Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№1(33) // 2010

 

Обкладинка

 

1. Передова стаття

 

Перспективи розвитку судинної хірургії в україні

С.М. Володось, В.Г. Мішалов

Лікування різних видів патології серцево-судинної системи залишається, напевно, найскладнішим завданням медицини у світовому масштабі. Судинна хірургія є одним з інструментів для вирішення цього завдання. Рівень розвитку судинної хірургії у країні багато в чому визначає те, наскільки ефективно національна система охорони здоров’я може забезпечити надання медичної допомоги зазначеній найбільш численній та складній групі хворих. Поточний стан судинної хірургії та перспективи її подальшого розвитку в Україні є актуальною темою, що регулярно обговорюється на професійних форумах.



Ключові слова: судинна хірургія, хірургія, судинна патологія, міждисциплінарна проблема.

 

Перспективы развития сосудистой хирургии в украине

С.Н. Володось, В.Г. Мишалов

Лечение различных видов патологии сердечно-сосудистой системы остается, пожалуй, самой сложной задачей, стоящей перед медициной в мировом масштабе. Сосудистая хирургия является одним из основных инструментов для решения этой задачи. Уровень развития сосудистой хирургии в стране во многом определяет то, насколько эффективно национальная система здравоохранения может обеспечить оказание профессиональной медицинской помощи упомянутой наиболее многочисленной и сложной группе пациентов. Текущее состояние сосудистой хирургии и перспективы её дальнейшего развития в Украине являются актуальной темой и регулярно обсуждаются на профессиональных форумах.



Ключевые слова: сосудистая хирургия, хирургия, сосудистая патология, междисциплинарная проблема.

2. Стандарти діагностики та лікування

 

Рекомендации европейской ассоциации герниологов по лечению паховых грыж у взрослых

Подготовили В.Г. Мишалов, Л.Ю. Маркулан, О.И. Сивченко

9—12 сентября 2009 г. в Берлине состоялся 4-й совместный конгресс Американского и Европейского общества герниологов, посвященный паховым грыжам. Такие конгрессы проводят раз в три года: первый состоялся в 2000 г. в Торонто, второй — в Лондоне, третий — в Бостоне.
Основной целью Европейского общества герниологов (ЕОГ) является разработка и внедрение в
практику специализированных руководств по герниологии. Руководства представляют собой согласованные рекомендации для профессиональных групп, основаны на доказательной медицине и не являются юридическими документами.
Итогом настоящей конференции стало издание руководств, в которых рассматриваются вопросыдиагностики, лечения, профилактики паховых грыж у лиц старше 18 лет. Их целью являются:

  • усовершенствование качества и эффективности медицинской помощи и управления;
  • устранение разногласий между врачами: клиническая практика должна быть основана на доказательствах, а не на опыте и мнениях врачей (профессионализм против интуиции);
  • обеспечение возможности врачам ссылаться на данные руководства в повседневной практике;
  • формирование базы для составления местных врачебных протоколов в хирургии паховых грыж;
  • обеспечение доступности клинической практики (ответ на вопрос: кто что от кого может ожидать?).

В 2003 г. Голландская ассоциация хирургов опубликовала серию руководств по лечению паховых
грыж, основанных на доказательной медицине. В 2005 г. Голландское общество герниологов передало все права на руководства ЕОГ. Комиссия по выработке регламента съезда одобрила и дала разрешение на утверждение их как основу для руководств ЕОГ. Была сформирована рабочая группа из ведущих герниологов всех стран — членов ЕОГ в соответствии со следующими требованиями:
1. Клинический и научный опыт, квалификация в сфере хирургии паховых грыж.
2. Подключение к работе как можно больше членов рабочих групп Европы.
3. Представители университетских и неуниверситетских клиник, учебных и неучебных больниц.
4. Владение наибольшим количеством оперативных методик, насколько это возможно.
5. Опыт в эпидемиологии.
6. «Непротивники» содержания руководств.
Составляя руководства, комитет хотел получить ответы на следующие вопросы:
1. Каковы показания к лечению паховых грыж?
Является ли оперативное лечение обязательным?
2. Какая оперативная методика является наилучшей для лечения паховых грыж (с учетом таких
факторов, как рецидив, осложнения, послеоперационное выздоровление, синдром хронической боли)? Какая сетка является наилучшей?
3. Каковы возможные осложнения различных методик герниопластики и варианты их лечения?
4. Какой наилучший вид анестезии? Является ли местная анестезия обезболиванием выбора?
5. Возможно ли проведение герниопластики паховых грыж в амбулаторных условиях? Ведет ли
это к снижению стоимости операции и к улучшению качества результата операции?
6. Необходимо ли использовать антибиотики?
Изучение различных методик герниопластики проводили, начиная с 1992 г. Эндоскопическая
герниопластика была внедрена в 1991 г., а герниопластика по Lichtenstein — в 1993 г. С 1993 г. появились другие методики, такие как Prolen hernia system (PHS), plug and patch (mesh plug) и пр.
Вся доступная литература до апреля 2007 г. (Медлайн, Ембасс, Кохран) распределена для анализа
между всеми членами рабочей группы. Литература уровня 1А и/или 1В была изучена до мая 2008 г.



 

Прогнозування та профілактика внутрішньочеревних ускладнень при операціях на товстій кишці

О.І. Пойда, В.М. Мельник

Матеріали і методи. На основі аналізу результатів виконання 1378 операцій з приводу захворювань товстої кишки авторами встановлено фактори ризику і розроблено методи профілактики післяопераційних внутрішньочеревних ускладнень (інтраопераційні пошкодження органів черевної порожнини та заочеревного простору, внутрішньочеревна кровотеча, недостатність швів міжкишкового анастомозу, некроз низведеного кишкового трансплантата, післяопераційний перитоніт, гостра післяопераційна злукова непрохідність кишечнику).

Результати та обговорення. В ранній та пізній післяопераційний період внутрішньочеревні ускладнення, зумовлені виконанням оперативних втручань на товстій кишці, виникли у 146 (10,6 %) хворих. Серед ускладнень переважали фізична неспроможність швів міжкишкових анастомозів — у 32 (2,3 %) хворих, унаслідок якої абсцес черевної порожнини виник у 8 (0,6 %) пацієнтів, запальний інфільтрат — у 19 (1,4 %) та поширений перитоніт — у 19 (1,4 %).

Висновки. Обов’язковим етапом підготовки до виконання операцій на товстій кишці має бути цілеспрямоване прогнозування післяопераційних внутрішньочеревних ускладнень, а також планування та виконання профілактичних заходів, адекватних факторам ризику виникнення ускладнень. Використання розроблених методів прогнозування розвитку внутрішньочеревних ускладнень та профілактичних заходів при виконанні операцій на товстій кишці сприяло зменшенню частоти виникнення ускладнень до 5,2 %, післяопераційної летальності — до 0,7 %.



3. Оригінальні дослідження

 

Прогнозування та профілактика внутрішньочеревних ускладнень при операціях на товстій кишці

О.І. Пойда, В.М. Мельник

Матеріали і методи. На основі аналізу результатів виконання 1378 операцій з приводу захворювань товстої кишки авторами встановлено фактори ризику і розроблено методи профілактики післяопераційних внутрішньочеревних ускладнень (інтраопераційні пошкодження органів черевної порожнини та заочеревного простору, внутрішньочеревна кровотеча, недостатність швів міжкишкового анастомозу, некроз низведеного кишкового трансплантата, післяопераційний перитоніт, гостра післяопераційна злукова непрохідність кишечнику).

Результати та обговорення. В ранній та пізній післяопераційний період внутрішньочеревні ускладнення, зумовлені виконанням оперативних втручань на товстій кишці, виникли у 146 (10,6 %) хворих. Серед ускладнень переважали фізична неспроможність швів міжкишкових анастомозів — у 32 (2,3 %) хворих, унаслідок якої абсцес черевної порожнини виник у 8 (0,6 %) пацієнтів, запальний інфільтрат — у 19 (1,4 %) та поширений перитоніт — у 19 (1,4 %).

Висновки. Обов’язковим етапом підготовки до виконання операцій на товстій кишці має бути цілеспрямоване прогнозування післяопераційних внутрішньочеревних ускладнень, а також планування та виконання профілактичних заходів, адекватних факторам ризику виникнення ускладнень. Використання розроблених методів прогнозування розвитку внутрішньочеревних ускладнень та профілактичних заходів при виконанні операцій на товстій кишці сприяло зменшенню частоти виникнення ускладнень до 5,2 %, післяопераційної летальності — до 0,7 %.



Ключові слова: прогнозування, профілактика, фактори ризику, внутрішньочеревні ускладнення, товста кишка.

 

Прогнозирование и профилактика внутрибрюшных осложнений при операциях на толстой кишке

А.И. Пойда, В.М. Мельник

Цель работы — улучшить результаты хирургического лечения больных, оперированных по поводу заболеваний толстой кишки.

Материалы и методы. На основании анализа результатов выполнения 1378 операций по поводу заболеваний толстой кишки авторами установлены факторы риска и разработаны методы профилактики возникновения внутрибрюшных осложнений (интраоперационные повреждения органов брюшной полости и забрюшинного пространства, внутрибрюшное кровотечение, недостаточность швов межкишечного анастомоза, некроз низведенного кишечного трансплантата, послеоперационный перитонит, острая послеоперационная спаечная непроходимость кишечника).

