Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№2(18) // 2006

 

Обкладинка

 

1. Оригінальні дослідження

 

Тактика та результати хірургічного лікування ускладнених постбульбарних та юкстапапілярних виразок

Є.М. Шепетько, П.Д. Фомін, О.В. Заплавський, О.Є. Шепетько, М.В. Щербина, Г.В. Смерека

Мета роботи — створення алгоритму хірургічного лікування хворих з ускладненими постбульбарними і юкстапапілярними дуоденальними виразками.

Матеріали та методи. Досліджувались 243 пацієнта, з яких 199 було прооперовано з приводу ускладнених постбульбарних (ПБВ) і 44 — юкстапапілярних (ЮПВ) дуоденальних виразок. Дослідження розділено на два етапи: 1-й (1983—1992 рр.) — до розробки нових методик оперативних втручань, 2-й (1993—2002 рр.) — застосування розроблених методик оперативних втручань, що передбачали систему адекватного дренування холедоха і панкреатичної протоки та реімплантацію (за показаннями) зони великого дуоденального сосочка (ВДС) у дванадцятипалу або порожню кишку.

Результати та обговорення. Відмічено, що ЮПВ у 70,5 % випадків ускладнюються стенозом та у 81,8 % випадків — пенетрацією, тоді як ПБВ — відповідно у 42,7 % та 61,3 % випадків. У 72,7 % випадків ЮПВ було відмічено пенетрацію у підшлункову залозу. Для ЮПВ характерний важчий ступінь тяжкості кровотечі порівняно із ПБВ. У 51,6 % випадків ЮПВ зафіксовано кровотечу тяжкого ступеня, що ускладнилася геморагічним шоком у 16,1 % пацієнтів. 189 (77,8 %) оперативних втручань виконано із застосуванням однієї з методик ваготомії. Серед операцій без ваготомії застосовано: у 8 випадках — пілоропластику, в 1 — дуоденопластику, у 3 — антрумектомію з реімплантацією ВДС у дванадцятипалу або порожню кишку та у 42 — резекцію шлунка. Порівняно з першим етапом у другому значно збільшилась частка оперативних втручань на основі селективної ваготомії з антрумектомією (32,5 %). Післяопераційна летальність у хворих з ускладненими ПБВ знизилася з 10,3 до 8,4 %, а в пацієнтів з ускладненими ЮПВ — з 33,3 до 14,3 %. Після резекції шлунка отримано 55,5 % добрих віддалених результатів та 44,5 % — задовільних та незадовільних. Після оперативних втручань на основі ваготомії та дренуючої операції отримано тільки відмінні та хороші результати у рівній кількості. Після виконання селективної ваготомії з антрумектомією у 33,3 % пацієнтів відмічено відмінні та у 66,7 % — хороші результати. Віддалені результати лікування за розробленими на другому етапі оперативними методиками показали, що 53,3 % респондентів почувають себе відмінно, 26,7 % — добре і тільки 20 % — задовільно.

Висновки. ЮПВ становлять 18,1 % усіх ускладнених ПБВ та 0,84 % усіх ускладнених дуоденальних виразок. ЮПВ ускладнюються стенозом значно частіше (70,5 %), ніж ПБВ (42,7 %). Тактика хірургічного лікування при ПБВ активно-індивідуалізована, а при ЮПВ — активно-очікувальна і раціональна. Приускладнених ЮПВ доцільним є виконання дуоденопластики з трансдуоденальним транспапілярним дренуванням холедоха, а за значного ураження в зоні ВДС і у випадку гігантських папілярних виразок — реімплантація ВДС у дванадцятипалу або порожню кишку за розробленими методиками, які дозволили знизити кількість післяопераційних ускладнень і післяопераційну летальність до 14,3 %, або в 2,3 разу.



Ключові слова: постбульбарна виразка, юкстапапілярна виразка, реімплантація, великий дуоденальний сосочок

 

Тактика и результаты хирургического лечения осложненных постбульбарных и юкстапапиллярных язв

Е.Н. Шепетько, П.Д. Фомин, А.В. Заплавский, А.Е. Шепетько, М.В. Щербина, А.В. Смерека

Цель работы — создание алгоритма хирургического лечения больных с осложненными постбульбарными и юкстапапиллярными дуоденальными язвами.

Материалы и методы. Исследовались 243 пациента, из которых 199 были оперированы по поводу осложненных постбульбарных (ПБЯ) и 44 — юкстапапиллярных (ЮПЯ) дуоденальных язв. Исследование разделено на два этапа: 1-й (1983—1992 гг.) — до разработки новых методик оперативных вмешательств; 2-й (1993 — 2002 гг.), применение разработанных методик оперативных вмешательств, предусматривающих систему адекватного дренирования холедоха и панкреатического протока и реимплантацию (по показаниям) зоны большого дуоденального сосочка (БДС) в двенадцатиперстную или тощую кишку.

Результаты и обсуждение. Отмечено, что ЮПЯ в 70,5 % случаев осложняются стенозом и в 81,8 % случаев — пенетрацией, тогда как ПБЯ соответственно в 42,7 и 61,3 % случаев. В 72,7 % случаев ЮПЯ была отмечена пенетрация в поджелудочную железу. Для ЮПЯ характерна более тяжелая степень кровотечения по сравнению с ПБЯ. В 51,6 % случаев ЮПЯ зафиксировано кровотечение тяжелой степени, осложненное геморрагическим шоком у 16,1 % пациентов. 189 (77,8 %) оперативных вмешательств выполнены с применением одной из методик ваготомии. Среди операций без ваготомии использованы: в 8 случаях — пилоропластика, в 1 — дуоденопластика, в 3 — антрумэктомия с реимплантацией большого дуоденального сосочка в двенадцатиперстную или тощую кишку и в 42 — резекция желудка. По сравнению с первым этапом во втором значительно увеличился доля оперативных вмешательств на основании селективной ваготомии с антрумэктомией (32,5 %). Послеоперационная летальность у больных с осложненными ПБЯ снизилась с 10,3 до 8,4 %, а у пациентов с осложненными ЮПЯ с 33,3 до 14,3 %. После резекции желудка получено 55,5 % хороших отдаленных результатов и 44,5 % — удовлетворительных и неудовлетворительных. После оперативных вмешательств на основе ваготомии и дренирующей операции получены только отличные и хорошие результаты в равном количестве. После выполнения селективной ваготомии с антрумэктомией у 33,3 % пациентов отмечены отличные и у 66,7 % — хорошие результаты. Отдаленные результаты лечения по разра ботанным на 2-м этапе оперативным методикам показали, что 53,3 % респондентов чувствуют себя отлично, 26,7 % — хорошо и только 20 % — удовлетворительно.

Выводы. ЮПЯ составляют 18,1 % осложненных ПБЯ и 0,84 % всех осложненных дуоденальных язв. ЮПЯ осложняются стенозом значительно чаще (70,5 %), чем ПБЯ (42,7 %). Тактика хирургического лечения при ПБЯ активно-индивидуализирована, а при ЮПЯ — активно-выжидательная и рациональная. При осложненных ЮПЯ целесообразным является выполнение дуоденопластики с трансдуоденальными транспапиллярным дренированием холедоха, а при значительным поражении в зоне большого дуоденального сосочка и в случае гигантских папиллярных язв — реимплантация БДС в двенадцатиперстную или тощую кишку по разработанным методикам, которые позволили снизить количество послеоперационных осложнений и послеоперационную летальность до 14,3 %, или в 2,3 раза.



Ключевые слова: постбульбарная язва, юкстапапиллярная язва, реимплантация, большой дуоденальный сосочек

2. Оригінальні дослідження

 

Застосування регіонарної хіміотерапії при лікуванні поширеного раку шлунка

В.Л. Валецький

Мета роботи — вивчення ефективності лікування хворих на рак шлунка (РШ) з використанням передопераційної внутрішньоартеріальної (ВАПХТ) та інтраопераційної внутрішньочеревної поліхіміотерапії (ІВПХТ).

