Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№1(21) // 2007

 

Обкладинка

 

1. Оригінальні дослідження

 

Оцінка цереброваскулярного резерву у хворих на критичну хронічну ішемію нижніх кінцівок, поєднану з ураженням брахіоцефальних артерій

Ю.І. Кошевський, В.А. Черняк, Г.О. Костромін, Т.Ч. Мустафаєв

Мета роботи — вивчити безпечність функціональних проб оцінки цереброваскулярного резерву (ЦВР) у хворих на критичну хронічну ішемію нижніх кінцівок (ХІНК), поєднану з ураженням брахіоцефальних артерій (БЦА), шляхом порівняння їх впливу на показники центральної гемодинаміки, визначити стан ЦВР у пацієнтів на різних стадіях ХІНК.

Матеріали та методи. Обстежено 280 хворих на ХІНК, поєднану з ураженням БЦА, які перебували на лікуванні у відділенні серцево-судинної хірургії Центральної міської клінічної лікарні м.Києва з 2000 до 2005 року включно. Діагностику атеросклеротичних уражень проводили методом дуплексного сканування артерій нижніх кінцівок і БЦА за допомогою ультразвукового апарата «Aloca 5000» (Японія). Мозковий кровотік вивчали шляхом вимірювання гемодинамічних показників у середній мозковій артерії (СМА) методом транскраніальної допплерографії з метою оцінки ЦВР. Залежно від методу визначення ЦВР хворі були розподілені на дві групи (А і Б), по 140 осіб у кожній. Пацієнтам групи А оцінку ЦВР виконували компресійною пробою, групи Б — гіперкапнічною. Системний систолічний і діастолічний артеріальний тиск (АТ), частоту серцевих скорочень (ЧСС) вимірювали за допомогою апарата «Guardian» (Корея) з приєднаною пневматичною манжетою, яку накладали на плече хворого.

Результати та обговорення. У хворих групи А з критичною ХІНК при проведенні компресійної проби спостерігалося достовірне прогресивне зниження систолічного і діастолічного АТ порівняно з аналогічними показниками у пацієнтів групи Б. Зміни ЧСС з тенденцією до брадікардії мали місце у хворих на всіх стадіях ХІНК при проведенні компресійної проби. Після оцінки ЦВР компресійною пробою у хворих з критичною ХІНК він виявився низьким, з ІІІА ст. ХІНК — середнім. За даними гіперкапнічної проби, ЦВР був достатнім у пацієнтів з критичною ХІНК лише при стенозах БЦА менше 50 %, а також у хворих з IV ст. ХІНК без больового синдрому у стані спокою при стенозі БЦА 50—70 %. Групи пацієнтів з ІІІБ і IV ст. ХІНК з болем у стані спокою при стенозах БЦА 50—70 % мали достовірно недостатній ЦВР. Достовірно недостатнім ЦВР виявився також у всіх категорій хворих з ХІНК, які мали стенози БЦА більше 70 %.

Висновки. Порівняння двох найпоширеніших методик оцінки ЦВР доводить переваги гіперкапнічної проби, оскільки її проведення не погіршує центральної гемодинаміки на відміну від компресійної проби. Найістотніші зміни системного систолічного, діастолічного АТ і ЧСС при виконанні компресійної проби виявлено у пацієнтів з критичною ХІНК: у кінці проби ці показники порівняно з їх вихідними значеннями були знижені у хворих з ІІІБ ст. ХІНК відповідно на 13,8, 11,8 і 21,8 %, а у пацієнтів з IV ст. ХІНК з болем у стані спокою — на 16,1, 12,3 і 20,5 %. Результати гіперкапнічної проби показали, що у пацієнтів з ІІІА і IV ст. ХІНК без болю у стані спокою ЦВР був недостатнім при стенозах внутрішньої сонної артерії понад 70 %, а з ІІІБ і IV ст. ХІНК з болем у стані спокою — при стенозах внутрішньої сонної артерії понад 50 %.



Ключові слова: хронічна ішемія нижніх кінцівок, функціональні проби, цереброваскулярний резерв

 

Оценка цереброваскулярного резерва у больных с критической хронической ишемией нижних конечностей, сочетанной с поражением брахиоцефальных артерий

Ю.И. Кошевский, В.А. Черняк, Г.А. Костромин, Т.Ч. Мустафаев

Цель работы — изучить безопасность функциональных проб оценки цереброваскулярного резерва (ЦВР) у больных с критической хронической ишемией нижних конечностей (ХИНК), сочетанной с поражением брахиоцефальних артерий (БЦА), путем сравнения их влияния на показатели центральной гемодинамики, определить состояние ЦВР у пациентов на разных стадиях ХИНК.

Материалы и методы. Обследовано 280 больных с ХИНК, сочетанной с поражением БЦА, которые находились на лечении в отделении сердечно-сосудистой хирургии Центральной городской клинической больницы г. Киева с 2000 по 2005 год включительно. Диагностику атеросклеротических поражений проводили методом дуплексного сканирования артерий нижних конечностей и БЦА с помощью ультразвукового аппарата «Aloca 5000» (Япония). Мозговой кровоток изучали путем измерения гемодинамических показателей в средней мозговой артерии (СМА) методом транскраниальной допплерографии с целью оценки ЦВР. В зависимости от метода определения ЦВР больные были распределены на две группы (А и Б), по 140 человек в каждой. Пациентам группы А оценку ЦВР выполняли компрессионной пробой, группы Б — гиперкапнической. Системное систолическое и диастолическое артериальное давление (АД), частоту сердечных сокращений (ЧСС) измеряли с помощью аппарата «Guardian» (Корея) с присоединенной пневматической манжетой, которую накладывали на плечо больного.

Результаты и обсуждение. У больных группы А с критической ХИНК при проведении компрессионной пробы наблюдалось достоверное прогрессивное снижение систолического и диастолического АД по сравнению с аналогичными показателями у пациентов группы Б. Изменения ЧСС с тенденцией к брадикардии имели место у больных на всех стадиях ХИНК при проведении компрессионной пробы. После оценки ЦВР компрессионной пробой у больных с критической ХИНК он оказался низким, с ІІІА ст. ХИНК — средним. По данным гиперкапнической пробы, ЦВР был достаточным у пациентов с критической ХИНК лишь при стенозах БЦА меньше 50 %, а также у больных с IV ст. ХИНК без болевого синдрома в состоянии покоя при стенозе БЦА 50—70 %. Группы пациентов с ІІІБ и IV ст. ХИНК с болью в состоянии покоя при стенозах БЦА 50—70 % имели достоверно недостаточный ЦВР. Достоверно недостаточным ЦВР оказался также у всех категорий больных с ХИНК, которые имели стенозы БЦА более 70 %.

Выводы. Сравнение двух наиболее распространенных методик оценки ЦВР доказывает преимущества гиперкапнической пробы, поскольку ее проведение не ухудшает центральной гемодинамики в отличии от компрессионной пробы. Наиболее существенные изменения системного систолического, диастоличного АД и ЧСС при выполнении компрессионной пробы обнаружены у пациентов с критической ХИНК: в конце пробы эти показатели по сравнению с их исходными значениями были снижены у больных с ІІІБ ст. ХИНК соответственно на 13,8, 11,8 и 21,8 %, а у пациентов с IV ст. с болью в состоянии покоя — на 16,1, 12,3 и 20,5 %. Результаты гиперкапнической пробы показали, что у больных с ІІІА и IV ст. ХИНК без боли в состоянии покоя ЦВР был недостаточным при стенозах внутреней сонной артерии более 70 %, а с ІІІБ и IV ст. ХИНК с болью в состоянии покоя — при стенозах внутреней сонной артерии свыше 50 %.



Ключевые слова: хроническая ишемия нижних конечностей, функциональные пробы, цереброваскулярный резерв

2. Оригінальні дослідження

 

Вибір способу реконструкції при реоклюзії артеріального стегново-підколінно-гомілкового сегмента

В.І. Русин, В.В. Корсак

Мета роботи — визначити показання до оперативного втручання та методи хірургічної корекції ішемії нижніх кінцівок при реоклюзії артеріального стегново-підколінно-гомілкового сегмента.

