Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№3(51) // 2014

 

Обкладинка

 

1. Ювілеї

 

До 75-річчя Петра Дмитровича Фоміна

10 вересня 2014 р. виповнюється 75 років видатному хірургу, академіку НАМН України, доктору медичних наук, професору, завідувачу кафедри хірургії № 3 Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця Петру Дмитровичу Фоміну.

2. Ювілеї

 

До 65-річчя Володимира Васильовича Іващенка

6 квітня виповнилося 65 років відомому хірургу, педагогу, професору, завідувачу кафедри загальної хірургії Донецького медичного університету ім. Максима Горького Володимиру Васильовичу Іващенку.

3. Ювілеї

 

До 50-Річчя Олега Євгеновича Каніковського

9 червня 2014 р. виповнилося 50 років завідувачу кафедри хірургії медичного факультету № 2 Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова, доктору медичних наук, професору Олегу Євгеновичу Каніковському.

4. Оригінальні дослідження

 

Хірургічне лікування епіфренального дивертикулу стравоходу

М. М. Багіров, Р. І. Верещако, А. Н. Агаєв

Мета роботи — поліпшити результати хірургічного лікування епіфренального дивертикулу стравоходу шляхом модифікації техніки окремих етапів операції.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 21 пацієнта з епіфренальним дивертикулом за період з 1992 до 2013 р. Чоловіків було 14, жінок — 7 віком від 49 до 73 років, середній вік — 60 років. Діаметр дивертикулу в середньому становив 6,6 см. Середня тривалість симптомів — 3 роки 4 міс. Основні скарги: дисфагія — у 52 % випадків, відрижка — у 43 %, печія — у 33 %, біль у грудній клітці — у 33 %. Значну втрату маси тіла (20 кг) відзначено у 2 пацієнтів. Описано діагностичні підходи, які дають змогу уточнити стан дивертикулу, характер ускладнення та обрати оптимальний варіант лікування.

Результати та обговорення. Усім пацієнтам виконано відкрите хірургічне втручання крізь торакотомний доступ. Тривалість операції — від 95 до 240 хв. У ранній післяопераційний період виявлено 2 (9,5 %) ускладнення. Середня тривалість перебування в стаціонарі — 13 днів. Летальних випадків не було.

Висновки. Діагностика дивертикулу стравоходу спрямована не лише на встановлення його локалізації та розміру, а й на уточнення стану дивертикулу. Це дає змогу обрати оптимальний варіант операції. Відкрита трансторакальна дивертикулектомія залишається основним методом лікування епіфренального дивертикулу. Вона дає змогу виконувати комбіновані операції. Видалення дивертикулу з додатковим прошиванням слизового і м’язового шарів його гирла дало змогу отримати найкращі результати в найближчий та віддалений післяопераційний період.

Ключові слова: стравохід, епіфренальний дивертикул, дивертикулектомія.

 

Хирургическое лечение эпифренального дивертикула пищевода

М. М. Багиров, Р. И. Верещако, А. Н. Агаев

Цель работы — улучшить результаты хирургического лечения эпифренального дивертикула пищевода путем модифицирования техники отдельных этапов операции.

Материалы и методы. Проанализированы результаты лечения 21 пациента с эпифренальным дивертикулом за период с 1992 по 2013 г. Мужчин было 14, женщин — 7, в возрасте от 49 до 73 лет, средний возраст — 60 лет. Диаметр дивертикула в среднем составил 6,6 см. Средняя продолжительность симптомов — 3 года 4 мес. Основные жалобы: дисфагия — у 52 % случаев, отрыжка — в 43 %, изжога — в 33 %, боли в грудной клетке — в 33 %. Значительная потеря массы тела (20 кг) отмечена у 2 пациентов. Описаны диагностические подходы, позволяющие уточнить состояние дивертикула, характер осложнения и выбрать оптимальный вариант лечения.

Результаты и обсуждение. Всем пациентам выполнено открытое хирургическое вмешательство через торакотомный доступ. Продолжительность операции — от 95 до 240 мин. В ранний послеоперационный период выявлены 2 (9,5 %) осложнения. Средняя длительность нахождения в стационаре — 13 дней. Летальных исходов не было.

Выводы. Диагностика дивертикула пищевода направлена не только на установление его локализации и размеров, но и на уточнение состояния дивертикула. Это позволяет выбрать оптимальный вариант операции. Открытая трансторакальная дивертикулэктомия остается основным методом лечения эпифренального дивертикула. Она позволяет выполнять комбинированные операции. Удаление дивертикула с дополнительным прошиванием слизистого и мышечного слоев его устья позволило получить наилучшие результаты в ближайший и отдаленный послеоперационный период.

Ключевые слова: пищевод, эпифренальный дивертикул, дивертикулэктомия.

5. Оригінальні дослідження

 

Хірургічна тактика лікування гострого ішемічного інсульту

А. І. Зозуля, І. С. Зозуля

Мета роботи — поліпшити результати оперативного лікування ішемічних інсультів шляхом корекції патології екстракраніальних артерій у гострий період інсульту і в період відновлення.

Матеріали і методи. Проведено проспективне дослідження 246 хворих з патологією екстракраніальних артерій віком від 45 до 70 років, прооперованих у 2008 — 2011 рр. в Олександрівській міській клінічній лікарні м. Києва. До контрольної групи залучено 75 хворих з ішемічним інсультом, яких лікували медикаментозно. Використовували сучасні методи діагностики: дуплексне сканування, ультразвукову транскраніальну допплерографію, магнітно-резонансну томографію із судинною програмою і рентгеноконтрастну ангіографію.

Результати та обговорення. Тривалість періоду від початку інсульту до оперативного лікування становила від 3—6 год до 10 діб. Більшість хворих (231, або 93,9 %) прооперовано в перші 3 доби, 15 (6,1 %) — протягом 3 тиж після перенесеного інсульту, решту — пізніше 3 міс. Проведено оперативні втручання: класичну каротидну ендартеректомію при стенозі внутрішньої сонної артерії (ВСА) (пластика латкою із ПТФЕ — у 79 (32,1 %) хворих, пластика латкою з автовени, пластика латкою із ксеноперикарда); еверсійну ендартеректомію при стенозі ВСА — у 27 (11,0 %) випадках, протезування ВСА — у 15 (6,1 %), видалення патологічної звивистості — у 42 (17,0 %), резекцію ВСА з пластикою зовнішньої сонної артерії — у 34 (13,8 %), тромбендартеректомію з ВСА при її оклюзії — у 27 (11,0 %), стентування ВСА — у 22 (9,0 %). Медикаментозне лікування передбачало призначення цитиколіну, цитофлавіну, «Актовегіну». Розроблено алгоритм хірургічної тактики при гострому ішемічному інсульті, а також критерії, які дають змогу до операції з’ясувати можливість проведення ендартеректомії з ВСА при її оклюзії. Добрі результати при хірургічному лікуванні отримано у 75,3 % хворих зі стабільним неврологічним статусом, при консервативному — у 48,3 %. Установлено, що хірургічна реваскуляризація головного мозку при гемодинамічно значущих стенозах сонних артерій є ефективним способом лікування та профілактики гострих ішемічних інсультів.

Висновки. Еверсійна ендартеректомія є оптимальним методом у разі коротких стенозів — менше ніж 2,0 см. Використання цієї методики при більших ураженнях призводить до збільшення частоти ранніх післяопераційних тромбів. Класична ендартеректомія показана при ураженнях судин завдовжки 3,0—5,0 см. Застосування цієї методики дає змогу здійснювати візуальний контроль за дистальною зоною ендартеректомії та запобігає неконтрольованому відшаруванню інтими. Використання відкритої ендартеректомії при стенозах розміром понад 5,0 см супроводжується збільшенням частоти рестенозів у віддалений післяопераційний період. Показанням для протезування ВСА є ураження, при яких довжина стенозу перевищує 5 см, або наявність циркулярного кальцинозу в зоні реконструкції. Найбільшим нейропротекторним ефектом володіє цитиколін у комбінації з «Актовегіном», що дає змогу знизити частоту повторних інсультів і поліпшити операційний період. Каротидна ендартеректомія — ефективний метод реваскуляризації головного мозку при гострому ішемічному інсульті. Хірургічну тактику обирають з урахуванням гемодинамічно значущих змін. При стабільному неврологічному статусі хворого хірургічне лікування може бути виконано протягом 3—5 днів, а при прогресуванні інсульту — в перші 24 год. Гостра оклюзія сонних артерій, яка виникла в ранній післяопераційний період, є показанням до екстреної повторної реваскуляризації, яку потрібно провести в найближчі 3 год.

Ключові слова: гострий ішемічний інсульт, хірургічна тактика, екстракраніальні артерії.

 

Хирургическая тактика лечения острого ишемического инсульта

А. И. Зозуля, И. С. Зозуля

Цель работы — улучшить результаты оперативного лечения ишемических инсультов путем коррекции патологии экстракраниальных артерий в острый период инсульта и в период восстановления.

Материалы и методы. Проведено проспективное исследование 246 больных с патологией экстракраниальных артерий в возрасте от 45 до 70 годов, прооперированных в 2008 — 2011 гг. в Александровской клинической больнице г. Киева. Контрольную группу составили 75 больных с ишемическим инсультом, которых лечили медикаментозно. Использовали современные методы диагностики: дуплексное сканирование, ультразвуковую транскраниальную допплерографию, магнитно-резонансную томографию с сосудистой программой и рентгеноконтрастную ангиографию.

