Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№4(32) // 2009

 

Обкладинка

 

1. Оригінальні дослідження

 

Застосування напівсинтетичних пеніцилінів в абдомінальній хірургії з профілактичною та лікувальною метою

В.Г. Мішалов, А.О. Бурка, Л.Ю. Маркулан, С.М. Вамуш, Н.І. Штипук

Мета роботи — оцінити ефективність застосування амоксициліну/сульбактаму («Трифамокс ІБЛ» виробництва «Лабораторіс Баго С.А.») з метою антибактеріальної профілактики (АБП) та антибактеріальної терапії (АБТ) при оперативних втручаннях в абдомінальній хірургії.

Матеріали і методи. У дослідженні взяли участь 48 хворих (27 чоловіків і 21 жінка віком від 18 до 70 років), які перебували на лікуванні в Олександрівській клінічній лікарні м. Києва з вересня 2008 р. по березень 2009 р. і отримували амоксицилін/сульбактам при оперативних втручаннях в абдомінальній хірургії. Амоксицилін/сульбактам призначали по 1,0 г внутрішньом’язово або внутрішньовенно 2—3 рази на добу. Дозу наведено в перерахунку на амоксицилін. Режим дозування підбирали індивідуально залежно від тяжкості перебігу, локалізації інфекції, чутливості збудника. Тривалість лікування становила від 1 до 7 днів. За відновлення перистальтики препарат призначали перорально. Інші антибактеріальні препарати не застосовували.

Результати та обговорення. Виділено 47 штамів мікроорганізмів. Грамнегативну мікрофлору виявлено у 53,6 %, грампозитивну — у 29,7 % хворих, монокультуру — у 35,7 %, мікробні асоціації — у 64,3 %. Серед грамнегативної мікрофлори переважали: E. сoli — 23,4 %, Proteus spp. — 18,2 %, Enterobacter spp. — 14,7 %; серед грампозитивних — Staphylococcus aureus — 16,3 %. Чутливість мікрофлори до амоксициліну/сульбактаму становила 97,8 %. На 5-ту добу післяопераційного періоду відзначали достовірне (p < 0,005) зниження кількості лейкоцитів та величини лейкоцитарного індексу інтоксикації. На 3-тю добу після операції мікрофлору висівали у 2 (4,1 %) хворих, на 5-ту добу — у жодного. Позитивний клінічний ефект виявлено в усіх хворих.

Висновки. Застосування амоксициліну/сульбактаму в режимі АБП і АБТ в абдомінальній хірургії з умовно чистими і забрудненими оперативними втручаннями дає змогу досягти позитивного бактеріологічного ефекту в усіх хворих, має високу клінічну ефективність. Препарат можна застосувати в режимі монотерапії.



Ключові слова: інтраабдомінальна інфекція, профілактика, лікування, амоксицилін/сульбактам.

 

Применение полусинтетических пенициллинов в абдоминальной хирургии с профилактической и лечебной целью

В.Г. Мишалов, А.А. Бурка, Л.Ю. Маркулан, С.М. Вамуш, Н.И. Штыпук

Цель работы — оценить эффективность применения амоксициллина/сульбактама («Трифамокс ИБЛ», производства «Лабораторис Баго С.А.») с целью антибактериальной профилактики (АБП) и антибактериальной терапии (АБТ) при оперативных вмешательствах в абдоминальной хирургии.

Материалы и методы. В исследовании участвовало 48 больных (27 мужчин и 21 женщина в возрасте от 18 до 70 лет), находившихся на лечении в хирургическом отделении Александровской клинической больницы г. Киева в период с сентября 2008 г. по март 2009 г. и получавших амоксициллин/сульбактам при оперативных вмешательствах в абдоминальной хирургии. Амоксициллин/сульбактам назначали по 1,0 г внутримышечно или внутривенно 2—3 раза в сутки. Доза приведена в пересчете на амоксициллин. Режим дозирования подбирали индивидуально в зависимости от тяжести течения, локализации инфекции, чувствительности возбудителя. Продолжительность лечения составляла от 1 до 7 дней. При восстановлении перистальтики препарат назначали перорально. Другие антибактериальные препараты не применяли.

Результаты и обсуждение. Выделено 47 штаммов микроорганизмов. Грамотрицательная микрофлора обнаружена у 53,6 %, грамположительная — у 29,7 % больных, монокультура — у 35,7 %, микробные ассоциации — у 64,3 %. Среди грамотрицательной микрофлоры преобладали: E. coli — 23,4 %, Proteus spp. — 18,2 %, Enterobacter spp. — 14,7 %; среди грамположительных — Staphylococcus aureus — 16,3 %. Чувствительность микрофлоры к амоксициллину/сульбактаму составила 97,8 %. На 5-е сутки послеоперационного периода отмечали достоверное (р < 0,005) снижение количества лейкоцитов и величины лейкоцитарного индекса интоксикации. На 3-и сутки после операции бактериальную флору высевали у 2 (4,1 %) больных, на 5-е сутки — ни у одного. Положительный клинический эффект выявлен у всех больных.

Выводы. Применение амоксициллина/сульбактама в режиме АБП и АБТ в абдоминальной хирургии у больных с условно чистыми и загрязненными оперативными вмешательствами позволяет достичь положительного бактериологического эффекта у всех больных, имеет высокую клиническую эффективность. Препарат может применяться в режиме монотерапии.



Ключевые слова: интраабдоминальная инфекция, профилактика, лечение, амоксициллин/сульбактам

2. Оригінальні дослідження

 

Вибір методу хірургічного лікування родинного поліпозу товстої кишки

О.І. Пойда, В.М. Мельник

Мета роботи — поліпшення результатів хірургічного лікування хворих на родинний поліпоз товстої кишки.

Матеріали і методи. Розроблено тактику хірургічного лікування хворих на родинний поліпоз товстої кишки, яку використано у 16 хворих, котрі перебували на лікуванні в Колопроктологічному центрі України у період з 1999 до 2008 р. Зазначена тактика передбачає своєчасну діагностику захворювання, виконання радикальної операції — колектомії, наднизької передньої резекції прямої кишки, мукозектомії хірургічного анального каналу до зубчастої лінії, формування тонкокишкового резервуара, його дислокацію в порожнину малого таза, накладання ілеоендоанального анастомозу, захист створеної конструкції тонкокишкового резервуара та ілеоендоанального анастомозу, профілактику післяопераційних ускладнень, оцінку результатів лікування.

Результати та обговорення. Отримані задовільні функціональні результати. Значно зменшилися частота виникнення та ступінь вираженості патологічних синдромів, зумовлених колектомією, наднизькою передньою резекцією прямої кишки, формуванням тонкокишкового резервуара та ілеоендоанального анастомозу, зокрема діарейного та постколектомічного синдромів, синдрому вторинної анальної інконтиненції. Післяопераційні ускладнення, зумовлені формуванням резервуара та ілеоендоанального анастомозу, виникли у 3 (18,7 %) пацієнтів.

Висновки. При родинному поліпозі товстої кишки перевагу слід надавати радикальним первинно-відновним операціям. Операцією вибору вважаємо колектомію, з наднизькою передньою резекцією прямої кишки, мукозектомією хірургічного анального каналу до зубчастої лінії, формування тонкокишкового резервуара, ілеоендоанального анастомозу. Розробка реконструктивно-відновних операцій після колектомії, наднизької передньої резекції прямої кишки, мукозектомії хірургічного анального каналу до зубчастої лінії, а саме формування тонкокишкового резервуара нового типу, ілеоендоанального анастомозу, профілактика ускладнень їх загоєння сприяли зменшенню частоти післяопераційних ускладнень до 16,7 %.



