Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№4(16) // 2005

 

Обкладинка

 

1. Оригінальні дослідження

 

Лікування резектабельних рецидивів раку прямої кишки

С.О. Шалімов, Б.В. Сорокін, В.О. Чорний, Р.К. Тащієв, С.В. Гренюк, В.В. Кикоть

Мета роботи — оцінити ефективність комбінованих методів лікування хворих на місцеві рецидиви раку прямої кишки (МР РПК).

Матеріали та методи. Наведено результати хірургічного та комбінованого лікування 112 хворих на МР РПК в клініці Інституту онкології АМН України в 1988— 2003 рр. Група А складалася з 36 хворих після хірургічного лікування, група В — з 26 пацієнтів після комбінованого лікування з використанням ад'ювантної променевої терапії (ПТ), група С — з 52 хворих після комбінованого лікування з використанням неоад'ювантної ПТ.

Результати. Кількість післяопераційних ускладнень після комбінованого лікування з використанням неоад'ювантної ПТ сумарною вогневищевою дозою 20 Гр не збільшується. Повторне виникнення МР РПК реєструється у 46,1 % хворих після висічення пухлини з наступною ПТ, після хірургічного лікування — у 27,7 %, після застосування неоад'ювантної ПТ — у 13,4 %. Використання ад'ювантної ПТ з наступним реконструктивним хірургічним втручанням за типом операції Кеню достовірно збільшує 3- та 5-річну виживаність відповідно на 31,0 та 32,5 % порівняно з хірургічним лікуванням.

Висновки. Хворим з резектабельными МР РПК показане комбіноване лікування з використанням неоад'ювантної ПТ. Висічення пухлини з наступною ад'ювантною ПТ має низький радикалізм, про що свідчить високий відсоток повторних МР РПК.



Ключові слова: місцеві рецидиви раку прямої кишки, резектабельність, комбіноване лікування, променева терапія, післяопераційні ускладнення, виживаність

 

Лечение резектабельных рецидивов рака прямой кишки

С.А. Шалимов, Б.В. Сорокин, В.А. Чорный, Р.К. Тащиев, С.В. Гренюк, В.В. Кикоть

Цель работы — оценить эффективность комбинированных методов лечения больных с местными рецидивами рака прямой кишки (МР РПК).

Материалы и методы. Приведены результаты хирургического и комбинированного лечения 112 больных с МР РПК в клинике Института онкологии АМН Украины в 1988—2003 гг. Группа А состояла из 36 больных после хирургического лечения, группа В — из 26 пациентов после комбинированного лечения с использованием адъювантной лучевой терапии (ЛТ), группа С — из 52 больных после комбинированного лечения с использованием неоадъювантной ЛТ.

Результаты. Количество послеоперационных осложнений после комбинированного лечения с использованием неоадъювантной ЛТ суммарной очаговой дозой 20 Гр не увеличивается. Повторное возникновение МР РПК регистрируется у 46,1 % больных после удаления опухоли с последующей ЛТ, у 27,7 % после хирургического лечения, после применения неоадъювантной ЛТ — у 13,4 %. Использование адъювантной ЛТ с последующим реконструктивным хирургическим вмешательством по типу операции Кеню достоверно увеличивает 3- и 5-летнюю выживаемость соответственно на 31 и 32,5 % по сравнению с хирургическим лечением.

Выводы. Больным с резектабельными МР РПК показано комбинированное лечение с использованием неоадъювантной ЛТ. Иссечение опухоли с последующей адъювантной ЛТ имеет низкий радикализм, о чем свидетельствует высокий процент повторных МР РПК.



Ключевые слова: местные рецидивы рака прямой кишки, резектабельность, комбинированное лечение, лучевая терапия, послеоперационные осложнения, выживаемость

2. Оригінальні дослідження

 

Кріоаплікатори для застосування в онкології

Я.В. Жарков, В.М. Лещенко, В.Г. Мішалов

Мета роботи — розробка конструкції, експериментальні дослідження кріогенних параметрів кріоаплікаторів та апробація на експериментальних тваринах кріоаплікаторів, які забезпечують реальну температуру кріодії на рівні –180 °С, високу швидкість виходу на цей температурний рівень і ефективну кріодеструкцію поверхневих і глибинних новоутворень різних локалізацій.

Матеріали та методи. Проведено експериментальні дослідження теплофізичних параметрів кріоаплікаторів діаметром 30 мм мінімальної температури та часу її досягнення) залежно від конструкції теплообмінної камери та товщини стінки робочої частини кріоаплікаторів. Вивчалися кріоаплікатори, теплообмінна камера яких має вигляд порожнини, радіатора та пористої структури з розміром пор 40, 50, 60 мкм. Теплофізичні параметри кріоаплікаторів вимірювалися в умовах теплового контакту робочої поверхні з печінкою експериментальних тварин.

Результати. Експериментальні дослідження засвідчили, що використання в теплообмінних камерах кріоаплікаторів пористої структури із розмірами пор 50 мкм значно підвищує ефективність теплообміну, що забезпечує одну з умов реалізації високої холодильної потужності кріоаплікаторів — високу швидкість охолодження робочої поверхні до мінімальної температури. Мінімальна температура робочої поверхні кріоаплікатора залежить від теплового потоку, який підводиться до поверхні теплообміну, тобто є функцією товщини стінки робочої поверхні кріоаплікатора.

Висновки. Результати експериментальних досліджень дали змогу визначити оптимальні параметри кріоаплікаторів, які забезпечують високу ефективність їх практичного застосування для кріодеструкції новоутворень різних локалізацій.