Результаты и обсуждение. В ранний и поздний послеоперационный период внутрибрюшные осложнения, обусловленные выполнением операций на толстой кишке, возникли у 146 (10,6 %) больных. Среди осложнений преобладали физическая несостоятельность швов межкишечных анастомозов — у 32 (2,3 %) больных, в результате которой абсцесс брюшной полости возник у 8 (0,6 %) пациентов, воспалительный инфильтрат — у 19 (1,4 %) и распространенный перитонит — у 19 (1,4 %).

Выводы. Обязательным этапом подготовки к выполнению операций на толстой кишке должно быть целенаправленное прогнозирование послеоперационных внутрибрюшных осложнений, а также планирование и выполнение профилактических мероприятий, адекватных факторам риска возникновения осложнений. Использование разработанных методов прогнозирования развития внутрибрюшных осложнений и профилактических мероприятий при выполнении операций на толстой кишке способствовало уменьшению частоты возникновения осложнений до 5,2 %, послеоперационной летальности — до 0,7 %.



Ключевые слова: прогнозирование, профилактика, факторы риска, внутрибрюшные осложнения, толстая кишка.

4. Оригінальні дослідження

 

Метод реконструктивної тазової ректопластики у дітей

В.С. Конопліцький

Мета роботи — зменшення частоти післяопераційних ускладнень за рахунок реконструктивного відновлення анатомо-функціональних властивостей прямої кишки.

Матеріали і методи. Для вивчення механізму хвильових скорочень у дистальних відділах кишечнику проведено математичне моделювання рухового процесу болюсу. 5 пацієнтам виконано оперативне втручання, яке після виконання основного етапу передбачає відновлення анатомічного рельєфу внутрішньої поверхні прямої кишки шляхом створення дуплікатур поперечних складок. При низведенні здорової ділянки низхідного відділу товстої кишки на відстані 4—5 см від внутрішнього анального сфінктера по латеральній і медіальній поверхні, на рівні вплетіння м’яза, який підіймає відхідник, у поздовжній м’язовий шар прямої кишки, на 1/3 діаметра кишки накладають серозном’язові шви по три з кожного боку таким чином, щоб при їхньому затягуванні сформувалися дві зустрічні дуплікатури поперечної складки прямої кишки глибиною 1,5 см. Визначають відстань від верхнього краю внутрішнього сфінктера до парієтальної очеревини для того, щоб саме на цьому рівні, після низведення ділянки здорової кишки, аналогічним чином сформувати другу пару дуплікатур поперечної складки прямої кишки на 1/3 діаметра кишки. На рівні проекції симфізу в зоні крижового згину формують третю пару дуплікатур поперечної складки прямої кишки таким чином, щоб одна губа розташовувалася по передньо-латеральній поверхні, а друга — на 1 см вище від першої по задньо-латеральній поверхні. Усі три пари дуплікатур формували гвинтоподібно відносно вісі кишки.

Результати та обговорення. Післяопераційних ускладнень не було в жодному клінічному спостереженні. При огляді у віддалені строки ознак порушень кишкового транзиту у дітей не спостерігали, у ранній післяопераційний період явища інконтиненції були відсутні в усіх дітей.

Висновки. Застосування запропонованої методики тазової ректопластики при кологенних закрепах у дітей дає змогу без додаткового розсічення стінки кишки формувати природні анатомічні утворення неоректума у вигляді поперечних складок. Відновлення анатомічного рельєфу слизової оболонки неоректум сприяє збереженню притаманних прямій кишці функцій, зокрема резервуарної.



Ключові слова: закреп, перистальтична активність, тазова ректопластика.

 

Метод реконструктивной тазовой ректопластики у детей

В.С. Коноплицкий

Цель работы — снижение частоты послеоперационных осложнений за счет реконструктивного восстановления анатомофункциональных особенностей прямой кишки.

Материалы и методы. Для изучения механизма волновых сокращений в дистальных отделах кишечника проведено математическое моделирование двигательного процесса болюса. 5 пациентам выполнено оперативное вмешательство, которое после выполнения основного этапа предусматривает восстановление анатомического рельефа внутренней поверхности прямой кишки путем создания дупликатур поперечных складок. После низведения здорового участка нисходящего отдела толстой кишки на расстоянии 4—5 см от внутреннего анального сфинктера по латеральной и медиальной поверхностям, на уровне вплетения мышцы, поднимающей задний проход, в продольный мышечный слой прямой кишки, на 1/3 диаметра кишки накладывают серозно-мышечные швы по три с каждой стороны таким образом, чтобы при их затягивании сформировались две встречные дупликатуры поперечных складок прямой кишки глубиной в 1,5 см. Определяют расстояние от верхнего края внутреннего сфинктера до париетальной брюшины для того, чтобы на этом уровне, после низведения участка здоровой кишки, аналогичным образом сформировать вторую пару дупликатур поперечной складки прямой кишки на 1/3 диаметра кишки. На уровне проекции симфиза, в области кресцового изгиба формируют третью пару дупликатур поперечной складки прямой кишки таким образом, чтобы одна губа располагалась по передне-латеральной поверхности, а другая — на 1 см выше первой по задне-латеральной поверхности. Все три пары дупликатур формировали винтообразно относительно оси кишки.

Результаты и обсуждение. Послеоперационных осложнений не было ни в одном клиническом наблюдении. При осмотре в отдаленные сроки признаков нарушений кишечного транзита у детей не наблюдали, в ранний послеоперационный период явления инконтиненции отсутствовали у всех детей.

Выводы. Применение предложенной методики тазовой ректопластики при кологенных запорах у детей позволяет без дополнительного рассечения стенки кишки формировать естественные анатомические образования неоректума в виде поперечных складок. Восстановление анатомического рельефа слизистой оболочки неоректума способствует сохранению присущих прямой кишке функций, в том числе резервуарной.



Ключевые слова: запор, перистальтическая активность, тазовая ректопластика.

5. Оригінальні дослідження

 

Профілактика тромбоемболічних ускладнень у хворих на колоректальний рак

Ю.О. Вінник, В.О. Маланов, А.Г. Лобортас, С.О. Фоміна

Мета роботи — поліпшити результати лікування хворих на колоректальний рак за рахунок зниження частоти тромбоемболічних ускладнень (ТЕУ) шляхом оптимізації схем антикоагулянтної та інфузійної терапії.

Матеріали і методи. Дослідження проведене у хірургічних відділеннях Харківського обласного клінічного онкологічного центру в період з 2003 по 2009 рік. У плановому порядку з приводу раку товстої кишки оперовано 204 пацієнти: висхідного відділу — 37 (18,1 %), низхідного відділу — 81 (39,7 %), прямої кишки — 86 (42,2 %). З місцевопоширеними формами захворювання (Т3—Т4) оперовано 139 (68,1 %) хворих, в 95 (46,6 %) випадках виконано розширені і комбіновані оперативні втручання. Чоловіків було 107 (52,6 %), жінок — 97 (47,4 %). Пацієнтів віком понад 60 років — 121 (59,5 %). 90 % пацієнтів мали високий та дуже високий ступінь ризику ТЕУ. З урахуванням початкового стану хворих, ступеня дегідратації, ризику розвитку ТЕУ і передбачуваного обсягу операції, крім адекватної інфузійної терапії, були використані три схеми антикоагулянтної терапії. У 1-й групі (68 пацієнтів) застосовували низькомолекулярний гепарин (НМГ) — еноксапарин натрію («Клексан» виробництва Sanofi-Aventis) у вигляді розчину, що містить 2000 Анти-Ха МОд (20 мг), у заздалегідь заповнених шприцах, який вводили підшкірно 1 раз на добу. У 2-й групі (71 пацієнт) антикоагулянтну терапію проводили за такою схемою: 20 мг еноксапарину натрію підшкірно за 3 год до операції і через 6 год після операції в першу добу, 7—10 днів — 40 мг один раз на добу в ранкові години. У 3-й групі використовували як антикоагулянт нефракціонований гепарин (НФГ): підшкірно вводили 5000 МОд не раніше ніж за 8 год після операції 3 рази на добу. Курс терапії 7—10 днів.

Результати та обговорення. Найбільшу кількість ускладнень у післяопераційний період відзначено в групі з використанням НФГ — 35,3 % проти 17,6 і 11,3 % в 1-й та 2-й групі відповідно. Кількість геморагічних і тромбоемболічних ускладнень залежала від виду антикоагулянтів та їхньої дози. При використанні поєднання антиагрегантної терапії з еноксапарином натрію у дозі 20 мг на добу в 1 (1,5 %) випадку розвинулася післяопераційна гематома і в 1 (1,5 %) — смертельна тромбоемболія легеневої артерії (ТЕЛА). У групі хворих, які приймали еноксапарин натрію у дозі 40 мг/добу, геморагічні ускладнення спостерігали в 3 (4,2 %) випадках: у вигляді незначної ранової гематоми (1 випадок) і підвищеної кровоточивості післяопераційної рани (2). ТЕУ спостерігали в 1 (1,4 %) випадку у вигляді післяопераційного тромбофлебіту вен гомілки, який вилікували консервативними методами. У групі застосування НФГ частіше спостерігали геморагічні ускладнення — 6 (9,2 %) випадків. У одного пацієнта в післяопераційний період розвинулася внутрішня кровотеча, що вимагала повторного оперативного втручання. Тромбофлебіт глибоких вен гомілки спостерігали в 2 (3,1 %) випадках і в 1 (1,5 %) — масивну ТЕЛА. Поєднане застосування НМГ і антиагрегантних препаратів не спричинило ускладнень з боку зсідної системи крові і не погіршило переносності терапії.

