Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№3(31) // 2009

 

Обкладинка

 

1. Передова стаття

 

Каротидна ендартеректомія в україні. поточні проблеми та перспективи

С.М. Володось

Каротидна ендартеректомія має більш ніж піввікову історію розвитку. За цей час вона стала найчастіше виконуваною судинною операцією і заслужено є «золотим стандартом» хірургічної профілактики ішемічного інсульту. Усі основні питання, пов’язані з каротидною ендартеректомією, добре опрацьовані та описані. Незважаючи на високу частоту розвитку ішемічних інсультів, в Україні традиційно щорічно виконують дуже мало каротидних ендартеректомій. Автор зробив спробу проаналізувати причини цього протиріччя.

Ключові слова: стеноз сонних артерій, ішемічний інсульт, профілактика інсульту, каротидна ендартеректомія, атеросклероз

 

Каротидная эндартерэктомия в украине. текущие проблемы и перспективы

С.Н. Володось

Каротидная эндартерэктомия имеет более чем полувековую историю развития. За это время она стала наиболее часто выполняемой сосудистой операцией и заслуженно является «золотым» стандартом хирургической профилактики ишемического инсульта. Все основные вопросы, связанные с каротидной эндартерэктомией, хорошо проработаны и описаны. Несмотря на высокую частоту развития ишемических инсультов, в Украине традиционно ежегодно выполняется очень мало каротидных эндартерэктомий. Автор попытался проанализировать причины данного противоречия.

Ключевые слова: стеноз сонных артерий, ишемический инсульт, профилактика инсульта, каротидная эндартерэктомия, атеросклероз

2. Оригінальні дослідження

 

Результати емпіричної антибіотикотерапії вторинного позагоспітального перитоніту із застосуванням ципрофлоксацину і цефтріаксону

В.Г. Мішалов, Л.Ю. Маркулан, А.О. Бурка, І.І. Теслюк

Мета роботи — провести порівняльний аналіз ефективності застосуваннярежимів антибактеріальної терапії (АБТ) — ципрофлоксацин + метронідазолта цефтріаксон + метронідазол — у лікуванні позагоспітального вторинногоперитоніту.

Матеріали і методи. У дослідженні взяли участь 102 хворих з позагоспітальним вторинним перитонітом,якіперебувалиналікуваннівОлександрівськійклінічній лікарні м. Києва у період 2003—2009 рр. Застосовували два режими емпіричної АБТ: ципрофлоксацин («Ципринол» виробництва «КRКА») + метронідазол (група 1) і цефтріаксон + метронідазол (група 2).Групидостовірноневідрізнялися за віком і розподілом статей:середнійвікстановиввідповідно (41,96 ± 2,58) та (42,18 ± 2,86) року; співвідношення чоловіків і жінок — 32:21та 33:16; не було також вірогідних відмінностей у нозологічній структурі причин перитоніту (всі р > 0,05).

Результати та обговорення. Клінічна ефективність АБТ в групах 1 і 2 статистично не відрізнялася і становила відповідно 98,1 та 91,8 %.Воназбігаласяз елімінацією збудників перитоніту. Не було відмінностей у показниках середнього ліжко-дня: (9,08 ± 0,37) та (10,18 ± 0,77) ліжко-дня відповідно (р = 0,191). У хворих групи 2наявністьсиньогнійноїпаличкиуперитонеальномувмісті асоціювалася з підвищенням незадовільного клінічного ефекту АБТ: 50 % проти 4,2 % у разі наявності інших патогенів (р = 0,01). Водночас у хворих групи 1 з наявністю синьогнійної палички інфекційних ускладнень у післяопераційний період не було.

Висновки. НезважаючинавідсутністьдостовірнихвідмінностейубактеріологічнійіклінічнійефективностіемпіричноїАБТпозагоспітальногоперитоніту схема ципрофлоксацин + метронідазол має переваги завдяки високій антисиньогнійній активності ципрофлоксацину та можливості застосування ступінчастої терапії. Цей режим є особливо доцільним у хворих з перитонітом, зумовленим патологією товстої кишки, коли є ризик розвитку синьогнійної інфекції.



Ключові слова: перитоніт, антибактеріальна терапія, ципрофлоксацин, цефтріаксон.

 

Результаты эмпирической антибиотикотерапии вторичного внегоспитального перитонита с применением ципрофлоксацина и цефтриаксона

В.Г. Мишалов, Л.Ю. Маркулан, А.А. Бурка, И.И. Теслюк

Цель работы — провести сравнительный анализ эффективности применения режимов антибактериальной терапии (АБТ) — ципрофлоксацин + метронидазол и цефтриаксон + метронидазол — в лечении внегоспитального вторичного перитонита.

Материалы и методы. В исследовании приняли участие 102 больных с внебольничным вторичным перитонитом, находившихся на лечении в Александровской клинической больнице г. Киева в период 2003—2009 гг. Использовали два режима эмпирической АБТ: ципрофлоксацин («Ципринол» производства «КRКА») + метронидазол (група 1) и цефтриаксон + метронидазол (група 2). Группы 1 и 2 достоверно не отличались по возрасту и соотношению полов: средний возраст составлял соответственно (41,96 ± 2,58) и (42,18 ± 2,86) года; соотношение мужчин и женщин — 32:21 и 33:16; небылотакжедостоверных отличий в нозологической структуре причин перитонита (все р > 0,05).

Результаты и обсуждение. Клиническая эффективность АБТ в группах 1 и 2 статистически не отличалась и составляла соответственно 98,1 и 91,8 %. Она совпадала с элиминацией возбудителей перитонита. Не было отличий в показателях среднего койко-дня: (9,08 ± 0,37) и (10,18 ± 0,77) койко-дня соответственно (р = 0,191). У больных группы 2 наличие синегнойной палочки в перитонеальном содержимом ассоциировалось с увеличением неудовлетворительного клинического эффекта АБТ: 50 по сравнению с 4,2 % в случае наличия других патогенов (р = 0,01). В то же время у больных группы 1 при наличии синегнойной палочки инфекционные осложнения в послеоперационный период не возникали.

Выводы. Несмотря на отсутствие достоверных отличий в бактериологической и клинической эффективности эмпирической АБТ внегоспитального перитонита схема ципрофлоксацин + метронидазол имеет преимущества благодаря высокой антисинегнойной активности ципрофлоксацина и возможности проведения ступенчатой терапии. Этот режим особенно целесообразен у больных перитонитом, вызванным патологией толстой кишки, при которой имеется риск развития синегнойной инфекции.



Ключевые слова: перитонит, антибактериальная терапия, ципрофлоксацин, цефтриаксон.

3. Оригінальні дослідження

 

Синдром діабетичної стопи: остеомієлітичні ураження

І.Д. Ґерич, Р.В. Яремкевич, Д.Л. Романчак, O.М. Козій

Мета роботи — поліпшення результатів лікування хворих із синдромом діабетичної стопи (СДС) шляхом з’ясування епідеміологічних, структурних, клінічних і тактичних особливостей при остеомієлітичних ураженнях стопи.

Матеріали і методи. Досліджено 112 пацієнтів із СДС, яких в 1999—2009 рр. лікували в гнійно-септикологічному центрі Львова. Вік пацієнтів — 38—81 рік, середній вік — (62 ± 0,99) року. Жінок було 61 (55 %), чоловіків — 51 (45 %). Окрему групу сформували 46 хворих, у яких було діагностовано остеомієліт кісток стопи при СДС. Жінок було 27 (59 %), чоловіків — 19 (41 %). Скринінгове обстеження пацієнтів передбачало дотримання існуючих галузевих стандартів, оцінку локального нейротрофічного та неврологічного статусу, стану кровопостачання дистальних відділів кінцівки (оцінка пульсації, допплерографія, реовазографія), поліпозиційну рентгенографію стопи, субопераційне патоморфологічне обстеження.

