Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№3(47) // 2013

 

Обкладинка

 

1. СТАНДАРТИ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ

 

Закрепи: глобальна перспектива

Greger Lindberg, Saeed Hamid, Peter Malfertheiner, Ole Thomsen, Luis Bustos Fernandez, James Garisch, Alan Thomson, Khean-Lee Goh, Rakesh Tandon, Suliman Fedail, Benjamin Wong, Aamir Khan, Justus Krabshuis, Anton Le Mair

Закреп — це хронічна проблема багатьох людей у світі. В деяких групах пацієнтів, наприклад, в осіб старшого віку, цій проблемі відводиться важливе місце в структурі системи охорони здоров’я. В більшості випадків хронічний закреп є обтяжувальною, проте відносно безпечною для життя проблемою, яку можна вирішити при своєчасному зверненні до медичного закладу з подальшим рентабельним контролем симптомів.

2. Оригінальні дослідження

 

Особливості артеріального кровопостачання аноректальної зони прямої кишки у хворих на хронічний геморой (морфологічне дослідження)

А.А. Шудрак, І.А. Сіроштанова, Л.Ю. Маркулан

Мета роботи — вивчити особливості артеріального русла прямої кишки в ділянці на 1—3 см вище за аноректальне з’єднання.

Матеріали і методи. До дослідження залучено 32 хворих на ХГ III—IV стадії: 21 (65,6 %) чоловіка і 11 (34,4 %) жінок віком від 39 до 54 років, середній вік — (46,18 ± 0,92) року. Матеріалом для морфологічного дослідження був слизово-підслизовий шар прямої кишки, отриманий при степлерній гемороїдопексії за Лонго. Видалену смужку тканини ділили на 6 рівних сегментів: 1-й — лівий верхньолатеральний, 2-й — лівий латеральний, 3-й — лівий нижньолатеральний, 4-й — правий нижньолатеральний, 5-й — правий латеральний, 6-й — правий верхньолатеральний. Зрізи сегментів фарбували гематоксиліном та еозином.

Результати та обговорення. Кількість артерій у ділянці аноректального з’єднання становила від 7 до 16, артеріол — від 9 до 21. У хворих на ХГ у 1, 3 та 5-му сегментах гемороїдальні артерії не виявлено в 40 (41,7 %) зразках, одну артерію виявлено у 47 (48,9 %), дві артерії — у 9 (9,4 %) зразках. У 2, 4 і 6-му сегментах більше однієї артерії виявлено у 82 (85,4 %) зразках, у середньому — (3,36 ± 1,62) артерії, при цьому вони розташовувалися купчасто у 39 (47,6 %) зразках, розсіяно — у 43 (52,4 %). У 25 (78,1 %) хворих виявлено анастомози між артеріями або артеріолами в різних сегментах кишки.

Висновки. У хворих на хронічний геморой III—IV стадій кількість артерій у зоні, розташованій на 1—3 см вище за аноректальне з’єднання, становить від 7 до 16, а в ділянках кишки, які відповідають 3, 7, 11 год умовного циферблата, — від 1 до 7, у середньому — (3,36 ± 1,62) артерії. Їх розташування може бути компактним (47,6 %) і розсіяним (52,4 %). У 78,1 % хворих є анастомози між артеріями або артеріолами в різних сегментах кишки.

Ключові слова: хронічний геморой, аноректальне з’єднання, гемороїдальні артерії, морфологія.

 

Особенности артериального кровоснабжения аноректальной зоны прямой кишки у больных хроническим геморроем (морфологическое исследование)

А.А. Шудрак, И.А. Сероштанова, Л.Ю. Маркулан

Цель работы — изучить особенности артериального русла прямой кишки на участке на 1—3 см выше аноректального соединения.

Материалы и методы. В исследование привлечено 32 больных хроническим геморроем III—IV стадии: 21 (65,6 %) мужчину и 11 (34,4 %) женщин в возрасте от 39 до 54 лет, средний возраст — (46,18 ± 0,92) года. Материалом для морфологического исследования служил слизисто-подслизистый слой прямой кишки, полученный при степлерной геморроидопексии по Лонго. Удаленную полоску ткани делили на 6 равных сегментов: 1-й — левый верхнелатеральный, 2-й — левый латеральный, 3-й — левый нижнелатеральный, 4-й — правый нижнелатеральный, 5-й — правый латеральный, 6-й — правый верхнелатеральный. Срезы сегментов окрашивали гематоксилином и эозином.

Результаты и обсуждение. Количество артерий в области аноректального соединения составляло от 7 до 16, артериол — от 9 до 21. У больных с хроническим геморроем в 1, 3 и 5-м сегментах геморроидальные артерии не обнаруживали в 40 (41,7 %) образцах, одну артерию выявлено в 47 (48,9 %), две артерии — в 9 (9,4 %) образцах. Во 2, 4 и 6-м сегментах более одной артерии обнаружено в 82 (85,4 %) образцах, в среднем — (3,36 ± 1,62) артерии, при этом они располагались кучно в 39 (47,6 %) образцах, рассеянно — в 43 (52,4 %). У 25 (78,1 %) больных выявлены анастомозы между артериями или артериолами в разных сегментах кишки.

Выводы. У больных хроническим геморроем III—IV стадии количество артерий в зоне, расположенной на 1—3 см выше аноректального соединения, составляло от 7 до 16, а в участках кишки, соответствующих 3, 7, 11 ч условного циферблата, — от 1 до 7, в среднем — (3,36 ± 1,62) артерии. Их расположение может быть компактным (47,6 %) и рассеянным (52,4 %). У 78,1 % больных имеются анастомозы между артериями или артериолами в разных сегментах кишки.

Ключевые слова: хронический геморрой, аноректальное соединение, геморроидальные артерии, морфология.

3. Оригінальні дослідження

 

Мукозектомія в хірургічному лікуванні захворювань товстої кишки

О.І. Пойда, В.М. Мельник

Мета роботи — поліпшити результати хірургічного лікування пацієнтів із захворюваннями товстої кишки шляхом розробки нового методичного підходу до виконання мукозектомії.

Матеріали і методи. Новий методичний підхід до виконання мукозектомії, який передбачає розробку нових способів, диференційований підхід до їх застосування, органозберігальний принцип виконання, нові методи профілактики ускладнень, використано у 26 хворих, які склали основну групу. Результати застосування нового методичного підходу порівнювали з результатами контрольної групи (n = 31), в якій виконували традиційну мукозсубмукозектомію.

Результати та обговорення. Кількість ускладнень була достовірно більшою у пацієнтів контрольної групи порівняно з основною, — 7 (22,5 %) та 1 (3,8 %) відповідно (р < 0,001). У пацієнтів основної групи відзначено кращі функціональні результати, що зумовлено використанням нових способів мукозектомії та методів профілактики ускладнень, диференційованим підходом до їх застосування.

Висновки. Мукозектомію слід виконувати лише під час первинної або вторинної реконструктивно-відновної операції, що створює сприятливі умови для загоєння ілеоендоанального анастомозу. Проведення мукозектомії доцільне при виконанні наднизької передньої резекції прямої кишки з трансанальним формуванням ручного колоендоанального анастомозу. Важливим аспектом методологічного підходу вважаємо органозберігальний принцип виконання мукозектомії, який передбачає видалення лише слизової оболонки та збереження підслизової основи. Розробка нових, досконаліших способів мукозектомії, диференційований підхід до вибору її способу залежно від основного захворювання, ступеня активності патологічного процесу сприяють зменшенню травматичності, спрощенню техніки виконання, поліпшенню умов для загоєння ілеоендоанального та колоендоанального анастомозів, зменшенню кількості післяопераційних ускладнень з 22,5 до 3,8 %, нормалізації функції анального тримання.

Ключові слова: мукозектомія, анастомоз, ілеоендоанальний, колоендоанальний, органозберігальні операції.

 

Мукозэктомия в хирургическом лечении заболеваний толстой кишки

А.И. Пойда, В.М. Мельник

Цель работы — улучшить результаты хирургического лечения пациентов с заболеваниями толстой кишки путем разработки нового методического подхода к выполнению мукозэктомии.

Материалы и методы. Новый методический подход к выполнению мукозэктомии, предусматривающий разработку новых способов, дифференцированный подход к их использованию, органосохраняющий принцип выполнения, новые методы профилактики осложнений, использован у 26 больных, которые составили основную группу. Результаты применения нового методического подхода сравнивали с результатами контрольной группы (n = 31), в которой выполняли традиционную мукозсубмукозэктомию.

