Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№1(25) // 2008

 

Обкладинка

 

1. Передова стаття

 

Порівняльний аналіз ефективності різних методів оперативних утручань при хірургічному лікуванні пацієнток з гіпомастією

В.Г. Мішалов, Р.В. Гонза, В.В. Храпач, О.В. Балабан, Л.Ю. Маркулан, І.І. Теслюк

Мета роботи — на основі розроблених критеріїв та методики інтегративної оцінки провести порівняльний аналіз ефективності хірургічного лікування гіпомастії для визначення оптимальної хірургічної тактики.

Матеріали і методи. У відділенні пластичної та реконструктивної хірургії Центральної міської клінічної лікарні м. Києва за період 2000—2007 рр. хірургічне лікування гіпомастії здійснено 87 пацієнткам: субгландулярне ендопротезування — 38, субмаскулярне — 49. До 2002 р. виконували субгландулярне ендопротезування (контрольна група), з 2002 до 2007 року — субмаскулярне (досліджувана).

Результати та обговорення. Результати хірургічного лікування простежені в ранній та віддалений (через 3, 6, 12, 24 та 36 міс) післяопераційні періоди. Кореляційний аналіз виявив наявність достовірного (p < 0,05) оберненого кореляційного зв’язку між часткою добрих результатів і терміном, що минув після операції, загалом — r = –0,43. Результати субмаскулярного ендопротезування у віддалений післяопераційний період у досліджуваній групі були добрими у 29 (80,6 %) пацієнток, задовільними — у 5 (13, 9 %), незадовільними — у 2 (5,5 %).

Висновки. Розроблені критерії та методика інтегративної оцінки результатів хірургічного лікування гіпомастії з урахуванням оцінки пацієнткою ефекту операції та наявного стану молочних залоз дали змогу проаналізувати ефективність різних методик оперативного втручання в динаміці післяопераційного періоду і визначити оптимальну хірургічну тактику, що сприяло зменшенню частки помилкового вибору методу операції на 47 %. У ранній післяопераційний період (до 3 міс) субгландулярне ендопротезування забезпечує високий відсоток добрих результатів (88,6 %). Через 36 місяців частка становить 35,7 %.



Ключові слова: косметичний дефект, гіпомастія, молочна залоза, субгландулярне ендопротезування, субмаскулярне ендопротезування

 

Сравнительный анализ эффективности разных методов оперативных вмешательств при хирургическом лечении пациенток с гипомастией

В.Г. Мишалов, Р.В. Гонза, В.В. Храпач, О.В. Балабан, Л.Ю. Маркулан, И.И. Теслюк

Цель работы — на основе разработанных критериев и методики интегративной оценки провести сравнительный анализ эффективности хирургического лечения гипомастии для определения оптимальной хирургической тактики.

Материалы и методы. В отделении пластической и реконструктивной хирургии Центральной городской клинической больницы г. Киева за период с 2000 по 2007 год хирургическое лечение гипомастии было осуществлено 87 пациенткам: субгландулярное эндопротезирование — 38, субмаскулярное — 49. До 2002 г. выполняли субгландулярное эндопротезирование (контрольная группа), с 2002 по 2007 год — субмаскулярное (исследуемая).

Результаты и обсуждение. Результаты хирургического лечения прослежены в ранний и отдаленный (через 3, 6, 12, 24 и 36 мес) послеоперационные периоды. Корреляционный анализ выявил наличие достоверной (p < 0,05) обратной корреляционной связи между долей хороших результатов и сроком, который прошел после операции, в общем — r = –0,43. Результаты субмаскулярного эндопротезирования в отдаленный послеоперационный период наблюдения в исследуемой группе были хорошими у 29 (80,6 %) пациенток, удовлетворительными — у 5 (13, 9 %), неудовлетворительными — у 2 (5,5 %).

Выводы. Разработанные критерии и методика интегративной оценки результатов хирургического лечения гипомастии с учетом оценки пациенткой эффекта операции и имеющегося состояния молочных желез позволили проанализировать эффективность разных методик оперативного вмешательства в динамике послеоперационного периода и определить оптимальную хирургическую тактику, что способствовало уменьшению доли ошибочного выбора метода операции на 47 %. В ранний послеоперационный период (до 3 мес) субгландулярное эндопротезирование обеспечивает высокий процент хороших результатов (88,6 %). Через 36 месяцев доля составляет 35,7 %.



Ключевые слова: косметический дефект, гипомастия, молочная железа, субгландулярное эндопротезирование, субмаскулярное эндопротезирование

2. Оригінальні дослідження

 

Результати хірургічного лікування хворих на хронічну критичну ішемію нижніх кінцівок, поєднану з ураженням брахіоцефальних артерій

Ю.І. Кошевський, В.А. Черняк, Л.Ю. Гладка, І.М. Ал-Дабабсех, Т.Ч. Мустафаєв

Мета роботи — поліпшення безпосередніх та віддалених результатів лікування хворих на хронічну критичну ішемію нижніх кінцівок (ХКІНК), поєднану з ураженням брахіоцефальних артерій (БЦА), зокрема зниження частоти ампутацій та ішемічних інсультів шляхом поглибленої діагностичної оцінки стану серцево:судинної системи та оптимізації вибору лікувальної тактики з урахуванням функціональних резервів басейнів артерій нижніх кінцівок і БЦА.

Матеріали і методи. Обстежено 280 хворих на ХКІНК, поєднану з ураженням БЦА, які перебували на лікуванні у відділенні серцево:судинної хірургії Центральної міської клінічної лікарні в період з 2001 до 2006 року включно. Стадію ХКІНК встановлювали за класифікацією R. Fontaine, модифікованою Європейським консенсусом з ХКІНК. Артеріографію нижніх кінцівок та БЦА виконано 208 (74,3 %) та 68 (24,3 %) хворим відповідно. Ізольоване ураження каротидного басейну виявлено у 128 (45,7 %) хворих, вертебрального басейну — у 15 (5,44 %), змішаний тип ураження — у 137 (48,9 %). Лікування хворих групи А, проводили за традиційною схемою, згідно з якою каротидну ендартеректомію виконували лише у разі стенозу внутрішньої сонної артерії не менше 70 %. Хворим групи Б вибір тактики лікування здійснювали згідно із запропонованим алгоритмом з урахуванням стану цереброваскулярного резерву (ЦВР) і структури атеросклеротичної бляшки БЦА. Згідно з цим алгоритмом, реконструкцію БЦА першим етапом виконано 65 (42,3 %) хворим, одномоментну реконструкцію двох судинних басейнів — 36 (23,5 %), реконструкцію басейну нижніх кінцівок — 52 (34,0 %). Окрім даних ультразвукового та ангіографічного досліджень, у хворих групи Б для уточнення питання доцільності прямої реконструкції артерій нижніх кінцівок проводили інтраопераційну оцінку прохідності дистального артеріального русла, а на етапі лікування застосовували нові методики реконструкції артерій нижніх кінцівок: аорто:стегнове алошунтування з анастомозом нижньої брижової та нижньої надчеревної артерій виконано 17 (11,1 %) пацієнтам, одномоментне відновлення кровоплину в нижній кінцівці та внутрішній клубовій артерії — 16 (10,5 %).

Результати та обговорення. Безпосередні результати лікування оцінено у 127 (100 %) хворих групи А і у 153 (100 %) — групи Б. Добрі результати лікування зафіксовані у 76 (59,8 %) хворих групи А та у 115 (75,2 %) — групи Б, задовільні — відповідно у 30 (23,7 %) та 28 (18,3 %), незадовільні результати — у 21 (16,5 %) та 10 (6,5 %). У віддалений період обстежено 95 (74,8 %) хворих контрольної групи та 106 (69,3 %) — основної. Достовірно більша кількість добрих результатів була у хворих основної групи — 67 (63,2 %) проти 48 (50,5 %). Задовільних у групі А було 12 (12,6 %), а в групі Б — 15 (14,2 %). Незадовільні результати зафіксовано у 35 (36,8 %) хворих контрольної групи, що достовірно більше, ніж в основній групі, — 24 (22,6 %).

