Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№1(37) // 2011

 

Обкладинка

 

1. Оригінальні дослідження

 

Інфрамаммарна складка: межі естетичної норми та ступені каудального зміщення

В.Г. Мішалов, Л.Ю. Маркулан, І.Ю. Слюсарєв, В.В. Храпач, І.А. Назаренко

Рецидив гравітаційного птозу після виконання естетичної маммопластики спостерігається у віддалений післяопераційний період більш ніж у половини хворих. Значною мірою це пов’язано з невивченістю варіантів норми інфрамаммарної складки, так само, як і відхилення від неї залежно від анатомічних особливостей зв’язкового апарату молочної залози. Метою роботи було визначити рівень розташування інфрамаммарної складки, що відповідає сучасним вимогам естетичної пластичної хірургії, визначити ступінь її каудального зміщення та оцінити зв’язок з птозом молочної залози. Антропометричні та гістологічні дослідження виконано у 132 жінок. Установлено, що на розташування інфрамаммарної складки впливають індивідуальні особливості і воно не є стабільним орієнтиром при плануванні мастопексії. Отримані дані свідчать, що каудальне зміщення інфрамаммарної складки та птоз молочної залози слід розглядати як самостійні косметичні дефекти молочної залози.



Ключові слова: мастопексія, інфрамаммарна складка, гравітаційний мастоптоз, косметичні дефекти молочних залоз.

 

Инфрамаммарная складка: границы эстетической нормы и степени каудального смещения

В.Г. Мишалов, Л.Ю. Маркулан, И.Ю. Слюсарев, В.В. Храпач, І.А. Назаренко

Рецидив гравитационного птоза после выполнения эстетической маммопластики наблюдают в отдаленный послеоперационный период более чем у половины больных. В значительной мере это связано с неизученностью вариантов нормы инфрамаммарной складки, равно как и отклонений от нее, зависимости от анатомических особенностей связочного аппарата молочной железы. Целью работы было определение уровня расположения инфрамаммарной складки, отвечающего современным требованиям эстетической пластической хирургии, степени ее каудального смещения и оценка связи с птозом молочной железы. Антропометрические и гистологические исследования выполнены у 132 женщин. Выяснилось, что расположение инфрамаммарной складки подвержено индивидуальным колебаниям и не является, вопреки укоренившемуся мнению, стабильным ориентиром при планировании мастопексии. Полученные данные свидетельствуют, что каудальное смещение инфрамаммарной складки и птоз молочной железы можно рассматривать как самостоятельные косметические дефекты молочной железы.



Ключевые слова: мастопексия, инфрамаммарная складка, гравитационный мастоптоз, косметический дефект молочных желез.

2. Оригінальні дослідження

 

Вибір судини-реципієнта для мікрохірургічної реконструкції молочної залози

А.Х. Ісмагілов, Р.Ш. Хасанов, А.С. Ванесян

Мета роботи — визначити найбільш придатну судину-реципієнт для мікрохірургічної реконструкції молочної залози на підставі порівняльного аналізу діаметрів глибоких нижніх епігастральних, торакодорсальних та внутрішніх грудних судин.

Матеріали і методи. На базі відділення маммології Клінічного онкологічного диспансеру Міністерства охорони здоров’я Республіки Татарстан у період з вересня 2008 р. до травня 2010 р. проведено in vivo вимірювання діаметрів глибоких нижніх епігастральних, торакодорсальних та внутрішніх грудних судин.

Результати та обговорення. Отримано результати вимірювань у 61 пацієнта 61 торакодорсальної судини (30 артерій та 31 вени), 91 нижньої епігастральної судини (44 артерій і 47 вен) та 43 внутрішніх грудних судин (23 артерій і 20 вен).

Висновки. Внутрішні грудні судини мають стабільні анатомічні характеристики на рівні третього міжребер’я (діаметр артерій у середньому 2,16 мм, вен — 2,55 мм), вони не поступаються за діаметром торакодорсальним судинам. За допомогою відеоторакоскопічної парастернальної лімфодисекції експозицію внутрішніх грудних судин виконують мінімально травматичним методом.



Ключові слова: внутрішня грудна артерія, торакодорсальна артерія, відеоторакоскопічна парастернальна лімфатична дисекція.

 

Выбор сосуда-реципиента для микрохирургической реконструкции молочной железы

А.Х. Исмагилов, Р.Ш. Хасанов, А.С. Ванесян

Цель работы— определить наиболее подходящий сосуд-реципиент для микрохирургической реконструкции молочной железы на основании сравнительного анализа диаметров глубоких нижних эпигастральных, торакодорсальных и внутренних грудных сосудов.

Материалы и методы. На базе отделения маммологии Клинического онкологического диспансера Министерства здравоохранения Республики Татарстан в период с сентября 2008 г. по май 2010 г. проведено in vivo измерение диаметров глубоких нижних эпигастральных, торакодорсальных и внутренних грудных сосудов.

Результаты и обсуждение. Получены результаты измерений у 61 пациента 61 торакодорсального сосуда (30 артерий и 31 вены), 91 нижнего эпигастрального сосуда (44 артерий и 47 вен) и 43 внутренних грудных сосудов (23 артерий и 20 вен).

Выводы. Внутренние грудные сосуды имеют стабильные анатомические характеристики на уровне третьего межреберья (диаметр артерий в среднем 2,16 мм, вен — 2,55 мм), они не уступают по диаметру торакодорсальным сосудам. При помощи видеоторакоскопической парастернальной лимфодиссекции экспозицию внутренних грудных сосудов выполняют минимально травматичным методом.



Ключевые слова: внутренняя грудная артерия, торакодорсальная артерия, видеоторакоскопическая парастернальная лимфатическая диссекция.

3. Оригінальні дослідження

 

Вибір емпіричної антибактеріальної терапії при хірургічному лікуванні хворих на деструктивні форми гострого апендициту

Б.Г. Безродний, О.В. Сурмашева, А.В. Іовіца, Л.Д. Мартинович, А.І. Мойсеєнко

Мета роботи — вивчити характер мікрофлори ексудату черевної порожнини та мукозної мікрофлори червоподібного відростка у хворих на деструктивні форми гострого апендициту для визначення її чутливості до сучасних антибактеріальних препаратів і розроблення варіантів емпіричної антибактеріальної терапії при хірургічному лікуванні хворих на гострий апендицит.

Матеріали і методи. У дослідженні взяли участь 242 хворих з деструктивними формами гострого апендициту, які перебували на лікуванні у міській клінічній лікарні № 4 м. Києва за період 2004—2010 рр.

Результати та обговорення. Запально-деструктивний процес у червоподібному відростку зумовлений як аеробними (E. coli — 46,6 %, Enterobacter — 4,2 %, Citrobacter — 4,2 %, Klebsiella — 3,3 %, Pseudomonas aeruginosa — 5,8 %, Staphylococcus — 4,2 %), так і анаеробними мікроорганізмами (Bacteroides — 100 %) та дріжджоподібними грибами роду Candida (17,5 %).

Висновки. У хворих на гострий апендицит емпірична антибактеріальна терапія ефективна у 46,7 % випадків. Установлено, що у 49,6 % хворих гострий апендицит розвивається на тлі дисбіозу товстого кишечнику II—III ступеня. Клінічно ефективними схемами емпіричної антибактеріальної монотерапії є: моксифлоксацин внутрішньовенно у дозі 400 мг один раз на добу протягом 6 діб, ертапенем по 1 г один раз на добу внутрішньовенно протягом 6 діб, комбінованої — aзтреонам по 1 г двічі на добу + кліндаміцин по 600 мг двічі на добу внутрішньом’язово протягом 6 діб; цефепім по 1 г двічі на добу + кліндаміцин по 600 мг двічі на добу внутрішньом’язово протягом 6 діб.



Ключові слова: гострий деструктивний апендицит, ексудат черевної порожнини, мікрофлора, емпірична антибактеріальна терапія, дисбіоз товстого кишечнику.

