Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№2(46) // 2013

 

Обкладинка

 

1. Ювілеї

 

К 60-летию Петра Геннадьевича Кондратенко

Петр Геннадьевич Кондратенко родился 6 апреля 1953 г. в Донецке в семье врача. В 1970 г. с золотой медалью окончил среднюю школу и поступил в Донецкий государственный медицинский институт, который окончил в 1976 г. с отличием.

2. Передова стаття

 

Еволюція уявлень про етіопатогенез пілонідальної хвороби

Є.В. Цема

Наведено результати аналітичного огляду вітчизняної та зарубіжної літератури стосовно етіології та патогенезу пілонідальної хвороби крижово-куприкової ділянки. Еволюцію уявлень про етіопатогенез пілонідальних кіст висвітлено в аспекті історично сформованих концепцій (емпіричні теорії, теорії нейрогенного, ектодермального та набутого походження пілонідальних кіст). Проведено критичний аналіз переваг та недоліків основних теорій етіопатогенезу. Головний акцент зроблено на принципових відмінностях щодо походження пілонідальної хвороби у розумінні вітчизняних (теорія природженої етіології) та зарубіжних (теорія набутої етіології) науковців. Особливу увагу приділено доказовій базі сучасної концепції набутого походження пілонідальної хвороби J. Bascom. Показано внесок вітчизняних дослідників у її розробку. Наголошено на необхідності впровадження етіопатогенетично обґрунтованих підходів до хірургічного лікування пілонідальних кіст, які ґрунтуються на принципово нових технічних прийомах (економне висічення лише первинних епітеліальних ходів, вирівнювання міжсідничної складки, латералізація лінії швів).

Ключові слова: пілонідальна кіста, пілонідальна хвороба, епітеліальний куприковий хід, теорія природженої етіології, теорія набутої етіології, патогенез.

 

Эволюция представлений об этиопатогенезе пилонидальной болезни

Е.В. Цема

Приведены результаты аналитического обзора отечественной и зарубежной литературы относительно этиологии и патогенеза пилонидальной болезни крестцово-копчиковой области. Эволюция представлений об этиопатогенезе пилонидальных кист освещена в аспекте исторически сформированных концепций (эмпирические теории, теории нейрогенного, эктодермального и приобретенного происхождения пилонидальных кист). Проведен критический анализ преимуществ и недостатков основных теорий этиопатогенеза. Главный акцент сделан на принципиальные отличия относительно происхождения пилонидальной болезни в понимании отечественных (теория врожденной этиологии) и зарубежных (теория приобретенной этиологии) ученых. Особое внимание уделено доказательной базе современной концепции приобретенного происхождения пилонидальной болезни J. Bascom. Показан вклад отечественных исследователей в ее разработку. Подчеркнута необходимость внедрения этиопатогенетически обоснованных подходов к хирургическому лечению пилонидальных кист, которые базируются на принципиально новых технических приемах (экономное иссечение только первичных эпителиальных ходов, выравнивание межъягодичной складки, латерализация линии швов), которые вытекают из теории приобретенной этиологии пилонидальной болезни.

Ключевые слова: пилонидальная киста, пилонидальная болезнь, эпителиальный копчиковый ход, теория врожденной этиологии, теория приобретенной этиологии, патогенез.

3. Оригінальні дослідження

 

Значення розширеної правобічної емболізації ворітної вени у підготовці до радикальної резекції об’ємних утворень печінки

В.А. Кондратюк

Мета роботи — вивчити результати застосування доопераційної емболізації ворітної вени (ДЕВВ) у пацієнтів з вогнищевою патологією печінки, яким заплановані правобічна гемігепатектомія або правобічна трисекціектомія.

Матеріали і методи. ДЕВВ виконано у 155 пацієнтів. Запланований пострезекційний залишковий об’єм печінки становив менш ніж 25 %, що є передумовою для розвитку тяжкої післяопераційної печінкової недостатності. 123 пацієнтам виконано правобічну ДЕВВ, 32 — правобічну ДЕВВ з додатковою оклюзією ворітної гілки IV сегмента.

Результати та обговорення. Протягом 22 днів після процедури вдалося домогтися збільшення залишкового об’єму печінки на 11,4 % без статистично достовірної різниці між групами. 136 (87,7 %) пацієнтам виконано обширну правобічну резекцію печінки. Випадків фатальної післяопераційної печінкової недостатності не спостерігали.

Висновки. Правобічна розширена ДЕВВ дала змогу за (22 ± 4) дні досягти збільшення запланованого залишкового об’єму печінки на 11,4 %, що свідчить про доцільність застосування цієї методики при підготовці пацієнтів з вогнищевою патологією печінки до правобічної трисекціектомії печінки.

Ключові слова: емболізація ворітної вени, обширна резекція печінки.

 

Значение расширенной правосторонней эмболизации воротной вены в подготовке к радикальной резекции объемных образований печени

В.А. Кондратюк

Цель работы – изучить результаты дооперационной эмболизации воротной вены (ДЭВВ) у пациентов с очаговой патологией печени, которым запланированы правосторонняя гемигепатэктомия и правосторонняя трисекциэктомия.

Материалы и методы. ДЭВВ выполнена у 155 пациентов. Планируемый пострезекционный остаточный объем печени составлял менее 25 %, что является предпосылкой для развития послеоперационной печеночной недостаточности. 123 пациентам выполнена правосторонняя ДЭВВ, 32 – ДЭВВ с дополнительной окклюзией воротной ветви IV сегмента.

Результаты и обсуждение. В течение 22 дней после процедуры удалось добиться увеличения остаточного объема печени на 11,3 % без статистически достоверных различий между группами. 136 (87,7 %) пациентам выполнена обширная правосторонняя резекция печени. Случаев фатальной послеоперационной печеночной недостаточности не наблюдали.

Выводы. Правосторонняя расширенная ДЭВВ позволила за (22 ± 4) дня добиться увеличения объема планируемого остаточного объема печени на 11,4 %, что свидетельствует о целесообразности применения данной методики при подготовке пациентов с очаговой патологией печени к правосторонней трисекциэктомии печени.

Ключевые слова: эмболизация воротной вены, обширная резекция печени.

4. Оригінальні дослідження

 

Рентгенхірургічні втручання при небластоматозній біліарній обструкції

О.І. Дронов, І.Л. Насташенко, О.І. Насташенко, О.С. Вороняк

Мета роботи — поліпшити результати лікування хворих з небластоматозною біліарною обструкцією шляхом удосконалення існуючих і розроблення нових рентгенендоскопічних методів ендобіліарних втручань.

Матеріали і методи. В основі роботи лежить аналіз найближчих і віддалених результатів ендоскопічних діагностичних і лікувальних втручань у 664 хворих з небластоматозною біліарною обструкцією за останні 10 років. Проаналізовано безпосередні та віддалені результати ендоскопічних діагностичних та лікувальних втручань у хворих з непухлинною непрохідністю жовчних проток.

Результати та обговорення. Застосування розробленого діагностичного алгоритму з використанням УЗД, фістулохолангіографії, комп’ютерної томографії, ендоскопічної ретроградної панкреатохолангіографії, діагностичної ендоскопічної папілосфінктеротомії, інструментальної ревізії жовчних проток, трансдуоденальної холедохоскопії дало змогу підвищити чутливість діагностики причин непухлинної непрохідності жовчних проток до (94,2 ± 1,7) %.

Висновки. Оптимізація лікувальної тактики у хворих з непухлинною непрохідністю жовчних проток з використанням розроблених у клініці ендоскопічних ендобіліарних втручань дала змогу отримати позитивні результати лікування у 83,7 % спостережень при зниженні загальної кількості ускладнень на 1,7 %, летальності — на 0,9 %.

Ключові слова: небластоматозна біліарна обструкція, механічна жовтяниця, холедохолітіаз, ендоскопічна папілосфінктеротомія.

 

Рентгенхирургические вмешательства при небластоматозной билиарной обструкции

А.И. Дронов, И.Л. Насташенко, А.И. Насташенко, А.С. Вороняк

Цель работы — улучшить результаты лечения больных с небластоматозной билиарной обструкцией путем усовершенствования существующих и разработки новых рентгенэндоскопических методов эндобилиарных вмешательств.

Материалы и методы. В основе работы лежит анализ ближайших и отдаленных результатов эндоскопических диагностических и лечебных вмешательств у 664 больных с небластоматозной билиарной обструкцией за последние 10 лет.

Результаты и обсуждение. Применение разработанного диагностического алгоритма с использованием УЗИ, фистулохолангиографии, компьютерной томографии, эндоскопической ретроградной панкреатохолангиографии, диагностической эндоскопической папиллосфинктеротомии, инструментальной ревизии желчных протоков, трансдуоденальной холедохоскопии позволило повысить чувствительность диагностики причин неопухолевой непроходимости желчных протоков до (94,2 ± 1,7) %.