Результаты и обсуждение. Длительность периода от начала инсульта до оперативного лечения составляла от 3—6 ч до 10 суток. Большинство больных (231, или 93,9 %)) прооперированы в первые 3 суток, 15 (6,1 %) — в течение 3 нед после перенесенного инсульта, остальные — позднее 3 мес. Проведены оперативные вмешательства: классическая каротидная эндартерэктомия при стенозе внутренней сонной артерии (ВСА) (пластика заплатой из ПТФЭ — у 79 (32,1 %) больных, пластика заплатой из аутовены, пластика заплатой из ксеноперикарда), эверсионная эндартерэктомия при стенозе ВСА — в 27 (11,0 %) случаях, протезирование ВСА — в 15 (6,1 %), удаление патологической извитости — в 42 (17,0 %), резекция ВСА с пластикой наружной сонной артерии — в 34 (13,8 %), тромбэндартерэктомия из ВСА при ее окклюзии — в 27 (11,0 %), стентирование ВСА — в 22 (9,0 %). Медикаментозное лечение предусматривало назначение цитиколина, цитофлавина, «Актовегина». Разработан алгоритм хирургической тактики при остром ишемическом инсульте, а также критерии, позволяющие до операции определить возможность проведения эндартерэктомии из ВСА при ее окклюзии. Хорошие результаты при хирургическом лечении получены у 75,3 % больных со стабильным неврологическим статусом, при консервативном — у 48,3 %. Установлено, что хирургическая реваскуляризация головного мозга при гемодинамически значимых стенозах сонных артерий является эффективным способом лечения и профилактики острых ишемических инсультов.

Выводы. Эверсионная эндартерэктомия — оптимальный метод в случае коротких стенозов — менее чем 2,0 см. Использова ние этой методики при больших поражениях приводит к увеличению частоты ранних послеоперационных тромбов. Классическая эндартерэктомия показана при поражениях сосудов длиной 3,0—5,0 см. Применение данной методики позволяет осуществлять визуальный контроль за дистальной зоной эндартерэктомии и избежать неконтролированного отслоения интимы. Использование открытой эндартерэктомии при стенозах размером более 5,0 см сопровождается увеличением частоты рестенозов в отдаленный послеоперационный период. Показанием для протезирования ВСА являются поражения, при которых длина стеноза превышает 5 см, или наличие циркулярного кальциноза в зоне реконструкции. Наибольшим нейропротекторным эффектом обладает цитиколин в комбинации с «Актовегином», что позволяет снизить частоту повторных инсультов и улучшить операционный период. Каротидная эндартерэктомия — эффективный метод реваскуляризации головного мозга при остром ишемическом инсульте. Хирургическую тактику осуществляют с учетом гемодинамически значимых стенозов. При стабильном неврологическом статусе больного хирургическое лечение может быть выполнено в течение 3—5 дней, а при прогрессирующем течении инсульта — в первые 24 ч. Острая окклюзия сонных артерий, возникшая в ранний послеоперационный период, является показанием к экстренной повторной реваскуляризации, которую следует провести в ближайшие 3 ч.

Ключевые слова: острый ишемический инсульт, хирургическая тактика, экстракраниальные артерии.

6. Оригінальні дослідження

 

Одноетапна реконструкція глибоких дефектів м’яких тканин кисті тильно-ліктьовим перфорантним клаптем з дистальною основою

П. О. Бадюл, С. В. Слєсаренко

Мета роботи — підвищити ефективність реконструктивної хірургії глибоких дефектів м’яких тканин кисті шляхом використання перфорантного пропелер-клаптя з басейну ліктьової артерії.

Матеріали і методи. В клініці за період з 2011 до 2014 рр. з метою закриття дефектів шкіри і м’яких тканин у ділянці кисті прооперовано 7 пацієнтів, в яких виконано пластику із застосуванням шкірно-фасціального клаптя на тильному перфоранті ліктьової артерії.

Результати та обговорення. Всі пересаджені клапті прижилися, і пацієнти були виписані з одужанням. Проведена пластика дала змогу усунути післяопікові рубцеві контрактури у 2 випадках, ранові дефекти в ділянці тилу кисті — у 2, ранові дефекти в ділянці долонної поверхні — у 2, рановий дефект ампутаційної кукси кисті — в 1 випадку. Критичних ускладнень, які супроводжуються повною втратою пересаджених тканин, не зафіксовано. З некритичних ускладнень відзначено: венозний застій — у 4 випадках, частковий крайовий некроз — у 2 випадках. Останні були усунені вчасно.

Висновки. Порівняно з іншими методами пластики глибоких дефектів м’яких тканин у ділянці кисті і промене зап’ястко во го суглоба описана нами методика має низку переваг. Пріоритетне використання тильно-ліктьового перфорантного клаптя з дистальною основою дає змогу підвищити ефективність реконструктивної хірургії глибоких дефектів м’яких тканин у ділянці кисті.

Ключові слова: кисть, рановий дефект, перфорантний клапоть, тильно-ліктьовий перфорантний клапоть.

 

Одноэтапная реконструкция глубоких мягкотканных дефектов кисти тыльно-локтевым перфорантным лоскутом на дистальном основании

П. А. Бадюл, С. В. Слесаренко

Цель работы — повысить эффективность реконструктивной хирургии глубоких мягкотканных дефектов кисти путем использования перфорантного пропеллер-лоскута из бассейна локтевой артерии.

Материалы и методы. В клинике в период с 2011 по 2014 г. с целью закрытия дефектов кожи и мягких тканей в области кисти прооперированы 7 пациентов, у которых выполнили пластику с применением кожно-фасциального лоскута на тыльном перфоранте локтевой артерии.

Результаты и обсуждение. Все пересаженные лоскуты прижились, и пациенты были выписаны с выздоровлением. Проведенная пластика позволила устранить послеожоговые рубцовые контрактуры в 2 случаях, раневые дефекты в области тыла кисти — в 2, раневые дефекты в области ладонной поверхности — в 2, раневой дефект ампутационной культи кисти — в 1 случае. Критических осложнений, сопровождающихся полной утратой пересаженных тканей, не зафиксировано. Из некритических осложнений отмечены: венозный застой — в 4 случаях, частичный краевой некроз — в 2 случаях. Последние были устранены своевременно.

Выводы. По сравнению с другими методами пластики глубоких мягкотканых дефектов в области кисти и лучезапястного сустава описанная нами методика имеет ряд преимуществ. Приоритетное использование тыльно-локтевого перфорантного лоскута на дистальном основании позволяет повысить эффективность реконструктивной хирургии глубоких мягкотканных дефектов в области кисти.

 

Ключевые слова: кисть, раневой дефект, перфорантный лоскут, тыльно-локтевой перфорантный лоскут.

7. Оригінальні дослідження

 

Оптимізація лікування донорських ран кінцівок у хворих з опіками

В. І. Перцов, О. Л. Одностеблиця, О. В. Пономаренко

Мета роботи — вивчити вплив антиоксиданту на швидкість загоєння донорських ран кінцівок при хірургічному лікуванні опіків.

Матеріали і методи. Під наглядом перебували 50 пацієнтів, які були розподілені на дві групи: контрольну, в якій застосовували традиційне лікування донорських ран кінцівок, та дослідну, в якій традиційне лікування доповнювали лімфотропним введенням антиоксидантного препарату «Мексидол» протягом 3 днів, починаючи з дня оперативного втручання. За основними параметрами групи були порівнянні.

Результати та обговорення. Установлено, що завдяки використанню запропонованого способу лікування загоєння донорських ран відбувалося швидше, ніж у контрольній групі, зокрема епітелізація донорських ділянок — на 28,8 % швидше. Не зафіксовано жодного ускладнення з боку ран.

Висновки. Запропонований спосіб лікування донорських ран кінцівок дав змогу прискорити швидкість загоєння донорських ран на 28,8 % (4,2 доби), зменшити кількість ускладнень з боку ран на 6 % і таким чином скоротити період відновлення шкірного покриву.

Ключові слова: опік, оперативне лікування, антиоксидантна система, донорські рани, антиоксиданти.

 

Оптимизация лечения донорских ран конечностей у больных с ожогами

В. И. Перцов, О. Л. Одностеблица, Е. В. Пономаренко

Цель работы — изучить влияние антиоксиданта на скорость заживления донорских ран конечностей при хирургическом лечении ожогов.

Материалы и методы. Под наблюдением находились 50 пациентов, которых распределили на две группы: контрольную, в которой применяли традиционное лечение донорских ран конечностей, и опытную, в которой традиционное лечение дополняли лимфотропным введением антиоксидантного препарата «Мексидол» на протяжении 3 дней, начиная с дня оперативного вмешательства. По основным параметрам группы были сопоставимы.

Результаты и обсуждение. Установлено, что благодаря использованию предложенного способа лечения заживление донорских ран произошло быстрее, чем в контрольной группе, в частности эпителизация донорских участков произошла на 28,8 % быстрее. Не зафиксировано ни одного осложнения со стороны ран.

Выводы. Предложенный способ лечения донорских ран конечностей позволил увеличить скорость заживления донорских ран на 28,8 % (4,2 суток), уменьшить количество осложнений со стороны ран на 6 % и таким образом сократить период восстановления кожного покрова.

Ключевые слова: ожог, оперативное лечение, антиоксидантная система, донорские раны, антиоксиданты.

8. Оригінальні дослідження

 

Дослідження імунного статусу у хворих з ускладненнями дивертикулярної хвороби ободової кишки

І. В. Гапонов, В. Є. Кудрявцева

Мета роботи — вивчити зміни вмісту прозапальних і протизапальних цитокінів у хворих з ускладненнями дивертикулярної хвороби ободової кишки (ДХ ОК) та можливість їх використання як прогностичних чинників перебігу захворювання.