Результаты и обсуждение. Количество осложнений было достоверно большим у пациентов контрольной группы по сравнению с основной группой, — 7 (22,5 %) и 1 (3,8 %) соответственно (р < 0,001). У пациентов основной группы отмечены более благоприятные функциональные результаты, что обусловлено использованием новых способов мукозэктомии и методов профилактики осложнений, дифференцированным подходом к их применению.

Выводы. Мукозэктомию следует выполнять только во время первичной или вторичной реконструктивно-восстановительной операции, что обеспечивает благоприятные условия заживления илеоэндоанального анастомоза. Применение мукозэктомии целесообразно при выполнении предельно низкой передней резекции прямой кишки с трансанальным формированием ручного колоэндоанального анастомоза. Важным аспектом методологического подхода считаем органосберегающий принцип выполнения мукозэктомии, предусматривающий удаление только слизистой оболочки с сохранением подслизистой основы. Разработка новых, более совершенных способов мукозэктомии, дифференцированный подход к выбору ее способа в зависимости от основного заболевания, степени активности патологического процесса способствуют уменьшению травматичности, упрощению техники выполнения, улучшению условий для заживления илеоэндоанального и колоэндоанального анастомозов, уменьшению количества послеоперационных осложнений с 22,5 до 3,8 %, нормализации функции анального держания.

Ключевые слова: мукозэктомия, анастомоз, илеоэндоанальный, колоэндоанальный, органосохраняющие операции

4. Оригінальні дослідження

 

Порівняльна оцінка ефективності нерадикальних відкритих та лапароскопічних операцій у лікуванні перфоративної виразки дванадцятипалої кишки (дворічне проспективне дослідження)

М.І. Тутченко, Д.В. Ярощук

Мета роботи — оцінити ефективність відкритих та лапароскопічних паліативних і умовно радикальних оперативних втручань у хворих з перфоративною виразкою дванадцятипалої кишки (ПВ ДПК) у ранній та віддалений період.

Матеріали і методи. Проліковано 181 хворого з ПВ ДПК (163 чоловіків і 18 жінок). Середній вік — (35,7 ± 1,0) року. Критеріями залучення були: ПВ ДПК на передній або передньо-медіальній/латеральній стінці; давність захворювання — не більше 12 год; серозний або серозно-фібринозний перитоніт; вік понад 18 років. 92 хворих, яким виконано паліативні (ушивання перфоративного отвору) або умовно паліативні (пілородуоденопластика) операції за допомогою лапароскопічної техніки, склали групу ЛПО (лапароскопічні паліативні операції), 89 хворим, яким аналогічні операції виконували відкритим способом, — групу ВПО (відкриті паліативні операції). Хворі обох груп статистично не відрізнялися за тривалістю виразкового анамнезу, терміном захворювання, локалізацією і розміром перфоративного отвору, характером перитоніту.

Результати та обговорення. У хворих групи ЛПО були достовірно меншими термін оперативного втручання (відповідно (57,8 ± 1,9) та (83,2 ± 1,7) хв); інтенсивність больового синдрому за рейтинговою шкалою болю в перші 4 післяопераційні доби; кількість доз наркотичних анальгетиків (0,25 ± 0,08 та 3,12 ± 0,29); тривалість ліжко-дня ((5,11 ± 0,08) та (7,55 ± 0,11) доби), всі р < 0,05. Через 2 роки після операції за кумулятивною частотою рецидиву виразки і часткою хворих з відмінними і добрими результатами за шкалою Visik пацієнти групи ЛПО статистично не відрізнялися від хворих групи ВПО: відповідно 16,7 та 19,6 %, 75,5 та 72,6 %, всі р > 0,05. У групі ВПО виявлено післяопераційні грижі (5,6 %), тоді як у групі ЛПО цього ускладнення не було (р = 0,021).

Висновки. Паліативні й умовно паліативні операції за допомогою лапароскопічної техніки у хворих з ПВ ДПК на передній і передньо-бічній стінці тривалістю до 12 год мають переваги в ранній післяопераційний період над операціями, виконаними традиційним відкритим способом. Такі операції характеризуються меншою тривалістю виконання, меншою інтенсивністю болю в перші 4 післяопераційні доби і кількістю доз наркотичних анальгетиків. Через 2 роки після операції за кумулятивною частотою рецидиву виразки та за часткою хворих з відмінними і добрими результатами за шкалою Visik пацієнти групи ЛПО статистично не відрізняються від хворих групи ВПО. Лапароскопічні операції достовірно зменшували ризик післяопераційних гриж.

Ключові слова: перфоративна виразка дванадцятипалої кишки, лапароскопічне ушивання виразки, віддалені результати.

 

Сравнительная оценка эффективности нерадикальных открытых и лапароскопических операций в лечении перфоративной язвы двенадцатиперстной кишки (двухлетнее проспективное исследование)

Н.И. Тутченко, Д.В. Ярощук

Цель работы — оценить эффективность открытых и лапароскопических паллиативных и условно радикальных оперативных вмешательств у больных с перфоративной язвой двенадцатиперстной кишки (ПЯ ДПК) в ранний и отдаленный период.

Материалы и методы. Пролечен 181 больной с ПЯ ДПК (163 мужчины и 18 женщин). Средний возраст — (35,7 ± 1,0) год. Критериями включения были: ПЯ ДПК на передней или передне-медиальной/латеральной стенке; давность заболевания — не более 12 ч; серозный или серозно-фибринозный перитонит; возраст более 18 лет. 92 больных, которым выполнены паллиативные (ушивание перфоративного отверстия) или условно паллиативные (пилородуоденопластика) операции с помощью лапароскопической техники, составили группу ЛПО (лапароскопические паллиативные операции), 89 больных, которым аналогичные операции выполняли открытым способом, — группу ОПО (открытые паллиативные операции). Больные обеих групп статистически не отличались по продолжительности язвенного анамнеза, сроку заболевания, локализации и размеру перфоративного отверстия, характеру перитонита.

Результаты и обсуждение. У больных группы ЛПО были достоверно меньшими срок оперативного вмешательства ((57,8 ± 1,9) по сравнению с (83,2 ± 1,7) мин); интенсивность болевого синдрома по рейтинговой шкале боли в первые 4 послеоперационных суток; количество доз наркотических анальгетиков ((0,25 ± 0,08) дозы против (3,12 ± 0,29) дозы); продолжительность койко-дня ((5,11 ± 0,08) сут против (7,55 ± 0,11) сут), все р < 0,05. Через 2 года после операции по кумулятивной частоте рецидива язвы и доле больных с отличными и хорошими результатами по шкале Visik пациенты группы ЛПО статистически не отличались от больных группы ОПО: соответственно 16,7 и 19,6 %, 75,5 и 72,6 %, все р > 0,05. В группе ОПО выявлены послеоперационные грыжи (5,6 %), тогда как в группе ЛПО этого осложнения не было (р = 0,021).

Выводы. Паллиативные и условно паллиативные операции с помощью лапароскопической техники у больных с ПЯ ДПК на передней и передне-боковой стенке длительностью до 12 ч имеют преимущества в ранний послеоперационный период перед операциями, выполненными традиционным открытым способом. Они характеризуются меньшей длительностью выполнения, меньшей интенсивностью боли и количеством доз наркотических анальгетиков. Через 2 года после операции по кумулятивной частоте рецидива язвы и доле больных с отличными и хорошими результатами по шкале Visik пациенты группы ЛПО статистически не отличаются от больных группы ВПО. Лапароскопические операции достоверно уменьшают риск

Ключевые слова: перфоративная язва двенадцатиперстной кишки, лапароскопическое ушивание язвы, отдаленные результаты.

5. Оригінальні дослідження

 

Вид хірургічного лікування як прогностичний чинник білатерального раку молочних залоз

Д.Й. Цигика, Є.С. Готько, О.Т. Девіняк

Мета роботи — визначити вплив виду хірургічного лікування раку молочної залози на ризик розвитку білатерального раку молочних залоз і на прогноз захворювання.

Матеріали і методи. Проведено аналіз 272 випадків білатерального раку молочних залоз в онкологічних установах України за період з 1995 до 2011 р. Порівнювали загальну виживаність хворих, виживаність без прогресування раку і тривалість безрецидивного періоду.

Результати та обговорення. При виконанні радикальної мастектомії тривалість періоду до виникнення метахронної пухлини другої молочної залози становить (9,46 ± 0,34) року, а при виконанні органозберігальних операцій — (6,17 ± 2,09) року. У хворих на метахронний білатеральний рак молочних залоз показники п’ятирічної загальної виживаності, виживаності без прогресування раку та безрецидивної виживаності не залежать від виду операції. У хворих на синхронний білатеральний рак молочних залоз показники п’ятирічної загальної виживаності, виживаності без прогресування раку та безрецидивної виживаності при виконанні органозберігальних операцій становлять 85 %, а при виконанні радикальних мастектомій — відповідно 69, 66 та 42 %.