Ключові слова: родинний поліпоз товстої кишки, радикальні операції, реконструктивно-відновні операції, функціональні результати

 

Выбор метода хирургического лечения семейного полипоза толстой кишки

А.И. Пойда, В.М. Мельник

Цель работы — улучшение результатов хирургического лечения больных семейным полипозом толстой кишки.

Материалы и методы. Разработана тактика хирургического лечения больных семейным полипозом толстой кишки, которая использована у 16 больных, находившихся на лечении в Колопроктологическом центре Украины в период с 1999 до 2008 г. Указанная тактика предусматривает своевременную диагностику заболевания, выполнение радикальной операции — колэктомии, предельно низкой передней резекции прямой кишки, мукозэктомии хирургического анального канала (до зубчатой линии), проведение рекоструктивно-восстановительных операций — формирование тонкокишечного резервуара, его дислокацию в полость малого таза, наложение илеоэндоанального анастомоза, защиту созданной конструкции тонкокишечного резервуара и илеоанального анастомоза, профилактику послеоперационных осложнений, оценку результатов лечения.

Результаты и обсуждение. Получены удовлетворительные функциональные результаты. Значительно уменьшены частота возникновения и степень выраженности патологических синдромов, обусловленных колэктомией, предельно низкой передней резекцией, формированием тонкокишечного резервуара, илеоэндоанального анастомоза, в частности диарейного и постколэктомического синдромов, синдрома вторичной анальной инконтиненции. Послеоперационные осложнения, обусловленные формированием резервуара и илеоэндоанального анастомоза, возникли у 3 (18,7 %) пациентов.

Выводы. При семейном полипозе толстой кишки предпочтение следует отдавать радикальным первично-восстановительным операциям. Операцией выбора считаем колэктомию с предельно низкой передней резекцией прямой кишки, мукозэктомией хирургического анального канала до зубчатой линии, формирование тонкокишечного резервуара, илеоэндоанального анастомоза. Разработка реконструктивно-восстановительных операций после колэктомии, предельно низкой передней резекции прямой кишки, мукозэктомии хирургического анального канала до зубчатой линии, а именно тонкокишечного резервуара нового типа, илеоэндоанального анастомоза, профилактика осложнений их заживления способствовали уменьшению частоты послеоперационных осложнений до 16,7 %.



Ключевые слова: семейный полипоз толстой кишки, радикальные операции, реконструктивно-восстановительные операции, функциональные результаты

3. Оригінальні дослідження

 

Пошкодження підшлункової залози як компонент поєднаної та множинної травми

Ф.М. Новіков, О.А. Ткаченко, І.О. Воробей, О.В. Воробей, О.В. Допіряк, І.Л. Бриленко

Мета роботи — аналіз хірургічної тактики для поліпшення результатів хірургічного лікування пошкоджень підшлункової залози та вдосконалення лікувально-діагностичних заходів.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати хірургічного лікування 46 постраждалих з поєднаною травмою і пошкодженням підшлункової залози за період 2001—2008 рр. у Київській міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги. З них 44 (95,6 %) чоловіки, 2 (4,4 %) жінки. Середній вік постраждалих — 39,5 року. В стані алкогольного сп’яніння перебували 17 (36,9 %) осіб. Закриту травму живота з пошкодженням підшлункової залози діагностовано у 31 (67,4 %) постраждалого, ножові поранення живота з пошкодженням підшлункової залози — у 14 (30,4 %), наслідок вогнепального поранення — у 1 (2,2 %). Пошкодження підшлункової залози поєднувалися з травмою інших органів черевної порожнини, зі скелетною травмою — 15 (48,4 %) випадків, з черепномозковою травмою — 17 (54,8 %). У 8 (25,8 %) випадках травма черевної порожнини поєднувалася з травмою грудної клітки.

Результати та обговорення. Залежно від розмірів та локалізації ушкодження підшлункової залози визначали тактику та обсяг оперативного втручання. У 8 (17,4 %) випадках виявлено повний поперечний розрив підшлункової залози на рівні перешийку залози, головка залози була пошкоджена в 21 (45,7 %) випадку, пошкодження тіла та хвоста підшлункової залози виявлено у 17 (36,9 %) випадках. При травмі головки підшлункової залози пошкодження протокової системи виявлено в 3 випадках. При пошкодженнях підшлункової залози виконано 18 (39,1 %) ушивань, 8 (17,4 %) дистальних резекцій підшлункової залози, з них в 6 випадках — із спленектомією. В 20 (43,5 %) випадках оперативне втручання на підшлунковій залозі завершували дренуванням сальникової сумки, в 24 (52,2 %) — холецистектомією із зовнішнім дренуванням холедоха за Холстедом. В 9 (19,6 %) випадках накладено холецистостому. В 13 (28,2 %) випадках дренування жовчних шляхів не проводили. У середньому тривалість перебування в стаціонарі постраждалих з пошкодженнями підшлункової залози, які одужали, становила 17,9 доби. В післяопераційний період померло 18 (39,1 %) постраждалих, з них 4 (8,7 %) — у першу добу. Середня тривалість перебування у стаціонарі постраждалих, які померли, — 5,3 доби. Ускладнення післяопераційного періоду: тривалий парез кишечника — 11 (23,9 %) випадків, панкреатичні нориці — 3 (6,5 %), нагноєння післяопераційної рани — 4 (8,7 %). Через ускладнення релапаротомію виконано 4 пацієнтам.

Висновки. Травма живота з пошкодженням підшлункової залози як компонентом поєднаної та множинної абдомінальної травми є надзвичайно тяжким видом ушкоджень, який супроводжується високим рівнем летальності (39,1 %). Більшість ушкоджень підшлункової залози діагностують інтраопераційно. Післяопераційний перебіг, медикаментозна терапія та ускладнення травми підшлункової залози мають схожі патогенетичні ознаки з такими у випадку гострого панкреатиту.



Ключові слова: травма органів черевної порожнини, підшлункова залоза, післяопераційні ускладнення

 

Повреждения поджелудочной железы как компонент сочетанной и множественной травмы

Ф.Н. Новиков, А.А. Ткаченко, И.А. Воробей, А.В. Воробей, А.В. Допиряк, И.Л. Брыленко

Цель работы — анализ хирургической тактики для улучшения результатов хирургического лечения повреждений поджелудочной железы и усовершенствования лечебно-диагностических мероприятий.

Материалы и методы. Проанализированы результаты хирургического лечения 46 пострадавших с сочетанной травмой и повреждением поджелудочной железы за период с 2001 по 2008 год в Киевской городской клинической больнице скорой медицинской помощи. Из них мужчин — 44 (95,6 %), женщин — 2 (4,4 %). Средний возраст пострадавших составил — 39,5 года. В состоянии алкогольного опьянения находились 17 (36,9 %). Закрытую травму живота с повреждением поджелудочной железы диагностировали у 31 (67,4 %) пострадавшего, проникающие ножевые ранения живота с повреждением поджелудочной железы — у 14 (30,4 %), огнестрельное ранение — у 1 (2,2 %). Повреждения поджелудочной железы сочетались с травмой других органов брюшной полости, со скелетной травмой — 15 (48,4 %) случаев, с черепно-мозговой травмой — 17 (54,8 %). В 8 (25,8 %) случаях травма брюшной полости сочеталась с травмой грудной клетки.

