Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№3(19) // 2006

 

Обкладинка

 

1. Оригінальні дослідження

 

Можливості та обмеження лапароскопічних операцій у хірургії надниркових залоз

С.М. Черенько, О.С. Ларін

Мета роботи — проаналізувати на власному клінічному досвіді ефективність лапароскопічних операцій при пухлинах надниркових залоз порівняно з результатами відкритих операцій.

Матеріали та методи. Ретроспективне одноцентрове порівняльне дослідження результатів хірургічного лікування пухлин надниркових залоз. 60 із 272 адреналектомій за період 1995—2005 рр. виконано з використанням лапароскопічної техніки. Вік хворих, оперованих лапароскопічно, становив від 10 до 72 років, розмір видалених пухлин — від 1 до 12,5 см, у середньому (5,4 ± 2,1) см. Для відкритих операцій максимальний розмір пухлини становив 26 см, у середньому (6,7 ± 3,1) см (р > 0,05).

Результати та обговорення. Порівняння результатів відкритих та лапароскопічних втручань демонструє переваги останніх щодо безпеки операції і темпів реабілітації пацієнтів. Лапароскопічні адреналектомії супроводжувались мінімальною кількістю ускладнень (1 (1,7 %)) випадок кровотечі і 3 конверсіями (5 %). У групі відкритих операцій спостерігали 13,7 % ранніх і 22,6 % пізніх ускладнень. Аналізуються особливості техніки і показання до адреналектомії.

Висновки. Лапароскопічні адреналектомії демонструють очевидну перевагу над відкритими операціями щодо частоти ускладнень і термінів одужання у разі неінвазивних та доброякісних пухлин. Протипоказанням до лапароскопічної адреналектомії є спайкові та запальні зміни в зоні втручання, ознаки інвазії пухлини в оточуючі анатомічні структури, наявність метастазів і розміри пухлини понад 11—12 см.



Ключові слова: пухлини надниркових залоз, лапароскопічна адреналектомія, методика, показання

 

Возможности и ограничения лапароскопических операций в хирургии надпочечников

С.М. Черенько, А.С. Ларин

Цель работы — проанализировать на собственном клиническом опыте эффективность лапароскопических операций при опухолях надпочечников в сравнении с результатами открытых операций.

Материалы и методы. Ретроспективное одноцентровое сравнительное исследование результатов хирургического лечения опухолей надпочечников. 60 из 272 адреналэктомий за период 1995—2005 гг. выполнены с использованием лапароскопической техники. Возраст больных, оперированных лапароскопически, составлял от 10 до 72 лет, размер удаленных опухолей — от 1 до 12,5 см, в среднем (5,4 ± 2,1) см. Для открытых операций максимальный размер опухоли составил 26 см, в среднем (6,7 ± 3,1) см (р > 0,05).

Результаты и обсуждение. Сравнение результатов открытых и лапароскопических вмешательств демонстрирует преимущество последних в отношении безопасности операции и темпов реабилитации пациентов. Лапароскопические адреналэктомии сопровождались минимальным количеством осложнений — 1 случай (1,7 %) кровотечения и 3 конверсиями (5 %). В группе открытых операций наблюдали 13,7 % ранних и 22,6 % поздних осложнений. Анализируются особенности техники и показания к адреналэктомии.

Выводы. Лапароскопические адреналэктомии демонстрируют очевидное преимущество перед открытыми операциями в отношении частоты осложнений и сроков выздоровления при неинвазивных и доброкачественных опухолях. Противопоказанием к лапароскопической адреналэктомии являются спаечные и воспалительные изменения в зоне вмешательства, признаки инвазии опухоли в окружающие анатомические структуры, наличие метастазов и размеры опухоли свыше 11—12 см.






.: назад :.


Офіційний сайт журналу   
"Хірургія України"

Ключевые слова:

2. Оригінальні дослідження

 

Клініка, діагностика і лікування «низхідного» медіастиніту

А.Г. Висоцький, В.В. Тахтаулов

Мета роботи — оцінка клінічної картини «низхідного медіастиніту», виявлення чинників, що зумовлюють пізню діагностику цієї патології, і визначення комплексу лікувальних заходів, що сприяють зниженню летальності.

Матеріали та методи. Дослідження грунтується на ретроспективному аналізі історій хвороби 120 пацієнтів з флегмонами глибоких клітковинних просторів голови і шиї, ускладненими медіастинітами, які перебували на лікуванні в клініці факультетської хірургії Донецького медуніверситету і в лікувальних установах Донецької області з 1994 по 2004 р.

Результати та обговорення. Клінічна картина медіастиніту характеризується поєднанням виражених загальних і місцевих симптомів. Особливість діагностики «низхідного» медіастиніту полягає в ранньому виявленні флегмони шиї як джерела проникнення інфекційного агента з вищерозташованих анатомічних ділянок у середостіння. При верифікованому діагнозі пацієнт з «низхідним» медіастинітом повинен бути оперований у терміновому порядку. До трахеостомії у цієї категорії хворих слід вдаватися у виняткових випадках. За наявності флегмони шиї перевагу віддають колярній медіастинотомії за В.І. Разумовським з подальшим відкритим веденням рани. Тотальний і тотальний задній медіастиніт є показанням до торакотомії. Операція полягає в широкому розкритті медіастинальної плеври, видаленні некротичних тканин, адекватному дренуванні гнійних порожнин для подальшої перманентної санації з активною аспірацією. Загальна летальність хворих з флегмонами шиї становила 27,7 %, у разі ускладнення їх медіастинітом — 43,1 %.

Висновки. Єдиним методом лікування флегмон глибоких клітковинних просторів голови і шиї, ускладнених «низхідним» медіастинітом, є хірургічний. Поліпшенню результатів хірургічного лікування сприяє: рання діагностика, що ґрунтується як на клінічних ознаках, так і на променевих методах дослідження, повноцінна корекція гомеостазу — адекватна інфузійна терапія, інтенсивне парентеральне та ентеральне харчування, раціональна антибіотикотерапія, відкрите ведення рани на шиї, накладання трахеостоми тільки у разі неможливості інтубації, постійна санація середостіння, плевральної порожнини, трахеобронхіального дерева.



Ключові слова: флегмона шиї, «низхідний» медіастиніт, середостіння

 

Клиника, диагностика и лечение «нисходящего» медиастинита

А.Г. Высоцкий, В.В. Тахтаулов

Цель работы — оценка клинической картины «нисходящего» медиастинита, выявление факторов, обусловливающих запоздалую диагностику данной патологии и определение комплекса лечебных мероприятий, способствующих снижению летальности.

Материалы и методы. Исследование основано на ретроспективном анализе историй болезни 120 пациентов с флегмонами глубоких клетчаточных пространств головы и шеи, осложненными медиастинитами, находившихся на лечении в клинике факультетской хирургии Донецкого медуниверситета и в лечебных учреждениях Донецкой области с 1994 по 2004 г.

Результаты и обсуждение. Клиническая картина медиастинита характеризуется сочетанием выраженных общих и местных симптомов. Особенность диагностики «нисходящего» медиастинита заключается в раннем выявлении флегмоны шеи как источника проникновения инфекционного агента из вышележащих анатомических областей в средостение. При верифицированном диагнозе пациент с «нисходящим» медиастинитом должен быть оперирован в срочном порядке. К трахеостомии у данной категории больных следует прибегать в исключительных случаях. При наличии флегмоны шеи предпочтение отдатся колярной медиастинотомии по В.И. Разумовскому с последующим открытым ведением раны. Тотальный и тотальный задний медиастинит являются показанием к торакотомии. Операция заключается в широком вскрытии медиастинальной плевры, удалении некротических тканей, адекватном дренировании гнойных полостей для последующей перманентной санации с активной аспирацией. Общая летальность больных с флегмонами шеи составила 27,7 %, при осложнении их медиастинитом — 43,1 %.

