Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№2(34) // 2010

 

Обкладинка

 

1. Оригінальні дослідження

 

Малоінвазивні втручання на шийному відділі хребта при цервікобрахіальних синдромах

С.В. Дибкалюк

Мета роботи — визначити частоту позиційної компресії хребтової артерії при цервікобрахіальних синдромах; розробити діагностичні критерії та патогенетично обґрунтований підхід до хірургічного лікування хворих з позиційною компресією хребтової артерії внаслідок порушень функцій опорно-рухового апарату.

Матеріали і методи. Проведено клінічний аналіз результатів діагностики і хірургічного лікування 275 хворих віком від 32 до 67 років (138 чоловіків, 137 жінок). Всі хворі пройшли клініко-неврологічне, ортопедичне, інструментальне обстеження безпосередньо після звернення і в динаміці на тлі консервативного (109 хворих) і хірургічного (166) втручання, через 1—3 міс та 1 рік після операції (124). Інструментальне обстеження включало: рентгенографію шийного відділу хребта, електронейроміографію (ЕНМГ), магнітно-резонансну томографію (МРТ), ультразвукову допплерографію (УЗДГ), ультразвукову діагностику (УЗД) скелетних м’язів шиї, магнітно-резонансну ангіографію (МРА), мультизрізову спіральну комп’ютерну томографію (МСКТ).

Результати та обговорення. З вертебральних та екстравертебральних нейроортопедичних синдромів найчастіше виявляли синдром хребтової артерії (126 хворих, 45,8 %), який мав найбільш несприятливий клінічний перебіг. Для визначення лікувальної тактики найвагоміше значення мали: УЗДГ магістральних судин шиї в триплексному режимі з функціонально-динамічними пробами, МРА магістральних судин шиї та мозкових артерій, що утворюють вілізієве коло. Методом малоінвазивного хірургічного лікування обрано екстравазальну декомпресію хребтової артерії на рівні, який вираховували за допомогою УЗДГ. Регрес основної клініки цервікобрахіальних синдромів у термін до 3 міс після операції відзначено у 28 (22,6 %) хворих, до 1 року — у 82 (66,1 %), значне клінічне поліпшення — у 14 (11,3 %) хворих, в яких протягом більш ніж 1 року зберігалася залишкова симптоматика вертебробазилярних порушень.

Висновки. З нейроортопедичних цервікобрахіальних синдромів найчастіше трапляється нейроваскуляторний дистонічний синдром хребтової артерії (45,8 % хворих). Найважливішим методом діагностики є УЗГД судин шиї в триплексному режимі з функціонально-динамічними пробами, діагностична цінність якого становить 93,1 %. Екстравазальна декомпресія хребтової артерії із застосуванням мікрохірургічної техніки є патогенетично обґрунтованим методом хірургічного лікування, який дає змогу вірогідно зменшити коливання об’ємного кровоплину в хребтових артеріях з 23,5 до 65 % (p < 0,001).

Ключові слова: хребтова артерія, цервікобрахіальний синдром, допплерографія.

 

Малоинвазивные вмешательства на шейном отделе позвоночника при цервикобрахиальных синдромах

С.В. Дыбкалюк

Цель работы — определить частоту позиционной компрессии позвоночной артерии при цервикобрахиальных синдромах; разработать диагностические критерии и патогенетически обоснованный подход к хирургическому лечению больных с позиционной компрессией позвоночной артерии вследствие нарушений функций опорно-двигательного аппарата.

Материалы и методы. Проведен клинический анализ результатов диагностики и хирургического лечения 275 больных в возрасте от 32 до 67 лет (138 мужчин, 137 женщин). Всем больным проведено клинико-неврологическое, ортопедическое, инструментальное обследование непосредственно после обращения и в динамике на фоне консервативного (109 больных) и хирургического (166) лечения, через 1—3 мес и 1 год после операции (124). Инструментальное обследование включало: рентгенографию шейного отдела позвоночника, электронейромиографию (ЭНМГ), магнитно-резонансную томографию (МРТ), ультразвуковую допплерографию (УЗДГ), ультразвуковую диагностику мышечной ткани скелетных мышц шеи (УЗД), магнитно-резонансную ангиографию (МРА), мультисрезовую спиральную компьютерную томографию (МСКТ).

Результаты и обсуждение. Из вертебральных и экстравертебральных нейроортопедических синдромов наиболее часто встречался синдром позвоночной артерии (126 больных, 45,8 %), который имел наименее благоприятное клиническое течение. Для определения лечебной тактики наибольшее значение имели: УЗДГ магистральных сосудов шеи в триплексном режиме с функционально-динамическими пробами, МРА магистральных артерий шеи и церебральных артерий, образующих вилизиев круг. Методом малоинвазивного хирургического лечения выбрана экстравазальная декомпрессия позвоночной артерии на определенном уровне, который высчитывали с помощью УЗДГ. Регресс основной клиники цервикобрахиальных синдромов в течение 3 мес после операции отмечен у 28 (22,6 %) больных, до 1 года — у 82 (66,1 %). Значительное клиническое улучшение отмечено у 14 (11,3 %) больных, у которых на протяжении более 1 года сохранялись остаточные симптомы вертебробазилярных нарушений.

Выводы. Из нейроортопедических цервикобрахиальных синдромов наиболее часто встречается нейроваскуляторный дистонический синдром позвоночной артерии (45,8 % больных). Основным методом диагностики, позволяющим определить тактику лечения, является УЗДГ сосудов шеи в триплексном режиме с функционально-динамическими пробами, диагностическая ценность которого составляет 93,1 %; экстравазальная декомпрессия позвоночной артерии с применением микрохирургической техники является патогенетически обоснованным малоинвазивным методом хирургического лечения, позволяющим достоверно уменьшить колебания объемного кровотока в позвоночных артериях с 23,5 до 65 % (p < 0,001).

Ключевые слова: позвоночная артерия, цервикобрахиальный синдром, допплерография.

2. Оригінальні дослідження

 

Місце симвастатину в комплексі фармакотерапії у хворих з тяжкими формами ішемії нижніх кінцівок атеросклеротичного генезу

В.Г. Мішалов, В.А. Черняк, О.І. Сопко

Мета роботи — провести комплексний аналіз впливу курсового застосування статинів («Симватину» виробництва Pharma International, Йорданія, дистриб'ютор — «Мегаком») на якість життя, кровообіг у периферичних артеріях, ліпідний обмін і стан атеросклеротичних бляшок у хворих з тяжкими формами ішемії нижніх кінцівок атеросклеротичного генезу за умов безперспективного хірургічного лікування.

Матеріали і методи.У дослідженні взяли участь 43 хворих (26 пацієнтів основної групи (А) і 17 — контрольної (Б)) віком від 41 до 82 років (середній вік — (67,1 ± 0,1) року) з тяжкими формами ішемії нижніх кінцівок атеросклеротичного генезу (III—IV стадії). Серед них було 36 чоловіків і 7 жінок. III стадію захворювання мав 31 (72,1 %) хворий (болі у стані спокою), IV — 12 (27,9 %) (болі у стані спокою та трофічні розлади у вигляді трофічних виразок, поверхневих некрозів або обмеженої гангрени пальців стоп). Симвастатин (10 мг) хворі основної групи приймали один раз на добу у вигляді таблетованої форми після їди впродовж 60 днів. Група контролю лікувалася за стандартними схемами із застосуванням прямих або непрямих антикоагулянтів, дезагрегантів. Хворі обох груп отримували L-аргінін упродовж 10 днів, а хворі з трофічними порушеннями — антибіотики відповідно до результатів висівів з виразок. Оцінювали лінійну швидкість кровотоку, об’ємну швидкість кровотоку, показники периферичного опору (пульсовий індекс, індекс периферичного опору), тяжкість больового синдрому, морфологічний стан судинної стінки артерій нижніх кінцівок за товщиною комплексу інтима—медіа, ступенем стенозування, динамікою росту атеросклеротичних бляшок у глибокій артерії стегна, а також біохімічні показники сироватки крові. Тривалість дослідження — 3 міс.

Результати та обговорення. Отримані дані свідчать про істотне зменшення больового синдрому у пацієнтів групи А: на 57,1 % — з IIIА стадією, на 38,5 % — з IIIБ і на 48,4 % — з IV стадією. У пацієнтів групи Б спостерігали прогресивне збільшення величини больового синдрому: на 33,0 % у пацієнтів з IIIА стадією, на 21,7 % — з IIIБ і на 16,4 % — з IV стадією. Серед пацієнтів групи А нових трофічних порушень не зафіксовано. Збільшення площі трофічної виразки і некрозу у середньому на (1,1 ± 0,2) см виявлено у 2 (8,0 %) пацієнтів на 10-ту і 60-ту добу дослідження. Серед пацієнтів групи Б в 3 (12,0 %) виявлено нові трофічні розлади у вигляді трофічної виразки і некрозів. Коєфіцієнт якості життя збільшився з 3,51 ± 0,18 до 8,3 ± 0,4 у групі А і до 7,0 ± 0,5 — у групі Б (p < 0,05). Відзначено поліпшення показників регіонарної гемодинаміки у пацієнтів групи А з IIIА стадією ішемії, тоді як серед хворих групи Б, навпаки, спостерігалося погіршення цих показників. У 16 (61,5 %) хворих групи А зменшилися розміри бляшок більш ніж на 20 % і у 21 (80,8 %) відбулася часткова трансформація гіпоехогенних атеросклеротичних бляшок на гіперехогенні. Через 2 міс лікування симвастатином відзначено достовірне зниження рівнів загального холестерину і холестерину ліпопротеїдів низької щільності (р < 0,001).

