Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№3(23) // 2007

 

Обкладинка

 

1. Оригінальні дослідження

 

Діагностика ішемії спинного мозку у хворих з атеросклеротичними ураженнями аорти та хронічною критичною ішемією нижніх кінцівок

В.Г. Мішалов, В.А. Черняк, Н.Ю. Літвінова, М.П. Бойчак, І.В. Дуган, О.М. Борківець, М.І. Шамаєв, І.І. Теслюк

Мета роботи — вивчити частоту ішемії спинного мозку у хворих з атеросклеротичним ураженням аорти та хронічною критичною ішемією нижніх кінцівок (ХКІНК), особливості кровопостачання спинного мозку за цієї патології для розробки методу діагностики спінальної ішемії.

Матеріали і методи. Обстежено 890 хворих з атеросклеротичним ураженням аорти та ознаками ХКІНК. Середній вік хворих — (68 ± 2) роки, співвідношення чоловіків та жінок — 7:1. Обстеження хворих включало: ультразвукову допплерографію (УЗДГ) артерій нижніх кінцівок із спектральним аналізом допплерівського сигналу і вимірюванням сегментарного регіонарного систолічного тиску; УЗДГ та дуплексне сканування з кольоровим картуванням черевної частини аорти, артерій нижніх кінцівок і поперекових артерій. За потреби використовували рентгенконтрастне дослідження дуги аорти, черевної аорти та артерій нижніх кінцівок, спіральну комп’ютерну томографію, радіоізотопне дослідження тканин нижніх кінцівок, ехокардіографію, мієлографію. Ультразвукові дослідження виконували на апаратах «Aloka-5000» та «Тoshiba SSH-140A» (Японія) з реєстрацією типу кровоплину в поперекових та міжреберних артеріях. Групу А (контрольну) склали 372 пацієнта, групу Б — 518. У хворих групи Б було додатково використано метод діагностики спінальної ішемії, оснований на вивченні особливостей кровопостачання спинного мозку: візуалізація міжреберних, поперекових артерій та верхньої епігастральної артерії (ВЕА), в яких визначали напрямок та швидкість кровоплину. Також вивчено анатомію розташування радикуло-медулярної артерії Адамкевича у пацієнтів, які померли внаслідок ішемії спинного мозку.

Результати та обговорення. Серед 890 пацієнтів з атеросклеротичним ураженням аорти та ХКІНК 36 (4,0 %) мали ішемію спинного мозку: в групі А — 3 (0,8 %), у групі Б — 33 (6,4 %). Дослідженнями встановлено, що основним джерелом колатерального кровоплину при оклюзії артерії Адамкевича, поперековових та міжреберних артерій була ВЕА. У випадках наявності у хворого спінальної ішемії, реєстрували відсутність або ретроградність кровоплину у поперекових або міжреберних артеріях та достовірне підсилення кровоплину у ВЕА, що відповідає рівню порушення кровопостачання спинного мозку.

Висновки. Ішемія спинного мозку виявляється в середньому у 4,0 % хворих з атеросклерозом аорти та ХКІНК. У цих хворих визначення напрямку та швидкості кровоплину у ВЕА може бути скринінговим неінвазивним методом діагностики спінальної ішемії (діагностична цінність якого становить 95 %), що дає змогу збільшити частоту виявлення цієї патології з 0,8 до 6,4 %.



Ключові слова: атеросклероз аорти, діагностика ішемії спинного мозку, артерія Адамкевича

 

Диагностика ишемии спинного мозга у больных с атеросклеротическими поражениями аорты и хронической критической ишемией нижних конечностей

В.Г. Мишалов, В.А. Черняк, Н.Ю. Литвинова, М.П. Бойчак, И.В. Дуган, А.Н. Боркивец, М.И. Шамаев,И.И. Теслюк

Цель работы — изучить частоту ишемии спинного мозга у больных с атеросклеротическим поражением аорты и хронической критической ишемией нижних конечностей (ХКИНК), особенности кровоснабжения спинного мозга при данной патологии для разработки метода диагностики спинальной ишемии.

Материалы и методы. Обследовано 890 больных с атеросклеротическим поражением аорты и признаками ХКИНК. Средний возраст больных — (68 ± 2) года, соотношение мужчин и женщин — 7:1. Обследование больных включало: ультразвуковую допплерографию (УЗДГ) артерий нижних конечностей со спектральным анализом допплеровского сигнала и измерением сегментарного регионарного систоличного давления; УЗДГ и дуплексное сканирование с цветным картированием брюшного отдела аорты, артерий нижних конечностей и поясничных артерий. При необходимости использовали рентген-контрастное исследование дуги аорты, брюшной аорты и артерий нижних конечностей, спиральную компьютерную томографию, радиоизотопное исследование тканей нижних конечностей, эхокардиографию, миелографию. Ультразвуковые исследования выполняли на аппаратах «Aloka 5000» и «Тoshiba SSH-140A» (Япония) с регистрацией типа кровотока в поясничных и межреберных артериях. Группу А (контрольную) составили 372 пациента, группу Б — 518. У больных группы Б дополнительно использован метод диагностики спинальной ишемии, основанный на изучении особенностей кровоснабжения спинного мозга): визуализация межреберных, поясничных артерий и верхней эпигастральной артерии (ВЭА), в которых определяли направление и скорость кровотока. Также изучена анатомия расположения радикуло-медуллярной артерии Адамкевича у пациентов, которые умерли в результате ишемии спинного мозга.

Результаты и обсуждение. Среди 890 пациентов с атеросклеротическим поражением аорты и ХКИНК 36 (4,0 %) имели ишемии спинного мозга: в групе А — 3 (0,8 %), в групе Б — 33 (6,4 %). Исследованиями установлено, что основным источником коллатерального кровотока при окклюзии артерии Адамкевича, поясничных и межреберных артерий была ВЭА. В случаях наличия у больного спинальной ишемии, регистрировалось отсутствие или ретроградность кровотока по поясничным или межреберным артериям и достоверное усиление кровотока по ВЭА, что отвечает уровню нарушения кровоснабжения спинного мозга.

Выводы. Ишемия спинного мозга выявляется в среднем у 4,0 % больных с атеросклерозом аорты и ХКИНК. У этих больных определение направления и скорости кровотока по ВЭА может быть скрининговым методом диагностики спинальной ишемии (диагностическая ценность которого составляет 95 %), что позволяет увеличить частоту выявления патологии с 0,8 до 6,4 %.



Ключевые слова: атеросклероз аорты, диагностика ишемии спинного мозга, артерия Адамкевича

2. Оригінальні дослідження

 

Посттравматична гемобілія у дітей

Д.Ю. Кривченя, В.П. Притула, В.В. Яременко, С.В. Лисак

Мета роботи — вивчити особливості клінічного перебігу, інформативність допоміжних методів обстеження та розробити оптимальні підходи до діагностики та лікування дітей з гемобілією.

Матеріали і методи. В клініках кафедри дитячої хірургії Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця проліковано 6 дітей віком від 4 до 10 років з посттравматичною гемобілією. Всі діти до направлення в клініку лікувалися в інших хірургічних відділеннях. Термін надходження — від 15 днів до 3,5 місяця після травми.

