Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№4(40) // 2011

 

Обкладинка

 

1. ЮВІЛЕЇ

 

К 70-летию Александра Семёновича Никоненко

9 ноября 2011 г. исполняется 70 лет со дня рождения и 47 лет хирургической, научной, педагогической и общественной деятельности известного ученого-хирурга, члена-корреспондента Национальной академии наук Украины, заслуженного деятеля науки и техники Украины, лауреата Государственной премии Украины, доктора медицинских наук, профессора Александра Семёновича Никоненко.

 

2. ЮВІЛЕЇ

 

До 60-річчя Павла Івановича Нікульнікова

27 листопада 2011 р. виповнилося 60 років завідувачу відділу хірургії магістральних судин Національного інституту хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова НАМН України, доктору медичних наук, лауреату Державної премії УРСР, заслуженому лікарю України Павлу Івановичу Нікульнікову.

 

3. ОРИГІНАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Роль активної хірургічної тактики у системі лікування хворих з термічною травмою кисті

Н.М. Нор

Мета роботи — поліпшити результати лікування постраждалих з термічною травмою кисті за допомогою програми диференційованого використання ранніх хірургічних втручань (РХВ).
Матеріали і методи. Обстежено 112 пацієнтів з опіками кисті (чоловіків — 94 (84 %), жінок — 18 (16 %)) віком від 18 до 69 років. Хворі розділені на дві групи: основну — 60 осіб, яким проведено РХВ (упродовж 7 діб після травми) з одномоментною пластикою, і контрольну — 52 хворих, яким проведено консервативне лікування, етапні некректомії з одномоментною або відстроченою пластикою. Як критерії оцінки ефективності використовували якість життя, відновлення функції кисті (загальний активний рух, повсякденна активність вдома), середній ліжко-день, думку пацієнта. Обстеження проводили перед виписуванням зі стаціонару, через 6 і 12 міс після травми.
Результати та обговорення. Встановлено, що застосування РХВ сприяє ефективнішому відновленню активних рухів у суглобах у 1,29—1,33 разу (р < 0,04), запобігає виникненню контрактур кисті і поліпшує функцію органа після перенесеного опіку, сприяє більшому відновленню основних захватів у 1,56—1,70 разу (р < 0,002). РХВ підвищують суб’єктивний показник задоволення особистих потреб у житті у хворих з опіками III ступеня на 8,89 бала (на 10 %, р < 0,02), з опіками IV ступеня — на 14,28 бала (на 11,1 %, р = 0,01). Якість життя через 12 міс після травми при опіках II ступеня в середньому становила (96,65 ± 3,69) бала, III — (97,08 ± 1,32), IV ступеня — (91,56 ± 3,20) бала (р < 0,01).
Висновки. Застосування програми диференційованого використання ранніх хірургічних втручань у системі лікування хворих з термічною травмою кисті дало змогу отримати добрі результати у найближчий і віддалений періоди після травми, скоротило перебування хворого в стаціонарі в 1,2—1,8 разу (p < 0,001), знизило частоту розвитку рубців і контрактур з 26,9 до 11,6 % (р < 0,01).

Ключові слова: опік, кисть, функція, оперативне лікування, якість життя.

 

Роль активной хирургической тактики в системе лечения больных с термической травмой кисти

Н.Н. Нор

Цель работы — улучшить результаты лечения пострадавших с термической травмой кисти с помощью программы дифференцированного использования ранних хирургических вмешательств (РХВ).
Материалы и методы. Обследованы 112 больных с ожогами кистей (мужчин — 94 (84 %), женщин — 18 (16 %)) в возрасте от 18 до 69 лет. Больные распределены на две группы: основную — 60 человек, которым проведены РХВ (в течение 7 суток после травмы) с одномоментной пластикой и контрольную — 52 больных, которым проведены консервативное лечение, этапные некрэктомии с одномоментной или отсроченной пластикой. Критериями оценки эффективности были: качество жизни, общее активное движение; повседневная активность дома, средний койко-день, мнение пациента. Обследование проводили при выписке из стационара, через 6 и 12 мес после травмы.
Результаты и обсуждение. Установлено, что применение РХВ способствует более эффективному восстановлению активных движений в суставах в 1,29—1,33 раза (р < 0,04), предупреждает возникновение контрактур кисти и улучшает функцию органа после перенесенного ожога, способствует большему восстановлению основных захватов в 1,56—1,70 раза (р < 0,002). РХВ повышают субъективный показатель удовлетворения личных потребностей у больных с ожогами III степени на 8,89 балла (10 %, р < 0,02), с ожогами IV степени — на 14,28 балла (на 11,1 %, р = 0,01). Качество жизни при ожогах II степени в среднем составляло (96,65 ± 3,69), III степени — (97,08 ± 1,32), IV степени — (91,56 ± 3,20) балла (р < 0,01).
Выводы. Применение программы дифференцированного использования ранних хирургических вмешательств в системе лечения больных с термической травмой кисти позволило получить хорошие результаты в ближайший и отдаленный периоды после травмы. Внедрение программы сократило среднее пребывание больного в стационаре в 1,2—1,8 раза (p < 0,001), снизило частоту развития рубцов и контрактур с 26,9 до 11,6 % (р < 0,01).

Ключевые слова: ожог, кисть, функция, оперативное лечение, качество жизни.

4. ОРИГІНАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Порівняльна оцінка ефективності застосування препаратів групи нітроімідазолів в комбінованій антибактеріальній терапії позагоспітальної інтраабдомінальної інфекції

В.Г. Мішалов, Л.Ю. Маркулан, Є.С. Заводовський, Н.І. Штипук

Мета роботи — порівняти ефективність застосування та частоту розвитку побічних реакцій похідних нітроімідазолу за первинної емпіричної комбінованої антибактеріальної терапії інтраабдомінальних інфекцій.
Матеріали і методи. Роботу проведено на базі хірургічного відділення Олександрівської клінічної лікарні м. Києва у період з 2007 до 2010 р. У дослідження ввійшли 98 хворих: 76 (77,6 %) жінок і 22 (22,4 %) чоловіки віком від 38 до 67 років (середній вік — (49,74 ± 0,86) року). Гострий деструктивний холецистит, ускладнений перивезикальним інфільтратом виявлено у 61 (63,5 %) хворого, гостру механічну кишкову непрохідність непухлинного генезу (злукову, странгуляційну) — у 37 (36,5 %). Всіх хворих оперовано: лапароскопічну холецистектомію виконано в 54 (88,5 %) випадках, холецистектомію відкритим способом — у 7 (21,5 %), вісцероліз з приводу гострої злукової кишкової непрохідності — у 27 (72,9 %), резекцію ділянки товстої кишки з накладанням анастомозу — у 8 (21,6 %), мезосигмоплікацію за Гаген—Торном з приводу завороту доліхосигми — у 2 (5,5 %). Хворих розподілено на дві групи. Пацієнти першої групи (n = 47) у періопераційний період отримували цефтріаксон у дозі 2 г 2 рази на добу внутрішньом’язово упродовж 5 днів і метронідазол у дозі 500 мг 4 рази на добу внутрішньовенно крапельно впродовж 5 днів; другої групи (n = 51) — цефтріаксон у дозі 2 г 2 рази на добу внутрішньом’язово упродовж 5 днів, орнідазол («Мератин», Mili Healthcare Ltd., Велика Британія) в дозі 500 мг внутрішньовенно 2 рази на добу упродовж 5 днів. Хворі обох груп також отримували стандартну однотипну інфузійну, дезінтоксикаційну та симптоматичну терапію.
Результати та обговорення. В обох групах спостерігали добрі результати лікування основного захворювання. Не зафіксовано жодного випадку прогресування перитоніту. Загальні та місцеві запальні реакції усунено в середньому через (2,87 ± 0,11) доби від початку лікування. Інфекція післяопераційної рани (серома підшкірно-жирової клітковини обсягом 7 мл) виникла у трьох хворих (у двох — у 1-й групі, у одного — в 2-й; р = 0,26).
Висновки. Застосування комбінації цефалоспорину III покоління і похідних нітроімідазолу є ефективним методом первинної комбінованої антибактеріальної терапії інтраабдомінальної позагоспітальної інфекції. Орнідазол порівняно з метронідазолом має такі переваги, як зручний режим введення (двічі на добу), нижча частота супутніх реакцій.

Ключові слова: інтраабдомінальні інфекції, антибактеріальна терапія, орнідазол.

 

Сравнительная оценка эффективности применения препаратов группы нитроимидазолов в комбинированной антибактериальной терапии внегоспитальной интраабдоминальной инфекции

В.Г. Мишалов, Л.Ю. Маркулан, Е.С. Заводовский, Н.И. Штипук

Цель работы — сравнить эффективность применения и частоту развития  побочных реакций производных нитроимидазола при первичной эмпирической комбинированной антибактериальной терапии интраабдоминальных инфекций.
Материалы и методы. Работа проведена на базе хирургического отделения Александровской клинической больницы г. Киева в период с 2007 по 2010 г. В исследование вошли 98 больных: 76 (77,6 %) женщин и 22 (22,4 %) мужчины в возрасте от 38 до 67 лет (средний возраст — (49,74 ± 0,86) года). Острый деструктивный холецистит, осложненный перивезикальным инфильтратом, выявлен у 61 (63,5 %) больного, острая механическая кишечная непроходимость неопухолевого генеза (спаечная, странгуляционная) — у 37 (36,5 %). Все больные оперированы: лапароскопическая холецистэктомия выполнена в 54 (88,5 %) случаях, холецистэктомия открытым способом — в 7 (21,5 %), висцеролиз по поводу острой спаечной кишечной непроходимости — в 27 (72,9 %), резекция участка толстой кишки с наложением анастомоза — в 8 (21,6 %), мезосигмопликация по Гаген—Торну по поводу заворота долихосигмы — в 2 (5,5 %). Больные были распределены на две группы: пациенты в первой группе (n = 47) в периоперационный период принимали цефтриаксон в дозе 2 г 2 раза в сутки внутримышечно в течение 5 дней и метронидазол в дозе 500 мг 4 раза в сутки внутривенно капельно в течение 5 дней; во второй группе (n = 51) — цефтриаксон в дозе 2 г 2 раза в сутки внутримышечно в течение 5 дней, орнидазол («Мератин», Mili Healthcare Ltd., Великобритания) в дозе 500 мг 2 раза в сутки внутривенно в течение 5 дней. Больные обеих групп также получали стандартную однотипную инфузионную, дезинтоксикационную и симптоматическую терапию.
Результаты и обсуждение. В обеих группах наблюдали хорошие результаты лечения основного заболевания. Не зафиксировано ни одного случая прогрессирования перитонита. Признаки общих и местных воспалительных реакций были купированы в среднем через (2,87 ± 0,1) сут от начала лечения. Инфекция области послеоперационной раны (серома подкожно-жировой клетчатки объемом до 7 мл) возникла у трех больных (у двух — в 1-й группе и у одного — во 2-й; р = 0,26).
Выводы. Применение комбинации цефалоспорина III поколения и производных нитроимидазола является эффективным методом первичной комбинированной антибактериальной терапии интраабдоминальной внегоспитальной инфекции. Орнидазол по сравнению с метронидазолом обладает такими преимуществами, как удобный режим введения (дважды в сутки) и низкая частота сопутствующих реакций.

