Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№1(29) // 2009

 

Обкладинка

 

1. Оригінальні дослідження

 

Десятирічний досвід проведення оперативних втручань із застосуванням сітчастих алотрансплантатів у пацієнтів з паховими грижами

А.О. Бурка, Л.Ю. Маркулан, С.М. Гойда, І.М. Лещишин, О.В. Балабан, І.І. Теслюк, С.М. Вамуш, В.І. Вінниченко, Ю.О. Вишневський

Мета роботи — провести оцінку результатів різних способів лікування пацієнтів з паховими грижами; встановити причини незадовільних результатів лікування хворих з цією патологією; розробити комплекс практичних рекомендацій для профілактики ускладнень та поліпшення результатів лікування пацієнтів з паховими грижами.

Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів оперативних втручань у пацієнтів з паховими грижами в період з 1999 по 2008 рік. Серед 1030 пацієнтів з цією патологією чоловіків було 916 (88,9 %), жінок — 114 (11,1 %). Вік хворих від 16 до 93 років, середній вік — 48,7 року. В дослідженні використовували класифікацію пахових гриж за Nyhus (1993). Первинні грижі виявили у 875 (85 %) випадках, рецидивні — у 155 (15 %). З приводу защемлення в ургентному порядку прооперовано 81 (7,9 %) пацієнта. Пластику пахового каналу власними тканинами в більшості випадків проводили за методами Bassini, Girard—Спасокукоцького, Shouldice та Постемпського. Пластику за допомогою сітчастих алотрансплантатів — за Lichtenstein та Gilbert, рідше — за Rutkov—Robbins. У разі двобічних прямих пахових гриж проводили пластику за Stoppa. Як алотрансплантат здебільшого використовували поліпропіленові ендопротези фірм «Ethicon» та «Лінтекс».

Результати та обговорення. Згідно з класифікацією Nyhus (1993), пахові грижі І типу були у 45 (4,4 %) пацієнтів, ІІ — у 259 (25,1 %), ІІІ-А — у 384 (37,3 %), ІІІ-В — у 141 (13,7 %), ІІІ-А,В — у 46 (4,5 %), ІV — у 155 (15 %). Ковзні грижі виявлено в 158 (15,3 %). У 56 (5,4 %) пацієнтів діагностовано білатеральні пахові грижі. Оперативні втручання в цих хворих виконали одномоментно у 37 випадках, в два етапи — у 19. Результати лікування оцінювали, порівнюючи кількість інтраопераційних, ранніх та пізніх післяопераційних ускладнень.

Висновки. Результати лікування пацієнтів з паховими грижами свідчать про переваги застосування сітчастих трансплантатів для герніопластики. Кількість ускладнень при автопластиках становила 17,5 %, а при алопластиках — 8,5 %. Причинами незадовільних віддалених результатів лікування хворих з цією патологією є неправильний вибір способу пластики пахового каналу (6 %) і технічні похибки під час виконання операції (1,6 %). Для поліпшення результатів лікування необхідно не широке впровадження алотрансплантаційних способів герніопластики, а індивідуальний підхід до вибору способу пластики пахового каналу



Ключові слова: пахові грижі, оперативне лікування, післяопераційні ускладнення

 

Десятилетний опыт проведения оперативных вмешательств с применением сетчатых аллотрансплантатов у пациентов с паховыми грыжами

А.А. Бурка, Л.Ю. Маркулан, С.М. Гойда, И.М. Лещишин, О.В. Балабан, И.И. Теслюк, С.М. Вамуш, В.И. Винниченко, Ю.О. Вишневский

Цель работы — провести оценку результатов разных способов лечения пациентов с паховыми грыжами; установить причины неудовлетворительных результатов лечения больных с этой патологией; разработать комплекс практических рекомендаций для профилактики осложнений и улучшения результатов лечения пациентов с паховыми грыжами.

Материалы и методы. Проведен анализ результатов оперативных вмешательств у пациентов с паховыми грыжами в период с 1999 по 2008 год. Среди 1030 пациентов с этой патологией мужчин было 916 (88,9 %), женщин — 114 (11,1 %). Возраст больных составлял от 16 до 93 лет, средний возраст — 48,7 года. В исследовании использовали классификацию паховых грыж за Nyhus (1993). Первичные грыжи обнаружили в 875 (85 %) случаях, рецидивные — в 155 (15 %). По поводу защемления в ургентном порядке прооперировано 81 (7,9 %) пациента. Пластику пахового канала собственными тканями в большинстве случаев проводили по методам Bassini, Girard—Спасокукоцкого, Shouldice и Постемпского. Пластику с помощью сетчатых аллотрансплантатов — по Lichtenstein и Gilbert, реже — по Rutkov—Robbins. В случае двусторонних прямых паховых грыж проводили пластику за Stoppa. Как аллотрансплантат в большинстве случаев использовали полипропиленовые эндопротезы фирм «Ethiocon» и «Линтекс».

Результаты и обсуждение. В соответствии с классификацией Nyhus (1993), паховые грыжи І типа были у 45 (4,4 %) пациентов, ІІ — у 259 (25,1 %), ІІІ-А — у 384 (37,3 %), ІІІ-В — у 141 (13,7 %), ІІІ-А,В — у 46 (4,5 %), ІV — у 155 (15 %). Скользящие грыжи выявлены у 158 (15,3 %). У 56 (5,4 %) пациентов диагностированы билатеральные паховые грыжи. Оперативные вмешательства у этих больных выполнили одномоментно в 37 случаях, в два этапа — в 19. Результаты лечения оценивали, сравнивая количество интраоперационных, ранних и поздних послеоперационных осложнений.

Выводы. Результаты лечения пациентов с паховыми грыжами свидетельствуют о преимуществах применения сетчатых трансплантатов для герниопластики. Количество осложнений при аутопластиках составляло 17,5 %, а при аллопластиках — 8,5 %. Причинами неудовлетворительных отдаленных результатов лечения больных с этой патологией являются неправильный выбор способа пластики пахового канала (6 %) и технические ошибки во время выполнения операции (1,6 %). Для улучшения результатов лечения необходимо не широкое внедрение аллотрансплантационных способов герниопластики, а индивидуальный подход к выбору способа пластики пахового канала.



Ключевые слова: паховые грыжи, оперативное лечение, послеоперационные осложнения

2. Оригінальні дослідження

 

Лікування критичної ішемії нижніх кінцівок із застосуванням великих доз препарату «актовегін»

В.Г. Мішалов, В.А. Черняк, В.М. Селюк, Н.Ю. Літвінова, О.І. Сопко

Мета роботи — у хворих з оклюзійно-стенотичними ураженнями периферійних артерій при тяжких формах хронічної ішемії нижніх кінцівок атеросклеротичного генезу на основі загальноприйнятих оціночних критеріїв дослідити ефективність застосування препарату «Актовегін» (депротеїнізований гемодериват крові телят, ДГКТ) виробництва «Нікомед».

Матеріали і методи. У відкритому клінічному дослідженні взяли участь 25 пацієнтів, яких лікували ДГКТ за схемою: один раз на день внутрішньовенна інфузія впродовж 2 год, що відповідало 0,5—1,0 нг/(кг·хв), протягом 10 днів з подальшою інфузією препарату в дозі 600 мг/добу в ампульованій формі (група А). Групу Б склали 25 пацієнтів, яких лікували за стандартними схемами з використанням інших препаратів. Період лікування становив 20 днів, тривалість дослідження — 90 днів. Середній вік пацієнтів — (67 ± 4) роки, співвідношення чоловіків до жінок — 12:1. Усі пацієнти мали клінічні прояви II-IIIA стадії ішемії нижніх кінцівок. Ультразвукову допплерографію виконували на ультразвуковому апараті «Aloka-5000» (Японія) за допомогою датчиків 4 та 8 МГц. Реєстрували швидкість і напрямок кровоплину по артеріях нижніх кінцівок. Визначали кісточково-плечовий індекс (КПІ) по задній великогомілковій артерії (ЗВГА) і артерії тилу стопи (АТС). Субфасціальний тиск вимірювали за допомогою апарата Вальдмана у задньомедіальному м’язовому футлярі. Реєстрацію параметрів мікроциркуляції здійснювали за допомогою комп’ютеризованого лазерного допплерівського флоуметра «ЛАКК-02». Ефективність лікування оцінювали за динамікою клінічної картини, насамперед за інтенсивністю больового синдрому.

Результати та обговорення. Аналіз отриманих даних засвідчив суттєве зменшення інтенсивного больового синдрому у пацієнтів групи А: на 57,1 % серед пацієнтів з II ст., на 38,5 % — з IIIА ст. Водночас серед пацієнтів групи Б спостерігали прогресивне збільшення величини цього показника: на 33,0 % у пацієнтів з IIА ст., на 21,7 % — з IIIА ст. Динаміка ішемічного набряку також свідчила про більшу ефективність лікування у пацієнтів групи А, де зафіксовано зменшення різниці між об’ємами ураженої та контралатеральної кінцівок на (9,4 ± 0,2) см3. У пацієнтів групи Б, це зменшення становило (2,6 ± 0,1) см3, що у 3,6 разу менше, ніж відповідний показник групи А. Про поліпшення показників регіонарної гемодинаміки у пацієнтів групи А з IIIА ст. ішемії свідчило збільшення величини КПІ на ЗВГА на 32,5 %, на АТС — на 28,2 %, постоклюзійного кровотоку (ПОК) у дистальних відділах гомілки — на 11,2 %. Серед хворих групи Б, навпаки, спостерігалося погіршення показників регіонарної гемодинаміки — зменшення величини КПІ на ЗВГА на 25,9 %, на АТС на 17,6 % та ПОК — на 8,3 %.

Висновки. ДГКТ можна рекомендувати для широкого застосування у хворих не тільки з переміжною кульгавістю при оклюзійних захворюваннях артерій нижніх кінцівок атеросклеротичного генезу, а і при ішемії, що супроводжується болем у стані спокою та ішемічним набряком. Отримані клінічні дані (зменшення інтенсивності больового синдрому на 38,5—57,1 % (р < 0,05), різниці між об’ємами ураженої та контралатеральної кінцівок — на (9,4 ± 0,2) см3 (р < 0,05), темпів збільшення площі трофічних змін — у 2,64 разу (р < 0,05) порівняно з контрольною групою) і результати інструментальних методів діагностики (збільшення величини КПІ на ЗВГА на 19,6—32,5 % (р < 0,05), на АТС — на 14,6—28,2 % (р < 0,05), ПОК у дистальних відділах гомілки на 11,1—17,4 % (р < 0,05)) свідчать, що «Актовегін» є ефективним препаратом для лікування пацієнтів, що страждають на тяжкі форми ішемії нижніх кінцівок. Побічні ефекти під час лікування препаратом развиваються у 4,0 % випадків і не потребують його відміни.



Ключові слова: критична ішемія нижніх кінцівок, лікування

 

Лечение критической ишемии нижних конечностей с применением больших доз препарата «актовегин»

В.Г. Мишалов, В.А. Черняк, В.М. Селюк, Н.Ю. Литвинова, А.И. Сопко

Цель работы — у больных с окклюзионно-стенотическими поражениями периферических артерий при тяжелых формах хронической ишемии нижних конечностей атеросклеротического генеза на основе общепринятых оценочных критериев исследовать эффективность применения препарата «Актовегин» (депротеинизированный гемодериват крови телят, ДГКТ) производства «Никомед».

Материалы и методы. В открытом клиническом исследовании приняли участие 25 пациентов, которых лечили ДГКТ по схеме один раз на день внутривенная инфузия продолжительностью до 2 ч, что соответствовало 0,5—1,0 нг/(кг·мин) в течение 10 дней с последующей инфузией препарата в дозе 600 мг/сут в ампульной форме (группа А). Группу Б составили 25 пациентов, которых лечили по стандартным схемам с использованием других препаратов. Период лечения составлял 20 дней, длительность исследования — 90 дней. Средний возраст пациентов — (67 ± 4) года, соотношение мужчин и женщин — 12-1. Все пациенты имели клинические проявлениями II-IIIA стадии ишемии нижних конечностей. Ультразвуковую допплерографию выполняли на ультразвуковом аппарате «Aloka-5000» (Япония) с помощью датчиков 4 и 8 Мгц. Регистрировали скорость и направление кровотока по артериям нижних конечностей. Определяли лодыжечно-плечевой индекс (ЛПИ) по задней большой берцовой артерии (ЗББА) и артерии тыла стопы (АТС). Субфасциальное давление измеряли с помощью аппарата Вальдмана в заднемедиальном мышечном футляре. Регистрацию параметров микроциркуляции осуществляли с помощью компьютеризованного лазерного допплеровского флоуметра «ЛАКК-02». Эффективность проведенного лечения оценивали по динамике клинической картины, в первую очередь — по интенсивности болевого синдрома.

