Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№2(22) // 2007

 

Обкладинка

 

1. Оригінальні дослідження

 

Шляхи поліпшення результатів лікування пацієнтів з післяопераційними вентральними грижами

А.О. Бурка, Л.Ю. Маркулан, С.М. Гойда, І.І. Теслюк, І.М. Лещишин, О.В. Балабан, Р.В. Гонза, В.І. Вінниченко, С.М. Вамуш, Ю.О. Вишневський

Мета роботи — оцінити безпосередні результати оперативних втручань у пацієнтів з післяопераційними вентральними грижами; встановити причини незадовільних результатів лікування хворих з даною патологією; розробити комлекс практичних рекомендацій щодо профілактики ускладнень та поліпшення результатів лікування хворих з післяопераційними вентральними грижами.

Матеріали та методи. Проведено аналіз результатів оперативних втручань у 248 пацієнтів з післяопераційними вентральними грижами в період з 2000 по 2006 рік. Чоловіків було 77 (31 %), жінок — 171 (69 %). Вік хворих — від 23 до 88 років, середній вік — (57,2±3,8) року. В дослідженні використовували класифікацію, запропоновану в 1999 р. J.P. Chevrel та A.M. Rats (SWR classification). Серединні грижі діагностовані у 195 (78,6 %) пацієнтів, бокові — у 53 (21,4 %). У 188 (75,8 %) випадках хворих з приводу післяопераційних гриж оперували вперше (R0). Повторна (R1) операція проведена у 47 (19,0 %) пацієнтів. У 13 (5,2 %) хворих в анамнезі було більше двох операцій (R2—4) з усунення післяопераційних гриж. Пацієнти були поділені на дві групи. Першу (контрольну) групу склали хворі, яким хірургічне втручання проводилося в період до 2003 р. При лікуванні другої (основної) групи пацієнтів (прооперовані у період з 2004 до 2006 року) дотримувалися розробленої нами схеми профілактичних заходів.

Результати та обговорення. Проведено аналіз ускладнень, які спостерігалися після хірургічних втручань у пацієнтів з післяопераційними вентральними грижами в період з 2000 по 2003 рік. Для зменшення кількості післяопераційних ускладнень розроблено та з 2004 р. упроваджено схему профілактичних заходів. Оцінку результатів впровадження запропонованої схеми проводили шляхом порівняння частоти виникнення ранніх ускладнень після хірургічних втручань у двох групах хворих. Ускладнення з боку післяопераційної рани у хворих контрольної групи спостерігалися у 17 (16 %) випадках, основної групи — у 8 (6,3 %), з боку внутрішніх органів відповідно в 13 (12,3 %) і 2 (1,4 %) випадках. Померла одна пацієнтка з першої групи. Причиною смерті була масивна емболія легеневої артерії. Випадків летальності у другій групі не було.

Висновки. Застосування безнатяжних методів пластики грижових воріт з використанням сітчастих алотрансплантатів у лікуванні пацієнтів з післяопераційними вентральними грижами забезпечує надійне закриття грижового дефекту, проте не запобігає виникненню ранніх післяопераційних ускладнень. Впровадження запропонованої схеми профілактичних заходів при лікуванні пацієнтів з післяопераційними вентральними грижами дало змогу знизити кількість ускладнень з боку післяопераційної рани з 16,0 до 5,6 %, з боку внутрішніх органів — з 12,3 до 1,4 %.



Ключові слова: післяопераційні вентральні грижі, сітчасті алотрансплантати, лікування, профілактика

 

Пути улучшения результатов лечения пациентов с послеоперационными вентральными грыжами

А.A. Бурка, Л.Ю. Маркулан, С.М. Гойда, И.И. Теслюк, И.М. Лещишин, О.В. Балабан, Р.В. Гонза, В.И. Винниченко, С.М. Вамуш, Ю.О. Вишневский

Цель работы — оценить непосредственные результаты оперативных вмешательств у пациентов с послеоперационными вентральными грыжами; установить причины неудовлетворительных результатов лечения больных с данной патологией; разработать комплекс практических рекомендаций относительно профилактики осложнений и улучшения результатов лечения больных с послеоперационными вентральными грыжами.

Материалы и методы. Проведен анализ результатов оперативных вмешательств у 248 пациентов с послеоперационными вентральными грыжами в период с 2000 по 2006 год. Мужчин было 77 (31 %), женщин — 171 (69 %). Возраст больных — от 23 до 88 лет, средний возраст — (57,2 ± 3,8) года. В исследовании использовали классификацию, предложенную в 1999 г. J.P. Chevrel и A.M. Rats (SWR classification). Срединные грыжи диагностированы у 195 (78,6 %) пациентов, боковые — у 53 (21,4 %). В 188 (75,8 %) случаях больных по поводу послеоперационных грыж оперировали впервые (RО). Повторная (R1) операция проведена у 47 (19,0 %) пациентов. У 13 (5,2 %) больных в анамнезе было больше двух операций (R2—4) по устранению послеоперационных грыж. Пациенты были распределены на две группы. Первую (контрольную) группу составили больные, которым хирургическое вмешательство проводилось в период до 2003 г. При лечении второй (основной) группы пациентов (прооперированны в период с 2004 до 2006 года) придерживались разработанной нами схемы профилактических мероприятий.

Результаты и обсуждение. Проведен анализ осложнений, которые наблюдались после хирургических вмешательств у пациентов с послеоперационными вентральными грыжами в период с 2000 по 2003 год. Для уменьшения количества послеоперационных осложнений разработана и с 2004 г. введена схема профилактических мероприятий. Оценку результатов внедрения предложенной схемы проводили путем сравнения частоты возникновения ранних осложнений после хирургических вмешательств в двух группах больных. Осложнения со стороны послеоперационной раны у больных контрольной группы наблюдались в 17 (16 %) случаях, основной группы — в 8 (6,3 %), со стороны внутренних органов соответственно в 13 (12,3 %) и 2 (1,4 %) случаях. Умерла одна пациентка из первой группы. Причиной смерти была массивная эмболия легочной артерии. Случаев летальности во второй группе не было.

Выводы. Применение безнатяжных методов пластики грыжевых ворот с использованием сетчатых аллотрансплантатов в лечении пациентов с послеоперационными вентральными грыжами обеспечивает надежное закрытие грыжевого дефекта, однако не предотвращает возникновения ранних послеоперационных осложнений. Внедрение предложенной схемы профилактических мероприятий при лечении пациентов с послеоперационными вентральными грыжами позволило снизить количество осложнений со стороны послеоперационной раны с 16,0 до 5,6 %, со стороны внутренних органов — с 12,3 до 1,4 %.



Ключевые слова: послеоперационные вентральные грыжи, сетчатые аллотрансплантаты, лечение, профилактика

2. Оригінальні дослідження

 

Вибір методу пластики при рубцевих вентральних грижах передньої черевної стінки

О.С. Никоненко, С.М. Завгородній, Д.А. Децик, М.Г. Головко, І.В. Русанов, А.В. Клименко, Є.І. Гайдаржі

Мета роботи — вивчення варіантів вибору методу пластики рубцевих вентральних гриж залежно від локалізації й розмірів грижі черевної стінки.

Матеріали та методи. Проаналізовано результати лікування 121 пацієнта з рубцевими вентральними грижами різної локалізації. Жінок було 102 (85 %), чоловіків — 19 (15 %) віком від 23 до 57 років, середній вік — (55,2 ± 2,11) року. Індекс маси тіла (ІМТ) — від 26 до 57 кг/м2, середній ІМТ — (35,4 ± 1,3) кг/м2. Для оцінки розмірів, локалізації грижі та кількості рецидивів використовували SWR-класифікацію (Chevrel — Rath).

Результати та обговорення. Пропонується диференційований підхід до вибору методу пластики грижі залежно від стану м’язово-апоневротичного шару, розмірів грижового дефекту, об’єму вмісту грижового мішка та черевної порожнини, величини внутрішньочеревного тиску. Спосіб пластики рубцевих гриж intraabdominal onlay відповідає усім вимогам сучасного лікування гриж. Ця методика при вентральних грижах дозволила знизити кількість післяопераційних ускладнень до 12,9 % (при пластиці sublay — 26,8 %, inlay — 34,6 %) та поліпшити результати лікування.

Висновки. Для вибору методу пластики грижового дефекту обов’язковим є вимірювання внутрішньочеревного тиску в три етапи. Адекватний вибір способу пластики передбачає оцінку: стану м’язово-апоневротичного шару; розмірів грижового дефекту; об’єму грижового мішку; об’єму черевної порожнини; внутрішньочеревного тиску при моделюванні закриття грижового дефекту. При грижових дефектах W3—W4 стандартні способи пластики необхідно поєднувати з операцією Ramіrez, що сприяє відновленню нормальної анатомії прямих м’язів живота з відновленням каркасної функції черевного преса та запобігає підвищенню внутрішньочеревного тиску. Адекватним способом розміщення сітчастого імплантата вважаємо розташування іntraabdomіnal onlay у модифікації клініки. Для зниження кількості післяопераційних ускладнень необхідне дренувати зону операції з контролем видалення дренажів залежно від співвідношення креатинину в крові та в раньовому виділенні.



Ключові слова: рубцева грижа, метод пластики, профілактика ускладнень

 

Выбор метода пластики при рубцовых вентральных грыжах передней брюшной стенки

А.С. Никоненко, С.Н. Завгородний, Д.А. Децык, Н.Г. Головко, И.В. Русанов, А.В. Клименко, Е.И. Гайдаржи

Цель работы – изучение вариантов метода пластики рубцовых вентральных грыж в зависимости от локализации и размеров грыжи брюшной стенки.

Материалы и методы. Проанализированы результаты лечения 121 пациента с рубцовыми вентральными грыжами различной локализации. Женщин было 102 (85 %), мужчин – 19 (15 %) в возрасте от 23 до 57 лет, средний возраст – (55,2 ± 2,11) года. Индекс массы тела (ИМТ) – от 26 до 57 кг/м2, средний ИМТ – (35,4 ± 1,3) кг/м2. Для оценки размеров, локализации грыжи и количества рецидивов использовали SWR-классификацию (Chevrel – Rath).

Результаты и обсуждение. Предлагается дифференцированный подход к выбору метода пластики грыжи в зависимости от состояния мышечно-апоневротического слоя, размеров грыжевого дефекта, объёма содержимого грыжевого мешка и брюшной полости, величены внутрибрюшного давления. Способ пластики рубцовых грыж intraabdominal onlay соответствует всем требованиям современного лечения грыж. Эта методика при вентральных грыжах позволила снизить количество послеоперационных осложнений до 12,9 % (при пластике sublay – 26,8 %, inlay – 34,6 %) и улучшить результаты лечения.