Ключевые слова: интраабдоминальные инфекции, антибактериальная терапия, орнидазол.

5. ОРИГІНАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Інтраопераційна профілактика післяопераційних ранових ускладнень у хворих з вентральними грижами та супутнім ожирінням

Б.П. Лисенко, Р.Б. Лисенко, О.С. Осіпов, С.В. Малик

Для поліпшення результатів хірургічного лікування хворих із вентральними грижами та супутнім ожирінням у 33 пацієнтів при виконанні оперативного втручання використано оригінальну методику обкладання операційної рани, що включає фіксацію пелюшки в два шари за підшкірну клітковину вузловими капроновими швами (після розтину шкіри та підшкірної клітковини до апоневрозу). Додатково розміщують велику стерильну марлеву серветку між порожниною операційної рани та шкірою з підшкірною клітковиною, яка виходить за краї рани, з наступною фіксацією пелюшок та серветок у кутах рани. Це забезпечує повніше відокремлення операційної рани та спрощує заміну забрудненого матеріалу. Запропонована методика сприяє зменшенню ризику виникнення ранових ускладнень у післяопераційний період, є зручною у використанні та економічно доступною.

Ключові слова: профілактика післяопераційних ускладнень, ранові ускладнення, вентральні грижі, ожиріння.

 

Интраоперационная профилактика послеоперационных раневых осложнений у больных с вентральными грыжами и сопутствующим ожирением

Б.Ф. Лысенко, Р.Б. Лысенко, А.С. Осипов, С.В. Малик

Для улучшения результатов хирургического лечения больных с вентральными грыжами и сопутствующим ожирением у 33 пациентов при выполнении оперативного вмешательства использовали оригинальную методику обкладывания операционной раны, которая включает фиксацию пеленки в два слоя за подкожную клетчатку узловыми капроновыми швами (после рассечения кожи и подкожной клетчатки до апоневроза). Дополнительно размещают большую стерильную марлевую салфетку между полостью операционной раны и кожей с подкожной клетчаткой, которая выходит за края раны, с последующей фиксацией пеленок и салфеток в углах раны. Это обеспечивает более полное отграничение операционной раны и упрощает замену загрязненного материала. Предложенная методика способствует уменьшению частоты возникновения раневых осложнений в послеоперационный период, удобна в использовании и экономически доступна.

Ключевые слова: профилактика послеоперационных осложнений, раневые осложнения, вентральные грыжи, ожирение.

6. ОРИГІНАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Досвід діагностики та лікування юкстапапілярних та ретробульбарних виразок дванадцятипалої кишки, ускладнених кровотечею

І.А. Лурін, В.П. Слободяник, Є.В. Цема, Г.Г. Макаров

Мета роботи — проаналізувати ефективність застосування різних діагностично-лікувальних алгоритмів у хворих з юкстапапілярними (ЮП) та ретробульбарними (РБ) виразками дванадцятипалої кишки (ДПК).
Матеріали і методи. Проаналізовано результати діагностики та лікування 66 хворих з ЮП- та РБ-виразками ДПК, ускладненими виразковою кровотечею. Хворих розподілено на дві групи: контрольна група — 29 (43,9 %) пацієнтів, дослідна — 37 (56,1 %). У хворих контрольної групи використовували діагностично-лікувальний алгоритм, який включав два етапи: перший — первинна екстрена фіброгастродуоденоскопія (ФГДС) з використанням торцевої оптики; другий — фіброколоноскопія з повторною ФГДС з використанням торцевої оптики. У пацієнтів дослідної групи застосовували трьохетапний діагностично-лікувальний алгоритм, який додатково включав проведення за показаннями релаксаційної дуоденографії та ФГДС з використанням скошеної та бічної оптики.
Результати та обговорення. Найбільшу чутливість щодо виявлення РБ-виразок ДПК має трьохетапний діагностично-лікувальний алгоритм (97,3 %). Загальна чутливість двохетапного діагностично-лікувального алгоритму становила 69,0 %. Частота рецидивів у пацієнтів з РБ-виразками ДПК після медикаментозного гемостазу (40,0 %) була достовірно більшою (c2 = 3,5; p = 0,05) порівняно з відповідним показником після ендоскопічного гемостазу (15,7 %).
Висновки. Рутинна ФГДС з використанням торцевої оптики має низьку чутливість щодо виявлення РБ-виразок ДПК. Доповнення рутинної ФГДС релаксаційною дуоденографією та повторною прицільною ФГДС з використанням скошеної та бічної оптики дає змогу суттєво підвищити чутливість методу. Частота рецидивів виразкової кровотечі після медикаментозного гемостазу виявилася достовірно більшою, порівняно з такою після ендоскопічного гемостазу.

Ключові слова: дуоденальна виразка, ретробульбарна виразка, юкстапапілярна виразка, ендоскопічна діагностика, виразкова кровотеча, діагностично-лікувальний алгоритм.

 

Опыт диагностики и лечения юкстапапиллярных и ретробульбарных язв двенадцатиперстной кишки, осложненных кровотечением

И.А. Лурин, В.П. Слободяник, Е.В. Цема, Г.Г. Макаров

Цель работы — проанализировать эффективность применения различных диагностическо-лечебных алгоритмов у больных с юкстапапиллярными (ЮП) и ретробульбарными (РБ) язвами двенадцатиперстной кишки (ДПК).
Материалы и методы. Проанализированы результаты диагностики и лечения 66 больных с ЮП- и РБ-язвами ДПК, осложненными язвенным кровотечением. Пациенты распределены на две группы: 29 (43,9 %) больных составили контрольную группу, а 37 (56,1 %) — исследуемую. У больных контрольной группы использовали диагностическо-лечебный алгоритм, который включал два этапа: первый — первичная экстренная фиброгастродуоденоскопия (ФГДС) с применением торцевой оптики, второй — фиброколоноскопия с повторной ФГДС с применением торцевой оптики. У пациентов исследуемой группы применяли трехэтапный диагностическо-лечебный алгоритм, который дополнительно включал проведение по показаниям релаксационной дуоденографии и ФГДС с применением скошенной и боковой оптики.
Результаты и обсуждение. Наибольшую чувствительность относительно выявления РБ-язв ДПК имеет трехэтапный диагностическо-лечебный алгоритм (97,3 %). Общая чувствительность двухэтапного диагностическо-лечебного алгоритма составила 69,0 %, что достоверно (p = 0,001) меньше по сравнению с исследуемой группой. Частота рецидивов у пациентов с РБ-язвами ДПК после медикаментозного гемостаза (40,0 %) была достоверно большей (c2 = 3,5; p = 0,05) по сравнению с соответствующим показателем после эндоскопического гемостаза (15,7 %).
Выводы. Рутинная ФГДС с применением торцевой оптики имеет низкую чувствительность относительно выявления РБ-язв ДПК. Дополнение рутинной ФГДС релаксационной дуоденографией и повторной прицельной ФГДС с использованием скошенной и боковой оптики позволяет существенно повысить чувствительность метода. Частота рецидивов язвенного кровотечения после медикаментозного гемостаза существенно большая по сравнению с таковой после эндоскопического гемостаза.

Ключевые слова: дуоденальная язва, ретробульбарная язва, юкстапапиллярная язва, эндоскопическая диагностика, язвенное кровотечение, диагностическо-лечебный алгоритм.

7. ОРИГІНАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Антибактеріальна терапія у постраждалих з травматичною хворобою при відкритих і закритих травмах живота

Є.М. Крутько, П.М. Замятін

Мета роботи — оцінити ефективність комбінованої антибактеріальної терапії у постраждалих з травматичною хворобою при відкритих і закритих травмах живота.
Матеріали і методи. У відділенні травматичного шоку клініки ДУ «Інститут загальної та невідкладної хірургії НАМН України» в період з січня 2005 р. до вересня 2011 р. прооперовано 90 пацієнтів з травматичною хворобою при відкритих і закритих травмах живота, з них 25 (27,8 %) — з ізольованою закритою травмою живота, 36 (40,0 %) — з відкритою травмою живота (колото-різані поранення), 29 (32,2 %) — з поєднаною торакоабдомінальною травмою. Вік постраждалих — від 19 до 65 років (середній вік — (54,1 ± 17,7) року). 47 (52,2 %) пацієнтів для лікування і профілактики інфекційних ускладнень отримували комбінацію цефепіму та амікацину («Потентокс» виробництва «Венус Ремедіс Лімітед», Індія), решта — традиційну інтенсивну і антибактеріальну терапію.
Результати та обговорення. У всіх випадках проведено оперативне лікування. При використанні комбінації цефепіму і амікацину рівень прокальцитоніну знизився в 1,3 разу, а коефіцієнт нейтрофіли/лімфоцити — в 1,2 разу порівняно з аналогічними показниками в групі пацієнтів, які отримували традиційну антибактеріальну терапію.
Висновки. Застосування фіксованої комбінації цефепіму і амікацину продемонструвало високу (80,8 %) ефективність у лікуванні постраждалих з травматичною хворобою при відкритих і закритих травмах живота. Комбінацію цефепіму і амікацину можна рекомендувати для використання в комплексній інтенсивній терапії таких хворих.

Ключові слова: травматична хвороба, комбінована антибактеріальна терапія.

