Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№2(30) // 2009

 

Обкладинка

 

1. Оригінальні дослідження

 

Тромболітична терапія в лікуванні хворих з гострими венозними тромбозами нижніх кінцівок

В.Г. Мішалов, Л.Ю. Маркулан, Д.С. Миргородський

Мета роботи — визначити ефективність тромболітичної терапії (ТЛТ) із застосуванням активатору плазміногену — альтеплазе (препарат «Актилізе» виробництва «Boehringer Іngelheim») у хворих з тромбозом глибоких вен нижніх кінцівок (ТГВНК) у різні строки післятромботичного періоду.

Матеріали і методи. У дослідження включено 41 хворого з ТГВНК, які проходили обстеження та лікування в центральній міській клінічній лікарні м. Києва у період 2003—2008 рр. Чоловіків було 23, жінок — 18 віком від 31 до 72 років, у середньому (52 ± 4,8) року. Усім хворим проведено ТЛТ за допомогою альтеплазе (t-PA) у дозі 1 мг/кг (максимально — 100 мг) з подальшим введенням прямих антикоагулянтів (еноксапарин натрію п/ш у дозі 100 анти-Ха МО/кг 2 рази на добу кожні 12 год під контролем АЧТЧ). Застосовували півторагодинний режим дозування: 10 мг — довенно струминно, 40 мг — довенно протягом перших 30 хв, з наступною довенною інфузією 50 мг протягом години. Залежно від терміну існування ТГВНК хворих було розподілено на чотири групи: перша — хворі з тривалістю ТГВНК від 1 до 7 діб (18 пацієнтів, або 43,9 %), друга — від 8 до 14 діб (10, або 24,4 %), третя — від 15 до 21 діб (8, або 19,5 %), четверта — від 22 до 28 діб (5, або 12,2 %). За віковим та статевим складом групи статистично не відрізнялися (р > 0,05). Оцінку ефективності ТЛТ проводили з урахуванням динаміки больових відчуттів за числовою рейтинговою шкалою, надмірної довжини обводу ураженої кінцівки щодобово протягом 5 діб після ТЛТ, а також показників ультразвукового дуплексного сканування нижніх кінцівок (в першу добу після ТЛТ).

Результати та обговорення. Після ТЛТ у всіх хворих спостерігали поступове зменшення інтенсивності больового синдрому. Якщо на момент госпіталізації середній бал становив (5,34 ± 0,23) бала, то в подальшому він зменшувався (р < 0,05) і становив на другу добу (4,02 ± 0,21) бала, на третю — (3,12 ± 0,15) бала, на четверту — (2,39 ± 0,16) бала і на п’яту — (1,81 ± 0,15) бала. В усіх хворих також спостерігали поступове зменшення надлишкової довжини обводу кінцівки: (11,66 ± 0,56) % — у першу добу, (8,95 ± 0,46) % — на другу, (7,87 ± 0,41) % — на третю, (5,39 ± 0,36) % — на четверту, (3,95 ± 0,33) % — на п’яту (р < 0,05). ТЛТ сприяла повній реканалізації просвіту тромбованої судини у 36,59 % хворих, частковій — у 48,78 %, не відбулося реканалізації — у 14,63 %. Частка хворих з повною реканалізацією просвіту вен при термінах ТГВНК від 1 до 7 діб становила 55,56 %, від 8 до 14 діб — 40,0 %, від 15 до 21 доби — 12,5 % і від 22 до 28 діб — 0 %. У разі тробозу понад 21 добу у 60 % хворих досягнуто часткової реканалізації. У разі існування ТГВНК протягом одного тижня шанс повної або часткової реканалізація після ТЛТ становив 17:1, двох тижнів — 9:1, трьох тижнів — 3:1, чотирьох тижнів — 3:2, а разом за 3 та 4 тижні — 9:4.

Висновки. У хворих з ТГВНК проведення ТЛТ доцільне як у ранній, так і у пізні строки захворювання. ТЛТ сприяло повній реканалізації просвіту тромбованої судини у 36,59 % хворих, частковій — у 48,78 %, у 14,63 % пацієнтів реканалізації не відбулося. Ефективність ТЛТ альтеплазе зменшується із зростанням терміну існування ТГВНК, однак навіть у разі існування тромбозу понад 2 тижні у хворих досягнуто позитивного гемодинамічного (часткова реканалізація — у 38,5 % випадків) та клінічного ефекту (у 84,6 %). Позитивний ефект
ТЛТ у строки існування ТГВНК понад 2 тижні достовірно пов’язаний з ремітуючим перебігом захворювання (r = 0,423; р = 0,045).



Ключові слова: тромболізис глибоких вен нижніх кінцівок, терапія, лікування.

 

Тромболитическая терапия в лечении больных с острыми венозными тромбозами нижних конечностей

В.Г. Мишалов, Л.Ю. Маркулан, Д.С. Миргородский

Цель работы — определить эффективность тромболитической терапии (ТЛТ) с применением препарата «Актилизе» у больных с тромбозом глубоких вен нижних конечностей (ТГВНК) в разные сроки послетромботического периода.

Материалы и методы.
В исследование включено 41 больного с ТГВНК, которые проходили обследование и лечение в центральной городской клинической больнице г. Киева в период 2003—2008 гг. Мужчин было 23, женщин — 18 в возрасте от 31 до 72 лет, в среднем (52 ± 4,8) года. Всем больным проведено ТЛТ при помощи активатора плазминогена — препарата «Актилизе» (t-PA) в дозе 1 мг/кг (максимально — 100 мг) с последующим введением прямых антикоагулянтов (эноксапарин натрия п/к в дозе 100 Анти-Ха МО/кг 2 раза в сутки каждые 12 ч под контролем АЧТВ). Применяли полуторачасовой режим дозирования: 10 мг — внутривенно струйно, 40 мг — внутривенно в течение первых 30 мин, с последующей внутривенной инфузией 50 мг на протяжении часа. В зависимости от срока существования ТГВНК больных распределили в группы: первая — больные с длительностью ТГВНК от 1 до 7 суток (18 пациентов, 43,9 %); вторая — от 8 до 14 суток (10, или 24,4 %); третья — от 15 до 21 суток (8, или 19,5 %), четвертая — от 22 до 28 суток (5, или 12,2 %). По возрастному и половому составу группы статистически не отличались (р > 0,05). Оценку эффективности ТЛТ проводили с учетом динамики болевых ощущений по цифровой рейтинговой шкале (Numerical Rating Scale), избыточной длины окружности пораженной конечности ежесуточно на протяжении 5 суток после ТЛТ, а также показателей ультразвукового дупплексного сканирования нижних конечностей (в первые сутки после ТЛТ).

Результаты и обсуждение.
После ТЛТ у всех больных наблюдали постепенное уменьшение интенсивности болевого синдрома. Если на момент госпитализации средний балл составлял (5,34 ± 0,23) балла, то в последующем он достоверно уменьшался (р < 0,05) и составлял на вторые сутки — (4,02 ± 0,21) балла, на третьи — (3,12 ± 0,15) балла, на четвертые — (2,39 ± 0,16) балла и на пятые — (1,81 ± 0,15) балла. У всех больных наблюдали постепенное уменьшение избыточной длины окружности конечности: (11,66 ± 0,56) % в первые сутки, (8,95 ± 0,46) % — на вторые сутки, (7,87 ± 0,41) % — на третьи, (5,39 ± 0,36) % — на четвертые, (3,95 ± 0,33) % — на пятые (р < 0,05). ТЛТ привела к полной реканализация просвета тромбированного сосуда у 36,59 % больных, частичной — у 48,78 %, не произошло реканализации — у 14,63 %. Доля больных с полной реканализацией просвета вен при сроках ТГВНК от 1 до 7 суток составляла 55,56 %, от 8 суток до 14 суток — 40,0 %, от 15 до 21 суток — 12,5 % и от 22 до 28 суток — 0 %. В случае тромбоза свыше 21 суток у 60 % больных достигнута частичная реканализация. В случае ТГВНК в течение одной недели шанс полной или частичной реканализации после ТЛТ составлял 17:1, двух недель — 9:1, трех недель — 3:1, четырех недель — 3:2, а вместе за 3 и 4 недели — 9:4.

Выводы. У больных с ТГВНК проведение ТЛТ целесообразно как в ранние, так и в поздние сроки заболевания. ТЛТ способствовала полной реканализации просвета тромбированного сосуда у 36,59 % больных, частичной — у 48,78 %, у 14,63 % пациентов реканализации не происходило. Эффективность ТЛТ препаратом «Актилизе» уменьшается с возрастанием срока существования ТГВНК, однако даже в случае существования тромбоза свыше 2 недель у больных достигнут положительный гемодинамический (частичная реканализация — в 38,5 % случаев) и клинический эффект (84,6 %). Положительный эффект ТЛТ в сроки существования ТГВНК свыше двух недель достоверно связан с ремиттирующим течением заболевания (r = 0,423; р = 0,045).



Ключевые слова: тромболизис глубоких вен нижних конечностей, терапия, лечение.

2. Оригінальні дослідження

 

Спосіб хірургічного лікування варикозної хвороби нижніх кінцівок

О.І. Сопко, В.В. Вальчук, І.В. Лозян І.Л. Заря

Мета роботи — поліпшення результатів хірургічного лікування хворих на варикозну хворобу вен нижніх кінцівок шляхом ліквідації горизонтального рефлюксу крові та варикозного синдрому стрипінговим методом за допомогою катетера-провідника.

Матеріали і методи. Досліджено 82 пацієнтів з варикозною хворобою вен нижніх кінцівок, прооперованих у хірургічному відділенні Київської міської клінічної лікарні № 9 у період з 2003 по 2009 рік. Дослідну групу становили 39 (47,6 %) пацієнтів, у яких складовою флебектомії була ліквідація горизонтального рефлюксу та варикозного синдрому за запропонованою нами методикою. До контрольної групи ввійшли 43 (52,4 %) хворих, оперованих традиційними методами.

Результати та обговорення. Кросектомію з видаленням великої підшкірної вени за Бебкокком виконано 78 (95,1 %) хворим обох груп. Варикозно змінені притоки магістральних підшкірних вен у пацієнтів контрольної групи видаляли за Наратом та за методикою мініфлебектомії, а кількість виявлених перфорантів у цій групі хворих лише у 56 % випадків відповідала кількості виявлених та маркованих за допомогою УЗД. У дослідній групі виявлення, перев’язку перфорантних вен і видалення варикозно змінених притоків здійснювали за розробленою нами методикою (удосконалений метод Бебкокка з використанням гнучкого судинного катетера-провідника та гідравлічного заповнення просвіту вени для згладження звивистостей варикозної судини та інтраопераційним виявленням перфорантів). Ефективність запропонованого і традиційного методів ліквідації варикозного синдрому та виключення горизонтального рефлюксу ми оцінювали за кількістю виявлених перфорантів, кількістю розрізів шкіри та їх середньою довжиною, а також за тривалістю виконання оперативного втручання.