Результаты и обсуждение. Анализ полученных данных свидетельствовал о существенном уменьшении интенсивности болевого синдрома у пациентов группы А: на 57,1 % среди пациентов с II ст., на 38,5 % — с IIIА ст. В то же время среди пациентов группы Б наблюдали прогрессивное увеличение этого показателя: на 33,0 % у пациентов с IIА ст., на 21,7 % — с IIIА ст. Динамика ишемического отека также свидетельствовала о большей эффективности лечения у пациентов группы А, где зафиксировано уменьшение разницы между объемами пораженной и контралатеральной конечности на (9,4 ± 0,2) см3. У пациентов группы Б, это уменьшение составило (2,6 ± 0,1) см3, что в 3,6 раза меньше, чем соответствующий показатель группы А. Об улучшении показателей регионарной гемодинамики у пациентов группы А с IIIА ст. ишемии свидетельствовало то, что величина ЛПИ на ЗББА увеличилась на 32,5 %, на АТС — на 28,2 %, постокклюзионного кровотока (ПОК) в дистальных отделах голени — на 11,2 %. Среди больных группы Б, напротив, наблюдали ухудшение показателей регионарной гемодинамики — уменьшение величины ЛПИ на ЗББА на 25,9 %, на АТС — на 17,6 % и ПОК в дистальных отделах голени — на 8,3 %.

Выводы. ДГКТ можно рекомендовать для широкого применения у больных не только с перемежающейся хромотой при окклюзионных заболеваниях артерий нижних конечностей атеросклеротического генеза, но и при ишемии, которая сопровождается болями в состоянии покоя и ишемическим отеком. Полученные клинические данные (уменьшение интенсивности болевого синдрома на 38,5—57,1 % (p < 0,05), разницы между объемами пораженной и контралатеральной конечностей на (9,4 ± 0,2) см3 (Р < 0,05), темпов увеличения площади трофических изменений в 2,64 раза (р < 0,05) в сравнении с контрольной группой) и результаты инструментальных методов диагностики (увеличение величины ЛПИ на ЗББА на 19,6— 32,5 % (р < 0,05), на АТС — на 14,6—28,2 % (р < 0,05), ПОК в дистальных отделах голени на 11,1—17,4 % (р < 0,05)) свидетельствуют о том, что «Актовегин» является эффективным препаратом для лечения пациентов с тяжелыми формами ишемии нижних конечностей. Побочные эффекты во время лечения препаратом развиваются в 4,0 % случаев и не требуют его отмены.



Ключевые слова: критическая ишемия нижних конечностей, лечение

3. Оригінальні дослідження

 

Особливості хірургічного лікування пацієнтів з автономним тиреотоксикозом та хворобою базедова—грейвса у похилому та старечому віці

В.І. Мамчич, О.В. Погорєлов, О.Ю. Воскобойнік, М.О. Йосипенко

Мета роботи — поліпшити результати хірургічного лікування пацієнтів похилого та старечого віку з автономним тиреотоксикозом (АТ) та хворобою Базедова — Грейвса (ХБГ).

Матеріали і методи. За період з 2004 по 2008 рік у Київській обласній клінічній лікарні прооперовано 80 пацієнтів з токсичним зобом віком від 60 до 78 років (у середньому 65 років). У 50 (62 %) пацієнтів виявлен АТ, у 30 (37,5 %) — імуногенний тиреотоксикоз (ХБГ). Жінок було 70 (87,5 %), чоловіків — 10 (12,5 %). Тиреотоксикоз легкого ступеня діагностовано у 10 (12,5 %) хворих, середньої тяжкості — у 45 (56,2 %), тяжкий — у 25 (31,2 %).

Результати та обговорення. Загалом у пацієнтів віком понад 60 років з АТ виконано 15 (30 %) органозберігаючих операцій та 35 (70 %) тиреоїдектомій (ТЕ). У пацієнтів з ХБГ виконано 8 (26,6 %) органозберігаючих операцій та 22 (73,3 %) ТЕ. Завдяки проведенню органозберігаючих операцій при ХБГ вдалося досягти еутиреоїдного стану у 3 (10 %) пацієнтів, а гіпотиреоз після проведення таких операцій було тяжко компенсувати. Виконання ТЕ у пацієнтів з ХБГ дало змогу швидко і надійно ліквідувати тиреотоксикоз і запобігти рецидивам захворювання. У 40 (80 %) пацієнтів з АТ виявлено поєднану тиреоїдну патологію з множинним, двобічним ураженням паренхими щитоподібної залози.

Висновки. Пацієнтам віком понад 60 років виконання ТЕ при АТ і ХБГ дає змогу швидко та надійно ліквідувати симптоми гіперфункції щитоподібної залози і запобігти рецидивам захворювання у подальшому. При хірургічному лікуванні пацієнтів з АТ доцільно виконувати ТЕ, яка дає змогу швидко ліквідувати симптоми гіперфункції щитоподібної залози та поєднаної тиреоїдної патології з множинним двобічним ураженням паренхіми щитоподібної залози. Пацієнтам, які перенесли повне видалення щитоподібної залози з приводу ХБГ, легше підібрати адекватну замісну гормонотерапію, вони не потребують застосування більших доз L-тироксину, ніж гіпотиреоїдні пацієнти після проведення органозберігаючої операції.



Ключові слова: тиреотоксикоз, хірургічне лікування, похилий вік

 

Особенности хирургического лечения пациентов с автономным тиреотоксикозом и болезнью базедова—грейвса в пожилом и старческом возрасте

В.И. Мамчич, А.В. Погорелов, О.Ю. Воскобойник, М.А. Йосипенко

Цель работы — улучшить результаты хирургического лечения пациентов пожилого и старческого возраста с автономным тиреотоксикозом (АТ) и болезнью Базедова — Грейвса (ББГ).

Материалы и методы. За период с 2004 по 2008 год в Киевской областной клинической больнице прооперировано 80 пациентов с токсическим зобом в возрасте от 60 до 78 лет (в среднем 65 лет). У 50 (62 %) пациентов виявлен АТ, у 30 (37,5 %) — иммуногенный тиреотоксикоз (ББГ). Женщин было 70 (87,5 %), мужчин — 10 (12,5 %). Тиреотоксикоз легкой степени тяжести диагностирован у 10 (12,5 %) больных, средней тяжести — у 45 (56,2 %), тяжелый — у 25 (31,2 %).

Результаты и обсуждение. В целом у пациентов в возрасте 60 лет и более с АТ выполнено 15 (30 %) органосохраняющих операций и 35 (70 %) тиреоидэктомий (ТЭ). У пациентов с ББГ выполнено 8 (26,6 %) органосохраняющих операций и 22 (73,3 %) ТЭ. Благодаря проведению органосохраняющих операций при ББГ удалось достичь эутиреоидного состояния у 3 (10 %) пациентов, а гипотиреоз после проведения таких операций было трудно компенсировать. Выполнение ТЭ у пациентов с ББГ позволило быстро и надежно ликвидировать тиреотоксикоз и избежать рецидивов. У 40 (80 %) пациентов с АТ выявлена сопутствующая тиреоидная патология с множественными двусторонними поражениями паренхимы щитовидной железы.

Выводы. Пациентам в возрасте старше 60 лет выполнение ТЭ при АТ и ББГ позволяет быстро и надежно ликвидировать симптомы гиперфункции щитовидной железы и избежать рецидивов заболевания. При хирургическом лечении пациентов с АТ целесообразнее выполнять ТЭ, которая позволяет быстро ликвидировать симптомы гипертиреоза и сопутствующей тиреоидной патологии с множественными двусторонними поражениями паренхимы щитовидной железы. Пациентам, перенесшим полное удаление щитовидной железы по поводу ББГ, легче подобрать адекватную гормонотерапию, они не нуждаются в больших дозах L-тироксина, чем гипотиреоидные пациенты после выполнения органосохраняющей операции.



Ключевые слова: тиреотоксикоз, хирургическое лечение, пожилой возраст

4. Оригінальні дослідження

 

Мінімізація післяопераційного больового синдрому в ларингохірургії

Р.А. Абизов, Н.В. Божко

Мета роботи — дослідити інтенсивність больового синдрому після хірургічного лікування (ларингектомія) у хворих на рак гортані, прооперованих з використанням електрозварювального апарата «ЕК-300М1».

Матеріали і методи. Прооперовано 102 хворих з приводу раку гортані (в об’ємі ларингектомії). У контрольній групі (40 пацієнтів) — операцію проведено за традиційною методикою, у досліджувальній (62 пацієнти) — з використанням електрозварювальних технологій. Пацієнти обох груп за віком, співвідношенням чоловіків та жінок, локалізацією, стадією та морфологічною характеристикою пухлини, а також за характером операції статистично не відрізнялися. Для оцінки інтенсивності больового синдрому застосовували візуальну аналогову 10-бальну шкалу (за B.Fishman і співавт., 1987). Больовий синдром усували за допомогою наркотичних анальгетиків, нестероїдних протизапальних препаратів та комбінованих спазмоанальгетиків. Тривалість прийому препаратів визначалася тривалістю больового синдрому.

Результати та обговорення. Частота вираженого больового синдрому в першу добу післяопераційного періоду була меншою після використання електрозварювального апарата — у 34 (56 %) випадки, тоді як після операції за традиційною методикою у 31 (77,5 %) пацієнта. В досліджуваній групі 52 (84 %) хворим на першу добу вводили наркотичний анальгетик, 5 (8 %) — протягом другої доби, у решти хворих цієї групи знеболювання досягали застосуванням ненаркотичних препаратів. У контрольній групі наркотичний анальгетик вводили протягом першої доби 38 (95 %) хворим, протягом другої — 22 (55 %) хворим, третьої — 3 (7,5 %). Середня потреба в застосуванні знеболювальних засобів у післяопераційний період у досліджуваній групі становила (2 ± 0,05) дози наркотичних та (8 ± 1,1) дози ненаркотичних анальгетиків на одного хворого, у контрольній — відповідно (4 ± 0,7) та (17 ± 1,4) дози.

Висновки. Застосування електрозварювального апарата створює оптимальні умови для швидшого загоєння рани внаслідок меншої травматизації тканин, відсутності чужорідного шовного матеріалу в рані, скорочення тривалості оперативного втручання (в середньому в 1,5 разу) та терміну дії наркотичних засобів (у середньому в 1,5 разу). Це сприяє зменшенню інтенсивності та тривалості післяопераційного болю (з 5—6 балів у перший день після операції, до 2—3 балів — на третій і 0—1 балу — на сьомий), поліпшенню загального стану хворих, скороченню терміну післяопераційної реабілітації та перебування в стаціонарі (в середньому в 1,3 разу).



Ключові слова: рак гортані, електрозварювальні технології, больовий синдром, післяопераційний період, загоєння рани

 

Минимизация послеоперационного болевого синдрома в ларингохирургии

Р.А. Абызов, Н.В. Божко

Цель работы — исследовать интенсивность послеоперационного болевого синдрома после хирургического лечения (ларингэктомия) больных раком гортани, прооперированных с использованием электросварочного аппарата «ЭК-300М1».

Материалы и методы. Прооперировано 102 больных по поводу рака гортани (в объеме ларингэктомии). В контрольной группе (40 пациентов) операцию проведено по традиционной методике, в исследуемой (62) — с использованием электросварочных технологий. Пациенты обеих групп по возрасту, соотношению мужчин и женщин, локализации, стадии и морфологической характеристике опухоли, а также по характеру операции статистически не отличались. Для оценки интенсивности болевого синдрома использовали визуальную аналоговую 10-балльную шкалу (по B. Fishman и соавт., 1987). Болевой синдром купировали с помощью наркотических анальгетиков, нестероидных противовоспалительных препаратов и комбинированых спазмоанальгетиков. Длительность приема препаратов зависила от длительности болевого синдрома.

Результаты и обсуждение. Частота выраженного болевого синдрома в первые сутки послеоперационного периода была меньше после использования электросварочного аппарата — 34 (56 %) случая, тогда как после операций традиционным способом — у 31 (77,5 %). В исследуемой группе 52 (84 %) больным в первые сутки вводили наркотический анальгетик, 5 (8 %) — в течение вторых суток, у остальных пациентов обезболивания достигали с помощью ненаркотических препаратов. В контрольной группе наркотический анальгетик вводили в первые сутки 38 (95 %) больным, в течение вторых — 22 (55 %), третьих — 3 (7,5 %). Средняя потребность в использовании обезболивающих средств в послеоперационный период в исследуемой группе составляла (2 ± 0,05) дозы наркотических и (8 ± 1,1) дозы ненаркотических анальгетиков на одного больного, в контрольной — соответственно (4 ± 0,7) и (17 ± 1,4) дозы.

Выводы. Использование электросварочного аппарата создает оптимальные условия для быстрого заживления раны вследствие меньшей травматизации тканей, отсутствия инородного шовного материала в ране, сокращения длительности оперативного вмешательства (в среднем в 1,5 раза) и срока действия наркотических средств (в среднем в 1,5 раза). Это способствует уменьшению интенсивности и длительности послеоперационной боли (с 5—6 баллов в первый день после операции, до 2—3 баллов — на третий и 0—1 бала — на седьмой), улучшению общего состояния больных, сокращению периода послеоперационной реабилитации (в среднем в 1,3 раза) и нахождения в стационаре.



Ключевые слова: рак гортани, электросварочные технологии, болевой синдром, послеоперационный период, заживление раны

5. Оригінальні дослідження

 

Порівняльний аналіз функціональних результатів малоінвазивного лікування хворих з хронічним внутрішнім гемороєм з використанням інфрачервоної фотокоагуляції

В.Г. Мішалов, Є.В. Цема

Мета роботи – вивчити функціональні результати лікування хворих на хронічний внутрішній геморой (ХВГ) за допомогою інфрачервоної фотокоагуляції.