 

Антибактериальная терапия у пострадавших с травматической болезнью при открытых и закрытых травмах живота

Е.Н. Крутько, П.Н. Замятин

Цель работы — оценить эффективность комбинированной антибактериальной терапии у пострадавших с травматической болезнью при открытых и закрытых травмах живота.
Материалы и методы. В отделении травматического шока клиники ГУ «Институт общей и неотложной хирургии НАМН Украины» в период с января 2005 г. по сентябрь 2011 г. прооперировано 90 пациентов с травматической болезнью, из них 25 (27,8 %) — с изолированной закрытой травмой живота, 36 (40,0 %) — с открытой травмой живота (колото-резаные ранения), 29 (32,2 %) — с сочетанной торакоабдоминальной травмой. Возраст пострадавших — от 19 до 65 лет (средний возраст — (54,1 ± 17,7) года). 47 (52,2 %) пациентов для лечения и профилактики инфекционных осложнений получали комбинацию цефепима и амикацина («Потентокс» производства «Венус Ремедис Лимитед», Индия), остальные — традиционную интенсивную и антибактериальную терапию.
Результаты и обсуждение. Во всех случаях проведено оперативное лечение. При использовании комбинации цефепима и амикацина уровень прокальцитонина снизился в 1,3 раза, а коэффициент нейтрофилы/лимфоциты — в 1,2 раза по сравнению аналогичными показателями в группе пациентов, получавших традиционную антибактериальную терапию.
Выводы. Применение фиксированной комбинации цефепима и амикацина продемонстрировало высокую (80,8 %) эффективность в лечении пострадавших с травматической болезнью при открытых и закрытых травмах живота. Комбинацию цефепима и амикацина можно рекомендовать для использования в комплексной интенсивной терапии таких больных.

Ключевые слова: травматическая болезнь, комбинированная антибактериальная терапия.

8. ОРИГІНАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Хірургічне лікування хворих з гострим апендицитом

Б.Г. Безродний, А.В. Іовіца, Л.Д. Мартинович, А.І. Мойсеєнко

Мета роботи — поліпшити безпосередні та віддалені результати хірургічного лікування хворих з гострим апендицитом шляхом удосконалення технології хірургічного лікування.
Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування хворих з деструктивними формами гострого апендициту у 2006—2010 рр. Пацієнтам контрольної групи (122 особи) проведено стандартне хірургічне лікування (апендектомія з дренуванням черевної порожнини), хворі дослідної групи (197 осіб) разом зі стандартним лікуванням отримували пробіотик із суспензією спор Bacillus clausii.
Результати та обговорення. Після курсу антибактеріальної терапії кількість хворих на дисбіоз становила 50,8 % у контрольній групі, 9,5 % — у дослідній. Застосування пробіотика із суспензією спор Bacillus clausii сприяє прискоренню відновлення моторно-евакуаторної функції товстого кишечнику: тривалість періоду відновлення перистальтики кишечнику у хворих дослідної групи становила (24,1 ± 0,9) год, у пацієнтів контрольної — (63,2 ± 1,3) год, самостійний акт дефекації відбувався через (37,2 ± 1,7) год у хворих дослідної групи проти (78,6 ± 1,5) год у контрольній групі.
Висновки. При флегмонозній формі гострого апендициту та серозно-фібринозному перитоніті емпіричну антибактеріальну терапію доцільно проводити цефепімом та кліндаміцином, при гангренозній — моксифлоксацином. Поєднання антибактеріальної терапії з пробіотикотерапією забезпечує елімінацію патогенної мікрофлори та дріжджоподібних грибів роду Candida з кишечнику і сприяє швидкому відновленню моторно-евакуаторної функції кишечнику у ранній післяопераційний період. Для лікування апендикулярного перитоніту доцільно використовувати дренування порожнини малого таза модифікованим дренажем.

Ключові слова: гострий апендицит, дренування порожнини малого таза, пробіотик, дисбіоз товстого кишечнику, антибактеріальна терапія.

 

Хирургическое лечение больных с острым аппендицитом

Б.Г. Безродный, А.В. Иовица, Л.Д. Мартынович, А.И. Моисеенко

Цель работы — улучшить непосредственные и отдаленные результаты хирургического лечения больных с острым аппендицитом путем усовершенствования технологии хирургического лечения.
Материалы и методы. Проанализированы результаты лечения больных с деструктивными формами острого аппендицита за 2006—2010 гг. Пациентам контрольной группы (122 чел.) проведено стандартное хирургическое лечение (аппендэктомия с дренированием брюшной полости), больные исследуемой группы (197 чел.) вместе со стандартным лечением получали пробиотик с суспензией спор Bacillus clausii.
Результаты и обсуждение. После курса антибактериальной терапии количество больных с дисбиозом составило 50,8 % в контрольной группе, 9,5 % — в исследуемой. Применение пробиотика с суспензией спор Bacillus clausii способствует ускорению восстановления моторно-эвакуаторной функции толстого кишечника: длительность периода восстановления перистальтики кишечника у больных исследуемой группы составила (24,1 ± 0,9) ч, у пациентов контрольной — (63,2 ± 1,3) ч, самостоятельный акт дефекации происходил через (37,2 ± 1,7) ч у больных исследуемой группы по сравнению с (78,6 ± 1,5) ч в контрольной группе.
Выводы. При флегмонозной форме острого аппендицита и серозно-фибринозном перитоните антибактериальную терапию целесообразно проводить цефепимом и клиндамицином, при гангренозной — моксифлоксацином. Сочетание антибактериальной терапии с пробиотикотерапией обеспечивает элиминацию патогенной микрофлоры и дрожжеподобных грибов рода Candida из кишечника и способствует раннему восстановлению моторно-эвакуаторной функции кишечника в послеоперационный период. Для лечения аппендикулярного перитонита целесообразно использовать дренирование полости малого таза модифицированным дренажем.

Ключевые слова: острый аппендицит, дренирование полости малого таза, пробиотик, дисбиоз толстого кишечника, антибактериальная терапия.

9. ОРИГІНАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Корекція гемітораксу в хірургії туберкульозу легень

Ю.Ф. Савенков, О.В. Білов, І.В. Корпусенко, П.Є. Бакулін, Н.М. Відішева

Мета роботи — підвищити ефективність резекції легені у хворих на туберкульоз шляхом розроблення нових варіантів корекції пострезекційного гемітораксу.
Матеріали і методи. У торакальному відділенні ДОККЛПО «Фтизіатрія» (Дніпропетровськ) у період з 2001 до 2010 р. оперовано 134 хворих із застосуванням одночасних з резекцією легені коригуючих втручань. Симультанну торакопластику використано у  42 хворих, пневмоперитонеум — у 32,  розроблену авторами методику плевроколагенопластики — у 60 хворих.
Результати та обговорення. Застосування способу, який коригує пострезекційний геміторакс, — плевроколагенопластики — дає змогу знизити  рівень післяопераційних ускладнень в 14,6 разу,  повністю усунувши залишкові порожнини, емпієми плеври з бронхоплевральними норицями, зменшити тривалість операції та обсяг крововтрати в 1,4 разу, середній ліжко-день — в 1,7 разу порівняно з корекцією гемітораксу торакопластикою. Незважаючи на ретракцію біоколагенової пломби на 31,3 % протягом одного року після операції, коригуючий ефект плевроколагенопластики перевищує торакопластичний ефект в 1,2 разу. Застосований для біопломбування колаген є стимулятором клітинної проліферації і фібрилогенезу, які лежать в основі дозрівання сполучної тканини.
Висновки. Оптимальним способом корекції пострезекційного гемітораксу при верхньочасткових резекціях легені є плевроколагенопластика з біопломбуванням пластинами колагену, що дозволяє знизити тривалість операції в 1,4 разу, кількість післяопераційних ускладнень в 14,6 разу та підвищити клінічну ефективність на 25,5 % порівняно з корекцією гемітораксу торакопластикою. Формування колагенової пломби завершується наприкінці 2 місяця післяопераційного періоду, надійно фіксуючи легеню у новому положенні.

Ключові слова: резекція легені, корекція гемітораксу, торакопластика, плевроколагенопластика, біопломбування.

 

Коррекция гемиторакса в хирургии туберкулеза легких

Ю.Ф. Савенков, А.В. Белов, И.В. Корпусенко, П.Е. Бакулин, Н.М. Видишева

Цель работы — повысить эффективность резекций легкого у больных туберкулезом на основе разработки новых вариантов коррекции пострезекционного гемиторакса.
Материалы и методы. В торакальном отделении ДОККЛПО «Фтизиатрия» (Днепропетровск) в период с 2001 по 2010 г. оперировано 134 больных с применением одномоментных с резекцией легкого корригирующих вмешательств. Симультанная торакопластика использована у 42 больных, пневмоперитонеум — у 32 и разработанная авторами методика плевроколлагенопластики — у 60 больных.
Результаты и обсуждение. Применение в качестве корригирующего пострезекционный гемиторакс способа плевроколлагенопластики позволяет снизить уровень послеоперационных осложнений в 14,6 раза, полностью устранив остаточные полости, эмпиемы плевры с бронхоплевральными свищами, уменьшить длительность операции и объем кровопотери в 1,4 раза, средний койко-день — в 1,7 раза по сравнению с коррекцией гемиторакса торакопластикой. Несмотря на ретракцию биоколлагеновой пломбы на 31,3 % в течение одного года после операции, корригирующий эффект плевроколлагенопластики превышает торакопластический эффект в 1,2 раза. Используемый для биопломбировки коллаген является стимулятором клеточной пролиферации и фибриллогенеза, лежащих в основе созревания соединительной ткани.
Выводы. Оптимальным способом коррекции пострезекционного гемиторакса при верхнедолевых резекциях легкого является плевроколлагенопластика с биопломбировкой пластинами коллагена, что позволяет снизить длительность операции в 1,4 раза, количество послеоперационных осложнений в 14,6 раза и повысить клиническую эффективность на 25,5 % по сравнению с коррекцией гемиторакса торакопластикой. Формирование коллагеновой пломбы завершается к 2 месяцам послеоперационного периода на основе стимуляции и созревания соединительной ткани, надежно фиксируя легкое в новом положении.

Ключевые слова: резекция легкого, коррекция гемиторакса, торакопластика, плевроколлагенопластика, биопломбировка.

10. ОРИГІНАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Хірургічне лікування рецидивної пахової грижі у пацієнтів похилого і старечого віку

В.І. Паламарчук, М.М. Гвоздяк, О.В. Шуляренко, А.М. Мустафа, П.А. Петренко

Мета роботи — вивчити ефективність запропонованого способу хірургічного лікування рецидивної пахової грижі у пацієнтів похилого і старечого віку.
Матеріали і методи. Проаналізовано результати оперативного лікування у період з 2005 до 2011 р. 35 пацієнтів похилого і старечого віку з рецидивною паховою грижею. Всі пацієнти — чоловіки віком від 61 до 85 років, середній вік — 75,9 року. Основна група включала 19 (54,29 %) хворих, яким виконано герніопластику біоімплантатом «Тутопласт» за запропонованою нами методикою. До групи порівняння ввійшли 16 (45,71 %) пацієнтів, яким проведено герніопластику поліпропіленовим імплантатом за методикою Ліхтенштейна та Рrolen Hernia System.
Результати та обговорення. Серед пацієнтів основної групи добрі ранні результати були у 16 (84,2 %), задовільні — у 3 (15,8 %), серед пацієнтів групи порівняння — відповідно у 10 (62,5 %) і 6 (37,5 %).
Висновки. Застосування запропонованого нами способу герніопластики в поєднанні з передопераційним обстеженням та підготовкою сприяло збільшенню добрих ранніх результатів хірургічного лікування рецидивної пахової грижі у пацієнтів похилого і старечого віку в основній групі на 21,7 % порівняно з групою порівняння.