Результаты и обсуждение. В зависимости от размеров и локализации повреждения поджелудочной железы определяли тактику и объем оперативного вмешательства. В 8 (17,4 %) случаях выявлен полный поперечный разрыв поджелудочной железы на уровне перешейка железы, головка железы была повреждена в 21 (45,7 %) случае, повреждение тела и хвоста поджелудочной железы выявлено в 17 (36,9 %) случаях. При травме головки поджелудочной железы повреждение протоковой системы выявлено в 3 случаях. При повреждениях поджелудочной железы выполнено 18 (39,1 %) ушиваний, 8 (17,4 %) дистальных резекций поджелудочной железы, из них в 6 случаях — со спленэктомией. В 20 (43,5 %) случаях оперативное вмешательство на поджелудочной железе завершали дренированием сальниковой сумки, в 24 (52,2 %) — холецистектомией из внешним дренированием холедоха за Холстедом. В 9 (19,6 %) случаях наложена холецистостома. В 13 (28,2 %) случаях дренирования желчных путей не проводили. В среднем длительность пребывания в стационаре пострадавших с повреждениями поджелудочной железы, которые выздоровели, составила 17,9 суток. В послеоперационный период умерли 18 (39,1 %) пострадавших, из них 4 (8,7 %) — в первые сутки. Средняя длительность пребывания в стационаре пострадавших, которые умерли, — 5,3 суток. Осложнения послеоперационного периода: длительный парез кишечника — 11 (23,9 %) случаев, панкреатические свищи — 3 (6,5 %), нагноение послеоперационной раны — 4 (8,7 %). Из-за возникших осложнений релапаротомию выполнено 4 пациентам.

Выводы. Травма живота с повреждением поджелудочной железы как компонентом сочетанной и множественной абдоминальной травмы является чрезвычайно тяжелым видом повреждений, который сопровождается высоким уровнем летальности (39,1 %). Большинство повреждений поджелудочной железы диагностируют интраоперационно. Послеоперационное течение, медикаментозная терапия, а также осложнения травмы поджелудочной железы имеют схожую патогенетическую картину с такими в случае острого панкреатита.



Ключевые слова: травма органов брюшной полости, поджелудочная железа, послеоперационные осложнения

4. Оригінальні дослідження

 

Значення ультразвукових методів для прогнозу перебігу механічної жовтяниці доброякісного генезу

В.П. Кришень, В.В. Задорожний, М.В. Трофімов, О.А. Полюдов, Д.Ю. Рязанов, Н.П. Тиква

Мета роботи — встановити значення ультразвукових методів для прогнозу перебігу механічної жовтяниці (МЖ) доброякісного генезу в оперованих хворих.

Матеріали і методи. Обстежено 27 хворих з МЖ доброякісного генезу. Всім хворим проводили загальноклінічні та біохімічні дослідження, оцінювали імунний статус за показниками клітинного, гуморального імунітету, рівня цитокінів. Комплексне УЗД проводили в динаміці. Воно включало дослідження в В-режимі, ультразвукову томографію біліопанкреатодуоденальної зони, допплерівську сонографію черевного кровотоку в до- і післяопераційний період. Хірургічне лікування пацієнтів проводили двохетапним способом. Перший етап включав ендоскопічну папілосфінктеротомію, другий — лапароскопічну холецистектомію.

Результати та обговорення. У хворих із синдромом МЖ 2-го ступеня тяжкості при ДС виявили різноспрямовані помірні якісні та кількісні зміни переважно у верхній брижовій (ВБА), загальній печінковій (ЗПА) артеріях, воротній вені (ВВ) з тенденцією до нормалізації на 2-гу-3-ю добу післяопераційного періоду. У хворих із синдромом МЖ 3-го ступеня тяжкості встановлено виражені якісні та кількісні зміни переважно у ВБА, ЗПА. До несприятливих симптомів перебігу процесу віднесли зниження індексів периферійного опору (пульсаційного та індексу резистентності), вираженість реверсивних хвиль перед діастолічною кривою в ЗПА і ВБА, пропульсивний тип кривої у ВВ, зростання рівня біохімічних маркерів цитолізу. Зазначені зміни виникали на добу раніше, ніж достовірне збільшення середніх значень рівня загального білірубіну крові і біохімічних маркерів цитолізу. У хворих із синдромом МЖ 4-го ступеня тяжкості при ДС додатково спостерігали гемодинамічно значущі якісні та кількісні зміни в черевній аорті. У всіх хворих за 2—3 доби до появи ускладнень тією чи іншою мірою змінювалися показники імунного статусу.

Висновки. Динамічне комплексне дослідження в післяопераційний період дає змогу встановити причину та спрогнозувати перебіг МЖ. Ранніми сприятливими прогностичними ознаками були підвищення величини пульсаційного індексу та індексу периферійного опору, зниження інтенсивності реверсивних потоків у ВВ і значень портально-артеріальної інверсії. Зниження рівня Т- і В-лімфоцитів, різке зменшення вмісту інтерлейкінів ІЛ-1β, ІЛ-2, ІЛ-6, ІЛ-8 асоціюються з тяжким перебігом післяопераційного періоду.



Ключові слова: механічна жовтяниця, допплерівська сонографія, прогностичні критерії

 

Значение ультразвуковых методов для прогноза течения механической желтухи доброкачественного генеза

В.П. Крышень, В.В. Задорожный, Н.В. Трофимов, А.А. Полюдов, Д.Ю. Рязанов, Н.П. Тыква

Цель работы — установить значение ультразвуковых методов для прогноза течения механической желтухи (МЖ) доброкачественного генеза у оперированных больных.

Материалы и методы. Обследованы 27 больных с МЖ доброкачественного генеза. Всем больным проводили общеклинические и биохимические исследования, иммунный статус оценивали по показателям клеточного, гуморального иммунитета, уровню цитокинов. Комплексное УЗИ проводили в динамике. Оно включало исследование в В-режиме, ультразвуковую томографию билиопанкреатодуоденальной зоны, допплеровскую сонографию (ДС) чревного кровотока в до- и послеоперационный период. Хирургическое лечение пациентов проводили двухэтапным способом. Первый этап включал эндоскопическую папиллосфинктеротомию, второй — лапароскопическую холецистэктомию.

Результаты и обсуждение. У больных с синдромом МЖ 2-й степени тяжести при ДС выявлены разнонаправленные умеренные качественные и количественные изменения преимущественно в верхней брыжеечной (ВБА), общей печеночной (ОПА) артериях, воротной вене (ВВ) с тенденцией к нормализации на 2-е—3-и сутки послеоперационного периода. У больных с синдромом МЖ 3-й степени тяжести установлены выраженные качественные и количественные изменения преимущественно в ВБА, ОПА. К неблагоприятным симптомам течения процесса отнесены снижение индексов периферического сопротивления (пульсационного и индекса резистентности), выраженность реверсивных волн перед диастолической кривой в ОПА и ВБА, пропульсивный тип кривой в ВВ, нарастание уровня биохимических маркеров цитолиза. Указанные изменения появлялись на сутки раньше, чем достоверное увеличение средних значений общего билирубина крови и биохимических маркеров цитолиза. У больных с синдромом МЖ 4-й степени тяжести при ДС дополнительно наблюдались гемодинамически значимые качественные и количественные изменения в чревном стволе. У всех больных за 2—3 суток до появления осложнений в той или иной степени изменялись показатели иммунного статуса.

Выводы. Динамическое комплексное исследование в послеоперационный период позволяет установить причину и спрогнозировать течение МЖ. Ранними благоприятными прогностическими признаками были повышение пульсационного индекса и индекса резистентности, снижение интенсивности реверсивных потоков в ВВ и портально-артериальной инверсии. Снижение уровней Т- и В-лимфоцитов, резкое уменьшение содержания интерлейкинов ИЛ-1β, ИЛ-2, ИЛ-6, ИЛ-8 ассоциируются с тяжелым течением послеоперационного периода.