Висновки. У хворих з ішемією нижніх кінцівок атеросклеротичного генезу III—IV стадії під впливом 2-місячного прийому симвастатину (добова доза 10 мг) достовірно поліпшується периферична гемодинаміка, збільшується лінійна швидкість кровотоку в артеріях нижніх кінцівок і знижується периферичний опір в артеріях ураженої та контралатеральної кінцівок. Курсовий прийом симвастатину статистично достовірно зменшує товщину комплексу інтима—медіа в артеріях нижніх кінцівок, у 61,5 % хворих зменшує розміри атеросклеротичних бляшок, у 80,8 % — трансформує гіпоехогенні атеросклеротичні бляшки в гіперехогенні і гетерогенні, виявляє виражену гіполіпідемічну дію. Прийом симвастатину супроводжується поліпшенням ендотеліальної функції судин, покращує периферичну гемодинаміку, ліпідний обмін, що дає підстави рекомендувати включення зазначеного препарату в систему фармакологічного захисту цієї категорії хворих.

Ключові слова: хронічна ішемія нижніх кінцівок, мультицентрове дослідження, симвастатин.

 

Место симвастатина в комплексе фармакотерапии у больных с тяжелыми формами ишемии нижних конечностей атеросклеротического генеза

В.Г. Мишалов, В.А. Черняк, А.И. Сопко

Цель работы — провести комплексный анализ влияния курсового применения симвастатина («Симватин» производства Pharma International, Иордания, дистрибьютор — «Мегаком») на качество жизни, кровообращение в периферических артериях, липидный обмен и состояние атеросклеротических бляшек у больных с тяжелыми формами ишемии нижних конечностей атеросклеротического генеза в условиях бесперспективного хирургического лечения.

Материалы и методы. В исследовании приняли участие 43 больных (26 пациентов основной группы (А) и 17 — контрольной (Б)) в возрасте от 41 до 82 лет (средний возраст — (67,1 ± 0,1) года) с тяжелыми формами ишемии нижних конечностей атеросклеротического генеза (III—IV стадии). Среди них было 36 мужчин и 7 женщин. III стадия заболевания была у 31 (72,1 %) больного (боли в состоянии покоя), IV — у 12 (27,9 %) (боли в состоянии покоя и трофические расстройства в виде трофических язв, поверхностных некрозов или ограниченной гангрены пальцев стоп). Симвастатин (10 мг) больные основной группы принимали один раз в сутки в виде таблетированной формы после еды в течение 60 дней. Группа контроля лечилась по стандартным схемам с использованием прямых или непрямых антикоагулянтов, дезагрегантов. Больные обеих групп получали L-аргинин в течение 10 дней, а больные с трофическими нарушениями — антибиотики соответственно результатам посевов из язв. Оценивали линейную систолическую скорость кровотока, объемную скорость кровотока, показатели периферического сопротивления (пульсаторный индекс, индекс периферического сопротивления), выраженность болевого синдрома, морфологическое состояние сосудистой стенки артерий нижних конечностей по толщине комплекса интима—медиа, степени стенозирования, динамике роста атеросклеротических бляшек в глубокой артерии бедра, а также биохимические показатели сыворотки крови. Длительность исследования — 3 мес.

Результаты и обсуждение. Полученные данные свидетельствуют о существенном уменьшении болевого синдрома у пациентов группы А: на 57,1 % — с IIIА стадией, на 38,5 % — с IIIБ и на 48,4 % — с IV стадией. У пациентов группы Б наблюдали прогрессивное увеличение болевого синдрома: на 33,0 % — у пациентов с IIIА стадией, на 21,7 % — с IIIБ и на 16,4 % — с IV стадией. Среди пациентов группы А новых трофических расстройств не зафиксировано. Увеличение площади поражения трофической язвы и некроза в среднем на (1,1 ± 0,2) см2 обнаружено у 2 (8,0 %) пациентов на 10-й и 60-й день исследования. Среди пациентов группы Б у 3 (12,0 %) выявлены новые трофические расстройства в виде трофической язвы и некрозов. Коэффициент качества жизни увеличился с 3,51 ± 0,18 до 8,3 ± 0,4 в группе А и до 7,0 ± 0,5 — в группе Б (p < 0,05). Отмечено улучшение показателей регионарной гемодинамики у пациентов группы А с IIIА стадией ишемии, тогда как среди больных группы Б, напротив, наблюдалось ухудшение этих показателей. У 16 (61,5 %) больных группы А уменьшились размеры бляшек более чем на 20 % и у 21 (80,8 %) — произошла частичная трансформация гипоэхогенных атеросклеротических бляшек в гиперэхогенные. Через 2 мес лечения симвастатином отмечено достоверное снижение уровней общего холестерина и холестерина липопротеидов низкой плотности (р < 0,001).

Выводы. У больных с ишемией нижних конечностей атеросклеротического генеза III—IV стадии под влиянием 2-месячного курсового приема симвастатина (суточная доза 10 мг) достоверно улучшается периферическая гемодинамика, увеличивается линейная скорость кровотока в артериях нижних конечностей и снижается периферическое сопротивление в артериях пораженной и контралатеральной конечностей. Курсовой прием симвастатина статистически достоверно уменьшает толщину комплекса интима—медиа в артериях нижних конечностей, у 61,5 % больных уменьшает размеры атеросклеротических бляшек, у 80,8 % — трансформирует гипоэхогенные атеросклеротические бляшки в гиперэхогенные и гетерогенные, оказывает выраженное гиполипидемическое действие. Прием симвастатина сопровождается улучшением эндотелиальной функции сосудов, улучшает периферическую гемодинамику, липидный обмен и оказывает антиатерогенное влияние, что позволяет рекомендовать включение данного препарата в систему фармакологической защиты этой категории больных.

Ключевые слова: хроническая ишемия нижних конечностей, мультицентровое исследование, симвастатин.

3. Оригінальні дослідження

 

Оперативне лікування відкритих діафізарних переломів кісток гомілки

М.Л. Анкін, М.М. Сатишев

Мета роботи — поліпшення результатів лікування відкритих діафізарних переломів кісток гомілки шляхом впровадження в практику малоінвазивного та мінімально інвазивного методів остеосинтезу, запланованої повторної хірургічної обробки рани та заміни методу фіксації.

Матеріали і методи.В період з 2004 до 2008 року в ортопедо-травматологічному центрі Київської обласної клінічної лікарні № 1 проведено оперативне лікування 108 хворим зі 111 відкритими діафізарними переломами кісток гомілки. Середній вік хворих становив 35,1 року. Чоловіків було 88 (81,5 %), жінок — 20 (18,5 %). За видом травми хворі розподілилися таким чином: побутова — 36 (33,3 %), дорожньо-транспортна пригода — 62 (57,4 %), виробнича — 10 (9,3 %). За класифікацією АО розподіл діафізарних переломів кісток гомілки був таким: 42А — 33 випадки, 42В — 47, 42С1 — 31. Відкриті переломи класифікували за Густіло: 1-го ступеня — 30 (27 %) переломів, 2-го — 65 (58,5 %), 3А ступеня — 12 (10,8 %) , 3В ступеня — 3 (2,7 %), 3С ступеня — 1 (0,9 %). Застосовано такі засоби фіксації переломів діафіза великогомілкової кістки: апарат зовнішньої фіксації (АЗФ) типу АО — 76 (68,5 %), АЗФ типу Ілізарова — 5 (4,5 %), пластини — 26 (23,4 %), блокуючі інтрамедулярні стержні — 4 (3,6 %). Заміну методу фіксації АЗФ на пластину виконали в 5 (4,5 %) випадках.

Результати та обговорення. Результати лікування вивчили у 108 хворих в терміни від 1 до 4 років після травми. Добрі результати відзначено у 71 (65,74 %) хворого, задовільні — у 26 (24,07 %), незадовільні — у 11 (10,1 %). Запорукою успішного лікування відкритих переломів діафіза кісток гомілки є вжиття комплексу заходів, що включає профілактику контамінації ран, ретельну первинну хірургічну обробку ран, бездоганну з механічної точки зору стабілізацію пе релому, масивну антибіотикотерапію. Запланована повторна хірургічна обробка ран при 3-му ступені відкритих переломів є вкрай важливим етапом лікування ран, що дає можливість знизити кількість ускладнень інфекційно-запального характеру як у ранній, так і у віддалений післяопераційний період. Заміна методу фіксації переломів великогомілкової кістки на заглиблений остеосинтез дає змогу в повному обсязі проводити реабілітацію ушкодженої кінцівки, що є важливим для профілактики контрактур суміжних суглобів та отримання кращих анатомо-функціональних результатів.

Висновки. Отримані у 89,8 % випадків позитивні результати лікування свідчать про ефективність запропонованої тактики лікування потерпілих з відкритими діафізарними переломами кісток гомілки.

Ключові слова: відкриті діафізарні переломи кісток гомілки, позавогнищевий остеосинтез в апараті зовнішньої фіксації.

 

Оперативное лечение открытых диафизарных переломов костей голени

Н.Л. Анкин, Н.М. Сатышев

Цель работы — улучшение результатов лечения открытых диафизарных переломов костей голени путем внедрения в практику малоинвазивного и минимально инвазивного методов остеосинтеза, запланированной повторной хирургической обработки раны и замены метода фиксации.

Материалы и методы. В период с 2004 по 2008 год в ортопедо-травматологическом центре Киевской областной клинической больницы № 1 проведено оперативное лечение 108 больным с 111 открытыми диафизарными переломами костей голени. Средний возраст больных составил 35,1 года. Мужчин было 88 (81,5 %), женщин — 20 (18,5 %). По виду травмы больные распределились следующим образом: бытовая — 36 (33,3 %), дорожно-транспортное происшествие — 62 (57,4 %), производственная — 10 (9,3 %). По классификации АО распределение диафизарных переломов костей голени было следующим: 42А — 33 случая, 42В — 47, 42С1 — 31. Открытые переломы классифицировали по Густило: 1-й степени — 30 (27 %) переломов, 2-й — 65 (58,5 %), 3А — 12 (10,8 %), 3В — 3 (2,7 %), 3С степени — 1 (0,9 %). Применяли следующие способы фиксации переломов диафиза большеберцовой кости: аппарат внешней фиксации (АВФ) типа АО — 76 (68,5 %), АВФ типа Илизарова — 5 (4,5 %), пластины — 26 (23,4 %), блокирующие интрамедуллярные стержни — 4 (3,6 %). Замену метода фиксации АВФ на пластину выполнили в 5 (4,5 %) случаях.