Висновки. Вдосконалені методики діагностики, застосовані у хворих основної групи, зокрема вивчення церебрального та періферійного функціональних резервів, дали змогу точніше виявити контингент хворих, які потребують оперативного лікування на БЦА, та визначити доцільність реконструктивної операції на нижніх кінцівках. Нові методики оперативного лікування сприяли зменшенню ризику периопераційних ускладнень у разі критичної ішемії у хворих основної групи. Запропонований алгоритм тактики хірургічного лікування хворих на ХКІНК, поєднану з ураженням БЦА, що враховує стан ЦВР та структуру атеросклеротичної бляшки у сонних артеріях, допоміг оптимізувати вибір першочергової реконструкції того чи того артеріального басейну. Дотримання розробленого алгоритму дало змогу достовірно збільшити кількість добрих результатів у безпосередній період з 59,8 до 75,2 % та у віддалений — з 50,5 до 63,2 %; достовірно зменшити відсоток високих ампутацій відповідно з 11,1 до 5,8 % та з 32,6 до 21,7 %, а також знизити рівень летальності після ампутацій з 6,3 до 3,9 % та з 19 до 8,5 %; достовірно зменшити відсоток ішемічних інсультів з 5,5 до 0,6 % та з 4,2 до 0,9 %, а рівень летальності від них зменшити у віддалений період з 3,2 до 0,9 %.



Ключові слова: хронічна критична ішемія нижніх кінцівок, брахіоцефальні артерії, хірургічне лікування

 

Результаты хирургического лечения больных хронической критической ишемией нижних конечностей с сопутствующим поражением брахиоцефальных артерий

Ю.И. Кошевский, В.А. Черняк, Л.Ю. Гладкая, И.М. Ал-Дабабсех, Т.Ч. Мустафаев

Цель работы — улучшение непосредственных и отдаленных результатов лечения больных хронической критической ишемией нижних конечностей (ХКИНК) с сопутствующим поражением брахиоцефальных артерий (БЦА), в частности снижение частоты ампутаций и ишемических инсультов путем углубленной диагностической оценки состояния сердечно-сосудистой системы и оптимизации выбора лечебной тактики с учетом функциональных резервов бассейнов артерий нижних конечностей и БЦА.

Материалы и методы. Исследовано 280 больных ХКИНК, сочетанной с поражением БЦА, которые находились на лечении в отделении сердечно-сосудистой хирургии Центральной городской клинической больницы в период с 2001 по 2006 год включительно. Стадию ХКИНК устанавливали согласно классификации R. Fontaine, модифицированной Европейским консенсусом по ХКИНК. Артериография нижних конечностей и БЦА выполнена 208 (74,3 %) и 68 (24,3 %) больным соответственно. Изолированное поражение каротидного бассейна выявлено у 128 (45,7 %) больных, вертебрального бассейна — у 15 (5,4 %), смешанный тип поражения — у 137 (48,9 %). Лечение больных группы А осуществляли по традиционной схеме, согласно которой каротидную эндартерэктомию выполняли лишь в случае стеноза внутренней сонной артерии 70 % и более. Выбор лечебной тактики у больных группы Б осуществляли согласно предложенному алгоритму с учетом состояния цереброваскулярного резерва (ЦВР) и структуры атеросклеротической бляшки БЦА. Согласно этому алгоритму, реконструкцию БЦА первым этапом выполнено 65 (42,3 %) больным, одномоментную реконструкцию двух сосудистых бассейнов — 36 (23,5 %), реконструкцию бассейна нижних конечностей — 52 (34,0 %). Помимо данных ультразвукового и ангиографического исследований, у больных группы Б для уточнения вопроса о целесообразности прямой реконструкции артерий нижних конечностей проводили интраоперационную оценку проходимости дистального артериального русла, а на этапе лечения применяли новые методики реконструкции артерий нижних конечностей: аорто-бедренное аллошунтирование с анастомозом нижней брыжеечной и нижней надчревной артерий выполнено 17 (11,1 %) больным, одномоментное восстановление кровотока в нижней конечности и внутренней подвздошной артерии — 16 (10,5 %).

Результаты и обсуждение. Непосредственные результаты лечения оценены у 127 (100 %) больных группы А и у 153 (100 %) — группы Б. Хорошие результаты лечения отмечены у 76 (59,8 %) больных группы А и у 115 (75,2 %) — группы Б; удовлетворительные — соответственно у 30 (23,7 %) и 28 (18,3 %); неудовлетворительные — у 21 (16,5 %) и 10 (6,5 %). В отдаленный период обследовано 95 (74,8 %) больных контрольной группы и 106 (69,3 %) — основной. Достоверно большее количество хороших результатов было в основной группе — 67 (63,2 %) против 48 (50,5 %). С удовлетворительными результатами в группе А было 12 (12,6 %), а в группе Б — 15 (14,2 %) человек. Неудовлетворительные результаты зафиксированы у 35 (36,8 %) больных контрольной группы, что достоверно больше, чем в основной группе, — 24 (22,6 %).

Выводы. Усовершенствованные методики диагностики, применявшиеся у больных основной группы, в частности изучение церебрального и периферического функциональних резервов, позволили более точно выявить контингент больных, требовавших оперативного лечения на БЦА, и определить целесообразность реконструктивной операции на нижних конечностях. Новые методики оперативного лечения способствовали уменьшению риска периоперационных осложнений в случае критической ишемии у больных основной группы. Предложенный алгоритм тактики хирургического лечения больных ХКИНК, сочетанной с поражением БЦА, учитывающий состояние ЦВР и структуру атеросклеротической бляшки в сонных артериях, помог оптимизировать выбор первоочередности реконструкции того или иного артериального бассейна. Соблюдение разработанного алгоритма позволило достоверно увеличить количество хороших результатов в непосредственный период с 59,8 до 75,2 % и в отдаленный — с 50,5 до 63,2 %, достоверно уменьшить процент высоких ампутаций — соответственно с 11,1 до 5,8 % и с 32,6 до 21,7 %, а также снизить уровень летальности после ампутаций — с 6,3 до 3,9 % и с 19 до 8,5 %, достоверно уменьшить процент ишемических инсультов с 5,5 до 0,6 % и с 4,2 % до 0,9 %, а уровень летальности от них уменьшить в отдаленный период с 3,2 до 0,9 %.



Ключевые слова: хроническая критическая ишемия нижних конечностей, брахиоцефальные артерии, хирургическое лечение

3. Оригінальні дослідження

 

Діагностика та лікування диференційованого раку щитоподібної залози: результати 10-річного досвіду спеціалізованої клініки в світлі сучасних принципів контролю захворювання

О.С. Ларін, С.М. Черенько

Мета роботи — розглянути принципові підходи до діагностики та лікування диференційованого раку щитоподібної залози (ДРЩЗ), зафіксовані в останніх (2006 р.) консенсусах тиреоїдних асоціацій США та Європи, порівняти їх з лікувально-діагностичною тактикою, що застосовується в Україні.

Матеріали і методи. Консенсусні керівництва європейської та американської тиреоїдних асоціацій (2006 р.) було взято за основу сучасного вирішення проблеми ДРЩЗ. Проаналізовано статистичні дані онкологічної служби України та Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії про лікування понад 2000 хворих на ДРЩЗ за останні 10 років.

Результати та обговорення. Проаналізовано ситуацію з наданням допомоги хворим на ДРЩЗ в Україні. Акцентовано увагу на необхідності дотримання радикалізму первинної хірургічної операції, обов’язковому проведенні радіойод-абляції в групах середнього та високого ризику рецидивів, підвищенні доступності та надійності цитологічного доопераційного дослідження та експрес-біопсії.

Висновки. Тактики лікування та моніторингу пацієнтів з ДРЩЗ в Україні неповністю відповідають протоколам європейської та американської тиреоїдних асоціацій унаслідок недоліків хірургічного етапу і в галузі радіойод-терапії, недостатньої радіологічної та лабораторної бази, відсутності єдиної лікувально-діагностичної тактики та координації роботи різних фахівців.



Ключові слова: диференційований рак щитоподібної залози, хірургічне та комбіноване лікування

 

Диагностика и лечение дифференцированного рака щитовидной железы: результаты 10-летнего опыта специализированной клиники в свете современных принципов контроля заболевания

А.С. Ларин, С.М. Черенько

Цель работы — рассмотреть принципиальные подходы к диагностике и лечению дифференцированного рака щитовидной железы (ДРЩЖ), зафиксированные в последних (2006 г.) консенсусах тиреоидных ассоциаций США и Европы, сравнить их с лечебно-диагностической тактикой, применяемой в Украине.

Материалы и методы. Консенсусные руководства европейской и американской тиреоидных ассоциаций (2006 г.) взяты за основу современного решения проблемы ДРЩЖ. Проанализированы статистические данные онкологической службы Украины и Украинского научно-практического центра эндокринной клиники о лечении свыше 2000 больных ДРЩЖ за последние 10 лет.