Висновки. Запропонована нами методика видалення варикозно змінених притоків підшкірних вен з одночасним повним пересіченням їхніх перфорантів дає змогу скоротити тривалість оперативного втручання, поліпшити косметичний ефект, радикальність та знизити ймовірність ускладнень флебектомії.



Ключові слова: варикозна хвороба, флебектомія, перфорантні вени.

 

Способ хирургического лечения варикозной болезни нижних конечностей

А.И. Сопко, В.В. Вальчук, И.В. Лозян, И.Л. Заря

Цель работы — улучшение результатов хирургического лечения больных варикозной болезнью нижних конечностей путем ликвидации горизонтального рефлюкса крови и варикозного синдрома стриппинговым методом при помощи катетерапроводника.

Материалы и методы. Исследовано 82 пациентов с варикозной болезнью вен нижних конечностей, прооперированных в хирургическом отделении Киевской городской клинической больницы № 9 в период с 2003 по 2009 год. Исследуемая группа состояла из 39 (47,6 %) пациентов, у которых составной частью флебэктомии была ликвидация горизонтального рефлюкса и варикозного синдрома по предложенной нами методике. В контрольную группу вошли 43 (52,4 %) больных, оперированных традиционными методами.

Результаты и обсуждение. Кроссектомия с удалением большой подкожной вены по Бебкокку выполнена 78 (95,1 %) больным обеих групп. Варикозно измененные притоки магистральных подкожных вен у пациентов контрольной группы удаляли по Нарату или по методике минифлебэктомии, а количество выявленных перфорантов в этой группе только в 56 % случаев соответствовало количеству выявленных и маркированных при УЗИ. В исследуемой группе обнаружение, перевязку перфорантных вен и удаление варикозно измененных притоков осуществляли по разработанной нами методике (усовершенствованный метод Бебкокка с использованием гибкого катетера-проводника и гидравлического заполнения просветавены с целью сглаживания извитостей варикозной вены и интраоперационным выявлением) перфорантов. Эффективность предлагаемого и традиционного методов ликвидации варикозного синдрома и горизонтального рефлюкса оценивали по количеству выявленных перфорантов, количеству разрезов кожи и их средней длине, а также по длительности выполнения оперативного вмешательства.

Выводы. Предложенная нами методика удаления варикозно измененных притоков подкожных вен с одновременным полным пересечением их перфорантов позволяет сократить время оперативного вмешательства, улучшить косметический эффект, радикальность и снизить вероятность осложнений флебэктомии.

Ключевые слова: варикозная болезнь, флебэктомия, рефлюкс крови, перфорантные вены.



Ключевые слова: варикозная болезнь, флебэктомия, рефлюкс крови, перфорантные вены.

3. Оригінальні дослідження

 

Хірургічне лікування пацієнтів з венозними тромбозами стегново-клубової локалізації

В.І. Русин, Ю.А. Левчак, П.О. Болдіжар

Мета роботи — поліпшення результатів хірургічного лікування пацієнтів з венозними тромбозами стегново-клубового сегмента.

Матеріали і методи. З 1999 по 2008 рік у хірургічній клініці обласної клінічної лікарні м. Ужгорода прооперовано 83 хворих з венозними тромбозами стегново-клубового сегмента. Вік пацієнтів від 24 до 69 років. Виділено дві клінічні групи. І група — 37 (44,6 %) пацієнтів, у яких тромботичний процес розпочався у поверхневих венах та поширився на глибокі вени, ІІ група — 46 (55,4 %) хворих, у яких тромботичний процес розпочався безпосередньо у глибокій венозній системі. У І групі виконали 23 (62,2 %) відкриті тромбектомії зі стегнової вени у поєднанні з венектомією та 14 (37,8 %) тромбектомій двобалонним методом у поєднанні з кросектомією та коротким стрипінгом. У ІІ групі — 46 операційних втручань, зокрема 25 (54,3 %) — з приводу флотуючих тромбів: 21 (45,7 %) напіввідкриту тромбектомію з клубових вен (у 3 випадках використано позаочеревинний доступ), у 14 випадках — з формуванням артеріо-венозної нориці (АВН), коли термін захворювання перевищував три доби; 25 (54,3 %) відкритих тромбектомій із загальної стегнової вени, доповнених перев’язкою стегнової вени нижче від місця впадіння глибокої вени стегна. Всім пацієнтам проведено триплексне ультрасонографічне обстеження поверхневих та глибоких вен нижніх кінцівок. Наведено формулу, яка дає змогу обирати необхідний діаметр АВН залежно від параметрів системної гемодинаміки та діаметра магістральних судин.

Результати та обговорення. Доведено переваги активної хірургічної тактики у пацієнтів з венозними тромбозами стегново-клубової локалізації, що дає змогу запобігти тромбоемболії легеневої артерії (ТЕЛА). Жодного випадку ТЕЛА у ранній післяопераційний період у пацієнтів обох груп не зафіксовано.

Висновки. Тромбектомії у поєднанні з лігуванням ураженої вени під гирлом функціонуючого притоку надійно запобігають ТЕЛА. Математичне та експериментальне моделювання гемодинаміки АВН дає змогу вибирати оптимальний діаметр нориці залежно від діаметра магістральних судин та показників системної гемодинаміки.



Ключові слова: венозний тромбоз стегново-клубового сегмента, артеріо-венозна нориця, тромбектомія.

 

Хирургическое лечение пациентов с венозными тромбозами бедренно-подвздошной локализации

В.И. Русин, Ю.А. Левчак, П.О. Болдижар

Цель работы — улучшение результатов хирургического лечения пациентов с венозными тромбозами бедренно-подвздошного сегмента.

Материалы и методы. С 1999 по 2008 год в хирургической клинике областной клинической больницы г. Ужгорода оперировано 83 больных с венозным тромбозом бедренно-подвздошного сегмента. Возраст пациентов — от 24 до 69 лет. Выделены две клинические группы. І группа — 37 (44,6 %) пациентов, у которых тромботический процесс начался в поверхностных венах и распространился на глубокие вены, ІІ группа — 46 (55,4 %) больных, у которых тромботический процесс начался непосредственно в глубокой венозной системе. В І группе выполнили 23 (62,2 %) открытые тромбэктомии из бедренной вены в сочетании с венэктомией и 14 (37,8 %) тромбэктомий двухбалонным методом в сочетании с кроссэктомией и коротким стрипингом. Во ІІ группе — 46 вмешательств, в т. ч. 25 (54,3 %) — по поводу флотирующих тромбов: 21 (45,7 %) полуоткрытую тромбэктомию из подвздошных вен (в 3 случаях использован внебрюшинный доступ), в 14 случаях — с формированием артерио-венозной фистулы (АВФ), когда срок заболевания превышал трое суток, 25 (54,3 %) открытых тромбэктомий из общей бедренной вены, дополненных перевязкой бедренной вены ниже места впадения глубокой вены бедра. Всем пациентам проведено триплексное ультрасонографическое обследование поверхностных и глубоких вен нижних конечностей. Приведена формула, позволяющая выбрать необходимый диаметр АВФ в зависимости от параметров системной гемодинамики и диаметра магистральных сосудов.

Результаты и обсуждение. Доказаны преимущества активной хирургической тактики у пациентов с венозными тромбозами бедренно-подвздошной локализации, которая позволяет предупредить тромбоэмболию легочной артерии (ТЭЛА) надежно профилактировать ТЭЛА. Ни одного случая ТЭЛА в ранний послеоперационный период у пациентов обеих групп не зафиксировано.

Выводы. Тромбэктомии в сочетании с лигированием пораженной вены под устьем функционирующего притока надежно предотвращают ТЭЛА. Математическое и экспериментальное моделирование гемодинамики АВФ позволяет выбирать оптимальный диаметр фистулы в зависимости от параметров системной гемодинамики и диаметра магистральных сосудов.



Ключевые слова: венозный тромбоз, артерио;венозная фистула, тромбэктомия.

4. Оригінальні дослідження

 

Ретроспективне моніторування тромбозів вен нижніх кінцівок у хворих з медіальними переломами шийки стегна в передопераційний період

О.Є. Лоскутов, А.Е. Олейник, Д.А. Синегубов, А.А. Гріценко

Мета роботи — виявлення частоти виникнення тромбозів вен нижніх кінцівок у хворих з медіальними переломами шийки стегнової кістки, яким було виконано операцію ендопротезування кульшового суглоба.

Матеріали і методи. Матеріалами дослідження були історії хвороби пацієнтів з медіальними переломами шийки стегнової кістки, в яких на основі ретроспективного аналізу результатів ультразвукового дослідження (УЗД) вен нижніх кінцівок виявлено периферичні венозні тромбози. Із січня 2006 по грудень 2007 року в клініці ендопротезування обласної клінічної лікарні ім. І.І. Мечникова прооперовано 110 пацієнтів з медіальними переломами шийки стегнової кістки, всім їм виконано ендопротезування кульшового суглоба. Основним критерієм відбору було проведення УЗД вен нижніх кінцівок у передопераційний період.

Результати та обговорення. В досліджуваній групі у 25 (22 %) хворих тромбоз вен нижніх кінцівок не виявлено, у 48 (44 %) — виявлено тромбоз поверхневих вен стегна, у 24 (22 %) — глибоких вен стегна, у 9 (8 %) — вен гомілки, у 4 (4 %) — флотуючі тромби у глибоких венах гомілки. Найвищу частоту тромбозів (у 43 хворих) відзначено у групі хворих віком від 76 до 90 років. У 80 (72 %) хворих клінічні прояви тромбозу на момент госпіталізації були відсутні.

Висновки. При медіальному переломі шийки стегнової кістки майже у 72 % хворих тромбоз вен нижніх кінцівок може не мати клінічної симптоматики, тому профілактику тромбоемболічних ускладнень слід призначати після встановлення діагнозу «медіальний перелом шийки стегнової кістки», незалежно від сонографічного дослідження судин. Сонографічний метод дослідження з високою часткою вірогідності (до 95 %) дає змогу виявити ознаки тромбозу вен нижніх кінцівок, що зумовлює необхідність його рутинного використання у хворих з медіальними переломами шийки стегнової кістки та їх ортопедичними ускладненнями, особливо тими, що підлягають оперативним методам лікування. З метою профілактики розвитку тромбоемболії легеневої артерії у хворих з медіальними переломами шийки стегнової кістки до стандарту передопераційного обстеження слід включити мониторування тромбозів вен нижніх кінцівок як клінічними, так і інструментальними методами.