Результати та обговорення. Частота остеомієліту кісток стопи при СДС становить 41,4 %. У 46 (34,3 %) пацієнтів субопераційно верифіковано 134 остеомієлітичних ураження окремих кісток, у т. ч. у 12 (26,1 %) пацієнтів — однієї кістки, у 34 (73,9 %) — більше двох кісток, зокрема у 11 (23,9 %) — трьох і більше кісток стопи. Кістковими мішенями в структурі остеомієліту при СДС є: перша плеснова кістка (11,2 %), дистальна (8,2 %) і проксимальні (7,4 %) фаланги першого пальця, головки ІІ, IV і V плеснових кісток (відповідно — 6,7; 7,5 та 7,5 %). При СДС остеомієліт переважно виникає в трубчастих кістках — 122 (91 %) випадки. Губчасті кістки вражаються остеомієлітом лише у кожного 10 пацієнта (12 випадків, або 9,0 %), найчастіше — п’яткова кістка (33,3 %). Констатовано, що при СДС усі кісткові структури стопи потенційно можуть зазнати остеомієлітичного ураження. Аналіз особливостей діагностики остеомієліту при СДС дав змогу виявити низьку діагностичну цінність усіх традиційних методів обстеження хворих із цукровим діабетом для верифікації цієї патології. При підозрі у хворих із цукровим діабетом остеомієліту, особливо за наявності гнійно-некротичних уражень (ГНУ) СДС, показано хірургічне втручання, яке полягає в субопераційній ревізії та радикальному усуненні гнійно-септичного м’якотканинного і кісткового вогнищ з проведенням адекватної антибіотикотерапії. У хворих 1-ї групи середня кількість ліжко-днів становила 22 ± 0,36. Випадків післяопераційної летальності не було. У 2-й гру- пі пацієнтів («неампутаційні операції») перебіг післяопераційного періоду був менш сприятливим: середня кількість ліжко-днів становила 61 ± 0,98, рівень післяопераційної летальності — 5,9 %. Встановлено вищу ефективність ампутаційних втручань порівняно з неампутаційними, нижчий рівень загальної летальності у групі хворих із остеомієлітом порівняно із загальною популяцією пацієнтів з ГНУ при СДС (2,7 проти 5,9 %, p < 0,05).

Висновки. Проблема діагностики, лікування і, насамперед, профілактики остеомієліту при СДС як єдиної передумови запобігання тривалому агресивному лікуванню залишається невирішеною і потребує подальших досліджень.



Ключові слова: цукровий діабет, синдром діабетичної стопи, гнійно-некротичні ураження, остеомієліт

 

Синдром диабетической стопы: остеомиелитические поражения

И.Д. Герич, Р.В. Яремкевич, Д.Л. Романчак, О.М. Козий

Цель работы — улучшение результатов лечения больных с синдромом диабетической стопы (СДС) путем выяснения эпидемиологических, структурных, клинических и тактических особенностей при остеомиелитических поражениях стопы.

Материалы и методы. Исследованы 112 пациентов с СДС, которые в 1999—2009 гг. лечились в септикологическом центре Львова. Возраст пациентов — 38—81 год (средний возраст — (62 ± 0,99) года). Женщин было 61 (55 %), мужчин — 51 (45 %). Отдельную группу сформировали 46 больных, у которых был диагностирован остеомиелит костей стопы при СДС. Женщин было 27 (59 %), мужчин — 19 (41 %). Скрининговое обследование пациентов предусматривало соблюдение существующих отраслевых стандартов, оценку локального нейротрофического и неврологического статуса, состояния кровоснабжения дистальных отделов конечности (оценка пульсации, допплерография, реовазография), полипозиционная рентгенография стопы, субоперационное патоморфологическое обследование.

Результаты и обсуждение. Частота остеомиелита костей стопы при СДС составляет 41,4 %. У 46 (34,3 %) пациентов субоперационно верифицированы 134 остеомиелитических изменения отдельных костей: в т. ч. у 12 (26,1 %) пациентов — одной кости, у 34 (73,9 %) — более двух костей, в частности у 11 (23,9 %) — трех и больше костей стопы. Костными мишенями в структуре остеомиелита при СДС являются: первая плюсневая кость (11,2 %), дистальная (8,2 %) и проксимальная (7,4 %) фаланги первого пальца, головки ІІ, IV и V плюсневых костей (соответственно — 6,7, 7,5 и 7,5 %). При СДС остеомиелит преимущественно возникает в трубчатых костях — 122 (91 %) случая. Губчатые кости поражаются остеомиелитом лишь у каждого 10-го пациента (12 случаев, или 9,0 %), чаще всего — пяточная кость (33,3 %). Констатировано, что при СДС все костные структуры стопы потенциально могут получить остеомиелитическое поражение. Анализ особенностей диагностики остеомиелита при СДС позволил выявить низкую диагностическую ценность всех традиционных методов обследования больных с сахарным диабетом для верификации этой патологии. При подозрении у больных с сахарным диабетом остеомиелита, особенно при наличии гнойно-некротических осложнений (ГНО) СДС, показано хирургическое вмешательство, которое заключается в субоперационной ревизии и радикальном устранении гнойно-септического мягкотканевого и костного очагов с проведением адекватной антибиотикотерапии. У больных первой группы среднее количество койко-дней составило 22 ± 0,36. Случаев послеоперационной летальности не было. Во второй группе пациентов («неампутационные операции») течение послеоперационного периода было менее благоприятным: среднее количество койко-дней составило 61 ± 0,98, уровень послеоперационной летальности — 5,9 %. Установлена более высокая эффективность ампутационных вмешательств по сравнению с неампутационными, более низкий уровень общей летальности в группе больных с остеомиелитом по сравнению с общей популяцией пациентов с ГНО при СДС (2,7 по сравнению с 5,9 %, p < 0,05).

Выводы. Проблема диагностики, лечения и, прежде всего, профилактики остеомиелита при СДС как единственного условия избежать вынужденного длительного агрессивного лечения остается нерешенной и требует последующего изучения.



Ключевые слова: сахарный диабет, синдром диабетической стопы, гнойно-некротические осложнения, остеомиелит

4. Оригінальні дослідження

 

Ефективність тромболітичної та антикоагулянтної терапії у пацієнтів з тромбозами глибоких вен таза і нижніх кінцівок

В.О. Прасол, І.В. Полівенок, В.І. Троян, О.С. Рябінська, Е.С. Яценко, А.І. Пітик, Н.Л. Бітчук, О.В. Бучнєва, І.С. Пуляєва

Мета дослідження — оцінити ефективність тромболітичної та антикоагулянтної терапії у пацієнтів з тромбозами глибоких вен (ТГВ) таза і нижніх кінцівок та визначити ступінь тяжкості хронічної венозної недостатності (ХВН), зумовленої післятромбофлебітичним синдромом (ПТФС), у віддалений період.

Матеріали і методи. За період 2005—2007 рр. у групі з 88 пацієнтів з гострими ТГВ таза і нижніх кінцівок, у 20 випадках ускладнених тромбоемболією легеневої артерії (ТЕЛА), було застосовано різні види лікування: у 26 (29,5 %) — тромболітичну (у 6 — регіонарну, у 20 — системну) і у 62 (70,5 %) — антикоагулянтну терапію.

Результати та обговорення. Повного лізису тромбів досягнуто у 4 з 6 пацієнтів, які отримували регіонарну тромболітичну терапію. Після системного тромболізису повне відновлення прохідності тромбованих венозних сегментів відзначено у 4 (20 %) і часткове — у 14 (70 %) пацієнтів. Cистемне введення тромболітика виявилося безуспішним у 2 (10 %) пацієнтів. Лікування тромболітичними препаратами не супроводжувалося клінічно значущими геморагічними ускладненнями. При проведенні антикоагулянтної терапії у 56 (90,3 %) пацієнтів не виявлено ознак прогресування тромботичного процесу. У хворих, які отримували еноксапарин («Клексан» виробництва «Sanofi-Aventis»), спостерігали ранішу реканалізацію тромбованих вен, ніж у пацієнтів, яких лікували нефракціонованим гепарином. При обстеженні пацієнтів у строки від 3 до 36 місяців рецидивів ТГВ, ТЕЛА, а також летальних наслідків не зареєстровано.

