Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№4(20) // 2006

 

Обкладинка

 

1. Оригінальні дослідження

 

Застосування низькомолекулярних гепаринів для профілактики післяопераційних тромбозів в артеріальній хірургії

В.Г. Мішалов, Н.Ю. Літвінова, В.А. Черняк, А.І. Собко

Мета роботи — з'ясувати переваги використання низькомолекулярних гепаринів (НМГ) для профілактики ранніх післяопераційних тромбозів після операцій на різних артеріальних сегментах.

Матеріали та методи. За період з 1990 до 2006 року у відділенні серцево-судинної хірургії Центральної клінічної лікарні м. Києва було виконано 2680 операцій на різних артеріальних сегментах. У кожному випадку після операції призначався еноксапарин («Клексан», виробництва «Sanofi - Aventis», Франція) упродовж 3—5 днів у стандартній дозі 80 мг/добу з подальшим переходом на непрямі антикоагулянти за схемою.

Результати та обговорення. Аналіз прохідності реконструйованих судин на 1-й і 30-й день після операції свідчить про добрий результат застосування еноксапарину в ранній післяопераційний період. Кількість тромботичних і геморагічних післяопераційних ускладнень після використання цього препарату порівняно незначна.

Висновки. Еноксапарин — безпечний і зручний у застосуванні препарат, що адекватно запобігає раннім тромботичним оклюзіям при хірургії периферичних судин у 95 % випадків. Відсоток геморагічних і тромботичних ускладнень після використання еноксапарину незначний (до 0,5 %), що підтверджує безпечність застосування препарату. Можна рекомендувати використання НМГ при всіх показаннях, при яких потрібне застосування гепарину.



Ключові слова: артеріальний тромбоз, реконструктивні операції, низькомолекулярні гепарини

 

Применение низкомолекулярных гепаринов для профилактики послеоперационных тромбозов в артериальной хирургии

В.Г. Мишалов, Н.Ю. Литвинова, В.А. Черняк, А.И. Сопко

Цель работы — выяснить преимущества использования низкомолекулярных гепаринов (НМГ) для профилактики ранних послеоперационных тромбозов после операций на различных артериальных сегментах.

Материалы и методы. За период с 1990 по 2006 год в отделении сердечно-сосудистой хирургии Центральной клинической больницы г. Киева было выполнено 2680 операций на различных артериальных сегментах. В каждом случае после операции назначался эноксапарин («Клексан», производства «Sanofi Aventis», Франция) в течение 3—5 дней в стандартной дозировке 80 мг/сут с последующим переходом на непрямые антикоагулянты по схеме.

Результаты и обсуждение. Анализ проходимости реконструированных сосудов на 1-й и 30-й день после операции свидетельствует о хорошем результате применения эноксапарина в ранний послеоперационный период. Количество тромботических и геморрагических послеоперационных осложнений после использования данного препарата сравнительно небольшое.

Выводы. Эноксапарин — безопасный и удобный в применении препарат, адекватно предотвращающий ранние тромботические окклюзии при хирургии периферических сосудов в 95 % случаев. Процент геморрагических и тромботических осложнений после эноксапарина очень невысок (до 0,5 %), что подтверждает безопасность применения препарата. Можно рекомендовать использование НМГ при всех показаниях, при которых требуется применение гепарина.



Ключевые слова: артериальный тромбоз, реконструктивные операции, низкомолекулярные гепарины

2. Оригінальні дослідження

 

Питання хірургічної тактики при ускладненому колоректальному раку

Б.А. Сотніченко, М.О. Дмитрієв, В.І. Макаров, О.М. Дмитрієв, С.В. Макєєв

Мета роботи — аналіз результатів хірургічного лікування ускладненого колоректального раку і розробка найраціональнішої хірургічної тактики при його ускладненнях.

Матеріали та методи. Було проаналізовано дані 137 хворих з ускладненим колоректальним раком, яких доправили у відділення невідкладної хірургії міської клінічної лікарні № 2 м. Владивостока за останніх 5 років. Вік пацієнтів від 33 до 89 років. Особи похилого і старечого віку становили більшість — 71,0 %. Рак ободової кишки діагностовано у 123 (98,78 %) хворих, прямої — у 14 (1,22 %).

Результати та обговорення. Із 137 хворих з ускладненим колоректальним раком оперативне втручання виконане у 119 (86,8 %). 18(13,2 %) пацієнтів не оперовано, з них у 5 смерть від серцево-судинної недостатності на тлі тяжкого ендотоксикозу настала протягом найближчих годин після госпіталізації. Проведене консервативне лікування було ефективним у 13 хворих, 6 з яких не оперовані через відмову, інші — у зв'язку з розповсюдженістю онкологічного процесу, наявністю метастазів і тяжких фонових захворювань. Із 119 оперованих пацієнтів екстрені оперативні втручання проведені 91 (76,47 %) хворому, відстрочені — 28 (23,53 %). Загальна летальність при всіх ускладненнях колоректального раку становила 21,17 %. Після екстрених оперативних втручань померли 24 (27,4 %) хворих, після відстрочених операцій — 1 (3,5 %).

Висновки. Радикальні й умовнорадикальні операції не збільшують летальності, дають кращі найближчі і віддалені результати. Після 68 (57 %) умовнорадикальних і радикальних операцій померло 13 (19,1 %) хворих, після паліативних втручань 11 (21,57 %). Показаннями до відстрочених оперативних втручань є обтураційна непрохідність, що її було вирішено консервативними заходами, зупинена кровотеча та запальні інфільтрати пухлинного походження.



Ключові слова: колоректальний рак, ускладнення, хірургічна тактика

 

Вопросы хирургической тактики при осложненном колоректальном раке

Б.А. Сотниченко, М.О. Дмитриев, В.И. Макаров, О.Н. Дмитриев, С.В. Макеев

Цель работы — анализ результатов хирургического лечения осложненного колоректального рака и разработка наиболее рациональной хирургической тактики при его осложнениях.

Материалы и методы. Были проанализированы данные о 137 больных с осложненным колоректальным раком, поступивших в отделение неотложной хирургии городской клинической больницы № 2 г. Владивостока за последние 5 лет. Возраст пациентов — от 33 до 89 лет. Лица пожилого и старческого возраста составили большинство — 71,0 %. Рак ободочной кишки диагностирован у 123 (98,78 %) больных, прямой — у 14 (1,22 %).

Результаты и обсуждение. Из 137 больных с осложненным колоректальным раком оперативному вмешательству подвергнуты 119 (86,8 %). 18 (13,2 %) пациентов не оперированы, из них у 5 смерть от сердечно-сосудистой недостаточности на фоне тяжелого эндотоксикоза наступила в течение ближайших часов после поступления. Проведенное консервативное лечение оказалось эффективным у 13 больных, 6 из них не оперированы в связи с отказом, остальные — из-за обширности распространения онкологического процесса, наличия отдаленных метастазов и тяжелых фоновых заболеваний. Из 119 оперированных пациентов экстренные оперативные вмешательства произведены 91 (76,47 %) больному, отсроченные — 28 (23,53 %). Общая летальность при всех осложнениях колоректального рака составила 21, 17 %. После экстренных оперативных вмешательств умерли 24 (27,4 %) больных, после отсроченных операций — 1 (3,5 %).

Выводы. Радикальные и условнорадикальные операции не увеличивают летальности, дают лучшие ближайшие и отдаленные результаты. После 68 (57 %) условнорадикальных и радикальных операций умерли 13 (19,1 %) больных, после паллиативных вмешательств — 11 (21,57 %). Показанием к отсроченным оперативным вмешательствам является обтурационная непроходимость, разрешившаяся консервативными мероприятиями, остановившееся кровотечение и воспалительные инфильтраты опухолевой природы.



Ключевые слова: колоректальный рак, осложнения, хирургическая тактика

3. Оригінальні дослідження

 

Функціональні результати та якість життя хворих після пластичного відновлення прямої кишки, видаленої з приводу раку

О.Г. Зінчук, В.О. Чорний, В.О. Кікоть, Я.А. Суднік, М.І. Карабан, В.В. Вірун, А.А. Приймак

Мета роботи — поліпшення якості життя хворих після черевно-промежинної екстирпації (ЧПЕ) з приводу раку прямої кишки (РПК) шляхом виконання пластичного заміщення прямої кишки (ПК).

Матеріали та методи. Наведено досвід лікування 24 хворих (13 чоловіків та 11 жінок) на рак нижньоампулярного відділу ПК з пластичним відновленням ПК у клініці Інституту онкології АМН України та проктологічному відділенні Волинської обласної клінічної лікарні з лютого 1995 р. до січня 2004 р. 17 (70,83 %) пацієнтів були віком понад 50 років, 7 (29,17 %) — понад 60 років. Розроблено спосіб оперативного лікування РПК, що включає ЧПЕ ПК, пластику промежини та формування циркулярної серозно-м’язової манжетки в ділянці промежинної колостоми. Проаналізовано дворічну виживаність, функціональні результати та якість життя хворих після оперативного втручання за розробленою методикою. Отримані дані порівнювали з результатами лікування 34 пацієнтів з раком нижньоампулярного відділу ПК, яким було проведено черевно-анальну резекцію (ЧАР) з демукозацією анальнового каналу.

Результати та обговорення. Дворічні результати виживання після ЧПЕ з пластичним заміщенням ПК проаналізовано у 22 радикально прооперованих пацієнтів. Померли 5 (22,72 %) хворих з ІІ і ІІІ стадіями раку (рT4N0M0 — 2, pT3N1M0 — 3) через 12—24 місяці після проведеної операції. Причиною смерті було прогресування захворювання з виникненням віддалених метастазів. Місцевих рецидивів не виявлено. У пацієнтів з пластичним відновленням ПК спостерігається активне скорочення «неосфінктера». Через 12—24 місяці після пластичного заміщення ПК формується ампула в низведеній кишці, що свідчить про ефективність розробленого оперативного втручання. Всі хворі задоволені якістю життя. Дефекація, як правило, відбувається після очисної клізми з періодичністю 1 раз на 1—2 доби.