Результаты и обсуждение. Проанализирована ситуация с оказанием помощи больным с ДРЩЖ в Украине. Акцентируется внимание на необходимости соблюдения радикализма первичной хирургической операции, обязательном проведении радиойод-абляции в группах среднего и высокого риска рецидивов, повышении доступности и надежности цитологического дооперационного исследования и экспресс-биопсии.

Выводы. Тактика лечения и мониторинга пациентов с ДРЩЖ в Украине неполностью соответствует протоколам европейской и американской тиреоидных ассоциаций вследствие недостатков хирургического этапа и радиойод-терапии, недостаточной радиологической и лабораторной базы, отсутствия единой лечебно-диагностической тактики и координации работы разных специалистов.



Ключевые слова: дифференцированный рак щитовидной железы, хирургическое и комбинированное лечение

4. Оригінальні дослідження

 

Метод комплексного лікування хворих на озену

В.М. Васильєв, О.М. Науменко

Мета роботи — визначити методичні підходи проведення патогенетично обґрунтованого комплексного лікування хворих на озену та вивчити його ефективність.

Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів комплексного лікування хворих на озену за період з 1966 до 2006 року. З 240 пролікованих пацієнтів жінок було 197 (82,1 %), чоловіків 43 (17,9 %) віком від 12 до 38 років. Усім хворим проводили комплексне лікування, яке включало патогенетично обґрунтовані терапевтичні заходи (антибіотико- та залізотерапію) і хірургічне звуження (рекалібровку) деформованих носових ходів шляхом введення імплантатів у кишені під слизову оболонку в ділянці носової перегородки, дна та бічної стінки носа. З імплантатів, які використовували для хірургічного лікування озени, перевагу надавали гомо- та автотрансплантатам.

Результати та обговорення. Внаслідок проведеного комплексного хірургічного лікування були отримані позитивні результати у 85,5 % обстежених пацієнтів: клінічне одужання — у 43 (17,9 %) хворих, значне поліпшення — у 117 (48,8 %), помірне поліпшення — у 45 (18,8). У 21 (8,8 %) хворого спостерігали незначне поліпшення, у 14 (5,8 %) — ефективність лікування з’ясувати не вдалося. Строк спостереження становив від 1 до 5 років.

Висновки. Комплексне лікування хворих на озену повинно включати патогенетичні засоби — препарати заліза й антимікробну терапію та хірургічне звуження патологічно розширених носових ходів. Висока ефективність запропонованого комплексного методу лікування хворих на озену дає змогу рекомендувати його для широкого застосування в практичній медицині.



Ключові слова: озена, комплексне лікування, віддалені результати

 

Метод комплексного лечения больных озеной

В.М. Васильев, А.Н. Науменко

Цель работы — определить методические подходы к проведению патогенетически обоснованного комплексного лечения больных озеной и изучить его эффективность.

Материалы и методы. Проанализированы результаты комплексного лечения больных за период с 1966 по 2006 год. Из 240 пролеченных пациентов было 197 (82,1 %) женщин и 43 (17,9 %) мужчины в возрасте от 12 до 38 лет. Всем больным проводили комплексное лечение, которое включало патогенетически обоснованные терапевтические мероприятия (антибиотико- и железотерапию) и хирургическое сужение (рекалибровку) деформированных носовых ходов путем введения имплантатов в карманы под слизистую оболочку в области носовой перегородки, дна и боковой стенки носа. Из имплантатов, которые использовались для хирургического лечения озены, преимущество отдавали гомо- и аутотрансплантатам.

Результаты и обсуждение. Проведенное хирургическое и комплексное лечение дало положительные результаты у 85,5 % пациентов: клиническое выздоровление отмечено у 43 (17,9 %) больных, значительное улучшение — у 117 (48,8 %), умеренное улучшение — у 45 (18,8 %). У 21 (8,8 %) больного наблюдали незначительное улучшение, у 14 (5,8 %) эффективность лечения не удалось выяснить. Срок наблюдения составил от 1 до 5 лет.

Выводы. Комплексное лечение больных озеной должно включать патогенетические способы — препататы железа, антимикробную терапию и хирургическое сужение патологически расширенных носовых ходов. Высокая эффективность примененного комплексного метода лечения больных озеной позволяет рекомендовать его для широкого использования в практической медицине.



Ключевые слова: озена, комплексное лечение, отдаленные результаты

5. Оригінальні дослідження

 

Вивчення ефективності цефтазидиму та амікацину в комплексі інтенсивної терапії гнійно-септичних ускладнень за різних форм нейрохірургічної патології

Р.В. Гавриш, Р.Ю. Яроцький, Н.Ю. Дмитрієва, Т.М. Пушкарьова, І.М. Іванович, М.В. Глоба, Л.А. Вишневська, С.В. Мінов

Мета роботи — оцінити ефективність та безпечність парентерального застосування цефтазидиму та амікацину в комплексі інтенсивної терапії гнійносептичних ускладнень за різних форм нейрохірургічної патології.

Матеріали і методи. Дослідженням було охоплено 35 пацієнтів, серед них — 18 (51,42 %) дітей віком від 4 місяців до 18 років та 17 (48,57 %) дорослих віком від 18 до 74 років, які перебували на лікуванні у клініці гнійних ускладнень Інституту нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова АМН України за період з 1 березня до 1 вересня 2007 р. Усі хворі з гнійно-септичними ускладненнями госпіталізовані в клініку після оперативного лікування та протокольного курсу терапії з приводу нейрохірургічної патології. З менінгоенцефалітом/вентрикулітом було 18 (22,22 %) пацієнтів, з пневмонією — 29 (35,80 %), з клінічними проявами сепсису — 13 (16,04 %), з інфекцією сечовивідних шляхів (пієлоцистит) — 17 (20,98 %), з інфікованою раною — 2 (2,46 %), з пролежнями — 1 (1,23 %), з гнійним отитом — 1 (1,23 %). У програму інтенсивної терапії гнійно-септичних ускладнень включали комбінацію цефтазидиму й амікацину. Препарати вводили впродовж 10—14 днів парентерально: амікацин дорослим по 0,5 г двічі на добу, дітям — 20 мг/кг на добу за два введення, інтратекально дорослим та дітям 10 мг 1 раз на добу, цефтазидим дорослим 4,0 г на добу за два введення, при менінгіті — 6,0 г на добу за три введення, дітям внутрішньовенно 100 мг/кг на добу за три введення, при менінгіті — 200 мг/кг на добу за три введення. Хворим з абсцесом мозку, гнійною раною та пролежнями додатково призначали метронідазол внутрішньовенно крапельно: дорослим — по 0,5 г кожні 8 годин, дітям — по 7,5 мг/кг кожні 8 годин протягом 10—14 днів.

Результати та обговорення. Добрі результати застосування комбінації цефтазидиму та амікацину отримано у 21 (60, 00 %) хворого, задовільні — у 10 (28,57 %), незадовільні — у 4 (11,43 %). У цілому лікування було ефективним у більшості випадків — у 31 (88,57 %) пацієнта. Позитивну динаміку клінічних та лабораторних показників спостерігали в середньому з (3,23 ± 0,48) дня призначення препаратів. У 24 (68,57 %) хворих до 8-ї доби зафіксовано істотне поліпшення загального стану, рівня свідомості за шкалою глибини коми Глазго (до 10— 14 балів), нормалізацію температурної реакції тіла (на 3—4-у добу, в середньому на (3,2 ± 0,3) доби) та загальнолабораторних маркерів запалення (загальної кількості лейкоцитів (р = 0,023), показників лейкоцитарної формули крові (р = 0,026)). У 7 випадках (20 %) позитивну динаміку спостерігали на 12—14-у добу. Негативної динаміки загальнолабораторних та біохімічних параметрів при застосуванні цефтазидиму та амікацину у хворих не відзначено.

Висновки. Клінічна ефективність застосування комбінації цефтазидиму та амікацину в комплексі інтенсивної терапії гнійно-септичних ускладнень за різних форм нейрохірургічної патології становить 88,57 %. У разі гнійно-септичної патології у нейрохірургічних хворих виявлено високу бактеріологічну ефективність комбінації цефтазидиму та амікацину щодо проблемних збудників. Отримані результати дають змогу рекомендувати застосування комбінації цефтазидиму та амікацину для лікування гнійно-септичних ускладнень за різних форм нейрохірургічної патології.