Выводы. Для выбора метода пластики грыжевого дефекта обязательным является измерение внутрибрюшного давления в три этапа. Адекватный выбор способа пластики предполагает оценку: состояния мышечно-апоневротического слоя; размеров грыжевого дефекта; объёма грыжевого мешка; объёма брюшной полости; внутрибрюшного давления при моделировании закрытия грыжевого дефекта. При грыжевых дефектах W3—W4 стандартные способы пластики следует сочетать с операцией Ramirez, что способствует восстановлению нормальной анатомии прямых мышц живота с восстановлением каркасной функции брюшного пресса и предупреждает повышение внутрибрюшного давления. Адекватным способом размещения сетчатого имплантата считаем расположение intraabdominal onlay в модификации клиники. Для снижения количества послеоперационных осложнений необходимо дренировать зону операции с контролем удаления дренажей в зависимости от соотношения креатинина в крови и в раневом отделяемом.



Ключевые слова: рубцовая грыжа, метод пластики, профилактика осложнений

3. Оригінальні дослідження

 

Хірургічна тактика у хворих літнього та старечого віку з гострим холециститом та обтураційною жовтяницею

П.Г. Кондратенко, М.В. Конькова, О.О. Білозерцев, О.О. Юдін

Мета роботи — обґрунтування хірургічної тактики у хворих літнього та старечого віку з гострим холециститом у поєднанні з обтураційною жовтяницею.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 325 хворих літнього та старечого віку з гострим холециститом та обтураційною жовтяницею, яким були застосовані як традиційні оперативні втручання (одноетапна тактика), так і мініінвазивні (етапна тактика лікування).

Результати та обговорення. У 76 хворих з гострим холециститом та обтураційною жовтяницею виконано відкриту холецистектомію з холедохолітотомією. Основний недолік такої операції — висока травматичність та летальність. У 249 пацієнтів застосовано етапну тактику лікування з переважним використанням мініінвазивних операцій, що дозволило насамперед знизити травматичність втручання.

Висновки. Застосування етапної лікувальної тактики, диференційного підходу до вибору способу й об’єму хірургічного втручання з переважним використанням мініінвазивних оперативних втручень дозволило у хворих з гострим холециститом та обтураційною жовтяницею знизити кількість ранніх післяопераційних ускладнень з 6,6 до 2,1 %, а рівень летальності — з 9,2 до 4,3 %.



Ключові слова: гострий холецистит, обтураційна жовтяниця

 

Хирургическая тактика у больных пожилого и старческого возраста с острым холециститом и обтурационной желтухой

П.Г. Кондратенко, М.В. Конькова, О.А. Белозерцев, А.А. Юдин

Цель работы — обоснование хирургической тактики у больных пожилого и старческого возраста с острым холециститом в сочетании с обтурационной желтухой.

Материалы и методы. Проанализированы результаты лечения 325 больных пожилого и старческого возраста с острым холециститом и обтурационной желтухой, которым применялись как традиционные оперативные вмешательства (одноэтапная тактика), так и миниинвазивные (этапная тактика лечения).

Результаты и обсуждение. У 76 больных с острым холециститом и обтурационной желтухой выполнена открытая холецистэктомия с холедохолитотомией. Основной недостаток данной операции — высокая травматичность и летальность. У 249 пациентов применена этапная тактика лечения с преимущественным использованием миниинвазивных операций, что позволило, прежде всего, снизить травматичность вмешательства.

Выводы. Применение этапной лечебной тактики, дифференциального подхода к выбору способа и объема хирургического вмешательства с преимущественным использованием миниинвазивных оперативных вмешательств позволило у больных с острым холециститом и обтурационной желтухой снизить количество ранних послеоперационных осложнений с 6,6 до 3,8 %, а уровень летальности — с 9,2 до 4 %.



Ключевые слова: острый холецистит, обтурационная желтуха

4. Оригінальні дослідження

 

Роль ультразвукового ангіоскенування в реконструктивному лікуванні хворих з тканинними дефектами голови і шиї

А.В. Петах, С.П. Галич, М.В. Костилєв, О.В. Рєзніков, Я.П. Огородник

Мета роботи — оптимізувати алгоритм обстеження пацієнтів з дефектами тканин голови і шиї шляхом запровадження у широку клінічну практику ультразвукового ангіоскенування, визначити його чутливість та специфічність.

Матеріали та методи. В клініці за період з 2000 по 2006 рік обстежено та прооперовано 19 хворих із значними і складними дефектами голови і шиї. Під час операційної ревізії оцінювали відповідність ультразвукового маркування судин реальній ангіоархітектоніці даного комплексу тканин.

Результати та обговорення. Результати виконаного втручання вважали хорошими у тих випадках, коли спостерігали добрий естетичний результат, а місце реконструкції не вимагало маскування, задовільними — коли воно потребувало мінімального маскування у вигляді хустки, окулярів, зміни зачіски тощо. Завдяки використанню запропонованого алгоритму, що включав ультразвукове дослідження, нам вдалося досягти хороших результатів у 71 % хворих і задовільних — у 29 %. При зіставленні результатів доопераційного обстеження ангіоархітектоніки використаних клаптів і інтраопераційних знахідок відповідність даних констатована у 91,7 % випадків. Адекватний моніторинг кровообігу у клапті під час хірургічного втручання і в післяопераційний період дав змогу досягти приживлення переміщених комплексів тканин у всіх прооперованих пацієнтів. У деяких випадках отримані дані ультразвукового дослідження визначали вибір як методу оперативного лікування, так і найбільш перспективного комплексу тканин для використання в даному конкретному випадку.

Висновки. Використання даних ультразвукового дуплексного ангіоскенування в доопераційному обстеженні пацієнтів із значними і складними тканинними дефектами голови і шиї забезпечує безпечне і надійне планування необхідного для реконструктивного втручання клаптя. Застосування даного методу після операції дозволяє здійснювати неінвазивний контроль кровообігу в комплексі тканин, які переміщують, що значно підвищує ефективність клініко-інструментального моніторингу.



Ключові слова: васкуляризовані клапті, дефекти голови і шиї, ультразвукове ангіоскенування

 

Роль ультразвукового ангиоскенирования в реконструктивном лечении больных с тканевыми дефектами головы и шеи

А.В. Петах, С.П. Галич, М.В. Костылев, А.В. Резников, Я.П. Огородник

Цель работы — оптимизировать алгоритм обследования пациентов с дефектами тканей головы и шеи путем внедрения в широкую клиническую практику ультразвукового ангиоскенирования, определить его чувствительность и специфичность.

Материалы и методы. В клинике за период с 2000 по 2006 год обследовано и прооперировано 19 больных с обширными и сложными дефектами головы и шеи. Во время операционной ревизии оценивали соответствие ультразвукового маркирования сосудов реальной ангиоархитектонике данного комплекса тканей.

Результаты и обсуждение. Результаты выполненного вмешательства считали хорошими в тех случаях, когда отмечали благоприятный эстетический результат, а место реконструкции не требовало маскировки, удовлетворительными — когда оно нуждалось в минимальной маскировке в виде косынки, очков, изменения прически и т. д. Благодаря использованию предложенного алгоритма, включающего ультразвуковое исследование, нам удалось добиться хороших результатов у 71 % больных и удовлетворительных — у 29 %. При сопоставлении результатов дооперационного обследования ангиоархитектоники использованных лоскутов и интраоперационных находок соответствие данных констатировано в 91,7 % случаев. Адекватный мониторинг кровообращения в лоскуте во время хирургического вмешательства и в послеоперационный период позволил добиться приживления перемещенных комплексов тканей у всех прооперированных пациентов. В некоторых случаях полученные данные ультразвукового исследования определяли выбор как метода оперативного лечения, так и наиболее перспективного комплекса тканей для использования в данном конкретном случае.

Выводы. Использование данных ультразвукового дуплексного ангиоскенирования в дооперационном обследовании пациентов с обширными и сложными тканевыми дефектами головы и шеи обеспечивает безопасное и надежное планирование требуемого для реконструктивного вмешательства лоскута. Применение данного метода после операции позволяет осуществлять неинвазивный контроль кровообращения в перемещаемом комплексе тканей, что значительно повышает эффективность клинико-инструментального мониторинга.



Ключевые слова: васкуляризированные лоскуты, дефекты головы и шеи, ультразвуковое ангиоскенирование

5. Оригінальні дослідження

 

Визначення термінів виконання автодерматопластики

П.С. Кризина

Мета роботи — визначити та обґрунтувати оптимальні терміни виконання автодерматопластики для поліпшення місцевого лікування ран зі значним дермальним дефектом.

Матеріали та методи. Дослідження виконане на 60 білих статевозрілих щурах, які були розподілені на три групи по 20 тварин у кожній. Вивчали динаміку особливостей поведінки тварин, даних аналізів периферичної крові (загального і біохімічного), гістологічних і біохімічних досліджень; характеристику перебігу запального процесу в ранах реципієнтного ложа, автотрансплантатах та їх приживлення, формування рубцевої тканини та її епітелізацію.

Результати та обговорення. Встановлено, що оптимальним терміном виконання автодерматопластики є 6—8-ма доба, коли відсутній запальний процес, а грануляційна тканина сягає найбільш оптимального розвитку з чітко вираженим вертикальним розташуванням капілярів і містить найбільшу кількість фібробластів, що зумовлює мінімальний розвиток вторинної запальної реакції на межі автотрансплантат-реципієнтне ложе і відновлення кровотоку в імплантованих шкірних клаптях та збільшення частоти їх приживлення.

Висновки. Найоптимальнішими термінами для виконання автотрансплантації є період повного дозрівання грануляційної тканини (6—8-ма доба). Причинами відторгнення автотрансплантатів можуть бути не тільки гнійнозапальні процеси на межі автотрансплантат-реципієнтне ложе, а й недостатність судинно-нервової трофіки автотрансплантата, якщо він імплантується на недозрілу або ремодулюючу грануляційну тканину. Застосування гідратцелюлозної плівки для надання невідкладної медичної допомоги при ушкодженнях шкірних покривів зі значним дефектом виправдане як з медичного, так і з економічного погляду.



Ключові слова: рана, автотрансплантат, гідратцелюлозна плівка, лікування

 

Определение сроков выполнения аутодерматопластики

П.С. Кризина

Цель работы — определить и обосновать оптимальные сроки выполнения аутодерматопластики для улучшения местного лечения ран со значительным дермальным дефектом.