Висновки. Розроблений спосіб оперативного лікування раку прямої кишки забезпечує хворим задовільну якість життя. Функціональні результати та якість життя пацієнтів після черевно-промежинної екстирпації з пластичним заміщенням прямої кишки з часом поліпшуються і відповідають результатам після черевно-анальної резекції з демукозацією анального каналу.



Ключові слова: рак прямої кишки, спосіб відновлення замикаючої функції при промежинній колостомі, результати, якість життя

 

Функциональные результаты и качество жизни больных после пластического восстановления прямой кишки, удаленной по поводу рака

А.Г. Зинчук, В.А. Чорный, В.О. Кикоть, Я.А. Судник, Н.И. Карабан, В.В. Вирун, А.А. Прыймак

Цель работы — улучшить качество жизни больных после брюшно-промежностной экстирпации (БПЭ) по поводу рака прямой кишки (РПК) путем выполнения пластического замещения прямой кишки (ПК).

Материалы и методы. Приведен опыт лечения 24 больных (13 мужчин и 11 женщин) раком нижнеампулярного отдела ПК с пластическим восстановлением ПК в клинике Института онкологии АМН Украины и проктологическом отделении Волынской областной клинической больницы с февраля 1995 г. по январь 2004 г. 17 (70,83 %) пациентов, были в возрасте более 50 лет 7 (29,17 %) — более 60 лет. Разработан способ оперативного лечения РПК, включающий БПЭ ПК, пластику промежности и формирование циркулярной серозно-мышечной манжетки в области промежностной колостомы. Проанализирована двухлетняя выживаемость, функциональные результаты и качество жизни больных после выполнения оперативного вмешательства по разработанной методике. Полученные данные сравнивались с результатами лечения 34 больных с раком нижнеампулярного отдела ПК после выполнения брюшно-анальной резекции (БАР) с демукозацией анального канала.

Результаты и обсуждение. Двухлетняя выживаемость после БПЭ с пластическим замещением ПК проанализирована у 22 радикально прооперированных пациентов. Умерли 5 (22,72 %) больных с ІІ и ІІІ стадиями рака (рT4N0M0 — 2, pT3N1M0 — 3) через 12—24 месяца после проведенной операции. Причиной смерти было прогрессирование заболевания с возникновением отдаленных метастазов. Местных рецидивов не выявлено. У пациентов с пластическим восстановлением прямой кишки наблюдается активное сокращение «неосфинктера». Через 12—24 месяца после пластического замещения ПК формируется ампула в низведенной кишке, что свидетельствует об эффективности разработанного оперативного вмешательства. Все больные удовлетворены качеством жизни. Дефекация, как правило, осуществляется после очистительной клизмы с периодичностью 1 раз в 1—2 дня.

Выводы. Разработанный способ оперативного лечения рака прямой кишки обеспечивает больным удовлетворительное качество жизни. Функциональные результаты и качество жизни пациентов после брюшно-промежностной экстирпации с пластическим замещением прямой кишки улучшаются со временем и соответствуют результатам после брюшно-анальной резекции с демукозацией анального канала.



Ключевые слова: рак прямой кишки, способ восстановления замыкающей функции при промежностной колостоме, результаты, качество жизни

4. Оригінальні дослідження

 

Назоінтестинальне дренування привідної петлі в лікуванні гострої кишкової непрохідності

В.М. Короткий, А.І. Мойсеєнко, С.В. Кушнірук, Л.О. Новоженіна, Р.А. Сидоренко

Мета роботи — вивчення ефективності використання декомпресії привідної петлі тонкої кишки з допомогою назоінтестинального декомпресійного зонда для консервативного лікування та передопераційної підготовки хворих зі спайковою гострою кишковою непрохідністю (ГКН).

Матеріали та методи. Досліджено 89 хворих, госпіталізованих в ургентному порядку з приводу спайкової ГКН. З метою оцінки ефективності консервативного лікування ГКН залежно від рівня декомпресії пацієнти були розподілені на дві статистично однорідні групи. Контрольна група складалася із 47 хворих, яким декомпресію виконано з допомогою назогастрального зонда. До складу основної групи ввійшли 42 хворих, яким декомпресія привідної петлі під час консервативної терапії виконували з допомогою розробленого в клініці зонда для антеградної декомпресії шлунково-кишкового тракту. Ефективність консервативної терапії оцінювали на основі контрольного УЗД. В сумнівних випадках у хворих основної групи виконували зондову ентерографію, контрольной — пасаж сульфату барію.

Результати та обговорення. Проведення назоінтестинального зонда на різну відстань за зв'язку Трейця виконано у 39 (92,8 %) хворих основної групи. Відновлення пасажу кишкового вмісту внаслідок консервативної терапії досягнуто у 33 (78 %) пацієнтів основної групи та у 27 (57,4 %) — контрольної.

Висновки. Ефективність консервативної терапії ГКН залежить від рівня та адекватності виконання доопераційної декомпресії привідної петлі. Застосування назоінтестинальної декомпресії під час консервативної терапії дало змогу зменшити на 26,4 % кількість ургентних оперативних втручань з приводу гострої кишкової непрохідності (p < 0, 05).



Ключові слова: гостра кишкова непрохідність, декомпресія кишечнику, назоінтестинальний зонд

 

Назоинтестинальное дренирование приводящей петли в лечении острой кишечной непроходимости

В.Н. Короткий, А.И. Мойсеенко, С.В. Кушнирук, Л.А. Новоженина, Р.А. Сидоренко

Цель работы — изучение эффективности использования декомпрессии приводящей петли тонкой кишки с помощью назоинтестинального декомпрессионного зонда для консервативного лечения и дооперационной подготовки больных со спаечной острой кишечной непроходимостью (ОКН).

Материалы и методы. Исследованы 89 больных, госпитализированных в ургентном порядке по поводу спаечной ОКН. С целью оценки эффективности консервативного лечения ОКН в зависимости от уровня декомпрессии пациенты были расределены на две статистически однородные группы. Контрольную группу составили 47 больных, которым декомпрессия выполнена с помощью назогастрального зонда. В состав основной группы вошли 42 больных, которым декомпрессию приводящей петли в ходе консервативной терапии выполняли с помощью разработанного в клинике зонда для антеградной декомпрессии желудочно-кишечного тракта. Эффективность консервативного лечения оценивали на основании контрольного УЗИ. В сомнительных случаях у больных основной группы выполняли зондовую энтерографию, контрольной — пассаж сульфата бария.

Результаты и обсуждение. Проведение назоинтестинального зонда на разное расстояние за связку Трейца выполнено у 39 (92,8 %) больных основной группы. Восстановление пассажа кишечного содержимого в результате консервативного лечения достигнуто у 33 (78 %) пациентов основной группы и у 27 (57,4 %) — контрольной.

Выводы. Эффективность консервативной терапии ОКН зависит от уровня и адекватности выполнения дооперационной декомпрессии приводящей петли. Применение назоинтестинальной декомпресии в ходе консервативного лечения позволило уменьшить на 26,4 % количество ургентных оперативных вмешательств по поводу острой кишечной непроходимости (p < 0,05).



Ключевые слова: острая кишечная непроходимость, декомпрессия кишечника, назоинтестинальный зонд

5. Оригінальні дослідження

 

Нові критерії оцінювання адекватності анестезії при лікуванні хворих з гнійним перитонітом

Л.М. Смирнова

Мета роботи — розробити інформаційні критерії оцінювання адекватності анестезії, придатні для використання в будьякому медичному закладі, які могли б об'єктивно відображати стан метаболічних процесів в організмі пацієнта в режимі реального часу; визначити адекватність внутрішньовенного програмованного полінаркозу, використовуючи нові інформаційні критерії (цільові значення систолічного артеріального тиску, органопротективне постачання та використання кисню)визначити стресостійкість пацієнтів до анестезії.

Матеріали та методи. Проаналізовано досвід лікування 31 хворого у фазі декомпенсації реактивно-токсичної стадії поширеного гнійного перитоніту (ПГП). Серед них було 17 чоловіків та 14 жінок, 17 пацієнтів молодого віку, 9 — середнього і 5 — похилого віку. У 26 хворих ПГП був зумовлений гострою хірургічною патологією, а у 5 розвинувся, як ускладнення після оперативного лікування. Смертність у цій групі пацієнтів відсутня. Тяжкість вихідного стану оцінювали за клінічною картиною, температурною реакцією, лейкоцитозом, лейкоцитарним індексом інтоксикації, мангеймським індексом перитоніту. Для оцінки адекватності анестезії вивчали показники системної гемодинаміки, кислотно-основного стану та газовий склад крові. На підставі отриманих клінічних результатів розраховували показники статусметрії (5), органопротективності та стресостійкості.

Результати та обговорення. У результаті цілеспрямованної дії фармакологічних препаратів, які вводять внутрішньовенно згідно з протоколом внутрішньовенного програмованого полінаркозу на етапах оперативного лікування спостерігали підвищення стресостійкості. У середньому на 30 % підвищувалася загальна органопротективність. Аналгоседація супроводжувалася гіпометаболічним ефектом, а отже, енергоструктурним боргом. Уже на початкових етапах операції спостерігаєтья підвищення метаболічної потреби тканин у кисні в середньому на 27 % і формування чіткого співвідношення між показниками органопротективного постачання використання кисню. Сформоване енергоспряження виключає можливість надлишкової оксигенації, яка зумовлює появу ознак оксидантного стресу. Незначне відхилення (у середньому на 15—20 %) показників може свідчити про органопротективність цього методу знеболення, що має важливе значення для цієї категорії хворих.