 

Выбор эмпирической антибактериальной терапии при хирургическом лечении больных с деструктивными формами острого аппендицита

Б.Г. Безродный, Е.В. Сурмашева, А.В. Иовица, Л.Д. Мартынович, А.И. Моисеенко

Цель работы — изучить характер микрофлоры экссудата брюшной полости и мукозной микрофлоры червеобразного отростка у больных с деструктивными формами острого аппендицита для определения ее чувствительности к современным антибактериальным препаратам и разработки вариантов эмпирической антибактериальной терапии при хирургическом лечении больных с острым аппендицитом.

Материалы и методы. В исследовании приняли участие 242 больных с деструктивными формами острого аппендицита, которые находились на лечении в городской клинической больнице № 4 г. Киева за период 2004—2010 гг.

Результаты и обсуждение. Воспалительно-деструктивный процесс в аппендиксе обусловлен как аэробными (E. coli — 46,6 %, Enterobacter — 4,2 %, Citrobacter — 4,2 %, Klebsiella — 3,3 %, Pseudomonas aeruginosa — 5,8 %, Staphylococcus — 4,2 %), так и анаэробными микроорганизмами (Bacteroides — 100 %) и дрожжеподобными грибами рода Candida (17,5 %).

Выводы. Эмпирическая антибактериальная терапия эффективна у 46,7 % больных с острым аппендицитом. У 49,6 % больных острый аппендицит развивается на фоне дисбиоза толстого кишечника II—III степени. Клинически эффективными схемами эмпирической антибактериальной монотерапии являются: моксифлоксацин внутривенно 400 мг один раз в сутки на протяжении 6 суток, эртапенем по 1 г один раз в сутки внутривенно на протяжении 6 суток, комбинированной — aзтреонам по 1 г дважды в сутки + клиндамицин по 600 мг дважды в сутки внутримышечно на протяжении 6 суток; цефепим по 1 г дважды в сутки + клиндамицин по 600 мг дважды в сутки внутримышечно на протяжении 6 суток.



Ключевые слова: острый деструктивный аппендицит, экссудат брюшной полости, микрофлора, эмпирическая антибактериальная терапия, дисбиоз толстого кишечника.

4. Оригінальні дослідження

 

Порівняльна оцінка ефективності панкреатоентеростомії після панкреатодуоденальної резекції

В.М. Копчак, І.В. Хомяк, К.В. Копчак, О.В. Дувалко, Л.О. Перерва, Б.В. Борисов, Н.Г. Давіденко

Мета роботи — поліпшити безпосередні результати виконання панкреатодуоденальних резекцій шляхом вибору оптимального методу панкреатоентеростомії.

Матеріали і методи. Проаналізовано досвід виконання 163 панкреатодуоденальних резекцій. У всіх прооперованих хворих на реконструктивному етапі формували панкреатоєюноанастомоз за однією із методик: позаслизову панкреатоентеростомію на зовнішньому дренажі головної панкреатичної протоки виконано у 7 (4,3 %) пацієнтів, дуктоєюнальний панкреатоентероанастомоз — у 5 (3,1 %), в тому числі 1 із зовнішнім дренуванням головної панкреатичної протоки. У 38 (23,3 %) пацієнтів сформовано інвагінаційний дуктоєюнальний анастомоз за методикою клініки, у 48 (29,4 %) — інвагінаційний панкреатоентероанастомоз, у 63 (38,7 %) — дворядний панкреатоентероанастомоз, зокрема у 2 — із зовнішнім дренажем головної панкреатичної протоки. У 2 (1,2 %) пацієнтів для ревізії головної панкреатичної протоки з приводу внутрішньопротокової папілярно-муцинозної пухлини центрального типу виконано розсічення головної панкреатичної протоки та поздовжню панкреатоентеростомію.

Результати та обговорення.Післяопераційні ускладнення виникли у 51 (31,3 %) пацієнта. Методика інвагінаційної дуктоєюнальної панкреатоентеростомії є єдиною, яка статистично достовірно зменшувала ризик розвитку післяопераційних ускладнень загалом та панкреатогенних зокрема. Зовнішнє дренування головної панкреатичної протоки не мало статистично достовірного впливу на частоту розвитку ранніх післяопераційних ускладнень.

Висновки. Методика інвагінаційної дуктоєюнальної панкреатоентеростомії статистично достовірно зменшує ризик розвитку післяопераційних ускладнень загалом та панкреатогенних зокрема.



Ключові слова: панкреатодуоденальна резекція, післяопераційні ускладнення, панкреатоентероанастомоз.

 

Сравнительная оценка эффективности панкреатоэнтеростомии после панкреатодуоденальной резекции

В.М. Копчак, И.В. Хомяк, К.В. Копчак, А.В. Дувалко, Л.А. Перерва, Б.В. Борисов, Н.Г. Давиденко

Цель работы — улучшить ближайшие результаты выполнения панкреатодуоденальных резекций путем выбора оптимального метода панкреатоэнтеростомии.

Материалы и методы. Проанализирован опыт выполнения 163 панкреатодуоденальных резекций. У всех прооперированных больных на реконструктивном этапе формировали панкреатоеюноанастомоз по одной из методик: внеслизистая панкреатоэнтеростомия на наружном дренаже главного панкреатического протока выполнена у 7 (4,3 %) пациентов, дуктоеюнальный панкреатоэнтероанастомоз — у 5 (3,1 %), в том числе 1 с наружным дренированием главного панкреатического протока. У 38 (23,3 %) пациентов сформирован инвагинационный дуктоеюнальный анастомоз по методике клиники, у 48 (29,4 %) — инвагинационный панкреатоэнтероанастомоз, у 63 (38,7 %) — двухрядный панкреатоэнтероанастомоз, в том числе у 2 — с наружным дренированием главного панкреатического протока. У 2 (1,2 %) пациентов для ревизии главного панкреатического протока по поводу внутрипротоковой папиллярно-муцинозной опухоли центрального типа выполнили рассечение главного панкреатического протока и продольную панкреатоэнтеростомию.

Результаты и обсуждение.Послеоперационные осложнения возникли у 51 (31,3 %) пациента. Методика инвагинационной дуктоеюнальной панкреатоэнтеростомии является единственной, которая статистически достоверно влияет на риск развития послеоперационных осложнений в целом и панкреатогенных в частности. Наружное дренирование главного панкреатического протока достоверно не влияет на частоту развития ранних послеоперационных осложнений.

Выводы. Методика инвагинационной дуктоеюнальной панкреатоэнтеростомии статистически достоверно уменьшает риск развития послеоперационных осложнений в общем и панкреатогенных в частности.



Ключевые слова: панкреатодуоденальная резекция, послеоперационные осложнения, панкреатоэнтероанастомоз.

5. Оригінальні дослідження

 

Порівняльна ефективність еноксапарину і варфарину у профілактиці посттромбофлебітичного синдрому: ретроспективне дослідження

В.Г. Мішалов, Н.Ю. Літвінова

Мета дослідження — оцінити віддалений ефект антикоагулянтної терапії еноксапарином або варфарином у пацієнтів з тромбозом глибоких вен (ТГВ) нижніх кінцівок за частотою розвитку посттромбофлебітичного синдрому (ПТФС) протягом 5 років спостереження, а також визначити сумарну частоту симптомної венозної тромбоемболії (ВТЕ) за зазначений період.

Матеріали і методи. Ретроспективне дослідження включало 102 пацієнти із симптомним однобічним ТГВ, який уперше виник. Пацієнтам проводили лікування (принаймні 3 міс) або варфарином (міжнародне нормалізоване відношення — 2—3) або еноксапарином двічі на добу у фіксованих дозах (4000 Од. анти-Ха, 40 мг) упродовж 7—10 днів з подальшим переходом на варфарин за стандартною схемою. Спостереження проводили протягом наступних 5 років. Діагноз ПТФС встановлював ангіохірург згідно з критеріями Villalta. Після призначення терапії всі пацієнти спостерігалися в клініці щомісяця протягом першого триместру, потім через 6 і 12 міс і щорічно протягом 5 років. Ультразвукове дуплексне сканування (УЗДС) вен обох ніг виконували кожному пацієнтові.

