Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№4(36) // 2010

 

Обкладинка

 

1. Передова стаття

 

Сучасний стан проблеми антикоагулянтної терапії у лікуванні тромбозу глибоких вен

В.Г. Мішалов, Н.Ю. Літвінова

Статтю присвячено аналізу переваг та недоліків різних препаратів, які використовують в антикоагулянтній терапії, і схем їх застосування в сучасному лікуванні тромбозу глибоких вен нижніх кінцівок, а також перспективі впровадження нового перорального антикоагулянту — ривароксабану.

Ключові слова: тромбоз глибоких вен, лікування, антикоагуляція

 

Современное состояние проблемы антикоагулянтной терапии в лечении тромбоза глубоких вен

В.Г. Мишалов, Н.Ю. Литвинова

Статья посвящена анализу преимуществ и недостатков различных препаратов, используемых в антикоагулянтной терапии, и схем их применения в современном лечении тромбоза глубоких вен нижних конечностей, а также перспективе внедрения нового перорального антикоагулянта — ривароксабана.

Ключевые слова: тромбоз глубоких вен, лечение, антикоагуляция.

2. Оригінальні дослідження

 

Лікувальна тактика та клініко-ендоскопічний моніторинг при хірургічному лікуванні гострокровоточивих доброякісних неепітеліальних пухлин шлунка та дванадцятипалої кишки

П.Д. Фомін, П.В. Іванчов

Мета роботи — розробити та впровадити у клінічну практику лікувальну тактику і програму клініко-ендоскопічного моніторингу хворих з гострокровоточивими доброякісними неепітеліальними пухлинами (ГДНП) шлунка та дванадцятипалої кишки (ДПК).

Матеріали і методи. В основу роботи покладено аналіз результатів лікування 51 хворого з ГДНП шлунка та ДПК за два періоди: І (35 хворих) — 1992—2004 рр., ІІ (16) — 2005—2009 рр. Екстрену діагностику проводили за допомогою ендоскопічних досліджень з визначенням локалізації, морфологічних характеристик субстрату кровотечі, стану системи гемостазу згідно з класифікацією активності кровотеч J. Forrest, які доповнювали рентгенологічними, ультразвуковими, лабораторними методами.

Результати та обговорення. Хворих розподілено на групи з визначенням критеріїв показань та термінів проведення оперативних втручань з урахуванням обтяжуючих чинників щодо прогнозу ризику розвитку рецидиву пухлинної кровотечі. І група (FIA, FIx) — хворі з активною кровотечею, яку не зупинено ендоскопічними методами. ІІ група (FIA, FIx) — хворі з активною кровотечею, яку зупинено ендоскопічними методами; ризик виникнення рецидиву кровотечі — високий. ІІІ група (FIB, FIIA, FIIB) — хворі з ознаками спонтанно зупиненої кровотечі, яким вжито заходів, спрямованих на профілактику рецидиву кровотечі; ризик виникнення рецидиву кровотечі — середній, ІV група (FIIC, FIII) — хворі з ознаками спонтанно зупиненої кровотечі, які не потребують вжиття заходів, спрямованих на профілактику рецидиву кровотечі; необхідність проведення профілактичних ендоскопічних гемостатичних процедур визначали індивідуально; ризик виникнення рецидиву кровотечі — низький. Кожну групу хворих поділено на 3 підгрупи: а) без протипоказань до оперативного лікування; б) з протипоказаннями до оперативного лікування; в) хворі, які відмовилися від операції. Хворі Іа групи з ознаками активної кровотечі підлягають оперативному лікуванню в екстреному порядку за життєвими показаннями протягом наступних 1—2 год, ІІа групи з високим ризиком розвитку рецидиву кровотечі — в невідкладному (протягом 6—24 год) чи ранньому відстроченому (протягом 2—7 діб) порядку, після проведення передопераційної підготовки залежно від наявності обтяжуючих чинників, ІІІа та ІVа груп з середнім та низьким ризиком розвитку рецидиву кровотечі — у ранньому відстроченому порядку (протягом 2—7 діб), після необхідної передопераційної підготовки. Для прогнозування ризику розвитку рецидиву кровотечі хворі підлягають проведенню пролонгованого клініко-ендоскопічного моніторингу з інтервалом між оглядами у Іб, Ів, ІІа, ІІб, ІІв групах — 2—4 год, у ІІІа, ІІІб, ІІІв — 4—6 год, у ІVа, ІVб, ІVв — 12—24 год. У разі виникнення рецидиву кровотечі у хворих, які перебувають на етапі пролонгованого клініко-ендоскопічного моніторингу, показано проведення екстреного оперативного лікування за життєвими показаннями, за винятком хворих з вираженою супутньою патологією та тих, які відмовилися від операції. Ці хворі підлягають подальшому клініко-ендоскопічному моніторингу з інтервалом між оглядами 2—4 год і повторному застосуванню методів ендохірургічного гемостазу.

Висновки. Ефективний ендоскопічний гемостаз та ендоскопічна профілактика розвитку рецидиву кровотечі з наступним клініко-ендоскопічним моніторингом забезпечують стабільний перебіг постгеморагічного періоду, що впливає на зменшення частоти екстрених операцій, які проводять з невиправданим ризиком і які супроводжуються високою частотою післяопераційних ускладнень та летальності. Це стало можливим завдяки застосуванню активної ендоскопічної тактики з селективним використанням мініінвазивних методів ендохірургічного гемостазу залежно від стану системи гемостазу, локалізації пухлини та її морфологічних характеристик. Впровадження розробленого алгоритму хірургічної тактики у ІІ періоді лікування хворих з ГДНП шлунка та ДПК дало змогу порівняно з І періодом знизити кількість екстрених операцій з 17,9 до 7,1 %, у тому числі на висоті кровотечі — з 10,7 до 7,1 % та на висоті її рецидиву — з 7,1 до 0 %, летальність після екстрених операцій, післяопераційну і загальну летальність з 20,0; 3,6; 2,9 % відповідно до 0 %. Досягнуто збільшення хірургічної активності з 80,0 до 87,5 %. У 14,3 % хворих при проведенні екстреного ендоскопічного дослідження виконано первинно-невідкладне ендохірургічне субмукозне видалення пухлин.



Ключові слова: лікувальна тактика, клініко-ендоскопічний моніторинг, доброякісні неепітеліальні пухлини, шлунково-кишкові кровотечі, ендоскопічний гемостаз, хірургічне лікування.

 

Лечебная тактика и клинико-эндоскопический мониторинг при хирургическом лечении острокровоточащих доброкачественных неэпителиальных опухолей желудка и двенадцатиперстной кишки

П.Д. Фомин, П.В. Иванчов

Цель работы — разработать и внедрить в клиническую практику лечебную тактику и программу клинико-эндоскопического мониторинга у больных с острокровоточащими доброкачественными неэпителиальными опухолями (ОДНО) желудка и двенадцатиперстной кишки (ДПК).

Материалы и методы. В основу работы положен анализ результатов лечения 51 больного с ОДНО желудка и ДПК за два периода: І (35 больных) — 1992—2004 гг., ІІ (16) — 2005—2009 гг. Экстренную диагностику проводили с помощью эндоскопических исследований с определением локализации, морфологических характеристик субстрата кровотечения, состояния гемостаза, согласно классификации активности кровотечений J. Forrest, которые дополняли рентгенологическими, ультразвуковыми, лабораторными методами.