Выводы. Единственным методом лечения флегмон глубоких клетчаточных пространств головы и шеи, осложненных «нисходящим» медиастинитом, является хирургический. Улучшению результатов хирургического лечения способствуют: ранняя диагностика, основанная как на клинических признаках, так и на лучевых методах исследования, полноценная коррекция гомеостаза — адекватная инфузионная терапия, интенсивное парентеральное и энтеральное питание, рациональная антибиотикотерапия, открытое ведение раны на шее, наложение трахеостомы только в случае невозможности интубации, постоянная санация средостения, плевральной полости, трахеобронхиального дерева.



Ключевые слова: флегмона шеи, «нисходящий» медиастинит, средостение

3. Оригінальні дослідження

 

Особливості перебігу та лікування синдрому меллорі—вейса

В.П. Кришень, М.В. Трофімов

Мета роботи — розроблення оптимальної тактики лікування хворих на синдром Меллорі—Вейса.

Матеріали та методи. Проведено глибокий клініко-морфологічний та імунологічний аналіз випадків захворювання на синдром Меллорі—Вейса. Під час аналізу ендоскопічно-морфологічної картини та імунного статусу при цьому захворюванні виявлено найнебезпечніші ділянки ураження, їх зв'язок з перебігом захворювання та рецидивами. Під час дослідження ендоскопічної картини зафіксовано велику кількість випадків з явищами нестійкого місцевого гемостазу, тенденцію до уповільнення репаративних процесів у зоні розриву і рубцевих деформацій стравоходу.

Результати та обговорення. Виявлено, що морфологічні зміни слизової оболонки шлунка в цієї категорії хворих подібні до таких, які спостерігаються при виразковій хворобі дванадцятипалої кишки. Зміни імунного статусу пацієнтів характерні для імунодепресії з явищами автоімунізації і найчастіше проявляються у випадках з великою крововтратою, при нестійкому ендоскопічному гемостазі, виникненні рецидивної кровотечі. Уведення імуномодуляторів сприяє збільшенню функціональної активності імунної системи та зниженню активності автоімунних процесів.

Висновки. Зміни в слизовій оболонці верхніх відділів травного каналу при синдромі Меллорі—Вейса у 46,67 % випадків мають системний характер і подібні до таких, які розвиваються при хронічних запально-дистрофічних кислотозалежних процесах шлунка та дванадцятипалої кишки, асоційованих з Helicobacter pylori. Для цього синдрому у 85 % випадків характерний мікробний поліморфізм слизової оболонки з переважним обсіменінням E. coli (107), Streptococcus β-haemoliticus (108), Klebsiella pneumoniаe (107), Candida albicans (108), які обтяжують перебіг захворювання і відіграють помітну роль у розвитку рецидивів кровотечі. Зазначені мікроорганізми чутливі до препаратів цефалоспоринової ланки третього покоління та офлоксацинів у 75 % випадків. Комплекс консервативного лікування повинен включати, крім замісної, противиразкову, антигелікобактерну, антибактеріальну терапію (цефалоспорини третього покоління та офлоксацини), імуномодулятори («Тималін»), репаранти, вітаміни.



Ключові слова: синдром Меллорі—Вейса, ступінь крововтрати, рецидив кровотечі

 

Особенности течения и лечения синдрома меллори—вейсса

В.П. Крышень, Н.В. Трофимов

Цель работы — разработка оптимальной тактики лечения больных с синдромом Меллори—Вейсса.

Материалы и методы. Проведен глубокий клинико-морфологический и иммунологический анализ случаев заболевания синдромом Меллори—Вейсса. При анализе эндоскопическо-морфологической картины и иммунного статуса при этом заболевании выявлены наиболее опасные участки поражения, их связь с течением заболевания и рецидивами. При исследовании эндоскопической картины зафиксировано большое количество случаев с явлениями нестабильного местного гемостаза, тенденцию к замедлению репаративных процессов в зоне разрыва и рубцовым деформациям пищевода.

Результаты и обсуждение. Выявлено, что морфологические изменения слизистой оболочки желудка у этой категории больных подобны таким, какие наблюдаются при язвенной болезни двенадцатиперстной кишки. Изменения иммунного статуса пациентов характерны для иммунодепрессии с явлениями аутоиммунизации и чаще всего проявляются в случаях с большой кровопотерей, при нестабильном местном эндоскопическом гемостазе, возникновении рецидивного кровотечения. Введение иммуномодуляторов способствует повышению функциональной активности иммунной системы и снижению активности аутоиммунных процессов.

Выводы. Изменения в слизистой оболочке верхних отделов пищеварительного канала при синдроме Меллори—Вейсса в 46,67 % случаев носят системный характер и подобны таким, какие развиваются при хронических воспалительно-дистрофических кислотозависимых процессах желудка и двенадцатиперстной кишки, ассоциированных с Helicobacter pylori. Для этого синдрома в 85 % случаев характерен микробный полиморфизм слизистой оболочки с преимущественным обсеменением E. coli (107), Streptococcus β-haemoliticus (108), Klebsiella рnеuмоnіае (107), Candida albicans (108), которые отягощают течение заболевания и играют заметную роль в развитии рецидивов кровотечения. Упомянутые микроорганизмы чувствительны к препаратам цефалоспоринового ряда третьего поколения и офлоксацинам в 75 % случаев. Комплекс консервативного лечения должен включать, кроме заместительной, противоязвенную, антихеликобактерную, антибактериальную терапию (цефалоспорины третьего поколения и офлоксацины), иммуномодуляторы («Тималин»), репаранты, витамины.



Ключевые слова: синдром Меллори—Вейсса, степень кровопотери, рецидив кровотечения

4. Оригінальні дослідження

 

Порівняльна оцінка ефективності застосування пентосану полісульфату sp54 і нефракціонованого гепарину для профілактики тромбоемболічних ускладнень після оперативних втручань та для лікування гострого тромбозу вен нижніх кінцівок (багатоцентрове рандомізо

В.Г. Мішалов, Л.Ю. Маркулан, В.Л. Валецький, О.І. Осадчий, В.М. Селюк, О.І. Сопко, О.О. Штутин, Ю.В. Родін, В.В. Пичка, А.М. Гнилорибов, О.В. Самохин, Н.Н. Колотилов, А.В. Анічкіна, В.В. Кравченко

Мета роботи. Оцінити ефективність застосування пентосану полісульфату SP54 (далі пентосан) порівняно з нефракціонованим гепарином (НФГ) для профілактики післяопераційних тромботичних ускладнень (ТУ), а також для лікування гострого тромбозу вен нижніх кінцівок (ГТВНК).

Матеріали та методи. У порівняльне проспективне відкрите рандомізоване післямаркетингове дослідження було включено 241 хворого, які отримували пентосан чи нефракціонований гепарин (НФГ) для профілактики післяопераційних тромботичних ускладнень (151 пацієнт) або лікування ГТВНК (90). Критерії включення: 1) абдомінальна патологія з помірним ступенем ризику ТУ (n = 81); 2) патологія проксимальної ділянки стегнової кістки з помірним і високим ступенем ризику ТУ (n = 70); 3) ГТВНК (n = 90).
Хворим оцінювали стан кровоплину по глибоких венах гомілок за допомогою ультразвукової допплерографії, визначали АЧТЧ, протромбіновий час, тромбіновий час, вміст фібриногену, активність антитромбіну III, кількість тромбоцитів.

Результати та обговорення. Призначення пентосану супроводжувалось підвищенням АЧТЧ у 1,5—1,6 разу з перших діб застосування препарату, який зберігався протягом усього періоду лікування. При цьому не виявлено жодного випадку ГТВНК і ТЕЛА як у ранній, так і у віддалений післяопераційний період. Антитромботична ефективність профілактичного застосування пентосану поєднувалася з низьким відсотком геморагічних ускладнень (виникнення гематоми післяопераційної рани у 2 (2,7 %) хворих та відсутністю кровоточивості операційного поля. Призначення пентосану з метою лікування ГТВНК забезпечило реканалізацію венозного русла у 54,1 % пацієнтів і відсутність ретромбозу в усіх хворих.