Матеріали і методи. Обстежено 111 хворих з ДХ ОК, яких розподілено на чотири групи залежно від виду і тяжкості ускладнень: 1-ша група (n = 28) — товстокишкова кровотеча, 2-га група (n = 23) — кровотеча з больовим синдромом, 3-тя група (n = 36) — явища гострого дивертикуліту, 4-та група (n = 24) — ДХ ОК, ускладнена параколічними абсцесами (обмежений перитоніт) та поширеним перитонітом. Дослідження виконували у 1-шу та на 4-ту добу після госпіталізації. 10 осіб залучено до групи порівняння. Вміст цитокінів (ФНП-α, інтерлейкіну-6 (ІЛ-6), інтерлейкіну-10 (ІЛ-10)) у сироватці крові визначали методом кількісного імуноферментного аналізу за допомогою діагностичних тест-систем ЗАТ «Вектор-Бест» (Росія) відповідно до інструкцій виробника.

Результати та обговорення. Встановлено, що вміст ФНП-α, ІЛ-6, ІЛ-10 та цитокіновий дисбаланс у хворих з ДХ ОК суттєво змінюються на початкових стадіях розвитку ускладнень і мають тенденцію до нормалізації при зупинці кровотечі та стиханні явищ запалення. Наявність у пацієнтів запалення, кровотечі, гнійних ускладнень ДХ ОК корелює з віком (ρ = 0,44; p < 0,05), рівнем у сироватці крові прозапальних (ФНП-α (ρ = 0,5; p < 0,05), ІЛ-6 (ρ = 0,37; p < 0,05)) і протизапального (ІЛ-10 (ρ = –0,4; p < 0,05)) цитокінів, величиною цитокінового дисбалансу (ρ = 0,59; p < 0,05). Достовірного зв’язку ускладнень зі статтю не виявлено.

Висновки. У хворих з ДХ ОК, ускладненою гнійно-запальними процесами та кровотечею, встановлено підвищення рівнів прозапальних цитокінів ФНП-α та ІЛ-6 більш ніж у 2,5 разу, зниження вмісту протизапального цитокіну ІЛ-10 в 1,1 — 5,3 разу. На тлі лікування на 4-ту добу відзначено тенденцію до нормалізації вмісту прозапальних цитокінів: зниження рівня ФНП-α на 23,6 — 31,2 % та ІЛ-6 на 23,98 — 35,18 %. Величина відношення ФНП-α/ІЛ-10, яка суттєво зростає при розвитку ускладнень ДХ ОК, є маркером перебігу захворювання.

Ключові слова: ободова кишка, дивертикулярна хвороба, ускладнення, цитокіни, динаміка змін.

 

Исследование иммуного статуса у больных с осложнениями дивертикулярной болезни ободочной кишки

И. В. Гапонов, В. Е. Кудрявцева

Цель работы — изучить изменения содержания провоспалительных и противовоспалительных цитокинов у больных с осложнениями дивертикулярной болезни ободочной кишки (ДБ ОК) и возможность их использования в качестве прогностических факторов течения заболевания.

Материалы и методы. Обследованы 111 больных с ДБ ОК, которых распределили на четыре группы в зависимости от вида и тяжести осложнений: I группа (n = 28) — толстокишечное кровотечение, II группа (n = 23) — кровотечение с болевым синдромом, III группа (n = 36) — острый дивертикулит, IV группа (n = 24) — ДБ ОК, осложненная периколическими абсцессами (ограниченный перитонит) или разлитым перитонитом. Исследования выполняли в 1-е и на 4-е сутки после госпитализации. 10 человек составили группу сравненния. Содержание цитокинов (ФНО-α, интерлейкина-6 (ИЛ)-6, интерлейкина-10 (ИЛ-10)) в сыворотке крови определяли методом количественного иммуноферментного анализа с помощью диагностических тест-систем ЗАО «Вектор-Бест» (РФ) в соответствии с инструкциями разработчика.

Результаты и обсуждение. Установлено, что содержание ФНО-α, ИЛ-6, ИЛ-10 и цитокиновый дисбаланс у больных с ДБ ОК существенно изменяются на начальных стадиях развития осложнений и имеют тенденцию к нормализации при остановке кровотечения и стихании явлений воспаления. Наличие у пациентов воспаления, кровотечения, гнойных осложнений ДБ ОК коррелирует с возрастом (r = 0,44; p < 0,05), уровнем в сыворотке крови провоспалительных (ФНО-α (r = 0,5; p < 0,05), ИЛ-6 (r = 0,37; p < 0,05)) и противовоспалительного (ИЛ-10 (r = –0,4; p < 0,05)) цитокинов, величиной цитокинового дисбаланса (r = 0,59; p < 0,05). Достоверной связи осложнений с полом не выявлено.

Выводы. У больных с ДБ ОК, осложненной гнойно-воспалительными процессами и кровотечением, установлено повышение уровня провоспалительных цитокинов ФНО-α и ИЛ-6 более чем в 2,5 раза и снижение содержания противовоспалительного цитокина ИЛ-10 в 1,1 — 5,3 раза. На фоне лечения на 4-е сутки отмечена тенденция к нормализации содержания провоспалительных цитокинов: снижение уровня ФНО-α на 23,6 — 31,2 % и ИЛ-6 — на 23,98 — 35,18 %. Величина отношения ФНО-α/ИЛ-10, которая существенно возрастает при развитии осложнений ДБ ОК, является маркером течения заболевания.

Ключевые слова: ободочная кишка, дивертикулярная болезнь, осложнения, цитокины, динамика изменений.

9. Оригінальні дослідження

 

Ускладнення лапароскопічної холецистектомії та їх хірургічна корекція

О. М. Тищенко, В. В. Бойко, Р. М. Смачило, Є. В. Мушенко

Мета роботи — провести аналіз ускладнень лапароскопічної холецистектомії та варіантів їх хірургічної корекції.

Матеріали і методи. Проведено аналіз 95 випадків ушкоджень жовчних шляхів при виконанні лапароскопічної холецистектомії за період з 2005 до 2014 р. Ушкодження типу A за класифікацією P. Neuhaus та співавт. виявлено у 34 хворих, типу B — у 12, типу C — у 13, типу D — у 12, типу E — у 24. До першої групи віднесено 24 пацієнтів, яким лапароскопічну холецистектомію виконано в Інституті загальної та невідкладної хірургії імені В. Т. Зайцева НАМН України, до другої — 71 пацієнта, якому лапароскопічну холецистектомію проведено в інших медичних закладах. У першій групі гепатикоєюноанастомоз виконано у 25,0 % пацієнтів, решта втручань мали відновлювальний або дренувальний характер. У другій групі 53,5 % хворих виконано гепатикоєюностомію за Ру, у 15,5 % — корекцію прохідності дистального відділу холедоха, одному пацієнту — правобічну гемігепатектомію.

Результати та обговорення. Померло 6 пацієнтів: 4 — у ранній післяопераційний період, 2 — унаслідок гнійного холангіту і холангітичних абсцесів печінки на тлі стриктур раніше виконаних анастомозів.

Висновки. До несприятливих чинників, які впливають на результат лікування, належать: наявність жовчної нориці, високі пошкодження в ділянці конфлюенса, поєднання ушкоджень гепатикохоледоха та судин гепатодуоденальної зв’язки, первинна корекція в медичній установі, в якій немає досвіду виконання таких втручань, тривалий характер захворювання, що призводить до розвитку незворотних змін у печінці.

Ключові слова: лапароскопічна холецистектомія, пошкодження холедоха, жовтяниця, жовчотечія.

 

Осложнения лапароскопической холецистэктомии и их хирургическая коррекция

А. М. Тищенко, В. В. Бойко, Р. М. Смачило, Е. В. Мушенко

Цель работы — провести анализ осложнений лапароскопической холецистэктомии и вариантов их хирургической коррекции.

Материалы и методы. Проведен анализ 95 случаев повреждений желчных путей при выполнении лапароскопической холецистэктомии за период с 2005 по 2014 г. Женщин было 72, мужчин — 23. Возраст пациентов — от 24 до 74 лет. Повреждения типа A по классификации P. Neuhaus и соавт. имели 34 больных, типа B — 12, типа C — 13, типа D — 12, типа E — 24. Первую группу составили 24 пациента, которым лапароскопическую холецистэктомию выполнили в Институте общей и неотложной хирургии имени В. Т. Зайцева НАМН Украины, вторую — 71 пациент, первично оперированный в других медицинских учреждениях. В первой группе гепатикоеюноанастомоз выполнен у 25,0 % пациентов, остальные вмешательства носили восстановительный или дренирующий характер. Во второй группе 53,5 % больным выполнена гепатикоеюностомия по Ру, у 15,5 % — коррекция проходимости дистального отдела холедоха, в одном случае — правосторонняя гемигепатэктомия.

Результаты и обсуждение. Умерло 6 пациентов: 4 — в ранний послеоперационный период, 2 — от гнойного холангита и холангитических абсцессов печени на фоне стриктур ранее выполненных анастомозов.

Выводы. К неблагоприятным факторам, влияющим на исход лечения, относятся: наличие желчного свища, повреждения в области конфлюэнса, сочетание повреждений гепатикохоледоха и сосудов гепатодуоденальной связки, первичная коррекция в медицинском учреждении, в котором нет опыта выполнения таких вмешательств, длительный характер заболевания, что приводит к развитию необратимых изменений в печени.