Висновки. Тромболітична терапія сприяє повному або частковому відновленню прохідності глибоких вен ілеофеморального сегмента. Регіонарне введення тромболітиків дає змогу більш повно і швидко порівняно із системною тромболітичною терапією відновити кровоплин у глибоких венах таза і нижніх кінцівок. Лікування тромболітичними препаратами дає можливість зменшити імовірність розвитку ПТФС і знизити ступінь тяжкості ХВН. Антикоагулянтна терапія не спричиняє лізису тромбів, але вона може стримувати прогресування тромботичного процесу в магістральних венах. Еноксапарин є більш ефективним препаратом, ніж нефракціонований гепарин, у лікуванні ТГВ таза і нижніх кінцівок.



Ключові слова: тромбоз глибоких вен таза і нижніх кінцівок, тромболітична терапія, антикоагулянтна терапія, еноксапарин

 

Эффективность тромболитической и антикоагулянтной терапии у пациентов с тромбозами глубоких вен таза и нижних конечностей

В.А. Прасол, И.В. Поливенок, В.И. Троян, О.С. Рябинская, Е.С. Яценко, А.И. Питык, Н.Л. Битчук, О.В. Бучнева, И.С. Пуляева

Цель исследования — оценить эффективность тромболитической и антикоагулянтной терапии у пациентов с тромбозами глубоких вен (ТГВ) таза и нижних конечностей и определить степень тяжести хронической венозной недостаточности (ХВН), обусловленной посттромбофлебитическим синдромом (ПТФС), в отдаленный период.

Материалы и методы. За период 2005—2007 гг. в группе из 88 пациентов с острыми ТГВ таза и нижних конечностей, в 20 случаях осложненными тромбоэмболией легочной артерии (ТЭЛА), были применены различные виды лечения: у 26 (29,5 %) — тромболитическая (у 6 — регионарная, у 20 — системная) и у 62 (70,5 %) — антикоагулянтная терапия.

Результаты и обсуждение. Полный лизис тромбов достигнут у 4 из 6 пациентов, получавших регионарную тромболитическую терапию. После системной тромболитической терапии полное восстановление проходимости тромбированных венозных сегментов отмечено у 4 (20 %), частичное — у 14 (70 %) больных. Cистемное введение тромболитика оказалось безуспешным у 2 (10 %) пациентов. Лечение тромболитическими препаратами не сопровождалось клинически значимыми геморрагическими осложнениями. При проведении антикоагулянтной терапии у 56 (90,3 %) пациентов не отмечено признаков прогрессирования тромботического процесса. У больных, получавших эноксапарин («Клексан» производства «Sanofi-Aventis»), наблюдали более раннюю реканализацию тромбированных вен, чем у пациентов, пролеченных нефракционированным гепарином. При обследовании пациентов в сроки от 3 до 36 месяцев рецидивов ТГВ, ТЭЛА, а также летальных исходов не зарегистрировано.

Выводы. Тромболитическая терапия способствует полному или частичному восстановлению проходимости глубоких вен в илеофеморальном сегменте. Регионарное введение тромболитиков более полно и быстро по сравнению с системной тромболитической терапией позволяет возобновить кровоток в глубоких венах таза и нижних конечностей. Лечение тромболитическими препаратами дает возможность уменьшить вероятность развития ПТФС и степень тяжести ХВН. Антикоагулянтная терапия не приводит к лизису тромбов, но она может сдерживать прогрессирование тромботического процесса в магистральных венах. Эноксапарин является более эффективным препаратом, чем нефракционированный гепарин, в лечении ТГВ таза и нижних конечностей.



Ключевые слова: тромбоз глубоких вен таза и нижних конечностей, тромболитическая терапия, антикоагулянтная терапия, эноксапарин

5. Оригінальні дослідження

 

Скринінгова діагностика гіпокоагуляційного синдрому в невідкладній хірургії як метод виявлення легких форм коагулопатій

Р.М. Козубович, П.М. Перехрестенко, В.В. Томілін

Мета роботи — вивчити клініко-лабораторні особливості та причини виникнення гіпокоагуляційного синдрому в невідкладній хірургії органів черевної порожнини.

Матеріали і методи. Дослідження проведено на базі хірургічного відділення Київської міської клінічної лікарні № 9 і відділення хірургічної гематології та гемостазіології ДУ «Інститут гематології та трансфузіології АМН України» в період 2005—2008 рр. Групу дослідження становили 84 хворих (44 чоловіки та 40 жінок) віком від 19 до 49 років, які були прооперовані в ургентному порядку з приводу гострої хірургічної патології органів черевної порожнини. Група порівняння включала 20 практично здорових осіб віком від 19 до 49 років, у яких при лабораторному обстеженні не виявлено порушень у системі гемостазу і які не мали геморагічного синдрому в анамнезі.

Результати та обговорення. У 73 пацієнтів досліджуваної групи патології в системі гемостазу не виявлено, в 11 (15,1 %) виявлено гемостазіологічні порушення та діагностовано легкі форми коагулопатій. Для профілактики геморагічного синдрому під час оперативного втручання пацієнтам досліджуваної групи з підтвердженими лабораторно гемостазіологічними порушеннями призначено неспецифічну гемостатичну терапію, що мала позитивний інтра- та післяопераційний гемостатичний ефект у 9 хворих. У 2 пацієнтів з гіпопроконвертинемією під час операції з приводу гострого апендициту виник гіпокоагуляційний синдром. Цим хворим додатково під час операції введено свіжозаморожену плазму. При застосуванні такого алгоритму лікування рецидивів геморагічного синдрому не було.

Висновки. При проведенні скринінгових тестів системи гемостазу до оперативного втручання в невідкладній хірургії можна діагностувати легкі форми коагулопатій, що дає змогу запобігти розвитку гіпокоагуляційного синдрому.



Ключові слова: коагулопатія, гіпокоагуляційний синдром, гемостаз, невідкладна хірургія

 

Скрининговая диагностика гипокоагуляционного синдрома в неотложной хирургии как метод выявления легких форм коагулопатий

Р.Н. Козубович, П.М. Перехрестенко, В.В. Томилин

Цель работы — изучить клинико-лабораторные особенности и причины возникновения гипокоагуляционного синдрома в неотложной хирургии органов брюшной полости.

Материалы и методы. Исследования проведены на базе хирургического отделения Киевской городской клинической больницы № 9 и отделения хирургической гематологии и гемостазиологии ГУ «Институт гематологии и трансфузиологии АМН Украины» в период 2005—2008 гг. Группу исследования составили 84 больных (44 мужчины и 40 женщин) в возрасте от 19 до 49 лет, которые были прооперированы в ургентном порядке по поводу острой хирургической патологии органов брюшной полости. Группа сравнения включала 20 практически здоровых лиц в возрасте от 19 до 49 лет, у которых при лабораторном обследовании не выявлено нарушений в системе гемостаза и которые не имели геморрагического синдрома в анамнезе.

Результаты и обсуждение. У 73 пациентов исследуемой группы патологии в системе гемостаза не выявлено, у 11 (15,1 %) — выявлены гемостазиологические нарушения и диагностированы легкие формы коагулопатий. С целью профилактики геморрагического синдрома во время оперативного вмешательства пациентам исследуемой группы с подтвержденными лабораторно гемостазиологическими нарушениями была назначена неспецифическая гемостатическая терапия, которая имела положительный интра- и послеоперационный гемостатический эффект у 9 больных. У 2 пациентов с гипопроконвертинемией во время операции по поводу острого аппендицита возник гипокоагуляционный синдром. Этим больным дополнительно во время операции вводили свежезамороженную плазму. При использовании такого алгоритма лечения рецидивов геморрагического синдрома не было.

Выводы. При проведении скрининговых тестов системы гемостаза до оперативного вмешательства в неотложной хирургии можна диагностировать легкие формы коагулопатий и предупредить развитие гипокоагуляционного синдрома.



Ключевые слова: коагулопатия, гипокоагуляционный синдром, гемостаз, неотложная хирургия

6. Оригінальні дослідження

 

Стан системи гемостазу та геморагічні вияви у хворих на легкі форми дезагрегаційних тромбоцитопатій

В.В. Томілін

Мета роботи — вивчити стан системи гемостазу та спектр геморагічних симптомів при легких формах дезагрегаційних тромбоцитопатій (ДТ).

