Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№2(38) // 2011

 

Обкладинка

 

1. Оригінальні дослідження

 

Категорії операційного ризику в хірургії туберкульозу легень

Ю.Ф. Савенков, І.В. Корпусенко, Т.І. Дуплій, П.Є. Бакулін, В.В. Васильченко

Мета роботи — проаналізувати причини післяопераційної летальності для виділення категорій операційного ризику серед контингенту хворих фтизіохірургічного профілю.

Матеріали і методи. Проведено аналіз безпосередніх причин смерті 64 (3,2 %) хворих після 2000 торакальних операцій, виконаних за останні 15 років у ДОККЛПО «Фтизіатрія» з приводу туберкульозу легень. В основу критеріїв ступеня операційного ризику в хірургії туберкульозу легень нами покладено інтегральну оцінку низки доопераційних чинників. Загальними елементами для різних ступенів хірургічного ризику були об’єм інтраопераційної крововтрати, тривалість втручання, частота інтраопераційних ускладнень, рівень функціональних резервів, фаза клінічної стабілізації специфічного процесу.

Результати та обговорення. До низького ступеня операційного ризику ми відносимо сегментарні резекції легені у хворих з туберкуломами або обмеженим деструктивним туберкульозним процесом, 5-реберні екстраплевральні лікувальні торакопластики при обмеженому туберкульозному процесі, етапні 4—5-реберні екстраплевральні коригувальні торакопластики після резекції легені, операції локального екстраплеврального пневмолізу. До помірного ступеня операційного ризику нами віднесено сегментарні і полісегментарні резекції легені у хворих на кавернозний і фіброзно-кавернозний туберкульоз легень, при виконанні яких застосовано додаткові технічні елементи (екстраплевральне виділення легені, декортикація, плевректомія) після раніше перенесеного плевриту туберкульозної етіології, одномоментні трансплевральні або трансстернальні двосторонні резекції легені у хворих з обмеженим туберкульозом легень обсягом не більше ніж 4 сегменти. Ризик високого ступеня виникає при виконанні комбінованих резекцій (частка + S6, резекція + торакопластика), плевролобектомій і білобектомій, одномоментних двосторонніх резекцій обсягом 5—8 сегментів, операцій на єдиній легені, плевректомії, а також при реконструктивно-пластичних операціях у зв’язку з наявністю бронхіальних нориць і залишкової порожнини після часткових резекцій легень, при будь-яких видах операцій у хворих з двостороннім туберкульозом легень після 1-го етапу хірургічного лікування (резекція — торакопластика, резекція — резекція, резекція — кавернопластика) на тлі знижених показників функції зовнішнього дихання і серцево-судинної системи. Максимальний ступінь операційного ризику в хірургії туберкульозу легень асоціюється з пневмон- і плевропневмонектоміями, видаленням залишків легені за типом завершальної пневмонектомії, реконструктивно-пластичними операціями з приводу нориці головного бронха на тлі знижених показників функції зовнішнього дихання і серцево-судинної системи, а також з хірургічним втручанням за життєвими показаннями у зв’язку з легеневою або внутрішньоплевральною кровотечею, гострою перфорацією легені.

Висновки. У типовому фтизіохірургічному відділенні переважно виконують операції мінімального і помірного ступеня операційного ризику (82,5 %) з рівнем післяопераційної летальності 0,84 %. Частка хірургічних втручань високого і максимального ступеня ризику становила 17,4 %, а післяопераційна летальність — 13,2 %. Доцільно розподіляти оперативні втручання, які виконують у фтизіохірургічному відділенні, на групи з низьким, помірним, високим і максимальним ступенем операційного ризику. Летальність у групі максимального ризику в 52,3 разу вища, ніж у групі з низьким ступенем операційного ризику. В основу визначення операційного ризику в хірургії туберкульозу легень слід покласти обсяг і вид оперативного втручання, які самі собою відображують поширеність деструктивного процесу, тривалість захворювання, тяжкість перебігу процесу і ступінь обмеження функціональних резервів.



Ключові слова: туберкульоз легень, операційний ризик, критерії.

 

Категории операционного риска в хирургии туберкулеза легких

Ю.Ф. Савенков, И.В. Корпусенко, Т.И. Дуплий, П.Е. Бакулин, В.В. Васильченко

Цель работы — проанализировать причины послеоперационной летальности для выделения категорий операционного риска среди контингента больных фтизиохирургического профиля.

Материалы и методы. Проведен анализ непосредственных причин смерти 64 (3,2 %) больных после 2000 торакальных операций, выполненных за последние 15 лет в ДОККЛПО «Фтизиатрия» по поводу туберкулеза легких. В основу критериев степени операционного риска в хирургии туберкулеза легких нами положена интегральная оценка ряда дооперационных факторов. Общими элементами для разных степеней хирургического риска были: объем интраоперационной кровопотери, длительность вмешательства, частота интраоперационных осложнений, уровень функциональных резервов, фаза клинической стабилизации специфического процесса.

Результаты и обсуждение. К низкой степени операционного риска мы относим сегментарные резекции легкого у больных с туберкуломами или ограниченным деструктивным туберкулезным процессом, 5-реберные экстраплевральные лечебные торакопластики при ограниченном туберкулезном процессе, этапные 4—5-реберные экстраплевральные корригирующие торакопластики после резекции легкого, операции локального экстраплеврального пневмолиза. К умеренной степени операционного риска нами отнесены сегментарные и полисегментарные резекции легкого у больных кавернозным и фиброзно-кавернозным туберкулезом легких, при выполнении которых применили дополнительные технические элементы (экстраплевральное выделение легкого, декортикация, плеврэктомия) после ранее перенесенного плеврита туберкулезной этиологии, одномоментные трансплевральные или трансстернальные двусторонние резекции легкого у больных с ограниченным туберкулезом легких в объеме не более 4 сегментов. Риск высокой степени возникает при выполнении комбинированных резекций (доля + S6, резекция + торакопластика), плевролобэктомий и билобэктомий, одномоментных двусторонних резекций объемом 5—8 сегментов, операций на единственном легком, плеврэктомии, а также при реконструктивно-пластических операциях в связи с наличием бронхиальных свищей и остаточной полости после частичных резекций легких, при любых видах операций у больных с двусторонним туберкулезом легких после 1-го этапа хирургического лечения (резекция — торакопластика, резекция — резекция, резекция — кавернопластика) на фоне сниженных показателей функции внешнего дыхания и сердечно-сосудистой системы. Максимальная степень операционного риска в хирургии туберкулеза легких ассоциируется с пневмон- и плевропневмонэктомией, удалением остатков легкого по типу заключительной пневмонэктомии, реконструктивно-пластическими операциями по поводу свища главного бронха на фоне сниженных показателей функции внешнего дыхания и сердечно-сосудистой системы, а также с хирургическим вмешательством по жизненным показаниям в связи с легочным или внутриплевральным кровотечением, острой перфорацией легкого.

Выводы. В типичном фтизиохирургическом отделении преимущественно выполняют операции минимальной и умеренной степени операционного риска (82,5 %) с уровнем послеоперационной летальности 0,84 %. Доля хирургических вмешательств высокой и максимальной степени риска составила 17,4 %, а послеоперационная летальность — 13,2 %. Целесообразно подразделять оперативные вмешательства, выполняемые во фтизиохирургическом отделении, на группы с низкой, умеренной, высокой и максимальной степенью операционного риска. Летальность в группе максимального риска в 52,3 раза выше, чем в группе с низкой степенью операционного риска. В основе определения операционного риска в хирургии туберкулеза легких должны лежать объем и вид оперативного вмешательства, которые сами по себе отражают распространенность деструктивного процесса, продолжительность заболевания, тяжесть течения процесса и степень ограничения функциональных резервов.



Ключевые слова: туберкулез легких, операционный риск, критерии.

2. Оригінальні дослідження

 

Ефективність фібробронхоскопії у хворих на туберкульоз легень, яким застосовували колапсохірургічні методи лікування

В.Б. Бичковський, О.І. Шпак, М.С. Опанасенко, М.І. Калениченко, О.В. Терешкович, Б.М. Конік

Мета роботи — визначити ефективність застосування фібробронхоскопії при колапсохірургічному лікуванні хворих на туберкульоз легень.

Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз 85 випадків колапсохірургічного лікування хворих на туберкульоз легень із застосуванням фібробронхоскопії.

Результати та обговорення. Проведення санаційної фібробронхоскопії під час виконання колапсохірургічних втручань інтраопераційно та в післяопераційний період дає змогу на 13,7 % зменшити бактеріовиділення, майже на 12,4 % збільшити частоту закриття порожнин розпаду, зменшити кількість післяопераційних ускладнень, рецидивів та летальність.

Висновки. Виконання фібробронхоскопії інтраопераційно та у післяопераційний період дає змогу поліпшити результати лікування на 12,4—14,3 %.



Ключові слова: туберкульоз,торакопластика, фібробронхоскопія

 

Эффективность фибробронхоскопии у больных туберкулезом легких, которым применяли коллапсохирургические методы лечения

В.Б. Бычковский, О.И. Шпак, Н.С. Опанасенко, М.И. Калениченко, О.В. Терешкович, Б.Н. Коник

Цель работы — определить эффективность применения фибробронхоскопии при коллапсохирургическом лечении больных туберкулезом легких.

Материалы и методы. Проведен ретроспективный анализ 85 случаев коллапсохирургического лечения больных туберкулезом легких с применением фибробронхоскопии.

Результаты и обсуждение. Проведение санационной фибробронхоскопии при выполнении коллапсохирургических вмешательств интраоперационно и в послеоперационный период позволяет на 13,7 % уменьшить бактериовыделение, почти на 12,4 % увеличить количество закрытия полостей распада, уменьшить количество послеоперационных осложнений, рецидивов и летальность.

Выводы. Выполнение фибробронхоскопии интраоперационно и в послеоперационный период позволяет улучшить результаты лечения на 12,4—14,3 %.



Ключевые слова: туберкулез, торакопластика, фибробронхоскопия.