Материалы и методы. Исследование выполнено на 60 белых половозрелых крысах, которые были разделены на три группы по 20 животных в каждой. Изучали динамику особенностей поведения животных, данных анализов периферической крови (общего и биохимического), гистологических и биохимических исследований, характеристику протекания воспалительного процесса в ранах реципиентного ложа и аутотрансплантатах и их приживление, формирование рубцовой ткани и ее эпителизацию.

Результаты и обсуждение. Установлено, что оптимальными сроками выполнения аутодерматопластики являются 6—8-е сутки, когда отсутствует воспалительный процесс, а грануляционная ткань достигает наиболее оптимального развития с четко выраженным вертикальным расположением капилляров и содержит наибольшее количество фибробластов, что обусловливает минимальное развитие вторичной воспалительной реакции на границе аутотрансплантат-реципиентное ложе и восстановление кровообращения в имплантированных кожных лоскутах и увеличение частоты их приживления.

Выводы. Наиболее оптимальными сроками для выполнения аутодерматопластики является период полного созревания грануляционной ткани (6—8-е сутки). Причинами отторжения аутотрансплантатов могут быть не только гнойно-воспалительные процессы на границе аутотрансплантат-реципиентное ложе, но и недостаточность сосудисто-нервной трофики аутотрансплантата, если он имплантируется на незрелую или ремодулирующую ткань. Применение гидратцеллюлозной пленки для оказания срочной медицинской помощи при повреждениях кожных покровов со значительным дефектом оправдано как с медицинской, так и с экономической точки зрения.



Ключевые слова: рана, аутотрансплантат, гидратцеллюлозная пленка, лечение

6. Оригінальні дослідження

 

Особливості імунологічної реактивності у хворих з варикозними трофічними виразками

Г.В. Буренко, Т.М. Галига, О.І. Осадча, А.М. Боярська

Мета роботи — вивчити імунологічну реактивність у хворих з трофічними виразками на тлі варикозної хвороби нижніх кінцівок.

Матеріали та методи. Обстежено 32 хворих з трофічними виразками на тлі варикозної хвороби нижніх кінцівок віком від 45 до 50 років, середній вік — (47,4 ± 1,2) року. Жінок було 23, чоловіків — 9. Площа трофічних виразок варіювала від 2 до 80 см2, тривалість існування виразки — від 2 місяців до 12 років.

Результати та обговорення. У результаті вивчення функціональної активності нейтрофільних гранулоцитів і моноцитів периферійної крові в НСТ-тесті встановлено значне ((27,45 ± 0,97) %) підвищення показників щодо значень здорових осіб ((10,45 ± 0,67) %). Додаткова стимуляція ліпополісахаридом E. coli призводить до різкого пригнічення цієї активності, що свідчить про значну декомпенсацію функції зазначених клітин і їх неспроможність сформувати адекватну функціональну відповідь на мікробні антигени ((5,77 ± 0,67) та (14,57 ± 0,87) % відповідно). Вивчення функціональної активності моноцитів в НСТ-тесті показало значне зниження показників як у спонтанному, так і в індукованому НСТ-тесті щодо значень здорових осіб. Результати дослідження функціональної активності нейтрофільних гранулоцитів ((32,67 ± 1,78) та (10,45 ± 0,67) %) та моноцитів ((4,57 ± 0,22) та (12,79 ± 0,34) %) капілярної крові дна рани в НСТ-тесті свідчать про схожу тенденцію, проте у цьому випадку відмінності були більш виражені. Вивчення особливостей розвитку імунологічної реактивності у даної категорії хворих показало значне зниження функціональної активності Т-лімфоцитів у реакції бласттрансформації щодо показників здорових осіб при підвищенні величини основного імунорегуляторного коефіцієнта, що свідчить про зниження кількості і функціональної активності Т-лімфоцитів-супресорів і підвищення показників Т-лімфоцитів-хелперів. При цьому цілісна аутологічна сироватка інгібувала активність Т-лімфоцитів. Функціональна активність В-лімфоцитів визначалася в межах показників здорових осіб. Цілісна аутологічна сироватка мала стимулювальну дію на активність В-лімфоцитів у реакції трансформації. Цілісна аутологічна сироватка і зокрема її глобулінова фракція та фракція токсинів середніх розмірів (10— 200 нм), справляє значну стимулювальну дію на активність лімфоцитів в реакції аутологічного розеткоутворення.

Висновки. У хворих з варикозними трофічними виразками розвивається вторинна імунна недостатність. Основною причиною розвитку автоімунних ускладнень у хворих з варикозними трофічними виразками є розбалансування механізмів регуляції в системі імунологічної реактивності.



Ключові слова: варикозна хвороба, трофічна виразка, неспецифічна резистентність, імунологічна реактивність, автоімунні реакції

 

Особенности иммунологической реактивности у больных с варикозными трофическими язвами

Г.В. Буренко, Т.Н. Галыга, О.И. Осадчая, А.М. Боярская

Цель работы — изучить иммунологическую реактивность у больных с трофическими язвами на фоне варикозной болезни нижних конечностей.

Материалы и методы. Обследовано 32 больных с трофическими язвами на фоне варикозной болезни нижних конечностей в возрасте от 45 до 50 лет, средний возраст — (47,4 ± 1,2) года. Женщин было 23, мужчин — 9. Площадь трофических язв варьировала от 2 до 80 см2, длительность существования язвы — от 2 месяцев до 12 лет.

Результаты и обсуждение. В результате изучения функциональной активности нейтрофильных гранулоцитов и моноцитов периферической крови в НСТ-тесте определено значительное ((27,45 ± 0,97) %) повышение показателей по отношению к значениям здоровых лиц ((10,45 ± 0,670) %). Дополнительная стимуляция липополисахаридом E.coli приводит к резкому угнетению данной активности, что свидетельствует о значительной декомпенсации функции упомянутых клеток и их несостоятельности сформировать адекватный функциональный ответ на микробные антигены ((5,77 ± 0,67) и (14,57 ± 0,87) % соответственно). Изучение функциональной активности моноцитов в НСТ-тесте показало значительное снижение показателей как в спонтанном, так и в индуцированном НСТ-тесте по отношению к значениям здоровых лиц. Результаты исследования функциональной активности нейтрофильных гранулоцитов ((32,67 ± 1,78) и (10,45 ± 0,67) %) и моноцитов ((4,57 ± 0,22) и (12,79 ± 0,34) %) капиллярной крови дна раны в НСТ-тесте свидетельствуют о схожей тенденции, но в этом случае отличия расхождения были более выражены. Изучение особенностей развития иммунологической реактивности у данной категории больных показало значительное снижение функциональной активности Т-лимфоцитов в реакции бласт-трансформации по отношению к показателям здоровых лиц при повышении величины основного иммунорегуляторного коэффициента, что свидетельствует о снижении количества и функциональной активности Т-лимфоцитов-супрессоров и повышении показателей Т-лимфоцитов-хелперов. При этом цельная аутологичная сыворотка ингибировала активность Т-лимфоцитов. Функциональная активность В-лимфоцитов определялась в пределах показателей здоровых лиц. Цельная аутологичная сыворотка имела стимулирующее действие на активность В-лимфоцитов в реакции трансформации. Цельная аутологичная сыворотка и в частности ее глобулиновая фракция и фракция токсинов средних размеров (10—200 нм) оказывает значительное стимулирующее действие на активность лимфоцитов в реакции аутологического розеткообразования.

Выводы. У больных с варикозными трофическими язвами развивается вторичная иммунная недостаточность. Основной причиной развития аутоиммунных осложнений у больных с варикозными трофическими язвами является разбалансирование механизмов регуляции в системе иммунологической реактивности.



Ключевые слова: варикозная болезнь, трофическая язва, неспецифическая резистентность, иммунологическая реактивность, аутоиммунные реакции

7. Оригінальні дослідження

 

Доопераційна диференційна діагностика хірургічних захворювань щитоподібної залози за допомогою лазерної кореляційної спектроскопії плазми крові

С.Р. Петров

Мета роботи — поліпшення якості доопераційної диференційної діагностики хірургічних захворювань щитоподібної залози.

Матеріали та методи. Проведено дослідження плазми крові 50 практично здорових осіб і 233 хворих на тиреоїдну патологію, оперованих у клініці госпітальної хірургії ОДМУ (рак щитоподібної залози — у 59, вузловий зоб — у 102, токсичний зоб — у 37, хронічний автоімунний тиреоїдит — у 35). У роботі ви користано принципово новий метод дослідження — лазерну кореляційну спектроскопію (ЛКС) плазми крові. Діагноз підтверджували гістологічним дослідженням матеріалу, вилученого під час операції.

Результати та обговорення. Проведені дослідження показали, що за допомогою методу ЛКС плазми крові можна відрізнити: а) рак щитоподібної залози від вузлового зоба в 76 % випадків, від токсичного зоба — у 83 %, від хронічного автоімунного тиреоїдиту — у 85 %; б) вузловий зоб від токсичного — у 83 % випадків, від хронічного автоімунного тиреоїдиту — у 86 %; в) токсичний зоб від хронічного автоімунного тиреоїдиту — в 87 % випадків.

Висновки. ЛКС плазми крові дає змогу підвищити вірогідність доопераційної диференційної діагностики захворювань щитоподібної залози. Простота забору матеріалу, можливість його тривалого зберігання та низька собівартість дослідження дають підстави рекомендувати включення ЛКС плазми крові в комплекс скринінгового обстеження для виявлення патології щитоподібної залози та диференційної діагностики її хірургічних захворювань.



Ключові слова: лазерна кореляційна спектроскопія, плазма крові, щитоподібна залоза, діагностика

 

Дооперационная дифференциальная диагностика хирургических заболеваний щитовидной железы с помощью лазерной корреляционной спектроскопии плазмы крови

С.Р. Петров

Цель работы — улучшение качества дооперационной дифференциальной диагностики хирургических заболеваний щитовидной железы.

Материалы и методы. Проведено исследование плазмы крови 50 практически здоровых лиц и 233 больных с тиреоидной патологией, оперированных в клинике госпитальной хирургии ОГМУ (рак щитовидной железы — у 59, узловой зоб — у 102, токсический зоб — у 37, хронический аутоиммунный тиреоидит — у 35). В работе использован принципиально новый метод исследования — лазерная корреляционная спектроскопия (ЛКС) плазмы крови. Диагноз подтверждали гистологическим исследованием материала, удалённого во время операции.