Ключові слова: тромбози вен нижніх кінцівок, перелом шийки стегнової кістки.

 

Ретроспективное мониторирование тромбозов вен нижних конечностей у больных с медиальными переломами шейки бедра в предоперационный период

А.Е. Лоскутов, А.Е. Олейник, Д.А. Синегубов, А.А. Гриценко

Цель работы — определение частоты возникновения тромбозов вен нижних конечностей у больных с медиальными переломами шейки бедренной кости, которым была выполнена операция эндопротезирования тазобедренного сустава.

Материалы и методы. Материалом исследования были истории болезни пациентов с медиальными переломами шейки бедренной кости, у которых на основании ретроспективного анализа, данных ультразвукового исследования (УЗИ) вен нижних конечностей выявлены периферические венозные тромбозы. С января 2006 по декабрь 2007 года в клинике эндопротезирования областной клинической больницы им. И.И. Мечникова прооперировано 110 пациентов с медиальными переломами шейки бедренной кости, всем им выполнено эндопротезирование тазобедренного сустава. Основным критерием отбора было проведение УЗИ вен нижних конечностей в предоперационный период.

Результаты и обсуждение. В исследуемой группе у 25 (22 %) пациентов тромбоз вен нижних конечностей не выявлен, у 48 (44 %) — обнаружен тромбоз поверхностных вен бедра, у 24 (22 %) — глубоких вен бедра, у 9 (8 %) — глубоких вен голени, у 4 (4 %) — флотирующие тромбы в глубоких венах голени. Наиболее высокая частота выявления тромбозов (у 43 больных) отмечена в группе больных в возрасте от 76 до 90 лет. У 80 (72 %) больных клинические проявления тромбоза на момент госпитализации отсутствовали.

Выводы. При медиальном переломе шейки бедренной кости почти у 72 % больных тромбоз вен нижних конечностей могут отсутствовать клинические симптомы, поэтому профилактику тромбоэмболических осложнений следует назначать после установления диагноза «медиальный перелом шейки бедренной кости», независимо от сонографического исследования сосудов. Сонографический метод исследования с высокой долей вероятности (до 95 %) позволяет выявить явления тромбоза вен нижних конечностей, что обусловливает необходимость его рутинного использования у больных с медиальными переломами шейки бедренной кости и их ортопедическими осложнениями, особенно подлежащими оперативным методам лечения. С целью профилактики развития тромбоэмболии легочной артерии у больных с медиальными переломами шейки бедренной кости в стандарт предоперационного обследования должно быть включено мониторирование венозных тромбозов как клиническими, так и инструментальными методами.



Ключевые слова: тромбозы вен нижних конечностей, перелом шейки бедренной кости.

5. Оригінальні дослідження

 

Застосування «лактосорбалу» для інфузійно-трансфузійної терапії в хірургічній практиці

В.В. Орлик, Б.О. Кондрацький, І.Й. Євстахевич

Мета роботи — оптимізація лікування хірургічних хворих у періопераційний період шляхом забезпечення адекватної інфузійно-трансфузійної терапії із застосуванням «Лактосорбалу» (ЛС).

Матеріали і методи. Дослідження виконано у 49 хірургічних хворих. До і після трансфузійної терапії ЛС проводили клініко-лабораторні дослідження, які включали реєстрацію показників гемодинаміки, визначення протеїнограми, кислотно-основного стану крові, показників функціонального стану печінки і нирок, складу основних електролітів.

Результати та обговорення. У результаті проведених досліджень встановлено, що ЛС є ареактогенним інфузійним середовищем, має властивості стабілізувати гемодинаміку, водно-електролітний обмін, нормалізувати протеїнограму і кислотно-основний стан крові, поліпшувати функцію печінки і нирок, стимулювати моторно-евакуаційну функцію травного каналу, збільшувати діурез, виявляє дезінтоксикаційну дію, може використовуватись у хворих на цукровий діабет.

Висновки. Обґрунтовано ефективність і доцільність застосування плазмозамінника поліфункціональної дії ЛС для інфузійно-трансфузійної терапії хірургічних хворих у періопераційний період.



Ключові слова: хірургія, періопераційний період, інфузійно-трансфузійна терапія.

 

Применение «лактосорбала» для инфузионно-трансфузионной терапии в хирургической практике

В.В. Орлик, Б.А. Кондрацкий, И.И. Евстахевич

Цель работы – оптимизация лечения хирургических больных в периоперационный период путем обеспечения адекватной инфузионно-трансфузионной терапии с применением «Лактосорбала» (ЛС).

Материалы и методы. Исследования выполнены у 49 хирургических больных. До и после инфузионной терапии ЛС проводили клинико-лабораторные исследования, которые включали регистрацию показателей гемодинамики, определение протеинограммы, кислотно-щелочного состояния крови, функционального состояния печени и почек, состава основных электролитов.

Результаты и обсуждение. В результате проведенных исследований установлено, что ЛС является ареактогенной инфузионной средой, имеет свойства стабилизировать гемодинамику, водно-электролитный обмен, нормализовать протеинограмму и кислотно-щелочное состояние крови, улучшать функцию печени и почек, стимулировать моторно-эвакуационную деятельность пищеварительного канала, увеличивать диурез, проявляет дезинтоксикационное действие, может использоваться у больных сахарным диабетом.

Выводы. Обоснованы эффективность и целесообразность использования плазмозаменителя полифункционального действия ЛС для инфузионно-трансфузионной терапии хирургических больных в периоперационный период.



Ключевые слова: хирургия, переоперационный период, инфузионно;трансфузионная терапия.

6. Оригінальні дослідження

 

Застосування «плагрилу» при реконструктивних оперативних утручаннях на артеріях нижніх кінцівок

О.А. Штутін, А.М. Гнилорибов, В.В. Пичка, Т.В. Аникєєва

Мета роботи — оцінити ефективність і переносність клопідогрелю («Плагрил» виробництва Dr. Reddy’s) у пацієнтів з облітеруючими захворюваннями периферичних артерій (ОЗПА) нижніх кінцівок.

Матеріали і методи. На базі відділу невідкладної і відновної хірургії судин Інституту невідкладної і відновної хірургії ім. В.К. Гусака АМН України проведене відкрите постмаркетингове дослідження ефективності і переносності клопідогрелю. У дослідженні взяли участь 20 пацієнтів із хронічною ішемією артерій нижніх кінцівок. Усім хворим проведено реконструктивні оперативні утручання. Критеріями включення були: ОЗПА нижніх кінцівок із хронічною ішемією II—IV ступеня за класифікацією Fоntаіn—Покровського з верифікованим оклюзійно-стенотичним ураженням артерій інфраінгвінальної зони. Вік пацієнтів — 52—83 роки, середній вік — (67 ± 3,8) року. Жінок було 2 (10 %), чоловіків — 18 (90 %). В усіх пацієнтів проводили комплексне медичне обстеження відповідно до протоколу апробації препарату. Виконане 21 оперативне втручання. У першу добу після оперативного втручання призначали клопідогрель по 75 мг (1 таблетка двічі на добу з подальшим зниженням дози до 75 мг 1 раз на добу з одночасним прийомом «Аспірину» у дозі 100,0 мг 1 раз на добу. Пацієнти, яким виконували рентгенендоваскулярні оперативні втручання, за 4 доби до операції одержували клопідогрель по 75 мг двічі на добу протягом першої доби і надалі по 75 мг 1 раз на добу.

Результати та обговорення. Після проведених оперативних втручань у всіх пацієнтів досліджуваної групи відзначено позитивну динаміку. Тромботичних та емболічних ускладнень не спостерігали, що підтверджено результатами контрольного УЗДГ дослідження зон реконструкції і ЕхоКГ. Летальних наслідків, алергійних реакцій на препарат за період дослідження не відзначено. Цільовий показник АДФ у пацієнтів досліджуваної групи становив 50—55 % (норма — 50—75 %). Дані контрольних УЗДГ і ЕхоКГ у післяопераційний період свідчили про відсутність емболічних і тромботичних ускладнень у досліджуваній групі пацієнтів.

Висновки. Проведене дослідження засвідчило, що при хірургічному лікуванні ОЗПА нижніх кінцівок застосування «Плагрилу» для профілактики атеротромбозу можна розглядати як варіант вибору терапії. У пацієнтів при прийомі клопідогрелю спостерігали зниження показника АДФ до нижньої межі норми, що свідчить про його адекватну антиагрегантну дію.



Ключові слова: клопідогрель, реконструктивні операції на артеріях, динаміка АДФ, профілактика атеротромбозу.

 

Применение «плагрила» при реконструктивных оперативных вмешательствах на артериях нижних конечностей

А.А. Штутин, А.М. Гнилорыбов, В.В. Пичка, Т.В. Аникеева

Цель работы — оценить эффективность и переносимость клопидогреля («Плагрил» производства Dr. Reddy’s) у пациентов с облитерирующими заболеваниями периферических артерий (ОЗПА) нижних конечностей.

Материалы и методы. На базе отдела неотложной и восстановительной хирургии сосудов Института неотложной и восстановительной хирургии им. В.К. Гусака АМН Украины проведено открытое постмаркетинговое исследование эффективности и переносимости клопидогреля. В исследовании приняли участие 20 пациентов с хронической ишемией артерий нижних конечностей. Все больные были подвергнуты реконструктивным оперативным вмешательствам. Критериями включения были: ОЗПА нижних конечностей с хронической ишемией II—IV степени по классификации Fontain—Покровского с верифицированным окклюзионно-стенотическим поражением артерий инфраингвинальной зоны. Возраст пациентов — 52—83 года, средний возраст — (67 ± 3,8) года. Среди них женщин было 2 (10 %), мужчин — 18 (90 %). Всех пациентов подвергали комплексному медицинскому обследованию согласно протоколу апробации препарата. Выполнено 21 оперативное вмешательство. В первые сутки после оперативного вмешательства назначали клопидогрель по 75 мгм (1 таблетка 2 раза в сутки с дальнейшим снижением дозы до 75 мг 1 раз в сутки с параллельным приемом аспирина в дозе 100,0 мг 1 раз в сутки. Пациенты, которым выполняли рентгенэндоваскулярные оперативные вмешательства, за 4 суток до операции получали клопидогрель по 75 мг 2 раза в день в течение первых суток и в дальнейшем по 75 мг 1 раз в сутки.

Результаты и обсуждение. После проведенных оперативных вмешательств у всех пациентов исследуемой группы отмечена положительная динамика. Тромботических и эмболических осложнений не наблюдали, что подтверждено результатами контрольного УЗДГ исследования зон реконструкции и ЭхоКГ. Летальных исходов, аллергических реакций на препарат за период исследования не отмечено. Целевой показатель АДФ у пациентов исследуемоей группы составлял 50—55 % (норма 50—75 %). Данные контрольных УЗДГ и ЭхоКГ в послеоперационный период свидетельствовали об отсутствии эмболических и тромботических осложнений у исследуемой группы пациентов.