Ключові слова: кріоаплікатор, теплообмінна камера, пориста структура

 

Криоаппликаторы для применения в онкологии

Я.В. Жарков, В.Н. Лещенко, В.Г. Мишалов

Цель работы — разработка конструкции, экспериментальные исследования криогенных параметров криоаппликаторов и апробация на экспериментальных животных криоаппликаторов, обеспечивающих реальную температуру криовоздействия на уровне –180 °С, высокую скорость выхода на этот температурный уровень и эффективную криодеструкцию поверхностных и глубинных новообразований разных локализаций.

Материалы и методы. Проведены экспериментальные исследования теплофизических параметров криоаппликаторов диаметром 30 мм (минимальной температуры и времени ее достижения) в зависимости от конструкции теплообменной камеры и толщины стенки рабочей части криоаппликаторов. Изучались криоаппликаторы, теплообменная камера которых выполнена в виде полости, радиатора или пористой структуры с размером пор 40, 50, 60 мкм. Теплофизические параметры криоаппликаторов измерялись в условиях теплового контакта рабочей поверхности с печенью экспериментальных животных.

Результаты. Экспериментальные исследования показали, что использование в теплообменных камерах криоаппликаторов пористой структуры с размерами пор 50 мкм существенно повышает эффективность теплообмена, что обеспечивает одно из условий реализации высокой холодильной мощности криоаппликаторов — высокую скорость охлаждения рабочей поверхности до минимальной температуры. Минимальная температура рабочей поверхности криоаппликатора зависит от теплового потока, который подводится к поверхности теплообмена, т. е. является функцией толщины стенки рабочей поверхности криоаппликатора.

Выводы. Результаты экспериментальных исследований позволили определить оптимальные параметры криоаппликаторов, которые обеспечивают высокую эффективность их практического применения для криодеструкции новообразований разных локализаций.



Ключевые слова: криоаппликатор, теплообменная камера, пористая структура

3. Оригінальні дослідження

 

Хірургіче лікування косметичних дефектів голови, тулуба, кінцівок з використанням опорних та фіксаційних систем м'яких тканин

В.В. Храпач

Мета роботи — проаналізувати ефективність методів хірургічного лікування косметичних дефектів голови, тулуба, кінцівок, які ґрунтуються на створенні опорних та фіксаційних систем і профілактикці ускладнень.

Матеріали та методи. На 50 кролях досліджено морфогістологічні зміни тканин у ділянках фіксації та опори. Клінічна група складалася з 518 хворих з косметичними дефектами обличчя, вух, молочних залоз, передньої черевної стінки та кінцівок, яким упродовж 1995—2005 рр. виконано 861 операцію за методиками, які ґрунтуються на принципі стимуляції формування сполучнотканинного замка для фіксації блоку м'яких тканин до стабільної структури та створення опорних систем і перерозподілу лінії навантаження тканин. З них контрольна група складалася з 133 пацієнтів, досліджувана — з 385. Вік хворих становив від 9 до 75 років.

Робота включала кілька етапів. Перший — експериментальний, полягав у проведенні експерименту на тваринах (кролях) з моделюванням на них традиційних та розроблених нами методів операцій. Другий етап — клінічний, включав аналіз причин незадовільних результатів хірургічної корекції косметичних дефектів голови, тулуба, кінцівок у контрольній групі хворих; вивчення ефективності розроблених нами та апробованих в експерименті нових методів хірургічного лікування косметичних дефектів голови, тулуба, кінцівок у клінічному дослідженні на групі пацієнтів. Результати хірургічної корекції косметичних дефектів усіх оперованих хворих оцінювали в найближчі (через 6—12 місяців) та віддалені (через 3—6 років) строки після операції згідно з класифікацією А.А. Адамян та співавт. [1] у модифікації нашої клініки, яка визначена нами як така, що найбільш задовольняє вимоги цього дослідження, з доданням ступеня рецидиву гравітаційного птозу та неефективності фіксації тканин.

Результати. Експериментальне дослідження довело 100 % неефективність традиційних методів фіксації щодо утримання масиву тканин у віддаленому післяопераційному періоді, що призводить до рецидиву птозу та дефекту. При моделюванні за розробленими нами методиками зі створення фіксаційних та опорних систем порівняно з традиційними підтверджено формування більш міцної та довгострокової фіксації м'яких тканин. Зокрема, показник віддаленого результату фейс-ліфтингу «добрий» покращився на 53,4 %, отопластики — на 30 %; мамопластики — на 55,5 %, абдомінопластики — на 68,7 %, пластики кінцівок — на 86 %.

Висновки. Клінічне використання розроблених нами методик хірургічної корекції косметичних дефектів голови, тулуба, кінцівок, які ґрунтуються на застосуванні опорних та фіксаційних систем, дають змогу збільшити кількість відстрочених добрих результатів.



Ключові слова: косметичний дефект, гравітаційний птоз, фейс-ліфтинг, отопластика, мамопластика, абдомінопластика, пластика кінцівок

 

Хирургическое лечение косметических дефектов головы, туловища, конечностей с использованием опорных и фиксационных систем мягких тканей

В.В. Храпач

Цель работы — проанализировать эффективность методов хирургического лечения косметических дефектов головы, туловища, конечностей, которые основаны на создании опорных и фиксационных систем и профилактике осложнений.

Материалы и методы. На 50 кроликах исследованы морфогистологические изменения тканей в области фиксации и опоры. Клиническая группа состояла из 518 больных с косметическими дефектами лица, ушей, молочных желез, передней брюшной стенки и конечностей, которым в течение 1995—2005 гг. выполнена 861 операция по методикам, в основе которых лежит принцип стимуляции формирования соединительнотканного замка для фиксации блока мягких тканей к стабильной структуре и создания опорных систем и перераспределения линии нагрузки тканей. Из них контрольная группа состояла из 133 пациентов, исследуемая — из 385. Возраст больных составлял от 9 до 75 лет.