Висновки. Вид оперативного лікування у хворих на метахронний білатеральний рак молочних залоз не впливає на показники загальної виживаності, виживаності без прогресування раку та безрецидивної виживаності. У хворих на синхронний білатеральний рак молочних залоз доцільним є виконання органозберігальних операцій при дотриманні відповідних показань.

Ключові слова: білатеральний рак молочних залоз, синхронний, метахронний, хірургічне лікування, органозберігальні операції.

 

Вид хирургического лечения как прогностический фактор билатерального рака молочных желез

Д.И. Цигика, Е.С. Готько, А.Т. Девиняк

Цель работы — определить влияние вида хирургического лечения рака молочной железы на риск развития билатерального рака молочных желез и на прогноз заболевания.

Материалы и методы. Был проведен анализ 272 случаев билатерального рака молочных желез в онкологических учреждениях Украины в период с 1995 до 2011 г. Сравнивали общую выживаемость больных, выживаемость без прогрессирования рака и продолжительность безрецидивного периода.

Результаты и обсуждение. При выполнении радикальной мастэктомии длительность периода до возникновения метахронной опухоли второй молочной железы составляет (9,46 ± 0,34) года, а при выполнении органосохраняющих операций — (6,17 ± 2,09) года. У больных метахронным билатеральным раком молочных желез показатели пятилетней общей выживаемости, выживаемости без прогрессирования и безрецидивной выживаемости не зависят от вида операций. У больных синхронным билатеральным раком молочных желез показатели пятилетней общей выживаемости, выживаемости без прогрессирования рака и безрецидивной выживаемости при выполнении органосохраняющих операций составляют 85 %, а при выполнении радикальных мастэктомий — соответственно 69, 66 и 42 %.

Выводы. Вид оперативного лечения у больных метахронным билатеральным раком молочных желез не влияет на показатели общей выживаемости, выживаемости без прогрессирования рака и безрецидивной выживаемости. У больных синхронным билатеральным раком молочных желез целесообразно выполнение органосохраняющих операций при соблюдении соответствующих показаний.

Ключевые слова: билатеральный рак молочных желез, синхронный, метахронный, хирургическое лечение, органосохраняющие операции.

6. Оригінальні дослідження

 

Ефективність лапароскопічної герніопластики вентральних гриж залежно від типу сітчастого трансплантата

В.В. Грубнік, Р.С. Парфентьєв, К.О. Воротинцева

Мета роботи — порівняти використання нових сучасних сітчастих трансплантатів при виконанні лапароскопічної герніопластики вентральних гриж.

Матеріали і методи. На базі Одеської обласної клінічної лікарні з листопада 2011 р. до січня 2013 р. проведено порівняльне рандомізоване дослідження, в яке ввійшли 49 пацієнтів з післяопераційними вентральними грижами. Хворих розподілено на дві групи. У 1-й групі (n = 24) використовували сітки з нітиноловим каркасом, а в 2-й (n = 25) — сітки зі спеціальним покриттям з ω3-жирних кислот.

Результати та обговорення. Тривалість операції була меншою в 1-й групі хворих ((68,3 ± 7,8) хв) порівняно з 2-ю групою ((84,8 ± 9,3) хв; р < 0,001). Больовий синдром відзначено у 3 пацієнтів 1-ї групи і у 5 — 2-ї. У 1-й групі пацієнти перебували у стаціонарі (2,4 ± 0,7) доби, у 2-й — (3,1 ± 0,9) доби. При спостереженні за пацієнтами у строки до 18 міс виявлено 3 випадки рецидиву грижі.

Висновки. Використання сіток з нітиноловим каркасом і сіток з покриттям з ω3-жирних кислот дає змогу значно поліпшити результати лапароскопічного лікування вентральних гриж, а також скоротити термін перебування хворих у стаціонарі до 2,5—3,5 доби.

Ключові слова: вентральні грижі, сітки, такери, больовий синдром, рецидиви гриж.

 

Эффективность лапароскопической герниопластики вентральных грыж в зависимости от типа сетчатого трансплантата

В.В. Грубник, Р.С. Парфентьев, К.О. Воротынцева

Цель работы — сравнить использование новых современных сетчатых трансплантатов при выполнении лапароскопической герниопластики вентральных грыж.

Материалы и методы. На базе Одесской областной клинической больницы в период с ноября 2011 г. по январь 2013 г. проведено сравнительное рандомизированное исследование, включающее 49 пациентов с послеоперационными вентральными грыжами. Больных распределили на две группы. В 1-й группе (n = 24) использовали сетки с нитиноловым каркасом, а во 2-й (n = 25) — сетки со специальным покрытием из ω3-жирных кислот.

Результаты и обсуждение. Длительность операции была меньше в 1-й группе больных ((68,3 ± 7,8) мин) по сравнению со второй группой ((84,8 ± 9,3) мин; р < 0,001). Болевой синдром отмечен у 3 пациентов 1-й группы и у 5 — 2-й. Длительность пребывания в стационаре в 1-й группе составила (2,4 ± 0,7) сут, во 2-й — (3,1 ± 0,9) сут. При наблюдении за пациентами в сроки до 18 мес выявлено 3 случая рецидива грыжи.

Выводы. Использование сеток с нитиноловым каркасом и сеток с покрытием из ω3-жирных кислот позволяет значительно улучшить результаты лапароскопического лечения вентральных грыж, а также сократить срок пребывания больных в стационаре до 2,5–3,5 cуток.

Ключевые слова: вентральные грыжи, сетки, такеры, болевой синдром, рецидивы грыж.

7. Оригінальні дослідження

 

Формування пупка при лапароскопічній герніопластиці за методикою іром з приводу неускладнених пупкових гриж

О.Ю. Іоффе, О.П. Стеценко, Т.В. Тарасюк, Ю.П. Цюра, І.М. Прадош

Мета роботи – поліпшити результати лікування хворих з пупковими грижами з урахуванням косметичного ефекту операції та підвищити якість життя пацієнтів у післяопераційний період.

Матеріали і методи. За період з 2010 до 2012 р. на кафедрі загальної хірургії №2 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця проведено планове хірургічне лікування 36 хворих з діагнозом пупкової грижі за методикою ІРОМ (intraperitoneal on lay mesh). Серед хворих було 15 (41,7 %) чоловіків і 21 (58,3 %) жінка. Середній вік пацієнтів – (44,0 ± 7,8) року.

Результати та обговорення. Тривалість оперативного втручання становила в середньому (35,3 ± 11,4) хв. Інтраопераційної крововтрати та ускладнень не спостерігали. З метою знеболювання в післяопераційний період наркотичні анальгетики не використовували з огляду на мінімальні вияви больового синдрому. Активізацію хворих проводили через 1–2 год після закінчення операції. Середній післяопераційний ліжко-день становив 1,5 доби. Рецидиву грижі не відзначено у жодного хворого.

Висновки. Використання методики інтраабдомінальної герніопластики для хірургічного лікування пупкових гриж сприяє поліпшенню результатів хірургічного лікування пацієнтів з цією патологією, підвищенню якості їхнього життя за рахунок поліпшення косметичного ефекту оперативного втручання та скороченню періоду післяопераційної реабілітації хворих.

Ключові слова: лапароскопічна герніопластика, пупкова грижа, лікування.

 

Формирование пупка при лапароскопической герниопластике по методике іром по поводу неосложненных пупочных грыж

А.Ю. Иоффе, А.П. Стеценко, Т.В. Тарасюк, Ю.П. Цюра, И.Н. Прадош

Цель работы — улучшить результаты лечения больных с пупочными грыжами с учетом косметического эффекта операции и повысить качество жизни пациентов в послеоперационный период.

Материалы и методы. За период с 2010 по 2012 г. на кафедре общей хирургии № 2 Национального медицинского университета имени А.А. Богомольца проведено плановое хирургическое лечение 36 больных с диагнозом пупочной грыжи по методике IPOM (intraperitoneal on lay mesh). Среди больных было 15 (41,7 %) мужчин и 21 (58,3 %) женщина. Средний возраст пациентов — (44,0 ± 7,8) года.

Результаты и обсуждение. Продолжительность оперативного вмешательства составила в среднем (35,3 ± 11,4) мин. Интраоперационного кровотечения и осложнений не наблюдали. С целью обезболивания в послеоперационный период наркотические анальгетики не использовали в связи с минимальными проявлениями болевого синдрома. Активизацию больных проводили через 1—2 ч после окончания операции. Средний послеоперационный койко-день составил 1,5 дня. Рецидива грыжи не наблюдали ни у одного больного.