Ключевые слова: лапароскопическая холецистэктомия, повреждения холедоха, желтуха, желчеистечение.

10. Оригінальні дослідження

 

Особливості діагностики міні-холедохолітіазу

В. І. Мамчич, О. В. Головін, М. О. Йосипенко

Мета роботи — поліпшити результати діагностики пацієнтів з міні-холедохолітіазом (МХЛ).

Матеріали і методи. Проаналізовано результати обстеження і лікування 152 пацієнтів із жовчнокам’яною хворобою. До основної групи залучено 102 пацієнти з МХЛ, до контрольної — 50 пацієнтів без конкрементів.

Результати та обговорення. У пацієнтів з жовчнокам’яною хворобою, ускладненою МХЛ, найчастіше траплялися тупий, ниючий або гострий біль у правому підребер’ї (60,78 %), диспептичні порушення, жовтяниця. У більшості пацієнтів обох груп відзначено підвищення рівня загального білірубіну (особливо його прямої фракції), аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази, α-амілази, а також маркерів холестазу (лужної фосфатази, глутаматдегідрогенази, γ-глутамілтранспептидази). За результатами УЗД ознаки МХЛ виявлено у 65,69 % пацієнтів, діаметр загальної жовчної протоки у середньому становив (9,70 ± 0,86) мм. Із 62 пацієнтів за допомогою ендоскопічної ретроградної холангіопанкреатографії камені виявили у 60 (96,77 %). У 6 (9,67 %) пацієнтів виникли ускладнення (гострий панкреатит — у 4, кровотеча — у 2). Магнітно-резонансна холангіопанкреатографія у 61 (96,82 %) пацієнта із 63 дала змогу діагностувати МХЛ.

Висновки. Найінформативнішими біохімічними показниками крові при МХЛ є підвищені рівні лужної фосфатази (у 77,45 % випадків), глутаматдегідрогенази (у 67,64 %), γ-глутамілтранспептидази (у 82,35 %), що свідчить про наявність холестазу. Діагностична цінність ендоскопічної ретроградної холангіопанкреатографії та магнітно-резонансної холангіопанкреатографії практично однакова (96,77 і 96,82 %), але остання є неінвазивним методом і не асоціюється з променевим навантаженням.

 

Ключові слова: холедохолітіаз, ендоскопічна ретроградна холангіопанкреатографія, магнітно-резонансна холангіопанкреатографія.

 

Особенности диагностики мини-холедохолитиаза

В. И. Мамчич, А. В. Головин, М. А. Йосипенко

Цель работы — улучшить результаты диагностики пациентов с мини-холедохолитиазом (МХЛ).

Материалы и методы. Проанализированы результаты обследования и лечения 152 пациентов с желчнокаменной болезнью. Основную группу составили 102 пациента с МХЛ, контрольную группу — 50 пациентов без наличия конкрементов.

Результаты и обсуждение. У пациентов с желчнокаменной болезнью, осложненной МХЛ, чаще всего фиксировали ноющую или острую боль в правом подреберье (у 60,78 %), диспепсические нарушения, желтуху. У большинства пациентов обеих групп отмечено повышение уровня общего билирубина (особенно его прямой фракции), аланинаминотрансферазы, аспартатаминотрансферазы, α-амилазы, а также маркеров холестаза (щелочной фосфатазы, глутаматдегидрогеназы, γ-глутамилтранспептидазы). По результатами УЗИ признаки МХЛ выявлены у 65,69 % пациентов, диаметр общего желчного протока в среднем составил (9,70 ± 0,86) мм. Из 62 пациентов с помощью эндоскопической ретроградной холангиопанкреатографии камни выявили у 60 (96,77 %). У 6 (9,67 %) пациентов возникли осложнения (острый панкреатит — у 4, кровотечение — у 2). Магнитно-резонансная холангиопанкреатография у 61 (96,82 %) пациента из 63 позволила диагностировать МХЛ.

Выводы. Наиболее информативными биохимическими показателями крови при МХЛ являются повышенные уровни щелочной фосфатазы (в 77,45 % случаев), глутаматдегидрогеназы (в 67,64 %), γ-глутамилтранспептидазы (в 82,35 %), что указывает на наличие холестаза. Диагностическая ценность эндоскопической ретроградной холангиопанкреатографии и магнитно-резонансной холангиопанкреатографии практически одинаковая (96,77 и 96,82 %), но последняя является неинвазивным методом и не сопряжена с лучевой нагрузкой.

Ключевые слова: холедохолитиаз, эндоскопическая ретроградная холангиопанкреатография, магнитно-резонансная холангиопанкреатография.

11. Оригінальні дослідження

 

Медикаментозна терапія локальних панкреатогенних набряків у комплексному хірургічному лікуванні гострого панкреатиту

Д. В. Андрющенко

Мета роботи — вивчити ефективність протинабрякової дії діосмін-гесперидинвмісних препаратів групи флавоноїдів як компонента комплексного лікування хворих на гострий некротичний панкреатит (ГНП).

Матеріали і методи. Вивчено ефективність використання діосмін-гесперидинвмісних лікарських засобів як компонента комплексної терапії у 38 хворих на ГНП (основна група) порівняно з традиційним лікуванням у групі порівняння (46 осіб). Призначення препаратів «Нормовену» або «Детралексу» здійснювали згідно з оригінальним способом лікування. Ефективність оцінювали на підставі аналізу клінічного перебігу захворювання, даних лабораторних досліджень, ультрасонографії, результатів проби на гідрофільність тканин Мак-Клюра — Олдрича, які визначали у 1-шу, на 3-тю і 7-му добу лікування.

Результати та обговорення. Встановлено, що в основній групі хворих місцеві клінічні ознаки захворювання та лабораторні показники мали вираженішу тенденцію до нормалізації. За даними ультрасонографії, відзначено достовірне зменшення розмірів усіх відділів підшлункової залози та величини (верхньонижньої і передньозадньої) парапанкреатичних та параколярних набряків. У пацієнтів групи порівняння схожої тенденції не виявлено. За даними проби Мак-Клюра — Олдрича виявлено підвищену гідрофільність тканин ділянки попереку в обох групах хворих, однак достовірна нормалізація проби відбувалася лише в основній групі. Виникнення гнійно-некротичного ураження заочеревинного простору констатовано у 21 % пацієнтів основної групи і у 56 % — групи порівняння.

Висновки. Запропонований спосіб лікування ГНП сприяє усуненню парапанкреатичних та параколярних набряків і в комплексі з іншими компонентами забезпечує позитивний результат консервативної терапії у 78 % спостережень.

Ключові слова: гострий некротичний панкреатит, медикаментозна терапія.

 

Медикаментозная терапия локальных панкреатогенных отеков в комплексном хирургическом лечении острого панкреатита

Д. В. Андрющенко

Цель работы — изучить эффективность диосмин-гесперидинсодержащих препаратов группы флавоноидов в комплексном лечении острого некротического панкреатита (ОНП).

Материалы и методы. Изучена эффективность использования диосмин-гесперидинсодержащих лекарственных средств как компонента комплексной терапии у 38 больных с ОНП (основная группа) по сравнению с традиционным лечением в группе сравнения (46 лиц). Назначение препарата осуществляли в соответствии с оригинальным способом лечения. Оценку эффективности проводили на основании анализа клинического течения заболевания, данных лабораторных исследований, ультрасонографии, результатов пробы на гидрофильность тканей Мак-Клюра — Олдрича, которые определяли в 1-е, на 3-и и 7-е сутки лечения.

Результаты и обсуждение. Установлено, что в основной группе больных местные клинические признаки заболевания и лабораторные показатели имели более выраженную тенденцию к нормализации. По данным ультрасонографии, в основной группе наблюдали достоверное уменьшение размеров всех отделов поджелудочной железы и величин (верхненижней и переднезадней) парапанкреатических и параколярных отеков. У пациентов группы сравнения подобной тенденции не констатировано. По результатам пробы Мак-Клюра — Олдрича определена повышенная гидрофильность тканей поясничной области в обеих группах больных, однако достоверная нормализация пробы происходила лишь у лиц основной группы. Возникновение гнойно-некротического поражения забрюшинного пространства констатировано у 21 % пациентов в основной группе и у 56 % — в группе сравнения.

Выводы. Предложенный способ лечения ОНП способствует устранению парапанкреатических и параколярных отеков и в комплексе с другими компонентами обеспечивает позитивный результат консервативной терапии в 78 % наблюдений.

Ключевые слова: острый некротический панкреатит, медикаментозная терапия.

12. Оригінальні дослідження

 

Застосування 0,02 % розчину декаметоксину при малоінвазивних пункційно-дренувальних втручаннях з приводу рідинних утворень підшлункової залози і абсцесів печінки

В. М. Ратчик, Д. В. Орловський, Л. В. Тропко, Н. В. Пролом

Мета роботи — дослідити ефективність місцевого застосування декаметоксину у хворих з рідинними утвореннями органів черевної порожнини, яким були виконані малоінвазивні пункційно-дренувальні хірургічні втручання.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 44 хворих з інфікованими рідинними утвореннями черевної порожнини (36 — з постнекротичною кістою підшлункової залози, 8 — з абсцесом печінки) за допомогою малоінвазивних крізьшкірних пункційно-дренувальних втручань під контролем УЗД (ультразвуковий апарат Honda Electronics з датчиком 3,5 Гц) з наступною санацією гнійної порожнини препаратом «Декасан» щоденно двічі на добу (у встановлені в порожнині гнійника дренажі вводили 0,02 % розчин препарату в об’ємі 1/3 вмісту порожнини з експозицією 10 — 15 хв). У контрольну групу залучено 18 пацієнтів, у яких для санації гнійних вогнищ використовували розчини хлоргексидину і бетадину.