Матеріали і методи. Об’єкт дослідження — 101 хворий на ДТ віком від 1 до 49 років. Групи порівняння склали 55 практично здорових людей. Всі пацієнти перебували на диспансерному обліку у відділенні хірургічної гематології та гемостазіології ДУ «Інститут гематології та трансфузіології АМН України» (Київ). Дослідження системи гемостазу проводили згідно з рекомендаціями ВООЗ.

Результати та обговорення. У хворих на ДТ найчастішими геморагічними симптомами є: носові кровотечі (50—95,7 %), ювенільна маткова кровотеча (84,6 %), кровотечі після операції (68,4—100 %), після екстракції зубів (66,7— 85,7 %), післяпологові кровотечі (45,5 %). Високоспеціалізовані лабораторні тести дають змогу провести ранню діагностику ДТ.

Висновки. Первинну діагностику легких форм ДТ в осіб жіночої статі проводять у більш пізньому віці, ніж у хворих чоловічої статі. Показники тривалості кровотечі, агрегації тромбоцитів до фізіологічних агоністів статистично не відрізнялися між групами дослідження та достовірно (p < 0,05) відрізнялися від аналогічних показників трьох контрольних груп практично здорових осіб. У хворих на легкі форми ДТ є висока вірогідність виникнення кровотеч після операції, екстракції зубів, післяпологових кровотеч. Для профілактики геморагічного синдрому перед оперативними втручаннями у хворих з кровотечами в анамнезі необхідно проводити високоспеціалізовані тести для своєчасної діагностики легких форм ДТ.



Ключові слова: тромбоцитопатія, геморагічний синдром, гемостаз

 

Состояние системы гемостаза и геморрагические проявления у больных легкими формами дезагрегационных тромбоцитопатий

В.В. Томилин

Цель работы — изучить состояние системы гемостаза и спектр геморрагических симптомов при легких формах дезагрегационных тромбоцитопатий (ДТ).

Материалы и методы. Объект исследования — 101 больной ДТ в возрасте от 1 до 49 лет. Группы сравнения составили 55 практически здоровых людей. Все пациенты находились на диспансерном учете в отделении хирургической гематологии и гемостазиологии ГУ «Институт гематологии и трансфузиологии АМН Украины» (Киев). Исследования системы гемостаза проводили согласно рекомендациям ВОЗ.

Результаты и обсуждение. У больных ДТ наиболее частыми геморрагическими симптомами являются: носовые кровотечения (50—100 %), ювенильные маточные кровотечения (84,6 %), кровотечения после операции (68,4—100 %), после удаления зубов (66,7—85,7 %), послеродовые кровотечения (45,5 %). Высокоспециализированные тесты позволяют провести раннюю диагностику ДТ.

Выводы. Первичную диагностику легких форм ДТ у лиц женского пола проводят в более позднем возрасте, чем у больных мужского пола. Показатели длительности кровотечения, агрегации тромбоцитов к физиологическим агонистам статистически не отличались между группами исследования и достоверно (p < 0,05) отличались от аналогичных показателей всех трех контрольных групп. У больных легкими формами ДТ существует высокая вероятность возникновения кровотечений после операции, удаления зубов, послеродовых кровотечений. Для профилактики геморрагического синдрома перед оперативными вмешательствами у больных с кровотечениями в анамнезе необходимо проводить высокоспециализированные лабораторные тесты для своевременной диагностики легких форм ДТ.



Ключевые слова: тромбоцитопатия, геморрагический синдром, гемостаз

7. Оригінальні дослідження

 

Віддалені наслідки алогерніопластики післяопераційних гриж черевної стінки

В.Д. Шейко, Д.Г. Дем'янюк, В.І. Ляховський, О.А. Крижановський, П.П. Сакевич

Мета роботи — дослідити віддалені наслідки алогерніопластики післяопераційних гриж.

Матеріали і методи. За період 2004—2007 рр. в клініці спостерігали 104 хворих, оперованих з приводу післяопераційної грижі передньої стінки живота. Чоловіків було 49 (47,1 %), жінок — 55 (52,9 %). Середній вік оперованих становив 59 років. Грижі з’явилися в середньому через 2—7 років після оперативного втручання. Рецидивні грижі мали місце у 18 осіб, защемлені — у 3. Грижі серединні малого розміру діагностовано у 23 (22,1 %) пацієнтів, серединні середнього розміру — у 37 (35,6 %), серединні обширні — у 30 (28,8 %), велетенські грижі — у 6 (5,8 %), грижі бокового відділу живота — у 8 (7,7 %), множинні грижі рубця — у 83 (79,8 %), невправну грижу — у 19 (18,3 %). В алгоритм обстеження включали УЗД, комп’ютерну томографію. Хворих оперували під ендотрахеальним знеболюванням.

Результати та обговорення. У 59 осіб змушені були виконати симультанні втручання: роз’єднання злук, резекцію тонкої кишки. Для пластики грижових воріт використовували синтетичні трансплантати — сітку хірургічну. Віддалені наслідки лікування дослідили у 65 осіб. Почувають себе добре 72,3 %, задовільно — 20 %, незадовільно — 7,6 % осіб. Продовжують працювати, ведуть активний спосіб життя 92,3 % оперованих. Рецидив грижі мав місце у 3 (4,6 %) осіб.

Висновки. Після перенесеної операції з приводу післяопераційної вентральної грижі почувають себе добре 72,3 %, задовільно — 20 %, незадовільно — 7,6 % осіб. Продовжують працювати, ведуть активний спосіб життя 92,3 % осіб. Рецидив грижі трапився у 3 (4,6 %) осіб.



Ключові слова: післяопераційні грижі, алогерніопластика, віддалені наслідки

 

Отдаленные результаты аллогерниопластики послеоперационных грыж брюшной стенки

В.Д. Шейко, Д.Г. Демьянюк, В.И. Ляховский, А.А. Крыжановский, П.П. Сакевич

Цель работы — исследовать отдаленные результаты аллогерниопластики послеоперационных грыж.

Материалы и методы. За период 2004—2007 гг. в клинике наблюдали 104 больных, оперированных по поводу послеоперационных грыж передней стенки живота. Мужчин было 49 (47,1 %), женщин — 55 (52,9 %). Средний возраст оперированных — 59 лет. Грыжи появлялись в среднем через 2—7 лет после оперативного вмешательства. Рецидивные грыжи имели место у 18 больных, ущемленные — у 3. Грыжи срединные малого размера диагностировали у 23 (22,1 %), срединные среднего размера — у 37 (35,6 %), срединные обширные — у 30 (28,8 %), гигантские грыжи — у 6 (5,8 %), грыжи бокового отдела живота — у 8 (7,7 %), множественные грыжи рубца — у 83 (79,8 %), невправимую грыжу — у 19 (18,3 %) оперированных. В алгоритм обследования включали УЗИ, компьютерную томографию. Больных оперировали под эндотрахеальным обезболиванием.

Результаты и обсуждение. У 59 больных вынуждены были выполнить симультанные вмешательства: разъединение спаек, резекцию тонкой кишки. Для пластики грыжевых ворот использовали синтетические трансплантаты — сетку хирургическую. Отдаленные результаты лечения исследовали у 65 оперированных. Чувствуют себя хорошо 72,3 %, удовлетворительно — 20 %, неудовлетворительно — 7,6 % пациентов. Продолжают работать, ведут активный способ жизни 92,3 % оперированных. Рецидив грыжи имел место у 3 (4,6 %) больных.

Выводы. После перенесенной операции по поводу послеоперационной вентральной грыжи чувствуют себя хорошо 72,3 %, удовлетворительно — 20 %, неудовлетворительно — 7,6 % пациентов. Продолжают работать, ведут активный образ жизни 92,3 % человек. Рецидив грыжи возник у 3 (4,6 %) человек.



Ключевые слова: послеоперационные грыжи, аллогерниопластика, отдаленные результаты

8. Оригінальні дослідження

 

Спосіб симультанної лапароскопічної холецистектомії та відкритої алопластики грижі живота

О.В. Чиньба, В.Г. Яцентюк, В.О. Дубенець, О.В. Мамонов

Мета роботи — повідомлення про спосіб оперативного лікування, який полягає в одночасному виконанні лапароскопічної холецистектомії та алопластики вентральної грижі.