Выводы. Оптимизация лечебной тактики у больных с неопухолевой непроходимостью желчных протоков с использованием разработанных в клинике эндоскопических эндобилиарных вмешательств позволила получить положительные результаты лечения в 83,7 % наблюдений при снижении общего количества осложнений на 1,7 %, летальности — на 0,9 %.

Ключевые слова: небластоматозная билиарная обструкция, механическая желтуха, холедохолитиаз, эндоскопическая папиллосфинктеротомия.

5. Оригінальні дослідження

 

Порівняльна оцінка ефективності методів лікування хронічного геморою ІІІ—IV стадії (проспективне дворічне дослідження)

А.А. Шудрак

Мета роботи — провести порівняльну оцінку ефективності різних методів лікування хронічного геморою (ХГ) ІІІ—IV стадії в найближчий і віддалений період спостереження.

Матеріали і методи. У період з 2001 до 2010 рр. прооперовано 452 хворих на ХГ III (310) і IV (142) стадії. Чоловіків було 275 (60,8 %) жінок — 177 (39,2 %). Середній вік — (44,58 ± 0,55) року. Використовували три методики: степлерну гемороїдопексію (операцію Лонго) — у 161 (35,6 %) хворого (група Л), трансанальну гемороїдальну дезартеризацію — у 42 (9,3 %) хворих (група TГД) і гемороїдектомію за Мілліганом—Морганом — у 249 (55, 1 %) хворих (група ММ). Операцію Лонго виконували за стандартною методикою — підгрупа Л1 (56 хворих) і модифікованою нами — підгрупа Л2 (105). Групи статистично не відрізнялися за віком, співвідношенням статей, тривалістю і тяжкістю ХГ. Ефект лікування оцінювали як добрий (відсутність косметичних дефектів в аноректальній ділянці, рецидиву ХГ і рубцевого звуження анального каналу), задовільний (наявність бахромок і/або деформівних рубців в аноректальній ділянці) або незадовільний (наявність рецидиву ХГ або рубцевого стенозу анального каналу, які потребують оперативного лікування).

Результати та обговорення. Через два роки в групі Л відзначено найбільшу частоту добрих результатів (96,8 %) порівняно з групою TГД (67,1 %) та ММ (81,9 %) і відсутність незадовільних результатів. У групі Л була достовірно меншою середня тривалість оперативного лікування ((21,12 ± 0,45) хв), середній об’єм інтраопераційної крововтрати ((22,7 ± 1,6) мл), найменшою — частота післяопераційної кровотечі (1,2 %). Метод TГД виявився найменш травматичним і асоційованим з низькою частотою інтраопераційних та ранніх післяопераційних ускладнень. Частота добрих результатів у групі ММ через два роки була достовірно вищою, ніж у групі TГД, а частота незадовільних результатів — нижчою.

Висновки. При хірургічному лікуванні хронічного геморою III і IV стадії операцією вибору має бути методика Лонго. Через два роки після операції кількість добрих, задовільних і незадовільних результатів становила 96,8; 3,2 та 0 % проти 81,9; 11,7 і 7,4 % та 67,1; 0 і 32,9 % після операцій Міллігана—Моргана і TГД відповідно (р < 0,001).

Ключові слова: хронічний геморой, трансанальна гемороїдальна дезартеризація, операція Лонго, операція Міллігана— Моргана.

 

Сравнительная оценка эффективности методов лечения хронического геморроя ІІІ—IV стадии (проспективное двухлетнее исследование)

А.А. Шудрак

Цель работы — провести сравнительную оценку эффективности разных методов лечения хронического геморроя (ХГ) ІІІ—IV стадии в ближайший и отдаленный период.

Материалы и методы. В период с 2001 по 2010 г. прооперировано 452 больных с ХГ III (310) и IV (142) стадии. Мужчин было 275 (60,8 %), женщин — 177 (39,2 %). Средний возраст — (44,58 ± 0,55) года. Использовали три методики: степлерную геморроидопексию (операцию Лонго) — у 161 (35,6 %) больного (группа Л), трансанальную геморроидальную дезартеризацию — у 42 (9,3 %) больных (группа TГД) и геморроидэктомию по Миллигану—Моргану — у 249 (55,1 %) больных (группа ММ). Операцию Лонго выполняли по стандартной методике — подгруппа Л1 (n = 56) и модифицированной нами — подгруппа Л2 (n = 105). Группы статистически не отличались по возрасту, соотношению полов, длительности и тяжести ХГ. Эффект лечения оценивали как хороший (отсутствие косметических дефектов в аноректальной области, рецидива ХГ и рубцового сужения анального канала), удовлеворительный (наличие бахромок и/или деформирующих рубцов в аноректальной области) или неудовлетворительный (наличие рецидива ХГ или рубцового стеноза анального канала, требующих оперативного лечения).

Результаты и обсуждение. Спустя два года после операции в группе Л отмечена наибольшая частота хороших результатов (96,8 %) по сравнению с группами TГД (67,1 %) и ММ (81,9 %) и отсутствие неудовлетворительных результатов. В группе Л установлена достоверно меньшая средняя продолжительность оперативного лечения ((21,12 ± 0,45) мин), средний объем интраоперационной кровопотери ((22,7 ± 1,6) мл), наименьшая частота послеоперационного кровотечения (1,2 %). Метод TГД оказался наименее травматичным и сопряженным с низкой частотой интраоперационных и ранних послеоперационных осложнений. Частота хороших результатов в группе ММ спустя два года была достоверно выше, чем в группе TГД, а частота плохих результатов — ниже.

Выводы. При хирургическом лечении хронического геморроя III и IV стадии операцией выбора должна быть методика Лонго. Спустя два года после операции соотношение хороших, удовлетворительных и плохих результатов составляет 96,8; 3,2 и 0 % по сравнению с 81,9; 11,7 и 7,4 % и 67,1; 0 и 32,9 % после операции Миллигана—Моргана и TГД соответственно, р < 0,001.

Ключевые слова: хронический геморрой, трансанальная геморроидальная дезартеризация, операция Лонго, операция Миллигана—Моргана.

6. Оригінальні дослідження

 

Мультиспіральна комп’ютерна томографія в діагностиці захворювань аорти та її гілок

A.O. Никоненко, Б.С. Гавриленко, А.Л. Макаренков

Мета роботи — провести аналіз даних мультиспіральної комп’ютерної томографії (МСКТ) при захворюваннях аорти та її гілок, розробити протокол дослідження з детальнішим описом отриманих даних та клінічно значущих змін.

Матеріали і методи. Методом МСКТ обстежено 42 хворих із захворюваннями аорти та її гілок: 26 пацієнтів (середній вік — (71,5 ± 6,2) року) з аневризмою черевного відділу аорти (АЧВА), решта з оклюзійно-стенотичним ураженням вісцеральних гілок аорти (середній вік — (46,25 ± 28,60) року). Дослідження виконували на 4-детекторному апараті Toshiba Asteion і 64-детекторному GE Optima 660. Отримані під час МСКТ дані щодо АЧВА описані згідно з розробленим протоколом.

Результати та обговорення. У 34,6 % хворих з АЧВА виявлено аневризму розміром до 45 мм, у решти — від 46 до 133 мм. Діаметр аорти на рівні ниркових артерій становив у середньому (25,8 ± 7,2) мм, довжина шийки аневризми — 28 мм, максимальне розширення аорти — (59,2 ± 26,7) мм, протяжність аневризматичного розширення аорти — від 45 до 140 мм, товщина стінки аневризми (адвентиція—медіа—інтима) — (2,1 ± 0,5) мм. Стеноз черевного стовбура і верхньої брижової артерії до 60 %, оклюзію нижньої брижової артерії виявлено у 4 (15,4 %) хворих, стеноз ниркових артерій від 50 до 70 % — у 3 пацієнтів. 16 хворим проведено МСКТ з приводу абдомінального ішемічного синдрому. У 81,2 % виявлено компресійний стеноз черевного стовбура, вигин черевного стовбура (98 °), стеноз від 50 до 90 %, діаметр артерії — (2,5 ± 1,4) мм з постстенотичним розширенням. Атеросклеротичне ураження установлено у 18,8 % випадків, при цьому кут відходження становив від 45° до 49 °, стеноз — від 20 до 40 %. Результати МСКТ дали змогу хірургам, визначитися з хірургічною тактикою та уникнути несподіванок під час майбутньої операції. Ускладнень під час виконання МСКТ не було.

Висновки. МСКТ дає змогу достовірно діагностувати захворювання аорти та її гілок. Проведення додаткової селективної ангіографії не рекомендовано за умови детального опису та 3D-реконструкції. МСКТ показана всім хворим, у яких під час скринінгового ультразвукового дослідження аорти та її гілок виявлено судинну патологію.

Ключові слова: аневризма черевного відділу аорти, стеноз черевного стовбура, комп’ютерна томографія.

 

Мультисрезовая компьютерная томография в диагностике заболеваний аорты и ее ветвей

А.А. Никоненко, Б.С. Гавриленко, А.Л. Макаренков

Цель работы — провести анализ данных мультисрезовой компьютерной томографии (МСКТ) при заболеваниях аорты и ее ветвей; разработать протокол исследования с более детальным описанием полученных результатов и клинически значимых изменений.