Ключевые слова: механическая желтуха, допплеровская сонография, прогностические критерии

5. Оригінальні дослідження

 

Магнітно-резонансна холангіопанкреатографія в діагностиці холедохолітіазу

В.І. Мамчич, М.Д. Накашидзе, З.З. Парацій, Ю.Б. Мінін

Мета роботи — вдосконалення діагностики холедохолітіазу за допомогою магнітно-резонансної холангіопанкреатографії (МРХПГ).

Матеріали і методи. Остежено 102 хворих з жовчокам’яною хворобою (ЖКХ), ускладненою атиповим (69 випадків) та асимптомним (33) холедохолітіазом, які перебували на стаціонарному лікуванні з приводу ЖКХ у клініці хірургії НМАПО імені П.Л. Шупика у період з 2001 до 2008 р. Вік хворих — від 33 до 76 років.

Результати та обговорення. Усім хворим проведено ультразвукове дослідження (УЗД). Прямі ознаки холедохолітіазу виявлено у 32 (31,3 %) хворих, а непрямі — у 35 (34,3 %). Ендоскопічну ретроградну холангіопанкреатографію (ЕРХПГ) проведено у 62 хворих з 64 (у 2 хворих її виконання було неможливе через анатомічні особливості). Конкременти виявлено у 60 (96,7 %) хворих, при цьому ускладнення виникли у 6 (9,6 %) хворих. МРХПГ проведено у 42 пацієнтів. Конкременти виявлено у 41 (97,6 %) хворого. Ускладнень при МРХПГ не відзначено.

Висновки. МРХПГ є сучасним високоінформативним методом виявлення холедохолітіазу, дає змогу уникнути проведення ЕРХПГ і не залежить від розміру загальної жовчної протоки та діаметра конкремента.



Ключові слова: холедохолітіаз, ендоскопічна ретроградна холангіопанкреатографія, магнітно-резонансна холангіопан-креатографія

 

Магнитно-резонансная холангиопанкреатография в диагностике холедохолитиаза

В.И. Мамчич, М.Д. Накашидзе, З.З. Параций, Ю.Б. Минин

Цель работы — усовершенствование диагностики холедохолитиаза с помощью магнитно-резонансной холангиопанкреатографии (МРХПГ).

Материалы и методы. Обследовано 102 больных с желчнокаменной болезнью (ЖКБ), осложненной атипичным (69 случаев) и асимптомным (33) холедохолитиазом, которые находились на стационарном лечении по поводу ЖКБ в клинике хирургии НМАПО имени П.Л. Шупика в период с 2001 по 2008 г. Возраст больных — от 33 до 76 лет.

Результаты и обсуждение. Всем больным проведено ультразвуковое исследование (УЗИ). Прямые признаки холедохолитиаза выявлены у 32 (31,3 %) больных, а непрямые — у 35 (34,3 %). Эндоскопическая ретроградная холангиопанкреатография (ЭРХПГ) проведена у 62 больных из 64 (у 2 больных ее выполнение было невозможно из-за анатомических особенностей). Конкременты выявлены у 60 (96,7 %) больных, при этом осложнения возникли у 6 (9,6 %) пациентов. МРХПГ проведена у 42 больных. Конкременты выявлены у 41 (97,6 %) больного. Осложнения при МРХПГ не отмечены.

Выводы. МРХПГ является современным высокоинформативным методом выявления холедохолитиаза, позволяет избежать проведения ЭРХПГ и не зависит от размера общего желчного протока и диаметра конкремента.



Ключевые слова: холедохолитиаз, эндоскопическая ретроградная холангиопанкреатография, магнитно-резонансная холангиопанкреатография

6. Оригінальні дослідження

 

Застосування ультразвукового дослідження у діагностиці гострої запальної патології зовнішніх жовчовивідних шляхів та його значення для вибору лікувальної тактики

М.Д. Желіба, О.П. Жученко, А.В. Верба

Мета роботи — встановити значення ультразвукового дослідження у ході консервативного лікування гострої запальної патології зовнішніх жовчовивідних шляхів та для вибору лікувальної тактики.

Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз ультразвукової діагностики і лікування 373 хворих на гострі запальні захворювання позапечінкових жовчних шляхів. Ультразвукові обстеження виконували за допомогою апарата Vivid-7 (General Electric) у день госпіталізації, на 2-гу—3-тю добу консервативного лікування, а у подальшому — за необхідністю.

Результати та обговорення. Під впливом консервативного лікування у 27,1 % хворих виникла невідповідність між клінічними і ультрасонографічними (УСГ) показниками перебігу хвороби, що змусило змінити тактику лікування. Макроскопічна оцінка змін у жовчному міхурі і патоморфологічні дослідження підтвердили УСГ-діагноз гострого деструктивного холециститу в 91 % випадків.

Висновки. Застосування УСГ-контролю за перебігом гострого запального процесу в зовнішніх жовчовивідних шляхах дає змогу своєчасно виявити прогресування патологічного процесу, змінити тактику лікування, запобігти розвитку небезпечних ускладнень, поліпшити результати лікування.



Ключові слова: запальні процеси жовчовивідних шляхів, ультразвукова діагностика, тактика лікування

 

Применение ультразвукового исследования в диагностике острой воспалительной патологии наружных желчевыводящих путей и его значение для выбора лечебной тактики

Н.Д. Желиба, А.П. Жученко, А.В. Верба

Цель работы — установить значение ультразвукового исследования в процессе консервативного лечения острой воспалительной патологии наружных желчевыводящих путей и для выбора лечебной тактики.

Материалы и методы. Проведен ретроспективный анализ ультразвуковой диагностики и лечения 373 больных острыми воспалительными заболеваниями внепеченочных желчных путей. Ультразвуковые исследования выполняли с помощью аппарата Vivid-7 (General Electric) в день госпитализации, на 2-е-3-и сутки консервативного лечения, а в дальнейшем — по необходимости.

Результаты и обсуждение. Под влиянием консервативного лечения у 27,1 % больных возникло несоответствие между клиническими и ультрасонографическими (УСГ) показателями течения болезни, что вынудило изменить тактику лечения. Макроскопическая оценка изменений в желчном пузыре и патоморфологические исследования подтвердили УСГ-диагноз острого деструктивного холецистита в 91 % случаев.

Выводы. Применение УСГ-контроля за течением острого воспалительного процесса в наружных желчевыводящих путях позволяет своевременно выявить прогрессирование патологического процесса, изменить тактику лечения, предупредить развитие опасных осложнений, улучшить результаты лечения.



Ключевые слова: воспалительные процессы желчевыводящих путей, ультразвуковая диагностика, тактика лечения

7. Оригінальні дослідження

 

Результати комбінованої антибактеріальної терапїї із застосуванням цефтазидиму та амікацину в комплексному лікуванні тяжкої інтраабдомінальної інфекції

В.В. Бойко, Ю.В. Іванова

Мета роботи — оцінити ефективність емпіричної комбінованої антибактеріальної терапії (АБТ) тяжкої інтраабдомінальної інфекції (ІАІ) із застосуванням цефалоспорину ІІІ генерації «Цефтум» і аміноглікозиду ІІІ генерації «Аміцил» (корпорація Arterium, Україна).