Матеріали і методи. За період 2006—2008 рр. у І хірургічному відділенні міської клінічної лікарні № 15 м. Києва та Київському центрі хірургії гриж живота апробовано оригінальний спосіб симультанної лапароскопічної холецистектомії та відкритої алогерніопластики у 27 пацієнтів з поєднаною патологією — калькульозним холециститом та грижею живота. Спосіб оперативного втручання дає змогу видалити жовчний міхур крізь грижовий дефект з наступним виконанням відкритої преперитонеальної алогерніопластики. Для профілактики тромбоемболічних ускладнень призначали низькомолекулярний гепарин — еноксапарин («Клексан» виробництва «Sanofi-Aventis»). У пацієнтів з помірним ризиком венозних тромбоемболій застосовували 20 мг еноксапарину, з високим ризиком — 40 мг еноксапарину 1 раз на добу протягом 5—7 діб.

Результати та обговорення. Відмінністю способу симультанної лапароскопічної холецистектомії від відкритої алопластики вентральної грижі є те, що лапароскопічну холецистектомію виконують через відкритий доступ до грижового дефекту з видаленням жовчного міхура через грижовий дефект, а потім виконують відкриту преперитонеальну алогерніопластику без натягу тканин. Це дає змогу зменшити кількість розрізів на черевній стінці, зменшити травмування тканин і знизити можливість розвитку ускладнень. Преперитонеальну герніопластику виконують відкрито з мінідоступу, що забезпечує надійне закриття грижового дефекту і сприяє зниженню можливості рецидиву грижі.

Висновки. Розроблений спосіб хірургічного лікування є якісно новим підходом до лапароскопічної холецистектомії у пацієнтів з грижею живота. Він дає змогу позбутися декількох захворювань одночасно з мінімальною травмою черевної стінки, з низьким відсотком післяопераційних ускладнень (3,7%) та рецидивів грижі, а також скоротити строки реабілітації пацієнтів.



Ключові слова: калькульозний холецистит, грижі передньої черевної стінки, лапароскопічна холецистектомія, алогерніопластика

 

Способ симультанной лапароскопической холецистэктомии и открытой аллопластики грыжи живота

О.В. Чиньба, В.Г. Яцентюк, В.А. Дубенец, О.В. Мамонов

Цель работы — сообщение о способе оперативного лечения, который заключается в одномоментном выполнении лапароскопической холецистэктомии и аллопластики вентральной грыжи.

Материалы и методы. За период с 2006 по 2008 год в І хирургическом отделении городской клинической больницы № 15 г. Киева и Киевском центре хирургии грыж живота апробирован способ симультанной лапароскопической холецистэктомии и открытой аллогерниопластики у 27 пациентов с калькулезным холециститом в сочетании с грыжей живота. Этот способ позволяет удалить желчный пузырь через грыжевой дефект с последующим выполнением открытой преперитонеальной аллогерниопластики. Для профилактики тромбоэмболических осложнений назначали низкомолекулярный гепарин — эноксапарин («Клексан» производства «Sanofi-Aventis»). У пациентов с умеренным риском венозных тромбоэмболий применяли 20 мг эноксапарина, с высоким риском — 40 мг эноксапарина 1 раз в сутки в течение 5—7 суток.

Результаты и обсуждение. Отличием способа симультанной лапароскопической холецистэктомии от открытой аллопластики вентральной грыжи является то, что лапароскопическую холецистэктомию выполняют через открытый доступ к грыжевому дефекту с удалением желчного пузыря через грыжевой дефект, а потом выполняют открытую преперитонеальную аллогерниопластику без натяжения тканей. Это позволяет уменьшить количество разрезов на брюшной стенке, уменьшить травмирование тканей и снизить возможность развития осложнений. Преперитонеальная герниопластика выполняется открыто из минидоступа, что обеспечивает надежное закрытие грыжевого дефекта и способствует снижению вероятности рецидивирования грыжи.

Выводы. Разработанный способ оперативного вмешательства является качественно новым подходом к лапароскопической холецистэктомии у пациентов с грыжей живота. Он позволяет избавиться одновременно от нескольких болезней с минимальной травмой брюшной стенки, с низким процентом послеоперационных осложнений (3,7 %) и рецидивов грыж, а также сократить сроки реабилитации пациентов.



Ключевые слова: калькулезный холецистит, грыжи передней брюшной стенки, лапароскопическая холецистэктомия, аллогерниопластика

9. Оригінальні дослідження

 

Віддалені гематоми після ендопротезування молочних залоз

В.Д. Пінчук, О.В. Тимофій

Мета роботи — встановити причини виникнення запізнілих гематом після ендопротезування молочних залоз, розробити тактику лікування та профілактику. Матеріали і методи. З 1996 року в Київському міському центрі пластичної мікрохірургії та естетичної медицини виконано 556 операцій з приводу збільшення молочних залоз. З них 294 — з розміщенням імплантатів у ретропекторальному (частково субпекторально або повністю субмускулярно) просторі та 262 — у ретромамарному (субмамарно або субфасціально). У 99 % пацієнтів застосовували активний дренаж перші 2—3 доби після операції. Оперативні доступи здебільшого обирали пацієнти: інфрамамарний — у 55 % випадків, періареолярний — у 25 %, трансаксилярний — у 20 %. Імплантати в усіх випадках застосовували текстуровані, анатомічної чи круглої форми, 4 провідних фірм на ринку України (McGhan, Mentor, Polytech, PIP). Результати та обговорення. Формування віддалених гематом відбувається у пухкому просторі між листками сполучнотканинної капсули навколо імплантата та за рахунок розриву перикапсулярних судин. Провокуючим фактором може бути надмірне фізичне навантаження чи вплив зовнішніх чинників. Запропоновано алгоритм лікування залежно від терміну та клініки розвитку гематоми і ступеня капсулярної контрактури. Профілактикою є запобігання утворенню капсулярної контрактури та формуванню подвійної капсули навколо імплантата. Висновки. Імплантати з «ефективною» текстурованою поверхнею можуть бути причиною інтракапсулярної гематоми. Всі виявлені гематоми необхідно евакуювати, щоб запобігти розвитку капсулярної контрактури.

Ключові слова: віддалена гематома, капсулярна контрактура, ендопротезування молочних залоз.

 

Отдаленные гематомы после эндопротезирования молочных желез

В.Д. Пинчук, О.В. Тимофей

Цель работы — установить причины возникновения отдаленных гематом после эндопротезирования молочных желез, разработать тактику лечения и профилактики.

Материалы и методы. С 1996 года в Киевском городском центре пластической микрохирургии и эстетической медицины выполнено 556 операций по поводу увеличения молочных желез. Из них 294 — с размещением имплантатов в ретропекторальном (частично субпекторально или полностью субмускулярно) пространстве та 262 — в ретромаммарном (субмаммарно или субфасциально). У 99 % пациентов использовали активный дренаж первые 2—3 суток после операции. Оперативные доступы в основном выбирали пациенты: инфрамаммарный — в 55 % случаев, периареолярный — в 25 %, трансаксилярный — в 20 %. Имплантаты во всех случаях использовали текстурированные, анатомической или круглой формы, 4 ведущих фирм на рынке Украины (McGhan, Mentor, Polytech, PIP).

Результаты и обсуждение. Формирование поздних гематом происходит в рыхлом пространстве между слоями соединительнотканной капсулы вокруг имплантата за счет разрыва перикапсулярных сосудов. Провокационным фактором может быть чрезмерная физическая нагрузка или влияние внешних факторов. Предложен алгоритм лечения в зависимости от срока и клиники развития гематомы степени капсулярной контрактуры. Профилактикой является предотвращение образования капсулярной контрактуры и формирования двойной капсулы вокруг имплантата.

Выводы. Имплантаты с «эффективной» текстурированной поверхностью могут быть причиной интракапсулярной гематомы. Все обнаруженные гематомы необходимо эвакуировать, чтобы избежать развития капсулярной контрактуры.



Ключевые слова: отдаленная гематома, капсулярная контрактура, эндопротезирование молочных желез

10. Оригінальні дослідження

 

Панельна фіксація фрагментів груднино-реберного каркасу при тяжкій закритій травмі грудної клітки

Я.Г. Колкін, Є.С. Першин, Д.В. Вегнер

Мета роботи — підвищення ефективності лікування хворих з фрагментарними переломами кісткового каркасу грудей за допомогою застосування корегуючих панелей.