Ключові слова: цефтазидим, амікацин, нейрохірургічна патологія, гнійно-септичні ускладнення, клінічна та бактеріологічна ефективність

 

Изучение эффективности цефтазидима и амикацина в комплексе интенсивной терапии гнойно-септических осложнений при различных формах нейрохирургической патологии

Р.В. Гавриш, Р.Ю. Яроцкий, Н.Ю. Дмитриева, Т.М. Пушкарёва, И.М. Иванович, М.В. Глоба, Л.А. Вишневская, С.В. Минов

Цель работы — оценить эффективность и безопасность парентерального применения цефтазидима и амикацина в комплексе интенсивной терапии гнойно-септических осложнений при разных формах нейрохирургической патологии.

Материалы и методы. Исследованием было охвачено 35 пациентов, среди них — 18 (51,42 %) детей в возрасте от 4 месяцев до 18 лет и 17 (48,57 %) взрослых в возрасте от 18 до 74 лет, находившихся на лечении в клинике гнойных осложнений Института нейрохирургии им. акад. А.П. Ромоданова АМН Украины за период с 1 марта по 1 сентября 2007 г. Все больные с гнойно-септическими осложнениями поступили в клинику после оперативного лечения и протокольного курса терапии по поводу нейрохирургической патологии. С менингоэнцефалитом/вентрикулитом было 18 (22,22 %) пациентов, с пневмонией — 29 (35,80 %), с клиническими проявлениями сепсиса — 13 (16,04 %), с инфекцией мочевыводящих путей (пиелоцистит) — 17 (20,98 %), с инфицированной раной — 2 (2,46 %), с пролежнями — 1 (1,23 %), с гнойным отитом — 1 (1,23 %). В программу интенсивной терапии гнойно-септических осложнений включали комбинацию цефтазидима и амикацина. Препараты вводили на протяжении 10—14 дней парентерально: амикацин взрослым по 0,5 г дважды в сутки, детям 20 мг/кг в сутки в два введения, интратекально взрослым и детям 10 мг 1 раз в сутки, цефтазидим взрослым 4,0 г в сутки в два введения, при менингите — 6,0 г в сутки в три введения, детям внутривенно 100 мг/кг в сутки в три введения, при менингите — 200 мг/кг в сутки в три введения. Больным с абсцессом мозга, гнойной раной и пролежнями дополнительно назначали метронидазол внутривенно капельно: взрослым — по 0,5 г каждые 8 часов, детям — по 7,5 мг/кг каждые 8 часов на протяжении 10—14 дней.

Результаты и обсуждение. Хорошие результаты применения комбинации цефтазидима и амикацина получены у 21 (60,00 %) больного, удовлетворительные — у 10 (28,57 %), неудовлетворительные — у 4 (11,43 %). В целом лечение было эффективным в большинстве случаев — у 31 (88,57 %) пациента. Позитивную динамику клинических и лабораторных показателей наблюдали в среднем с (3,23 ± 0,48) дня назначения препаратов. У 24 (68,57 %) больных до 8-х суток было зафиксировано существенное улучшение общего состояния, уровня сознания по шкале глубины комы Глазго (до 10—14 баллов), нормализацию температурной реакции тела (на 3—4-е сутки, в среднем на (3,2 ± 0,3) суток) и общелабораторных маркеров воспаления (общего количества лейкоцитов (р = 0,023), показателей лейкоцитарной формулы крови (р = 0,026)). В 7 случаях (20 %) позитивную динамику наблюдали на 12—14-е сутки. Негативная динамика общелабораторных и биохимических параметров при применении цефтазидима и амикацина у больных не отмечена.

Выводы. Клиническая эффективность применения комбинации цефтазидима и амикацина в комплексе интенсивной терапии гнойно-септических осложнений при разных формах нейрохирургической патологии составляет 88,57 %. При гнойно-септической патологии у нейрохирургических больных выявлена высокая бактериологическая эффективность комбинации цефтазидима и амикацина относительно проблемных возбудителей. Полученные результаты позволяют рекомендовать применение комбинации цефтазидима и амикацина для лечения гнойно-септических осложнений при разных формах нейрохирургической патологии.



Ключевые слова: цефтазидим, амикацин, нейрохирургическая патология, гнойно-септические осложнения, клиническая и бактериологическая эффективность

6. Оригінальні дослідження

 

Використання «сурального» шкірно-фасціального клаптя на дистальній основі для заміщення ранових дефектів нижньої кінцівки

С.В. Слєсаренко, П.О. Бадюл

Мета роботи — вдосконалення традиційного підходу при пластичних та реконструктивних втручаннях у дистальних відділах нижньої кінцівки.

Матеріали і методи. Дефекти м’яких тканин дистальних відділів нижніх кінцівок, а саме ділянки гомілково:ступневого суглобу, ахіллова сухожилка, кісточок, п’яточної ділянки, з оголенням глибоких анатомічних структур є досить складною проблемою щодо вибору методу пластичного закриття ранового дефекту. Острівцевий клапоть на артерії, яка супроводжує поверхневий суральний нерв, з дистальною основою може бути використаний для закриття дефектів у цій ділянці. У 2007 р. нами було виконано пластику острівцевим клаптем на поверхневій суральній артерії з дистальною основою в 3 пацієнтів.

Результати та обговорення. Всі клапті життєздатні. В усіх випадках суральний нерв входив до складу клаптя. В одному випадку, коли при виділенні клаптя було частково вилучено суральний нерв, спостерігали крайову ішемізацію клаптя. Донорські ділянки закривали розщепленими шкірними трансплантатами одномоментно.

Висновки. Пластика виконується одноетапно. Суральний клапоть має широку дугу ротації на своїй нейросудинній ніжці, а його зносостійкість дає можливість використовувати описану методику при закритті дефектів на опорній поверхні.



Ключові слова: рановий дефект, нижні кінцівки, суральний клапоть

 

Использование «сурального» кожно-фасциального лоскута на дистальном основании для замещения раневых дефектов нижней конечности

С.В. Слесаренко, П.А. Бадюл

Цель работы – усовершенствование традиционного подхода при пластических и реконструктивных вмешательствах в дистальных отделах нижней конечности.

Материалы и методы. Дефекты мягких тканей дистальных отделов нижних конечностей, а именно области голеностопного сустава, ахиллова сухожилия, лодыжек, пяточной области, с обнажением глубоких анатомических структур представляют довольно сложную проблему в плане выбора метода пластического закрытия раневого дефекта. Островковый лоскут на артерии, сопровождающей поверхностный суральный нерв, с дистальным основанием может быть использован для закрытия дефектов в этой области. В 2007 г. нами была выполнена пластика островковым лоскутом на поверхностной суральной артерии с дистальным основанием у 3 пациентов.

Результаты и обсуждение. Все лоскуты прижились. Во всех случаях суральный нерв входил в состав лоскута. В одном случае, когда при выделении лоскута был частично иссечен суральный нерв, наблюдалась краевая ишемизация лоскута. Донорские места закрывали расщепленными кожными трансплантатами одномоментно.

Выводы. Пластика выполняется одноэтапно. Cуральный лоскут имеет широкую дугу ротации на своей нейрососудистой ножке, а его износостойкость позволяет использовать описанную методику при закрытии дефектов на опорной поверхности.



Ключевые слова: раневой дефект, нижние конечности, суральный лоскут

7. Оригінальні дослідження

 

Хірургічна тактика лікування ізольованого атеросклеротичного ураження артеріального стегново-підколінного сегмента

Ю.С. Спірін

Мета роботи — розробка диференційованої тактики хірургічного лікування пацієнтів з ізольованим атеросклеротичним ураженням артеріального стегново-підколінного сегмента (СПС) залежно від локалізації, характеру та поширення ураження, наявності автологічного матеріалу для реконструкції та оцінка її безпосереднього результату.

Матеріали і методи. В основі роботи лежить досвід хірургічного лікування 194 пацієнтів з ізольованим атеросклеротичним ураженням СПС. В усіх хворих було застосовано диференційний підхід до вибору методу реконструкції ураженого артері ального сегмента. У разі наявності адекватної великої підшкірної вени (ВПВ) (83 пацієнта, 42,78 %) виконували автовенозне протезування (1-а група), у разі відсутності ВПВ — альтернативні реконструкції (111 пацієнтів, 57,22 %; 2-а група): відкриту ендартеректомію з автовенозною пластикою (26 пацієнтів), імплантацію синтетичних (21) та комбінованих експлантатів (16), профундопластику (19), поперекову симпатектомію (6). У 23 випадках виконано операційну ревізію. Позитивним безпосереднім результатом лікування вважали повне зникнення явищ критичної ішемії нижніх кінцівок та/або збільшення дистанції безбольової ходьби.