Результати та обговорення. Аналіз доопераційного лікування пацієнтів виявив, що під час першої операції хірурги звертали недостатньо уваги на ушкодження печінки. Так, в одному випадку не евакуйовано гематому печінки, в другому — не виявлено рану печінки в ділянці її воріт, в третьому — виконано недостатню холецистектомію (кровотеча з кукси міхурової протоки). Всім пацієнтам проведено хірургічне лікування у кілька етапів, включаючи ангіографічну емболізацію печінкової артерії та її гілок. Ангіографічна емболізація призвела до зупинки кровотечі в одному випадку і надала важливу інформацію про вогнища кровотечі в інших випадках. Характерно, що гемобілічні кровотечі повторювалися з інтервалом від 3—5 днів до 2 тижнів. Зовнішня біліарна нориця закрилася самостійно через 5 тижнів.

Висновки. Своєчасна діагностика гемобілії у дітей ускладнена, оскільки практикуючі дитячі хірурги мало обізнані з приводу цього ускладнення, і тому гемобілію зазвичай діагностують із запізненням. Таких пацієнтів слід лікувати в хірургічних центрах, де є можливість провести ангіографічне дослідження печінкового артеріального дерева. Метою хірургічного лікування гемобілії є повна зупинка кровотечі шляхом емболізації печінкової артерії або її гілок та перев’язка судини, яка кровоточила, під час операції.



Ключові слова: гемобілія, травма печінки, травма жовчовивідних шляхів

 

Посттравматическая гемобилия у детей

Д.Ю. Кривченя, В.П. Притула, В.В. Яременко, С.В. Лысак

Цель работы — изучить особенности клинического течения, информативность вспомогательных методов исследования и разработать оптимальные подходы к диагностике и лечению детей с гемобилией.

Материалы и методы. В клиниках кафедры детской хирургии Национального медицинского университета им. А.А. Богомольца пролечено 6 детей в возрасте от 4 до 10 лет с посттравматической гемобилией. Все дети до момента направления в клинику лечились в других хирургических отделениях. Время поступления — от 15 дней до 3,5 месяца после травмы.

Результаты и обсуждение. Анализ дооперационного лечения выявил, что во время первой операции хирурги обращали недостаточное внимание на повреждение печени. Так, в одном случае не была эвакуирована гематома печени, в другом — не обнаружена рана печени в области ее ворот, в третьем — выполнено недостаточную холецистэктомию (кровотечение из культи пузырного протока). Ангиографическая эмболизация привела к остановке кровотечения в одном случае и дала важную информацию об очагах кровотечения в других случаях. Характерно, что гемобилические кровотечения повторялись с интервалами от 3—5 дней до 2 недель. Внешний билиарный свищ закрылся самостоятельно через 5 недель.

Выводы. Своевременная диагностика гемобилии затруднена, так как практикующие детские хирурги мало знакомы с этим осложнением, и поэтому гемобилия обычно диагностируется с опозданием. Такие пациенты должны лечиться в крупных центрах детской хирургии, где есть возможность провести ангиографическое обследование печеночного артериального дерева. Целью хирургического лечения гемобилии является полная остановка кровотечения путем эмболизации печеночной артерии или ее ветвей и перевязка кровоточащего сосуда во время операции.



Ключевые слова: гемобилия, травма печени, травма желчевыводящих путей

3. Оригінальні дослідження

 

Ефективність лапароскопічного бандажування шлунка для лікування аліментарно-конституціонального ожиріння

О.В. Грубнік, В.П. Голляк, В.В. Грубнік

Мета роботи — вивчити ефективність лапароскопічного бандажування шлунка при лікуванні аліментарно-конституціонального ожиріння.

Матеріали і методи. Проаналізовано дані літератури і результати власного досвіду виконання лапароскопічного бандажування шлунка у 78 пацієнтів. Для бандажування шлунка ми використовували силіконові шлункові бандажі, які регулюються, і спеціальні сітчасті протези з комбінованої поліпропіленової сітки. Починаючи з 1999 р. застосовувалася вдосконалена техніка проведення цього оперативного втручання, при якій протез проводився супрабурсально позаду шлунка, діаметр співустя не перевищував 10 мм, а об’єм сформованого «малого» шлункового резервуара — 15—20 мл.

Результати та обговорення. Проведені дослідження показали, що ефективність цього методу становила 90,7 %, при цьому у 75,3 % пацієнтів, які перебували під спостереженням з 1996 по 2006 рік, не спостерігалося серйозних ускладнень у післяопераційний період на тлі адекватної втрати надмірної маси тіла.

Висновки. Лапароскопічне бандажування шлунка є досить ефективною методикою лікування аліментарно-конституціонального ожиріння, що дає змогу у переважної більшості хворих добитися адекватного зниження маси тіла усунення або зменшення симптоматики супутніх ожирінню захворювань. Як малоінвазивне втручання лапароскопічне бандажування добре переноситься хворими на ожиріння і не супроводжується серйозними інтра- і післяопераційними ускладненнями. У групі пацієнтів, яким бандажування шлунка виконувалося за методикою, що передбачає супрабурсальне розташування бандажа і формування «малого» шлунка об’ємом 15—20 мл, кількість післяопераційних ускладнень скоротилася до 5 %.



Ключові слова: морбідне ожиріння, лапароскопічне бандажування шлунка, силіконові регульовані шлункові бандажі, сітчасті протези

 

Эффективность лапароскопического бандажирования желудка для лечения алиментарно-конституционального ожирения

А.В. Грубник, В.П. Голляк, В.В. Грубник

Цель работы — изучить эффективность лапароскопического бандажирования желудка при лечении алиментарно-конституционального ожирения.

Материалы и методы. Проанализированы данные литературы и результаты собственного опыта выполнения лапароскопического бандажирования желудка у 78 пациентов. Для бандажирования желудка мы использовали регулируемые силиконовые желудочные бандажи и специальные сетчатые протезы из комбинированной полипропиленовой сетки. Начиная с 1999 г. применялась усовершенствованная техника проведения данного оперативного вмешательства, при которой протез проводился супрабурсально позади желудка, диаметр соустья не превышал 10 мм, а объем сформированного «малого» желудочного резервуара — 15—20 мл.

Результаты и обсуждение. Проведенные исследования показали, что эффективность данного метода составила 90,7 %, при этом у 75,3 % пациентов, находящихся под наблюдением с 1996 по 2006 год, не отмечалось серьезных осложнений в послеоперационный период на фоне адекватной потери избыточной массы тела.

Выводы. Лапароскопическое бандажирование желудка является достаточно эффективной методикой лечения алиментарно-конституционального ожирения, позволяющие у подавляющего большинства больных добиться адекватного снижения массы тела и устранения либо уменьшения симптоматики сопутствующих ожирению заболеваний. Как малоинвазивное вмешательство лапароскопическое бандажирование легко переносится тучными больными и не сопровождается серьезными интра- и послеоперационными осложнениями. В группе пациентов, которым бандажирование желудка выполнялось по методике, предусматривающей супрабурсальное расположение бандажа и формирование «малого» желудка объемом 15—20 мл, количество послеоперационных осложнений сократилось до 5 %.