Материалы и методы. Методом МСКТ обследовано 42 больных с заболеваниями аорты и ее ветвей: 26 пациентов (средний возраст — (71,5 ± 6,2) года) с аневризмой брюшного отдела аорты (АБОА), остальные с окклюзионно-стенотическим поражением висцеральных ветвей аорты (средний возраст — (46,25 ± 28,60) года). Исследования выполняли на 4-детекторном аппарате Toshiba Asteion и 64-детекторном GE Optima 660. Полученные при МСКТ данные об АБОА описаны согласно разработанному протоколу.

Результаты и обсуждение. У 34,6 % больных с АБОА выявлена аневризма размером до 45 мм, у остальных — от 46 до 133 мм. Диаметр аорты на уровне почечных артерий составил в среднем (25,8 ± 7,2) мм, длина шейки аневризмы — 28 мм, максимальное расширение аорты — (59,2 ± 26,7) мм, протяженность аневризматического расширения аорты — от 45 до 140 мм, толщина стенки аневризмы (адвентиция—медиа—интима) — (2,1 ± 0,5) мм. Выявлен стеноз чревного ствола и верхней брыжеечной артерии до 60 %, окклюзия нижней брыжеечной артерии у 4 (15,4 %) больных, стеноз почечных артерий от 50 до 70 % — у 3 пациентов. 16 больным проведено МСКТ по поводу абдоминального ишемического синдрома. У 81,2 % выявлен компрессионный стеноз чревного ствола, изгиб чревного ствола (98°), стеноз от 50 до 90 %, диаметр артерии — (2,5 ± 1,4) мм с постстенотическим расширением. Атеросклеротическое поражение установлено в 18,8 % случаев, при этом угол отхождения составлял от 40° до 49°, стеноз — от 20 до 40 %. Результаты МСКТ позволили хирургам определиться с тактикой и избежать неожиданностей во время предстоящей операции. Осложнений во время выполнения МСКТ не было.

Выводы. МСКТ позволяет достоверно диагностировать заболевания аорты и ее ветвей. Проведение дополнительной селективной ангиографии не рекомендовано при условии детального описания и 3D-реконструкции. МСКТ показана всем больным, у которых во время скринингового ультразвукового исследования аорты и ее ветвей была выявлена сосудистая патология.

Ключевые слова: аневризма брюшного отдела аорты, стеноз чревного ствола, компьютерная томография.

7. Оригінальні дослідження

 

Реконструктивно-пластичні хірургічні втручання у поєднанні з прямою тривалою електростимуляцією у хворих з наслідками ушкодження плечового сплетення та його довгих гілок

Ю.П. Зозуля, В.І. Цимбалюк, І.Б. Третяк, Ю.В. Цимбалюк

Мета роботи — поліпшити результати відновного хірургічного лікування хворих з наслідками ушкодження плечового сплетення та його довгих гілок із застосуванням тривалої електростимуляції.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати реконструктивно-пластичних втручань (нейрорафії, автопластики, невротизації, транспозиції м’язів) з приводу наслідків ушкодження плечового сплетення та його гілок у 119 хворих, з них у 56 — у поєднанні з прямою тривалою електростимуляцією.

Результати та обговорення. Після реконструктивно-пластичних втручань з використанням тривалої електростимуляції перші ознаки реіннервації спостерігали на 2—3 місяці раніше, ніж у групі порівняння. В групі хворих, яким проводили тривалу електростимуляцію, в терміни понад 6 міс відзначено кращі на 1—2 бали (за шкалою М0—М5) результати, ніж у хворих без електростимуляції.

Висновки. Одночасне використання декількох нервів-донорів для невротизації плечового сплетення з метою відновлення його функції є ефективним методом у тих випадках, коли неможливе виконання прямого зшивання чи автопластики кінців нерва. У хворих з ушкодженнями плечового сплетення, яким застосовували хірургічне лікування у комбінації з тривалою електростимуляцією, зафіксовано вищий рівень відновлення і повніше функціональне відновлення всіх груп м’язів ушкодженої кінцівки.

Ключові слова: ушкодження плечового сплетення, хірургічне лікування, хронічна електростимуляція.

 

Реконструктивно-пластические хирургические вмешательства в сочетании с прямой длительной электростимуляцией у больных с последствиями повреждения плечевого сплетения и его длинных ветвей

Ю.А. Зозуля, В.И. Цымбалюк, И.Б. Третяк, Ю.В. Цымбалюк

Цель работы — улучшить результаты восстановительного хирургического лечения больных с последствиями повреждения плечевого сплетения и его длинных ветвей с применением длительной электростимуляции.

Материалы и методы. Проанализированы результаты реконструктивно-пластических вмешательств (нейрорафии, аутопластики, невротизации, транспозиции мышц) по поводу последствий повреждения плечевого сплетения и его длинных ветвей у 119 больных, из них у 56 — в сочетании с прямой электростимуляцией.

Результаты и обсуждение. После реконструктивно-пластических вмешательств с использованием длительной электростимуляции первые признаки реиннервации наблюдали на 2—3 месяца раньше, чем в группе сравнения. В группе больных, которым проводили длительную электростимуляцию, в сроки более 6 мес отмечены лучшие на 1—2 балла (по шкале М0— М5) результаты, чем у больных без электростимуляции.

Выводы. Одновременное использование нескольких нервов-доноров для невротизации плечевого сплетения с целью восстановления его функции является эффективным методом в тех случаях, когда невозможно выполнение прямого шва или аутопластики концов нерва. У больных с повреждением плечевого сплетения, которым проводили хирургическое лечение с использованием методики длительной электростимуляции, зафиксирован более высокий уровень восстановления и более полное функциональное восстановление всех групп мышц поврежденной конечности.

Ключевые слова: повреждение плечевого сплетения, длительная электростимуляция, хирургическое лечение.

8. Оригінальні дослідження

 

Роль компартмент-синдрому і сухожильно-фасціальних утворень у наслідку ампутацій нижніх кінцівок, виконаних в умовах порушеної трофіки

Є.Р. Балацький

Мета роботи — вивчити роль сухожильно-фасціальних утворень у поширенні інфекції, розвитку компартмент-синдрому кукси після видалення кінцівки в умовах порушеної трофіки; знизити рівень летальності та інвалідності шляхом зменшення питомої ваги високих ампутацій.

Матеріали і методи. Вивчено результати нетравматичних ампутацій та екзартикуляцій на різному рівні нижніх кінцівок за 2005—2011 рр. у 368 хворих. Для порівняння використано архівну базу даних за 2000—2004 рр. щодо виконаних ампутацій та екзартикуляцій у 186 хворих.

Результати та обговорення. Клінічні, бактеріологічні та гістологічні дослідження показали, що основним чинником поширення гнійного процесу із зони усікання кінцівки є залишені сухожильно-фасціальні утворення. В умовах трофічних порушень виконання фасціо-міопластичних ампутацій підвищує ризик розвитку компартмент-синдрому в 5 разів порівняно з міопластичними ампутаціями. Розроблено методи міопластичної ампутації стегна, висічення підошовного апоневрозу, екзартикуляції пальців і висічення сухожиль в умовах трофічних порушень. Використання цієї тактики дало змогу достовірно (р < 0,05) знизити питому вагу високих ампутацій, з урахуванням ранніх реампутацій, з 49,5 до 38,5 %. Рання післяопераційна летальність в основній та групі порівняння достовірно відрізнялася і дорівнювала 3,3 і 5,1 % відповідно.

Висновки. Випереджувальне висічення сухожильно-фасціальних утворень і виконання міопластичних ампутацій дають змогу поліпшити результати лікування. Пропонована тактика сприяє зменшенню питомої ваги високих ампутацій на 11,0 %, ранньої післяопераційної летальності — на 1,8 %.

Ключові слова: ампутація, компартмент-синдром, трофічні порушення.

 

Роль компартмент-синдрома и сухожильно-фасциальных образований в исходе ампутаций нижних конечностей, выполненных в условиях нарушенной трофики

Е.Р. Балацкий

Цель работы — изучить роль сухожильно-фасциальных образований в распространении инфекции, развитии компартмент-синдрома культи после удаления конечности в условиях нарушенной трофики; снизить уровень летальности и инвалидности путем уменьшения удельного веса высоких ампутаций.

Материалы и методы. Изучены результаты нетравматических ампутаций и экзартикуляций на разном уровне нижних конечностей за 2005—2011 гг. у 368 больных. В качестве сравнения использована архивная база данных за 2000— 2004 гг. о выполненных ампутациях и экзартикуляциях у 186 больных.