Результати та обговорення. Лікування інфікованих постнекротичних кіст підшлункової залози розпочинали з малоінвазивних методик з урахуванням ступеня інфікованості за результатами мікробіологічних посівів. Елімінації кістозної порожнини вдалося досягнути у 90 % випадків. Відсутність ефекту пов’язували з вираженішим ушкодженням підшлункової залози. У хворих з абсцесами печінки для вибору тактики лікування необхідно встановити причину абсцедування. Крізьшкірні методи є високоефективними, особливо після усунення первинного вогнища інфекції.

Висновки. Препарат «Декасан» як антисептик для місцевого застосування має виражений антибактеріальний ефект у хворих з абсцесами печінки і постнекротичними кістами підшлункової залози, дає змогу досягти повної елімінації мікроорганізмів у вмісті кісти протягом 11 — 14 діб і найефективнішої санації порожнини абсцесів печінки порівняно з іншими антисептиками. При цьому частота елімінації мікроорганізмів у хворих, яким застосовували інші антисептики, була менше ніж 70 %, а терміни їх лікування були тривалішими.

Ключові слова: абсцес печінки, рідинні утворення органів черевної порожнини, малоінвазивні втручання.

 

Применение 0,02 % раствора декаметоксина при малоинвазивных пункционно-дренирующих вмешательствах по поводу жидкостных образований поджелудочной железы и абсцессов печени

В. М. Ратчик, Д. В. Орловский, Л. В. Тропко, Н. В. Пролом

Цель работы — изучить эффективность местного применения декаметоксина у больных с жидкостными образованиями органов брюшной полости, которым были выполнены малоинвазивные пункционно-дренирующие хирургические вмешательства.

Материалы и методы. Проанализированы результаты лечения 44 больных с инфицированными жидкостными образованиями брюшной полости (36 — с постнекротической кистой поджелудочной железы, 8 — с абсцессом печени) с помощью малоинвазивных чрескожных пункционно-дренирующих вмешательств под контролем УЗИ (ультразвуковой аппарат Honda Electronics с датчиком 3,5 Гц) с последующей санацией гнойной полости препаратом «Декасан» ежедневно 2 раза в сутки (в установленные в полости гнойника дренажи вводили 0,02 % раствор препарата в объеме 1/3 содержимого полости с экспозицией 10 — 15 мин). В контрольную группу были включены 18 пациентов, у которых для санации гнойных очагов использовали растворы хлоргексидина и бетадина.

Результаты и обсуждение. Лечение инфицированных постнекротических кист поджелудочной железы начинали с малоинвазивных методик с учетом степени инфицированности по результатам микробиологических посевов. Элиминации кистозной полости удалось достигнуть в 90 % случаев. Отсутствие эффекта связывали с более выраженным повреждением поджелудочной железы. У больных с абсцессами печени для выбора тактики лечения необходимо установить причину абсцедирования. Чрескожные методы являются высокоэффективными, особенно после устранения первичного очага инфекции.

Выводы. Препарат «Декасан» как антисептик для местного применения оказывает выраженный антибактериальный эффект у больных с абсцессами печени и постнекротическими кистами поджелудочной железы, позволяя достичь полной элиминации микроорганизмов в содержимом кисты в течение 11 — 14 сут и наиболее эффективной санации полости абсцессов печени по сравнению с другими антисептиками. При этом частота элиминации микроорганизмов у больных, которым применяли другие антисептики, была меньше 70 %, а сроки их лечения были более продолжительными.

Ключевые слова: абсцессы печени, жидкостные образования органов брюшной полости, малоинвазивные вмешательства.

13. Оригінальні дослідження

 

Оцінка післяопераційного больового синдрому при різних видах герніопластики пупкових гриж

О. Ю. Іоффе, Т. В. Тарасюк, І. М. Швець, О. П. Стеценко, Ю. П. Цюра

Мета роботи — порівняти інтенсивність больового синдрому в ранній післяопераційний період після виконання герніопластики пупкової грижі за методиками ІРОМ та sublay.

Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів хірургічного лікування пупкових гриж у 66 хворих, які перебували на лікуванні в період із серпня 2011 р. до січня 2014 р. на клінічній базі кафедри загальної хірургії № 2 Національного медичного університету імені О. О. Богомольця. Пацієнтам виконано герніопластику за методикою ІРОМ (основна група, n = 31) або sublay (група порівняння, n = 35).

Результати та обговорення. Показник візуально-аналогової шкали у пацієнтів основної групи становив 3,34 ± 0,17, у групі порівняння — 6,12 ± 0,18 (р < 0,05). На другу добу після операції вміст ФНП-α в осіб, оперованих за методикою sublay, був у 1,7 разу вищим, ніж в осіб, оперованих за методикою ІРОМ (р < 0,05), інтерлейкіну-1 — у 1,5 разу (р < 0,05), церулоплазміну — в 1,4 разу, глікозаміногліканів — у 2 рази. Хворі основної групи не потребували призначення наркотичних анальгетиків з метою знеболювання в ранній післяопераційний період. Післяопераційний ліжко-день у пацієнтів, яким виконано герніопластику за методикою ІРОМ, становив 1 — 2 доби, за методикою sublay — 3 — 4 доби.

Висновки. При виконанні герніопластики за методикою ІРОМ спостерігається достовірне зменшення показників медіаторів болю в периферичній крові на другу добу після виконання оперативного втручання порівняно з герніопластикою за методикою sublay. Використання герніопластики за методикою ІРОМ при хірургічному лікуванні пупкових гриж дає змогу скоротити тривалість перебування хворих у стаціонарі та період їх соціальної реабілітації.

Ключові слова: пупкова грижа, герніопластика, больовий синдром.

 

Оценка послеоперационного болевого синдрома при разных видах герниопластики пупочных грыж

А. Ю. Иоффе, Т. В. Тарасюк, И. Н. Швец, А. П. Стеценко, Ю. П. Цюра

Цель работы — сравнить интенсивность болевого синдрома в ранний послеоперационный период после выполнения герниопластики пупочной грыжи по методике ІРОМ и sublay.

Материалы и методы. Проведен анализ результатов хирургического лечения пупочных грыж у 66 больных, которые находились на лечении в период с августа 2011 г. по январь 2014 г. на клинической базе кафедры общей хирургии № 2 Национального медицинского университета имени А. А. Богомольца. Пациентам выполнена герниопластика по методике ІРОМ (основная группа, n = 31) или sublay (группа сравнения, n = 35).

Результаты и обсуждение. Показатель визуально-аналоговой шкалы у пациентов основной группы составил 3,34 ± 0,17, в группе сравнения — 6,12 ± 0,18 (р < 0,05). На вторые сутки после операции содержание ФНО-α у лиц, оперированных по методике sublay, было в 1,7 раза выше, чем у лиц, оперированных по методике ІРОМ (р < 0,05), интерлейкина-1 — в 1,5 раза (р < 0,05), церулоплазмина — в 1,4 раза, гликозаминогликанов — в 2 раза. Больные основной группы не нуждались в назначении наркотических анальгетиков с целью обезболивания в ранний послеоперационный период. Послеоперационный койко-день у пациентов, которым была выполнена герниопластика по методике IPOM, составлял 1 — 2 суток, по методике sublay — 3 — 4 суток.

Выводы. При выполнении герниопластики по методике IPOM наблюдается достоверное уменьшение уровня медиаторов боли в периферической крови на вторые сутки после выполнения оперативного вмешательства по сравнению с герниопластикой по методике sublay. Использование герниопластики по методике IPOM при хирургическом лечении пупочных грыж позволяет сократить длительность пребывания больных в стационаре и период их социальной реабилитации.

 

Ключевые слова: пупочная грыжа, герниопластика, болевой синдром.

14. Оригінальні дослідження

 

Профілактика тромбовенозних ускладнень в хірургії гострокровоточивого колоректального раку

П. В. Іванчов, О. М. Андрусенко, С. А. Гуменюк

Мета роботи — визначити ефективні профілактичні підходи для зниження частоти виникнення тромбовенозних ускладнень (ТВУ) у хворих з гострокровоточивим колоректальним раком.

Матеріали і методи. У період з 2002 до 2013 р. у Київський міський центр з надання допомоги хворим зі шлунковокишковими кровотечами, який діє на базі Київської міської клінічної лікарні № 12, госпіталізовано 1114 пацієнтів із клінічною картиною кишкової кровотечі. Хворих з гострокровоточивим раком товстої кишки було 21,6 %, з кровоточивим гемороєм — 38,1 %, з дивертикульозом ободової кишки — 23,3 %. З приводу ускладнених форм колоректального раку за цей період госпіталізовано 811 хворих. Чоловіків було 126 (52,3 %) віком від 41 до 94 років (середній вік — (66,9 ± 11,8) року), жінок — 115 (47,7 %) віком від 50 до 89 років (середній вік — (69,0 ± 8,4) року). Переважали особи похилого та старечого віку — 81,3 %. У всіх пацієнтів були супутні захворювання різних органів та систем, що характерно для цієї вікової категорії хворих (поліморбідність — 100 %). Індекс поліморбідності становив 4,7 у чоловіків та 5,3 у жінок. Оперативне лікування проведено 105 (43,6 %) пацієнтам: радикальних оперативних втручань виконано 90 (85,7 %), паліативних та симптоматичних — 15 (14,3 %). Резектабельність — 95,2 %. Консервативну терапію отримували 136 (56,4 %) хворих. Проведено ретроспективний аналіз результатів лікування хворих, яких розподілили на дві групи: 1-ша група — 69 (65,7 %) пацієнтів, оперованих протягом 2002 — 2010 рр., яким профілактику ТВУ в післяопераційний період проводили низькомолекулярними гепаринами 1-го покоління або не проводили взагалі, 2-га група — 36 (34,3 %) пацієнтів, оперованих протягом 2011 — 2013 рр., яким профілактику ТВУ проводили беміпарином («Цибор») у рекомендованій дозі 3500 МО/добу.