Висновки. Пентосан є ефективнішим, ніж нефранціонований гепарин, засобом для профілактики ТУ при проведенні планових і ургентних операцій на органах черевної порожнини, проксимальній ділянці стегнової кістки, а також для лікування ГТВНК. Призначення з метою профілактики ТУ пентосану зумовлює збільшення АЧТЧ у 1,5—1,6 разу, що перевищує ефект застосування нефракцієнованого гепарину і не спричиняє побічних алергічних реакцій, значних геморагій і тромбоцитопенії. Пентосан є єдиним прямим антикоагулянтом, що забезпечує антикоагулянтний ефект на тривалий термін за рахунок ін'єкційної та таблетованої форм випуску препарату без лабораторного контролю в амбулаторних умовах.



Ключові слова: пентосан полісульфат SP54, нефракціонований гепарин, тромботичні ускладнення, профілактика, лікування, абдомінальна хірургія, судинна хірургія, ортопедія

 

Сравнительная оценка эффективности применения пентосана полисульфата sp54 и нефракционированного гепарина для профилактики тромбоэмболических осложнений после оперативных вмешательств и для лечения острого тромбоза вен нижних конечностей (многоцентровое

В.Г. Мишалов, Л.Ю. Маркулан, В.Л. Валецкий, А.И. Осадчий, В.М. Селюк, А.И. Сопко, А.А. Штутин, Ю.В. Родин, В.В. Пичка, А.М. Гнилорибов, О.В. Самохин, Н.Н. Колотилов, А.В. Аничкина, В.В. Кравченко

Цель работы — оценить эффективность применения пентосана полисульфата SP54 (далее пентосан) по сравнению с нефракционированным гепарином для профилактики послеоперационных тромботичних осложнений (ТО), а также для лечения острого тромбоза вен нижних конечностей (ОТВНК).

Материалы и методы. В сравнительное проспективное открытое рандомизированное постмаркетинговое исследование включен 241 больной, получавший пентосан или нефракционированный гепарин (НФГ) для профилактики послеоперационных ТО (151 пациент) или лечения ОТВНК (90). Критерии включения: 1) абдоминальная патология с умеренной степенью риска ТО (n = 81); 2) патология проксимального участка бедренной кости с умеренной и высокой степенью риска ТО (n = 70); 3) ОТВНК (n = 90). Больным оценивали состояние кровотока по глубоким венам голеней с помощью ультразвуковой допплерографии, определяли АЧТВ, протромбиновое время, тромбиновое время, содержание фибриногена, активность антитромбина III, количество тромбоцитов.

Результаты и обсуждение. Назначение пентосана сопровождалось повышением АЧТВ в 1,5—1,6 раза с первых суток применения препарата, которое сохранялось в течение всего периода лечения. При этом не обнаружен ни один случай ОТВНК и ТЕЛА, как в ранний, так и в отдаленный послеоперационный период. Антитромботическая эффективность профилактического применения пентосана сопровождалась низким процентом геморрагических осложнений (возникновение гематомы послеоперационной раны у 2 (2,7 %) больных и отсутствием кровоточивости операционного поля. Назначение пентосана для лечения ОТВНК обеспечило реканализацию венозного русла у 54,1 % пациентов и отсутствие ретромбоза у 100 % больных.

Выводы. Пентосан является более эффективным, чем НФГ, средством для профилактики ТО при проведении плановых и ургентных операций на органах брюшной полости, проксимальном участке бедренной кости, а также для лечения ОТВНК. Назначение с целью профилактики ТО пентосана обусловливает увеличение АЧТВ в 1,5—1,6 раза, что превышает эффект профилактического применения НФГ и не вызывает побочных аллергических реакций, значительных геморрагий и тромбоцитопении. Пентосан является единственным прямым антикоагулянтом, который обеспечивает антикоагулянтный эффект на длительный срок за счет инъекционной и таблетированной форм выпуска препарата без лабораторного контроля в амбулаторных условиях.



Ключевые слова: пентосан полисульфат SP54, нефракционированный гепарин, тромботические осложнения, профилактика, лечение, абдоминальная хирургия, сосудистая хирургия, ортопедия

5. Оригінальні дослідження

 

Функціональні та гемодинамічні показники нижніх кінцівок у хворих на хронічну венозну недостатність

М.Б. Соловій

Мета роботи — вивчення функціональних та гемодинамічних параметрів дистальних сегментів нижніх кінцівок у хворих на хронічну венозну недостатність (ХВН) на різних клінічних стадіях захворювання.

Матеріали та методи. Проаналізовано 160 хворих на ХВН, яких було розділено на дві групи. 1-ша складалася з 79 пацієнтів з ХВН на стадії трофічних змін шкіри та виразок, 2-га — з 81 хворого на ХВН без трофічних змін. Пацієнтів опитано щодо інтенсивності скарг та порушення працездатності, стан кінцівок оцінено за візуальною аналоговою шкалою (VAS). Проведено вимірювання поверхневого венозного тиску, внутрішньотканинного тиску на гомілці, амплітуди рухів гомілковостопного суглобу та оцінено частоту трапляння патологічного рефлюксу в глибоких венах уражених кінцівок.

Результати та обговорення. Сильні больові відчуття більше турбували хворих 1-ї групи (15,2 % випадків проти 2,5 % у 2-й). Виражені набряки в 1-й групі спостерігали в 24,1 % хворих, в 2-й — не зафіксовано жодного випадку. Вираена тяжкість у ногах більше турбувала хворих 2-ї групи (14,8 % проти 12,7 % у 1-й). Найсильніші прояви «венозної кульгавості» в 1-й групі відчували 7,6 % пацієнтів, в 2-й — не зафіксовано жодного випадку. Пацієнти 1-ої групи оцінили стан своєї кінцівки згідно з VAS на 49,7 мм, а 2-ї групи — на 50,8 мм (p > 0,05). Рефлюкс у глибокій венозній системі ураженої кінцівки зафіксовано в 50,6 % хворих 1-ї групи і у 7,4 % — в 2-й. Венозний і внутрішньотканинний тиск достовірно був вищий в 1-й групі (відповідно 224,6 і 25,2 мм рт. ст.) порівняно з 2-ю (152,8 мм вод. ст. і 16,5 мм рт. ст.) (p < 0,05). Амплітуда рухів гомілковостопного суглобу достовірно була знижена в 1-й групі (у середньому 35,7°) порівняно з 2-ю (у середньому 48,6°) (p < 0,05). 58,2 % хворих 1-ї групи могли працювати протягом 8 год тільки за умови використання підтримувальних засобів (у 2-й — 7,4 %) у 2-й групі 85,2 % осіб обходилися без підтримувальних засобів, а ще 7,4 % визначили свою хворобу як безсимптомну.

Висновки. У хворих на пізніх стадіях ХВН (трофічні зміни, виразки) порівняно з пацієнтами без трофічних змін вираженіші скарги на біль, набряки та «венозну кульгавість», у них виявлено достовірне підвищення рівнів венозної гіпертензії та субфасціального внутрішньотканинного тиску, зниження амплітуди рухів гомілковостопного суглобу, у 50, 6 % пацієнтів зафіксовано патологічний рефлюкс у глибоких венах, більшість має виражене порушення працездатності.



Ключові слова: хронічна венозна недостатність, поверхневий венозний тиск, внутрішньотканинний тиск, амплітуда рухів гомілковостопного суглобу, порушення працездатності

 

Функциональные и гемодинамические показатели нижних конечностей у больных хронической венозной недостаточностью

М.Б. Соловий

Цель работы — изучение функциональных и гемодинамических параметров дистальных сегментов нижних конечностей у больных хронической венозной недостаточностью (ХВН) на разных клинических стадиях болезни.

