тканини сприяє елімінації бактерій із слизової оболонки та запобігає їх міграції у внутрішні органи.

Висновки. Розчини і НКФ рифаксиміну для перорального прийому можуть використовуватися для селективної деконтамінації кишечника у хворих, які перенесли хірургічне втручання.

Ключові слова: бактеріальна колонізація, деконтамінація, нанокапсульована форма, рифаксимін, гострий панкреатит.

 

Экспериментально-клиническое обоснование использования рифаксимина для селективной деконтаминации кишечника при острой хирургической патологии

А. В. Ротарь, В. И. Ротарь, А. Д. Архелюк

Цель работы — изучить влияние разных лечебных форм рифаксимина на грамотрицательную микрофлору кишечника при остром панкреатите (ОП); обосновать использование антибиотика для селективной деконтаминации кишечника.

Материалы и методы. Обследовано 113 больных ОП, которые находились на лечении в палатах интенсивной терапии. При поступлении больных на лечение забирали содержимое тонкой кишки, а во время операции — некротические ткани, содержимое кист и абсцессов для микробиологических исследований. Определяли in vitro резистентность выделенных бактерий к рифаксимину. Методом ионного структурообразования получили нанокапсулированую форму (НКФ) рифаксимина. Исследовали in vivo влияние антибиотика на микрофлору кишечника в эксперименте на модели ОП.

Результаты и обсуждение. У 29 (69 %) из 42 обследованных лиц до операции выделено из тонкой кишки 8 штаммов представителей грамотрицательной микрофлоры. Идентичная микрофлора высеяна у 16 (57,4 %) из 28 пациентов, которых прооперировали в ранние сроки заболевания (до 2 нед). При величине минимальной ингибирующей концентрации (МИК) от < 0,25 до 8,0 мкг/мл рифаксимин in vitro на 100 % ингибирует рост E. coli, К. pneumoniaе, E. faecalis, E. faecium, S. аureus. Введенная вовнутрь НКФ рифаксимина в дозе 15 мг/кг массы тела в сутки накапливается в слизистой оболочке и при МИК от 0,25 до 42 мкг/г ткани способствует элиминации бактерий из слизистой оболочки и предупреждает их миграцию во внутренние органы.

Выводы. Растворы и НКФ рифаксимина для перорального приема могут использоваться для селективной деконтаминации кишечника у больных, перенесших хирургические вмешательства.

Ключевые слова: бактериальная колонизация, деконтаминация, нанокапсулированная форма, рифаксимин, острый панкреатит.

17. Випадок із практики

 

Неспроможність анастомозів травного каналу. Ендолюмінальне лікування від’ємним тиском

Ю. З. Ліфшиць, В. Л. Валецький, Р. Р. Процюк, П. О. Зайченко, О. М. Омельченко

Наведено результати лікування з використанням методу ендолюмінального лікування від’ємним тиском 4 хворих з неспроможністю анастомозу травного каналу (1 — після гастректомії, 1 — після резекції шлунка, 2 — після рукавної резекції прямої кишки). Застосування цього методу лікування показало його високу ефективність, дало змогу досягти загоєння анастомозу в усіх пацієнтів та уникнути проведення повторної операції. Метод ендолюмінального лікування від’ємним тиском може бути рекомендовано для використання у клініках з досвідом виконання вісцеральних операцій, а також у клініках, які володіють технікою лікування від’ємним тиском.

Ключові слова: неспроможність анастомозу травного каналу, діагностика, лікувальна тактика, ендолюмінальне лікування від’ємним тиском.

 

Несостоятельность анастомозов пищеварительного канала. Эндолюминальное лечение отрицательным давлением

Ю. З. Лифшиц, В. Л. Валецкий, Р. Р. Процюк, П. А. Зайченко, А. Н. Омельченко

Представлены результаты лечения с использованием метода эндолюминального лечения отрицательным давлением 4 больных с несостоятельностью анастомоза пищеварительного канала (1 — после гастрэктомии, 1 — после рукавной резекции желудка, 2 — после резекции прямой кишки). Применение этого метода показало его высокую эффективность и позволило добиться заживления анастомоза у всех пациентов и избежать проведения повторной операции. Метод эндолюминального лечения отрицательным давлением может быть рекомендован для применения в клиниках, обладающих опытом проведения висцеральных операций и владеющих техникой лечения отрицательным давлением.

Ключевые слова: несостоятельность анастомоза пищеварительного канала, диагностика, лечебная тактика, эндолюминальное лечение отрицательным давлением.

18. Випадок із практики

 

Лобектомія з резекцією та пластикою бронхів і легеневої артерії — шлях до підвищення резектабельності раку легені

Р. І. Верещако

До радикальних хірургічних втручань з приводу раку легені належать пневмонектомія і лоб(білоб)ектомія. Перевагу віддають лоб(білоб)ектомії, тому що вона не призводить до інвалідизації, і таким чином підвищується якість життя хворого. Особливого значення органозберігальні операції набувають у пацієнтів з низькими функціональними резервами, які не переносять видалення всієї легені. Однак на момент виявлення центрально розташовані пухлини легень часто поширюються на гирло часткового і головного бронха. Виконання лобектомії можливе лише з резекцією (клиноподібною або циркулярною) головного бронха та подальшою бронхопластикою. Інвазія пухлиною легеневої артерії — серйозна перешкода для органозберігальних операцій. При непереносності пневмонектомії бронхоангіопластична лоб(білоб)ектомія — єдине можливе радикальне втручання. Наведено клінічні спостереження таких операцій у хворих з низькими функціональними резервами.