Результаты и обсуждение. Больные были разделены на группы с определением критериев показаний и сроков проведения оперативных вмешательств, с учетом отягощающих факторов относительно прогноза риска развития рецидива опухолевого кровотечения. I группа (FIA, FIx) — больные с активным кровотечением, которое не остановлено эндоскопическими методами. II группа (FIA, FIx) — больные с активным кровотечением, которое остановлено эндоскопическими методами; риск развития рецидива кровотечения высокий. III группа (FIB, FIIA, FIIB) — больные с признаками спонтанно остановленного кровотечения, которым проведены мероприятия, направленные на профилактику развития рецидива кровотечения; риск развития рецидива кровотечения средний. IV группа (FIIC, FIII) — больные с признаками спонтанно остановленного кровотечения, которые не требуют проведения мероприятий, направленных на профилактику развития рецидива кровотечения; необходимость выполнения профилактических эндоскопических гемостатических процедур определяется индивидуально; риск развития рецидива кровотечения низкий. Каждую группу больных разделили на 3 подгруппы: а) без противопоказаний к оперативному лечению; б) с противопоказаниями к оперативному лечению; в) больные, отказавшиеся от операции. Больные Iа группы подлежат оперативному лечению в экстренном порядке по жизненным показаниям в течение 1— 2 ч, IIа группы с высоким риском развития рецидива кровотечения — в неотложном (в течение 6—24 ч) или раннем отсроченном (в течение 2—7 суток) порядке после проведения предоперационной подготовки в зависимости от наличия отягощающих факторов, IIIа и IVа групп со средним и низким риском развития рецидива кровотечения — в раннем отсроченном порядке (в течение 2—7 суток) после необходимой предоперационной подготовки. Больные подлежат проведению пролонгированного клинико-эндоскопического мониторинга с интервалом между осмотрами в Iб, Iв, IIа, IIб, IIв группах — 2—4 ч, в IIIа, IIIб, IIIв — 4—6 ч, в IVа, IVб, IVв — 12—24 ч. В случае возникновения рецидива кровотечения у больных, находящихся на этапе пролонгированного клинико-эндоскопического мониторинга, показано проведение экстренного оперативного лечения по жизненным показаниям, за исключением больных с выраженной сопутствующей патологией и отказавшихся от операции. Эти больные подлежат дальнейшему клинико-эндоскопическому мониторингу с интервалом между осмотрами 2—4 ч и повторному использованию методов эндохирургического гемостаза.

Выводы. Эффективный эндоскопический гемостаз и эндоскопическая профилактика развития рецидива кровотечения с последующим клинико-эндоскопическим мониторингом обеспечивают стабильное течение постгеморрагического периода, что влияет на уменьшение частоты экстренных операций, которые выполняют с неоправданным риском и которые сопровождаются высокой частотой послеоперационных осложнений и летальности. Это стало возможным благодаря применению активной эндоскопической тактики с селективным использованием миниинвазивных методов эндохирургического гемостаза в зависимости от состояния системы гемостаза, локализации опухоли и ее морфологических характеристик. Внедрение разработанного алгоритма хирургической тактики во ІІ периоде лечения больных с ОДНО желудка и ДПК позволило по сравнению с І периодом снизить количество экстренных операций с 17,9 до 7,1 %, в том числе на высоте кровотечения — с 10,7 до 7,1 % и на высоте его рецидива — с 7,1 до 0 %, летальность после экстренных операций, послеоперационную и общую — соответственно с 20,0; 3,6; 2,9 до 0 %. Достигнуто увеличение хирургической активности с 80,0 до 87,5 %. У 14,3 % больных при проведении экстренного эндоскопического исследования выполнено первично-неотложное эндохирургическое субмукозное удаление опухолей.



Ключевые слова: лечебная тактика, клинико-эндоскопический мониторинг, доброкачественные неэпителиальные опухоли, желудочно-кишечные кровотечения, эндоскопический гемостаз, хирургическое лечение

3. Оригінальні дослідження

 

Роль ендопротеза у запобіганні капсулярній контрактурі при лікуванні поліакриламідного маммарного синдрому. трирічне проспективне порівняльне дослідження

В.Г. Мішалов, В.В. Храпач, Г.І. Патлажан, Л.Ю. Маркулан, І.О. Назаренко

Мета роботи — порівняльна оцінка різних типів протезів молочних залоз (МЗ) щодо запобігання капсулярній контрактурі протеза (ККП) у разі корекції косметичних дефектів після видалення гелю у хворих з поліакриламідним маммарним синдромом (ПАМС).

Матеріали і методи. У дослідженні, проведеному в період 1999—2010 рр., взяли участь 128 жінок віком від 18 до 52 років (середній вік — (35,63 ± 0,67) року) з ПАМС, яким було виконане ендопротезування МЗ після видалення поліакриламідного гелю (ПААГ). Термін після введення ПААГ у середньому становив (7,39 ± 0,44) року. Хворих розподілено на дві групи: перша — 95 пацієнток, у яких не було гострого запального процесу в МЗ, друга — 33 пацієнтки з гострим запальним процесом у МЗ. Контрольну групу становили жінки (n = 71), яким проводили ендопротезування з приводу післялактаційної інволюції МЗ. У групі І ендопротезування проводили в один етап з видаленням ПААГ, у групі ІІ — другим етапом, після усунення гострого запалення. Застосовували два типи протезів МЗ: з текстурованою поверхнею (ТП-протез) — 126 жінок, з мікрополіуретановою поверхнею (МП-протез) — 73 жінки. Протези імплантували у субгландулярний (82 жінки), субмускулярний (107) і субфасціальний (10) простір. Частоту ККП оцінювали протягом трьох років за допомогою методу Каплана—Мейєра, порівняльну оцінку двох протезів проводили із застосуванням регресійного аналізу Кокса і Log-Rank тесту.

Результати та обговорення. Через три роки після ендопротезування у хворих з ПАМС установлено достовірно меншу (p < 0,05) частоту ККП у разі застосування МП-протезів порівняно з ТП-протезами: при одноетапній (7,3 порівняно з 38,0 %) і відкладеній імплантації (5,9 порівняно з 25,5 %), при субмаммарному (11,8 порівняно з 34,2 %) і субмускулярному (3,7 порівняно з 15,8 %) розташуванні протезів. Не встановлено достовірних відмінностей щодо частоти ККП у пацієнток з МП-протезами групи контролю і з ПАМС. Хворі підгрупи МП відрізнялися від пацієнтів підгрупи ТП меншою тяжкістю ККП, оскільки не було діагностовано жодного випадку контрактури капсули ІІІ—IV ступеня, тоді як у підгрупі ТП їх частка становила 44,4 % (р < 0,05). У разі імплантації МП-протезів частота ККП була однаково низькою як за відсутності мікрофлори — 9,4 %, так і за її наявності — 9,9 % (p > 0,05), на відміну від хворих з ТП-протезами — відповідно 16,8 і 44,7 % (p < 0,05).

Висновки. МП-протези мають перевагу над ТП-протезами — менша частота капсулярної контрактури у разі ендопротезування МЗ після видалення гелю у хворих з ПАМС. Низька, аналогічна контрольній, трирічна частота ККП при використанні МП-протезів не залежить від розташування протеза (субмускулярно чи субмаммарно), етапності ендопротезування та наявності мікрофлори у тканинах, що оточують ПААГ. Це зумовлює пріоритет використання зазначених протезів у хворих з ПАМС.



Ключові слова: пластика молочних залоз, капсулярна контрактура протеза, поліакриламідний маммарний синдром, лікування.

 

Роль эндопротеза в предотвращении капсулярной контрактуры при лечении полиакриламидного маммарного синдрома. трехлетнее проспективное сравнительное исследование

В.Г. Мишалов, В.В. Храпач, Г.И. Патлажан, Л.Ю. Маркулан, И.А. Назаренко

Цель работы — сравнительная оценка разных типов протезов молочных желез (МЖ) относительно предупреждения капсулярной контрактуры протеза (ККП) при коррекции косметических дефектов после удаления геля у больных с полиакриламидным маммарным синдромом (ПАМС).