Материалы и методы. Проанализировано 160 больных ХВН, которые были разделены на две группы. 1;я состояла из 79 пациентов ХВН на стадии трофических изменений кожи и язв, 2;я — из 81 больного ХВН без трофических изменений. Пациенты опрошены относительно интенсивности жалоб и нарушении трудоспособности, состояние конечностей оценено по визуальной аналоговой шкале (VAS). Проведено измерения поверхностного венозного давления, внутритканевого давления на голени, амплитуды движений голеностопного сустава и оценена частота встречаемости патологического рефлюкса в глубоких венах пораженных конечностей.

Результаты и обсуждение. Сильные болевые ощущения больше беспокоили больных 1;й группы (15,2 % случаев) по сравнению с 2,5 % во 2;й. Выраженные отеки в 1;й группе наблюдали у 24,1 % больных, во 2;й — не зафиксировано ни одного случая. Выраженная тяжесть в ногах больше беспокоила больных 2;й группы (14,8 % против 12,7 % в 1;й). Наиболее сильные проявления «венозной хромоты» в 1;й группе ощущали 7,6 % пациентов, во 2;й — не зафиксировано ни одного случая. Пациенты 1;й группы оценили состояние своей конечности согласно VAS на 49,7 мм, а 2;й — на 50,8 мм (p > 0,05). Рефлюкс в глубокой венозной системе пораженной конечности зафиксирован у 50,6 % больных 1;й группы и у 7,4 % — во 2;й. Венозное и внутритканевое давление достоверно было выше в 1;й группе (соответственно 224,6 мм вод. ст.) и 25,5 мм рт. ст. по сравнению со 2;й (152,8 мм вод. ст. и 16,5 мм рт. ст. (p < 0,05). Амплитуда движений голеностопного сустава достоверно была снижена в 1;й группе (в среднем 35,7°) по сравнению со 2;й (в среднем 48,6°) (p < 0,05). 58,2 % больных 1;й группы могли работать в течении 8 ч только при условии применения поддерживающих средств (во 2;й 7,4 %). Во 2;1 группе 85,2 % лиц обходились без поддерживающих средств, а еще 7,4 % определили свою болезнь как бессимптомную.

Выводы. У больных на поздних стадиях ХВН (трофические изменения, язвы) по сравнению с пациентами без трофических изменений более выражены жалобы на боль, отеки и «венозною хромоту», у них выявлено достоверное повышение уровней венозной гипертензии и субфасциального внутритканевого давления, снижение амплитуды движений голеностопного сустава у 50,6 % пациентов зафиксирован патологический рефлюкс в глубоких венах, большинство имеет выраженное нарушение трудоспособности.



Ключевые слова: хроническая венозная недостаточность, поверхностное венозное давление, внутритканевое давление, амплитуда движений голеностопного сустава, нарушение трудоспособности

6. Оригінальні дослідження

 

Використання ультразвукового дуплексного сканування для визначення показань до хірургічного лікування флеботромбозів у системі нижньої порожнистої вени

В.В. Скиба, С.П. Щукін, О.Є. Швед, О.А. Перекрестова

Мета роботи — визначити показання до хірургічного лікування емболонебезпечних флеботромбозів у системі нижньої порожнистої вени за результатами ультразвукового дуплексного сканування.

Матеріали та методи. Під наглядом перебували 10 хворих з гострими та підгострими венозними тромбозами в системі нижньої порожнистої вени. Вік пацієнтів — від 29 до 52 років. Чоловіків — було 7, жінок — 3. Строк від початку захворювання — від 2 тижнів до 2 місяців. Усім хворим проводили дуплексне сканування з кольоровим картуванням кровотоку.

Результати та обговорення. У 3 хворих виявлено флотуючі тромби в магістральних венах. Їм було виконано тромбектомію з магістральних вен. У інших пацієнтів виявлено оклюзуючі тромбози без флотуючих тромбів. Цим хворим проводилася консервативна терапія з використанням еластичної компресії, мазей, які містили гепарин, прямих антикоагулянтів із подальшим переходом на антиагреганти, флавоноїди, нестероїдні протизапальні засоби, низькомолекулярні декстрани.

Висновки. Обов’язковим методом дослідження у всіх хворим з флеботромбозами глибоких вен та тромбофлебітами підшкірних незалежно від давності захворювання є ультразвукове дуплексне сканування. Найрадикальніший метод оперативного лікування при виявленні флотуючого тромба — тромбектомія із магістральних вен.



Ключові слова: венозний тромбоз, флотуючий тромб, тромбектомія із магістральних вен

 

Использование ультразвукового дуплексного сканирования для определения показаний к хирургическому лечению флеботромбозов в системе нижней полой вены

В.В. Скиба, С.П. Щукин, Е.Е. Швед, Е.А. Перекрестова

Цель работы — определить показания к хирургическому лечению эмболоопасных флеботромбозов в системе нижней полой вены по результатам ультразвукового дуплексного сканирования.

Материалы и методы. Под наблюдением находилось 10 больных с острыми и подострыми венозными тромбозами в системе нижней полой вены. Возраст пациентов — от 29 до 52 лет. Мужчин — было 7, женщин — 3. Срок от начала заболевания — от 2 недель до 2 месяцев. Всем больным проводилось дуплексное сканирование с цветным картированием кровотока.

Результаты и обсуждение. У 3 больных выявлены флотирующие тромбы в магистральных венах. Им была выполнена тромбэктомия из магистральных вен. У остальных пациентов выявлены окклюзирующие тромбозы без флотирующих тромбов. Этим больным проводилась консервативная терапия с использованием эластической компрессии, гепаринсодержащих мазей, прямых антикоагулянтов с дальнейшим переходом на антиагреганты, флавоноиды, нестероидные противовоспалительные препараты, низкомолекулярные декстраны.

Выводы. Обязательным методом исследования у всех больных с флеботромбозами глубоких вен и тромбофлебитами поверхностных независимо от давности заболевания является ультразвуковое дуплексное сканирование. Наиболее радикальный метод оперативного лечения при выявлении флотирующего тромба — тромбэктомия из магистральных вен.



Ключевые слова: венозный тромбоз, флотирующий тромб, тромбэктомия из магистральных вен

7. Оригінальні дослідження

 

Хірургічна корекція функції неоректума

В.А. Дубовий

Мета роботи — поліпшення функціональних результатів сфінктерозберігаючих резекцій прямої кишки шляхом застосування резервуарних анастомозів.

Матеріали та методи. Проаналізовано функціональні результати лікування 60 хворих на рак дистального відділу прямої кишки, яким виконано сфінктерозберігаючі операції: 30 — накладено «прямі» (терміно-термінальні) степлерні анастомози, 15 — ручні «J-pouch» латеро-термінальні анастомози з дистальним міжкишковим сполученням завдовжки 5—7 см, 15 — латеро-термінальні степлерні анастомози без дистального міжкишкового сполучення (ЛТА) з довжиною антиперистальтичного відрізку 5—6 см. Проведено дослідження методом комп'ютерної пневмокінезометрії з аналізом таких показників: ємність і тиск неоректума, його пластичний тонус, піддатливість стінки кишки. Провоили анкетування якості життя хворих та ступеня інконтиненції.

Результати та обговорення. Функціональні переваги резервуарних конструкцій підтверджуються результатами спеціальних досліджень. Наявність резервуара дозволяє зменшити інтралюмінарний тиск, що проявляється зменшенням імперативних позивів, частоти випорожнення та інконтиненції, нормалізацією транзиту по товстій кишці.

Висновки. При низьких та наднизьких резекціях прямої кишки пріоритетним є формування резервуарних колоректальних або колоанальних анастомозів. Застосування латеро-термінальних анастомозів без дистального міжкишкового сполучення при низьких резекціях дозволяє достатньою мірою реабілітувати всіх хворих вже через 3—4 місяці після операції. При наднизьких резекціях прямої кишки анастомозом вибору є латеро-термінальні анастомози з дистальним міжкишковим сполученням завдовжки 5—7 см. Пацієнти з терміно-термінальними анастомозами потребують додаткового лікування.