Висновки. Розроблені критерії органопротективного постачання кисню та його органопротективного використання інформативні і легко розраховуються на підставі результатів рутинного клінічного обстеження пацієнтів. Вони можуть бути використані в будь-якому відділенні анестезіології та інтенсивної терапії для визначення адекватності анестезії або ефективності лікування. Перевага запропонованої технології полягає в тому, що комплексна оцінка показників органопротективності та стресостійкості об'єктивно (у кількісному вираженні) відображує якість анестезіологічної допомоги у режимі реального часу, дозволяє визначити ступінь порушення органопротективності та шляхи їх усунення. Завдяки клінічному застосуванню показників органопротективності вдалося зменшити в середньому на 23,7 % кількість метаболічних порушень, які завжди мають місце у цієї категорії хворих.



Ключові слова: органопротективне постачання кисню, органопротективне використання кисню, цільовий систолічний артеріальний тиск

 

Новые критерии оценки адекватности анестезии при лечении больных с разлитым гнойным перитонитом

Л.М. Смирнова

Цель работы — разработать информативные критерии оценки адекватности анестезии, пригодные для использования в любом медицинском учреждении, которые могли бы объективно отражать состояние метаболических процессов в организме пациента в режиме реального времени; определить адекватность внутривенного программированного полинаркоза, используя новые информационные критерии (целевые значения систолического артериального давления, органопротективная доставка и потребление кислорода); определить стрессоустойчивость пациентов к анестезии.

Материалы и методы. Проанализирован опыт лечения 31 больного в фазе декомпенсации реактивно-токсической стадии разлитого гнойного перитонита (РГП). Среди них было 17 мужчин и 14 женщин, 17 пациентов молодого возраста, 9 — среднего и 5 — пожилого возраста. У 26 больных РГП был обусловлен острой хирургической патологией, а у 5 — развился как осложнение после оперативного лечения. Летальность в этой группе пациентов отсутствует. Тяжесть исходного состояния больных для формирования группы клинического исследования оценивали по клинической картине, температурной реакции, лейкоцитозу, лейкоцитарному индексу интоксикации, мангеймскому индексу перитонита. Для оценки адекватности анестезии изучали показатели системной гемодинамики, кислотно-щелочного состояния и газовый состав крови. На основании полученных клинических результатов рассчитывали показатели статусметрии (5), органопротективности и стрессоустойчивости.

Результаты и обсуждение. В результате целенаправленного фармакологического действия препаратов, вводимых внутривенно в соответствии с протоколом внутривенного программированного полинаркоза (ВППН), на этапах оперативного лечения наблюдается достоверное повышение стрессоустойчивости. В среднем на 30 % повышалась общая органопротективность. Аналгоседация закономерно сопровождалась гипометаболическим эффектом и энергоструктурным долгом. На начальных этапах операции наблюдается повышение метаболической потребности тканей в кислороде в среднем на 27 % и формирование четкого соответствия между показателями органопротективной доставки кислорода и его потребления. Сформировавшаяся энергосопряженность исключает возможность избыточной оксигенации, обусловливающей появление признаков оксидантного стресса. Незначительное отклонение (в среднем на 15—20 %) показателей может свидетельствовать об органопротективности данного вида обезболивания, что имеет важное значение для этой категории больных.

Выводы. Разработанные критерии органопротективной доставки кислорода и органопротективного его потребления информативны и легко рассчитываются на основании результатов рутинного клинического обследования пациентов. Они могут быть использованы в любом отделении анестезиологии и интенсивной терапии для определения адекватности анестезии или эффективности лечения. Преимущество предложенной технологии заключается в том, что комплексная оценка показателей органопротективности и стрессоустойчивости объективно (в количественном выражении) отражает качество анестезиологического пособия в режиме реального времени, позволяет определить степень нарушения органопротективности и пути их устранения. Благодаря клиническому применению показателей органопротективности удалось снизить в среднем на 23,7 % количество метаболических нарушений, которые всегда имеют место у данной категории больных.



Ключевые слова: органопротективная доставка кислорода, органопротективное потребление кислорода, целевое систолическое артериальное давление

6. Оригінальні дослідження

 

Хірургія хронічного панкреатиту. морфофункціональні аспекти

О.Б. Зубков, Б.С. Запорожченко, В.І. Шишлов, Ю.М. Кошель, А.О. Васильєв, А.В. Снисаренко

Мета роботи — визначення схеми обстеження й показань до різних способів лікування хронічного панкреатиту.

Матеріали та методи. У дослідження було включено 289 хворих з хронічним панкреатитом (ХП), з яких 236 (81,7 %) були прооперовані. Відповідно до етіологічної класифікації ХП хворі були розділені на три групи: алкогольний панкреатит (130 осіб), біліарний (130), до групи інших ввійшли хворі, в яких ХП був зумовлений ураженням великого дуоденального сосочка або травмою підшлункової залози (ПЗ) (29). Хворі були також розподілені на три групи залежно від ступеня тяжкості захворювання: легкий (51 особа), середній (136), тяжкий (102). У роботі використовували комплекс спеціальних лабораторно-інструментальних методів дослідження.

Результати та обговорення. За даними УЗД і ретроградної панкреатикохолангіографії (РПХГ), у хворих з алкогольним панкреатитом переважав тяжкий ступінь змін ПЗ (56 %), біліарним — середній (45,9 %). Порівняно з даними РПХГ результати комп'ютерної томографії більшою мірою корелюють із показниками об'єму соку, що секретується залозою. Водночас прямої залежності між цими показниками немає. Для вибору методу оперативного втручання на ПЗ 108 пацієнтів були розділені на три групи залежно від обсягу панкреатичної секреції: 1-а — об'єм секрету менше 5 мл (гіпосекреторний) — 33,3 %, 2-а — об'єм секрету 15—30 мл (нормосекреторний) — 52,7 %, 3-я — об'єм секрету перевищує 30 мл (гіперсекреторний) — 13,9 %. Вивчення віддалених результатів прямих втручань на ПЗ у 43 хворих дало змогу виявити зв'язок між зовнішньосекреторною функцією залози й долею панкреатокишкових анастомозів. Хоча рубцювання анастомозів ПЗ і кишечнику залежить від багатьох факторів, ми вважаємо, що гіпер- і нормосекреторний тип діяльності ПЗ необхідний для тривалого функціонування панкреатоєюнальних анастомозів. Пломбування протоків ПЗ у поєднанні з хірургічними втручаннями застосовано у 8 випадках. У групі хворих, у яких пломбування виконане з урахуванням стану зовнішньої панкреатичної секреції (гіпосекреція), лише в 2 випадках спостерігалося підвищення активності амілази крові в післяопераційний період без вираженої клінічної картини гострого панкреатиту. При стенозі устя вірсунгової протоки в 37 спостереженнях виконана ендоскопічна вірсунготомія. Для 15 хворих ця процедура стала остаточним втручанням. Після ендоскопічних втручань летальних випадків не було, а традиційні ускладнення — кровотеча і гострий панкреатит — спостерігалися відповідно в 2 (5,4 %) і 7 (18,9 %) хворих. Поліпшення в строки від року до девяти років після ендоскопічного втручання відзначили 85,7 % пацієнтів.

Висновки. Зниження об'єму соку значно обмежує показання до накладання анастомозів між ПЗ і кишкою. Вважаємо збережену або підвищену панкреатичну секрецію протипоказанням до проведення пломбування протоків ПЗ через високий ризик розвитку панкреонекрозу. Вірсунготомія є малотравматичною операцією і водночас дає змогу в повному обсязі досягти корекції устя головної панкреатичної протоки.



Ключові слова: підшлункова залоза, хронічний панкреатит, хірургічне лікування

 

Хирургия хронического панкреатита. морфофункциональные аспекты

О.Б. Зубков, Б.С. Запорожченко, В.И. Шишлов, Ю.Н. Кошель, А.А. Васильев, А.В. Снисаренко

Цель работы — определение схемы обследования и показаний к различным способам лечения хронического панкреатита.

Материалы и методы. В исследование было включено 289 больных с хрони ческим панкреатитом (ХП), из которых 236 (81,7%) были прооперированы. В соответствии с этиологической классификацией пациенты были разделены на три группы: алкогольный панкреатит (130 человек), билиарный (130), в группу прочих отнесены больные, у которых ХП был обусловлен поражением большого, дуоденального сосочка или травмой поджелудочной железы (ПЖ) (29). По степени тяжести заболевания больные также были распределены на три группы: легкая (51 человек), средняя (136), тяжелая (102). В работе использовали комплекс специальных лабораторно-инструментальных методов исследования.

Результаты и обсуждение. По данным УЗИ и ретроградной панкреатикохолангиографии (РПХГ), у больных с алкогольным панкреатитом преобладала тяжелая степень изменений ПЖ (56%), с билиарным — средняя (45,9%). По сравнению с данными РПХГ результаты компьютерной томографии в большей степени коррелируют с показателями объема секретируемого железой сока. Однако прямой зависимости между этими показателями нет. Для выбора метода оперативного вмешательства на ПЖ 108 пациентов были разделены на три группы в зависимости от объема панкреатической секреции: 1-я — объем секрета менее 5 мл (гипосекреторный) — 33,3%, 2-я — объем секрета 15—30 мл (нормосекреторный) — 52,7%, 3-я — объем секрета превышает 30 мл (гиперсекреторный) — 13,9%. Изучение отдаленных результатов прямых вмешательств на ПЖ у 43 больных позволило выявить связь между внешнесекреторной функцией железы и судьбой панкреатокишечных анастомозов. Хотя рубцевание анастомозов ПЖ и кишечника зависит от многих факторов, мы полагаем, что гипер- и нормосекреторный тип деятельности ПЖ необходим для длительного функционирования панкреатоеюнальных анастомозов. Пломбировка протоков ПЖ в сочетании с хирургическими вмешательствами применена в 8 случаях. В группе больных, у которых пломбировка выполнена с учетом состояния внешней панкреатической секреции (гипосекреция), только в 2 случаях отмечено повышение активности амилазы крови в послеоперационный период без выраженной клинической картины острого панкреатита. При стенозе устья вирсунгова протока в 37 наблюдениях выполнена эндоскопическая вирсунготомия. Для 15 больных эта процедура стала окончательной. После данных вмешательств летальных исходов не было, а традиционные осложнения — кровотечение и острый панкреатит — наблюдались соответственно у 2 (5,4%) и 7 (18,9%) больных. Улучшение в период от года до девяти лет после эндоскопического вмешательства отметили 85,7% пациентов.