Матеріали і методи. Оцінено результати лікування 85 хворих віком від 18 до 77 років з тяжкою абдомінальною інфекцією, які проходили лікування у відділенні хірургічних інфекцій ДУ «Інститут загальної і невідкладної хірургії АМН України» в період 2005—2009 рр. Усіх хворих було оперовано в ургентному порядку після попередньої передопераційної підготовки. В післяопераційний період хворим призначали інфузійно-детоксикаційну, антибактеріальну, протизапальну, імунотропну терапію. Як емпіричну АБТ призначали цефтазидим по 1 г 3 рази на добу та амікацин по 1—1,5 г 1 раз на добу у поєднанні з метронідазолом.

Результати і обговорення. Позитивний клінічний ефект відзначено у 67 (78,8 %) пацієнтів (одужання — у 36 і поліпшення — у 31); неефективність терапії — у 18 (21,2 %) пацієнтів (відсутність ефекту — у 11 і рецидив — у 7). У випадках позагоспітальної ІАІ ефективність АБТ була значно більшою — 93,3 % порівняно з госпітальною ІАІ — 70,9 % (р < 0,05). Водночас результат АБТ слід визнати добрим, враховуючи, що прогнозована летальність у цих хворих перевищує 50 %.

Висновки. Отримані результати свідчать про високу клінічну ефективність комбінації цефтазидиму та амікацину як емпіричної терапії тяжкої абдомінальної інфекції, зокрема спричиненої P. аeruginosa, що дає підстави рекомендувати її як схему вибору в лікуванні цієї категорії пацієнтів.



Ключові слова: абдомінальна інфекція, антибактеріальна терапія, цефтазидим, амікацин

 

Результаты комбинированной антибактериальной терапии с использованием цефтазидима и амикацина в комплексном лечении тяжелой интраабдоминальной инфекции

В.В. Бойко, Ю.В. Иванова

Цель исследования — оценить эффективность эмпирической комбинированной антибактериальной терапии (АБТ) тяжелой интраабдоминальной инфекции (ИАИ) с использованием цефалоспорина ІІІ поколения «Цефтум» и аминогликозида ІІІ поколения «Амицил» (корпорация Arterium, Украина).

Материалы и методы. Оценены результаты лечения 85 больных в возрасте от 18 до 77 лет с тяжелой абдоминальной инфекцией, проходивших лечение в отделении хирургических инфекций ГУ «Институт общей и неотложной хирургии АМН Украины» в период 2005—2009 гг. Все больные были оперированы в ургентном порядке после предварительной предоперационной подготовки. Всем больным в послеоперационный период назначали инфузионно-детоксикационную, антибактериальную, противовоспалительную, иммунотропную терапию. В качестве эмпирической АБТ назначали цефтазидим по 1 г 3 раза в сутки и амикацин по 1—1,5 г 1 раз в сутки в сочетании с метронидазолом.

Результаты и обсуждение. Положительный клинический эффект отмечен у 67 (78,8 %) пациентов (выздоровление — у 36 и улучшение — у 31); неэффективность терапии — у 18 (21,2 %) пациентов (отсутствие эффекта — у 11 и рецидив — у 7). В случаях внегоспитальной ИАИ эффективность АБТ была существенно большей — 93,3 %, чем при госпитальной ИАИ — 70,9 % (р < 0,05). В то же время результат АБТ в последней группе больных следует признать достаточно значимым, учитывая, что прогнозированная летальность у исследуемого контингента больных превышает 50 %.

Выводы. Полученные результаты свидетельствуют о высокой клинической эффективности комбинации цефалоспорина ІІІ поколения — цефтазидима и аминогликозида ІІІ поколения — амикацина в качестве эмпирической терапии тяжелых абдоминальных инфекций, в том числе вызванных P. аerugenosa, что позволяет рекомендовать ее как схему выбора в лечении данной категории пациентов.



Ключевые слова: абдоминальная инфекция, антибактериальная терапия, цефтазидим, амикацин

8. Оригінальні дослідження

 

Клінічні предиктори функції й виживання ниркового алотрансплантата

О.С. Никоненко, А.В. Траілін, Т.М. Никоненко, Т.І. Остапенко, М.М. Поляков, І.А. Лактіонов, О.В. Пастухов

Мета роботи — виявлення факторів ризику розвитку дисфункції й зниження виживання ниркового алотрансплантата (НАТ).

Матеріали і методи. Проведений ретроспективний аналіз впливу характеристик донора й реципієнта на функцію НАТ протягом першого року після операції та їхнє виживання у пацієнтів, яким у період 1998—2008 рр. у Запорізькому міжрегіональному центрі трансплантації було пересаджено трупну нирку. За цей період пацієнтам застосовували три різних режими імуносупресії: циклоспорин А (CsA) + азатіоприн (Aza) + стероїди (S) (група 1, n = 95), CsA + мікофенолату мофетил (MMF) + S (група 2, n = 33), CsA + MMF + S + антитіла до рецептора інтерлейкіну-2 для індукції (група 3, n = 84). У пацієнтів оцінювали рівень креатиніну у крові, швидкість клубочкової фільтрації, протеїнурію через 3, 6 і 12 міс і виживання НАТ протягом 10 років.

Результати та обговорення. Виживання НАТ насамперед визначається його функцією протягом першого року після операції. Функція НАТ своєю чергою залежить від наявності таких факторів ризику, як похилий вік донора, відстрочена функція та гостре відторгнення в післяопераційний період.

Висновки. Функція й виживання НАТ залежать від поєднаного впливу антигензалежних і антигеннезалежних факторів ризику.



Ключові слова: трансплантація нирки, стан донора та реципієнта, функція і виживання алотрансплантата

 

Клинические предикторы функции и выживания почечного аллотрансплантата

А.С. Никоненко, А.В. Траилин, Т.Н. Никоненко, Т.И. Остапенко, Н.Н. Поляков, И.А. Лактионов, О.В. Пастухов

Цель исследования — выявление факторов риска развития дисфункции и снижения выживаемости почечного аллотрансплантата (ПАТ).

Материалы и методы. Проведен ретроспективный анализ влияния характеристик донора и реципиента на функцию ПАТ в течение первого года после операции и их выживание у пациентов, которым в период 1998—2008 гг. в Запорожском межрегиональном центре трансплантации была пересажена трупная почка. За этот период пациентам применяли три различных режима иммуносупрессии: циклоспорин А (CsA) + азатиоприн (Aza) + стероиды (S) (группа 1, n = 95), CsA + микофенолата мофетил (MMF) + S (группа 2, n = 33), CsA + MMF + S + антитела к рецептору интерлейкина-2 для индукции (группа 3, n = 84). У пациентов оценивали уровень креатинина в крови, скорость клубочковой фильтрации, протеинурию через 3, 6 и 12 мес и выживание ПАТ в течение 10 лет.

Результаты и обсуждение. Выживание ПАТ, в первую очередь, определяется его функцией в течение первого года после операции. Функция ПАТ, в свою очередь, зависит от наличия таких факторов риска, как пожилой возраст донора, отсроченная функция и острое отторжение в послеоперационный период.

Выводы. Функция и выживание ПАТ зависят от сочетанного воздействия антигензависимых и антигеннезависимых факторов риска.



Ключевые слова: трансплантация почки, состояние донора и реципиента, функция и выживание аллотрансплантата

9. Оригінальні дослідження

 

Ефективність методів профілактики тромбозів венозної системи нижніх кінцівок після сафенектомії

В.Б. Гощинський, І.К. Венгер, В.Я. Кадубець

Мета роботи — провести порівняльний аналіз частоти виникнення тромбозів глибоких та поверхневих вен нижніх кінцівок після сафенектомії при застосуванні низькомолекулярного гепарину другого покоління — беміпарину («Цибор» виробництва «Берлін-Хемі») в комплексі профілактичних заходів; оцінити ефективність механічних та фармакологічних засобів профілактики венозних тромбоемболічних ускладнень (ВТЕУ).