Ключові слова: дистальний рак прямої кишки, сфінктерозберігаючі операції, колоректальні анастомози, функція неоректума, якість життя

 

Хирургическая коррекция функции неоректума

В.А. Дубовой

Цель работы — улучшение функциональных результатов сфинктеросохраняющих резекций прямой кишки путем применения резервуарных анастомозов.

Материалы и методы. Проанализированы функциональные результаты лечения 60 больных раком дистального отдела прямой кишки, которым выполнены сфинктеросохраняющие операции: 30 — наложены «прямые» (термино-терминальные) степлерные анастомозы, 15 — ручные «J-pouch» латеро-терминальные анастомозы с дистальным межкишечным соустьем длиной 5—7 см, 15 — латеро-терминальные степлерные анастомозы без дистального межкишечного соустья с длиной антиперистальтического отрезка 5—6 см. Проведено исследование методом компьютерной пневмокинезометрии с анализом таких показателей: емкость и давление неоректума, пластический его тонус, податливость стенки кишки. Проводили анкетирование качества жизни больных, степени инконтиненции.

Результаты и обсуждение. Функциональные преимущества резервуарных конструкций подтверждаются результатами специальных исследований. Наличие резервуара позволяет уменьшить внутрикишечное давление, что проявляется уменьшением императивных позывов, частоты стула и инконтиненции, нормализацией транзита по толстой кишке.

Выводы. При низкой и сверхнизкой резекции прямой кишки приоритетным является формирование резервуарных колоректальних или колоанальних анастомозов. Применение латеро-терминальных анастомозов без дистального межкишечного соустья при низкой резекции позволяет в достаточной мере реабилитировать всех больных уже через 3—4 месяца после операции. При сверхнизкой резекции анастомозом выбора является латеро-терминальные анастомозы с дистальным межкишечным соустьем длиной 5—7 см. Пациенты с термино-терминальными анастомозами нуждаются в дополнительном лечении.



Ключевые слова: дистальный рак прямой кишки, сфинктеросохраняющие операции, колоректальные анастомозы, функция неоректума, качество жизни

8. Оригінальні дослідження

 

Оцінка віддалених функціональних результатів хірургічного лікування хронічного колостазу

І.О. Яремчук

Мета роботи — визначення причин незадовільних віддалених функціональних результатів хірургічного лікування хронічного колостазу.

Матеріали та методи. Проаналізовано віддалені результати хірургічного лікування хронічного колостазу у 86 хворих, яким виконано: резекцію прямої та сигмоподібної кишок — 12 (13,9 %) пацієнтам, лівобічну — 24 (27,9 %) та правобічну — 3 (3,5 %) геміколектомію, субтотальну колектомію — 47 (54,7 %) усім хворим проведено комплексне дослідження з вивченням кишкового транзиту та функціонального стану прямої кишки методом комп’ютерної пневмокінезометрії, анкетування якості життя.

Результати та обговорення. У 41 (47,6 %) пацієнта результати хірургічного лікування визнані хорошими, у 24 (27,9 %) — задовільними, у 21 (24,5 %) — хірургічне втручання не дало позитивного ефекту. Незадовільними результатами вважалися подовження транзиту кишкового вмісту в товстій кишці, що залишилась, та наявність проктогенного колостазу.

Висновки. Основними причинами незадовільних результатів хірургічного лікування хронічного колостазу є недостатній рівень діагностики функціонального стану прямої кишки (виявлення проктогенних форм хронічного колостазу) та неадекватний вибір об’єму оперативних втручань. Найкращі функціональні результати хірургічного лікування хронічного колостазу отримано після виконання субтотальної колектомії (89,6 % задовільних результатів).



Ключові слова: хронічний колостаз, хірургічне лікування, віддалені результати, якість життя

 

Оценка отдаленных функциональных результатов хирургического лечения хронического колостаза

И. А. Яремчук

Цель работы — определение причин неудовлетворительных отдаленных функциональных результатов хирургического лечения хронического колостаза.

Материалы и методы. Проанализированы отдаленные результаты хирургического лечения хронического колостаза у 86 больных, которым выполнено: резекцию прямой и сигмовидной кишок — 12 (13,9 %) пациентам, левостороннюю — 24 (27,9 %) и правостороннюю — 3 (3,5 %) гемиколэктомию, субтотальную колэктомию — 47 (54,7 %). Всем больным проведено комплексное исследование с изучением кишечного транзита и функционального состояния прямой кишки методом компьютерной пневмокинезометрии, анкетирование качества жизни.

Результаты и обсуждение. У 41 (47,6 %) пациента результаты хирургического лечения признаны хорошими, у 24 (27,9 %) — удовлетворительными и у 21 (24,5 %) — хирургическое вмешательство не дало положительного эффекта. Неудовлетворительными результатами считались удлинение транзита кишечного содержимого по резидуальной толстой кишке и наличие проктогенного колостаза.

Выводы. Основными причинами неудовлетворительных результатов хирургического лечения хронического колостаза являются недостаточный уровень диагностики функционального состояния прямой кишки (выявление проктогенных форм хронического колостаза) и неадекватний выбор объема оперативных вмешательств. Лучшие функциональные результаты хирургического лечения хронического колостаза получены после выполнения субтотальной колэктомии (89,6 % удовлетворительных результатов).



Ключевые слова: хронический колостаз, хирургическое лечение, отдаленные результаты, качество жизни

9. Оригінальні дослідження

 

Лікування хворих на нерезектабельні місцеві рецидиви раку прямої кишки за допомогою кріогенної деструкції

О.О. Литвиненко, Б.В. Сорокін, С.А. Лялькін

Мета роботи — поліпшити результати лікування хворих з місцевими рецидивами раку прямої кишки з прогресуванням хвороби після променевої та хіміо променевої терапії шляхом застосування кріогенної деструкції.

Матеріали та методи. Кріогенну деструкцію застосовано у 22 хворих з місцевими рецидивами раку прямої кишки в зоні промежини або малого тазу з наявністю зовнішнього пухлинного компоненту чи з інфільтрацією пухлиною стінок піхви. У всіх пацієнтів хвороба прогресувала після закінчення дії ефекту від променевої або хіміопроменевої терапії. Кріогенну деструкцію проводили за допомогою кріохірургічної установки «Кріо-Пульс» шляхом контакту кріоаплікаторів з поверхнею пухлини з однієї—трьох позицій. Заморожування виконували за температури робочої поверхні кріоаплікатора мінус 180—196 °С) протягом 8—10 хв. Відігрівання проводили автоматично протягом 2,5—3 хв. Відтаювання зони кріодеструкції відбувалося самостійно. На 7-му добу формувалася зона кріонекрозу, протягом наступного місяця спостерігалося відторгнення некротичних мас.

Результати та обговорення. Медіана виживаності становила 12 місяців, у середньому тривалість періоду до прогресування дорівнює 6 місяцям. Медіана виживаності від моменту встановлення діагнозу становила 30 місяців. У всіх хворих відмічений позитивний вплив лікування на симптоми хвороби: кровотеча з пухлини припинена у 100 % хворих (середній термін дії ефекту 8 місяців) знеболення досягнуто у 14 з 17 хворих (середній термін дії 4 місяці)- в 4 випадках — припинення розпаду пухлини.

Висновки. Застосування кріогенної деструкції в запропонованому режимі у хворих з місцевими рецидивами раку прямої кишки в період місцевого прогресування хвороби при вичерпаних можливостях променевої та хіміопроменевої терапії, не викликає серйозних ускладнень, є ефективним, надійним, простим та економним методом лікування. Кріогенна деструкція МР РПК позитивно впливає на якість життя хворих, викликаючи припинення кровотечі, розпад пухлини, знеболення із середнім строком 3—6 місяців, покращання якості життя по шкалі ECOG в перші 6 місяців.



Ключові слова: місцеві рецидиви раку прямої кишки, променева терапія, хіміопроменева терапія, кріогенна деструкція, якість життя, медіана виживаності, шкала ECOG

 

Лечение больных с нерезектабельными местными рецидивиами рака прямой кишки с помощью криогенной деструкции

А.А. Литвиненко, Б.В. Сорокин, С.А. Лялькин

Цель работы — улучшить результаты лечения больных с местными рецидивами рака прямой кишки с прогрессированием болезни после лучевой и химиолучевой терапии путем использования криогенной деструкции.