Матеріали та методи. Проаналізовано результати комплексного обстеження та хірургічного лікування 218 хворих, які були повторно прооперовані у відділенні судинної хірургії обласної клінічної лікарні м. Ужгорода впродовж 1995— 2006 років з приводу гострої або хронічної ішемії, що виникла в ранні або пізні терміни після виконаних реконструктивних операцій у стегново-підколінно-гомілковому сегменті: 72 пацієнтів з ранніми ретромбозами та 146 — з пізніми (з них 102 виконано пряму реконструкцію, 44 — різні види непрямої реваскуляризації).

Результати та обговорення. Основним видом оперативного втручання при ранній реоклюзії були ембол- і тромбендартеріоектомія та реконструкція анастомозів. При пізній реоклюзії перевагу віддавали шунтуючим операціям (69,6 %) з використанням вени протилежної кінцівки або алопротезів. У разі непрямої реваскуляризації застосовували реваскуляризуючу остеотрепанацію в поєднанні із симпатектомією та профундопластикою.

Висновки. Ступінь ішемії нижньої кінцівки є фактором, який визначає показання до повторної операції при ранній реоклюзії артеріального стегново-підколінно-гомілкового сегмента. Основні види оперативних втручань при ранній реоклюзії — ембол- і тромбендартеріоектомія та реконструкція анастомозів. При пізній реоклюзії стегново-підколінно-гомілкового сегмента успіх повторної реконструкції залежить від ступеня ураження проксимальних або дистальних артеріальних сегментів. За відсутності умов для артеріальної реконструкції необхідно використовувати непрямі методи реваскуляризації нижніх кінцівок.



Ключові слова: реоклюзія, артеріальний стегново-підколінно-гомілковий сегмент, повторна операція, хірургічне лікування

 

Выбор способа реконструкции при реокклюзии артериального бедренно-подколенно-берцового сегмента

В.И. Русин, В.В. Корсак

Цель работы — определить показания к оперативному вмешательству и методы хирургической коррекции ишемии нижних конечностей при реокклюзии артериального бедренно-подколенно-берцового сегмента.

Материалы и методы. Проанализированы результаты комплексного обследования и хирургического лечения 218 больных, повторно прооперированных в отделении сосудистой хирургии областной клинической больницы г. Ужгорода с 1995 по 2006 год включительно по поводу острой или хронической ишемии, возникшей в ранние или поздние сроки после выполненных реконструктивных операций в бедренно-подколенно-берцовом сегменте: 72 пациентов с ранними ретромбозами и 146 — с поздними (из них 102 выполнена прямая реконструкция и 44 — различные виды непрямой реваскуляризации).

Результаты и обсуждение. Основным видом оперативного вмешательства при ранней реокклюзии были эмбол- и тромбендартерноэктомия и реконструкция анастомозов. При поздней реокклюзии отдают предпочтение шунтирующим операциям (69,6 %) с использованием вены противоположной конечности или аллопротезов. В случае непрямой реваскуляризации применяли остеотрепанацию в сочетании с симпатэктомией и профундопластикой.

Выводы. Степень ишемии нижней конечности является фактором, который определяет показание к повторной операции при ранней реоклюзии артериального бедренно-подколенно-берцового сегмента. Основные виды оперативных вмешательств при ранней реоклюзии — эмбол- и тромбэндартериоэктомия и реконструкция анастомозов. При поздней реокклюзии бедренно-подколенно-берцового сегмента успех повторной реконструкции зависит от степени поражения проксимальных или дистальных артериальных сегментов. При отсутствии условий для артериальной реконструкции необходимо использовать непрямые методы реваскуляризации нижних конечностей.



Ключевые слова: реокклюзия, артериальный бедренно-подколенно-берцовый сегмент, повторная операция, хирургическое лечение

3. Оригінальні дослідження

 

Aпотенціювання фторурацилом протипухлинної активності поліплатилену

С.О. Шалімов, О.В. Гладкий, І.І. Волченскова, Н.М. Майданевич, О.Я. Главацький, В.М. Семенова, Г.В. Хмельницький, Л.П. Стайно

Мета роботи — порівняти цитотоксичність (ЦТ) поліплатилену (ПП) та його композиції з фторурацилом (ФУ) для визначення характеру та ступеня впливу ФУ на протипухлинну активність препарату платини.

Матеріали та методи. В роботі використовували ПП, розчинений 0,9 % р-ном NaCl до концентрації 2,5 мг/л, ФУ та композицію ПП з ФУ (КППФ, що включає замість цисплатини її транспортну форму — сполуку платини з високомолекулярною дезоксирибонуклеїновою кислотою (Pt-ДНК)). Препарат ПП являє собою водний розчин з концентрацією Pt-ДНК 1,5 мг/мл, КППФ — водний розчин з концентрацією Pt-ДНК 1,5 мг/мл та концентрацією ФУ 2,5 мг/мл.

Результати та обговорення. У тесті цитотоксичності in vitro на культурах клітин пухлин головного мозку у 22 пацієнтів установлено, що ФУ як інгібітор малекулярного маркера неконтрольованого клітинного розмноження тимідинатсинтетази є перспективним цитостатиком для об’єднання в композицію з ПП як інгібітором ДНК. Показано, що ФУ, який не проявляє власної цитотоксичності в концентраційному інтервалі 6,3—50 мг/л, модулює ЦТ ПП у концентраційному інтервалі 3,75— 30,0 мг/л та потенціює протипухлинну активність препарату платини. Застосування ФУ у композиції з ПП дозволило істотно знизити концентрацію препарату платини для досягнення протипухлинного ефекту та збільшити частоту високої та вираженної ефективності щодо клітин пухлин головного мозку людини.

Висновки. Як хіміопрепарат можливе використання поліплатилену з фторурацилом. Застосування ФУ в складі композиції КППФ підвищує чутливість пухлин до препарату платини та потенціює його протипухлинну активність.



Ключові слова: пухлини головного мозку, фторурацил, поліплатилен, композиція, цитотоксичність, модуляція, протипухлинна активність

 

Потенциирование фторурацилом противоопухолевой активности полиплатиллена

С.А. Шалимов, А.В. Гладкий, И.И. Волченскова, Н.Н. Майданевич, А.Я. Главацкий, В.М. Семенова, Г.В. Хмельницкий, Л.П. Стайно

Цель работы — cравнить цитотоксичность (ЦТ) полиплатиллена (ПП) и его композиции с фторурацилом (ФУ) для определения характера и степени влияния ФУ на противоопухолевую (ПО) активность препарата платины.

Материалы и методы. В работе использовали ПП, разведенный 0,9 % р-ром NaCl до концентрации 2,5 мг/л, ФУ и композицию ПП с ФУ (КППФ, включающую вместо цисплатина его транспортную форму — соединение платины с высокомолекулярной дезоксирибонуклеиновой кислотой (Pt-ДНК). Препарат ПП представляет собой водный раствор с концентрацией Pt-ДНК 1,5 мг/мл, КППФ — водный раствор с концентрацией Pt-ДНК 1,5 мг/мл и концентрацией ФУ 2,5 мг/мл.

Результаты и обсуждение. В тесте ЦТ in vitro на культурах клеток опухолей головного мозга 22 пациентов установлено, что ФУ как ингибитор молекулярного маркера неконтролируемого клеточного размножения тимидинатсинтетазы является подходящим ХП для объединения в композицию с ПП как ингибитором ДНК. Показано, что ФУ, не проявляющий собственной ХП в концентрационном интервале 6,3—50 мг/л, модулирует ЦТ ПП в концентрационном интервале 3,75—30,0 мг/л и потенциирует ПО-активность препарата платины. Применение ФУ в композиции с ПП позволило существенно снизить концентрацию препарата платины для достижения ПО-эффекта и повысить частоту высокой и выраженной эффективности по отношению к клеткам опухолей головного мозга человека.