Результаты и обсуждение. Клинические, бактериологические и гистологические исследования показали, что основным фактором, выступающим причиной распространения вялотекущего гнойного процесса из зоны усечения конечности, являются оставшиеся сухожильно-фасциальные образования. В условиях нарушенной трофики выполнение фасцио-миопластических ампутаций повышает риск развития компартмент-синдрома в 5 раз по сравнению с миопластическими ампутациями. Разработаны методы миопластической ампутации бедра, иссечения подошвенного апоневроза, экзартикуляции пальцев и иссечения сухожилий в условиях трофических нарушений. Использование этой тактики способствовало достоверному (р < 0,05) снижению удельного веса высоких ампутаций, с учетом ранних реампутаций, с 49,5 до 38,5 %. Ранняя послеоперационная летальность в основной группе и группе сравнения достоверно отличалась и составила 3,3 и 5,1 % соответственно.

Выводы. Опережающее иссечение сухожильно-фасциальных образований и выполнение миопластических ампутаций позволяют улучшить результаты лечения. Предлагаемая тактика способствует уменьшению удельного веса высоких ампутаций на 11,0 %, ранней послеоперационной летальности — на 1,8 %.

Ключевые слова: ампутация, компартмент-синдром, трофические нарушения.

9. Оригінальні дослідження

 

Вибір зони формування анастомозу як чинник впливу на прохідність судинних шунтів

Ю.В. Родін, К.О. Коновалова, І.Г. Бежуашвілі, Д.О. Коновалова, В.В. Воропаєв

Мета роботи — визначити оптимальну зону для формування анастомозу при реконструктивних судинних операціях шляхом аналізу причин тромбозу шунтів.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати обстеження та оперативного лікування 65 пацієнтів, яким виконано операції шунтування нижче за пахову складку (n = 58), а також двоповерхові реконструкції (n = 7). Строки розвитку гострого тромбозу становили від кількох хвилин після завершення операції до 5 діб. У всіх випадках зроблено спробу тромбектомії з шунта, у деяких випадках — у поєднанні з реконструкцією шляхів відтоку. До першої групи залучено 43 пацієнтів, яким проводили корекцію дистального анастомозу (зміна рівня формування анастомозу, ендартеректомія та пластика на доступному судинному сегменті), до другої — 22 хворих, яким проводили тромбектомію без додаткової реконструкції шляхів відтоку.

Результати та обговорення. У першій групі отримано 88,4 % позитивних результатів, тобто відновлено прохідність шунта з регресом гострої ішемії кінцівки. У другій групі у 10 (45,5 %) випадках післяопераційний період знову ускладнився тромбозом шунта. Спроби тромбектомії виявилися безуспішними.

Висновки. Потужні колатералі підколінної артерії в деяких випадках — альтернатива ураженому гомілковому сегменту щодо забезпечення повноцінного відтоку з шунта. Використання резервів усього доступного периферичного русла при виборі локалізації анастомозів під час повторних втручань дає змогу досягти регресу ішемії кінцівки на 33,9 % частіше, ніж при операціях, обсяг яких обмежений лише виконанням тромбектомії з шунта.

Ключові слова: тромбоз шунта, зона формування анастомозу, система «приплив—відплив», гемодинамічні особливості.

 

Выбор зоны формирования анастомоза как фактор влияния на проходимость сосудистых шунтов

Ю.В. Родин, Е.А. Коновалова, И.Г. Бежуашвили, Д.А. Коновалова, В.В. Воропаев

Цель работы — определить оптимальную зону для формирования анастомоза при реконструктивных сосудистых операциях путем анализа причин тромбоза шунтов.

Материалы и методы. Проанализированы результаты обследования и оперативного лечения 65 пациентов, которым были выполнены шунтирующие операции ниже паховой складки (n = 58), а также двухэтажные реконструкции (n = 7). Сроки развития острого тромбоза составляли от нескольких минут после завершения операции до 5 суток. Во всех случаях предпринята попытка тромбэктомии из шунта, в ряде случаев — в сочетании с дополнительной реконструкцией путей оттока. В первую группу включили 43 пациентов, которым проводили коррекцию дистального анастомоза (изменение уровня формирования анастомоза, эндартерэктомию и пластику на доступном сосудистом сегменте), во вторую — 22 больных, которым проводили тромбэктомию без дополнительной реконструкции путей оттока.

Результаты и обсуждение. В первой группе было получено 88,4 % положительных результатов (восстановлена проходимость шунта с регрессом острой ишемии конечности). Во второй группе в 45,5 % случаев послеоперационный период осложнился тромбозом шунта, попытки тромбэктомии оказались безуспешными.

Выводы. Мощные коллатерали подколенной артерии в ряде случаев являются альтернативой пораженному берцовому сегменту относительно обеспечения полноценного оттока из шунта. Использование резервов всего доступного периферического русла при выборе локализации анастомозов в ходе повторных вмешательств позволяет достичь регресса ишемии конечности на 33,9 % чаще, чем при операциях, объем которых ограничен лишь выполнением тромбэктомии из шунта.

Ключевые слова: тромбоз шунта, зона формирования анастомоза, система «приток—отток», гемодинамические особенности.

10. Оригінальні дослідження

 

Тактика ведення хворих з ідіопатичними венозними тромбозами при прихованих формах злоякісних новоутворень

В.Г. Мішалов, Л.Б. Малиновська, В.М. Селюк, П.П. Минченко, О.І. Войтович

Мета роботи — поліпшити діагностику прихованих форм злоякісних новоутворень різної локалізації при ідіопатичних венозних тромбозах (ІВТ) та оптимізувати тактику ведення хворих з венозними тромбозами на тлі вперше виявленого онкологічного захворювання.

Матеріали і методи. У дослідженні взяли участь 74 хворих з ІВТ нижніх кінцівок (40 жінок і 34 чоловіки, середній вік хворих становив (48,0 ± 4,5) року), які перебували на лікуванні у відділенні судинної хірургії Олександрівської клінічної лікарні м. Києва у період з 2006 до 2012 р. Хворих розподілено на основну групу (43 пацієнти) і контрольну (31 пацієнт), порівнянні за віком, співвідношенням статей та патологією. Всім хворим у рутинному порядку виконували стандартні лабораторні дослідження, ЕКГ, УЗД вен нижніх кінцівок і таза. В основній групі з метою виявлення прихованих форм злоякісних новоутворень застосовано скринінг з використанням неінвазивних методів дослідження.

Результати та обговорення. В 11 (25,7 %) хворих основної групи під час скринінгу діагностовано злоякісні новоутворення різної локалізації, у 54 % з них виявлено метастази. Отримані дані свідчать про те, що ІВТ не можна вважати раннім виявом раку. Зазвичай ІВТ виникає при поширених формах злоякісних пухлин. У 2 (6,4 %) хворих контрольної групи виявили приховані пухлини. При порівнянні результатів обстеження хворих двох груп відзначено ефективність проведення скринінгу для діагностики прихованих форм злоякісних новоутворень порівняно з рутинним обстеженням (25,7 проти 6,4 %, p < 0,05). В основній групі у хворих з венозними тромбозами на тлі вперше виявленого онкологічного захворювання застосовували оптимізовану тактику ведення цієї категорії хворих.

Висновки. Інтенсивний скринінг із використанням неінвазивних методів дослідження у хворих з ІВТ підвищує діагностику прихованих форм злоякісних новоутворень з 6,4 до 25,7 % (p < 0, 05) порівняно з рутинним обстеженням, що дає змогу своєчасно почати лікування основної патології. Всім хворим з ІВТ необхідно виконувати катамнестичне обстеження за запропонованим алгоритмом 1 раз на 6 міс для виявлення прихованих форм пухлинного процесу. Спільний вибір лікувальнодіагностичної тактики онкологами і судинними хірургами подовжує життя цієї категорії пацієнтів. Низькомолекулярні гепарини є препаратами вибору в лікуванні венозного тромбозу в онкологічних хворих.

Ключові слова: ідіопатичний венозний тромбоз, приховані форми злоякісних новоутворень.

 

Тактика ведения больных с идиопатическими венозными тромбозами при скрытых формах злокачественных новообразований

В.Г. Мишалов, Л.Б. Малиновская, В.М. Селюк, П.П. Мінченко, О.И. Войтович

Цель работы — улучшить диагностику скрытых форм злокачественных новообразований разной локализации при идиопатических венозных тромбозах (ИВТ) и оптимизировать тактику ведения больных с венозными тромбозами на фоне впервые выявленного онкологического заболевания.

Материалы и методы. В исследовании приняли участие 74 больных с ИВТ нижних конечностей (40 женщин и 34 мужчины, средний возраст — (48,0 ± 4,5) года), находившихся на лечении в отделении сосудистой хирургии Александровской клинической больницы г. Киева в период с 2006 по 2012 г. Больные были распределены в основную (43 пациента) и контрольную (31 пациент) группы, сопоставимые по возрасту, соотношению полов и патологии. Всем больным в рутинном порядке выполняли стандартные лабораторные исследования, ЭКГ, УЗИ вен нижних конечностей и таза. В основной группе проведен скрининг с использованием неинвазивных методов исследования с целью выявления скрытых форм злокачественных новообразований.