3. Оригінальні дослідження

 

Комбінована антибактеріальна терапія синдрому гострого легеневого пошкодження у постраждалих з травматичною хворобою

Є.М. Крутько, П.М. Замятін, Л.В. Провар

Мета роботи — оцінити застосування комбінованого (цефепім та амікацин) препарату «Потентокс» для антибактеріальної терапії у постраждалих із синдромом гострого легеневого пошкодження (СГЛП) за травматичної хвороби.

Матеріали і методи. У відділенні травматичного шоку клініки ДУ «Інститут загальної і невідкладної хірургії АМН України» у період із січня 2010 р. до грудня 2011 р. у 42 постраждалих з травматичною хворобою (тяжка травма грудей з множинними переломами ребер, контузія легень), ускладненою СГЛП, застосовано препарат «Потентокс» (фіксовану комбінацію цефепіму та амікацину) для лікування і профілактики інфекційних ускладнень. Вік постраждалих — від 19 до 65 років (середній вік — (54,1 ± 17,7) року). Оцінка тяжкості стану за шкалою APACHE II до лікування — від 2 до 15 балів, у середньому (11,5 ± 3,6) бала. Вияви органної недостатності, гіпоперфузії або гіпотензії спостерігали у 23 (54,8 %) постраждалих.

Результати та обговорення. Застосування фіксованої комбінації цефепіму та амікацину продемонструвало високу клінічну ефективність у комплексній інтенсивній терапії СГЛП — 83,3 % сприятливих результатів (одужання або клінічне поліпшення). У 3 (7,1 %) хворих, у яких СГЛП поєднувався з тяжкою черепно-мозковою травмою, змушені були змінити режим антибіотикотерапії, 2 (4,8 %) з них померли, незважаючи на лікування карбапенемами та повторні оперативні втручання.

Висновки. Застосування фіксованої комбінації цефепіму та амікацину продемонструвало високу (83,3 %) ефективність у лікуванні СГЛП. Отримані результати дають підстави для висновку про доцільність використання фіксованої комбінації цефепіму та амікацину для антибіотикопрофілактики у постраждалих з травматичною хворобою.



Ключові слова: травматична хвороба, синдром гострого легеневого пошкодження, антибактеріальна терапія, фіксована комбінація цефепіму та амікацину.

 

Комбинированная антибактериальная терапия синдрома острого легочного повреждения у пострадавших с травматической болезнью

Е.Н. Крутько, П.Н. Замятин, Л.В. Провар

Цель работы — оценить использование комбинированного (цефепим с амикацином) препарата «Потентокс» для антибактериальной терапии у пострадавших с синдромом острого легочного повреждения (СОЛП) при травматической болезни.

Материалы и методы. В отделении травматического шока клиники ГУ «Институт общей и неотложной хирургии АМН Украины» в период с января 2010 г. по декабрь 2011 г. у 42 пострадавших с травматической болезнью (тяжелая травма груди с множественными переломами ребер, контузия легких), осложненной СОЛП, применили препарат «Потентокс» (фиксированная комбинация цефепима и амикацина) для лечения и профилактики инфекционных осложнений. Возраст пострадавших — от 19 до 65 лет (средний возраст — (54,1 ± 17,7) года). Оценка тяжести состояния по шкале APACHE II до лечения — от 2 до 15 баллов, в среднем (11,5 ± 3,6) балла. Проявления органной недостаточности, гипоперфузии или гипотензии наблюдали у 23 (54,8 %) пострадавших.

Результаты и обсуждение. Применение фиксированной комбинации цефепима и амикацина продемонстрировало высокую клиническую эффективность в комплексной интенсивной терапии СОЛП — 83,3 % благоприятных результатов (выздоровление или клиническое улучшение). У 3 (7,1 %) больных, у которых СОЛП сочетался с тяжелой черепно-мозговой травмой, потребовалась смена режима антибиотикотерапии, 2 (4,8 %) из них умерли, несмотря на лечение карбапенемами и повторные оперативные вмешательства.

Выводы. Применение фиксированной комбинации цефепима и амикацина продемонстрировало высокую (83,3 %) эффективность в лечении СОЛП. Полученные результаты позволяют сделать вывод о целесообразности использования фиксированной комбинации цефепима и амикацина для антибиотикопрофилактики у пострадавших с травматической болезнью.



Ключевые слова: травматическая болезнь, синдром острого легочного повреждения, антибактериальная терапия, фиксированная комбинация цефепима и амикацина.

4. Оригінальні дослідження

 

Тромбопрофілактика різними дозами надропарину кальцію у хворих з абдомінальною хірургічною патологією і високим ризиком післяопераційних ускладнень

В.Г. Мішалов, Л.Ю. Маркулан, Є.С. Заводовський, Н.І. Штипук, П.П. Мінченко

Мета роботи — порівняльна оцінка ефективності та безпечності нефракціонованого гепарину (НФГ) та різних доз низькомолекулярних гепаринів (НМГ) для профілактики післяопераційних тромбозів у хворих загальнохірургічного профілю.

Матеріали і методи. На базі відділення загальної хірургії Олександрівської клінічної лікарні м. Києва в період з 2005 до 2010 р. прооперовано 57 хворих (22 чоловіків та 35 жінок), середній вік — (45 ± 7,5) року, з помірним та високим ступенем ризику тромботичних ускладнень. Хворих розподілено на три групи. Першу групу (16 осіб) склали хворі, які отримували НФГ підшкірно по 5000 МО за 1—2 год до операції і в такій самій дозі через 12 год після операції, а потім протягом 9—13 днів по 5000 МО тричі на добу. Другу групу (23 особи) — хворі, які отримували надропарин кальцію («Фраксипарин» виробництва GlaxoSmithKline) в дозі 0,3 мл 1 раз на добу підшкірно (2,850 anti-Xa IU). Третю (18 осіб) — надропарин кальцію в дозі 0,3 мл двічі на добу підшкірно (5,700 anti-Xa IU). Виконували: холецистектомію та пластику передньої черевної стінки проленовою сіткою (28 хворих); екстирпацію матки й абдомінопластику (15); круропексію з фундоплікацією та пластику передньої черевної стінки проленовою сіткою (4); субтотальну колектомію з приводу атонічного коліту (5); резекцію шлунка з приводу виразкової хвороби (5). За співвідношенням статей, середнім віком, характером операцій групи статистично не відрізнялися. Ефективність антикоагулянтної терапії оцінювали за частотою виникнення венозних тромбозів у системах глибоких та поверхневих вен нижніх кінцівок, клінічно значущих тромбоемболій легеневої артерії (ТЕЛА); безпечність — за частотою виникнення геморагічних ускладнень (масивні та/або дрібні кровотечі, гематоми місця ін’єкції).

Результати та обговорення. У 16 хворих зареєстровано 23 ускладнення, в жодному випадку не виявлено тромбозу глибоких вен нижніх кінцівок чи ТЕЛА. Сумарна кількість ускладнень була найбільшою у першій групі (1,19 на 1 хворого) порівняно з іншими групами. У другій групі ускладнень не було, а в третій групі — 0,22 на 1 хворого (р = 0,017).

Висновки. У хворих з абдомінальною хірургічною патологією з помірним та високим ризиком тромботичних ускладнень у післяопераційний період оптимальним є проведення тромбопрофілактики НМГ надропарином кальцію в дозі 2,850 anti-Xa IU на добу. Така тактика забезпечує надійну профілактику тромботичних ускладнень разом з низьким рівнем геморагічних ускладнень.



Ключові слова: надропарин кальцію, загальна хірургія, симультанні операції, тромбоемболічні ускладнення, профілактика.

 

Тромбопрофилактика различными дозами надропарина кальция у больных с абдоминальной хирургической патологией и высоким риском послеоперационных осложнений

В.Г. Мишалов, Л.Ю. Маркулан, Е.С. Заводовский, Н.И. Штыпук, П.П. Минченко

Цель работы — сравнительная оценка эффективности и безопасности нефракционированного гепарина (НФГ) и различных доз низкомолекулярных гепаринов (НМГ) для профилактики послеоперационных тромбозов у больных общехирургического профиля.

Материалы и методы. На базе отделения общей хирургии Александровской клинической больницы г. Киева в период с 2005 по 2010 г. прооперировано 57 больных (22 мужчин и 35 женщин), средний возраст — (45 ± 7,5) года, с умеренной и высокой степенью риска тромботических осложнений. Больные были распределены на три группы. Первую группу (n = 16) составили больные, получавшие НФГ подкожно по 5000 МЕ за 1—2 ч до операции и в той же дозе через 12 ч после операции, а затем в течение 9—13 дней по 5000 МЕ три раза в сутки. Вторую группу (n = 23) — больные, получавшие НМГ — надропарин кальция («Фраксипарин» производства GlaxoSmithKline) подкожно в дозе 0,3 мл 1 раз в сутки (2,850 anti-Xa IU). Третью (n = 18) — больные, получавшие надропарин кальция подкожно в дозе 0,3 мл 2 раза в сутки (5,700 anti-Xa IU). Выполняли: холецистэктомию и пластику передней брюшной стенки проленовой сеткой (28 больных); экстирпацию матки и абдоминопластику (15); круропексию с фундопликацией и пластику передней брюшной стенки проленовой сеткой (4); субтотальную колэктомию по поводу атонического колита (5); резекцию желудка по Гофмейстеру—Финстереру по поводу язвенной болезни желудка (5). По соотношению полов, среднему возрасту, характеру операций группы статистически не отличались. Эффективность антикоагулянтной терапии оценивали по частоте венозных тромбозов в системах глубоких и поверхностных вен нижних конечностей, клинически значимой тромбоэмболии легочной артерии (ТЭЛА); безопасность — по количеству геморрагических осложнений (массивные и/или мелкие кровотечения, гематомы места инъекции).

Результаты и обсуждение. У 16 больных зарегистрировано 23 осложнения, однако ни в одном случае не был обнаружен тромбоз глубоких вен нижних конечностей или ТЭЛА. Суммарное количество геморрагических осложнений было наибольшим в первой группе (1,19 на 1 больного) по сравнению с другими группами. Во второй группе осложнений не было, а в третьей группе — 0,22 на 1 больного (р = 0,017).