Ключевые слова: морбидное ожирение, лапароскопическое бандажирование желудка, силиконовые приспосабливаемые желудочные бандажи, сетчатые протезы

4. Оригінальні дослідження

 

Комбінована аналгезія на основі лорноксикаму після «відкритої» холецистектомії: ефективність та безпечність

Ю.Ю. Кобеляцький, І.О. Йовенко

Мета роботи — оцінка ефективності та безпечності застосування лорноксикаму в складі збалансованої аналгезії для післяопераційного знеболювання після «відкритих» холецистектомій.

Матеріали і методи. У 30 пацієнтів оцінювали ефективність післяопераційної аналгезії комбінацією лорноксикаму («Ксефокаму» виробництва «Нікомед») та контрольованої пацієнтом аналгезії (КПА) морфіном після «відкритої» холецистектомії. Ефективність оцінювали залежно від інтенсивності болю за візуально-аналоговою шкалою (ВАШ) у спокої та при рухах, за загальним споживанням морфіну при КПА, показниками гемодинаміки, сатурації кисню, профіль безпеки — за показниками загального та біохімічного аналізів крові.

Результати та обговорення. При застосуванні лорноксикаму до 9 год після операції динаміка ВАШ була зворотною, тобто мало місце зниження інтенсивності болю до низьких величин з наступним зростанням до 15-ї післяопераційної години. У період з 3-ї по 15-ту годину мало місце зменшення болю порівняно з контрольною групою.

Висновки. Інтенсивність спонтанного болю після «відкритої» холецистектомії при використанні лорноксикаму знижувалася у період з 3-ї по 15-ту післяопераційну годину, а при КЛА — через 2 і 6—15 год після операції. На тлі використання лорноксикаму не відмічено істотних змін показників загального і біохімічного аналізів крові. Лорноксикам має сприятливий профіль «ефективність — безпека» при післяопераційному знеболюванні після «відкритої» холецистектомії.



Ключові слова: холецистектомія, післяопераційний біль, знеболювання, лорноксикам, контрольована пацієнтом аналгезія

 

Комбинированная аналгезия на основе лорноксикама после «открытой» холецистэктомии: эффективность и безопасность

Ю.Ю. Кобеляцкий, И.А. Йовенко

Цель работы — оценка эффективности и безопасности использования лорноксикама в составе сбалансированной аналгезии для послеоперационного обезболивания после «открытых» холецистэктомий.

Материалы и методы. У 30 пациентов оценивали эффективность послеоперационной аналгезии комбинацией лорноксикама («Ксефокама» производства «Никомед») и контролируемой пациентом аналгезии (КПА) морфином после «открытой» холецистектомии. Эффективность оценивалась в зависимости от интенсивности боли по визуально-аналоговой шкале (ВАШ) в покое и при движении, по суммарному потреблению морфина при КПА, показателям гемодинамики, сатурации кислорода, профиль безопасности — по показателям общего и биохимического анализов крови.

Результаты и обсуждение. При использовании лорноксикама до 9 ч после операции динамика ВАШ была обратной, то есть имело место снижение интенсивности боли до низких значений с последующим возрастанием до 15-го послеоперационного часа. В период с 3-го по 15-й час имело место уменьшение боли в сравнении с контрольной группой.

Выводы. Интенсивность спонтанной боли после «открытой» холецистэктомии при использовании лорноксикама снижалась в период с 3-го по 15-й послеоперационный час, а при КПА — через 2 и 6—15 ч после операции. На фоне использования лорноксикама не отмечено существенных изменений показателей общего и биохимического анализов крови. Лорноксикам имеет благоприятный профиль «эффективность-безопасность» при послеоперационном обезболивании после «открытой» холецистэктомии.



Ключевые слова: холецистэктомия, обезболивание, лорноксикам, контролируемая пациентом аналгезия

5. Оригінальні дослідження

 

Ускладнення мініінвазивних транспапілярних втручань на жовчних протоках

М.Ю. Ничитайло, П.В. Огородник, О.О. Підмурняк, А.Г. Дейниченко

Мета роботи — вивчення характеру ускладнень, що виникають після мініінвазивних ендоскопічних транспапілярних втручань (ЕТПВ) на жовчних протоках.

Матеріали і методи. У відділі лапароскопічної хірургії та холелітіазу Інституту хірургії та трансплантології АМН України (Київ) за період з 2000 по 2007 рік 2346 хворим виконано мініінвазивні ЕТПВ з наступними ендобіліарними маніпуляціями. Ретроградна ендоскопічна папілосфінктеротомія (ЕПСТ) виконана у 1848 (78,8 %) хворих. Вік пацієнтів становив від 20 до 86 років, більшість з них (72 %) — старше 50 років. Жінок було 1665 (71,8 %), чоловіків — 681 (28,2 %). За наявності вираженого вісцероптозу, вклинених в ампулу великого сосочка дванадцятипалої кишки (ВСДК) конкрементів, великого навколососочкового дивертикула процедуру виконували атипово, зокрема, з використанням попередньої діагностичної папілотомії у 452 (19,3 %) спостереженнях, за антеградною методикою — у 46 (1,9 %). Антеградні втручання у 20 (0,95 %) хворих виконані інтраопераційно, під час здійснення лапароскопічної холецистектомії. Папілотом проводили в просвіт загальної жовчної протоки крізь куксу міхурової протоки (під контролем дуоденоскопа JF-1Т40), 10 (0,5 %) пацієнтам — крізь зовнішній дренаж загальної жовчної протоки.

Результати та обговорення. Ускладнення ЕПСТ та ЕТПВ виникли у 119 (5,1 %) хворих: кровотеча з папілотомної рани — у 36 (1,5 %), транзиторна амілазурія — у 57 (2,4 %), гострий панкреатит — у 17 (0,8 %), гнійний холангіт та загострення холециститу — у 4 (0,2 %), вклинювання кошика Дорміа з великим конкрементом — у 3 (0,1 %). За ступенем тяжкості ми виділяємо такі ускладнення ЕПСТ: легкі, що потребують лікування в стаціонарі впродовж не більше 3 діб; середньої тяжкості, лікування яких проводили в умовах стаціонару впродовж 4 — 9 діб; тяжкі, що потребують хірургічної корекції або госпіталізації хворого на 10 діб та більше. Легкі ускладнення виявлено у 67 (2,9 %) пацієнтів, середньої тяжкості — у 45 (2 %), тяжкі — у 5 (0,2 %). Ранні післяопераційні ускладнення спостерігали у 5 % хворих, у тому числі гострий панкреатит в 0,8— 3,2 % випадків від загального числа оперованих.

Висновки. Ускладнення після виконання ЕТПВ можуть становити загрозу для життя пацієнта і тому вимагають надання кваліфікованої допомоги. ЕТПВ повинні виконувати в спеціалізованих хірургічних центрах досвідчені фахівці за умови достатнього технічного забезпечення рентгенопераційної. У разі вклинювання з кошика Дорміа з конкрементом у дистальному відділі загальної жовчної протоки потрібно виконувати оперативне втручання у невідкладному порядку з ретельною ревізією дуоденопанкреатобіліарної зони.



Ключові слова: жовчні протоки, мініінвазивні ендоскопічні транспапілярні втручання, ендоскопічна папілосфінктеротомія, ранні післяопераційні ускладнення, гострий панкреатит

 

Осложнения миниинвазивных транспапиллярных вмешательств на желчных протоках

М.Е. Ничитайло, П.В. Огородник, А.А. Пидмурняк, А.Г. Дейниченко

Цель работы — изучение характера осложнений, которые возникают после миниинвазивных эндоскопических транспапиллярных вмешательств (ЭТПВ) на желчных протоках.