Выводы. В качестве химиопрепарата возможно использование полиплатилена с фторурацилом. Применение фторурацила в составе композиции КППФ повышает чувствительность опухолей к препарату платины и потенциирует его противоопухолевую активность.



Ключевые слова: опухоли головного мозга, фторурацил, полиплатиллен, композиция, цитотоксичность, модуляция, противоопухолевая активность

4. Оригінальні дослідження

 

Оптимальний підхід до лікування холедохолітіазу в еру лапароскопічної хірургії: одно- або двохетапні операції?

В.В. Грубнік, О.Л. Ковальчук, С.В. Калінчук, О.І. Ткаченко

Мета роботи — порівняльне вивчення ефективності одно- і двохетапних лапароскопічних операцій при холедохолітіазі.

Матеріали та методи. За період з 1992 до 2006 року в клініках Одеського і Тернопільського медичних університетів виконано 6328 лапароскопічних холецистектомій. Із 658 пацієнтів з холедохолітіазом у 247 (I група) проведено двохетапні втручання: конкременти з холедоху видаляли ендоскопічно, а жовчний міхур — лапароскопічно. У 411 хворих (II) виконані одномоментні операції: під час лапароскопічної холецистектомії проведено лапароскопічна ревізія жовчних протоків з видаленням конкрементів.

Результати та обговорення. В I групі у ранній післяопераційний період ускладнення виявлено у 30 (12,5 %) хворих, померли 3 особи (летальність — 1,2 %). В II групі летальних випадків не було. Післяопераційні ускладнення спостерігалися у 15 (3,7 %) хворих.

Висновки. У значної частини (до 62,5 %) пацієнтів з холедохолітіазом конкременти з протоків можуть бути видалені при виконанні лапароскопічної їх ревізії, що дає змогу: вдвічі скоротити термін перебування в стаціонарі; знизити частоту ранніх і пізніх післяопераційних ускладнень; поліпшити віддалені результати оперативного лікування за рахунок збереження анатомічної і функціональної цілісності великого дуоденального сосочка. У певної категорії хворих (до 37,5 %) для видалення конкрементів з холедоху необхідно використовувати як ендоскопічну папілотомію, так і лапароскопічну ревізію жовчних протоків.



Ключові слова: жовчнокам'яна хвороба, холедохолітіаз, лікування

 

Оптимальный подход к лечению холедохолитиаза в эру лапароскопической хирургии: одно- или двухэтапные операции?

В.В. Грубник, А.Л. Ковальчук, С.В. Калинчук, А.И. Ткаченко

Цель работы — сравнительное изучение эффективности одно- и двухэтапных лапароскопических операций при холедохолитиазе.

Материалы и методы. За период с 1992 по 2006 год в клиниках Одесского и Тернопольского медицинских университетов выполнено 6328 лапароскопических холецистэктомий. Из 658 пациентов с холедохолитиазом у 247 (I группа) проведено двухэтапные вмешательства: конкременты из холедоха удаляли эндоскопически, а желчный пузырь — лапароскопически. У 411 больного (II) выполнены одномоментные операции: во время лапароскопической холецистэктомии проведена лапароскопическая ревизия желчных протоков с удалением конкрементов.

Результаты и обсуждение. В I группе в ранний послеоперационный период осложнения выявлено у 30 (12,5 %) больных, умерли 3 человека (летальность — 1,2 %). Во II группе летальных исходов не было. Послеоперационные осложнения наблюдались у 15 (3,7 %) больных.

Выводы. У значительной части (до 62,5 %) пациентов с холедохолитиазом конкременты из протоков могут быть удалены при выполнении их лапароскопической ревизии, что позволяет: вдвое сократить сроки пребывания в стационаре; снизить частоту ранних и поздних послеоперационных осложнений; улучшить отдаленные результаты оперативного лечения за счет сохранения анатомической и функциональной целостности большого дуоденального сосочка. У определенной категории больных (до 37,5 %) для удаления конкрементов из холедоха необходимо использовать как эндоскопическую папиллотомию, так и лапароскопическую ревизию желчных протоков.



Ключевые слова: желчнокаменная болезнь, холедохолитиаз, лечение

5. Оригінальні дослідження

 

Результати хірургічного лікування хворих з гострим та хронічним калькульозним холециститом, ускладненим холедохолітіазом, із застосуванням ендовідеохірургічних технологій

В.М. Чернєв, В.А. Зосим, В.П. Слободяник, К.Д. Ткач

Мета роботи — вивчити ефективність різних методів хірургічного лікування хворих з калькульозним холециститом, ускладненим холедохолітіазом.

Матеріали та методи. У відділенні ендоскопічної діагностики та хірургії клініки абдомінальної хірургії та гастроентерології Головного військового клінічного госпіталю (Київ) за період 2001—2006 рр. прооперовано 118 хворих з калькульозним холециститом, ускладненим холедохолітіазом (КХУХ): 70 пацієнтів з хронічним холециститом (ХХ), 48 — з гострим (ГХ). Хворих було поділено на п’ять груп залежно від методу хірургічного лікування. До І групи ввійшли 49 (41,5 %) пацієнтів ГХ та ХХ, яким було виконано ендоскопічну папілосфінктеротомію (ЕПСТ) з наступною лепароскопічною холецистектомією (ЛХЕ); до ІІ — 36 (30,5 %), яким під час ЛХЕ видалили конкременти із загальної жовчної протоки через міхурову, до ІІІ — 14 (12 %), яким під час ЛХЕ виконано лапароскопічну холедохолітотомію, до IV — 7 (5,9 %), яким була застосована ЛХЕ у поєднанні з інтраопераційною ЕПСТ, до V — 12 (10,2 %), яким була застосована ЛХЕ з післяопераційною ЕПСТ.

Результати та обговорення. Ускладнення у хворих І групи спостерігали в 10 (20,4 %) випадках: гострий набряковий панкреатит — у 4 (8,1 %), гострий холангіт — у 4 (8,1 %), кровотечу з великого сосочка дванадцятипалої кишки — у 2 (4 %). Середній термін виконання операції в ІІ групі становив (110 ± 32,1) хв, ліжко-день — (4,3 ± 0,8) доби, він не відрізнявся істотно від такого у хворих після ЛХЕ. У 7 (19,4 %) пацієнтів виконано зовнішнє дренування загальної жовчної протоки за Холстедом. Дренаж виймали на 9—12-ту добу. Ускладнення в ранній післяопераційний період спостерігали у 2 (5,5 %) хворих: пневмонію — у 1, жовчовиділення з контрапертури — у 1. Термін оперативного втручання у хворих ІІІ групи коливався від 60 до 300 хв, у середньому (142,5 ± 59,4) хв. Післяопераційні ускладнення (підтікання жовчі з контрапертури) виникли у 2 (14,3 %) пацієнтів. Середній ліжко-день становив (6,2 ± 3,1) доби. Термін оперативного втручання у хворих IV групи коливався від 45 до 85 хв (у середньому (55 ± 22,3) хв). Середній ліжко-день становив (4,5 ± 2,2) доби. В V групі у 5 пацієнтів протокові камені внаслідок післяопераційної ЕПСТ відійшли самостійно, у 7 — видалені за допомогою кошика Дорміа. Ускладнень після ЕПСТ не було.

Висновки. Перевагою одноетапного лапароскопічного втручання (ЛХЕ + втручання на жовчних протоках) у хворих з гострим та хронічним калькульозним холециститом, ускладненим холедохолітіазом, є відсутність ускладнень, які спостерігаються при двохетапному: гострий набряковий панкреатит (8,1 %), гострий холангіт (8,1 %), кровотеча (4 %). Кількість одноетапних операцій становила 42,3 % такий тип операцій є методом вибору в цього контингенту пацієнтів.