Результаты и обсуждение. Проведенные исследования показали, что с помощью метода (ЛКС) плазмы крови можно отличить: а) рак щитовидной железы от узлового зоба в 76 % случаев, от токсического зоба — в 83 %, от хронического аутоиммунного тиреоидита — в 85 %; б) узловой зоб от токсического — в 83 % случаев, от хронического аутоиммунного тиреоидита — в 86 %; в) токсический зоб от хронического аутоиммунного тиреоидита — в 87 % случаев.

Выводы. ЛКС плазмы крови позволяет повысить достоверность дооперационной дифференциальной диагностики заболеваний щитовидной железы. Простота забора материала, возможность его длительного хранения и низкая себестоимость исследования позволяют рекомендовать включение ЛКС плазмы крови в комплекс скринингового обследования для выявления патологии щитовидной железы и дифференциальной диагностики её хирургических заболеваний.



Ключевые слова: лазерная корреляционная спектроскопия, плазма крови, щитовидная железа, диагностика

8. Оригінальні дослідження

 

Лікування післяопікових ушкоджень стравоходу у дітей шляхом бужування

А.В. Макаров, А.Л. Косаковський, М.М. Шевнюк, В.Ф. Рибальченко, П.П. Сокур, І.Г. Рибальченко

Мета роботи — поліпшення результатів лікування дітей з опіками стравоходу.

Матеріали та методи. Проведено клініко-лабораторне, ендоскопічне та рентгенологічне (езофагографія) обстеження дітей з опіками стравоходу. Під спостереженням було 19 хворих віком від 1,5 до 10 років. Причиною опіку стравоходу були: луги — у 13 осіб, кислоти — у 4, KMgO4 — у 2. Ендоскопічні зміни корелювали з даними езофагографії.

Результати та обговорення. Внаслідок обстеження встановлені ендоскопічні зміни, що свідчили про несвоєчасність проведення комплексного лікування. Призначалась антибактеріальна та гормональна терапія, а також бужування стравоходу. Враховуючи найбільш імовірні ускладнення при проведенні бужування за нитку — травмування слизової оболонки шлунка, стравоходу та ротоглотки вузлами нитки та гострим кінцем бужа, а інколи травма стінки стравоходу, що може призвести до його перфорації, кровотечі, авторами обґрунтовано, розроблено та впроваджено в практику метод лікування рубцевих звужень стравоходу у дітей (Макаров А.В., Рибальченко В.Ф., Косаковський А.Л., Рибальченко І.Г., Мельник І.В. Спосіб бужування стравоходу. Патент на винахід від 15.04.2002 № 45789А. А61В17/00). У всіх хворих отримано позитивні наслідки лікування, відмічено відсутність травмування слизової оболонки стінок шлунка, стравоходу, ротоглотки. Застосування запропонованого методу дало змогу скоротити термін лікування та зменшити кількість рецидивів стенозування.

Висновки. Всі діти, які отримали хімічне ушкодження стравоходу, підлягають комплексному обстеженню (клінічне, ендоскопічне, рентгенологічне: езофагографія, езофагоскопія) в спеціалізованій клініці. У разі наявності рубцевих ушкоджень стравоходу (у термін більше одного місяця після отримання травми) з ексцентричним розташуванням звуження доцільно після накладання гастростоми проводити бужування за нитку за запропонованою методикою.



Ключові слова: стравохід, хімічний опік стравоходу, бужування стравоходу

 

Лечение послеожоговых повреждений пищевода у детей путем бужирования

А.В. Макаров, А.Л. Косаковский, М.М. Шевнюк, В.Ф. Рыбальченко, П.П. Сокур, И.Г. Рыбальченко

Цель работы — улучшение результатов лечения детей с ожогами пищевода.

Материалы и методы. Проведено клинико-лабораторное, эндоскопическое и рентгенологическое (эзофагография), обследование детей с ожогами пищевода. Под наблюдением было 19 больных в возрасте от 1,5 до 10 лет. Причиной ожога пищевода были: щелочи — у 13 человек, кислоты — у 4, KMgO4 — у 2. Эндоскопические изменения коррелировали с данными эзофагографии.

Результаты и обсуждение. В результате обследования установлены эндоскопические изменения, которые свидетельствовали о несвоевременности проведения комплексного лечения. Назначалась антибактериальная и гормональная терапия, а также бужирование пищевода. Учитывая наиболее вероятные осложнения при проведении бужирования за нитку — травмирование слизистой оболочки пищевода, желудка и ротоглотки узлами нитки и острым концом бужа, а иногда травма стенки пищевода, что может привести к его перфорации и кровотечению, авторами обоснован, разработан и внедрен в практику метод лечения рубцовых сужений пищевода у детей (Макаров А.В., Рибальченко В.Ф., Косаковський А.Л., Рибальченко І.Г., Мельник І.В. Спосіб бужування стравоходу. Патент на винахід від 15.04.2002 № 45789А. А61В17/00). У всех больных получены хорошие результаты лечения, отмечено отсутствие травмирования слизистой оболочки стенок желудка пищевода, ротоглотки. Применения предложенного метода позволило сократить продолжительность лечения и уменьшить количество рецидивов стенозирования.

Выводы. Все дети, которые получили химическое повреждение пищевода, подлежат проведению комплексного обследования (клиническое, эндоскопическое, рентгенологическое: эзофагография, эзофагоскопия) в специализированой клинике. При наличии рубцовых повреждений (в срок более одного месяца после получания травмы) с эксцентрическим расположением сужения целесообразно после наложения гастростомы проводить бужирование по предложенной методике.



Ключевые слова: пищевод, химический ожог пищевода, бужирование пищевода

9. Оригінальні дослідження

 

Інтраопераційна гіпотермія та безконтактна інфрачервона термометрія в діагностиці та хірургічному лікуванні странгуляційних форм гострої кишкової непрохідності

В.М. Короткий, А.І. Мойсеєнко

Мета роботи — дослідити діагностичну цінність безконтактної інтраопераційної інфрачервоної термометрії для оцінки ступеня ішемічного пошкодження кишкової стінки при странгуляційних формах гострої кишкової непрохідності (ГКН).

Матеріали та методи. Дослідження проведене на 32 хворих (14 чоловіків та 18 жінок), прооперованих у 2006—2007 рр. з приводу різних форм странгуляційної ГКН. Було проведено дослідження швидкості та повноти відновлення температури поверхні кишки в зоні странгуляції та прилеглих ділянках візуально не зміненого кишечнику після попередньої гіпотермії. Ішемізовану кишку виводили в операційну рану та здійснювали її локальну гіпотермію протягом перших 10 хв реперфузії шляхом аплікації на поверхню серветок, інфільтрованих охолодженим до 4—6 °С розчином антисептика. Після 10-хвилинної гіпотермії проводили вимірювання температури поверхні ішемізованої кишки за допомогою безконтактного інфрачервоного пірометра Mini-Flash компанії TFA (Німеччина).

Результати та обговорення. У хворих 1-ї досліджуваної групи (n = 15) з тривалістю защемлення до 6 год вихідна температура поверхні ішемізованої кишки після усунення причини странгуляції становила (30,0 ± 1,022) °С, після гіпотермії — (22,4 ± 1,2) °С. Протягом 5 хв температура в усіх хворих відновилася до вихідного рівня — (29,9 ± 0,6) °С. Із 12 пацієнтів 2-ї групи з тривалістю защемлення 6—9 год після усунення причини странгуляції та гіпотермії візуально-макроскопічні ознаки поступового відновлення мікроциркуляції спостерігалися у 8 хворих. Після 10-хвилинної гіпотермії температура поверхні кишки у них знизилась до (22,2 ± 1,5) °С. Протягом перших 5 хвилин після гіпотермії температура поверхні досягла в середньому (28,2 ± 0,56) °С. У пацієнтів 3-ї групи (n = 5) з тривалістю захворювання понад 9 год через 5 хв після гіпотермії температурний приріст варіював у діапазоні від 0 до 1,6 °С, що підтверджувало незворотність порушення мікроциркуляції.

Висновки. Спосіб інтраопераційної безконтактної інфрачервоної термометрії після попередньої 10-хвилинної гіпотермії є достовірним методом опосередкованої оцінки повноти відновлення мікроциркуляції в стінці ішемізованої кишки при странгуляційній ГКН. Збереження локальної температури кишки нижче 27 °С протягом 10 хв і більше після її 10-хвилинної гіпотермії є об’єктивним критерієм нежиттєздатності.



Ключові слова: інтраопераційна безконтактна інфрачервона термометрія, гіпотермія кишечнику, життєздатність кишечнику, странгуляційна гостра кишкова непрохідність

 

Интраоперационная гипотермия и бесконтактная инфракрасная термометрия в диагностике и хирургическом лечении странгуляционных форм острой кишечной непроходимости

В.Н. Короткий, А.И. Мойсеенко

Цель работы — исследовать диагностическую ценность бесконтактной интраоперационной инфракрасной термометрии для оценки степени ишемического повреждения кишечной стенки при странгуляционных формах острой кишечной непроходимости (ОКН).

Материалы и методы. Исследование проведено на 32 больных (14 мужчин и 18 женщин), прооперированных в 2006— 2007 гг. по поводу разных форм странгуляционной ОКН. Было проведено исследование скорости и полноты восстановления температуры поверхности кишки в зоне странгуляции и прилежащих участках визуально не изменённого кишечника после предшествующей гипотермии. Ишемизированную кишку выводили в операционную рану и осуществляли её локальную гипотермию в течение первых 10 мин реперфузии путём аппликации на поверхность салфеток, инфильтрированных охлаждённым до 4—6 °С раствором антисептика. После 10-минутной гипотермии проводили измерение температуры поверхности ишемизированной кишки при помощи бесконтактного инфракрасного пирометра Mini-Flash компании TFA (Германия).

Результаты и обсуждение. У больных 1-й исследуемой группы (n = 15) с продолжительностью ущемления до 6 ч исходная температура поверхности ишемизированной кишки после устранения причины странгуляции составляла (30,0 ± 1,022) °С, после гипотермии — (22,4 ± 1,2) °С. В течение 5 мин температура у всех больных восстановилась до исходного уровня — (29,9 ± 0,6) °С. Из 12 пациентов 2-й группы с продолжительностью ущемления 6—9 ч после устранения причины странгуляции и гипотермии визуально-макроскопические признаки постепенного восстановления микроциркуляции наблюдались у 8 больных. После 10-минутной гипотермии температура поверхности кишки у них снизилась до (22,2 ± 1,5) °С. В течение первых 5 мин после гипотермии температура поверхности достигла в среднем (28,2 ± 0,56) °С. У пациентов 3-й группы (n = 5) с длительностью заболевания свыше 9 ч через 5 мин после гипотермии температурный прирост варьировал в диапазоне от 0 до 1,6 °С, что подтверждало необратимость нарушения микроциркуляции.