Висновки. Використання як антикоагулянта НМГ — еноксапарину натрію порівняно з НФГ є ефективнішим засобом профілактики ТЕУ у хворих на колоректальний рак. Поєднане застосування еноксапарину натрію з препаратами, що мають антиагрегантні властивості, є ефективним для профілактики ТЕУ і не спричиняє достовірного збільшення частоти ускладнень з боку зсідної системи крові. Включення в комплекс інфузійної терапії препаратів гідроксиетилкрохмалю у поєднанні з антиагрегантними препаратами дає змогу в коротші терміни провести корекцію гіповолемічних і гіперкоагуляційних розладів, усунути порушення мікроциркуляції і знизити кількість гнійно-запальних ускладнень у хворих на колоректальний рак.



Ключові слова: колоректальний рак, профілактика тромбоемболічних ускладнень, антиагреганти, еноксапарин натрію.

 

Профилактика тромбоэмболических осложнений у больных колоректальным раком

Ю.А. Винник, В.А. Маланов, А.Г. Лобортас, С.А. Фомина

Цель работы — улучшить результаты лечения больных колоректальным раком за счет снижения частоты тромбоэмболических осложнений (ТЭО) путем оптимизации схем антикоагулянтной и инфузионной терапии.

Материалы и методы. Исследование проведено в хирургических отделениях Харьковского областного клинического онкологического центра в период с 2003 по 2009 год. В плановом порядке по поводу рака толстой кишки оперировано 204 пациента: восходящего отдела — 37 (18,1 %), нисходящего отдела — 81 (39,7 %), прямой кишки — 86 (42,2 %). С местнораспространенными формами заболевания (Т3—Т4) оперировано 139 (68,1 %) больных, в 95 (46,6 %) случаях выполнены расширенные и комбинированные оперативные вмешательства. Мужчин было 107 (52,6 %), женщин — 97 (47,4 %). Пациентов старше 60 лет — 121 (59,5 %). 90 % пациентов имели высокую и очень высокую степень риска ТЭО. С учетом исходного состояния больных, степени дегидратации, риска развития ТЭО и предполагаемого объема операции, наряду с адекватной инфузионной терапией, были использованы три схемы антикоагулянтной терапии. В 1-й группе (68 пациентов) применяли низкомолекулярный гепарин (НМГ) — эноксапарин натрия («Клексан» производства «Sanofi Aventis»), в виде раствора, содержащего 2000 анти-Ха МЕ (20 мг), в предварительно заполненных шприцах, который вводили подкожно 1 раз в сутки. Во 2-й группе (71 пациент) антикоагулянтную терапию проводили по следующей схеме: 20 мг эноксапарина натрия подкожно за 3 ч до операции и через 6 ч после операции в первые сутки, последующие 7—10 дней — 40 мг один раз в сутки в утренние часы. В 3-й группе использовали в качестве антикоагулянта нефракционированный гепарин (НФГ): подкожно вводили 5000 МЕ не ранее чем через 8 ч после операции 3 раза в сутки. Курс терапии — 7—10 дней.

Результаты и обсуждение. Наибольшее количество осложнений в послеоперационный период отмечено в группе с использованием НФГ — 35,3 % по сравнению с 17,6 и 11,3 % в 1-й и 2-й группах соответственно. Количество геморрагических и тромбоэмболических осложнений зависело от вида вводимых антикоагулянтов и их дозы. При использовании сочетания антиагрегантной терапии с эноксапарином натрия в дозе 20 мг/сут в 1 (1,5 %) случае развилась послеоперационная гематома и в 1 (1,5 %) — смертельная тромбоэмболия легочной артерии (ТЭЛА). В группе больных, принимавших эноксапарин натрия в дозе 40 мг/сут, геморрагические осложнения наблюдали в 3 (4,2 %) случаях: в виде незначительной раневой гематомы (1 случай) и повышенной кровоточивости послеоперационной раны (2). ТЭО наблюдали в 1 (1,4 %) случае в виде послеоперационного тромбофлебита вен голени, излеченного консервативными методами. В группе принимавших НФГ чаще наблюдали геморрагические осложнения — 6 (9,2 %) случаев. У одного пациента в послеоперационный период развилось внутреннее кровотечение, потребовавшее повторного оперативного вмешательства. Тромбофлебит глубоких вен голени наблюдали в 2 (3,1 %) случаях и в 1 (1,5 %) — массивную ТЭЛА. Сочетанное применение НМГ и антиагрегантных препаратов не вызвало осложнений со стороны свертывающей системы крови и не ухудшило переносимость проводимой терапии.

Выводы. Использование в качестве антикоагулянта НМГ — эноксапарина натрия, по сравнению с НФГ, является более эффективным средством профилактики ТЭО у больных колоректальным раком. Сочетанное применение эноксапарина натрия с препаратами, обладающими антиагрегантными свойствами, является эффективным для профилактики ТЭО, при этом не вызывает достоверного увеличения частоты осложнений со стороны свертывающей системы крови. Включение в комплекс инфузионной терапии препаратов гидроксиэтилкрахмала в сочетании с антиагрегантными препаратами позволяет в более короткие сроки провести коррекцию гиповолемических и гиперкоагуляционных расстройств, устранить нарушения микроциркуляции и снизить количество гнойно-воспалительных осложнений у больных колоректальным раком.



Ключевые слова: колоректальный рак, профилактика тромбоэмболических осложнений, антиагреганты, эноксапарин натрия.

6. Оригінальні дослідження

 

Проблема варикозної хвороби нижніх кінцівок сьогодні. найбільш дискусійні питання

Л.М. Чернуха, А.О. Гуч, А.О. Боброва

Мета роботи — поліпшення результатів лікування хворих на варикозну хворобу (ВХ) на основі впровадження розробленого диференційованого підходу до лікування, що ґрунтується на даних клінічного огляду та кольорового дуплексного ангіосканування (ЦДАС), а також функціонально-інтраопераційний аналіз рецидиву ВХ у хворих, які звернулися у клініку.

Матеріали та методи. Проведено аналіз результатів обстеження та лікування двох груп хворих: I група — 1124 пацієнти з різними формами ВХ (С2—С5) і 316 — з ретикулярним варикозом і телеангіектазіями (С1); II група — 468 хворих з рецидивом ВХ (С2—С5) після хірургічних втручань, які були виконані в строки від 3 міс до 5 років тому. Обстеження пацієнтів включало анамнез захворювання, клінічний огляд, проведення ЦДАС.

Результати та обговорення. Підтверджено сучасну концепцію про те, що при виконанні операцій з приводу ВХ необхідно видаляти лише неспроможні сегменти великої підшкірної вени. Варикозно змінені притоки можуть бути видалені з окремих доступів або склерозовані. В зв'язку з цим великого значення набуває ультразвукова оцінка поширеності патологічного венозного рефлюксу в дистальному напрямку.

Висновки. ЦДАС є основним методом обстеження хворих на ВХ при виборі стратегії і тактики лікування, це дає змогу мінімізувати операційну травму. Лікування пацієнтів з різними клініко-анатомічними формами ВБ має бути патогенетично обґрунтованим. Видалення стовбуру великої (малої) під шкірної вени виконано у 68,95% пацієнтів. Незмінені сегменти підшкірних магістралей з функціонально спроможними клапанами необхідно зберігати. Кросектомія — обов’язкова складова оперативного втручання у пацієнтів з ВХ за умови наявності неспроможності остіального клапана ВПВ (виконано у 69 % оперованих хворих незалежно від виду оперативного прийому, який використовуватиметься надалі ). Втручання на перфорантних венах необхідне у разі гемодинамічно значущої неспроможності їхнього клапанного апарату, спостерігали у 92 % пацієнтів. Лікування хворих на ВХ має бути комплексним, з використанням хірургічних методів, зокрема інноваційних технологій, а також компресійної склеротерапії.



Ключові слова: варикозна хвороба, велика підшкірна вена, хірургічне лікування.

 

Проблема варикозной болезни нижних конечностей сегодня. наиболее дискуссионные вопросы

Л.М. Чернуха, А.А. Гуч, А.О. Боброва

Цель работы — улучшение результатов лечения больных варикозной болезнью (ВБ) на основе внедрения разработанного дифференцированного подхода к лечению, базирующегося на данных клинического осмотра и цветного дуплексного ангиосканирования (ЦДАС), а также функционально-интраоперационный анализ рецидива ВБ у больных, обратившихся в клинику.

Материалы и методы. Проведен анализ результатов обследования и лечения двух групп больных: I группа — 1124 пациента с различными формами ВБ (С2—C5) и 316 — с ретикулярным варикозом и телеангиэктазиями (С1); II группа — 468 больных с рецидивом ВБ (С2—C5) после хирургических вмешательств, выполненных в сроки от 3 мес до 5 лет назад. Обследование пациентов включало сбор анамнеза заболевания, клинический осмотр, выполнение ЦДАС.