Ключові слова: імплантат, герніопластика.

 

Хирургическое лечение рецидивной паховой грыжи у пациентов пожилого и старческого возраста

В.И. Паламарчук, Н.Н. Гвоздяк, О.В. Шуляренко, А.М. Мустафа, П.А. Петренко

Цель работы — изучить эффективность предложенного способа хирургического лечения рецидивной паховой грыжи у пациентов пожилого и старческого возраста.
Материалы и методы. Проанализированы результаты оперативного лечения в период с 2005 по 2011 г. 35 пациентов пожилого и старческого возраста с рецидивной паховой грыжей. Все пациенты — мужчины в возрасте от 61 до 85 лет, средний возраст — 75,9 года. Основную группу составили 19 (54,29 %) пациентов, которым выполнили герниопластику биоимплантатом «Тутопласт» по предложеной нами методике. В группу сравнения вошло 16 (45,71 %) пациентов, которым была проведена герниопластика полипропиленовым имплантатом по методике Лихтенштейна и Рrolen Hernia System (PHS).
Результаты и обсуждение. Среди пациентов основной группы хорошие ранние результаты были у 16 (84,2 %), удовлетворительные — у 3 (15,8 %), среди пациентов группы сравнения — соответственно у 10 (62,5 %) и 6 (37,5 %).
Выводы. Применение предложенного нами способа герниопластики в сочетании с предоперационными обследованием и подготовкой способствовало увеличению частоты хороших ранних результатов хирургического лечения рецидивной паховой грыжи у пациентов пожилого и старческого возраста в основной группе на 21,7 % по сравнению с группой сравнения.

Ключевые слова: имплантат, герниопластика.

11. ОРИГІНАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Хірургічне лікування лімфедеми кінцівок

В.Г. Мішалов, І.М. Щербінін

Мета роботи — поліпшити результати лікування хворих з лімфедемою кінцівок шляхом використання малоінвазивних резекційно-дренувальних операцій і активної реабілітації.
Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів обстеження і лікування 178 хворих з лімфедемою кінцівок у центрі лімфохірургії ім. Н. Шматкова (Харцизськ) за період з 2000 до 2010 р. Середній вік пацієнтів становив (44,66 ± 18,09) року. Серед обстежених переважали жінки — 145 (81,46 %), чоловіків було 33 (18,54 %). Стадію лімфедеми визначали згідно з клінічною класифікацією лімфатичних набряків Міжнародного товариства лімфологів (2003): у 19 (10,67 %) випадках виявлено I стадію процесу, у 105 (58,99 %) — II стадію, у 54 (30,34 %) — III стадію. Оперовано 126 хворих: 18 — проведено резекційні операції з класичною дермоліпектомією та вільною шкірною автотрансплантацією на рановий дефект, який утворився після висічення (група контролю), 108 — малоінвазивні комбіновані операції з формуванням лімфовенозних анастомозів (ЛВА), спіралеподібне дренування і ліпосакцію: 22 — накладання ЛВА, зональну дермоліпектомію і відкриту дренуючу операцію; 48 — накладання ЛВА і пункційну дренуючу операцію з використанням спіралеподібних дренажів; 38 — ліпосакція, накладання ЛВА і пункційну дренуючу операцію. У післяопераційний період 64 пацієнтам, яким виконували малоінвазивні оперативні втручання, призначили в комплексі консервативного лікування венотоніки (діосмін з гесперидином, «Детралекс» виробництва Servier, Франція).
Результати та обговорення. У віддалений післяопераційний період після лімфодренуючих операцій у хворих отримано добрі результати. У разі часткового блоку лімфовідтоку у хворих при вторинній лімфедемі рекомендують використовувати індивідуальні комплексні програми лікування.
Висновки. Мінімальна травматизація тканин при накладанні лімфовенозних анастомозів у поєднанні з ліпосакцією та адекватним дренуванням пункції сприяє ефективній і стійкій редукції набряку лімфедематозної кінцівки. Застосування мініінвазивних хірургічних втручань в комплексному лікуванні лімфедеми кінцівок ефективніше, ніж традиційних резекційних операцій з класичною дермоліпектомією та вільною шкірною автотрансплантацією.

Ключові слова: лімфедема кінцівок, хірургічне лікування, діосмін з гесперидином.

 

Хирургическое лечение лимфедемы конечностей

В.Г. Мишалов, И.Н. Щербинин

Цель работы — улучшить результаты лечения больных с лимфедемой конечностей путем использования малоинвазивных резекционно-дренирующих операций и активной реабилитации.
Материалы и методы. Проведен анализ результатов обследования и лечения 178 больных с лимфедемой конечностей в Центре лимфохирургии им. Н. Шматкова (Харцызск) за период с 2000 по 2010 г. Средний возраст пациентов составил (44,66 ± 18,09) года. Среди обследованных преобладали женщины — 145 (81,46 %), мужчин было 33 (18,54 %). Стадию лимфедемы определяли согласно клинической классификации лимфатических отеков Международного общества лимфологов (2003): в 19 (10,67 %) случаях выявлена I стадия процесса, в 105 (58,99 %) — II стадия, в 54 (30,34 %) — III стадия. Оперированы 126 больных: 18 — проведены резекционные операции с классической дермолипэктомией и свободной кожной аутотрансплантацией на образовавшийся после иссечения раневой дефект (группа контроля), 108 — малоинвазивные комбинированные операции по формированию лимфовенозного анастомоза (ЛВА), спиралевидное дренирование и липосакция: 22 — наложение ЛВА, зональная дермолипэктомия и открытая дренирующая операция; 48 — наложение ЛВА и пункционная дренирующая операция с использованием спиралевидных дренажей; 38 — липосакция, наложение ЛВА и пункционная дренирующая операция. В послеоперационный период 64 пациентам, которым выполнили малоинвазивные оперативные вмешательства, были назначены в комплексе консервативного лечения венотоники (диосмин с гесперидином, «Детралекс» производства Servier, Франция).
Результаты и обсуждение. В отдаленный послеоперационный период после лимфодренирующих операций у больных наблюдали хорошие результаты. В случае частичного блока лимфооттока у больных при вторичной лимфедеме рекомендуется использовать индивидуальные комплексные программы лечения.
Выводы. Минимальная травматизация тканей при наложении ЛВА в сочетании с липосакцией и адекватным пункционным дренированием способствует эффективной и стойкой редукции отека лимфедематозной конечности. Применение миниинвазивных хирургических вмешательств в комплексном лечении лимфедемы конечностей более эффективно, чем традиционных резекционных операций с классической дермолипэктомией и свободной кожной аутотрансплантацией.

Ключевые слова: лимфедема конечностей, хирургическое лечение, диосмин с гесперидином.

12. ОРИГІНАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Анестезіологічне забезпечення хірургічного лікування хворих з аневризмою черевної частини аорти

А.П. Мазур, В.І. Тімунь, І.М. Правдолюбенко, М.В. Рябокінь, Г.Д. Сіра

Мета роботи — поліпшити якість та ефективність анестезіологічного забезпечення хворих з аневризмами черевної частини аорти (АЧЧА) шляхом розробки диференційованої патогенетично обґрунтованої періопераційної терапії та раціонального знеболювання на основі оптимізації інтра- і післяопераційної інфузійної терапії, профілактики гемодинамічних, дихальних та метаболічних розладів залежно від визначеного ризику виникнення системних ускладнень.
Матеріали і методи. В основу дослідження покладено ретро- та проспективний аналіз анестезіологічного забезпечення хірургічного лікування у 1993—2010 рр. у Національному інституті хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова НАМН України 382 хворих з АЧЧА різної локалізації (інфраренальні, супра- або юкстаренальні) з використанням відкритих та ендоваскулярних методів. Вік пацієнтів — від 30 до 78 років, середній вік — (63,2 ± 7,2) року. Чоловіків було 91,9 %. У 355 (92,9 %) пацієнтів мала місце інфраренальна локалізація аневризми, у 27 (7,1 %) — супра- і юкстаренальна. За невідкладними показаннями (гостре розшарування стінки аорти та/або розрив аневризми) прооперовано 52 (13,6 %) хворих, з приводу розриву АЧЧА — 33 (8,6 %). За традиційною відкритою методикою, яка передбачала резекцію АЧЧА з подальшим алопротезуванням, прооперовано 369 (96,6 %) хворих, ендоваскулярно — 10 (2,6 %), у 3 (0,8 %) випадках виконано ревізію черевної порожнини і зупинку кровотечі. Ретроспективний аналіз результатів лікування за період з 01.01.1993 р. до 31.12.2002 р. проведено у 184 хворих, комплексне обстеження та лікування — 198 хворим, оперованим у період з 01.01.2003 р. до 01.08.2010 р.
Результати та обговорення. В усіх хворих на АЧЧА, яких оперували за відкритою методикою, застосували комбінований ендотрахеальний наркоз. Епідуральну анестезію в ретроспективній групі застосовано у 15 (8,2 %) хворих, в основній — у 156 (83,0 %). Для корекції змін артеріального тиску під час маніпуляцій на аорті в основній групі використовували зміни параметрів вентиляції — зменшення дихального об’єму до 4—5 мл/кг, збільшення частоти дихання до 23—26 за 1 хв та інфузію інгібітора кальцієвих каналів ніфедипіну в дозі 7,5—15 мкг/(кг · год). Чинниками, які впливали на зміну протоколу ведення анестезії, були: інфузійна терапія (збільшення частки колоїдних розчинів під час поповнення втрат рідини та упереджене ставлення до нормоволемічної гемодилюції), профілактика серцевих ускладнень та проведення анестезії в режимі fast track.
Висновки. Гемодинамічні порушення під час операції на аорті доцільно коригувати шляхом зміни параметрів керованої штучної вентиляції легень під час анестезії та введенням антагоністів кальцієвих каналів. Розроблений протокол анестезіологічного забезпечення оперативного втручання та інтенсивної терапії хворих з АЧЧА із застосуванням подовженої епідуральної анестезії і післяопераційного знеболювання, заходів з періопераційної профілактики серцевих ускладнень, захисту нирок, кишечнику, корекції показників гемодинаміки і гемостазу дав змогу знизити летальність з 17,4 до 8,5 % у плановій і з 79,3 до 43,5 % — у невідкладній хірургії АЧЧА.