Матеріали та методи. Найближчі, безпосередні та віддалені результати лікування залежно від ступеня поширеності пухлинного процесу вивчено у 50 хворих на РШ, які отримали терапію за схемою: передопераційна ВАПХТ + операція + ІВПХТ іммобілізованими цитостатиками, і у 38 пацієнтів з РШ, яким проведено передопераційну ВАПХТ та хірургічне лікування.

Результати та обговорення. Безпосередні результати лікування хворих на РШ із застосуванням передопераційної селективної ВАПХТ, операції та ІВПХТ іммобілізованими цитостатиками виявилися задовільними: запропонована схема лікування не призвела до збільшення кількості післяопераційних ускладнень та рівня летальності. Віддалені результати застосування цієї схеми свідчать про її ефективність для лікування хворих на РШ, що проростає всі шари стінки шлунка, розповсюджується на сусідні органи, за відсутності метастазів у лімфовузли та віддалених метастазів.

Висновки. Використання нової технології комбінованого лікування хворих на розповсюджений РШ з застосуванням передопераційної ВАПХТ, операції та ІВПХТ іммобілізованими цитостатиками сприяло збільшенню 3-річної виживаності пацієнтів на 17 %, а 5-річної — на 7 %. Розроблена технологія комбінованого лікування найбільш ефективна при лікуванні хворих на РШ, що проростає всі шари стінки шлунка, поширюється на сусідні органи, за відсутності метастазів у лімфовузли та віддалених метастазів (T3—4N0M0): 3- та 5-річну виживаність таких хворих було на 24 % вищим порівняно з пацієнтами, яким проведено тільки ВАПХТ + хірургічне лікування.



Ключові слова: рак шлунка, поширеність (TNM), регіонарна хіміотерапія, віддалені результати

 

Применение регионарной химиотерапии в лечении распространенного рака желудка

В.Л. Валецкий

Цель работы — изучение еффективности лечения больных раком желудка (РЖ) с использование передоперационной внутриартериальной (ВАПХТ) и интраоперационной внутрибрюшной полихимиотерапии (ИВПХТ).

Материалы и методы. Ближайшие, непосредственные и отдаленные результаты лечения в зависимости от степени распространенности опухолевого процесса изучены у 50 больных РЖ, которые получили лечение по схеме: передоперационная ВАПХТ + операция + ИВПХТ иммобилизованными цитостатиками, и у 38 пациентов РЖ, которым провели передоперационную ВАПХТ и хирургическое лечение.

Результаты и обсуждение. Ближайшие результаты лечения больных РЖ с использованием передоперационной ВАПХТ, операции и ИВПХТ иммобилизованными цитостатиками сказались удовлетворительными: предложенная схема лечения не приводила к увеличению количества послеоперационных осложнений и уровня летальности. Отдаленные результаты применения этой схемы свидетельствуют об ее еффективности для лечения больных РЖ, который прорастает все слои стенки желудка, распространяется на соседние органы, при отсутствии метастазов в лимфоузлы и отдаленных метастазов.

Выводы. Применение новой технологии комбинированного лечения больных с распространенным РЖ с использованием передоперационной ВАПХТ, операции и ИВПХТ иммобилизированными цитостатиками, способствовало увеличению 3-летней выживаемости пациентов на 17 %, а 5-летней — на 7 %. Разработанная технология комбинированного лечения наиболее эффективна при лечении больных РЖ, который прорастает все слои стенки желудка, распространяется на соседние органы, при отсутствии метастазов в лимфоузлы и отдаленных метастазов (T3—4N0M0): 3- та 5-летняя выживаемость таких больных было на 24 % выше в сравнении с пациентами, которым проведены только ВАПХТ + хирургическое лечение.



Ключевые слова: рак желудка, распространенность (TNM), регионарная химиотерапия, отдаленные результаты

3. Оригінальні дослідження

 

Високочастотна індуктивна термоабляція. комбінована терапія новоутворень печінки

О.В. Гладкий

Мета роботи — оцінити ефективність та шляхи застосування високочастотної індуктивної термоабляції (ТА) в комбінованому лікуванні новоутворень печінки.

Матеріали та методи. Мобільну систему Elektrotom 106 HіTT виробництва компанії «Berchtold» — прилад високочастотної індуктивної терапії для девіталізації пухлин в паренхіматозних органах — застосовано при лікуванні метастатичного ураження печінки у 37 пацієнтів та первинного раку — у 4. У 10 хворих виконано як самостійний метод, у 11 — у поєднанні з введенням цитостатиків.

Результати та обговорення. У 4 з перших 10 пацієнтів після ТА спостерігали так званий післяабляційний синдром, який проявлявся субфебрильною температурою тіла протягом 3—5 днів, сонливістю, кволістю, підвищеним потовиділенням, відчуттям важкості в правому підребер`ї. Застосування у подальшому адекватної гідратації до та після втручання, призначення нестероїдних аналгетиків, профілактичних доз антибіотиків дозволило значно зменшити частоту та вираженість симптомів. При проведенні термоабляції у комбінації з уведенням цитостатиків у різних сполученнях, отримано кращі результати, ніж при виконанні стандартної маніпуляції, що підтверджено гістоморфологічним дослідженням при товстоголковій біопсії та контрольному обстеженні через 1—2—3 місяці.

Висновки. До переваг ТА порівняно з хірургічним методом лікування належать: низька частота ускладнень, менша собівартість, краща відповідь хворих на лікування. Ця процедура досить проста при виконанні фахівцем з інтервенційної радіології, безпечна та ефективна. У більшості випадків проводиться без загального наркозу. Застосування ТА дозволяє скоротити тривалість госпітального періоду. ТА комбінується з іншими методами лікування за показаннями.



Ключові слова: високочастотна індуктивна термоабляція, новоутворення печінки, комбінована терапія

 

Высокочастотная индуктивная термоабляция. комбинированная терапия новообразований печени

А.В. Гладкий

Цель работы — оценить эффективность и пути использования высокочастотной индуктивной термоабляции (ТА) при комбинированном лечении новообразований печени.

Материалы и методы. Мобильная система Elektrotom 106 HіTT производства компании «Berchtold» — прибор высокочастотной индуктивной терапии для девитализации опухолей в паренхиматозных органах — применена при лечении метастатического поражения печени у 37 пациентов и первичного рака — у 4. У 10 больных ТА выполнена как самостоятельный метод, у 11 — в комбинации с введением цитостатиков.

Результаты и обсуждения. У 4 из первых 10 пациентов наблюдали так называемый послеабляционный синдром, который проявлялся в виде субфебрильной температуры тела в течение 3—5 дней, сонливости, слабости, повышенного потоотделения, чувства тяжести в правом подреберье. Применение в дальнейшем адекватной гидратации до и после вмешательства, назначение нестероидных аналгетиков, профилактических доз антибиотиков позволило значительно уменьшить частоту и выраженность симптомов. При проведении термоабляции в комбинации с введением цитостатиков в разных сочетаниях получено лучшие результаты, чем при выполнении стандартной манипуляции, что подтверждена гистоморфологическим исследованием при толстоигольной биопсии и контрольном обследовании через 1—2—3 месяца.

Выводы. К преимуществам ТА по сравнению с хирургическим методом лечения относятся: низкая частота осложнений, меньшая себестоимость, лучший ответ больных на лечение. Эта процедура достаточно проста при выпполнении специалистом по интервенционной радиологии, безопасная и эффективная. В большинстве случаев проводится без общего наркоза. Применение ТА позволяет сократить длительность госпитального периода. ТА комбинируется с другими методами лечения по показаниям. При необходимости может быть повторена неоднократно.



Ключевые слова: высокочастотная индуктивная термоабляция, новообразования печени, комбинированная терапия

4. Оригінальні дослідження

 

Клініко-анамнестична характеристика хворих з бульозною емфіземою легенів і спонтанним пневмотораксом

А.Г. Висоцький

Мета роботи — аналіз клінічних і анамнестичних даних хворих з бульозною емфіземою легень і спонтанним пневмотораксом.