Выводы. Способ интраоперационной бесконтактной инфракрасной термометрии после предшествующей 10-минутной гипотермии является достоверным методом опосредованной оценки полноты восстановления микроциркуляции в стенке ишемизированной кишки при странгуляционной ОКН. Сохранение локальной температуры кишки ниже 27 °С в течение 10 мин и больше после ее 10-минутной гипотермии — объективный критерий нежизнеспособности.



Ключевые слова: интраоперационная бесконтактная инфракрасная термометрия, гипотермия кишечника, жизнеспособность кишечника, странгуляционная острая кишечная непроходимость

10. Оригінальні дослідження

 

Хірургічне лікування helicobacter pylorі-позитивного виразкового пілородуоденального стенозу

В.І. Мамчич, В.А. Шуляренко, Б.І. Слонецький, О.В. Шуляренко, З.З. Парацій, М.М. Гвоздяк, В.Т. Шило

Мета роботи — поліпшення результатів хірургічного лікування виразкового Нelicobacter pylorі-позитивного пілородуоденального стенозу.

Матеріали та методи. Нами проаналізовані результати хірургічного лікування 136 хворих з виразковим Н. рylori-позитивним пілородуоденальним стенозом, які оперовані в клініках кафедр хірургії, проктології і медицини невідкладних станів НМАПО ім. П.Л. Шупика з 2001 по 2005 р. Усі пацієнти були розподілені на дві клінічні групи: основну — 94 особи і контрольну — 42. Залежно від стадії пілородуоденального стенозу хворі розподілились так: І стадія (компенсований) — 16 пацієнтів, ІІ (субкомпенсований) — 81, ІІІ (декомпенсовано зворотний) — 24, ІV стадія (декомпенсовано незворотний) — 15 хворих.

Результати та обговорення. Проведено аналіз імунологічних, морфофункціональних змін при виразковому пілородуоденальному стенозі. Розроблено програму доопераційної підготовки, що включала імунокорекцію, ерадикацію Н. рylori, череззондове або черезстентове харчування (з використанням спеціально розробленого стента з металу з «пам’яттю форми». Розроблений спосіб хірургічного лікування пілородуоденального стенозу в стадії суб- і декомпенсації, що передбачає зменшення об’єму дилатованого шлунка, запобігає травмі селезінки. Після операції в основній групі летальних випадків не спостерігали, в контрольній групі помер 1 хворий після резекції шлунка від недостатності швів дванадцятипалої кишки. Частота ускладнень після операції в основній групі становила 4,2 %, у контрольній — 19 %. У віддалений період рецидив виразки спостерігали у 1 хворого основної групи й у 2 — контрольної. Стандартна противиразкова терапія сприяла заживленню виразки у 1 пацієнта основної і у 1 хворого контрольної групи. У другого пацієнта з рецидивом виразки з контрольної групи виконано резекцію шлунка.

Висновки. Хворим з виразковим Н. рylori-позитивним пілородуоденальним стенозом показаний курс доопераційної підготовки, що включає імунокорекцію, ерадикацію Н. рylori, корекцію водно-електролітних і білкових порушень з використанням ентерального (череззондового або черезстентового) харчування. Вибір методу операції повинен проводитись індивідуально з урахуванням локалізації виразки, рівня шлункової секреції, характеру моторно-евакуаторних порушень, поєднання ускладнень виразкової хвороби. При компенсованому і субкомпенсованому стенозі показана органозберігаюча операція з елементами зменшення розмірів шлунка, з дуодено- чи пілоропластикою. При декомпенсованому незворотному пілородуоденальному стенозі показана резекція шлунка.



Ключові слова: виразковий Н. рylori-позитивний пілородуоденальний стеноз, діагностика, лікування

 

Хирургическое лечение helicobacter pylorі-положительного язвенного пилородуоденального стеноза

В.И. Мамчич, В.А. Шуляренко, Б.И. Слонецкий, О.В. Шуляренко, З.З.Параций, Н.Н. Гвоздяк, В.Т. Шило

Цель работы — улучшение результатов хирургического лечения язвенного Н. рylori-положительного пилородуоденального стеноза.

Материалы и методы. Нами проанализированы результаты хирургического лечения 136 больных язвенным Н. рylori-положительным пилородуоденальным стенозом, оперированные в клиниках кафедр хирургии, проктологии и медицины неотложных состояний НМАПО им. П.Л.Шупика с 2001 по 2005 г. Все пациенты были распределены на две клинические группы: основную — 94 человека и контрольную — 42. В зависимости от стадии пилородуоденального стеноза больные распределились следующим образом: I стадия (компенсированный) — 16 пациентов, II (субкомпенсированный) — 81, III (декомпенсации обратимой) — 24, IV стадия (декомпенсации необратимой) — 15 больных.

Результаты и обсуждение. Проведен анализ иммунологических, морфофункциональных изменений при язвенном пилородуоденальном стенозе. Разработана программа дооперационной подготовки, которая включала иммунокоррекцию, эрадикацию Н. рylori, чреззондовое или чрезстентовое питание (с использованием специально разработанного стента из металла с «памятью формы»). Разработан способ хирургического лечения пилородуоденального стеноза в стадии суб- и декомпенсации, который предусматривает уменьшение объема дилатированного желудка, предотвращает травму селезенки. После операции в основной группе летальных случаев не наблюдалось, в контрольной группе умер 1 больной, после резекции желудка от несостоятельности швов двенадцатиперстной кишки. Частота осложнений после операции в основной группе составила 4,2 %, в контрольной — 19 %. В отдаленный период рецидив язвы наблюдали у 1 больного основной группы и у 2 — контрольной. Стандартная противоязвенная терапия способствовала заживлению язвы у 1 пациента основной и у 1 больного контрольной группы. У второго пациента с рецидивом язвы в контрольной группе выполнена резекция желудка.

Выводы. Больным с язвенным Н. рylori-положительным пилородуоденальным стенозом показан курс дооперационной подготовки, который включает иммунокоррекцию, эрадикацию Н. рylori, коррекцию водно-электролитного и белковых нарушений с использованием энтерального (чреззондового или чрезстентового) питания. Выбор метода операции должен проводиться индивидуально с учетом локализации язвы, уровня желудочной секреции, характера моторно-эвакуаторных нарушений, сочетания осложнений язвенной болезни. При компенсированном и субкомпенсированном стенозе показана органосохраняющая операция с элементами уменьшения размеров желудка, с дуодено- или пилоропластикой. При декомпенсированном необратимом пилородуоденальном стенозе показана резекция желудка.



Ключевые слова: язвенный Н. рylori-положительный пилородуоденальный стеноз, диагностика, лечение

11. Оригінальні дослідження

 

Moрфологічні зміни слизової оболонки сечового резервуара із сигмоподібної кишки

М.С. Старцева, С.В. Черьомуха, А.М. Романенко

Мета роботи — вивчити ранні та віддалені морфологічні зміни у слизовій оболонці сигмоподібної кишки, яка використовується для трансректального відведення сечі.

Матеріали та методи. Було вивчено 80 біоптатів слизової оболонки сигмоподібної кишки, отримані під час операції цистектомії з трансректальною деривацією сечі і формуванням резервуара із сигмоподібної кишки у 6 хворих (контрольна група). У післяопераційний період під час колоноскопії біоптати були отримані від 6 пацієнтів у ранній термін (друга група) та у віддалений період (через 12—60 місяців) також від 6 хворих (третя група). Дослідження зрізів слизової оболонки проводили із застосуванням світлової мікроскопії та фарбуванням гематоксиліном та еозином.

Результати та обговорення. Ранні зміни слизової оболонки полягали у вираженому хронічному запаленні, набряку та початкових проявах склерозу строми власної пластинки слизової оболонки; десквамації, атрофії та поверхневих ерозіях покривного епітелію слизової оболонки. У термін від 1 до 5 років переважно спостерігалися ознаки слабко або помірно вираженого хронічного запалення, вогнища сформованого склерозу строми власної пластинки слизової оболонки. Ділянки з незначно чи помірно вираженою атрофією покривного епітелію чергувалися з ділянками незміненої слизової оболонки. Глибина та форма крипт залишалися без змін, з незначним збільшенням кількості бокалоподібних клітин у них. У жодному випадку не зафіксовано ознак дисплазії чи малігнізації слизової оболонки.

Висновки. У результаті тривалого контакту слизової оболонки із сечею виникає двофазна відповідь з боку слизової оболонки товстої кишки. Перша «запальна фаза», спричинена токсичною дією сечі, поступово змінюється регресивною фазою, в якій кишковий епітелій виявляє тенденції до збільшення захисних функції та зменшення абсорбтивних. У терміни до 5 років зміни слизової оболонки у вигляді її неопластичної перебудови не зафіксовані.



Ключові слова: сигмоподібна кишка, слизова оболонка товстого кишківника, морфологічні зміни, трансректальне відведення сечі

 

Морфологические изменения слизистой оболочки мочевого резервуара из сигмовидной кишки

М.С. Старцева, С.В. Черёмуха, А.М. Романенко

Цель работы — изучить ранние и отдалённые морфологические изменения в слизистой оболочке сигмовидной кишки, используемой для трансректального отведения мочи.

Материалы и методы. Было изучено 80 биоптатов слизистой оболочки сигмовидной кишки, полученных во время операции цистэктомии с трансректальной деривацией мочи и формированием резервуара из сигмовидной кишки у 6 пациентов (контрольная группа). В послеоперационный период во время колоноскопии биоптаты были получены от 6 пациентов в ранние сроки (вторая группа) и в отдаленный период (через 12—60 месяцев) также от 6 пациентов (третья группа). Исследования срезов слизистой оболочки изучены с использованием световой микроскопии и окрашиванием гематоксилином и эозином.