Ключові слова: анестезія, інтенсивна терапія, аневризма черевної частини аорти, хірургічне лікування.

 

Анестезиологическое обеспечение хирургического лечения больных с аневризмой брюшной части аорты

А.П. Мазур, В.И. Тимунь, И.М. Правдолюбенко, Н.В. Рябоконь, Г.Д. Серая

Цель работы — улучшить качество и эффективность анестезиологического обеспечения больных с аневризмами брюшной части аорты (АБЧА) путем разработки дифференцированной патогенетически обоснованной периоперационной терапии и рационального обезболивания на основе оптимизации интра- и послеоперационной инфузионной терапии, профилактики гемодинамических, дыхательных и метаболических расстройств в зависимости от определенного риска возникновения системных осложнений.
Материалы и методы. В основе исследования лежит ретро- и проспективный анализ анестезиологического обеспечения хирургического лечения в 1993—2010 гг. в Национальном институте хирургии и трансплантологии им. А.А. Шалимова НАМН Украины 382 больных с АБЧА различной локализации (инфраренальные, пара- или юкстаренальные) с использованием открытых и эндоваскулярных методов. Возраст пациентов — от 30 до 78 лет, средний возраст — (63,2 ± 7,2) года. Мужчин было 91,9 %. У 355 (92,9 %) пациентов имела место инфраренальная локализация аневризмы, у 27 (7,1 %) — супра- и юкстаренальная. По неотложным показаниям (острое расслоение стенки аорты и/или разрыв аневризмы) оперированы 52 (13,6 %) больных, по поводу разрыва АБЧА — 33 (8,6 %) пациента. По традиционной открытой методике, которая предусматривала резекцию АБЧА с последующим аллопротезированием, прооперировано 369 (96,6 %) больных, по эндоваскулярной — 10 (2,6 %), в 3 (0,8 %) случаях выполнены ревизия брюшной полости и остановка кровотечения. Ретроспективный анализ результатов лечения проведен за период с 01.01.1993 г. по 31.12.2002 г. у 184 больных, комплексное обследование и лечение — 198 больным, оперированным в период с 01.01.2003 г. по 01.08.2010 г.
Результаты и обсуждение. У всех больных с АБЧА, оперированных по открытой методике, применили комбинированный эндотрахеальный наркоз. Эпидуральная анестезия в ретроспективной группе использована у 15 (8,2 %) больных, в основной — у 156 (83,0 %). Для коррекции изменений артериального давления во время манипуляций на аорте в основной группе использовали изменения параметров вентиляции — уменьшение дыхательного объема до 4—5 мл/кг, увеличение частоты дыхания до 23—26 в 1 мин и инфузию ингибитора кальциевых каналов нифедипина в дозе 7,5—15 мкг/(кг·ч). Факторами, повлиявшими на изменение протокола ведения анестезии, были: инфузионная терапия (увеличение доли коллоидных растворов при восполнении потерь жидкости и предвзятое отношение к нормоволемической гемодилюции), профилактика сердечных осложнений и проведение анестезии в режиме fast track.
Выводы. Гемодинамические нарушения при операциях на аорте целесообразно корректировать путем изменения параметров управляемой искусственной вентиляции легких в процессе анестезии и введением антагонистов кальциевых каналов. Разработан протокол анестезиологического обеспечения оперативного вмешательства и интенсивной терапии больных с АБЧА с применением удлиненной эпидуральной анестезии и послеоперационного обезболивания, мер по периоперационной профилактике сердечных осложнений, защите почек, кишечника, коррекции показателей гемодинамики и гемостаза, позволивший снизить летальность с 17,4 до 8,5 % — в плановой и с 79,3 до 43,5 % — в неотложной хирургии АБЧА.

Ключевые слова: анестезия, интенсивная терапия, аневризма брюшной части аорты, хирургическое лечение.

13. ОРИГІНАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Недостатність черевного стовбура у потенційних донорів і реципієнтів печінки: особливості ангіографічної діагностики

В.А. Кондратюк

Мета роботи — визначити за даними ангіографії частоту асимптомної недостатності черевного стовбура (НЧС) у потенційних донорів та реципієнтів печінки і розробити критерії кількісної оцінки зумовлених цією патологією гемодинамічних змін у гепатоспланхнічному басейні.
Матеріали і методи. У період з 2000 до 2010 р. виконано діагностичне ангіографічне обстеження 158 потенційних реципієнтів і 86 потенційних донорів печінки. Дослідження включало ангіографію черевного стовбура (целіакографію) і верхньої брижової артерії (мезентерикографію). Усі дослідження виконували трансфеморальним доступом за допомогою катетерів Cobra і Simmons. У просвіт артерій вводили від 30 до 60 мл контрастної речовини.
Результати та обговорення. Отримані ангіографічні дані мезентерико-черевної компенсації кровотоку розподілили на чотири типи, згідно з якими виділено чотири ступені тяжкості НЧС. Така класифікація може стати основою для розробки оптимальної тактики виконання трансплантації печінки залежно від тяжкості виявленої НЧС.
Висновки. Своєчасна діагностика асимптомної НЧС і оцінка гемодинамічних змін, пов’язаних з цією патологією, є одним із значущих чинників підбору пари донор—реципієнт та визначення оптимальної тактики трансплантації печінки.

Ключові слова: целіакографія, мезентерикографія, трансплантація печінки.

 

Недостаточность чревного ствола у потенциальных доноров и реципиентов печени: особенности ангиографической диагностики

В.А. Кондратюк

Цель работы — определить по данным ангиографии частоту встречаемости асимптомной недостаточности чревного ствола (НЧС) у потенциальных доноров и реципиентов печени и разработать критерии количественной оценки обусловленных этой патологией гемодинамических изменений в гепатоспланхническом бассейне.
Материалы и методы. В период с 2000 по 2010 г. выполнено диагностическое ангиографическое обследование 158 потенциальных реципиентов и 86 потенциальных доноров печени. Объем исследования включал ангиографию чревного ствола (целиакографию) и верхней брыжеечной артерии (мезентерикографию). Все исследования выполняли трансфеморальным доступом при помощи катетеров Cobra и Simmons. В просвет артерий вводили от 30 до 60 мл контрастного вещества.
Результаты и обсуждение. Полученные ангиографические данные мезентерико-чревной компенсации разделили на четыре типа, согласно которым выделены 4 степени тяжести НЧС. Такая классификация может стать основой для разработки оптимальной тактики выполнения трансплантации печени в зависимости от тяжести выявленной НЧС.
Выводы. Своевременная диагностика асимптомной НЧС и оценка возникающих при этом гемодинамических изменений является одним из значимых факторов подбора пары донор—реципиент и определения оптимальной тактики трансплантации печени.

Ключевые слова: Недостаточность чревного ствола у потенциальных доноров и реципиентов печени: особенности ангиографической диагностики

14. ОРИГІНАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Досвід використання інтраопераційної склерооблітерації та ендовазальної лазерної коагуляції при лікуванні варикозної хвороби нижніх кінцівок

В.Й. Сморжевський, В.І. Паламарчук, В.А. Ходос, В.М. Криса, Б.В. Криса

Мета роботи — порівняти результати використання інтраопераційної склерооблітерації (ІОСО) та ендовазальної лазерної коагуляції (ЕВЛК) при лікуванні варикозної хвороби нижніх кінцівок, оцінити ефективність та можливості методів у різних клінічних ситуаціях.
Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 234 хворих із варикозною хворобою нижніх кінцівок. Відповідно до мети дослідження виділили дві групи хворих. До першої групи, в якій лікування здійснювали із застосуванням ІОСО, залучено 116 чоловіків і жінок віком від 21 до 72 років (середній вік — 44 роки), у яких виконано 151 операцію. Згідно з міжнародною класифікацією (СЕАР) С2 виявлено у 54 хворих, С3 — у 37, С4 — у 19, С5 — у 6. Другу групу, в якій використовували ЕВЛК, становили 118 чоловіків і жінок віком від 27 до 74 років (середній вік — 47 років), яким виконано 144 операції. С2 виявлено у 62 хворих, С3 — у 31, С4 — у 20, С5 — у 5. ІОСО і ЕВЛК використовували не як самостійні методи лікування варикозної хвороби нижніх кінцівок, а як етапи комбінованого хірургічного втручання після попередньої кросектомії, перев’язки і пересічення недостатніх перфорантних вен.
Результати та обговорення. Для з’ясування переваг і недоліків обох методик проведено їх порівняння за вираженістю больового синдрому в найближчий післяопераційний період; частотою і ступенем травматичного пошкодження навколишніх тканин; частотою післяопераційних ускладнень; тривалістю перебування в стаціонарі; терміном початку трудової діяльності після операції; ультразвуковими даними в найближчий і віддалений післяопераційний період; косметичним результатом втручання; частотою рецидиву варикозного розширення підшкірних вен у віддалений післяопераційний період. Основними критеріями при виборі показань до проведення ІОСО або ЕВЛК були функціональні особливості флебогемодинамічних порушень, варіант анатомічної будови венозної системи, визначений за результатами доопераційного ультразвукового дослідження, а також клінічна форма захворювання. На нашу думку, ІОСО і ЕВЛК як етап комбінованого хірургічного лікування варикозної хвороби не мають принципових переваг. Оптимальна комбінація склеро- і лазерооблітеруючих методів з урахуванням їхніх особливостей дасть змогу отримати кращі безпосередні і віддалені результати, ніж застосування цих методів окремо.
Висновки. Інтраопераційна склерооблітерація та ендовазальна лазерна коагуляція є ефективними технологіями в лікуванні варикозної хвороби нижніх кінцівок і не мають принципових відмінностей у віддалених результатах лікування. Повної фіброзної трансформації склерозованих варикозних вен вдалося досягти в 98,28 та 97,46 % випадків, а позитивний косметичний результат відзначено у 91,38 та 86,44 % пацієнтів відповідно. Основними критеріями при виборі оптимальної методики лікування є анатомо-морфологічні характеристики варикозно розширених вен і особливості гемодинамічних порушень, які визначають під час доопераційного ультразвукового дослідження.