Матеріали та методи. Проаналізовано й узагальнено клініко-анамнестичні дані 979 хворих з бульозною емфіземою легенів та її ускладненнями. З них 875 чоловіків, 104 жінки віком від 15 до 89 років. 869 пацієнтів були активного працездатного віку — від 20 до 60 років.

Результати та обговорення. Шкоду, завдану під час виконання професійних обов'язків, зафіксовано у 146 випадках. Тривалість періоду від появи скарг до звернення до лікаря у середньому становила 4,67 доби. 334 хворих перебували на лікуванні за місцем проживання в хірургічних і терапевтичних відділеннях в середньому протягом 8,4 доби. В спеціалізоване торакальне відділення хворі госпіталізувалися в середньому на 8,7-у добу від моменту появи скарг. У 90,8 % хворих при госпіталізації легеня була колабованою різною мірою, у 9,2 % — ознаки пневмотораксу були відсутні. Супутню патологію виявлено у 250 пацієнтів (21 %). Клініка бульозної емфіземи легенів с пневмотораксом зумовлена колапсом легені, без пневмотораксу — відповідає маніфестаціям хронічного обструктивного бронхіту.

Висновки. Хворі з бульозною емфіземою легень і спонтанним пневмотораксом у Донецькому регіоні складають стабільну групу — 7,9 % від загальної кількості хворих торакального профілю, чисельність якої не має тенденції до зниження. У 35 % пацієнтів, які перебували на стаціонарному лікуванні в неспеціалізованих торакальних відділеннях, спонтанний пневмоторакс не було діагностовано в день надходження. В 82,9 % випадків за неефективної терапії за місцем проживання хворих направляли до спеціалізованих відділень, що продовжувало термін лікування в середньому на 8,4 доби.



Ключові слова: бульозна емфізема легенів, спонтанний пневмоторакс

 

Клинико-анамнестическая характеристика больных с буллезной эмфиземой легких и спонтанным пневмотораксом

А.Г. Высоцкий

Цель работы — анализ клинических и анамнестических данных больных с буллезной эмфиземой легких и спонтанным пневмотораксом.

Материалы и методы. Проанализированы и обобщены клинико-анамнестические данные 979 больных с буллезной эмфиземой легких и ее осложнениями. Из них 875 мужчин, 104 женщины в возрасте от 15 до 89 лет, 869 пациентов находились в активном трудоспособном возрасте от 20 до 60 лет.

Результаты и обсуждение. Вред, полученный во время выполнения профессиональных обязанностей, зафиксирован в 146 случаях. Период времени от появления жалоб до обращения к врачу в среднем составил 4,67 сут. 334 больных находились на лечении по месту жительства в хирургических и терапевтических отделениях в среднем в течение 8,4 сут. В специализированное торакальное отделение больные госпитализировались в среднем на 8,7-е сутки от момента появления жалоб. У 90,8 % больных при поступлении легкое было в различной степени коллабировано, у 9,2 % — признаки пневмоторакса отсутствовали. Сопутствующая патология выявлена у 250 пациентов (21 %). Клиника буллезной эмфиземы легких с пневмотораксом обусловлена коллапсом легкого, без пневмоторакса — соответствует манифестациям хронического обструктивного бронхита.

Выводы. Больные с буллезной эмфиземой легких и спонтанным пневмотораксом в Донецком регионе составляют стабильную группу — 7,9 % от общего количества больных торакального профиля, численность которой не имеет тенденции к снижению. У 35 % пациентов, находившихся на стационарном лечении в неспециализированных торакальных отделениях, спонтанный пневмоторакс не был диагностирован в день поступления. В 82,9 % случаев при неэффективной терапии по месту жительства больные направлялись в специализированное отделение, что удлиняло сроки лечения в среднем на 8,4 суток.



Ключевые слова: буллезная эмфизема легких, спонтанный пневмоторакс

5. Оригінальні дослідження

 

Профілактика гравітаційного птозу молочної залози при естетичній мамопластиці

В.В. Храпач

Метою роботи була розробка методу профілактики післяопераційного гравітаційного птозу молочної залози.

Матеріали та методи. Експериментальне дослідження проведено на 50 кролях. Контрольну групу становили 60 хворих з діагнозом «птоз молочних залоз ІІ—ІІІ ступеня», яким було виконано операцію за методом Ribeiro. До досліджувальної групи ввійшло 60 пацієнтів з аналогічними діагнозами, яким було виконано операцію за методом Ribeiro в запропонованій нами модифікації, що ґрунтується на принципі стимуляції проленовою сіткою формування сполучнотканинного замка для фіксації шкірно-залозистого клаптя до стабільної структури — фасції великого грудного м'яза.

Результати та обговорення. Гістологічне дослідження підтвердило формування більш міцної та довгострокової фіксації м'яких тканин у випадках застосування розроблених нами методик створення фіксаційної системи на основі проленової сітки порівняно з традиційними. Клінічні дослідження довели, що у пацієнток з гіпомастією у контрольній групі рецидив гравітаційного птозу визначався на 20 % частіше ніж у досліджуваній, з нормомастією — на 30 %, з гіпермастією — на 60 %. Висновки. Запропонований спосіб хірургічного лікування птозу молочної залози сприяє поліпшенню результатів мамопластики на 20—60 % залежно від маси залози.



Ключові слова: мамопластика, гравітаційний птоз, молочна залоза

 

Профилактика гравитационного птоза молочной железы при эстетической маммопластике

В.В. Храпач

Целью работы была разработка метода профилактики послеоперационного гравитационного птоза молочной железы.

Материалы и методы. Экспериментальное исследование проведено на 50 кроликах. Контрольную группу составили 60 больных с диагнозом «птоз молочных желез II—III степени», которым была выполнена операция по методу Ribeiro. В исследуемую группу вошло 60 пациентов с аналогичными диагнозами, которым была выполнена операция по методу Ribeiro в предложенной нами модификации, основанной на принципе стимуляции проленовой сеткой формирования соединительнотканного замка для фиксации кожно;железистого лоскута к стабильной структуре — фасции большой грудной мышцы.

Результаты и обсуждение. Гистологическое исследование подтвердило формирование более крепкой и долгосрочной фиксации мягких тканей в случаях применения разработанных нами методик создания фиксационной системы на основе проленовой сетки в сравнении с традиционными. Клинические исследования доказали, что у пациенток с гипомастией в контрольной группе определялся рецидив гравитационного птоза на 20 % чаще, чем в исследуемой, с нормомастей — на 30 %, с гипермастией — на 60 %.

Выводы. Предложенный способ хирургического лечения птоза молочной железы способствует улучшению результатов операции маммопластики на 20—60 % в зависимости от массы железы.



Ключевые слова: маммопластика, гравитационный птоз, молочная железа

6. Оригінальні дослідження

 

Оцінка ефективності компресійної терапії в пацієнтів з післяопіковими рубцями

С.В. Слєсаренко, П.О. Бадюл

Мета роботи — оцінка ефективності застосування компресійної терапії для контролю росту патологічних рубців у пацієнтів, визначення значимості методу й вирішення питання щодо включення його до стандарту відновного лікування хворих, які отримали опіки.

Матеріали та методи. Проведено порівняльний аналіз реабілітаційного лікування двух груп пацієнтів з дермальними опіками та високим ризиком росту патологічних рубців. Компресійну терапію (КТ) було включено до програми реабілітації 1-ї групи пацієнтів (101 особа). 2-га група хворих (43 особи) лікувалася без КТ. Ефективність застосування методу КТ оцінювали за суб'єктивними (свербіж, лущення, біль, порушення сну) та об'єктивними ознаками за допомогою Ванкуверської шкали оцінки рубця (Vancouver Scar Scale) і методики вивчення якості життя пацієнтів після травми.

Результати та обговорення. Вже з моменту початку КТ хворі 1-ї групи відчували комфортність, функціональну впевненість і здатність активно виконувати лікувальну фізкультуру. Суб'єктивні ознаки патологічного розвитку рубців було діагностовано у більшості пацієнтів 2-ї групи у строки до 12 місяців після опіку. Разом з ознаками прискореного зникнення процесів запалення й дозрівання рубців, у хворих 1-ї групи порівняно з 2-ю, помітно збільшувалася еластичність рубцевих масивів, які легко бралися в складку, не заважали відновленню функції опорно-рухового апарату й сприяли усуненню контрактур суглобів, що формуються.