Результаты и обсуждение. Подтверждена современная концепция о том, что при выполнении операций по поводу ВБ следует удалять только несостоятельные сегменты большой подкожной вены. Варикозно измененные притоки могут быть удалены из отдельных доступов или склерозированы. В связи с этим большое значение приобретает ультразвуковая оценка распространенности патологического венозного рефлюкса в дистальном направлении.

Выводы. ЦДАС является основным методом обследования больных ВБ при выборе стратегии и тактики лечения, это позволяет минимизировать операционную травму. Лечение пациентов с различными клинико-анатомическими формами ВБ должно быть патогенетически обоснованным. Удаление ствола большой (малой) подкожной веныпроизведено у 68,95% пациентов. Неизмененные сегменты подкожных магистралей с функционально способными клапанами необходимо сохранять. Кроссэктомия — обязательная составляющая оперативного вмешательства у пациентов с ВБ при условии наличия несостоятельности остиального клапана БПВ (выполнена у 69 % оперированных больных независимо от вида используемого в дальнейшем оперативного приема). Вмешательство на перфорантных венах необходимо в случае гемодинамически значимой несостоятельности их клапанного аппарата, наблюдалось у 92 % пациентов. Лечение больных ВБ должно быть комплексным, с использованием хирургических методов, в том числе инновационных технологий, а также компрессионной склеротерапии.



Ключевые слова: варикозная болезнь, большая подкожная вена, хирургическое лечение.

7. Оригінальні дослідження

 

Особливості хірургічного лікування післяопераційних вентральних та пупкових гриж живота зі збереженням косметичного ефекту втручання шляхом формування нового пупка

В.П. Андрющенко, М.І. Кушнірчук

Мета роботи — опрацювання методик хірургічного лікування післяопераційних вентральних та пупкових гриж із збереженням косметичного ефекту операцій шляхом формування нового пупка (ФНП).

Матеріали і методи. У хірургічному відділенні Клінічної лікарні Львівської залізниці в 2007—2009 рр. оперовано 85 хворих з післяопераційними вентральними та пупковими грижами живота. Пацієнтів розділили на дві групи. Перша (основна) складалася з 42 осіб, прооперованих за опрацьованими методиками з ФНП, друга (порівняльна) — із 43 хворих, прооперованих традиційними методами без ФНП. Групи хворих за віком, співвідношенням статей, видом та тривалістю патології були порівнянними. Пупкові грижі виявили у 15 (17,6 %) випадках, біляпупкові — у 6 (7,1 %), післяопераційні вентральні — у 64 (75,3 %).

Результати та обговорення. Оригінальність методик полягає у формуванні під час герніотомії додаткових шкірно-підшкірних клаптів в проекції майбутнього пупка. Після герніопластики шкірні клапті фіксують до апоневрозу або до створеного апоневротично-рубцевого тяжа. Внаслідок цього формується пупкова ямка, яка візуально не відрізняється від природного пупка. Відновлення
природного вигляду живота з ФНП не мало істотного впливу на тривалість операції: в основній групі — (105,4 ± 14,5) хв, в групі порівняння — (98,2 ± 16,3) хв (р > 0,05). Тривалість перебування пацієнтів у стаціонарі в основній групі в середньому становила (7,1 ± 1,1) ліжко-дня, а в порівняльній — 6,9 ± 1,2 (р > 0,05). Перебіг післяопераційного перебігу і тривалість загоєння післяопераційної рани у групах хворих достовірно не відрізнялися (р > 0,05).

Висновки. Хірургічне лікування післяопераційних вентральних та пупкових гриж живота (з адекватною пластикою грижових воріт власними тканинами або з використанням алотрансплантата) має передбачати збереження природної форми живота шляхом збереження пупка або ФНП. Запропоновані методи герніопластики зі створенням нового пупка забезпечують косметичний ефект операцій, є простими і доступними, що зумовлює доцільність використання їх при хірургічному лікуванні цього виду гриж.



Ключові слова: післяопераційна вентральна грижа, пупкова грижа, герніопластика, формування нового пупка.

 

Особенности хирургического лечения послеоперационных вентральных и пупочных грыж живота c сохранением косметического эффекта вмешательства путем формирования нового пупка

В.П. Андрющенко, Н.И. Кушнирчук

Цель работы — разработка методик хирургического лечения послеоперационных вентральних и пупочных грыж живота с сохранением косметического эффекта операций путем формирования нового пупка (ФНП).

Материалы и методы. В хирургическом отделении Клинической больницы Львовской железной дороги в 2007—2009 гг. оперировано 85 больных с послеоперационными вентральными и пупочными грыжами живота. Пациенты были распределены на две группы. Первая (основная) состояла из 42 лиц, прооперированых предложенными методиками с ФНП, вторая (сравнительная) — из 43 больных, прооперированных традиционными методами без ФНП. Группы больных по возрасту, соотношению полов, виду и длительности патологии были сопоставимы. Пупочные грыжи выявили у 15 (17,6 %) пациентов, околопупочные — у 6 (7,1 %), послеоперационные вентральные — у 64 (75,3 %).

Результаты и обсуждение. Оригинальность методик заключается в формировании при герниотомии в области будущего пупка дополнительных кожно-подкожных лоскутов. После герниопластики эти лоскуты фиксируют к апоневрозу или к созданному апоневротически-рубцевому тяжу. При этом формируется пупочная ямка, которая визуально не отличается от естественного пупка. Восстановление естественного вида живота с ФНП существенно не влияло на длительность операции: в основной группе — (105,4 ± 14,5) мин, в группе сравнения — (98,2 ± 16,3) мин (р > 0,05). Длительность пребывания пациентов в стационаре в основной группе в среднем — (7,1 ± 1,1) койко-дня, а в сравнительной — (6,9 ± 1,2) койкодня (р > 0,05). Течение послеоперационного периода и длительность заживления послеоперационной раны в группах больных достоверно не отличались (р > 0,05).

Выводы. Хирургическое лечение послеоперационных вентральных и пупочных грыж живота (с адекватной пластикой грыжевых ворот собственными тканями или с использованием аллотрансплантата) должно предусматривать сохранение естественной формы живота путем сохранения пупка или ФНП. Предложенные методы герниопластики с созданием нового пупка обеспечивают косметический эффект операций, являются простыми и доступными, что обусловливает целесообразность использования их при хирургическом лечении данного вида грыж.



Ключевые слова: послеоперационная вентральная грыжа, пупочная грыжа, герниопластика, формирование нового пупка.

8. Оригінальні дослідження

 

Роль бактеріального обсіменіння у формуванні контрактури фіброзної капсули імплантатів молочних залоз у пацієнток з корекцією ускладнень, спричинених контурною пластикою поліакриламідним гелем

Г.І. Патлажан

Мета роботи — визначення вираженості та типу бактеріального обсіменіння тканин у жінок, яким здійснювали видалення гелеом, у зіставленні з формуванням контрактури фіброзної періімплантарної капсули.

Матеріали і методи. Використано загальноклінічні інструментально-лабораторні методи, УЗ-дослідження, маммографію, магнітно-резонансну томографію, хірургічне лікування (видалення гелеом, маммопластика (ендопротезування)), гістологічні, бактеріологічні, а також статистичні методи. За період з 1999 до 2008 року 154 пацієнток з ускладненнями після контурної мамопластики із застосуванням поліакриламідного гелю (ПААГ) прооперовано з приводу гелеом.

Результати та обговорення. Виявлено бактеріальне обсіменіння у 84 (63,2 %) випадках оперативних втручань з приводу видалення ПААГ за відсутності септичного процесу і в 100 % — за його наявності. Аеробна інфекція мала місце в 79,6 і 71,4 % випадків відповідно. Із 65 пацієнток, яким видаляли гель та імплантували текстуровані імплантати, у 27 відзначено формування контрактури фіброзної капсули. В усіх спостерігали наявність бактеріального обсіменіння з превалюванням стафілококової інфекції, частота виявлення якої була вдвічі вищою, ніж у жінок без контрактури фіброзної капсули. За наявності бактеріального обсіменіння виявлено формування виразної фіброзної капсули та інфільтрацію мононуклеарами перикапсулярних тканин.

Висновки. Контамінація аеробної флори відіграє важливу роль у формуванні ускладнень, спричинених застосуванням ПААГ для контурної мамопластики. Розвиток контрактури фіброзної капсули пов’язаний з наявністю стафілококової бактеріальної флори.



Ключові слова: маммопластика, поліакриламідний гель, контрактура фіброзної капсули, бактеріальне обсіменіння.

 

Роль бактериальной обсемененности в формировании контрактуры фиброзной капсулы имплантатов молочных желез у пациенток с коррекцией осложнений, вызванных контурной пластикой полиакриламидным гелем

Г.И. Патлажан

Цель работы — определение выраженности и типа бактериальной обсемененности тканей у женщин, которым осуществляли удаление гелеом в сопоставлении с формированием контрактуры фиброзной периимплантарной капсулы.

Материалы и методы. Использованы общеклинические, инструментальнолабораторные методы, УЗ-исследование, маммография, магнитно-резонансная томография, хирургическое лечение (удаление гелеом, маммопластика (эндопротезирование)), гистологические, бактериологические, а также статистические методы. За период с 1999 по 2008 г. 154 пациентки с осложнениями после контурной маммопластики с применением полиакриламидного геля (ПААГ) были прооперированы по поводу гелеом.