Матеріали і методи. Проведено аналіз ефективності методів тромбопрофілактики у 168 пацієнтів, яким в Тернопільському міському флебологічному центрі виконана операція сафенектомії з приводу варикозної хвороби (стадії С2—С4) у період 2006—2009 рр. У 84 пацієнтів (перша група) в післяопераційний період для профілактики тромботичних ускладнень були застосовані механічні та фізичні методи: еластичне бинтування нижніх кінцівок та їх пневматична компресія, у другій групі (84) — еластичне бинтування ніг і підшкірне введення беміпарину впродовж 7—10 діб післяопераційного періоду. Для топічної та функціональної діагностики проводили ультразвукове кольорове дуплексне сканування венозної системи нижніх кінцівок.

Результати та обговорення. В 1-й групі хворих ВТЕУ за клінічними та сонографічними даними виявлено у 11 (13,1 %) хворих, з них у 6 (7,1 %) — дистальний тромбоз глибоких вен (ТГВ) нижньої кінцівки, у 3 (3,6 %) — проксимальний ТГВ прооперованої кінцівки. У 2 (2,4 %) випадках ВТЕУ (ТГВ гомілки та поверхневих вен басейну великої підшкірної вени) виявлено на контрлатеральній кінцівці. В 2-й групі хворих відзначено вірогідно (p < 0,05) меншу кількість ВТЕУ — 4 (4,8 %) випадки: у 2 (2,4 %) хворих виявлено дистальний ТГВ в оперованій кінцівці, у 1 — тромбоз підколінної вени, у 1 — великої підшкірної вени на контрлатеральній кінцівці.

Висновки. Операції на поверхневій венозній системі належать до категорії середнього ризику виникнення тромбозів венозної системи нижніх кінцівок. Застосування тільки механічних засобів профілактики є недостатньо ефективним. Поєднання механічних методів профілактики з фармакологічними дає змогу знизити відносний ризик розвитку ВТЕУ після операції сафенектомії більш ніж на 63 % (з 13,1 до 4,8 %). Беміпарин у профілактичних дозах є ефективним та безпечним засобом фармакологічної профілактики ВТЕУ.



Ключові слова: венозні тромбози, сафенектомія, тромбопрофілактика, низькомолекулярний гепарин, беміпарин

 

Эффективность методов профилактики тромбозов венозной системы нижних конечностей после сафенэктомии

В.Б. Гощинский, И.К. Венгер, В.Я. Кадубец

Цель работы — провести сравнительный анализ частоты возникновения тромбозов глубоких и поверхностных вен нижних конечностей после сафенэктомии при применении низкомолекулярного гепарина второго поколения — бемипарина («Цибор» производства «Берлин-Хеми») в комплексе профилактических мероприятий; оценить эффективность механических и фармакологических средств профилактики венозных тромбоэмболических осложнений (ВТЭО).

Материалы и методы. Проведен анализ эффективности методов тромбопрофилактики у 168 пациентов, которым в Тернопольском городском флебологическом центре выполнена сафенэктомия по поводу варикозной болезни (стадии С2—С4) за период 2006—2009 гг. У 84 пациентов (первая группа) в послеоперационный период для профилактики тромботических осложнений были применены механические и физические методы: эластическое бинтование нижних конечностей и их пневматическая компрессия, во второй группе (84) — эластическое бинтование ног и подкожное введение профилактической дозы — бемипарина в течение 7—10 суток послеоперационного периода. С целью топической и функциональной диагностики проводили ультразвуковое цветное дуплексное сканирование венозной системы нижних конечностей.

Результаты и обсуждение. В 1-й группе больных ВТЭО по клиническим и сонографическим данным обнаружены у 11 (13,1 %) больных, из них у 6 (7,1 %) — дистальный тромбоз глубоких вен (ТГВ) нижней конечности, у 3 (3,6 %) — проксимальный ТГВ прооперированной конечности. В 2 (2,4 %) случаях ВТЭО (ТГВ голени и поверхностных вен бассейна большой подкожной вены) выявлены на контрлатеральной конечности. Во 2-й группе больных отмечено достоверно (p < 0,05) меньшее количество ВТЭО — в 4 (4,8 %) случаях. У 2 (2,4 %) больных обнаружен дистальный ТГВ в оперируемой конечности, в 1 — тромбоз подколенной вены и в 1 — большой подкожной вены на контрлатеральной конечности.

Выводы. Операции на поверхностной венозной системе следует отнести к категории среднего риска возникновения тромбозов венозной системы нижних конечностей. Применение только механических средств профилактики является недостаточно эффективным. Сочетание механических методов профилактики с фармакологическими позволяет снизить относительный риск развития ВТЭО после сафенэктомии более чем на 63 % (с 13,1 до 4,8 %). Бемипарин в профилактических дозах является эффективным и безопасным средством фармакологической профилактики ВТЭО.



Ключевые слова: венозные тромбозы, сафенэктомия, тромбопрофилактика, низкомолекулярный гепарин, бемипарин

10. Оригінальні дослідження

 

Значення стрес-тесту для визначення тактики лікування хворих з ішемією нижніх кінцівок, поєднаною з ішемічною хворобою серця

Л.Б. Малиновська, В.Г. Мішалов

Мета роботи — оцінка інформативності стрес-тесту (СТ) з навантаженням крізьстравохідною електрокардіостимуляцією (КСЕКС) у комбінації з нітрогліцериновою пробою у хворих з ішемією нижніх кінцівок, поєднаною з ішемічною хворобою серця (ІХС), для прогнозу розвитку кардіальних ускладнень після операцій на черевній аорті та артеріях нижніх кінцівок.

Матеріали і методи. Для діагностики коронарної недостатності СТ з навантаженням КСЕКС у поєднанні з нітрогліцериновою пробою проведено 80 хворим (75 чоловікам і 5 жінкам віком від 46 до 78 років) з ішемією нижніх кінцівок, поєднаною з ІХС, які перебували на лікуванні у відділенні серцево-судинної хірургії Олександрівської клінічної лікарні м. Києва в період 2005—2008 рр. СТ проводили за вдосконаленою нами методикою. До проведення СТ аналізували ішемічні зміни на ЕКГ, зареєстровані при добовому голтерівському моніторуванні та на ЕКГ у стані спокою. Під час СТ оцінювали: 1) наявність ішемії міокарда; 2) зону ішемії міокарда; 3) ступінь ішемії міокарда за F. Рrоchaczek; 4) ступінь обмеження коронарного резерву і його відповідність визначеному функціональному класу стенокардії; 5) співвідношення суб’єктивних і об’єктивних виявів ішемії міокарда (частотний поріг індукції больової та безбольової ішемії міокарда, феномен «проходження через біль»); 6) характер змін на ЕКГ під час нітрогліцеринової проби; 7) наявність ознак відстроченої ішемії міокарда на ЕКГ у відновний період.

Результати та обговорення. При високому коронарному резерві кардіальних ускладнень (КУ) не було. У випадках виникнення ішемії міокарда при частоті стимуляції 120—130 імп/хв частіше (73,6 %) реєстрували легші КУ (гостру серцеву недостатність протягом 3 днів). При низьких коронарних резервах частота тяжких КУ становила 69,2 %, причому в 30,7 % пацієнтів розвинувся гострий інфаркт міокарда з летальним наслідком. Найбільшу кількість КУ (61,5 %) виявили при безбольовій формі ІХС, причому в більшості випадків (понад 80 %) — тяжкого ступеня. У тих випадках, коли при СТ виникав типовий напад стенокардії, ускладнення з боку серцево-судинної системи після операції на черевній аорті та артеріях нижніх кінцівок відзначено у 28,2 % хворих. У хворих з розвиненим колатеральним кровообігом КУ було значно менше (10,2 %), всі вони швидко усувалися.