Результати та обговорення. За даними УЗДС, ефект терапії був значно кращим після лікування еноксапарином, ніж після лікування варфарином ((49,1 ± 51,2) проти (24,0 ± 51) %; p = 0,016). Зменшення тромбу < 30 % спостерігали у 16 (28,6 %) пацієнтів у групі эноксапарину проти 26 (56,5 %) у групі варфарину (p = 0,007). Загальна кількість рецидивів за 5 років становила 23,2 % у групі еноксапарину й 47,8 % у групі варфарину (p = 0,018). Сумарна частота рецидивів після лікування — 40,5 % у хворих зі зменшенням тромбу < 30 % порівняно з 17,8 % зі зменшенням тромбу

Ключові слова: посттромбофлебітичний синдром, венозна тромбоемболічна хвороба, антикоагулянтна терапія.

 

Сравнительная эффективность эноксапарина и варфарина в профилактике посттромбофлебитического синдрома: ретроспективное исследование

В.Г. Мишалов, Н.Ю. Литвинова

Цель работы— оценить отдаленный эффект антикоагулянтной терапии эноксапарином или варфарином у пациентов с тромбозом глубоких вен (ТГВ) нижних конечностей по частоте развития посттромбофлебитического синдрома (ПТФС) на протяжении 5 лет наблюдения, а также определить суммарную частоту симптомной венозной тромбоэмболии (ВТЭ) за указанный период.

Материалы и методы. Ретроспективное исследование включало 102 пациентa с симптомным односторонним впервые возникшим ТГВ. Пациентам проводили лечение (по крайней мере 3 мес) либо варфарином (международное нормализованное отношение — 2—3), либо эноксапарином дважды в сутки в фиксированных дозах (4000 Ед. анти-Ха, 40 мг) в течение 7—10 дней с последующим переходом на варфарин по стандартной схеме. Наблюдение проводили на протяжении последующих 5 лет. Диагноз ПТФС устанавливал ангиохирург согласно критериям Villalta. После назначения терапии все пациенты наблюдались в клинике каждый месяц в течение первого триместра, затем через 6 и 12 мес и ежегодно на протяжении 5 лет. Ультразвуковое дуплексное сканирование (УЗДС) вен обеих ног выполняли каждому пациенту.

Результаты и обсуждение. По данным УЗДС, эффект терапии был значительно лучше после лечения эноксапарином, чем после лечения варфарином ((49,1 ± 51,2) по сравнению с (24,0 ± 51) %; p = 0,016). Уменьшение тромба < 30 % наблюдали у 16 (28,6 %) пациентов в группе эноксапарина по сравнению с 26 (56,5 %) — в группе варфарина (p = 0,007). Общее количество рецидивов за 5 лет составило 23,2 % в группе эноксапарина и 47,8 % в группе варфарина (p = 0,018). Суммарная частота рецидивов после лечения — 40,5 % у больных с уменьшением тромба < 30 % по сравнению с 17,8 % с уменьшением тромба

Ключевые слова: посттромбофлебитический синдром, венозная тромбоэмболическая болезнь, антикоагулянтная терапия.

6. Оригінальні дослідження

 

Тягар цервікального раку та можливість його профілактики

О.П. Манжура, Г.О. Вакуленко, В.Є. Міцкевич

Мета роботи— визначити можливість і шляхи вдосконалення профілактики раку шийки матки в Україні.

Матеріали і методи. Матеріалом були дані щодо захворюваності, смертності від раку шийки матки і методів профілактики цього захворювання в Україні та інших країнах світу, наведені в бюлетенях Національного та Всесвітнього канцер-реєстрів за 2002—2008 рр., а також у документах і публікаціях ВООЗ та у працях провідних фахівців з онкології.

Результати та oбговорення. Визначено залежність показників онкоцервікальної захворюваності і смертності від стану економічного розвитку країни та соціального забезпечення населення (в тому числі й в Україні). Доведено доцільність зміни опортуністичного скринінгу на організований популяційний скринінг з використанням нових методів профілактики і діагностики раку шийки матки.

Висновки. Для поліпшення стану проблеми цервікального раку в Україні необхідно розробити і реалізувати організований популяційний скринінг з використанням комплексу цитологічних досліджень цервікальних мазків та нових методів діагностики і первинної профілактики раку шийки матки.



Ключові слова: рак шийки матки, опортуністичний та популяційний скринінг, вірус папіломи людини, вакцинація, «Церварикс», «Гардасил».

 

Бремя цервикального рака и возможность его профилактики

Е.П. Манжура, Г.А. Вакуленко, В.Е. Мицкевич

Цель работы — определить возможность и методы усовершенствования профилактики рака шейки матки в Украине.

Материалы и методы. Материалом служили данные о заболеваемости, смертности и методах профилактики рака шейки матки в Украине и других странах, представленные в бюллетенях Национального и Всемирного канцер-реестров за 2002— 2008 гг., а также в документах и публикациях ВОЗ и в работах ведущих специалистов-онкологов.

Результаты и обсуждение. Определена зависимость показателей онкоцервикальной заболеваемости и смертности от состояния экономического развития страны и социального обеспечения населения (в том числе и в Украине). Доказана целесообразность изменения оппортунистического скрининга на организованный популяционный скрининг с использованием новых методов профилактики и диагностики рака шейки матки.

Выводы. Для улучшения состояния проблемы цервикального рака в Украине необходимо разработать и внедрить организованный популяционный скрининг с использованием комплекса цитологических исследований цервикальных мазков и новых методов диагностики и первичной профилактики рака шейки матки.



Ключевые слова: рак шейки матки, оппортунистический и популяционный скрининг, вирус папилломы человека, вакцинация, «Церварикс», «Гардасил».

7. Оригінальні дослідження

 

Лікування розривів промежини

Е.А. Алієв, С.Г. Султанова, А.Г. Аббасов

Мета роботи — поліпшити результати реабілітації хворих з розривами промежини шляхом виявлення та комплексної корекції функціональних порушень запирального апарату прямої кишки, а також оптимізації способів хірургічних втручань і післяопераційного лікування.

Матеріали і методи. Вивчено результати лікування 65 хворих віком від 18 до 50 років з розривом промежини. За ступенем залучення у процес органів диференціювали: розриви піхви і тканин промежини (10 хворих), розриви піхви, промежини і сфінктера прямої кишки (15) та з пошкодженням стінки прямої кишки (40). Для визначення функціонального стану сфінктера в кожному конкретному випадку і виявлення ступеня його недостатності застосовували сфінктерометрію і манометрію. Всім хворим проведено передопераційну підготовку.

Результати та обговорення. У 10 хворих з розривом піхви і тканин промежини виконано леваторопластику, решті хворих, з пошкодженням сфінктера і стінки прямої кишки проведено сфінктеролеваторопластику, з них у 16 (основна група) сфінктеролеваторопластику виконано модифікованим способом: після відновлення і зашивання леватора накладають 2—3 додаткових шви крізь усі шари, не захоплюючи слизової оболонки прямої кишки. У найближчий післяопераційний період у комплексному лікуванні хворих основної групи застосовано місцеву лазеротерапію. Найближчі результати вивчено в усіх оперованих хворих на 14—15-й день. У найближчий післяопераційний період нагноєння рани спостерігали в контрольній групі у 6 хворих, з них у 5 (12,8 %) — у межах шкіри, у 1 (2,6 %) виникла неспроможність швів сфінктера. В основній групі у 1 (6,3 %) хворого відзначено нагноєння рани в межах шкіри.