Выводы. Использование методики интраабдоминальной герниопластики с целью хирургического лечения пупочных грыж способствует улучшению результатов хирургического лечения пациентов с данной патологией, повышению качества их жизни за счет улучшения косметического эффекта оперативного вмешательства и сокращению периода послеоперационной реабилитации больных.

Ключевые слова: лапароскопическая герниопластика, пупочная грыжа, лечение.

8. Оригінальні дослідження

 

Профілактика венозних тромбоемболічних ускладнень у хворих з післяопераційною вентральною грижею та супутньою варикозною хворобою

С.М. Піотрович, В.І. Смовженко, І.В. Клюзко

Мета роботи — оптимізувати заходи профілактики венозних тромбоемболічних ускладнень при оперативному лікуванні хворих з післяопераційною вентральною грижею, які мають супутню варикозну хворобу.

Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів лікування 312 хворих з післяопераційною вентральною грижею та супутньою варикозною хворобою. Середній вік пацієнтів становив 61,5 року. Чоловіків було 76 (24,6 %), жінок — 236 (75,4 %). Хворих розподілили на три групи. В 1-й групі (n = 98) виконували алогерніопластику і проводили стандартну специфічну та неспецифічну профілактику венозних тромбоемболічних ускладнень. У 2-й групі (n = 104) симультанно перед алогерніопластикою виконували кросектомію. В 3-й групі (n = 110) першим етапом виконували радикальну флебектомію, другим — алогерніопластику.

Результати та обговорення. Після виконання алогерніопластики венозні тромбоемболічні ускладнення в 1-й групі мали місце у 8 (8,16 %) пацієнтів, у 2-й — у 4 (3,85 %), в 3-й — у 2 (1,8 %) хворих. У 2-й і 3-й групах явищ тромбоемболії легеневої артерії не спостерігали.

Висновки. Виконання радикальної флебектомії першим етапом та алогерніопластики — другим у хворих з післяопераційною вентральною грижею, які мають супутню варикозну хворобу, в 4,5 разу зменшує вірогідність розвитку венозних тромбоемболічних ускладнень порівняно з хворими, яким проводили лише специфічну та неспецифічну тромбопрофілактику (1,80 порівняно з 8,16 %), і вдвічі — кількість венозних тромбоемболічних ускладнень порівняно з хворими, яким виконано лише кросектомію симультанно перед алогерніопластикою (1,80 порівняно з 3,85 %).

Ключові слова: венозні тромбоемболічні ускладнення, післяопераційна вентральна грижа, варикозна хвороба.

 

Профилактика венозных тромбоэмболических осложнений у больных с послеоперационной вентральной грыжей и сопутствующей варикозной болезнью

С.Н. Пиотрович, В.И. Смовженко, И.В. Клюзко

Цель работы — оптимизировать мероприятия по профилактике венозных тромбоэмболических осложнений при оперативном лечении больных с послеоперационной вентральной грыжей, которые имеют сопутствующую варикозную болезнь.

Материалы и методы. Проведен анализ результатов лечения 312 больных с послеоперационной вентральной грыжей и сопутствующей варикозной болезнью. Средний возраст пациентов составил 61,5 года. Мужчин было 76 (24,6 %), женщин — 236 (75,4 %). В 1-й группе (n = 98) выполняли аллогерниопластику и применяли стандартную схему специфической и неспецифической профилактики венозных тромбоэмболических осложнений. Во 2-й группе (n = 104) симультанно перед аллогерниопластикой выполняли кроссэктомию. В 3-й группе (n = 110) первым этапом проводили радикальную флебэктомию, вторым — аллогерниопластику.

Результаты и обсуждение. После выполнения аллогерниопластики венозные тромбоэмболические осложнения в 1-й группе возникли у 8 (8,16 %), во 2-й — у 4 (3,85 %), а в 3-й — у 2 (1,8 %) больных. Во второй и третьей группах явлений тромбоэмболии легочной артерии не наблюдали.

Выводы. Выполнение радикальной флебэктомии первым этапом и аллогерниопластики — вторым у больных с послеоперационной вентральной грыжей, которые имеют сопутствующую варикозную болезнь, в 4,5 раза уменьшает вероятность развития венозных тромбоэмболических осложнений по сравнению с больными, которым проводили только специфическую и неспецифическую тромбопрофилактику (1,80 по сравнению с 8,16 %) и в 2 раза — количество венозных тромбоэмболических осложнений по сравнению с больными, которым была выполнена только кроссэктомия симультанно перед аллогерниопластикой (1,80 по сравнению с 3,85 %).

Ключевые слова: венозные тромбоэмболические осложнения, послеоперационная вентральная грыжа, варикозная болезнь.

9. Оригінальні дослідження

 

Магнітно-резонансне відображення ушкоджень утримувальних структур аноректума після онкопроктологічних операцій

Г.В. Бондар, В.Х. Башеєв, О.В. Совпель, І.В. Совпель

Мета роботи — вивчити можливості магнітно-резонансної томографії для оцінки ушкоджень утримувального апарату аноректума після хірургічного лікування раку прямої кишки.

Матеріали і методи. У 37 хворих на рак прямої кишки після проведення хірургічних операцій виконували МРТ ділянки малого таза з використанням МР-томографа Siemens magnitol concerto (напруга магнітного поля 0,1 Тл).

Результати та обговорення. За допомогою МРТ візуалізовано основні варіанти ушкоджень утримувального апарату аноректума: резекція прямої кишки, часткове ушкодження внутрішнього сфінктера, повне видалення внутрішнього сфінктера, перетин анально-копчикової зв’язки, девульсія сфінктера при простяганні пухлини, зведення кишки з брижею, часткове пересічення ілеококцигеального м’яза одно- чи двобічне, видалення глибокої порції зовнішнього сфінктера, мобілізація відразу за підшкірною порцією анального сфінктера, гемірезекція анального каналу.

Висновки. МРТ є не лише методом контролю онкологічної ефективності операцій, а й точним інструментом вивчення пошкоджень діафрагми таза після хірургічного лікування хворих на рак прямої кишки. Вивчені варіанти ушкоджень замикального апарату аноректума на підставі даних МРТ після операції з приводу раку прямої кишки дадуть змогу розробити комплекс відновно-пластичних методик з урахуванням індивідуальних особливостей, локалізації пухлини і функціонального стану м’язів діафрагми таза.

Ключові слова: рак прямої кишки, хірургічне лікування.

 

Магнитно-резонансное отображение повреждений удерживающих структур аноректума после онкопроктологических операций

Г.В. Бондарь, В.Х. Башеев, О.В. Совпель, И.В. Совпель

Цель работы — изучить возможности магнитно-резонансной томографии (МРТ) для оценки повреждений удерживающего аппарата аноректума после хирургического лечения рака прямой кишки.

Материалы и методы. У 37 больных раком прямой кишки после проведения хирургических операций выполняли МРТ области малого таза с использованием МР-томографа Siemens magnitol concerto (напряженность магнитного поля 0,1 Тл).

Результаты и обсуждение. С помощью МРТ визуализированы основные варианты повреждений удерживающего аппарата аноректума: резекция прямой кишки, частичное повреждение внутреннего сфинктера, полное удаление внутреннего сфинктера, пересечение анально-копчиковой связки, девульсия сфинктера при протягивании опухоли, низведение кишки с брыжейкой, частичное повреждение лобково-прямокишечной мышцы, полное удаление лобково-прямокишечной мышцы, резекция илеококцигеальной мышцы частичная, резекция илеококцигеальной мышцы двусторонняя, удаление глубокой порции наружного сфинктера, мобилизация сразу за подкожной порцией анального сфинктера, гемирезекция анального канала.

Выводы. МРТ является не только методом контроля онкологической эффективности выполняемой операции, но и точным инструментом изучения повреждений диафрагмы таза после хирургического лечения больных раком прямой кишки. Изучение вариантов повреждений запирательного аппарата аноректума на основе данных МРТ после операции по поводу рака прямой кишки позволит разработать комплекс восстановительно-пластических методик с учетом индивидуальных особенностей, локализации опухоли и функционального состояния мышц диафрагмы таза.

Ключевые слова: рак прямой кишки, хирургическое лечение.

10. Оригінальні дослідження

 

Цитохімічні критерії адекватності хірургічних підходів при оперативному лікуванні парапроктитів

М.В. Макаров

Мета роботи — провести аналіз цитохімічних показників нейтрофілів периферичної крові при оперативному лікуванні хворих на хронічний парапроктит.

Матеріали і методи. У період з 2009 до 2013 р. на базі Ялтинської міської лікарні прооперовано 39 пацієнтів (18 жінок і 21 чоловіка) з приводу хронічного парапроктиту. Пацієнти були розподілені на дві групи: у 1-й групі (n = 18) застосовано лігатурний метод, у 2-й (n = 21) — транслокаційний метод проктопластики. Вивчали активність ферментів циклу Кребса — сукцинатдегідрогенази (СДГ) і лактатдегідрогенази (ЛДГ), значення яких розглядали як неспецифічний показник пошкодження клітин.