Материалы и методы. В исследовании, проведенном в период с 1999 по 2010 г., приняли участие 128 женщин в возрасте от 18 до 52 лет (средний возраст — (35,63 ± 0,67) года) с ПАМС, которым было выполнено эндопротезирование МЖ после удаления полиакриламидного геля (ПААГ). Срок после введения ПААГ составил в среднем (7,39 ± 0,44) года. Больных распределили на две группы: первая — 95 пациенток, у которых не было острого воспалительного процесса в МЖ, вторая — 33 пациентки с острым воспалительным процессом в МЖ. Контрольную группу составили женщины (n = 71), которым проводили эндопротезирование по поводу послелактационной инволюции МЖ. В группе I эндопротезирование проводили в один этап с удалением ПААГ, в группе ІІ — вторым этапом, после устранения острого воспаления. Применяли два типа протезов МЖ: с текстурированной поверхностью (ТП-протез) — 126 женщин, с микрополиуретановой поверхностью (МП-протез) — 73 женщины. Протезы имплантировали в субгландулярное (82 женщины), субмускулярное (107), субфасциальное (10) пространство. Частоту ККП оценивали в течение трех лет с помощью метода Каплана—Мейєра, сравнительную оценку двух протезов проводили с использованием регрессионного анализа Кокса и Log-Rank теста.

Результаты и обсуждение. Через три года после эндопротезирования у больных с ПАМС установлена достоверно меньшая (p < 0,05) частота ККП в случае применения МП-протезов по сравнению с ТП-протезами: при одноэтапной (7,3 % против 38,0 %) и отложенной имплантации (5,9 по сравнению с 25,5 %), при субмаммарном (11,8 по сравнению с 34,2 %) и субмускулярном (3,7 по сравнению с 15,8 %) расположении протезов. Не установлено достоверных отличий относительно частоты ККП у пациенток с МП-протезами группы контроля и с ПАМС. Больные подгруппы МП отличались от пациентов подгруппы ТП меньшей тяжестью ККП, поскольку не было диагностировано ни одного случая контрактуры капсулы ІІІ—IV степени, тогда как в подгруппе ТП их доля составляла 44,4 % (р < 0,05). При имплантации МП-протезов частота ККП была одинаково низкой как при отсутствии микрофлоры — 9,4 %, так и при ее наличии — 9,9 % (p > 0,05), в отличие от больных с ТП-протезами — соответственно 16,8 и 44,7 % (p < 0,05).

Выводы. МП-протезы имеют преимущество перед ТП-протезами — меньшая частота капсулярной контрактуры при эндопротезировании МЖ после удаления геля у больных с ПАМС. Низкая, подобная контрольной, трехлетняя частота ККП при использовании МП-протезов не зависит от расположения протеза (субмускулярно или субмаммарно), этапности эндопротезирования и наличия микрофлоры в тканях, прилежащих к ПААГ. Все это обусловливает приоритет использования упомянутых протезов у больных с ПАМС.



Ключевые слова: пластика молочных желез, капсулярная контрактура протеза, полиакриламидный маммарный синдром, лечение.

4. Оригінальні дослідження

 

Основні принципи хірургічного лікування неорганних новоутворень заочеревинного простору

М.П. Павловський, К.Ю. Василькевич

Мета роботи — підвищення ефективності хірургічного лікування пацієнтів з неорганними новоутвореннями заочеревинного простору (ННЗП) шляхом вивчення віддалених результатів хірургічного лікування таких хворих, визначення оптимального обсягу та ступеня радикальності операційних втручань залежно від стадії пухлинного процесу.

Матеріали і методи. У дослідження залучено 96 хворих з ННЗП, з них 80 — зі злоякісними ННЗП. Проведено порівняльний аналіз груп хворих із ННЗП. Обчислення показників виживання виконано моментним методом за Капланом—Мейєром.

Результати та обговорення. Середня тривалість життя після радикальної операції становила більше ніж (79 ± 10,3) міс, і виявлено тенденцію до її збільшення, оскільки 7 пацієнтів (35 %) були живі і не мали клінічних ознак рецидиву на час останнього огляду. Середня тривалість життя у пацієнтів, яким виконано часткове видалення пухлини, становила (19,5 ± 5,8) міс, після нерадикальних операцій — не перевищувала (5,3 ± 1,1) міс, у неоперованих пацієнтів — (4,1 ± 1) міс.

Висновки. Безсимптомність перебігу на ранніх стадіях захворювання у багатьох хворих унеможливлює ранню діагностику і унеможливлює радикальне хірургічне лікування хворих на ННЗП. У таких пацієнтів часткове видалення пухлини залишається єдиним способом продовження тривалості життя. Виконання експлораційних лапаратомій виправдано з діагностичною метою та для паліативних операційних втручань.



Ключові слова: неорганні новоутворення заочеревинного простору, діагностика, хірургічне лікування.

 

Основные принципы хирургического лечения неорганных новообразований забрюшинного пространства

М.П. Павловский, К.Ю. Василькевич

Цель работы — повышение эффективности хирургического лечения пациентов с неорганными новообразованиями забрюшинного пространства (ННЗП) на основании изучения отдаленных результатов хирургического лечения больных с ННЗП, определение оптимального объема и степени радикальности операционных вмешательств в зависимости от стадии опухолевого процесса.

Материалы и методы. В исследование включено 96 больных с ННЗП, из них 80 — со злокачественными ННЗП. Проведен сравнительный анализ сформированных групп больных с ННЗП. Вычисление показателей выживания выполнено моментным методом по Каплану—Мейеру.

Результаты и обсуждение. Средняя продолжительность жизни после радикальной операции составляла более чем (79 ± 10,3) мес, и выявлено тенденцию к ее увеличению, поскольку 7 пациентов (35 %) были живы и не имели клинических признаков рецидива ко времени проведения последнего осмотра. Средняя продолжительность жизни у пациентов, которым выполнено частичное удаление опухоли, составляла (19,5 ± 5,8) мес, после нерадикальных операций — не превышала (5,3 ± 1,1) мес, у неоперированных пациентов — (4,1 ± 1) мес.

Выводы. Беcсимптомность течения на ранних стадиях заболевания у многих больных исключает раннюю диагностику и делает невозможным радикальное хирургическое лечение больных ННЗП. У таких пациентов частичное удаление опухоли остается единственным способом продления жизни. Выполнение эксплоративных лапаротомий оправдано только с диагностической целью и для паллиативных операционных вмешательств.



Ключевые слова: неорганные новообразования забрюшинного пространства, диагностика, хирургическое лечение.

5. Оригінальні дослідження

 

Профілактика стресових ерозивно-виразкових уражень слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки у хворих зі значним операційно-анестезіологічним ризиком

В.Г. Мішалов, Л.Ю. Маркулан, І.М. Лещишин, П.Л. Бик

Мета роботи – оцінити ефективність застосування блокаторів Н2-гістамінових рецепторів і блокаторів протонної помпи для профілактики стрес-залежних пошкоджень слизової оболонки шлунка (СЗПСОШ) і дванадцятипалої кишки у хворих зі значним операційно-анестезіологічним ризиком.

Матеріали і методи. У дослідження включено 123 хворих з хірургічною патологією органів черевної порожнини і магістральних артеріальних судин, які перебували на лікуванні в Олександрівській лікарні м. Києва в період з 2003 до 2010 р. і які мали значний (3,5–5,0 балів) ступінь операційно-анестезіологічного ризику згідно з класифікацією МНТАР-89. Хворі були розподілені на три групи. У першій групі (n = 46) для профілактики СЗПСОШ призначали блокатор H2-гістамінових рецепторів III покоління – фамотидин («Квамател» виробництва Gedeon Richter, Угорщина) – група Ф, у другій (n = 43) – інгібітор протонної помпи – омепразол (група О), в контрольній групі (n = 34) профілактику СЗПСОШ кислотознижувальними препаратами не проводили (група К). Препарати вводили в день операції. У доопераційний період і протягом 2–5 діб після операції препарати вводили внутрішньовенно, після відновлення перистальтики – перорально. Омепразол призначали в дозі 40 мг 1 раз на добу, фамотидин – у дозі 20 мг 2 рази на добу. Характер змін слизової оболонки шлунка і дванадцятипалої кишки оцінювали за результатами езофагогастродуоденоскопії на 4–5-ту добу після операції.

Результати та обговорення. Проведені дослідження показали, що призначення фамотидину та омепразолу у хворих зі значним операційно-анестезіологічним ризиком достовірно знижує частоту СЗПСОШ. Профілактичні заходи як у групі Ф, так і в групі О виявилися ефективними і дали змогу знизити частоту СЗПСОШ з 79,4 % в групі К до 21,7 і 18,6 % відповідно (p < 0,05). Групи Ф і О за цим показником достовірно не відрізнялися між собою (р > 0,05). Крім зниження частоти СЗПСОШ у цілому, в групах профілактики достовірно зменшилася кількість хворих з петехіями та ерозіями і не було зареєстровано випадків виникнення стресової виразки.