Результаты и обсуждение. Результаты лечения изучили у 108 больных в сроки от 1 до 4 лет после травмы. Хорошие результаты отмечены у 71 (65,74 %) больного, удовлетворительные — у 26 (24,07 %), неудовлетворительные — у 11 (10,1 %). Залогом успешного лечения открытых переломов диафиза костей голени является применение комплекса средств, включающего профилактику контаминации ран, тщательную первичную хирургическую обработку ран, безупречную с механической точки зрения стабилизацию перелома, массивную антибиотикотерапию. Запланированная повторная хирургическая обработка ран при 3-й степени открытых переломов является крайне важным этапом лечения ран, позволяющим снизить количество осложнений инфекционно-воспалительного характера как в ранний, так и в отдаленный послеоперационный период. Замена метода фиксации переломов на погружной остеосинтез позволяет в полном объеме проводить реабилитацию поврежденной конечности, что является важным для профилактики контрактур смежных суставов и получения лучших анатомо-функциональных результатов.

Выводы. Полученные в 89,8 % случаев позитивные результаты лечения свидетельствуют об эффективности предложенной тактики лечения потерпевших с открытыми диафизарными переломами костей голени.

Ключевые слова: открытые диафизарные переломы костей голени, внеочаговый остеосинтез в аппарате внешней фиксации.

4. Оригінальні дослідження

 

Застосування селективної антибіотикотерапії у хворих з деструктивними формами гострого холециститу

І.А. Лурін, А.В. Верба, Є.В. Цема, М.Д. Желіба

Мета роботи — оцінити ефективність застосування селективної антибіотикотерапії у хворих з деструктивними формами гострого холециститу.

Матеріали і методи.Оцінено результати лікування 112 хворих з деструктивними формами гострого холециститу, які залежно від способу антибіотикотерапії були розподілені у контрольну (53 хворих з гострим флегмонозним холециститом та 28 — з гострим гангренозним холециститом) та дослідну (відповідно 19 та 12 хворих) групи. В контрольній групі (n = 81) пацієнтам проводили відкриту холецистектомію з традиційною внутрішньовенною антибіотикотерапією цефоперазоном по 1 г тричі на добу впродовж 5—7 діб, у дослідній (n = 31) — відкриту холецистектомію з внутрішньоартеріальним введенням цефоперазону в тінях еритроцитів у загальну печінкову артерію по 1 г двічі на добу впродовж 3 діб.

Результати та обговорення. У 18 (22,2 %) пацієнтів контрольної групи виникли ускладнення: внутрішньогоспітальна пневмонія — у 5 (6,2 %), нагноєння післяопераційної рани — в 11 (13,6 %), підпечінковий абсцес — у 2 (2,5 %). 3 (3,7 %) хворих померли. Середня тривалість перебування у стаціонарі хворих контрольної групи становила (11,7 ± 1,2) ліжко-дня, середня тривалість антибіотикотерапії — (6,2 ± 0,4) дня, середня доза спожитого цефоперазону — (18,6 ± 0,7) г. У 4 (12,9 %) пацієнтів дослідної групи виникли ускладнення: гематома в місці катетеризації стегнової артерії — у 3 (9,7 %), нагноєння післяопераційної рани — в 1 (3,2 %). Середня тривалість перебування у стаціонарі — (5,1 ± 0,42) ліжко-дня, середня тривалість антибіотикотерапії — (3,0 ± 0,1) дня, середня доза спожитого цефоперазону — (6,1 ± 0,2) г.

Висновки. Застосування селективної антибіотикотерапії з використанням тіней еритроцитів дає змогу достовірно (p < 0,05) зменшити частоту післяопераційних ускладнень у хворих з деструктивними формами (флегмонозною та гангренозною) гострого холециститу з 22,2 до 12,9 %, уникнути летальних наслідків, скоротити середню тривалість стаціонарного лікування з 11,7 до 5,1 ліжко-дня, термін антибіотикотерапії — з 6,2 до 3,0 днів та суттєво (p < 0,05) зменшити середню дозу спожитого цефоперазону — з 18,6 до 6,12 г.

Ключові слова: гострий деструктивний холецистит, хірургічне лікування, антибіотикотерапія, цефоперазон, тіні еритроцитів.

 

Применение селективной антибиотикотерапии у больных с деструктивными формами острого холецистита

И.А. Лурин, А.В. Верба, Е.В. Цема, Н.Д. Желиба

Цель работы — оценить эффективность использования селективной антибиотикотерапии у больных с деструктивными формами острого холецистита.

Материалы и методы. Оценены результаты лечения 112 больных с деструктивными формами острого холецистита, которые в зависимости от способа антибиотикотерапии были распределены в контрольную (53 больных с острым флегмонозным холециститом и 28 — с острым гангренозным холециститом) и исследуемую (соответственно 19 и 12 больных) группы. В контрольной группе (n = 81) пациентам проводили открытую холецистэктомию с традиционной внутривенной антибиотикотерапией цефоперазоном по 1 г 3 раза в сутки в течение 5—7 суток, в исследуемой (n = 31) — открытую холецистэктомию с внутриартериальным введением цефоперазона в тенях эритроцитов в общую печеночную артерию по 1 г 2 раза в сутки в течение 3 суток.

Результаты и обсуждение. У 18 (22,2 %) пациентов контрольной группы возникли осложнения: внутригоспитальная пневмония — у 5 (6,2 %), нагноение послеоперационной раны — у 11 (13,6 %), подпеченочный абсцесс — у 2 (2,5 %). 3 (3,7 %) больных умерли. Средняя продолжительность пребывания в стационаре больных контрольной группы составила (11,7 ± 1,2) койко-дня, средняя длительность антибиотикотерапии — (6,2 ± 0,4) дня, средняя доза использованного цефоперазона — (18,6 ± 0,7) г. У 4 (12,9 %) пациентов исследуемой группы возникли следующие осложнения: гематома в месте катетеризации бедренной артерии — у 3 (9,7 %), нагноение послеоперационной раны — у 1 (3,2 %). Средняя продолжительность пребывания в стационаре больных исследуемой группы составила (5,1 ± 0,42) койко-дня, средняя длительность антибиотикотерапии — (3,0 ± 0,1) суток, средняя доза использованного цефоперазона — (6,1 ± 0,2) г.

Выводы. Применение селективной антибиотикотерапии с использованием теней эритроцитов позволяет достоверно (p < 0,05) снизить частоту послеоперационных осложнений у больных с деструктивными формами (флегмонозной и гангренозной) острого холецистита с 22,2 до 12,9 %, избежать летального исхода, сократить среднюю продолжительность стационарного лечения с 11,7 до 5,1 койко-дня, термин антибиотикотерапии — с 6,2 до 3,0 суток и существенно (p < 0,05) снизить среднюю дозу использованного цефоперазона — с 18,6 до 6,1 г.

Ключевые слова: острый деструктивный холецистит, хирургическое лечение, антибиотикотерапия, цефоперазон, тени эритроцитов.

5. Оригінальні дослідження

 

Принципи антибактеріальної терапії при лікуванні опікових ран (досвід клінічного застосування цефепіму)

Г.П. Козинець, О.М. Коваленко, О.І. Осадча, Г.М. Боярська, А.О. Коваленко

Мета роботи — вивчення клінічної ефективності застосування цефепіму у хворих з опіками.

Матеріали і методи.Базисна комплексна терапія, на тлі якої проводили дослідження, включала традиційне лікування, яке використовується при лікуванні опіків. Оригінальний цефепім (група порівняння) і досліджуваний препарат вітчизняного виробництва («Квадроцеф» виробництва фармацевтичної корпорації «Артеріум»; основна група) призначали за наявності великих за площею опікових ран (від 10 до 35 % площі поверхні тіла) та клінічних симптомів системної запальної реакції з першої доби після опікової травми впродовж 8—12 діб. Основну групу становили 25 пацієнтів, групу порівняння — 20 хворих віком від 20 до 65 років з опіковими ранами, глибина ураження ІІ—III ступеня, які перебували на стаціонарному лікуванні в Центрі термічної травми і пластичної хірургії (Київська міська клінічна лікарня № 2) з січня до грудня 2009 р.

Результати та обговорення. Цефепім був клінічно ефективним у 20 (80 %) хворих з опіковою травмою. При його застосуванні спостерігали зменшення мікробного обсіменіння опікової рани, клінічних проявів системної запальної реакції, мікробної сенсибілізації, збереження систем природної детоксикації на субкомпенсованому рівні, що було важливим для профілактики розвитку інфекційних ускладнень.

Висновки. Цефепіму властива висока клінічна ефективність (80 %) у хворих з великими за площею опіками і клінічними симптомами системної запальної реакції. Ефективність препарату вітчизняного виробництва не поступалася такій оригінального. Курсове застосування цефепіму у хворих з опіками сприяє зниженню клінічних виявів системної запальної реакції, якісних і кількісних показників мікробного обсіменіння ран, мікробного навантаження на лейкоцити периферичної крові, зниженню автоімунних реакцій, збереженню активності систем природної детоксикації на субкомпенсованому рівні.

Ключові слова: опікова хвороба, інфекція, рановий сепсис, функціональна активність фагоцитів, цефепім.

 

Принципы антибактериальной терапии при лечении ожоговых ран (опыт клинического применения цефепима)

Г.П. Козинец, О.Н. Коваленко, О.И. Осадчая, А.М. Боярская, А.А. Коваленко

Цель работы — изучение клинической эффективности применения цефепима у больных с ожогами.