Результаты и обсуждение. У 11 (25,7 %) больных основной группы диагностированы злокачественные новообразования разной локализации, у 54 % из них обнаружены метастазы. Это свидетельствует о том, что ИВТ не может считаться ранним проявлением рака, так как возникает при распространенных формах злокачественных опухолей. У 2 (6,4 %) больных контрольной группы выявили скрытые опухоли. При сравнении результатов обследования в группах отмечена эффективность проведения скрининга для диагностики скрытых форм злокачественных новообразований по сравнению с рутинным обследованием (25,7 и 6,4 % соответственно, p < 0,05). В основной группе у больных с ИВТ на фоне впервые выявленного онкологического заболевания применяли оптимизированную тактику ведения больных.

Выводы. Интенсивный скрининг с использованием неинвазивных методов исследования у больных с ИВТ повышает выявляемость скрытых форм злокачественных новообразований с 6,4 до 25,7 % (p < 0, 05) по сравнению с рутинным обследованием, что позволяет своевременно начать лечение основной патологии. Всем больным с ИВТ необходимо выполнять катамнестическое обследование по предложенному алгоритму 1 раз в 6 мес для выявления скрытых форм опухолевого процесса. Совместный выбор онкологами и сосудистыми хирургами лечебно-диагностической тактики продлевает жизнь этой категории пациентов. Низкомолекулярные гепарины являются препаратами выбора для лечения венозного тромбоза у онкологических больных.

Ключевые слова: идиопатический венозный тромбоз, скрытые формы злокачественных новообразований.

11. Оригінальні дослідження

 

Вплив препарату «актовегін» на перебіг атеросклеротичного ураження судин головного мозку та нижніх кінцівок

В.І. Ляховський, Д.Г. Дем’янюк, Р.П. Сакевич, В’яч.І. Ляховський, В.А. Нетребовський, О.Г. Краснов

Мета роботи — виявити частоту поєднаного перебігу атеросклерозу судин головного мозку та облітерувального атеросклерозу судин нижніх кінцівок (ОАСНК) і дослідити вплив «Актовегіну» на перебіг цих захворювань. Матеріали і методи. Проведено аналіз 542 медичних карток стаціонарних хворих з ОАСНК, які у 2008—2011 рр. перебували на лікуванні у відділенні хірургії судин Полтавської обласної клінічної лікарні ім. М.В. Скліфосовського. Для діагностики ураження атеросклерозом судин головного мозку використовували словесний рейтинговий контроль виявів захворювання. Відповідно до стадії перебігу атеросклеротичного ураження хворих розподілено на три групи. Ураження першої стадії виявили у 51 (9,4 %) хворого, другої — у 392 (72,3 %), третьої — у 99 (18,3 %) осіб. Кожну групу розподілили на дві підгрупи: пацієнтів, які отримували загальноприйняту терапію, відносили до контрольної підгрупи, а тих, яким додатково призначали «Актовегін», — до основної.

Результати та обговорення. Усього виконано 296 (58,9 %) протезувань та шунтувань артерій нижніх кінцівок. Ендартеректомію з тромбендартектомією використали у 113 (22,5 %) осіб, з них у 93 (18,5 %) — ендоваскулярні втручання з установкою стентів. У групі хворих з атеросклерозом судин головного мозку першої стадії в ранній післяопераційний період поліпшення самопочуття (зменшення виявів цереброваскулярного синдрому) спостерігали у 16 (59,3 %) пацієнтів контрольної та у 22 (91,7 %) — основної підгрупи (р < 0,05). У другій групі під час стаціонарного лікування зменшення клінічних виявів помірної атеросклеротичної енцефалопатії відбулося відповідно у 102 (47,7 %) та 144 (80,9 %) пацієнтів (р < 0,05). У третій групі на момент виписки зі стаціонару виражену атеросклеротичну енцефалопатію вдалося знизити до помірної відповідно у 21 (35,6 %) та 27 (67,5 %) осіб (р < 0,05).

Висновки. У хворих з ОАСНК спостерігаються різного ступеня тяжкості вияви атеросклеротичного ураження судин головного мозку, що підтверджується клінічною картиною. При виборі методів відновлення кровотоку в уражених судинах кінцівок слід ураховувати стадію ураження атеросклерозом судин головного мозку. При початковій та помірній стадіях можна виконувати відкриті оперативні втручання підвищеної складності, а при виражених неврологічних змінах бажано застосовувати ендоваскулярні методи. У хворих, які отримували додатково до загальноприйнятої терапії «Актовегін» (внутрішньовенно з подальшим переходом на таблетовану форму), відзначено достовірну (р < 0,05 для всіх груп) різницю щодо частоти зменшення виявів цереброваскулярного синдрому в післяопераційний та віддалений (6—9 міс) період порівняно з хворими, які не отримували «Актовегін». Однак це достовірно не вплинуло на рівень ампутацій нижніх кінцівок у ранній післяопераційний період.

Ключові слова: атеросклеротичне ураження, поєднання, артерії нижніх кінцівок, артерії головного мозку, лікування, «Актовегін».

 

Влияние препарата «актовегин» на течение атеросклеротического поражения сосудов головного мозга и нижних конечностей

В.И. Ляховский, Д.Г. Демянюк, Р.П. Сакевич, Вяч.И. Ляховский, В.А. Нетребовский, О.Г. Краснов

Цель работы — выявить частоту сочетанного течения атеросклероза сосудов головного мозга и облитерирующего атеросклероза сосудов нижних конечностей (ОАСНК), а также исследовать влияние «Актовегина» на течение данных заболеваний.

Материалы и методы. Проведен анализ 542 медицинских карточек стационарных больных с ОАСНК, которые в 2008— 2011 гг. находились на лечении в отделении хирургии сосудов Полтавской областной клинической больницы им. Н.В. Склифосовского. Для диагностики одновременного поражения атеросклерозом сосудов головного мозга использовали словесный рейтинговый контроль проявлений заболеваний. В соответствии со стадией течения атеросклеротического поражения больных распределили на три группы. Поражение первой стадии выявили у 51 (9,4 %) больного, второй — у 392 (72,3 %), третьей — у 99 (18,3 %) лиц. Каждую группу разделили на две подгруппы: пациентов, которые получали общепринятую терапию, отнесли к контрольной подгруппе, а тех, которым дополнительно назначали «Актовегин», — к основной.

Результаты и обсуждение. Всего выполнено 296 (58,9 %) протезирований и шунтирований артерий нижних конечностей. Эндартерэктомию с тромбэндартерэктомией использовали у 113 (22,5 %) лиц, из них у 93 (18,5 %) — эндоваскулярные вмешательства с установкой стентов. В группе больных с атеросклерозом сосудов головного мозга первой стадии в ранний послеоперационный период улучшение самочувствия (уменьшение проявлений цереброваскулярного синдрома) отметили у 16 (59,3 %) пациентов контрольной и у 22 (91,7 %) — основной подгруппы (р < 0,05). Во второй группе во время стационарного лечения уменьшение клинических проявлений умеренной атеросклеротической энцефалопатии произошло соответственно у 102 (47,7 %) и 144 (80,9 %) пациентов (р < 0,05). В третьей группе на момент выписки из стационара выраженную атеросклеротическую энцефалопатию удалось снизить до умеренной соответственно у 21 (35,6 %) и 27 (67,5 %) лиц (р < 0,05).

Выводы. У больных с ОАСНК наблюдаются разной степени тяжести проявления атеросклеротического поражения сосудов головного мозга, что подтверждается клинической картиной. При выборе методов восстановления кровотока по пораженным сосудам конечности необходимо учитывать стадию поражения атеросклерозом сосудов головного мозга. При начальной и умеренной стадиях атеросклеротического поражения можно выполнять открытые оперативные вмешательства повышенной сложности, а при выраженных неврологических изменениях преимущественно применяют эндоваскулярные методы. У больных, которые получали дополнительно к общепринятой терапии «Актовегин» (внутривенно с дальнейшим переходом на таблетированную форму), отмечены достоверные (р < 0,05 для всех групп) различия в частоте уменьшения проявлений цереброваскулярного синдрома в послеоперационный и отдаленный (6—9 мес) период наблюдения по сравнению с больными, которые не получали «Актовегин». Однако это достоверно не повлияло на уровень ампутаций нижних конечностей в ранний послеоперационный период.

Ключевые слова: атеросклеротическое поражение, сочетание, артерии нижних конечностей, артерии головного мозга, лечение, «Актовегин».

12. Оригінальні дослідження

 

Особливості діагностики, перебігу та корекції ендотеліальної дисфункції у хворих з критичною ішемією нижніх кінцівок

В.В. Бойко, В.О. Прасол, О.О. Зарудний, К.В. М’ясоєдов

Мета роботи — оцінити значення ендотеліальної дисфункції у визначенні характеру плину та в діагностиці критичної ішемії нижніх кінцівок.

Матеріали і методи. Дослідження проведено у 40 пацієнтів з критичною ішемією нижніх кінцівок. Функціональний стан ендотелію оцінювали за рівнем ендогліну (CD105) у сироватці крові. Для встановлення референтних значень рівня ендогліну досліджували його концентрацію в сироватці крові здорових осіб і хворих на хронічні облітерувальні захворювання артерій нижніх кінцівок з ішемією 1—2-го ступеня за Фонтейном—Покровським. Для оцінки метаболічних порушень при хронічній ішемії визначали рівні піровиноградної та молочної кислоти і їх співвідношення.