Матеріали і методи. В основу проведеного дослідження покладено досвід лікування 243 хворих з ХВГ І—ІІ ст. на базі відділення загальної та онкологічної колопроктології Головного військово-медичного клінічного центру Міністерства оборони України в період з лютого 2002 р. по грудень 2006 р. У досліджувану групу І увійшов 141 (58 %) пацієнт. Лікування проводили за традиційною методикою інфрачервоної фотокоагуляції. В досліджувану групу ІІ – 102 (42 %) хворих, яких лікували за розробленою нами методикою селективної інфрачервоної фотокоагуляції дистальних гілок верхньої прямокишкової артерії під допплерометричним контролем. Контрольну групу склали 120 хворих, які не мали колопроктологічної патології. Всім хворим І та ІІ досліджуваних груп проведені сфінктерометричні дослідження з допомогою сфінктерометра фірми ProMedico (Німеччина) до операції, через 1, 3 та 6 місяців після малоінвазивного лікування. Визначали такі показники: тонус сфінктера (ТС), максимальну силу (МС) довільного скорочення, вольове зусилля (ВЗ).

Результати та обговорення. Через 1 та 3 місяці після лікування середня величина ВЗ у хворих І досліджуваної групи залишалася достовірно нижчою (р < 0,05) порівняно з контрольною групою хворих, за 6 міс суттєво не відрізнялася (p > 0,05) від такої у контрольній групі. У ІІ досліджуваній групі вже за 1 міс після лікування середня величина ВЗ суттєво не відрізнялася (p > 0,05) від відповідного показника контрольної групи. В І досліджуваній групі хворих до лікування величина ТС була достовірно вищою (p < 0,001) порівняно з контрольною групою, ця різниця зберігалася через 1 та 3 місяці. У ІІ досліджуваній групі до лікування величина ТС була достовірно вищою (p < 0,001) порівняно з контрольною групою, через 1 міс після лікування цей показник суттєво не відрізнявся (p > 0,05) від аналогічного показника контрольної групи.

Висновки. У хворих з ХВГ І—ІІ ст. до лікування має місце достовірне підвищення (p < 0,001) середньої величини ТС поряд із компенсаторним зниженням (p < 0,05) середньої величини ВЗ. У хворих, яких лікували за традиційною методикою відзначено зниження величини ТС та зростання ВЗ до нормальних через 6 міс після лікування, тоді як при селективній інфрачервоній фотокоагуляції під допплерометричним контролем ці показники нормалізуються вже за 1 міс після лікування.



Ключові слова: хронічний внутрішній геморой, інфрачервона фотокоагуляція, малоінвазивне лікування

 

Сравнительный анализ функциональных результатов малоинвазивного лечения больных с хроническим внутренним геморроем с использованием инфракрасной фотокоагуляции

В.Г. Мишалов, Е.В. Цема

Цель работы — изучить функциональные результаты лечения больных с хроническим внутренним геморроем (ХВГ) с помощью инфракрасной фотокоагуляции.

Материалы и методы. В основу проведенного исследования патологии — опыт лечения 243 больных с ХВГ І-ІІ ст. на базе отделения общей и онкологической колопроктологии Главного военно-медицинского клинического центра Министерства обороны Украины в период с февраля 2002 г. по декабрь 2006 г. В исследуемую группу І вошел 141 (58 %) пациент. Лечение проводили по традиционной методике инфракрасной фотокоагуляции. Во ІІ исследуемую группу — 102 (42 %) пациента, которых лечили по разработанной нами методике селективной инфракрасной фотокоагуляции дистальных ветвей верхней прямокишечной артерии под допплерометрическим контролем. Контрольную группу составили 120 больных, которые не имели колопроктологической патологии. Всем больным І и ІІ исследуемых групп проведено сфинктерометрическое исследование с помощью сфинктерометра фирмы ProMedico (Германия) до операции, через 1, 3 и 6 месяцев после малоинвазивного лечения. Определяли следующие показатели: тонус сфинктера (ТС), максимальная сила (МС) произвольного сокращения, волевое усилие (ВУ).

Результаты и обсуждение. Через 1 и 3 месяца после лечения средняя величина ВУ у больных І исследуемой группы оставалась достоверно ниже (р < 0,05) по сравнению с контрольной группой, через 6 мес существенно не отличалась (p > 0,05), от такой в контрольной группе. Во ІІ исследуемой группе больных уже через 1 мес после лечения средняя величина ВУ существенно не отличалась (p > 0,05) от соответствующего показателя контрольной группы. В І исследуемой группе больных до лечения средняя величина ТС была достоверно выше (p < 0,001) по сравнению с контрольной группой, эта разница сохранялась через 1 и 3 месяца. Во ІІ исследуемой группе больных до лечения средняя величина ТС была достоверно выше (p < 0,001) по сравнению с контрольной группой, через 1 мес после лечения этот показатель существенно не отличался (p > 0,05) от аналогичного показателя контрольной группы.

Выводы. У больных с ХВГ І—ІІ ст. до лечения имеет место достоверное увеличение (p < 0,001) средней величины ТС наряду с компенсаторным снижением (p < 0,05) средней величины ВУ. У больных, которых лечили по традиционной методике отмечено снижение величины ТС и увеличение величины ВУ до нормальных цифр через 6 мес после лечения, тогда как при селективной инфракрасной фотокоагуляции под допплерометрическим контролем эти показатели нормализуются уже через 1 мес после лечения.



Ключевые слова: хронический внутренний геморрой, инфракрасная фотокоагуляция, малоинвазивное лечение

6. Оригінальні дослідження

 

Ромбоподібна пластика в хірургічному лікуванні епітеліального куприкового ходу

М.П. Захараш, В.А. Дубовий, О.В. Лишавський

Мета роботи — поліпшення результатів лікування епітеліального куприкового ходу шляхом застосування методу ромбоподібної пластики.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 48 хворих з епітеліальним куприковим ходом у колопроктологічному центрі України за період з травня 2006 р. по грудень 2008 р. Пацієнтам виконано радикальні операції: 25 хворим — з «глухим» первинним швом рани після висічення (контрольна група, 23 — з пластикою ранового дефекту ромбоподібним клаптем (дослідна група). В дослідній групі використали переміщений ромбоподібний асиметричний шкірно-підшкірний клапоть з фіксацією на кількох рівнях. У всіх групах оперативне втручання проводили з дренуванням та антибактеріальним режимом. Хворих анкетували щодо терміну соціальної реабілітації.

Результати та обговорення. В дослідній групі середня тривалість перебування в стаціонарі становила 4,1 доби. Середня тривалість непрацездатності — 14,7 дня. Септичні ускладнення спостерігали у 2 (8,6 %) пацієнтів. Больовий синдром коригували ненаркотичними анальгетиками. Протягом періоду спостереження рецидивів не зафіксовано. У пацієнтів контрольної групи кількість ліжко-днів становила 5,6 доби. Середня тривалість непрацездатності — 28,5 дня. Гнійно-септичні ускладнення спостерігали у 8 пацієнтів, 44% хворих потребували призначення наркотичних анальгетиків, рецидив захворювання відмічено у 3 пацієнтів.

Висновки. Головними перевагами методу ромбоподібної пластики над традиційними методами хірургічного лікування епітеліального куприкового ходу є короткий термін перебування в стаціонарі, швидке повернення пацієнта до активного способу життя, низька частота рецидивів та післяопераційних ускладнень, мінімальний больовий дискомфорт та косметична сприйнятність.



Ключові слова: епітеліальний куприковий хід, радикальні операції, ромбоподібний клапоть, соціальна реабілітація

 

Ромбовидная пластика в хирургическом лечении эпителиального копчикового хода

М.П. Захараш, В.А. Дубовой, А.В. Лышавский

Цель работы — улучшение результатов лечения эпителиального копчикового хода путем применения метода ромбовидной пластики.

Материалы и методы. Проанализированы результаты лечения 48 больных с эпителиальным копчиковым ходом в колопроктологическом центре Украины за период с мая 2006 г. по декабрь 2008 г. Пациентам выполнены радикальные операции: 25 больным с «глухим» первичным швом раны после иссечения (контрольная группа); 23 — с пластикой раневого дефекта ромбовидным лоскутом (опытная группа). В опытной группе использовали перемещенный ромбовидный ассиметричный кожно-подкожный лоскут с фиксацией на нескольких уровнях. Во всех группах оперативное вмешательство проводили с дренированием и антибактериальным режимом. Больных анкетировали относительно срока социальной реабилитации.

Результаты и обсуждение. В опытной группе средняя длительность пребывания в стационаре составила 4,1 суток. Средняя длительность нетрудоспособности — 14,7 дня. Септические осложнения наблюдались у 2 (8,6 %) пациентов. Болевой синдром корригировали ненаркотическими анальгетиками. В течение периода наблюдения рецидивов не отмечено. У пациентов контрольной группы количество койко-дней составило 5,6. Средняя длительность нетрудоспособности — 28,5 дня. Гнойно-септические осложнения отмечены у 8 пациентов, 44 % больных требовали назначения наркотических анальгетиков. Рецидив заболевания отмечен у 3 пациентов.

Выводы. Главными преимуществами метода ромбовидной пластики над традиционными методами хирургического лечения эпителиального копчикового хода являются короткий срок пребывания в стационаре, быстрое возвращение пациента к активному способу жизни, низкая частота рецидивов и послеоперационных осложнений, минимальный болевой дискомфорт и удовлетворенность косметическим результатом.



Ключевые слова: эпителиальный копчиковый ход, радикальные операции, ромбовидний лоскут, социальная реабилитация

7. Оригінальні дослідження

 

Клінічна ефективність застосування цефтазидиму в лікуванні остеомієліту

М.П. Грицай, А.Г. Печерський, О.М. Ліненко, Г.Б. Колов, А.С. Гордій, В.М. Цокало, Д.І. Білоус

Мета роботи — оцінка ефективності та безпечності цефтазидиму («Цефтум®» виробництва фармацевтичної корпорації «Артеріум») порівняно з оригінальним препаратом для профілактики та лікування остеомієліту.

Матеріали і методи. У дослідження було включено 50 хворих: 40 (80 %) чоловіків та 10 (20 %) жінок з діагнозом «остеомієліт» (гострий гематогенний — 4 (8 %) випадки, первинно-хронічний — 2 (4 %), хронічний гематогенний — 4 (8 %), післятравматичний — 28 (56 %), післяопераційний — 10 (20 %), з артритом — 2 (4 %)). Усі пацієнти перебували на стаціонарному лікуванні у відділенні кістково-гнійної хірургії Інституту травматології і ортопедії АМН України. Вік хворих — від 14 до 60 років. Локалізація патологічного процесу: у 26 випадкахвеликогомілкова кістка, у 16 — стегнова, по 2 випадки — у плечовій, п’ятковій кістках, ключиці та колінному суглобі. В досліджуваній групі (n = 25) пацієнти отримували антибактеріальний препарат вітчизняного виробництва, в групі порівняння (n = 25) — оригінальний препарат. Цефтазидим призначали за добу до операції в дозі 1 г та вводили внутрішньом’язово хворому кожні 12 год після хірургічного втручання протягом 2—3 тижнів. Усім хворим до призначення препарату, на 3-тю—4-ту добу лікування та після його закінчення проводили загальний і біохімічний аналізи крові і сечі, контроль температури, показників пульсу, тиску, мікробіологічне дослідження виділень дренажу або рани.

Результати та обговорення. За температури тіла не вище 38°С після 3—6 ін’єкцій досліджуваних препаратів (на 2-гу—3-тю добу) вона знижувалася до норми або субфебрильних показників. Починаючи з 3—5-ї доби від початку прийому препарату, відзначено поступову нормалізацію лейкоцитарної формули, у разі обмежених і необширних ураженнях на 12—16-ту добу. Одночасно із зниженням температури і нормалізацією клінічних показників стабілізувався загальний стан пацієнтів, поліпшувалися сон і апетит. До призначення антибактеріальних препаратів були виявлені: золотистий стафілокок у 15 (30 %) випадках, синьогнійна паличка — в 11 (22 %), комбінація мікроорганізмів (золотистий стафілокок, синьогнійна паличка, ентеробактерії та фекальний стрептокок) — у 12 (24 %). Через відсутність нориці або рани у 12 (24 %) пацієнтів мікроорганізми не визначали. На 5—6-ту добу після оперативного втручання у 36 (72 %) пацієнтів виявлено повну ерадикацію збудника гнійного запалення, що підтверджено додатковим мікробіологічним дослідженням виділень з дренажу. У 13 (26 %) — зберігалися виділення збудника з дренажу, але на тлі прийому препаратів при повторному дослідженні збудників гнійно-запального процесу не виявлено. У 1 (2 %) пацієнта повної ерадикації збудника досягти не вдалося. Рецидив захворювання виник унаслідок вираженого гнійно-некротичного процесу у кістці та через неможливість виконання радикальної операції. Алергійних проявів порушення функції травного каналу або інших органів чи систем організму, погіршення лабораторних показників унаслідок застосування призначеної терапії не відмічено у жодного пацієнта.

Висновки. Вітчизняний препарат та оригінальний цефтазидим добре переносяться хворими. Під час лікування при застосуванні препаратів у зазначених дозах ми не спостерігали алергійних симптомів як загального, так і місцевого плану, а також яких-небудь токсичних проявів, як за клінічними даними, так і за результатами досліджень крові та сечі. Отримані результати дають підстави для висновку про еквівалентність терапевтичного ефекту вітчизняного препарату «Цефтум®» і оригінального цефтазидиму.