Материалы и методы. Базисная комплексная терапия, на фоне которой проводилось исследование, включала традиционное лечение, которое используется при лечении ожогов. Оригинальный цефепим (группа сравнения) и препарат отечественного производства («Квадроцеф» производства фармацевтической корпорации «Артериум»; основная группа) назначали при наличии больших по площади ожоговых ран (от 10 до 35 % площади поверхности тела) и клинических симптомов системного воспалительного ответа с первых суток после ожоговой травмы в течение 8—12 сут. Основную группу составили 25 пациентов, группу сравнения — 20 больных в возрасте от 20 до 65 лет с ожоговыми ранами, глубина поражения — ІІ—III степени, которые находились на стационарном лечении в Центре термической травмы и пластической хирургии (Киевская городская клиническая больница № 2) с января по декабрь 2009 г.

Результаты и их обсуждение. Цефепим был клинически эффективен у 20 (80 %) больных с ожоговой травмой. При его применении наблюдали уменьшение микробной обсемененности ожоговой раны, клинических проявлений системной воспалительной реакции, микробной сенсибилизации, сохранение систем естественной детоксикации на субкомпенсированном уровне, что является важным для профилактики развития инфекционных осложнений.

Выводы. Цефепим обладает высокой клинической эффективностью (80 %) у больных с обширными ожогами и клиническими симптомами системной воспалительной реакции. Эффективность препарата отечественного производства не уступала таковой оригинального. Курсовое применение цефепима у больных с ожогами способствует снижению клинических проявлений системной воспалительной реакции, качественных и количественных показателей микробной обсемененности ран, снижению аутоиммунных реакций, сохранению активности систем естественной детоксикации на субкомпенсированном уровне.

Ключевые слова: ожоговая болезнь, инфекция, раневой сепсис, функциональная активность фагоцитов, цефепим.

6. Оригінальні дослідження

 

Лазерна допплерівська флоуметрія в ранній диференційній діагностиці глибини дермальних опіків

В.В. Солошенко

Мета роботи — оцінити інформативність розробленого методу діагностики глибини дермального опіку, що ґрунтується на показниках перфузії, одержаних за допомогою лазерної допплерівської флоуметрії (ЛДФ).

Матеріали і методи.З 2007 року в Донецькому опіковому центрі для дослідження мікроциркуляції в опікових ранах використовують ЛДФ, за допомогою аналізатора капілярного кровообігу «ЛАКК-02». Об’єктом дослідження були 42 шахтарі, потерпілі у результаті вибуху метано-вугільної суміші в період 2007—2009 рр., у яких застосовували розроблений метод діагностики (основна група). Групу порівняння становили 42 пацієнти, які одержали опіки полум’ям вибуху в шахті й на інших підприємствах у період 2006—2009 рр., яким ЛДФ не виконували з низки об’єктивних причин. Для оцінки ефективності методу діагностики порівнювали площу опіку, помилково прийнятого за глибокий дермальний або за поверхневий дермальний.

Результати та обговорення. Завдяки застосуванню розробленого способу діагностики вдалося в 2,1 разу зменшити площу невірно визначеного поверхневого опіку і в 1,65 разу — площу помилково виконаної ксенотрансплантації на ділянки глибокого опіку.

Висновки. Розроблений метод діагностики глибини дермального ураження дає змогу в період опікового шоку точніше визначати наявність перфузії в ураженій шкірі та її життєздатність. Поліпшення якості діагностики глибини опікових ран у потерпілих зі значною площею ураження дозволило максимально ефективно виконати оперативне лікування і знизити тяжкість перебігу опікової хвороби.

Ключові слова: лазерна допплерівська флоуметрія, глибина опіку, діагностика.

 

Лазерная допплеровская флоуметрия в ранней дифференциальной диагностике глубины дермальных ожогов

В.В. Солошенко

Цель работы — оценить информативность разработанного метода диагностики глубины дермального ожога, основанного на показателях перфузии, полученных с помощью лазерной допплеровской флоуметрии (ЛДФ). Материалы и методы. С 2007 г. в Донецком ожоговом центре для исследования микроциркуляции в ожоговых ранах используют ЛДФ, с помощью анализатора капиллярного кровотока «ЛАКК-02». Объектом исследования были 42 шахтера, пострадавших в результате взрыва метано-угольной смеси в период с 2007 по 2009 год, у которых применяли разработанный метод диагностики (основная группа). Группу сравнения составили 42 пациента, получивших ожоги пламенем взрыва в период с 2006 по 2009 год, которым ЛДФ не проводили в силу ряда объективных причин. Для оценки эффективности метода диагностики сравнивали площадь ожога, ошибочно принятого за глубокий дермальный либо за поверхностный дермальный. Результаты и обсуждение. Благодаря применению разработанного способа диагностики удалось в 2,1 раза уменьшить площадь неверно оцененной глубины поверхностного ожога и в 1,65 раза — площадь ошибочно выполненной ксенотрансплантации на участки глубокого ожога. Выводы. Разработанный метод диагностики глубины дермального поражения позволяет в период ожогового шока более точно определять наличие перфузии в пораженной коже и ее жизнеспособность. Улучшение качества диагностики глубины ожоговых ран у пострадавших со значительной площадью поражения позволило максимально эффективно выполнить оперативное лечение в период ожогового шока и снизить тяжесть течения ожоговой болезни.

Ключевые слова: лазерная допплеровская флоуметрия, глубина ожога, диагностика.

7. Оригінальні дослідження

 

Особливості та хірургічна корекція вторинного птозу після збільшуючої маммопластики

В.Д. Пінчук

Мета роботи — вивчити частоту й особливості хірургічної корекції вторинного птозу після ендопротезування жіночих грудей, проаналізувати її результати і розробити оптимальні способи оперативного лікування цього ускладнення.

Матеріали і методи.З 1996 до 2009 року виконано 568 первинних ендопротезувань жіночих грудей. За цей же період проведено 17 операцій з приводу вторинного птозу.

Результати та обговорення. Виділено три принципово різні форми прояву птозу: поєднаний птоз тканин грудей та імплантата (9 випадків), переважний птоз тканин залози при оптимальному розташуванні імплантата — snoopy breast (5) і опущення протеза при збереженні початкової післяопераційної позиції сосково-ареолярного комплексу (САК) — bottoming out (3). При поєднаному птозі потрібно зменшити дермогландулярний «чохол», перемістити САК у цефалічному напрямку й модифікувати наповнювач, при залозистому птозі — те саме без модифікації наповнювача, при птозі протеза — зменшити дермогландулярний «чохол» і модифікувати наповнювач без переміщення САК.

Висновки. Частота вторинного птозу після операції зі збільшення грудей становить 3 % від їх загальної кількості. Він виникає як внаслідок тактичних помилок при виконанні первинної операції, так і в результаті зміни властивостей тканин жіночих грудей після оперативного втручання. При корекції птозу необхідно використовувати адекватні методики з урахуванням його форми та індивідуальних особливостей тканин грудей.

Ключові слова: збільшення грудей, мастоптоз, мастопексія, імплантати грудей.

 

Особенности и хирургическая коррекция вторичного птоза после увеличивающей маммопластики

В.Д. Пинчук

Цель работы — изучить частоту и особенности хирургической коррекции вторичного птоза после эндопротезирования женской груди, проанализировать ее результаты и разработать оптимальные способы оперативного лечения этого осложнения.

Материалы и методы. С 1996 по 2009 год выполнено 568 первичных эндопротезирований женской груди. За этот же период проведено 17 операций по поводу вторичного птоза.

Результаты и обсуждение. Выделены три принципиально разные формы проявления птоза: сочетанный птоз тканей груди и имплантата (9 случаев), преимущественный птоз тканей железы при оптимальном расположении имплантата — snoopy breast (5) и опущение протеза при сохранении послеоперационной позиции сосково-ареолярного комплекса (САК) — bottoming out (3). При сочетанном птозе необходимо уменьшить дермогландулярный «чехол», переместить САК в цефалическом направлении и модифицировать наполнитель, при железистом птозе — то же самое, но без модификации наполнителя, при птозе протеза — уменьшить дермогландулярный «чехол» и модифицировать наполнитель без перемещения САК.

Выводы. Частота вторичного птоза после операций по увеличению груди составляет 3 % от их общего числа. Он возникает как вследствие тактических ошибок при выполнении первичной операции, так и в результате изменения свойств тканей женской груди после оперативного вмешательства. При коррекции птоза необходимо использовать адекватные методики с учетом его формы и индивидуальных особенностей тканей груди.

Ключевые слова: увеличение груди, мастоптоз, мастопексия, грудные имплантаты.

8. Оригінальні дослідження

 

Спосіб профілактики післяопераційних ранових ускладнень алогерніопластики передньої черевної стінки

В.П. Андрющенко, М.І. Кушнірчук

Матеріали і методи.Проаналізовано результати алогерніопластики у 176 пацієнтів з різними видами гриж передньої черевної стінки. Хворі в 2008—2009 рр. перебували на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні Клінічної лікарні ДТГО «Львівська залізниця», яка є базою кафедри загальної хірургії Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького. З приводу післяопераційних вентральних гриж прооперовано 140 хворих, пупкових — 10 і пахових — 26 пацієнтів. При післяопераційних вентральних і пупкових грижах виконано алогерніопластику за методикою sublay — 67 випадків, sublay intraabdominal — 20, inlay — 15 і onlay — 15, при пахових — герніопластику за Ліхтенштейном. Пацієнтів розподілено на дві групи. Перша (основна) включала 116 хворих, яким призначали діосмін та гесперидин за схемою: у першу добу післяопераційного періоду по 2 таблетки тричі на добу, з другої доби — по 1 таблетці тричі на добу до повного загоєння операційної рани та зняття швів. У другій групі (порівняльній, 60 осіб) в післяопераційний період призначали традиційні препарати. Оцінку ефективності профілактики ранових ускладнень після алогерніопластики проводили за такими показниками: вираженість і тривалість больового синдрому у ранній післяопераційний період; характер та тривалість виділень по дренажних трубках, встановлених у білясітковий простір; результати цитологічного дослідження осаду рідини, що виділялася по дренажах; наявність ранових ускладнень у вигляді сером, інфільтратів, гематом; тривалість післяопераційного ліжко-дня. Результати та обговорення. Діосмін та гесперидин призначали за опрацьованою схемою. Аналіз ефективності профілактики ранових післяопераційних ускладнень засвідчив, що за низкою показників (вираженість і тривалість больового синдрому, тривалість серозних виділень, дані цитологічного дослідження, наявність ускладнень з боку операційної рани, тривалість післяопераційного ліжко-дня) запропонований спосіб профілактики має переваги над традиційними методами лікування і сприяє зменшенню частоти ускладнень (відповідно 2,6 і 15 %). Висновки. Використання алопластичних матеріалів у хірургічному лікуванні гриж передньої черевної стінки може супроводжуватися виникненням ранових післяопераційних ускладнень. Застосування діосміну та гесперидину після алогерніопластики є ефективним способом профілактики ранових ускладнень і може бути рекомендовано для впровадження в лікувальну практику.