Работа включала несколько этапов. Первый — экспериментальный, заключался в проведении эксперимента на животных (кроликах) с моделированием на них традиционных и разработанных нами методов операций. Второй этап — клинический, включал анализ причин неудовлетворительных результатов хирургической коррекции косметических дефектов головы, туловища, конечностей в контрольной группе больных; изучение эффективности разработанных нами и апробированных в эксперименте новых методов хирургического лечения косметических дефектов головы, туловища, конечностей в клиническом исследовании на группе пациентов. Результаты хирургической коррекции косметических дефектов всех оперированных больных оценивали в ближайшие (через 6— 12 месяцев) и отдаленные (через 3—6 лет) сроки после операции в соответствии с классификацией А.А. Адамян и соавт. [1] в модификации нашей клиники, определенной нами как такая, которая наиболее удовлетворяет требования этого исследования, с добавлением степени рецидива гравитационного птоза и неэффективности фиксации тканей.

Результаты. Экспериментальное исследование доказало 100 % неэффективность традиционных методов фиксации относительно удержания массива тканей в отдаленном послеоперационном периоде, что приводит к рецидиву птоза и дефекту. При моделировании по разработанным нами методиками с созданием фиксационных и опорных систем по сравнению с традиционными подтверждено формирование более крепкой и долгосрочной фиксации мягких тканей. В частности, показатель отдаленного результата фейс-лифтинга «хороший» улучшился на 53,4 %, отопластики — на 30 %; маммопластики — на 55,5 %, абдоминопластики — на 68,7 %, пластики конечностей — на 86 %.

Выводы. Клиническое использование разработанных нами методик хирургической коррекции косметических дефектов головы, туловища, конечностей, которые основаны на применении опорных и фиксационных систем, позволяет увеличить количество отсроченных хороших результатов.



Ключевые слова: косметический дефект, гравитационный птоз, фейс-лифтинг, отопластика, маммопластика, абдоминопластика, пластика конечностей

4. Оригінальні дослідження

 

Оперативне лікування хворих з атеросклеротичними стенозами й патологічною звивистістю сонних артерій

Ю.В. Родін

Мета дослідження — розробка діагностичної програми, оптимальної тактики хірургічного лікування і післяопераційної реабілітації хворих з атеросклеротичними стенозами й патологічною звивистістю сонних артерій.

Матеріали та методи. Проперовано 485 пацієнтів з атеросклеротичними стенозами й патологічною звивистістю сонних артерій (виконано 553 операції). З них 346 (71,3 %) — чоловіків, 139 (28,7 %) — жінок. Вік пацієнтів коливався від 14 до 81 року (у середньому 55 років). Різні типи атеросклеротичних уражень сонних артерій виявлено в 323 (66,5 %) хворих, патологічну звивистість — у 162 (34,5 %). Усім хворим проведене допплерографічне дослідження в триплексному режимі для з'ясування вираженості ураження екстракраніальних судин. Для визначення стану артерій Вілізієва кола, наявності зони попередніх інфарктів мозку, супутньої патології ЦНС використовували магнітно-резонансну (МРТ) або комп'ютерну (КТ) томографію .

Результати. Серед оперативних утручань переважали методики формування нового устя сонної артерії (22,2 %) — у разі операцій з приводу патологічної звивистості й еверсійної техніки (46,9 %) — у разі операцій з приводу каротидних стенозів. Кількість важких післяопераційних ускладнень (1,1 %) відповідала світовим показникам.

Висновки.
1. Розроблена методика обстеження, оперативних втручань і реабілітації дає змогу досягти добрих безпосередніх і віддалених результатів при лікуванні пацієнтів з атеросклеротичними стенозами і патологічною звивистістю сонних артерій у 64,9 % випадків.
2. При патологічній звивистості сонних артерій необхідно відмовитися від резекції внутрішньої сонної артерії (ВСА) й усувати конфігураційну аномалію шляхом створення нового устя. У хворих з атеросклеротичними стенозами сонних артерій операцією вибору вважаємо еверсійну каротидну ендартеректомію.
3. Для досягнення задовільних післяопераційних результатів хворим потрібно комплексне активне лікування під спостереженням невролога. Вони повинні довгостроково отримувати дезагрегантну й антисклеротичну терапію.



Ключові слова: сонні артерії, атеросклеротичні стенози, патологічна звивистість, хірургічне лікування

 

Оперативное лечение больных c атеросклеротическими стенозами и патологической извитостью сонных артерий

Ю.В. Родин

Цель исследования — разработка диагностической программы, оптимальной тактики хирургического лечения и послеоперационной реабилитации больных с атеросклеротическими стенозами и патологической извитостью сонных артерий.

Материалы и методы. Прооперировано 485 пациентов с атеросклеротическими стенозами и патологической извитостью сонных артерий (выполнено 553 операции). Из них 346 (71,3 %) — мужчин, 139 (28,7 %) — женщин. Возраст пациентов колебался от 14 лет до 81 года (в среднем 55 лет). Различные типы атеросклеротических поражений сонных артерий выявлены у 323 (66,5 %) больных, патологическая извитость — у 162 (34,5 %). Всем больным проведено допплерографическое исследование в триплексном режиме для определения выраженности поражения экстракраниальных сосудов. Для определения состояния артерий Вилизиева круга, наличия зоны предшествующих инфарктов мозга, сопутствующей патологии ЦНС использовали магнитно-резонансную (МРТ) или компьютерную (КТ) томографию.

Результаты. Среди оперативных вмешательств преобладали методики формирования нового устья сонной артерии (22,2 %) — при операциях по поводу патологической извитости, и эверсионной техники (46,9 %) — при операциях по поводу каротидных стенозов. Количество тяжелых послеоперационных осложнений (1,1 %) соответствовало мировым показателям.