Выводы. У больных с абдоминальной хирургической патологией с умеренным и высоким риском тромботических осложнений в послеоперационный период оптимальным является проведение тромбопрофилактики НМГ надропарином кальция в дозе 2,850 anti-Xa IU в сутки. Такая тактика обеспечивает надежную профилактику тромботических осложнений наряду с низким уровнем геморрагических осложнений.



Ключевые слова: надропарин кальция, общая хирургия, симультанные операции, тромбоэмболические осложнения, профилактика.

5. Оригінальні дослідження

 

Роль і місце лапароскопії в діагностиці і лікуванні закритої поєднаної абдомінальної травми

Я.Л. Заруцький, І.Р. Трутяк, В.І. Рибачук, А.Є. Ткаченко

Мета роботи — оцінити доцільність і ефективність застосування відеолапароскопії (ВЛ) у постраждалих із закритою поєднаною абдомінальною травмою (ЗПАТ).

Матеріали і методи. Під спостереженням перебували 392 постраждалих із ЗПАТ. 71,67 % пацієнтів були віком до 39 років. Дві анатомо-функціональні ділянки були пошкоджені у 33,67 %, три — у 42,35 %, чотири — у 21,94 %, у 2,04 % пацієнтів мали місце пошкодження голови, грудей, живота, таза і кінцівок. Тяжкість травми і прогноз травматичної хвороби (ТХ) визначали за анатомо-функціональним показником і за допомогою багатофакторного аналізу. Постраждалих зі сприятливим прогнозом ТХ було 177, із сумнівним — 124 і з несприятливим — 91.

Результати та обговорення. У 25 постраждалих із ЗПАТ і сприятливим прогнозом перебігу ТХ застосували ВЛ із використанням обладнання Stryker. Лапароскопічно діагностували пошкодження печінки у 11 пацієнтів. У 9 з них виконано лапаротомію. У 2 пацієнтів з пошкодженнями печінки другого ступеня за Moore кровотечу із печінки зупинено діатермокоагуляцією через лапароскопічні порти, сановано і дреновано черевну порожнину. У 5 травмованих під час ВЛ діагностували травматичний панкреатит. Після консервативної терапії отримали добрий клінічний ефект. Для діагностики заочеревинних гематом ВЛ була значно інформативнішою за діагностичний перитонеальний лаваж. У 6 травмованих з переломами кісток таза і заочеревинними гематомами та проникненням крові у черевну порожнину виконано лапароскопічну санацію і дренування черевної порожнини без лапаротомії. У одного постраждалого лапароскопічно діагностували заочеревинний розрив сечового міхура, внаслідок чого було змінено хірургічну тактику. У 2 постраждалих з псевдосимптомами перитоніту за допомогою ВЛ виключали пошкодження органів черевної порожнини. Інформативність діагностичної ВЛ при ЗПАТ становила 96,23 %, а тривалість виконання — (25,3 ± 2,1) хв.

Висновки. У постраждалих із ЗПАТ, стабільною гемодинамікою і сприятливим прогнозом ТХ відеолапароскопія є діагностично цінним методом, який може бути лікувальним і дозволяє уникнути експлораційної лапаротомії.



Ключові слова: відеолапароскопія, закрита поєднана абдомінальна травма, діагностика.

 

Роль и место лапароскопии в диагностике и лечении закрытой сочетанной абдоминальной травмы

Я.Л. Заруцкий, И.Р. Трутяк, В.И. Рыбачук, А.Е. Ткаченко

Цель работы — оценить целесообразность и эффективность применения видеолапароскопии (ВЛ) у пострадавших с закрытой сочетанной абдоминальной травмой (ЗСАТ).

Материалы та методы. Под наблюдением находились 392 пострадавших с ЗСАТ. 71,67 % пациентов были в возрасте до 39 лет. Две анатомо-функциональные области были повреждены у 33,67 % пациентов, три — у 42,35 %, четыре — у 21,94 %, у 2,04 % пациентов были повреждения головы, груди, живота, таза и конечностей. Тяжесть травмы и прогноз травматической болезни (ТБ) определяли по анатомо-функциональному показателю и с помощью многофакторного анализа. Пострадавших с благоприятным прогнозом ТБ было 177, с сомнительным — 124, с неблагоприятным — 91.

Результаты и обсуждение. У 25 пострадавших с ЗСАТ и благоприятным прогнозом течения ТБ применили ВЛ с использованием оборудования Stryker. Лапароскопически диагностировали повреждение печени у 11 пациентов. У 9 из них выполнена лапаротомия. У 2 пациентов с повреждением печени второй степени по Moore кровотечение из печени остановлено диатермокоагуляцией через лапароскопические порты, санирована и дренирована брюшная полость. У 5 травмированных диагностировали лапароскопически травматический панкреатит. После консервативной терапии получен хороший клинический эффект. Для диагностики забрюшинных гематом ВЛ была более информативной, чем диагностический перитонеальный лаваж. У 6 травмированных с переломами костей таза и забрюшинными гематомами с проникновением крови в брюшную полость выполнена лапароскопическая санация и дренирование брюшной полости без лапаротомии. У одного пострадавшего лапароскопически диагностирован забрюшинный разрыв мочевого пузыря, что изменило хирургическую тактику. У 2 пострадавших с псевдосимптомами перитонита с помощью ВЛ исключили повреждение органов брюшной полости. Информативность диагностической ВЛ при ЗСАТ была 96,23 %, а продолжительность выполнения — (5,3 ± 2,1) мин.

Выводы. У пострадавших с ЗСАТ, стабильной гемодинамикой и благоприятным прогнозом ТБ видеолапароскопия является диагностически ценным методом, который может быть лечебным и позволяет избежать эксплоративной лапаротомии.



Ключевые слова: видеолапароскопия, закрытая сочетанная абдоминальная травма, диагностика.

6. Оригінальні дослідження

 

Ендоскопічні технології в комплексному лікуванні хворих з обтураційною непрохідністю товстої кишки

М.М. Стець, В.М. Перепадя, І.М. Молнар

Мета роботи — поліпшити результати хірургічного лікування хворих з обтураційною непрохідністю товстої кишки шляхом створення та впровадження в клінічну практику вдосконаленого алгоритму лікувально-діагностичної тактики.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 77 пацієнтів з обтураційною непрохідністю товстої кишки, які проходили лікування в умовах Київської МКЛ № 3 за період з 2000 до 2010 р. У 63 пацієнтів застосували традиційні лікувально-діагностичні алгоритми, 14 хворим проведено фіброколоноскопію та застосовано ендоскопічні методики декомпресії товстої кишки: стентування пухлин дистальних відділів сигмоподібної кишки під контролем ректороманоскопа поліхлорвініловими трубками, електрохірургічну резекцію пухлини, проведення зонда проксимальніше за стеноз за допомогою фіброколоноскопа.

Результати та обговорення. Розроблений алгоритм передбачає обов’язкове проведення фіброколоноскопії, що дає змогу не лише верифікувати рівень перешкоди, а й визначитися з методом проведення доопераційної декомпресії кишківника. Для декомпресії відділів кишківника проксимальніше за стеноз застосовано: стентування пухлин дистальних відділів сигмоподібної кишки під контролем ректороманоскопа поліхлорвініловими трубками, електрохірургічну резекцію пухлини, декомпресію кишківника шляхом заведення зонда проксимальніше за стеноз за допомогою фіброколоноскопа. У всіх випадках малоінвазивні методики дозволили провести адекватну декомпресію супрастенотичних відділів кишківника.

Висновки. Проведення лікувально-діагностичної фіброколоноскопії перед оперативним втручанням дає змогу верифікувати рівень перешкоди в товстій кишці та визначитися з методом застосування закритої декомпресії відділів кишківника проксимальніше за стеноз. Впровадження в клінічну практику ендоскопічних методик декомпресії товстої кишки шляхом стентування пухлин, заведення декомпресійного зонда за рівень стенозу та реканалізації просвіту кишки дало змогу збільшити кількість відстрочених оперативних втручань з 37 до 71 %, відсоток виконаних радикальних та циторедуктивних оперативних втручань з накладанням первинних анастомозів — з 32 до 66 % та зменшити рівень летальності з 17,5 до 14,3 %.



Ключові слова: рак товстої кишки, обтураційна кишкова непрохідність, ендоскопічна декомпресія кишківника.

 

Эндоскопические технологии в комплексном лечении больных с обтурационной непроходимостью толстой кишки

Н.М. Стець, В.Н. Перепадя, И.М. Молнар

Цель работы — улучшить результаты хирургического лечения больных с обтурационной непроходимостью толстой кишки путем создания и внедрения в клиническую практику усовершенствованного алгоритма лечебно-диагностической тактики.

Материалы и методы. Проанализированы результаты лечения 77 пациентов с обтурационной непроходимостью толстой кишки, находившихся на лечении в Киевской ГКБ № 3 за период с 2000 по 2010 г. У 63 больных с обтурационной непроходимостью толстой кишки применили традиционные лечебно-диагностические алгоритмы, 14 пациентам выполнили фиброколоноскопию и применили эндоскопические методики декомпрессии толстой кишки: стентирование опухолей дистальных отделов сигмовидной кишки под контролем ректороманоскопа полихлорвиниловыми трубками, электрохирургическую резекцию опухоли, проведение зонда проксимальнее стеноза с помощью фиброколоноскопа.

Результаты и обсуждение. Разработанный алгоритм предусматривает обязательное проведение фиброколоноскопии, позволяющей не только верифицировать уровень препятствия, но и определиться с методом проведения дооперационной декомпрессии кишечника. Для декомпрессии отделов кишечника проксимальнее стеноза применили: стентирование опухолей дистальных отделов сигмовидной кишки под контролем ректороманоскопа полихлорвиниловыми трубками, электрохирургическую резекцию опухоли, декомпрессию кишечника путем проведения зонда проксимальнее стеноза с помощью фиброколоноскопа. Во всех случаях малоинвазивные методики позволили провести адекватную декомпрессию супрастенотических отделов кишечника.