Выводы. Проведенное исследование показало, что при хирургическом лечении ОЗПА нижних конечностей применение «Плагрила» для профилактики атеротромбоза можно рассматривать в качестве варианта выбора терапии. У пациентов при приеме клопидогреля отмечено снижение показателя АДФ до нижней границы нормы, что свидетельствует об его адекватном антиагрегантном действии.



Ключевые слова: клопидогрель, реконструктивные операции на артериях, динамика АДФ, профилактика атеротромбоза.

7. Оригінальні дослідження

 

Алгоритми діагностики, прогностичної оцінки та лікування синдрому діабетичної стопи

В.С. Заремба

Мета роботи — опрацювання критеріїв перебігу синдрому діабетичної стопи (СДС), алгоритмів своєчасної діагностики і прогнозування перебігу захворювання, вибору адекватних методів лікування хворих на цукровий діабет, ускладнений гнійно-некротичними ураженнями нижньої кінцівки.

Матеріали і методи. Опрацьовано шкалу оцінки та прогнозування ступеня тяжкості перебігу гнійно-некротичного процесу у хворих із СДС. Вона містить 20 факторів ризику, кожний з яких оцінюють у балах. При опрацюванні шкали проведено аналіз історій хвороби 211 пацієнтів.

Результати та обговорення. Встановлено, що чинники ризику впливають на перебіг захворювання та результати лікування. Найзначущі чинники оцінено найбільшою кількістю балів і опрацьовано за допомогою мультифакторного аналізу. До таких факторів належать: форма цукрового діабету і СДС, характер гнійно-некротичних уражень, глибина та поширення гнійного процесу, рівень цукру в крові, показник гемоглобіну, тип адаптаційної реакції та стан периферичних артерій. Залежно від кількості балів виділено три ступеня тяжкості патології. На основі прогностичної оцінки ступеня тяжкості перебігу гнійно-некротичного процесу визначали термін і комплекс передопераційної підготовки, характер та обсяг хірургічного лікування.

Висновки. Застосування на практиці опрацьованої шкали оцінки ступеня тяжкості перебігу гнійно-некротичного процесу на стопі і прогнозування ускладнень у хворих на цукровий діабет дало змогу у 87,7 % пацієнтів зберегти опорність кінцівки, знизити кількість високих ампутацій до 8,5 %, рівень післяопераційної летальності — до 3,7 %.



Ключові слова: цукровий діабет, синдром діабетичної стопи, комплексне лікування, прогнозування перебігу.

 

Алгоритмы диагностики, прогностической оценки и лечения синдрома диабетической стопы

В.С. Заремба

Цель работы — разработка критериев течения синдрома диабетической стопы (СДС), алгоритма своевременной диагностики и прогнозирования течения заболевания, выбора адекватных методов лечения больных сахарным диабетом, осложненным гнойно-некротическими поражениями нижней конечности.

Материалы и методы. Разработана шкала оценки и прогнозирования степени тяжести течения гнойно-некротического процесса у больных с СДС. Она содержит 20 факторов риска, каждый из которых оценивают в баллах. При разработке шкалы проведено анализ историй болезни 211 пациентов.

Результаты и обсуждение. Установлено, что факторы риска влияют на течение заболеваний и результаты лечения. Наиболее значимые факторы оценены наибольшим количеством баллов и обработаны при помощи мультифакторного анализа. К таким факторам относятся: форма сахарного диабета и СДС, характер гнойно-некротических поражений, глубина и распространение гнойного процесса, уровень сахара в крови, показатель гемоглобина, тип адаптационной реакции и состояние периферических артерий. В зависимости от количества баллов выделено три степени тяжести патологии. На основании прогностической оценки категории тяжести течения гнойно-некротического процесса определяли длительность и комплекс предоперационной подготовки, характер и объем хирургического лечения.

Выводы. Использование на практике разработаной шкалы оценки степени тяжести течения гнойно-некротического процесса на стопе и прогнозирование осложнений у больных с сахарным диабетом позволило у 87,7 % пациентов сберечь опорность конечности, снизить количество высоких ампутаций до 8,5 %, уровень послеоперационной летальности — до 3,7 %.



Ключевые слова: сахарный диабет, синдром диабетической стопы, комплексное лечение, алгоритмы диагностики, прог; нозирование течения.

8. Оригінальні дослідження

 

Емболізація селезінкової артерії як метод лікування ускладнень портальної гіпертензії

В.В. Грубнік, О.М. Загороднюк, В.Ю. Грубнік, В.І. Мацюк, О.С. Дюжев

Мета роботи — оцінка ефективності використання рентгенендоваскулярних втручань у поєднанні з ендоскопічним гемостазом у корекції ускладнень портальної гіпертензії.

Матеріали і методи. Ендоваскулярні втручання у поєднанні з ендоскопічним гемостазом були застосовані авторами при синдромі портальної гіпертензії, спричиненому цирозом печінки різної етіології, у 73 пацієнтів. Вік хворих становив від 24 до 78 років. Стадію Child-А діагностовано в 14 випадках, стадії В і С — у 51 і 8 випадках відповідно. Емболізацію селезінкової артерії виконували за методом «хронічної емболізації» з використанням спіралей Гіантурко.

Результати та обговорення. Усі пацієнти добре перенесли емболізацію. Через місяць після операції у пацієнтів нормалізовувалася картина крові, стабілізувався асцит. У 73 хворих через рік після емболізації випадків рецидиву або розвитку кровотечі з варикознорозширених вен стравоходу не було.

Висновки. Поєднання емболізації селезінкової артерії з ендоскопічними втручаннями на варикознорозширених венах стравоходу є клінічно ефективним, дає змогу подовжити життя пацієнтам та поліпшити її якість унаслідок зниження тиску в портальній системі, відсутності рецидивів кровотечі з варикознорозширених вен стравоходу, стабілізації асциту, корекції ознак гіперспленізму та нормалізації картини крові.



Ключові слова: ускладнена портальна гіпертензія, гіперспленізм, ендоваскулярна емболізація, віддалені результати.

 

Эмболизация селезеночной артерии как метод лечения осложнений портальной гипертензии

В.В. Грубник, О.Н. Загороднюк, В.Ю. Грубник, В.И. Мацюк, А.С. Дюжев

Цель работы — оценка эффективности применения рентгенэндоваскулярных вмешательств в сочетании с эндоскопическим гемостазом в коррекции осложнений портальной гипертензии.

Материалы и методы. Эндоваскулярные вмешательства в сочетании с эндоскопическим гемостазом были применены авторами при синдроме портальной гипертензии, вызванном циррозом печени различной этиологии, у 73 пациентов. Возраст больных составлял 24—78 лет. Стадия Child-А диагностирована в 14 случаях, стадии В и С — в 51 и 8 случаях соответственно. Эмболизацию селезеночной артерии выполняли по методу «хронической эмболизации» с использованием спиралей Гиантурко.

Результаты и обсуждение. Все пациенты хорошо перенесли эмболизацию. Спустя месяц после операции у пациентов нормализовалась картина крови, стабилизировался асцит. У 73 больных через год после эмболизации случаев рецидива или развития кровотечения из варикознорасширенных вен пищевода не было.

Выводы. Сочетание эмболизации селезеночной артерии с эндоскопическими вмешательствами на варикознорасширенных венах пищевода является клинически эффективным, позволяет продлить жизнь пациентам и улучшить ее качество вследствие снижения давления в портальной системе, отсутствия рецидивов кровотечения из варикознорасширенных вен пищевода, стабилизации асцита, коррекции явлений гиперспленизма и нормализации картины крови.



Ключевые слова: осложненная портальная гипертензия, гиперспленизм, эндоваскулярная эмболизация, отдаленные результаты.

9. Оригінальні дослідження

 

Діагностика геморагічних ускладнень в абдомінальній хірургії

Р.М. Козубович, В.В. Томілін, П.М. Перехрестенко

Мета роботи — з’ясувати причини виникнення геморагічного синдрому у хворих з хірургічною патологією органів черевної порожнини в інтра- та післяопераційний період.

Матеріали і методи. Дослідження проводили на базі хірургічного відділення Київської міської клінічної лікарні № 9 і відділення хірургічної гематології та гемостазіології ДУ «Інститут гематології та трансфузіології АМН України» у 2006—2008 рр. Опрацьовано 35 історій хвороби пацієнтів (25 чоловіків та 10 жінок) віком від 19 до 49 років, прооперованих з приводу хірургічної патології органів черевної порожнини. У цієї групи хворих під час оперативних втручань виявлено геморагічний синдром. Групу порівняння становили 20 практично здорових людей віком від 19 до 49 років, прооперованих з приводу хірургічної патології органів черевної порожнини, в яких при лабораторному дослідженні не виявлено порушень у системі гемостазу та не було геморагічного синдрому в анамнезі.

Результати та обговорення. В результаті аналізу коагулограми встановлено, що показники протромбінового індексу, тромбінового часу, фібриногену та фібриногену Б статистично не відрізнялися в обох групах при проведенні лабораторного дослідження в доопераційний період. На 2-гу добу післяопераційного періоду основні показники коагулограми були значно знижені в групі дослідження порівняно з контрольною групою. Зміни показників загального аналізу крові свідчили про наявність геморагічних ускладнень, причинами яких
можуть бути недіагностовані порушення в системі гемостазу.

Висновки. Дослідження системи гемостазу у пацієнтів з гіпокоагуляційним синдромом в абдомінальній хірургії проводять не в повному обсязі. Зміни показників загального аналізу крові, а саме зниження гемоглобіну, еритроцитів та тромбоцитів, є наслідком геморагічних ускладнень у хірургії органів черевної порожнини, які можуть бути спричинені недіагностованими порушеннями в системі гемостазу. Основні показники біохімічного складу крові, не впливають на розвиток геморагічного синдрому в абдомінальній хірургії.



Ключові слова: гіпокоагуляційний синдром, гемостаз, кровотеча, абдомінальна хірургія, коагулопатія.

 

Диагностика геморрагических осложнений в абдоминальной хирургии

Р.Н. Козубович, В.В. Томилин, П.М. Перехрестенко

Цель работы — выявить причины возникновения геморрагического синдрома у больных с хирургической патологией органов брюшной полости в интра- и послеоперационный период.