Висновки. При дефектах тканин промежини і промежинної частини піхви слід проводити леваторопластику. При порушенні цілісності сфінктера, незалежно від ступеня залучення в патологічний процес стінки прямої кишки та піхви, вважаємо за доцільне виконання сфінктеролеваторопластики. Використання модифікованого нами методу сфінктеролеваторопластики поліпшило результати хірургічного лікування розривів промежини на 9,2 %. Застосування місцевої лазеротерапії в лікуванні післяопераційної рани промежини сприяє зменшенню частоти виникнення гнійних ускладнень з 15,4 до 6,3 %.



Ключові слова: розрив промежини, анальне нетримання, леваторопластика, сфінктеролеваторопластика.

 

Лечение разрывов промежности

Э.А. Алиев, С.Г. Султанова, А.Г. Аббасов

Цель работы — улучшить результаты реабилитации больных с разрывами промежности путем выявления и комплексной коррекции функциональных нарушений запирательного аппарата прямой кишки, а также оптимизации способов хирургических вмешательств и послеоперационного лечения.

Материалы и методы. Изучены результаты лечения 65 больных в возрасте от 18 до 50 лет с разрывом промежности. По степени вовлечения в процесс органов дифференцировали: разрывы влагалища и тканей промежности (10 больных), разрывы влагалища, промежности и сфинктера прямой кишки (15) и с повреждением стенки прямой кишки (40). Для определения функционального состояния сфинктера в каждом конкретном случае и выявления степени его недостаточности применяли сфинктерометрию и манометрию. Всем больным проведена предоперационная подготовка.

Результаты и обсуждение. У 10 больных с разрывом влагалища и тканей промежности была выполнена леваторопластика, остальным больным с повреждением сфинктера и стенки прямой кишки проведена сфинктеролеваторопластика, из них у 16 (основная группа) сфинктеролеваторопластика выполнена модифицированным способом: после восстановления и зашивания леваторов накладывали 2—3 дополнительных шва через все слои, не захватывая слизистой оболочки прямой кишки. В ближайший послеоперационный период больным основной группы проведена местная лазеротерапия. Ближайшие результаты изучены у всех оперированных больных на 14—15-й день. В ближайший послеоперационный период нагноение раны наблюдали в контрольной группе у 6 больных, из них у 5 (12,8 %) — в пределах кожи, у 1 (2,6 %) возникла несостоятельность швов сфинктера. В основной группе у 1 (6,3 %) больного отмечено нагноение раны в пределах кожи.

Выводы. При дефектах тканей промежности и промежностной части влагалища следует проводить леваторопластику. При нарушении целостности сфинктера, независимо от степени вовлечения в патологический процесс стенки прямой кишки и влагалища, представляется целесообразным выполнение сфинктеролеваторопластики. Использование модифицированного нами метода сфинктеролеваторопластики улучшило результаты хирургического лечения разрывов промежности на 9,2 %. Применение местной лазеротерапии в лечении послеоперационной раны промежности способствует уменьшению частоты возникновения гнойных осложнений с 15,4% до 6,3 %.



Ключевые слова: разрыв промежности, анальное недержание, леваторопластика, сфинктеролеваторопластика.

8. Оригінальні дослідження

 

Роль інтраопераційної ультразвукової діагностики у виборі методу оперативної корекції при обструктивній жовтяниці непухлинного генезу

А.І. Годлевський, С.І. Саволюк, О.А. Ярмак

Мета роботи – поліпшити ранні та віддалені наслідки хірургічного лікування хворих з ускладненими формами холедохолітіазу шляхом оптимізації вибору методів оперативної корекції за допомогою інтраопераційного ультразвукового дослідження (ІУЗД).

Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів лікування 80 пацієнтів. Хворих розподілено на дві групи. До основної групи включено 40 пацієнтів, прооперованих з використанням УЗД під час ревізії жовчних шляхів. У контрольній групі (40 хворих) інтраопераційно застосовували лише традиційні методи ревізії жовчних шляхів (огляд, пальпацію, зондування, інтраопераційну холангіографію). Для огляду позапечінкових жовчних проток сканер розміщували в воротах печінки і пересували його по ходу печінково-дванадцятипалої зв’язки в бік дванадцятипалої кишки.

Результати та обговорення. Доповнення ревізії жовчних шляхів ІУЗД дало змогу забезпечити візуальний контроль у режимі реального часу, впевнитися в повному звільненні проток від конкрементів і мінімізувати використання біліодигестивного анастомозу, як сфінктеровиключаючої операції, на користь зовнішнього дренування холедоха. Аналіз віддалених результатів хірургічного лікування на підставі визначення якості життя пацієнтів виявив достовірно нижчу якість життя пацієнтів контрольної групи.

Висновки. ІУЗД дає змогу повністю усунути перешкоди для природного пасажу жовчі і виключити можливість резидуальних конкрементів, що звужує показання до сфінктеровиключаючих операцій: біліодигестивного анастомозу, ендоскопічної папілосфінктеротомії. Використання ІУЗД при обстеженні жовчних шляхів та збільшення кількості операцій, які зберігають функцію великого дуоденального сосочка та сфінктера Одді (зовнішнє дренування холедоха), позитивно корелюють з якістю життя пацієнтів у віддалений післяопераційний період.



Ключові слова: інтраопераційне ультразвукове дослідження, обструктивна жовтяниця непухлинного генезу, холедохолітотомія, літоекстракція, якість життя пацієнта.

 

Роль интраоперационной ультразвуковой диагностики в выборе метода оперативной коррекции при обструктивной желтухе неопухолевого генеза

А.И. Годлевский, С.И. Саволюк, О.А. Ярмак

Цель работы — улучшить ранние и отдаленные последствия хирургического лечения больных с осложненными формами холедохолитиаза путем оптимизации выбора методов оперативной коррекции с помощью интраоперационного ультразвукового исследования (ИУЗИ).

Материалы и методы.Проведен анализ результатов лечения 80 пациентов. Больные распределены на две группы. В основную группу включено 40 пациентов, оперированных с использованием УЗИ во время ревизии желчных путей. В контрольной группе (40 больных) интраоперационно применяли только традиционные методы ревизии желчных путей (осмотр, пальпация, зондирование, интраоперационная холангиография). Для осмотра внепеченочных желчных протоков сканер размещали в воротах печени и перемещали по ходу печеночно-двенадцатиперстной связки в сторону двенадцатиперстной кишки.

Результаты и обсуждение. Дополнение ревизии желчных путей ИУЗИ позволяло обеспечить визуальный контроль в режиме реального времени, убедиться в полном освобождении протоков от конкрементов и минимизировать использование билиодигестивного анастомоза, как сфинктерисключающей операции, в пользу внешнего дренирования холедоха. Анализ отдаленных результатов хирургического лечения на основе определения качества жизни пациентов выявил достоверно более низкое качество жизни пациентов контрольной группы.

Выводы. ИУЗИ обеспечивает возможность полного устранения препятствия для естественного пассажа желчи и исключает возможность резидуальных конкрементов, что, в свою очередь, сужает показания к сфинктероисключающим операциям: билиодигестивному анастомозу, эндоскопической папиллосфинктеротомии. Использование ИУЗИ при обследовании желчных путей и увеличение количества операций, сохраняющих функцию большого дуоденального сосочка и сфинктера Одди (внешнее дренирование холедоха), положительно коррелируют с качеством жизни пациентов в отдаленный послеоперационный период.



Ключевые слова: интраоперационное ультразвуковое исследование, обструктивная желтуха неопухолевого генеза, холедохолитотомия, литоэкстракция, качество жизни пациентa.

9. Оригінальні дослідження

 

Конверсія при лапароскопічній холецистектомії з приводу гострого калькульозного холециститу

А.Х. Юлдашев

Мета роботи – поліпшити результати лікування хворих на гострий калькульозний холецистит шляхом вивчення впливу часу, що пройшов з початку нападу гострого холециститу, на частоту розвитку конверсії при лапароскопічній холецистектомії.

Матеріали і методи. З приводу гострого деструктивного калькульозного холециститу лапароскопічну холецистектомію виконано 157 хворим. Конверсію проведено у 17 (10,8 %) випадках.