Висновки. Профілактичне застосування кислотознижувальних препаратів у пацієнтів зі значним операційно-анестезіологічним ризиком достовірно знижує частоту СЗПСОШ і дванадцятипалої кишки, що зумовлює доцільність їх використання. Серед засобів фармакологічної профілактики СЗПСОШ перевагу слід віддавати фамотидину, який за ефективністю не поступається омепразолу, але на відміну від нього має низку додаткових цитопротекторних ефектів і не спричиняє ускладнень, пов’язаних з фармакологічною гіпохлоргідрією.



Ключові слова: стрес-залежні пошкодження слизової оболонки шлунка і дванадцятипалої кишки, фамотидин, омепразол, профілактика.

 

Профилактика стрессовых эрозивно-язвенных поражений слизистой оболочки желудка и двенадцатиперстной кишки у больных со значительным операционно-анестезиологическим риском

В.Г. Мишалов, Л.Ю. Маркулан, И.М. Лещишин, П.Л. Бык

Цель работы — оценить эффективность применения блокаторов Н2-гистаминовых рецепторов и блокаторов протонной помпы для профилактики стресс-зависимых повреждений слизистой оболочки желудка (СЗПСОЖ) и двенадцатиперстной кишки у больных со значительным операционно-анестезиологическим риском.

Материалы и методы. В исследование включено 123 больных с хирургической патологией органов брюшной полости и магистральных артериальных сосудов, находившихся на лечении в Александровской больнице г. Киева в период с 2003 по 2010 г., которые имели значительную (3,5—5,0 баллов) степень операционно-анестезиологического риска согласно классификации МНОАР-89. Больные были распределены на три группы. В первой группе (46 пациентов) с целью профилактики СЗПСОЖ назначали блокатор H2-гистаминовых рецепторов III поколения — фамотидин («Квамател» производства Gedeon Richter, Венгрия) — группа Ф, во второй (43) — ингибитор протонной помпы — омепразол (группа О), в контрольной группе (34) профилактику СЗПСОЖ кислотоснижающими препаратами не проводили (группа К). Препараты вводили в день операции. В дооперационный период и в течение 2—5 суток после операции препараты вводили внутривенно, после восстановления перистальтики — перорально. Омепразол назначали в дозе 40 мг 1 раз в сутки, фамотидин — в дозе 20 мг 2 раза в сутки. Характер изменений слизистой оболочки желудка и двенадцатиперстной кишки оценивали по результатам эзофагогастродуоденоскопии на 4—5-е сутки после операции.

Результаты и обсуждение. Назначение фамотидина и омепразола у больных со значительным операционно-анестезиологическим риском достоверно снижает частоту СЗПСОЖ. Профилактические мероприятия как в группе Ф, так и в группе О оказались эффективными и позволили снизить частоту СЗПСОЖ с 79,4 % в группе К до 21,7 и 18,6 % соответственно (p < 0,05). Группы Ф и О по этому показателю достоверно не отличались между собой (р > 0,05). Помимо снижения частоты СЗПСОЖ в целом, в группах профилактики достоверно уменьшилось количество больных с петехиями и эрозиями и не было зарегистрировано случаев возникновения стрессовой язвы.

Выводы. Профилактическое применение кислотоснижающих препаратов у пациентов со значительным операционно-анестезиологическим риском достоверно снижает частоту СЗПСОЖ и двенадцатиперстной кишки, что обусловливает целесообразность их использования. Среди средств фармакологической профилактики СЗПСОЖ предпочтение следует отдавать фамотидину, который по эффективности не уступает омепразолу, но в отличие от него обладает рядом дополнительных цитопротекторных эффектов и не приводит к осложнениям, связанным с фармакологической гипохлоргидрией.



Ключевые слова: стресс-зависимые повреждения слизистой оболочки желудка и двенадцатиперстной кишки, фамотидин, омепразол, профилактика.

6. Оригінальні дослідження

 

Анамнестичний скринінг геморагічного синдрому в невідкладній хірургії

Р.М. Козубович, П.М. Перехрестенко, В.В. Томілін, О.І. Сопко, І.Л. Заря

Мета роботи — вивчити анамнестичні дані щодо геморагічного синдрому в пацієнтів з гострою абдомінальною патологією.

Матеріали і методи. Об’єктом анамнестичного скринінгу були 912 пацієнтів: 536 (58,8 %) чоловіків та 376 (41,2 %) жінок віком від 19 до 49 років, які були прооперовані в ургентному порядку з приводу гострої хірургічної патології органів черевної порожнини у хірургічному відділенні Київської міської клінічної лікарні № 9 та відділенні хірургічної гематології та гемостазіології ДУ «Інститут гематології та трансфузіології АМН України» в період 2007—2010 р. Для виявлення геморагічних ознак в анамнезі, супутніх захворювань і чинників, що призводять до зниження коагуляційного потенціалу, ми розробили анкетуопитувальник анамнестичного скринінгу геморагічного синдрому. Анкету заповнювали на момент прийому хворого з гострою абдомінальною патологією в хірургічне відділення з акцентуванням уваги на ознаках геморагічних захворювань у пацієнта та членів його родини, наявності чинників, які призводять до порушень у системі гемостазу, інформації щодо попереднього обстеження та лікування. Анкети терміново аналізували, і на підставі скринінгу первинної інформації до оперативного лікування пацієнтів приймали рішення про необхідність проведення додаткової нозологічної діагностики щодо ризику патології в системі зсідання крові.

Результати та обговорення. Геморагічний синдром протягом життя зареєстровано у 156 (17,1 %) пацієнтів. У 94 — встановлено попередні діагнози гемостазіопатій, які підтвердилися після нозологічної характеристики системи гемостазу.

Висновки. У зв’язку зі складністю нозологічної діагностики латентних форм порушень у системі гемостазу доцільно проводити цілеспрямований збір анамнестичних найхарактерніших для геморагічного синдрому даних, які на первинному етапі звернення пацієнта дають змогу хірургу зорієнтуватися щодо наявності легких та латентних форм коагулопатій і тромбоцитопатій.



Ключові слова: коагулопатія, геморагічний синдром, анамнестичний скринінг, невідкладна хірургія.

 

Анамнестический скрининг геморрагического синдрома в неотложной хирургии

Р.Н. Козубович, П.М. Перехрестенко, В.В. Томилин, А.И. Сопко, И.Л. Заря

Цель работы — изучить анамнестические данные относительно геморрагического синдрома у пациентов с острой абдоминальной патологией.

Материалы и методы. Объектом анамнестического скрининга были 912 пациентов: 536 (58,8 %) мужчин и 376 (41,2 %) женщин в возрасте от 19 до 49 лет, которые были прооперированы в ургентном порядке в связи с острой абдоминальной патологией в хирургическом отделении Киевской городской клинической больницы № 9 и отделении хирургической гематологии и гемостазиологии ГУ «Институт гематологии и трансфузиологии АМН Украины» в период с 2007 по 2010 г. Для выявления геморрагических симптомов в анамнезе, сопутствующих заболеваний и факторов, приводящих к снижению коагуляционного потенциала, нами была разработана анкета-опросник анамнестического скрининга геморрагического синдрома. Анкету заполняли при приеме больного с острой абдоминальной патологией в хирургическое отделение с акцентированием внимания на признаках геморрагических заболеваний у пациента и членов его семьи, наличии факторов, приводящих к нарушению в системе гемостаза, информации относительно предыдущего обследования и лечения. Анкеты срочно анализировали, и на основе скрининга первичной информации до оперативного лечения пациентов принимали решение о необходимости проведения дополнительной нозологической диагностики относительно риска патологии в системе свертывания крови.