Результаты и обсуждение. Выявлено бактериальную обсемененность в 84 (63,2 %) случаях оперативных вмешательств по поводу удаления ПААГ в отсутствие септического процесса и в 100 % — при его наличии. Аэробная инфекция присутствовала в 79,6 и 71,4 % случаев соответственно. Из 65 пациенток, которым удаляли гель и имплантировали текстурированные имплантаты, у 27 отмечено формирование контрактуры фиброзной капсулы. У всех наблюдали наличие бактериальной обсемененности с превалированием стафилококковой инфекции, частота выявления которой была в два раза выше, чем у женщин без контрактуры фиброзной капсулы. При наличии бактериального обсеменения обнаружено формирование выраженной фиброзной капсулы и инфильтрацию мононуклеарами перикапсулярных тканей.

Выводы. Контаминация аэробной флорой играет важную роль в формировании осложнений, вызванных применением ПААГ для контурной маммопластики. Развитие контрактуры фиброзной капсулы связано с наличием стафилококковой бактериальной флоры.



Ключевые слова: маммопластика, полиакриламидный гель, контрактура фиброзной капсулы, бактериальная обсемененность.

9. Оригінальні дослідження

 

Зміна сприйняття власного тіла під впливом хірургічної корекції косметичних дефектів тулуба

В.В. Теплий

Мета роботи — оцінити зміну сприйняття пацієнтами власного тіла після хірургічної корекції косметичних дефектів тулуба.

Матеріали і методи. В дослідженні взяли участь 78 пацієнтів віком від 20 до 72 років (середній вік — (41,2 ± 1,41) року): 71 жінка і 7 чоловіків. Усім їм одним хірургом у 2000—2008 рр. виконано операції з корекції косметичних дефектів тулуба. Перед включенням в дослідження всіх пацієнтів. Абдомінопластику в комбінації з ліпосакцією (ЛС) виконано 40 пацієнтам, ЛС тулуба — 17 і ЛС, доповнену посиленням натягу м’язово-апоневротичного шару крізь пупковий доступ, — 21. Паралельно 9 пацієнткам виконано збільшуючу маммопластику. За добу до операції, через 6 та 12 місяців після неї пацієнти заповнювали опитувальник ставлення до вигляду власного тіла MBSRQ, який містить 10 шкал. Загальну оцінку вираховували як середнє за всіма шкалами. Фіксували антропометричні показники респондентів, ранні післяопераційні ускладнення та естетичні недоліки операцій.

Результати та обговорення. Статистично достовірне підвищення самооцінки за шкалами зовнішнього вигляду, оцінки тренованості, задоволеності частинами тіла та самооцінки маси тіла спостерігали вже через 6 міс після операції. Результати за шкалою самооцінки маси тіла корелювали з індексом маси тіла (ІМТ). У 47 хворих з надлишковою масою тіла зміна ІМТ мала зворотню кореляцію зі змінами результатів за шкалою оцінки зовнішнього вигляду. Через рік статистично достовірно підвищувалася самооцінка стану здоров’я. Результати за іншими шкалами суттєво не змінилися. На поліпшення сприйняття середньої частини тулуба через 6 міс після операції вказували 76 обстежених. Післяопераційні ускладнення зафіксовані у 14,1 % прооперованих. Вони суттєво не вплинули на загальне сприйняття пацієнтами свого тіла.

Висновки. Косметичні втручання на тулубі кардинально поліпшують самооцінку пацієнтів, насамперед, сприйняття своєї зовнішності. Невеликі естетичні недоліки операцій та нетяжкі ранні післяопераційні ускладнення не призводять до погіршення самооцінки. Хірургічна корекція косметичних дефектів тулуба створює психоемоційні та фізіологічні передумови для поліпшення фізичної активності, а через рік — і самооцінки стану здоров’я.



Ключові слова: абдомінопластика, ліпосакція, ускладнення косметичних операцій, ставлення до вигляду власного тіла.

 

Изменение восприятия собственного тела под влиянием хирургической коррекции косметических дефектов туловища

В.В. Теплый

Цель работы — оценить изменение восприятия пациентами собственного тела после хирургической коррекции косметических дефектов туловища.

Материалы и методы. В исследование включено 78 пациентов в возрасте от 20 до 72 лет (средний возраст — (41,2 ± 1,41) года): 71 женщину и 7 мужчин. Всем им одним хирургом в 2000—2008 гг. выполнено операции по коррекции косметических дефектов тулуба. Перед включенням в дослідження всіх пацієнтів Абдоминопластика в комбинации с липосакцией (ЛС) проведена 40 пациентам, ЛС туловища — 17 и ЛС, дополненная усилением натяжения мышечно-апоневротического слоя через пупочный доступ, — 21. Параллельно с этим 9 пациенткам выполнена увеличивающая маммопластика. За сутки до операции, через 6 и 12 мес после нее пациенты заполняли опросник отношения к виду собственного тела MBSRQ, содержащий 10 шкал. Общую оценку высчитывали как среднее по всем шкалам. Фиксировали антропометрические показатели, ранние послеоперационные осложнения и эстетические недостатки операций.

Результаты и обсуждение. Статистически достоверное повышение самооценки по шкалам внешнего вида, оценки тренированности, удовлетворения частями тела и самооценки массы тела наблюдали уже через 6 мес после операции. Результаты по шкале самооценки массы тела коррелировали с индексом массы тела (ИМТ). У 47 больных с избыточной массой тела изменение ИМТ имело обратную корреляцию с изменением результатов по шкале оценки внешнего вида. Через год статистически достоверно повышалась самооценка состояния здоровья. Результаты по остальным субшкалам существенно не изменились. Через 6 мес после операции 76 пациентов указывали на улучшение восприятия средней части туловища. Послеоперационные осложнения зафиксированы у 14,1 % прооперированных. Они существенно не повлияли на общее восприятие пациентами своего тела.

Выводы. Косметические вмешательства на туловище кардинально улучшают самооценку пациентов, в первую очередь восприятие своей внешности. Небольшие эстетические недостатки операций и нетяжелые ранние послеоперационные осложнения не приводят к ухудшению самооценки. Хирургическая коррекция косметических дефектов туловища создает психоэмоциональные и физиологические предпосылки для улучшения физической активности, а через год — и самоценки состояния здоровья.



Ключевые слова: абдоминопластика, липосакция, осложнения косметических операций, отношение к виду собственного тела.

10. Оригінальні дослідження

 

Можливості лапароскопічної хірургії псевдокіст підшлункової залози

В.М. Копчак, К.В. Копчак, І.В. Хомяк, О.В. Дувалко, Л.О. Перерва

Мета роботи — поліпшити результати лікування хворих з псевдокістами підшлункової залози (ПЗ) за рахунок впровадження лапароскопічних оперативних втручань.

Матеріали і методи. У дослідженні взяли участь 102 хворих з псевдокістами ПЗ, які були оперовані у відділі хірургії підшлункової залози та реконструктивної хірургії жовчовивідних проток Національного інституту хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова у період 2005—2008 рр. Чоловіків було 64, жінок — 38. Середній вік хворих — (43,3 ± 1,2) року (від 21 до 78 років). Сформовані псевдокісти виявлено у 87 зі 102 хворих. 15 пацієнтів оперовано з різних причин до формування стінки псевдокісти. Основну групу становили 9 хворих з псевдокістами ПЗ, яким планували виконання оперативного втручання лапароскопічно, контрольну — 93 пацієнти, прооперовані традиційними методами. У 5 хворих виконали лапароскопічне формування цистоентероанастомозу з петлею кишки, виключеною за Roux. Для лапароскопічного етапу використовували чотири порти (1—12 мм, 1—10 мм і 2—5 мм) у стандартних точках. Основними втручаннями у хворих контрольної групи були цистоентеро- та цистопанкреатоентеростомії, виконані у 59 хворих. У 19 пацієнтів проведено зовнішнє дренування псевдокіст, з них у 8 хворих — під контролем ультрасонографії. Пункції псевдокіст під УЗД-контролем виконано 8 хворим, у 7 хворих проведено ендоскопічну цистогастростомію.

Результати та обговорення. Тривалість оперативного втручання в основній групі хворих становила від 110 до 280 хв, у підгрупі лапароскопічної цистоентеростомії — від 210 до 280 хв. Об'єм крововтрати в усіх випадках був мінімальним. Ускладнення в ранній післяопераційний період виникли у 3 (3,2 %) хворих контрольної групи. Рівень післяопераційних ускладнень в обох групах відрізнявся недостовірно. При спостереженні за хворими у віддалений післяопераційний період (від 6 до 18 міс) ми не спостерігали рецидивування псевдокіст в обох групах у разі проведення операцій внутрішнього дренування.

Висновки. Методика лапароскопічного оперативного втручання у хворих з псевдокістами підшлункової залози є ефективною, а її використання — виправданим (ускладнення в ранній післяопераційний період виникали у 3,2 % випадків). Відносними протипоказаннями для використання лапароскопічного оперативного втручання слід вважати наявність вираженого злукового процесу на верхньому поверсі черевної порожнини, а також атипове розміщення псевдокісти (ретропанкреатично або у воротах селезінки).