Результати та обговорення. Частота конверсії при гострому холециститі залежала від часу з моменту початку захворювання: її виконано у 6 (5,46 %) зі 110 пацієнтів з терміном захворювання до трьох діб, у 11 (23,4 %) з 47 – з терміном захворювання понад три доби.

Висновки. Основним критерієм можливості здійснення лапароскопічного втручання є ступінь морфологічних змін стінки жовчного міхура, встановлений під час діагностичної лапароскопії. Через неможливість ідентифікації елементів трикутника Кало конверсія має профілактичний, а не вимушений характер. Профілактична конверсія не повинна розглядатися як ускладнення операції, її основною метою є запобігання пошкодженню жовчних протоків.



Ключові слова: гострий холецистит, лапароскопічна холецистектомія, конверсія.

 

Конверсия при лапароскопической холецистэктомии по поводу острого калькулезного холецистита

А.Х. Юлдашев

Цель работы — улучшить результаты лечения больных острым калькулезным холециститом путем изучения влияния времени, прошедшего с начала приступа острого холецистита, на частоту развития конверсии при лапароскопической холецистэктомии.

Материалы и методы.По поводу острого деструктивного калькулезного холецистита лапароскопическая холецистэктомия выполнена 157 больным. Конверсия проведена в 17 (10,8 %) случаях.

Результаты и обсуждение. Частота конверсии при остром холецистите зависела от времени, прошедшего от начала заболевания: она выполнена у 6 (5,46 %) из 110 пациентов со сроком заболевания до трех суток, у 11 (23,4 %) из 47 — со сроком заболевания свыше трех суток.

Выводы. Основным критерием возможности осуществления лапароскопического вмешательства является степень морфологических изменений стенки желчного пузыря, установленная при диагностической лапароскопии. При невозможности идентификации элементов треугольника Кало конверсия должна носить профилактический, а не вынужденный характер. Профилактическая конверсия не должна рассматриваться как осложнение операции, ее основной целью является предупреждение повреждения желчных протоков.



Ключевые слова: острый холецистит, лапароскопическая холецистэктомия, конверсия.

10. Оригінальні дослідження

 

Алопластика дефекту черевної стінки при ліквідації колостоми у пацієнтів з параколостомічною грижею

О.В. Чиньба, В.Г. Яцентюк

Мета роботи — поліпшити результати хірургічного лікування параколостомічних гриж.

Матеріали і методи. За період 2000—2010 рр. в Київському міському центрі хірургії гриж живота прооперовано 27 пацієнтів з параколостомічними грижами (виконано відновно-реконструктивну операцію на товстій кишці та герніопластику дефекту черевної стінки у місці видаленої колостоми). У 13 випадках було апробовано оригінальний спосіб закриття дефекту черевної стінки з використанням поліпропіленової сітки, у решти пацієнтів з параколостомічними грижами (контрольна група) виконано автопластику.

Результати та обговорення. Використання автопластичних способів закриття дефекту черевної стінки при ліквідації колостоми у пацієнтів з параколостомічною грижею майже в третині випадків (у 28,5 % — в контрольній групі) призводить до рецидиву грижі на цій ділянці. Безпосередні і віддалені результати хірургічного лікування пацієнтів з параколостомічними грижами свідчать про вищу ефективність розробленого алопластичного способу закриття дефекту черевної стінки на місці видаленої колостоми. Ускладнення з боку рани спостерігали лише в одному випадку в основній групі у вигляді серозного запалення рани. Жодного випадку рецидиву грижі не виявлено.

Висновки. Запропонований спосіб алогерніопластики дефекту черевної стінки на місці видаленої колостоми у пацієнтів з параколостомічними грижами дає змогу надійно укріпити черевну стінку поліпропіленовою сіткою, яку фіксують до опорних структур у субмускулярному просторі, і суттєво знижує кількість рецидивів грижі та післяопераційних ускладнень з боку рани.



Ключові слова: параколостомічна грижа, ліквідація колостоми, алогерніопластика.

 

Аллопластика дефекта брюшной стенки при ликвидации колостомы у пациентов с параколостомической грыжей

О.В. Чиньба, В.Г. Яцентюк

Цель работы — улучшить результаты хирургического лечения параколостомических грыж.

Материалы и методы. За период с 2000 по 2010 г. в Киевском городском центре хирургии грыж живота прооперировано 27 пациентов с параколостомическими грыжами (выполнено восстановительно-реконструктивную операцию на толстой кишке и герниопластику дефекта брюшной стенки в месте удаленной колостомы). В 13 случаях был апробирован оригинальный способ закрытия дефекта брюшной стенки с использованием полипропиленовой сетки, у остальных пациентов (контрольная группа) выполнили аутопластику.

Результаты и обсуждение. Использование аутопластических методов закрытия дефекта брюшной стенки при ликвидации колостомы у пациентов с параколостомической грыжей у трети оперированных пациентов (у 28,5 % в контрольной группе) приводит к рецидиву грыжи на этом участке. Непосредственные и отдаленные результаты хирургического лечения пациентов с параколостомическими грыжами свидетельствуют о большей эффективности разработанного аллопластического способа закрытия дефекта брюшной стенки на месте ликвидированной колостомы. Осложнения со стороны раны наблюдали только в одном случае в виде серозного воспаления раны. Ни одного случая рецидива грыжи не выявлено.

Выводы. Предложенный способ аллогерниопластики дефекта брюшной стенки на месте удаленной колостомы у пациентов с параколостомическими грыжами позволяет надежно укрепить брюшную стенку полипропиленовой сеткой, которая фиксируется к опорным структурам в субмускулярном пространстве, и существенно снижает количество рецидивов грыжи и послеоперационных осложнений со стороны раны.



Ключевые слова: параколостомическая грыжа, ликвидация колостомы, аллогерниопластика.

11. Оригінальні дослідження

 

Сфінктерометрія як основний критерій ефективності медикаментозної релаксації сфінктера у хворих з хронічною анальною тріщиною

І.А. Лурін, С.В. Трач, Є.В. Цема

Мета роботи— оцінити ефективність медикаментозної релаксації анального сфінктера 0,3 % ніфедипіновою маззю шляхом визначення тиску в анальному каналі в динаміці лікування.

Матеріали та методи. У дослідження включено 45 хворих віком від 18 до 74 років (середній вік — (38,2 ± 1,4) року) з хронічною анальною тріщиною. Першим етапом лікування було хірургічне висічення анальної тріщини з використанням ультразвукового гармонійного скальпеля UltraCision (Ethicon Endo Surgery, США). Нанесення 0,3 % ніфедипінової мазі здійснювали протягом 4—5 тиж після операції. Функціональний стан сфінктерного апарату прямої кишки досліджували за допомогою сфінктерометра фірми ProMedico (Німеччина) до операції та на 15-ту і 30-ту добу післяопераційного періоду.

Результати та обговорення. У всіх пацієнтів до операції виявлено підвищення тонусу анального сфінктера. Починаючи з другого тижня застосування 0,3 % ніфедипінової мазі, тиск в анальному каналі достовірно (p < 0,05) зменшувався. На 30-ту добу післяопераційного періоду в усіх пацієнтів тонус анального сфінктера був у межах норми. При цитологічному дослідженні мазківвідбитків з післяопераційної рани на 25-ту добу у 42 (93,3 %) хворих виявлено зміни характеру цитограми в напрямку регресу запалення, розвитку процесів епітелізації та рубцювання. В період спостереження від 5 до 30 міс рецидиву захворювання не виявлено.

Висновки. Сфінктерометрія є об’єктивним та надійним методом визначення адекватності релаксації анального сфінктера в процесі лікування хронічної анальної тріщини.



Ключові слова: хронічна анальна тріщина, медикаментозна релаксація анального сфінктера, сфінктерометрія.

 

Сфинктерометрия как основной критерий эффективности медикаментозной релаксации сфинктера у больных с хронической анальной трещиной

И.А. Лурин, С.В. Трач, Е.В. Цема

Цель работы— оценить эффективность медикаментозной релаксации анального сфинктера 0,3 % нифедипиновой мазью путем определения давления в анальном канале в динамике лечения.