Результати та обговорення. У 2-й групі ТВУ виникли в 1 (2,8 %) пацієнта, у 1-й — у 8 (11,6 %) (тромбоемболія легеневої артерії — у 3, тромбоз глибоких вен — у 2, тромбоз периферичних вен — у 3). Летальність від ТВУ у 1-й групі становила 1,4 % (1 випадок, спричинений тромбоемболією легеневої артерії), у 2-й групі летальних випадків не було. Ситуацій, які б потребували відміни препарату у зв’язку з розвитком геморагічних ускладнень, не було.

Висновки. Застосування антикоагулянтної терапії беміпарином дало змогу зменшити частоту ТВУ в 4,1 разу. Початок тромбопрофілактики з використанням беміпарину в післяопераційний період так само ефективний та безпечний, як і початок до операції, операція триває у «сухому полі», що дає змогу виконувати великі за обсягом і технічно складні радикальні оперативні втручання. Якщо оперативне втручання проводиться з приводу гострокровоточивого колоректального раку, то введення антикоагулянтів для профілактики ТВУ протипоказано, доки не буде видалено кровоточиву пухлину. В хірургії гострокровоточивого колоректального раку єдиним низькомолекулярним гепарином, яким дозволено проводити профілактику розвитку післяопераційних ТВУ шляхом введення першої дози в післяопераційний період, є беміпарин натрію.

 

Ключові слова: гострокровоточивий колоректальний рак, тромбоемболічні венозні ускладнення, профілактичні заходи.

 

Профилактика тромбоэмболических венозных осложнений в хирургии острокровоточащего колоректального рака

П. В. Иванчов, А. Н. Андрусенко, С. А. Гуменюк

Цель работы — определить эффективные профилактические подходы для снижения частоты тромбовенозных осложнений (ТВО) у больных с острокровоточащим колоректальным раком.

Материалы и методы. В период с 2002 по 2013 г. в Киевский городской центр по оказанию помощи больным с желудочнокишечными кровотечениями, который действует на базе Киевской городской клинической больницы № 12, были госпитализированы 1114 пациентов с клинической картиной кишечного кровотечения. Больных с острокровоточащим раком толстой кишки было 21,6 %, с кровоточащим геморроем — 38,1 %, с дивертикулезом ободочной кишки — 23,3 %. По поводу осложненных форм колоректального рака за этот период госпитализировано 811 больных. Мужчин было 126 (52,3 %) в возрасте от 41 до 94 лет (средний возраст — (66,9 ± 11,8) года), женщин — 115 (47,7 %) в возрасте от 50 до 89 лет (средний возраст — (69,0 ± 8,4) года). Преобладали лица пожилого и старческого возраста — 81,3 %. У всех пациентов имели место сопутствующие заболевания разных органов и систем, что характерно для этой возрастной категории больных (полиморбидность — 100 %). Индекс полиморбидности — 4,7 у мужчин и 5,3 у женщин. Оперативное лечение проведено 105 (43,6 %) пациентам: радикальных оперативных вмешательств выполнено 90 (85,7 %), паллиативных и симптоматических — 15 (14,3 %). Резектабельность составила 95,2 %. Консервативную терапию получали 136 (56,4 %) больных. Выполнен ретроспективный анализ результатов лечения больных, которых распределили на две группы: 1-я группа — 69 (65,7 %) пациентов, оперированных в течение 2002 — 2010 гг., которым профилактику ТВО в послеоперационный период проводили низкомолекулярным гепарином 1-го поколения или не проводили вообще, 2-я группа –36 (34,3 %) пациентов, оперированных в течение 2011 — 2013 гг., которым профилактику ТВО проводили бемипарином («Цибор») в рекомендованной дозе 3500 МЕ/сут.

Результаты и обсуждение. Во 2-й группе ТВО возникли у 1 (2,8 %) пациента, в 1-й — у 8 (11,6 %) (тромбоэмболия легочной артерии — у 3, тромбоз глубоких вен — у 2, тромбоз периферических вен — у 3). Летальность от ТВО в 1-й группе составила 1,4 % (1 случай вследствие тромбоэмболии легочной артерии), во 2-й группе летальных случаев не было. Ситуаций, которые бы потребовали отмены препарата в связи с развитием геморрагических осложнений, не было.

Выводы. Использование антикоагулянтной терапии на основе бемипарина позволило снизить частоту ТВО в 4,1 раза. Послеоперационное начало тромбопрофилактики с применением бемипарина так же эффективно и безопасно, как и дооперационное начало, операция проходит в «сухом поле», что позволяет выполнять большие по объему и технически сложные радикальные оперативные вмешательства. Если оперативное вмешательство проводится по поводу острокровоточащего колоректального рака, то введение антикоагулянтов для профилактики ТВО противопоказано, пока не будет удалена кровоточащая опухоль. В хирургии острокровоточащего колоректального рака единственным низкомолекулярным гепарином, которым разрешено проводить профилактику послеоперационных ТВО путем введения первой дозы в послеоперационный период, является бемипарин натрия.

Ключевые слова: острокровоточащий колоректальный рак, тромбоэмболические венозные осложнения, профилактические мероприятия.

15. Оригінальні дослідження

 

Вплив абдомінопластики на функцію зовнішнього дихання

С. П. Галич, Є. В. Симулик

Мета роботи — оцінити функцію зовнішнього дихання (ФЗД) у пацієнтів з деформаціями передньої черевної стінки, а також вплив абдомінопластики на ФЗД у ранній та віддалений післяопераційний період.

Матеріали і методи. Пацієнтів розділили на три групи залежно від змін м’язово-апоневротичного каркаса (МАК) та наявності чи відсутності ожиріння. Всім пацієнтам проводили спірометрію для оцінки ФЗД до операції, в ранній та віддалений післяопераційний період.

Результати та обговорення. Аналіз отриманих результатів виявив, що доопераційне підвищення внутрішньочеревного тиску в пацієнтів з ожирінням є профілактикою зниження показників ФЗД у ранній післяопераційний період, а корекція МАК сприяє поліпшенню ФЗД у віддалений післяопераційний період.

Висновки. У пацієнтів з ожирінням необхідно враховувати вихідні значення показників ФЗД, які зазвичай знижені, оскільки при виконанні абдомінопластики з корекцією МАК у ранній післяопераційний період відбувається прогнозоване зниження ФЗД (життєвої ємності легень на (8,97 ± 1,6) % (р < 0,05) та форсованої життєвої ємності легень на (15,85 ± 2,00) % (р < 0,05)). Підняття внутрішньочеревного тиску до операції у пацієнтів з ожирінням шляхом компресії передньої черевної стінки адаптує дихальну систему до умов, які будуть створені після виконання абдомінопластики з корекцією МАК, та є профілактикою зниження показників ФЗД у ранній післяопераційний період.

Ключові слова: абдомінопластика, функція зовнішнього дихання, м’язово-апоневротичний каркас, передня черевна стінка, внутрішньочеревний тиск.

 

Влияние абдоминопластики на функцию внешнего дыхания

С. П. Галич, Е. В. Симулик

Цель работы — оценить функцию внешнего дыхания (ФВД) у пациентов с деформациями передней брюшной стенки, а также влияние абдоминопластики на ФВД в ранний и отдаленный послеоперационный период.

Материалы и методы. Пациенты были распределены на три группы в зависимости от изменений мышечноапоневротического каркаса (МАК) и наличия или отсутствия ожирения. Всем пациентам проводили спирометрию для оценки ФВД до операции, в ранний и отдаленный послеоперационный период.

Результаты и обсуждение. Анализ полученных результатов выявил, что дооперационное повышение внутрибрюшного давления у пациентов с ожирением является профилактикой снижения показателей ФВД в ранний послеоперационный период, а коррекция МАК приводит к улучшению ФВД в отдаленный послеоперационный период.

Выводы. У пациентов с ожирением необходимо учитывать исходные значения показателей ФВД, которые, как правило, снижены, поскольку при выполнении абдоминопластики с коррекцией МАК в ранний послеоперационный период происходит прогнозируемое снижение ФВД (жизненной емкости легких на (8,97 ± 1,60) % (р < 0,05) и форсированной жизненной емкости легких на (15,85 ± 2,00) % (р < 0,05)). Повышение внутрибрюшного давления до операции у пациентов с ожирением путем компрессии передней брюшной стенки адаптирует дыхательную систему к условиям, которые будут созданы после выполнения абдоминопластики с коррекцией МАК, и является профилактикой снижения показателей ФВД в ранний послеоперационный период.

Ключевые слова: абдоминопластика, функция внешнего дыхания, мышечно-апоневротический каркас, передняя брюшная стенка, внутрибрюшное давление.