Результаты и обсуждение. Геморрагический синдром на протяжении жизни зарегистрирован у 156 (17,1 %) пациентов. У 94 — установлены предварительные диагнозы гемостазиопатий, которые подтвердились после нозологической характеристики системы гемостаза.

Выводы. В связи со сложностью нозологической диагностики латентных форм нарушений в системе гемостаза следует проводить целенаправленый сбор анамнестических наиболее характерных для геморрагического синдрома данных, которые на первичном этапе обращения пациента позволяют хирургу сориентироваться относительно наличия легких и латентных форм коагулопатий и тромбоцитопатий.



Ключевые слова: коагулопатия, геморрагический синдром, анамнестический скрининг, неотложная хирургия.

7. Оригінальні дослідження

 

Комплексне лікування геморою і—іі ступеня в амбулаторній практиці

М.П. Захараш, Я.В. Владичук, В.М. Мальцев

Мета роботи — проаналізувати ефективність застосування мікронізованої очищеної флавоноїдної фракції (МОФФ) діосміну з гесперидином («Детралекс» виробництва Servier) у комплексному лікуванні хворих на геморой І—ІІ ступеня в амбулаторних умовах.

Матеріали і методи. Проведено аналіз лікування 133 пацієнтів, які отримали амбулаторну допомогу в ЦРП Деснянського району м. Києва з приводу хронічного геморою І—ІІ ступеня в 2007—2009 рр. Їх було розподілено на три групи. До першої групи ввійшло 45 (34 %) пацієнтів, яким проведено консервативне лікування (МОФФ діосміну з гесперидином і місцеве лікування); до другої — 48 (36 %) пацієнтів, яким було виконане вакуумне лігування внутрішніх гемороїдальних вузлів латексними кільцями без призначення флеботропних препаратів; до третьої — 40 (30 %) пацієнтів, яким було виконане вакуумне лігування внутрішніх гемороїдальних вузлів латексними кільцями і призначено консервативну терапію МОФФ діосміну з гесперидином.

Результати та обговорення. У І групі добрі результати отримано у 28 (87,5 %) хворих з гемороєм І ступеня, задовільні — у 4 (12,5 %). У 7 (53,8 %) хворих з гемороєм ІІ ступеня отримано добрі, у 4 (30,7 %) — задовільні і у 2 (15,3 %) — незадовільні результати. У ІІ групі добрі результати отримано у 40 (85 %) пацієнтів, задовільні — у 6 (12,5 %), незадовільні — у 2 (2,5 %). У ІІІ групі добрі результати лікування отримано у 36 (90 %) хворих, задовільні — у 4 (10 %).

Висновки. При тривалому застосуванні МОФФ діосміну з гесперидином у пацієнтів з гемороєм І ступеня зменшується тяжкість основних симптомів геморою, частота загострень. При цьому відзначають добру переносність препарату, високу його ефективність, особливо на ранніх стадіях захворювання. Вакуумне лігування гемороїдальних вузлів латексними кільцями в амбулаторних умовах у поєднанні з призначенням МОФФ діосміну з гесперидином є високоефективною і безпечною малоінвазивною методикою лікування геморою ІІ ступеня, що дає змогу отримати добрі результати лікування у 90,0—93,7 % хворих, знизити частоту рецидиву захворювання до 5—10,4 %.



Ключові слова: геморой, лігування гемороїдальних вузлів, мікронізована очищена флавоноїдна фракція діосміну з гесперидином.

 

Комплексное лечение геморроя i—ii степени в амбулаторной практике

М.П. Захараш, Я.В. Владичук, В.М. Мальцев

Цель работы — проанализировать эффективность применения микронизированной очищенной флавоноидной фракции (МОФФ) диосмина с гесперидином («Детралекс» производства Servier) в комплексном лечении больных геморроем I—II степени в амбулаторных условиях.

Материалы и методы. Проведен анализ лечения 133 пациентов, которые получили амбулаторную помощь в ЦРП Деснянского района г. Киева по поводу хронического геморроя I—II степени в 2007—2009 гг. Они были распределены на три группы. В первую группу вошло 45 (34 %) пациентов, которым проведено консервативное лечение (МОФФ диосмина с гесперидином и местное лечение), во вторую — 48 (36 %) пациентов, которым было выполнено вакуумное лигирование внутренних геморроидальных узлов латексными кольцами без назначения флеботропных препаратов, в третью — 40 (30 %) пациентов, которым было выполнено вакуумное лигирование внутренних геморроидальных узлов латексными кольцами и назначено консервативную терапию диосмином с гесперидином.

Результаты и обсуждение. В І группе хорошие результаты получены у 28 (87,5 %) больных с геморроем І степени, удовлетворительные — у 4 (12,5 %). У 7 (53,8 %) больных с геморроем ІІ степени получены хорошие, у 4 (30,7 %) — удовлетворительные и у 2 (15,3 %) — неудовлетворительные результаты. Во ІІ группе хорошие результаты получены у 40 (85 %) пациентов, удовлетворительные — у 6 (12,5 %), неудовлетворительные — у 2 (2,5 %). В ІІІ группе хорошие результаты лечения получены у 36 (90 %) больных, удовлетворительные — у 4 (10 %).

Выводы. При длительном применении МОФФ диосмина с гесперидином у пациентов с геморроем І степени уменьшается тяжесть основных симптомов геморроя, частота обострений. Отмечена хорошая переносимость препарата, высокая его эффективность, особенно на ранней стадии заболевания. Вакуумное лигирование геморроидальных узлов латексными кольцами в амбулаторных условиях в сочетании с назначением МОФФ диосмина с гесперидином является высокоэффективной и безопасной малоинвазивной методикой лечения геморроя II степени, что позволяет получить хорошие результаты лечения у 90,0—93,7 % больных, снизить частоту рецидива заболевания до 5—10,4 %.



Ключевые слова: геморрой, лигирование геморроидальных узлов, микронизированная очищенная флавоноидная фракция диосмина с гесперидином.

8. Оригінальні дослідження

 

Ураження травного каналу в пацієнтів ангіохірургічного профілю

А.П. Малицька, Г.І. Кузьменко, Є.Ю. Гардубей

Мета роботи — вивчити частоту та структуру уражень проксимального відділу травного каналу, з’ясувати можливі причини їхнього розвитку та запобігти розвитку можливих ускладнень шляхом корекції виявленої патології.

Матеріали і методи. У 130 хворих з облітеруючим атеросклерозом черевної частини аорти та артерій нижніх кінцівок виконано фіброезофагогастродуоденоскопію (ФЕГДС).

Результати та обговорення. У 29,23 % випадків виявлено запальні та ерозивно-виразкові зміни верхнього відділу травного каналу, які можуть спричинити серйозні ускладнення в інтра- та післяопераційний період. 47,37 % пацієнтів взагалі не пред’являли «шлункових» скарг. Усі хворі в доопераційний та післяопераційний період терапії отримували антисекреторну терапію.

Висновки. Враховуючи клініко-ендоскопічні особливості патології травного каналу у хворих з оклюзійно-стенотичним ураженням черевної частини аорти та артерій нижніх кінцівок, пропонуємо включити ФЕГДС у перелік обов’язкових досліджень перед оперативним лікуванням для своєчасної корекції виявлених порушень, профілактики ускладнень, вибору правильної терапевтичної тактики.



Ключові слова: травний канал, атеросклероз, ангіохірургія

 

Поражения пищеварительного канала у пациентов ангиохирургического профиля

А.П. Малицкая, Г.И. Кузьменко, Е.Ю. Гардубей

Цель работы — изучить частоту и структуру поражений проксимального отдела пищеварительного канала, выяснить возможные причины их развития и предотвратить возможные осложнения путем коррекции выявленной патологии.

Материалы и методы. У 130 больных с облитерирующим атеросклерозом брюшной части аорты и артерий нижних конечностей выполнена фиброэзофагогастродуоденоскопия (ФЭГДС).

Результаты и обсуждение. В 29,23 % случаев выявлены воспалительные и эрозивно-язвенные изменения верхнего отдела пищеварительного канала, которые могут вызвать серьёзные осложнения в интра- и послеоперационный период. 47,37 % пациентов не предъявляли «желудочных» жалоб. Все больные в предоперационный и послеоперационный период получали антисекреторную терапию.