Ключові слова: калькульозний холецистит, холедохолітіаз, ендоскопічна папілосфінктеротомія, лапароскопічна холедохолітотомія

 

Результаты хирургического лечения больных с острым и хроническим калькулезным холециститом, осложненным холедохолитиазом, с применением эндовидеохирургических технологий

В.Н. Чернев, В.А. Зосым, В.П. Слободяник, К.Д. Ткач

Цель работы — изучить эффективность разных методов хирургического лечения больных с калькулезным холециститом, осложненным холедохолитиазом.

Метериалы и методы. В отделении эндоскопической диагностики и хирургии клиники абдоминальной хирургии и гастроэнтерологии Главного военного клинического госпиталя (Киев) за период 2001—2006 гг. прооперировано 118 больных с калькулезным холециститом, осложненным холедохолитиазом: 70 пациентов с хроническим холециститом (ХХ) и 48 — с острым (ОХ). Больные были разделены на 5 групп в зависимости от метода хирургического лечения. В І группу вошли 49 (41,5 %) пациентов с ОХ и ХХ, которым была выполнена эндоскопическая папиллосфинктеротомия (ЭПСТ) с последующей лапароскопической холецистэктомией (ЛХЭ), во ІІ — 36 (30,5 %), которым во время ЛХЭ удалили конкременты из общего желчного протока через пузырный, в III — 14 (12 %), которым во время ЛХЭ выполнена лапароскопическая холедохолитотомия, в IV — 7 (5,9 %), у которых была применена ЛХЭ в сочетании с интраоперационной ЭПСТ, в V — 12 (10,2 %), которым была применена ЛХЭ с послеоперационной ЭПСТ.

Результаты и обсуждение. Осложнения у больных I группы наблюдали в 10 (20,4 %) случаях: острый отечный панкреатит — у 4 (8,1 %), острый холангит — у 4 (8,1 %), кровотечение из большого сосочка двенадцатиперстной кишки — у 2 (4 %). Средняя продолжительность операции во II группе составила (110 ± 32,1) мин, койко-день — (4,3 ± 0,8) сут, он не отличался существенно от такового у больных после ЛХЭ. У 7 (19,4 %) пациентов выполнено наружное дренирование общего желчного протока по Холстеду. Дренаж извлекали на 9—12-е сутки. Осложнения в ранний послеоперационный период наблюдали у 2 (5,5 %) больных: пневмонию — у 1, желчеистечение из контрапертуры — у 1. Срок оперативного вмешательства у больных III группы колебался от 60 до 300 мин (в среднем (142,5 ± 59,4 мин). Послеоперационные осложнения (подтекание желчи из контрапертуры) возникли у 2 (14,3 %) пациентов. Средний койко-день составил (6,2 ± 3,1) сут. Срок оперативного вмешательства у больного IV группы колебался от 45 до 85 мин (в среднем (55 ± 22,3) мин). Средний койко-день составил (4,5 ± 2,2) сут. В V группе у 5 пациентов протоковые камни после послеоперационной ЭПСТ отошли самостоятельно, у 7 — удалены с помощью корзинки Дормиа. Осложнений после ЭПСТ не было.

Выводы. Преимуществом одномоментного лапароскопического вмешательства (ЛХЭ + вмешательство на желчных протоках) у больных с острым и хроническим калькулезным холециститом, осложненным холедохолитиазом, является отсутствие осложнений, которые наблюдаются при двухмоментном: острый отечный панкреатит (8,1 %), острый холангит (8,1 %), кровотечение (4 %). Количество одноэтапных операций составило 42,3 %. Данный тип операций является методом выбора у этого контингента пациентов.



Ключевые слова: калькулезный холецистит, холедохолитиаз, эндоскопическая папиллосфинктеротомия, лапароскопическая холедохолитотомия

6. Оригінальні дослідження

 

Особливості перебігу післяопераційного періоду у хворих після трансректального відведення сечі

В.І. Мамчич, М.С. Старцева, О.А. Войленко, О.Е. Стаховський, Е.О. Стаховський

Мета роботи — вивчити безпосередні післяопераційні результати радикальних цистектомій з трансректальним відведенням сечі.

Матеріали та методи. Наведено результати оперативного лікування 61 хворого в 1995—2006 рр. Трансректальне відведення сечі виконане за методикою Mainz pouch ІІ у 47 (77 %) хворих та з допомогою уретероілеосигмостомії — у 14 (23 %). Середній вік пацієнтів — 55,9 року. Чоловіків — 53 (86,9 %), жінок — 8 (13,1 %).

Результати та обговорення. У ранній післяопераційний період помер один хворий. Ускладнення у цей період виникли у 18 (29,5 %) пацієнтів. Післяопераційні ускладнення розподілилися так: перитоніт — у 4 (6,6 %) випадках, парез кишечнику — у 2 (3,3 %); неспроможність швів післяопераційної рани (евентерація) — у 1 (1,6 %), тромбоз глибоких вен нижніх кінцівок у 2 (3,3 %), післяопераційна кровотеча з ложа сечового міхура — у 2 (3,3 %), абсцес малого тазу — у 1 (1,6 %), загострення хронічної ниркової недостатності — у 7 (11,5 %), загострення пієлонефриту — у 6 (9,8 %), післяопераційна нориця — у 4 (6,6 %). Порушення кислотно-основного стану у вигляді метаболічного ацидозу мали місце у 60,7 % хворих.

Висновки. Детубулізація кишечнику з формуванням кишкового резервуара зберігає нормальну уродинаміку у верхніх сечовивідних шляхах, попереджує рефлюкс сечі кишковим трактам, зберігаючи задовільною роботу шлунково-кишкового тракту і запобігаючи розвитку клінічно вираженого метаболічного ацидозу. Декомпенсований метаболічний ацидоз діагностовано у 3,5 % випадків як результат порушення функції нирок.



Ключові слова: Mainz pouch ІІ, уретероілеосигмостомія, трансректальне відведення сечі, післяопераційні ускладнення

 

Особенности течения послеоперационного периода у больных после трансректального отведения мочи

В.И. Мамчич, М.С. Старцева, О.А. Войленко, А.Э. Стаховский, Э.А. Стаховский

Цель работы — изучить ближайшие послеоперационные результаты радикальных цистэктомий с трансректальным отведением мочи.

Материалы и методы. Приведены результаты оперативного лечения 61 пациента в 1995—2006 гг. Трансректальное отведение мочи выполнено по методике Mainz pouch ІІ у 47 (77 %) больных и с помощью уретероилеосигмостомии — у 14 (23 %). Средний возраст пациентов — 55,9 лет. Мужчин — 53 (86,9 %) и женщин — 8 (13,1 %).

Результаты и обсуждение. В ранний послеоперационный период умер один больной. Осложнения в этот период возникли у 18 (29,5 %) пациентов. Послеоперационные осложнения распределились следующим образом: перитонит — в 4 (6,6 %) случаях, парез кишечника — в 2 (3,3 %), несостоятельность швов послеоперационной раны (эвентерация) — в 1 (1,6 %), тромбоз глубоких вен нижних конечностей — в 2 (3,3 %), послеоперационное кровотечение из ложа мочевого пузыря — в 2 (3,3 %), абсцесс малого таза — в 1 (1,6 %), обострение хронической почечной недостаточности — в 7 (11,5 %), обострение пиелонефрита — в 6 (9,8 %), послеоперационный свищ — в 4 (6,6 %). Нарушение кислотно-щелочного cоcтояния в виде метаболического ацидоза имело место у 60,7 % больных.

Выводы. Детубулизация кишечника с формированием кишечного резервуара сохраняет нормальную уродинамику в верхних мочевыводящих путях, предупреждает рефлюкс мочи по кишечному тракту, сохраняя удовлетворительной работу желудочно-кишечного тракта и предупреждая развитие клинически выраженного метаболического ацидоза. Декомпенсированный метаболический ацидоз диагностирован в 3,5 % случаев как результат нарушения функции почек.