Ключові слова: Досвід використання інтраопераційної склерооблітерації та ендовазальної лазерної коагуляції при лікуванні варикозної хвороби нижніх кінцівок

 

Опыт использования интраоперационной склерооблитерации и эндовазальной лазерной коагуляции при лечении варикозной болезни нижних конечностей

В.И. Сморжевский, В.И. Паламарчук, В.А. Ходос, В.М. Крыса, Б.В. Крыса

Цель работы — сравнить результаты интраоперационной склерооблитерации (ИОСО) и эндовазальной лазерной коагуляции (ЭВЛК) при лечении варикозной болезни нижних конечностей, оценить эффективность и возможности методов в разных клинических ситуациях.
Материалы и методы. Проанализированы результаты лечения 234 больных с варикозной болезнью нижних конечностей. В соответствии с целью исследования выделили две группы больных. В первую группу, в которой лечение осуществляли с применением ИОСО, включили 116 мужчин и женщин в возрасте от 21 года до 72 лет (средний возраст — 44 года). Согласно международной классификации (СЕАР) С2 выявили у 54 больных, С3 — у 37, С4 — у 19, С5 — у 6. Вторую группу, в которой использовали ЭВЛК, составили 118 мужчин и женщин в возрасте от 27 до 74 лет (средний возраст — 47 лет). С2 выявили у 62 больных, С3 — у 31, С4 — у 20, С5 — у 5. ИОСО и ЭВЛО применяли не как самостоятельные методы лечения варикозной болезни нижних конечностей, а как этапы комбинированного хирургического вмешательства после предварительной кроссэктомии, перевязки и пересечения недостаточных перфорантных вен.
Результаты и обсуждение. Для выяснения достоинств и недостатков обоих методов провели их сравнение по выраженности болевого синдрома в ближайший послеоперационный период; частоте и степени травматического повреждения окружающих тканей; частоте послеоперационных осложнений; продолжительности пребывания в стационаре, срокам начала трудовой деятельности после операции; ультразвуковым данным в ближайший и отдаленный послеоперационный период; косметическим результатам вмешательства; частоте рецидива варикозного расширения подкожных вен. Основными критериями при выборе показаний к ИОСО или ЭВЛК были особенности флебогемодинамических нарушений, вариант анатомического строения венозной системы, установленный по результатам дооперационного ультразвукового исследования, а также клиническая форма заболевания. По нашему мнению, ИОСО и ЭВЛК как этап комбинированного хирургического лечения варикозной болезни не имеют принципиальных преимуществ. Оптимальная комбинация склеро- и лазерооблитерирующих методов с учетом их преимуществ и недостатков позволит получить лучшие результаты, чем использование этих методов по отдельности.
Выводы. Интраоперационная склерооблитерация и эндовазальная лазерная коагуляция являются эффективными технологиями в лечении варикозной болезни нижних конечностей и не имеют принципиальных различий в отдаленных результатах лечения. Полную фиброзную трансформацию склерозированных варикозных вен удалось достичь у 98,28 и 97,46 % случаев, а положительный косметический результат отмечен у 91,38 и 86,44 % пациентов соответственно. Основными критериями выбора оптимальной технологии являются анатомо-морфологические характеристики варикозно расширенных вен и особенности гемодинамических нарушений, которые определяют только по результатам дооперационного ультразвукового исследования.

Ключевые слова: варикозная болезнь, интраоперационная склерооблитерация, эндовазальная лазерная коагуляция.

15. ОРИГІНАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Комбінування амбулаторних проктологічних операцій та процедур у лікуванні гемороїдальної хвороби

В.Г. Конєв, В.Т. Гейнц

Мета роботи — оцінити можливості комплексної амбулаторної проктологічної допомоги при використанні її як на стартовому, так і на завершальному етапі лікування гемороїдальної хвороби.
Матеріали і методи. В дослідження залучили пацієнтів (n = 281), пролікованих та прооперованих амбулаторно з приводу гемороїдальної хвороби другої стадії. В 79 (28,1 %) хворих виконано лігування гемороїдальних вузлів, у 202 (71,9 %) — гемороліз ізольовано.
Результати та обговорення. Незадовільні результати або рецидив гемороїдальної хвороби у віддалений період після лігування зафіксовано у 4 (5,1 %) пацієнтів, незадовільні функціональні результати відзначено в 2 (2,5 %) хворих (порушення роботи замикального апарату прямої кишки внаслідок дистопії слизової оболонки прямої кишки і тимчасовий параліч ануса після оперативного лікування гострого парапроктиту). В ранній період після геморолізу зменшення об’єму гемороїдальної тканини відразу після процедури спостерігали у 178 (88,1 %) хворих, зупинку кровотечі — у 196 (97,5 %); зменшення дискомфорту та відчуття стороннього тіла в прямій кишці — у 154 (76,6 %). Пізні результати оцінено як добрі у 172 (85,6 %) пацієнтів, як задовільні — у 29 (14,4 %).
Висновки. Наслідки мініінвазивного амбулаторного лікування гемороїдальної хвороби другої стадії в цілому можна оцінити як сприятливі — у 75 (94,9 %) та в 77 (97,5 %) пацієнтів спостерігали відповідно добрі віддалені та добрі функціональні результати лікування після процедури лігування гемороїдальних вузлів. Добрі та задовільні віддалені результати після процедури геморолізу зафіксовано в 172 (85,6, %) та 29 (14,4 %) пацієнтів відповідно.

Ключові слова: хронічний геморой, лікування, лігування гемороїдальних вузлів, гемороліз.

 

Комбинирование амбулаторных проктологических операций и процедур в лечении геморроидальной болезни

В.Г. Конев, В.Т. Гейнц

Цель работы — оценить возможности комплексной амбулаторной проктологической помощи при использовании ее как на стартовом, так и на завершающем этапе лечения геморроидальной болезни.
Материалы и методы. В исследование включены пациенты (n = 281), пролеченные и прооперированные амбулаторно по поводу геморроидальной болезни второй стадии. У 79 (28,1 %) больных выполнено лигирование геморроидальных узлов, у 202 (71,9 %) — геморолиз изолированно.
Результаты и обсуждение. Неудовлетворительные результаты или рецидив геморроидальной болезни в отдаленный период после лигирования зафиксированы у 4 (5,1 %) пациентов, неудовлетворительные функциональные результаты — у 2 (2,5 %): нарушение работы замыкательного аппарата прямой кишки вследствие дистопии слизистой оболочки прямой кишки и временный паралич ануса после оперативного лечения острого парапроктита. В ранний период после геморолиза уменьшение объема геморроидальной ткани сразу после процедуры наблюдали у 178 (88,1 %) больных, остановку кровотечения — у 196 (97,5 %), ликвидацию дискомфорта и ощущения инородного тела в прямой кишке — у 154 (76,6 %). Поздние результаты оценены нами как хорошие у 172 (85,6 %) пациентов, удовлетворительные — у 29 (14,4 %).
Выводы. Результаты миниинвазивного амбулаторного лечения геморроидальной болезни второй стадии в целом можно оценить как благоприятные — у 75 (94,9 %) и у 77 (97,5 %) пациентов наблюдали соответственно хорошие отдаленные и хорошие функциональные результаты лечения после процедуры лигирования геморроидальных узлов. Хорошие и удовлетворительные отдаленные результаты после процедуры геморолиза зафиксированы у 173 (85,6, %) и 29 (14,4 %) пациентов соответственно.

Ключевые слова: хронический геморрой, лечение, лигирование геморроидальных узлов, геморолиз.

16. ОРИГІНАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Результати антибіотикопрофілактики та антибіотикотерапії ципрофлоксацином у хворих з гострим калькульозним холециститом і апендицитом

В.Г. Мішалов, Л.Ю. Маркулан, Є.С. Заводовський

Мета роботи — визначити ефективність ципрофлоксацину в лікуванні гнійних ускладнень гострої абдомінальної патології.
Матеріали і методи. В період з 2010 до 2011 р. на базі хірургічного відділення Олександрівської клінічної лікарні м. Києва під нашим спостереженням перебувало 36 хворих з гострою абдомінальною патологією, яким було призначено ципрофлоксацин з профілактичною або лікувальною метою. Серед них було 14 хворих з гострим калькульозним холециститом і 18 — з гострим апендицитом. Усіх хворих оперовано за невідкладними показаннями в ургентному порядку. Хворим з діагнозом «гострий калькульозний холецистит» виконували лапароскопічну холецистектомію, з діагнозом «гострий апендицит» — відкриту апендектомію. Застосування ципрофлоксацину розпочинали в режимі антибіотикопрофілактики. За 60 хв до початку оперативного втручання внутрішньовенно крапельно вводили 200 мг (100 мл) ципрофлоксацину («Ципролет», виробництва «Д-р Редді’с Лабораторіс Лтд.», Індія). У разі інтраопераційного виявлення лише катаральних змін оперованого органа введення ципрофлоксацину продовжували ще 24 год у дозі 200 мг (100 мл) внутрішньовенно крапельно двічі на добу. В разі інтраопераційного виявлення деструктивних змін оперованого органа введення ципрофлоксацину продовжували до 4 діб у дозі 200 мг (100 мл) внутрішньовенно крапельно двічі на добу з подальшим переходом на його пероральне застосування в тій самій дозі, тривалість курсу — 7 діб.
Результати та обговорення. Застосування ципрофлоксацину у хворих з гострим холециститом і гострим апендицитом виявилося високоефективним у профілактиці і лікуванні гнійно-септичних ускладнень. Не спостерігали ознак прогресування перитоніту. Позитивний післяопераційний перебіг асоціювався зі швидкою нормалізацією показників, які свідчать про ендогенну інтоксикацію. Вже на другу добу післяопераційного періоду не виявлено вірогідної різниці у середніх значеннях досліджуваних показників між хворими, які отримували препарат з метою профілактики чи лікування інтраабдомінальної інфекції.
Висновки. Застосування ципрофлоксацину у хворих з гострим калькульозним холециститом і гострим апендицитом забезпечує позитивний бактеріологічний ефект і високу клінічну ефективність, що свідчить про можливість використання його як одного з основних препаратів антибіотикопрофілактики і антибіотикотерапії цих захворювань.

Ключові слова: антибіотикопрофілактика, антибіотикотерапія, гострий калькульозний холецистит, гострий апендицит, ципрофлоксацин, «Ципролет».