Результати та обговорення. В основній групі та групі порівняння вихідні рівні CD105 були нижчими ((11,17 ± 1,52) і (11,31 ± 1,91) нг/л відповідно), ніж у здорових осіб ((14,45 ± 1,84) нг/л). Вихідні показники лактату і пірувату свідчили про зсув кислотно-основної рівноваги в бік ацидозу, тобто про наявність метаболічного стану, характерного для тканинної ішемії. У ході комплексної корекції ендотеліальної дисфункції у хворих основної групи відзначено зміни біохімічних показників, які свідчили про поліпшення енергетичного забезпечення тканин, а отже, про компенсацію ішемічного стану.

Висновки. У хворих із критичною ішемією нижніх кінцівок (3—4-го ступеня за Фонтейном—Покровським) низький вихідний рівень CD105 (< 8 нг/л p < 0,05) свідчить про тяжке порушення функції ендотелію, що робить прогноз лікування несприятливим і потребує корекції у до- і післяопераційний період. Корекція ендотеліальної дисфункції за запропонованою схемою дає змогу компенсувати показники функціональної активності ендотелію, про що свідчить вища та стабільна концентрація CD105 в періопераційний період, компенсувати метаболічний гомеостаз і поліпшити результати лікування цієї категорії хворих.

Ключові слова: критична ішемія, ендотеліальна дисфункція, ендоглін, CD105, сулодексид, лактат, піруват.

 

Особенности диагностики, течения и коррекции эндотелиальной дисфункции у больных с критической ишемией нижних конечностей

В.В. Бойко, В.А. Прасол, О.А. Зарудный, К.В. Мясоедов

Цель работы — оценить значение эндотелиальной дисфункции в определении характера течения и диагностике критической ишемии нижних конечностей.

Материалы и методы. Исследование проведено у 40 пациентов с критической ишемией нижних конечностей. Функциональное состояние эндотелия оценивали по уровню эндоглина (CD105) в сыворотке крови. Для определения референтных значений уровня эндоглина исследовали этот показатель в сыворотке крови здоровых лиц и больных хроническими облитерирующими заболеваниями артерий нижних конечностей с ишемией 1—2-й степени по Фонтейну—Покровскому. Для оценки метаболических нарушений при хронической ишемии определяли уровни пировиноградной и молочной кислоты и их соотношение.

Результаты и обсуждение. В основной группе и группе сравнения исходный уровень CD105 был снижен ((11,17 ± 1,52) и (11,31 ± 1,91) нг/л соответственно) по сравнению со здоровыми лицами ((14,45 ± 1,84) нг/л). Исходные показатели лактата и пирувата свидетельствовали о смещении кислотно-основного равновесия в сторону ацидоза, то есть о наличии метаболического состояния, характерного для тканевой ишемии. В ходе комплексной коррекции эндотелиальной дисфункции у больных основной группы отмечены: изменения биохимических показателей, свидетельствующие об улучшении энергетического обеспечения тканей, а значит, о компенсации ишемического состояния.

Выводы. У больных с критической ишемией нижних конечностей (3—4-й степени по Фонтейну—Покровскому) изначально низкий уровень CD105 (< 8 нг/л, p < 0,05) свидетельствует о тяжелом нарушении функции эндотелия, что делает прогноз лечения неблагоприятным и требует коррекции в до и послеоперационный период. Коррекция эндотелиальной дисфункции по предложенной схеме позволяет компенсировать показатели функциональной активности эндотелия в значительной степени, о чем свидетельствует более высокая и стабильная концентрация CD105 в периоперационный период, а также компенсировать метаболический гомеостаз и улучшить результаты лечения данной категории больных.

Ключевые слова: критическая ишемия, эндотелиальная дисфункция, эндоглин, CD105, сулодексид, лактат, пируват.

13. Оригінальні дослідження

 

Ефективність мініінвазивних технологій у невідкладній хірургії

М.І. Тутченко, О.В. Васильчук, С.М. Піотрович

Мета роботи — вивчити ефективність лапароскопічних операцій при ургентній хірургічній патології.

Матеріали і методи. Проведено аналіз 337 невідкладних лапароскопічних оперативних втручань у пацієнтів з гострою патологією органів черевної порожнини. Серед хворих переважали жінки — 241 (71,5 %). Вік пацієнтів — від 17 до 77 років. Гострий апендицит діагностовано у 92 (27,3 %) пацієнтів, патологію внутрішніх статевих органів (апоплексію, розрив кісти яєчника, трубну вагітність) — у 57 (16,9 %), гострий деструктивний холецистит — у 112 (33,2 %), перфоративну виразку дванадцятипалої кишки — у 54 (16,1 %), гостру кишкову непрохідність — у 22 (6,5 %).

Результати та обговорення. Мініінвазивні технології успішно використано у 89 (96,7 %) пацієнтів з гострим апендицитом. Лапароскопічне видалення кісти яєчника виконано 23 пацієнткам, діатермокоагуляцію при апоплексії яєчника — 26, тубектомію при порушеній трубній вагітності — 8. Зі 112 пацієнтів з ознаками деструкції жовчного міхура та перитоніту конверсію проведено у 7 (6,2 %). Мініінвазивні технології виявилися ефективними у 46 (85,2 %) хворих з перфоративною виразкою дванадцятипалої кишки. Лапароскопічно прооперовано 12 (54,5 %) пацієнтів з клінічним діагнозом гострої кишкової непрохідності.

Висновки. Лапароскопічні операції в умовах невідкладної хірургії не лише є надійним методом верифікації діагнозу, а і в 91,7 % випадків дають змогу радикально ліквідувати наявну патологію.

Ключові слова: невідкладна хірургія, лапароскопічні операції.

 

Эффективность миниинвазивных технологий в неотложной хирургии

Н.И. Тутченко, А.В. Васильчук, С.Н. Пиотрович

Цель работы — изучить эффективность лапароскопических операций при ургентной хирургической патологии.

Материалы и методы. Проведен анализ 337 неотложных лапароскопических оперативных вмешательств у пациентов с острой патологией органов брюшной полости. Среди больных преобладали женщины — 241 (71,5 %). Возраст пациентов — от 17 до 77 лет. Острый аппендицит диагностировали у 92 (27,3 %) пациентов, патологию внутренних половых органов (апоплексию, разрыв кисты яичника, трубную беременность) — у 57 (16,9 %), острый деструктивный холецистит — у 112 (33,2 %), перфоративную язву двенадцатиперстной кишки — у 54 (16,1 %), острую кишечную непроходимость — у 22 (6,5 %).

Результаты и обсуждение. Миниинвазивные технологии успешно использованы у 89 (96,7 %) пациентов с острым аппендицитом. Лапароскопическое удаление кисты яичника выполнено 23 пациенткам, диатермокоагуляцию при апоплексии яичника — 26, тубэктомию при нарушении трубной беременности — 8. Из 112 пациентов с признаками деструкции желчного пузыря и перитонита конверсию выполнили у 7 (6,2 %). Миниинвазивные технологии оказались эффективными у 46 (85,2 %) больных с перфоративной язвой двенадцатиперстной кишки. Лапароскопически прооперировано 12 (54,5 %) больных с клиническим диагнозом острой кишечной непроходимости.

Выводы. Лапароскопические операции в условиях неотложной хирургии не только являются надежным методом верификации диагноза, но и в 91,7 % случаев позволяют радикально ликвидировать имеющуюся патологию.

Ключевые слова: неотложная хирургия, лапароскопические операции.

14. Оригінальні дослідження

 

Прогнозування вірогідності рецидивної кровотечі з гострих ерозій та виразок шлунка

Є.Є. Раденко

Мета роботи — поліпшити надання допомоги хворим з гострою кровотечею в просвіт травного каналу.

Матеріали і методи. Проведено ретроспективний статистичний аналіз медичної документації 899 пацієнтів з кровотечею з гострих ерозій та виразок шлунка за період з 1998 до 2007 р. Базу даних (233 параметри) створено у вигляді електронних таблиць програми Microsoft Office Excel. Ураховано клінічні, лабораторні та ендоскопічні дані, отримані в процесі моніторингу, медикаментозну терапію, обсяг виконаних ендоскопічних маніпуляцій, а також наслідок лікування. Основним критерієм оцінки параметрів була наявність рецидиву кровотечі.