Выводы.
1. Разработанная методика обследования, оперативных вмешательств и реабилитации позволяет достигнуть хороших непосредственных и отдаленных результатов при лечении пациентов с атеросклеротическими стенозами и патологической извитостью сонных артерий в 64,9 % случаев.
2. При патологической извитости сонных артерий необходимо отказаться от резекции внутренней сонной артерии (ВСА) и устранять конфигурационную аномалию путем создания нового устья. У больных с атеросклеротическими стенозами сонных артерий операцией выбора считаем эверсионную каротидную эндартерэктомию.
3. Для достижения удовлетворительных послеоперационных результатов больным требуется комплексное активное лечение под наблюдением невролога. Они должны длительно получать дезагрегантную и антисклеротическую терапию.



Ключевые слова: сонные артерии, атеросклеротические стенозы, патологическая извитость, хирургическое лечение

5. Оригінальні дослідження

 

Тяжкі форми варикозної хвороби нижніх кінцівок. чи можлива радикальність хірургічного лікування?...

Л.М. Чернуха, А.О. Гуч, П.І. Нікульніков

Мета роботи — вивчити показники мікроциркуляції в шкірі хворих на варикозну хворобу (ВХ) нижніх кінцівок, зокрема ускладненої ліподерматосклерозом.

Матеріали та методи. Проаналізовано результати обстеження 34 хворих (27 жінок і 7 чоловіків віком від 27 до 64 років, середній вік — (45,5 ± 16,3) року) з тяжкими формами хронічної венозної недостатності (ХВН) нижніх кінцівок, спричиненої ВХ. Для дослідження мікроциркуляції використовували метод лазерної допплерівської флоуметрії (ЛДФ). Визначали величину перфузії шкіри, реактивність судинного русла за допомогою температурної проби й класичної проби реактивної гіперемії.

Результати. Дослідження мікроциркуляторного русла показали, що базальні значення ЛДФ у зоні целюліту достовірно (р < 0,05) вище, ніж у нормі й у хворих з неускладненим варикозним розширенням вен, — відповідно (67,3 ± 16,3), (40,7 ± 8,2) і (47,7 ± 11,4) ПЕ. Після нагрівання шкіри під датчиком до 40 °С у всіх групах пацієнтів спостерігали збільшення рівня мікроциркуляції, однак відношення пікового значення потоку до вихідного в групі хворих з целюлітом було значно нижче за рахунок достовірного (р < 0,05) зменшення максимальної величини кровотока. Під час виконання проби реактивної гіперемії в хворих з целюлітом збільшення шкірної мікроциркуляції було достовірно (р < 0,05) нижче (середнє відношення — 1,5 ± 0,5), а час досягнення 95 % пікового постішемічного рівня ЛДФ достовірно більшим порівняно з нормою.

Висновки. Одним з факторів розвитку целюліту при хронічній венозній недостатності є мікроангіопатія. У хворих з ліподерматосклерозом зафіксовано порушення регуляції судинного тонусу й максимальної ємності мікроциркуляторного русла. Неадекватні реакції мікроциркуляторного русла призводять до зниження судинної відповіді на запалення і прогресування процесу з розвитком тяжких порушень трофіки тканин.



Ключові слова: варикозна хвороба, хронічна венозна недостатність, ліподерматосклероз, мікроциркуляція, лазерна допплерівська флоуметрія

 

Тяжелые формы варикозной болезни нижних конечностей. возможна ли радикальность хирургического лечения ?..

Л.М. Чернуха, А.А. Гуч, П.И. Никульников

Цель работы — изучить показатели микроциркуляции в коже у больных с варикозной болезнью (ВБ) нижних конечностей, в т. ч. осложненной липодерматоскле розом.

Материалы и методы. Проанализированы результаты обследования 34 больных (27 женщин и 7 мужчин в возрасте от 27 до 64 лет, средний возраст (45,5 ± 16,3) года) с тяжелыми формами хронической венозной недостаточности (ХВН) нижних конечностей, причиной которой явилась ВБ. Для исследования микроциркуляции использовали метод лазерной допплеровской флоуметрии (ЛДФ). Определяли величину перфузии кожи, реактивность сосудистого русла с помощью температурной пробы и классической пробы реактивной гиперемии.

Результаты. Исследования микроциркуляторного русла показали, что базальные значения ЛДФ в зоне целлюлита достоверно (р < 0,05) выше, чем в норме и у больных с неосложненным варикозным расширением вен, — соответственно (67,3 ± 16,3), (40,7 ± 8,2) и (47,7 ± 11,4) ПЕ. После нагревания кожи под датчиком до 40 °С во всех группах пациентов отмечали увеличение уровня микроциркуляции, однако отношение пикового значения потока к исходному в группе больных с целлюлитом было значительно ниже за счет достоверного (р < 0,05) уменьшения максимальной величины кровотока. При выполнении пробы реактивной гиперемии у больных с целлюлитом увеличение кожной микроциркуляции было достоверно (р < 0,05) ниже (среднее отношение — 1,5 ± 0,5), а время достижения 95 % пикового постишемического уровня ЛДФ достоверно большим по сравнению с нормой.

Выводы. Одним из факторов развития целлюлита при хронической венозной недостаточности является микроангиопатия. У больных с липодерматосклерозом отмечено нарушение регуляции сосудистого тонуса и максимальной емкости микроциркуляторного русла. Неадекватные реакции микроциркуляторного русла приводят к снижению сосудистого ответа на воспаление и прогрессированию процесса с развитием тяжелых нарушений трофики тканей.