Результаты и обсуждение. Ранние изменения слизистой оболочки заключались в выраженном хроническом воспалении, отёке, начальных проявлениях склероза стромы собственной пластинки слизистой оболочки; десквамации, атрофии и поверхностных эрозиях покровного эпителия слизистой оболочки. В сроки от 1 до 5 лет преимущественно наблюдались явления слабо или умереннo выраженного хронического воспаления, очаги сформировавшегося склероза стромы собственной пластинки слизистой оболочки. Участки с незначительно или умереннoвыраженной атрофией покровного эпителия чередовались с участками неизмененной слизистой оболочки. Глубина и форма крипт оставались без изменений с незначительным увеличением количества бокаловидных клеток в них. Ни в одном случае не зафиксированы признаки дисплазии и малигнизации слизистой оболочки.

Выводы. В результате длительного контакта слизистой оболочки с мочой возникает двухфазный ответ со стороны слизистой оболочки толстого кишечника. Первая «воспалительная фаза», причиной которой является токсическое действие мочи, постепенно сменяется регрессивной фазой, в которой кишечный эпителий проявляет тенденции к увеличению защитных функций и уменьшению абсорбтивных. В сроки до 5 лет изменения слизистой оболочки в виде её неопластической перестройки не зафиксированы.



Ключевые слова: сигмовидная кишка, слизистая оболочка толстого кишечника, морфологические изменения, трансректальное отведение мочи

12. Оригінальні дослідження

 

Хірургічне лікування хворих на хронічну ішемію нижніх кінцівок ііі та iv стадій, поєднану з ураженням брахіоцефальних артерій

Ю.І. Кошевський, В.А. Черняк, Л.Ю. Маркулан, Т.Ч. Мустафаєв

Мета роботи — поліпшення результатів хірургічного лікування хворих на хронічну ішемію нижніх кінцівок (ХІНК) ІІІ та IV стадій, поєднану з ураженням брахіоцефальних артерій (БЦА), шляхом впровадження нового алгоритму лікувальної тактики, а також оцінка ефективності нових операцій у цієї категорії хворих.

Матеріали та методи. Обстежено 280 хворих з ХІНК і поєднаним ураженням БЦА, у 208 (74,3 %) з них діагностовано критичну ХІНК. Стадію ХІНК встановлювали за класифікацією R. Fontaine, модифіковану Європейським консенсусом з хронічної критичної ішемії нижніх кінцівок. Хворих з ІІІа стадією ХІНК було 72 (25,7 %), з ІІІб — 74 (26,4 %), з IV стадію ХІНК —134 (47,9 %) пацієнти. Зі стенозами сонних артерій 50—70 % — 147 (52,5 %), зі стенозами, більшими за 70 % (у тому числі з оклюзіями), — 68 (24,3 %). Усі хворі були розподілені на дві групи: А (контрольна) — 127 (45,4 %) хворих і Б (дослідна) — 153 (54,6 %). Стан цереброваскулярного резерву (ЦВР) вивчали методом транскраніальної допплерографії шляхом дослідження мозкового кровотоку у середній мозковій артерії (СМА). Хворим групи А ЦВР оцінювали за допомогою загальноприйнятої компресійної проби, групи Б — за допомогою гіперкапнічної проби. Показаннями до операції на артеріях нижніх кінцівок вважали: індекс регіонарного сегментарного тиску (РСТ) нижче за 0,5 або абсолютну величину РСТ нижчу за 75 мм рт. ст. Нові оперативні методики, запропоновані нашою клінікою: аортостегнове алошунтування з анастомозуванням нижньої брижової (НБА) і нижньої надчеревної артерії виконано у 10 (7,1 %) пацієнтів групи Б, одночасне відновлення кровоплину у нижній кінцівці і внутрішній клубовій артерії (ВКА) здійснено 10 (7,1 %) хворим тієї ж групи. У випадках неможливого здійснення прямої реваскуляризації нижньої кінцівки використовували симпатектомію (L3—L4) у поєднанні з ротаційною остеотрепанацією великогомілкової кістки.

Результати та обговорення. У групі А 127 хворим виконано 142 операції на нижніх кінцівках: 130 операцій прямої реваскуляризації, 12 — непрямої (у тому числі поєднаних з економною ампутацією) та 16 високих ампутацій. На БЦА проведено 66 операцій. У ранній період у 81 (63,8 %) пацієнтів отримано добрі результати, у 30 (23,6 %) — задовільні, у 16 (12,6 %) хворих — незадовільні. У групі Б 153 пацієнтам виконано 160 операцій на нижніх кінцівках: 119 операцію прямої реваскуляризації, 34 — непрямої (у тому числі поєднаних з економною ампутацією) та 17 високих ампутацій. На БЦА проведено 123 операції. Найближчі результати у хворих групи Б оцінені як добрі у 115 (75,2 %) хворих, як задовільні — у 30 (19,6 %), як незадовільні — у 7 (4,6 %) хворих. Віддалені результати лікування вивчені у 95 (74,8 %) хворих групи А. Добрі результати були у 43 (45,3 %) хворих, задовільні — у 28 (29,5 %), незадовільні — у 24 (25,3 %) хворих. Усього у віддалений період у групі А померли 10 (10,5 %) хворих. У групі Б віддалені результати прослідковані у 106 (69,2 %) хворих. Добрі результати були у 67 (63,2 %) хворих, задовільні — у 27 (25,5 %). Незадовільні — у 12 (11,3 %). В 3 (2,8 %) випадках розвинувся ішемічний інсульт від якого 1 (0,9 %) хворий помер, 9 (8,5 %) пацієнтам виконано високу ампутацію, що призвела до інвалідності, після якої померло 2 (1,8 %) хворих. Усього у віддалений період у групі Б померло 3 (2,8 %) пацієнти.

Висновки. Запропонований алгоритм тактики хірургічного лікування хворих з атеросклеротичним ураженням артерій нижніх кінцівок і БЦА, який враховує стан цереброваскулярного резерву і структуру атеросклеротичної бляшки у сонних артеріях, допомагає оптимізувати вибір першочергової реконструкції того чи іншого артеріального басейну, знизити кількість високих ампутацій у ранній післяопераційний та віддалений періоди, зменшити відсоток летальності від ішемічних інсультів у віддалений період.



Ключові слова: хронічна ішемія нижніх кінцівок, брахіоцефальні артерії, хірургічне лікування

 

Хирургическое лечение больных хронической ишемией нижних конечностей ііі и iv стадий с сопутствующим поражением брахиоцефальных артерий

Ю.И. Кошевский, В.А. Черняк, Л.Ю. Маркулан, Т.Ч. Мустафаев

Цель работы — улучшение результатов хирургического лечения больных с хронической ишемией нижних конечностей (ХИНК) ІІІ и IV стадий с сопутствующим поражением брахиоцефальных артерий (БЦА), путем внедрения нового алгоритма лечебной тактики, а также оценка эффективности новых операций у этой категории больных.

Материалы и методы. Обследованы 280 больных с ХИНК и сопутствующим поражением БЦА, у 208 (74,3 %) из них диагностировано критическую ХИНК. Стадию ХИНК устанавливали по классификации R. Fontaine, модифицированной Европейским консенсусом по хронической критической ишемии нижних конечностей. Больных с ІІIа стадией ХИНК было 72 (25,7 %), с ІІІб — 74 (26,4 %), с IV стадией ХИНК — 134 (47,9 %) пациента. Со стенозами сонных артерий 50—70 % — 147 (52,5 %), со стенозами более 70 % (в том числе с окклюзиями) — 68 (24,3 %). Все больные были распределены на две группы: А (контрольная) — 127 (45,4 %) больных и Б (исследовательская) — 153 (54,6 %). Состояние цереброваскулярного резерва (ЦВР) изучали методом транскраниальной допплерографии путем исследования мозгового кровотока в средней мозговой артерии (СМА). Больным группы А ЦВР оценивали с помощью общепринятой компрессионной пробы, группы Б — с помощью гиперкапнической пробы. Показаниями к операции на артериях нижних конечностей были: индекс регионарного сегментарного давления (РСТ) менее 0,5 или абсолютная величина РСТ менее 75 мм рт. ст. Новые оперативные методики, предложенные нашей клиникой: аорто-бедренное аллошунтирование с анастомозированием нижней брыжеечной (НБА) и нижней надчревной артерии выполнено у 10 (7,1 %) пациентов группы Б, одновременное восстановление кровотока в нижней конечности и внутренней подвздошной артерии (ВКА) осуществлено 10 (7,1 %) больным той же группы. В случае невозможности осуществления прямой реваскуляризации нижней конечности использовали симпатэктомию (L3—L4) в сочетании с ротационной остеотрепанацией большой берцовой кости.

Результаты и обсуждение. В группе А 127 больным выполнено 142 операции на нижних конечностях: 130 операций прямой реваскуляризации, 12 — непрямой (в том числе в сочетании с экономной ампутацией) и 16 высоких ампутаций. На БЦА проведено 66 операций. В ранний период у 81 (63,8 %) пациентов получены хорошие результаты, у 30 (23,6 %) — удовлетворительные, у 16 (12,6 %) больных — неудовлетворительные. В группе Б 153 пациентам выполнено 160 операций на нижних конечностях: 119 операцию прямой реваскуляризации, 34 — непрямой (в том числе в сочетании с экономной ампутацией) и 17 высоких ампутаций. На БЦА проведено 123 операции. Ближайшие результаты у больных группы Б оценены как хорошие у 115 (75,2 %) больных, как удовлетворительные — у 30 (19,6 %), как неудовлетворительные — у 7 (4,6 %) больных. Отдаленные результаты лечения изучены у 95 (74,8 %) больных группы А. Хорошие результаты были у 43 (45,3 %) больных, удовлетворительные — у 28 (29,5 %), неудовлетворительные — у 24 (25,3 %) больных. Всего в отдаленный период в группе А умерло 10 (10,5 %) больных. В группе Б отдаленные результаты прослежены у 106 (69,2 %) больных. Хорошие результаты были у 67 (63,2 %) больных, удовлетворительные — у 27 (25,5 %). Неудовлетворительные — у 12 (11,3 %). Всего в отдаленный период в группе Б умерло 3 (2,8 %) пациентов.

Выводы. Предложенный алгоритм тактики хирургического лечения больных с атеросклеротическим поражением артерий нижних конечностей и БЦА, который учитывает состояние цереброваскулярного резерва и структуру атеросклеротической бляшки в сонных артериях, помогает оптимизировать выбор первоочередной реконструкции того или иного артериального бассейна, уменьшить количество высоких ампутаций в ранний послеоперационный и отдаленный периоды, снизить процент летальности при ишемических инсультах в отдаленный период.