Выводы. Снижение объема сока в значительной степени ограничивает показания к наложению анастомозов между ПЖ и кишкой. Сохраненную или повышенную панкреатическую секрецию считаем противопоказанием к проведению пломбировки протоков ПЖ в связи с высоким риском развития панкреонекроза. Вирсунготомия — малотравматичная операция, которая позволяет в полном объеме достичь коррекции устья главного панкреатического протока.



Ключевые слова: поджелудочная железа, хронический панкреатит, хирургическое лечение

7. Оригінальні дослідження

 

Гострий біліарний панкреатит: сучасні проблеми діагностики і лікування

І.В. Колосович, Р.Ю. Спіцин

Мета роботи — визначити оптимальну тактику лікування хворих на гострий біліарний панкреатит, показання і терміни виконання малоінвазивних та лапа ротомних втручань.

Матеріали та методи. У хірургічній клініці в період з 1998 до 2004 р. проліковано 412 хворих на гострий біліарний панкреатит. Порівнювалися різні варіанти лапаротомних та малоінвазивних втручань. Визначались об'єм втручань та показання до їх застосування, вдосконалювалися методики ендоскопічних втручань.

Результати та обговорення. Розроблено етіопатогенетичний підхід до лікування хворих на гострий біліарний панкреатит. Загальна летальність від гострого біліарного панкреатиту становила 3,7 %: серед неоперованих пацієнтів — 0,97 %, після операцій — 34 %.

Висновки. Основою етіопатогенетичного лікування біліарних панкреатитів є малоінвазивні ендоскопічні втручання, спрямовані на декомпресію протокової системи. Лапароскопічні операції з дренуванням черевної порожнини і сальникової сумки мають симптоматичний характер. Лапаротомні операції повинні виконуватися за суворими показаннями. Лаваж черевної порожнини і зовнішнє дренування протоків слід обов'язково доповнювати широкою абдомінізацією підшлункової залози, незалежно від виявлених під час операції патоморфологічних змін у ній і позаочеревинному просторі.



Ключові слова: біліарний панкреатит, ендоскопічні втручання, лапароскопічні операції, абдомінізація залози

 

Острый билиарный панкреатит: современные проблемы диагностики и лечения

И.В. Колосович, Р.Ю. Спицын

Цель работы — определить оптимальную тактику лечения больных с острым билиарным панкреатитом, показания и сроки выполнения мини'инвазивных и лапаротомических вмешательств.

Материалы и методы. В хирургической клинике в период с 1998 по 2004 г. пролечено 412 больных с острым билиарным панкреатитом. Сравнивались различные варианты лапаротомных и мини'инвазивных вмешательств. Определялся объем вмешательств и показания к их применению, совершенствовались методики эндоскопических вмешательств.

Результаты и обсуждение. Разработан этиопатогенетический подход к лечению больных с острым билиарным панкреатитом. Общая летальность от острого билиарного панкреатита составила 3,7 %: среди неоперированных — 0,97 %, после операций — 34 %.

Выводы. Основой этиопатогенетического лечения билиарных панкреатитов являются мини-инвазивные эндоскопические вмешательства, направленные на декомпрессию протоковой системы. Лапароскопические операции с дренированием брюшной полости и сальниковой сумки носят симптоматический характер. Лапаротомные операции должны выполняться по строгим показаниям. Лаваж брюшной полости и наружное дренирование протоков следует обязательно дополнять широкой абдоминизацией поджелудочной железы, независимо от выявленных во время операции патоморфологических изменений в ней и внебрюшинном пространстве.



Ключевые слова: билиарный панкреатит, эндоскопические вмешательства, лапароскопические операции, абдоминизация железы

8. Оригінальні дослідження

 

Досвід застосування меропенему в лікуванні інфекційних ускладнень, зумовлених pseudomonas aeruginosa у хворих із абдомінальною і судинною хірургічними патологіями

В.Г. Мішалов, Л.Ю. Маркулан, А.О. Бурка, О.І. Сопко

Мета роботи — оцінити ефективність застосування меропенему в лікуванні госпітальної інфекції зумовленої Pseudomonas aeruginosa (Ра) у хворих з абдомінальною і судинною патологією.

Материали та методи. Під нашим спостереженням був 31 хворий (18 чоловіків і 13 жінок віком від 48 до 79 років, у середньому (59 ± 7) років), з тяжкими гнійними хірургічними інфекціями, зумовленими Ра, які перебували у хірургічних відділеннях ЦМКЛ и МКЛ № 9 м. Києва з 2001 до 2006 рік. Розповсюджений перітонит був у 21 пацієнта, розповсюджений атеросклероз, ускладнений критичною ішемією нижніх кінцівок, у 7 — виразково-некротичним дефектом м'яких тканин задньої поверхні гомілки — у 3. Меропенем («Меронем» виробництва «AstraZeneca», Велика Британія) вводили внутрішньовенно в дозі 1 г кожні 8 год (3 г/добу). Тривалість захворювання до початку лікування меропенемом становила від 5 до 16 діб. Термін лікування меропенемом у середньому становив (9,8 ± 2,9) доби (від 6 до 19).

Результати та обговорення. Позитивний клінічний ефект лікування отриманий у 15 хворих (одужання — у 8, поліпшення — у 7); неефективність терапії констатовано у 7 (відсутність ефекту — у 4, рецидив — у 3). Терапія була неефективною у 4 пацієнтів з розповсюдженим перитонітом, зумовленним інфікованим панкреонекрозом, у одного — з неспроможністю швів анастомозу і у 2 — з критичною ішемією нижніх кінцівок. Позитивний бактеріологічний ефект встановлено у 26 (96,3 %) хворих. Повна елімінація досягнута у 22 пацієнтів, передбачувана — у 4. Персистенція збудників виявлена у 1 хворого (виділення стафілокока без клінічних ознак неефективності терапії, що проводиться), бактеріологічний рецидив — у 1.

Висновки. Монотерапія меропенемом інфекційних ускладнень, зумовлених Pseudomonas aeruginosa, у хворих з хірургічною абдомінальною і судинною патологією, має високу клінічну ефективність (74,2 %) і супроводжується позитивним бактеріологічним ефектом у 96,3 % пацієнтів.



Ключові слова: синьогнійна інфекція, лікування, абдомінальна хірургія, судинна хірургія, меропенем

 

Опыт применения меропенема в лечении инфекционных осложнений, обусловленных pseudomonas aeruginosa у больных с абдоминальной и сосудистой хирургическими патологиями

В.Г. Мишалов, Л.Ю. Маркулан, А.О. Бурка, О.И. Сопко

Цель работы — оценить эффективность применения меропенема в лечении госпитальной инфекции, обусловленной Pseudomonas aeruginosa (Ра) у больных с абдоминальной и сосудистой патологией. Материали и методы. Под нашим наблюдением состоял 31 больной (18 мужчин и 13 женщин в возрасте от 48 до 79 лет, в среднем (59 ± 7) лет, с тяжелыми гнойными хирургическими инфекциями, обусловленными Ра, которые находились в хирургических отделениях ЦГКБ и ГКБ № 9 г. Киева с 2001 по 2006 год. Распространенный перитонит был у 21 пациента, распространенный атеросклероз, осложненный критической ишемией нижних конечностей у 7, язвенно-некротическим дефектом мягких тканей задней поверхности голени — у 3. Меропенем («Меронем» производства «AstraZeneca», Великобритания) вводили внутривенно в дозе 1 г каждые 8 ч (3 г/сут). Длительность заболевания к началу лечения меропенемом составляла от 5 до 16 суток. Лечение меропенемом в среднем длилось (9,8 ± 2,9) сут (от 6 до 19).

Результаты и обсуждение. Позитивный клинический эффект лечения достигнут у 15 больных (выздоровление — у 8, улучшение — у 7); неэффективность терапии констатирована у 7 (отсутствие эффекта — у 4, рецидив — у 3). Терапия была неэффективной у 4 пациентов с распространенным перитонитом, обусловленным инфицированным панкреонекрозом, у одного — с несостоятельностью швов анастомоза и у 2 — с критической ишемией нижних конечностей. Позитивный бактериологический эффект установлен у 26 (96,3 %) больных. Полная элиминация достигнута у 22 пациентов, предполагаемая — у 4. Персистенция возбудителей обнаружена у 1 больного (выделение стафилококка без клинических признаков неэффективности проводимой терапии), бактериологический рецидив — у 1.

Выводы. Монотерапия меропенемом инфекционных осложнений, обусловленных Pseudomonas aeruginosa, у больных с хирургической абдоминальной и сосудистой патологией, характеризуется высокой клинической эффективностю (74,2 %) и сопровождается позитивным бактериологическим эффектом у 96,3 % пациентов.



Ключевые слова: синегнойная инфекция, лечение, абдоминальная хирургия, сосудистая хирургия, меропенем

9. Оригінальні дослідження

 

Ефективність різних схем антигелікобактерної терапії у хворих з гастродуоденальними виразками

І.В. Колосович

Мета роботи — вивчення частоти інфікованості Helicobacter pylori (H. pylori) хворих на гастродуоденальну виразку, ефективності різних варіантів антигелікобактерної терапії.