Висновки. Компресійна терапія в пацієнтів з опіками є ефективною технікою щодо профілактики патологічного рубцювання й лікування локальних наслідків опіків, що дозволяє не тільки досягати задовільних результатів у функціональному та естетичному аспектах, а й сприяти відновленню прийнятної якості життя після травми. На основі критичного аналізу міжнародного досвіду з проблеми лікування рубців, погляду доказової медицини й отриманих позитивних клінічних результатів пропонується включити компресійну терапію до стандарту лікування опіків в Україні.



Ключові слова: рубці, наслідки опіків, компресійна терапія

 

Оценка эффективности компрессионной терапии у пациентов с послеожоговыми рубцами

С.В. Слесаренко, П.А. Бадюл

Цель работы — оценка эффективности применения компрессионной терапии для контроля роста патологических рубцов у пациентов, определение значимости метода и решение вопроса о включении его в стандарт восстановительного лечения больных, перенесших ожоги.

Материалы и методы. Проведен сравнительный анализ реабилитационного лечения двух групп пациентов с дермальными ожогами и высоким риском роста патологических рубцов. Компрессионная терапия (КТ) была включена в программу реабилитации 1 группы пациентов (101 человек). 2-я группа больных (43 человек) лечилась без КТ. Эффективность применения метода КТ оценивали по субъективным (зуд, шелушение, боль, нарушение сна) и объективным признакам, с помощью Ванкуверской шкалы оценки рубца (Vancouver Scar Scale) и методики изучения качества жизни пациентов после травмы.

Результаты и обсуждение. Уже с момента начала КТ больные 1-й группы ощущали комфортность, функциональную уверенность и способность активно выполнять лечебную физкультуру. Субъективные признаки патологического развития рубцов были диагностированы у большинства пациентов 2-й группы в сроки до 12 месяцев после ожога. Наряду с признаками ускоренного разрешения процессов воспаления и созревания рубцов, у больных 1-й группы по сравнению со 2-й, заметно увеличивалась эластичность рубцовых массивов, которые легко брались в складку, не мешали восстановлению функции опорно-двигательного аппарата и способствовали устранению формирующихся контрактур суставов.

Выводы. Компрессионная терапия у пациентов с ожогами является эффективной техникой для профилактики патологического рубцевания и лечения локальных последствий ожогов, позволяющей не только достигать удовлетворительных результатов в функциональном и эстетическом аспектах, но и восстанавливать приемлемое качество жизни после травмы. На основе критического анализа международного опыта по проблеме лечения рубцов с точки зрения доказательной медицины и полученных положительных клинических результатов предлагается включить компрессионную терапию в стандарт лечения ожогов в Украине.



Ключевые слова: рубцы, последствия ожогов, компрессионная терапия

7. Оригінальні дослідження

 

Порівняльна оцінка місцевих гемостатичних засобів в гепатобіліарній хірургії

В.О. Горський, А.П. Фаллер, А.В. Валенко, І.В. Леоненко


Мета роботи — порівняти ефективність різних місцевих гемостатичних засобів при операціях на печінці та жовчовивідних шляхах.

Матеріали і методи: порівнювали ефективність різних місцевих гемостатичних засобів щодо остаточного гемостазу при операціях на печінці і жовчовивідних шляхах. Оцінювали такі препарати, як «Тахокомб» (ТК), «Таботамп», «Гелласпон» і гемостатична губка. Гемостатичні властивості обраних препаратів досліджували як в експерименті, так і в умовах клінічного застосування. В експерименті аплікацію ТК робили після нанесення великих ран і виконання крайової резекції печінки. Забір матеріалу робили із зон аплікації місцевих гемостатичних засобів з оцінкою підлягаючих тканин. У клінічних умовах оцінювали гемостатичні можливості ТК в 48 хворих. У 14 пацієнтів з 48 гемостаз здійснили при «традиційних» операціях на печінці, у 34 пацієнтів — у разі лапароскопічних утручань.

Результати й обговорення. Найбільшу гемостатичну активність із всіх оцінюваних місцевих гемостатиків виявив ТК, найменшу — «Таботамп». Ефективність гемостатичної губки і «Гелласпону» були приблизно однакові і близькі до контролю. Вивчення загоєння ран печінки, закритих ТК, показало, що запальна реакція ран носить асептичний характер і цілком стихає до 7-ї доби. У 12 хворих застосування ТК дозволило зупинити значну кровотечу з ложа жовчного міхура, що неможливо було зупинити іншими способами. Застосування ТК у цих пацієнтів дало змогу уникнути конверсії.

Висновки. Одержані експериментальні і клінічні дані свідчать про перспективність застосування препарату «Тахокомб» у хірургії печінки і жовчних шляхів. Використання цієї субстанції підвищить можливості ендохірургічних втручань, дозволить знизити кількість ускладнень і допоможе уникнути конверсії у важких ситуаціях.



Ключові слова: «Тахокомб», гемостаз, гепатобіліарна хірургія

 

Сравнительная оценка местных гемостатических средств в гепатобилиарной хирургии

В.А. Горский, А.П. Фаллер,А.В. Воленко, И.В. Леоненко

Цель работы — cравнить эффективность различных местных гемостатических средств при операциях на печени и желчевыводящих путях.

Материалы и методы: сравнивали эффективность различных местных гемостатических средств в отношении окончательного гемостаза при операциях на печени и желчевыводящих путях. Оценивали такие препараты, как «Тахокомб» (ТК), «Таботамп», «Гелласпон» и гемостатическая губка. Гемостатические свойства выбранных препаратов исследовали как в эксперименте, так и в условиях клинического применения. В эксперименте аппликацию ТК производили после нанесения обширных ран и выполнения краевой резекции печени. Забор материала производили из зон аппликации местных гемостатических средств с оценкой подлежащих тканей. В клинических условиях оценивали гемостатические возможности ТК у 48 больных. У 14 пациентов из 48 гемостаз осуществили при «традиционных» операциях на печени, у 34 пациентов — при лапароскопических вмешательствах.

Результаты и обсуждение. Наибольшую гемостатическую активность из всех оцениваемых местных гемостатиков проявил ТК, наименьшую — «Таботамп». Эффективность гемостатической губки и «Гелласпона» были примерно одинаковы и близки к контролю. Изучение заживления ран печени, закрытых ТК, показало, что воспалительная реакция в ранах носит асептический характер и полностью стихает к 7-м суткам. У 12 больных применение ТК позволило остановить значительное кровотечение из ложа желчного пузыря, которое невозможно было остановить другими способами. Применение ТК у этих пациентов позволило избежать конверсии.

Выводы. Полученные экспериментальные и клинические данные свидетельствуют о перспективности применения препарата ТК в хирургии печени и желчных путей. Использование данной субстанции повысит возможности эндохирургических вмешательств, позволит снизить количество осложнений и поможет избежать конверсии в трудных ситуациях.



Ключевые слова: «Тахокомб», гемостаз, гепатобилиарная хирургия

8. Оригінальні дослідження

 

Морфофункціональний стан тканини печінки при холецистектомії з використанням ультразвукового впливу

Є.Д. Хворостов, Н.В. Черкова, С.О. Бичков, М.С. Томін

Мета роботи — вивчення морфофункціонального стану тканин ложа жовчного міхура при його видаленні за допомогою дії електрокоагуляції (ЕК) і ультразвуку (УЗ), а також процесів перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ).