Результати та обговорення. На початковому етапі проведено однофакторний аналіз. Доведено наявність кількох односпрямованих негативних клініко-ендоскопічних чинників, які призводять до рецидиву кровотечі. Подальший аналіз виявив, що різний набір цих ознак давав різний ступінь ризику рецидиву кровотечі. Для визначення найбільш «невдалого» поєднання чинників застосовано «генетичний алгоритм» відбору. Відібрані ознаки використано для побудови багатофакторних моделей прогнозування повторної кровотечі. В середнику табличного процесора Microsoft Excel розроблено комп’ютерні моделі прогнозування повторної кровотечі. Для кожної нозологічної форми визначено коефіцієнт вірогідності розвитку рецидиву кровотечі (Ycrit). Первинна модель прогнозування ґрунтується на 7, а базова — на 27 факторних ознаках. Розроблені моделі прогнозування апробовано у 2008—2011 рр. на 357 хворих. Прогностичні моделі вказали на рецидив кровотечі у 7,1 % хворих, а на практиці — у 6,4 %. Високий ступінь ризику рецидиву кровотечі, визначений у моделі, сприяв активізації лікувального процесу та зниженню ризику рецидиву кровотечі.

Висновки. Розроблені моделі прогнозування дають змогу швидко та правильно оцінити стан гемостазу у хворого, вчасно змінити підходи до лікування.

Ключові слова: гострі виразки та ерозії шлунка, прогноз рецидиву кровотечі.

 

Прогнозирование вероятности рецидивного кровотечения из острых эрозий и язв желудка

Е.Е. Раденко

Цель работы — улучшить оказание помощи больным с острым кровотечением в просвет пищеварительного канала.

Материалы и методы. Проведен ретроспективный статистический анализ медицинской документации 899 пациентов с кровотечением из острых эрозий и язв желудка за период с 1998 до 2007 г. База данных (233 параметра) создана в виде электронных таблиц программы Microsoft Office Excel. Учтены клинические, лабораторные и эндоскопические данные, полученные в процессе мониторинга, медикаментозная терапия, объем выполненных эндоскопических манипуляций, а также исход заболевания. Основным критерием оценки параметров было наличие рецидива кровотечения.

Результаты и обсуждение. На начальном этапе проведен однофакторный анализ. Доказано наличие нескольких однонаправленных негативных клинико-эндоскопических факторов, приводящих к рецидиву кровотечения. Дальнейший анализ показал, что разный набор этих признаков давал разную степень риска рецидива кровотечения. Для определения наиболее «неудачного» сочетания факторов был использован «генетический алгоритм» отбора. Отобранные признаки были использованы для построения многофакторных моделей прогнозирования повторного кровотечения. В среде табличного процессора Microsoft Excel разработаны компьютерные модели прогнозирования повторного кровотечения. Для каждой нозологической формы были определены значения коэффициента вероятности развития рецидива кровотечения (Ycrit). Первичная модель прогнозирования основана на 7, а базовая — на 27 факторных признаках. Разработанные модели прогнозирования были апробированы в 2008—2011 гг. на 357 больных. Прогностические модели указали на рецидив кровотечения у 7,1 % больных, а на практике — у 6,4 %. Высокая степень риска рецидива кровотечения, определенная в модели, способствовала активизации лечебного процесса и снижению риска рецидива кровотечения.

Выводы. Разработанные модели прогнозирования позволяют быстро и правильно оценить состояние гемостаза у больного, вовремя изменить подходы к лечению.

Ключевые слова: острые язвы и эрозии желудка, прогноз рецидива кровотечения.

15. Оригінальні дослідження

 

Імуноорієнтована терапія в комплексному лікуванні гострого некротичного панкреатиту у реактивній фазі захворювання

І.Є. Верхулецький, Д.М. Синєпупов, М.А. Синєпупов

Мета роботи — вивчити ефективність застосування препарату інтерлейкін-2 людини рекомбінантний у комплексному лікуванні гострого некротичного панкреатиту.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 40 хворих на гострий некротичний панкреатит. У комплексному лікуванні 20 хворих використовували імуноорієнтовану терапію інтерлейкіном-2 людини рекомбінантним протягом 14 діб після госпіталізації.

Результати та обговорення. Установлено, що в патогенезі некротичного панкреатиту і його ускладнень важливе значення мають порушення, які виникають в імунній системі. При використанні імуноорієнтованої терапії виявлено зменшення летальності і зниження частоти розвитку гнійних ускладнень, прискорення резорбції перипанкреатичного інфільтрату, зокрема при тяжкому перебігу некротичного панкреатиту.

Висновки. Гострий некротичний панкреатит супроводжується достовірним зниженням абсолютної кількості лімфоїдних популяцій CD3, CD4, CD8, що клінічно виявляється великою частотою гнійних ускладнень і сепсису, які зумовлюють високу летальність. Введення препарату інтерлейкін-2 людини рекомбінантний на стадії перипанкреатичного інфільтрату сприяє достовірному зменшенню частоти гнійних ускладнень з 60 до 35 % і сепсису з 10 до 5 %.

Ключові слова: гострий некротичний панкреатит, імуноорієнтована терапія, інтерлейкін-2 людини рекомбінантний.

 

Иммуноориентированная терапия в комплексном лечении острого некротического панкреатита в реактивной фазе заболевания

И.Е. Верхулецкий, Д.Н. Синепупов, Н.А. Синепупов

Цель работы — изучить эффективность применения препарата интерлейкин-2 человека рекомбинантный в комплексном лечении острого некротического панкреатита.

Материалы и методы. Проанализированы результаты лечения 40 больных острым некротическим панкреатитом. В комплексном лечении 20 больных использовали иммуноориентированную терапию интерлейкином-2 человека рекомбинантным на протяжении 14 суток после госпитализации.

Результаты и обсуждение. Установлено, что в патогенезе некротического панкреатита и его осложнений большое значение имеют нарушения, возникающие в иммунной системе. При использовании иммуноориентированной терапии выявлено уменьшение летальности и снижение частоты развития гнойных осложнений, ускорение резорбции перипанкреатического инфильтрата, в том числе при тяжелом течении некротического панкреатита.

Выводы. Острый некротический панкреатит сопровождается достоверным снижением абсолютного числа лимфоидных популяций CD3, CD4, CD8, что клинически проявляется высокой частотой гнойных осложнений и сепсиса, обуславливающей высокую летальность. Введение препарата интерлейкин-2 человека рекомбинантный на стадии перипанкреатического инфильтрата способствует достоверному снижению частоты гнойных осложнений с 60 до 35 % и сепсиса с 10 до 5 %.

Ключевые слова: острый некротический панкреатит, иммуноориентированная терапия, интерлейкин-2 человека рекомбинантный.

16. Оригінальні дослідження

 

Якість життя у транссексуалів-чоловіків після хірургічної корекції статі (дворічне проспективне дослідження)

В.Г. Мішалов, В.В. Храпач, О.В. Балабан, О.І. Охоцька, Л.Ю. Маркулан, Р.В. Гонза

Мета роботи — визначити якість життя (ЯЖ) транссексуалів-чоловіків та дослідити її динаміку після хірургічної корекції статі у проспективному дворічному дослідженні.

Матеріали і методи. До дослідження залучили 68 транссексуалів-чоловіків, яких спостерігали та оперували у відділенні пластичної і реконструктивної хірургії на базі кафедри хірургії № 4 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця у період з 1998 до 2010 р. Пацієнтів розподілено на три групи. Основну групу склали 68 транссексуалів-чоловіків (група Т), першу контрольну групу — 80 чоловіків (група Ч), другу контрольну групу — 80 жінок (група Ж). Пацієнтам групи Т виконували оперативне втручання з приводу корекції статі: екстирпацію матки з додатками та маскулінізувальну мамопластику (в один етап усім пацієнтам), неофалопластику (другим етапом у 11 пацієнтів). Якість життя визначали за опитувальником SF-36.

Результати та обговорення. Після проведеної операції ЯЖ транссексуалів поліпшилася порівняно з вихідним рівнем за такими категоріями SF-36, як соціальне функціонування, рольове функціонування, зумовлене емоційним станом, психічне здоров’я. Значення показників ЯЖ у цій групі в післяопераційний період наблизилися до таких у чоловіків контрольної групи. При аналізі ЯЖ залежно від часу, який минув після оперативного втручання, статистично значущої різниці не виявлено.

Висновки. Якість життя транссексуалів поступається такій у чоловіків та жінок за психічним компонентом опитувальника SF-36 (30,9 проти 53,3 та 50,4 відповідно у чоловіків та жінок) та фізичним компонентом щодо чоловіків (47,5 проти 49,2). Найуразливішими є такі показники, як рольове функціонування, зумовлене емоційним станом (38,9 проти 85,6 та 78,8), соціальне функціонування (44,2 проти 86,0 та 81,9), психічне здоров’я (42,4 проти 79,3 та 73,7) (усі р < 0,05). Оперативне втручання зі зміни статі за нашою методикою забезпечує стійкий позитивний ефект щодо якості життя транссексуалів-чоловіків. Більшість показників опитувальника SF-36 у них статистично не відрізняються від таких у чоловіків, а такі показники, як соціальне і рольове функціонування, зумовлене емоційним станом, а також фізичне та рольове функціонування, зумовлене фізичним станом, — вірогідно кращі, ніж у жінок (85,5 проти 81,8; 82,9 проти 78,8; 85,9 проти 80,2; 83,2 проти 73,2; усі р < 0,05).