Матеріали та методи. З 1998 до 2005 р. у клініці кафедри госпітальної хірургії № 1 НМУ ім. О.О.Богомольца у 300 хворих з гастродуоденальними виразками (ГДВ), яких готували до операції, лікували консервативно, а також в післяопераційний період вивчено інфікованість Helicobacter pylori за допомогою уреазного тесту, гістологічного і бактеріологічного методів. З них виразка дуоденальної локалізації виявлена у 213 пацієнтів (71 %), шлунка — у 87 (29 %). Згідно з класифікацією Джонсона, виразки І типу становили 35 %, ІІ — 22 %, ІІІ — 43 %. У 43 хворих (14,3 %) ГДВ були ускладнені декомпенсованим стенозом воротаря, у 173 (57,7 %) — перфорацією, у 62 (20,7 %) — шлунково-кишковою кровотечею (ШКК), у 22 (7,3 %) — пенетрацією. Оперовано 228 пацієнтів (76 %). При виразці шлунка виконували економну резекцію шлунка, а при дуоденальній — дуоденопластику. У оперованих хворих курс антигелікобактерної терапії проводили в ранній післяопераційний період відразу після витягання назогастрального зонда.

Результати та обговорення. Частота виявлення H. pylori за допомогою прямого уреазного тесту становила 94,7 %. Цей показник у хворих з ускладненими ГДВ залежав від виду ускладнення: при перфорації виразки — 72,0 %, при пенетрації — 63,7 %, при ШКК — 85,7 %, при стенозі воротаря — 92,9 %. Ми використовували кілька варіантів «потрійної» антибактеріальної терапії. Після закінчення курсу антибактеріальної терапії хворі продовжували лікування з використанням антисекреторних препаратів, за показаннями — цитопротекторів і гастрокінетиків. У 96 % пацієнтів з ускладненою ГДВ при бактеріологічному дослідженні виявлено підвищена чутливість виділених штамів H. pylori до амоксициліну, кларитроміцину, у 15,7 % — резистентність до метронідазолу. Частота ерадикації H. pylori не залежала від локалізації виразки, а була зумовлена комбінацією антибактеріальних препаратів.

Висновки. У більшості хворих з ускладненими гастродуоденальними виразками при прямому уреазному тесті виявляється H. pylori, що потребує проведення антигелікобактерної терапії. Серед варіантів антигелікобактерної терапії найефективнішою (згідно з даними бактеріологічного дослідження), є поєднання блокатора протонної помпи з амоксициліном і кларитроміцином. «Пілобакт нео» виробництва «Ranbaxy» (Індія) відповідає всім вимогам Маастрихтських угод, що висуваються до антигелікобактерних препаратів. Зручність форми випуску, короткотривалість курсу терапії і високий ерадікаційний ефект дозволяють рекомендувати цей препарат для лікування гелікобактер-асоційованих гастродуоденальних виразок.



Ключові слова: гастродуоденальні виразки, Helicobacter pylori, діагностика, хірургічне лікування, «Пілобакт нео»

 

Эффективность различных вариантов антихеликобактерной терапии у больных с гастродуоденальными язвами

И.В. Колосович

Цель работы — изучение частоты инфицированности Helicobacter pylori (H. pylori) больных с гастродуоденальными язвами, эффективности различных вариантов антихеликобактерной терапии.

Материалы и методы. С 1998 по 2005 г. в клинике кафедры госпитальной хирургии № 1 НМУ им. А.А.Богомольца у 300 больных с гастродуоденальными язвами (ГДЯ), которых готовили к операции, лечили консервативно, а также в послеоперационный период изучены инфицированность Helicobacter pylori с помощью уреазного теста, гистологического и бактериологического методов. Из них язва двенадцатиперстной кишки выявлена у 213 пациентов (71 %), желудка — у 87 (29 %). Согласно классификации Джонсона, язвы 1-го типа составили 35 %, 2-го — 22 %, 3-го — 43 %. У 43 больных (14,3 %) ГДЯ были осложнены декомпенсированным стенозом привратника, у 173 (57,7 %) — перфорацией, у 62 (20,7 %) — желудочно-кишечным кровотечением, у 22 больных (7,3 %) — пенетрацией. Оперированы 228 пациентов (76 %). При язве желудка выполняли экономную резекцию желудка, а при дуоденальной язве — дуоденопластику. У оперированных больных курс антихеликобактерной терапии проводили в ранний послеоперационный период.

Результаты и обсуждение. Частота выявления H. pylori с помощью прямого уреазного теста составила 94,7 %. Этот показатель у больных с осложненными ГДЯ зависел от вида осложнения: при перфорации язвы — 72,0 %, при пенетрации — 63,7 %, при желудочно-кишечном кровотечении — 85,7 %, при стенозе привратника — 92,9 %. Мы использовали несколько вариантов «тройной» антибактериальной терапии. После окончания курса антибактериальной терапии больные продолжали лечение с использованием антисекреторных препаратов, по показаниям — цитопротекторов и гастрокинетиков. У 96 % пациентов с осложненной ГДЯ при бактериологическом исследовании выявлена повышенная чувствительность выделенных штаммов H. pylori к амоксициллину, кларитромицину, у 15,7 % — резистентность к метронидазолу. Частота эрадикации H. pylori не зависела от локализации язвы, а была обусловлена комбинацией антибактериальных препаратов.

Выводы. У большинства больных с осложненными гастродуоденальными язвами при прямом уреазном тесте выявляется H. pylori, что требует проведения антихеликобактерной терапии. Среди вариантов антихеликобактерной терапии наиболее эффективным, согласно данным бактериологического исследования, является сочетание блокатора протонной помпы с амоксициллином и кларитромицином. «Пилобакт нео» производства «Ranbaxy» (Индия) отвечает всем требованиям Маастрихтских соглашений, предъявляемым к антихеликобактерным препаратам. Удобство формы выпуска, кратковременность курса терапии и высокий эрадикационный эффект позволяют рекомендовать этот препарат для лечения хеликобактерассоциированных гастродуоденальных язв.



Ключевые слова: гастродуоденальные язвы, Helicobacter pylori, диагностика, хирургическое лечение, «Пилобакт нео»

10. Оригінальні дослідження

 

Використання активної аспірації у лікуванні хворих на гостру неспецифічну емпієму плеври з бронхолегенево-плевральною норицею

Я.Г. Колкін, Є.С. Першин, В.В. Решетов, Ю.О. Сухомлін, Д.В. Вегнер

Мета роботи — удосконалення методів активної аспірації у лікуванні хворих на гостру неспецифічну емпієму плеври з бронхолегенево-плевральною норицею.

Матеріали та методи. Проаналізовано досвід лікування 148 хворих на гостру неспецифічну емпієму плеври з бронхолегенево-плевральною норицею. З них 111 чоловіків і 37 жінок віком від 16 до 87 років. Результати. В усіх випадках вдалося уникнути складних порожнинних оперативних втручань. У 78 спостереженнях (52,7 %) при пасивному введенні дренажів відмічено тенденцію до значного зменшення калібру бронхолегенево-плевральної нориці. У 37 пацієнтів (25 %) успішно застосовано перманентну керовану активну аспірацію за допомогою вакуумного відсмоктувача за розробленою схемою. У 19 випадках (12,8 %) основною лікувальною тактикою був комбінований метод, що включає постійну керовану активну аспірацію і тимчасову оклюзію нориценосного бронха спеціальним бронхообтуратором.

Висновки. Дренування плевральної порожнини в сполученні з різноманітними варіантами активної аспірації і застосуванням тимчасової оклюзії нориці сприяло одужанню 90,5 % хворих. Постійна керована активна аспірація є одним з методів вибору в комплексному лікуванні хворих на гостру емпієму плеври з бронхолегенево-плевральною норицею на тлі важких супутніх захворювань.



Ключові слова: бронхолегенево-плевральна нориця, емпієма плеври, плевральний дренаж, оклюзія бронха, активна аспірація, бронхообтуратор

 

Применение активной аспирации в лечении больных острой неспецифической эмпиемой плевры с бронхолегочно-плевральным свищем

Я.Г. Колкин, Е.С. Першин, В.В. Решетов, Ю.А. Сухомлин, Д.В. Вегнер

Цель работы — усовершенствование методов активной аспирации в лечении больных острой неспецифической эмпиемой плевры с бронхолегочно-плевральным свищем.

Материалы и методы. Проанализирован опыт лечения 148 больных острой неспецифической эмпиемой плевры с бронхолегочно-плевральным свищем, в период 2000—2004 гг. Среди них было 111 мужчин и 37 женщин в возрасте от 16 до 87 лет.

Результаты. Во всех случаях удалось избежать сложных полостных оперативных вмешательств. В 78 наблюдениях (52,7 %) при пассивном ведении дренажей отмечена тенденция к значительному уменьшению калибра бронхолегочно-плеврального свища. У 37 пациентов (25 %) была успешно применена перманентная управляемая активная аспирация с помощью вакуумного отсоса по разработанной схеме. В 19 случаях (12,8 %) основной лечебной тактикой явился комбинированный метод, включающий постоянную управляемую активную аспирацию и временную окклюзию свищенесущего бронха специальным бронхообтуратором.

Выводы. Дренирование плевральной полости в сочетании с различными вариантами активной аспирации и применением временной окклюзии свища позволило добиться положительных результатов у 90,5 % больных. Постоянная управляемая активная аспирация является одним из методов выбора в комплексном лечении больных острой эмпиемой плевры с бронхолегочноплевральным свищем на фоне тяжелых сопутствующих заболеваний.



Ключевые слова: бронхолегочно-плевральный свищ, эмпиема плевры, плевральный дренаж, окклюзия бронха, активная аспирация, бронхообтуратор

11. Оригінальні дослідження

 

Спосіб профілактики та хірургічного лікування післяопераційного гіпотиреозу у хворих на багатовузловий зоб

О.А. Товкай

Мета роботи – розробка ефективного способу хірургічного лікування й профілактики післяопераційного гіпотиреозу у хворих на двобічний багатовузловий зоб.

Матеріали та методи. Запропоновано спосіб профілактики та хірургічного лікування післяопераційного гіпотиреозу методом аутотрансплантації тиреоїдної тканини в ранній післяопераційний період. Ця методика є альтернативою ало- і ксенотрансплантації. Наведені результати аутотрансплантації тиреоїдної тканини демонструють простоту, доступність і безпеку цього недорогого методу лікування і профілактики післяопераційного гіпотиреозу. Проведено аналіз віддалених (1–4 років) результатів у 45 хворих, який свідчить про ефективність цієї методики.