 

Результаты антибиотикопрофилактики и антибиотикотерапии ципрофлоксацином у больных с острым калькулезным холециститом и аппендицитом

В.Г. Мишалов, Л.Ю. Маркулан, Е.С. Заводовский

Цель работы — определить эффективность ципрофлоксацина в лечении гнойных осложнений острой абдоминальной патологии.
Материалы и методы. В период с 2010 по 2011 г. на базе хирургического отделения Александровской клинической больницы г. Киева под нашим наблюдением находились 36 больных с острой абдоминальной патологией, которым был назначен ципрофлоксацин с профилактической или лечебной целью. Среди них было 14 больных с острым калькулезным холециститом и 18 — с острым аппендицитом. Все больные оперированы по неотложным показаниям в ургентном порядке. Больным с диагнозом «острый калькулезный холецистит» выполняли лапароскопическую холецистэктомию, с диагнозом «острый аппендицит» — открытую аппендэктомию. Применение ципрофлоксацина начинали в режиме антибиотикопрофилактики. За 60 мин до начала оперативного вмешательства внутривенно капельно вводили 200 мг (100 мл) ципрофлоксацина («Ципролет», производства «Д-р Редди’с Лабораторис Лтд.», Индия). При интраоперационном выявлении лишь катаральных изменений оперируемого органа введение ципрофлоксацина продолжали еще 24 ч в дозе 200 мг (100 мл) внутривенно капельно дважды в сутки. При интраоперационном выявлении деструктивных изменений оперируемого органа введение ципрофлоксацина продолжали до 4 суток в дозе 200 мг (100 мл) внутривенно капельно дважды в сутки, с последующим переходом на его пероральное применение в той же дозе, длительность курса — 7 суток.
Результаты и обсуждение. Применение ципрофлоксацина у больных с острым холециститом и острым аппендицитом оказалось высокоэффективным в профилактике и лечении гнойно-септических осложнений. Не выявлены признаки прогрессирования перитонита. Удовлетворительное послеоперационное течение ассоциировалось с быстрой нормализацией показателей, свидетельствующих об эндогенной интоксикации. Уже на вторые сутки послеоперационного периода не выявлено достоверных различий в средних значениях исследуемых показателей у больных, получавших препарат в целях профилактики или лечения интраабдоминальных инфекций.
Выводы. Применение ципрофлоксацина у больных с острым калькулезным холециститом и острым аппендицитом обеспечивает положительный бактериологический эффект и имеет высокую клиническую эффективность, что свидетельствует о возможности использования его как одного из основных препаратов антибиотикопрофилактики и антибиотикотерапии при этих заболеваниях.

Ключевые слова: антибиотикопрофилактика, антибиотикотерапия, острый калькулезный холецистит, острый аппендицит, ципрофлоксацин, «Ципролет».

17. ОРИГІНАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Використання опитувальника MOS SF-36 для вивчення впливу реконструктивно-пластичних операцій на якість життя хворих, які перенесли радикальне лікування з приводу раку молочної залози

А.Х. Ісмагілов, Р.Ш. Хасанов, А.С. Ванесян

Мета роботи — вивчити вплив одномоментних реконструктивно-пластичних операцій на якість життя хворих, які перенесли радикальне лікування з приводу раку молочної залози.
Матеріали і методи. На питання SF-36 відповіли 216 жінок (середній вік — (43,67 ± 1,33) року). Респондентів розподілили на  три групи: до першої ввійшли жінки без патології молочної залози, до другої — пацієнтки, які перенесли мастектомію, але без реконструкції молочної залози, до третьої — хворі, які перенесли мастектомію та одномоментну реконструкцію молочної залози.
Результати та обговорення. При порівнянні трьох груп виявлено, що мастектомія погіршує якість життя за всіма показниками порівняно з групою здорових жінок (p < 0,05), але при поєднанні мастектомії з одномоментною реконструкцією молочної залози досягається якість життя, порівнянна з якістю життя здорових.
Висновки. Одномоментні з мастектомією реконструктивно-пластичні операції поліпшують якість життя пацієнтів практично до рівня показників здорових.

Ключові слова: якість життя, рак молочної залози, мастектомія, одномоментна реконструкція молочної залози.

 

Использование опросника MOS SF-36 для изучения влияния реконструктивно-пластических операций на качество жизни больных, перенесших радикальное лечение по поводу рака молочной железы

А.Х. Исмагилов, Р.Ш. Хасанов, А.С. Ванесян

Цель работы — изучить влияние одномоментных реконструктивно-пластических операций на качество жизни больных, перенесших радикальное лечение по поводу рака молочной железы.
Материалы и методы. На вопросы SF-36 ответили 216 женщин (средний возраст (43,67 ± 1,33) года). Респондентов распределили на три группы: в первую вошли женщины без патологии молочной железы, во вторую — пациентки, перенесшие мастэктомию, но без реконструкции молочной железы, в третью — больные, перенесшие мастэктомию и одномоментную реконструкцию молочной железы.
Результаты и обсуждение. При сравнении трех групп выявлено, что мастэктомия ухудшает качество жизни по всем показателям по сравнению с группой здоровых женщин (p < 0,05), однако при сочетании мастэктомии с одномоментной реконструкцией молочной железы достигается качество жизни, сопоставимое с качеством жизни здоровых.
Выводы. Одномоментные с мастэктомией реконструктивно-пластические операции улучшают качество жизни пациентов практически до уровня показателей здоровых.

Ключевые слова: качество жизни, рак молочной железы, мастэктомия, одномоментная реконструкция молочной железы.

18. ОРИГІНАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Комбінований остеосинтез у постраждалих з внутрішньосуглобовими переломами дистального епіметафіза променевої кістки

М.Л. Анкін, Л.М. Анкін, М.М. Сатишев, В.В. Кацалап

Мета роботи — узагальнити досвід застосування методу комбінованого остеосинтезу та оцінити результати лікування постраждалих з переломами дистального епіметафіза променевої кістки (ДЕМПК).
Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 16 хворих із закритими внутрішньосуглобовими переломами ДЕМПК, яким у період з 2008 до 2010 р. проведено оперативне лікування в ортопедо-травматологічному центрі Київської обласної клінічної лікарні. Чоловіків було 4 (25 %), жінок — 12 (75 %). Середній вік постраждалих — 41,3 року (від 39 до 67 років). Виявлено такі переломи ДЕМПК за класифікацією АО: 23В2 — 3 (18,75 %), 23В3 — 7 (43,75 %), 23С1 — 3 (18,75 %), 23С2 — 2 (12,5 %), 23С3 — 1 (6,25 %). Супутні закриті пошкодження м’яких тканин також класифікували за АО: IС1 — 2 (12,5 %), IС2 — 4 (25 %), IC3 — 6 (37,5 %), IC4 — 4 (25 %). Використано такі комбінації методів остеосинтезу: позавогнищевий остеосинтез в апараті зовнішньої фіксації зі шпицями — у 6 (37,5 %) випадках та остеосинтез пластинами із шпицями — у 10 (62,5 %).
Результати та обговорення. У ранній післяопераційний період ускладнень не спостерігали у жодного хворого. Оцінку віддалених результатів лікування проведено в терміни від 12 міс до 3 років у 16 хворих. Рентгенконтроль усім хворим проводили через 6 тиж, 3, 6, 9, 12 міс. Через 1 рік репозицію уламків оцінено за шкалою Knirk—Jupiter як 0 балів (0—1 мм) — у 4 (25 %) випадках, як 1 бал (1—2 мм) — у 9 (56,25 %), як 2 бали (1—3 мм) — у 3 (18,75 %). Обмеження згинання-розгинання спостерігали у 2 (12,5 %) хворих, обмеження ульнарного згинання в кистьовому суглобі — в 1 (6,25 %) хворого. Больовий синдром, оцінений за шкалою Stewart, був відсутній у 12 (75 %) пацієнтів, мав місце при великій активності — у 3 (18,75 %), при незначній активності — в 1 (6,25 %).
Висновки. Комбінований остеосинтез у постраждалих з внутрішньосуглобовими переломами ДЕМПК є методом вибору при тяжких супутніх пошкодженнях м’яких тканин, у разі неможливості фіксації малих фрагментів ДЕМПК лише одним засобом фіксації, а також у постраждалих з тяжкою супутньою патологією, в яких відкритий стабільно функціональний остеосинтез не можна провести найближчим часом через тяжкий загальний стан хворого. Це дало змогу отримати у 81,25 % хворих відмінні та добрі результати лікування.

Ключові слова: переломи дистального епіметафіза променевої кістки, комбінований остеосинтез, апарат зовнішньої фіксації, пластина.

 

Комбинированный остеосинтез у пострадавших с внутрисуставными переломами дистального эпиметафиза лучевой кости

Н.Л. Анкин, Л.Н. Анкин, Н.М. Сатышев, В.В. Кацалап

Цель работы — обобщить опыт применения метода комбинированного остеосинтеза и оценить результаты лечения пострадавших с переломами дистального эпиметафиза лучевой кости (ДЭМЛК).
Материалы и методы. Проанализированы результаты лечения 16 больных с закрытыми внутрисуставными переломами ДЭМЛК, которым в период с 2008 по 2010 г. проведено оперативное лечение в ортопедо-травматологическом центре Киевской областной клинической больницы. Мужчин было 4 (25 %), женщин — 12 (75 %). Средний возраст пострадавших — 41,3 года (от 39 до 67 лет). Выявлены такие переломы ДЭМЛК по классификации АО: 23В2 — 3 (18,75 %), 23В3 — 7 (43,75 %), 23С1 — 3 (18,75 %), 23С2 — 2 (12,5 %), 23С3 — 1 (6,25 %). Сопутствующие закрытые повреждения мягких тканей также классифицировали по АО: IС1 — 2 (12,5 %), IС2 — 4 (25 %), IC3 — 6 (37,5 %), IC4 — 4 (25 %). Использованы такие комбинации методов остеосинтеза внутрисуставных переломов ДЭМЛК: внеочаговый остеосинтез аппаратом внешней фиксации со спицами — в 6 (37,5 %) случаях и остеосинтез пластинами со спицами — в 10 (62,5 %).
Результаты и обсуждение. В ранний послеоперационный период осложнений не наблюдали ни у одного больного. Оценку отдаленных результатов лечения проводили в сроки от 12 мес до 3 лет у всех больных. Рентгенконтроль всем больным проводили через 6 нед, 3, 6, 9, 12 мес. Через 1 год репозиция обломков по шкале Knirk—Jupiter была оценена как 0 баллов (0—1 мм) — в 4 (25 %) случаях, как 1 балл (1—2 мм) — в 9 (56,25 %), как 2 балла (1—3 мм) — в 3 (18,75 %). Ограничение сгибания-разгибания наблюдали у 2 (12,5 %) больных, ограничение ульнарного сгибания в лучезапястном суставе — у 1 (6,25 %). Болевой синдром, оцененный по шкале Stewart, отсутствовал у 12 (75 %) пациентов, имел место при большой активности — у 3 (18,75 %), при незначительной активности — у 1 (6,25 %).
Выводы. Комбинированный остеосинтез у пострадавших с внутрисуставными переломами дистального эпиметафиза лучевой кости является методом выбора при тяжелых сопутствующих повреждениях мягких тканей, при невозможности фиксации малых фрагментов дистального эпиметафиза лучевой кости только одним средством фиксации, а также у пострадавших с тяжелой сопутствующей патологией, когда открытый стабильно функциональный остеосинтез невозможно выполнить из-за тяжелого общего состояния больного. Это позволило получить у 81,25 % больных отличные и хорошие результаты лечения.