Ключові слова: рак легені, лобектомія, бронхопластика, легенева артерія.

 

Лобэктомия с резекцией и пластикой бронхов и легочной артерии — путь к повышению резектабельности рака легкого

Р. И. Верещако

Радикальные хирургические вмешательства по поводу рака легкого включают пневмонэктомию и лоб(билоб)эктомию. Предпочтение отдается лоб(билоб)эктомии, так как при этом исключается инвалидизация и таким образом повышается качество жизни больного. Особое значение органосохраняющие операции имеют у пациентов с низкими функциональными резервами, когда удаление всего легкого — непереносимо. Но на момент выявления центрально расположенные опухоли легкого часто распространяются на устье долевого и главный бронх. Выполнение лобэктомии возможно только с резекцией (клиновидной или циркулярной) главного бронха и последующей бронхопластикой. Инвазия опухолью легочной артерии — серьезное препятствие для органосохраняющей операции. При непереносимости пневмонэктомии бронхоангиопластическая лоб(билоб)эктомия — единственно возможное радикальное вмешательство. Приведены клинические наблюдения таких операций у больных с низкими функциональными резервами.

 

 

Ключевые слова: рак легкого, лобэктомия, бронхопластика, легочная артерия.

19. Випадок із практики

 

Клінічний приклад діагностики та лікування післяопераційних ускладнень у хворого, прооперованого з приводу рубцево-виразкового стенозу дванадцятипалої кишки за Більрот-I

О. І. Дронов, Л. О. Рощина

Наведено клінічне спостереження післяопераційних ускладнень у хворого, прооперованого з приводу рубцевовиразкового стенозу за Більрот-I. Обрана тактика оперативного лікування цих ускладнень була ефективною.

 

 

 

 

 

 

 

 

Ключові слова: рубцево-виразковий стеноз дванадцятипалої кишки, післяопераційний панкреатит, кишкова нориця.

 

Клинический пример диагностики и лечения послеоперационных осложнений у пациента, прооперированного по поводу рубцово-язвенного стеноза двенадцатиперстной кишки по Бильрот-I

А. И. Дронов, Л. А. Рощина

Приведено клиническое наблюдение послеоперационных осложнений у пациента, прооперированного по поводу рубцово-язвенного стеноза двенадцатиперстной кишки по Бильрот-I. Выбранная тактика оперативного лечения данных осложнений была эффективной.

Ключевые слова: рубцово-язвенный стеноз двенадцатиперстной кишки, послеоперационный панкреатит, кишечный свищ.

20. Огляди

 

Інноваційні методи хірургічного лікування варикозної хвороби нижніх кінцівок: дискусійні питання

О. В. Кузьменко, В. Ю. Михайличенко, В. Г. Мішалов, Д. С. Миргородський

Як метод вибору хірургічного лікування варикозної хвороби нижніх кінцівок зазвичай розглядають традиційне відкрите втручання або ендоваскулярні технології. Виконання відкритого втручання передбачає проведення загальної анестезії та асоціюється зі значними косметичними дефектами внаслідок розрізів шкіри нижніх кінцівок. Згідно з даними досліджень, перевагу віддають застосуванню радіочастотної абляції, ендовенозної лазерної коагуляції та ехо-склеротерапії foam-form, результати яких порівнянні з результатами традиційних хірургічних методів і які дають змогу проводити лікування амбулаторно, зі збереженням працездатності пацієнта і задовільним косметичним ефектом. Висвітлено переваги і недоліки зазначених методів, можливість використання їх як ізольовано, так і в комбінації.

Ключові слова: варикозна хвороба нижніх кінцівок, інноваційні методи лікування.

 

Инновационные методы хирургического лечения варикозной болезни нижних конечностей: дискуссионные вопросы

О. В. Кузьменко, В. Ю. Михайличенко, В. Г. Мишалов, Д. С. Миргородский

В качестве метода выбора хирургического лечения варикозной болезни нижних конечностей обычно рассматривают традиционное открытое вмешательство или эндоваскулярные технологии. Выполнение открытого вмешательства предусматривает проведение общей анестезии и ассоциируется со значительными косметическими дефектами вследствие разрезов кожи нижних конечностей. Согласно данным исследований, предпочтительным является применение радиочастотной абляции, эндовенозной лазерной коагуляции и эхо-склеротерапии foam-form, результаты которых сопоставимы с таковыми традиционных хирургических методов и которые позволяют проводить лечение амбулаторно, с сохранением трудоспособности пациента и удовлетворительным косметическим эффектом. Освещены преимущества и недостатки упомянутых методов, возможность использования их как изолированно, так и в комбинации.

Ключевые слова: варикозная болезнь нижних конечностей, инновационные методы лечения.


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»