Результати та обговорення. Безпосередній результат вивчено в 171 випадку (у 83 пацієнтів 1-ї групи та у 88 — 2-ї). Хворих, яким було виконано операційну ревізію (23), було виключено з дослідження. У 1-й групі позитивний результат отримано в 70 пацієнтів (84,33 %), у 2-й — у 78 (88,63 %). Сумарна частота отриманих позитивних результатів становила 86,54 % (148 хворих). У 23 (13,46 %) осіб (13 пацієнтів 1-ї групи та 10 — 2-ї) розвинувся тромбоз реконструйованого артеріального сегмента. У 22 (12,86 %) з них (у 12 пацієнтів 1-ї групи та у 10 — 2-ї) було виконано великі ампутації нижніх кінцівок у ранній післяопераційний період. Частота розвитку інтраопераційних ускладнень становила 3,61 % (3 хворих) в 1-й групі та 2,27 % (2) — у 2-й. Частота післяопераційних ускладнень становила 19,27 % (16 пацієнтів) у 1-й групі та 30,68 % (27) — у 2-й. Випадків післяопераційної летальності не було.

Висновки. Тактика хірургічного лікування пацієнтів з ізольованим атеросклеротичним ураженням артеріального СПС визначається локалізацією ураження, його поширенням та характером, наявністю та характером будови ВПВ. Використання реверсованої ВПВ дало змогу досягти позитивного безпосереднього результату в 84,33 % хворих, а застосування альтернативних методів реконструкції — в 88,63 %. Використання диференційованого підходу до вибору методики реконструкції артеріального СПС дало можливість отримати сумарний позитивний безпосередній результат у 86,54 % пацієнтів.



Ключові слова: атеросклероз, стегново-підколінний сегмент, артеріальні реконструкції

 

Хирургическая тактика лечения изолированного атеросклеротического поражения артериального бедренно-подколенного сегмента

Ю.С. Спирин

Цель работы — разработка дифференцированной тактики хирургического лечения пациентов с изолированным атеросклеротическим поражением артериального бедренно-подколенного сегмента (БПС) в зависимости от локализации, характера и протяженности поражения, наличия аутологического материала для реконструкции и оценка ее непосредственного результата.

Материалы и методы. В основе работы лежит опыт хирургического лечения 194 пациентов с изолированным атеросклеротическим поражением БПС. У всех больных был использован дифференцированный подход к выбору метода реконструкции пораженного артериального сегмента. При наличии адекватной большой подкожной вены (БПВ) (83 пациента, 42,78 %) выполняли аутовенозное протезирование (1-я группа), при отсутствии адекватной БПВ — альтернативные реконструкции (111 пациентов, 57,22 %; 2-я группа): открытую эндартерэктомию с аутовенозной пластикой (26 пациентов), имплантацию синтетических (21) и комбинированных эксплантатов (16), профундопластику (19), поясничную симпатэктомию (6). В 23 случаях выполнена операционная ревизия. Положительным непосредственным результатом лечения считали полное купирование явлений критической ишемии нижних конечностей и/или увеличение дистанции безболевой ходьбы.

Результаты и обсуждение. Непосредственный результат лечения изучен в 171 случае (у 83 пациентов 1-й группы и у 88 — 2-й). Больные, которым была выполнена ревизия (23), исключались из исследования. В 1-й группе положительный результат получен у 70 (84,33 %) пациентов, во 2-й — у 78 (88,63 %). Суммарная частота полученного положительного результата составила 86,54 % (148 больных). У 23 (13,46 %) больных (13 пациентов 1-й группы и 10 — 2-й) развился тромбоз реконструированного артериального сегмента. У 22 (12,86 %) из них (у 12 пациентов 1-й группы и у 10 — 2-й) были выполнены большие ампутации нижних конечностей в ранний послеоперационный период. Частота развития интраоперационных осложнений составила 3,61 % (3 больных) в 1-й группе и 2,27 % (2) — во 2-й. Частота послеоперационных осложнений в 1-й группе составила 19,27 % (16 пациентов) и 30,68 % (27) — во 2-й. Случаев послеоперационной летальности не было.

Выводы. Тактика хирургического лечения пациентов с изолированным атеросклеротическим поражением артериального БПС определяется локализацией поражения, его протяженностью и характером, наличием и характером строения БПВ. Использование реверсированной БПВ позволило достичь положительного непосредственного результата у 84,33 % больных, а применение альтернативных методов реконструкции — у 88,63 %. Использование дифференцированного подхода к выбору методики реконструкции артериального БПС позволило получить суммарный положительный непосредственный результат у 86,54 % пациентов.



Ключевые слова: атеросклероз, бедренно-подколенный сегмент, артериальные реконструкции

8. Оригінальні дослідження

 

Профілактика тромбоемболічних ускладнень в онкогінекологічних хворих у післяопераційний період

С.Г. Бугайцов, О.І. Марченко, А.І. Рибін

Мета роботи — дослідження клінічної ефективності застосування еноксапарину («Клексан», «Sanofi Aventis») для профілактики тромбоемболічних ускладнень в онкогінекологічних хворих, прооперованих з приводу злоякісної патології органів репродуктивного тракту.

Матеріали і методи. Клінічна ефективність еноксапарину була вивчена у 70 жінок з онкологічною патологією органів репродуктивного тракту, прооперованих в онкогінекологічному відділенні Одеського обласного онкологічного диспансеру у відповідному стадії та локалізації захворювання обсязі.

Результати та обговорення. Використання еноксапарину в післяопераційний період на 29,5 % знижує ризик виникнення та розвитку венозної тромбоемболії в пацієнток, прооперованих з приводу онкологічної патології органів репродуктивного тракту. Застосування низькомолекулярних гепаринів не збільшує інтраопераційну крововтрату і не сприяє посиленню крововтрати у ранній післяопераційний період.

Висновки. Застосування низькомолекулярних гепаринів (зокрема еноксапарину) в післяопераційний період у хворих з раком шийки матки, яким було виконано операцію Вертгейма, скорочує тривалість післяопераційної лімфореї, що сприяє зменшенню терміну перебування пацієнток у стаціонарі і зниженню вірогідності ризику виникнення гнійно-септичних ускладнень, а також утворення лімфокіст.



Ключові слова: тромбоз, тромбоемболія, рак тіла матки, рак шийки матки, профілактика, еноксапарин

 

Профилактика тромбоэмболических осложнений у онкогинекологических больных в послеоперационный период

С.Г. Бугайцов, А.И. Марченко, А.И. Рыбин

Цель работы — исследование клинической эффективности применения эноксапарина («Клексан», «Sanofi Aventis») для профилактики тромбоэмболических осложнений у онкогинекологических больных, оперированных по поводу злокачественной патологии органов репродуктивного тракта.

Материалы и методы. Клиническая эффективность эноксапарина была изучена у 70 женщин с онкологической патологией органов репродуктивного тракта, прооперированных в онкогинекологическом отделении Одесского областного онкологического диспансера в соответствующем стадии и локализации заболевания объеме.

Результаты и обсуждение. Использование эноксапарина в послеоперационный период на 29,5 % снижает риск возникновения и развития венозной тромбоэмболии у пациенток, прооперированных по поводу онкологической патологии органов репродуктивного тракта. Применение низкомолекулярных гепаринов не увеличивает интраоперационную кровопотерю и не способствует усилению кровопотери в ранний послеоперационный период.

Выводы. Применение низкомолекулярных гепаринов (в частности эноксапарина) в послеоперационный период у больных с раком шейки матки, которым была выполнена операция Вертгейма, сокращает длительность послеоперационной лимфореи, что способствует уменьшению сроков пребывания пациенток в стационаре и снижению вероятности риска возникновения гнойносептических осложнений, а также образования лимфокист.



Ключевые слова: тромбоз, тромбоэмболия, рак тела матки, рак шейки матки, профилактика, эноксапарин

9. Оригінальні дослідження

 

Прогнозування ризику відеолапароскопічної холецистектомії у хворих похилого та старечого віку

І.О. Гіленко, Д.Г. Дем’янюк, М.О. Дудченко, А.Г. Оганезян, В.В. Котлубай

Мета роботи – визначити чинники ризику відеолапароскопічної холецистектомії у хворих похилого та старечого віку.