Выводы. Проведение лечебно-диагностической фиброколоноскопии перед оперативным вмешательством позволяет верифицировать уровень препятствия в толстой кишке и определиться с методом применения закрытой декомпрессии отделов кишечника проксимальнее стеноза. Внедрение в клиническую практику эндоскопических методик декомпрессии толстой кишки путем стентирования опухолей, проведения декомпрессионного зонда за уровень стеноза и реканализации просвета кишки позволило увеличить количество отсроченных оперативных вмешательств с 37 до 71 %, процент выполненных радикальных и циторедуктивных оперативных вмешательств с наложением первичных анастомозов — с 32 до 66 % и уменьшить уровень летальности с 17,5 до 14,3 %.



Ключевые слова: рак толстой кишки, обтурационная кишечная непроходимость, эндоскопическая декомпрессия кишечника.

7. Оригінальні дослідження

 

Значення дисбіозу товстого кишечнику в патогенезі гострого апендициту та його ускладнень

Б.Г. Безродний, Г.М. Дранник, А.В. Іовіца, Л.Д. Мартинович, А.І. Мойсеєнко, О.Л. Бондарчук

Мета роботи — вивчити значення дисбіозу товстого кишечнику в патогенезі гострого апендициту, оцінити вплив корекції дисбіозу на відновлення моторноевакуаторної функції кишечнику в післяопераційний період та можливість використання з цією метою пробіотика-біоентеросептика, який містить суспензію спор Bacillus clausii («Ентерожерміна», sanofi-aventis, Франція).

Матеріали і методи. У дослідженні взяли участь дві групи хворих на деструктивні форми гострого апендициту, які були прооперовані у міській клінічній лікарні № 4 м. Києва у період 2004—2010 рр. Пацієнтам контрольної групи проведено стандартне хірургічне лікування — апендектомію з дренуванням черевної порожнини. Хворі дослідної групи, крім стандартного лікування, отримували пробіотик-біоентеросептик із суспензією спор Bacillus clausii.

Результати та обговорення. У хворих дослідної групи зросла кількість анаеробних бактерій: біфідобактерій — на 36,6 % та лактобактерій — на 40,9 %. Відзначено відсутність висівання дріжджоподібних грибів роду Candida та зменшення висівання представників умовно-патогенної мікрофлори. У пацієнтів контрольної групи збільшилося висівання представників умовно-патогенної мікрофлори та дріжджоподібних грибів роду Candida на 0,8 %.

Висновки. Гострий апендицит у 49,4 % пацієнтів розвивається на тлі дисбіозу товстого кишечнику II—III ступеня. Антибактеріальна терапія у хворих на гострий апендицит збільшує ступінь дисбіозу товстого кишечнику та спричиняє формування кандидозу. Застосування пробіотика-біоентеросептика із суспензією спор Bacillus clausii відновлює мікробіоценоз товстого кишечнику та прискорює реабілітацію хворих у післяопераційний період.



Ключові слова: гострий апендицит, пробіотик-біоентеросептик, дисбіоз товстого кишечнику.

 

Значение дисбиоза толстого кишечника в патогенезе острого аппендицита и его осложнений

Б.Г. Безродный, Г.Н. Дранник, А.В. Иовица, Л.Д. Мартынович, А.И. Мойсеенко, О.Л. Бондарчук

Цель работы — изучить значение дисбиоза толстого кишечника в патогенезе острого аппендицита, оценить влияние коррекции дисбиоза на восстановление моторно-эвакуаторной функции кишечника в послеоперационный период и возможность применения с этой целью пробиотика-биоэнтеросептика, который содержит суспензию спор Bacillus clausii («Энтерожермина», sanofi-aventis, Франция).

Материалы и методы. В исследовании приняли участие две группы больных с деструктивными формами острого аппендицита, прооперированные в городской клинической больнице № 4 г. Киева в 2004—2010 гг. Пациентам контрольной группы проведено стандартное хирургическое лечение — аппендэктомия с дренированием брюшной полости. Пациенты опытной группы, кроме стандартного лечения, получали пробиотик-биоэнтеросептик с суспензией спор Bacillus clausii.

Результаты и обсуждение. У пациентов опытной группы увеличилось количество анаэробных бактерий: бифидобактерий — на 36,6 % и лактобактерий — на 40,9 %. Отмечено отсутствие высевания дрожжеподобных грибов рода Candida и уменьшение высевания представителей условно-патогенной микрофлоры. У пациентов контрольной группы увеличилось высевание представителей условно-патогенной микрофлоры и дрожжеподобных грибов рода Candida на 0,8 %.

Выводы. Острый аппендицит у 49,4 % пациентов развивается на фоне дисбиоза толстого кишечника II—III степени. Антибактериальная терапия у больных с острым аппендицитом усугубляет степень дисбиоза толстого кишечника и способствует формированию кандидоза. Использование пробиотика-биоэнтеросептика с суспензией спор Bacillus clausii восстанавливает микробиоценоз толстого кишечника и ускоряет реабилитацию больных в послеоперационный период.



Ключевые слова: острый аппендицит, пробиотик-биоэнтеросептик, дисбиоз толстого кишечника.

8. Оригінальні дослідження

 

Вплив раннього ентерального зондового харчування на білковий і ліпідний обмін у хворих, оперованих з приводу виразкової хвороби та раку шлунка

Н.Г. Мамедов

Мета роботи — вивчити вплив застосування раннього ентерального зондового харчування в післяопераційний період на білковий і ліпідний обмін у хворих, оперованих з приводу виразкової хвороби та раку шлунка.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати дослідження 54 хворих з виразками гастродуоденальної зони і раком шлунка, з них у 28 хворих у ранній післяопераційний період вивчали порушення білкового обміну, у 26 — ліпідного обміну. Для усунення зазначених порушень, крім інфузійної терапії, використовували ентеральне зондове харчування. У ранній післяопераційний період (1—2-а, 3-я-5-а, 7—10-а доба) у хворих вивчали ступінь порушення білкового та ліпідного обміну.

Результати та обговорення. Обстеження хворих засвідчило, що в ранній післяопераційний період відбуваються глибокі порушення білкового та ліпідного обміну. Завдяки ранньому ентеральному харчуванню з поступовим переходом на природне харчування до 7—10-ї доби всі показники білкового і ліпідного обміну поліпшуються.

Висновки. Застосування раннього ентерального зондового харчування в післяопераційний період значно прискорює нормалізацію показників перекисного окиснення ліпідів, що сприяє поліпшенню результатів операції.



Ключові слова: гастродуоденальна виразка, ентеральне зондове харчування, ліпідний обмін, білковий обмін.

 

Влияние раннего энтерального зондового питания на белковый и липидный обмен у больных, оперированных по поводу язвенной болезни и рака желудка

Н.Г. Мамедов

Цель работы — изучить влияние применения раннего энтерального зондового питания в послеоперационный период на белковый и липидный обмен у больных, оперированных по поводу язвенной болезни и рака желудка.

Материалы и методы. Проанализированы результаты исследования 54 больных с язвами гастродуоденальной зоны и раком желудка, из них у 28 больных в ранний послеоперационный период изучали нарушение белкового обмена, у 26 — липидного. Для устранения указанных нарушений, наряду с инфузионной терапией, использовали энтеральное зондовое питание. В ранний послеоперационный период (1—2, 3—5, 7—10-е сутки) у больных изучали степень нарушения белкового и липидного обмена.

Результаты и обсуждение. Обследование больных показало, что в ранний послеоперационный период возникают глубокие нарушения белкового и липидного обмена. Благодаря раннему энтеральному питанию с постепенным переходом на естественное питание к 7—10-м суткам все показатели липидного и белкового обмена улучшались.

Выводы. Применение раннего энтерального зондового питания в послеоперационный период значительно ускоряет нормализацию показателей перекисного окисления липидов, что способствует улучшению результатов операции.



Ключевые слова: гастродуоденальная язва, энтеральное зондовое питание, липидный обмен, белковый обмен.

9. Оригінальні дослідження

 

Вплив цитокінорієнтованої терапії на частоту розвитку гнійно-септичних ускладнень і виживаність хворих з післяопераційним перитонітом

В.В. Бойко, Ю.В. Іванова

Мета роботи — оцінити ефективність застосування рекомбінантного інтерлейкіну-2 людини («Біолейкін» виробництва корпорації «Артеріум», Україна) в комплексі лікування хворих з післяопераційним перитонітом.

Матеріали і методи. Проведено оцінку наслідків терапії 32 пацієнтів віком від 38 до 77 років з післяопераційним перитонітом, котрі лікувалися у відділенні хірургічних інфекцій ГУ «Інститут загальної та невідкладної хірургії АМН України» Харкова в 2009 — 2010 рр. Хворих методом випадкової вибірки розподілено на дві групи: контрольну (n= 17) і основну (n= 15). Основні причини розвитку післяопераційного перитоніту у хворих як контрольної, так і основної групи — неспроможність швів анастомозів і перфорації гострих виразок травного каналу. Всіх хворих прооперовано в ургентному порядку під загальним знеболенням. Ліквідовували і/або обмежували осередок інфекції, санували і дренували первинні осередки. У післяопераційний період призначали антибактеріальну, інфузійно-детоксикаційну, протизапальну та імунотропну терапію. Імунокорекцію проводили з урахуванням порушень імунного статусу. Хворим, у яких концентрація ІЛ-6 в сироватці крові перевищувала 15 пкг/мл, проводили антицитокінову терапію — призначали кортикостероїди (гідрокортизон 300 мг/добу протягом 5 діб), пентоксифілін. У хворих зі зниженою сироватковою концентрацією ІЛ-2 і ІЛ-4 (менше 40 пкг/мл) і відносною і/або абсолютною лімфопенією з 3-ї доби проводили цитокінову терапію вітчизняним рекомбінантним інтерлейкіном-2 людини (по 0,5—1,0 мг внутрішньовенно краплинно на 400 мл ізотонічного розчину NaCl через 48 год, від 2 до 5 інфузій — залежно від ступеня порушень). У всіх хворих оцінювали розвиток інфекційних ускладнень, рівень післяопераційної летальності.