Материалы и методы. В исследование включено 45 больных в возрасте от 18 до 74 лет (средний возраст — (38,2 ± 1,4) года) с хронической анальной трещиной. Первым этапом лечения было хирургическое высечение анальной трещины с использованием ультразвукового скальпеля UltraCision (Ethicon Endo Surgery, США). Нанесение 0,3 % нифедипиновой мази осуществляли в течение 4—5 нед после операции. Функциональное состояние сфинктерного аппарата прямой кишки исследовали с помощью сфинктерометра фирмы ProMedico (Германия) до операции и на 15-е и 30-е сутки послеоперационного периода.

Результаты и обсуждение. У всех пациентов до операции обнаружено повышение тонуса анального сфинктера. Начиная со второй недели применения 0,3 % нифедипиновой мази, давление в анальном канале достоверно (p < 0,05) уменьшалось. На 30-е сутки послеоперационного периода у всех пациентов тонус анального сфинктера был в пределах нормы. При цитологическом исследовании мазков-отпечатков из послеоперационной раны на 25-е сутки у 42 (93,3 %) больных выявлены изменения характера цитограммы в направлении регресса воспаления, развития процессов эпителизации и рубцевания. В период наблюдения от 5 до 30 мес рецидива заболевания не было.

Выводы. Сфинктерометрия является объективным и надежным методом определения адекватности релаксации анального сфинктера в процессе лечения хронической анальной трещины.



Ключевые слова: хроническая анальная трещина, медикаментозная релаксация анального сфинктера, сфинктерометрия.

12. Оригінальні дослідження

 

Ефективність комплексного лікування порушень системи гемостазу у хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози

О.О. Тарабрін, В.В. Суслов, С.О. Тарасенко, С.С. Щербаков, Д.Г. Гавриченко

Мета роботи – поліпшити діагностику порушень системи гемостазу у хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози і розробити способи їхньої профілактики та корекції на етапах хірургічного лікування.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати дослідження стану системи гемостазу та профілактики тромбогеморагічних ускладнень при хірургічному лікуванні 114 хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози.

Результати та обговорення. Установлено форму реагування системи гемостазу, що визначає характер післяопераційних тромбогеморагічних ускладнень.

Розроблений комплекс профілактичних заходів дає змогу посилити їхній взаємний позитивний ефект, нормалізувати порушені механізми гемостазу, знизити інтенсивність внутрішньосудинного мікрозсідання крові і зменшити частоту розвитку ускладнень.

Висновки. У хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози до операції виявляють гіперкоагуляційні зміни в системі гемостазу. Пік гемокоагуляційних порушень при трансвезикальній простатектомії спостерігається на 3-тю—7-му добу після операції і виявляється різким підвищенням концентрації продуктів паракоагуляції, фібриногену, фібринстабілізувального фактора, зростанням агрегації тромбоцитів на тлі зниження рівня антитромбіну ІІІ та пригніченням фібринолітичної активності крові. Комплексне використання пролонгованої епідуральної анестезії, беміпарину та доксазозину на етапах хірургічного лікування хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози нормалізує функціональний стан системи гемостазу, ліквідує ознаки порушень системи гемостазу і знижує в 5,2 разу частоту тромбозу глибоких вен порівняно з групою без застосування специфічних методів тромбопрофілактики, в 3 рази – порівняно з групою пролонгованої епідуральної аналгезії, у 3 рази зменшує кількість загострень хронічного пієлонефриту та майже у 2 рази скорочує термін лікування в стаціонарі.



Ключові слова: доброякісна гіперплазія передміхурової залози, гемостаз, післяопераційні тромбогеморагічні ускладнення, низькочастотна гемовіскозіграфія.

 

Эффективность комплексного лечения нарушений системы гемостаза у больных с доброкачественной гиперплазией предстательной железы

О.А. Тарабрин, В.В. Суслов, С.А. Тарасенко, С.С. Щербаков, Д.Г. Гавриченко

Цель работы— улучшить диагностику нарушений системы гемостаза у больных с доброкачественной гиперплазией предстательной железы и разработать способы их профилактики и коррекции на этапах хирургического лечения.

Материалы и методы.Проанализированы результаты исследования системы гемостаза и профилактики тромбогеморрагических осложнений при хирургическом лечении 114 больных с доброкачественной гиперплазией предстательной железы.

Результаты и обсуждение. Выявлена форма реагирования системы гемостаза, которая определяет характер послеоперационных тромбогеморрагических осложнений. Разработанный комплекс профилактических мероприятий позволяет усилить их взаимный позитивный эффект, нормализовать нарушенные механизмы гемостаза, снизить интенсивность внутрисосудистого микросвертывания крови и уменшить частоту развития осложнений.

Выводы. У больных с доброкачественной гиперплазией предстательной железы до операции выявляют гиперкоагуляционные изменения в системе гемостаза. Пик гемокоагуляционных нарушений при трансвезикальной простатэктомии наблюдается на 3-и—7-е сутки после операции и проявляется резким повышением концентрации продуктов паракоагуляции, фибриногена, фибринстабилизирующего фактора, ростом агрегации тромбоцитов на фоне снижения уровня антитромбина III и угнетением фибринолитической активности крови. Комплексное использование пролонгированной эпидуральной анестезии, бемипарина и доксазозина на этапах хирургического лечения больных с доброкачественной гиперплазией предстательной железы нормализует функциональное состояние системы гемостаза, ликвидирует признаки нарушений гемостаза и снижает в 5,2 раза частоту тромбоза глубоких вен по сравнению с группой без использования специфических методов тромбопрофилактики, в 3 раза — по сравнению с группой пролонгированной эпидуральной аналгезии, в 3 раза уменьшает частоту обострений хронического пиелонефрита и почти в 2 раза сокращает срок лечения в стационаре.



Ключевые слова: доброкачественная гиперплазия предстательной железы, гемостаз, послеоперационные тромбогеморрагические осложнения, низкочастотная гемовискозиграфия.

13. Оригінальні дослідження

 

Застосування комбінованої методики ендовенозної лазерної коагуляції та інтраопераційної склеротерапії у лікуванні варикозної хвороби нижніх кінцівок

С.В. Кадочніков

Мета роботи — поліпшити якість лікування хворих на варикозну хворобу нижніх кінцівок шляхом комбінованого застосування ендовенозної лазерної коагуляції та інтраопераційної склеротерапії.

Матеріали і методи. У період 2009—2010 рр. під спостереженням перебувало 72 пацієнти з варикозною хворобою в стадії СЕАР С2—С3. Базовими методами діагностики були клінічне обстеження та ультразвукове допплерографічне дослідження з кольоровим картуванням кровотоку. 37 пацієнтів прооперовано за оригінальною методикою із застосуванням ендовеноз ної лазерної коагуляції (ЕВЛК) та інтраопераційної склеротерапії (ІОСТ), 35 пацієнтам виконано ЕВЛК та етапну післяопераційну склеротерапію.

Результати та обговорення. Вивчено результати лікування пацієнтів з варикозною хворобою нижніх кінцівок із застосуванням оригінальної методики комбінації ЕВЛК та ІОСТ. Проведено порівняння цієї методики та методики етапного лікування із застосуванням ЕВЛК та післяопераційної склеротерапії. Застосування ЕВЛК та склеротерапії у рамках одного оперативного втручання порівняно з етапним лікуванням варикозної хвороби дає змогу знизити частоту реканалізації магістральних вен після ЕВЛК на 40 %, рецидивів варикозного синдрому — на 50 %.

Висновки. Запропонований метод лікування варикозної хвороби в стадії СЕАР С2—С3 дає змогу зменшити частоту рецидивів, поліпшити естетичний результат операції, скоротити строки лікування.



Ключові слова: варикозна хвороба, ендовенозна лазерна коагуляція, склеротерапія.