Ключові слова: цефтазидим, остеомієліт, лікування

 

Клиническая эффективность применения цефтазидима в лечении остеомиелита

М.П. Грицай, А.Г. Печерский, А.Н. Линенко, Г.Б. Колов, А.С. Гордий, В.Н. Цокало, Д.И. Белоус

Цель работы — оценка эффективности и безопасности цефтазидима («Цефтум®» производства фармацевтической корпорации «Артериум») в сравнении с оригинальным препаратом для профилактики и лечения остеомиелита.

Материалы и методы. В исследование было включено 50 больных: 40 (80 %) мужчин и 10 (20 %) женщин с диагнозом «остеомиелит» (острый гематогенный – 4 (8 %) случая, первично-хронический – 2 (4 %), хронический гематогенный – 4 (8 %), посттравматический – 28 (56 %), послеоперационный – 10 (20 %), с артритом – 2 (4 %)). Все пациенты находились на стационарном лечении в отделении костно-гнойной хирургии Института травматологии и ортопедии АМН Украины. Возраст больных – от 14 до 60 лет. Локализация патологического процесса: в 26 случаях – большая берцовая кость, в 16 – бедренная, по 2 случая – в плечевых, пяточных костях, ключице и коленном суставе. В исследуемой группе (n = 25) пациенты получали антибактериальный препарат отечественного производства, в группе сравнения (n = 25) – оригинальный препарат. Цефтазидим назначали за сутки до операции в дозе 1 г и вводили внутримышечно больному каждые 12 ч после хирургического вмешательства в течение 2–3 недель. Всем больным до назначения препарата, на 3-и—4-е сутки лечения и после его окончания проводили общий и биохимический анализы крови и мочи, контроль температуры, показателей пульса, давления, микробиологическое исследование выделений дренажа или раны.

Результаты и обсуждение. При наличии температуры тела не выше 38 °С после 3–6 инъекций исследуемых препаратов (на 2-е—3-и сутки) она снижалась до нормы или субфебрильних показателей. Начиная с 3–5-х суток от начала приема препарата, отмечено постепенную нормализацию лейкоцитарной формулы, при ограниченных и необширных поражениях на 12–16-е сутки. Одновременно со снижением температуры и нормализацией клинических показателей, стабилизировалось общее состояние пациентов, улучшались сон и аппетит. До назначения антибактериальных препаратов были обнаруженызолотистый стафилококк в 15 (30 %) случаях, синегнойная палочка – в 11 (22 %), комбинация микроорганизмов (золотистый стафилококк, синегнойная палочка, энтеробактерии и фекальный стрептококк – в 12 (24 %). В связи с отсутствием свища или раны у 12 (24 %) пациентов микроорганизмы не определяли. На 5–6-е сутки после оперативного вмешательства у 36 (72 %) пациентов обнаружена полная эрадикация возбудителя гнойного воспаления, что подтвердило дополнительное микробиологическое исследование выделений из дренажа. У 13 (26 %) – сохранялись выделения возбудителя из дренажа, но на фоне приема препаратов при повторном исследовании возбудителей гнойно-воспалительного процесса не обнаружено. У 1 (2 %) пациента полной эрадикации возбудителя достичь не удалось. Рецидив заболевания возник вследствие выраженного гнойно-некротического процесса в кости и из-за невозможности выполнения радикальной операции. Аллергических проявлений, нарушений функции пищеварительного канала и других органов или систем организма, ухудшения лабораторных показателей, связанных с применением назначенной терапии, не отмечено ни у одного пациента.

Выводы. Отечественный препарат и оригинальный цефтазидим хорошо переносятся больными. Во время лечения при использовании препаратов в указанных дозах мы не наблюдали аллергийных симптомов как общего, так и местного плана, а также каких-либо токсичных проявлений, как по клиническим данным, так и по результатам исследований крови и мочи. Полученные результаты дают основания для вывода про эквивалентность терапевтичного эффекта отечественного препарата «Цефтум®» и оригинального цефтазидима.



Ключевые слова: цефтазидим, остеомиелит, лечение

8. Оригінальні дослідження

 

Результати хірургічного лікування хворих з новоутвореннями середостіння із застосуванням кріогенної дії

М.І. Калениченко

Переваги кріохірургічних операцій порівняно з традиційними полягають увідносній простоті, безболісності, відсутності кровотечі, високій точності та швидкій органотиповій регенерації, відсутності значної загальної реакції, високій ефективності лікування. Проте в практиці торакальних стаціонарів кріовплив застосовують украй рідко.

Мета роботи — підвищити ефективність хірургічного лікування хворих з новоутвореннями середостіння за допомогою застосування кріогенного впливу.

Матеріали і методи. Основну групу склали 20 хворих з пухлинами середостіння, яких було прооперовано з кріопідтримкою, контрольну — 20 пацієнтів, прооперованих за традиційною методикою. Застосовували кріохірургічну установку «Кріоелектроніка-4».

Результати та обговорення. Застосування кріовпливу неістотно вплинуло на тривалість виконання операції. В основній групі не спостерігалося як інтраопераційних, так і післяопераційних ускладнень. На 28,2 % знизилася загальна операційна крововтрата, на 61,8 % — післяопераційна плевральна ексудація, скоротився термін утримання плевральних дренажів, на 34,8 % зменшилася тривалість післяопераційного лікування.

Висновки. Застосування кріопідтримки при операціях з приводу пухлин середостіння має значні переваги і може бути рекомендовано для лікування цього контингенту хворих.



Ключові слова: пухлина середостіння, кріохірургія, кріовплив

 

Результаты хирургического лечения больных с новообразованиями средостения с применением криогенного воздействия

М.И. Калениченко

Преимущества криохирургических операций по сравнению с традиционными заключаются в: относительной простоте, безболезненности, отсутствии кровотечения, высокой точности и быстрой органотипной регенерации, отсутствии значительной общей реакции, высокой эффективности лечения. Однако в практике торакальних стационаров криовоздействие применяют чрезвычайно редко.

Цель роботы — повысить эффективность хирургического лечения больных с новообразованиями средостения посредством применения криогенного воздействия.

Материалы и методы. Основную группу составили 20 больных с опухолями средостения, которые были прооперированы с криоподдержкой, контрольную — 20 пациентов, прооперированных по традиционной методике. Применяли криохирургическую установку «Криоэлектроника-4».

Результаты и обсуждение. Применение криовоздействия несущественно повлияло на длительность выполнения операции. В основной группе не наблюдали как интраоперационных, так и послеоперационных осложнений. На 28,2 % снизилась общая операционная кровопотеря, на 61,8 % — послеоперационная плевральная экссудация, сократилось время удержания плевральных дренажей, на 34,8 % уменьшилась длительность послеоперационного лечения.

Выводы. Применение криовоздействия при операциях по поводу опухолей средостения имеет значительные преимущества и может быть рекомендовано для лечения данного контингента больных.



Ключевые слова: опухоль средостения, криохирургия, криовоздействие

9. Оригінальні дослідження

 

Фактори ризику розвитку хронічної дисфункції ниркового алотрансплантата

А.В. Траілін, Т.І. Остапенко, Т.М. Никоненко, О.С. Никоненко

Мета роботи — вивчити чинники ризику розвитку хронічної дисфункції ниркового алотрансплантата (НАТ).

Матеріали і методи. Матеріалом для дослідження були 53 НАТ, видалені в Запорізькому міжрегіональному центрі трансплантації у період з 1993 по 2007 р. унаслідок хронічної дисфункції і неспроможності. Також вивчали історії хвороби і амбулаторні картки пацієнтів. Пацієнти були умовно розподілені на групи залежно від тривалості функціонування НАТ: до 1 року — 8 пацієнтів, до 2 — 15, до 3 — 8, до 4 — 12 і понад 4 років — 10. Оцінювали HLA-сумісність донора і реципієнта, вік реципієнта, крос-матч, термін відновлення водовидільної (ВВФ) і азотовидільної (АВФ) функцій, кількість епізодів раннього і пізнього відторгнення (ОРО), їхню рефрактерність, швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ), рівень креатиніну в крові, добову протеїнурію (ДПУ) у реципієнтів через 6 місяців після пересадки, наявність інфекційних ускладнень. У гістологічних зрізах видалених НАТ кількісно оцінювали ступінь інтерстиціального фіброзу. Достовірність відмінностей між групами оцінювали за допомогою непараметричного дисперсійного аналізу Краскелла—Уолліса, а для попарного порівняння груп використовували U-критерій Манна—Уїтні або

Ключові слова: трансплантація нирки, інтерстиціальний фіброз, швидкість клубочкової фільтрації, добова протеїнурія

 

Факторы риска развития хронической дисфункции почечного аллотрансплантата

А.В. Траилин, Т.И. Остапенко, Т.Н. Никоненко, А.С. Никоненко

Цель работы — изучить факторы риска развития хронической дисфункции почечного аллотрансплантата (ПАТ).

Материалы и методы. Материалом для исследования были 53 ПАТ, удаленные в Запорожском межрегиональном центре трансплантации в период с 1993 по 2007 г. вследствие хронической дисфункции и несостоятельности. Также изучали истории болезни и амбулаторные карты пациентов. Пациенты были условно распределены в зависимости от длительности функционирования ПАТ: до 1 года — 8 пациентов, до 2 — 15, до 3 — 8, до 4 — 12 и больше 4 лет — 10. Оценивали HLA-совместимость донора и реципиента, возраст реципиента, кросс-матч, срок восстановления водовыделительной (ВВФ) и азотовыделительной (АВФ) функций, количество эпизодов раннего и позднего отторжения (ОРО), их рефрактерность, скорость клубочковой фильтрации (СКФ), уровень креатинина в крови, суточную протеинурию (СПУ) у реципиентов в течение 6 месяцев после пересадки, наличие инфекционных осложнений. В гистологических срезах удаленных ПАТ количественно оценивали степень интерстициального фиброза. Достоверность отличий между группами оценивали с помощью непараметрического дисперсионного анализа Краскелла—Уоллиса, а для попарного сравнения групп использовали U-критерий Манна—Уитни или

Ключевые слова: трансплантация почки, интерстициальный фиброз, скорость клубочковой фильтрации, суточная протеинурия

10. Оригінальні дослідження

 

Оцінка ефективності поєднаного застосування внутрішньотканинного електрофорезу та екстракту тканин пуповини в комплексному лікуванні гострих/підгострих кіст підшлункової залози

В.В. Преподобний, В.І. Мамчич, І.В. Шинкаренко

Мета роботи — проаналізувати ефективність поєднаного застосування внутрішньотканинного електрофорезу та екстракту тканин пуповини у лікуванні хворих з гострими/підгострими кістами підшлункової залози.

Матеріали і методи. В основній групі після введення в порожнину кісти екстракту тканин пуповини проводили внутрішньотканинний електрофорез за модифікованою методикою В.Д. Фундюра. Хворих групи порівняння лікували стандартними лапаротомічними методами. Контрольними показниками були дані, отримані у здорових добровольців. Ефективність лікування оцінювали за ступенем ендотоксикозу, який виявився найінформативнішим показником патогенетичних особливостей і клінічного перебігу гострих/підгострих кіст підшлункової залози. Досліджували рівень лейкоцитів, моноцитів, лімфоцитів, лейкоцитарний індекс інтоксикації.

Результати та обговорення. Вже на 10-ту добу лікування у хворих основної групи кількість лейкоцитів і показник лейкоцитарного індексу значно зменши'лися, кількість моноцитів і лімфоцитів збільшилася і майже відповідала кон'трольним показникам. У пацієнтів з порівняльної групи ці показники значно відрізнялися від норми і нормалізувалися лише наприкінці лікування.

Висновки. Поєднане застосування внутрішньотканинного електрофорезу та екстракту тканин пуповини сприяє зменшенню ступеня інтоксикації організму хворих з гострими/підгострими кістами підшлункової залози, збільшенню кількості у крові лімфоцитів у 1,4 разу і моноцитів у 1,5 разу.



Ключові слова: гострі/підгострі кісти підшлункової залози, екстракт тканин пуповини

 

Оценка эффективности сочетанного использования внутритканевого электрофореза и экстракта тканей пуповины в комплексном лечении острых/подострых кист поджелудочной железы

В.В. Преподобный, В.И. Мамчич, И.В. Шинкаренко

Цель работы — проанализировать эффективность сочетанного использования внутритканевого электрофореза и экстракту тканей пуповины у больных с острыми/подострыми кистами поджелудочной железы.

Материалы и методы. В основной группе после введения в полость кисты экстракта тканей пуповины проводили внутритканевой электрофорез по модифицированной методике В.Д. Фундюра. Больных группы сравнения лечили стандартными лапаротомическими методами. Контрольными показателями были данные, полученные у здоровых добровольцев. Эффективность лечения оценивали по степени эндотоксикоза, которая оказалась наиболее информативным показателем патогенетических особенностей и клинического течения острых/подострых кист поджелудочной железы. Исследовали уровень лейкоцитов, моноцитов, лимфоцитов, лейкоцитарный индекс интоксикации.

Результаты и обсуждение. Уже на 10-е сутки лечения у больных основной группы количество лейкоцитов и лейкоцитарный индекс значительно уменьшились, количество моноцитов и лимфоцитов увеличилось и почти отвечало контрольным показателям. У пациентов из группы сравнения эти показатели значительно отличались от нормы и нормализовались только к окончанию лечения.

Выводы. Сочетанное использование внутритканевого электрофореза и экстракта тканей пуповины способствует уменьшению степени интоксикации организма больных с острыми/подострыми кистами поджелудочной железы, что способствует увеличению количества в крови лимфоцитов в 1,4 раза и моноцитов в 1,5 раза.