Висновки. СТ дає змогу виявити такі чинники ризику розвитку КУ: 1) вкрай низький коронарний резерв (частота стимуляції — менше ніж 120 імп./хв без феномена «проходження через біль»); 2) значне зниження коронарного резерву (частота стимуляції 120—140 імп./хв) при безбольовій формі ІХС. Феномен «проходження через біль» є прогностично сприятливою ознакою навіть за низького коронарного резерву. Це можна пояснити розвиненим у міокарді колатеральним судинним руслом, що частково компенсує гемодинамічно значущі стенози основних коронарних артерій.



Ключові слова: стрес-тест, кардіальні ускладнення, ішемія нижніх кінцівок

 

Значение стресс-теста для определения тактики лечения у больных с ишемией нижних конечностей в сочетании с ишемической болезнью сердца

Л.Б. Малиновская, В.Г. Мишалов

Цель работы — оценка информативности стресс-теста (СТ) с нагрузкой чреспищеводной электрокардиостимуляцией (ЧПЭКС) в комбинации с нитроглицериновой пробой у больных с ишемией нижних конечностей в сочетании с ишемической болезнью сердца (ИБС) для прогноза развития кардиальных осложнений после операций на брюшной аорте и артериях нижних конечностей.

Материалы и методы. Для диагностики коронарной недостаточности СТ с нагрузкой ЧПЭКС в сочетании с нитроглицериновой пробой проведено 80 больным (75 мужчинам и 5 женщинам в возрасте от 46 до 78 лет) с ишемией нижних конечностей, которые находились на лечении в отделении сердечно-сосудистой хирургии Александровской клинической больницы г. Киева в период 2005—2008 гг. СТ проводили по усовершенствованной нами методике. До проведения СТ анализировали ишемические изменения на ЭКГ, зарегистрированные при суточном холтеровском мониторировании и на ЭКГ в состоянии покоя. Во время СТ оценивали: 1) факт наличия ишемии миокарда; 2) зону ишемии миокарда; 3) степень ишемии миокарда по F. Рrоchaczek; 4) степень ограничения коронарного резерва и его соответствие определенному функциональному классу стенокардии; 5) взаимоотношение субъективных и объективных проявлений ишемии миокарда (частотный порог индукции болевой и безболевой ишемии миокарда, феномен «прохождения через боль»); 6) характер изменений на ЭКГ во время нитроглицериновой пробы; 7) наличие признаков отсроченной ишемии миокарда на ЭКГ в восстановительный период.

Результаты и обсуждение. При высоком коронарном резерве кардиальных осложнений (КО) не было. В случаях возникновения ишемии миокарда при частоте стимуляции 120—130 имп./мин чаще (73,6 %) регистрировали более легкие КО (острую сердечную недостаточность в течение 3 дней). При низких коронарных резервах удельный вес тяжелых КО составил 69,2 %, причем у 30,7 % пациентов развился острый инфаркт миокарда с летальным исходом. Наибольшее количество КО (61,5 %) развилось при безболевой форме ИБС, причем в большинстве случаев (свыше 80 %) — тяжелой степени. В тех случаях, когда при СТ развивался типичный приступ стенокардии, осложнения со стороны сердечно-сосудистой системы после операции на брюшной аорте и артериях нижних конечностей отмечены у 28,2 % больных. У больных с развитым коллатеральным кровообращением КО было гораздо меньше (10,2 %), все они быстро купировались.

Выводы. СТ позволяет выявить следующие факторы риска развития КО: 1) крайне низкий коронарный резерв (частота стимуляции менее 120 имп./мин без феномена «прохождения через боль»); 2) значительное снижение коронарного резерва (частота стимуляции 120—140 имп./мин) при безболевой форме ИБС. Феномен «прохождения через боль» является прогностически благоприятным признаком даже при низком коронарном резерве. Это можно объяснить развитым в миокарде коллатеральным сосудистым руслом, что частично компенсирует гемодинамически значимые стенозы основных коронарных артерий.



Ключевые слова: стресс-тест, кардиальные осложнения, ишемия нижних конечностей

11. Оригінальні дослідження

 

Катетерна інтраопераційна склеротерапія в комплексному лікуванні варикозної хвороби

В.І. Паламарчук, В.А. Ходос, П.І. Тураєв, М.І. Музь, К.А. Терзов, А.М. Вільгаш

Мета роботи — удосконалення методики катетерної інтраопераційної склеротерапії (ІОСТ).

Матеріали і методи. За період 2008—2009 рр. катетерну ІОСТ у комбінації з кросектомією застосовано у 22 хворих, яким виконано 28 операцій на обох нижніх кінцівках. Флебосклерооблітерацію виконували препаратом «Склеровейн». Показанням до застосування методу була наявність недостатності остіальних клапанів з варикозним розширенням підшкірних вен на різних стадіях захворювання і ускладнені форми хвороби.

Результати та обговорення. Через 3 міс після операції зберігалася повна оклюзія склерозованих магістралей, що підтвердило контрольне дуплексне ангіосканування. Через 1 рік венозні стовбури не визначалися.

Висновки. Катетерна ІОСТ у поєднанні з кросектомією у хворих на варикозну хворобу дає змогу досягти радикальності операції, зменшити її травматичність та скоротити перебування хворого в стаціонарі до одного дня. Флебосклерооблітерація із застосуванням склерозуючої піни забезпечує якісну фіброзну трансформацію змінених вен та їхню повну і стійку оклюзію.



Ключові слова: катетерна інтраопераційна склеротерапія, кросектомія, склерозуюча піна

 

Катетерная интраоперационная склеротерапия в комплексном лечении варикозной болезни

В.И. Паламарчук, В.А. Ходос, П.И. Тураев, Н.И. Музь, К.А. Терзов, А.М. Вильгаш

Цель работы — усовершенствование методики катетерной интраоперационной склеротерапии (ИОСТ).

Материалы и методы. За период с 2008 по 2009 г. катетерная ИОСТ в комбинации с кроссэктомией применена у 22 больных, которым выполнено 28 операций на обеих нижних конечностях. Флебосклерооблитерацию проводили препаратом «Склеровейн». Показанием к применению метода было наличие недостаточности остиальных клапанов с варикозным расширением подкожных вен на разных стадиях заболевания и осложненные формы болезни.

Результаты и обсуждение. Через 3 мес после операции сохранялась полная окклюзия склерозированных магистралей, что подтвердило контрольное дуплексное ангиосканирование. Через 1 год венозные стволы не определялись.

Выводы. Катетерная ИОСТ в сочетании с кроссэктомией у больных с варикозной болезнью позволяет добиться высокой радикальности операции, уменьшить ее травматичность и сократить срок пребывания больного в стационаре до одного дня. Флебосклерооблитерация с применением склерозирующей пены обеспечивает качественную фиброзную трансформацию измененных вен и их полную и стойкую окклюзию.



Ключевые слова: катетерная интраоперационная склеротерапия, кроссэктомия, склерозирующая пена

12. Оригінальні дослідження

 

Віддалені результати коригуючої мамопластики, виконаної у жінок з ускладненнями після інтрамамарного застосування поліакриламідного гелю

Г.І. Патлажан

Мета роботи – визначення характеру ускладнень у віддалений період коригуючої мамопластики у жінок, яких раніше було прооперовано з приводу видалення гелеом, сформованих після інтрамамарного введення поліакриламідного гелю (ПААГ), а також вивчення ефективності візуалізації тканин грудей та осередків накопичення ПААГ за допомогою різних методів дослідження.