Выводы. Учитывая клинико-эндоскопические особенности патологии пищеварительного канала у больных с окклюзионно-стенозирующим поражением брюшной части аорты и артерий нижних конечностей, предлагаем включить ФЭГДС в перечень обязательных исследований перед оперативным лечением для своевременной коррекции выявленных нарушений, профилактики осложнений, выбора правильной терапевтической тактики.



Ключевые слова: пищеварительный канал, атеросклероз, ангиохирургия.

9. Оригінальні дослідження

 

Неврологічні ускладнення після операцій на венах нижніх кінцівок

В.І. Паламарчук, В.І. Сморжевський, В.А. Ходос

Наведено огляд даних літератури щодо неврологічних ускладнень, спричинених пошкодженням підшкірних нервів при оперативних втручаннях з приводу варикозної хвороби вен нижніх кінцівок. Автори дійшли висновку, що поєднане застосування декількох методів (короткий стрипінг, тумісцентна анестезія, стволова флебосклерооблітерація) може сприяти значному зменшенню частоти неврологічних ускладнень при втручаннях на венах нижніх кінцівок.

Ключові слова: варикозна хвороба, флебектомія, неврологічні ускладнення.

 

Неврологические осложнения после операций на венах нижних конечностей

В.И. Паламарчук, В.И. Сморжевский, В.А. Ходос

Представлен обзор данных литературы относительно неврологических осложнений, вызванных повреждением подкожных нервов при оперативных вмешательствах по поводу варикозной болезни нижних конечностей. Авторы пришли к заключению, что совокупное применение нескольких методов (короткий стриппинг, тумесцентная анестезия, стволовая флебосклерооблитерация) может способствовать значительному уменьшению частоты неврологических осложнений при вмешательствах на венах нижних конечностей.

Ключевые слова: варикозная болезнь, флебэктомия, неврологические осложнения

10. Оригінальні дослідження

 

Порівняльна характеристика різних видів анастомозів при невідкладній резекції кишковика

Е.К. Агаєв

Мета роботи — вивчення особливостей різних видів первинних анастомозів після невідкладної резекції кишковика у хворих з гострою непрохідністю кишковика і поширеним перитонітом.

Матеріали і методи. Ретроспективно проаналізовано результати хірургічного лікування 339 хворих, яким в невідкладному порядку проведено радикальну резекцію сегментів тонкої і товстої кишки з накладанням різних видів первинних анастомозів. З них 104 хворих склали контрольну групу і 235 — основну.

Результати та обговорення. У ранній післяопераційний період внутрішньоочеревинні ускладнення, зумовлені резекцією різних сегментів тонкої і товстої кишки на тлі гострої кишкової непрохідності і поширеного перитоніту з накладанням первинних анастомозів, виникли у 28 (26,92 %) хворих контрольної групи і у 15 (6,38 %) — основної. Неспроможність швів кишкових анастомозів виникла у 17 (13,28 %) із 128 хворих з анастомозами за типом «кінець в кінець» і у 6 (2,91 %) з 206 хворих з анастомозами за типом «бік у бік».

Висновки. При накладанні кишкових анастомозів у хворих з невідкладною резекцією кишковика для профілактики ранніх післяопераційних внутрішньоочеревинних ускладнень доцільним є використання анастомозу за типом «бік у бік».



Ключові слова: невідкладна резекція кишковика, кишкові анастомози, неспроможність швів кишкових анастомозів, звуження анастомозу.

 

Сравнительная характеристика различных видов анастомозов при неотложной резекции кишечника

Э.К. Агаев

Цель работы — изучение особенностей различных видов первичных анастомозов после неотложной резекции кишечника у больных с острой непроходимостью кишечника и распространенным перитонитом.

Материалы и методы. Ретроспективно проанализированы результаты хирургического лечения 339 больных, которым в неотложном порядке проведена радикальная резекция сегментов тонкой и толстой кишки с наложением различных видов первичных анастомозов. Из них 104 больных составили контрольную группу и 235 — основную.

Результаты и обсуждение. В ранний послеоперационный период внутрибрюшинные осложнения, обусловленные резекцией различных сегментов тонкой и толстой кишки на фоне острой кишечной непроходимости и разлитого перитонита с наложением первичных анастомозов, возникли у 28 (26,92 %) больных контрольной группы и у 15 (6,38 %) — основной. Несостоятельность швов кишечных анастомозов возникла у 17 (13,28 %) из 128 больных с анастомозами по типу «конец в конец» и у 6 (2,91 %) из 206 больных с анастомозами по типу «бок в бок».

Выводы. При наложении кишечных анастомозов у больных с неотложной резекцией кишечника для профилактики ранних послеоперационных внутрибрюшинных осложнений целесообразно использование анастомоза по типу «бок в бок».



Ключевые слова: неотложная резекция кишечника, кишечные анастомозы, несостоятельность швов кишечных анастомозов, сужение анастомоза

11. Оригінальні дослідження

 

Оптимізація лікування хворих з масивним панкреонекрозом

О.В. Розенко

Мета роботи — провести порівняльний аналіз ефективності застосування превентивних та пізніх оперативних втручань при масивному панкреонекрозі.

Матеріали і методи. Проведено аналіз лікування 60 хворих з масивним панкреонекрозом. Хворі були розподілені на дві групи: перша — пацієнти, котрим виконували превентивні оперативні втручання на 12—14-ту добу від початку захворювання з подальшим закритим дренуванням, друга — хворі з пізніми оперативними втручаннями на 18-ту—23-тю добу з подальшим закритим дренуванням.

Результати та обговорення. Застосування пізніх лапаротомій призводить до 100 % розвитку гнійних післяопераційних ускладнень, що у 26,5 % випадків зумовлює розвиток сепсису та є причиною смерті. Загальна летальність у цій групі становила 29,6 %. У групі з превентивними операціями з подальшим закритим дренуванням вогнищ деструкції та черевної порожнини частота гнійних ускладнень зменшилася до 38,2 %, а летальність при гнійних ускладненнях — до 9,4 %.

Висновки. Застосування превентивних операцій за цієї патології дає змогу втричі зменшити частоту гнійних ускладнень та загальну летальність.



Ключові слова: масивний панкреонекроз, лапаротомія, дренування

 

Оптимизация лечения больных с массивным панкреонекрозом

О.В. Розенко

Цель работы — провести сравнительный анализ эффективности применения превентивных и поздних оперативных вмешательств при массивном панкреонекрозе.

Материалы и методы. Проведен анализ лечения 60 больных с массивным панкреонекрозом. Больные были распределены на две группы: первая — пациенты, которым выполняли превентивные оперативные вмешательства на 12—14-е сутки с последующим закрытым дренированием, вторая — больные с оперативными вмешательствами на 18-е-23-и сутки и последующим закрытым дренированием.

Результаты и обсуждение. Применение поздних лапаротомий приводит к 100 % развитию гнойных послеоперационных осложнений, что в 26,5 % случаев обусловило развитие сепсиса и стало причиной смерти. Общая летальность в этой группе составила 29,6 %. В группе с превентивными операциями и последующим закрытым дренированием очагов деструкции и брюшной полости частота гнойных осложнений уменьшилась до 38,2 %, а летальность при гнойных осложнениях — до 9,4 %.

Выводы. Применение превентивных операций при данной патологии позволяет в 3 раза снизить частоту гнойных осложнений и общую летальность.



Ключевые слова: массивный панкреонекроз, лапаротомия, дренирование

12. Оригінальні дослідження

 

Антибіотикорезистентність нозокоміальних штамів escherichia coli в хірургічних стаціонарах україни у 2008 році

А.Г. Салманов, В.Ф. Марієвський, С.І. Доан

Мета роботи — вивчити антибіотикорезистентність нозокоміальних штамів Escherichia coli, виділених від пацієнтів, госпіталізованих у хірургічні стаціонари різних регіонів України.