Ключевые слова: Mainz pouch ІІ, уретероилеосигмостомия, трансректальное отведение мочи, послеоперационные осложнения

7. Оригінальні дослідження

 

Нові методи формування тонкокишкового резервуара

В.М. Мельник

Мета роботи — розробка нових ефективніших способів формування анатомо-функціональних тонкокишкових резервуарних конструкцій.

Матеріали та методи. Розроблені та апробовані в клінічній практиці у 37 хворих нові методи формування анатомо-функціональних тонкокишкових резервуарних конструкцій залежно від об’єму виконаної радикальної операції: колектомії, колектомії низької або наднизької передньої резекції прямої кишки. Особливість зазначених тонкокишкових резервуарних конструкцій полягає у формуванні фіксованих вигинів тонкої кишки за допомогою серозо-м’язових швів, а також фіксованих вигинів і утримуючих клапанів у термінальному відділі клубової кишки, без порушення цілісності її стінки, проксимальніше ілеоректального (анального) анастомозу.

Результати та обговорення. Післяопераційні ускладнення спостерігали у 8 (21,6 %) хворих. Вони не були пов’язані з формуванням розроблених анатомо-функціональних тонкокишкових резервуарних конструкцій. Отримані задовільні результати медичної, соціально-трудової реабілітації і поліпшення якості життя оперованих хворих.

Висновки. Обов’язковим етапом відновної операції після колектомії, колектомії низької або наднизької передньої резекції прямої кишки повинно бути формування анатомо-функціональної тонкокишкової резервуарної конструкції. Анатомофункціональні тонкокишкові резервуарні конструкції, в основі яких лежить створення структур у вигляді фіксованих вигинів тонкої кишки або фіксованих вигинів і утримуючих клапанів, без розтину і зшивання стінки тонкої кишки, забезпечують достатньо ефективну фізіологічну затримку просування вмісту тонкою кишкою та поліпшення процесів всмоктування.



Ключові слова: колектомія, резекція прямої кишки, тонкокишковий резервуар, медична реабілітація, соціально-трудова реабілітація, якість життя

 

Новые методы формирования тонкокишечного резервуара

В.М. Мельник

Цель работы — разработка новых более эффективных способов формирования анатомо-функциональных тонкокишечных резервуарных конструкций.

Материалы и методы. Разработаны и апробированы в клинической практике у 37 больных новые методы формирования анатомо-функциональных тонко-кишечных резервуарных конструкций в зависимости от объема выполненной радикальной операции: колэктомии, колэктомии низкой или предельно низкой передней резекции прямой кишки. Особенность указанных тонкокишечных резервуарных конструкций заключается в формировании фиксированных изгибов тонкой кишки при помощи серозно-мышечных швов, а также фиксированных изгибов и удерживающих клапанов в терминальном отделе подвздошной кишки, без нарушения целостности ее стенки, проксимальнее илеоректального (анального) анастомоза.

Результаты и обсуждение. Послеоперационные осложнения наблюдали у 8 (21,6 %) больных. Они не были связаны с формированием разработанных анатомо-функциональных тонкокишечных резервуарных конструкций. Получены удовлетворительные результаты медицинской, социально-трудовой реабилитации и улучшения качества жизни оперированных больных.

Выводы. Обязательным этапом восстановительной операции после колэктомии, колэктомии низкой или предельно низкой передней резекции прямой кишки должно быть формирование анатомо-функциональной тонкокишечной резервуарной конструкции. Анатомо-функциональные тонкокишечные резервуарные конструкции, в основе которых лежит создание структур в виде фиксированных изгибов тонкой кишки или фиксированных изгибов и удерживающих клапанов, без рассечения и сшивания стенки тонкой кишки, обеспечивают достаточно эффективную физиологическую задержку продвижения содержимого по тонкой кишке и улучшение процессов всасывания.



Ключевые слова: колэктомия, резекция прямой кишки, тонкокишечный резервуар, медицинская реабилитация, социально-трудовая реабилитация, качество жизни

8. Оригінальні дослідження

 

Холедохоцелє

Д.Ю. Кривченя, В.П. Притула, В.В. Яременко

Мета роботи — вивчити особливості клінічного перебігу, інформативність допоміжних методів обстеження та розробити оптимальні підходи до діагностики та лікування дітей з холедохоцелє.

Матеріали та методи. У клініках кафедри дитячої хірургії Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця за 25 років проліковано 73 дітей з кістою холедоха віком від 1,5 місяця до 15 років. Серед них була пацієнтка з дилатацією внутрішньодуоденальної порції загальної жовчної протоки (холедохоцелє) (III тип за класифікацією Alonso-Lej-Todani).

Результати та обговорення. Наведено приклад холедохоцелє у дівчинки чотирьох років, яку госпіталізували зі скаргами на біль у животі та блювання. За даними ультрасонографії з контрастуванням верхніх відділів шлунково-кишкового тракту рідиною (водою), фіброезофагогастродуоденоскопії та черезшкірної черезпечінкової холангіографії діагностовано дилатацію внутрішньодуоденальної порції холедоха — холедохоцелє. Дитині проведено операцію — лапаротомію, холецистектомію, дуоденотомію та цистодуоденостомію за типом папілосфінктеротомії. Перебіг післяопераційного періоду без ускладнень. На 10-ту добу після операції в задовільному стані дитину виписано додому. Пацієнтку оглянуто через 3, 6, 12 і 24 місяці. Скарг немає. Росте і розвивається добре.

Висновки. Ультрасонографія є скринінговим методом діагностики холедохоцелє, що дозволяє запідозрити цю патологію, а черезшкірна черезпечінкова холангіографія — обов’язковим методом, який уточнює характер кістозного утворення. Дуоденотомія з цистодуоденостомією за типом папілосфінктеротомії дає змогу налагодити жовчовідтік, знизити біліарну гіпертензію і є операцією вибору в лікуванні холедохоцелє у дітей.



Ключові слова: кіста холедоха, холедохоцелє, діагностика, лікування, діти

 

Холедохоцеле

Д.Ю. Кривченя, В.П. Притула, В.В. Яременко

Цель работы — изучить особенности клинического течения, информативность вспомогательных методов обследования и разработать оптимальные подходы к диагностике и лечению детей с холедохоцеле.

Материалы и методы. В клиниках кафедры детской хирургии Национального медицинского университета им. А.А. Богомольца за 25 лет пролечено 73 ребенка с кистой холедоха в возрасте от 1,5 месяца до 15 лет. Среди них была пациентка с дилатацией внутридуоденальной порции холедоха (холедохоцеле) ІІІ тип по классификации Alonso-Lej — Todani).

Результаты и обсуждение. Приведен пример холедохоцеле у девочки 4 лет, которая поступила в клинику с жалобами на боли в животе и рвоту. По данным ультрасонографии с контрастированием верхних отделов желудочно-кишечного тракта жидкостью (водой), фиброэзофагогастродуоденоскопии и чрескожной чреспеченочной холангиографии диагностирована дилатация внутридуоденальной порции холедоха — холедохоцеле. Ребенку проведено операцию — лапаротомию, холецистэктомию, дуоденотомию и цистодуоденостомию по типу, папиллосфинктеротомии. Течение послеоперационного периода без осложнений. На 10-е сутки после операции в удовлетворительном состоянии ребенок выписан домой. Пациентка осмотрена через 3, 6, 12 и 24 месяца. Жалоб не предъявляет. Растет и развивается хорошо.

Выводы. Ультрасонография является скриннинговым методом диагностики холедохоцеле, который позволяет заподозрить эту патологию, а чрескожная чреспеченочная холангиография — необходимым методом для уточнения характера кистозного образования. Дуоденотомия с цистодуоденостомией по типу папиллосфинктеротомии позволяет восстановить желчеотток, снизить билиарную гипертензию и является операцией выбора при лечении холедохоцеле у детей.