Ключові слова: алогерніопластика, профілактика післяопераційних ускладнень, діосмін, гесперидин.

 

Способ профилактики послеоперационных раневых осложнений аллогерниопластики передней брюшной стенки

В.П. Андрющенко, М.И. Кушнирчук

Цель работы — изучение эффективности использования диосмина и гесперидина («Нормовен» производства ОАО «Киевский витаминный завод») для профилактики послеоперационных раневых осложнений аллогерниопластики передней брюшной стенки.

Материалы и методы. Проанализированы результаты аллогерниопластики у 176 пациентов с разными видами грыж передней брюшной стенки. Больные в 2004—2009 гг. находились на стационарном лечении в хирургическом отделении Клинической больницы ГТОО «Львовская железная дорога», которая является базой кафедры общей хирургии Львовского национального медицинского университета им. Данила Галицкого. По поводу послеоперационных вентральных грыж прооперировано 140 больных, пупочных — 10 и паховых — 26 пациентов. При послеоперационных вентральных и пупочных грыжах осуществили аллогерниопластику по методике sublay — в 67 случаях, sublay intraabdominal — в 20, inlay — в 15 і onlay — в 15 наблюдениях, при паховых грыжах — герниопластику по Лихтенштейну. Пациенты были распределены на две группы. Первая (основная) включала 116 больных, которым назначали диосмин и гесперидин по схеме: в первые сутки послеоперационного периода по 2 таблетки три раза в сутки, со вторых суток — по 1 таблетке трижды в сутки до полного заживления операционной раны и снятия швов. Во второй группе (сравнения, 60 пациентов) в послеоперационный период назначали традиционные препараты. Оценку эффективности профилактики раневых осложнений после аллогерниопластики проводили по следующим показателям: выраженность и длительность болевого синдрома в ранний послеоперационный период; характер и длительность выделений по дренажным трубкам, установленным в околосеточное пространство; результаты цитологического исследования осадка жидкости, выделяющейся по дренажам; наличие раневых осложнений в виде сером, инфильтратов, гематом; длительность послеоперационного койко-дня.

Результаты и обсуждение. Диосмин и гесперидин назначали по разработанной схеме. Анализ эффективности профилактики раневых послеоперационных осложнений свидетельствует, что по ряду показателей (выраженность и длительность болевого синдрома, длительность серозных выделений, данные цитологического исследования, наличие осложнений со стороны операционной раны, длительность послеоперационного койко-дня) предложенный способ профилактики имеет преимущества перед традиционными методами лечения и способствует уменьшению частоты осложнений (соответственно 2,6 и 15 %).

Выводы. Использование аллопластических материалов в хирургическом лечении грыж передней брюшной стенки может сопровождаться возникновением раневых послеоперационных осложнений. Применение диосмина и гесперидина после аллогерниопластики является эффективным для профилактики раневых осложнений и может быть рекомендовано для внедрения в лечебную практику.

Ключевые слова: аллогерниопластика, профилактика послеоперационных осложнений, диосмин, гесперидин.

9. Оригінальні дослідження

 

Вплив беміпарину на показники коагуляційних тестів у хворих, яким виконано пластику вентральних гриж та симультанні втручання

В.Г. Мішалов, П.Л. Бик, Н.М. Ратушнюк, Р.М. Матвеєв, Є.С. Заводовський, І.Г. Криворчук, І.М. Лещишин

Мета роботи — оцінити ефективність застосування беміпарину для профілактики венозних тромбозів у пацієнтів після пластики вентральних гриж та симультанних втручань на органах черевної порожнини, його вплив на вміст тромбоцитів, фібриногену та розчинних фібрин-мономерних комплексів у крові в післяопераційний період.

Матеріали і методи.В дослідження було включено 39 пацієнтів віком від 23 до 70 років, яким у період з 01.02.2009 до 01.02.2010 р. у хірургічному відділенні Олександрівської клінічної лікарні м. Києва були виконані операції з приводу вентральних гриж, зокрема симультанні. Пацієнти були розподілені на дві групи. Основну групу склали 20 хворих, у яких у післяопераційний період для профілактики тромбоемболічних ускладнень застосовували беміпарин («Цибор» виробництва Berlin-Chemie Menarini) у дозі 2500 ОД анти-Ха факторної активності підшкірно 1 раз на добу через 6 год після завершення операції. В контрольну групу включено 19 пацієнтів, які з цією метою отримували дальтепарин натрію у такій самій дозі підшкірно 1 раз на добу через 6 год після завершення операції. Для контролю ефективності тромбопрофілактики визначали час зсідання, тромбіновий час, вміст фібриногену, протромбіновий час, протромбіновий індекс та вміст розчинних фібрин-мономерних комплексів (РФМК) у плазмі крові. Лабораторні дослідження виконували перед операцією, на 3-тю і 7-му добу післяопераційного періоду.

Результати та обговорення. Як в основній, так і в контрольній групі у жодного з пацієнтів не виявлено тромбоемболічних та геморагічних ускладнень, а також гепарин-індукованих тромбоцитопеній. Середній об’єм крововтрати в післяопераційний період при застосуванні беміпарину та дальтепарину натрію достовірно не відрізнявся і становив (66,25 ± 57,8) мл в основній групі та (94,7 ± 79,5) мл — у контрольній (р = 0,207). Виявлено достовірну позитивну кореляцію середнього вмісту РФМК із середньою тривалістю оперативного втручання (

Ключові слова: герніопластика, вентральні грижі, симультанні операції, беміпарин.

 

Влияние бемипарина на показатели коагуляционных тестов у больных, которым выполнены пластика вентральных грыж и симультанные вмешательства

В.Г. Мишалов, П.Л. Бык, Н.М. Ратушнюк, Р.Н. Матвеев, Е.С. Заводовский, И.Г. Криворчук, И.М. Лещишин

Цель работы — оценить эффективность использования бемипарина для профилактики венозных тромбозов у пациентов после пластики вентральных грыж и симультанных вмешательств на органах брюшной полости, его влияние на содержание тромбоцитов, фибриногена и растворимых фибрин-мономерных комплексов в крови в послеоперационный период.

Материалы и методы. В исследование включено 39 пациентов в возрасте от 23 до 70 лет, которым в период с 01.02.2009 г. по 01.02.2010 г. в хирургическом отделении Александровской клинической больницы г. Киева были выполненные операции по поводу вентральных грыж, в том числе и симультанные. Пациенты были распределены на две группы. Основную группу составили 20 больных, которым в послеоперационный период для профилактики тромбоэмболических осложнений применяли бемипарин («Цибор», производства Berlin-Chemie Menarini) в дозе 2500 ЕД анти-Ха факторной активности подкожно 1 раз в сутки через 6 ч после завершения операции. В контрольную группу включено 19 пациентов, которые с этой же целью получали дальтепарин натрия («Фрагмин», Pfizer) в такой же дозе подкожно 1 раз в сутки через 6 ч после завершения операции. Для контроля эффективности тромбопрофилактики определяли время свертывания, тромбиновое время, содержание фибриногена, протромбиновое время, протромбиновый индекс и уровень растворимых фибрин-мономерных комплексов (РФМК) в плазме крови. Лабораторные исследования выполняли перед операцией, на 3-и и 7-е сутки послеоперационного периода.

Результаты и обсуждение. Как в основной, так и в контрольной группе ни у одного из пациентов не обнаружено тромбоэмболических и геморрагических осложнений, а также гепарин-индуцированных тромбоцитопений. Средний объем кровопотери в послеоперационный период при применении бемипарина и дальтепарина натрия достоверно не отличался и составил (66,25 ± 57,8) мл (М ±

Ключевые слова: герниопластика, вентральные грыжи, симультанные операции, бемипарин.

10. Оригінальні дослідження

 

Превентивна алопластика у пацієнтів при симультанній патології органів черевної порожнини

О.О. Кузнецов, В.Г. Яцентюк, О.І. Темченко

Мета роботи — проаналізувати ефективність застосування превентивної алопластики в комплексній профілактиці виникнення післяопераційних вентральних гриж у пацієнтів із симультанною патологією органів черевної порожнини.

Матеріали і методи.У Київській міській клінічній лікарні №15 за період 2004—2009 рр. хірургічне лікування симультанної патології органів черевної порожнини здійснено 102 пацієнтам віком від 35 до 78 років. Першу групу становили 52 пацієнти, яким після виконання симультанної операції проводили алопластику передньої черевної стінки за технікою sublay, другу — 52 пацієнти, яким після виконання симультанної операції проводили традиційне закриття лапаротомної рани. Групи були порівнянні за віком, поєднаною хірургічною патологією органів черевної порожнини, супутньою патологією.

Результати та обговорення. Безпосередні результати лікування у хворих обох груп оцінено як добрі. Віддалені результати оцінено в строки від 1 до 3 років шляхом повторних оглядів та анкетування. В першій групі обстежено 48 пацієнтів, у яких не виявлено післяопераційної вентральної грижі, в другій — 47 пацієнтів, з них у 5 (9,8%) виявлено післяопераційну вентральну грижу.