Результати та обговорення. Ступінь гормональної компенсації після тиреоїдектомії з аутотрансплантацією фрагментів тканини щитоподібної залози в ранній післяопераційний період залежить від загальної маси аутотрансплантату, ваги тіла пацієнта, тривалості післяопераційного періоду.

Висновки. Спосіб лікування післяопераційного гіпотиреозу методом аутотрансплантації тиреоїдної тканини в ранній післяопераційний період у хворих на двобічний багатовузловий зоб є ефективним, технічно простим, легким у виконанні, економічно доступним та доцільним, його застосування не призводить до імунного конфлікту і забезпечує стійкий тривалий клінічний і лабораторний ефект.



Ключові слова: щитоподібна залоза, післяопераційний гіпотиреоз, аутотрансплантація, тиреоїдна тканина, кріоконсервація

 

Способ профилактики и хирургического лечения послеоперационного гипотиреоза у больных с многоузловым зобом

А.А. Товкай

Цель работы — разработка эффективного способа хирургического лечения и профилактики послеоперационного гипотиреоза у больных с двусторонним многоузловым зобом.

Материалы и методы. Предложен способ профилактики и хирургического лечения послеоперационного гипотиреоза методом аутотрансплантации тиреоидной ткани в ранний послеоперационный период. Эта методика является альтернативой алло- и ксенотрансплантации. Приведенные результаты аутотрансплантации тиреоидной ткани демонстрируют простоту, доступность, безопасность и дешевизну данного метода лечения и профилактики послеоперационного гипотиреоза. Проведен анализ отдаленных (1—4 года) результатов у 45 больных, который свидетельствует об эффективности этой методики.

Результаты и обсуждение. Степень гормональной компенсации после тиреоидэктомии с аутотрансплантацией фрагментов ткани щитовидной железы в ранний послеоперационный период зависит от массы аутотрансплантата, веса тела пациента, длительности послеоперационного периода.

Выводы. Способ лечения послеоперационного гипотиреоза методом аутотрансплантации тиреоидной ткани в ранний послеоперационный период у больных с двусторонним многоузловым зобом является эффективным, технически простым, легким в исполнении, экономически доступным и целесообразным. Его применение не вызывает имунного конфликта и обеспечивает стойкий продолжительный клинический и лабораторный эффект.



Ключевые слова: щитовидная железа, послеоперационный гипотиреоз, аутотрансплантация, тиреоидная ткань, криоконсервирование

12. Оригінальні дослідження

 

Алопластика післяопераційних гриж живота після доступу мак-бурнея

В.І. Мамчич, Я.П. Фелештинський, О.О. Кузнецов

Мета роботи — поліпшити результати хірургічного лікування у хворих з післяопераційними грижами живота після доступу Мак-Бурнея.

Матеріали та методи. За період з 1998 до 2005 року в клініці з приводу післяопераційних гриж живота після доступу Мак-Бурнея було обстежено і прооперовано 121 пацієнтів віком від 35 до 78 років двома способами: традиційним «inlay» (56 пацієнтів) та розробленим у нашій клініці (додаткова фіксація поліпропіленової сітки до окістя здухвинної кістки, іліопубічного тракту та зв'язки Купера, 65 пацієнтів).

Результати та обговорення. Вивчено безпосередні та віддалені результати хірургічного лікування післяопераційних гриж живота після доступу Мак-Бурнея з використанням двох способів: традиційного «inlay» та розробленого в нашій клініці. Дослідження віддалених результатів лікування показало, що рецидиви грижі в період від 1 до 7 років після лікування виявлено у 4 хворих (8,5 %) із 47 обстежених після застосування способу «inlay». Серед 56 осіб, яким виконувалась операція способом, розробленим у нашій клініці, рецидиву грижі не виявлено.

Висновки. Алопластика післяопераційних гриж живота після доступу Мак-Бурнея з фіксацією поліпропіленової сітки до механічно міцних анатомічних структур — окістя здухвинної кістки, іліопубічного тракту та зв'язки Купера — забезпечує надійне закриття грижового дефекту та мінімізує частоту післяопераційних рецидивів.



Ключові слова: післяопераційна грижа живота, доступ Мак-Бурнея, алопластика, поліпропіленова сітка, методика «inlay»

 

Аллопластика послеоперационных грыж живота после доступа мак-бурнея

В.И. Мамчич, Я.П. Фелештинский, А.А. Кузнецов

Цель работы — улучшить результаты хирургического лечения у больных с послеоперационными грыжами живота после доступа Мак-Бурнея.

Материалы и методы. За период с 1998 по 2005 г. в клинике по поводу послеоперационных грыж живота после доступа Мак-Бурнея обследовано и прооперировано 121 пациентов в возрасте от 35 до 78 лет двумя способами: традиционным «inlay» (56 пациентов) и разработанным в нашей клинике (дополнительная фиксация полипропиленовой сетки к надкостнице подвздошной кости, илиопубическому тракту и связке Купера — 65 пациентов).

Результаты и обсуждение. Изучены ближайшие и отдаленные результаты хирургического лечения послеоперационных грыж живота после доступа Мак-Бурнея с использованием двух способов: традиционного «inlay» и разработанного в нашей клинике. Исследование отдаленных результатов показало, что рецидивы грыжи в срок от 1 до 7 лет обнаружены у 4 больных (8,5 %) из 47 обследованных после способа «inlay». Среди 56 человек, которым выполнялась операция способом, разработанным в нашей клинике, рецидива грыжи не обнаружено.

Выводы. Аллопластика послеоперационных грыж после доступа Мак-Бурнея с фиксацией полипропиленовой сетки к механически прочным анатомическим структурам — надкостнице подвздошной кости, илиопубическому тракту и связке Купера — обеспечивает надежное закрытие грыжевого дефекта и минимизирует частоту послеоперационных рецидивов.



Ключевые слова: послеоперационная грыжа живота, доступ Мак-Бурнея, аллопластика, полипропиленовая сетка, методика «inlay»

13. Оригінальні дослідження

 

Особливості хірургічного лікування рецидивних пахвинних гриж з вираженими рубцево-атрофічними змінами у пахвинній ділянці та зруйнованою пахвинною зв'язкою

Я.П. Фелештинський, О.В. Чиньба, М.С. Філіп

Мета роботи — поліпшити результати хірургічного лікування рецидивних пахвинних гриж з рубцево-атрофічними змінами у пахвинній ділянці та зруйнованою пахвинною зв’язкою.

Матеріали та методи. За власною методикою прооперовано 67 пацієнтів віком від 50 до 78 років з рецидивними пахвинними грижами із зруйнованою пахвинною зв’язкою та вираженими рубцево-атрофічними змінами у пахвинній ділянці. Методика передбачає укріплення задньої стінки пахвинного каналу та відтворення пахвинної зв’язки поліпропіленовою сіткою, яка розміщується преперитонеально і фіксується до лобкового горбка, зв’язки Купера, окістя переднього верхнього крила здухвинної кістки та поперечного апоневрозу. У 36 прооперованих з рецидивними пахвинними грижами та у 20 — з первинними проведено гістологічне дослідження м’язово-апоневротичних тканин пахвинної ділянки методом світлової мікроскопії.

Результати та обговорення. Результати гістологічного дослідження опорних тканин пахвинної ділянки у пацієнтів з рецидивними пахвинними грижами свідчать про наявність сильно вираженої атрофії, тоді як у хворих з первинними пахвинними грижами атрофія була помірно вираженою. У 4 (6 %) пацієнтів післяопераційний період ускладнився серозним запаленням рани, у 2 (3 %) — інфільтратом у ділянці післяопераційної рани, нагноєння рани мало місце у 2 (3 %) хворих. За 1—5 років серед пацієнтів, оперованих за розробленим нами способом, жодного випадку повторного рецидиву захворювання не виявлено.

Висновки. Поліпшення результатів хірургічного лікування рецидивних пахвинних гриж із зруйнованою пахвинною зв’язкою та вираженими рубцево-атрофічними змінами у пахвинній ділянці можна досягти, застосувавши розроблений у нашій клініці спосіб операції, що дає змогу надійно і механічно міцно укріпити задню стінку пахвинного каналу та знизити частоту повторних рецидивів.



Ключові слова: рецидивні пахвинні грижі, зруйнована пахвинна зв'язка, хірургічне лікування, атрофія м'язово-апоневротичних тканин, преперитонеальна алогерніопластика, поліпропіленова сітка

 

Особенности хирургического лечения рецидивных паховых грыж с выраженными рубцово-атрофическими изменениями в паховой области и разрушенной паховой связкой

Я.П. Фелештинский, О.В. Чиньба, М.С. Филип

Цель работы — улучшить результаты хирургического лечения рецидивных паховых грыж с рубцово-атрофическими изменениями в паховой области и разрушенной паховой связкой.

Материалы и методы. По собственной методике оперировано 67 пациентов в возрасте от 50 до 78 лет с рецидивными паховыми грыжами с разрушенной паховой связкой и выраженными рубцово-атрофическими изменениями в паховой области. Методика предусматривает укрепление задней стенки пахового канала и восстановление паховой связки полипропиленовой сеткой, которая размещается преперитонеально и фиксируется к лобковому бугорку, связке Купера, надкостнице переднего верхнего крыла подвздошной кости и поперечному апоневрозу. У 36 оперированных больных с рецидивными паховыми грыжами и у 20 — с первичными проведено гистологическое исследование мышечно-апоневротических тканей паховой области методом световой микроскопии.