Ключевые слова: киста холедоха, холедохоцеле, диагностика, лечение, дети

9. Оригінальні дослідження

 

Шляхи оптимізації лікувальної тактики у хворих з жовчнокам’яною хворобою, ускладненою механічною жовтяницею

В.П. Кришень, В.В. Задорожний, О.А. Полюдов, В.Є. Кудрявцева, О.М. Татарчук

Мета роботи — оптимізація хірургічного лікування хворих з обтураційною жовтяницею непухлинного генезу на основі комплексного застосування в клінічній практиці сучасних високоінформативних мало- та неінвазійних методів дослідження.

Матеріали та методи. Проаналізовано й узагальнено результати обстеження і лікування 68 хворих з жовчнокам’яною хворобою (ЖКХ), ускладненою механічною жовтяницею. Чоловіків було 21, жінок — 47. Середній вік становив (59,6 ± 2,4) року. Застосовано наступний діагностичний алгоритм: при надходженні проводилося комплексне УЗД, що доповнювалося допплерівською сонографією; оцінювалися в динаміці показники гомеостазу; за показанням використовували комп’ютерну томографію, ЕРПХГ, черезшкірну черезпечінкову халангіографію. В динаміці досліджували показники імунного статусу.

Результати та обговорення. Проведено аналіз застосування в клінічній практиці комплексу сучасних мало- і неінвазивних методів діагностики та особливостей ведення в до- і післяопераційний періоди хворих з обтураційним холестазом непухлинного генезу. Поліпшити результати лікування пацієнтів з механічною жовтяницею дозволяє використання запропонованого лікувально-діагностичного алгоритму. Його застосування дало можливість у 87 % хворих протягом першої доби після госпіталізації встановити діагноз і перейти до адекватних лікувальних маніпуляцій.

Висновки. Запропонований діагностичний комплекс дозволяє прогнозувати і впливати на перебіг до- і післяопераційного періоду. Допплерівська сонографія — перспективний неінвазивний метод вивчення і оцінки функціонального стану печінки у хворих з механічною жовтяницею. Застосування сучасних мало- і неінвазивних технологій у діагностиці і лікуванні пацієнтів з жовчнокам’яною хворобою, ускладненою обтурацією жовчовивідних шляхів, сприяє поліпшенню безпосередніх результатів лікування цієї групи хворих.



Ключові слова: обтураційний холестаз, жовчнокам’яна хвороба, інтерлейкіни

 

Пути оптимизации лечебной тактики у больных с желчнокаменной болезнью, осложненной механической желтухой

В.П. Крышень, В.В. Задорожный, А.А. Полюдов, В.Е. Кудрявцева, О.М. Татарчук

Цель работы — оптимизация хирургического лечения больных с обтурационной желтухой неопухолевого генеза на основе комплексного применения в клинической практике современных высокоинформативных мало- и неинвазивных методов исследования.

Материалы и методы. Проанализированы и обобщены результаты обследования и лечения 68 больных с желчнокаменной болезнью, осложненной механической желтухой. Мужчин было 21, женщин — 47. Средний возраст составил (59,6 ± 2,4) год. Применен следующий диагностический алгоритм: при поступлении проводилось комплексное УЗИ, дополнявшееся допплеровской сонографией; оценивались в динамике показатели гомеостаза; по показаниям использовали компьютерную томографию (КТ), ЭРПХГ, чреcкожная чреспеченочная халангиография. В динамике исследовали показатели иммунного статуса.

Результаты и обсуждение. Проведен анализ применения в клинической практике комплекса современных мало- и неинвазивных методов диагностики и особенностей ведения в до- и послеоперационный периоды больных с обтурационным холестазом неопухолевого генеза. Улучшить результаты лечения пациентов с механической желтухой позволяет использование предложенного лечебно-диагностического алгоритма. Его применение дало возможность у 87 % больных в течение первых суток после поступления в клинику установить диагноз и перейти к адекватным лечебным манипуляциям.

Выводы. Предложенный диагностический комплекс позволяет прогнозировать и влиять на течение до- и послеоперационного периода. Допплеровская сонография — перспективный неинвазивный метод изучения и оценки функционального состояния печени у больных с механической желтухой. Применение современных мало- и неинвазивных технологий в диагностике и лечении пациентов с желчнокаменной болезнью, осложненной обтурацией желчевыводящих путей, способствует улучшению непосредственных результатов лечения этой группы больных.



Ключевые слова: обтурационный холестаз, желчнокаменная болезнь, интерлейкины

10. Оригінальні дослідження

 

Гемороїдектомія зі шкірною анопластикою

В.І. Мамчич, Р.К. Палієнко, В.С. Андрієць, В.Ю. Пироговський, М.О. Йосипенко, С.В. Перепелиця

Мета роботи — модифікувати існуючі методи гемороїдектомії для зменшення кількості ранніх та пізніх післяопераційних ускладнень і рецидивів.

Матеріали та методи. В основу роботи покладено аналіз результатів лікування 180 пацієнтів з хронічним гемороєм у період з 1998 по 2006 рік. Основній групі цих хворих (60 осіб) виконано циркулярну гемороїдектомію зі шкірною анопластикою в нашій модифікації. До І контрольної групи ввійшли 75 пацієнтів, яким виконано гемороїдектомію за Milligan — Morgan, ІІ — 45 хворих, яким виконано гемороїдектомію за Уайтхедом.

Результати та обговорення. Ранні та пізні післяопераційні ускладнення однаково часто траплялися в основній і І контрольній групах. У ІІ контрольній групі кількість ускладнень була в 1,5—3 рази більшою порівняно з основною і І контрольною групами. Больовий синдром у ІІ групі був на 1,5 бала сильнішим, ніж в основній. Через рік після втручання при об’єктивному обстеженні в І контрольній групі в 6,67 % пацієнтів виявлено гіперплазію гемороїдальної тканини в ділянці внутрішнього геморою, тоді як в основній та ІІ контрольній групах вона була відсутня.

Висновки. При хронічному геморої ІІІ—ІV ст. виконання гемороїдектомії зі шкірною анопластикою порівняно з операцією Milligan — Morgan призводить до вищої радикальності оперативного втручання, а порівняно з операцією Whitehead до зменшення середнього терміну непрацездатності на 24,13 %, достовірного зменшення вираженості больового синдрому на 1,5 бала та зниження частоти пізніх післяопераційних ускладнень. У хворих з хронічним гемороєм ІІІ—ІV ст. після запропонованого нами методу гемороїдектомії показники якості життя були в 2—4 рази вищими, ніж у пацієнтів після гемороїдектомії за Whitehead.



Ключові слова: геморой, гемороїдектомія, алопластика

 

Геморроидэктомия с кожной анопластикой

В.И. Мамчич, Р.К. Палиенко, В.С. Андриец, В.Ю. Пироговский, М.А. Йосипенко, С.В. Перепелиця

Цель работы — модифицировать существующие методы геморроидэктомии для уменьшения количества ранних и поздних послеоперационных осложнений и рецидивов.

Материалы и методы. В основу работы положен анализ результатов лечения 180 пациентов с хроническим геморроем в период с 1998 по 2006 год. Основной группе этих больных (60 человек) выполнено циркулярную геморроидэктомию с кожной анопластикой в нашей модификации. В І контрольную группу вошли 75 пациентов, которым было выполнено геморроидэктомию по Milligan — Morgan, во ІІ — 45 больных, которым было выполнено геморроидэктомию по Whitehead.

Результаты и обсуждения. Ранние и поздние послеоперационные осложнения одинаково часто встречались в основной и І контрольной группах. Во ІІ контрольной группе количество осложнений было в 1,5—3 раза большим по сравнению с основной и І контрольной группами. Болевой синдром во ІІ группе был на 1,5 балла более сильным, чем в основной. Через год после вмешательства при объективном обследовании в І контрольной группе у 6,67 % пациентов выявлена гиперплазия геморроидальной ткани в области внутреннего геморроя, тогда как в основной и ІІ контрольной группах она отсутствовала.