Матеріали і методи. За період з 2004 до 2006 року в клініці виконали 371 (89 %) відеолапароскопічну холецистектомію щодо гострого та хронічного холециститу. Пацієнтів похилого та старечого віку було 196 (52,5 %). Чоловіків — 63 (16,9 %), жінок – 308 (83,1 %). Визначали можливий ризик відеолапароскопічної холецистектомії в осіб похилого і старечого віку, враховуючи задавненість захворювання, частоту нападів печінкової кольки, масу тіла, перенесені оперативні втручання, дані УЗД, лапароскопічну оцінку стану печінки, жовчного міхура та позапечінкових жовчних ходів.

Результати та обговорення. Ожиріння І—ІІІ ступеня зумовило зростання ризику оперативного втручання у 179 (91,3 %) осіб, захворювання серцево:судинної системи – у 141 (71,9 %), морфологічні зміни жовчного міхура та позапечінкових жовчних ходів за даними УЗД – у 120 (61,2 %). За допомогою відеолапароскопії зазначені зміни виявлено в 151 (77,0 %) хворого. Зміну структури печінки зафіксували у 33 (16,8 %) оперованих. Тракцію передньої черевної стінки за допомогою «парасолькового» лапароліфтингу виконали у 30 (15,3 %) хворих. До конверсії змушені були вдатися у 5 (2,5 %) осіб.

Висновки. Труднощі під час виконання відеолапароскопічної холецистектомії спостерігали у 168 (85,7 %) хворих похилого та старечого віку.



Ключові слова: відеолапароскопічна холецистектомія, гострий холецистит, хронічний холецистит, лапароліфтинг, конверсія

 

Прогнозирование риска видеолапароскопической холецистэктомии больных пожилого и старческого возраста

И.А. Гиленко, Д.Г. Демьянюк, М.А. Дудченко, А.Г. Оганезян, В.В. Котлубай

Цель работы — определить факторы риска видеолапароскопической холецистэктомии у больных пожилого и старческого возраста.

Материалы и методы. За период с 2004 по 2006 год в клинике выполнили 371 видеолапароскопическую холецистэктомию по поводу острого и хронического холецистита. Пациентов пожилого и старческого возраста было 196 (52,5 %). Мужчин — 63 (16,9 %), женщин — 308 (83,1 %). Определяли возможный риск видеолапароскопической холецистэктомии у больных пожилого и старческого возраста, с учетом продолжительности заболевания, частоты приступов печеночной колики, массы тела, перенесенных оперативных вмешательств, данных УЗИ, лапароскопической оценки состояния печени, желчного пузыря и внепеченочных желчных протоков.

Результаты и обсуждение. Ожирение І—ІІІ степени обусловило возрастание риска оперативного вмешательства у 179 (91,3 %) человек, заболевания сердечно-сосудистой системы — у 141 (71,9 %), морфологические изменения желчного пузыря и внепеченочных желчных протоков по данным УЗИ — у 120 (61,2 %). При видеолапароскопии упомянутые изменения были выявлены у 151 (77,0 %) больного. Изменение структуры печени зафиксировали у 33 (16,8 %) оперированных. Тракцию передней брюшной стенки с помощью «зонтичного» лапаролифтинга выполнили у 30 (15,3 %) больных. К конверсии вынуждены были прибегнуть 5 (2,5 %) больных.

Выводы. Трудности при проведении видеолапароскопической холецистэктомии наблюдали у 168 (85,7 %) больных пожилого и старческого возраста.



Ключевые слова: видеолапароскопическая холецистэктомия, острый холецистит, хронический холецистит, лапаролифтинг, конверсия

10. Оригінальні дослідження

 

Легенева гіпертензія у дітей з дефектом міжшлуночкової перегородки залежно від розміру дефекту за даними ехокардіографії

В.В. Лазоришинець, В.М. Бешляга, Н.О. Іоффе

Мета роботи — вивчити вираженість порушень гемодинаміки у дітей з дефектом міжшлуночкової перегородки (ДМШП) залежно від розміру дефекту за даними ехокардіографії для передопераційного відбору пацієнтів.

Матеріали і методи. Із січня 1996 р. до грудня 2005 р. у клініці було обстежено 353 пацієнти з ізольованим ДМШП. Усім хворим виконано одно- та двомірну ЕхоКГ, безперервнохвильову допплерехокардіографію (ДЕхоКГ) та кольорове допплерівське картування (КДК). Хірургічну корекцію дефекту проведено у 242 хворих. Подальший аналіз гемодинаміки здійснювали тільки в цій групі пацієнтів. Вік хворих становив від 1 до 26 років, у середньому (7 ± 3,8) року. Інші неоперовані хворі з ДМШП, невеликими дефектами і відсутністю порушень гемодинаміки або малого віку продовжують перебувати під наглядом.

Результати та обговорення. При двомірній ЕхоКГ з індивідуальним підбором перерізів уздовж довгої і короткої осі було виявлено ДМШП та визначено його розміри у 218 (90,1 %) хворих. При поєднанні двомірної ЕхоКГ з КДК локалізацію і розміри ДМШП було уточнено в усіх хворих. При ДЕхоКГ у 240 (99,2 %) хворих отримано якісний допплерівський спектр між шлуночкового шунта та вираховано максимальний систолічний градієнт тиску між шлуночками.

Висновки. Поєднання двомірної ЕхоКГ з КДК є високоінформативним для виявлення ДМШП, визначення його локалізації і розмірів. Безперервнохвильова ДЕхоКГ у поєднанні з КДК дає змогу розрахувати систолічний тиск у легеневій артерії, виявити легеневу гіпертензію та визначити її ступінь.



Ключові слова: дефект міжшлуночкової перегородки, легенева гіпертензія, допплерехокардіографія, кольорове допплерівське картування

 

Легочная гипертензия у детей с дефектом межжелудочковой перегородки в зависимости от размера дефекта по данным эхокардиографии

В.В. Лазоришинец, В.М. Бешляга, Н.А. Иоффе

Цель работы — изучить выраженность нарушений гемодинамики у детей с дефектом межжелудочковой перегородки (ДМЖП) в зависимости от размера дефекта по данным эхокардиографии с целью предоперационного отбора больных.

Материалы и методы. С января 1996 г. по декабрь 2005 г. в клинике было обследовано 353 больных с изолированным ДМЖП. Всем больным выполнены одно- и двухмерная ЭхоКГ, непрерывноволновая допплерэхокардиография (ДЭхоКг) и цветное допплеровское картирование (ЦДК). Хирургическое закрытие дефекта проведено у 242 больных. Дальнейший анализ показателей гемодинамики осуществляли только в этой группе больных. Возраст оперированных пациентов составлял от 1 года до 26 лет, в среднем (7 ± 3,8) года. Остальные неоперированные больные с ДМЖП, небольшими дефектами и отсутствием нарушений гемодинамики или малого возраста находятся под наблюдением.

Результаты и обсуждение. При двухмерной ЭхоКГ с индивидуальным подбором сечений по длинной и короткой осям был выявлен ДМЖП и определены его размеры у 218 (90,1 %) больных. При сочетании двухмерной ЭхоКГ с ЦДК локализация и размеры ДМЖП были уточнены у всех больных. При ДЭхоКГ у 240 (99,2 %) больных получен качественный допплеровский спектр межжелудочкового шунта и рассчитан максимальный систолический градиент давления между желудочками.

Выводы. Сочетание двухмерной ЭхоКГ с ЦДК высокоинформативно для выявления ДМЖП, определения его локализации и размеров. Непрерывноволновая ДЭхоКГ в сочетании с ЦДК позволяет рассчитать систолическое давление в легочной артерии, выявить легочную гипертензию и определить ее степень.



Ключевые слова: дефект межжелудочковой перегородки, легочная гипертензия, допплерэхокардиография, цветное допплеровское картирование

11. Оригінальні дослідження

 

Оптимізація протипухлинної дії хіміотерапії при лікуванні тварин з трансплантованими пухлинами

С.О. Шалімов, О.В. Гладкий, І.І. Волченскова, Л.Ю. Гладка, Н.М. Майданевич, М.В. Нежина

Мета роботи — визначення умов, потрібних для реалізації оптимальної терапевтичної дії препаратів, котрі застосовують у дозах, за яких немає загрози стимулювання росту пухлин.