Материалы и методы. Исследование проводили на базе хирургического отделения Киевской городской клинической больницы № 9 и отделения хирургической гематологии и гемостазиологии ГУ «Институт гематологии и трансфузиологии АМН Украины» в 2006—2008 гг. Обследовано 35 историй болезни пациентов (25 мужчин и 10 женщин) в возрасте от 19 до 49 лет, прооперированных по поводу хирургической патологии органов брюшной полости. У этой группы больных во время оперативных вмешательств выявлены геморрагические осложнения. В группу сравнения вошли 20 практически здоровых людей в возрасте от 19 до 49 лет, у которых при лабораторном обследовании не обнаружено нарушений в системе гемостаза и не было геморрагического синдрома в анамнезе.

Результаты и обсуждение. В результате анализа коагулограммы установлено, что показатели протромбинового индекса, тромбинового времени, фибриногена и фибриногена Б, статистически не отличались в обеих группах при проведении лабораторного исследования в дооперационный период. На 2-е сутки послеоперационного периода основные показатели коагулограммы были значительно снижены в группе исследования по сравнению с контрольной группой. Изменения показателей общего анализа крови были следствием геморрагического синдрома, причиной которого могут быть недиагностированные нарушения в системе гемостаза.

Выводы. Исследование системы гемостаза у пациентов с гипокоагуляционным синдромом в абдоминальной хирургии проводят не в полном объеме. Изменения показателей общего анализа крови, а именно снижение уровня гемоглобина, эритроцитов и тромбоцитов было следствием геморрагического синдрома в абдоминальной хирургии, причиной которого могут быть недиагностированные нарушения в системе гемостаза. Основные показатели биохимии крови не влияют на развитие геморрагического синдрома в хирургии органов брюшной полости.



Ключевые слова: гипокоагуляционный синдром, гемостаз, кровотечение, абдоминальная хирургия, коагулопатия.

10. Оригінальні дослідження

 

Застосування електрозварювальних технологій у безшовному закритті глотково-стравохідного співвустя у хворих на рак гортані

Р.А. Абизов, Л.В. Савчук

Мета роботи — підвищення якості хірургічного лікування хворих на рак гортані шляхом безшовного закриття глотково-стравохідного співвустя для запобігання утворенню наскрізних дефектів шиї.

Матеріали і методи. Розроблен хірургічний спосіб закриття глотково-стравохідного співвустя із застосуванням електротермоадгезії. Спосіб апробовано в експерименті на 10 свинях з масою тіла від 30 до 40 кг та застосовано у 38 хворих на рак гортані на етапі формування глотково-стравохідного співвустя при ларингектомії. Контрольну групу склали 46 хворих з аналогічними клінічними даними, оперовані за традиційною методикою.

Результати та обговорення. Отримані результати засвідчили, що розроблена нами методика закриття глотково-стравохідного співвустя із застосуванням коагуляційної зварки є простою у використанні і дає змогу виконати безшовне з’єднання тканин. Таке з’єднання є безперервним, міцним, витримує тиск до 130 см вод. ст. Зварювальний шов має певні переваги перед лігатурним — він не спричиняє інфікування, мікроабсцедування, відторгнення чужорідного матеріалу, забезпечує повну герметичність та міцність виконаного з’єднання.

Висновки. Застосування електротермоадгезії сприяє прискоренню та спрощенню з’єднання тканин, значно зменшує об’єм крововтрати, тривалість операції і, відповідно, анестезіологічне навантаження на пацієнта, не потребує особливих хірургічних навичок і запобігає утворенню наскрізних дефектів шиї.



Ключові слова: онкохірургія, рак гортані, ларингектомія, електроадгезія біологічних тканин.

 

Применение электросварочных технологий в бесшовном закрытии глоточно-пищеводного соустья у больных раком гортани

Р.А. Абызов, Л.В. Савчук

Цель работы — повышение качества хирургического лечения больных раком гортани путем бесшовного закрытия глоточно-пищеводного соустья для предотвращения образования сквозных дефектов шеи.

Материалы и методы. Разработан хирургический способ закрытия глоточно-пищеводного соустья с применением электротермоадгезии. Способ был апробирован в эксперименте на 10 свиньях с массой тела от 30 до 40 кг и применен у 38 больных раком гортани на этапе формирования глоточно-пищеводного соустья при ларингэктомии. Контрольную группу составили 46 больных с аналогичными клиническими данными, прооперированные по традиционной методике.

Результаты и обсуждение. Полученные результаты свидетельствуют о том, что разработанная нами методика закрытия глоточно-пищеводного соустья путем коагуляционной сварки проста в применении и позволяет выполнить бесшовное соединение тканей. Такое соединение является непрерывным, крепким, выдерживает давление до 130 см вод. ст. Сварочный шов имеет определенные преимущества перед лигатурным — он не вызывает инфицирования, микроабсцедирования, отторжения инородного материала, обеспечивает полную герметичность и прочность выполненного соединения.

Выводы. Применение электротермоадгезии способствует ускорению и упрощению соединения тканей, что значительно уменьшает объем кровопотери, длительность операции и, соответственно, анестезиологическую нагрузку на пациента, не требует особых хирургических навыков и предотвращает образование сквозных дефектов шеи.



Ключевые слова: онкохирургия, рак гортани, ларингэктомия, электроадгезия биологических тканей.

11. Оригінальні дослідження

 

Стернотомія у хірургії бронхів та легень

Ю.Ф. Савенков, О.В. Бєлов, І.В. Корпусенко, В.В. Васильченко, П.Є. Бакулін

Мета роботи — оптимізація хірургічного лікування хворих з ускладненим перебігом бронхо-легеневої патології на основі розробки нових варіантів операцій з трансстернального підходу.

Матеріали та методи. У торакальному відділенні Дніпропетровського облтубдиспансеру в період з 1988 по 2008 р. транcстернальний доступ був застосований для лікування 122 хворих. У 34 хворих стерно-перикардіальний доступ використовували при лікуванні куксових нориць головних бронхів, з них у 12 — з оментопластикою. Одномоментні двосторонні резекції легень трансстернально-трансплеврально виконано 20 хворим, з них у 5 сумарний об’єм резекції становив від 5 до 8 сегментів. У 16 хворих виконали плевропневмон- і завершальні пневмонектомії при туберкульозі легень з трансстернального трансперикардіального доступу, у 3 — з оментопексією. Розширені і комбіновані пневмонектомії при раку легені з трансстернального трансперикардіально-діастинального підходу з білатеральною лімфодисекцією виконали 30 пацієнтам, розширені лобектомії — 5. Трансстернальну оклюзію головного бронха і гілок легеневої артерії як етап хірургічного лікування застосовано у 14 хворих, а трансстернальну перев’язку легеневої артерії для зупинки кровотечі — у 3.

Результати та обговорення. У хворих з куксовими норицями головних бронхів незалежно від довжини кукси, боку операції, наявності деформації грудної клітки оптимальною є реампутація кукси бронха в серединному аорто-кавальному проміжку з одночасною сагітальною діафрагмотомією і оментопексією. Виконання одномоментних двобічних резекцій легень у хворих з обмеженим деструктивним туберкульозом легень з трансстернального доступу дає змогу зменшити кількість післяопераційних ускладнень у 1,7 разу. Використання розширених втручань при раку легені із стерно-медіастинального доступу — точніше оцінити ступінь поширеності процесу, досягти 90 % операбельності. У 12 хворих встановлено можливість оклюзії бронхо-судинних структур кореня легені, що дало змогу розширити межі операбельності у хворих з метатуберкульозним цирозом легені, ґратчастою легенею. Виконання плевропневмонектомії з трансстернального доступу можливо з трансплевральним і трансперикардіальним варіантами продовження операції із зміцненням кукси бронха клаптем великого сальника.

Виcновки. Трансстернальному доступу віддають перевагу для закриття нориці кукси лівого головного бронха, при короткій куксі правого головного бронха, він дає змогу виконувати за необхідності резекцію карини. Використання оментопексії при реампутації кукси головного бронха є рутинним методом, який запобігає розвитку реканалізації нориці. При недрібноклітинному раку легені виконання пневмонектомії з трансстернального доступу дає змогу виконувати систематичну білатеральну лімфодисекцію, точніше визначати стадію процесу і досягати радикалізму операції на рівні бронхо-судинних структур. Виконання одномоментних двобічних резекцій легень із трансстернального доступу з видаленням від 3 до 8 сегментів можливо у хворих з показниками вентиляційної функції легень не нижче 70—80 % від належних. Трансстернальна оклюзія бронхо-судинних елементів кореня легені дає змогу розширити межі операбельності у тяжкохворих і в 71,4 % випадків досягти клінічного ефекту. Використання стерно-медіастінального доступу з метою плевропневмонектомії в 1,7 разу знижує об’єм крововтрати і в 2,5 разу зменшує рівень післяопераційної летальності у хворих із завершальною пневмонектомією і локалізацією емпієми плеври в прикореневих відділах.



Ключові слова: легені, бронхи, трансстернальний доступ, оментопексія.

 

Стернотомия в хирургии бронхов и легких

Ю.Ф. Савенков, А.В. Белов, И.В. Корпусенко, В.В. Васильченко, П.Е. Бакулин

Цель работы — оптимизация хирургического лечения больных с осложненным течением бронхо-легочной патологии на основе разработки новых вариантов операций из трансстернального подхода.

Материалы и методы. В торакальном отделении Днепропетровского облтубдиспансера в период с 1988 по 2008 годы трансстернальный доступ был применен для лечения 122 больных. У 34 больных стерно-перикардиальный доступ использовали при лечении культевых свищей главных бронхов, из них у 12 — с оментопластикой. Одномоментные двусторонние резекции легких трансстернально-трансплеврально выполнены 20 больным, из них у 5 суммарный объем резекции составлял от 5 до 8 сегментов. У 16 больных выполняли плевропневмон; и заключительные пневмонэктомии при туберкулезе легких из трансстернального трансперикардиального доступа, у 3 — с оментопексией. Расширенные и комбинированные пневмонэктомии при раке легкого из трансстернального трансперикардиально-медиастинального доступа с билатеральной лимфодиссекцией были выполнены у 30 пациентов, расширенные лобэктомии — у 5. Трансстернальная окклюзия главного бронха и ветвей легочной артерии как этап хирургического лечения применена у 14 больных, а трансстернальная перевязка легочной артерии для остановки кровотечения — у 3.

Результаты и обсуждение. У больных с культевыми свищами главных бронхов независимо от длины культи, стороны операции, наличия деформации грудной клетки оптимальной является реампутация культи бронха в срединном аорто-кавальном промежутке с одномоментной сагиттальной диафрагмотомией и оментопексией. Выполнение одномоментных двусторонних резекций легких у больных с ограниченным деструктивным туберкулезом легких из трансстернального доступа позволило снизить количество послеоперационных осложнений в 1,7 раза, использование расширенных вмешательств при раке легкого из стерно-медиастинального доступа — точнее оценить степень распространенности процесса, достигнуть 90 % операбельности. У 12 больных установлена возможность окклюзии бронхо-сосудистых структур корня легкого, что позволило расширить границы операбельности у больных с метатуберкулезным циррозом легкого, решетчатым легким. Выполнение плевропневмонэктомии из трансстернального доступа возможно с трансплевральным и трансперикардиальным вариантами продолжения операции с укреплением культи бронха лоскутом большого сальника.