Результати та обговорення. При аналізі цитохімічних показників нейтрофілів у периферичній крові хворих виявлено, що до операції у пацієнтів обох груп був цитохімічний дисбаланс (активність СДГ знижувалася на 18,0—18,2 %, а ЛДГ — зростала на 15,6—15,9 %. До 3-ї доби після операції спостерігали каскадне зниження аеробного окиснення (за активністю СДГ) і зростання анаеробного гліколізу (за активністю ЛДГ). До 7-ї доби післяопераційного періоду у хворих 1-ї групи ферментативний дисбаланс прогресував, тоді як у хворих 2-ї групи відзначено стабілізацію досліджуваних показників. До 14-ї доби у пацієнтів 1-ї групи спостерігали стабілізацію і деяке зниження досліджуваних показників, однак порівняно з 2-ю групою ферментативний дисбаланс залишався досить значним (р < 0,05).

Висновки. Перебіг хронічного парапроктиту — це енергоємний процес, про що свідчить статистично значуще зниження аеробного окиснення та збільшення анаеробного гліколізу. При використанні лігатурного методу ферментативний дисбаланс відзначали до 7—14-ї доби, при застосуванні методу транслокаційної проктопластики — до 3—7-ї доби. Використання цитохімічних показників може бути прогностичним критерієм адекватності обраної оперативної тактики.

Ключові слова: хронiчний парапроктит, оперативне лікування, цитохімічнi показники, транслокаційна проктопластика.

 

Цитохимические критерии адекватности хирургических подходов при оперативном лечении парапроктитов

Н.В. Макаров

Цель работы — провести анализ цитохимических показателей нейтрофилов периферической крови при оперативном лечении больных хроническим парапроктитом.

Материалы и методы. В период с 2009 по 2013 г. на базе Ялтинской городской больницы прооперировано 39 пациентов (18 женщин и 21 мужчину) по поводу хронического парапроктита. Пациенты были распределены в две группы: в 1-й группе (n = 18) был применен лигатурный метод, во 2-й (n = 21) — транслокационная проктопластика. Изучали активность ферментов цикла Кребса — сукцинатдегидрогеназы (СДГ) и лактатдегидрогеназы (ЛДГ), значения которых рассматривали как неспецифический показатель повреждения клеток.

Результаты и обсуждение. При анализе цитохимических показателей нейтрофилов в периферической крови больных установлено, что до операции у пациентов обеих групп имел место цитохимический дисбаланс (активность СДГ снижена на 18,0—18,2 %, а ЛДГ — возросла на 15,6—15,9 %. К 3-м суткам после операции наблюдали каскадное снижение аэробного окисления (по активности СДГ) и увеличение анаэробного гликолиза (по активности ЛДГ). К 7-м суткам послеоперационного периода у больных 1-й группы ферментативный дисбаланс прогрессировал, тогда как у больных 2-й отмечена стабилизация изучаемых показателей. К 14-м суткам у пациентов 1-й группы наблюдали стабилизацию и некоторое снижение изучаемых показателей, однако по сравнению со 2-й группой ферментативный дисбаланс оставался значительным (р < 0,05).

Выводы. Течение хронического парапроктита является энергоемким процессом, о чем свидетельствует статистически значимое снижение аэробного окисления и увеличение анаэробного гликолиза. При использовании лигатурного метода ферментативный дисбаланс отмечали до 7—14-х суток, при применении метода транслокационной проктопластики — до 3—7-х суток. Цитохимические показатели могут быть прогностическими критериями адекватности выбранной оперативной тактики.

Ключевые слова: хронический парапроктит, оперативное лечение, цитохимические показатели, транслокационная проктопластика.

11. Оригінальні дослідження

 

Лікування абсцесів черевної порожнини із застосуванням лапароскопії

П.С. Русак

Мета роботи — поліпшити результати хірургічного лікування хворих з абсцесами черевної порожнини шляхом використання абдомінальної лапароскопії.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 30 дітей віком від 4 до 17 років з абсцесами черевної порожнини у період з 2001 до 2008 р. Всіх пацієнтів прооперовано з приводу гострого апендициту, перитоніту в терміни від 1 до 3 тиж перед повторним лікуванням. У 10 пацієнтів під час лапаротомії проведено санацію черевної порожнини із застосуванням фізіологічного розчину з антибіотиками, у 20 — із застосуванням ліпосомальних препаратів. Вибір методу лікування здійснювали з урахуванням клінічної картини перебігу захворювання та стану пацієнта.

Результати та обговорення. 10 пацієнтів прооперовано у строки до десяти днів після виконання апендектомії. Середній термін лікування становив 10,3 доби, кількість санацій черевної порожнини — 2,5 на одного пацієнта. 18 хворих прооперовано через 2 тиж після виконання апендектомії. Середній термін лікування становив 8,9 доби, кількість санацій черевної порожнини — 2,1 на одного пацієнта. Двох дітей прооперовано через 3 тиж після проведення апендектомії. Середній термін лікування — 7,1 доби, кількість санацій черевної порожнини — 1 на одного пацієнта.

Висновки. Оперативне лікування абсцесів черевної порожнини, які виникають у пізній післяопераційний період (пізніше 10-ї доби), дає кращі результати порівняно з лікуванням абсцесів, котрі виникають у ранній післяопераційний період (до 10-ї доби), що пояснюється затуханням запальних процесів в очеревині, петлях кишечнику, пасмі чепця, обмеженням зони ураження і формуванням адекватної імунологічної відповіді. Застосування ліпосомальних препаратів з антибіотиками дає змогу тривало підтримувати концентрацію антибіотиків у парієтальній та вісцеральній очеревині, що неможливо за звичайної санації. Лапароскопічна санація черевної порожнини із застосуванням ліпосомальних препаратів має беззаперечні переваги над санацією черевної порожнини із застосуванням фізіологічного розчину з антибіотиками при лапаротомії у разі раціонального та адекватного відбору пацієнтів для її виконання.

Ключові слова: абсцеси черевної порожнини, лапароскопія, діти.

 

Лечение абсцессов брюшной полости с применением лапароскопии

П.С. Русак

Цель работы — улучшить результаты хирургического лечения больных с абсцессами брюшной полости путем использования абдоминальной лапароскопии.

Материалы и методы. Проанализированы результаты лечения 30 детей в возрасте от 4 до 17 лет с абсцессами брюшной полости за период с 2001 по 2008 г. Все пациенты были прооперированы по поводу острого аппендицита, перитонита в сроки от 1 до 3 нед перед повторным лечением. У 10 пациентов провели санацию брюшной полости с использованием физиологического раствора с антибиотиками при лапаротомии, у 20 пациентов — с использованием липосомальных препаратов.

Выбор метода лечения проводили с учетом клинической картины течения заболевания и состояния пациента.

Результаты и обсуждение. 10 пациентов были прооперированы в сроки до десяти суток после проведения аппендэктомии. Средняя продолжительность лечения составила 10,3 суток, количество санаций брюшной полости — 2,5 на одного пациента. 18 пациентов прооперированы через 2 нед после проведения аппендэктомии. Средняя продолжительность лечения составила 8,9 суток, частота санаций брюшной полости — 2,1 на одного пациента. Двое детей были прооперированы через 3 нед после проведения аппендэктомии. Средняя продолжительность лечения составила 7,1 суток, количество санаций брюшной полости — 1,0 на одного пациента.

Выводы. Оперативное лечение абсцессов брюшной полости, возникших в поздний послеоперационный период (позднее 10-х суток), дает лучшие результаты по сравнению с лечением абсцессов, которые возникли в ранний послеоперационный период (до 10-х суток), что объясняется затуханием воспалительных процессов в брюшине, петлях кишечника, пряди сальника, ограничением зоны поражения и формированием адекватного иммунологического ответа. Использование липосомальных препаратов с антибиотиками позволяет более длительное время концентрировать антибиотики на париетальной и висцеральной брюшине, чего нельзя достичь при обычной санации. Лапароскопическая санация брюшной полости с использованием липосомальных препаратов имеет неоспоримые преемущества перед санацией брюшной полости с использованием физиологического раствора с антибиотиками при лапаротомии при условии рационального и адекватного отбора пациентов для ее применения.

Ключевые слова: абсцессы брюшной полости, лапароскопия, дети.