Висновки. У пацієнтів із ризиком виникнення післяопераційної вентральної грижі, особливо при симультанній патології органів черевної порожнини, превентивна алопластика передньої черевної стінки може застосовуватися як метод вибору профілактики утворення гриж.

Ключові слова: симультанні операції, превентивна алопластика, комплексна профілактика виникнення післяопераційних вентральних гриж.

 

Превентивная аллопластика у пациентов при симультанной патологии органов брюшной полости

А.А. Кузнецов, В.Г. Яцентюк, А.И. Темченко

Цель работы — проанализировать эффективность применения превентивной аллопластики в комплексной профилактике возникновения послеоперационных вентральных грыж у пациентов с симультанной патологией органов брюшной полости.

Материалы и методы. В Киевской городской клинической больнице № 15 за период 2004—2009 гг. хирургическое лечение симультанной патологии органов брюшной полости проведено 102 пациентам в возрасте от 35 до 78 лет. Первую группу составили 52 пациента, которым после выполнения симультанной операции проводили аллопластику передней брюшной стенки по технике sublay, вторую — 52 пациента, которым после выполнения симультанной операции проводили традиционное закрытие лапаротомной раны.

Результаты и обсуждение. Непосредственные результаты лечения оценены у 52 пациентов первой группы и у 52 — второй группы. Непосредственные результаты оценены как хорошие. Отдаленные результаты оценены в сроки от 1 до 3 лет путем повторных осмотров и анкетирования. В первой группе обследовано 48 пациентов, у которых не обнаружено послеоперационной вентральной грыжи. Во второй группе обследовано 47 пациентов, среди которых у 5 (9,8 %) обнаружена послеоперационная вентральная грыжа. Группы были сопоставимы по возрасту, сочетанной хирургической патологии органов брюшной полости, сопутствующей патологии.

Выводы. У пациентов с риском возникновения послеоперационной вентральной грыжи, особенно при симультанной патологии органов брюшной полости, превентивная аллопластика передней брюшной стенки может применяться как метод выбора профилактики возникновения грыж.

Ключевые слова: симультанные операции, превентивная аллопластика, комплексная профилактика возникновения послеоперационных вентральных грыж.

11. Оригінальні дослідження

 

Ультрасонографія в діагностиці та виборі лікувальної тактики при епітеліальному куприковому ході

М.П. Захараш, О.В. Лишавський, В.А. Дубовий, А.І. Стельмах, Н.М. Яковлева

Мета роботи — визначення діагностичних можливостей ультрасонографії в передопераційному обстеженні хворих з епітеліальним куприковим ходом та їхньої значущості для вибору оптимальної хірургічної тактики.

Матеріали і методи.Проаналізовано результати діагностики та лікування 84 хворих з епітеліальним куприковим ходом: 76 (90,5 %) чоловіків та 8 (9,5 %) жінок, серед них 40 з гострими та 44 з хронічними формами захворювання. Всім хворим проводили ультразвукове дослідження міжсідничної складки, за необхідності — передопераційну підготовку. Застосовували диференційний підхід до вибору етапності та методики оперативного лікування.

Результати та обговорення. У 38 (95 %) хворих з гострою та у 29 (66 %) — з хронічною формою епітеліального куприкового ходу за допомогою ультрасонографії виявлено порожнинні утворення, чітко визначено їхні розміри, товщину стінки капсули, об’єм вмісту, симетричність розташування відносно центра міжсідничної складки. Порівняно візуальні та ультрасонографічні межі запального процесу. В 28 % хворих з гострою формою виконано первинно-радикальні оперативні втручання, у хворих з хронічними формами застосовано методики з найкоротшим реабілітаційним терміном. Частота гнійних ускладнень становила 4,5 %, рецидивів — 5,4 %.

Висновки. Ультрасонографія дає змогу виявити та локалізувати порожнинні утворення у 95 % пацієнтів з гострими та у 66 % з хронічними формами епітеліального куприкового ходу. На підставі даних ультрасонографії застосовано диференційний підхід до вибору методу хірургічного лікування хворих з епітеліальним куприковим ходом, з визначенням етапності лікування та необхідності проведення передопераційної підготовки.

Ключові слова: ультрасонографія, епітеліальний куприковий хід, ромбоподібна пластика, абсцес міжсідничної ділянки.

 

Ультрасонография в диагностике и выборе лечебной тактики при эпителиальном копчиковом ходе

М.П. Захараш, А.В. Лышавский, В.А. Дубовой, А.И. Стельмах, Н.М. Яковлева

Цель работы — определение диагностических возможностей ультрасонографии в передоперационном обследовании больных с эпителиальным копчиковым ходом и их значимости для выбора оптимальной хирургической тактики.

Материалы и методы. Проанализированы результаты диагностики и лечения 84 больных с эпителиальным копчиковым ходом: 76 (90,5 %) мужчин и 8 (9,5 %) женщин, среди них 40 с острыми и 44 с хроническими формами заболевания. Всем пациентам проводили ультразвуковое исследование межъягодичной складки, при необходимости — передоперационную подготовку. Осуществляли дифференциальный выбор этапности и методики оперативного лечения.

Результаты и обсуждение. У 38 (95 %) больных с острой и 29 (66 %) с хронической формой эпителиального копчикового хода посредством ультрасонографии выявлены полостные образования, четко определены их размеры, толщина стенки капсулы, объем содержимого, симметричность расположения относительно центра межъягодичной складки. Сравнивали визуальные и ультрасонографические границы воспалительного процесса. У 28 % больных с острой формой выполнены первично-радикальные оперативные вмешательства, у пациентов с хроническими формами применены методики с наиболее коротким реабилитационным периодом. Частота гнойных осложнений составляла 4,5 %, рецидивов — 5,4 %.

Выводы. Ультрасонография позволяет выявить и локализовать полостные образования у 95 % пациентов с острыми и у 66 % с хроническими формами эпителиального копчикового хода. На основе результатов ультрасонографии применен дифференциальный подход к выбору метода хирургического лечения больных с эпителиальным копчиковым ходом, с определением этапности хирургического лечения и необходимости проведения передоперационной подготовки.

Ключевые слова: ультрасонография, эпителиальный копчиковый ход, ромбовидная пластика, абсцесс межъягодичной области.

12. Оригінальні дослідження

 

Відкрита та закрита травма черевної порожнини з пошкодженням брижі кишечнику

І.О. Воробей, Ф.М. Новіков, О.В. Воробей, В.С. Черкашин, О.В. Допіряк

Мета роботи — аналіз клінічного матеріалу з метою оптимізації лікувального процесу у постраждалих із закритою і відкритою травмою черевної порожнини з пошкодженням брижі кишечнику.

Матеріали і методи.Проведено ретроспективний аналіз історій хвороб 183 постраждалих із закритою і відкритою травмою живота, які перебували на лікуванні у відділенні політравми Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги за період 2004—2009 рр. З них із закритою травмою черевної порожнини було 111 (60,6 %) постраждалих, з відкритою — 72 (39,4 %). Постраждалих чоловіків було 146 (79,8 %), жінок — 37 (20,2 %). Основною причиною закритою травми живота була дорожньо-транспортна пригода — 78 (70,3 %) випадків, відкритої травми — ножові поранення (68; 94,4 %).

Результати та обговорення. Більшість постраждалих із закритою травмою живота і пошкодженням брижі кишечнику як компонентом поєднаної та множинної травми госпіталізовано в тяжкому і вкрай тяжкому стані. 66 (59,5 %) травмованих мали ознаки шоку ІІ та ІІІ ступеня. У термінальному стані госпіталізовано 20 (18,0 %) постраждалих, 22 (19,8 %) — із шоком І ступеня, 3 (2,7 %) — без ознак шоку. У постраждалих із закритою травмою живота порушення свідомості відзначено у 86 (77,5 %) випадках. У стані помірного приглушення госпіталізовано 28 (25,2 %) постраждалих, глибокого приглушення — 15 (13,5 %), в сопорі — 13 (11,7 %), у комі — 25 (22,5 %). В стані ясної свідомості було 25 (22,5 %) постраждалих. При закритій травмі живота в 104 (93,7 %) випадках та при відкритій травмі живота в 9 (12,5 %) — проводили рентгенологічне дослідження органів грудної клітки. Травму органів грудної клітки при закритій травмі живота з пошкодженням брижі кишечнику виявлено у 42 (37,8 %) постраждалих, при відкритій — у 9 (12,5 %).

Висновки. Травма органів черевної порожнини з пошкодженням брижі кишечнику як компонент поєднаної та множинної травми становить 10,1 %. Такий вид ушкодження не має специфічних клінічних ознак, але потребує додаткових зусиль щодо відновлення кишкового пасажу у післяопераційний період. Об’єм гемоперитонеуму суттєво не відрізняється при закритій та відкритій травмі черевної порожнини, компонентом яких було пошкодження брижі. Більш висока летальність при закритій травмі живота порівняно з відкритою пояснюється пролонгованим перебігом стадії нестійкої адаптації травматичної хвороби з акцентом краніо-торакального компонента поліорганної недостатності.

Ключові слова: травма органів черевної порожнини, брижа кишечнику, перистальтика, політравма, поєднана травма.

 

Открытая и закрытая травма брюшной полости с повреждением брыжейки кишечника

И.А. Воробей, Ф.Н. Новиков, А.В. Воробей, В.С. Черкашин, А.В. Допиряк

Цель работы — анализ клинического материала с целью оптимизации лечебного процесса у пострадавших с закрытой и открытой травмой брюшной полости с повреждением брыжейки кишечника.

Материалы и методы. Проведен ретроспективный анализ историй болезни 183 пострадавших с закрытой и открытой травмой живота, которые находились на лечении в отделении политравмы Киевской городской клинической больницы скорой медицинской помощи за период с 2004 по 2009 год. Из них с закрытой травмой брюшной полости было 111 (60,6 %) пострадавших, с открытой — 72 (39,4 %). Мужчин было 146 (79,8 %), женщин — 37 (20,2 %). Основной причиной закрытой травмы живота было дорожно-транспортное происшествие — 78 (70,3 %) случаев, открытой травмы — ножевые ранения (68: 94,4 %).