Матеріали та методи. Дослідження виконано на 40 кроликах породи шиншила. В І групі (n = 20) проведено холецистектомію з використанням УЗ, у ІІ (n = 20) — холецистектомію з використанням ЕК. Гістоморфологічні зміни печінкової паренхіми в зоні дії УЗ і ЕК оцінювали безпосередньо після операції, на 1, 3, 7, 14, 30-ту добу. Для вивчення поцесів перекисного окиснення ліпідів використали 24 лабораторних статевозрілих щурів. І групу (n = 12) піддавали локальній дії УЗ на тканину печінки, ІІ (n = 12) — дії ЕК. Характеристику реакцій тканин печінки порівнювали на 1, 3, 7-му добу. З цією метою використано реакцію з тіобарбітуровою кислотою (ТБК) і хемілюмінесцентні (ХЛ) методи дослідження.

Результати та обговорення. На підставі даних гістологічного дослідження виявлено, що в II групі кроликів в зоні дії ЕК некрози мали зливний характер, переважали над дистрофією, глибина пошкодження була вдвічі більшою, ніж у I групі. Позаклітинний холестаз і внутрішньчасточкові геморагії були значними, а регресія цих змін була тривалішою. Тільки на 14-ту добу у тварин II групи в зоні капсули печінки з'явилися фібробласти і фіброцити, відмічено колагеноутворення, тоді як у тварин I групи у цей період капсула печінки в зоні пошкодження мала колагенові волокна, фіброцити. На 30-ту добу експерименту у тварин I групи в ложі видаленого жовчного міхура змін не виявлено, а у тварин II групи відбулося формування сполучнотканинного рубця. На 3-тю добу впливу УЗ рівень тіобарбітурової кислоти активних пероксидів (ТБК-АП) в інтактній тканині печінки повернувся до норми, тоді, як у разі ЕК-дії цей показник перевищував норму в 1,3 разу, і до норми повернувся тільки на 7-му добу. Рівень ПОЛ в тканині, що зазнала дії УЗ, відповідав нормі, а в ділянці впливу ЕК, — був вище норми у 1,2 разу.

Висновки. Застосування УЗ при холецистектомії порівняно з впливом ЕК є найменш травматичним для тканини печінки. При УЗ-впливі на 3-тю добу всі досліджувані показники активації ПОЛ в тканині печінки повертаються до норми, на відміну від аналогічних показників при ЕК, які нормалізуються тільки на 7-у добу. Показники ПОЛ, вивчені ХЛ-методом, повертаються до норми тільки у випадку впливу УЗ.



Ключові слова: перекисне окиснення ліпідів, печінка, морфологічні зміни, ультразвуковий скальпель, електрохірургія

 

Морфофункциональное состояние ткани печени при холецистэктомии с использованием ультразвукового воздействия

Е.Д. Хворостов, Н.В. Черкова,С.А. Бычков, М.С. Томин

Цель работы — изучение морфофункционального состояния ткани ложа желчного пузыря при его удалении с помощью электрокоагуляционного (ЭК) и ультразвукового (УЗ) воздействия, а также процессов перекисного окисления липидов (ПОЛ).

Материалы и методы. Исследование выполнено на 40 кроликах породы шиншилла. В І группе (n = 20) была произведена холецистэктомия с использованием УЗ воздействия, во ІІ (n = 20) — холецистэктомия с использованием ЭК. Гистоморфологические изменения печеночной паренхимы в зоне воздействия УЗ и ЭК оценивали непосредственно после операции на 1, 3, 7, 14, 30-е сутки. Для изучения процессов перекисного окисления липидов использовали 24 лабораторные половозрелые крысы. І группу (n = 12) подвергали локальному воздействию УЗ на ткань печени, ІІ (n = 12) — воздействию ЭК. Характеристику реакций ткани печени сравнивали на 1, 3, 7-е сутки. С этой целью использовали реакцию с тиобарбитуровой кислотой (ТБК) и хемилюминесцентные (ХЛ) методы исследования.

Результаты и обсуждение. На основании данных гистологического исследования выявлено, что во II группе кроликов в зонах воздействия ЭК некрозы имели сливной характер, преобладали над дистрофией, глубина повреждения была в 2 раза больше, чем в I группе. Внеклеточный холестаз и внутридольковые геморрагии были значительными, а регрессия этих изменений — более длительной. Только к 14-м суткам у животных II группы в зоне капсулы печени появились фибробласты и фиброциты, отмечено коллагенообразование, тогда как у животных I группы в этот период капсула печени в зоне повреждения имела коллагеновые волокна, фиброциты. На 30-е сутки эксперимента у животных I группы в ложе удаленного желчного пузыря изменений не обнаружено, а у животных II — произошло формирование соединительнотканного рубца. На 3-и сутки воздействия УЗ уровень тиобарбитуровой кислоты активных перекисей (ТБК-АП) в интактной ткани печени возвратился к норме, в то время как при ЭК-воздействии этот показатель превышал норму в 1,3 раза, и к исходному значению возвратился только на 7-е сутки. Уровень ПОЛ в ткани, которая подвергалась УЗ-воздействию, соответствовал норме, а в области воздействия ЭК был выше нормы в 1,2 раза.

Выводы. Использование УЗ при холецистэктомии по сравнению с воздействием ЭК является наименее травматичной для ткани печени. При УЗ-воздействии на 3-и сутки все исследуемые показатели активации ПОЛ в ткани печени возвращаются к норме, в отличие от аналогичных показателей при ЭК-воздействии, которые нормализуются только на 7-е сутки. Показатели ПОЛ, изученные ХЛ-методом, возвращаются к норме только в случае УЗ-воздействия.



Ключевые слова: перекисное окисление липидов, печень, морфологические изменения, ультразвуковой скальпель, электрохирургия

9. Оригінальні дослідження

 

Експериментальне моделювання гострого ішемічного ураження тонкої кишки у білих щурів

В.І. Мамчич, О.Д. Малєнда, А.Б. Кебкало,М.О. Йосипенко, В.І. Семіног

Мета роботи — розробити модель стандартизованого гострого ішемічного ураження тонкої кишки у білих щурів.

Матеріали та методи. Дослідження проведено на 25 статевозрілих самцях білих щурів лінії Vistar з масою тіла 0,35—0,45 кг. Ішемічне ураження тонкої кишки досягалось шляхом накладання лігатури на три гілки верхньої брижової артерії з наступним уведенням в проксимальні і дистальні відділи ішемізованої тканини тонкої кишки 5 % ε-амінокапронової кислоти (по 0,1 мл) для блокади ферментативного фібринолізу. Дослідження змін гемостазу, плазмового і тканинного протеолізу проводили через 48 год після операції за стандартизованими методиками.

Результати та обговорення. В ішемізованій тканині тонкої кишки спостерігали посилення активації протеолітичної деструкції високомолекулярних білків на 74,3 % і колагену на 32,5 %. Утричі зростала сумарна фібринолітична активність за рахунок підвищення неферментативного фібринолізу у 4,0 рази, тоді як інтенсивність ензиматичного лізису фібрину збільшувалася лише у 2,1 разу. Системні зміни гемостазу характеризувалися внутрішньосудинною гемокоагуляцією: час рекальцифікації подовжувався на 17,1 %, активований парціальний тромбопластиновий час — на 30,7 %, протромбіновий — на 27,5 %, тромбіновий — на 61,9 %, активність антитромбіну ІІІ знижувалась на 20,3 %, відсоток адгезивних тромбоцитів зростав на 29,3 %, а індекс їх спонтанної агрегації перевищував контроль у 5,7 разу. Концентрація фібриногену в плазмі крові знижувалася на 33,5 %. Фібринолітична активність плазми крові збільшувалася на 43,2 %, Хагеман-залежний фібриноліз зменшувався на 32,4 %. На 32,3 % зменшувалася потенційна активність плазміногену за сталого рівня антиплазмінів у крові.

Висновок. Запропонована модель гострого ішемічного ураження тонкої кишки спричиняє типові зміни тканинного фібринолізу і необмеженого протеолізу, а також зміни у системі регуляції агрегатного стану крові, що дає можливість використовувати її для експериментального визначення ефективності нових методів лікування гострих порушень мезентеріального кровообігу.