Результати та обговорення. Підставами для призначення рекомбінантного інтерлейкіну-2 людини пацієнтам основної групи були зниження сироваткових концентрацій ІЛ-2 до (7,2 ± 1,3) пкг/мл і відносна і/або абсолютна лімфопенія (рівень лімфоцитів 8,9 % ± 2,9 %). У хворих із сприятливим наслідком на 4—5-ту добу після операції підвищилася концентрація ІЛ-2, ІЛ-4 в сироватці крові, знизився рівень ІЛ-6. Загальна кількість гнійно-септичних ускладнень (ГСУ) у хворих контрольної групи становила 82,4 %, при цьому померли 8 (47,1 %) пацієнтів. Безпосередньою причиною смерті у 4 (23,6 %) хворих цієї групи були ГСУ. Загальна кількість ГСУ в основній групі становила 66,7 %, померли 5 (33,3 %) пацієнтів, ГСУ спричинили смерть у 2 (13,3 %) пацієнтів, тобто летальність унаслідок ГСУ в контрольній групі становила 23,5 %, в основній — 13,3 %.

Висновки. Динаміка значень сироваткових концентрацій ІЛ-2, ІЛ-4 і ІЛ-6 є прогностично значущою, що дозволяє визначити тактику лікування пацієнтів з післяопераційним перитонітом: цитокінова терапія показана хворим із зниженням концентрації ІЛ-2 і ІЛ-4 менше 40 пкг/мл і відносною і/або абсолютною лімфопенією. Пацієнтам, у яких сироваткова концентрація ІЛ-6 вища за 15 пкг/мл, показана антицитокінова терапія. Введення в комплекс лікування хворих основної групи з післяопераційним перитонітом цитокінової терапії рекомбінантним інтерлейкіном-2 людини дало змогу домогтися зниження розвитку ГСУ з 82,4 до 66,7 % випадків, смертності через ГСУ — з 23,6 до 13,3 % (за рахунок стимулювання механізмів імунологічного захисту).



Ключові слова: післяопераційний перитоніт, лікування, цитокінова терапія, антицитокінова терапія, рекомбінантний інтерлейкін-2 людини.

 

Влияние цитокинориентированной терапии на частоту развития гнойно-септических осложнений и выживаемость больных с послеоперационным перитонитом

В.В. Бойко, Ю.В. Иванова

Цель работы — оценить эффективность применения рекомбинантного интерлейкина-2 человека («Биолейкин» производства корпорации «Артериум», Украина) в комплексе лечения больных с послеоперационным перитонитом.

Материалы и методы. Проведена оценка результатов терапии 32 пациентов в возрасте от 38 до 77 лет с послеоперационным перитонитом, проходивших лечение в отделении хирургических инфекций ГУ «Институт общей и неотложной хирургии АМН Украины» Харькова в 2009—2010 гг. Больные методом случайной выборки были разделены на две группы: контрольную (n = 17) и основную (n = 15). Основные причины развития послеоперационного перитонита у больных как контрольной, так и основной группы — несостоятельность швов анастомозов и перфорации острых язв пищеварительного канала. Все пациенты оперированы в ургентном порядке под общим обезболиванием. Удаляли и/или ограничивали очаг инфекции, проводили санацию и дренирование первичных очагов. В послеоперационный период назначали антибактериальную, инфузионно-детоксикационную, противовоспалительную, иммунотропную терапию. Иммунокоррекцию проводили с учетом нарушений иммунного статуса. У больных, у которых концентрация ИЛ-6 в сыворотке крови превышала 15 пкг/мл, проводили антицитокиновую терапию — назначали кортикостероиды (гидрокортизон по 300 мг/сут в течение 5 сут), пентоксифиллин. У больных со сниженной сывороточной концентрацией ИЛ-2 и ИЛ-4 (менее 40 пкг/мл) и относительной и/или абсолютной лимфопенией с 3-х суток проводили цитокиновую терапию отечественным рекомбинантным интерлейкином-2 человека (по 0,5—1,0 мг внутривенно капельно на 400 мл изотонического раствора NaCl через 48 ч; от 2 до 5 инфузий, в зависимости от степени выявленных нарушений). У всех больных оценивали инфекционные осложнения и уровень послеоперационной летальности.

Результаты и обсуждение. Основаниями для назначения рекомбинантного интерлейкина-2 человека пациентам основной группы были снижение сывороточных концентраций ИЛ-2 до (7,2 ± 1,3) пкг/мл и относительная и/или абсолютная лимфопения (уровень лимфоцитов 8,9 % ± 2,9 %). У больных с благоприятным исходом на 4—5-е сутки после операции повысились концентрации ИЛ-2, ИЛ-4 в сыворотке крови и снизился уровень ИЛ-6. Общее количество гнойно-септических осложнений (ГСО) у больных контрольной группы составило 82,4 %, при этом умерли 8 (47,1 %) пациентов. Непосредственной причиной смерти у 4 (23,6 %) больных этой группы были ГСО. Общее количество ГСО в основной группе составило 66,7 %, умерли 5 (33,3 %) пациентов. ГСО были причиной смерти у 2 (13,3 %) пациентов, то есть летальность по причине ГСО в контрольной группе составила 23,5 %, в основной — 13,3 %.

Выводы. Динамика сывороточных концентраций ИЛ-2, ИЛ-4 и ИЛ-6 является прогностически значимой, позволяя определить тактику лечения пациентов с послеоперационным перитонитом: цитокиновая терапия показана больным со снижением концентрации ИЛ-2 и ИЛ-4 ниже 40 пкг/мл и относительной и/или абсолютной лимфопенией. Пациентам, у которых сывороточная концентрация ИЛ-6 выше 15 пкг/мл, показана антицитокиновая терапия. Включение в комплекс лечения больных основной группы с послеоперационным перитонитом цитокиновой терапии рекомбинантным интерлейкином-2 человека позволило добиться снижения развития ГСО с 82,4 до 66,7 % случаев, смертности от ГСО — с 23,6 до 13,3 % (за счет стимуляции механизмов иммунологической защиты).



Ключевые слова: послеоперационный перитонит, лечение, цитокиновая терапия, антицитокиновая терапия, рекомбинантный интерлейкин-2 человека.

10. Оригінальні дослідження

 

Прогнозування перебігу загоєння гнійних ран

О.В. Лігоненко, І.І. Дігтяр, М.І. Кравців

Мета роботи — розробити алгоритм прогнозування перебігу ранозагоєння при лікуванні хворих з гострою гнійною патологією м’яких тканин.

Матеріали і методи. Для визначення основних чинників, які впливають на перебіг ранозагоєння, проведено ретроспективний аналіз історій хвороб 117 пролікованих хворих з гострими гнійно-запальними ураженнями м’яких тканин. Для побудови алгоритму прогнозування ранозагоєння застосовано бінарний логістичний регресійний аналіз.

Результати та обговорення. Побудовано спеціальну розрахункову шкалу балів та розроблено алгоритм прогнозу загоєння гнійних ран. Якість запропонованого прогностичного алгоритму: чутливість — 87,5 %, специфічність — 98,1 %, точність — 96,7 %.

Висновки. Розроблений алгоритм доцільно використовувати як метод прогнозу перебігу ранозагоєння у хворих з гострими гнійно-запальними ураженнями м’яких тканин (точність методу — 96,7 %).



Ключові слова: логістичний регресійний аналіз, прогнозування, гнійна рана.

 

Прогнозирование течения заживления гнойных ран

А.В. Лигоненко, И.И. Дигтярь, Н.И. Кравцив

Цель работы — разработать алгоритм прогнозирования течения ранозаживления при лечении больных с острой гнойной патологией мягких тканей.

Материалы и методы. Для определения основных факторов, влияющих на процесс заживления ран, проведен ретроспективный анализ историй болезней 117 пролеченных больных с острыми гнойно-воспалительными поражениями мягких тканей. Для построения алгоритма прогнозирования заживления ран использован бинарный логистический регрессионный анализ.

Результаты и обсуждение. Построена специальная расчетная шкала баллов и разработан алгоритм прогнозирования заживления гнойных ран. Качество предложенного прогностического алгоритма: чувствительность — 87,5 %, специфичность — 98,1 %, точность — 96,7 %.

Выводы. Разработанный алгоритм целесообразно использовать как метод прогнозирования течения заживления ран у больных с острыми гнойно-воспалительными поражениями мягких тканей (точность метода — 96,7 %).



Ключевые слова: логистический регрессионный анализ, прогнозирование, гнойная рана.

11. Оригінальні дослідження

 

Оцінка лікарських помилок при діагностиці раку молочної залози в умовах загальнолікарняної мережі

Р.К. Тащієв, В.Т. Барателі

Мета роботи — проаналізувати лікарські помилки при виявленні раку молочної залози (РМЗ), установити групи підвищеного ризику, основні причини пізньої діагностики та визначити шляхи мінімізації частоти помилок медичних працівників.

Матеріали і методи. Для вивчення лікарських помилок на первинному етапі діагностики РМЗ нами було проаналізовано 200 історій хвороби пацієнток з цією патологією IIБ—IV стадії. Всі хворі звернулися по медичну допомогу самостійно, минаючи первинну ланку діагностики.

Результати та обговорення. У 84 % випадків РМЗ було підтверджено патоморфологічно, у 12 % — за допомогою маммографічного обстеження і в 4 % випадків — візуально. В 75 % випадків пухлину виявили самі жінки, у 8 % — в оглядових кабінетах, у 12 % — лікарі-гінекологи, у 5 % — під час профоглядів. 41 % пацієнток звернулися до лікаря в строки від 1 тиж до 1 міс після виявлення пухлини, 36 % — від 1 до 3 міс, 10 % — від 3 до 6 міс, 10 % — від 6 до 12 міс, 3 % — понад 1 рік. 42 % жінок протягом 5 років і більше до виявлення РМЗ відзначали періодичні порушення менструального циклу, надлишкову масу тіла і патологію щитоподібної залози. У 14 % пацієнток у родині мали місце випадки злоякісних захворювань серед близьких родичів жіночої статі. 8 % жінок перенесли мастит у минулому.