Выводы. При хроническом геморрое ІІІ—IV ст. выполнение геморроидэктомии с кожной анопластикой по сравнению с операцией Milligan — Morgan приводит к более высокой радикальности оперативного вмешательства, а по сравнению с операцией Whitehead — к уменьшению среднего срока нетрудоспособности на 24,13 %, достоверному уменьшению выраженности болевого синдрома на 1,5 балла и снижению частоты поздних послеоперационных осложнений. У больных с хроническим геморроем ІІІ—IV ст. после предложенного нами метода геморроидэктомии показатели качества жизни были в 2—4 раза выше, чем у пациентов после геморроидэктомии по Whitehead.



Ключевые слова: геморрой, геморроидэктомия, анопластика

11. Оригінальні дослідження

 

Діагностика і лікування внутрішньоплевральних ускладнень при тяжкій закритій травмі грудей

Я.Г. Колкін, В.В. Хацько, Д.В. Вегнер, В.В. Решетов, І.В. Алтин

Мета роботи — оптимізація методів діагностики та лікування внутрішньоплевральних ускладнень при тяжкій закритій травмі грудей.

Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз лікування 1472 пацієнтів із закритою травмою грудної клітки, які перебували на лікуванні в клініці факультетської хірургії їм. К.Т. Овнатаняна Донецького медичного університету в період з 2000 до 2003 року. 638 (43,4 %) осіб мали побутові травми, у 473 (32,1 %) — унаслідок дорожньо-транспортних пригод у 361 (24,5 %) — виробничі.

Результати та обговорення. Внутрішньоплевральні ускладнення, зумовлені відламками пошкодженого кісткового каркаса грудей, виявлені рентгенологічно у 1207 (82 %) пацієнтів. У 265 (18 %) потерпілих ці ускладнення не супроводжувалися видимим пошкодженням ребер або грудини. Гемопневмоторакс виявлено у 854 (58 %) хворих, пневмоторакс — у 471 (32 %), гемоторакс — у 147 (10 %). У 75 (5 %) пацієнтів підозра на наявність або відсутність гемотораксу потребувала застосування додаткових методів дослідження (сонографії тощо). З метою декомпресії 1397 (95 %) хворим було виконано дренування плевральної порожнини за Бюлау. У разі неефективності дренування, кровотечі або ознаках нагноєння, виконувалася торакотомія з метою видалення гемотораксу і виконання супутніх завдань (зупинка кровотечі, санація плевральної порожнини тощо). Відкладені оперативні втручання (видалення згустків крові або декортикація легені за Делором) з приводу гемотораксу, що згорнувся, виконані у 13 пацієнтів. Летальність становила 2,3 %.

Висновки. Чинник часу в наданні спеціалізованої допомоги пацієнтам з тяжкою торакотравмою може виявитися вирішальним. Перед комплексним обстеженням або майбутньою інтубацією хворого, потрібно вирішити питання щодо необхідності термінової декомпресії плевральної порожнини шляхом її дренування. Хірургічне втручання, що забезпечує своєчасну і надійну ліквідацію внутрішньоплевральних ускладнень, багато в чому сприяє одужанню пацієнта і відновленню його працездатності.



Ключові слова: закрита травма грудей, внутрішньоплевральні ускладнення

 

Диагностика и лечение внутриплевральных осложнений при тяжелой закрытой травме груди

Я.Г. Колкин, В.В. Хацко, Д.В. Вегнер, В.В. Решетов, И.В. Алтын

Цель работы — оптимизация методов диагностики и лечения внутриплевральных осложнений при тяжелой закрытой травме груди.

Материалы и методы. Проведен ретроспективный анализ лечения 1472 пациентов с закрытой травмой грудной клетки, находившихся на лечении в клинике факультетской хирургии им. К.Т. Овнатаняна Донецкого медицинского университета за период с 2000 по 2003 год. У 638 (43,4 %) человек были травмы, полученные в быту у 473 (32,1 %), в результате дорожно-транспортных происшествий у 361 (24,5 %) производственные.

Результаты и обсуждение. Внутриплевральные осложнения, обусловленные отломками поврежденного костного каркаса груди, выявлены рентгенологически у 1207 (82 %) пациентов. У 265 (18 %) пострадавших эти осложнения не сопровождались каким-либо видимым повреждением ребер или грудины. Гемопневмоторакс обнаружен у 854 (58 %) больных, пневмоторакс — у 471 (32 %), гемоторакс — у 147 (10 %). У 75 (5 %) пациентов подозрение на наличие или отсутствие гемоторакса потребовало применения дополнительных методов исследования (сонографии и т. д.). С целью декомпрессии 1397 (95 %) больным было выполнено дренирование плевральной полости по Бюлау. При неэффективности дренирования, кровотечении или признаках нагноения выполнялась торакотомия с целью удаления гемоторакса и решения сопутствующих задач (остановка кровотечения, санация плевральной полости и т. д.). Отсроченные оперативные вмешательства (удаление сгустков крови или декортикация легкого по Делорму) по поводу свернувшегося гемоторакса выполнены у 13 пациентов. Летальность составила 2,3 %.

Выводы. Фактор времени в оказании специализированной помощи пациентам с тяжелой торакотравмой может оказаться решающим. Перед комплексным обследованием или предстоящей интубацией больного должен быть решен вопрос о необходимости срочной декомпрессии плевральной полости путем ее дренирования. Хирургическое вмешательство, обеспечивающее своевременную и надежную ликвидацию внутриплевральных осложнений, во многом способствует выздоровлению пациента и восстановлению его трудоспособности.



Ключевые слова: закрытая травма груди, внутриплевральные осложнения

12. Оригінальні дослідження

 

Ефективність октреотиду в лікуванні гострого панкреатиту

В.Г. Мішалов, Л.Ю. Маркулан, А.О. Бурка, І.І. Теслюк

Мета роботи — оцінити ефективність октреотиду у лікуванні гострого панкреатиту (ГП) різної тяжкості залежно від терміну (до 24 годин і після) початку комплексного лікування.

Матеріали та методи. На базі Центральної міської клінічної лікарні м. Києва обстежено і проліковано 328 хворих з ГП: 153 (46,6 %) чоловіків і 175 (53,4 %) жінок віком від 24 до 63 років, у середньому (44,7 ± 11,1) року. Легкий ГП діагностовано у 168 пацієнтів, тяжкий — у 160. У термін до 24 годин від початку ГП госпіталізовано і розпочато лікування 94 (28,7 %) хворих, після 24 годин — 234 (71,3 %). Пацієнти основної групи (166 осіб), крім стандартного лікування ГП, отримували октреотид у дозі 0,1 мг тричі на добу підшкірно протягом 4—7 діб, у середньому (5,2 ± 0,3) доби; хворі контрольної групи (162 особи) — стандартне лікування. В групах порівнювали такі показники: строк усунення больового синдрому, частота гнійних ускладнень та оперативних втручань, загальна летальність, кількість ліжко-днів.

Результати та обговорення. При лікуванні хворих з легким ГП із застосуванням октреотиду в перші 24 години від початку захворювання достовірно скорочується строк усунення больового синдрому (до (2,9 ± 0,4) проти (4,9 ± 0,5) доби у пацієнтів, які отримували препарат після 24 годин від початку ГП), але середній строк стаціонарного лікування не зменшується. У хворих з тяжким ГП при ранньому початку лікування (в перші 24 години) виявлено достовірне зменшення частоти гнійних ускладнень порівняно з пацієнтами із затримкою лікування понад 24 години як в основній, так і в контрольних групах (р < 0,05). Цей показник істотно не відрізнявся між групами (p > 0,05) у відповідні строки. Виявлено достовірне зменшення летальності серед хворих основної групи при ранньому лікуванні тяжкого ГП порівняно з пацієнтами, яким лікування розпочато після 24 годин з моменту його виникнення: до 12,5 % проти 22,3 %, а також відносно відповідної категорії хворих контрольної групи, в якій летальність становила 20,6 % (р < 0,05). Рівень летальності не змінювався при застосуванні октреотиду, якщо лікування починали після 24 годин від початку ГП. Застосування октреотиду в перші 24 години зменшувало частоту оперативних втручань до 18,7 % порівняно з хворими з добовою затримкою лікування (28,3 %) (р < 0,05). Цей показник був також меншим за відповідний у контрольній групі (24,1 %), однак розбіжності не достовірні. Не виявлено достовірної різниці між групами щодо кількості ліжко-днів і тривалості перебування у відділенні реанімації.