Матеріали і методи. Розглянуто застосування двох препаратів як потенційних лікарських засобів для хіміотерапії раку: нуклеоплату і «Ербісолу». Схеми лікування тварин-пухлиноносіїв у варіантах моно- і комбінованої хіміотерапії відрізнялися між собою сумарною і разовою дозами, а також режимами введення. Експерименти проводили на самцях мишей, білої безпородної і лініїЗ57 В1, яким інокулювали пухлинні клітки саркоми-180 або меланоми В-16 згідно з методикою.

Результати та обговорення. Ефективність дії нуклеоплату в більшості випадків залежить від маси пухлини і стану організму. Тому, крім дотримання вимог до дозування, необхідною умовою досягнення максимального ефекту є дотримання вимог, пов’язаних з термінами початку лікування і режимами введення.

Висновки. На ранніх стадіях розвитку пухлинного процесу необхідно дотримуватися таких умов: 1) найбільш ранні терміни початку лікування; 2) розрахунок залежно від маси тіла курсової і разової доз для кожного компонента; 3) мінімальні добові інтервали між уведенням разових доз; 4) одночасне введення при поєднаному застосуванні нуклеоплату і «Ербісолу». На пізніх стадіях препарати платини необхідно дозувати, залежно від маси пухлини, оскільки в дозах, розрахованих тільки на масу тіла, вони не здатні ефективно гальмувати розмноження пухлинних клітин. Терапевтичного ефекту, який оцінювали за подовженням терміну життя, можна досягти за допомогою лише «Ербісолу», але його дозу, а можливо, і режим уведення варто змінити порівняно з тими, котрі дають позитивний ефект у разі використання препарату на більш ранніх стадіях розвитку пухлинного процесу.



Ключові слова: трансплантовані пухлини, хіміотерапія, імуномодулятори

 

Оптимизация противоопухолевого действия химиотерапии при лечении животных с трансплантированными опухолями

С.А. Шалимов, А.В. Гладкий, И.И. Волченскова, Л.Ю. Гладкая, Н.Н. Майданевич, М.В. Нежина

Цель работы – определение условий, необходимых для реализации оптимального терапевтического действия препаратов, используемых в дозах, при которых не существует угрозы стимулирования роста опухолей.

Материалы и методы. Рассмотрено применение в качестве потенциальных лекарственных средств для химиотерапии рака двух препаратов: нуклеоплата и «Эрбисола». Схемы лечения животных-опухоленосителей в вариантах моно- и комбинированной химиотерапии отличались между собой суммарной и разовой дозами, а также режимами введения. Эксперименты проводили на самцах мышей, белых беcпородных и линии С57 В1, которым инокулировали опухолевые клетки саркомы-180 или меланомы В-16 соответственно методике.

Результаты и обсуждение. Эффективность действия нуклеоплата в большинстве случаев зависит от массы опухоли и состояния организма. Поэтому, кроме соблюдения требований к дозированию, необходимым условием для достижения максимального эффекта, является соблюдение требований, связанных со сроками начала лечения и режимами введения.

Выводы. На ранних стадиях развития опухолевого процесса необходимо соблюдать следующие условия: 1) наиболее ранние сроки начала лечения; 2) расчет в зависимости от массы тела курсовой и разовой доз для каждого компонента; 3) минимальные суточные интервалы между введением разовых доз; 4) одновременное введение при совместном применении нуклеоплата и «Эрбисола». На поздних стадиях препараты платины необходимо дозировать в зависимости от массы опухоли, поскольку в дозах, рассчитанных только на массу тела, они не способны эффективно тормозить размножение опухолевых клеток. Терапевтического эффекта, оцениваемого по удлинению срока жизни, можно достичь с помощью одного «Эрбисола», но его дозу, а возможно, и режим введения следует изменить по сравнению с теми, которые дают положительный эффект при использовании препарата на более ранних стадиях развития опухолевого процесса.



Ключевые слова: трансплантированные опухоли, химиотерапия, иммуномодуляторы

12. Оригінальні дослідження

 

Классификация операций по срокам выполнения у больных острым холециститом

С.А. Гешелин, М.А. Каштальян, Н.В. Мищенко

Имеющиеся классификации операций по поводу острого холецистита не содержат общепринятой номенклатуры и четкой регламентации сроков оперативного вмешательства. Авторы на основании собственного опыта (свыше 2500 операций) предлагают классификацию, включающую 4 варианта хирургических вмешательств: неотложные (1-2 ч после диагностики перфорации или перитонита), ранние срочные (до 72 ч от начала заболевания), поздние срочные (свыше 72 ч от начала заболевания) и отсроченные (после купирования признаков острого воспаления).



Ключові слова: острый холецистит, операция, классификация

 

Класифікація операцій за термінами виконання у хворих на гострий холецистит

С.О. Гешелін, М.А. Каштальян, М.В. Міщенко

Наявні класифікації операцій з приводу гострого холециститу не містять загальноприйнятої номенклатури та чіткої регламентації термінів оперативного втручання. Автори на підставі власного досвіду (понад 2500 операцій) пропонують класифікацію, що містить 4 варіанти хірургічних втручань: невідкладні (1-2 год після діагностики перфорації або перитоніту), ранні термінові (до 72 год від початку захворювання), пізні термінові (пізніше 72 год від початку захворювання) і відкладені (після усунення ознак гострого запалення).



Ключевые слова: гострий холецистит, операція, класифікація

13. Випадок з практики

 

Випадок успішного лікування пацієнтки з рецидивною невправною післяопераційною вентральною грижею середніх розмірів (після імплантації поліпропіленової сітки за технікою in lay), ускладненою двома неповними тонкокишковими норицями крізь гнійну порожнину

А.О. Бурка, Л.Ю. Маркулан, Б.Р. Телев'як, Ю.О. Вишневський

Мета роботи — описання успішного лікування пацієнтки з невправною рецидивною післяопераційною вентральною грижею живота (після імплантації поліпропіленової сітки за технікою in lay), ускладненою двома неповними тонкокишковими норицями крізь гнійну порожнину.

Матеріали і методи. Хвора Д., 52 роки. Діагноз: рецидивна невправна післяопераційна вентральна грижа середніх розмірів. Дві неповні несформовані тонкокишкові нориці крізь гнійну порожнину. Жовчнокам’яна хвороба: хронічний калькульозний холецистит. Великий інфільтрат з гнійною порожниною в ділянці післяопераційного рубця. Злукова хвороба очеревини. Часткова злукова кишкова непрохідність. Діастаз прямих м’язів живота. Аліментарне ожиріння ІІ-ІІІ ст. Виконано одномоментну операцію з усунення всієї патології.

Результати та обговорення. Перебіг післяопераційного періоду без ускладнень. Хвора отримувала консервативне лікування в повному обсязі. На моментвиписування лабораторні показники в нормі. Під час контрольного УЗД патологічних змін не виявлено. На 13-ту добу після операції шви знято, рана зажила первинним натягом, у задовільному стані пацієнтку виписано додому. Контрольне обстеження через місяць — загальний стан хворої задовільний, рецидиву хвороби немає.

Висновки. Кишкові нориці належать до рідкісних ускладнень алопластики з використанням проленових сіток, лікування яких потребує детального обстеження, вибору адекватної тактики, повноцінної передопераційної підготовки, а також високої майстерності хірургів. При виконанні операцій за техніками in lay та sub lay необхідно ізолювати протез від органів черевної порожнини і підшкірної жирової клітковини. Ігнорування принципів вибору способу пластики залежно від типу грижі, спрощення авторських методик, погана фіксація сіток спричиняють рецидив захворювання та виникнення супутніх ускладнень, пов’язаних з використанням сітчастих алотрансплантатів.



Ключові слова: рецидивна післяопераційна вентральна грижа, тонкокишкові нориці, проленова сітка

 

Случай успешного лечения пациентки с рецидивной невправимой послеоперационной вентральной грыжей средних размеров (после имплантации полипропиленовой сетки по технике in lay), осложненной двумя неполными тонкокишечными свищами через гнойную полость

А.А. Бурка, Л.Ю. Маркулан, Б.Р. Телевяк, Ю.О. Вишневский

Цель работы — описание случая успешного лечения пациентки с невправимой рецидивной послеоперационной вентральной грыжей живота (после имплантации полипропиленовой сетки по технике in lay), осложненной двумя тонкокишечными свищами через гнойную полость.

Материалы и методы. Больная Д., 52 года. Диагноз: рецидивная невправимая послеоперационная вентральная грыжа средних размеров. Два неполных несформированных тонкокишечных свища через гнойную полость. Желчекаменная болезнь: хронический калькулезный холецистит. Большой инфильтрат с гнойной полостью в области послеоперационного рубца. Спаечная болезнь брюшины. Частичная спаечная кишечная непроходимость. Диастаз прямых мышц живота. Алиментарное ожирение ІІ-ІІІ ст. Выполнена одномоментная операция с устранением всей патологии.