12. Оригінальні дослідження

 

Порівняння ендовенозної лазерної коагуляції та традиційного стрипінгу в лікуванні варикозної хвороби нижніх кінцівок

М.В. Чехлов, В.Г. Дубініна, С.Г. Четвериков, О.В. Лук’янчук, О.С. Михайлов

Мета роботи — порівняти результати лікування варикозної хвороби нижніх кінцівок за допомогою ендовенозної лазерної коагуляції (ЕВЛК) і традиційної венектомії.

Матеріали і методи. У період з 2010 до 2012 р. прооперовано 89 пацієнтів з варикозною хворобою нижніх кінцівок. Пацієнтів розподілили на дві групи: група А — 42 пацієнти після стрипінгу, група Б — 47 пацієнтів після ЕВЛК. Для оцінки результатів вивчали вираженість больового синдрому, гематом і парестезії, а також тривалість операції. Пацієнти обох груп були порівнянні за віком, співвідношенням статей і тяжкістю захворювання.

Результати та обговорення. Встановлено, що при виконанні ЕВЛК больовий синдром достовірно менше виражений, ніж після традиційного стрипінгу (р < 0,01). Рецидив венозного рефлюксу в системі великої підшкірної вени спостерігали у 12,7 % випадків, якщо не поєднувати ЕВЛК з кросектомією. За суб’єктивними відчуттями пацієнтів, а також при огляді вираженість парестезій і поширеність гематом в 1-шу і на 7-му добу після операції були меншими після ЕВЛК, ніж після стрипінгу. При ЕВЛК середня тривалість операції, а також кількість ускладнень достовірно не збільшувалися (р > 0,05) порівняно з традиційною флебектомією.

Висновки. Виконання ЕВЛК за результатами подібне до традиційного стрипінгу і має низку переваг перед стрипінгом: менша виразність гематом, парестезій та больового синдрому (р < 0,01); середня тривалість операції достовірно не збільшується (р > 0,05). ЕВЛК необхідно виконувати у поєднанні з кросектомією.

Ключові слова: варикозна хвороба, ендовенозна лазерна коагуляція, стрипінг, кросектомія.

 

Сравнение эндовенозной лазерной коагуляции и традиционного стриппинга в лечении варикозной болезни нижних конечностей

М.В. Чехлов, В.Г. Дубинина, С.Г. Четвериков

Цель работы — сравнить результаты лечения варикозной болезни нижних конечностей с помощью эндовенозной лазерной коагуляции (ЭВЛК) и традиционной венэктомии.

Материалы и методы. В период с 2010 по 2012 г. прооперировано 89 пациентов с варикозной болезнью нижних конечностей. Пациентов распределили в две группы: группа А — 42 пациента после стриппинга и группа Б — 47 пациентов после ЭВЛК. Для оценки результатов изучали выраженность болевого синдрома, гематом и парестезий, а также длительность операции. Пациенты обеих групп были сопоставимы по возрасту, соотношению полов и тяжести заболевания.

Результаты и обсуждение. Установлено, что при выполнении ЭВЛК болевой синдром достоверно меньше выражен, чем после традиционного стриппинга (p < 0,01). Рецидив венозного рефлюкса в системе большой подкожной вены наблюдали в 12,7 % случаев отсутствия сочетания ЭВЛК с кроссэктомией. По субъективным ощущениям пациентов, а также при осмотре выраженность парестезий и распространенность гематом в 1-е и на 7-е сутки после операции меньше после ЭВЛК, чем после стриппинга. При ЭВЛК средняя длительность операции, а также количество осложнений достоверно не увеличиваются (p > 0,05) по сравнению с традиционной флебэктомией.

Выводы. Выполнение ЭВЛК сопоставимо по результатам с традиционным стриппингом, но имеет ряд преимуществ перед стриппингом: меньшая выраженность гематом, парестезий и болевого синдрома (p < 0,01); средняя продолжительность операции достоверно не увеличивается (p > 0,05). ЭВЛК необходимо сочетать с кроссэктомией.

Ключевые слова: варикозная болезнь, эндовенозная лазерная коагуляция, стриппинг, кроссэктомия.

13. Оригінальні дослідження

 

Клініко-статистичний аналіз історій хвороби пацієнтів з гострою мезентеріальною ішемією

І.Г. Криворчук

Мета роботи — визначити основні чинники ризику розвитку гострої мезентеріальної ішемії (ГМІ), проаналізувати попередні клінічні діагнози, частоту застосування різних видів оперативних втручань та результатів патолого-анатомічних розтинів.

Матеріали і методи. Проаналізовано 150 історій хвороби пацієнтів з ГМІ, які перебували на лікуванні у хірургічній клініці Олександрівської клінічної лікарні м. Києва у період з 2000 до 2009 р.

Результати та обговорення. ГМІ є потенційно фатальною судинною патологією з високою смертністю (85 %). Часто маскується під гострий панкреатит, холецистит, кишкову непрохідність. Запідозрити наявність ГМІ можна у пацієнтів віком понад 60 років з фібриляцією передсердь, перенесеним інфарктом міокарда, серцевою недостатністю, які скаржаться на абдомінальний біль з мінімальними фізикальними даними. Явища перитоніту в поєднанні з поліорганною недостатністю вважали причиною смерті у 130 пацієнтів.

Висновки. Рання діагностика, швидке та своєчасне лікування підвищують шанси на виживання. Для раннього встановлення попереднього діагнозу важливе значення мають дані анамнезу та фізикального обстеження. Досі не існує специфічних лабораторних тестів та скринінгових методів обстеження. Невпевненість щодо кровообігу в межах резекції кишки визначає необхідність ширшого використання програмованої релапаротомії або second look лапароскопії.

Ключові слова: гостра мезентеріальна ішемія, летальність, діагностика, лікування.

 

Клинико-статистический анализ историй болезни пациентов с острой мезентериальной ишемией

И.Г. Криворчук

Цель работы — определить основные факторы риска развития острой мезентериальной ишемии (ОМИ), проанализировать предварительные клинические диагнозы, результаты патолого-анатомических вскрытий.

Материалы и методы. Проанализированы 150 историй болезни пациентов с ОМИ, которые находились на лечении в Александровской клинической больнице г. Киева в период с 2000 до 2009 г.

Результаты и обсуждение. ОМИ — потенциально фатальная сосудистая патология с высокой смертностью (85 %). Часто маскируется под острый панкреатит, холецистит, кишечную непроходимость. Заподозрить наличие ОМИ можна у больных в возрасте старше 60 лет, с фибрилляцией предсердий, перенесенным инфарктом миокарда, сердечной недостаточностью, которые жалуются на боль в животе с минимальными физикальными данными. Явления перитонита в сочетании с полиорганной недостаточностью считали причиной смерти у 130 пациентов.

Выводы. Ранняя диагностика, быстрое и своевременное лечение увеличивают шансы на выживание. Для ранней диагностики важное значение имеют данные анамнеза и физикального обследования. До настоящего времени нет специфических лабораторных тестов и скрининговых методов исследования. Сомнения в эффективности кровотока в пределах границ резекции кишки обуславливают необходимость более широкого использования программированной релапаротомии или second look лапароскопии.

Ключевые слова: острая мезентериальная ишемия, летальность, диагностика, лечение.

14. Оригінальні дослідження

 

Дискусійні питання тактики лікування хворих на панкреонекроз

Б.Г. Безродний, В.М. Короткий, Р.А. Сидоренко

Мета роботи — удосконалити тактику лікування хворих на панкреонекроз.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 152 хворих на панкреонекроз. Лікувально-діагностичний алгоритм ведення пацієнтів залежав від морфологічної форми панкреонекрозу.

Результати та обговорення. Розглянуто дискусійні питання лікувальної тактики при прогресуванні поліорганної недостатності та вибору методу операції у хворих з ферментативним перитонітом, а також особливості дренувальних втручань при різних формах панкреонекрозу.

Висновки. При визначенні показань до оперативного втручання при прогресуванні поліорганної недостатності, яка не піддається корекції методами інтенсивної терапії, необхідна верифікація морфологічного субстрату, який є джерелом інтоксикаційного синдрому і може бути усунутий хірургічно. Використання при ферментативному перитоніті дренування зон скупчення ексудату пункційно або крізь мінідоступи, в умовах вираженої поліорганної недостатності є менш інвазивним, ніж лапароскопічний спосіб. При гнійно-септичних ускладненнях основними операціями вважають дренувальні втручання, некрсеквестректомії, які можна виконати з використанням мініінвазивних технологій, та лапаротомні втручання у разі поширення гнійно-некротичного процесу або неможливості застосування щадних методик.

Ключові слова: стерильний панкреонекроз, інфікований панкреонекроз, тактика лікування.

 

Дискуссионные вопросы тактики лечения больных панкреонекрозом

Б.Г. Безродный, В.Н. Короткий, Р.А. Сидоренко

Цель работы — усовершенствовать тактику лечения больных панкреонекрозом.