Результаты и обсуждение. Результаты гистологического исследования опорных тканей паховой области у пациентов с рецидивными паховыми грыжами свидетельствуют о наличии сильно выраженной атрофии, тогда как у больных с первичными паховыми грыжами атрофия была умеренно выраженной. У 4 (6 %) пациентов послеоперационный период осложнился серозным воспалением раны, у 2 (3 %) — инфильтратом в области послеоперационной раны, нагноение раны имело место у 2 (3 %) больных. Через 1—5 лет среди пациентов, оперированных по разработанному нами способу, случаев повторного рецидива болезни не выявлено.

Выводы. Улучшения результатов хирургического лечения рецидивных паховых грыж с выраженными рубцово-атрофическими изменениями в паховой области и разрушенной паховой связкой можно достичь, применив разработанный в нашей клинике способ операции, что позволяет надежно и механически крепко укрепить заднюю стенку пахового канала и снизить частоту повторных рецидивов.



Ключевые слова: рецидивные паховые грыжи, разрушенная паховая связка, хирургическое лечение, атрофия мышечноапоневротических тканей, преперитонеальная аллогерниопластика, полипропиленовая сетка

14. Оригінальні дослідження

 

Особливості морфологічної структури трофічних виразок нижніх кінцівок різної етіології

Е.Я. Фісталь, В.В. Арєф'єв, А.Г. Попандопуло, І.Г. Постолюк, В.В. Солошенко

Мета роботи — вивчити морфологічну структуру трофічних виразок нижніх кінцівок різної етіології для обгрунтування хірургічної тактики.

Матеріали та методи. Вивчено морфологічно ділянки трофічних виразок нижніх кінцівок різної етіології у 15 хворих. За етіологією трофічних виразок пацієнти розподілилися таким чином: цукровий діабет і артеріальна гіпертензія — у 3, посттромбофлебетичний синдром — у 6, променева виразка — у 1, посттравматична виразка — у 5. Під час оперативного втручання виконували висічення грануляційної і фіброзної тканин трофічної виразки, при цьому робили забір поверхневого і глибокого шарів виразки для проведення морфологічного дослідження.

Результати та обговорення. Оперативні втручання, виконані 15 хворим, полягали в тангенціальному висіченні трофічної виразки до появи капілярної кровотечі і досягнення м'яких та еластичних тканин, з мінімумом рубцевого переродження. У 14 пацієнтів рановий дефект на гомілці був закритий вільним розщепленим автодермотрансплантатом, у хворого з променевою виразкою на тильному боці стопи дефект був ліквідований після проведення йому «індійської» шкірної пластики. У 11 пацієнтів відзначено повне приживлення автодермотрансплантатів. У 2 хворих з цукровим діабетом і артеріальною гіпертензією прижилося 50 % пересаджених автоклаптів (неприживлюваність пояснюється вторинним некрозом реципієнтного ложа). Показано, що верхній шар виразки підлягає висіченню до тканини, що має добре кровопостачання. Результат приживлення автодермотрансплантата у хворих із трофічними виразками нижніх кінцівок насамперед залежить від рівня васкуляризації ранового ложа.

Висновки. Морфологічні дослідження показали однорідність змін при трофічних виразках різної етіології. Приживлення автотрансплантатів шкіри забезпечує м'який фіброзний шар виразки, розташований на глибині 2—5 мм, доступний після тангенціального висічення дна виразки.



Ключові слова: трофічна виразка, морфологія, хірургічне лікування

 

Особенности морфологической структуры трофических язв нижних конечностей различной этиологии

Э.Я. Фисталь, В.В. Арефьев, А.Г. Попандопуло, И.Г. Постолюк, В.В. Солошенко

Цель работы — изучить морфологическую структуру трофических язв нижних конечностей различной этиологии для обоснования хирургической тактики.

Материалы и методы. Изучены морфологически участки трофических язв нижних конечностей различной этиологии у 15 больных. По этиологии трофических язв пациенты распределились следующим образом: сахарный диабет и артериальная гипертензия — у 3, посттромбофлебитический синдром — у 6, лучевая язва — у 1, посттравматическая язва — у 5. Во время оперативного вмешательства выполняли иссечение грануляционной и фиброзной тканей трофической язвы, при этом производился забор поверхностного и глубокого слоев язвы для проведения морфологического исследования.

Результаты и обсуждение. Оперативные вмешательства, выполненные 15 больным, заключались в тангенциальном иссечении трофической язвы до появления капиллярного кровотечения и достижения мягких и эластичных тканей, с минимумом рубцового перерождения. У 14 пациентов раневой дефект на голени был закрыт свободным расщепленным аутодермотрансплантатом, у больного с лучевой язвой на тыльной стороне стопы дефект был ликвидирован после проведения ему «индийской» кожной пластики. У 11 пациентов отмечено полное приживление аутодермотрансплантатов. У 2 больных с сахарным диабетом и артериальной гипертензией прижило 50 % пересаженных аутолоскутов (неприживляемость объясняется вторичным некрозом реципиентного ложа). Показано, что верхний слой язвы подлежит иссечению до ткани, имеющей хорошее кровоснабжение. Результат приживления аутодермотрансплантата у больных с трофическими язвами нижних конечностей главным образом зависит от уровня васкуляризации раневого ложа.

Выводы. Морфологические исследования показали однородность изменений при трофических язвах различной этиологии. Приживление аутотрансплантатов кожи обеспечивает мягкий фиброзный слой язвы, расположенный на глубине 2—5 мм, доступный после тангенциального иссечения дна язвы.



Ключевые слова: трофическая язва, морфология, хирургическое лечение

15. Оригінальні дослідження

 

Особливості розвитку опікової хвороби у постраждалих в умовах надзвичайної ситуації внаслідок впливу комбінованого етіологічного фактора

Г.П. Козинець, О.І. Осадча, Г.М. Боярська, Б.С. Шейман, А.В. Воронін, О.А. Жернов, О.М. Коваленко

Мета роботи — вивчення особливостей перебігу опікової хвороби у потерпілих з опіками, отриманими в результаті впливу комбінованого етіологічного фактора в умовах надзвичайної ситуації.

Матеріали та методи. Досліджувались 15 потерпілих у результаті терористичного акта (опіки площею від 15 до 45 % поверхні тіла II — III АБ ступеня, опік дихальних шляхів, димова токсична інгаляція, отруєння продуктами горіння) і 20 здорових донорів. Вік потерпілих — від 15 до 45 років. Дослідження проводили на 7—8-у добу з моменту травми в стадії опікової токсемії, на 19—21-у добу — в стадії септикотоксемії і через 2 місяці після отримання травми.

Результати та обговорення. У хворих у стадіях токсемії і септикотоксемії відмічено розвиток ендотоксикозу тяжкого ступеня, значну декомпенсацію токсинзв’язуючої здатності альбуміну, у стадії опікової реконвалесценції провідною ланкою в реалізації ендотоксикозу була фракція вільних токсинів розміром 10—200 нм мікробного походження. Нами відзначалося зниження загального вмісту лейкоцитів до (6,27 ± 0,49) × 109/л, різке пригнічення функціональної активності фагоцитуючих клітин (НСТ-тест) і розвиток дефекту презентації антигенів у системі імунологічної реактивності, чим пояснюється раннє приєднання аутоагресивних реакцій у цієї категорії постраждалих в усі строки дослідження.

Висновки. У зв’язку з комбінованим етіологічним фактором ураження відзначається ранній розвиток поліорганної недостатності, пов’язаний з розвитком аутоагресивних реакцій вже в стадії опікової токсемії, що зумовлює атиповий перебіг опікової хвороби. Декомпенсація фагоцитарних систем природної резистентності в стадії опікової реконвалесценції підвищує ризик вторинного інфікування і розвитку аутоагресивних ускладнень у більш пізній строки.



Ключові слова: опіки, опікова хвороба, димова токсична інгаляція, септикотоксемія, аутоагресивні реакції

 

Особенности развития ожоговой болезни у пострадавших в условиях чрезвычайной ситуации вследствие влияния комбинированного этиологического фактора

Г.П. Козинец, О.И. Осадчая, А.М. Боярская, Б.С. Шейман, А.В. Воронин, А.А. Жернов, О.Н. Коваленко

Цель работы — изучение особенностей течения ожоговой болезни у пострадавших с ожогами, полученными в результате воздействия комбинированного этиологического фактора в условиях чрезвычайной ситуации.

Материалы и методы. Исследовались 15 пострадавших в результате террористического акта (ожоги площадью от 15 до 45 % поверхности тела II—III АБ степени, ожог дыхательных путей, дымовая токсическая ингаляция, отравление продуктами горения) и 20 здоровых доноров. Возраст пострадавших — от 15 до 45 лет. Исследования проводили на 7—8-е сутки с момента травмы в стадии ожоговой токсемии, на 19—21-е сутки — в стадии септикотоксемии и че рез 2 месяца после получения травмы.

Результаты и обсуждение. У больных в стадиях токсемии и септикотоксемии отмечено развитие эндотоксикоза тяжелой степени, значительную декомпенсацию токсинсвязывающей способности альбумина, в стадии ожоговой реконвалесценции ведущим звеном в реализации эндотоксикоза являлась фракция свободных токсинов размером 10—200 нм микробного происхождения. Нами отмечалось снижение общего содержания лейкоцитов до (6,27 ± 0,49) × 109/л, резкое угнетение функциональной активности фагоцитирующих клеток (НСТтест) и развитие дефекта презентации антигенов в системе иммунологической реактивности, чем объясняется раннее присоединение аутоагрессивных реакций у данной категории пострадавших во все сроки исследования.

Выводы. В связи с комбинированным этиологическим фактором поражения отмечается раннее развитие полиорганной недостаточности, связанное с развитием аутоагрессивных реакций уже в стадии ожоговой токсемии, что обусловливает атипичное течение ожоговой болезни. Декомпенсация фагоцитарных систем естественной резистентности в стадии ожоговой реконвалисценции повышает риск вторичного инфицирования и развития аутоагрессивных осложнений в более поздние сроки.