Ключевые слова: острые/подострые кисты поджелудочной железы, экстракт ткани пуповины

11. Оригінальні дослідження

 

Етапи змін програми лікування гострого панкреатиту

О.В. Костирной, О.О. Бугаєнко, Н.Е. Каракурсаков

Мета роботи — поліпшення результатів лікування некротичного панкреатиту (НП) шляхом розробки патогенетично обґрунтованої програми його комплексної діагностики, профілактики та лікування гнійно-некротичних ускладнень (ГНУ).

Матеріали і методи. В основі клінічної частини роботи лежить досвід лікування 4630 хворих на гострий панкреатит за період 1970—2007 рр. Базисна консервативна терапія дала позитивний результат у 2988 (64,5 %) хворих. У 1642 (35,5 %) хворих розвинувся НП, з них у 706 (15,2 %) зареєстровані ГНУ. У ранні терміни (перші 10 діб) нами виконані оперативні втручання з приводу ГНУ НП у 51 хворого (7,2 %). У цілому післяопераційна (п/о) летальність при ранніх втручаннях склала 31,1 %. Програмовані релапаротомії (етапні некрсеквестректомії) виконали у 63 хворих, тривалий закритий лаваж — у 81 (при локалізованих формах ГНУ НП). «Відкрите» лікування шляхом керованої лапаростомії виконали у 49 пацієнтів — при інфікованому панкреатиті, ускладненому прогресуючою флегмоною заочеревинного простору. Для вивчення патогенезу гнійних ускладнень НП та апробації нових препаратів для місцевого лікування проведено експериментальне моделювання: 1) панкреонекрозу, ускладненого гнійним процесом парапанкреатичної клітковини; 2) абсцесу черевної порожнини з проривом його і розвитком розлитого фібринозно-гнійного перитоніту.

Результати та обговорення. В І період (1970—1980 рр.) застосовували технології оперативних втручань, від яких згодом відмовилися. В ІІ період (1981— 1991 рр.) застосовували науково-обґрунтовану консервативну терапію. ІІІ період (1992—2000 рр.) характеризувався розширенням можливостей діагностичних методик — оперативні втручання виконували за суворими показаннями. Встановлено, що: а) основною причиною розвитку гнійних ускладнень є вторинна мікробна контамінація на 3-тю—5-ту добу після проведення хірургічних втручань. Безпосередні маніпуляції на залозі неприпустимі; б) одноразової хірургічної обробки зон некрозу недостатньо; в) оптимальною операцією є етапна некрсеквестректомія. Дренування порожнини чепцевої сумки для видалення гнійно-некротичного детриту є одним із заходів профілактики прогресування процесу: необхідність у повторній операції серед хворих з пасивним дренуванням виникла в 225 (88,8 %) з 253 випадків; середнє число вимушених (з потреби) релапаротомій склало 6,1 ± 1,3. При постійному активному дренуванні чепцевої сумки повторні втручання виконані 39 (48,2 %) з 81 хворого; середнє число релапаротомій у цих хворих склало 4,3 ± 1,1. Після стандартних хірургічних втручань із пасивним дренуванням гнійного вогнища і виконанням повторних некрсеквестректомій «з потреби» від ускладнень померло 94 (37,1 %) з 253 хворих. З 218 хворих, лікування яких після некрсеквестректомій проводилося за допомогою сучасних методик від прогресуючих п/о ускладнень померло 47 (21,5 %).

Висновки. Розробка патогенетично обґрунтованої програми комплексної діагностики та лікування некротичного панкреатиту дала змогу знизити післяопераційну летальність з 37,1 до 21,5 %.



Ключові слова: гострий панкреатит, некротичний панкреонекроз, хірургічне лікування

 

Этапы изменений программы лечения острого панкреатита

А.В. Костырной, О.А. Бугаенко, Н.Э. Каракурсаков

Цель работы — улучшение результатов лечения некротического панкреатита (НП) путем разработки патогенетично обоснованной программы его комплексной диагностики, профилактики и лечения гнойно-некротических осложнений (ГНО).

Материалы и методы. В основе клинической части работы лежит опыт лечения 4630 больных острым панкреатитом за период 1970—2007 гг. Базисная консервативная терапия дала позитивный результат у 2988 (64,5 %) больных. У 1642 (35,5 %) больных развился НП, из них у 706 (15,2 %) зарегистрированные ГНО. В ранние сроки (первые 10 суток) нами выполнены оперативные вмешательства по поводу ГНО НП у 51 больного (7,2 %). В целом, послеоперационная (п/о) летальность при ранних вмешательствах составила 31,1 %. Программируемые релапаротомии (этапные некрсеквестректомии) выполнили у 63 больных, длительный закрытый лаваж, – у 81 (при локализованных формах ГНО НП). «Открытое» лечение путем управляемой лапаростомии выполнили у 49 пациентов – при инфицированном панкреатите, осложненном прогрессирующей флегмоной забрюшинного пространства. Для изучения патогенеза гнойных осложнений НП и апробации нових препаратов местного лечения проведено экспериментальное моделирование: 1) панкреонекроза, осложненного гнойным процессом парапанкреатической клетчатки; 2) абсцесса брюшной полости с прорывом его и развитием разлитого фибринозно-гнойного перитонита.

Результаты и обсуждение. В І период (1970—1980 гг.) применяли технологии оперативных вмешательств, от которых со временем отказались, во ІІ период (1981—1991 гг.) применяли научно-обоснованную консервативную терапию. ІІІ период (1992—2000 гг.) характеризовался расширением возможностей диагностических методик — оперативные вмешательства выполняли по строгим показаниям. Установлено, что: а) основной причиной развития гнойных осложнений является вторичная микробная контаминация на 3-и—5-е сутки после проведения хирургических вмешательств, прямые манипуляции на железе недопустимы; б) однократной хирургической обработки зон некроза недостаточно; в) оптимальной операцией является этапная некрсеквестрэктомия. Дренирование полости сальниковой сумки для удаления гнойно-некротического детрита является одним из мероприятий профилактики прогрессирования процесса: необходимость в повторной операции у больных с пассивным дренированием возникла в 225 (88,8 %) из 253 случаев; среднее число «вынужденных» (по необходимости) релапаротомий составило 6,1 ± 1,3. При постоянном активном дренировании сальниковой сумки повторные вмешательства выполнены 39 (48,2 %) из 81 больного; среднее число релапаротомий у этих больных составило 4,3 ± 1,1. После стандартных хирургических вмешательств с пассивным дренированием гнойного очага и выполнением повторных некрсекестрэктомий «по необходимости» от осложнений умерло 94 (37,1 %) из 253 больных. Из 218 больных, лечение которых после некрсеквестрэктомий проводилось с помощью современных методик от прогрессирующих п/о осложнений умерло 47 (21,5 %).

Выводы. Разработка патогенетически обоснованной программы комплексной диагностики и лечения некротического панкреатита позволила снизить уровень послеоперационной летальности с 37,1 до 21,5 %.



Ключевые слова: острый панкреатит, некротический панкреонекроз, хирургическое лечение

12. Оригінальні дослідження

 

Використання комп’ютерної томографії в диференційному діагнозі стегнової грижі

С.Р. Микитюк, В.В. Власов, С.М. Дарманський, С.В. Дзіковський

Мета роботи — розробити діагностичний алгоритм комп’ютерно-томографічного обстеження пацієнтів з патологією пахвинної локалізації і підозрою на стегнову грижу (СГ).

Матеріали і методи. В дослідження включено 156 пацієнтів з різноманітною патологією, обстежених за допомогою Somatom AR. Star («Siemens») у Хмельницькій обласній лікарні за період 2001—2008 рр. 7 з них виключено з аналізу. Жінок було 77, чоловіків — 72. Нормальну комп’ютерно-томографічну (КТ) анатомію стегнового трикутника та пахвинної ділянки, а також кут нахилу таза вивчали у 108 пацієнтів контрольної групи. В основну групу включено 41 пацієнта віком (63,5 ± 12,8) року, в яких патологія пахвинної локалізації нагадувала СГ. Цим пацієнтам у стані спокою та під час проби Valsalva виконано 19 планових та 22 ургентних КТ-обстежень, що включали стандартні аксіальні зрізи, мультипланарні та SSD-реконструкції таза. Отримані результати порівнювали з даними морфологічного (n = 29), дуплексного ультрасоноскопічного (n = 33) та інтраопераційного досліджень.

Результати та обговорення. Проаналізовано 47 випадків патології пахвинної локалізації. Серед них 42 випадки грижі, діагностованої за допомогою КТ, у 36 (88 %) пацієнтів основної групи. У 6 (14,6 %) з них грижа виявилася двобічною. Ідентифікація СГ включала визначення наявності та розміщення грижового мішка по відношенню до визначених авторами основних КТ-сталих анатомічних орієнтирів. Описано надійні КТ-критерії диференційного діагнозу СГ. Запропоновано методику точного вимірювання кута нахилу таза. Порівняння отриманих результатів дало змогу підтвердити можливість використання та оцінити значення, ефективність і надійність КТ у діагностиці та диференційному діагнозі СГ. Впровадження в клінічну практику запропонованого авторами діагностично-диференційного алгоритму удосконалило КТ-обстеження пацієнтів з патологією пахвинної локалізації та виявилося ефективним щодо СГ. Коректний діагноз СГ за допомогою КТ вдалося встановити в 21 (95 %) випадків, а своєчасний діагноз защемлення грижі та інших ускладнень — у 100 випадків. У результаті у 19 пацієнтів основної групи була верифікована СГ (n = 22), у 17 — пахвинна грижа (n = 20), а у 5 — інша патологія.

Висновки. Розроблений діагностичний алгоритм при комп’ютерно-томографічному обстеженні пацієнтів з патологічним утворенням пахвинної локалізації сприяв поліпшенню розуміння місцевої анатомії, значно спростив і прискорив виявлення стегнової грижі та її ускладнень, відкрив нові перспективи щодо її диференційного діагнозу, дав змогу виявити патологію в 100 % випадків, а коректний діагноз встановити в 45 із 47 (95 %) випадків.



Ключові слова: комп’ютерна томографія, стегнова грижа, диференційний діагноз, сталий орієнтир, надійний критерій, діагностичний алгоритм

 

Использование компьютерной томографии в дифференциальном диагнозе бедренной грыжи

С.Р. Микитюк, В.В. Власов, С.М. Дарманский, С.В. Дзиковский

Цель рaботы — разработать и оценить эффективность диагностического алгоритма компьютерно-томографического обследования пациентов с патологией паховой локализации и подозрением на бедренную грыжу.

Материалы и методы. В исследование включено 156 пациентов с разной патологией, обследованных с помощью Somatom AR. Star («Siemens») в Хмельницкой областной больнице за период 2001—2008 гг. 7 из них исключены из анализа. Женщин было 77, мужчин — 72. Нормальную компьютерно-томографическую анатомию (КТ) бедренного треугольника и паховой области, а также угол наклона таза изучали у 108 пациентов контрольной группы. В основную группу включен 41 пациент в возрасте (63,5 ± 12,8) лет с патологией паховой локализации, которая напоминала БГ. Этим пациентам в состоянии покоя и во время пробы Valsalva выполнено 19 плановых и 22 ургентных КТ-обследований, которые включали стандартные аксиальные срезы, мультипланарные и SSD-реконструкции таза. Полученные результаты сравнивали с данными морфологического (n = 29), дуплексного ультрасоноскопического (n = 33) и интраоперационного исследований.

Результаты и обсуждение. Проанализировано 47 случаев патологии паховой локализации. Среди них 42 случая грыжи, диагностированной с помощью КТ, у 36 (88 %) пациентов основной группы. У 6 (14,6 %) из них грыжа оказалась двусторонней. Идентификация БГ включала выявление наличия и размещения грыжевого мешка по отношению к определенным авторами основным КТ-постоянным анатомическим ориентирам. Описаны надежные КТ-критерии дифференциального диагноза БГ. Предложена методика точного измерения угла наклона таза. Сравнение полученных результатов позволило подтвердить возможность использования и оценить значение, эффективность и надежность КТ в диагностике и дифференциальном диагнозе БГ. Внедрение в клиническую практику предложенного авторами диагностически-дифференциального алгоритма усовершенствовало КТ-обследование пациентов с патологией паховой локализации и оказалось эффективным в отношении БГ. Корректный диагноз БГ с помощью КТ удалось установить в 21 (95 %) случае, а своевременный диагноз ущемления грыжи и ее осложнений — в 100 % случаев. В результате, у 19 пациентов основной группы была верифицирована БГ (n = 22), у 17 — паховая грыжа (n = 20), а у 5 пациентов — другая патология.

Выводы. Разработанный диагностический алгоритм при компьютерно-томографическом обследовании пациентов с патологическими образованиями паховой локализации способствовал улучшению понимания местной анатомии, значительно упростил и ускорил выявления бедренной грыжи и ее осложнений, открыл новые перспективы относительно ее дифференциального диагноза, позволил выявить патологию в 100 % случаев, а корректный диагноз установить в 45 (95 %) случаях.



Ключевые слова: компьютерная томография, бедренная грыжа, дифференциальный диагноз, постоянный ориентир, надежный критерий, диагностический алгоритм

13. Оригінальні дослідження

 

Хірургічне лікування гострої мезентеріальної ішемії

Ю.Г. Орел, І.І. Кобза, Р.А. Жук, А.Т. Кіxтяк, Г.Ю. Єлісєєв, Б.С. Келеман, О.В. Завгородній, Ю.М. Міхель, О.В. Зубенко

Гостра мезентеріальна ішемія (ГМІ) — ургентна патологія черевної порожнини, яка на сьогодні характеризується високим рівнем летальності.