Матеріали і методи. За період з 1999 по 2008 рік на базі клініки пластичної хірургії «Віртус» було обстежено і прооперовано 117 жінок, у яких виникли ускладнення у зв’язку з попередньою операцією з корекції молочних залоз за допомогою введення ПААГ. Проведено загальноклінічні, інструментально-лабораторні дослідження, ультразвукове дослідження, мамографію, магнітно-резонансну томографію (МРТ), хірургічне лікування (видалення гелеом), мамопластику (ендопротезування), а також статистичний аналіз.

Результати та обговорення. У 62 жінок із ускладненнями, які виникли після збільшувальної мамопластики, виконаної із застосуванням ретромамарної ін’єкції ПААГ, проведено операції з видалення гелю та гелеом з ендопротезуванням грудей. В термін 1,5–2,5 року після операції проаналізовані результати операцій. Ускладнення виникли у 10 пацієнток. Показано, що найменший ризик розвитку ускладнень пов’язаний із субпекторальним та субфасціальним інфрамамарним розташуванням імплантатів, тоді як ступінь «дискредитації» ретрогландулярного простору прямо пов’язаний з ризиком формування ускладнень. При визначенні тактики хірургічного лікування важливо виявити залишки ПААГ у тканинах ретромамарного простору, зокрема в грудному м’язі.

Висновки. Факторами ризику формування ускладнень у віддалений період коригуючої мамопластики у жінок після введення ПААГ є повторні оперативні втручання з приводу видалення гелю та гелеом, наявність інфекційно-септичних ускладнень у зоні введення ПААГ. Субпекторальне та субфасціальне інфрамамарне протезування молочних залоз супроводжується мінімальним ризиком розвитку ускладнень порівняно з ретрогландулярним розташуванням імплантатів. Найоптимальнішим методом виявлення накопичень ПААГ є МРТ, яка дає змогу визначити наявність субфасціальних компартментів гелю, сформованих унаслідок порушення технології ін’єкції ПААГ.



Ключові слова: мамопластика, полiакриламідний гель, ендопротезування молочних залоз

 

Отдаленные результаты корригирующей маммопластики, выполненной у женщин с осложнениями после интрамаммарного применения полиакриламидного геля

Г.И. Патлажан

Цель работы — определение характера осложнений в отдаленный период корригирующей маммопластики у женщин, ранее оперированных по поводу удаления гелеом, сформированных после интрамаммарного введения полиакриламидного геля (ПААГ), а также изучение эффективности визуализации тканей груди и очагов скопления ПААГ с помощью различных методов исследования.

Материалы и методы. За период с 1999 по 2008 год на базе клиники пластиcческой хирургии «Виртус» было обследовано и прооперировано 117 женщин, у которых возникли осложнения в связи с предшествовавшей операцией коррекции молочных желез при помощи введения ПААГ. Были проведены общеклинические, инструментально-лабораторные исследования, ультразвуковое исследование, маммография, магнитно-резонансная терапия (МРТ), хирургическое лечение (удаление гелеом), маммопластика (эндопротезирование), а также статистический анализ.

Результаты и обсуждение. У 62 женщин с осложнениями увеличивающей маммопластики, выполненной с применением ретромаммарной инъекции ПААГ, проведены операции по удалению геля и гелеом с эндопротезированием груди. В сроки 1,5—2,5 года с момента операции проанализированы результаты операций. Осложнения выявлены у 10 пациенток. Показано, что наименьший риск развития осложнений связан с субпекторальным и субфасциальным инфрамаммарным размещением имплантата, в то время как степень «дискредитации» ретрогландулярного пространства прямо связана с риском формирования осложнений. При определении тактики хирургического лечения важно выявить остатки ПААГ в тканях ретроммамарного пространства, в том числе в грудной мышце.

Выводы. Факторами риска формирования осложнений в отдаленный период корригирующей маммопластики у женщин после введения ПААГ являются повторные оперативные вмешательства по поводу удаления геля и гелеом, наличие инфекционно-септических осложнений в зоне введения ПААГ. Субпекторальное и субфасциальное инфрамаммарное протезирование молочных желез сопровождается минимальным риском развития осложнений по сравнению с ретрогландулярным расположением имплантатов. Наиболее оптимальным методом выявления скоплений ПААГ является МРТ, позволяющая определить наличие субфасциальных компартментов геля, сформированных вследствие нарушения технологии инъекции ПААГ.



Ключевые слова: маммопластика, полиакриламидный гель, эндопротезирование молочных желез

13. Огляди

 

Хірургічне лікування жіночого транссексуалізму

О.І. Сівченко, А.В. Мішалова, В.В. Храпач, О.В. Балабан

Огляд присвячено проблемі хірургічного лікування транссексуалізму. Детально описано розроблені і впроваджені в практику етапи корекції статі при транссексуалізмі ж/м: маскулінізуюча мамопластика, гістеректомія, неофалопластика, протезування яєчок.



Ключові слова: транссексуалізм, коррекція статі, мамопластика, неофалопластика

 

Хирургическое лечение женского транссексуализма

О.И. Сивченко, А.В. Мишалова, В.В. Храпач, О.В. Балабан

Обзор посвящен проблеме хирургического лечения транссексуализма. Детально описаны разработанные и внедренные в практику этапы коррекции пола при транссексуализме ж/м: маскулинизирующая маммопластика, гистерэктомия, неофаллопластика, протезирование яичек.



Ключевые слова: транссексуализм, коррекция пола, маммопластика, неофаллопластика

14. Огляди

 

Методи естетичної мамопластики та їхні ускладнення

І.А. Назаренко, В.В. Храпач

Представлено аналіз публікацій, присвячених методам мамопластики. Наведено переваги та недоліки різних видів оперативних втручань, ускладнення мамопластики, що зумовлюють необхідність їхнього хірургічного лікування.



Ключові слова: молочна залоза, косметичний дефект, мамопластика, ендопротезування, ускладнення мамопластики

 

Методы эстетической маммопластики и их осложнения

И.А. Назаренко, В.В. Храпач

Представлен анализ публикаций, посвященных методам маммопластики. Приведены преимущества и недостатки различных видов оперативных вмешательств, осложнения маммопластики, которые обусловливают необходимость их хирургического лечения.



Ключевые слова: молочная железа, косметический дефект, маммопластика, эндопротезирование, осложнения маммопластики

15. Огляди

 

Стравохід барретта: сучасні морфологічні аспекти

О.Г. Курик, М.Д. Андрєєв

Викладено сучасні погляди на етіологію та патогенез стравоходу Барретта. Наведені сучасні класифікації. Показано роль біопсії і результатів морфологічного дослідження у діагностиці стравоходу Барретта і виборі тактики ведення хворих.



Ключові слова: стравохід Барретта, циліндрична метаплазія, спеціалізована кишкова метаплазія, дисплазія

 

Пищевод барретта: современные морфологические аспекты

Е.Г. Курик, М.Д. Андреев

Изложены современные взгляды на этиологию и патогенез пищевода Барретта. Приведены современные классификации. Показана роль биопсии и результатов морфологического исследования в диагностике пищевода Барретта и выборе тактики ведения больных.



Ключевые слова: пищевод Барретта, цилиндрическая метаплазия, специализированная кишечная метаплазия, дисплазия


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»