Материалы и методы. В отделе лапароскопической хирургии и холелитиаза Института хирургии и трансплантологии АМН Украины (Киева) за период с 2000 по 2007 год. 2346 больным выполнено миниинвазивные ЭТПВ с последующими эндобилиарными манипуляциями. Ретроградная эндоскопическая папиллосфинктеротомия (ЭПСТ) выполнена у 1848 (78,8 %) больных. Возраст пациентов — от 20 до 86 лет, большинство из них (72 %) — старше 50 лет. Женщин было 1665 (71,8 %), мужчин — 681 (28,2 %). При наличии выраженного висцероптоза, вклиненных в ампулу большого сосочка двенадцатиперстной кишки (БСДК) конкрементов, большого околососочкового дивертикула процедуру выполняли атипично, в частности, с использованием предварительной диагностической папиллотомии в 452 (19,3 %) наблюдениях, по антеградной методике — в 46 (1,9 %). Антеградные вмешательства у 20 (0,9 %) больных выполнены интраоперационно, в ходе выполнения лапароскопической холецистэктомии. Папиллотом проводили в просвет общего желчного протока через культю пузырного протока (под контролем дуоденоскопа JF-1Т40, 10 (0,5 %) пациентам — через наружный дренаж общего желчного протока.

Результаты и обсуждение. Осложнения ЭПСТ и ЭТПВ возникли у 119 (5 %) больных: кровотечение из папиллотомной раны — у 36 (1,5 %), транзиторная амилазурия — у 57 (2,4 %), острый панкреатит — у 17 (0,8 %), гнойный холангит и обострение холецистита — у 4 (0,2 %), вклинение корзинки Дормиа с крупным конкрементом — у 3 (0,1 %). По степени тяжести мы выделяем следующие осложнения ЭПСТ: легкие, которые требуют лечения в стационаре в течение не более 3 сут; средней тяжести лечения которых проводили в условиях стационара в течение 4 — 9 сут.; тяжелые, требующие хирургической коррекции или госпитализации больного на 10 и больше суток. Легкие осложнения выявлены у 67 (2,9 %) пациентов, средней тяжести — у 45 (2 %), тяжелые — у 5 (0,2 %). Ранние послеоперационные осложнения наблюдались у 5 % больных, в том числе острый панкреатит в 0,8—3,2 % случаев от общего количества оперативных.

Выводы. Осложнения после ЭТПВ могут представлять опасность для жизни пациента и поэтому требуют оказания квалифицированной помощи. ЭТПВ должны выполнять в специализированных хирургических центрах опытные специалисты при условии достаточного технического обеспечения рентгеноперационной. При вклинении конкремента с корзинкой Дормиа в дистальном отделе общего желчного протока необходимо выполнять оперативное вмешательство в ургентном порядке с тщательной ревизией дуоденопанкреатобилиарной зоны.



Ключевые слова: желчные протоки, миининвазивные эндоскопические транспапиллярные вмешательства, эндоскопическая папиллосфинктеротомия, ранние послеоперационные осложнения, острый панкреатит

6. Оригінальні дослідження

 

Систематизація клінічних виявів дефектів та деформацій передньої черевної стінки

В.В. Скиба, І.В. Яцишин, Ю.С. Лисайчук, О.Ю. Тарапон

Мета роботи — вивчити варіабельність клінічних виявів дефектів та деформацій передньої черевної стінки, що потребують хірургічної корекції.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати доопераційного огляду, обстеження та оцінки антропометричних даних 206 пацієнтів (198 жінок та 8 чоловіків) з дефектами та деформаціями передньої черевної стінки, яким упродовж 1995—2005 рр. виконано операції абдоміно: і торсопластики.

Результати та обговорення. Визначено такі групи змін структурних складових передньої черевної стінки (ПЧС), що потребують хірургічної корекції: деформація пупка та в’ялість шкіри навколопупкової зони; в’ялість шкіри зі стріями в нижніх відділах живота та гіпотрофією підшкірної жирової клітковини (ПЖК); локальне нагромадження ПЖК без дефектів м’язово:апоневротичної системи (МАС); локальне нагромадження ПЖК з вираженою в’ялістю шкіри та множинними стріями без дефектів МАС; локальне нагромадження ПЖК з дефектами МАС; поєднання слабкості МАС з тотальним нагромадженням ПЖК (куполоподібний живіт); птоз живота з формуванням надлобково-паховинної складки, що має вигляд «фартуха»; рубцеві деформації ПЧС, зумовлені попередніми операціями та надлишковим нерівномірним нагромадженням ПЖК; рубцеві деформації ПЧС, зумовлені попередніми операціями та нерівномірним нагромадженням ПЖК, ускладнені різними видами гриж; анатомо-функціональні та естетичні дефекти ПЧС у поєднанні з хронічною хірургічною патологією органів черевної порожнини.

Висновки. Запропонована систематизація клінічних виявів дефектів та деформацій передньої черевної стінки дає змогу обрати оптимальний метод хірургічного втручання та адекватну техніку операції — ліпосакцію, дермоліпектомію, пластику м’язів та апоневрозу ПЧС чи їх комбінацію і прогнозувати результати хірургічної корекції, що є важливим моментом у лікуванні як для пацієнта, так і для хірурга.



Ключові слова: абдомінопластика, передня черевна стінка, м'язово:апоневротичний комплекс

 

Систематизация клинических проявлений дефектов и деформаций передней брюшной стенки

В.В. Скиба, И.В. Яцишин, Ю.С. Лисайчук, О.Ю. Тарапон

Цель работы — изучить вариабельность клинических проявлений дефектов и деформаций передней брюшной стенки, которые требуют хирургической коррекции.

Материалы и методы. Проанализированы результаты дооперационного осмотра, обследования и оценки антропометрических данных 206 пациентов (198 женщин и 8 мужчин) с дефектами и деформациями передней брюшной стенки, которым в течение 1995—2005 гг. выполнены операции абдомино- и торсопластики.

Результаты и обсуждение. Определены такие группы изменений структурных составляющих передней брюшной стенки (ПБС), которые требуют хирургической коррекции: деформация пупка и дряблость кожи околопупочной зоны; дряблость кожи со стриями в нижних отделах живота и гипотрофией подкожной жировой клетчатки (ПЖК); локальное накопление ПЖК без дефектов мышечно-апоневротической системы (МАС); локальное накопление ПЖК с выраженной дряблостью кожи и множественными стриями без дефектов МАС; локальное накопление ПЖК с дефектами МАС; сочетание слабости МАС и тотального накопления ПЖК (куполообразный живот); птоз живота с формированием надлобково-паховой складки в виде «фартуха»; рубцовые деформации ПБС, обусловленные предыдущими операциями и избыточным неравномерным накоплением ПЖК; рубцовые деформации ПБС, обусловленные предыдущими операциями и неравномерным накоплением ПЖК, осложненные разными видами грыж; анатомо-функциональные и эстетичные дефекты ПБС в сочетании с хронической хирургической патологией органов брюшной полости.