Ключевые слова: ожоги, ожоговая болезнь, дымовая токсическая ингаляция, септикотоксемия, аутоагрессивные реакции

16. Оригінальні дослідження

 

Морфогенез репарації опікових ран у хворих із субфасціальними опіками та оголенням кісток гомілки

Д.П. Подурець, І.Г. Постолюк, Н.М. Фісталь

Мета роботи – вивчити морфогенез глибоких опікових ран у хворих із субфасціальними опіками та оголенням кісток гомілки при проведенні ранньої остеонекректомії, остеотрепанації та остеотрепанації у поєднанні з трансплантацією алофібробластів.

Матеріали та методи. Дослідження проведено на базі відділу термічних уражень і пластичної хірургії Інституту невідкладної і відновної хірургії ім. В.К. Гусака АМН України з 2000 до 2006 року у 18 хворих із субфасціальними опіками та оголенням кісток гомілки. Предметом вивчення були шматочки грануляційної тканини з опікових ран при глибоких опіках III—IV ступеня гомілок, відібрані у період репарації. Для вивчення репарації опікових ран, залежно від застосованої тактики лікування, нами була виконана в 1-й групі хворих остеонекректомія великогомілкової кістки (6 осіб), у 2-й – остеотрепанація великогомілкової кістки (6) і в 3-й – трансплантація культури фетальних алофібробластів на остеотрепанаційні отвори (6).

Результати та обговорення. Вивчено процес репарації глибоких опікових ран з використанням сучасних загальних гістологічних, гістохімічних та імуногістохімічних методик дослідження у хворих із субфасціальними опіками та оголенням кісток гомілки. Отримано позитивні результати хірургічного лікування хворих на основі застосування остеотрепанації або остеотрепанації у поєднанні з трансплантацією алофібробластів.

Висновки. Остеотрепанація або остеотрепанація у поєднанні з трансплантацією алофібробластів значно прискорюють процес репарації, що дає змогу у більш ранні терміни виконати ефективну аутодермопластику і сприяє скороченню часу перебування в стаціонарі хворих з глибокими опіками гомілок.



Ключові слова: глибокий опік, рання некректомія, остеотрепанація, культура фетальних алофібробластів

 

Морфогенез репарации ожоговых ран у больных с субфасциальными ожогами и обнажением костей голени

Д.П. Подурец, И.Г. Постолюк, Н.Н. Фисталь

Цель работы — изучить морфогенез глубоких ожоговых ран у больных с субфасциальными ожогами и обнажением костей голени при проведении ранней остеонекрэктомии, остеотрепанации и остеотрепанации в сочетании с трансплантацией аллофибробластов.

Материалы и методы. Исследование проведено на базе отдела термических поражений и пластической хирургии Института неотложной и восстановительной хирургии им. В.К. Гусака АМН Украины с 2000 по 2006 год у 18 больных с субфасциальными ожогами и обнажением костей голени. Предметом изучения были кусочки грануляционной ткани из ожоговых ран при глубоких ожогах III—IV степени голеней, отобранные в период репарации. Для изучения репарации ожоговых ран, в зависимости от применяемой тактики лечения нами была выполнена в 1-й группе больных остеонекрэктомия большеберцовой кости (6 человек), во 2-й — остеотрепанация большеберцовой кости (6) и в 3-й — трансплантация культуры фетальных аллофибробластов на остеотрепанационные отверстия (6).

Результаты и обсуждение. Изучен процесс репарации глубоких ожоговых ран с использованием современных общегистологических, гистохимических и иммуногистохимических методик исследования у больных с субфасциальными ожогами и обнажением костей голени. Доказаны положительные результаты хирургического лечения больных на основе применения остеотрепанации или остеотрепанации в сочетании с культурой аллофибробластов.

Выводы. Остеотрепанация или остеотрепанация в сочетании с трансплантацией аллофибробластов значительно ускоряют процесс репарации, что позволяет в более ранний срок выполнить эффективную аутодермопластику и способствует сокращению времени пребывания в стационаре больных с глубокими ожогами голеней.



Ключевые слова: глубокий ожог, ранняя некрэктомия, остеотрепанация, культура фетальных аллофибробластов

17. Оригінальні дослідження

 

Специфічність та чутливість методу ранньої діагностики хронічної ішемії нижніх кінцівок

В.А. Черняк, В.М. Селюк, І.М. Дабабсех, І.І. Теслюк, Б.М. Коваль, Е.В. Левицька

Мета роботи — оцінити придатність фактора, що індукується гіпоксією (білок HIF-1), як лабораторного теста для діагностики хронічної ішемії нижніх кінцівок (ХІНК).

Матеріали та методи. До групи вивчення ввійшли 120 хворих, які перебували на лікуванні у відділенні серцево-судинної хірургії Центральної міської клінічної лікарні м. Києва у період з 2003 до 2006 рік з приводу ХІНК на різних її стадіях. Група А складалася з 61 (50,8 %) пацієнта, яким разом з традиційними методами досліджень було проведено визначення рівня HIF-1 у м'язовій тканині, група Б — з 59 (49,2 %) хворих, які були обстежені тільки традиційними методами. Контрольна група складалася з 20 здорових добровольців. Зразки м'язів для визначення рівня HIF-1 були отримані пункційним способом у 61 пацієнта з ХІНК і у 20 добровольців у суворій відповідності до «Конвенції про захист прав і достоїнств людини у зв'язку із застосуванням досягнень біології і медицини».

Результати та обговорення. У контрольній групі рівень HIF-1 в умовах нормоксії становив 160—190 нМ/мг актину. У хворих з II стадією захворювання середній рівень HIF-1 становив (300 ± 59,6) нМ/мг актину, з IIIа и IIIб стадіями — (460 ± 100) і (104 ± 54,8) нМ/мг актину відповідно, з IV стадією — менше (25 ± 20) нМ/мг актину. Для пацієнтів з ХІНК чутливість метода становила 97,6 %, псевдонегативні результати відмічено у 1,5 % випадків.

Висновки. Рівень HIF-1 у м'язовій тканині ішемізованої кінцівки при ХІНК поступово підвищується до стадії ІІІб (декомпенсованої критичної ішемії). У IV стадії відбувається різке зниження цього показника — менше 45 нМ/мг актину. Наростання рівня HIF-1 пояснюється його нагромадженням у клітинах унаслідок ішемії, а різке зниження в подальшому — його поглинанням шляхом анаеробного гліколізу, апоптозу й аутолізу ішемізованих клітин. Визначення рівня HIF-1 в ішемізованих тканинах показало високу чутливість (97,6 %) і специфічність (99,2 %) цього методу діагностики ХІНК, який дає лише 1,5 % псевдопозитивних результатів.



Ключові слова: хронічна ішемія нижніх кінцівок, фактор, індукований гіпоксією, HIF-1, діагностика

 

Специфичность и чувствительность метода ранней диагностики хронической ишемии нижних конечностей

В.А. Черняк, В.М. Селюк, И.М. Дабабсех, И.И. Теслюк, Б.М. Коваль, Е.В. Левицкая

Цель работы — оценить пригодности фактора, индуцируемого гипоксией (белок HIF-1), в качестве лабораторного теста для диагностики хронической ишемии нижних конечностей (ХИНК).

Материалы и методы. В группу изучения вошли 120 больных, находившихся на лечении в отделении сердечно-сосудистой хирургии Центральной городской клинической больницы г. Киева в период с 2003 по 2006 год по поводу ХИНК на разных ее стадиях. Группа А состояла из 61 (50,8 %) пациента, которым наряду с традиционными методами исследований, было проведено определение уровня HIF-1 в мышечной ткани, группа Б — из 59 (49,2 %) больных, обследованных только традиционными методами. Контрольную группу составили 20 здоровых добровольцев. Образцы мышц для определения уровня HIF-1 были получены пункционным способом у 61 пациента с ХИНК и у 20 здоровых добровольцев в строгом соответствии с «Конвенцией о защите прав и достоинств человека в связи с применением достижений биологии и медицины».

Результаты и обсуждение. В контрольной группе уровень HIF-1 в условиях нормоксии составлял 160—190 нМ/мг актина. У больных со II стадией заболевания средний уровень HIF-1 составлял (300 ± 59,6) нМ/мг актина, с IIIа и IIIб стадиями — (460 ± 100) и (104 ± 54,8) нМ/мг актина соответственно, с IV стадией — (25 ± 20) нМ/мг актина. Для пациентов с ХИНК чувствительность метода составила 97,6 %, ложноположительные результаты отмечены в 1,5 % случаев.

Выводы. Уровень HIF-1 в мышечной ткани ишемизированной конечности при ХИНК постепенно повышается до стадии ІІІб (декомпенсированной критической ишемии). На IV стадии происходит резкое снижение этого показателя — менее 45 нМ/мг актина. Нарастание уровня HIF-1 объясняется его накоплением в клетках в результате ишемии, а резкое снижение в дальнейшем — его поглощением вследствие анаэробного гликолиза, апоптоза и аутолиза ишемизированных клеток. Определение уровня HIF-1 в ишемизированных тканях показало высокую чувствительность (97,6 %) и специфичность (99,2 %) этого метода диагностики ХИНК, который дает всего 1,5 % ложноположительных результатов.



Ключевые слова: хроническая ишемия нижних конечностей, фактор, индуцируемый гипоксией, HIF-1, диагностика

18. Нові технології в охороні здоров'я

 

Місце стаціонарозамінних технологій у сучасній хірургії

І.А. Лурін, М.М. Андрієнко

Автори статті висловлюють свій погляд на перспективи розвитку стаціонарозамінюючих технологій у сучасній хірургії.



Ключові слова: стаціонарозамінні технології, сучасна хірургія, реорганізація хірургічної допомоги

 

Место стационарозамещающих технологий в современной хирургии

И.А. Лурин, Н.Н. Андриенко

Авторы статьи выражают свой взгляд на перспективы развития стационарозамещающих технологий в современной хирургии.



Ключевые слова: стационарозамещающие технологии, современная хирургия, реорганизация хирургической помощи


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»