Результаты и обсуждение. Большинство пострадавших с закрытой травмой живота и повреждением брыжейки кишечника как компонентом сочетанной и множественной травмы поступали в тяжелом и очень тяжелом состоянии. 66 (59,5 %) травмированных имели признаки шока ІІ и ІІІ степени. В терминальном состоянии поступили 20 (18,0 %) пострадавших, 22 (19,8 %) — с шоком II степени, 3 (2,7 %) — без признаков шока. У пострадавших с закрытой травмой живота нарушение сознания отмечено в 86 (77,5 %) случаях. В состоянии умеренного оглушения госпитализированы 28 (25,2 %) пострадавших, глубокого оглушения — 5 (13,5 %), в сопоре — 13 (11,7 %), в коме — 25 (22,5 %). В полном сознании были 25 (22,5 %) пациентов. При закрытой травме живота в 104 (93,7 %) случаях, а при открытой — в 9 (12,5 %) проведено рентгенологическое исследование органов грудной клетки. Повреждение органов грудной клетки при закрытой травме живота с повреждением брыжейки кишечника обнаружено у 42 (37,8 %) пострадавших, при открытой — у 9 (12,5 %).

Выводы. Травма органов брюшной полости с повреждением брыжейки кишечника как компонента сочетанной травмы составляет 10,1 %. Указанный характер повреждений не имеет специфических клинических признаков, однако нуждается в дополнительных мероприятиях для восстановления кишечного пассажа в послеоперационный период. Объем гемоперитониума существенно не отличается при закрытой и открытой травме брюшной полости, компонентом которых было повреждение брыжейки. Более высокая летальность при закрытой травме живота по сравнению с открытой объясняется пролонгированным течением стадии нестойкой адаптации травматической болезни с акцентом кранио-торакального компонента полиорганной недостаточности.

Ключевые слова: травма органов брюшной полости, брыжейка кишечника, перистальтика, политравма, сочетанные повреждения.

13. Оригінальні дослідження

 

Аналіз причин летальності при механічних травмах на догоспітальному етапі у віковому аспекті

В.І. Перцов, Д.С. Івахненко, К.В. Мірєнков, Я.В. Тєлушко

(за даними Запорізького обласного бюро судово-медичної експертизи за 2009 рік)

Мета роботи — аналіз причин і структури догоспітальної летальності при механічних травмах у віковому аспекті в межах певного регіону за результатами судово-медичних розтинів.

Матеріали і методи.Проведено ретроспективну оцінку 273 розтинів померлих від механічних травм на догоспітальному етапі. Визначали середній показник тяжкості пошкодження за Injury Severity Score (ISS).

Результати та обговорення. Виявлено, що фатальний травматизм становить 34,12 на 100 000 населення. Загиблі віком понад 60 років становили 23,8 %. У старшій віковій групі переважала низькокінетична травма та нижчий середній бал за ISS порівняно із загиблими молодого й середнього віку. Більше половини загиблих перебували в стані алкогольного сп’яніння. Виявлено етіологічну залежність травми від віку потерпілих.

Висновки. Пік летальності при механічних низькоенергетичних травмах приходиться на вік 40—50 років. Тяжка ізольована травма є менш фатальною для людей похилого і старечого віку, ніж поєднанння травм легкої і середньої тяжкості. На догоспітальному етапі необхідна профілактика травматизму й ефективна невідкладна допомога травмованим.

Ключові слова: механічна травма, догоспітальний етап, летальність, вік.

 

Анализ причин летальности при механических травмах на догоспитальном этапе в возрастном аспекте

В.И. Перцов, Д.С. Ивахненко, К.В. Миренков, Я.В. Телушко

Цель работы — анализ причин и структуры догоспитальной летальности при механических травмах в возрастном аспекте в пределах определенного региона по результатам судебно-медицинских вскрытий.

Материалы и методы. Проведена ретроспективная оценка 273 вскрытий умерших от механических травм на догоспитальном этапе. Определяли средний показатель тяжести повреждения по Injury Severity Score (ISS).

Результаты и обсуждение. Выявлено, что фатальный травматизм составляет 34,12 на 100 000 населения. Погибшие старше 60 лет составили 23,8 %. В старших возрастных группах преобладали низкокинетическая травма и более низкий средний балл по ISS по сравнению с погибшими молодого и среднего возраста. Более половины погибших находились в состоянии алкогольного опьянения. Выявлена этиологическая зависимость травмы от возраста пострадавших.

Выводы. Пик летальности при механических низкоэнергетических травмах приходится на возраст 40—50 лет. Тяжелая изолированная травма менее фатальна для пожилых и стариков, чем сочетание травм легкой и средней тяжести. На догоспитальном этапе необходима профилактика травматизма и эффективная неотложная помощь травмированным.

Ключевые слова: механическая травма, догоспитальный этап, смертность, возраст.

14. Оригінальні дослідження

 

Венозні тромбози та емболії: сучасні особливості профілактики в загальній хірургії

Б.О. Матвійчук, Н.Р. Федчишин, О.Б. Матвійчук

Мета роботи — визначити особливості проблеми венозних тромбозів та емболій (ВТЕ) у загальній хірургії на сучасному етапі та з’ясувати доцільність впровадження в практику основних положень VIII рекомендацій American College of Chest Physicians (АССР).

Матеріали і методи.Проведено ретроспективне дослідження історій хвороби 53 078 пацієнтів, оперованих у клініці хірургії факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького у період з 1990 до 2008 р. включно. Вік пацієнтів — від 18 до 95 років. Жінок було 52,1 %. В ургентному порядку госпіталізовано 79,2 % хворих з приводу гострих захворювань органів черевної порожнини. У 27,3 % випадків діагностовано перитоніт різного ступеня поширення. Метою виконаних невідкладних хірургічних втручань було усунення життєво небезпечних ускладнень, планових — радикальна корекція патології та створення умов для відновлення здоров’я пацієнтів. Померли після операції 1673 (3,2 %) хворих. Тромбоемболія легеневої артерії (ТЕЛА) виникла у 178 (0,3 %) хворих після ургентних операцій. Профілактику ВТЕ (прямими антикоагулянтами — еноксапарином натрію («Клексан» виробництва Sanofi-Aventis)) застосовано у 56,4 % хворих.

Результати та обговорення. Спрощення визначення ступеня ризику ВТЕ у VIII рекомендаціях АССР є способом кращого запобігання їхньому виникненню. Порівняльний аналіз стратифікацій хворих відповідно до VII та VIII видань рекомендацій АССР виявив зниження кількості хворих з низьким ризиком ВТЕ і зростання кількості пацієнтів з високим ризиком, що підвищує важливість їх фармакологічної профілактики. Істотне збільшення частоти використання низькомолекулярних гепаринів за досліджуваний період сприяло зниженню частоти фатальних ТЕЛА з 12,2 до 0,3 %.

Висновки. Стратифікація хворих за ступенями ризику ВТЕ згідно з VIII рекомендаціями АССР є зручною у застосуванні. Особливостями проблеми ВТЕ на сучасному етапі є зниження частки пацієнтів із низьким ризиком і зростання частки із високим ризиком ВТЕ. Оптимізація вирішення проблеми ВТЕ полягає в розширенні показань до застосування прямих антикоагулянтів. Еноксапарин натрію є ефективним засобом фармакопрофілактики ВТЕ в загальній хірургії.

Ключові слова: венозні тромбози та емболії, профілактика, еноксапарин натрію.

 

Венозные тромбозы и эмболии: современные особенности профилактики в общей хирургии

Б.О. Матвийчук, Н.Р. Федчишин, О.Б. Матвийчук

Цель работы — определить особенности проблемы венозных тромбозов и эмболий (ВТЭ) в общей хирургии на современном этапе и выяснить целесообразность внедрения в практику основных рекомендаций VIII руководства American College of Chest Physicians (АССР).

Материалы и методы. Проведено ретроспективное исследование историй болезни 53 078 пациентов, прооперированных в клинике хирургии факультета последипломного образования Львовского национального медицинского университета им. Данила Галицкого в период с 1990 по 2008 г. включительно. Возраст пациентов — от 18 до 95 лет. Женщин было 52,1 %. В ургентном порядке госпитализировано 79,2 % больных по поводу острых заболеваний органов брюшной полости. В 27,3 % случаев диагностирован перитонит разной степени распространенности. Выполненные безотлагательные хирургические вмешательства были направлены на устранение опасных для жизни осложнений, плановые — на радикальную коррекцию патологии и создание условий для восстановления здоровья пациентов. Умерли после операции 1673 (3,2 %) больных. Тромбоэмболия легочной артерии (ТЭЛА) возникла у 178 (0,3 %) больных после ургентных операций. Профилактика ВТЭ (прямыми антикоагулянтами — эноксапарином натрия («Клексан» производства Sanofi-Аventis) была применена у 56,4 % больных.

Результаты и обсуждение. Упрощение определения степеней риска ВТЭ в VIII руководстве АССР — это путь к оптимизации предупреждения их возникновения. Сравнительный анализ стратификации больных в соответствии с VII и VIII руководствами АССР выявил снижение количества больных с низким риском ВТЭ и увеличение количества пациентов с высоким риском, что повышает важность их фармакопрофилактики. Существенное увеличение использования низкомолекулярных гепаринов в исследованный период способствовало снижению частоты фатальных ТЭЛА с 12,2 до 0,3 %.

Выводы. Стратификация больных по степеням риска ВТЭ согласно VIII руководству АССР удобна в применении. Особенностями проблемы ВТЭ на современном этапе являются снижение доли пациентов с низким и увеличение — с высоким риском ВТЭ. Оптимизация решения проблемы заключается в расширении показаний к применению прямых антикоагулянтов. Эноксапарин натрия является эффективным средством фармакопрофилактики ВТЭ в общей хирургии.