Матеріали і методи. Наведено результати лікування 33 хворих (27 чоловіків і 6 жінок) із флотуючими переломами кісткового каркасу грудей, які перебували на обстеженні та лікуванні в клініці хірургії ім. К.Т. Овнатаняна, за період 2003—2008 рр. Методи дослідження були стандартними.

Результати та обговорення. Автори наполягають на ранньому проведенні панельної фіксації груднино-реберного каркасу в цієї категорії потерпілих. У клініці застосовується пристрій (патент Російської Федерації № 2042341) для корекції комбінованих пошкоджень ребер і груднини. Це дало змогу досягти видужання у 95,3 % пацієнтів. Ускладнень не спостерігали.

Висновки. Використання пристрою власної конструкції дало змогу значно звузити показання до трахеостомії і тривалої штучної вентиляції легень, знизити рівень летальності при флотуючих переломах кісткового каркасу грудей з 16,6 до 4,7 %.



Ключові слова: кістковий каркас грудей, флотуючі переломи, корегуюча панель

 

Панельная фиксация фрагментов грудино-реберного каркаса при тяжелой закрытой травме груди

Я.Г. Колкин, Е.С. Першин, Д.В. Вегнер

Цель работы — повышение эффективности лечения больных с фрагментарными переломами костного каркаса груди с помощью корригирующих панелей.

Материалы и методы. Представлены результаты лечения 33 больных (27 мужчин и 6 женщин) с флотирующими переломами костного каркаса груди, находившихся на обследовании и лечении в клинике хирургии им. К.Т. Овнатаняна, за период 2003—2008 гг. Методы исследования были стандартными.

Результаты и обсуждение. Авторы настаивают на раннем проведении панельной фиксации грудино-реберного каркаса у этой категории пострадавших. В клинике применяется устройство (патент Российской Федерации № 2042341) для коррекции комбинированных повреждений ребер и грудины. Это позволило достичь выздоровления у 95,3 % пациентов. Осложнений не наблюдали.

Выводы. Использование устройства собственной конструкции позволило значительно сузить показания к трахеостомии и длительной искусственной вентиляции легких, снизить уровень летальности при флотирующих переломах костного каркаса груди с 16,6 до 4,7 %.



Ключевые слова: костный каркас груди, флотирующие переломы, корригирующая панель

11. Оригінальні дослідження

 

Хірургічне лікування компресійного синдрому середостіння, зумовленого компресією дихальних шляхів

А.Г. Краснояружський

Мета роботи — вивчити безпосередні і віддалені результати хірургічної корекції компресійного синдрому середостіння (КСС) з допомогою реконструктивних операцій на органах середостіння.

Матеріали і методи. За період 1998—2008 рр. компресію трахеобронхеального дерева виявлено у 38 хворих. Розподіл хворих на групи проводили з урахуванням рівня обструкції і ступеня інвазії пухлини в трахеобронхеальне дерево.

Результати та обговорення. Залежно від характеристик трахеобронхеальної обструкції відзначені особливості клінічної симптоматики захворювання. Найскладнішим варіантом для надання медичної допомоги є біфуркаційний рівень обструкції пухлиною трахеобронхеального дерева. В більшості випадків таке розташування пухлини свідчило про крайню задавненість процесу із залученням сусідніх судинних утворень. В разі однобічного ураження пухлиною головного бронха може бути виконане видалення пухлини середостіння з однобічною пульмонектомією. Частішими є випадки ураження часткового або сегментарного бронха. У цих випадках видалення пухлини поєднується з лобектомією, сегментектомією або атиповою резекцією легені.

Висновки. Тактика лікування хворих з КСС залежить від рівня обструкції трахеобронхеального дерева і ступеня інвазії пухлини. Мініінвазивні діагностичні і лікувальні технології дають змогу підвищити ефективність лікування хворих з КСС, зумовленим компресією дихальних шляхів.



Ключові слова: компресійний синдром середостіння, трахеобронхеальна обструкція, хірургічна корекція

 

Хирургическое лечение компрессионного синдрома средостения, обусловленного компрессией дыхательных путей

А.Г. Краснояружский

Цель работы — изучить непосредственные и отдаленные результаты хирургической коррекции компрессионного синдрома средостения (КСС) с помощью реконструктивных операций на органах средостения.

Материалы и методы. За период с 1998 г. по 2008 г. компрессию трахеобронхеального дерева выявлено у 38 больных. Распределение больных на группы осуществили с учетом уровня обструкции и степени инвазии опухоли в трахеобронхеальное дерево.

Результаты и обсуждение. В зависимости от характеристик трахеобронхеальной обструкции отмечены особенности клинической симптоматики заболевания. Наиболее трудным вариантом для оказания медицинской помощи является бифуркационный уровень обструкции опухолью трахеобронхеального дерева. В большинстве случаев такое расположение опухоли свидетельствовало о крайней запущенности процесса с вовлечением соседних сосудистых образований. В случае одностороннего поражения опухолью главного бронха может быть выполнено удаление опухоли средостения с односторонней пульмонэктомией. Более частыми являются случаи поражения долевого либо сегментарного бронха. В этих случаях удаление опухоли сочетают с лобэктомией, сегментэктомией либо атипичной резекцией легкого.

Выводы. Тактика лечения больных с КСС зависит от уровня обструкции трахеобронхеального дерева и степени инвазии опухоли. Миниинвазивные диагностические и лечебные технологии позволяют повысить эффективность лечения больных с КСС, обусловленным компрессией дыхательных путей.



Ключевые слова: компрессионный синдром средостения, трахеобронхеальная обструкция, хирургическая коррекция

12. Оригінальні дослідження

 

Аналіз пункційно-дренуючих підшкірних втручань у лікуванні гострих/підгострих кіст підшлункової залози із застосуванням внутрішньотканинного електрофорезу та екстракту тканин пуповини

В.В. Преподобний, В.І. Мамчич, І.В. Шинкаренко

Мета роботи – проаналізувати ефективність використання внутрішньотканинного електрофорезу (ВТЕФ) і екстракту тканин пуповини (ЕТП) у хворих з гострими/підгострими кістами підшлункової залози.

Матеріали і методи. Хворим основної групи (19 осіб) після введення в порожнину кісти ЕТП проводили ВТЕФ за модифікованою методикою В.Д. Фундюра. Введення ЕПТ у порожнину кісти здійснювали через дренаж, заведений у порожнину кісти під контролем УЗД та за допомогою пункційного датчика. Хворим групи порівняння (10 осіб) дренування порожнини кісти підшлункової залози здійснювали звичайними методами.

Результати та обговорення. Встановлено, що використання ВТЕФ та ЕТП сприяє збільшенню функціональної активності клітин крові, що поліпшує кооперацію факторів неспецифічного імунного захисту (збільшення фракцій комплементів С3, С4), спричиняє ефективну елімінацію циркулюючих імунних комплексів. Титр нормальних антитіл через 10 діб після операції в 2,1 разу перевищував аналогічний показник у хворих, які отримували звичайний комплекс лікування. Використання ВТЕФ та ЕП сприяло підвищенню ефективності кооперації Т- і В-лімфоцитів (їхня кількість на 10-ту добу у хворих основної групи була в 1,3 разу більшою, ніж у хворих групи порівняння), інтенсифікації синтезу імуноглобулінів (на 10-ту добу вміст IgG у крові хворих основної групи зростав, тоді як у хворих групи порівняння зменшувався).

Висновки. Використання в післяопераційний період ВТЕФ та ЕТП сприяло збільшенню кількості мононуклеарних клітин крові, їхньої функціональної активності, що супроводжувалося поліпшенням кооперації факторів неспецифічного імунного захисту, елімінації циркулюючих імунних комплексів та активізацією системи комплемента.



Ключові слова: кіста підшлункової залози, екстракт тканин пуповини, внутрішньотканинний електрофорез

 

Анализ пункционно-дренирующих подкожных вмешательств в лечении острых/подострых кист поджелудочной железы с применением внутритканевого электрофореза и экстракта тканей пуповины

В.В. Преподобный, В.И. Мамчич, И.В. Шинкаренко

Цель работы — проанализировать эффективность использования внутритканевого электрофореза (ВТЭФ) и экстракта тканей пуповины (ЭТП) у больных с острыми/подострыми кистами поджелудочной железы.