Ключевые слова: перелом дистального эпиметафиза лучевой кости, комбинированный остеосинтез, аппарат внешней фиксации, пластина.

19. ВИПАДОК ІЗ ПРАКТИКИ

 

Мезентерико-портальне шунтування у разі тромбозу портальної вени

О.С. Никоненко, С.М. Завгородній, І.В. Русанов, М.М. Поляков

Портальна гіпертензія — одна з головних причин стравохідно-шлункових кровотеч, які загрожують життю пацієнта. Позапечінкова оклюзія ворітної вени та її приток — друга за частотою (після цирозу печінки) причина синдрому портальної гіпертензії. Основне завдання лікування хворих на портальну гіпертензію — запобігання кровотечам з варикозно розширених вен стравоходу. Операція мезентерико-портального шунтування демонструє можливість радикальної корекції допечінкової форми портальної гіпертензії при тромбозі, оклюзії ворітної вени. У статті описано результати мезентерико-портального шунтування у пацієнтки з тромбозом портальної вени у стадії реканалізації, з портальною гіпертензією, варикозно розширеними венами стравоходу III—IV ступеня. У ранній і віддалений післяопераційний період відзначено відновлення портального кровообігу з редукцією варикозного розширення вен стравоходу.

Ключові слова: тромбоз портальної вени, портальна гіпертензія, варикозно-розширені вени стравоходу, оперативне лікування.

 

Мезентерико-портальное шунтирование при тромбозе портальной вены

А.С. Никоненко, С.Н. Завгородний, И.В. Русанов, Н.Н. Поляков

Портальная гипертензия — одна из основных причин пищеводно-желудочных кровотечений, угрожающих жизни пациента. Внепеченочная окклюзия воротной вены и ее притоков — вторая по частоте (после цирроза печени) причина синдрома портальной гипертензии. Основная задача лечения больных с портальной гипертензией — предотвращение кровотечений из варикозно расширенных вен пищевода. Операция мезентерико-портального шунтирования демонстрирует возможность радикальной коррекции допеченочной формы портальной гипертензии при тромбозе, окклюзии воротной вены. В статье описано проведение мезентерико-портального шунтирования у пациентки с тромбозом портальной вены в стадии реканализации, с портальной гипертензией, варикозным расширением вен пищевода III—IV степени. В ранний и отдаленный послеоперационный период отмечено восстановление портального кровотока с редукцией варикозного расширения вен пищевода.

Ключевые слова: тромбоз портальной вены, портальная гипертензия, варикозно-расширенные вены пищевода, оперативное лечение.

20. ВИПАДОК ІЗ ПРАКТИКИ

 

Клінічний випадок лікування перекруту гігантської параоваріальної кісти яєчника

Г.В. Радченко, Г.П. Олійник

Описано клінічний випадок діагностики та хірургічного лікування гігантської параоваріальної кісти яєчника з перекрутом на 720° у дівчинки-підлітка. Проведено середньо-нижню серединну лапаротомію, видалення кісти правого яєчника, апендектомію. Антибіотикотерапію здійснювали протягом 8 діб. Пацієнтку виписано у задовільному стані на 14-ту добу.

Ключові слова: параоваріальна кіста яєчника, дівчатка-підлітки.

 

Клинический случай лечения перекрута гигантской параовариальной кисты яичника

Г.В. Радченко, А.П. Олийнык

Описан клинический случай диагностики и хирургического лечения гигантской параовариальной кисты яичника с перекрутом на 720° у девочки-подростка. Проведены средне-нижняя срединная лапаротомия, удаление кисты правого яичника, аппендэктомия. Антибиотикотерапию осуществляли в течение 8 сут. Пациентка выписана в удовлетворительном состоянии на 14-е сутки.

Ключевые слова: параовариальная киста яичника, девочки-подростки.

21. ВИПАДОК ІЗ ПРАКТИКИ

 

Випадок успішного одномоментного хірургічного лікування защемленої пупкової грижі, тубооваріального абсцесу та гнійного обструктивного пієлонефриту

І.Г. Криворчук, С.М. Вамуш, Н.І. Штипук, Є.С. Заводовський

Описано випадок успішного одномоментного хірургічного лікування защемленої пупкової грижі, тубооваріального абсцесу та гнійного обструктивного пієлонефриту. Хвора М., 51 рік, доставлена машиною швидкої допомоги в Олександрівську клінічну лікарню м. Києва і госпіталізована в урологічне відділення з клінікою гнійного обструктивного пієлонефриту. Пацієнтку обстежено клінічно, лабораторно, інструментально. Виконано цистоскопію, катетеризовано сечовий міхур, правий сечовід. Консультована гінекологом. Через 3 год після госпіталізації у хворої розвинулася клініка защемленої пупкової грижі. Оглянута хірургом, з діагнозом «защемлена пупкова грижа» переведена у відділення загальної хірургії для проведення ургентного оперативного втручання. Через 5 год після госпіталізації проведено операцію: герніотомію, правобічну аднексектомію, герніопластику за Шампіонером. Черевну порожнину сановано та через контрапертури дреновано 4 дренажами. Післяопераційний період перебігав без ускладнень. Пацієнтка отримувала протягом 10 діб антибактеріальну, антикоагулянтну, інфузійну терапію, інгібітори протонної помпи, анальгетики. Дренажі з черевної порожнини видалено на 3-тю та 5-ту добу. Катетер із сечовода видалено на 8-му добу, після чого порушень сечовипускання не спостерігали. Післяопераційна рана загоїлася первинним натягом, шви знято на 10-ту добу. У задовільному стані хвору виписано для амбулаторного лікування в поліклініці за місцем проживання. Через 2 міс хвора оглянута хірургом, гінекологом, урологом. Скарг на момент огляду немає. Виконано лабораторні дослідження крові та сечі, УЗД органів черевної порожнини та малого таза — патології не виявлено. Випадок успішного одномоментного хірургічного лікування защемленої пупкової грижі, тубооваріального абсцесу та гнійного обструктивного пієлонефриту є прикладом того, що в клінічній практиці виникають ситуації поєднання кількох ургентних патологій. Ефективне хірургічне лікування передбачає одномоментне усунення симультанної патології.

Ключові слова: симультанні ургентні операції, поєднана ургентна абдомінальна патологія.

 

Случай успешного одномоментного хирургического лечения ущемленной пупочной грыжи, тубоовариальной гнойной опухоли и гнойного обструктивного пиелонефрита

И.Г. Криворчук, С.М. Вамуш, Н.И. Штыпук, Е.С. Заводовский

Описан случай успешного одномоментного хирургического лечения ущемленной пупочной грыжи, тубоовариального абсцесса и гнойного обструктивного пиелонефрита. Больная М., 51 год, доставлена машиной скорой помощи в Александровскую клиническую больницу г. Киева. Госпитализирована в урологическое отделение с клиникой гнойного обструктивного пиелонефрита. Пациентка обследована клинически, лабораторно, инструментально. Выполнена цистоскопия, катетеризировано мочевой пузырь, правый мочеточник. Консультирована гинекологом. Через 3 ч после госпитализации у больной развилась клиника ущемленной пупочной грыжи. Осмотрена хирургом, с диагнозом «ущемленная пупочная грыжа» переведена в отделение общей хирургии для проведения ургентного оперативного вмешательства. Через 5 ч после госпитализации выполнена операция: герниотомия, правосторонняя аднексэктомия, герниопластика по Шампионеру. Брюшная полость санирована и дренирована через контрапертуры 4 дренажами. Послеоперационный период протекал без осложнений. Пациентка получала в течение 10 суток антибактериальную, антикоагулянтную, инфузионную терапию, ингибиторы протонной помпы, анальгетики. Дренажи из брюшной полости удалены на 3-и и 5-е сутки. Катетер из мочеточника удален на 8-е сутки, после чего нарушений мочеиспускания не наблюдали. Послеоперационная рана зажила первичным натяжением, швы сняты на 10-е сутки. В удовлетворительном состоянии больная выписана для амбулаторного лечения в поликлинику по месту жительства. Через 2 мес осмотрена хирургом, гинекологом, урологом. Жалоб на момент осмотра нет. Выполнены лабораторные исследования крови и мочи, УЗИ органов брюшной полости и малого таза. Патологии не выявлено. Случай успешного одномоментного хирургического лечения ущемления пупочной грыжи, тубоовариального абсцесса и гнойного обструктивного пиелонефрита является примером того, что в клинической практике возникают ситуации сочетания нескольких ургентных патологий. Эффективное хирургическое лечение предусматривает одномоментное устранение симультанной патологии.

Ключевые слова: симультанные ургентные операции, сочетанная ургентная абдоминальная патология.

22. ПРОТОКОЛИ ЗАСІДАНЬ НАУКОВИХ ТОВАРИСТВ

 

Засідання наукового товариства хірургів міста Києва та Київської області

Протокол 1229/57 від 26.01.2011 р.
Протокол 1229/58 від 23.02.2011 р.

 

23. ОСОБИСТОСТІ

 

Макар Петрович Черенько — герой войны, подвижник хирургии, эталон культуры и нравственности

Восхождение Макара Петровича к тайнам и высотам профессии было фактически очень продолжительным. В 1952 г. Черенько окончил с отличием Киевский медицинский стоматологический институт, и после «становления на крыло» начались его крутые профессиональные ступени: кандидатская и докторская диссертации, посвященные теме, избранной раз и навсегда, — патологии щитовидной железы и методам ее хирургического лечения в широком диапазоне, стремительный многопрофильный взлет, который дается лишь мастеру, руководство несколькими кафедрами. Хирургия, несомненно, была его страстью, и это нашло отражение не только в его деятельности как практикующего специалиста (последнюю операцию — тотальную резекцию желудка у пациента — Макар Петрович намеревался провести буквально накануне своей госпитализации по поводу тяжелого недуга), изобретателя (скорее глобального, чем локального масштаба), но и в работе над книгами.

24. ПРИВІТАННЯ

 

Юрій Віленський — літописець української медицини

Виповнилося 80 років від дня народження українського вченого, відомого письменника та журналіста, постійного автора нашого журналу, дослідника з історії медицини, високоінтелігентної людини — Юрія Віленського.


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»