Ключевые слова: венозные тромбозы и эмболии, профилактика, эноксапарин натрия.

15. Оригінальні дослідження

 

Оцінка віддалених результатів високочастотної електрозварювальної ларингектомії

Н.В. Божко

Мета роботи — у віддалений період (до 3 років) оцінити ефективність тканинозберігаючої високочастотної електрозварювальної ларингектомії у хворих на рак гортані.

Матеріали та методи. Обстежено 118 хворих на рак гортані ІІI—IV стадії, які з 2005 до 2009 року перебували на стаціонарному лікуванні в ЛОР-онкологічній клініці НМАПО ім. П.Л. Шупика на базі Київської обласної клінічної лікарні та підлягали радикальному хірургічному втручанню. Пацієнтів розподілено на дві групи: контрольну (57 хворих), в якій операцію проводили за традиційною методикою, та основну (61), в якій виконували операцію з використанням електрозварювання. Пацієнти обох груп за віком, співвідношенням статей, локалізацією, стадією та морфологічною характеристикою пухлини, а також за характером та обсягом операції достовірно не відрізнялися. У віддалений період (до 3 років) вивчали показники летальності, наявність рецидивів та метастазів.

Результати та обговорення. У хворих після проведеного оперативного лікування у період до року летальність внаслідок основного захворювання у середньому становила 5,1 %. У 1 (0,8 %) хворого з основної групи причиною смерті була гостра недостатність коронарного кровообігу — інфаркт міокарда. Частота виникнення рецидиву захворювання за трирічний період була достовірно більшою у пацієнтів контрольної групи — 8,8 % порівняно з 4,9 % в основній групі. Появу рецидивів при використанні електрозварювання констатовано у 8,2 %, а при традиційному хірургічному лікуванні — у 7 % (різниця не достовірна).

Висновки. Метод хірургічного втручання (традиційний чи з використанням електрозварювання) у хворих на рак гортані не впливає на рівень летальності (строки спостереження до 1 та 3 років). При застосуванні електрозварювання частота виникнення рецидиву захворювання достовірно менша в 1,8 разу, ніж у хворих, прооперованих за традиційною методикою. Достовірної різниці у показниках регіонального метастазування між групами не встановлено. Враховуючи результати проведених досліджень, можна зробити висновок, що ларингектомія із застосуванням методу електротермоадгезії є радикальним й абластичним хірургічним втручанням.

Ключові слова: рак гортані, електрозварювання, летальність, рецидиви, метастази.

 

Оценка отдаленных результатов высокочастотной электросварочной ларингэктомии

Н.В. Божко

Цель работы — в отдаленный период (до 3 лет) оценить эффективность тканесохраняющей высокочастотной электросварочной ларингэктомии у больных раком гортани.

Материалы и методы. Обследовано 118 больных раком гортани ІІI—IV стадии, которые с 2005 по 2009 год находились на стационарном лечении в ЛОР-онкологической клинике НМАПО им. П.Л. Шупика на базе Киевской областной клинической больницы и подлежали радикальному хирургическому лечению. Пациенты были распределены на две группы: контрольную (57 больных), в которой операцию проводили с помощью традиционной методики, и основную (61), в которой выполняли операцию с использованием высокочастотного электросваривания. Больные обеих групп по возрасту, cоотношению полов, локализации, стадии и морфологической характеристике опухоли, а также по характеру и объему операции статистически не отличались. В отдаленный период (до 3 лет) изучали показатели летальности, наличие рецидивов и метастазов.

Результаты и обсуждение. У больных после проведенного оперативного лечения в период до года летальность вследствие основного заболевания в среднем составляла 5,1 %, в обеих группах этот показатель составлял 2,5 %. У 1 (0,8 %) больного основной группы причиной смерти была острая недостаточность коронарного кровообращения — инфаркт миокарда. Частота возникновения рецидива заболевания за трехлетний период была достоверно большей у пациентов контрольной группы (8,8 % по сравнению с 4,9 % в основной группе). Появление рецидивов при использовании электросваривания констатировано у 8,2 %, а при традиционном хирургическом лечении — у 7 % (различия не достоверны).

Выводы. Метод хирургического вмешательства (традиционный или с использованием электросваривания) у больных раком гортани не влияет на показатели летальности (сроки наблюдения до 1 и 3 лет). При использовании электросваривания частота возникновения рецидива заболевания достоверно меньше в 1,8 раза, чем у больных, прооперированных по традиционной методике. Достоверных различий показателей регионального метастазирования между группами не установлено. Учитывая результаты проведенных исследований, можно сделать вывод, что ларингэктомия с использованием метода электротермоадгезии является радикальным и абластичным хирургическим вмешательством.

Ключевые слова: рак гортани, электросваривание, летальность, рецидивы, метастазы.

16. Огляди

 

Лапароскопічна діагностика та лікування гострої тонкокишкової непрохідності

А.П. Радзіховський, Є.Б. Колесников, М.А. Мендель

Проаналізовано вітчизняні та зарубіжні публікації, присвячені застосуванню лапароскопічної технології для діагностики та лікування гострої непрохідності тонкої кишки. Наведено показання та протипоказання до лапароскопічного лікування кишкової непрохідності. Лапароскопічний метод лікування гострої тонкокишкової непрохідності є прийнятним, малоінвазивним та ефективним, але його має застосовувати тільки досвідчений хірург у ретельно відібраних хворих.

Ключові слова: гостра тонкокишкова непрохідність, лапароскопія, хірургічне лікування, лапароскопічний адгезіолізис.

 

Лапароскопическая диагностика и лечение острой тонкокишечной непроходимости

А.П. Радзиховский, Е.Б. Колесников, Н.А. Мендель

Проанализированы отечественные и зарубежные публикации, посвященные применению лапароскопической технологии для диагностики и лечения острой непроходимости тонкой кишки. Приведены показания и противопоказания к лапароскопическому лечению кишечной непроходимости. Лапароскопический метод лечения острой тонкокишечной непроходимости является приемлемым, малоинвазивным и эффективным, однако его должен применять только опытный хирург у тщательно отобранных пациентов.

Ключевые слова: острая тонкокишечная непроходимость, лапароскопия, хирургическое лечение, лапароскопический адгезиолизис.

17. Огляди

 

Ризики, небезпеки та ускладнення ендоскопічної грудної симпатектомії

О.І. Міміношвілі, С.В. Перепелиця, І.М. Шаповалов, С.В. Ярощак

Наведено огляд публікацій вітчизняних та зарубіжних авторів, що стосуються ускладнень ендоскопічної грудної симпатектомії. Узагальнено відомості про потенційні ризики і ускладнення, наведено дані про частоту і причини їхнього виникнення, рекомендовано способи профілактики.

Ключові слова: ендоскопічна грудна симпатектомія, інтраторакальна кровотеча, післяопераційний больовий синдром, компенсаторний гіпергідроз, синдром Горнера.

 

Риски, опасности и осложнения эндоскопической грудной симпатэктомии

О.И. Миминошвили, С.В. Перепелица, И.Н. Шаповалов, С.В. Ярощак

Приведен обзор публикаций отечественных и иностранных авторов, касающихся осложнений эндоскопической грудной симпатэктомии. Обобщены сведения о потенциальных рисках и осложнениях, приведены данные о частоте и причинах их возникновения, рекомендованы способы профилактики.

Ключевые слова: эндоскопическая грудная симпатэктомия, интраторакальное кровотечение, послеоперационный болевой синдром, компенсаторный гипергидроз, синдром Горнера.

18. Огляди

 

Транзиторна бактеріємія після інвазивних стоматологічних маніпуляцій як чинник ризику інфекційного ендокардиту (історичні та сучасні аспекти)

Н.Л. Харченко, М.В. Бондар

Наведено історичні та сучасні дані щодо транзиторної бактеріємії як чинника ризику інфекційного ендокардиту. Особливу увагу приділено профілактиці інфекційного ендокардиту згідно з рекомендаціями Американської асоціації кардіологів. Розглянуто сучасні схеми профілактики.

Ключові слова: транзиторна бактеріємія, інфекційний ендокардит, антибіотикопрофілактика.

 

Транзиторная бактериемия после инвазивных стоматологических манипуляций как фактор риска инфекционного эндокардита (исторические и современные аспекты)

Н.Л. Харченко, М.В. Бондарь

Приведены исторические и современные данные о транзиторной бактериемии как факторе риска инфекционного эндокардита. Особое внимание уделено профилактике инфекционного эндокардита согласно рекомендациям Американской ассоциации кардиологов. Рассмотрены современные схемы профилактики.

Ключевые слова: транзиторная бактериемия, инфекционный эндокардит, антибиотикопрофилактика.

19. Огляди

 

Сучасні підходи до лікування хворих з хронічною анальною тріщиною

І.А. Лурін, С.В. Трач, В.М. Трач

Наведено огляд вітчизняної та англомовної літератури щодо проблеми лікування хронічної анальної тріщини. Викладено технічні аспекти сучасних методик лікування хронічної анальної тріщини. Особливу увагу приділено аналізу літературних джерел щодо можливих ускладнень лікування та рецидиву захворювання, їхніх видів та частоти при застосуванні різних методик лікування хронічної анальної тріщини.



Ключові слова: анальна тріщина, консервативне лікування, хірургічне лікування, сфінктеротомія.

 

Современные подходы к лечению больных с хронической анальной трещиной

И.А. Лурин, С.В. Трач, В.М. Трач

Приведен обзор отечественной и англоязычной литературы относительно проблемы лечения хронической анальной трещины. Изложены технические аспекты современных методик лечения хронической анальной трещины. Особое внимание уделено анализу литературных источников относительно возможных осложнений лечения и рецидива болезни, их видов и частоты при использовании различных методик лечения хронической анальной трещины.



Ключевые слова: анальная трещина, консервативное лечение, хирургическое лечение, сфинктеротомия.


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»