Мета роботи — оптимізація лікувальної тактики при ГМІ на основі аналізу результатів її хірургічного лікування.

Матеріали і методи. Обстежено 149 хворих з ГМІ, які перебували на лікуванні в хірургічних стаціонарах м. Львова та Львівської області в період із січня 1989 р. по жовтень 2008 р. Переважали пацієнти похилого віку (середній вік — 63,4 року). Жінок було 59, чоловіків — 90. Мезентеріальний артеріальний тромбоз, мезентеріальну тромбоемболію, венозний тромбоз, неоклюзивну ішемію, розшарування аорти та інші, рідкісні випадки ГМІ діагностовано в 67, 60, 9, 7, 3 та 3 випадках відповідно. Ішемію мали 39 хворих, інфаркт кишки — 51 та перитоніт — 59. Оперовано 127 хворих. Реваскуляризацію кишок виконано у 26 хворих, у 10 з них реваскуляризацію доповнювали резекцією кишки. Первинну резекцію кишки, пробну лапаротомію, ревізію мезентеріальних судин з блокадою мезентеріального сплетіння та інші види оперативних втручань виконано у 35, 44, 7 та 14 випадках відповідно.

Результати та обговорення. Встановлено виражену кореляцію між летальним наслідком та прогресуванням ГМІ до перитоніту (р = 0,001, r = 0,8), помірну — у разі мезентеріального інфаркту (p = 0,01, r = 0,56). Виявлено також виражену кореляцію між виживанням та реваскуляризацією у стадії ішемії (р = 0,001, r = 0,78) та помірну — між реваскуляризацією та виживанням при мезентеріальному інфаркті (р = 0,01, r = 0,54). Рівень загальної летальності в стадії ішемії, інфаркту та перитоніту становив 33,3 %, 62 % та 96,6 % відповідно. Основними причинами смерті були серцево-судинна та поліорганна недостатність, а також ускладнення, пов’язані з фоновим захворюванням.

Висновки. Успішний результат хірургічного лікування ГМІ спостерігають у разі ранньої діагностики. Реваскуляризація поліпшує результати лікування при відповідних показаннях. Основним завданням післяопераційного періоду є профілактика поліорганної дисфункції та ускладнень, пов’язаних з фоновим захворюванням.



Ключові слова: гостра мезентеріальна ішемія, хірургічне лікування, реваскуляризація

 

Хирургическое лечение острой мезентериальной ишемии

Ю.Г. Орел, И.И. Кобза, Р.А. Жук, А.Т. Киxтяк, Г.Ю. Елисеев, Б.С. Келеман, О.В. Завгородний, Ю.М. Михель, О.В. Зубенко

Острая мезентериальная ишемия (ОМИ) — ургентная патология брюшной полости, характеризующаяся высоким уровнем летальности.

Цель работы — оптимизация лечебной тактики при ОМИ на основе анализа результатов хирургического лечения.

Материалы и методы. Обследовано 149 больных с ОМИ, которые находились на лечении в хирургических стационарах г. Львова и Львовской области в период с января 1989 г. по октябрь 2008 г. Преобладали пациенты пожилого возраста (средний возраст — 63,4 года). Женщин было 59, мужчин — 90. Мезентериальный тромбоз, мезентериальную тромбоэмболию, венозный тромбоз, неоклюзионную ишемию, диссекцию аорты и другие редкие случаи ОМИ диагностировано в 67, 60, 9, 7, 3 и 3 случаях соответственно. Ишемию имели 39 больных, инфаркт кишки — 51 и перитонит — 59. Оперировано 127 больных. Реваскуляризацию кишечника проведено у 26 больных, у 10 из них реваскуляризацию дополняли резекцией кишки. Первичную резекцию кишки, пробную лапаротомию, ревизию мезентериальных сосудов с блокадой мезентериального сплетения и другие виды оперативных вмешательств проведено в 35, 44, 7 и 14 случаях соответственно.

Результаты и обсуждение. Установлено выраженную корреляцию между летальным исходом и прогрессированием ОМИ до перитонита (р = 0,001, r = 0,8), умеренную — при мезентериальном инфаркте (p = 0,01, r = 0,56). Выявлено также вираженую кореляцию между выживанием и реваскуляризацией в стадии ишемии (р = 0,001, r = 0,78) и умеренную — между реваскуляризацией и виживанием при мезентериальном инфаркте (р = 0,01, r = 0,54). Уровень общей летальности в стадии ишемии, инфаркта и перитонита составил 33,3 %, 62,0 % и 96,6 % соответственно. Основными причинами смерти были сердечно-сосудистая и полиорганная недостаточность, а также осложнения, связанные с фоновой патологией.

Выводы. Успешный результат хирургического лечения ОМИ наблюдают в случае ранней диагностики. Реваскуляризация улучшает результаты лечения при соответствующих показаниях. Основной задачей послеоперационного периода является профилактика полиорганной дисфункции и осложнений, связанных с фоновым заболеванием.



Ключевые слова: острая мезентериальная ишемия, хирургическое лечение, реваскуляризация

14. Оригінальні дослідження

 

Ушкодження діафрагми при поєднаній травмі

Ф.М. Новіков, І.О. Воробей, О.В. Воробей, О.В. Мазуренко, Д.М. Сидоренко, О.В. Допіряк, М.О. Йосипенко

Мета роботи — розробити оптимізовану схему лікування потерпілих з ушкодженнями діафрагми при поєднаній травмі.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати хірургічного лікування 22 потерпілих з поєднаною травмою, в яких виявлено ушкодження діафрагми, за період з 1998 по 2008 рік .

Результати та обговорення. У 21 потерпілих було виконано оперативне втручання — лапаротомія із зашиванням розриву діафрагми, в 1 — зашивання розриву діафрагми виконували крізь торакотомний доступ. Доопераційно розрив діафрагми діагностовано у 15 (68,1 %) потерпілих за даними рентгенографічного та спірального комп’ютерного томографічного обстеження, інтраопераційно — у 7. Загальна летальність становила 18,2 % (4 потерпілих). Методом лікування розриву діафрагми є оперативне втручання з урахуванням компенсаторних можливостей організму та можливих ускладнень травматичної хвороби в стадії нестійкої адаптації. Методом вибору є верхньо-серединна лапаротомія, оскільки ушкодження діафрагми майже завжди поєднується з травмою інших органів черевної порожнини. Торакотомний доступ можливо виконувати після виключення ушкодження органів черевної порожнини.

Висновки. Поєднана травма з ушкодженням діафрагми є складним для діагностики видом травми, особливо розриви її правого купола. Рівень летальності при цьому становить 18,2 %. Запропонована адаптована схема дала змогу поліпшити результати надання медичної допомоги потерпілим з ушкодженням діафрагми при поєднаній травмі.



Ключові слова: діафрагма, поєднана травма, множинні ушкодження

 

Повреждение диафрагмы при сочетанной травме

Ф.Н. Новиков, И.А. Воробей, А.В. Воробей, О.В. Мазуренко, Д.Н. Сидоренко, А.В. Допиряк, М.А. Йосипенко

Цель работы — разработать оптимизированную схему лечения пострадавших с повреждениями диафрагмы при сочетанной травме.

Материалы и методы. Проанализированы результаты хирургического лечения 22 пострадавших с сочетанной травмой, у которых выявлено повреждение диафрагмы, за период с 1998 по 2008 год.

Результаты и обсуждение. У 21 пострадавшего выполнено оперативное вмешательство — лапаротомия с ушиванием разрыва диафрагмы, в 1 — ушивание разрыва диафрагмы выполняли через торакотомный доступ. Дооперационно повреждение диафрагмы было установлено у 15 (68,1 %) поcтрадавших по данным рентгенографического и спирального компьютерного томографического обследования, интраоперационно — у 7. Общая летальность составила 18,2 % (4 пострадавших). Методом лечения разрыва диафрагмы является оперативное вмешательство, с учетом компенсаторных возможностей организма и возможных осложнений травматической болезни в стадии нестойкой адаптации. Методом выбора является верхне-срединная лапаротомия, так как повреждение диафрагмы почти всегда сочетается с травмой других органов брюшной полости. Торакотомный доступ можно выполнять после исключения повреждения органов брюшной полости.

Выводы. Сочетанная травма с повреждением диафрагмы является сложным для диагностики видом травмы, особенно разрывы ее правого купола. Уровень летальности при этом составил 18,2 %. Предложенная адаптированная схема позволила улучшить результаты оказания медицинской помощи пострадавшим с повреждением диафрагмы при сочетанной травме.



Ключевые слова: диафрагма, сочетанная травма, множественные повреждения

15. Оригінальні дослідження

 

Порівняльний аналіз основних збудників інфекцій ділянки хірургічного втручання у стаціонарах м. києва

А.Г. Салманов, В.Ф. Марієвський, О.І. Поліщук, О.В. Покас

Мета роботи — проаналізувати етіологічну структуру післяопераційних гнійно-запальних інфекцій ділянки хірургічного втручання та визначити їхніх збудників.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лабораторних досліджень 424 штамів умовнопатогенних мікроорганізмів виділених у пацієнтів, прооперованих у період 2007—2008 рр. у чотирьох стаціонарах м. Києва, в яких виявлено гнійно-запальну інфекцію ділянки хірургічного втручання.

Результати та обговорення. У загальній структурі збудників післяопераційних гнійно-запальних інфекцій ділянки хірургічного втручання 48,6 % становили грампозитивні та 51,4 % — грамнегативні умовнопатогенні мікроорганізми. Серед грампозитивних мікроорганізмів переважали стафілококи (44,4 %), зокрема S. aureus — 29,5 % та S. еpidermidis — 14,5 %. Частка ентерококів та стрептококів була незначною, вони представлені видами E. faecalis, E. faecium та S. pyogenes. Серед грамнегативних мікроорганізмів провідне місце посідали ентеробактерії (36 %) та Pseudomonas aeruginosa (14,6 %).

Висновки. Серед збудників післяопераційних гнійно-запальних інфекцій ділянки хірургічного втручання, переважають грамнегативні мікроорганізми, зокрема представники ентеробактерій. Серед грампозитивних збудників провідне місце посідають стафілококи. Характерним є висока частота виділення, крім S. аureus, коагулазонегативних стафілококів. Ці загальні тенденції притаманні всім обстеженим стаціонарам з деякими відмінностями в етіологічній структурі, що свідчить про необхідність проведення мікробіологічного моніторингу у кожному хірургічному стаціонарі.



Ключові слова: внутрішньолікарняні інфекції, інфекції ділянки хірургічного втручання, умовнопатогенні мікроорганізми

 

Сравнительный анализ основных возбудителей инфекций области хирургического вмешательства в стационарах г. киева

А.Г. Салманов, В.Ф. Мариевский, Е.И. Полищук, Е.В. Покас

Цель работы — проанализировать этиологическую структуру послеоперационных гнойно-воспалительных инфекций области хирургического вмешательства и определить их основных возбудителей.

Материалы и методы. Проанализированы результаты лабораторных исследований 424 штаммов условнопатогенных микроорганизмов, выделенных от больных, прооперированных в течение 2007—2008 гг. в четырех стационарах г. Киева, у которых выявлено гнойно-воспалительную инфекцию области хирургического вмешательства.

Результаты и обсуждение. В общей структуре возбудителей послеоперационных гнойно-воспалительных инфекций области хирургического вмешательства 48,6 % составили грамположительные и 51,4 % — грамотрицательные условнопатогенные микроорганизмы. Среди грамположительных микроорганизмов преобладали стафилококки (44,4 %), в том числе S. aureus— 29,5 % и S. еpidermidis — 14,5 %. Удельный вес энтерококков и стрептококков был незначительным, они были представлены видами E. faecalis, E. faecium и S. pyogenes. Среди грамотрицательных микроорганизмов ведущее место занимали энтеробактерии (36 %) и Pseudomonas aeruginosa (14,6 %).

Выводы. Среди возбудителей послеоперационных гнойно-воспалительных инфекций области хирургического вмешательства преобладают грамотрицательные микроорганизмы, в частности представители энтеробактерий. Среди грамположительных возбудителей ведущее место занимают стафилококки. Характерным является высокая частота выделения, кроме S. aureus, коагулазонегативных стафилококков. Эти общие тенденции присущи всем обследованным стационарам с некоторыми отличиями в этиологической структуре, что свидетельствует о необходимости проведения микробиологического мониторинга в каждом хирургическом стационаре.



Ключевые слова: внутрибольничные инфекции, инфекции области хирургического вмешательства, условнопатогенные микроорганизмы

16. Оригінальні дослідження

 

Ефективність антибіотикопрофілактики гнійних ускладнень після операцій на судинах нижніх кінцівок

В.Г. Мішалов, Л.Ю. Маркулан, І.І. Теслюк

Мета роботи — визначити ефективність антибіотикопрофілактики (АБП) цефуроксимом гнійних ускладнень після операцій на судинах нижніх кінцівок.