Выводы. Трансстернальный доступ является предпочтительным для закрытия свища культи левого главного бронха, при короткой культе правого главного бронха и позволяет выполнять при необходимости резекцию карины. Использование оментопексии при реампутации культи главного бронха является рутинным методом, предупреждающим развитие реканализации свища. При немелкоклеточном раке легкого выполнение пневмонэктомии из трасстернального доступа позволяет проводить систематическую билатеральную лимфодиссекцию, более точно определить стадию процесса и добиться радикализма операции на уровне бронхо-сосудистых структур. Выполнение одномоментных двусторонних резекций легких из трансстернального доступа с удалением от 3 до 8 сегментов возможно у больных с показателями вентиляционной функции легких не ниже 70—80 % от должных. Трансстернальная окклюзия бронхо-сосудистых элементов корня легкого позволяет расширить границы операбельности у тяжелого контингента больных и в 71,4 % случаев достичь клинического эффекта. Использование стерно-медиастинального доступа с целью плевропневмонэктомии в 1,7 раза снижает объем кровопотери и в 2,5 раза уменьшает уровень послеоперационной летальности у больных с заключительной пневмонэктомией и локализацией эмпиемы плевры в прикорневых отделах.



Ключевые слова: легкие, бронхи, трансстернальный доступ, оментопексия.

12. Оригінальні дослідження

 

Ускладнення віддаленого періоду мамопластики, виконаної за допомогою поліакриламідного гелю, та їх хірургічне лікування

Г.І. Патлажан

Мета роботи — визначення характеру та виразності ускладнень збільшуючої пластики молочних залоз, яку здійснювали за допомогою застосування поліакриламідного гелю, та оцінка ефективності застосування різних методів хірургічного лікування ускладнень.

Матеріали і методи. Застосовувались клінічні, лабораторно-інструментальні обстеження пацієнток, хірургічне лікування — видалення гелеом, мамопластика (ендопротезування), мастопексія, а також статистичні методи.

Результати та обговорення. Із 117 пацієнток, які звернулися за хірургічною допомогою з приводу болю, збільшення об’єму молочних залоз, зміни форми і симетрії, а також формування ущільнень тканин, які боліли при пальпації (гелеом), у 12 діагностовано гострий запальний процес, у зв’язку з чим було здійснено відстрочене лікування у вигляді видалення гелеом та ендопротезування. Подібні відкладені операції було здійснено у 8 жінок і в поточному режимі у 57 пацієнток за відсутності ознак гострого запалення. У 6 пацієнток було отримано незадовільні результати лікування. Ще у 40 пацієнток були виконані операції видалення геля аспіраційним шляхом (12 пацієнток) та крізь розтин шкіри в субмамарній складці та субареолярний доступ (28 пацієнток) за відсутності незадовільних результатів лікування. Таким чином, механізми запалення мають важливе значення в динаміці післяопераційного періоду.

Висновки. Планування хірургічних лікувальних заходів у пацієнток з ускладненнями, пов’язаними із застосуванням ПААГ для мамопластики, слід здійснювати з урахуванням характеру і вираженості запального процесу в ділянці введення гелю. Найбільш позитивних результатів лікування досягають при проведенні оперативного видалення гелю й ендопротезування в режимі відстрочених оперативних втручань.



Ключові слова: пластична хірургія, мамопластика, поліакриламідний гель, ендопротезування молочних залоз.

 

Осложнения отдаленного периода маммопластики, выполненной с помощью полиакриламидного геля, и их хирургическое лечение

Г.И. Патлажан

Цель работы — определение характера и выраженности осложнений увеличивающей пластики молочных желез с помощью полиакриламидного геля и провести оценку эффективности применения различных хирургических методик их устранения.

Материалы и методы. Применялось общеклиническое, лабораторно-инструментальное обследование пациенток, хирургическое лечение — удаление гелеом, маммопластика (эндопротезирование), мастопексия, а также статистические методы.

Результаты и обсуждение. Из 117 пациенток, обратившихся по поводу боли, увеличения объема молочных желез, изменения формы и симметрии, а также формирования болезненных уплотнений (гелеом), у 12 диагностирован острый воспалительный процесс, в связи с чем было осуществлено отсроченное лечение в виде удаления гелеом и эндопротезирования. Подобные отсроченные операции были осуществлены у 8 женщин и в текущем режиме — у 57 пациенток в отсутствие острого воспаления, из которых у 6 пациенток отмечены неудовлетворительные результаты. Еще у 40 пациенток выполнены операции удаления геля аспирационным путем (12 пациенток) и через разрез кожи в субмаммарной складке и субареолярный доступ (28 пациенток) в отсутствие неудовлетворительных результатов лечения.

Выводы. Планирование хирургических лечебных мероприятий у пациенток с осложнениями, связанными с применением ПААГ для маммопластики, должно осуществляться с учетом характера и выраженности воспалительного процесса в области введения геля. Наиболее благоприятные результаты лечения достигаются при проведении оперативного удаления геля и эндопротезирования в режиме отсроченных оперативных вмешательств.



Ключевые слова: пластическая хирургия, маммопластика, полиакриламидный гель, эндопротезирование молочных желез.

13. Оригінальні дослідження

 

Спосіб хірургічного лікування глибокого пролежня-бурситу ділянки сідничного горба у потерпілих з поєднаною спінальною травмою

І.А. Лурін, В.М. Герасименко, А.Е. Парай, К.В. Пендраковський

Мета роботи — зниження частоти післяопераційних ускладнень і рецидивів глибокого пролежня-бурситу ділянки сідничного горба шляхом використання нового способу хірургічного лікування — пластики ранового дефекту підшкірножировим клаптем.

Матеріали і методи. Проаналізовано досвід хірургічного лікування пролежня-бурситу ділянки сідничного горба за розробленою нами методикою у 26 потерпілих з поєднаною спінальною травмою, які перебували на лікуванні в хірургічному відділенні Сакського територіального медичного управління МЗ України в період із січня 2005 року по лютий 2007 року. Пацієнтам виконано радикальні операції: висічення глибокого пролежня, бурсектомія з пластикою ранового дефекту клаптем з навколишньої підшкірножирової клітковини, занурення його углиб та фіксацією на кількох рівнях. Усім хворим проводили дренування післяопераційної рани та антибактеріальну терапію.

Результати та обговорення. В одного хворого в ранній післяопераційний період спостерігали нагноєння рани з частковим розходженням її країв, з подальшим її відкритим веденням і загоєнням вторинним натягом. Випадків відторгнення клаптя не спостерігали. Використання запропонованого нами методу дало змогу зменшити кількість післяопераційних ускладнень і уникнути рецидивів пролежня-бурситу ділянки сідничного горба.

Висновки. Використання в клінічній практиці запропонованого способу хірургічного лікування глибокого пролежнябурситу ділянки сідничного горба дало змогу уникнути рецидивів пролежня і знизити частоту післяопераційних ускладнень з 9,8 до 3,8 %.



Ключові слова: спінальна травма, пролежні, хірургічне лікування.

 

Способ хирургического лечения глубокого пролежня-бурсита области седалищного бугра у пострадавших с сочетанной спинальной травмой

И.А. Лурин, В.Н. Герасименко, А.Е. Парай, К.В. Пендраковский

Цель работы — снижение частоты послеоперационных осложнений и рецидивов глубокого пролежня-бурсита области седалищного бугра путем использования нового способа хирургического лечения — пластики раневого дефекта подкожножировым лоскутом.

Материалы и методы. Проанализирован опыт хирургического лечения пролежня-бурсита области седалищного бугра по разработанной нами методике, у 26 пострадавших с сочетанной спинальной травмой, находившихся на лечении в хирургическом отделении Сакского территориального медицинского управления МЗ Украины в период с января 2005 года по февраль 2007 года. Пациентам выполнены радикальные операции по иссечению глубокого пролежня, бурсэктомия с пластикой раневого дефекта лоскутом из окружающей подкожножировой клетчатки, погружением его вглубь и фиксацией на нескольких уровнях. Всем больным проводили дренирование послеоперационной раны и антибактериальную терапию.

Результаты и обсуждение. У одного больного в ранний послеоперационный период наблюдали нагноение раны с частичным расхождением ее краев, с последующим ее открытым ведением и заживлением вторичным натяжением. Случаев отторжения лоскута не отмечено. Использование предложенного нами метода позволило уменьшить количество послеоперационных осложнений и избежать рецидивов пролежня-бурсита области седалищного бугра.

Выводы. Использование в клинической практике предложенного способа хирургического лечения глубокого пролежня-бурсита области седалищного бугра позволило избежать рецидивов пролежня и снизить частоту послеоперационных осложнений с 9,8 до 3,8 %.



Ключевые слова: спинальная травма, пролежни, хирургическое лечение.

14. Оригінальні дослідження

 

Внутрішньоартеріальне використання «актовегіну» в комплексному лікуванні деструктивних форм діабетичної стопи

М.В. Свиридов

Мета роботи — оцінити ефективність внутрішньоартеріальної лікарської терапії (ВАЛТ) з використанням гемодеривату з телячої крові депротеїнізованого (ГТКД, «Актовегін» виробництва Nycomed) у комплексному хірургічному лікуванні хворих з ускладненими формами синдрому діабетичної стопи (СДС).

Матеріали і методи. Під спостереженням перебували 46 пацієнтів з нейропатичною та змішаною формою СДС, прооперованих з приводу гнійно-некротичних ускладнень стоп. Середній вік досліджуваних становив (62,4 ± 6,4) року. У 85 % хворих виявлено супутню патологію. В 36 випадках спостерігали III стадію процесу за Vagner, в 10 — IV стадію. Комплексне лікування включало корекцію вуглеводного обміну, призначення препаратів з нейротропною і дезагрегантною дією, простагландинів, антикоагулянтів, лімфовенотоніків, емпіричну деескалаційну терапію, місцеве лікування гнійно-некротичного вогнища. Пацієнти рандомізовані в дві клінічні групи. Групу І склали 22 хворих, яким проводили пролонговану ВАЛТ без застосування ГТКД. 24 пацієнтам ІІ групи додатково внутрішньоартеріально вводили ГТКД в об’ємі 100 мл 10 % або 20 % розчину. ВАЛТ здійснювали 1 раз на день протягом 7—12 діб. Для ВАЛТ використовували нижню надчеревну артерію. Через тяжкість цукрового діабету і супутніх захворювань, поширеність гнійно-некротичного процесу і особливості ураження дистального артеріального русла в усіх хворих, провести їм операцію прямої реваскуляризації не було можливості.