Висновки. Отримані результати свідчать, що первинна ланка надання медичної допомоги практично не задіяна. 46 % жінок з вперше виявленим РМЗ III—IV стадії понад 2 роки спостерігалися лікарями за місцем проживання та отримували амбулаторну або стаціонарну допомогу, 75 % жінок звертаються до онкодиспансеру самостійно, минаючи первинну ланку діагностики, 56 % жінок звертаються в терміни від 1 міс до 1 року з моменту виявлення у себе пухлиноподібного утворення. Необхідно створити єдину електронну базу даних і електронний паспорт хворих, що дасть змогу збільшити частоту виявлення хворих з I–II стадією захворювання.



Ключові слова: рак молочної залози, лікарські помилки, рання діагностика раку молочної залози.

 

Оценка врачебных ошибок при диагностике рака молочной железы в условиях общелечебной сети

Р.К. Тащиев, В.Т. Баратели

Цель работы — проанализировать врачебные ошибки при выявлении рака молочной железы (РМЖ), установить группы повышенного риска, основные причины поздней диагностики и определить пути минимизации частоты ошибок медицинских работников.

Материалы и методы. Для изучения врачебных ошибок на первичном этапе диагностики РМЖ проанализировано 200 историй болезни пациенток с данной патологией IIБ—IV стадии в возрасте от 36 до 75 лет. Все больные обратились за медицинской помощью самостоятельно, минуя первичное звено диагностики.

Результаты и обсуждение. В 84 % случаев РМЖ подтвержден патоморфологически, в 12 % — с помощью маммографического обследования и в 4 % случаев — визуально. В 75 % случаев опухоль обнаружена самими женщинами, в 8 % — в смотровых кабинетах, в 12 % — врачами-гинекологами, в 5 % — при профосмотрах. 41 % пациенток обратились к врачу в сроки от 1 нед до 1 мес после обнаружения опухоли, 36 % — от 1 до 3 мес, 10 % — от 3 до 6 мес, 10 % — от 6 до 12 мес, 3 % — позднее 1 года. 42 % женщин в течение 5 лет и более до выявления РМЖ отмечали периодические нарушения менструального цикла, избыточную массу тела и патологию щитовидной железы. У 14 % пациентов в семье были отмечены случаи злокачественных заболеваний среди близких родственников женского пола. 8 % женщин перенесли мастит в прошлом.

Выводы. Полученные результаты свидетельствуют, что первичное звено оказания медицинской помощи практически не задействовано. 46 % женщин с впервые выявленным РМЖ III—IV стадии более 2 лет наблюдались врачами по месту жительства и получали амбулаторную либо стационарную помощь, 75 % женщин обращаются в онкодиспансер самостоятельно, минуя первичное звено диагностики, 56 % женщин обращаются в сроки от 1 месяца до 1 года с момента выявления у себя опухолевидного образования. Необходимо создание единой электронной базы данных и электронного паспорта больных, что позволит увеличить частоту выявления больных с I—II стадией заболевания.



Ключевые слова: рак молочной железы, врачебные ошибки, ранняя диагностика рака молочной железы.

12. Оригінальні дослідження

 

Оцінка клінічної ефективності застосування гепатотропних інфузійних препаратів у хворих із глибокими та поширеними опіками

Г.П. Козинець, О.І. Осадча, А.М. Боярська, О.Ю. Сорокіна, В.В. Калашников, Н.П. Саєнко

Мета роботи — довести доцільність призначення та клінічну ефективність гепатотропних інфузійних препаратів у хворих із глибокими та поширеними опіками на прикладі застосування препарату L-орнітину-L-аспартату («Орнітокс», Мілі Хелскере Лтд, Великобританія) у гострий період хвороби у пацієнтів з глибокими та поширеними опіками.

Матеріали і методи. В основу дослідження покладено аналіз наслідків лікування 43 дорослих пацієнтів віком від 19 до 65 років з опіками площею ураження від 20 до 65 % із глибиною ІІІ А, Б — IV ступеня, що перебували на стаціонарному лікуванні в Київському міському центрі термічної травми і пластичної хірургії (Київська міська клінічна лікарня № 2). У всіх хворих досліджували основні біохімічні показники крові, визначали ступінь вираженості ендотоксикозу, функціональну активність нейтрофільних гранулоцитів у НСТ-тесті, вміст PAS-позитивних речовин нейтрофільних гранулоцитів.

Результати та обговорення. Встановлено високу ефективність використання L-орнітину-L-аспартату в гострий період опікової хвороби, яка полягає в зниженні вираженості ендогенної інтоксикації, запобіганні токсичному ураженню гепатобіліарної системи, збереженні енергетичних резервів організму.

Висновки. Гепатотропні інфузійні препарати посилюють лікувальний вплив на функціонально-морфологічний стан печінки у хворих з великими та поширеними опіками. Їх доцільно призначати для профілактики та лікування післяопікових інтоксикаційних гепатитів. Застосування амінокислотного гепатопротектора L-орнітину-L-аспартату («Орнітокс») в комплексі лікування хворих із глибокими та поширеними опіками площею від 20 до 65 % та з глибиною ураження ІІІ А, Б — IV ступеня сприяє оптимізації біохімічних показників (вміст загального білірубіну зменшився на 16 %, а сечовини — на 78 %), зменшує цитолітичну активність сироватки крові (зниження цитолітичної активності фракції сполук середніх (10—200 нм) розмірів на 27 % у хворих основної групи), особливо альбумінової фракції та фракції токсинів середніх розмірів, прискорює оптимізацію функціональної активності нейтрофільних гранулоцитів у НСТ-тесті та сприяє зниженню вмісту кріоглобулінів. Така тенденція підтверджується динамікою показників вмісту PAS-позитивних речовин у нейтрофільних гранулоцитах периферичної крові як маркера вмісту глікогену (збільшенням на 22 %), що відіграє важливу роль в енергетичному метаболізмі клітин.



Ключові слова: опікова хвороба, гепатобіліарна система, ендотоксикоз, функціональна активність фагоцитуючих клітин, L-орнітину-L-аспартат, «Орнітокс».

 

Оценка клинической эффективности применения гепатотропных инфузионных препаратов у больных с глубокими и распространенными ожогами

Г.П. Козинец, О.И. Осадчая, А.М. Боярская, О.Ю. Сорокина, В.В. Калашников, Н.П. Саенко

Цель работы — доказать целесообразность назначения и клиническую эффективность гепатотропных инфузионных препаратов у больных с глубокими и распространенными ожогами на примере применения препарата L-орнитина-L-аспартата «Орнитокс» (Мили Хелскере Лтд, Великобритания) в острый период болезни.

Материалы и методы. В основу работы положен анализ результатов лечения 43 пациентов в возрасте от 19 до 65 лет с ожогами площадью поражения от 20 до 65 % с глубиной III А, Б — IV степени, находившихся на стационарном лечении в Киевском городском центре термической травмы и пластической хирургии (Киевская городская клиническая больница № 2). У всех больных исследовали основные биохимические показатели крови, определяли степень выраженности эндотоксикоза, функциональную активность нейтрофильных гранулоцитов в НСТ-тесте, содержание PAS-позитивных веществ нейтрофильных гранулоцитов.

Результаты и обсуждение. Установлена высокая эффективность препарата L-орнитина-L-аспартата в острый период ожоговой болезни, которая заключается в снижении выраженности эндогенной интоксикации, предупреждении токсического поражения гепатобилиарной системы, сохранении энергетических резервов организма.

Выводы. Назначение гепатотропных инфузионных препаратов больным с большими и распространенными ожогами усиливает лечебное воздействие на функционально-морфологическое состояние печени. Они показаны для профилактики и лечения послеожоговых интоксикационных гепатитов. Применение аминокислотного гепатопротектора L-орнитина-L-аспартата («Орнитокс») в комплексе лечения больных с глубокими и распространенными ожогами с площадью поражения от 20 до 65 % и глубиной III А, Б — IV степени способствует оптимизации биохимических показателей (содержание общего билирубина уменьшилось на 16 %, а мочевины — на 78 %), уменьшает цитолитическую активность сыворотки крови (снижение цитолитической активности фракции соединений средних (10—200 нм) размеров на 27 % у больных основной группы), особенно альбуминовой фракции и фракции токсинов средних размеров, способствует оптимизации функциональной активности нейтрофильных гранулоцитов в НСТ-тесте и снижению содержания криоглобулинов. Такая тенденция подтверждается динамикой показателей содержания PAS-позитивных веществ в нейтрофильных гранулоцитах периферической крови как маркера содержания гликогена (увеличением на 22 %), что играет важную роль в энергетическом метаболизме клеток.



Ключевые слова: ожоговая болезнь, гепатобилиарная система, эндотоксикоз, функциональная активность фагоцитирующих клеток, L-орнитина-L-аспартат, «Орнитокс».

13. Оригінальні дослідження

 

Проба на холодовий стрес як метод дослідження порушення артеріального притоку у хворих із хронічною посттравматичною ішемією пальців і кисті

О.Ю. Фурманов, М.С. Старцева

Мета роботи — встановити залежність між ступенем холодової інтолерантності і типом порушення артеріального притоку у хворих з хронічною посттравматичною ішемією пальців і кисті.

Матеріали і методи. Основну групу становили 19 пацієнтів з наслідками травм кисті і пальців, контрольну — 8 здорових осіб. Пацієнтів основної групи розподілили на три підгрупи залежно від ступеня хронічної посттравматичної ішемії кисті.