 

Применение комбинированной методики эндовенозной лазерной коагуляции и интраоперационной склеротерапии в лечении варикозной болезни нижних конечностей

С.В. Кадочников

Цель работы — улучшить качество лечения пациентов с варикозной болезнью нижних конечностей путем комбинированного применения эндовенозной лазерной коагуляции и интраоперационной склеротерапии.

Материалы и методы. В период 2009—2010 гг. под наблюдением находились 72 пациента с варикозной болезнью в стадии СЕАР С2—С3. Базовыми методами диагностики были клиническое обследование и ультразвуковое допплерографическое исследование с цветным картированием кровотока. 37 пациентов прооперированы по оригинальной методике комбинации эндовенозной лазерной коагуляции (ЭВЛК) и интраоперационной склеротерапии (ИОСТ), 35 пациентам проведены ЭВЛК и этапная послеоперационная склеротерапия.

Результаты и обсуждение. Изучены результаты лечения пациентов с варикозной болезнью нижних конечностей с применением оригинальной методики комбинации ЭВЛК и ИОСТ. Проведено сравнение этой методики и методики этапного лечения варикозной болезни с использованием ЭВЛК и послеоперационной склеротерапии. Применение ЭВЛК и склеротерапии в рамках одного оперативного вмешательства по сравнению с этапным лечением варикозной болезни позволяет уменьшить частоту реканализации магистральных вен после ЭВЛК на 40 %, рецидивов варикозного синдрома — на 50 %.

Выводы. Использование предложенного метода лечения варикозной болезни в стадии СЕАР С2—С3 позволяет уменьшить частоту рецидивов, улучшить эстетический эффект лечения, сократить сроки лечения.



Ключевые слова: варикозная болезнь, эндовенозная лазерная коагуляция, склеротерапия.

14. Оригінальні дослідження

 

Хірургічна тактика при лікуванні некротичного парапанкреатиту

А.Б. Кебкало, В.І. Мамчич, В.І. Семіног, М.В. Яцишин, З.З. Парацій

Мета роботи— визначити показання до хірургічного втручання та оптимальні режими лікування некротичного парапанкреатиту.

Матеріали і методи. У період з 2006 до 2010 р. у хірургічній клініці Київської обласної клінічної лікарні було проліковано 179 хворих з некротичним панкреатитом, із них таке ускладнення, як парапанкреатит, мали 119 (66,5 %) пацієнтів. Некротичний парапанкреатит або асептичну флегмону заочеревинного простору діагностували у 57 (47,9 %) хворих, гнійно-некротичний парапанкреатит або септичну флегмону заочеревинного простору — у 62 (52,1 %).

Результати та обговорення. Пункційне дренування під контролем ультразвуку завершилося одужанням у 34 випадках, прооперовано на другому етапі відкритим методом 85 пацієнтів. Неефективність лікування з використанням малоінвазивних технологій пов’язана з наявністю великої кількості некротичних тканин. Строки виконання оперативного втручання — 25—29-та доба. Оперативне втручання виконували з максимальним видаленням некротичних мас, які вільно лежали. За наявності некрозів, які важко видалити, використовували відкритий метод дренування з етапною санацією вогнищ. За відсутності явних некротичних тканин застосовували закритий вид дренування. Ускладнення лікування некротичного панкреатиту розвинулися у 69 (38,5 %) хворих: з некротичним парапанкреатитом — у 50 (42 %) хворих, з некротичним панкреатитом — у 19 (31,7 %). У пацієнтів з поширенням некротичного процесу на заочеревинний простір ускладнення розвивалися в 1,32 разу частіше. Загальна кількість померлих — 28 хворих, а летальність — 15,6 %. Серед хворих з ускладненнями у вигляді парапанкреатиту померло 24, летальність — 20,3 %.

Висновки. Ураження заочеревинної клітковини має велике значення в розвитку ускладнень та летальних наслідків при некротичному панкреатиті. Виконання малоінвазивних втручань сприяє поліпшенню результатів лікування у хворих з обмеженими ураженнями парапанкреатичної клітковини та з наявністю рідинного вмісту в патологічній ділянці. Проведення малоінвазивних втручань при поширених ураженнях заочеревинної клітковини сприяє евакуації рідинного вмісту, дезінтоксикації. Їх слід застосовувати як перший етап для підготовки до відкритого оперативного втручання. Використання тестів для визначення протеолітичної активності плазми крові та вмісту отриманого ексудату дає змогу обрати оптимальні терміни для оперативного втручання при інфікованому парапанкреатиті. Відкрите оперативне втручання при інфікованому парапанкреатиті, виконане на 4-му тижні від початку захворювання, дає змогу поліпшити результати лікування.



Ключові слова: некротичний парапанкреатит, прокальцитонін, С-реактивний білок, лізис білків, лізис колагену, неферментативний фібриноліз, малоінвазивні втручання.

 

Хирургическая тактика при лечении некротического парапанкреатита

А.Б. Кебкало, В.И. Мамчич, В.И. Семиног, М.В. Яцишин, З.З. Параций

Цель работы — определить показания к хирургическому вмешательству и оптимальные режимы лечения некротического парапанкреатита.

Материалы и методы. В период с 2006 по 2010 г. в хирургической клинике Киевской областной клинической больницы прооперировано 179 больных с некротическим панкреатитом, из них такое осложнение, как парапанкреатит, имели 119 (66,5 %) пациентов. Некротический парапанкреатит или асептическую флегмону забрюшинного пространства диагностировали у 57 (47,9 %) больных, гнойно-некротический парапанкреатит или септическую флегмону забрюшинного пространства — у 62 (52,1 %).

Результаты и обсуждение. Пункционное дренирование под контролем ультразвука закончилось выздоровлением в 34 случаях, прооперировано на втором этапе открытым методом 85 пациентов. Неэффективность лечения с использованием малоинвазивных технологий связана с наличием большого количества некротической ткани. Сроки выполнения оперативного вмешательства — 25—29-е сутки. Оперативное вмешательство выполняли с максимальным удалением свободно лежащих некротических масс. При наличии сложновыделяемых некрозов использовали открытый метод дренирования с этапной санацией очагов. При отсутствии явных некротических тканей применяли закрытый вид дренирования. Осложнения при лечении некротического панкреатита развились у 69 (38,5 %) больных: с некротическим парапанкреатитом — у 50 (42 %) больных, с некротическим панкреатитом — у 19 (31,7 %). У пациентов с распространением некротического процесса на забрюшинное пространство осложнение возникало в 1,32 раза чаще. Общее количество умерших — 28, а летальность — 15,6 %. Среди больных с осложнениями в виде парапанкреатита умерло 24, летальность — 20,3 %.

Выводы. Поражение забрюшинной клетчатки имеет большое значение в развитии осложнений и летальных исходов при некротическом панкреатите. Выполнение малоинвазивных вмешательств способствует улучшению результатов лечения больных с ограниченными поражениями парапанкреатической клетчатки и с наличием жидкостного образования в патоло гической области. Проведение малоинвазивных вмешательств при распространенных поражениях забрюшинной клетчатки способствует эвакуации жидкостного содержимого, дезинтоксикации. Их следует использовать как первый этап при подго товке к открытому оперативному вмешательству. Использование тестов для определения протеолитической активности плазмы крови и содержимого полученного экссудата позволяет выбрать оптимальные сроки оперативного вмешательства при инфицированном парапанкреатите. Открытое оперативное вмешательство при инфицированном парапанкреатите, вы полненное на 4-й неделе от начала заболевания, позволяет улучшить результаты лечения.



Ключевые слова: некротический парапанкреатит, прокальцитонин, С-реактивный белок, лизис белков, лизис коллагена, неферментативный фибринолиз, малоинвазивные вмешательства.