Матеріали і методи. Протягом 2006—2008 рр. на базі Олександрівської лікарні м. Києва обстежено 71 хворого з хронічною ішемією нижніх кінцівок (ХІНК) унаслідок оклюзійно-стенотичного ураження судин нижніх кінцівок і 83 пацієнтів з варикозною хворобою (С2—С4). Хворих було розподілено на основні і контрольні групи. До основної групи хворих з ХІНК увійшло 38 пацієнтів, до контрольної — 33, до основної групи хворих із варикозною хворобою нижніх кінцівок — 45, до контрольної — 37. У хворих обох основних груп проводили АБП із застосуванням цефуроксиму («Аксеф» виробництва Nobel Ilac). Препарат вводили тричі у дозі 1,5 г за 30 хв до оперативного втручання і у дозі 0,75 г з 8-годинним інтервалом після операції. Хворим з ХІНК, які склали групу контролю, проводили АБП цефазоліном. Препарат вводили тричі у дозі 1 г за 30 хв до оперативного втручання і у дозі 1 г з 8-годинним інтервалом. Хворим з хронічною венозною недостатністю (ХВН), які ввійшли до контрольної групи, АБП не проводили.

Результати та обговорення. При хірургічному лікуванні ХІНК і варикозної хвороби нижніх кінцівок інфекція ділянки хірургічного втручання (ІДХВ) виникла у 13 (8,4 %) пацієнтів: поверхнева ІДХВ — у 10 (76,9 %), глибока ІДХВ — у 3 (23,1 %). В основних групах сумарна частота ІДХВ була достовірно нижчою порівняно з контрольними — відповідно 3 (3,6 %) і 10 (14,3 %) хворих (р = 0,018). У разі хірургічного лікування варикозної хвороби нижніх кінцівок ІДХВ виникла у 4 (4,87 %) хворих зі ступенем захворювання С4. В основній і контрольній групах частота ІДХВ достовірно не відрізнялася (р = 0,21). Загальна кількість ІДХВ після операцій з приводу ХІНК становила 9 (12,67 %) випадків. Частота нагноєння ран в основній групі була достовірно нижчою за контроль: відповідно 5,3 та 21,2 % (р < 0,05). У хворих основних груп середній післяопераційний ліжко-день був достовірно меншим — (8,4 ± 1,9) проти (11,2 ± 3,1) дня в групі контролю (p < 0,05).

Висновки. Застосування цефуроксиму для профілактики ІДХВ у хворих з венозною та артеріальною патологією нижніх кінцівок забезпечує кращі результати лікування порівняно з використанням цефазоліну: достовірно менша сумарна частота ІДХВ — відповідно у 3,6 і 14,3 % хворих (р = 0,018), відсутні глибокі ІДХВ розрізу, середній післяопераційний ліжко-день був достовірно меншим — 8,4 ± 1,9 проти 11,2 ± 3,1 відповідно (p < 0,05).



Ключові слова: цефуроксим, антибіотикопрофілактика, інфекція ділянки хірургічного втручання, судинна хірургія

 

Эффективность антибиотикопрофилактики гнойных осложнений после операций на сосудах нижних конечностей

В.Г. Мишалов, Л.Ю. Маркулан, И.И. Теслюк

Цель работы — определить эффективность антибиотикопрофилактики (АБП) цефуроксимом гнойных осложнений после операций на сосудах нижних конечностей.

Материалы и методы. На протяжении 2006—2008 гг. на базе Александровской больницы г. Киева обследован 71 больной с хронической ишемией нижних конечностей (ХИНК) вследствие окклюзийно-стенотического поражения сосудов нижних конечностей и 83 пациента с варикозной болезнью (С2—С4). Больных распределили на основные и контрольные группы. В основную группу больных с ХИНК вошло 38 пациентов, в контрольную — 33, в основную группу больных с варикозной болезнью нижних конечностей — 45, в контрольную — 37. Больным обеих основных групп проводили АБП цефуроксимом («Аксеф» производства Nobel Ilac). Препарат вводили трижды в дозе 1,5 г за 30 мин до оперативного вмешательства и в дозе 0,75 г с 8-часовым интервалом после операции. Больным с ХИНК, которые составили группу контроля, проводили АБП цефазолином. Препарат вводили трижды в дозе 1 г за 30 мин до оперативного вмешательства и в дозе 1 г с 8-часовым интервалом. Больным с хронической венозной недостаточностью (ХВН), которые вошли в контрольную группу, АБП не проводили.

Результаты и обсуждение. При хирургическом лечении ХИНК и варикозной болезни нижних конечностей инфекция области хирургического вмешательства (ИОХВ) возникла у 13 (8,4 %) пациентов: поверхностная ИОХВ — у 10 (76,9 %), глубокая ИОХВ — у 3 (23,1 %). В основных группах суммарная частота ИОХВ была достоверно ниже по сравнению с контрольными — соответственно 3 (3,6 %) и 10 (14,3 %) больных (р = 0,018). В случае хирургического лечения варикозной болезни нижних конечностей ИОХВ возникла у 4 (4,87 %) больных со степенью заболевания С4. В основной и контрольной группах частота ИОХВ достоверно не отличалась (р = 0,21). Общее количество ИОХВ после операций по поводу ХИНК составило 9 (12,67 %) случаев. Частота нагноения ран в основной группе была достоверно ниже, чем в контрольной: соответственно 5,3 и 21,2 % (р < 0,05). У больных основных групп средний послеоперационный койко-день был достоверно меньше — (8,4 ± 1,9) дня против (11,2 ± 3,1) дня в группе контроля (p < 0,05).

Выводы. Применение цефуроксима для профилактики ИОХВ у больных с венозной и артериальной патологией нижних конечностей обеспечивает лучшие результаты лечения по сравнению с использованием цефазолина: достоверно меньшая суммарная частота ИОХВ — соответственно у 3,6 и 14,3 % больных (р = 0,018), отсутствуют глубокие ИОХВ разреза, средний послеоперационный койко-день достоверно меньший — (8,4 ± 1,9) дня против 11,2 ± 3,1) дня соответственно (p < 0,05).



Ключевые слова: цефуроксим, антибиотикопрофилактика, инфекция области хирургического вмешательства, сосудис' тая хирургия

17. Оригінальні дослідження

 

Порівняльний багатофакторний регресійний аналіз методів оцінювання загального стану хворих з жовчним перитонітом iv ступеня

В.В. Білоокий, Б.О. Мільков, Ю.Є. Роговий

Мета роботи — провести багатофакторний регресійний аналіз показників оцінювання загального стану хворого з гострим калькульозним холециститом, ускладненим жовчним перитонітом (IV ступінь), за нашим методом, перитоніальним індексом Манхаймера, модифікованою шкалою АРАСНЕ ІІ.

Матеріали і методи. Обстежено 32 хворих з ІV ступенем тяжкості перебігу жовчного перитоніту. Проведено аналіз показників загального стану хворого за нашим методом, перитоніальним індексом Манхаймера, модифікованою шкалою АРАСНЕ ІІ.

Результати та обговорення. Встановлено, що тільки достовірне зростання показників оцінювання загального стану хворого за методом, запропонованим нами, з (12,26 ± 0,672) бала при ІІІБ ступені тяжкості до (20,81 ± 0,761) бала — при ІV (p < 0,001) є об’єктивним критерієм переходу ІІІБ ступеня тяжкості в ІV. За допомогою методу багатофакторного регресійного аналізу за ІV ступеня тяжкості жовчного перитоніту виявлено достовірні взаємозалежності між показниками оцінювання загального стану хворого за допомогою перитоніального індексу Манхаймера, модифікованої шкали АРАСНЕ ІІ та нашою методикою.

Висновки. Достовірне зростання показників оцінювання загального стану хворого за нашим методом є об’єктивним критерієм переходу ІІІБ ступеня тяжкості жовчного перитоніту в ІV.



Ключові слова: жовчний перитоніт, ІV ступінь тяжкості, загальний стан хворих, перитоніальний індекс Манхаймера, модифікована шкала АРАСНЕ ІІ, багатофакторний регресійний аналіз

 

Сравнительный многофакторный регрессионный анализ методов оценки общего состояния больных с желчным перитонитом iv степени

В.В. Белоокий, Б.О. Мильков, Ю.Е. Роговый

Цель работы — провести многофакторный регрессионный анализ оценки общего состояния больного с острым калькулезным холециститом, осложненным желчным перитонитом (IV степень), по нашему методу, перитониальному индексу Манхаймера, модифицированной шкале АРАСНЕ ІІ.

Материалы и методы. Обследовано 32 больных с ІV степенью тяжести течения желчного перитонита. Проведен анализ оценки общего состояния больного по нашему методу, перитониальному индексу Манхаймера, модифицированной шкале АРАСНЕ ІІ.

Результаты и обсуждение. Установлено, что только достоверное возрастание оценки общего состояния больного по нашей методике с (12,26 ± 0,672) балла при ІІІБ степени тяжести до (20,81 ± 0,761) балла — при ІV (p < 0,001) является объективным критерием перехода ІІІБ степени тяжести в ІV. С помощью метода многофакторного регрессионного анализа при ІV степени тяжести желчного перитонита выявлены достоверные взаимозависимости между оценкой общего состояния больного с использованием перитониального индекса Манхаймера, модифицированной шкалы АРАСНЕ ІІ и нашей методики.

Вывод. Достоверное возрастание оценки общего состояния больного по нашей методике является объективным критерием перехода ІІІБ степени тяжести желчного перитонита в ІV.



Ключевые слова: желчный перитонит, ІV степень тяжести, перитониальный индекс Манхаймера, модифицированная шкала АРАСНЕ ІІ, многофакторный регрессионный анализ

18. Оригінальні дослідження

 

Застосування сучасних технологій у комплексі профілактики гнійних ранових післяопераційних ускладнень у невідкладній абдомінальній хірургії

О.О. Біляєва, В.В. Нешта

Мета роботи — визначити ефективність використання ембріональних стовбурових клітин (ЕСК) для профілактики гнійно-запальних ускладнень з боку післяопераційної рани в невідкладній абдомінальній хірургії та доцільність поєднання цього методу з місцевим використанням аплікаційних сорбентів нового покоління.

Матеріали і методи. Обстежено 117 хворих, які перенесли оперативні втручання на органах черевної порожнини за невідкладними показаннями і яким проводили профілактику гнійно-запальних ранових ускладнень з використанням різних методик. У І групі (37 (31,6 %) пацієнтів) застосовували новий аплікаційний сорбент «Метросил», у ІІ — (13 (11,1 %)) — ЕСК, у ІІІ — (27 (23,1 %)) — комбінацію ЕСК та «Метросилу», у IV, контрольній (40 (34,2 %)), — традиційну антибіотикопрофілактику цефтріаксоном. Ефективність профілактики визначали за клінічними ознаками, даними лабораторних, цитологічних та бактеріологічних досліджень. Результати обробляли статистичними методами.

Результати та обговорення. Результати профілактики оцінено у 37 пацієнтів І групи, 13 — ІІ, 27 — ІІІ та 40 — ІV групи. Добрі результати профілактики (відсутність нагноєння операційної рани) зафіксовані у 36 (97,3 %) пацієнтів І групи, у 12 (92,3 %) — ІІ, у 27 (100 %) — ІІІ та у 29 (72,5 %) — ІV групи. Незадовільні отримані у 1 (2,7 %) в І групі, у 1 (7,7 %) — ІІ, у 11 (27,5 %) — у ІV групі. У ІІІ групі незадовільних результатів не виявлено.

Висновки. Вдосконалені методики профілактики нагноєння операційної рани в невідкладній абдомінальній хірургії, зокрема застосування нового аплікаційного сорбенту «Метросил» та ЕСК, дає змогу в більшості випадків уникнути в післяопераційному періоді цього ускладнення. При використанні аплікаційного сорбенту «Метросил» відмічено зменшення кількості випадків нагноєння післяопераційної рани на 24,8 % (р < 0,05), при застосуванні ЕСК — на 19,8 % (р < 0,05) порівняно з традиційною антибіотикопрофілактикою. При використанні комбінації «Метросилу» та ЕСК вдалося уникнути розвитку гнійних ускладнень у 100 % випадків.



Ключові слова: ембріональні стовбурові клітини, аплікаційні сорбенти, профілактика, нагноєння рани

 

Применение современных технологий в комплексе профилактики гнойных раневых послеоперационных осложнений в неотложной абдоминальной хирургии

О.А. Беляева, В.В. Нешта

Цель работы — определить эффективность использования эмбриональных стволовых клеток (ЭСК) для профилактики гнойно-воспалительных осложнений со стороны послеоперационной раны в неотложной абдоминальной хирургии и целесообразность сочетания и этого метода с местным использованием аппликационных сорбентов нового поколения.

Материалы и методы. Обследовано 117 больных, оперированных на органах брюшной полости по неотложным показаниям, которым проводили профилактику гнойно-воспалительных осложнений с использованием различных методик. В І группе (37 (31,6 %) больных) использовали новый аппликационный сорбент «Метросил», во ІІ (13 (11,1 %)) — ЭСК, в ІІІ — (27 (23,1 %)) — комбинацию ЭСК и «Метросила», в IV, контрольной (40 (34,2 %)), — традиционную антибиотикопрофилактику цефтриаксоном. Эффективность профилактики определяли по клиническим признакам, данным лабораторных, цитологических, бактериологических исследований. Результаты обрабатывали статистическими методами.

Результаты и обсуждение. Непосредственные результаты профилактики оценены у 37 пациентов I группы, 13 — II, 27 — III и 40 — ІV группы. Хорошие результаты профилактики (отсутствие нагноения операционной раны) зафиксированы у 36 (97,3 %) пациентов І группы, у 12 (92,3 %) — ІІ, у 27 (100 %) — ІІІ и у 29 (72,5 %) — ІV, неудовлетворительные у 1 (2,7 %) в І группе, у 1 (7,7 %) — во ІІ и у 11 (27,5 %) — в ІV. В ІІІ группе неудовлетворительных результатов не выявлено.