Ключевые слова: варикозная болезнь, хроническая венозная недостаточность, липодерматосклероз, микроциркуляция, лазерная допплеровская флоуметрия

6. Оригінальні дослідження

 

Нове в профілактиці тромбоемболічних ускладнень. порівняльна характеристика пентосану полісульфату натрію (nа-pps) і низькомолекулярного гепарину в профілактиці тромбозу вен після операцій на органах черевної порожнини

L. Kollar, M. E. Scholz, I. Rozsos

Мета роботи — порівняння еквівалентності терапевтичної ефективності і безпеки низькомолекулярного гепариноподібної речовини пентосану полісульфату натрію (Na-PPS) і низькомолекулярного гепарину («Фрагміну») у профілактиці тромбозу глибоких вен гомілки.

Матеріали та методи. У проспективному, рандомізованому дослідженні брали участь 749 пацієнтів після операцій на органах черевної порожнини. Хворі були розподілені на три групи: 1-ша група (n = 250) одержувала Na-PPS 50 мг підшкірно один раз на день, 2-га група (n = 247) — двічі на день, 3-тя група (n = 252) одержувала «Фрагмін» у рекомендованій дозі 16 мг підшкірно один раз на день. Усі пацієнти після операції носили еластичні панчохи. Щодня протягом перших 7 днів післяопераційного періоду проводився 125I-фібриногеновий тест для своєчасного виявлення випадків тромбозу глибоких вен гомілки.

Результати. Кількість випадків тромбозу глибоких вен гомілки становила 2,8 % (6 пацієнтів) у 1-й групі, 1,2 % (3) — у 2-й і 1,25 % (3) — у 3-й групі. Випадків емболії легеневих артерій не спостерігалося. Рівень еквівалентності був визначений стандартною пропорцією (s = 8 %). Кількість випадків тромбозу глибоких вен гомілки в 1-й і 2-й групах відповідала кількості подібних випадків у 3-й групі (p < 0,0001, однобічний 90 % довірчий інтервал становив 3,36 % для 1-ї групи (Na-PPS один раз на день) і 1,84 % для 2-ї (Na-PPS двічі на день). Помітної різниці між кількістю випадків у 1-й і 2-й групах не зафіксовано (p = 0,2579). Ці результати довели, що Na-PPS щодо профілактики тромбозу глибоких вен гомілки не поступається в ефективності низькомолекулярному гепарину. Толерантність до лікування була однаково доброю в усіх групах, а кількість випадків інтра- і післяопераційних кровотеч, ранових гематом і переливань крові незначна.

Висновки. Na-PPS (50 мг підшкірно один раз на день) як профілактика післяопераційного тромбозу глибоких вен гомілки у пацієнтів після операцій на органах черевної порожнини так само ефективний і безпечний, як і низькомолекулярний гепарин (у дозі, що рекомендується, — 16 мг підшкірно один раз на день).



Ключові слова: пентосан полісульфат натрію (Na-PPS), низькомолекулярний гепарин, тромбоз глибоких вен, емболія легеневих артерій, 125I-фібриноген тест, операції на органах черевної порожнини, профілактика тромбозу

 

Новое в профилактике тромбоэмболических осложнений. сравнительная характеристика пентосана полисульфата натрия (na-pps) и низкомолекулярного гепарина в профилактике тромбоза вен после операций на органах брюшной полости

L. Kollar, M. E. Scholz, I. Rozsos

Цель работы — сравнение эквивалентности терапевтической эффективности и безопасности низкомолекулярного гепариноподобного вещества пентосана полисульфата натрия (Na-PPS) и низкомолекулярного гепарина («Фрагмина») в профилактике тромбоза глубоких вен голени.

Материалы и методы. В проспективном рандомизированном исследовании участвовали 749 пациентов после операций на органах брюшной полости. Больные были распределены на три группы: 1-я группа (n = 250) получала Na-PPS 50 мг подкожно один раз в день, 2-я (n = 247) — дважды в день, 3-я группа (n = 252) получала «Фрагмин» в рекомендованной дозе 16 мг подкожно один раз в день. Все пациенты после операции носили эластические чулки. Ежедневно на протя жении первых 7 дней послеоперационного периода проводился 125I-фибриногеновый тест для своевременного выявления случаев тромбоза глубоких вен голени.

Результаты. Количество случаев тромбоза глубоких вен составило 2,8 % (6 пациентов) в 1-й группе, 1,2 % (3 пациента) — во 2-й и 1,25 % (3 пациента) — в 3-й. Случаев эмболии легочных артерий не наблюдалось. Уровень эквивалентности был определен стандартной пропорцией (s = 8 %). Количество случаев тромбоза глубоких вен голени в 1-й и 2-й группах соответствовало количеству подобных случаев в 3-й группе (p < 0,0001, односторонний 90 % доверительный интервал составлял 3,36 % для 1-й группы (Na-PPS один раз в день) и 1,84 % для 2-й (Na- PPS два раза в день)). Заметной разницы между количеством случаев в 1-й и 2-й группах не отмечалось (p = 0,2579). Эти результаты доказали, что Na-PPS относительно профилактики тромбоза глубоких вен голени не уступает по эффективности низкомолекулярному гепарину. Толерантность к лечению была одинаково хорошей во всех группах, а количество случаев интра- и послеоперационных кровотечений, раневых гематом и переливаний крови невелико.

Вывод. Na-PPS (50 мг подкожно один раз в день) в качестве профилактики послеоперационного тромбоза глубоких вен голени у пациентов после операций на органах брюшной полости также эффективен и безопасен, как и низкомолекулярный гепарин (в рекомендуемой дозе 16 мг подкожно один раз в день).



Ключевые слова: пентосан полисульфат натрия (Na-PPS), низкомолекулярный гепарин, тромбоз глубоких вен, эмболия легочных артерий, 125I-фибриногеновый тест, операции на органах брюшной полости, профилактика тромбоза

7. Оригінальні дослідження

 

Застосування моксифлоксацина в абдомінальній хірургії

В.Г. Мішалов, Л.Ю. Маркулан, А.О. Бурка

Мета дослідження — оцінити ефективність застосування моксифлоксацину в хворих на перитоніт.