15. Випадок з практики

 

Клінічний випадок лікування періапендикулярного абсцесу методом пункції під контролем узд

М.П. Захараш, А.І. Стельмах, Д.І. Бутенко, Т.В. Тарасюк, В.В. Мороз

Описано клінічний випадок діагностики та лікування періапендикулярного абсцесу. Під час УЗД органів черевної порожнини виявлено апендикулярний інфільтрат з ознаками абсцедування. Хворій під контролем УЗД виконано пункцію та санацію періапендикулярного абсцесу, проведено консервативну протизапальну та антибактеріальну терапію. Через 5 міс у плановому порядку виконано апендектомію. Після операції хвору на 4-ту добу в задовільному стані виписано зі стаціонару.



Ключові слова: періапендикулярний абсцес, пункція, ультразвукове дослідження.

 

Клинический случай лечения периаппендикулярного абсцесса методом пункции под контролем узд

М.П. Захараш, А.И. Стельмах, Д.И. Бутенко, Т.В. Тарасюк, В.В. Мороз

Описан клинический случай диагностики и лечения периаппендикулярного абсцесса. При УЗИ органов брюшной полости выявлен аппендикулярный инфильтрат с признаками абсцедирования. Больной под контролем УЗИ выполнена пункция и санация периаппендикулярного абсцесса, проведена консервативная антибактериальная, противовоспалительная терапия. Через 5 мес в плановом порядке выполнена аппендэктомия. Больная на 4-е сутки после операции в удовлетворительном состоянии выписана из стационара.



Ключевые слова: периаппендикулярный абсцесс, пункция, ультразвуковое исследование.

16. Випадок з практики

 

Випадок терапії мезенхімальними стовбуровими клітинами у разі хронічної критичної ішемії нижніх кінцівок

В.Г. Мішалов, Н.Ю. Літвінова, В.А. Черняк

Описано випадок успішного застосування терапії стовбуровими мезенхімальними автоклітинами у хворого з хронічною критичною ішемією нижніх кінцівок 6-ї стадії за Рутерфордом на тлі цукрового діабету 2 типу, що дало змогу уникнути ампутації і сприяло повному загоєнню великого некротичного ураження стопи.



Ключові слова: хронічна критична ішемія нижніх кінцівок, мезенхімальні стовбурові клітини, терапія.

 

Случай терапии мезенхимальными стволовыми клетками при хронической критической ишемии нижних конечностей

В.Г. Мишалов, Н.Ю. Литвинова, В.А. Черняк

Описан случай успешного применения терапии стволовыми мезенхимальными аутоклетками у больного с хронической критической ишемией нижних конечностей 6-й стадии по Рутерфорду на фоне сахарного диабета 2 типа, что позволило избежать ампутации и способствовало полному заживлению большого некротического поражения стопы.



Ключевые слова: хроническая критическая ишемия нижних конечностей, мезенхимальные стволовые клетки, терапия.

17. Випадок з практики

 

Випадок успішного лікування пацієнта з ектопічною пухлиною підшлункової залози у дванадцятипалу кишку, що ускладнилася кровотечею

А.О. Бурка, Л.Ю. Маркулан, Н.В. Адамчук, Ю.О. Вишневський, Р.М. Матвеєв

Мета роботи — описати випадок успішного лікування пацієнта з ектопією пухлини підшлункової залози у дванадцятипалу кишку, що ускладнилася кровотечею.

Матеріали і методи. Пацієнт з ектопічною пухлиною підшлункової залози у дванадцятипалу кишку, що ускладнилася кровотечею, перебував на лікуванні в хірургічному відділенні Олександрівської клінічної лікарні м. Києва з 18.11.2010 по 09.12.2010 р. Для інструментальної діагностики використовували: рентгенографію органів грудної і черевної порожнини, фіброгастродуоденоскопію, дуоденоскопію з біопсією, колоноскопію, ультразвукове обстеження органів черевної порожнини, магнітно-резонансну холангіопанкреатографію, патогістологічне дослідження.

Результати та обговорення. Виконано оперативне видалення пухлини навколососочкової ділянки дванадцятипалої кишки (фіброзна аденома підшлункової залози), ускладненої кровотечею середнього ступеня тяжкості. Протягом місяця після операції відсутні ознаки патології.

Висновки. Специфічність клінічних даних і сучасних методів діагностики щодо верифікації ектопії тканини підшлункової залози у дванадцятипалу кишку залишається низькою. У лікуванні методом вибору має бути хірургічне видалення пухлини з подальшою біопсією; радикальна операція доцільна у разі злоякісного характеру пухлини.



Ключові слова: фіброзна аденома підшлункової залози, пухлина навколососочкової ділянки, ектопія підшлункової залози, кровотеча.

 

Случай успешного лечения пациента с эктопической опухолью поджелудочной железы в двенадцатиперстную кишку, осложнившейся кровотечением

А.А. Бурка, Л.Ю. Маркулан, Н.В. Адамчук, Ю.О. Вишневский, Р.Н. Матвеев

Цель работы – описание успешного лечения пациента с эктопической опухолью поджелудочной железы в двенадцатиперстную кишку, осложнившейся кровотечением.

Материалы и методы. Пациент с эктопической опухолью поджелудочной железы в двенадцатиперстную кишку, осложнившейся кровотечением, находился на лечении в хирургическом отделении Александровской клинической больницы г. Киева с 18.11.2010 г. по 09.12.2010 г. Для инструментальной диагностики использовали: рентгенографию органов грудной и брюшной полости, фиброгастродуоденоскопию, дуоденоскопию с биопсией, колоноскопию, ультразвуковое обследование органов брюшной полости, магнитно-резонансную холангиопанкреатографию, патогистологическое исследование.

Результаты и обсуждение. Выполнено оперативное удаление опухоли околососочкового участка двенадцатиперстной кишки (фиброзная аденома поджелудочной железы), осложненной кровотечением средней степени тяжести. В течение месяца после операции признаки патологии отсутствуют.

Выводы. Специфичность клинических данных и современных методов диагностики относительно верификации эктопии ткани поджелудочной железы в двенадцатиперстную кишку остается низкой. В лечении методом выбора должно быть хирургическое удаление опухоли с последующей биопсией; радикальная операция целесообразна в случае злокачественного характера опухоли.



Ключевые слова: фиброзная аденома поджелудочной железы, опухоль околососочкового участка, эктопия поджелудочной железы, кровотечение.

18. Огляди

 

Клініка та діагностика гострих порушень мезентеріального кровообігу

І.А. Даниленко

В огляді узагальнено дані літератури щодо проблеми гострих порушень мезентеріального кровообігу, висвітлено основні аспекти патогенезу, сучасну класифікацію. Розглянуто методи лабораторної та інструментальної діагностики і лікування гострих порушень мезентеріального кровообігу.



Ключові слова: мезентеріальний кровообіг, інфаркт кишечнику, діагностика, лікування.

 

Клиника и диагностика острых нарушений мезентериального кровообращения

И.А. Даниленко

В обзоре обобщены данные литературы о проблеме острых нарушений мезентериального кровообращения, изложены основные аспекты патогенеза, современная классификация. Рассмотрены методы лабораторной и инструментальной диагностики и лечения острых нарушений мезентериального кровообращения.



Ключевые слова: мезентериальное кровообращение, инфаркт кишечника, диагностика, лечение.

19. Огляди

 

Діагностика та лікування оклюзій вертебробазилярного басейну

С.Е. Коновалов

Проаналізовано вітчизняні та зарубіжні літературні джерела, присвячені діагностиці та лікуванню вертебробазилярної недостатності. Наведено анатомофізіологічні чинники виникнення цього захворювання, а також методи діагностики та основні напрями хірургічного і консервативного лікування.



Ключові слова: вертебробазилярна недостатність, оклюзія, стеноз.

 

Диагностика и лечение окклюзий вертебробазилярного бассейна

С.Э. Коновалов

Проанализированы отечественные и зарубежные литературные источники, посвященные диагностике и лечению вертебробазилярной недостаточности. Приведены анатомо-физиологические факторы возникновения данного заболевания, а также методы диагностики и основные направления хирургического и консервативного лечения.



Ключевые слова: вертебробазиллярная недостаточность, окклюзия, стеноз.


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»