Выводы. Предложенная систематизация клинических проявлений дефектов и деформаций передней брюшной стенки позволяет выбрать оптимальный метод хирургического вмешательства и адекватную технику операции — липосакцию, дермолипектомию, пластику мышц и апоневроза ПБС или их комбинацию и прогнозировать результаты хирургической коррекции, что является важным моментом в лечении как для пациента, так и для хирурга.



Ключевые слова: абдоминопластика, передняя брюшная стенка, мышечно-апоневротический комплекс

7. Оригінальні дослідження

 

Множинні та поєднані ушкодження печінки при абдоміно-скелетній травмі

Ф.М. Новіков, О.А. Ткаченко, О.В. Воробей, М.М. Новікова, О.В. Мазуренко, І.О. Воробей, Д.М. Сидоренко

Мета роботи — розробити оптимізовану схему лікування постраждалих з ушкодженнями печінки при поєднаній та ізольованій травмі.

Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз хірургічного лікування 107 постраждалих з поєднаною травмою печінки за період 1998—2006 рр. у відділенні політравми Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги.

Результати та обговорення. За результатами рентгенологічного обстеження в групі дослідження, встановлено ушкодження печінки поєднаного характеру з множинним ушкодженням скелета у 58 (54,2 %) випадках. Ізольовані абдомінальні ушкодження печінки при абдоміно-скелетній травмі становили 43,9 %, решта ушкоджень печінки поєднувалися з ураженням інших органів черевної порожнини та позачеревного простору застосування методу ультразвукового дослідження та спірально-комп’ютерної томографії забезпечувало достовірну діагностику ушкодження печінки при закритій травмі живота, динамічний контроль за перебігом репаративних змін та своєчасне виявлення ускладнень.

Висновки. Травматичні ушкодження печінки при поєднаних травмах супроводжуються високим рівнем післяопераційних ускладнень та високою летальністю, які значною мірою залежать від вибору оперативної тактики. Оперативні втручання на кістках скелета варто проводити після стабілізації показників гемодинаміки, відновлення функції шлунково-кишкового тракту та дихальної системи.



Ключові слова: травма печінки, поєднана травма, множинні ушкодження

 

Множественные и сочетанные повреждения печени при абдомино-скелетной травме

Ф.Н. Новиков, А.А. Ткаченко, А.В. Воробей, М.Н. Новикова, О.В. Мазуренко, И.А. Воробей, Д.Н. Сидоренко

Цель работы — разработать оптимизированную схему лечения пострадавших с повреждениями печени при сочетанной и изолированной травме.

Материалы и методы. Проведен ретроспективный анализ хирургического лечения 107 пострадавших с сочетанной травмой печени за период 1998—2006 гг. в отделении политравмы Киевской городской клинической больницы скорой медицинской помощи. Анализировали механизм и вид травмы, локализацию повреждения, объем оперативного вмешательства и течение травматической болезни.

Результаты и обсуждения. По результатам рентгенологического обследования в группе исследования, установлено повреждение печени сочетанного характера с множественным повреждением скелета в 58 (54,2 %) случаях. Изолированные абдоминальные повреждения печени при абдомино-скелетной травме составили 43,9 %, остальные повреждения печени сочетались с поражением других органов брюшной полости и забрюшинного пространства. Применение метода ультразвукового исследования и спирально-компьютерной томографии обеспечивает достоверную диагностику повреждения печени при закрытой травме живота, динамический контроль за процессом репаративных изменений и своевременное выявление осложнений.

Выводы. Травматические повреждения печени при сочетанных травмах сопровождаются высоким уровнем послеоперационных осложнений и высокой летальностью, которые в значительной степени зависят от выбора оперативной тактики. Оперативные вмешательства на костях скелетa должны проводиться после стабилизации показателей гемодинамики, возобновления функции желудочно-кишечного тракта и дыхательной системы.



Ключевые слова: травма печени, сочетанная травма, множественные повреждения

8. Оригінальні дослідження

 

Вибір способу формування колоанального анастомозу за хірургічного лікування раку прямої кишки

В.М. Мельник

Мета роботи — розробка більш досконалого способу формування колоанального анастомозу за хірургічного лікування раку прямої кишки.

Матеріали і методи. У Колопроктологічному центрі України за період від 1997 до 2006 року виконано 378 операцій у разі раку прямої кишки. У 47 (12,4 %) хворих застосовані різні способи формування колоанального анастомозу: за допомогою циркулярного ендостеплера, ручного кишкового шва, шляхом зведення, за допомогою розробленого способу формування колоендоанального анастомозу. Особливістю останнього є екстракорпоральне з’єднання відрізка сигмоподібної ободової кишки та демукозованого відрізку хірургічного анального каналу на двох рівнях з наступною інвагінацією сформованого анастомозу в порожнину малого тазу. Жінок було 24 (51 %), чоловіків — 23 (49 %). Вік хворих становив 37—82 роки, у середньому (58,4 ± 21,5) року.

Результати та обговорення. Найбільш сприятливі результати були отримані у 7 (14,9 %) хворих після застосування розробленого способу колоендоанального анастомозу. Відмічено відсутність ускладнень, зумовлених його формуванням, задовільні показники функції анального тримання.

Висновки. Колоендоанальний анастомоз, сформований запропонованим способом, має достатню механічну міцність, задовільні функціональні результати, у зв’язку з чим може бути використаний у клінічній практиці. Безшовний колоанальний анастомоз шляхом низведення слід застосовувати обмежено (у зв’язку з частими незадовільними функціональними результатами), як метод виходу з положення — у разі високого ризику розвитку ускладнень з боку степлерного або ручного колоанального анастомозу.



Ключові слова: рак прямої кишки, колоанальний анастомоз, функціональний результат

 

Выбор способа формирования колоанального анастомоза при хирургическом лечении рака прямой кишки

В.М. Мельник

Цель работы — разработка более совершенного способа формирования колоанального анастомоза при хирургическом лечении рака прямой кишки.

Материалы и методы. В Колопроктологическом центре Украины за период с 1997 по 2006 год выполнено 378 операций при раке прямой кишки. К 47 (12,4 %) больным применены различные способы формирования колоанального анастомоза: при помощи циркулярного эндостеплера, ручного кишечного шва, путем низведения, при помощи разработанного способа формирования колоэндоанального анастомоза. Особенностью последнего является экстракорпоральное соединение отрезка сигмовидной ободочной кишки и демукозированного отрезка хирургического анального канала на двух уровнях с последующей инвагинацией сформированного анастомоза в полость малого таза. Женщин было 24 (51 %), мужчин — 23 (49 %). Возраст больных составлял 37—82 года, в среднем (58,4 ± 21,5) года.

Результаты и обсуждение. Наиболее благоприятные результаты были получены у 7 (14,9 %) больных после применения разработанного способа колоэндоанального анастомоза. Отмечено отсутствие осложнений, обусловленных его формированием и удовлетворительные показатели функции анального держания.

Выводы. Колоэндоанальный анастомоз, сформированный предложенным способом, обладает достаточной механической прочностью, удовлетворительными функциональными результатами, в связи с чем может быть использован в клинической практике. Бесшовный колоанальный анастомоз путем низведения следует применять ограниченно (в связи с частыми неудовлетворительными функциональными результатами), как метод выхода из положения — при высоком риске возникновения осложнений со стороны степлерного или ручного колоанального анастомоза.