Материалы и методы. Криогенная деструкция использована у 22 больных с местными рецидивами рака прямой кишки в области промежности или малого таза с наличием внешнего опухолевого компонента или c инфильтрацией опухолью стенок влагалища. У всех больных имело место прогрессирование болезни после окончания действия эффекта лучевой или химиолучевой терапии. Криогенную деструкцию проводили с помощью криохирургической установки «Крио-Пульс» путем контакта криоаппликаторов с поверхностью опухоли с одной—трех позиций. Замораживание выполняли при температуре рабочей поверхности криоапликатора минус 180—196 °С длительностью 8—10 мин. Отогревание проводили автоматически в течение 2,5—3 мин. Оттаивание зоны криогенной деструкции происходило самостоятельно. На 7-е сутки формировалась зона крионекроза, в течение следующего месяца наблюдалось отторжение некротических масс.

Результаты и обсуждение. Медиана выживаемости составила 12 месяцев, в среднем длительность периода до прогрессирования равнялась 6 месяцам. Медиана выживаемости с момента установления диагноза составила 30 месяцев. У всех больных отмечено позитивное влияние лечения на симптомы болезни: кровотечение из опухоли прекращено у 100 % больных (средний срок действия эффекта 8 месяцев); обезболивание достигнуто у 14 из 17 больных (средний срок действия 4 месяца); в 4 случаях — прекращение распада опухоли.

Выводы. Применение криогенной деструкции в предложенном режиме у больных с местными рецидивами рака прямой кишки в период местного прогресирования болезни при исчерпанных возможностях лучевой и химиопроменевой терапии, не вызывает серьезных осложнений, является эффективным, надежным, простым и экономным методом лечения. Криогенная деструкция МР РПК положительно влияет на качество жизни больных, вызывая прекращение кровотечения, распада опухоли, обезболивание со средним сроком 3—6 месяцев, улучшение качества жизни по шкале ECOG в первые 6 месяцев.



Ключевые слова: местные рецидивы рака прямой кишки, лучевая терапия, химиолучевая терапия, криогенная деструкция, качество жизни, медиана выживаемости, шкала ECOG

10. Оригінальні дослідження

 

Поетапна корекція цитокінової регуляції запального процесу в разі тяжкої форми гострого панкреатиту

В.М. Клименко, І.І. Ісайчиков, Т.М. Бєляєва, Т.Д. Волкова, О.І. Пилипенко

Мета роботи — вивчення можливостей корекції цитокінової регуляції запального процесу в разі тяжкої форми гострого панкреатиту з урахуванням наявних відомостей про етапність розвитку імунного дистресу.

Матеріали та методи. Вивчено ефективність поетапної імунотерапії шляхом порівняння особливостей перебігу тяжкої форми гострого панкреатиту в двох порівнянних групах (основна – 11 хворих, які одержували поетапну імунотерапію, і контрольна – 15 пацієнтів, лікування яких проводили з використанням тільки класичної імунотерапії).

Результати та обговорення. Застосування поетапної імунотерапії супроводжувалося достовірним поліпшенням показників імунітету, нормалізацією клініко-лабораторних даних, зниженням летальності та зменшенням у середньому кількості ліжко-днів в основній групі порівняно з контролем.

Висновки. Застосування поетапної імунотерапії є патогенетично обґрунтованим високоефективним методом лікування хворих з тяжкою формою гострого панкреатиту.



Ключові слова: гострий тяжкий панкреатит, цитокінова регуляція, імунний статус, імуноглобулін нормальний людини для внутрішньовенного введення

 

Поэтапная коррекция цитокиновой регуляции воспалительного процесса при тяжелой форме острого панкреатита

В.Н. Клименко, И.И. Исайчиков, Т.Н. Беляева, Т.Д. Волкова, Е.И. Пилипенко

Цель работы — изучение возможностей коррекции цитокиновой регуляции воспалительного процесса при тяжелой форме острого панкреатита с учетом имеющихся сведений об этапности развития иммунного дистресса.

Материалы и методы. Изучена эффективность поэтапной иммунотерапии путем сравнения особенностей течения тяжелой формы острого панкреатита в двух сопоставимых группах (основная — 11 больных, получавших поэтапную иммунотерапию, и контрольная — 15 пациентов, лечение которых проводили с использованием только классической иммунотерапии).

Результаты и обсуждение. Применение поэтапной иммунотерапии сопровождалось достоверным улучшением показателей иммунитета, нормализацией клинико-лабораторных данных, снижением летальности и уменьшением в среднем количества койко-дней в основной группе по сравнению с контролем.

Выводы. Применение поэтапной иммунотерапии является патогенетически обоснованным высокоэффективным методом лечения больных с тяжелой формой острого панкреатита.



Ключевые слова: острый тяжелый панкреатит, цитокиновая регуляция, иммунный статус, иммуноглобулин нормальный человека для внутривенного введения

11. Оригінальні дослідження

 

Малоінвазивні хірургічні втручання в діагностиці та лікуванні кіст підшлункової залози

В.І. Мамчич, В.А. Шуляренко, В.В. Преподобний, В.І. Семіног, В.І. Паламарчук, В.Т. Шило, З.З. Парацій

Мета роботи — вивчити можливості використання малоінвазивних методів у комплексному лікуванні хворих з псевдокістами підшлункової залози, а також уточнити показання до їх застосування, способи дренування, вивчити найближчі та віддалені результати.

Матеріали та методи. У клініці проліковано 58 хворих, які мали сформовані та несформовані псевдокісти підшлункової залози. Обстеження включало загальноклінічні, біохімічні, інструментальні методи (рентгенографія органів грудної та черевної порожнини, фіброгастродуоденоскопія, ультразвукове дослідження (УЗД), комп'ютерна томографія, магнітно-резонансна томографія, лапароскопія). Однією із основних умов адекватності лікування кіст підшлункової залози є їх рання і точна діагностика. Основну роль у виявленні кістозних утворень відведено УЗД та комп'ютерній томографії. Методом, що доповнює УЗД кіст, є цистографія, яка виконується під час діагностичної пункції або після дренування кісти. Тонкоголкову пункцію кіст виконували під контролем УЗ-апарата за допомогою голок СНІВА чи ОСUDА, а дренування з використанням стилет-троакару і пункційного адаптера з уведенням дренажних трубок у порожнину кісти — під контролем УЗ-апарата «Тоsніва», який мав датчик з центральним пункційно-біопсійним каналом.

Результати та обговорення. Пункційне дренування кіст підшлункової залози виконали у 19 хворих. Адекватним спосіб виявився у 12 пацієнтів, усім іншим виконано лапаротомічну корекцію патології, починаючи з 4-ї доби дренування кісти. Показаннями до лапаротомії були такі: відсутність бажаного ефекту лікування — 3 випадки, кровотеча в просвіті кісти — 2, зростання клініко-лабораторних ознак панкреатиту — 2. Оперативне лікування в об'ємі цистоєюностомії на виключеній за Ру петлі виконали 20 хворим, трансвентрикулярну цистогастростомію — 2, цистоентеростомію з міжкишковим співустям та заглушкою за Шалімовим — 8. Летальних випадків не було. Віддалені результати вивчено в період від 1 до 5 років у 22 пацієнтів після відкритих втручань і у 12 — після пункційно-дренуючих. Повне склерозування кіст після відкритих втручань спостерігалося у 67,42 % хворих, після пункційно-дренуючих — у 86,7 %, хоча у більшості пацієнтів зберігались клінічні та УЗ-ознаки хронічного панкреатиту.