Матеріали та методи. У період із січня по вересень 2005 р. на базі Центральної міської клінічної лікарні м. Києва обстежено й проліковано 49 хворих на поширений серозно-фібринозний перитоніт (реактивна фаза), що виник до госпіталізації в лікарню. Вік хворих — від 23 до 74 років, у середньому (39 ± 11) років. Серед хворих був 31 (63,3 %) чоловік і 18 (26,7 %) жінок. Моксифлоксацин призначали в дозі 400 мг один раз на добу. Тривалість лікування становила від 7 до 14 днів, у середньому (9,7 ± 1,8) дня. Препарат уводили внутрішньовенно протягом 3—7 днів, у середньому (4,2 ± 0,7) дня, з подальшим переходом (у разі відновлення моторно-евакуаторної функції шлунка та кишечнику) на ентеральний шлях уведення. Інші антибактеріальні препарати не застосовували. Статистичну обробку результатів дослідження проводили за допомогою програми SPSS 13.0 for Windows з використанням методів непараметричної статистики за Манном—Уїтні.

Результати. Усього було виділено 97 штамів мікроорганізмів. Грамнегативну мікрофлору виявлено в 56,7 %, грампозитивну — в 33,3 % хворих. Монокультуру отримано у 37,3 % хворих, мікробні асоціації — у 63,7 %. Серед грамнегативної мікрофлори переважали: E. coli — 24,3 %, Proteus spp. — 17,1 %, Enterobacter spp. — 15,2 %; серед грампозитивної — Staphylococcus aureus — 14,7 %. Чутливість мікрофлори до моксифлоксацину становила 100,0 %, до аміноглікозидів III покоління — 62 %, до цефалоспоринів III покоління — 18 %. На 5-ту добу призначення препарату спостерігалося достовірне (p < 0,05) зни ження кількості лейкоцитів, лейкоцитарного індексу інфільтрації. При цьому бактеріальна флора висівалася у 5 (10,2 %) хворих. До 10-го дня дослідження в усіх хворих, які отримували моксифлоксацин, досягнуто елімінації мікрофлори й позитивний клінічний ефект.

Висновки.
1. Моксифлоксацин («Авелокс») — фторхінолон IV покоління з широким спектром активності щодо грампозитивних коків, грамнегативних бактерій та анаеробів.
2. Моксифлоксацин — високоефективний антибіотик, що може застосовуватися в хворих з інтраабдомінальною інфекцією (в тому числі зумовленою мультирезистентними мікроорганізмами) у режимі монотерапії.



Ключові слова: моксифлоксацин («Авелокс»), інтраабдомінальна інфекція, антибіотикотерапія

 

Применение моксифлоксацина в абдоминальной хирургии

В.Г. Мишалов, Л.Ю. Маркулан, А.А. Бурка

Цель исследования — оценить эффективность применения моксифлоксацина у больных перитонитом.

Материалы и методы. В период с января по сентябрь 2005 г. на базе Центральной городской клинической больницы г. Киева обследовано и пролечено 49 больных с распространенным серозно-фибринозным перитонитом (реактивная фаза), возникшим до госпитализации в больницу. Возраст больных — от 23 до 74 лет, в среднем (39 ± 11) лет. Среди больных был 31 (63,3 %) мужчина и 18 (36,7 %) женщин. Моксифлоксацин назначали в дозе 400 мг один раз в сутки. Продолжительность лечения составляла от 7 до 14 дней, в среднем (9,7 ± 1,8) дня. Препарат вводили внутривенно в течение 3 — 7 дней (в среднем (4,2 ± 0,7) дня) с последующим переходом (при восстановлении моторно-эвакуаторной функции желудка и кишечника) на энтеральный путь введения. Другие антибактериальные препараты не применяли. Статистическую обработку результатов исследования проводили с помощью программмы SPSS 13.0 for Windows с использованием методов непараметрической статистики по Манну—Уитни.

Результаты. Всего было выделено 97 штаммов микроорганизмов. Грамотрицательная микрофлора обнаружена у 56,7 %, грамположительная — у 33,3 % больных. Монокультура была получена у 37,3 % больных, микробные ассоциации — у 63,7 %. Среди грамотрицательной микрофлоры преобладали: E. сoli — 24,3 %, Proteus spp. — 17,1 %, Enterobacter spp. — 15,2 %, среди грамположительной — Staphylococcus aureus — 14,7 %. Чувствительность микрофлоры к моксифлоксацину составила 100 %, к аминогликозидам III поколения — 62 %, к цефалоспоринам III поколения — 18 %. На 5-е сутки назначения препарата отмечалось достоверное (p < 0,05) снижение количества лейкоцитов, лейкоцитарного индекса инфильтрации. При этом бактериальная флора высевалась у 5 (10,2 %) больных. К 10-му дню исследования у всех больных, получавших моксифлоксацин, достигнуты элиминация микрофлоры и положительный клинический эффект.

Выводы.
1. Моксифлоксацин («Авелокс») — фторхинолон IV поколения с широким спектром активности по отношению к грампозитивным коккам, грамнегативным бактериям и анаэробам.
2. Моксифлоксацин — высокоэффективный антибиотик, который может применяться у больных с интраабдоминальной инфекцией (в том числе обусловленной мультирезистентными микроорганизмами) в режиме монотерапии.