Результати та обговорення. Проведення тесту на холодову інтолерантність засвідчило, що в усіх пацієнтів з хронічною посттравматичною ішемією, яка виникла внаслідок порушень артеріального притоку до пальців і кисті, холодова інтолерантність збільшувалася, причому найбільшою мірою — у пацієнтів з наявністю колатерального кровотоку, що виявлялося подовженням терміну відновлення вихідної температури. Тип порушень артеріального притоку до кисті і пальців визначав не тільки ступінь хронічної ішемії тканин, а й компенсаторні можливості кровотоку.

Висновки. Тип порушення артеріального притоку визначає не тільки ступінь хронічної ішемії тканин, а й вірогідну (p < 0,05) зміну холодової чутливості при проведенні проби на холодову інтолерантність.



Ключові слова: холодова інтолерантність, хронічна ішемія, термометрія, артеріографія, лазерна допплерівська флуометрія.

 

Проба на холодовой стресс как метод исследования нарушения артериального притока у больных с хронической посттравматической ишемией пальцев и кисти

А.Ю. Фурманов, М.С. Старцева

Цель работы — установить зависимость между степенью холодовой интолерантности и типом нарушения артериального притока у больных с хронической посттравматической ишемией пальцев и кисти.

Материалы и методы. Основную группу составили 19 пациентов с последствиями травм кисти и пальцев, контрольную — 8 здоровых лиц. Пациентов основной группы разделили на три подгруппы в зависимости от степени хронической посттравматической ишемии кисти.

Результаты и обсуждение. Проведение теста на холодовой стресс показало, что у всех пациентов с хронической посттравматической ишемией, возникшей вследствие нарушения артериального притока к пальцам и кисти, холодовая интолерантность увеличивалась, причем в наибольшей степени — у пациентов с наличием коллатерального кровотока, что проявлялось удлинением срока восстановления исходной температуры. Тип нарушения артериального притока к кисти и пальцам определял не только степень хронической ишемии тканей, но и компенсаторные возможности кровотока.

Выводы. Тип нарушения артериального притока определяет не только степень хронической ишемии тканей, но и достоверное (p < 0,05) изменение холодовой чувствительности при проведении пробы на холодовую интолерантность.



Ключевые слова: холодовая интолерантность, хроническая ишемия, термометрия, артериография, лазерная допплеровская флуометрия.

14. Оригінальні дослідження

 

Лікування хворих з хронічною венозною недостатністю, ускладненою трофічними виразками, із застосуванням субфасціальної ендоскопічної дисекції перфорантних вен на тлі емпіричної антибіотикотерапії

В.Г. Мішалов, Л.Ю. Маркулан, Є.С. Заводовський

Мета роботи — оцінити ефективність лікування хворих з хронічною венозною недостатністю (ХВН), ускладненою трофічними виразками, із застосуванням субфасціальної ендоскопічної дисекції перфорантних вен на тлі емпіричної антибіотикотерапії.

Матеріали і методи. У дослідження включено 43 пацієнтів з ХВН, ускладненою трофічною виразкою гомілки, та підтвердженим горизонтальним рефлюксом у перфорантних венах нижньої третини гомілки. Хірургічне лікування всіх пацієнтів передбачало усунення горизонтального венозного рефлюксу шляхом ендоскопічної субфасціальної дисекції перфорантних вен з доступом, віддаленим від зони трофічної виразки щонайменше на 30 см. Хворі були розподілені на дві групи залежно від тактики лікування. Групи були порівнянними за віком, співвідношенням статей, тривалістю захворювання, розміром виразок та методами місцевого і комплексного лікування. Першу групу становили 23 хворих, які перебували на стаціонарному лікуванні в період з 2008 до 2009 р. Оперативне лікування виконували після очищення рани та появи зрілої грануляційної тканини. В другу групу ввійшли 20 хворих, які перебували на стаціонарному лікуванні в період з 2009 до 2010 р. і яким хірургічне лікування виконували в разі елімінації збудників з виразки. Хворим обох груп призначали цефтріаксон («Тороцефф» виробництва «Торрент Фармасьютікалс ЛТД», Індія) з першого дня перебування в стаціонарі. Ефективність антибіотикотерапії оцінювали за даними бактеріологічного дослідження, а хірургічного лікування — з урахуванням строку загоєння виразки.

Результати та обговорення. Бактеріальна контамінація у виразковому дефекті у 95,7 % хворих зникла на 5-ту добу. Строки повного загоєння виразки у хворих 2-ї групи становили 12—19 діб і були вірогідно меншими, ніж у пацієнтів 1-ї групи (18—32 доби, p < 0,01).

Висновки. Застосування цефтріаксону у хворих з венозними трофічними виразками дає змогу досягти елімінації мікрофлори у виразці на п’яту добу у 95,7 % пацієнтів. Виконання ендоскопічної субфасціальної дисекції перфорантних вен гомілки на тлі антибіотикотерапії, місцевого та системного лікування вірогідно (p < 0,01) зменшує строки загоєння трофічних виразок з (26,9 ± 2,7) до (15,6 ± 2,1) доби.



Ключові слова: хронічна венозна недостатність, трофічні венозні виразки, лікування, цефтріаксон.

 

Лечение больных с хронической венозной недостаточностью, осложненной трофическими язвами, с применением субфасциальной эндоскопической диссекции перфорантных вен на фоне эмпирической антибиотикотерапии

В.Г. Мишалов, Л.Ю. Маркулан, Е.С. Заводовский

Цель работы — оценить эффективность лечения больных с хронической венозной недостаточностью (ХВН), осложнённой трофическими язвами, с использованием субфасциальной эндоскопической диссекции перфорантных вен на фоне эмпирической антибиотикотерапии.

Материалы и методы. В исследование вошли 43 пациента с ХВН, осложнённой трофической язвой голени, и подтвержденным горизонтальным рефлюксом в перфорантных венах нижней трети голени. Хирургическое лечение всех пациентов предусматривало устранение горизонтального венозного рефлюкса путём эндоскопической субфасциальной диссекции перфорантных вен с доступом, удаленным от зоны трофической язвы не менее чем на 30 см. Больные были распределены на две группы в зависимости от тактики лечения. Группы были сопоставимы по возрасту, соотношению полов, длительности заболевания, размеру язв и методам местного и комплексного лечения. Первую группу составили 23 больных, которые находились на стационарном лечении в период с 2008 по 2009 г. Оперативное лечение выполняли после очищения раны и появления зрелой грануляционной ткани. Во вторую группу вошли 20 больных, которые находились на стационарном лечении в период с 2009 по 2010 г. и которым хирургическое лечение выполняли в случае элиминации возбудителя из язвы. Пациентам обеих групп назначали цефтриаксон («Тороцефф» производства «Торрент Фармасьютикалс ЛТД», Индия) с первого дня пребывания в стационаре. Эффективность антибиотикотерапии оценивали по результатам бактериологического исследования, а хирургического лечения — с учетом срока заживления язвы.

Результаты и обсуждение. Бактериальная контаминация в язвенном дефекте исчезла у 95,7 % больных на пятые сутки. Сроки полного заживления язвы у больных второй группы составляли 12—19 суток и были достоверно меньшими, чем у пациентов первой группы (18—32 суток) (p < 0,01).

Выводы. Использование цефтриаксона у больных с венозными трофическими язвами позволяет достичь элиминации микрофлоры в язве на пятые сутки у 95,7 % пациентов. Выполнение эндоскопической субфасциальной диссекции перфорантных вен голени на фоне антибиотикотерапии, местного и системного лечения достоверно (p < 0,01) сокращает сроки заживления трофических язв с (26,9 ± 2,7) до (15,6 ± 2,1) суток.



Ключевые слова: хроническая венозная недостаточность, трофические венозные язвы, лечение, цефтриаксон.

15. Оригінальні дослідження

 

Порівняльний аналіз результатів мікропінної стовбурової флебосклерооблітерації та флебектомії за бебкокком у пацієнтів з варикозною хворобою

В.І. Паламарчук, В.А. Ходос, А.М. Вільгаш, В.С. Горбовець

Мета роботи — оцінити ефективність мікропінної стовбурової флебосклерооблітерації в хірургічному лікуванні варикозної хвороби нижніх кінцівок (ВХНК).

Матеріали і методи. У період з 2006 до 2011 р. на лікуванні у хірургічних відділеннях Київської міської клінічної лікарні № 8 перебували 206 хворих з ВХНК віком від 23 до 72 років (середній вік — (42,2 ± 4,9) року). Хворих розподілили на дві групи. В першій групі (104 хворих, 137 нижніх кінцівок; чоловіків — 26 (25 %), жінок — 78 (75 %)) після попередньої кросектомії замість стандартного стрипінгу великої та малої підшкірних вен проведено інтраопераційну мікропінну стовбурову флебосклерооблітерацію, замість флебектомії варикозних бокових гілок — пункційну мікропінну склеротерапію в один етап з оперативним втручанням. Порівняння результатів лікування провели з такими репрезентативної — другої — групи (102 хворих, 102 нижніх кінцівки; чоловіків — 28 (27,45 %), жінок — 74 (72,55 %)), в якій виконано стандартну флебектомію за Бебкокком.

Результати та обговорення. У першій групі відзначено такі ускладнення, як тромбофлебіт чи реканалізація стовбура великої підшкірної вени, які не могли виникнути в другій групі. В групі порівняння спостерігали ускладнення, не характерні для першої групи, такі як кровотеча із ранового каналу, гематома, інфільтрат, лімфорея, набряк гомілки, які свідчили про травматичність втручання.

Висновки. Мікропінна стовбурова флебосклерооблітерація порівняно зі стандартною флебектомією за Бебкокком дає змогу значно зменшити травматичність операції, кількість і тяжкість післяопераційних ускладнень: 34 (32,69 %) випадки проти 239 (234,31 %), поліпшує косметичну привабливість втручання.



Ключові слова: флебектомія, флебосклерооблітерація.

 

Сравнительный анализ результатов микропенной стволовой флебосклерооблитерации и флебэктомии по бебкокку у пациентов c варикозной болезнью

В.И. Паламарчук, В.А. Ходос, А.М. Вильгаш, В.С. Горбовец

Цель работы — оценить эффективность микропенной стволовой флебосклерооблитерации в хирургическом лечении варикозной болезни нижних конечностей (ВБНК).