Ключові слова: ішемія, мезентеріальні судини, тонка кишка, гемостаз, протеоліз, фібриноліз

 

Экспериментальное моделирование острого ишемического поражения тонкой кишки у белых крыс

В.И. Мамчич, А.Д. Маленда, А.Б. Кебкало, М.А. Йосипенко, В.И. Семиног

Цель работы — разработать модель стандартизированного острого ишемического поражения тонкой кишки у белых крыс.

Материалы и методы. Исследование проведено на 25 половозрелых самцах белых крыс линии Vistar с массой тела 0,35— 0,45 кг. Ишемическое поражение тонкой кишки достигалось путем наложения лигатуры на три ветки верхней брыжеечной артерии с последующим введением в проксимальные и дистальные отделы ишемизированной ткани тонкой кишки 5 % ε-аминокапроновой кислоты (по 0,1 мл) для блокады ферментативного фибринолиза. Исследования изменений гемостаза, плазменного и тканевого протеолиза проводили через 48 ч после операции по стандартизированным методикам.

Результаты и обсуждение. В ишемизированной ткани тонкой кишки наблюдали усиление активации протеолитической деструкции высокомолекулярных белков на 74,3 % и коллагена на 32 %. Втрое возростала суммарная фибринолитическая активность за счет повышения неферментативного фибринолиза в 4,0 раза, тогда как интенсивность энзиматического лизиса фибрина увеличивалась лишь в 2,1 раза. Системные изменения гемостаза характеризовались внутрисосудистой гемокоагуляцией: время рекальцификации удлинялось на 17,1 %, активированное парциальное тромбопластиновое время — на 30,7 %, протромбиновое — на 27,5 %, тромбиновое — на 61,9 %, активность антитромбина ІІІ снижалась на 20,3 %, процент адгезивных тромбоцитов возрастал на 29,3 %, а индекс их спонтанной агрегации превышал контроль в 5,7 раза. Концентрация фибриногена в плазме крови снижалась на 33, 5 %. Фибринолитическая активность плазмы крови увеличивалась на 43,2 %, Хагеман-зависимый фибринолиз уменьшался на 32,4 %. На 32,3 % уменьшалась потенциальная активность плазминогена при стабильном уровне антиплазминов в крови.

Вывод. Предложенная модель острого ишемического поражения тонкой кишки вызывает типичные изменения тканевого фибринолиза и неограниченного протеолиза, а также изменения в системе регуляции агрегатного состояния крови, что дает возможность использовать ее для экспериментальной оценки эффективности новых методов лечения острых нарушений мезентериального кровообращения.



Ключевые слова: ишемия, мезентериальные сосуды, тонкая кишка, гемостаз, протеолиз, фибринолиз

10. Оригінальні дослідження

 

Лікування гострого геморою з використанням мініінвазивних методик

В.І. Мамчич, Р.К. Палієнко, В.С. Андрієць, М.О. Йосипенко

Мета роботи — поліпшення результатів лікування гострого геморою шляхом використання мініінвазивних методик.

Матеріали та методи. З приводу гострого геморою проліковано 84 хворих. До основної групи увійшло 35 хворих з гострим гемороєм, пролікованих за нашою тактикою з використанням мініінвазивних методик. Контрольну групу склали 49 пацієнтів з гострим гемороєм, пролікованих консервативно та оперативно за методикою Міллігана—Моргана.

Результати та обговорення. У хворих основної групи загальна кількість днів непрацездатності становила 6—9 днів. Больовий синдром коливався від незначної інтенсивності до середньої. Рецидивів не було. У пацієнтів контрольної підгрупи, пролікованих консервативно, термін непрацездатності в середньому становив 14 днів. Больовий синдром був незначним, але зберігався протягом усього терміну непрацездатності. 50 % хворих протягом року повторно зверталися з приводу геморою. У пацієнтів контрольної підгрупи, пролікованих за методикою Міллігана—Моргана, загальний термін непрацездатності становив приблизно 21 день. Відмічено больовий синдром вираженої інтенсивності. Рецидивів не було.

Висновок. Унаслідок використаної тактики, термін непрацездатності хворих зменшився вдвічі-втричі порівняно з традиційними методиками лікування. У післяопераційний період відмічався больовий синдром невираженої та середньої інтенсивності. Протягом року були відсутні рецидиви.



Ключові слова: гострий геморой, вакуумне лігування, лікування

 

Лечение острого геморроя с использованием миниинвазивных методик

В.И. Мамчич, Р.К. Палиенко, В.С. Андриец, М.А. Йосипенко

Цель работы — улучшение результатов лечения острого геморроя путем использования миниинвазивных методик.

Материалы и методы. По поводу острого геморроя пролечено 84 больных. В основную группу вошли 35 больных с острым геморроем, пролеченных по нашей тактике с использованием миниинвазивных методик. Контрольная группа состояла из 49 пациентов с острым геморроем, пролеченных консервативно и оперативно по методике Миллигана—Моргана.

Результаты и обсуждение. У больных основной группы общее количество дней нетрудоспособности составило 6—9 дней. Болевой синдром колебался от незначительной до средней интенсивности. Рецидивов не было. У пациентов контрольной подгруппы, пролеченных консервативно, срок нетрудоспособности в среднем составил 14 дней. Болевой синдром был незначительным, но сохранялся в течение всего срока нетрудоспособности. 50 % больных в течение года повторно обращались по поводу геморроя. У пациентов контрольной подгруппы, пролеченных по методике Миллигана—Моргана, общий срокнетрудоспособности составил около 21 дня. Отмечен болевой синдром выраженной интенсивности. Рецидивов не было.

Выводы. Вследствие использованной тактики срок нетрудоспособности больных снизился в 2—3 раза по сравнению с традиционными методами лечения. В послеоперационный период отмечался болевой синдром невыраженной и средней интенсивности. В течение года рецидивы отсутствовали.



Ключевые слова: острый геморрой, вакуумное лигирование, лечение

11. Оригінальні дослідження

 

застосування сучасних технологій у лікуванні абсцесів нирок

В.В. Грехньов, Б.О. Сотниченко, В.М. Нагорний, В.В. Мазалов, О.Г. Філіпов

Мета роботи — проаналізувати закономірності перебігу і діагностику абсцесів нирок , розробити і клінічно обґрунтувати їх малоінвазивне хірургічне лікування.

Матеріали та методи. Обстежено 67 пацієнтів віком від 16 до 76 років з абсцесами нирок. 17 з них оперовано традиційним методом (контрольна група), 50 — методом черезшкірного пункційного дренування (основна).

Результати та обговорення. Середня кількість ліжко-днів при традиційному лікуванні хворих становила 24,0 ± 1,3, при малоінвазивному — 15,0 ± 1,4. В контрольній групі інтраопераційні ускладнення виявлено у 3 (17,7 %) випадках, ранні послеопераційні — у 4 (23,5 %). Пізні ускладнення спостерігались у 1 (5,9 %) пацієнта. Повторна операція знадобилась 1 (5,9 %) хворому. В основній групі у 4 (8 %) випадках повернулися до традиційного відкритого лікування. Смертність при малоінвазивному лікуванні становила 2 %, а при традиційному — 5,9 %.

Висновки. Черезшкірне дренування абсцесів нирок під ультразвуковим наведенням дало успішні результати у 46 (92,0 %) випадках. Переваги малоінвазивної хірургії над традиційною відкритою полягають у меншій інвазивності і морбідності, короткому періоді реабілітації, косметичності. Операційна та моральна травми незначні, що дозволяє виконувати цей метод лікування хворим у тяжкому стані, коли відкрите оперативне втручання може бути вкрай ризикованим.



Ключові слова: абсцес нирки, гнійно-деструктивні захворювання, черезшкірне пункційне дренування, лікування

 

Применение современных технологий в лечении абсцессов почек

В.В. Грехнёв, Б.А. Сотниченко, В.М. Нагорный, В.В. Мазалов, А.Г. Филиппов

Цель работы — проанализировать закономерности течения и диагностику абсцессов почек, разработать и клинически обосновать их малоинвазивное хирургическое лечение.