Результати та обговорення. У пацієнтів II групи в післяопераційний період спостерігали значне поліпшення метаболізму тканин стопи, у хворих I групи — меншою мірою. Це супроводжувалося поліпшенням оксигенації стопи, зменшенням бактеріального обсіменіння рани вдвічі протягом тижня, очищенням рани від гною і появою грануляції в середньому на 4—6 днів раніше, стабілізацією деструктивного процесу на стопі, переходом вологого типу гангрени в сухий. Застосування ГТКД у пацієнтів II групи у складі ВАЛТ дало змогу зберегти життєздатність стопи в 98 % випадків, при цьому некректомії, екзартикуляції та інші «малі» операції на стопі були альтернативою високим ампутаціям нижньої кінцівки, виконаним 3 хворим I групи.

Висновки. ВАЛТ забезпечує адекватне надходження лікарських засобів до вогнища ураження, а у поєднанні з ГТКД є високоефективним методом лікування гнійно-некротичних уражень діабетичної стопи, поліпшує перебіг ранового процесу у хворих на цукровий діабет, оптимізує окислювально-відновні процеси в зоні ішемії, сприяє відмежуванню зон деструкції, що дає змогу виконувати оптимальні щадні оперативні втручання на стопі. Вдосконалення принципів і тактики хірургічного лікування ускладнених форм діабетичної стопи сприяло істотному зниженню частоти виконання «великих» ампутацій нижньої кінцівки, збереженню її опорної функції в 98 % спостережень.



Ключові слова: синдром діабетичної стопи, лікування, внутрішньоартеріальна лікарська терапія.

 

Внутриартериальное использование «актовегина» в комплексном лечении деструктивных форм диабетической стопы

Н.В. Свиридов

Цель работы — оценить эффективность внутриартериальной лекарственной терапии (ВАЛТ) с использованием гемодеривата из телячьей крови депротеинизированного (ГТКД, «Актовегин» производства Nycomed) в комплексном хирургическом лечении больных с осложненными формами синдрома диабетической стопы (СДС).

Материалы и методы. Под наблюдением находилось 46 пациентов с нейропатической и смешанной формой СДС, оперированных по поводу гнойно-некротических осложнений стоп. Средний возраст исследуемых составил (62,4 ± 6,4) года. У 85 % больных выявлена сопутствующая патология. В 36 случаях наблюдали III стадию процесса по Vagner, в 10 — IV стадию. Комплексное лечение включало коррекцию углеводного обмена, назначение препаратов с нейротропным и дезагрегантным действием, простагландинов, антикоагулянтов, лимфовенотоников, эмпирической деэскалационной терапии, местное лечение гнойно-некротического очага. Пациенты рандомизированы в две клинические группы. Группу І составили 22 больных, которым проводили пролонгированную ВАЛТ без применения ГТКД. 24 пациентам ІІ группы дополнительно внутриартериально вводили ГТКД в объеме 100 мл 10 % или 20 % раствора. ВАЛТ проводили 1 раз в день в течение 7—12 суток. Для ВАЛТ использовали нижнюю надчревную артерию. Из-за тяжести сахарного диабета и сопутствующих заболеваний, распространенности гнойно-некротического процесса и особенностей поражения дистального артериального русла у всех больных провести им прямую реваскуляризирующую операцию не представлялось возможным.

Результаты и обсуждение. У пациентов II группы в послеоперационный период отмечено значительное улучшение метаболизма тканей стопы, у больных I группы — в меньшей степени. Улучшение оксигенации стопы, уменьшение бактериальной обсемененности раны в 2 раза в течение недели, очищение раны от гноя и появление грануляций в среднем на 4—6 дней раньше, стабилизация деструктивного процесса на стопе, переход влажного типа гангрены в сухой. Применение ГТКД у пациентов II группы в составе ВАЛТ позволило сберечь жизнеспособность стопы в 98 % случаев, при этом некрэктомии, экзартикуляции и другие «малые» операции на стопе были альтернативой высоким ампутациям нижней конечности, выполненным 3 больным I группы.

Выводы. ВАЛТ обеспечивает адекватное поступление лекарственных средств в очаг поражения, а в сочетании с ГТКД является высокоэффективным методом лечения гнойно-некротических поражений диабетической стопы, оптимизирует течение раневого процесса у больных сахарным диабетом, улучшает окислительно-восстановительные процессы в зоне ишемии, способствует отграничению зон деструкции, тем самым позволяя выполнять оптимальные щадящие оперативные вмешательства на стопе. Усовершенствование принципов и тактики хирургического лечения осложненных форм диабетической стопы способствовало существенному снижению частоты выполнения «больших» ампутаций нижней конечности и сохранению ее опорной функции в 98 % наблюдений.



Ключевые слова: синдром диабетической стопы, лечение, внутриартериальная лекарственная терапия.

15. Оригінальні дослідження

 

Результати випробовування в експерименті моделей біокультуральних трансплантатів-герметиків на основі 3d матеріалів-матриксів і перспектива використання їх у гепатобіліарній хірургії

С.Й. Хмельницький

Мета роботи — випробувати в експерименті in vitro можливості полімера полівінілового спирту (ПВС) як 3D матрикса для клітинної культури ембріональної печінки людини (КЕПЛ).

Матеріали і методи. Для дослідження використали ембріональну тканину печінки 9-го тижня гестації, як 3D матрикса — стерильні пластинки ПВС розміром 5 × 5 × 1 мм. У клітинну суспензію поміщали пластинку стерильного ПВС. Через 15 хв полівінілова матриця повністю набухла, поглинувши (150 ± 20) мкл рідини. Культивування проводили протягом 14 діб. Для досліджень кріоконсервований матрикс нарізали на кріостаті, товщина зрізів 0,1 мм. У динаміці культивування проводили підрахунок клітин після стандартного гістохімічного фарбування метиленовим синім.

Результати та обговорення. Через 10 хв після розміщення 3D ПВС матрикса в суспензії клітин пластинка ПВС набухла і подвоювалася в розмірах у всіх напрямках. Через 24 год культивування спостерігали концентрування клітин на поверхні ПВС матрикса і культурального середовища. Протягом 7 діб КЕПЛ мігрували всередину матрикса, при цьому їхня кількість у центральних зонах значно зросла. КЕПЛ зберігали фенотип недиференційованих клітин, а отже, і здатність до поділу і диференціювання. На 14-ту добу культивування структура матрикса почала змінюватися: комірки збільшилися в розмірах, тривимірна структура втрачає свої параметри. Клітини в площині зрізу розподілені рівномірніше.

Висновки. Новий синтетичний матеріал у вигляді 3D структури на основі зшитого ПВС є нетоксичним і має виражені матриксні властивості для КЕПЛ. Клітини активно прикріплюються до стінок комірок матрикса, які є адекватним субстратом для їхньої адгезії і локомоції. Одночасно з міграцією клітин відбувається процес резорбції біоматеріалу, що дає підстави розглядати синтетичний 3D ПВС матрикс як перспективний для іммобілізації і спрямованої доставки КЕПЛ у вигляді біокультуральних трансплантатів при заміщенні тканинних дефіцитів і дефектів у гепатобіліарній хірургії.



Ключові слова: експеримент in vitro, полімери полівінілового спирту, клітинна культура ембріональної печінки людини, біокультуральний трансплантат.

 

Результаты испытания в эксперименте моделей биокультуральных трансплантатов-герметиков на основе 3d материалов-матриксов и перспектива использования их в гепатобилиарной хирургии

С.И. Хмельницкий

Цель работы — испытать в эксперименте in vitro возможности полимера поливинилового спирта (ПВС) в качестве 3D матрикса для клеточной культуры эмбриональной печени человека (КЭПЧ).

Материалы и методы. Для исследований использовали эмбриональную ткань печени человека 9-й недели гестации, в качестве 3D матрикса — стерильные пластинки ПВС размером 5 × 5 × 1 мм. В клеточную суспензию помещали пластинку стерильного ПВС. Через 15 мин поливиниловая матрица полностью набухала, поглотив (150 ± 20) мкл жидкости. Культивирование проводили на протяжении 14 дней. Для исследований криоконсервированный матрикс нарезали на криостате, толщина срезов — 0,1 мм. В динамике культивирования осуществляли подсчет клеток после стандартного гистохимического окрашивания метиленовым синим.

Результаты и обсуждение. Через 10 мин после помещения 3D ПВС матрикса в суспензию клеток пластинка ПВС набухала и удваивалась в размерах во всех направлениях. Через 24 ч культивирования наблюдалось концентрирование клеток на поверхности ПВС матрикса и культуральной среды. На протяжении 7 суток КЭПЧ мигрировали вглубь матрикса, при этом их количество в центральных участках значительно возрастало. КЭПЧ сохраняли фенотип недифференцированных клеток, а следовательно, и способность к делению и дифференцированию. К 14 суткам культивирования структура матрикса начала изменяться: ячейки увеличивались в размерах, трехмерная структура теряет свои параметры. Клетки в плоскости среза распределены более равномерно.

Выводы. Новый синтетический материал в виде 3D структуры на основе сшитого ПВС является нетоксичным и обладает выраженными матриксными свойствами для КЭПЧ. Клетки активно прикрепляются к стенкам ячеек матрикса, которые являются адекватным субстратом для их адгезии и локомоции. Одновременно с миграцией клеток происходит процесс резорбции биоматериала, что позволяет рассматривать синтетический 3D ПВС матрикс как перспективный для иммобилизации и направленной доставки КЭПЧ в виде биокультуральных трансплантатов при замещении тканевых дефицитов и дефектов в гепатобилиарной хирургии.



Ключевые слова: эксперимент in vitro, полимеры поливинилового спирта, клеточная культура эмбриональной печени человека, биокультуральный трансплантат.

16. Оригінальні дослідження

 

Аналіз захворюваності на внутрішньолікарняні інфекції в національному інституті раку

А.Г. Салманов, М.О. Йосипенко, В.А. Пономаренко

Мета роботи — встановити частоту захворюваності на внутрішньолікарняні інфекції (ВЛІ) і рівень летальності від них хворих Національного інституту раку, визначити основних їхніх збудників.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати хірургічного лікування 5423 пацієнтів, оперованих з приводу онкологічних захворювань за період з 2005 по 2007 рік. З них оперовано з приводу пухлин в органах урогенеталій — 209 хворих, голови, шиї та ротової порожнини — 1183, органів грудної порожнини — 787, черевної порожнини — 2244. Наявність у пацієнта післяопераційних нозокоміальних інфекцій визначали за допомогою стандартних критеріїв захворювань. Вивчено 1573 ізолятів мікроорганізмів, виділених від пацієнтів, у яких були клінічно та лабораторно підтверджено наявність нозокоміальних гнійнозапальних інфекцій.