Результаты и обсуждение. Послеоперационный период протекал без осложнений. Больная получала консервативную терапию в полном объеме. На момент выписки лабораторные показатели в норме. Во время контрольного УЗИ патологических изменений не выявлено. На 13-е сутки после операции сняты швы, рана зажила первичным натяжением, в удовлетворительном состоянии пациентка выписана домой. Контрольное обследование через месяц — общее состояние больной удовлетворительное, рецидива заболевания нет.

Выводы. Кишечные свищи относятся к редким осложнениям аллопластики с использованием проленовых сеток, лечение которых требует детального обследования, выбора адекватной тактики, полноценной передоперационной подготовки, а также высокого мастерства хирургов. При проведении операций по техникам in lay и sub lay необходимо изолировать протез от органов брюшной полости и подкожной жировой клетчатки. Игнорирование принципов выбора способа пластики в зависимости от типа грыжи, упрощение авторских методик, плохая фиксация сеток ведут к рецидиву заболевания и появлению сопутствующих осложнений, связанных с использованием сетчатых аллотрансплантатов.



Ключевые слова: рецидивная послеоперационная вентральная грыжа, тонкокишечные свищи, проленовая сетка

14. Огляди

 

Роль флебосклерооблітерації в лікуванні хронічної венозної недостатності нижніх кінцівок

В.Г. Мішалов, В.В. Сулік, Р.М. Матвєєв

Наведено детальний аналіз та характеристику існуючих склеропрепаратів, склеротехнік і можливих ускладнень при використанні флебосклерооблітерації в лікуванні хронічної венозної недостатності нижніх кінцівок. Розглянуто сучасні показання та протипоказання до застосування цієї методики в практичній медицині.



Ключові слова: хронічна венозна недостатність, склерозанти, флебосклерооблітерація

 

Роль флебосклерооблитерации в лечении хронической венозной недостаточности нижних конечностей

В.Г. Мишалов, В.В. Сулик, Р.М. Матвеев

Приведен детальный анализ и характеристика существующих склеропрепаратов, склеротехник и возможных осложнений при использовании флебосклерооблитерации в лечении хронической венозной недостаточности нижних конечностей. Рассмотрены современные показания и противопоказания к применению данной методики в практической медицине.



Ключевые слова: хроническая венозная недостаточность, склерозанты, флебосклерооблитерация

15. Огляди

 

Хвороба мойямойя

В.А. Бивальцев, Йошио Сузукі, Нобуо Хашимото, В.О. Сороковиков, Лукуї Чен

Хвороба Мойямойя (Moyamoya) — прогресуюче цереброваскулярне захворювання, що характеризується церебральною гіпоперфузією внаслідок поступового звуження більшості церебральних артерій в основі мозку з розвитком колатеральної базальної мережі судин. Етіологія захворювання дотепер не відома. Це повільно прогресуюче захворювання, при якому рідко задіяні судини вертебро-базилярного басейну. У дитячому віці основними виявами є симптоми церебральної ішемії у вигляді транзиторних ішемічних атак або інфарктів мозку, в той час як у дорослих наявні симптоми обох груп — ішемічної і геморагічної. Хірургічне лікування хвороби Мойямойя шляхом накладання непрямих і прямих анастомозів є ефективним і дає змогу поліпшити церебральну гемодинаміку і клінічний статус пацієнтів.



Ключові слова: Мойямойя хвороба, оклюзія внутрішньої сонної артерії, гіпоперфузія, комбіновані анастомози, реваскуляризація головного мозку

 

Болезнь мойямойя

В.А. Бывальцев, Йошио Сузуки, Нобуо Хашимото, В.А. Сороковиков, Лукуи Чен

Болезнь Мойямойя (Moyamoya) — прогрессирующее цереброваскулярное заболевание, характеризующееся церебральной гипоперфузией вследствие постепенного сужения большинства церебральных артерий в основании мозга с развитием коллатеральной базальной сети сосудов. Этиология заболевания до сих пор не известна. Это медленно прогрессирующее заболевание, при котором редко вовлекаются сосуды вертебро-базилярного бассейна. В детском возрасте основными проявлениями являются симптомы церебральной ишемии в виде транзиторных ишемических атак или инфарктов мозга, в то время как у взрослых имеются симптомы обеих групп — ишемической и геморрагической. Хирургическое лечение болезни Мойямойя в виде наложения непрямых и прямых анастомозов является эффективным и позволяет улучшить церебральную гемодинамику и клинический статус пациентов.



Ключевые слова: болезнь Мойямойя, окклюзия внутренней сонной артерии, гипоперфузия, комбинированные анастомозы, реваскуляризация головного мозга

16. Огляди

 

Ризик аспленії та способи зниження частоти ускладнень спленектомії

П.Ф. Демидюк, М.В. Суховій , П.В. Ющенко, О.І. Сопко, О.П. Демидюк, О.В. Асса, В.В. Томілін

Наведено аналітичний огляд даних літератури та власних досліджень (2032 операцій, з них 1624 — у гематологічних хворих) щодо наслідків спленектомії, виконаної за різними показаннями, та можливих специфічних (аспленія) та інших небезпечних післяопераційних ускладнень. Проведення клінічного та лабораторного обстеження хворих до та після спленектомії, профілактики і лікування проявів набутого імунодефіциту, коагулопатій, гемодинамічних розладів, анемії, гострої ятрогенної надниркової недостатності, а також малотравматична техніка операції значно зменшують кількість післяопераційних ускладнень.



Ключові слова: спленектомія, аспленія, профілактика та лікування ускладнень

 

Риск асплении и способы снижения частоты осложнений спленэктомии

П.Ф. Демидюк, М.В. Суховий , П.В. Ющенко, А.И. Сопко, А.П. Демидюк, А.В. Асса, В.В. Томилин

Приведен аналитический обзор данных литературы и собственных исследований (2032 операции, из них 1624 — у гематологических больных) относительно последствий спленэктомии, выполненной по разным показаниям, и возможных специфических (аспления) и других угрожающих послеоперационных осложнений. Проведение клинического и лабораторного обследования больных до и после спленэктомии, профилактики и лечения проявлений приобретенного иммунодефицита, коагулопатий, гемодинамических нарушений, анемии, острой ятрогенной надпочечниковой недостаточности, а также малотравматическая техника операции значительно уменьшают количество послеоперационных осложнений.



Ключевые слова: спленэктомия, аспления, профилактика и лечение осложнений

17. Огляди

 

Хірургічне лікування хворих з післяопераційними грижами попереково-бокових ділянок живота

В.Г. Мішалов, А.О. Бурка, І.І. Теслюк, С.М. Гойда, Ю.О. Вишневський, П.Л. Бик, В.І. Вінниченко, І.Г. Криворчук

Наведено сучасні уявлення про післяопераційні попереково-бокові грижі живота, причини їхнього утворення, класифікації, необхідний обсяг обстеження та передопераційної підготовки хворих з такими грижами. Порівняно різні методики оперативного лікування, частоту рецидивів після пластики гриж за різними методиками, акцентовано увагу на параметрах, які мають велике значення для вибору методу операції. Представлено класифікацію сучасних синтетичних протезів, які не розсмоктуються, залежно від розміру пор і структури матеріалу.



Ключові слова: післяопераційні попереково-бокові грижі живота, класифікація, алопластика, синтетичні протези

 

Хирургическое лечение больных с послеоперационными грыжами пояснично-боковых областей живота

В.Г. Мишалов, А.А. Бурка, И.И. Теслюк, С.М. Гойда, Ю.О. Вишневский, П.Л. Бык, В.И. Винниченко, И.Г. Криворчук

Приведены современные представления о послеоперационных пояснично-боковых грыжах живота, причинах их образования, классификации, необходимый объем исследований и предоперационной подготовки больных с такими грыжами. Сопоставлены различные методики оперативного лечения, частота рецидивов после пластики грыж по разным методикам, особое внимание уделено параметрам, которые имеют большое значение для выбора метода операции. Представлена классификация современных синтетических протезов, которые не рассасываются, в зависимости от размера пор и структуры материала.



Ключевые слова: послеоперационные пояснично-боковые грыжи живота, классификация, рецидивы, аллопластика, внутрибрюшное давление


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»