Материалы и методы. В период с 2006 по 2011 г. на лечении в хирургических отделениях Киевской городской клинической больницы № 8 находились 206 больных ВБНК в возрасте от 23 до 72 лет (средний возраст — (42,2 ± 4,9) года). В соответствии с поставленной целью больных распределили на две группы. В первой группе (104 больных, 137 нижних конечностей; мужчин — 26 (25 %), женщин — 78 (75 %)) после предварительной кроссэктомии вместо стандартного стриппинга большой и малой подкожной вены выполнили интраоперационную микропенную стволовую флебосклерооблитерацию, а вместо флебэктомии варикозных боковых ветвей — пункционную микропенную склеротерапию в один этап с оперативным вмешательством. Результаты лечения сравнивали с такими репрезентативной — второй — группы (102 больных, 102 нижние конечности; мужчин — 28 (27,45 %), женщин — 74 (72,55 %)), в которой выполняли стандартную флебэктомию по Бебкокку.

Результаты и обсуждение. В первой группе отмечены такие осложнения, как тромбофлебит или реканализация ствола большой подкожной вены, которые не могли возникнуть во второй группе. В группе сравнения наблюдали осложнения, не характерные для первой группы, такие как кровотечение из раневого канала, гематома, инфильтрат, лимфорея, отек голени, свидетельствующие о травматичности вмешательства.

Выводы. Микропенная стволовая флебосклерооблитерация по сравнению со стандартной флебэктомией по Бебкокку позволяет значительно уменьшить травматичность операции, количество и тяжесть послеоперационных осложнений: 34 (32,69 %) случая по сравнению с 239 (234,31 %), улучшает косметическую привлекательность вмешательства.



Ключевые слова: флебэктомия, флебосклерооблитерация.

16. Оригінальні дослідження

 

Ускладнення при застосуванні технології розтягування тканин у пластичній хірургії

О.А. Жернов, А.О. Жернов

Мета роботи — вивчити кількість, вид і клінічні прояви ускладнень при використанні технології розтягування тканин, розробити тактику їх профілактики та лікування.

Матеріали і методи. 116 хворих проліковано із застосуванням технології розтягування тканин для пластичного закриття рубцевих дефектів м’яких тканин. Імплантовано 245 експандерів. 72 (29,4 %), ускладнення виникли у 25 (21,5 %) хворих.

Результати та обговорення. Визначено види ускладнень відповідно до кожного етапу хірургічного лікування та складу тканин, що розтягуються. Залежно від виду ускладнення на кожному етапі визначено варіанти клінічного перебігу і розроблено тактичні принципи профілактики та лікування.

Висновки. Кількість ускладнень залежить від віку пацієнта, анатомічної локалізації тканин, що розтягуються, складу клаптя, способу його формування й фіксації.



Ключові слова: розтягування тканин, ускладнення, експандер, рубцеві деформації.

 

Осложнения при использовании технологии растяжения тканей в пластической хирургии

А.А. Жернов, Ан.А. Жернов

Цель работы — изучить количество, вид и клинические проявления осложнений при использовании технологии растяжения тканей, разработать тактику их профилактики и лечения.

Материалы и методы. 116 больных пролечены с использованием технологии растяжения тканей для закрытия рубцовых дефектов мягких тканей. Имплантировано 245 экспандеров. 72 (29,4 %) осложнения возникли у 25 (21,5 %) больных.

Результаты и обсуждение. Определены виды осложнений соответственно каждому этапу хирургического лечения и составу растягиваемых тканей. В зависимости от вида осложнения на каждом этапе определены варианты клинического течения и разработаны тактические принципы профилактики и лечения.

Выводы. Количество осложнений зависит от возраста пациента, анатомической локализации растягиваемых тканей, состава лоскута, способа его формирования и фиксации.



Ключевые слова: растяжение тканей, осложнения, экспандер, рубцовые деформации.

17. Випадок з практики

 

Випадок успішного оперативного лікування пацієнтки з гострим калькульозним холециститом при повній транспозиції внутрішніх органів

О.І. Сопко, Р.М. Козубович, М.О. Юр'єв, І.М. Молнар

Мета роботи — описання випадку успішного оперативного лікування пацієнтки з гострим калькульозним холециститом на тлі повної транспозиції внутрішніх органів.

Матеріали і методи. Хвора С., 62 роки, госпіталізована в Київську міську клінічну лікарню № 9 каретою швидкої допомоги з клінікою гострого калькульозного холециститу на тлі повної транспозиції внутрішніх органів. Хвору обстежено клінічно, лабораторно та інструментально у повному обсязі. Позитивного лікувального ефекту від консервативної терапії не отримано. Виконано параректальний доступ зліва, холецистектомію «від шийки». Черевну порожнину сановано та дреновано крізь контрапертуру в лівому підребер’ї.

Результати та обговорення. Післяопераційний період перебігав задовільно. Дренажну трубку з черевної порожнини видалено на 2-гу добу після операції. Післяопераційна рана зажила первинним натягом, шви знято на 7-му добу. У задовільному стані хвору виписано на амбулаторне лікування в поліклініку за місцем проживання.

Висновки. Клінічний випадок успішного лікування пацієнтки з гострим калькульозним холециститом на тлі повної транспозиції внутрішніх органів є цікавим не лише у технічному аспекті, а й у контексті необхідності детального обстеження пацієнтів для запобігання помилкам у встановленні діагнозу у нестандартних топографо-анатомічних ситуаціях.



Ключові слова: транспозиція внутрішніх органів, гострий холецистит, холецистектомія.

 

Случай успешного оперативного лечения пациентки с острым калькулезным холециститом при полной транспозиции внутренних органов

А.И. Сопко, Р.М. Козубович, М.А. Юрьев, И.М. Молнар

Цель работы — описание случая успешного оперативного лечения пациентки с острым калькулезным холециститом на фоне полной транспозиции внутренних органов.

Материалы и методы. Больная С., 62 года, доставлена в Киевскую городскую клиническую больницу № 9 каретой скорой помощи с клиникой острого калькулезного холецистита на фоне полной транспозиции внутренних органов. Больная обследована клинически, лабораторно и инструментально в полном объеме. Положительного лечебного эффекта от консервативной терапии не получено. Выполнен параректальный доступ слева, холецистэктомия «от шейки». Брюшная полость санирована и дренирована через контрапертуру в левом подреберье.

Результаты и обсуждение. Послеоперационный период протекал удовлетворительно. Дренажная трубка из брюшной полости удалена на 2-е сутки после операции. Послеоперационная рана зажила первичным натяжением, швы сняты на 7-е сутки. В удовлетворительном состоянии больная выписана на амбулаторное лечение в поликлинику по месту проживания.

Выводы. Описанный клинический случай успешного лечения пациентки с острым калькулезным холециститом на фоне полной транспозиции внутренних органов является интересным не только в техническом аспекте, но и в контексте необходимости детального обследования пациентов для недопущения ошибок при установлении диагноза в нестандартных топографо-анатомических ситуациях.



Ключевые слова: транспозиция внутренних органов, острый холецистит, холецистэктомия.

18. Огляди

 

Гостра псевдообструкція товстої кишки (синдром огілві)

А.П. Радзіховський, М.А. Мендель

В огляді літератури проаналізовано дані вітчизняних і закордонних публікацій, присвячених патофізіології, діагностиці та лікуванню гострої псевдообструкції товстої кишки (ГПТК), також відомої під епонімом «синдром Огілві». ГПТК є синдромом, при якому клініцист може помилково встановити діагноз гострої товстокишкової непрохідності. Діагностика ГПТК ґрунтується на клінічних і рентгенологічних даних. Алгоритм лікування включає консервативне та медикаментозне лікування, за неефективності якого виконують або колоноскопічну, або хірургічну декомпресію товстої кишки. При перфорації чи некрозі товстої кишки показане хірургічне лікування.



Ключові слова: гостра псевдообструкція товстої кишки, синдром Огілві, діагностика, хірургічне лікування.

 

Острая псевдообструкция толстой кишки (синдром огилви)

А.П. Радзиховский, Н.А. Мендель

В обзоре литературы проанализированы данные отечественных и зарубежных публикаций, посвященых патофизиологии, диагностике и лечению острой псевдообструкции толстой кишки (ОПТК), также известной под эпонимом «синдром Огилви». ОПТК является синдромом, при котором клиницист может ошибочно установить диагноз острой толстокишечной непроходимости. Диагностика ОПТК базируется на клинических и рентгенологических данных. Алгоритм лечения включает консервативное и медикаментозное лечение, при неэффективности которого выполняют либо колоноскопическую, либо хирургическую декомпрессию толстой кишки. При перфорации или некрозе толстой кишки показано хирургическое лечение.



Ключевые слова: острая псевдообструкция толстой кишки, синдром Огилви, диагностика, хирургическое лечение.

19. Огляди

 

Синдром абдомінального компартмента

В.П. Перепелиця, В.С. Хоменко, А.В. Сироткін

В огляді узагальнено дані літератури останніх років щодо стану проблеми синдрому абдомінального компартмента, висвітлено основні механізми патогенезу, сучасну класифікацію. Розглянуто методи діагностики та лікування синдрому абдомінального компартмента.



Ключові слова: синдром абдомінального компартмента, внутрішньочеревний тиск, синдром поліорганної недостатності, абдомінальний перфузійний тиск.

 

Синдром абдоминального компартмента

В.П. Перепелица, В.С. Хоменко, А.В. Сироткин

В обзоре обобщены данные литературы последних лет относительно состояния проблемы синдрома абдоминального компартмента, освещены ключевые механизмы патогенеза, современная классификация. Рассмотрены методы диагностики и лечения синдрома абдоминального компартмента.



Ключевые слова: синдром абдоминального компартмента, внутрибрюшное давление, синдром полиорганной недостаточности, абдоминальное перфузионное давление.


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»