Матеріали і методи. Досліджено 5839 клінічних штамів E. coli, виділених від пацієнтів, госпіталізованих у хірургічні відділення 97 багатопрофільних стаціонарів 25 областей України, а також Києва та Севастополя протягом 2008 р. Вивчено чутливість штамів E. coli до 35 антибіотиків відповідно до рекомендацій Національного комітету США з клінічних лабораторних стандартів.

Результати та обговорення. Найбільш активними щодо штамів E. coli були іміпенем, меропенем, оксацилін, цефотаксим, нетилміцин, азитроміцин, ломефлоксацин та лінезолід. Високу частоту резистентності спостерігали до хлорамфеніколу (56,6 %), ампіциліну (56,0 %), моксифлоксацину (42,7 %), амоксициліну/клавуланату (39,5 %), лінкоміцину (38,9 %), тейкопланіну (37,7 %) та ампіциліну/сульбактаму (36,9 %).

Висновки. Антибіотикорезистентність нозокоміальних штамів E. coli в досліджених стаціонарах є серйозною терапевтичною та епідеміологічною проблемою. Найбільшою активністю до нозокоміальних штамів E. coli характеризуються іміпенем, меропенем, оксацилін, нетилміцин, цефотаксим, азитроміцин, ломефлоксацин та лінезолід. З огляду на постійні зміни рівня резистентності нозокоміальних штамів E. coli в регіонах України, необхідно у кожному стаціонарі здійснювати постійний моніторинг за резистентністю до дії антибіотиків і на основі отриманих локальних даних розробити лікарняний формуляр антибіотиків. Політика використання антибіотиків у кожному хірургічному стаціонарі має визначатися залежно від локальних даних резистентності до протимікробних препаратів. Необхідно організувати систему епідеміологічного нагляду за мікробною резистентністю на локальному, регіональному та національному рівнях.



Ключові слова: E. coli, антибіотикорезистентність, нозокоміальні інфекції, хірургічні стаціонари

 

Антибиотикорезистентность нозокомиальных штаммов escherichia coli в хирургических стационарах украины в 2008 году

А.Г. Салманов, В.Ф. Мариевский, С.И. Доан

Цель работы – изучить антибиотикорезистентность нозокомиальных штаммов Escherichia coli, выделенных у пациентов, госпитализированных в хирургические стационары разных регионов Украины.

Материалы и методы. Исследовано 5839 клинических штаммов E. coli, выделенных у пациентов, госпитализированных в хирургические отделения 97 многопрофильных стационаров 25 областей Украины, а также Киева и Симферополя. Чувствительность штаммов E. coli изучена к 35 антимикробным препаратам в соответствии с рекомендациями Национального комитета США по клиническим лабораторным стандартам.

Результаты и обсуждение. Наиболее активными антибиотиками относительно штаммов E. coli были имипенем, меропенем, оксациллин, цефотаксим, нетилмицин, азитромицин, ломефлоксацин и линезолид. Высокая частота резистентности отмечена для хлорамфеникола (56,6 %), ампициллина (56,0 %), моксифлоксацина (42,7 %), амоксициллина/клавуланата (39,5 %), линкомицина (38,9 %), тейкопланина (37,7 %) и ампициллина/сульбактама (36,9 %).

Выводы. Антибиотикорезистентность нозокомиальных штаммов E. coli в исследуемых стационарах является серьезной терапевтической и эпидемиологической проблемой. Наибольшей активностью к нозокомиальным штаммам E. coli обладали имипенем, меропенем, оксациллин, нетилмицин, цефотаксим, азитромицин, ломефлоксацин и линезолид. Учитывая постоянные изменения уровня резистентности нозокомиальных штаммов E. coli в разных регионах, необходимо проводить постоянный мониторинг за антибиотикорезистентностью в каждом стационаре и на основании полученных локальных данных разработать больничный формуляр антибиотиков. Политика использования антибиотиков в каждом хирургическом стационаре должна определяться в зависимости от локальных данных резистентности к противомикробным препаратам. Необходимо организовать систему эпидемиологического надзора за микробной резистентностью на локальном, региональном и национальном уровнях.



Ключевые слова: E. coli, антибиотикорезистентность, нозокомиальные инфекции, хирургические стационары.

13. Оригінальні дослідження

 

Комплексне лікування гнійно-некротичних ускладнень діабетичної стопи

В.І. Бондарев, Р.В. Бондарев, А.А. Орєхов, С.С. Селіванов

Мета роботи — оцінити можливість застосування депротеїнізованого гемодеривату крові телят (ДГКТ; «Солкосерил» виробництва «Легасі Фармасьютікалз Світселенд ГмбХ», Швейцарія для компанії «Меда») в комплексному лікуванні хворих із синдромом діабетичної стопи (СДС).

Матеріали і методи. Вивчено результати лікування 117 пацієнтів із СДС, які проходили лікування у відділенні хірургії у період з 2000 по 2010 р. У 96,9 % хворих був цукровий діабет ІІ типу. Вік хворих — від 21 до 82 років. Серед пацієнтів було 15 (12,8 %) чоловіків і 102 (87,2 %) жінки. Нейропатичну форму СДС діагностовано у 17 (14,5 %) хворих, нейроішемічну — у 88 (75,2 %), ішемічну — у 12 (10,3 %). Хронічну критичну ішемію кінцівок виявлено у 44 (37,6 %) пацієнтів, 17 (14,5 %) пацієнтів госпіталізовано з гангреною стопи (V ступінь за Wagner). При дуплексному скануванні виявлено, що в більшості спостережень (82 % пацієнтів) магістральний тип кровотоку був збережений на стегні, у 67 (57,2 %) хворих магістральний і магістрально-змінений кровоплив був збережений на рівні підколінно-тібіального сегмента. Кровоплив по передній і задній великогомілкових артеріях не визначався у 39 (33,3 %) пацієнтів, на тильній артерії стопи — у 34 (29,1 %). Рентгенологічне дослідження виявило наявність кальцинозу судин стопи у 29 (24,7 %) хворих. Комплексне консервативне лікування включало компенсацію вуглеводного обміну, антибіотикотерапію, застосування антиоксидантів, зокрема

Ключові слова: діабетична стопа, ішемія, лікування, депротеїнізований гемодериват крові телят.

 

Комплексное лечение гнойно-некротических осложнений диабетической стопы

В.И. Бондарев, Р.В. Бондарев, А.А. Орехов, С.С. Селиванов

Цель работы — оценить возможность применения депротеинизированного гемодеривата крови телят (ДГКТ; «Солкосерил» производства «Легаси Фармасьютикалз Свитселенд ГмбХ», Швейцария, для компании «Меда») в комплексном лечении больных с синдромом диабетической стопы (СДС).

Материалы и методы. Изучены результаты лечения 117 пациентов с СДС, проходивших лечение в отделении хирургии в период с 2000 по 2010 г. У 96,9 % больных был сахарный диабет ІІ типа. Возраст больных — от 21 до 82 лет. Среди пациентов было 15 (12,8 %) мужчин и 102 (87,2 %) женщины. Нейропатическая форма СДС диагностирована у 17 (14,5 %) больных, нейроишемическая — у 88 (75,2 %), ишемическая — у 12 (10,3 %). Из них хроническая критическая ишемия конечностей выявлена у 44 (37,6 %) пациентов, 17 (14,5 %) пациентов поступили в стационар с гангреной стопы (V степень по Wagner). При дуплексном сканировании выявлено, что в большинстве наблюдений (82 % пациентов) магистральный тип кровотока был сохранен на бедре, у 67 (57,2 %) больных магистральный и магистрально-измененный кровоток был сохранен на уровне подколенно-тибиального сегмента. Кровоток по передней и задней большеберцовым артериям не определялся у 39 (33,3 %) пациентов, на тыльной артерии стопы — у 34 (29,1 %). Рентгенологическое исследование выявило наличие кальциноза сосудов стопы у 29 (24,7 %) больных. Комплексное консервативное лечение включало компенсацию углеводного обмена, антибиотикотерапию, применение антиоксидантов, в частности

Ключевые слова: диабетическая стопа, ишемия, лечение, депротеинизированный гемодериват крови телят.