Ключевые слова: моксифлоксацин («Авелокс»), интраабдоминальная инфекция, антибиотикотерапия

8. Оригінальні дослідження

 

Застосування рекомбінантного активованого фактора vii згортання крові в клінічній практиці

Л.А. Бокерія, Н.Н. Самсонова, М.Г. Плющ, А.І. Кім, Е.Ф. Козар

У статті наведено приклади успішного застосування рекомбінантного активованого фактора VII згортання крові (rFVIIa) для лікування і профілактики масивних кровотеч у кардіохірургії і педіатрії. В усіх випадках застосування rFVIIa сприяло зменшенню крововтрати, скороченню обсягу компонентів крові, що переливаються, корекції гематологічних показників. При застосуванні препарату тромбоемболічних ускладнень не спостерігалося. Для зупинки кровотеч особливого значення набуває застосування rFVIIa пацієнтів, які відмовляються від трансфузій компонентів крові за релігійними поглядами.



Ключові слова: рекомбінантний активований фактор VII згортання крові, масивні кровотечі, лікування і профілактика

 

Применение рекомбинантного активированного фактора vii свертывания крови в клинической практике

Л.А. Бокерия, Н.Н. Самсонова, М.Г. Плющ, А.И. Ким, Е.Ф. Козар

В статье представлены примеры успешного применения рекомбинантного акти вированного фактора VII свертывания крови (rFVIIa) для лечения и профилактики массивных кровотечений в кардиохирургии и педиатрии. Во всех случаях применения rFVIIa способствовало уменьшению кровопотери, сокращению объема переливаемых компонентов крови, коррекции гематологических показателей. При применении препарата тромбоэмболических осложнений не наблюдалось. Для остановки кровотечений особое значение приобретает применение rFVIIa у пациентов, которые отказываются от трансфузий компонентов крови по религиозным взглядам.



Ключевые слова: рекомбинантный активированный фактор VII свертывание крови, массивные кровотечения, лечение и профплактика

9. Оригінальні дослідження

 

Віддалені результати лапароскопічної фундоплікації при лікуванні рефлюксної хвороби

В.В. Грубнік, О.В. Грубнiк, О.М. Загороднюк, В.В. Ільяшенко

Мета дослідження — вивчення віддалених результатів виконання лапароскопічної фундоплікації за Ніссеном з приводу гастроезофагеальної рефлюксної хвороби.

Матеріали та методи. Проаналізовано клінічні дані 158 пацієнтів, яким проведено лапароскопічну фундоплікацію за Ніссеном. Найближчі результати вивчалися в терміни 3, 6 і 12 місяців після операції. Віддаленні результати вивчено у 89 % хворих у термін від 2 до 5 років. Пацієнтам виконувалося рентгенологічне дослідження стравоходу і шлунка з барієм, фіброезофагогастродуоденоскопія, внутрішньостравохідна манометрія і pH-метрія.

Результати. Летальних випадків не було. Ускладнення спостерігалися у 8 хворих (5 %). Пацієнти досить легко переносили лапароскопічні втручання, середня тривалість перебування у лікарні становила (4,8 ± 1,5) дня. У ранній післяопераційний період дисфагія спостерігалася у 3 хворих. Після лапароскопічної фундоплікації у 84 % пацієнтів скасовано істотні обмеження в дієті. 90 % хворих змогли повернутися до початкового положення під час сну, якому вони віддавали перевагу. У віддалені терміни після операції 10 % пацієнтів приймали антациди й препарати, що знижують кислотопродукцію шлунка. З часом у хворих зникають або значно зменшуються симптоми дисфагії і зникає нездатність зригнути та виблювати, що спостерігається в ранні терміни після операції. Кількість хороших і відмінних результатів з часом не зменшується, а незадовільних — достовірно знижується.

Висновки. Обстеження хворих у найближчі і віддалені терміни після операції свідчать, що лапароскопічна фундоплікація за Ніссеном є ефективним і достатньо надійним методом лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Лапароскопічна методика дає змогу значно поліпшити якість життя хворих і виключи прийом медикаментозної терапії у більшості пацієнтів. 94 % хворих у віддалені терміни після операції заявили, що вони задоволені результатами лікування.



Ключові слова: гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, лапароскопічне лікування, віддалені результати

 

Отдаленные результаты лапароскопической фундопликации при лечении рефлюксной болезни

В.В. Грубник, А.В. Грубник, О.Н. Загороднюк, В.В. Ильяшенко

Цель работы — изучение отдаленных результатов выполненения лапароскопической фундопликации по Ниссену по поводу гастроэзофагеальной рефлюксной болезни (ГЭРБ).

Материалы и методы. Проанализированы клинические данные 158 пациентов, которым была произведена лапароскопическая фундопликация по Ниссену. Бли жайшие результаты изучались в сроки 3, 6 и 12 месяцев после операции. Отдаленные результаты изучены у 89 % больных в сроки от 2 до 5 лет. Пациентам выполнялось рентгенологическое исследование пищевода и желудка с барием, фиброэзофагогастродуоденоскопия, внутрипищеводная манометрия и pH-метрия.

Результаты. Летальных исходов не было. Осложнения наблюдались у 8 больных (5 %). Пациенты достаточно легко переносили лапароскопическое вмешательство, средняя продолжительность пребывания в больнице — (4,8 ± 1,5) койко-дня. В раннем послеоперационном периоде дисфагия наблюдалась у 3 больных. После лапароскопической фундопликации у 84 % пациентов устранены существенные ограничения в диете. 90 % больных смогли вернуться к изначальному предпочитаемому положению во время сна. В отдаленные сроки после операции 10 % пациентов прибегали к приему антацидов и препаратов, снижающих кислотопродукцию желудка. Со временем у больных исчезают либо значительно уменьшаются симптомы дисфагии и восстанавливается способность срыгнуть и вырвать, отсутствующая в ранние сроки после операции. Количество хороших и отличных результатов с течением времени не уменьшается, а неудов летворительных — достоверно снижается.