Материалы и методы. Обследовано 67 пациентов в возрасте от 16 до 76 лет с абсцессами почек. 17 из них оперированы традиционным методом (контрольная группа), 50 — методом чрескожного пункционного дренирования (основная).

Результаты и обсуждение. Среднее количество койко-дней при традиционном лечении больных составило (24,0 ± 1,3) дня, при малоинвазивном — (15,0 ± 1,4) дня. В контрольной группе интраоперационные осложнения выявлены в 3 (17,7 %) случаях, ранние послеоперационные — в 4 (23,5 %). Поздние осложнения наблюдались у 1 (5,9 %) пациента. Повторная операция понадобилась 1 (5,9 %) больному. В основной группе в 4 (8 %) случаях потребовалось вернуться к традиционному открытому лечению. Смертность при малоинвазивном лечении составила 2 %, а при традиционном — 5,9 %.

Выводы. Чрескожное дренирование абсцессов почек под ультразвуковым наведением дало благоприятный результат в 46 (92,0 %) случаях. Преимущество малоинвазивной хирургии над традиционной открытой заключается в меньшей инвазивности и морбидности, коротком периоде реабилитации, косметичности. Операционная и моральная травмы незначительны, что позволяет выполнять этот метод лечения больным в тяжелом состоянии, когда открытое оперативное лечение может быть крайне рискованным.



Ключевые слова: абсцесс почки, гнойно-деструктивные заболевания, чрескожное пункционное дренирование, лечение

12. Оригінальні дослідження

 

Антибактеріальна терапія гострої хірургічної абдомінальної інфекції

В.І. Мамчич, О.І. Тарахонич, В.І. Семіног, М.С. Старцева, Л.Ю. Хандащук, М.О. Йосипенко

Мета роботи — поліпшення результатів раціонального застосування антибактеріальної хіміотерапії і боротьби з розвитком антибіотикорезистентності бактерій у хірургічних хворих.

Матеріали та методи. У дослідженні взяло участь 94 пацієнта. Середній вік становив (49,4 ± 1,2) роки. Тривалість антибіотикотерапії — (13,4 ± 0,5) дня. Виділення бактеріальної флори проводили шляхом посіву на середовища, що містять агар, чутливість до антибіотиків визначали диск-дифузійним методом, набір дисків залежав від виділених мікроорганізмів.

Результати та обговорення. Було виділено 18 видів мікроорганізмів. Найчастіше виділялись мікроорганізми кишкової групи: кишкова паличка та ентерококи, а також стафілококи. У 36 (87,8 %) із 41 хворого, які вперше поступили у відділення, обрана схема антибактеріальної терапії збіглася з отриманою пізніше антибіотикограмою. У 53 пацієнтів, які надійшли до хірургічного відділення з інших стаціонарів, схема антибактеріальної терапії відповідала отриманій пізніше антибіотикограмі у 36 (70,6 %) випадках.

Висновок. У разі тривалої госпіталізації з вогнищ запалення в черевній порожнини найчастіше виділяються мікроорганізми кишкової групи — Escheriсhia coli, Enterococcus faecium, Enterobacter cloaceae та Enterococcus faecalis. У хворих з нозокоміальною інфекцією основою вибору продовжує залишатися дані антибіотикограми. Найефективніші препарати для лікування нозокоміальної інфекції — іміпінеми, а також поєднання хінолонів 2—3-го покоління з аміноглікозидами.



Ключові слова: нозокоміальна інфекція, емпірична антибактеріальна терапія, антибіотикорезистентність

 

Антибактериальная терапия острой хирургической абдоминальной инфекции

В.И. Мамчич, А.И. Тарахонич, В.И. Семиног, М.С. Старцева, Л.Ю. Хандащук, М.А. Йосипенко

Цель работы — улучшение результатов рационального применения антибактериальной химиотерапии и борьбы с развитием антибиотикорезистентности бактерий у хирургических больных.

Материалы и методы. В исследовании приняли участие 94 пациента. Средний возраст составил (49,4 ± 1,2) года. Длительность антибиотикотерапии — (13,4 ± 0,5) дня. Выделение бактериальной флоры проводили посевом на агарсодержащие среды, чувствительность к антибиотикам определяли диск-диффузионным методом, набор дисков зависел от выделенных микроорганизмов.

Результаты и обсуждение. Было выделено 18 видов микроорганизмов. Наиболее часто выделялись микроорганизмы кишечной группы: кишечная палочка и энтерококки, а также стафилококки. У 36 (87,8 %) из 41 больного, впервые поступивших в отделение, избранная схема антибактериальной терапии совпала с полученной впоследствии антибиотикограммой. У 53 пациентов, поступивших в хирургическое отделение из других стационаров, схема антибактериальной терапии соответствовала полученной впоследствии антибиотикограмме в 36 (70,6 %) случаях.

Выводы. При длительной госпитализации из очагов воспаления в брюшной полости наиболее часто выделяются микроорганизмы кишечной группы — Escheriсhia coli, Enterococcus faecium, Enterobacter cloaceae и Enterococcus faecalis. У больных с нозокомиальной инфекцией основой выбора продолжают оставаться данные антибиотикограммы. Наиболее эффективные препараты для лечения нозокомиальной инфекции — имипинемы, а также сочетание хинолонов 2—3-го поколения с аминогликозидами.



Ключевые слова: нозокомиальная инфекция, эмпирическая антибактериальная терапия, антибиотикорезистентность

13. Оригінальні дослідження

 

Новий метод ранньої діагностики ішемії нижніх кінцівок (клініко-експериментальне дослідження)

В.Г. Мішалов, В.А. Черняк, І.М. Дабабсех

Мета роботи: розробка нового методу ранньої діагностики ішемії нижніх кінцівок на основі вивчення ролі HIF-1 (фактор, що індукується гіпоксією-1) у патогенезі хронічної критичної ішемії нижніх кінцівок (ХКІНК).

Матеріали та методи. До групи вивчення ввійшло 120 пацієнтів, які у період з 2003 до 2006 р. перебували на лікуванні у відділенні серцево-судинної хірургії Центральної міської клінічної лікарні м. Києва з приводу хронічної ішемії нижніх кінцівок на різних її стадіях. Група А складалася з 61 (50,8 %) хворого, яким разом з традиційними методами досліджень було проведено визначення рівня білка HIF-1 у м'язовій тканині. До групи Б увійшли 59 (49,2 %) пацієнтів, яких було обстежено тільки традиційними методами. Контрольну групу складали 20 здорових добровольців. Зразки м'язів для визначення рівня HIF-1 були одержані пункційним способом у суворій відповідності з Конвенцією про захист прав людини у зв'язку із застосуванням досягнень біології і медицини.

Результати та обговорення. У осіб контрольної групи вміст HIF-1 у м'язовій тканині становив (175 ± 15,3) нмоль/мг актину. У хворих з II стадією захворювання відмічено значне (у 2 рази) підвищення рівня HIF-1: (300 ± 59,6) нмоль/мг актину. У пацієнтів з IIIа стадією величина цього показника перевищувала 360 нмоль/мг актину. Значне зниження рівня HIF-1 виявлено у хворих з IIIб стадією: до (100 ± 59,4) нмоль/мг актину. При IV стадії цей показник становив менше 59,2 нмоль/мг актину. Аналіз результатів дослідження рівня білка HIF-1 в ішемізованих тканинах дозволяє з високою мірою достовірності визначати глибину змін, що відбуваються в м'язових тканинах на різних етапах їх ішемії.

Висновки.
1. HIF-1 є високоспецифічним маркером гіпоксії і відіграє важливу роль у патогенезі розвитку ішемії.
2. Рівень HIF-1 в ішемізованій кінцівці варіює залежно від стадії ішемії.
3. Визначення вмісту HIF-1 в ішемізованих тканинах дозволяє діагностувати ішемію на ранніх стадіях її виникнення.