14. Огляди

 

Патогенетичне обґрунтування класифікації методів хірургічного лікування геморою

В.Г. Мішалов, А.А. Шудрак, Є.В. Цема

Проаналізовано особливості патогенезу гемороїдальної хвороби. Узагальнено основні способи впливу на патогенез гемороїдальної хвороби, які використовують в сучасних методах хірургічного лікування геморою: гемороїдопексія, зниження внутрішньоанального тиску, дезартеризація верхньої прямокишкової артерії, часткова редукція або деструкція кавернозної тканини, повна редукція кавернозної тканини. Зазначені напрями лікувального впливу покладено в основу класифікації методів хірургічного лікування геморою.

Ключові слова: геморой, хірургічне лікування, класифікація

 

Патогенетическое обоснование классификации методов хирургического лечения геморроя

В.Г. Мишалов, А.А. Шудрак, Е.В. Цема

Проанализированы особенности патогенеза геморроидальной болезни. Обобщены основные способы влияния на патогенез геморроидальной болезни, которые используют в современных методах хирургического лечения геморроя: геморроидопексия, снижение внутрианального давления, дезартеризация верхней прямокишечной артерии, частичная редукция или деструкция кавернозной ткани, полная редукция кавернозной ткани. Упомянутые направления лечебного влияния положены в основу классификации методов хирургического лечения геморроя.

Ключевые слова: геморрой, хирургическое лечение, классификация.

15. Огляди

 

Сучасні методики діагностики і лікування великих аденоматозних поліпів прямої кишки

М.П. Захараш, Ю.М. Захараш, І.А. Лурін, О.Є. Юрків

Наведено огляд вітчизняної та англомовної літератури щодо проблеми малігнізації аденоматозних поліпів прямої кишки, викладено основні методики діагностики малігнізації аденоматозних поліпів та основні методи їх хірургічного лікування. Особливу увагу приділено аналізу ефективності та достовірності методик діагностики малігнізації поліпів прямої кишки, оцінено їхні переваги і недоліки. Проведено аналіз методів видалення аденоматозних поліпів прямої кишки, зокрема малоінвазивних методик, наведено основні види ускладнень та дані щодо частоти рецидивів. Проаналізовано можливість і доцільність застосування електрозварювальних технологій для видалення аденоматозних поліпів прямої кишки.

Ключові слова: аденоматозні поліпи, малігнізація, хромоендоскопія, ендоректальна ультрасонографія, електрозварювальні технології.

 

Современные методики диагностики и лечения больших аденоматозных полипов прямой кишки

М.П. Захараш, Ю.М. Захараш, И.А. Лурин, О.Є. Юркив

Представлен обзор отечественной и англоязычной литературы по проблеме малигнизации аденоматозных полипов прямой кишки, изложены основные методики диагностики малигнизации аденоматозных полипов и основные методы их хирургического лечения. Особое внимание уделено анализу эффективности и достоверности методик диагностики малигнизации полипов прямой кишки, оценены их преимущества и недостатки. Проведен анализ методов удаления аденоматозных полипов прямой кишки, в том числе малоинвазивных методик, приведены основные виды осложнений и данные о частоте рецидивов. Проанализирована возможность и целесообразность применения электросварочных технологий для удаления аденоматозных полипов прямой кишки.

Ключевые слова: аденоматозные полипы, малигнизация, хромоэндоскопия, эндоректальная ультрасонография, электросварочные технологии.

16. Огляди

 

Карциноїди шлунка і дванадцятипалої кишки

Н.І. Бойко, Р.В. Кемінь, Ю.І. Шаваров, А.П. Ревура

В огляді наведено сучасні дані літератури про локалізацію, гістологічну будову, варіанти клінічного перебігу карциноїдів шлунка і дванадцятипалої кишки, а також власні клінічні спостереження. Автори акцентують увагу на труднощах діагностики та вибору адекватного методу хірургічного лікування хворих на карциноїд шлунка та дванадцятипалої кишки у зв’язку з рідкістю патології, тривалим латентним перебігом при гормонально не активних формах пухлин.

Ключові слова: карциноїд, апудоми, шлунок, дванадцятипала кишка, гістамін.

 

Карциноиды желудка и двенадцатиперстной кишки

Н.И. Бойко, Р.В. Кеминь, Ю.И. Шаваров, А.П. Ревура

В обзоре приведены современные данные литературы о их локализации, гистологическом строении, вариантах клинического течения карциноидов желудка и двенадцатиперстной кишки. Представлены собственные клинические наблюдения. Авторы акцентируют внимание на трудностях диагностики и выбора адекватного метода хирургического лечения больных с карциноидом желудка и двенадцатиперстной кишки в связи с редкостью данной патологии, длительным латентным течением при гормонально не активных формах опухолей.

Ключевые слова: карциноид, апудомы, желудок, двенадцатиперстная кишка, гистамин.

17. Огляди

 

Сучасні підходи до лікування хворих з хронічною анальною тріщиною

І.А. Лурін, С.В. Трач

Наведено огляд вітчизняної та англомовної літератури щодо проблем лікування хронічної анальної тріщини. Викладено технічні аспекти сучасних методик лікування хронічної анальної тріщини. Особливу увагу приділено аналізу літературних джерел щодо можливих ускладнень лікування та рецидивів захворювання, їх видів і частоти при застосуванні різних методик лікування хронічної анальної тріщини.

Ключові слова: анальна тріщина, консервативне лікування, хірургічне лікування, сфінктеротомія

 

Современные подходы к лечению больных с хронической анальной трещиной

И.А. Лурин, С.В. Трач

Приведен обзор отечественной и англоязычной литературы относительно проблемы лечения хронической анальной трещины. Изложены технические аспекты современных методик лечения хронической анальной трещины. Особое внимание уделено анализу литературных источников относительно возможных осложнений лечения и рецидивов болезни, их видов и частоты при использовании разных методик лечения хронической анальной трещины.

Ключевые слова: анальная трещина, консервативное лечение, хирургическое лечение, сфинктеротомия.

18. Погляд на проблему

 

Лікування свідків єгови — етичний та клінічний виклик, який можна з успіхом подолати

Т.Б. Вовк, В.І. Мамчич

Якісна турбота про пацієнта включає в себе не лише біомедичне втручання. Повага до побажань, цінностей і вибору пацієнта є важливими елементами якісного лікування. Аспекти вірувань Свідків Єгови можуть становити для лікаря етичний та клінічний виклик. Свідки вірять, що переливання алогенної крові (зокрема цільної крові, еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів і плазми), а також передопераційна заготівля автологічної крові заборонені кількома текстами з Біблії. Ця стаття містить огляд позиції Свідків Єгови щодо лікування і застосування компонентів та фракцій крові, який допоможе лікарям індивідуалізувати клінічний план ведення пацієнтів і успішно подолати виклик, який становить собою лікування Свідків Єгови.

Ключові слова: Свідки Єгови, безкровна медицина, альтернативи гемотрансфузії, фракції крові, Комітет зв'язку з лікарнями

 

Лечение свидетелей иеговы — этический и клинический вызов, который можно успешно преодолеть

Т.Б. Вовк, В.І. Мамчич

Качественная забота о пациенте включает в себя не только биомедицинское вмешательство. Уважение к пожеланиям, ценностям и выбору пациента являются важными элементами качественного лечения. Аспекты верований Свидетелей Иеговы могут стать для врача этическим и клиническим вызовом. Свидетели верят, что переливание алогенной крови (в частности, цельной крови, эритроцитов, лейкоцитов, тромбоцитов и плазмы), а также предоперационная заготовка автологической крови запрещены несколькими текстами из Библии. Эта статья содержит обзор позиции Свидетелей Иеговы относительно лечения и применения компонентов и фракций крови, который поможет врачам индивидуализировать клинический план ведения пациентов и успешно преодолеть вызов, который представляет лечение Свидетелей Иеговы.

Ключевые слова: Свидетели Иеговы, бескровная медицина, альтернативы гемотрансфузии, фракции крови, Комитет по связи с больницами.


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»