Материалы и методы. Проанализированы результаты лечения 152 больных панкреонекрозом. Лечебно-диагностический алгоритм ведения пациентов зависел от морфологической формы панкреонекроза.

Результаты и обсуждение. Рассмотрены дискуссионные вопросы лечебной тактики при прогрессировании полиорганной недостаточности и выбора метода операции у больных с ферментативным перитонитом, а также особенности дренирующих вмешательств при разных формах панкреонекроза.

Выводы. При определении показаний к оперативному вмешательству при прогрессировании полиорганной недостаточности, не поддающейся коррекции методами интенсивной терапии, необходима верификация морфологического субстрата, который является источником интоксикационного синдрома и может быть устранен хирургически. Использование при ферментативном перитоните дренирования зон скопления экссудата пункционно или через минидоступы в условиях выраженной полиорганной недостаточности менее инвазивно, чем лапароскопический способ. При гнойно-септических осложнениях основными операциями являются дренирующие вмешательства, некрсеквестрэктомии, которые могут быть выполнены с использованием малоинвазивных технологий, и лапаротомные вмешательства в случае распространенности гнойнонекротического процесса или невозможности применения щадящих методик.

Ключевые слова: стерильный панкреонекроз, инфицированный панкреонекроз, тактика лечения.

15. Оригінальні дослідження

 

Аналіз причин смерті у постраждалих з поєднаною травмою органів черевної порожнини на догоспітальному етапі

Г.Г. Рощін, В.О. Крилюк, О.О. Пенкальський

Мета роботи — на підставі ретроспективного аналізу вивчити причини смерті у постраждалих з абдомінальною травмою на догоспітальному етапі.

Матеріали і методи. Вивчено матеріали 648 досліджень судово-медичної експертизи постраждалих з тяжкою поєднаною травмою органів черевної порожнини, які померли на догоспітальному етапі у м. Києві протягом 2008—2011 рр. Тяжкість кожного пошкодження оцінювали за шкалами ушкоджень AIS, ISS та NISS. У випадках, коли надавалася медична допомога, для аналізу використовували шкалу RTS з подальшою оцінкою за допомогою шкали TRISS.

Результати та обговорення. Серед 238 постраждалих було 180 (75,8 %) чоловіків та 58 (24,2 %) жінок. У всіх випадках постраждалі отримали тупу травму. У 167 (70,2 %) випадках травми сталися в результаті дорожньо-транспортної пригоди, 61 (25,6 %) — падіння з висоти та 10 (4,2 %) — побиття. Під час патологоанатомічних досліджень були виявлені такі пошкодження органів черевної порожнини: розриви печінки — 163 (68,7 %), розриви селезінки — 89 (37,6 %), розриви нирок — 32 (13,3 %), розриви порожнистих органів — 23 (9,8 %), пошкодження підшлункової залози — 18 (7,4 %) випадків. У постраждалих, що загинули на місці, до прибуття медиків середня кількість балів за шкалою ISS становила 65,5 ± 7,1. Основною причиною смерті за результатами патологоанатомічних розтинів у 76 (56,7 %) осіб було значне пошкодження головного мозку, у 36 (26,9 %) — масивна скелетна травма, у 22 (16,4 %) — пошкодження внутрішніх органів грудної та черевної порожнин. Середня кількість балів за шкалою ISS решти постраждалих становила 54,3 ± 5,4. Причини смерті: у 48 (46,2 %) — пошкодження головного мозку, у 39 (37,5 %) — крововтрата внаслідок пошкодження внутрішніх органів та у 17 (16,3 %) — скелетна травма.

Висновки. Кількість превентивних смертей у постраждалих з поєднаною травмою органів черевної порожнини на догоспітальному етапі становить 12,2 %, умовно превентивних — 58,7 %. Безпосередньою причиною смерті пошкодження внутрішніх органів черевної порожнини було у 61 (25,6 %) постраждалого. Найчастіше серед травм органів черевної порожнини реєструють травму печінки — 163 (68,7 %) випадків.

Ключові слова: закрита травма живота, превентивні смерті, догоспітальний етап, причини смерті.

 

Анализ причин смерти у пострадавших с сочетанной травмой органов брюшной полости на догоспитальном этапе

Г.Г. Рощин, В.Е. Крылюк, А.А. Пенкальский

Цель работы — на основе ретроспективного анализа изучить причины смерти у пострадавших с абдоминальной травмой на догоспитальном этапе.

Материалы и методы. Были изучены материалы 648 исследований судебно-медицинской экспертизы пострадавших с тяжелой сочетанной травмой органов брюшной полости, умерших на догоспитальном этапе в г. Киеве на протяжении 2008— 2011 гг. Тяжесть каждого повреждения оценивали с помощью шкал AIS, ISS и NISS. В случаях, когда оказывалась медицинская помощь, для анализа использовали шкалу RTS с последующей оценкой с помощью шкалы TRISS.

Результаты и обсуждение. Среди 238 пострадавших было 180 (75,8 %) мужчин и 58 (24,2 %) женщин. Во всех случаях пострадавшие получили тупую травму. В 167 (70,2 %) случаях травмы произошли в результате дорожно-транспортного происшествия, 61 (25,6 %) — падения с высоты и 10 (4,2 %) — избиения. При патологоанатомических исследованиях были обнаружены следующие повреждения органов брюшной полости: разрывы печени — 163 (68,7 %), разрывы селезенки — 89 (37,6 %), разрывы почек — 32 (13,3 %), разрывы полых органов — 23 (9,8 %), повреждения поджелудочной железы — 18 (7,4 %) случаев. У пострадавших, погибших на месте до прибытия медиков, среднее количество баллов по шкале ISS составило 65,5 ± 7,1. Основной причиной смерти по результатам патологоанатомических вскрытий у 76 (56,7 %) было значительное повреждение головного мозга, у 36 (26,9 %) — массивная скелетная травма, у 22 (16,4 %) — повреждение внутренних органов грудной и брюшной полостей. Среднее количество баллов по шкале ISS остальных пострадавших составило 54,3 ± 5,4. Причины смерти: у 48 (46,2 %) — повреждения головного мозга, у 39 (37,5 %) — кровопотеря вследствие повреждения внутренних органов и у 17 (16,3 %) — скелетная травма.

Выводы. Количество превентивных смертей у пострадавших с сочетанной травмой органов брюшной полости на догоспитальном этапе составляет 12,2 %, условно превентивных — 58,7 %. Непосредственной причиной смерти повреждение внутренних органов брюшной полости было у 61 (25,6 %) пострадавшего. Чаще всего среди травм органов брюшной полости встречается травма печени — 163 (68,7 %) случая.

Ключевые слова: закрытая травма живота, превентивные смерти, догоспитальный этап, причины смерти.

16. Випадок з практики

 

Випадок успішної реконструкції стопи, яка була критично травмована, шляхом використання комбінації перфорантних транспозиційних клаптів

С.В. Слєсаренко, П.А. Бадюл, Н.А. Чередниченко

Наведено опис клінічного випадку успішного відновлення після критичного пошкодження стопи шляхом застосування двох локальних перфорантних транспозиційних шкірно-фасціальних клаптів з однієї анатомічної зони у нижній третині гомілки. Описано техніку хірургічного лікування, клінічні та діагностичні критерії, які підтверджують відновлення шкірного покриву, функції кінцівки та реваскуляризацію пошкодженого сегмента.

Ключові слова: рани, клапті, перфоранти, реконструкція, хірургічне лікування.

 

Случай успешной реконструкции критически поврежденной стопы путем применения комбинации перфорантных транспозиционных лоскутов

С.В. Слесаренко, П.А. Бадюл, Н.А. Чередниченко

Приведено описание клинического случая успешного восстановления после критического повреждения стопы путем применения двух локальных перфорантных транспозиционных кожно-фасциальных лоскутов из одной анатомической зоны в нижней трети голени. Описана техника хирургического лечения, клинические и диагностические критерии, подтверждающие восстановление кожного покрова, функции стопы и реваскуляризацию поврежденного сегмента. 

Ключевые слова: раны, лоскуты, перфоранты, реконструкция, хирургическое лечение.

17. Випадок з практики

 

Використання ендобронхіального клапана в лікуванні тяжкої емпієми плеври, ускладненої бронхоплевральними норицями

Р.І. Верещако, А.В. Сергієнко, В.І. Снєжко

Емпієма плеври — тяжке ускладнення деструктивного запалення легені з високою летальністю. У кожного третього хворого формується одна або кілька бронхоплевральних нориць. Застосовувані на сучасному етапі підходи до лікування емпієми плеври (антибіотикотерапія, дренування порожнини емпієми, торакоскопія) не завжди дають змогу досягти розправлення легені, особливо за наявності бронхоплевральної нориці. Можливість використання відкритих хірургічних втручань обмежена через тяжкість стану пацієнтів. Описано застосування ендобронхіального клапана при лікуванні тяжкої емпієми плевральної порожнини з бронхоплевральними норицями на тлі цукрового діабету.