16. Оригінальні дослідження

 

Вплив променевої терапії на ранові ускладнення та віддалені результати лікування хворих з місцево поширеним раком слизової оболонки порожнини рота і ротоглотки

О. О. Галай

Мета роботи — оцінити частоту виникнення ранових ускладнень і віддалені результати лікування хворих з місцево поширеним раком слизової оболонки порожнини рота і ротоглотки залежно від етапу проведення променевої терапії.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 184 хворих на рак слизової оболонки порожнини рота і ротоглотки ІІІ — ІV стадії, розподілених на дві групи: в першу залучено 79 пацієнтів, яким спершу проводили хірургічне втручання, а потім ад’ювантну променеву терапію, у другу — 105 пацієнтів, яким неоад’ювантне опромінення проводили до операції.

Результати та обговорення. Частота виникнення післяопераційних ускладнень у пацієнтів першої групи була меншою, ніж у хворих другої групи, при ІІІ стадії на 20,0 % (р = 0,01), а при ІV стадії — більшою на 19,6 % (р = 0,23). Не встановлено статистично достовірної різниці щодо одно-, три- і п’ятирічної виживаності хворих між групами незалежно від стадії процесу (р > 0,05).

Висновки. Зміна послідовності основних етапів комбінованого лікування хворих, коли променеву терапію проводять у післяопераційний період, сприяла зменшенню частоти ранових ускладнень на 18,5 % (р = 0,01), не впливаючи на віддалені результати лікування.

Ключові слова: рак слизової порожнини рота і ротоглотки, результати лікування.

 

Влияние лучевой терапии на раневые осложнения и отдаленные результаты лечения больных с местно распространенным раком слизистой оболочки полости рта и ротоглотки

О. О. Галай

Цель работы — оценить частоту возникновения раневых осложнений и отдаленные результаты лечения больных с местно распространенным раком слизистой оболочки полости рта и ротоглотки в зависимости от этапа проведения лучевой терапии.

Материалы и методы. Проанализированы результаты лечения 184 больных раком слизистой оболочки полости рта и ротоглотки III — IV стадии, распределенных на две группы: в первую вошли 79 пациентов, которым сначала проводили хирургическое вмешательство, а потом — адъювантную лучевую терапию, во вторую группу — 105 пациентов, которым неоадъювантное облучение проводили до операции.

Результаты и обсуждение. Частота возникновения послеоперационных осложнений у пациентов первой группы была меньше, чем у больных второй группы, при III стадии на 20,0 % (р = 0,01), а при IV стадии — большей на 19,6 % (р = 0,23). Не установлено статистически достоверных различий в одно-, трех- и пятилетней выживаемости больных между группами независимо от стадии процесса (р > 0,05).

Выводы. Изменение последовательности основных этапов комбинированного лечения больных, когда лучевая терапия переносится на послеоперационный период, способствовало уменьшению частоты раневых осложнений на 18,5 % (р = 0,01), не влияя на отдаленные результаты лечения.

 

Ключевые слова: рак слизистой оболочки полости рта и ротоглотки, результаты лечения.

17. Оригінальні дослідження

 

Морфологічна характеристика змін, спричинених дією пінної форми полідоканолу в експерименті

І. В. Іркін, Ю. П. Тітова, Ю. І. Бондаренко, В. І. Паламарчук, В. І. Заріцька

Мета роботи — вивчити морфологічні зміни внутрішніх органів та хвостової вени щура після введення пінної форми склерозанту.

Матеріали і методи. Дослідження проведено на 80 безпородних білих щурах віком 3 — 4 міс з масою тіла 0,22 — 0,27 кг. Порівнювали склерозувальну дію 0,5; 2,0 та 3,0 % розчину полідоканолу у вигляді мікропіни. Матеріал забирали на 10-й хвилині і на 30-ту добу після введення 0,5 см3 препарату в бічну хвостову вену щура. Проводили гістологічне дослідження внутрішніх органів (серце, легені, нирки, печінка, мозок) з метою виявлення системного впливу пінної форми полідоканолу, а також вивчали пряму дію препарату на стінку судин. У групі конт ролю застосовували фізіологічний розчин у тому самому об’ємі.

Результати та обговорення. Зміни у внутрішніх органах тварин у всіх дослідних групах та групі контролю полягали у повнокров’ї судин, що можна вважати особливістю танатогенезу. Вплив пінної форми полідоканолу через 10 хв виявлявся альтерацією ендотелію та венозної стінки, вираженість змін посилювалася зі збільшенням концентрації препарату. На 30-ту добу виявлено фіброзну трансформацію судин і поширення склеротичних процесів за межі власне стінки судини після внутрішньовенного введення склерозувальної піни у 2,0 та 3,0 % концентрації в усіх тварин. Після введення 0,5 % розчину полідоканолу облітерацію спостерігали у 91 % випадків, але без ураження паравазальних тканин.

Висновки. Встановлено, що під дією полідоканолу розвивається фіброзний процес у вені, але він не має системного впливу на організм та не спричиняє зміни у внутрішніх органах при перевищенні рекомендованих доз і концентрацій препарату.

Ключові слова: пінна склерооблітерація, морфологія вен, морфологія внутрішніх органів.

 

Морфологическая характеристика изменений, вызванных действием пенной формы полидоканола в эксперименте

И. В. Иркин, Ю. П. Титова, Ю. И. Бондаренко, В. И. Паламарчук, В. И. Зарицкая

Цель работы — изучить морфологические изменения внутренних органов и хвостовой вены крысы после введения пенной формы склерозанта.

Материалы и методы. Исследование проведено на 80 беспородных белых крысах в возрасте 3 — 4 мес с массой тела 0,22 — 0,27 кг. Сравнивали склерозирующее действие 0,5; 2,0 и 3,0 % раствора полидоканола в виде микропены. Материал забирали на 10-й минуте и на 30-е сутки после введения 0,5 см3 препарата в боковую хвостовую вену крысы. Проводили гистологическое исследование внутренних органов (сердце, легкие, почки, печень, мозг) с целью выявления системного влияния пенной формы полидоканола, а также изучали прямое действие препарата на сосудистую стенку. В группе контроля применяли физиологический раствор в том же объеме.

Результаты и обсуждение. Изменения во внутренних органах животных во всех опытных группах и группе сравнения заключались в полнокровии сосудов, что можно считать особенностью танатогенеза. Влияние пенной формы полидоканола через 10 мин проявлялось в альтерации эндотелия и венозной стенки, выраженность изменений усиливалась с увеличением концентрации препарата. На 30-е сутки удалось достичь фиброзной трансформации сосудов и распространения склеротических процессов за пределы собственно стенки сосуда после внутривенного введения склерозирующей пены в 2,0 и 3,0 % концентрации у всех животных. После введения 0,5 % раствора полидоканола облитерация наблюдалась в 91 % случаев, но без повреждения паравазальных тканей.

Выводы. Под влиянием полидоканола развивается фиброзный процесс в вене, но он не имеет системного влияния на организм и не вызывает изменений во внутренних органах при превышении рекомендуемых доз и концентраций препарата.

 

Ключевые слова: пенная склерооблитерация, морфология вен, морфология внутренних органов.

18. Оригінальні дослідження

 

Експериментальне моделювання поперекових симпатичних блокад на трупах

В. М. Панов, У. А. Фесенко, І. В. Борзенкова

Мета роботи — розробити методику поперекової симпатичної блокади, яка забезпечує поширення розчину місцевого анестетика на поперекові ганглії на рівні L3—L4, а також на аортальне та верхнє підчеревне сплетіння.

Матеріали і методи. Досліджено ділянку поширення аналогу місцевого анестетика (водного розчину метиленової синьки) при моделюванні поперекових симпатичних блокад за власною методикою на 20 небальзамованих трупах.

Результати та обговорення. Фарба поширилася на всіх трупах уздовж передньо-латеральної поверхні хребта у міжфасціальному просторі на рівні L3—L5, на гілки аортального та верхнього підчеревного сплетіння. У 14 випадках фарба поширилася навколо здухвинної артерії на боці блокади, у 5 випадках — на генітофеморальний нерв.

Висновки. Ділянка поширення місцевого анестетика при використанні цієї методики — достатня для адекватної симпатичної блокади судин нижніх кінцівок. Виконання блокад за такою методикою є безпечним щодо потенційних ускладнень (пункція нирок, кишківника, аорти та нижньої порожнистої вени).

 

Ключові слова: поперекова симпатична блокада, аортальне сплетіння, верхнє підчеревне сплетіння, симпатичний ганглій.

 

Экспериментальное моделирование поясничных симпатических блокад на трупах

В. Н. Панов, У. А. Фесенко, И. В. Борзенкова

Цель работы — разработать методику поясничной симпатической блокады, которая обеспечивает пропитывание раствором местного анестетика поясничных ганглиев на уровне L3—L4, а также аортального и верхнего подчревного сплетения.

Материалы и методы. Исследована область распространения аналога местного анестетика (водного раствора метиленовой синьки) при моделировании поясничных симпатических блокад по собственной методике на 20 небальзамированных трупах.

Результаты и обсуждение. Краска распространялась на всех трупах вдоль передне-латеральной поверхности позвоночника в межфасциальном пространстве на уровне L3—L5, на ветви аортального и верхнего гипогастрального сплетения. В 14 случаях краска распространилась вокруг подвздошной артерии на стороне блокады, в 5 случаях — на генитофеморальный нерв.

Выводы. Область распространения местного анестетика при использовании данной методики достаточна для адекватной симпатической блокады сосудов нижней конечности. Проведение блокад по такой методике безопасно с точки зрения потенциальных осложнений (пункция почки, кишечника, аорты или нижней полой вены).

Ключевые слова: поясничная симпатическая блокада, аортальное сплетение, верхнее подчревное сплетение, симпатический ганглий.