Ключевые слова: рак прямой кишки, колоанальный анастомоз, функциональный результат

9. Оригінальні дослідження

 

Пізні ускладнення при трансректальнoму відведенні сечі

М.С. Старцева, О.А. Войленко, В.А. Бітнер, В.І. Мамчич, Е.О. Стаховський

Мета роботи — вивчення пізніх ускладнень та причини їх виникнення при трансректальному відведенні сечі.

Матеріали і методи. Проаналізовано віддалені результати оперативного лікування 46 хворих з патологією сечового міхура, яким після видалення сечового міхура була виконана трансректальна деривація сечі з формуванням резервуару низького тиску.

Результати та обговорення. Встановлено, що у віддалений післяопераційний період ускладнення спостерігали у 21 хворого (45,6 %). Частота пізніх післяопераційних ускладнень вища у тих пацієнтів, яким до трансректальної деривації проводилося лікування з приводу основного захворювання (органозберігаючі операції, променева терапія, хіміотерапія), і становить 62,5 % проти 27,3 % (р < 0,05). Виражений метаболічний ацидоз спостерігався переважно у пацієнтів у перше півріччя після операції деривації сечі. Цей факт мав морфологічне обґрунтування: у слизовій оболонці кишечника поступова адаптація до контакту із сечею у термін після року призводить до збільшення захисних функцій кишечного епітелію та зменшення абсорбтивних.

Висновок. Анамнез хвороби, функціонально-анатомічний стан сечовидільної системи, попереднє лікування мають значний вплив на виникнення пізніх ускладнень трансректального відведення сечі.



Ключові слова: цистектомія, трансректальна деривація сечі, пізні післяопераційні ускладнення

 

Поздние осложнения при трансректальном отведении мочи

М.С. Старцева, О.А. Войленко, В.А. Битнер, В.И. Мамчич, Э.А. Стаховский

Цель работы — изучение поздних осложнений, причины их возникновения при трансректальном отведении мочи.

Материалы и методы. Нами проанализированы отдалённые результаты оперативного лечения 46 больных с патологией мочевого пузыря, которым после удаления мочевого пузыря была произведена трансректальная деривация мочи с формированием резервуара низкого давления.

Результаты и обсуждение. Установлено, что в отдалённый послеоперационный период осложнения имели место у 21 больного (45,6 %). Частота поздних послеоперационных осложнений выше у тех пациентов, которым до трансректальной деривации уже проводилось лечение по поводу основного заболевания (органосохраняющие операции, лучевая терапия, химиотерапия), и составляет 62,5 % по сравнению с 27,3 % (р < 0,05). Выраженный метаболический ацидоз наблюдался в большинстве случаев у пациентов в первое полугодие после деривации мочи. Данный факт имел морфологическое обоснование в слизистой оболочке кишечника постепенная адаптация к контакту с мочой в период после года приводит к увеличению защитных свойств кишечного эпителия и уменьшению абсорбных.

Выводы. Анамнез болезни, функционально-анатомическое состояние мочевыделительной системы, предварительное лечение имеют значительное влияние на возникновение поздних осложнений трансректального отведения мочи.



Ключевые слова: цистектомия, трансректальная деривация мочи, поздние послеоперационные осложнения

10. Оригінальні дослідження

 

Керований гемостаз при простатектомії з приводу доброякісної гіперплазії передміхурової залози

Е.О. Стаховський, Ю.І. Вітрук, П.С. Вукалович, В.А. Котов

Мета роботи — вивчити ефективність запропонованого способу трансвезикальної простатектомії.

Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів лікування з 92 хворих з доброякісною гіперплазією передміхурової залози, яким виконано черезміхурову простатектомію з використанням кисетного шва з метою гемостазу ложа передміхурової залози.

Результати та обговорення. Простота методики дає змогу зменшити термін виконання операції, об'єм крововтрати. Індекс симптомів за міжнародною системою сумарної оцінки симптомів при захворюваннях передміхурової залози (IPSS) зменшується в 4,3 разу, індекс якості життя (QoL) — у 2,1 разу. Середній ліжко-день у післяопераційний період становив 5,7. Максимальна швидкість сечовипускання (Qmax) збільшилась з (6,5 ± 0,85) мл/хв перед операцією до (18,7 ± 3,2) мл/хв після операції. Використання активної аспірації ложа передміхурової залози дало змогу знизити кількість ускладнень, зумовлених гнійно-запальними процесами (2 % хворих).

Висновки. Використання кисетного шва на ложе видаленої передміхурової залози сприяє поліпшенню результатів хірургічного лікування хворих з доброякісною гіперплазією передміхурової залози.



Ключові слова: доброякісна гіперплазія передміхурової залози, черезміхурова простатектомія, кисетний шов

 

Управляемый гемостаз при простатэктомии по поводу доброкачественной гиперплазии предстательной железы

Э.А. Стаховский, Ю.И. Витрук, П.С. Вукалович, В.А. Котов

Цель работы — изучить эффективность предложенного способа трансвезикальной простатэктомии.

Материалы и методы. Проведен анализ результатов лечения 92 больных с доброкачественной гиперплазией предстательной железы, которым произведена чрезпузырная простатэктомия с использованием кисетного шва с целью гемостаза ложа предстательной железы.

Результаты и обсуждение. Простота методики позволяет снизить длительность операции, объем кровопотери. Индекс симптомов согласно международной системы суммарной оценки симптомов при заболеваниях предстательной железы (IPSS) уменьшается в 4,3 раза, индекс качества жизни (QoL) — в 2,1 раза. Средний койко-день в послеоперационный период составил 5,7. Максимальная скорость мочеиспускания (Qmax) увеличилась с (6,5 ± 0,85) мл/с перед операцией до (18,7 ± 3,2) мл/с после операции. Использование активной аспирации ложа предстательной железы позволило снизить количество осложнений, обусловленных гнойно-воспалительными процессами (2 % больных).

Выводы. Использование кисетного шва на ложе удаленной предстательной железы позволяет улучшить результаты хирургического лечения больных с доброкачественной гиперплазией предстательной железы.



Ключевые слова: доброкачественная гиперплазия предстательной железы, чрезпузырная простатэктомия, кисетный шов

11. Оригінальні дослідження

 

Клінічне обг

О.М. Клігуненко, А.М. Панін, Ю.С. Петренко, С.Г. Кізь, В.М. Дубина, Т.В. Боброва, В.В. Гаркуша, Л.С. Сорокіна

Мета роботи — дослідження клінічної ефективності антибіотикопрофілактики при ургентних «умовно-чистих» операціях на органах черевної порожнини.

Матеріали і методи. До досліджуваної групи ввійшли 227 хворих з «умовно-чистою» (за класифікацією Американської асоціації хірургів) ургентною абдомінальною хірургічною патологією, які перебували на лікуванні у відділенні інтенсивної терапії № 2 Клінічного об’єднання швидкої медичної допомоги м. Дніпропетровська в 2006 р. Залежно від застосуваної антибіотикопрофілактики всі хворі були розділені на три групи: І група (100 осіб) одержувала цефуроксим, ІІ (97) — цефалоспорини III покоління, в ІІІ групі (30 хворих) до початку операції антибіотик з різних причин не був введений. Методом випадкового вибору І група була розділена на дві рівноцінні підгрупи: у Іа підгрупі (50 осіб) хворі одержували оригінальний препарат цефуроксим, в Іб підгрупі (50) — препарат «Кімацеф» (виробництва «Артеріум»).