Ключові слова: хронічна критична ішемія нижніх кінцівок, HIF-1, діагностика

 

Новый метод ранней диагностики ишемии нижних конечностей (клинико-экспериментальное исследование)

В.Г. Мишалов, В.А. Черняк, И.М. Дабабсех

Цель работы — pазработка нового метода ранней диагностики ишемии нижних конечностей на основе изучения роли HIF-1 (фактор, индуцируемый гипоксией-1) в патогенезе хронической критической ишемии нижних конечностей (ХКИНК).

Материалы и методы. В группу изучения вошли 120 пациентов, в период с 2003 до 2006 г. находившихся на лечении в отделении сердечно-сосудистой хирургии Центральной городской клинической больницы г. Киева по поводу хронической ишемии нижних конечностей на разных ее стадиях. Группа А состояла из 61 (50,8 %) больного, которым наряду с традиционными методами исследований было проведено определение уровня белка HIF-1 в мышечной ткани. В группу Б вошли 59 (49,2 %) пациентов, обследованные только традиционными методами. Контрольную группу составили 20 здоровых добровольцев. Образцы мышц для определения уровня HIF-1 были получены пункционным способом в строгом соответствии с Конвенцией о защите прав и достоинств человека в связи с применением достижений биологии и медицины [1].

Результаты и обсуждение. У лиц контрольной группы содержание HIF-1 в мышечной ткани составило (175 ±15,3) нмоль/мг актина. У больных со II стадией заболевания отмечено значительное (в 2 раза) повышение уровня HIF-1: (300 ± 59,6) нмоль/мг актина. У пациентов с IIIа стадией величина этого показателя превышала 360 нмоль/мг актина. Значительное снижение уровня HIF-1 выявлено у больных с IIIб стадией: до (100 ± 59,4) нмоль/мг актина. При IV стадии этот показатель составил менее 59,2 нмоль/мг актина. Анализ результатов исследования уровня белка HIF-1 в ишемизированных тканях позволяет с высокой степенью достоверности определять глубину изменений, происходящих в мышечных тканях на различных этапах их ишемии.

Выводы.
1. HIF-1 является высокоспецифичным маркером гипоксии и играет важную роль в патогенезе развития ишемии.
2. Уровень HIF-1 в ишемизированной конечности варьирует в зависимости от стадии ишемии.
3. Определение содержания HIF-1 в ишемизированных тканях позволяет диагностировать ишемию на ранних стадиях ее возникновения.



Ключевые слова: хроническая критическая ишемия нижних конечностей, HIF-1, диагностика

14. Огляди

 

Епідеміологія і медико-соціальна значущість хронічної критичної ішемії нижніх кінцівок, поєднаної з мультифокальным атеросклерозом

В.А. Черняк, М.П. Бойчак, Б.М. Коваль

Хронічна критична ішемія нижніх кінцівок (ХКІНК), поєднана з мультифокальним атеросклерозом (МА), є важливою соціальною і медичною проблемою, що обговорюється в суспільстві. У статті подано огляд літератури з питання медико соціальної значущості ХКІНК, поєднаної з МА. Наведено відомості про виживаність хворих на мультифокальний атеросклероз у віддалені терміни, показники летальності, подано характеристику частоти ампутацій і ускладнень після вторинних ампутацій. Розглянута проблема поєднання змішаних форм атеросклеротичного процесу з критичною ішемією нижніх кінцівок. Проведено аналіз супутніх аневризматичних атеросклеротичних уражень при ХКІНК.



Ключові слова: хронічна критична ішемія нижніх кінцівок, мультифокальний атеросклероз

 

Эпидемиология и медико-социальная значимость хронической критической ишемии нижних конечностей, сочетанной с мультифокальным атеросклерозом

В.А. Черняк, М.П. Бойчак, Б.М. Коваль

Хроническая критическая ишемия нижних конечностей (ХКИНК), сочетанная с мультифокальным атеросклерозом (МА), является важнейшей социальной и медицинской проблемой, обсуждаемой в обществе. В статье дан обзор литературы по вопросу медико-социальной значимости ХКИНК, сочетанной с МА. Приведены сведения о выживаемости больных мультифокальным атеросклерозом в отдаленные сроки, показатели летальности, дана характеристика частоты ампутаций и осложнений после вторичных ампутаций. Рассмотрена проблема сочетания смешанных форм атеросклеротического процесса с критической ишемией нижних конечностей. Проведен анализ сопутствующих аневризматических атеросклеротических поражений при ХКИНК.



Ключевые слова: хроническая критическая ишемия нижних конечностей, мультифокальный атеросклероз

15. Огляди

 

Діагностика та хірургічне лікування хворих з критичною ішемією нижніх кінцівок і поєднаним ураженням брахіоцефальних артерій

В.Г. Мішалов, Ю.І. Кошевський

У статі розглянуто розповсюдженність, методи діагностики, класифікації облітеруючих артеріопатій нижніх кінцівок і головного мозку. В історичному аспекті висвітлено особливості медикаментозного та хірургічного лікування хворих з цією патологією. Зазначено приорітети лікувальної тактики пацієнтів з хронічною критичною ішемією нижніх кінцівок та поєднаним ураженням брахіоцефальних артерій (БЦА). Розглянуто технічні аспекти реконструктивних операцій на артеріях нижніх кінцівок і БЦА при їх мультифокальному ураженні, методи захисту життєво важливих органів від ішемії під час операції.



Ключові слова: критична ішемія нижніх кінцівок, брахіоцефальні артерії, хірургічне лікування

 

Диагностика и хирургическое лечение больных с критической ишемией нижних конечностей и сочетанным поражением брахиоцефальных артерий

В.Г. Мишалов, Ю.И. Кошевский

В статье рассмотрены распространенность, методы диагностики, классификации облитерирующих артериопатий нижних конечностей и головного мозга. В историческом аспекте освещены особенности медикаментозного и хирургического лечения больных с этой патологией. Отмечены приоритеты лечебной тактики пациентов с хронической критической ишемией нижних конечностей и сочетанным поражением брахиоцефальных артерий (БЦА). Рассмотрены технические аспекты реконструктивных операций на сосудах нижних конечностей и БЦА при их мультифокальном поражении и методы защиты жизненно важных органов от ишемии во время операции.



Ключевые слова: критическая ишемия нижних конечностей, брахиоцефальные артерии, хирургическое лечение

16. Огляди

 

Фармакоекономічна оцінка використання надропарина кальцію в медичній практиці україни

А.С. Немченко

У статті викладено основні аспекти застосування в медичній практиці надропарина кальцію (НК, «Фраксипарин», виробництва «GSK»). Надропарин кальцій є ефективним засобом профілактики тромботичних ускладнень у хірургії. Профілактика звичайним гепарином, розрахована за методом «вартість/ефективність», у середньому в 1,6—3,4 разу дорожче, ніж профілактика НК. Використання НК при тромбоемболічних ускладненнях, що розвинулися, в хірургічній практиці скорочує терміни госпіталізації порівняно із застосуванням нефракціонованого гепарину. З урахуванням того, що кількість пацієнтів з високим ризиком тромботичних ускладнень становить до половини загальної кількості оперованих, можна говорити про НК як про ефективний антикоагулянт як з клінічного, так і з економічного погляду.



Ключові слова: надропарин кальцій, тромбоемболічні ускладнення, економічна ефективність лікування

 

Фармакоэкономическая оценка использования надропарина кальция в медицинской практике украины

А.С. Немченко

В статье изложены основные аспекты применения в медицинской практике надропарина кальция (НК, «Фраксипарин», производства «GSK»). Надропарин кальций является эффективным средством профилактики тромботических осложнений в хирургии. Профилактика обычным гепарином, рассчитанная по методу «стоимость/эффективность», в среднем в 1,6—3,4 раза дороже, чем профилактика НК. Использование НК при развившихся тромбоэмболических осложнениях в хирургической практике сокращает сроки госпитализации по сравнению с применением нефракционированного гепарина. С учетом того, что количество пациентов с высоким риском тромботических осложнений составляет до половины общего количества оперируемых, можно говорить о НК как об эффективном антикоагулянте как с клинической, так и с экономической точки зрения.



Ключевые слова: надропарин кальций, тромбоэмболические осложнения, экономическая эффективность лечения


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»