Ключові слова: псевдокісти підшлункової залози, цистоентеростомія, лапароскопія.

 

Возможности лапароскопической хирургии псевдокист поджелудочной железы

В.М. Копчак, К.В. Копчак, И.В. Хомяк, О.В. Дувалко, Л.A. Перерва

Цель работы – улучшить результаты лечения больных с псевдокистами поджелудочной железы (ПЖ) за счет внедрения лапароскопических оперативных вмешательств.

Материалы и методы. В исследовании приняли участие 102 больных с псевдокистами ПЖ, прооперированные в отделе хирургии поджелудочной железы и реконструктивной хирургии желчевыводящих протоков Национального института хирургии и трансплантологии им. А.А. Шалимова в период с 2005 по 2008 г. Мужчин было 64, женщин – 38. Средний возраст больных – (43,3 ± 1,2) года (от 21 года до 78 лет). Сформированные псевдокисты обнаружены у 87 из 102 больных. 15 пациентов оперированы по различным причинам до формирования стенки псевдокисты. Основную группу составили 9 больных с псевдокистами ПЖ, которым планировали выполнение лапароскопической операции, контрольную – 93 пациента, прооперированные традиционными методами. У 5 больных выполнили лапароскопическое формирование цистоэнтероанастомоза с петлей кишки, выключенной по Roux. Для лапароскопического этапа использовали четыре порта (1–12 мм, 1–10 мм и 2–5 мм) в стандартных точках. Основными вмешательствами у больных контрольной группы были цистоэнтеро- и цистопанкреатоэнтеростомии, которые были выполнены у 59 больных. У 19 пациентов проведено дренирование псевдокист, в том числе у 8 – под контролем ультрасонографии. Пункции псевдокист под УЗД-контролем выполнили 8 больным, у 7 больных провели эндоскопическую цистогастростомию.

Результаты и обсуждение. Продолжительность оперативного вмешательства в основной группе больных составила от 110 до 280 мин, в подгруппе лапароскопической цистоэнтеростомии — от 210 до 280 мин. Объем кровопотери во всех случаях был минимальным. Осложнения в ранний послеоперационный период возникли у 3 (3,2 %) больных контрольной группы. Уровень послеоперационных осложнений в обеих группах исследования различался недостоверно. При наблюдении за больными в отдаленный послеоперационный период (от 6 до 18 мес) мы не наблюдали рецидивирования псевдокист в обеих группах в случае проведения операций внутреннего дренирования.

Выводы. Методика лапароскопического оперативного вмешательства у больных с псевдокистами поджелудочной железы является эффективной и ее использование оправдано (осложнения в ранний послеоперационный период возникали в 3,2 % случаев). Относительными противопоказаниями для использования лапароскопического оперативного вмешательства следует считать наличие выраженного спаечного процесса на верхнем этаже брюшной полости, а также атипичное расположение псевдокисты (ретропанкреатически или в воротах селезенки).



Ключевые слова: псевдокисты поджелудочной железы, цистоэнтеростомия, лапароскопия.

11. Оригінальні дослідження

 

Причини відстроченої функції ниркового алотрансплантата за різних режимів імуносупресії

А.В. Траілін, О.С. Никоненко, Т.І. Остапенко, Т.М. Никоненко, М.М. Поляков

Мета роботи — виявлення факторів, що впливають на частоту розвитку відстроченої функції ниркового алотрансплантата (НАТ) за різних режимів імуносупресії.

Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз впливу характеристик донора і реципієнта на перебіг першого тижня післяопераційного періоду у 219 пацієнтів, яким було пересаджено трупну нирку у період 1998—2008 рр. За цей період пацієнтам застосовували 3 режими імуносупресивної терапії (ІСТ): циклоспорин А (CsА) + азатіоприн + стероїди (S) (група 1), CsА + мікофенолату мофетил (MMF) + S (група 2), CsA + MMF + S + антитіла до рецептора ІЛ-2 для індукції (група 3).

Результати та обговорення. Частота відстроченої функції НАТ, тобто потреба в проведенні гемодіалізу в 1-й тиждень після операції, вірогідно не змінювалася: 28,9 % у групі 1 проти 18,2 і 21,4 % у групах 2 і 3 відповідно. Встановлено, що частота гострого відторгнення (ГВ) в групі 1 становила 56,6 %. Вона вірогідно знижувалася в групі 2 — 36,4 % (р = 0,01) і в групі 3 — 9,5 % (р = 0,01). Одночасно зі зміною режиму ІСТ вірогідно зменшилася частота використання органів від донорів з припиненням серцебиття (100 % у групі 1 проти 42 і 13,8 % у групах 2 і 3 відповідно). Поряд з цим ми відзначили збільшення частоти інсульту як причини смерті донора (11,5 % проти 11,1 і 37,2 %) і тривалості перебування пацієнта на гемодіалізі (12 (8—21) міс проти 23 (12—33) і 27 (10—46) міс).

Висновки. Незважаючи на прогресуюче зниження частоти ГВ, завдяки посиленню ІСТ, зменшенню частоти використання донорів з припиненням серцебиття, частота відстроченої функції НАТ залишається стабільною за різних режимів ІСТ. Це пояснюється зростанням останніми роками впливу таких антигеннезалежних факторів: гостра недостатність мозкового кровообігу як причина смерті донора, тривале перебування пацієнта на гемодіалізі.



Ключові слова: трансплантація нирки, відстрочена функція, гостре відторгнення, режими імуносупресії, стан донора й реципієнта.

 

Причины отсроченной функции почечного аллотрансплантата при различных режимах иммуносупрессии

А.В. Траилин, А.С. Никоненко, Т.И. Остапенко, Т.Н. Никоненко, Н.Н. Поляков

Цель работы – выявление факторов, влияющих на частоту развития отсроченной функции почечного аллотрансплантата (ПАТ) при разных режимах иммуносупрессии.

Материалы и методы. Проведен ретроспективный анализ влияния характеристик донора и реципиента на течение первой недели послеоперационного периода у 219 пациентов, которым была пересажена трупная почка в период 1998–2008 гг. За этот период пациентам применяли 3 различных режима иммуносупрессивной терапии (ИСТ): циклоспорин А (CsA) + азатиоприн + стероиды (S) (группа 1), CsA + микофенолата мофетил (MMF) + S (группа 2), CsA + MMF + S + антитела к рецептору ИЛ-2 для индукции (группа 3).

Результаты и обсуждение. Частота отсроченной функции ПАТ, то есть потребность в проведении гемодиализа в 1-ю неделю после операции, достоверно не изменялась: 28,9 % в группе 1 по сравнению с 18,2 и 21,4 % в группах 2 и 3 соответственно. Установлено, что частота острого отторжения (ОО) в группе 1 составила 56,6 %. Она достоверно снижалась в группе 2 – 36,4 % (р = 0,01) и в группе 3 – 9,5 % (р = 0,01). Одновременно с изменением режима ИСТ достоверно уменьшилась частота использования органов от доноров с небьющимся сердцем (100 % в группе 1 по сравнению c 42 и 13,8 % в группах 2 и 3 соответственно). Наряду с этим мы отметили увеличение частоты инсульта как причины смерти донора (11,5 % по сравнению c 11,1 и 37,2 %), длительности пребывания на гемодиализе (12 (8—21) мес по сравнению c 23 (12—33) и 27 (10—46) мес).

Выводы. Несмотря на прогрессирующее снижение частоты ОО, благодаря усилению ИСТ, уменьшению частоты использования доноров с небьющимся сердцем, частота отсроченной функции ПАТ остается стабильной при различных режимах ИСТ. Это объясняется возросшим влиянием в последние годы таких антигеннезависимых факторов: острая недостаточность мозгового кровообращения как причина смерти, длительное пребывание пациента на гемодиализе.



Ключевые слова: трансплантация почки, отсроченная функция, острое отторжение, режимы иммуносупрессии, состояние донора и реципиента.

12. Оригінальні дослідження

 

Частота виникнення та локалізація інтрам'язових гематом у хворих на гемофілію а та в

А.В. Старіков, П.В. Ющенко, В.В. Томілін, Є.В. Авер'янов, В.П. Вознюк, Р.М. Козубович, О.В. Асса

Мета роботи — визначити переважну локалізацію та частоту виникнення інтрам’язових гематом у хворих на гемофілію А та В.

Матеріали і методи. Дослідження проведено у 76 хворих на гемофілію А та В із крововиливами в м’язи, госпіталізованих у відділення хірургічної гематології та гемостазіології ДУ «Інститут гематології та трансфузіології АМН України» за період 2006—2008 рр. З них 65 хворих на гемофілію А та 11 — на гемофілію В. Вік пацієнтів — від 15 до 60 років. Досліджували частоту геморагічних кризів на рік, локалізацію крововиливів у м’язовій системі. У 44 (67,7 %) хворих на гемофілію А діагностовано тяжку форму захворювання, у 14 (21,5 %) — середнього ступеня тяжкості, у 7 (10,8 %) — легку, у 7 (63,6 %) хворих на гемофілію В — тяжку форму та у 4 (36,4 %) — легку.