Результати та обговорення. Прояви гнійно-септичних ускладнень були виявлені нами у 17 (7,48 %) хворих. Померлих не було. Найбільший відсоток ускладнень — 13,3 % (4 хворих) — зафіксований у ІІІ групі. В ІІ групі, де для профілактики використовувався цефтріаксон, гнійні ускладнення виявлені у 11 (11,3 %) хворих. Найменша частота гнійно-септичних ускладнень (2 хворих, або 2 %) виявлена в І групі, яка одержувала як антибіотикопрофілактику цефуроксим. При цьому істотних відмінностей у клінічній і бактеріологічній ефективності між оригінальним і вітчизняним препаратами не зафіксовано. Відсутність достовірних відмінностей у клінічних результатах між ІІ і ІІІ групами підтверджує неадекватність антибіотикопрофілактики, що проводиться цефалоспоринами ІІІ покоління. На нашу думку, це пояснюється необгрунтовано широким їх використанням (особливо цефтріаксона) останніми роками, що призвело до утворення стійких штамів мікроорганізмів.

Висновки. Антибіотики, які тривалий час застосовують у конкретному стаціонарі як лікувальні препарати, повинні бути виключені зі схем антибіотикопрофілактики. З метою антибіотикопрофілактики цефуроксим може бути рекомендований до широкого застосування при ургентних абдомінальних «умовно-чистих» операціях.



Ключові слова: антибіотикопрофілактика, «умовно-чисті» операції, цефуроксим

 

Клиническое обоснование применения цефуроксима с целью антибиотикопрофилактики при ургентных «условно-чистых» операциях на органах брюшной полости

Е.Н. Клигуненко, А.Н. Панин, Ю.С. Петренко, С.Г. Кизь, В.Н. Дубина, Т.В. Боброва, В.В Гаркуша, Л.С. Сорокина

Цель работы — исследование клинической эффективности антибиотико-профилактики при ургентных «условно-чистых» операциях на органах брюшной полости.

Материалы и методы. В исследуемую группу вошли 227 больных с «условно-чистой» (по классификации Американской ассоциации хирургов) ургентной абдоминальной хирургической патологией, находившихся на лечении в отделении интенсивной терапии № 2 Клинического объединения скорой медицинской помощи г. Днепропетровска в 2006 г. В зависимости от проводимой антибиотикопрофилактики все больные были разделены на три группы: І группа (100 человек) получала цефуроксим, ІІ (97) — цефалоспорины III поколения, в ІІІ группе (30 больных) до начала операции антибиотик по разным причинам не был введен. Методом случайного выбора І группа была разделена на две равноценные подгруппы: в Іа подгруппе (50 человек) больные получали оригинальный препарат цефуроксим, в Іб подгруппе (50) — препарат «Кимацеф» (производства «Артериум»).

Результаты и обсуждение. Проявления гнойно-септических осложнений были выявлены нами у 17 (7,48 %) больных. Умерших не было. Наибольший процент осложнений — 13,3 % (4 больных) — зафиксирован в ІІІ группе. Во ІІ группе, где для профилактики использовался цефтриаксон, гнойные осложнения выявлены у 11 (11,3 %) больных. Наименьшая частота гнойно-септических осложнений (2 больных или 2 %) выявлена в І группе, получавшей в качестве антибиотикопрофилактики цефуроксим. При этом существенных различий в клинической и бактериологической эффективности между оригинальным и отечественным не зафиксировано. Отсутствие достоверных различий в клинических результатах между ІІ и ІІІ группами подтверждает неадекватность антибиотикопрофилактики, проводимой цефалоспоринами ІІІ поколения. На наш взгляд, это вызвано необоснованно широким их использованием в последние годы (особенно цефтриаксона), что привело к образованию устойчивых штаммов микроорганизмов.

Выводы. Антибиотики, длительно применяемые в данном стационаре в качестве лечебных препаратов, должны быть исключены из схем антибиотикопрофилактики. С целью антибиотикопрофилактики цефуроксим может быть рекомендован к широкому применению при ургентных абдоминальных «условно-чистых» операциях.



Ключевые слова: антибиотикопрофилактика, «условно-чистые» операции, цефуроксим

12. Оригінальні дослідження

 

Комплексне лікування пацієнтів із синдромом стопи діабетика

В.М. Демидов, А.М. Торбинський, С.М. Демидов, К.В. Лупанов

Мета роботи — дослідження ефективності комплексного лікування хворих із синдром стопи діабетика (ССД) з акцентом на поліпшення показників ендогенної інтоксикації та показників системи гемостазу.

Матеріали і методи. Консервативне та/або післяопераційне лікування проведене 98 хворим на інсуліннезалежний цукровий діабет (ЦД), у яких перебіг захворювання був ускладнений формуванням хронічного панкреатиту, артеріальної гіпертензії, ретинопатії, периферійної нейропатії та розвитком гнійно-запальних ускладнень. 46 (47 %) пацієнтів основної групи були прооперовані. 52 (53 %) пацієнтів отримали тільки консервативне лікування. Всім хворим призначали комплексне патогенетичне лікування, яке є традиційним для корекції сформованих метаболічних, судинних та клінічних порушень. До складу консервативної терапії 77 хворим додавали в/в введення октреотиду та α-ліпоєвої кислоти (α-ЛК). Клінічні та лабораторні дослідження (ступінь ендотоксикозу, вміст у крові сечовини, креатиніну та залишкового азоту, функціональна активність системи гемостазу) проводили до та після курсу консервативного лікування.

Результати та обговорення. Інтоксикація у хворих із ССД виявлялася значним зростанням показників загальнотоксичних тестів (у середньому в 1,8— 8 разів) та вмісту токсичних метаболітів у сироватці крові (в середньому в (2,6 ± 0,2) разу), зміни у системі гемостазу — зростанням вмісту фібриногену (у 2,6 разу), протромбінового індексу (на 16 %), фібринолітичної активності (у 2,6 разу) та зменшенням (у 2 рази) тривалості зсідання крові і толерантності плазми до гепарину.

Висновки. Отримані результати свідчать про доцільність застосування октреотиду та α-ЛК у комплексному лікуванні пацієнтів із ССД. У разі включення зазначених препаратів до складу комплексного лікування цієї категорії хворих спостерігалися більш виражена нормалізація показників гемостазу.



Ключові слова: цукровий діабет, синдром стопи діабетика, комплексне лікування, ендогенна інтоксикація, гемостаз, октреотид, альфа-ліпоєва кислота

 

Комплексное лечение пациентов с синдромом стопы диабетика

В.М. Демидов, А.М. Торбинский, С.М. Демидов, К.В. Лупанов

Цель работы — исследование эффективности комплексного лечения больных с синдромом стопы диабетика (ССД) с акцентом на улучшение показателей эндогенной интоксикации и показателей системы гемостаза.