Выводы. Усовершенствованные методы профилактики нагноения операционной раны в неотложной абдоминальной хирургии, в частности использование нового аппликационного сорбента «Метросил» и ЭСК, позволяют в большинстве случаев избежать в послеоперационном периоде этого осложнения. При использовании аппликационного сорбента «Метросил» отмечено уменьшение количества случаев нагноения послеоперационной раны на 24,8 % (р < 0,05), при применении ЭСК — на 19,8 % (р < 0,05) в сравнении с традиционной антибиотикопрофилактикой. При использовании комбинации «Метросила» и ЭСК удалось избежать развития гнойных осложнений в 100 % случаев



Ключевые слова: эмбриональные стволовые клетки, аппликационные сорбенты, профилактика, нагноение раны

19. Оригінальні дослідження

 

Комплексне хірургічне лікування хворих на стерильний аліментарний панкреонекроз із ферментативним перитонітом

С.М. Василюк, М.Д. Василюк, А.Г. Шевчук, Л.І. Фалат, В.М. Галюк

Мета роботи – поліпшення результатів хірургічного лікування хворих на стерильний аліментарний панкреонекроз з ферментативним перитонітом шляхом впровадження малоінвазивних методик.

Матеріали і методи. Під спостереженням перебували 96 хворих з тяжким аліментарним панкреатитом: 89 (92,7 %) чоловіків і 7 (7,3 %) жінок. На вживання великих доз алкоголю і його сурогатів, інколи впродовж кількох днів, до появи клінічних ознак панкреонекрозу, вказували 87 (90,6 %) хворих, решта основною причиною захворювання вважали вживання неякісних харчових продуктів. Консервативна терапія поєднувала: гальмування секреторної активності підшлункової залози; знеболювання і ліквідацію панкреатичної гіпертензії; інфузійну детоксикаційну терапію з мінімальним об’ємом 40 мл/кг маси тіла на добу; шлункову декомпресію крізь назогастральний зонд (для ліквідації паралітичної кишкової непрохідності); антибактеріальну терапію (два парентеральних антибіотики: цефалоспорини 2–3 покоління у поєднанні з ципрофлоксацином у дозі 100 мг двічі на добу або з левофлоксацином у дозі 500 мг/добу); корекцію вентиляційної і кардіогенної реакції на ферментну токсемію. У 6 (6,3 %) чоловіків виникла потреба у ліквідації абстинентного синдрому. Абсолютним показанням до оперативного лікування була наявність випоту у вільній черевній порожнині на тлі характерних змін підшлункової залози. У 68 (70,8 %) хворих виконано лапароскопічну санацію черевної порожнини зі встановленням контактних силіконових дренажів крізь контрапертури у здухвинних ділянках та правому підребер’ї. Лапаротомію, дренування черевної порожнини та чепцевої сумки проведено у 12 пацієнтів, лапаротомію, дренування черевної порожнини, чепцевої сумки та заочеревинного простору – у 16.

Результати та обговорення. Найбільш сприятливий післяопераційний перебіг мали пацієнти, в яких операцію виконано впродовж першої доби з моменту появи клінічної картини панкреатиту, у хворих, в яких проводили лапаротомію, – набагато тяжче, ніж після лапароскопічної санації: довше зберігалися больовий синдром, фебрильна температура, ознаки паралітичної кишкової непрохідності, пізніше відновлювалася фізична активність. Після лапароскопічної санації черевної порожнини з подальшим дренуванням потреба у повторному операційному втручанні виникла у 10 хворих на 10–14-ту добу з приводу панкреатогенних абсцесів (виконано люмботомію з дренуванням заочеревинного простору), у 8 проведено одноразову транскутанну трансгастральну пункцію стерильних псевдокіст підшлункової залози. Померли 11 (11,5 %) пацієнтів, з них до 5-ї доби перебування у стаціонарі – 5 (45,5 %). На автопсії у цих хворих виявлено тотальний панкреонекроз з поширенням парапанкреатичного інфільтрату аж до клубових ділянок. Решта померли від профузної внутрішньої кровотечі (4 випадки) та гепаторенальної дисфункції (2).

Висновки. Операцією вибору у хворих на стерильний панкреонекроз з ознаками ферментативного перитоніту є лапароскопічна санація і дренування черевної порожнини. Доцільність лапаротомного дренування стерильного парапанкреатичного інфільтрату і чепцевої сумки є дискутабельною. У 74,6 % хворих, у яких санацію ферментативного перитоніту проводили лапароскопічно і тільки у межах черевної порожнини, не виникло потреби у проведенні повторних оперативних втручань. Адекватна етіопатогенетична комплексна консервативна терапія в поєднанні з лапароскопічним оперативним втручанням дає змогу запобігти розвитку гнійно-септичних ускладнень і сприяє розсмоктуванню інфільтрату або формуванню стерильної кісти.



Ключові слова: панкреонекроз, ферментативний перитоніт, лапароскопічна санація

 

Комплексное хирургическое лечение больных стерильным алиментарным панкреонекрозом с ферментативным перитонитом

С.М. Василюк, М.Д. Василюк, А.Г. Шевчук, Л.И. Фалат, В.М. Галюк

Цель работы — улучшение результатов хирургического лечения больных стерильным алиментарным панкреонекрозом с ферментативным перитонитом путем внедрения малоинвазивных методик.

Материалы и методы. Под наблюдением находились 96 больных с тяжелым алиментарным панкреатитом: 89 (92,7 %) мужчин и 7 (7,3 %) женщин. На употребление больших доз алкоголя и его суррогатов, иногда в течение нескольких дней перед появлением клинических признаков панкреонекроза, указывали 87 (90,6 %) больных, остальные основной причиной развития заболевания считали употребление некачественных пищевых продуктов. Консервативная терапия включала: торможение секреторной активности поджелудочной железы; обезболивание и ликвидацию панкреатической гипертензии; инфузионную детоксикационную терапию с минимальным объемом 40 мл/кг массы тела в сутки; желудочную декомпрессию через назогастральный зонд (с целью ликвидации паралитической кишечной непроходимости); антибактериальную терапию (два парентеральных антибиотика: цефалоспорины 2—3 поколения в сочетании с ципрофлоксацином в дозе 100 мг дважды в сутки или левофлоксацин в дозе 500 мг/сутки); коррекцию вентиляционной и кардиогенной реакции на ферментную токсемию. У 6 (6,3 %) мужчин возникла потребность в ликвидации абстинентного синдрома. Абсолютным показанием к оперативному лечению было наличие выпота в свободной брюшной полости на фоне характерных изменений поджелудочной железы. У 68 (70,8 %) больных выполнено лапароскопическую санацию брюшной полости с установлением контактных силиконовых дренажей через контрапертуры в подвздошных участках и правом подреберье. Лапаротомию, дренирование брюшной полости и сальниковой сумки проведено у 12 пациентов, лапаротомию, дренирование брюшной полости, сальниковой сумки и забрюшинного пространства — у 16.

Результаты и обсуждение. Наиболее благоприятно послеоперационный период протекал у пациентов, которым операцию выполняли в течение первых суток с момента появления клинической картины панкреатита, у больных, у которых выполняли лапаротомию, — намного тяжелее, чем после лапароскопической санации: дольше сохранялись болевой синдром, фебрильная температура, признаки паралитической кишечной непроходимости, позже возобновлялась физическая активность. После лапароскопической санации брюшной полости с последующим дренированием, необходимость в повторном операционном вмешательстве возникла у 10 пациентов на 10—14-е сутки по поводу панкреатогенных абсцессов (выполнена люмботомия с дренированием забрюшинного пространства), у 8 проведено одноразовую транскутанную трансгастральную пункцию стерильных псевдокист поджелудочной железы. Умерли 11 (11,5 %) пациентов, из них до 5-х суток пребывания в стационаре — 5 (45,5 %). На аутопсии у этих больных выявлен тотальный панкреонекроз с распространением парапанкреатического инфильтрата вплоть до подвздошных участков. Остальные умерли от профузного внутреннего кровотечения — 4 (случая) и гепаторенальной дисфункции (2).

Выводы. Операцией выбора у больных стерильным панкреонекрозом с признаками ферментативного перитонита является лапароскопическая санация и дренирование брюшной полости. Целесообразность лапаротомного дренирования стерильного парапанкреатического инфильтрата и сальниковой сумки является дискутабельной. У 74,6 % больных, которым санацию ферментативного перитонита проводили лапароскопически и только в пределах брюшной полости, не возникло необходимости в повторных оперативных вмешательствах. Адекватная этиопатогенетическая комплексная консервативная терапия в сочетании с лапароскопическим оперативным вмешательством позволяет предупредить развитие гнойно-септических осложнений и достичь рассасывания инфильтрата или формирования стерильной кисты.



Ключевые слова: панкреонекроз, ферментативный перитонит, лапароскопическая санация

20. Оригінальні дослідження

 

Оптимізація хірургічних підходів до лікування кровотеч у хворих з місцево розповсюдженими пухлинами голови та шиї

О.О. Галай

Мета роботи — розглянути шляхи оптимізації профілактики і лікування кровотеч у хворих з міcцево розповсюдженими пухлинами голови та шиї.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 43 хворих з місцево розповсюдженими пухлинами голови і шиї, в яких виникли кровотечі. Найчастіше спостерігали кровотечі при пухлинах гортані (25,6 %), язика (23,3 %) і слизової дна порожнини рота (20,9 %). Кровотечі з первинної пухлини зафіксовано у 22 хворих. У 11 випадках кровотеча виникла в післяопераційний період унаслідок місцевого прогресування процесу. В 10 хворих, яким було проведено розширені і комбіновані операції в післяопераційний період виникли арозивні кровотечі із сонних артерій.

Результати та обговорення. В 4 пацієнтів, у яких проведено перев’язку загальної сонної артерії і у 1 з перев’язкою внутрішньої сонної артерії виник повний геміпарез, і вони померли протягом першого тижня після операції, практично не приходячи до тями. 2 хворих лишилися живими після перев’язки загальної сонної артерії без будь-яких проявів неврологічної симптоматики. Ще в 3 випадках кровотечу вдалося зупинити, прошивши загальну (1 випадок) і внутрішню сонну артерію (2). У 19 з 22 хворих, в яких діагностовано кровотечу з пухлини, її вдалося зупинити за рахунок перев’язки зовнішньої сонної артерії. В 3 випадках проведено перев’язку язикової артерії з обох боків. У 11 пацієнтів, в яких виникла кровотеча внаслідок місцевого прогресування процесу після операції, її вдалося зупинити консервативним шляхом. 4 з них померли через наростання ракової інтоксикації і поліорганної недостатності. В цілому рівень смертності від кровотеч у досліджуваних групах становив 20,9 %.

Висновки. На всіх етапах лікування хворих з пухлинами голови та шиї необхідно приділяти особливу увагу профілактиці виникнення арозивних кровотеч. При перев’язці сонних артерій доцільно зберігати їх м’якотканинний футляр для запобігання ушкодженню vasa vasorum.



Ключові слова: пухлини голови та шиї, кровотечі, лікування

 

Оптимизация хирургических подходов к лечению кровотечений у больных с местно распространенными опухолями головы и шеи

О.О. Галай

Цель работы — рассмотреть пути оптимизации профилактики и лечения кровотечений у больных с местно распространенными опухолями головы и шеи.

Материалы и методы. Проанализировано результаты лечения 43 больных с местно распространенными опухолями головы и шеи, у которых возникли кровотечения. Чаще всего наблюдали кровотечения при опухолях гортани (25,6 %), языка (23,3 %) и слизистой дна полости рта (20,9 %). Кровотечения из первичной опухоли зафиксированы у 22 больных. В 11 случаях кровотечение возникло в послеоперационный период вследствии местного прогрессирования заболевания. У 10 больных, которым были проведены расширенные и комбинированные операции, в послеоперационный период возникли аррозивные кровотечения из сонных артерий.

Результаты и обсуждение. У 4 пациентов, которым была проведена перевязка общей сонной артерии, и у 1 с перевязкой внутренней сонной артерии возник полный гемипарез, и они умерли в течение первой недели, практически не приходя в сознание. 2 больных остались живы после перевязки общей сонной артерии без каких-либо проявлений неврологической симптоматики. Еще в 3 случаях удалось остановить кровотечение, прошив общую (1 случай) и внутреннюю сонную артерию (2). У 19 из 22 больных, у которых диагностировано кровотечение из опухоли, его удалось остановить за счет перевязки наружной сонной артерии. В 3 случаях проведено перевязку языковой артерии с обеих сторон. У 11 пациентов, у которых возникло кровотечение вследствие местного прогрессирования процесса после операции, его удалось остановить консервативными мероприятиями. 4 из них умерли в связи с наростанием раковой интоксикации и полиорганной недостаточности. В целом уровень смертности от кровотечений в исследуемых группах составил 20,9 %.

Выводы. На всех этапах лечения больных с опухолями головы и шеи необходимо уделять особое внимание профилактике возникновения аррозивных кровотечений. При перевязке сонных артерий целесообразно сохранять их мягкотканный футляр с целью предупреждения повреждения vasa vasorum.



Ключевые слова: опухоли головы и шеи, кровотечение, лечение


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»