Висновки. У разі несформованої післянекротичної псевдокісти діаметром до 4 см можлива її резорбція під дією інтенсивної консервативної терапії. Несформована післянекротична кіста розміром до 10 см підлягає пункційному дренуванню та лікуванню з УЗ-контролем у динаміці, фістулографією, склеротерапією. За неускладненої сформованої псевдокісти методом вибору є внутрішнє дренування за найраціональнішою методикою, перевага надається цистоентеростомії. У разі поєднання кісти з головною панкреатичною протокою необхідно виконати відкрите оперативне втручання.



Ключові слова: кіста підшлункової залози, пункційне дренування, лікування

 

Малоинвазивные хирургические вмешательства в диагностике и лечении кист поджелудочной железы

В.И. Мамчич, В.А. Шуляренко, В.В. Преподобный, В.И. Семиног, В.И. Паламарчук, В.Т. Шило, З.З. Параций

Цель работы — изучить возможности использования малоинвазивных методов в комплексном лечении больных с псевдокистами поджелудочной железы, а также уточнить показания к их применению, способы дренирования, изучить ближайшие и отдаленные результаты.

Материалы и методы. В клинике пролечено 58 больных, которые имели сформированные и несформированные псевдокисты поджелудочной железы. Обследование включало общеклинические, биохимические, инструментальные методы (рентгенография органов грудной и брюшной полости, фиброгастродуоденоскопия, ультразвуковое исследование (УЗИ), компьютерная томография, магнитно-резонансная томография, лапароскопия). Одним из основных условий адекватности лечения кист поджелудочной железы является их ранняя и точная диагностика. Основная роль в выявлении кистозных образований отведена УЗИ и компьютерной томографии. Методом, дополняющим УЗИ кист, является цистография, которая выполняется во время диагностической пункции или после дренирования кисты. Тонкоигольную пункцию кист выполняли под контролем УЗ-аппарата при помощи иголок СНІВА или ОСUDА, а дренирование с использованием стилет-троакара и пункционного адаптера с введением дренажных трубок в полость кисты — под контролем УЗ-аппарата «Тоsніва» с датчиком с центральным пункционно-биопсийным каналом.

Результаты и обсуждение. Пункционное дренирование кист поджелудочной железы выполнили у 19 больных. Адекватным метод оказался у 12 пациентов, всем остальным выполнено лапаротомическую коррекцию патологии, начиная с 4-х суток дренирования кисты. Показаниями к лапаротомии были следующие: отсутствие желаемого эффекта лечения — 3 случая, кровотечение в полость кисты — 2, нарастание клинико-лабораторных признаков панкреатита — 2. Оперативное лечение в объеме цистоеюностомии на выключенной по Ру петле выполнили 20 больным, трансвентрикулярную цистогастростомию — 2, цистоэнтеростомию с межкишечным соустьем и заглушкой по Шалимову — 8 больных. Летальных исходов не было. Отдаленные результаты изучены в сроки от 1 до 5 лет у 22 пациентов после открытых вмешательств и у 12 — после пункционно-дренирующих. Полное склерозирование кист после открытых вмешательств наблюдалось у 67,4 % больных, после пункционно-дренирующих — у 86,7 %, хотя у большинства пациентов сохранялись клинические и УЗ-признаки хронического панкреатита.

Выводы. При несформированной постнекротической псевдокисте диаметром до 4 см возможна ее резорбция под влиянием интенсивной консервативной терапии. Несформированная постнекротическая киста размером до 10 см подлежит пункционному дренированию и лечению с УЗ-контролем в динамике, фистулографией, склеротерапией. При неосложненнойсформированной псевдокисте методом выбора является внутреннее дренирование по наиболее рациональной методике, преимущество имеет цистоэнтеростомия. При сочетании кисты с главным панкреатическим протоком необходимо выполнить открытое оперативное вмешательство.



Ключевые слова: киста поджелудочной железы, пункционное дренирование, лечение

12. Оригінальні дослідження

 

Застосування різних груп спазмолітиків у комплексному лікуванні хвороб гепатопанкреатобіліарної ділянки

В.М. Клименко, І.І. Ісайчиков, В.В. Клименко

У статті наведено результати вивчення ефективності застосування селективного М-холінолітика «Ріабал» (прифіній бромід) виробництва компанії «Hikma Pharmaceuticals» у терапії захворювань гепатобіліарної ділянки порівняно з іншими групами спазмолітиків. Отримані дані свідчать про те, що прифіній бромід має виражений спазмолітичний ефект при лікуванні захворювань гепатопанкреатобіліарної ділянки.



Ключові слова: захворювання гепатобіліарної ділянки, прифіній бромід, смазмолітики, М-холінолітики

 

Применение различных групп спазмолитиков в комплексном лечении заболеваний гепатопанкреатобилиарной области

В.Н. Клименко, И.И. Исайчиков, В.В. Клименко

В статье приведены результаты изучения эффективности применения селективного М-холинолитика «Риабал» (прифиний бромид) производства компании «Hikma Pharmaceuticals» в терапии заболеваний гепатобилиарной области в сравнении с другими группами спазмолитиков. Полученные данные свидетельствуют о том, что прифиний бромид обладает выраженным спазмолитическим эффектом при лечении заболеваний гепатопанкреатобилиарной области.



Ключевые слова: заболевания гепатобилиарной области, прифиний бромид, спазмолитики, М-холинолитики

13. Оригінальні дослідження

 

Експериментальне вивчення імуномодулюючих властивостей препарату «ербісол» як передумова його застосування в онкологічній клініці

О.В. Гладкий, Г.М. Драннік, О.М. Ніколаєнко

Мета роботи — вивчити вплив «Ербісолу» (ЕЛ) на функціональну активність клітин моноцитарно-макрофагального ряду, Т-лімфоцитів хелперів 1-го і 2-го типу периферійної крові за продукцією цитокінів in vitro у здорових донорів і хворих на В-клітинний лімфолейкоз; на вміст і експресію диференціювальних антигенів лімфоїдних клітин периферійної крові здорових донорів і хворих із вторинним імунодефіцитом.

Результати та обговорення. ЕЛ має імунокоригуючу здатність — при його застосуванні показники клітинного імунітету підвищуються до параметрів норми. Повною мірою імуномодулююча активність препарату виявляється при відхиленні від норми параметрів імунного статусу.

Висновки. ЕЛ впливає на функціональну активність імунокомпетентних клітин — медіаторів кооперативних міжклітинних взаємодій і коригує зміни на їх рівні, що виникли при патологічних станах. Отримані дані слід ураховувати під час розроблення клінічних показань і протипоказань до застосування цього препарату.



Ключові слова: імуномодулюючі властивості, «Ербісол»

 

Экспериментальное изучение иммуномодулирующих свойств препарата «эрбисол» как предпосылка его применения в онкологической клинике

А.В. Гладкий, Г.М. Дранник, А.Н. Николаенко

Цель работы — изучить влияние «Эрбисола» (ЭЛ) на функциональную активность клеток моноцитарно-макрофагального ряда, Т-лимфоцитов хелперов 1-го и 2-го типа периферической крови относительно продукции цитокинов in vitro у здоровых доноров и больных В-клеточным лимфолейкозом; на содержание и экспрессию дифференцировочных антигенов лимфоидных клеток периферической крови здоровых доноров и больных с вторичным иммунодефицитом.

Результаты и обсуждение. ЭЛ имеет иммунокорригирующую способность — при его применении клеточного иммунитета повышаются до параметров нормы. В полной мере иммуномодулирующая активность препарата проявляется при отклонении от нормы параметров иммунного статуса.

Выводы. ЭЛ влияет на функциональную активность иммунокомпетентных клеток — медиаторов кооперативных межклеточных взаимодействий и корригирует изменения на их уровне, возникшие при патологических состояниях. Полученные данные следует учитывать при разработке клинических показаний и противопоказаний к применению этого препарата.



Ключевые слова: иммуномодулирующие свойства, «Эрбисол»

14. Оригінальні дослідження

 

Досвід діагностики гострого апендициту

О.І. Сопко, Р.М. Козубович, І.М. Молнар, В.Ф. Гаврильчик, М.Д. Павелко

Мета роботи — удосконалити алгоритм діагностики гострого апендициту визначити ефективність ультразвукового методу дослідження та діагностичної лапароскопії для зменшення кількості тактичних помилок і виконання непотрібних операцій.