Ключові слова: емпієма плеври, бронхоплевральна нориця, ендобронхіальний клапан.

 

Использование эндобронхиального клапана в лечении тяжелой эмпиемы плевры, осложненной бронхоплевральными свищами

Р.И. Верещако, А.В. Сергиенко, В.И. Снежко

Эмпиема плевры — тяжелое осложнение деструктивного воспаления легкого с высокой летальностью. У каждого третьего больного формируется один или несколько бронхоплевральных свищей. Применяемые на современном этапе подходы к лечению эмпиемы плевры (антибиотикотерапия, дренирование полости эмпиемы, торакоскопия) не всегда позволяют достичь расправления коллабированного легкого, особенно при наличии бронхоплеврального свища. Возможность использования открытых хирургических вмешательств ограничена из-за тяжести состояния пациентов. Описано использование эндобронхиального клапана при лечении тяжелой эмпиемы плевральной полости с бронхоплевральными свищами на фоне сахарного диабета.

Ключевые слова: эмпиема плевры, бронхоплевральный свищ, эндобронхиальный клапан.

18. Огляди

 

Ішемія товстої кишки як ускладнення операційних втручань на інфраренальному відділі аорти

Ю.Г. Орел

Ішемія товстої кишки (ІТК) залишається одним із потенційно смертельних ускладнень хірургії інфраренального відділу аорти. Низка чинників зумовлюють розвиток цього ускладнення: втрата важливих колатералів через виключення з кровотоку нижньої брижової та внутрішніх клубових артерій; емболія з атероматозно зміненої аорти, інтраопераційна тракційна травма мезентеріальних судин, заочеревинна гематома та гіпотензія. Клінічна картина ІТК включає часте випорожнення з кров’яними домішками, незрозумілий тяжкий стан хворого, гарячку, лейкоцитоз, а при прогресуванні до трансмурального інфаркту кишки — клініку «гострого живота». Рання колоноскопія чи ректороманоскопія гнучким ендоскопом зарекомендували себе як найкращі методи діагностики. Для оцінки життєздатності кишки корисною може виявитися лапароскопія. Лікування ІТК залежить від стадії. Реваскуляризація внутрішніх клубових артерій має важливе значення в профілактиці ІТК.

Ключові слова: черевна аорта, хірургія аорти, ішемія товстої кишки.

 

Ишемия толстой кишки как осложнение оперативных вмешательств на инфраренальном отделе аорты

Ю.Г. Орел

Ишемия толстой кишки (ИТК) остается одним из потенциально смертельных осложнений хирургии инфраренального отдела аорты. Ряд факторов способствуют возникновению данного осложнения: потеря важных коллатералей из-за выключения из кровотока нижней брыжеечной и внутренних подвздошных артерий, эмболия из атероматозно измененной аорты, интраоперационная тракционная травма мезентериальных сосудов, забрюшинная гематома и гипотензия. Клиническая картина ИТК включает частый кровянистый стул, необъяснимое тяжелое состояние больного, лихорадку, лейкоцитоз, а при прогрессировании до трансмурального инфаркта кишки — клинику «острого живота». Ранняя колоноскопия или ректороманоскопия гибким эндоскопом зарекомендовали себя как лучшие методы диагностики. Для оценки жизнеспособности кишки полезной может оказаться лапароскопия. Лечение ИТК зависит от стадии. Реваскуляризация внутренних подвздошных артерий имеет большое значение в профилакике ИТК.

Ключевые слова: брюшная аорта, хирургия аорты, ишемия толстой кишки.

19. Огляди

 

Хронічний панкреатит як чинник ризику розвитку раку підшлункової залози

О.І. Дронов, Є.А. Крючина, Д.І. Хоменко, О.А. Скомаровський, А.І. Горлач, С.В. Земсков, О.В. Дзигар, Р.Д. Добуш

Представлено огляд літератури за останні 40 років щодо зв’язку між хронічним панкреатитом (ХП) та раком підшлункової залози (РПЗ). Хронічне запалення підшлункової залози (ПЗ) — це незаперечний чинник ризику розвитку РПЗ. Ризик розвитку РПЗ у хворих з ХП у 16,5 разу перевищує аналогічний показник загальної популяції. Медіатори запалення при ХП можуть спричиняти точкові мутації в генах-супресорах пухлинного росту і протоонкогенах, що запускає онкогенез у ПЗ. Виокремлення пацієнтів з ХП як групи ризику розвитку РПЗ дасть змогу виявляти РПЗ на ранніх стадіях та суттєво поліпшити віддалені результати лікування. Перспективний напрям сучасної онкопанкреатології — пошук високоспецифічних і високочутливих маркерів генних мутацій, що дасть змогу діагностувати РПЗ на доінвазивній стадії.

Ключові слова: рак підшлункової залози, хронічний панкреатит, панкреатична інтраепітеліальна неоплазія, цитокіни, K-ras мутація.

 

Хронический панкреатит как фактор риска развития рака поджелудочной железы

А.И. Дронов, Е.А. Крючина, Д.И. Хоменко, А.А. Скомаровский, А.И. Горлач, С.В. Земсков, А.В. Дзыгар, Р.Д. Добуш

Приведен обзор литературы за последние 40 лет относительно связи между хроническим панкреатитом (ХП) и раком поджелудочной железы (РПЖ). Хроническое воспаление поджелудочной железы (ПЖ) является неоспоримым фактором риска развития РПЖ. Риск развития РПЖ у больных с ХП в 16,5 раза превышает аналогичный показатель общей популяции. Медиаторы воспаления при ХП могут вызывать точечные мутации в генах-супрессорах опухолевого роста и протоонкогенах, что запускает онкогенез в ПЖ. Выделение пациентов с ХП как группы риска развития РПЖ позволит выявлять РПЖ на ранних стадиях и существенно улучшить отдаленные результаты лечения. Перспективным направлением современной онкопанкреатологии является поиск высокоспецифичных и высокочувствительных маркеров генных мутаций, что позволит диагностировать РПЖ на доинвазивной стадии.

Ключевые слова: рак поджелудочной железы, хронический панкреатит, панкреатическая интраэпителиальная неоплазия, цитокины, K-ras мутация.

20. Огляди

 

До питання профілактики та лікування рубців різної етіології

Н.М. Фісталь

Висока частота рубців у населення, підвищення вимог до якості життя пацієнта після травми, відсутність схем високоефективного лікування та профілактики рубців роблять проблему реабілітації таких хворих актуальною. Узагальнено досвід застосування хірургічних і консервативних методів лікування рубців різної етіології. Для лікування хворих з рубцями потрібне комбіноване застосування методів консервативного та хірургічного лікування, контроль ефективності призначених засобів, тривалий період реабілітації. Необхідний пошук нових схем профілактики патологічних рубців.

Ключові слова: рубці, профілактика, лікування.

 

К вопросу о профилактике и лечении рубцов разной этиологии

Н.Н. Фисталь

Высокая частота встречаемости рубцов у населения, повышение требований к качеству жизни пациента после травмы, отсутствие схем высокоэффективного лечения и профилактики рубцов делают проблему реабилитации таких больных актуальной. Обобщен опыт применения хирургических и консервативных методов лечения рубцов разной этиологии. Для лечения больных с рубцами требуется комбинированное применение методов консервативного и хирургического лечения, контроль эффективности назначенных средств, длительный период реабилитации. Необходим поиск новых схем профилактики патологических рубцов.

Ключевые слова: рубцы, профилактика, лечение.

21. Особистості

 

Григорий Гаврилович Горовенко. Жизнь и судьба в хирургии милосердия

Григорий Гаврилович Горовенко... Слияние его имени, отчества и фамилии в единый звучный как бы протяженный образ ассоциируется с такими понятиями и категориями, как грандиозность врачебного подвига, горячее отзывчивое сердце и сострадательный гуманизм, когда боли пациента — твои боли.

22. Пам'яті вченого

 

Пам'яті Михайла Дмитровича Василюка

10 травня 2013 року пішов із життя вчений, талановитий хірург, заслужений діяч науки i техніки України, академік Української академії наук, доктор медичних наук професор Михайло Дмитрович Василюк.

23. Оголошення

 

Науково-практична конференція з міжнародною участю «АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ХІРУРГІЇ» (Київ, 21—22 листопада 2013 року)

Для завантаження
повної версії необхідно авторизуватися


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»