Результати та обговорення. У загальній структурі ВЛІ у післяопераційний період найбільшу частку (74,8 %) мали інфекції ділянки хірургічного втручання. Значно меншою була частка гнійно-запальних інфекцій сечовивідних шляхів (16,1 %), пневмонії (6,8 %) та сепсису (2,3 %). Виділені мікроорганізми належали до 35 видів умовно-патогенних мікроорганізмів та до одного роду — грибкових. У загальній структурі мікроорганізмів-збудників ВЛІ переважали грампозитивні умовно-патогенні мікроорганізми (61,8 %). Частка C. albicans становила 6,1 %. Серед грампозитивних мікроорганізмів провідне місце посідали S. aureus (14,7 %), S. epidermidis (13,8 %), E. faecium (12,7 %) та E. faecalis (8,3 %). Грамнегативні мікроорганізми були представлені здебільшого E. coli (8,8 %), S. viridans (7,5 %), K. pneumoniae (7,2 %), P. aeruginosa (6,7 %). Відзначено, що на сучасному етапі провідну роль у розвитку післяопераційних нозокоміальних гнійно-запальних інфекцій в онкологічному стаціонарі відіграють умовно-патогенні мікроорганізми.

Висновки. Частота розвитку нозокоміальних інфекцій у пацієнтів онкологічного стаціонару в середньому становить (29,0 ± 1,14) %, а рівень післяопераційної летальності від ВЛІ — 14 %, переважно внаслідок сепсису та пневмонії.



Ключові слова: внутрішньолікарняні інфекції, інфекції ділянки хірургічного втручання, летальність, онкологічний стаціонар.

 

Анализ заболеваемости внутрибольничными инфекциями в национальном институте рака

А. Г. Салманов, М. А. Йосипенко, В. А. Пономаренко

Цель работы — установить частоту заболеваемости внутрибольничными инфекциями (ВБИ) и уровень летальности от них больных Национального института рака, определить основных их возбудителей.

Материалы и методы. Проанализированы результаты хирургического лечения 5423 пациентов, оперированных по поводу онкологических заболеваний за период с 2005 по 2007 год. Из них оперировано по поводу опухолей в органах урогенеталий — 209 больных, головы, шеи и ротовой полости — 1183, органов грудной полости — 787, брюшной полости — 2244. Наличие у пациента послеоперационных нозокомиальных инфекций определяли с помощью стандартных критериев заболеваний. Изучено 1573 изолятов микроорганизмов, выделенных от пациентов, у которых клинически и лабораторно подтверждено наличие нозокомиальных гнойно-воспалительных инфекций.

Результаты и обсуждение. В общей структуре ВБИ в послеоперационный период наибольший удельный вес (74,8 %) имели инфекции области хирургического вмешательства. Значительно меньшей была доля гнойно-воспалительных инфекций мочевыводящих путей (16,1 %), пневмонии (6,8 %) и сепсиса (2,3 %). Выделенные микроорганизмы принадлежали к 35 видам условно-патогенных микроорганизмов и к одному роду — грибковых. В общей структуре микроорганизмов-возбудителей ВБИ преобладали грамположительные (61,8 %) условно-патогенные микроорганизмы. Доля C. albicans составляла 6,1 %. Среди грамположительных микроорганизмов ведущее место занимали S. aureus (14,7 %), S. epidermidis (13,8 %), E. faecium (12,7 %) и E. faecalis (8,3 %). Грамотрицательные микроорганизмы были представлены преимущественно E. coli (8,8 %), S.viridans (7,5 %), K. pneumoniae (7,2 %), P. aeruginosa (6,7 %). Отмечено, что на современном этапе ведущая роль в развитии послеоперационных нозокомиальных гнойно-воспалительных инфекций в онкологическом стационаре играют условнопатогенные микроорганизмы.

Выводы. Частота развития нозокомиальных инфекций у пациентов с онкологического стационара в среднем составляет (29,0 ± 1,140) %, а также уровень послеоперационной летальности от ВБИ составляет 14 %, в основном за счет сепсиса и пневмонии.



Ключевые слова: внутрибольничные инфекции, инфекции области хирургического вмешательства, летальность, онкологический стационар.

17. Оригінальні дослідження

 

Деякі аспекти діяльності служби анестезіології центральних районних, міських та обласних лікарень україни: аналіз структури анестезій

Р.М. Федосюк

Наведено структуру загальних і регіональних анестезій та показник анестезіологічного забезпечення хірургічних втручань у лікувальних закладах України ІІ—ІІІ рівня надання медичної допомоги.



Ключові слова: загальна анестезія, регіональна анестезія, поєднана анестезія, структура анестезій, показник анестезіологічного забезпечення операцій, центральна районна лікарня, міська лікарня, обласна лікарня.

 

Некоторые аспекты деятельности службы анестезиологии центральных районных, городских и областных больниц украины: анализ структуры анестезий

Р.Н. Федосюк

Приведена структура общих и региональных анестезий и показатель анестезиологического обеспечения хирургических вмешательств в лечебных учреждениях Украины ІІ—ІІІ уровня оказания медицинской помощи.



Ключевые слова: общая анестезия, региональная анестезия, сочетанная анестезия, структура анестезий, показатель анестезиологического обеспечения операций, центральная районная больница, городская больница, областная больница.

18. Випадок з практики

 

Випадок резекції аневризми загальної здухвинної артерії з малоінвазивного заочеревинного доступу

Ю.С. Спірін, І.В. Арбузов, Р.В. Івашко, Є.Ю. Гардубей

Наведено досвід лікування хворого 72 років з аневризмою загальної здухвинної артерії. Хворому виконано малоінвазивний заочеревинний доступ до черевної аорти та здухвинних артерій після попереднього маркування їхньої проекції на передню черевну стінку. Маркування проводили під контролем дуплексного ангіосканування. Виконано резекцію аневризми та лінійне здухвинно-стегнове протезування. Отримано задовільний безпосередній результат. Зроблено висновок, що подібні оперативні втручання можуть бути виконані малоінвазивним методом, але для розроблення чітких показань та протипоказань необхідний більший досвід подібних втручань.



Ключові слова: атеросклероз, синдром Леріша, міні-доступ.

 

Случай резекции аневризмы общей подвздошной артерии из малоинвазивного забрюшинного доступа

Ю.С. Спирин, И.В. Арбузов, Р.В. Ивашко, Е.Ю. Гардубей

Приведен опыт лечения пациента 72 лет с аневризмой общей подвздошной артерии. Пациенту выполнен малоинвазивный забрюшинный доступ к брюшной аорте и подвздошным артериям после предварительной маркировки их проекции на переднюю брюшную стенку. Маркировка выполнена под контролем ультразвукового дуплексного ангиосканирования. Выполнено резекцию аневризмы и подвздошно-бедренное линейное протезирование. Получен хороший непосредственный результат. Сделан вывод о том, что подобные операции могут быть выполнены малоинвазивным методом, но для разработки четких показаний и противопоказаний необходим больший опыт подобных вмешательств.



Ключевые слова: атеросклероз, синдром Лериша, мини-доступ.

19. Випадок з практики

 

Клінічне спостереження успішного лікування хворої на рак яєчників з метастатичним ураженням печінки

Ю.З. Ліфшиць, В.Л. Валецький, П.О. Зайченко, Р.В. Савицький, О.В. Яровий

Мета роботи — описання випадку ефективної циторедуктивної операції у хворої на рак яєчників з метастатичним ураженням печінки.

Матеріали і методи. Клінічне спостереження хірургічного лікування хворої на рак яєчників з метастатичним ураженням печінки з використанням одномоментного видалення первинного пухлинного процесу та радіочастотної термоабляції метастатичної пухлинної тканини.

Результати та обговорення. Досягнуто позитивний клінічний результат комбінованого лікування хворої на рак яєчників з метастатичним ураженням печінки (T3cN2M1) унаслідок використання оперативного лікування, хіміотерапії та радіочастотної абляції метастазів у печінці. Через один рік після проведеного лікування хвора асимптомна.

Висновки. Циторедуктивне хірургічне втручання з використанням радіочастотної абляції та подальшої хіміотерапії у пацієнтки з розповсюдженим пухлинним ураженням органів черевної порожнини сприяло подовженню життя та поліпшенню його якості.



Ключові слова: рак яєчників, метастатичне ураження печінки, циторедуктивна операція, радіочастотна абляція.

 

Клиническое наблюдение успешного лечения больной раком яичников с метастатическим поражением печени

Ю.З. Лифшиц, В.Л. Валецкий, П.А. Зайченко, Р.В. Савицкий, А.В. Яровой

Цель работы – описание случая эффективной циторедуктивной операции у больной раком яичника c метастатическим поражением печени.

Материалы и методы. Клиническое наблюдение хирургического лечения больной раком яичников с метастатическим поражением печени с использованием одномоментного удаления первичного опухолевого процесса и радиочастотной термоабляции метастатической опухолевой ткани.

Результаты и обсуждение. Достигнут положительный клинический результат комбинированного лечения больной раком яичников с метастатическим поражением печени (T3cN2M1) за счет применения оперативного лечения, химиотерапии и радиочастотной термоабляции метастазов в печени. Через один год после проведенного лечения больная асимптомна.

Выводы. Циторедуктивное хирургическое вмешательство с применением радиочастотной абляции и последующей химиотерапией у пациентки с обширным опухолевым поражением органов брюшной полости способствовало продлению жизни и улучшению ее качества.



Ключевые слова: рак яичников, метастатическое поражение печени, циторедуктивная операция, радиочастотная абляция.

20. Огляди

 

Хірургічне лікування хворих на аневризму черевного відділу аорти у поєднанні з ішемічною хворобою серця

Г.О. Костромін

Висвітлено проблему хірургічного лікування хворих на аневризму черевного відділу аорти у поєднанні з ішемічною хворобою серця, вибір тактики та показання до хірургічного лікування, дані щодо рівня виживання та летальності після хірургічного втручання.



Ключові слова: аневризма черевної аорти, ішемічна хвороба серця, хірургічне лікування.

 

Хирургическое лечение больных c аневризмой брюшного отдела аорты в сочетании с ишемической болезнью сердца

Г.А. Костромин

Освещены проблемы хирургического лечения больных с аневризмой брюшного отдела аорты в сочетании с ишемической болезнью сердца, выбор тактики и показания к хирургическому лечению, уровень выживаемости и летальности после хирургического вмешательства.



Ключевые слова: аневризма брюшной аорты, ишемическая болезнь сердца, хирургическое лечение.


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»