Ключевые слова: хроническая ишемия нижних конечностей, брахиоцефальные артерии, хирургическое лечение

13. Оригінальні дослідження

 

Досвід першого відеоасистованого здухвинно- стегнового артеріального протезування

І.В. Арбузов, Ю.С. Спірін, Р.В. Івашко, В.І. Арбузов, Д.В. Маначинський

Мета роботи — впровадження методики виконання відеоасистованого та лапароскопічного здухвинно-стегнового артеріального протезування при облітеруючому атеросклерозі магістральних артерій нижніх кінцівок.

Матеріали та методи. Протягом 12 місяців було виконано 50 лапароскопічних формувань судинного анастомозу між свинячою аортою та синтетичним експлантатом. Тренування виконувались на розробленому тренажері, що імітував черевну порожнину. Час формування анастомозу на останніх етапах тренування становив 25 хв.

Результати та обговорення. Відеоасистоване здухвинно-стегнове протезування було вперше виконано хворому 53 років з атеросклеротичним ураженням зовнішньої здухвинної артерії. Під час оперативного втручання не було ускладнень, післяопераційний період перебігав також без ускладнень. Хворого виписано через 7 днів після операції.

Висновки. Відеоасистоване протезування здухвинних артерій є менш складним оперативним втручанням і може виконуватись як тренувальний етап впровадження повністю лапароскопічного протезування черевної аорти та здухвинних артерій.



Ключові слова: відеоасистоване протезування, лапароскопічне протезування, здухвинні артерії, черевна аорта

 

Опыт первого видеоассистированного подвздошно-бедренного артериального протезирования

И.В. Арбузов, Ю.С. Спирин, Р.В. Ивашко, В.И. Арбузов, Д.В. Маначинский

Цель работы — внедрение методики видеоассистированного и лапароскопического подвздошно-бедренного артериального протезирования при облитерирующем атеросклерозе магистральных артерий нижних конечностей.

Материалы и методы. В течение 12 мес было выполнено 50 лапароскопических сосудистых анастомозов между свиной аортой и синтетическим эксплантатом. Тренировки выполнялись на разработанном тренажере, имитирующим брюшную полость. Время формирования анастомоза на последних этапах тренировки составило 25 мин.

Результаты и обсуждение. Видеоассистированное подвздошно-бедренное протезирование было впервые выполнено пациенту 53 лет с атеросклеротическим поражением наружной подвздошной артерии. Во время оперативного вмешательства осложнений не было, послеоперационный период протекал также без осложнений. Пациент был выписан через 7 дней после операции.

Выводы. Видеоассистированное протезирование подвздошных артерий является менее сложным оперативным вмешательством и может выполняться как тренировочный этап полностью лапароскопического протезирования брюшной аорты и подвздошных артерий.



Ключевые слова: видеоассистированное протезирование, лапароскопическое протезирование, подвздошные артерии, брюшная аорта

14. Оригінальні дослідження

 

Місце ілопросту в лікуванні хронічної критичної ішемії нижніх кінцівок

В.Г. Мішалов, В.А. Черняк, Б.М. Коваль, Н.Ю. Літвінова, Ю.І. Кошевський, О.І. Сопко, О.М. Борківець

Мета роботи — вивчити доцільність використання ілопросту у хворих з оклюзійними хворобами периферичних артерій, а також на основі загальноприйнятих оціночних критеріїв дослідити його ефективність при тяжких формах хронічної ішемії нижніх кінцівок атеросклеротичного генезу.

Матеріали і методи. У дослідженні взяли участь 25 пацієнтів, яких лікували ілопростом за схемою внутрішньовенної інфузії препарату в продовж 10 днів (група А) та 25 хворих, яких лікували за стандартними схемами з використанням солкосерилу, прямих або непрямих антикоагулянтів, деяких дезагрегантів (група Б). Середній вік пацієнтів становив (67 ± 4) роки, співвідношення чоловіків та жінок — 12 : 1. Усі пацієнти були з клінічною картиною болю у стані спокою, ішемічного набряку та трофічних змін (IIIA, IIIБ і IV стадії ішемії нижніх кінцівок за класифікацією Європейської асоціації ангіологів і судинних хірургів). Тривалість дослідження — 3 місяці. Етапи дослідження: напередодні початку терапії, 10-й день (кінець стаціонарного етапу), 30, 60 та 90-й день.

Результати та обговорення. Отримані дані свідчать про істотне зменшення больового синдрому у пацієнтів групи А: на 57,1 — у хворих з IIIА ст., на 38,5 % — з IIIБ ст. і на 48,4 % — з IV ст. У пацієнтів групи Б спостерігалося прогресивне збільшення величини больового синдрому: на 33,0 % — у пацієнтів з IIIА ст., на 21,7 % — з IIIБ ст. і на 16,4 % — з IV ст. Серед пацієнтів групи А нових трофічних розладів не зафіксовано. У 3 (33,3 %) хворих групи Б були виявлені нові трофічні розлади у вигляді трофічних виразок і некрозів. Динаміка ішемічного набряку також свідчила про більшу ефективність лікування у групі А, де зафіксовано зменшення різниці між об’ємами ураженої та контралатеральної кінцівок на (9,4 ± 0,2) см3, тоді як у групі Б — на (2,6 ± 0,1) см3, тобто у 3,6 разу менше. Результати дослідження свідчать про поліпшення показників регіонарної гемодинаміки у пацієнтів групи А з IIIА, IIIБ та IV ст. ішемії, в яких кісточково-плечовий індекс (КПІ) на задній великогомілковій артерії (ЗВГА) збільшився на 32,5, 28,6 та 19,6 % відповідно, на артерії тилу стопи АТС — на 28,2, 25,9, 14,6 % відповідно. Серед хворих групи Б, навпаки, спостерігалося погіршення показників регіонарної гемодинаміки: КПІ на ЗВГА зменшився на 25,9 %, на АТС — на 17,6 %, питомий об’ємний кровотік у дистальних відділах гомілки — на 8,3 %.

Висновки. Ілопрост є ефективним лікувальним препаратом у пацієнтів, які страждають на тяжкі форми ішемії нижніх кінцівок атеросклеротичного генезу, і може бути рекомендований для широкого застосування у хворих не тільки з переміжною кульгавістю при облітеруючих хворобах артерій нижніх кінцівок, а й з ішемією, що супроводжується болем у стані спокою, ішемічним набряком та трофічними змінами м’яких тканин.



Ключові слова: ілопрост, хронічна критична ішемія нижніх кінцівок, мультицентрове дослідження

 

Место илопроста в лечении хронической критической ишемии нижних конечностей

В.Г. Мишалов, В.А. Черняк, Б.М. Коваль, Н.Ю. Литвинова, Ю.И. Кошевский, А.И. Сопко, А.Н. Боркивец

Цель работы — изучить целесообразность использования илопроста у больных с окклюзионными заболеваниями периферических артерий, а также на основе общепринятых оценочных критериев исследовать его эффективность при тяжелых формах хронической ишемии нижних конечностей атеросклеротической природы.

Материалы и методы. В исследовании приняли участие 25 пациентов, которых лечили илопростом по схеме внутривенной инфузии препарата в течение 10 дней (группа А) и 25 больных, которых лечили по стандартным схемам с использованием солкосерила, прямых или непрямых антикоагулянтов, некоторых дезагрегантов (группа Б). Средний возраст пациентов составил (67 ± 4) года, соотношение мужчин и женщин — 12 : 1. Все пациенти были с клинической картиной болей в состоянии покоя, ишемического отека и трофических изменений (IIIA, IIIБ и IV стадии ишемии нижних конечностей по классификации Европейской ассоциации ангиологов и сосудистых хирургов). Длительность исследования — 3 месяца. Этапы исследования: на кануне начала терапии), 10-й день (конец стационарного этапа), 30, 60 и 90-й день.

Результаты и обсуждение. Полученные данные свидетельствуют о существенном уменьшении болевого синдрома у пациентов группы А: на 57,1 % — у больных с IIIА ст., на 38,5 % — с IIIБ ст. и на 48,4 % — с IV ст. У пациентов группы Б наблюдалось прогрессивное увеличение величины болевого синдрома: на 33,0 % — у пациентов с IIIА ст., на 21,7 % — с IIIБ ст. и на 16,4 %— IV ст. Среди пациентов группы А новые трофические расстройства не зафиксированы. У 3 (33,3 %) больных группы Б были обнаружены новые трофические расстройства в виде трофических язв и некрозов. Динамика ишемического отека также свидетельствовала о большей эффективности лечения в группе А, где зафиксировано уменьшение разницы между объемами пораженной и контролатеральной конечностей на (9,4 ± 0,2) см3, тогда как в группе Б — на (2,6 ± 0,1) см3, то есть в 3,6 раза меньше. Результаты исследования свидетельствуют об улучшении показателей регионарной гемодинамики у пациентов группы А с IIIА, IIIБ и IV ст. ишемии, у которых лодыжечно-плечевой индекс (ЛПИ) на задней большеберцовой артерии (ЗББА) увеличился на 32,5, 28,6 и 19,6 % соответственно, ЛПИ на АТС увеличился на 28,2, 25,9, 14,6 % соответственно. Среди больных группы Б, напротив, наблюдалось ухудшение показателей регионарной гемодинамики: ЛПИ на ЗББА уменьшился на 25,9 %, на АТС — на 17,6 % и удельный объемный кровоток в дистальных отделах голени на 8,3 %.

Выводы. Илопрост является эффективным лечебным препаратом у пациентов с тяжелыми формами ишемии нижних конечностей атеросклеротической природы и может быть рекомендован для широкого применения у больных не только с перемежающейся хромотой при облитерирующих заболеваниях артерий нижних конечностей, но и с ишемией, сопровождающейся болями в состоянии покоя, ишемическим отеком и трофическими изменениями мягких тканей.



Ключевые слова: илопрост, хроническая критическая ишемия нижних конечностей, мультицентровое исследование

15. Оригінальні дослідження

 

Нові підходи до класифікації варикоцеле

В.В. Грубник, В.А. Боровікова

Мета роботи — підвищення ефективності обстеження і лікування хворих з варикоцеле шляхом розробки нової патогенетичної класифікації варикоцеле з урахуванням показників стану регіонарної венозної гемодинаміки.

Матеріали та методи. З 1997 по 2006 рік на базі відділення судинної і мікрохірургії Одеської обласної клінічної лікарні обстежено і прооперовано 187 хворих з лівобічним варикоцеле. При цьому у 72 пацієнтів основної групи з первинним варикоцеле виконали операції оклюзії яєчкової вени і у 68 з вторинним варикоцеле, спричиненим стенозом лівої ниркової вени, — шунтуючі операції. У контрольній (ретроспективній) групі 47 хворим виконали операцію Іванісевича.