Материалы и методы. Больным основной группы (n = 19) после введения в полость кисты ЭТП проводили ВТЭФ по модифицированной методике В.Д. Фундюра. Введение ЭТП в полость кисты осуществляли через дренаж, заведенный в полость кисты под контролем УЗИ и с помощью пункционного датчика. Больным группы сравнения (n = 10) дренирование полости кисты поджелудочной железы осуществляли обычными методами.

Результаты и обсуждение. Установлено, что использование ВТЭФ и ЭТФ способствует увеличению функциональной активности клеток крови, что улучшает кооперацию факторов неспецифической иммунной защиты (увеличение фракций комплементов С3, С4), вызывает эффективную элиминацию циркулирующих иммунных комплексов. Титр нормальных антител через 10 дней после операции в 2,1 раза превышал аналогичный показатель у больных, которые получали обычный комплекс лечения. Использование ВТЭФ и ЭТП способствовало повышению эффективности кооперации Т- и В- лимфоцитов (их количество на 10-е сутки у больных основной группы было в 1,3 раза больше, чем у больных группы сравнения), интенсификации синтеза иммуноглобулинов (на 10-е сутки содержание IgG в крови больных основной группы возросло, тогда как у больных группы сравнения уменьшилось).

Выводы. Использование в послеоперационный период ВТЭФ и ЭТП способствует увеличению количества мононуклеарных клеток крови, их функциональной активности, что сопровождается улучшением кооперации факторов неспецифической иммунной защиты, элиминации циркулирующих иммунных комплексов и активизацией системы комплемента.



Ключевые слова: киста поджелудочной железы, экстракт тканей пуповины, внутритканевый электрофорез

13. Оригінальні дослідження

 

Ультразвукова діагностика рецидивного ураження регіонарних лімфатичних вузлів у хворих на рак слизової порожнини рота, глотки і гортані

О.О. Галай

Мета роботи – визначення можливостей ультразвукової діагностики метастазів у лімфатичні вузли шиї у хворих з пухлинами слизової порожнини рота, глотки і гортані після радикального лікування.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати ультрасонографічного обстеження 96 хворих на місцево-поширений рак слизової порожнини рота, глотки та гортані з T2–4N0–2M0 після радикального лікування в 2003–2007 рр. Усім хворим проведено оперативне втручання на первинному вогнищі, а за наявності регіонарних метастазів (51 пацієнт) – лімфаденектомію у необхідному обсязі. Обстеження проводили за допомогою апаратів «EUB-405» фірми «Hitachi» з використанням датчика частотою 7,5 МГц і «SSD-5000» фірми «Aloka» з мультичастотним датчиком.

Результати та обговорення. Метастази в регіонарні лімфатичні вузли шиї виявлено при ультразвуковому дослідженні у 55 (57,3 %) хворих: у 24 (25 %) випадках через 6 міс після проведення радикального лікування, а у 31 (32,3 %) – через 12 міс. У 4 хворих візуалізовано патологічно змінені лімфатичні вузли у проекції ложа проведеної радикальної лімфаденектомії (операція Крайля). В 39 пацієнтів метастази виявлено на боці розташування первинного вогнища, в 12 – контрлатерально. Найчастіше спостерігали ураження лімфатичних вузлів краніо- і медіоюгулярної груп – у 23,6 і 25,5 % випадках відповідно. Патологічно змінені лімфатичні вузли, які не виявлялися пальпаторно, ехографічно діагностовано у 9 (9,4 %) хворих. У всіх пацієнтів діагноз верифіковано цитологічно після пункційної біопсії.

Висновки. Проведення ультразвукового обстеження з використанням комплексу ехографічних і діагностичних критеріїв оцінки стану лімфатичних вузлів шиї у хворих, оперованих з приводу раку слизової порожнини рота, глотки і гортані, сприятиме більш ранньому виявленню рецидивів і, відповідно, призначенню адекватного лікування.



Ключові слова: пухлини голови та шиї, метастази в шийні лімфовузли, ультразвукова діагностика

 

Ультразвуковая диагностика рецидивирующего поражения регионарных лимфатических узлов у больных раком слизистой полости рта, глотки и гортани

О.О. Галай

Цель работы — определение возможностей ультразвуковой диагностики метастазов в лимфатические узлы шеи у больных с опухолями слизистой полости рта, глотки и гортани после радикального лечения.

Материалы и методы. Проанализированы результаты ультрасонографического обследования 96 больных с местнораспространенным раком слизистой полости рта, глотки и гортани с T2—4N0—2M0 после радикального лечения в 2003—2007 гг. Всем больным проведено оперативное вмешательство на первичном очаге, а при наличии регионарных метастазов (51 пациент) — лимфаденэктомию в необходимом объеме. Исследование проводили с помощью аппаратов «EUB-405» фирмы «Hitachi», с использованием датчика частотой 7,5 МГц и «SSD-5000» фирмы «Aloka» с мультичастотным датчиком.

Результаты и обсуждение. Метастазы в регионарные лимфоузлы шеи выявлены при ультразвуковом исследовании у 55 (57,3 %) больных: в 24 (25 %) случаях через 6 мес после проведения радикального лечения, а в 31 (32,3 %) — через 12 мес. У 4 больных визуализированы патологически измененные лимфоузлы в проекции ложа проведенной радикальной лимфаден эктомии (операция Крайля). У 39 пациентов метастазы выявлены на стороне локализации первичного очага, а у 12 — контрлатерально. Наиболее часто наблюдали поражение лимфатических узлов кранио- и медиоюгулярной групп — в 23,6 и 25,5 % случаях соответственно. Непальпируемые патологически измененные лимфатические узлы эхографически диагнос тированы у 9 (9,4 %) больных. У всех пациентов диагноз верифицирован цитологически после пункционной биопсии.

Выводы. Проведение ультразвукового обследования с использованием комплекса эхографических и диагностических критериев оценки состояния лимфатических узлов шеи у больных, оперированных по поводу рака слизистой полости рта, глотки и гортани, будет способствовать более раннему выявлению рецидивов и, соответственно, назначению адекватного лечения.



Ключевые слова: опухоли головы и шеи, метастазы в лимфоузлы, ультразвуковая диагностика

14. Випадок з практики

 

Перший досвід застосування колоректальних стентів у лікуванні ускладнених форм колоректального раку

С.П. Одарченко, Д.Б. Болюх, А.В. Золотаренко, П.Я. Одарченко, А.П. Ковальчук

Мета роботи — описання випадку застосування колоректального стента в лікуванні хворого з колоректальним раком для полегшення симптомів кишкової непрохідності.

Матеріали і методи. В хірургічне відділення Вінницького обласного клінічного онкологічного диспансеру було госпіталізовано хворого П., 73 років, з діагнозом: рак середньоампулярного відділу прямої кишки G2pT3NxM0 II ст., II клінічна група, хронічна механічна товстокишкова непрохідність. За даними фіброколоноскопії (ФКС) екзофітна пухлина розташовувалася в середньоампулярному відділі прямої кишки (з 10 по 15 см) та перекривала її просвіт. Для усунення непрохідності та можливості подальшого проведення радикального курсу променевої терапії з радіомодифікацією застосували колоректальний стент виробництва корпорації «M.I.Tech» Hanarostent, покритий оболонкою, який не заважає проведенню магнітно-резонансної томографії.

Результати та обговорення. Виконання радикального оперативного втручання хворому було протипоказане через тяжку супутню патологію: множинний атеросклероз коронарних та церебральних судин, йому двічі стентували ліву коронарну та ліву загальну сонну артерії. За допомогою колоноскопа хворому в прямій кишці (виходячи на відстань 2 см за межі пухлини в її дистальній та проксимальній частині) встановлено колоректальний стент, покритий оболонкою, довжиною 110 мм. Через 4 дні після встановлення стента проведено контрольну ФКС, під час якої виявлено: просвіт кишки становить 20 мм, вільнопрохідний для ендоскопа та калових мас.