Ключові слова: якість життя, транссексуали, хірургія зі зміни статі, віддалені результати.

 

Качество жизни у транссексуалов-мужчин после хирургической коррекции пола (двухлетнее проспективное исследоваhие)

В.Г. Мишалов, В.В. Храпач, О.В. Балабан, О.И. Охоцкая, Л.Ю. Маркулан, Р.В. Гонза

Цель работы — определить качество жизни (КЖ) транссексуалов-мужчин и проследить ее динамику после хирургической коррекции пола в проспективном двухлетнем исследовании.

Материалы и методы. В исследование вошло 68 транссексуалов-мужчин, которых наблюдали и оперировали в отделении пластической и реконструктивной хирургии на базе кафедры хирургии № 4 Национального медицинского университета имени А.А. Богомольца в период с 1998 по 2010 г. Исследуемые были распределены на 3 группы. Основную группу составили 68 транссексуалов-мужчин (группа Т), первую контрольную группу — 80 мужчин (група М), вторую контрольную группу — 80 женщин (група Ж). Пациентам группы Т выполняли оперативное вмешательство по коррекции пола: экстирпацию матки с придатками и маскулинизирующую маммопластику (в один этап всем пациентам), неофаллопластику (вторым этапом у 11 пациентов). Качество жизни определяли согласно опроснику SF-36.

Результаты и обсуждение. В результате проведенной операции КЖ транссексуалов улучшилась по сравнению с исходным показателем по таким категориям SF-36, как социальное функционирование, ролевое функционирование, обусловленное эмоциональным состоянием, психическое здоровье. Значения показателей КЖ у них в послеоперационный период приблизились к показателям мужчин контрольной группы. При анализе КЖ в зависимости от времени, которое прошло с момента оперативного вмешательства, статистично значимых различий не выявлено.

Выводы. Качество жизни транссексуалов уступает таковому у мужчин и женщин по психическому компоненту опросника SF-36 (30,9 против 53,3 и 50,4 соответственно) и физическому компоненту относительно мужчин (47,5 против 49,2). Наиболее уязвимыми являются такие показатели, как ролевое функционирование, обусловленное эмоциональным состоянием (38,9 против 85,6 и 78,8 соответственно у мужчин и женщин), социальное функционирование (44,2 против 86 и 81,9), психическое здоровье (42,4 против 79,3 и 73,7), все р < 0,05. Оперативное вмешательство по смене пола по нашей методике обеспечивает стойкий позитивный эффект на КЖ транссексуалов-мужчин. Большинство показателей опросника SF-36 у них статистически не отличаются от таких у мужчин, а такие показатели, как социальное и ролевое функционирование, обусловленное эмоциональным состоянием, а также физическое и ролевое функционирование, обусловленное физическим состоянием, достоверно лучше, чем у женщин (85,5 по сравнению с 81,8; 82,9 по сравнению с 78,8; 85,9 по сравнению с 80,2; 83,2 по сравнению с 73,2 соответственно; все р < 0,05).

Ключевые слова: качество жизни, транссексуалы, хирургия по смене пола, отдаленные результаты.

17. Оригінальні дослідження

 

Статистичні аспекти доказової медицини

О.В. Гойко, С.І. Мохначов

Мета роботи – оцінити надійність авторських висновків у галузі медичних технологій, які ґрунтуються на принципах доказової медицини та коректному застосуванні статистичних методів.

Матеріали і методи. Проведено аналіз 36 публікацій у вітчизняних журналах та збірниках наукових праць медичного профілю з описом доказовості і надійності висновків та обробленням матеріалу з використанням статистичних методів.

Результати та обговорення. До технологій доказової медицини належать рандомізовані контрольовані дослідження, систематичні огляди, зокрема Кокранівська бібліотека, і метааналіз. Мета цих популярних технологій – перевірка ефективності та безпечності методик діагностики, профілактики і лікування в клінічних дослідженнях. У більшості технологій доказової медицини використано масові спостереження, обробку та аналіз яких необхідно проводити із застосуванням статистичних методів. Їх опис у медичній статті завжди має бути коректним, оскільки він свідчить про рівень володіння авторами представленими методами.

Висновки. Доказова медицина, поряд з адекватним застосуванням статистичних методів, має навчити лікаря критично аналізувати інформацію та вміти зіставляти результати дослідження з конкретною клінічною ситуацією.

Ключові слова: оцінка надійності висновків, принципи доказової медицини, статистичні методи обробки медичних даних.

 

Статистические аспекты доказательной медицины

О.В. Гойко, С.И. Мохначев

Цель работы – оценить надежность авторских выводов в области медицинских технологий, основанных на принципах доказательной медицины и корректном применении статистических методов.

Материалы и методы. Проведен анализ 36 публикаций в отечественных журналах и сборниках научных трудов медицинского профиля с описанием доказательности и надежности выводов и обработкой материала с использованием статистических методов.

Результаты и обсуждение. К технологиям доказательной медицины относятся рандомизированные контролируемые исследования, систематические обзоры, в частности Кокрановская библиотека, и метаанализ. Цель этих наиболее популярных технологий – проверка эффективности и безопасности методик диагностики, профилактики и лечения в клинических исследованиях. Большинство технологий доказательной медицины используют массовые наблюдения, обработку и анализ которых необходимо проводить с применением статистических методов. Их описание в любой медицинской статье всегда должно быть корректным, поскольку оно свидетельствует об уровне владения авторами представленными методами.

Выводы. Доказательная медицина, наряду с адекватным применением статистических методов, должна научить врача критически анализировать информацию и уметь сопоставлять результаты исследования с конкретной клинической ситуацией.

Ключевые слова: оценка надежности выводов, принципы доказательной медицины, статистические методы обработки медицинских данных.

18. Огляди

 

Сучасний підхід до хірургічного лікування поширених механічних ран кінцівок з дефектом м’яких тканин

Е.Я. Фісталь, Я.А. Роспопа

Висвітлено класифікації ран, перебіг ранового процесу, вітчизняну та зарубіжну термінологію в галузі хірургічного лікування ран. Описано сучасні погляди на тимчасову ліквідацію ранових дефектів шляхом закриття їх рановими покриттями та на пластику їх клаптями і трансплантатами.

Ключові слова: поширена рана, первинна хірургічна обробка, вторинна хірургічна обробка, лікування поширених ран.

 

Современный подход к хирургическому лечению обширных механических ран конечностей с дефектом мягких тканей

Э.Я. Фисталь, Я.А. Роспопа

Освещены классификации ран, течение раневого процесса, отечественная и зарубежная терминология в области хирургического лечения ран. Приведены современные взгляды на временную ликвидацию раневых дефектов путем закрытия их раневыми покрытиями и на пластику их лоскутами и трансплантатами.

Ключевые слова: обширная рана, первичная хирургическая обработка, вторичная хирургическая обработка, лечение обширных ран.

19. Випадок із практики

 

Випадок успішного лікування пацієнта із синдромом ледда

О.І. Сопко, Р.М. Козубович, І.Л. Заря, Р.І. Верещако, І.М. Молнар, А.В. Пироженко

Описано випадок успішного хірургічного лікування пацієнта віком 46 років із синдромом Ледда та розвитком вторинної гострої механічної странгуляційної тонкокишкової непрохідності. Хворого госпіталізовано в хірургічне відділення Київської міської клінічної лікарні № 9 з діагнозом кишкової непрохідності, при дообстеженні іншої патології не виявлено. Причина непрохідності – заворот сліпої кишки, розташованої у лівому підребер’ї. Виконано інверсію товстої кишки з фіксацією висхідного відділу товстого кишечнику до
парієтальної очеревини правого фланку черевної порожнини, назогастроінтестинальну інкубацію кишечнику, санацію і дренування черевної порожнини.

Ключові слова: синдром Ледда, заворот сліпої кишки, гостра механічна странгуляційна тонкокишкова непрохідність, назогастроінтестинальна інтубація кишечнику, хірургічне лікування.

 

Случай успешного лечения пациента с синдромом ледда

А.И. Сопко, Р.Н. Козубович, И.Л. Заря, Р.И. Верещако, И.М. Молнар, А.В. Пироженко

Описан случай успешного хирургического лечения пациента в возрасте 46 лет с синдромом Ледда и развитием вторичной острой механической странгуляционной тонкокишечной непроходимости. Больной госпитализирован в хирургическое отделение Киевской городской клинической больницы № 9 с диагнозом кишечной непроходимости, при дообследовании другой патологии не выявлено. Причина непроходимости — заворот слепой кишки, которая располагалась в левом подреберье. Выполнена инверсия толстой кишки с фиксацией восходящего отдела толстого кишечника к париетальной брюшине правого фланка брюшной полости, назогастроинтестинальая интубация кишечника, санация и дренирование брюшной полости.

Ключевые слова: синдром Ледда, заворот слепой кишки, острая механическая странгуляционная тонкокишечная непроходимость, назогастроинтестинальная интубация кишечника, хирургическое лечение.


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»