Висновки. Призначення октреотиду в комплексі лікування тяжкого ГП у першу добу захворювання дає змогу достовірно зменшити летальність з 20,6 до 12,5 %. Призначення октреотиду в комплексі лікування тяжкого ГП після 24 годин від початку захворювання не сприяє зменшенню летальності, частоти гнійних ускладнень, оперативних втручань, кількості ліжко-днів.



Ключові слова: гострий панкреатит, лікування, октреотид

 

Эффективность октреотида в лечении острого панкреатита

В.Г. Мишалов, Л.Ю. Маркулан, А.А. Бурка, И.И. Теслюк

Цель работы — оценить эффективность октреотида в лечении острого панкреатита (ОП) разной тяжести в зависимости от срока (до 24 часов и после) начала комплексного лечения.

Материалы и методы. На базе Центральной городской клинической больницы г. Киева обследованы и пролечены 328 больных с ОП: 153 (46,6 %) мужчин и 175 (53,4 %) женщин, в возрасте от 24 до 63 лет, в среднем (44,7 ± 11,1) года. Легкий ОП был у 168 пациентов, тяжелый — у 160. До 24 часов от начала ОП госпитализировано и начато лечение 94 (28,7 %) больных, после 24 часов — 234 (71,3 %). Пациенты основной группы (166 человек), кроме стандартного лечения ОП, получали октреотид в дозе 0,1 мг трижды в сутки подкожно в течение 4—7 суток, в среднем (5,2 ± 0,3) суток; больные контрольной группы (162) — стандартное лечение. В группах сравнивались такие показатели: срок устранения болевого синдрома, гнойных осложнений, частота оперативных вмешательств, общая летальность, количество койко-дней.

Результаты и обсуждение. При лечении больных с легким ОП с применением октреотида в первые 24 часа от начала заболевания достоверно сокращается срок устранения болевого синдрома (до (2,9 ± 0,4) суток против (4,9 ± 0,5) суток у пациентов, которые получали препарат после 24 часов от начала ОП), но средний срок стационарного лечения не сокращается. У больных с тяжелым ОП при раннем начале лечения (в первые 24 часа) обнаружено достоверное уменьшение частоты гнойных осложнений по сравнению с пациентами с задержкой лечения на 24 часа как в основной, так и в контрольных группах (р < 0,05), тогда как в соответствующие сроки этот показатель не отличался существенно между основной и контрольной группами (p > 0,05). Обнаружено достоверное уменьшение летальности среди больных основной группы при раннем начале лечения тяжелого ОП по сравнению с пациентами, которым лечение назначено спустя сутки после его возникновения (до 12,5 против 22,3 %), а также относительно больных контрольной группы, в которой летальность составила 20,6 % (р < 0,05). В то же время, уровень летальности не изменялся при применении октреотида, если лечение начиналось после 24 часов от начала ОП. Применение препарата в первые 24 часа уменьшало частоту оперативных вмешательств до 18,7 против 28,3 % по сравнению с больными с суточной задержкой лечения (р < 0,05). Этот показатель также был меньше соответствующего в контрольной группе (24,1 %), однако различия не достоверны. Не найдено достоверных различий между анализируемыми группами относительно количества койко-дней и срока пребывания в отделении реанимации.

Выводы. Назначение октреотида в комплексном лечении тяжелого ОП в первые сутки заболевания обеспечивает достоверное уменьшение летальности — с 20,6 до 12,5 %, а назначение после 24 часов от начала заболевания не приводит к уменьшению уровня летальности, частоты гнойных осложнений, оперативных вмешательств, количества койко-дней.



Ключевые слова: острый панкреатит, лечение, октреотид

13. Огляди

 

Міфи панкреатології: соматостатин і октреотид при гострому панкреатиті

О.Є. Бобров, М.А. Мендель

Проведено аналіз сучасного стану питання застосування соматостатину та його синтетичного аналога — октреотиду при гострому панкреатиті. Ні патогенетично, ні за результатами клінічних досліджень не виявлено позитивного впливу цих препаратів на результати лікування хворих з гострим некротичним панкреатитом, отже, застосування їх при зазначеній патології не обгрунтоване.



Ключові слова: гострий некротичний панкреатит, соматостатин, октреотид

 

Мифы панкреатологии: соматостатин и октреотид при остром панкреатите

О.Е. Бобров, Н.А. Мендель

Проведен анализ современного состояния вопроса применения соматостатина и его синтетического аналога – октреотида при остром панкреатите. Ни патогенетически, ни по результатам клинических испытаний не выявлено положительного влияния этих препаратов на результаты лечения больных с острым некротическим панкреатитом, следовательно, применение их при указанной патологии не обосновано.



Ключевые слова: острый некротический панкреатит, соматостатин, октреотид

14. Огляди

 

Хронічне захворювання вен (патогенез захворювання)

Дж.Дж. Берган, Г.В. Шмiд-Шонбайн, Ф.Д. Колрiдж Смiт, А.Н. Нiколаїдес, М.Р. Боїссо, Б. Еклоф

Проаналізовано сучасні знання щодо патогенезу хронічного захворювання вен (ХЗВ). Розкрито механізми структурних змін, які виникають у венозній стінці і клапанах вен при розвитку венозної гіпертензії в нижніх кінцівках. Дано оцінку імуноцитохімічних і ультраструктурних процесів, що ініціюють і підтримують запальні реакції при ХЗВ. Глибше розуміння клітинних і молекулярних механізмів патогенезу ХЗВ дозволить проводити диференційоване лікування, знизити ризик виникнення ускладнень, що погіршують якість життя пацієнтів і потребують лікування, яке дорого коштує.



Ключові слова: хронічне захворювання вен, венозна гіпертензія, запальні реакції, структурні зміни

 

Хроническое заболевание вен (патогенез заболевания)

Дж.Дж. Берган, Г.В. Шмид-Шонбайн, Ф.Д. Колридж Смит, А.Н. Николаидес, М.Р. Боиссо, Б. Эклоф

Проанализированы современные знания о патогенезе хронического заболевания вен (ХЗВ). Раскрыты механизмы структурных изменений, возникающих в венозной стенке и клапанах вен при развитии венозной гипертензии в нижних конечностях. Дана оценка иммуноцитохимических и ультраструктурных процессов, инициирующих и поддерживающих воспалительные реакции при ХЗВ. Более глубокое понимание клеточных и молекулярных механизмов патогенеза ХЗВ позволит проводить дифференцированное лечение, снизить риск возникновения осложнений, ухудшающих качество жизни пациентов и требующих дорогостоящего лечения.



Ключевые слова: хроническое заболевание вен, венозная гипертензия, воспалительные реакции, структурные изменения

15. Огляди

 

Еволюція хірургічного лікування косметичних дефектів молочних залоз

В.Г. Мішалов, В.В. Храпач, О.В. Балабан, Р.В. Гонза

Наведено історію хірургічного лікування косметичних дефектів молочних залоз, аналіз сучасних даних, традиційні способи їх хірургічного лікування, зазначено переваги і недоліки оперативних втручань у пацієнток з косметичним дефектом молочних залоз.



Ключові слова: молочна залоза, косметичний дефект, мамопластика, ендопротезування, мастопексія

 

Эволюция хирургического лечения косметических дефектов молочных желез

В.Г. Мишалов, В.В. Храпач, О.В. Балабан, Р.В. Гонза

Приведена история хирургического лечения косметических дефектов молочных желез, анализ современных данных относительно их лечения, традиционные способы их хирургического лечения, отмечены преимущества и недостатки оперативных вмешательств у пациенток с косметическим дефектом молочных желез.



Ключевые слова: молочная железа, косметический дефект, маммопластика, эндопротезирование, мастопексия


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»