Результати та обговорення. Найчастіше інтрам’язові крововиливи у хворих на тяжку форму гемофілії спостерігали у такі групи м’язів: медіальні та передні групи м’язів стегна, задні групи м’язів гомілки, передні групи м’язів передпліччя та здухвинно-поперекові м’язи. У середньому на рік на одного хворого з тяжкою формою гемофілії А припадає 1,66 інтрам’язового крововиливу, із середнім ступенем тяжкості — 1,39, з легкою формою — 1,08; з тяжкою формою гемофілії В — 1,81, з легкою формою захворювання — 1,0. За період дослідження одних і тих самих хворих декілька разів госпіталізовано до стаціонару з інтрам’язовими гематомами в різні групи м’язів.

Висновки. Найчастіше інтрам’язові крововиливи у хворих на тяжку форму гемофілії спостерігали у такі групи м’язів: медіальні та передні групи м’язів стегна, задні групи м’язів гомілки, передні групи м’язів передпліччя та здухвинно-поперекові м’язи. В середньому на рік на одного хворого з тяжкою формою гемофілії А припадає 1,66 інтрам’язового крововиливу, із середнім ступенем тяжкості — 1,39, з легкою формою — 1,08; із тяжкою формою гемофілії В — 1,81 та з легкою — 1,0. Частота виникнення гематом у хворих варіює залежно від рівня дефіциту фактора VIII або ІХ.



Ключові слова: гемофілія, кровотеча, інтрам'язова гематома.

 

Частота возникновения и локализация внутримышечных гематом у больных гемофилией а и в

А.В. Стариков, П.В. Ющенко, В.В. Томилин, Е.В. Аверьянов, В.П. Вознюк, Р.Н. Козубович, А.В. Асса

Цель работы — определить преимущественную локализацию и частоту возникновения внутримышечных гематом у больных гемофилией А и В.

Материалы и методы. Исследование проведено у 76 больных гемофилией с кровоизлияниями в мышцы, госпитализированных в отделение хирургической гематологии и гемостазиологии ГУ «Институт гематологии и трансфузиологии АМН Украины» за период с 2006 по 2008 год. Из них 65 больных гемофилией А и 11 — гемофилией В. Возраст пациентов — от 15 до 60 лет. Исследовали частоту геморрагических приступов в год, локализацию кровоизлияний в мышечной системе. У 44 (67,7 %) больных гемофилией А диагностирована тяжелая форма заболевания, у 14 (21,5 %) — средней степени тяжести, у 7 (10,8 %) — легкая форма; у 7 (63,6 %) больных гемофилией В — тяжелая форма, у 4 (36,4 %) — легкая.

Результаты и обсуждение. Наиболее часто внутримышечные кровоизлияния наблюдались у больных тяжелой формой гемофилии в следующие группы мышц: медиальные и передние группы мышц бедра, задние группы мышц голени, передние группы мышц предплечья и подвздошно-поясничные мышцы. В среднем в год на одного больного с тяжелой формой гемофилии А приходится 1,66 внутримышечного кровоизлияния, со средней степенью тяжести — 1,39, с легкой формой — 1,08; с тяжелой формой гемофилии В — 1,81, с легкой формой — 1,0. За период исследования одни и те же больные несколько раз госпитализированы в стационар с внутримышечными гематомами в разные группы мышц.

Выводы. Наиболее часто внутримышечные кровоизлияния у больных тяжелой формой гемофилии наблюдали в следующие группы мышц: медиальные и передние группы мышц бедра, задние группы мышц голени, передние группы мышц предплечья и подвздошно-поясничные мышцы. В среднем в год на одного больного с тяжелой формой гемофилии А приходится 1,66 внутримышечного кровоизлияния, со средней степенью тяжести — 1,39, с легкой формой — 1,08; с тяжелой формой гемофилии В — 1,81, с легкой формой — 1,0. Частота возникновения внутримышечных гематом у больных гемофилией варьирует в зависимости от уровня дефицита фактора VIII или IX.



Ключевые слова: гемофилия, кровотечение, внутримышечная гематома.

13. Оригінальні дослідження

 

Cтан колатеральних артерій у хворих на критичну ішемію нижніх кінцівок

С.В. Сандер

Мета роботи — дослідити стан стінок колатерального артеріального русла у хворих на хронічні оклюзуючі захворювання артерій нижніх кінцівок.

Матеріали і методи. Здійснено макро- і мікроскопічну оцінку стінок магістральних артерій та їх відгалужень на 56 ампутованих кінцівках.

Результати та обговорення. При цукровому діабеті (ЦД) і артеріальній гіпертензії переважали протяжні оклюзії магістральних артерій внаслідок артеріосклерозу. Стінки рівномірно потовщені і ущільнені, просвіт відсутній. Зовнішній діаметр — 3—4 мм, внутрішній — менше 1 мм. У відгалуженнях зміни спостерігали на відстані до 20—50 мм від місця відходження. Звуження просвіту — 70—90 %. За відсутності ЦД і гіпертензії переважали вогнищеві зміни магістральних артерій. Просвіт був звужений на 30—90 %. Довжина облітерованої ділянки — 10—70 мм. У відгалуженнях за 1—2 мм від місця їх відходження подібних змін не було. При гістологічному дослідженні магістральних артерій гомілки у хворих на ЦД і гіпертензію відзначали значне потовщення всіх шарів стінки, гіперплазію інтими, циркулярне звуження просвіту артерії, фіброз адвентиції. Зміни у відгалуженнях були аналогічними. За відсутності ЦД і гіпертензії гістологічна картина відповідала атеросклерозу. Відгалуження були менш змінені: стінки потовщені за рахунок помірного розростання сполучної тканини, в місці відходження від магістралі розташовані невеликі фіброзні бляшки. Просвіт не був обтурований. При ЦД стінки судин м’язів гомілки були потовщені (фіброз), просвіт — звужений.

Висновки. При хронічній ішемії нижніх кінцівок склеротичні зміни та оклюзія в колатеральних артеріях виникають набагато повільніше і виражені меншою мірою, ніж у магістральних: при атеросклерозі максимально вони були виражені на відстані 1—2 мм від місця відходження від магістралі, далі просвіт артерії залишався вільним. Особливістю уражень колатеральних артерій у хворих на ЦД і артеріальну гіпертензію були стенози і оклюзії відгалужень на значній відстані від магістралі: максимально вони були виражені на відстані 20—50 мм від місця їх відходження від магістралі, при цьому звуження просвіту артерії досягало 70—90 %.



Ключові слова: артерії нижніх кінцівок, хронічні оклюзуючі захворювання, колатеральне артеріальне русло.

 

Cостояние коллатеральных артерий у больных с критической ишемией нижних конечностей

С.В. Сандер

Цель работы — исследовать состояние стенок коллатерального артериального русла при хронических окклюзирующих заболеваниях артерий нижних конечностей.

Материалы и методы. Проведена макро- и микроскопическая оценка стенок магистральных артерий и их ответвлений на 56 ампутированых конечностях.

Результаты и обсуждение. При сахарном диабете (СД) и артериальной гипертензии преобладали протяженные артериосклеротические окклюзии магистральных артерий вследствие артериосклероза. Стенки равномерно утолщены и уплотнены, просвет отстутствует. Внешний диаметр 3—4 мм, внутренний — до 1 мм. В ответвлениях изменения отмечали на расстоянии до 20—50 мм от места отхождения. Сужение просвета — 70—90 %. При отсутствии СД и артериальной гипертензии преобладали очаговые изменения магистральных артерий. Просвет сужен на 30—90 %. Длина облитерированного участка — 10—70 мм. В ответвлениях на расстоянии 1—2 мм от места их отхождения подобных изменений не наблюдали. При гистологическом исследовании магистральных артерий у больных с СД и артериальной гипертензией отмечали значительное утолщение всех слоев стенки, гиперплазию интимы, циркулярное сужение просвета артерий, фиброз адвентиции. Изменения в ответвлениях были аналогичными. При отстутствии СД и гипертензии гистологическая картина соответствовала атеросклерозу. Ответвления были менее изменены: стенки утолщены за счет умеренного разростания соединительной ткани, в месте отхождения от магистрали расположены небольшие фиброзные бляшки. Просвет не обтурирован. При СД стенки сосудов мышц голени были утолщены (фиброз), просвет сужен.

Выводы. При хронической ишемии нижних конечностей склеротические изменения и окклюзия в коллатеральных артериях возникают намного медленнее и в меньшей мере, чем в магистральных: при атеросклерозе максимально они были выражены на расстоянии 1—2 мм от места отхождения от магистрали, дальше просвет артерии оставался свободным. Особенностью поражений коллатеральных артерий у больных СД и артериальной гипертензией были стенозы и окклюзии ответвлений на значительном расстоянии от магистрали: максимально они были выражены на расстоянии 20—50 мм от места их отхождения от магистрали, при этом сужение просвета артерии достигало 70—90 %.



Ключевые слова: артерии нижних конечностей, хронические окклюзирующие заболевания, коллатеральное артериальное русло.