Матеріали та методи. Проаналізовано результати обстеження та лікування 537 хворих з гострим апендицитом, які перебували на лікуванні у хірургічному стаціонарі. Пацієнти були розподілені на 4 клінічні групи спостереження. Першу групу склали 338 (63 %) хворих, яким діагноз гострого апендициту поставлено беззаперечно на основі клініко-лабораторних даних. Другу — 139 (26 %) пацієнтів, у яких як додатковий метод для верифікації діагнозу гострого апендициту застосовували ультразвуковий метод діагностики. Третю — 43 (8 %) хворих, яким для диференційної діагностики проводилась діагностична лапароскопія. Четверту — 17 (3 %) пацієнтів, яким діагноз гострого апендициту встановлювався тільки інтраопераційно. Вік хворих — від 17 до 84 років. Жінок було 387 (72 %), чоловіків — 150 (28 %).

Результати та обговорення. Ультразвуковий метод дослідження дозволив діагностувати особливо деструктивні та ускладнені форми гострого апендициту. Особливо ефективним цей метод виявився при атипових розміщеннях апендикса. У разі неможливості точно поставити діагноз гострого апендициту на основі клініко-лабораторних даних та даних УЗД, використовували діагностичну лапароскопію. 12 (28 %) пацієнтам з третьої клінічної групи виконано лапароскопічну апендектомію, всім іншим через технічні труднощі апендикулярний відросток видалявся традиційним способом.

Висновки. Проведений аналіз обстеження і лікування хворих з гострим апендицитом дозволив встановити високу ефективність застосування ультразвукової діагностики і діагностичної лапароскопії для встановлення точного діагнозу. Використання ультразвукової діагностики і діагностичної лапароскопії в комплексі із загальноприйнятими методами обстеження дало змогу знизити частоту діагностичних помилок до 2 %. Діагностична лапароскопія є найдостовірнішим методом для проведення диференційної діагностики гострого апендициту.



Ключові слова: гострий апендицит, ультразвукова діагностика, діагностична лапароскопія

 

Опыт диагностики острого аппендицита

А.И. Сопко, Р.Н. Козубович, И.М. Молнар, В.Ф. Гаврильчик, Н.Д. Павелко

Цель работы — усовершенствовать алгоритм диагностики острого аппендицита- определить эффективность ультразвукового метода исследования и диагностической лапароскопии для уменьшения количества тактических ошибок и выполнения ненужных операций.

Материалы и методы. Проанализированы результаты обследования и лечения 537 больных с острым аппендицитом, находившихся на лечении в хирургическом стационаре. Все пациенты были распределены на 4 клинические группы наблюдения. Первую группу составили 338 (63 %) больных, которым диагноз острого аппендицита был поставлен безоговорочно на основании клинико-лабораторных данных. Вторую — 139 (26 %) пациентов, у которых как дополнительный метод для верификации диагноза острого аппендицита применяли ультразвуковой метод диагностики. Третью — 43 (8 %) больных, которым для дифференциальной диагностики проводилась диагностическая лапароскопия. Четвертую — 17 (3 %) пациентов, которым диагноз острого аппендицита выставлялся только интраоперационно. Возраст больных — от 17 до 84 лет. Женщин было 387 (72 %), мужчин — 150 (28 %).

Результаты и обсуждение. Ультразвуковой метод исследования позволил диагностировать особенно деструктивные и осложненные формы острого аппендицита. Особенно эффективным этот метод оказался при атипичных расположениях аппендикса. В случае невозможности точно поставить диагноз острого аппендицита на основании клинико-лабораторных данных и заключений УЗИ использовали диагностическую лапароскопию. 12 (28 %) пациентам из третьей клинической группы выполнена лапароскопическая аппендэктомия, всем остальным из-за технических трудностей аппендикулярный отросток удалялся традиционным способом.

Выводы. Проведенный анализ обследования и лечения больных с острым аппендицитом позволил установить высокую эффективность применения ультразвуковой диагностики и диагностической лапароскопии для постановки точного диагноза. Использование ультразвуковой диагностики и диагностической лапароскопии в комплексе с общепринятыми методами исследования дало возможность снизить частоту диагностических ошибок до 2 %. Диагностическая лапароскопия является наиболее достоверным методом для проведения дифференциальной диагностики острого аппендицита.



Ключевые слова: острый аппендицит, ультразвуковая диагностика, диагностическая лапароскопия

15. Огляди

 

До питання про причини виникнення гарячок у хворих у відділеннях інтенсивної терапії

М.В. Бондар, В.П. В'юницький

В огляді наведено сучасні уявлення про терморегуляцію, формування гарячки, гіпертермії; роль грибкових патогенів у формуванні гарячок; основні причини гарячок у хворих у відділеннях інтенсивної терапії; особливості формування гарячки у пацієнтів з нейтропенією; особливості антибактеріальної і протигрибкової терапії у хворих з нейтропенією.



Ключові слова: температура тіла, терморегуляція, гарячка, нейтропенія, грибкова інфекція, флуконазол

 

К вопросу о причинах возникновения лихорадок у больных в отделениях интенсивной терапии

М.В. Бондарь, В.П. Вьюницкий

В обзоре приведены современные представления о терморегуляции, формировании лихорадки, гипертермии- роли грибковых патогенов в формировании лихорадочных состояний, основные причины лихорадок у больных в отделениях интенсивной терапии; особенности формирования лихорадочной реакции у пациентов с нейтропенией; особенности антибактериальной и проти вогрибковой терапии у больных с нейтропенией.



Ключевые слова: температура тела, терморегуляция, лихорадка, нейтропения, грибковая инфекция, флуконазол

16. Погляд на проблему

 

Рак легені — успіхи, проблеми, перспективи

О.Ю. Попович, Б.П. Кондратюк, А.М. Фоменко, А.В. Глазков, Ю.О. Попович, П.Г. Суладзе

У статті подано аналіз стану проблеми діагностики і лікування раку легені в Україні, намічено основні шляхи поліпшення ранньої діагностики і результатів лікування. Останні на сьогодні не можна визнати задовільними. Основні причини цього — несвоєчасна діагностика захворювання і його агресивний перебіг. Розширені і комбіновані операції із системною медіастинальною лімфодисекцією є основним методом хірургічного лікування раку легені, але 5-річна виживаність після таких операцій не перевищує 30—35 %. Комбіноване лікування раку легені в метастатичних стадіях збільшує тривалість безрецидивного періоду і виживанність хворих. Для поліпшення результатів лікування необхідні організаційні заходи щодо раннього виявлення раку легені і боротьби з палінням у загальнодержавному масштабі.



Ключові слова: рак легені, діагностика, хірургічне лікування, комбіноване лікування, профілактика

 

Рак легкого — успехи, проблемы, перспективы

А.Ю. Попович, Б.П. Кондратюк, А.Н. Фоменко, А.В. Глазков, Ю.А. Попович, П.Г. Суладзе

В статье дан анализ состояния проблемы диагностики и лечения рака легкого в Украине, намечены основные пути улучшения ранней диагностики и результатов лечения. Последние на сегодняшний день нельзя признать удовлетворительными. Основные причины этого — несвоевременная диагностика заболевания и его агрессивное течение. Расширенные и комбинированные операции с системной медиастинальной лимфодиссекцией являются основным методом хирургического лечения рака легкого, но 5-летняя выживаемость после таких операции не превышает 30— 35 %. Комбинированное лечение рака легкого в метастатических стадиях увеличивает длительность безрецидивного периода и выживаемость больных. Для улучшения результатов лечения необходимы организационные мероприятия по раннему выявлению рака легкого и борьбе с курением в общегосударственном масштабе.



Ключевые слова: рак легкого, диагностика, хирургическое лечение, комбинированное лечение, профилактика


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»