Результати та обговорення. В основній групі спостерігали рецидиви варикоцеле у 0,7 % хворих, поліпшення фертильності — у 91,9 %, у контрольній — у 8,5 і 62 % відповідно (?2 = 12,6; p < 0,01). Нами була розроблена нова класифікація варикоцеле, де відображені: тип варикоцеле (первинне або вторинне), анатомія (зліва, справа, двостороннє), стадії хронічної венозної недостатності (зокрема й субклінічна — ХВН 0 стадії), ступінь порушення сперматогенезу і патофізіологія хвороби (рено-, ілеосперматичний або змішаний тип рефлюксу).

Висновки. Встановлення клінічного діагнозу варикоцеле вимагає оцінки стану регіонарної венозної гемодинаміки і показників сперматогенезу. Застосування диференційованої тактики дало змогу вірогідно скоротити кількість рецидивів: 0,7 % — в основній групі проти 8,5 % — у контрольній і досягти поліпшення показників фертильності (у 91,9 % проти 62 %), що дає змогу одержати позитивні результати лікування в 97,8 % випадків.



Ключові слова: первинне варикоцеле, вторинне варикоцеле, класифікація

 

Новые подходы к классификации варикоцеле

В.В. Грубник, В.А. Боровикова

Цель работы — повышение эффективности обследования и лечения больных варикоцеле путем разработки новой патогенетической классификации варикоцеле с учетом показателей состояния регионарной венозной гемодинамики.

Материалы и методы. С 1997 по 2006 год на базе отделения сосудистой и микрохирургии Одесской областной клинической больницы обследовано и прооперировано 187 больных с левосторонним варикоцеле. При этом у 72 пациентов основной группы с первичным варикоцеле выполнили операции окклюзии яичковой вены и у 68 с вторичным варикоцеле, вызванным стенозом левой почечной вены, — шунтирующие операции. В контрольной (ретроспективной) группе 47 больным выполнили операцию Иванисевича.

Результаты и обсуждение. В основной группе наблюдали рецидивы варикоцеле у 0,7 % больных, улучшение фертильности у — 91,9 %, в контрольной — у 8,5 и 62 % соответственно (?2 = 12,6 p < 0,01). Нами была разработана новая классификация варикоцеле, где отражены: тип варикоцеле (первичное или вторичное), анатомия (слева, справа, двухстороннее), стадии хронической венозной недостаточности (в том числе субклиническая — ХВН 0 стадии), степень нарушения сперматогенеза и патофизиология заболевания (рено-, илеосперматический или смешанный тип рефлюкса).

Выводы. Постановка клинического диагноза варикоцеле требует оценки состояния регионарной венозной гемодинамики и показателей сперматогенеза. Применение дифференцированной тактики позволило достоверно сократить количество рецидивов: 0,7 % в основной группе по сравнению с 8,5 % — в контрольной и достичь улучшения показателей фертильности (у 91,9 % против 62 %), что позволяет получить положительные результаты лечения в 97,8 % случаев.



Ключевые слова: первичное варикоцеле, вторичное варикоцеле, классификация

16. Оригінальні дослідження

 

Досвід використання місцевих гемостатиків у торакальній хірургії

М.С. Опанасенко, М.Г. Палівода, О.В. Терешкович, М.І. Каленіченко, Б.М. Конік, Р.С. Демус

Мета роботи — з’ясувати можливості підвищення герметичності бронхіального шва шляхом нанесення на нього фібрин-колагенової субстанції «Тахокомб» (ТК) для поліпшення результатів хірургічного лікування.

Матеріали та методи. У клініці ТК використали у 26 хворих при операціях на легенях. Серед пацієнтів переважали чоловіки — 16 (61,5 %). Вік хворих коливався від 16 до 67 років. У 6 (23,1 %) осіб була пухлина легень у 20 (76,9 %) — туберкульоз легень. Серед останніх найчастіше реєструвалися множинні туберкуломи і фіброзно-кавернозний туберкульоз — по 9 (45 %) спостережень. Були виконані такі оперативні втручання: резекція частки легені — 13 (50 %) випадків, пульмонектомія — 5 (19,2 %), заключна плевропульмонектомія — 2 (7,6 %), верхня білобектомія — 2 (7,6 %), клиноподібна резекція легені — 2 (7,6 %), типова резекція VI сегмента — 2 (7,6 %) випадки. ТК використали для укріплення кукси бронха в 23 (88,4 %) спостереженнях, для укріплення лінії механічного шва легеневої паренхіми — у 3.

Результати та обговорення. В усіх хворих основної групи післяопераційний період протікав без ускладнень: зберігалася герметичність кукси бронха і лінії механічного шва. Порівняно з контрольною групою застосування ТК дозволило запобігти розвитку ускладнень: неспроможності кукси бронха з переходом у бронхіальну норицю з емпіємою плеври (в контрольній групі 13,3 % випадків) та емпієми плеври без бронхіальної нориці (в контрольній групі 6,6 %); скоротити витрати на лікарські препарати; тривалість післяопераційного періоду на 3—10 днів, стаціонарного лікування — на 3—19 днів. Рівень летальності в контрольній групі становив 13,6 % проти 6,2 % в основній. Результативність операцій — відповідно 80,0 і 93,7 %.

Висновки. ТК є ефективним і простим у застосуванні засобом для додаткового укріплення кукси бронха при операціях на органах дихання. Використання ТК дає змогу підвищити ефективність хірургічного лікування хворих з патологією дихальної системи, скоротити тривалість їх лікування та зменшити витрати на нього.



Ключові слова: бронхіальна нориця, резекція легені, профілактика

 

Опыт использования местных гемостатиков в торакальной хирургии

Н.С. Опанасенко, Н.Г. Палівода, А.В. Терешкович, М.И. Калениченко, Б.Н. Коник, Р.С. Демус

Цель работы — выяснить возможности повышения герметичности бронхиального шва путем нанесения на него фибрин-коллагеновой субстанции «Тахокомб» (ТК) для улучшения результатов хирургического лечения.

Материалы и методы. В клинике ТК использовали у 26 больных при операциях на легких. Среди пациентов преобладали мужчины — 16 (61,5 %). Возраст больных колебался от 16 до 67 лет. У 6 (23,1 %) пациентов была опухоль легкого, у 20 (76,9 %) — туберкулез легкого. Среди последних наиболее часто регистрировались множественные туберкуломы и фиброзно-кавернозный туберкулез — по 9 (45 %) наблюдений. Были выполнены следующие оперативные вмешательства: резекция доли легкого — 13 (50 %) случаев, пульмонэктомия — 5 (19,2 %), заключительная плевропульмонэктомия — 2 (7,6 %), верхняя билобэктомия — 2 (7,6 %), клиновидная резекция легкого — 2 (7,6 %), типичная резекция VI сегмента — 2 (7,6 %) случая. ТК использовали для укрепления культи бронха в 23 (88,4 %) наблюдениях, для укрепления линии механического шва легочной паренхимы — в 3.

Результаты и обсуждение. У всех больных основной группы послеоперационный период протекал без осложнений: сохранялась герметичность культи бронха и линии механического шва. По сравнению с контрольной группой применение ТК позволило избежать развития осложнений: несостоятельности культи бронха с переходом в бронхиальный свищ с эмпиемой плевры (в контрольной группе 13,3 % случаев) и эмпиемы плевры без бронхиального свища (в контрольной группе 6,6 %); сократить расходы на лекарственные препараты, продолжительность, послеоперационного периода на 3—10 дней, стационарного лечения — на 3—19 дней. Уровень летальности в контрольной группе составил 13,6 % против 6,2 % в основной. Результативность операций — соответственно 80,0 и 93,7 %.

Выводы. ТК является эффективным и простым в применении средством для дополнительного укрепления культи бронха при операциях на органах дыхания. Использование ТК позволяет повысить эффективность хирургического лечения больных с патологией дыхательной системы, сократить длительность их лечения и уменьшить расходы на него.



Ключевые слова: бронхиальный свищ, резекция легкого, профилактика

17. Огляди

 

Деякі питання патогенезу та лікування посттромботичної хвороби

І.М. Гудз, В.А. Оринчак

В огляді наведено сучасні уявлення про патогенез посттромботичної хвороби, можливості її діагностики за допомогою ультразвукового дуплексного сканування та основні методи хірургічного лікування. Висвітлено переваги та недоліки різних методик оперативного втручання. Акцентовано увагу на доцільності призначення флавоноїдів у комплексному лікуванні посттромботичної хвороби.



Ключові слова: посттромботична хвороба, патогенез, лікування

 

Некоторые вопросы патогенеза и лечения посттромботической болезни

И.М. Гудз, В.А. Оринчак

В обзоре приведены современные представления о патогенезе посттромботической болезни, возможности ее диагностики при помощи ультразвукового дуплексного сканирования и представлены основные методы хирургического лечения. Освещены преимущества и недостатки разных методик оперативного вмешательства. Акцентировано внимание на целесообразности назначения флавоноидов в комплексном лечении посттромботической болезни.



Ключевые слова: посттромботическая болезнь, патогенез, лечение

18. Огляди

 

Профілактика рецидивів кровотечі з варикозно-розширених вен стравоходу і шлунка при цирозі печінки

В.В. Бойко, Д.В. Васильєв

Проаналізовано сучасні дані щодо питання про профілактику рецидивів кровотечі з варикозно-розширених вен стравоходу і шлунка у хворих з цирозом печінки з позицій доказової медицини. Наведено результати рандомізованих досліджень профілактики рецидивів кровотечі з варикозно-розширених вен стравоходу і шлунка і їхню оцінку.



Ключові слова: цироз печінки, кровотеча з варикозно-розширених вен стравоходу і шлунка, ранній рецидив кровотечі, вторинна профілактика

 

Профилактика рецидивов кровотечения из варикозно-расширенных вен пищевода и желудка при циррозе печени

В.В. Бойко, Д.В. Васильев

Проанализированы современные данные о состоянии вопроса профилактики рецидивов кровотечения из варикозно-расширенных вен пищевода и желудка у больных с циррозом печени с позиций доказательной медицины. Представлены результаты рандомизированных исследований по профилактике рецидивов кровотечения из варикозно-расширенных вен пищевода и желудка и дана их оценка.



Ключевые слова: цирроз печени, кровотечение из варикозно-расширенных венпищевода и желудка, ранний рецидив кровотечения, вторичная профилактика


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»