14. Оригінальні дослідження

 

Традиційний та малоінвазивний остеосинтез закритих діафізарних переломів кісток гомілки

М.Л. Анкін, Л.М. Анкін, М.М. Сатишев

Мета роботи — аналіз результатів оперативного лікування хворих з діафізарними переломами кісток гомілки методами традиційного та малоінвазивного остеосинтезу.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати оперативного лікування 161 хворого зі 165 закритими діафізарними переломами кісток гомілки за 5 років (2004—2008), проведеного в ортопедо-травматологічному центрі Київської обласної клінічної лікарні. Середній вік хворих — 36,6 року. Чоловіків було 121 (75,15 %), жінок — 40 (24,85 %). За видом травми переважала побутова — 97 (60,25 %) випадків, дорожньо-транспортна пригода — 47 (29,2 %), виробнича — 17 (10,55 %). За класифікацією АО/ASIF закриті переломи діафізу великогомілкової кістки розподілилися так: 42А1 — 20 випадків, 42А2 — 17, 42А3 — 21, 42В1 — 24, 42В2 — 32, 42В3 — 12, 42С1 — 14, 42С2 — 18, 42С3 — 7. Із засобів фіксації при переломах діафізу великогомілкової кістки застосовували: пластини — 139 (84,25 %) випадків, у 8 з яких виконано малоінвазивний остеосинтез пластинами, блокуючі інтрамедулярні стержні — 19 (11,5 %), апарати зовнішньої фіксації (АЗФ) — 7 (4,25 %).

Результати та обговорення. Оцінку результатів лікування переломів проводили в терміни від 6 міс до 5 років після оперативного втручання. При традиційному остеосинтезі середня тривалість зрощення переломів становила 4,4 міс, тоді як при малоінвазивному остеосинтезі пластинами та стержнями — 3,5 міс, при застосуванні АЗФ — 5,5 міс.

Висновки. Застосування малоінвазивних методів накісткового та внутрішньокісткового остеосинтезу для лікування діафізарних переломів кісток гомілки дає змогу максимально зберегти кровопостачання кістки в зоні перелому, про що свідчить скорочення терміну неускладненої консолідації на 20,4 та 36,4 % порівняно з традиційним остеосинтезом пластинами та АЗФ відповідно. При традиційному остеосинтезі пластинами та АЗФ ранні післяопераційні ускладнення мали місце в 6,5 % випадків, а пізні — в 4,3 %, тоді як мінімальне травмування тканин при виконанні малоінвазивного остеосинтезу зумовило відсутність післяопераційних ускладнень.



Ключові слова: діафізарні переломи кісток гомілки, традиційний остеосинтез, малоінвазивний остеосинтез.

 

Традиционный и малоинвазивный остеосинтез закрытых диафизарных переломов костей голени

Н.Л. Анкин, Л.Н. Анкин, Н.М. Сатышев

Цель работы — анализ результатов оперативного лечения больных с диафизарными переломами костей голени методами традиционного и малоинвазивного остеосинтеза.

Материалы и методы. Проанализированы результаты оперативного лечения 161 больного с 165 закрытыми диафизарными переломами костей голени за 5 лет (2004—2008), проведенного в ортопедо-травматологическом центре Киевской областной клинической больницы. Средний возраст больных — 36,6 года. Мужчин было 121 (75,15 %), женщин — 40 (24,85 %). По виду травмы превалировала бытовая — 97 (60,25 %) случаев, дорожно-транспортное происшествие — 47 (29,2 %), производственная — 17 (10,55 %). По классификации АО/ASIF закрытые переломы диафиза большеберцовой кости распределили следующим образом: 42А1 — 20 случаев, 42А2 — 17, 42А3 — 21, 42В1 — 24, 42В2 — 32, 42В3 — 12, 42С1 — 14, 42С2 — 18, 42С3 — 7. Из способов фиксации при переломах диафиза большеберцовой кости использовали пластины — 139 (84,25 %) случаев, в 8 из которых был выполнен малоинвазивный остеосинтез пластинами, блокирующие интрамедулярные стержни — 19 (11,5 %), аппараты внешней фиксации (АВФ) — 7 (4,25 %).

Результаты и обсуждение. Оценку результатов лечения переломов проводили в сроки от 6 мес до 5 лет после оперативного вмешательства. При традиционном остеосинтезе средняя продолжительность сращения перелома составляла 4,4 мес, тогда как при малоинвазивном остеосинтезе пластинами и стержнями — 3,5 мес, при использовании АВФ — 5,5 мес.

Выводы. Использование малоинвазивных методов накостного и внутрикостного остеосинтеза для лечения диафизарных переломов костей голени позволяет максимально сберечь кровоснабжение кости в зоне перелома, о чем свидетельствует сокращение длительности неосложненной консолидации на 20,4 и 36,4 % по сравнению с традиционным остеосинтезом пластинами и АВФ соответственно. При традиционном остеосинтезе пластинами и АВФ ранние послеоперационные осложнения имели место в 6,5 % случаев, а поздние — в 4,3 %, тогда как минимальное травмирование тканей при выполнении малоинвазивного остеосинтеза обеспечило отсутствие послеоперационных осложнений.



Ключевые слова: диафизарные переломы костей голени, традиционный остеосинтез, малоинвазивный остеосинтез.

15. Огляди

 

Використання прямого інгібітора фактора ха для профілактики венозної тромбоемболії у хірургічних хворих (огляд рандомізованих досліджень)

В.Г. Мішалов, Н.Ю. Літвінова

Одним з найістотніших чинників ризику виникнення венозної тромбоемболічної хвороби є хірургічне втручання, особливо ортопедичні операції, операції на магістральних венах або великі загальнохірургічні операції. У статті наведено короткий огляд даних міжнародних рандомізованих досліджень з вивчення співвідношення ефективності й безпечності застосування прямого інгібітора фактора Ха — ривароксабану — у хірургічних хворих для профілактики тромбоемболічних ускладнень. Ривароксабан — багатообіцяюча альтернатива традиційним антикоагулянтам для запобігання й лікування венозної тромбоемболічної хвороби у хірургічних хворих не тільки ортопедичного профілю й може призначатися в стабільній дозі без постійного контролю показників зсідання крові.



Ключові слова: венозна тромбоемболічна хвороба, інгібітор фактора Ха, ривароксабан, хірургічне лікування.

 

Использование прямого ингибитора фактора ха для профилактики венозной тромбоэмболии у хирургических больных (обзор рандомизированных исследований)

В.Г. Мишалов, Н.Ю. Литвинова

Одним из наиболее существенных факторов риска возникновения венозной тромбоэмболической болезни является хирургическое вмешательство, в особенности ортопедические операции, операции на магистральных венах или обширные общехирургические операции. В статье приведен короткий обзор
данных международных рандомизированных исследований по изучению соотношения эффективности и безопасности применения прямого ингибитора фактора Ха — ривароксабана — у хирургических больных для профилактики тромбоэмболических осложнений. Ривароксабан — многообещающая альтернатива традиционным антикоагулянтам для предотвращения и лечения венозной тромбоэмболической болезни у хирургических больных не только ортопедического профиля и может назначаться в стабильной дозе без постоянного контроля показателей свертывания крови.



Ключевые слова: венозная тромбоэмболическая болезнь, ингибитор фактора Ха, ривароксабан, хирургическое лечение.

16. Огляди

 

Тромбоз поверхневих вен нижніх кінцівок. стан проблеми

Л.Ю. Маркулан, Т.В. Бейчук, В.Г. Мішалов

Наведено дані літератури щодо епідеміології, діагностики та ефективності різних методів лікування тромбозу поверхневих вен нижніх кінцівок, запобігання рецидивам захворювання і тромбоемболізму.



Ключові слова: тромбоз поверхневих вен нижніх кінцівок, епідеміологія, діагностика, лікування.

 

Тромбоз поверхностных вен нижних конечностей. состояние проблемы

Л.Ю. Маркулан, Т.В. Бейчук, В.Г. Мишалов

Приведены данные литературы относительно эпидемиологии, диагностики и эффективности различных методов лечения тромбоза поверхностных вен нижних конечностей, предупреждения рецидивов заболевания и тромбоэмболизма.



Ключевые слова: тромбоз поверхностных вен нижних конечностей, эпидемиология, диагностика, лечение.

17. Огляди

 

Лапароскопічна резекція печінки при доброякісних вогнищевих утвореннях

М.П. Захараш, Ю.М. Захараш, О.В. Усова

Представлено аналіз даних літератури щодо радикального хірургічного лікування хворих з доброякісними вогнищевими утвореннями печінки з використанням лапароскопічних технологій. Наведено переваги та недоліки цієї методики. Сформульовано основні показання до виконання лапароскопічної резекції печінки при доброякісних вогнищевих утвореннях.
Оцінено різні доступи при її виконанні. Висвітлено деякі технічні аспекти виконання операції, гемо- та білістазу, можливі ускладнення операції та методи їхньої профілактики.



Ключові слова: доброякісні вогнищеві утворення печінки, лапароскопічна резекція печінки.

 

Лапароскопическая резекция печени при доброкачественных очаговых образованиях

М.П. Захараш, Ю.М. Захараш, Е.В. Усова

Представлен анализ данных литературы относительно радикального хирургического лечения больных с доброкачественными очаговыми образованиями печени с использованием лапароскопических технологий. Приведены преимущества и недостатки данной методики. Сформулированы основные показания к выполнению лапароскопической резекции печени при доброкачественных очаговых образованиях. Оценены различные доступы при ее выполнении. Освещены некоторые технические аспекты выполнения операции, гемо- и билистаза, возможные осложнения операции и методы их профилактики.



Ключевые слова: доброкачественные очаговые образования печени, лапароскопическая резекция печени.


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»