Материалы и методы. Консервативное и/или послеоперационное лечение проведено 98 больным инсулиннезависимым сахарным диабетом, у которых течение заболевания было осложнено формированием хронического панкреатита, артериальной гипертензии, ретинопатии, периферической нейропатии и развитием гнойно-воспалительных осложнений. 46 (47 %) пациентов основной группы были прооперированы. 52 (53 %) получили только консервативную терапию. Всем больным назначали комплексное патогенетическое лечение, традиционное для коррекции сформировавшихся метаболических, сосудистых и клинических нарушений. В состав консервативного лечения 77 больным добавили в/в введение октреотида и α-липоевой кислоты (α-ЛК). Клинические и лабораторные исследования (степень эндотоксикоза, содержание в крови мочевины, креатинина и остаточного азота, функциональная активность системы гемостаза) проводили до и после курса консервативного лечения.

Результаты и обсуждение. Интоксикация у больных с ССД проявлялась значительным увеличением показателей общетоксических тестов (в среднем в 1,8—8 раз) и содержания метаболитов в сыворотке крови (в среднем в (2,6 ± 0,2) раза), изменения в системе гемостаза — увеличением концентрации фибриногена (в 2,6 раза), протромбинового индекса (на 16 %), фибринолитической активности (в 2,6 раза) и снижением (в 2 раза) времени свертывания крови и толерантности плазмы к гепарину.

Выводы. Полученные результаты свидетельствуют о целесообразности применения октреотида и α-ЛК в комплексном лечении пациентов с ССД. В случае включения названных препаратов в состав комплексного лечения этой категории больных наблюдались более выраженная нормализация показателей гемостаза.



Ключевые слова: сахарный диабет, синдром стопы диабетика, комплексное лечение, эндогенная интоксикация, гемостаз, октреотид, альфа-липоевая кислота

13. Огляди

 

Сучасний стан ендоваскулярного лікування оклюзійних захворювань периферійних артерій

О.І. Пітик

Черезшкірні ендоваскулярні втручання дедалі більше використовують для лікування оклюзійних захворювань периферійних артерій. Первинний технічний успіх ендоваскулярних втручань як у клубових, так і в інфраінгвінальних артеріях високий, але віддалені результати значно відрізняються залежно від артеріального сегмента. В клубових артеріях навіть складні оклюзійні ураження можуть бути реканалізовані з добрими віддаленими результатами, особливо при використанні нитинолових стентів. В інфраінгвінальних артеріях метод вибору поки що обговорюється (ангіопластика проти стентування). Високий рівень рестенозів є головним недоліком ендоваскулярних втручань у стегново-підколінному та гомілковому сегментах. Для вирішення цієї проблеми пропонуються альтернативні методи, такі як елютуючі стенти, стент-графти, субінтимальна ангіопластика, кріопластика, лазерна ангіопластика, брахітерапія та дистанційна ендартеректомія. Збільшення кількості даних про успішні ендоваскулярні втручання зумовлює необхідність перегляду рекомендацій ТASC, прийнятих у 2000 році.



Ключові слова: оклюзійні захворювання периферійних артерій, ендоваскулярне лікування, ангіопластика, стентування

 

Современное состояние эндоваскулярного лечения окклюзирующих заболеваний периферических артерий

А.И. Питык

Чрескожные эндоваскулярные вмешательства все больше используются для лечения окклюзирующих заболеваний периферических артерий. Первичный технический успех эндоваскулярных вмешательств как в подвздошных, так и в инфраингвинальных артериях высок, но отдаленные результаты значительно отличаются в зависимости от артериального сегмента. В подвздошных артериях даже сложные окклюзирующие поражения могут быть реканализированы с хорошими отдаленными результатами, особенно при использовании саморасправляемых нитиноловых стентов. В инфраингвинальных артериях метод выбора пока обсуждается (ангиопластика против стентирования). Высокий уровень рестенозов является главным недостатком эндоваскулярных вмешательств в бедренно-подколенном и берцовом сегментах. Для решения этой проблемы предлагаются альтернативные методы, такие как элютирующие стенты, стент-графты, субинтимальная ангиопластика, криопластика, лазерная ангиопластика, брахитерапия и дистанционная эндартерэктомия. Увеличение количества данных об успешных эндоваскулярных вмешательствах обусловливает необходимость пересмотра рекомендаций ТASC, принятых в 2000 году.



Ключевые слова: окклюзирующие заболевания периферических артерий, эндоваскулярное лечение, ангиопластика, стентирование

14. Огляди

 

Сучасний стан діагностики новоутворень печінки

Р.К. Тащієв

Аналізується стан діагностики новоутворень печінки. Звертається увага на недостатню онконастороженість лікарів загальної лікувальної мережі. Після ретельно зібраного анамнезу, огляду i пальпації послідовне застосування ультразвукового дослідження, комп’ютерної томографії, визначення пухлинних маркерів у кpoвi та прицільної бioпciї (для верифікації діагнозу) дає змогу встановити остаточний діагноз i розповсюдженість пухлинного процесу без використання технічно складних спеціальних методів дослідження. Застосування інтраопераційного ультразвукового дослідження дає змогу виявити пухлини печінки, які не пальпуються, та визначити обсяг оперативного втручання. Своєчасна рання діагностика дозволить поліпшити результати хірургічного лікування, збільшити кількість радикальних операцій та тривалість життя цієї тяжкої категорії хворих.



Ключові слова: первинний рак печінки, метастатичний рак печінки, діагностика

 

Современное состояние диагностики новообразований печени

Р.К. Тащиев

Анализируется состояние диагностики новообразований печени. Обращается внимание на недостаточную онконастороженность врачей общей лечебной сети. После тщательно собранного анамнеза, осмотра и пальпации последовательное применение ультразвукового исследования, компьютерной томографии, определения опухолевых маркеров в крови и прицельной биопсии (для верификации диагноза) позволяет установить окончательный диагноз и распространенность опухолевого процесса без применения технически сложных специальных методов исследования. Применение интраоперационного ультразвукового исследования позволяет выявить непальпируемые опухоли печени и определить объем оперативного вмешательства. Своевременная ранняя диагностика позволит улучшить результаты хирургического лечения, увеличить количество радикальных операций и продолжительность жизни этой тяжелой категории больных.



Ключевые слова: первичный рак печени, метастатический рак печени, диагностика

15. Погляд на проблему

 

Проблема життя і смерті. евтаназія: вбивство чи милосердя?

О.Є. Бобров, Є.Ф. Сластенко

У лекції розглянуто деякі філософські концепції категорій життя і смерті стосовно до неоднозначного розуміння евтаназії як філософсько-медичної проблеми. Описано історичні передумови підвищеного інтересу до проблеми евтаназії, розглянуто питання кримінальної відповідальності лікаря — учасника евтаназії.



Ключові слова: життя, смерть, евтаназія, кримінальна відповідальність лікаря

 

Проблема жизни и смерти. эвтаназия: убийство или милосердие?

О.Е. Бобров, Е.Ф. Сластенко

В лекции рассмотрены некоторые философские концепции категорий жизни и смерти применительно к неоднозначному пониманию эвтаназии как философско-медицинской проблемы. Описаны исторические предпосылки повышенного интереса к проблеме эвтаназии, рассмотрены вопросы уголовной ответственности врача — участника эвтаназии.



Ключевые слова: жизнь, смерть, эвтаназия, уголовная ответственность врача


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»