19. Огляди

 

Проблеми та напрями сучасного лікування гострого апендициту

О. В. Іванько, Р. А. Калина

Висвітлено проблеми сучасного лікування гострого апендициту у світі, проаналізовано можливості різних методів та визначено основні перспективні напрями хірургічного лікування. Доведено, що застосування лапароскопії дає можливість найбільш достовірно діагностувати гострий апендицит та проводити мінімально травматичне високоефективне безпечне хірургічне втручання. Однак недостатнє оснащення хірургічних стаціонарів сучасним обладнанням, відсутність висококваліфікованих спеціалістів та відпрацьованих методик лапароскопічної апендектомії обмежують широке впровадження методу. 

Ключові слова: гострий апендицит, лікування, апендектомія, лапароскопія.

 

Проблемы и направления современного лечения острого аппендицита

А. В. Иванько, Р. А. Калина

Освещены проблемы современного лечения острого аппендицита в мире, проанализированы возможности существующих методов и определены основные перспективные направления хирургического лечения. Подтверждено, что применение лапароскопии позволяет наиболее достоверно диагностировать острый аппендицит и провести минимально травматическое высокоэффективное безопасное хирургическое вмешательство. Однако недостаточное оснащение хирургических стационаров современным оборудованием, отсутствие высококвалифицированных специалистов и отработанных методик лапароскопической аппендэктомии ограничивают широкое внедрение метода.

Ключевые слова: острый аппендицит, лечение, аппендэктомия, лапароскопия.

20. Огляди

 

Хірургічна тактика лікування жовчнокам’яної хвороби, ускладненої механічною жовтяницею

В. І. Десятерик, Д. В. Мамчур, Є. С. Шевченко

Кількість хворих на жовчнокам’яну хворобу у світі збільшується. Механічна жовтяниця (МЖ) — найчастіше та найнебезпечніше її ускладнення. Головною причиною смерті хворих на МЖ є печінкова недостатність як наслідок несвоєчасної діагностики та лікування. Питання щодо строків та методів лікування МЖ далекі від остаточного вирішення. Найбільш дискутабельним є питання щодо вибору етапності та методів ліквідації МЖ. Ураховуючи великий арсенал сучасних технічних можливостей та складність стандартної оцінки стану хворих, необхідно застосовувати індивідуальний підхід з максимальним використанням щадних методів хірургічного втручання.

Ключові слова: механічна непухлинна обтураційна жовтяниця, лікувальна тактика, етапне лікування, малоінвазивні втручання.

 

Хирургическая тактика лечения желчекаменной болезни, осложненной механической желтухой

В. И. Десятерик, Д. В. Мамчур, Е. С. Шевченко

Количество больных желчекаменной болезнью в мире увеличивается. Механическая желтуха (МЖ) — наиболее частое и опасное ее осложнение. Основной причиной смерти больных с МЖ является печеночная недостаточность как результат несвоевременной диагностики и лечения. Вопросы о сроках и методах разрешения МЖ далеки от окончательного решения. Наиболее дискутабельным является вопрос о выборе очередности и методов разрешения МЖ. Учитывая большой арсенал современных технических возможностей и сложность стандартной оценки состояния больных, необходим индивидуальный подход к выбору тактики с максимальным использованием щадящих методов хирургического вмешательства.

Ключевые слова: механическая неопухолевая обтурационная желтуха, лечебная тактика, этапное лечение, малоинвазивные вмешательства.

21. Випадок із практики

 

Випадок успішного лікування хворого з мальротацією кишечника

А. О. Бурка, Л. Ю. Маркулан, Ю. О. Вишневський, І. Т. Грушовський

Наведено клінічне спостереження рідкісної природженої вади розвитку кишечника — мальротації, яка клінічно виявляється гострою, рецидивною або хронічною кишковою непрохідністю. Після стабілізації стану хворого і нормалізації клініколабораторних показників виконано оперативне лікування — серединну лапаротомію. Післяопераційний період перебігав без ускладнень. На 20-ту добу після операції хворого виписано в задовільному стані додому. Контрольний огляд, проведений через 3 міс після операції, ускладнень не виявив. Клінічне спостереження свідчить про те, що мальротація кишечника може симулювати картину хронічної дуоденальної непрохідності. Метод лікування обирають індивідуально.

Ключові слова: мальротація, синдром Ледда, рентгеноскопічне дослідження травного тракту, хронічна кишкова непрохідність.

 

Случай успешного лечения больного с мальротацией кишечника

А. А. Бурка, Л. Ю. Маркулан, Ю. О. Вишневский, И. Т. Грушовский

Приведено клиническое наблюдение редкого врожденного порока развития кишечника — мальротации, которая клинически проявляется острой, рецидивирующей или хронической кишечной непроходимостью. После стабилизации состояния больного и нормализации клинико-лабораторных показателей выполнено оперативное лечение — серединную лапаротомию. Послеоперационный период протекал без осложнений. На 20-е сутки после операции больной выписан в удовлетворительном состоянии домой. Контрольный осмотр, проведенный через 3 мес после операции, осложнений не выявил. Клиническое наблюдение свидетельствует о том, что мальротация кишечника может симулировать картину хронической дуоденальной непроходимости. Метод лечения выбирают индивидуально. 

Ключевые слова: мальротация, синдром Ледда, рентгеноскопическое исследование пищеварительного тракта, хроническая кишечная непроходимость.

22. Випадок із практики

 

Відтермінована програмована релапаротомія при хірургічному лікуванні гострої мезентеріальної ішемії

І. Г. Криворчук

Гостра мезентеріальна ішемія — одна з непередбачуваних та складних для діагностики і лікування ургентних хірургічних патологій черевної порожнини з високим рівнем летальності. Описано випадок успішного хірургічного лікування хворої віком 74 роки з гострою мезентеріальною ішемією. Після виконання непрямої тромбемболектомії з верхньої брижової артерії поновлено задовільну її пульсацію. Через відсутність чітких меж некрозу тонкого та правої половини товстого кишечника вирішено провести резекцію кишки другим етапом. Виконано відтерміновану програмовану релапаротомію, що дало змогу провести резекцію тонкої кишки довжиною 130 см після відмежування некротично зміненої зони та накладання тонкотонкокишкового анастомозу за типом «кінець у кінець». У задовільному стані на 10-ту добу хвору виписано додому.

Ключові слова: гостра мезентеріальна ішемія, тромбемболектомія, відтермінована програмована релапаротомія.

 

Отсроченная программированная релапаротомия при хирургическом лечении острой мезентериальной ишемии

И. Г. Криворчук

Острая мезентериальная ишемия — одна из непредсказуемых и сложных для диагностики и лечения ургентных хирургических патологий брюшной полости с высоким уровнем летальности. Описан случай успешного хирургического лечения больной 74 лет с острой мезентериальной ишемией. После выполнения непрямой тромбэмболэктомии из верхней брыжеечной артерии возобновлена удовлетворительная ее пульсация. Из-за отсутствия четких границ некроза тонкого и правой половины толстого кишечника решено провести резекцию кишки вторым этапом. Выполнена отсроченная программированная релапаротомия, что позволило выполнить резекцию тонкой кишки длиной 130 см после отграничения некротически измененной зоны и наложить тонко-тонкокишечный анастомоз по типу «конец в конец». В удовлетворительном состоянии на 10-е сутки больная была выписана домой.

Ключевые слова: острая мезентериальная ишемия, тромбэмболэктомия, отсроченная программированная релапаротомия.

23. Випадок із практики

 

Гормонально неактивні множинні карциноїди шлунка

Н. І. Бойко, І. Д. Герич, Ю. І. Шаваров, М. Ю. Шаварова

Наведено клінічне спостереження хворої, в якої випадково під час гастроскопії виявлено поліп шлунка, а після проведення ендосонографії та біопсії поліпа діагностовано карциноїд шлунка, який висічено ендоскопічно. Протягом трьох років після операції за хворою проводили постійне клінічне спостереження. Визначали рівень гістаміну та серотоніну в плазмі крові (показники були в межах нормальних величин). Рівень гастрину протягом останнього року підвищився на 10 пг/мл. За даними ультрасонографії, метастази в черевній порожнині не виявлено, за даними фіброгастродуоденоскопії та ендосонографії, патологічих змін у шлунку немає. На четвертий рік після операції під час фіброгастродуоденоскопії з біопсією пухлиноподібних утворень у шлунку та комп’ютерної томографії діагностовано множинні карциноїди. Виконано гастректомію. Хвору виписано зі стаціонару в задовільному стані.

Ключові слова: шлунок, карциноїд, хромогранін А, Кі-67.

 

Гормонально неактивные множественные карциноиды желудка

Н. И. Бойко, И. Д. Герыч, Ю. И. Шаваров, М. Ю. Шаварова

Приведено клиническое наблюдение больной, у которой случайно во время гастроскопии обнаружен полип желудка, а после эндосонографии и биопсии полипа диагностирован карциноид желудка, который высечен эндоскопически. На протяжении трех лет после операции больной проводили постоянное клиническое наблюдение. Определяли уровень гистамина и серотонина в плазме крови (показатели были в пределах нормальных величин). Уровень гастрина в течение последнего года повысился на 10 пг/мл. По данным ультрасонографии, метастазы в брюшной полости не обнаружены, по данным фиброгастродуоденоскопии и эндосонографии, патологические изменения в желудке отсутствовали. На четвертый год после операции во время фиброгастродуоденоскопии с биопсией опухолеподобных образований в желудке и компьютерной томографии диагностированы множественные карциноиды. Выполнена гастрэктомия. Больная выписана из стационара в удовлетворительном состоянии.

Ключевые слова: желудок, карциноид, хромогранин А, Кі-67.


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»