Висновки. Колоректальні стенти застосовують для полегшення явищ кишкової непрохідності при раку прямої кишки для підготовки до планового хірургічного втручання, що дає змогу провести передопераційний курс променевої терапії з подальшим радикальним одномоментним оперативним втручанням. Застосування стентів у хворих дає змогу запобігти ургентній колостомії і значно поліпшити якість життя хворих.



Ключові слова: колоректальний рак, лікування, колоректальні стенти

 

Первый опыт применения колоректальных стентов в лечении осложненных форм колоректального рака

С.П. Одарченко, Д.Б. Болюх, А.В. Золотаренко, П.Я. Одарченко, А.П. Ковальчук

Цель работы – описание случая применения колоректального стента в лечении больного с колоректальным раком для облегчения симптомов кишечной непроходимости.

Материалы и методы. В хирургическое отделение Винницкого областного клинического онкологического диспансера поступил больной П., 73 года, с диагнозом: рак среднеампулярного отдела прямой кишки G2pT3NxM0 II ст., II клиническая группа, хроническая механическая толстокишечная непроходимость. По данным фиброколоноскопии (ФКС), экзофитная опухоль располагалась в среднеампулярном отделе прямой кишки (с 10 по 15 см) и перекрывала ее просвет. Для устранения непроходимости и возможности последующего проведения радикального курса лучевой терапии с радиомодификацией применили колоректальный стент производства корпорации «M.I.Tech» Hanarostent, покрытый оболочкой, не мешающий проведению магнитно-резонансной томографии.

Результаты и обсуждение. Выполнение радикального оперативного вмешательства больному было противопоказано из-за тяжелой сопутствующей патологии: множественный атеросклероз коронарных и церебральных сосудов, ему дважды стентировали левую коронарную и левую общую сонную артерии. С помощью колоноскопа больному в прямой кишке (выходя по 2 см за пределы опухоли в ее дистальной и проксимальной части) установлен колоректальный стент, покрытый оболочкой, длиной 110 мм. Через 4 дня после установки стента проведена контрольная ФКС, во время которой обнаружено: просвет кишки составляет 20 мм, свободно проходим для эндоскопа и каловых масс.

Выводы. Колоректальные стенты применяют для облегчения явлений кишечной непроходимости при раке прямой кишки для подготовки к плановому хирургическому вмешательству, что позволяет провести предоперационный курс лучевой терапии с последующим радикальным одномоментным оперативным вмешательством. Применение стентов у больных позволяет избежать ургентной колостомии и значительно улучшить качество жизни больных.



Ключевые слова: колоректальный рак, лечение, колоректальные стенты

15. Огляди

 

Сучасний стан діагностики та хіругічного лікування хронічної критичної ішемії нижніх кінцівок у хворих на цукровий діабет

Б.М. Коваль

Проаналізовано сучасні методи діагностики і лікування хронічної критичної ішемії нижніх кінцівок (ХКІНК) у хворих на цукровий діабет (ЦД). Наведено дані про виживаність хворих з ХКІНК, показники летальності, подано характеристику ампутацій. Розглянуто проблему вибору методу хірургічного лікування хворих з дистальним ураженням артеріального русла нижніх кінцівок на тлі ЦД. Проаналізовано застосування реконструктивних і паліативних операцій у лікуванні атеросклеротичних уражень при ХКІНК у хворих на ЦД.

Ключові слова: хронічна критична ішемія нижніх кінцівок, хірургічне лікування, цукровий діабет

 

Современное состояние диагностики и хиругического лечения хронической критической ишемии нижних конечностей у больных сахарным диабетом

Б.М. Коваль

Проанализированы современные методы диагностики и лечения хронической критической ишемии нижних конечностей (ХКИНК) у больных сахарным диабетом (СД). Приведены данные о выживаемости больных с ХКИНК, показатели летальности, дана характеристика ампутаций. Рассмотрена проблема выбора метода хирургического лечения больных с дистальным поражением артериального русла нижних конечностей на фоне СД. Проанализировано применение реконструктивных и паллиативных операций в лечении атеросклеротических поражений при ХКИНК у больных СД.

Ключевые слова: хроническая критическая ишемия нижних конечностей, хирургическое лечение, сахарный диабет

16. Огляди

 

Лікування хворих із гострим тромбозом глибоких вен нижніх кінцівок

М.М. Волошин

Висвітлено показання та методи лікування хворих із гострим тромбозом глибоких вен нижніх кінцівок. Наведено результати рандомізованих досліджень щодо використання хірургічної тромбоектомії, системної та регіональної тромболітичної терапії у хворих із гострим тромбозом глибоких вен нижніх кінцівок.

Ключові слова: гострий тромбоз глибоких вен нижніх кінцівок, лікування, тромболізис

 

Лечение больных с острым тромбозом глубоких вен нижних конечностей

М.М. Волошин

Описаны показания и методы лечения больных с острым тромбозом глубоких вен нижних конечностей. Приведены результаты рандомизированных исследований относительно использования хирургической тромбоэктомии, системной и регионарной тромболитической терапии у больных с острым тромбозом глубоких вен нижних конечностей.

Ключевые слова: острый тромбоз глубоких вен нижних конечностей, лечение, тромболизис

17. Огляди

 

Абдомінопластика: історія розвитку, сучасний стан і алгоритм вибору методу операції

В.В. Храпач, О.В. Балабан, І.А. Назаренко, Д.В. Унукович

Представлено огляд літератури з абдомінопластики, історії розвитку хірургічних втручань. Наведено класифікації та алгоритм вибору операції, описано методики операцій залежно від типу дефекту передньої черевної стінки.

Ключові слова: абдомінопластика, ліпоскульптура, операції на передній черевній стінці

 

Абдоминопластика: история развития, современное состояние и алгоритм выбора метода операции

В.В. Храпач, О.В. Балабан, И.А. Назаренко, Д.В. Унукович

Представлен обзор литературы по абдоминопластике, истории развития хирургических вмешательств. Приведены классификации и алгоритм выбора операции, описаны методики операции в зависимости от типа дефекта передней брюшной стенки.

Ключевые слова: абдоминопластика, история, липоскульптура, операции на передней брюшной стенке

18. Огляди

 

Передумови реваскуляризації стегново-підколінного сегмента у хворих з критичною ішемією нижніх кінцівок

С.М. Геник

Критична ішемія нижніх кінцівок розвивається при ураженнях глибокої, підколінної та гомілкових артерій. У формуванні колатерального кровотоку при оклюзії в стегново-підколінному сегменті беруть участь усі постійні гілки підколінної артерії. Колатеральний шлях глибокої артерії стегна складається з декількох основних зон формування фізіологічних анастомозів. Магістральна мережа притоків глибокої артерії стегна формується з поверхневої стегнової артерії на рівні гунтерового каналу і підколінної артерії. З постійних гілок стегнової артерії в гунтеровому каналі найчастіше створюють колатеральний кровотік з гілками підколінної артерії: у верхньому відрізку — окісна артерія, в середній третині — низхідна артерія коліна, в нижньому відділі — м’язово-суглобова артерія.

Ключові слова: колатеральний кровотік, глибока артерія стегна, підколінна артерія, гунтерів канал, об'ємний кровотік

 

Предпосылки реваскуляризации бедренно-подколенного сегмента у больных с критической ишемией нижних конечностей

С.Н. Геник

Критическая ишемия нижних конечностей развивается при поражениях глубокой, подколенной и бедренных артерий. В формировании коллатерального кровотока при окклюзии в бедренно-подколенном сегменте принимают участие все постоянные ветви подколенной артерии. Коллатеральный путь глубокой артерии бедра состоит из нескольких основных зон формирования физиологических анастомозов. Магистральная сеть притоков глубокой артерии бедра формируется из поверхностной бедренной артерии на уровне гунтерового канала и подколенной артерии. Из постоянных веток бедренной артерии в гунтеровом канале наиболее часто образуют коллатеральный кровоток с ветками подколенной артерии: в верхнем отделе — надкостничная артерия, в средней трети — нисходящая артерия колена, в нижнем отделе — мышечно-суставная артерия.

Ключевые слова: коллатеральный кровоток, глубокая артерия бедра, подколенная артерия, гунтеров канал, объемный кровоток


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»