Выводы. Обследование больных в ближайшие и отдаленные сроки после операции свидетельствует, что лапароскопическая фундопликация по Ниссену является эффективным и достаточно надежным методом лечения ГЭРБ. Лапароскопическая методика позволяет существенно улучшить качество жизни больных и исключить прием медикаментозной терапии у большинства пациентов. 94 % больных в отдаленные сроки после операции заявили, что они удовлетворены результатом лечения.



Ключевые слова: гастроэзофагеальная рефлюксная болезнь, лапароскопическое лечение, отдаленные результаты

10. Оригінальні дослідження

 

Досвід впровадження оперативних утручань із застосуванням сітчаcтих алотрансплантатів у пацієнтів з пахвинними грижами

С.М. Гойда, І.І. Теслюк, І.М. Лещишин, В.Л. Валецький, В.І. Вінниченко

Мета роботи — оцінити результати різних способів лікування пацієнтів з пахвинними грижами. Встановити причини незадовільних результатів лікування хворих з цією патологією. Розробити комплекс практичних рекомендацій для профілактики ускладнень та поліпшення результатів лікування пацієнтів з пахвинними грижами.

Матеріали та методи. Проведено аналіз результатів оперативних втручань у пацієнтів з пахвинними грижами в період з 2000 по 2005 рік. Серед 598 пацієнтів з цією патологією чоловіків було 546 (91,3 %), жінок — 52 (8,7 %). Вік хворих — від 16 до 92 років, середній вік 48,5 року. У дослідженні використовували класифікацію пахвинних гриж за Nyhus (1995). Первинні грижі спостерігали в 505 (84,4 %), рецидивні — в 93 (15,6 %) випадках. З приводу защемлення в ургентному порядку прооперовано 40 пацієнтів з пахвинними грижами (6,7 %). Пластику пахвинного каналу власними тканинами, в більшості випадків проводили за методами Bassini, Girard—Спасокукоцького та Постемпського, пластику за допомогою сітчастих алотрансплантатів — за Lichtenstein та за Stoppa. Як сітчасті протези здебільшого використовували поліпропіленові ендопротези фірм «Ethicon» та «Лінтекс».

Результати. Пахвинні грижі І типу згідно з класифікацією Nyhus (1995), спостерігали у 25 (4,2 %) пацієнтів, ІІ типу — у 152 (25,4 %), ІІІ А типу — у 218 (36,5 %), ІІІ В типу — у 84 (14 %) хворих, ІІІ А,В типу — у 26 (4,3 %), ІV типу — у 93 (15,6 %) пацієнтів. Ковзні грижі в нашому дослідженні виявлено у 84 випадках (14 %). У 31 пацієнта (5,2 %) діагностовані білатеральні пахвинні грижі. Хірургічні втручання виконали одномоментно у 23 хворих, у два етапи — у 8. Оцінку результатів лікування пацієнтів з пахвинними грижами проводили шляхом порівняння інтраопераційних, ранніх та пізніх післяопераційних ускладнень.

Висновки.
1. Результати лікування пацієнтів з пахвинними грижами свідчать про переваги застосування сітчастих трансплантатів під час проведення герніопластики, зокрема кількість ускладнень при автопластиках досягала 27,1 %, а при алопластиках — 8,1 %.
2. Причинами незадовільних віддалених результатів лікування хворих з цією патологією є неправильний вибір способу пластики пахвинного каналу (6 %) і технічні помилки під час виконання операції (1,6 %).
3. Поліпшення результатів лікування, на нашу думку, пов'язано не стільки з ширшим упровадженням алотрансплантаційних способів герніопластики, скільки з індивідуальним підходом до вибору способу пластики пахвинного каналу. Останнє можливе лише в разі володіння хірургами різними методами оперативних втручань, у тому числі й з використанням сітчастих поліпропіленових протезів.



Ключові слова: пахвинні грижі, оперативне лікування, післяопераційні ускладнення

 

Опыт внедрення оперативных вмешательств с использованием сетчатых аллотрансплантатов у пациентов с паховыми грыжами

С.М. Гойда, И.И. Теслюк, И.М. Лещишин, В.Л. Валецкий, В.И. Винниченко

Цель работы. Оценить результаты разных способов лечения пациентов с паховыми грыжами. Установить причины неудовлетворительных результатов лечения больных с данной патологией. Разработать комплекс практических рекомендаций для профилактики осложнений и улучшения результатов лечения пациентов с паховыми грыжами.

Материалы и методы. Проведен анализ результатов оперативных вмешательств у пациентов с паховыми грыжами в период с 2000 по 2005 г. Среди 598 пациентов с этой патологией мужчин было 546 (91,3 %), женщин — 52 (8,7 %). Возраст больных — от 16 до 92 лет, средний возраст 48,5 лет. В исследовании использовали классификацию паховых грыж по Nyhus (1995). Первичные грыжи наблюдали в 505 (84,4 %), рецидивные — в 93 (15,6 %) случаях. По поводу ущемления в ургентном порядке прооперировано 40 пациентов с паховыми грыжами (6,7 %). Пластику пахового канала собственными тканями в большинстве случаев проводили по Bassini, Girard—Спасокукоцкому и Постемпскому, пластику с помощью сетчатых аллотрансплантатов — по Lichtenstein и Stoppa. В качестве сетчатых протезов использовали полипропиленовые эндопротезы фирм «Ethicon» и «Линтекс».

Результаты. Паховые грыжи І типа согласно классификации Nyhus (1995) наблюдали у 25 (4,2 %) пациентов, ІІ типа — у 152 (25,4 %), ІІІ А типа — у 218 (36,5 %) пациентов, ІІІ В типа — у 84 (14 %), ІІІ А, В типа — у 26 (4,3 %), ІV типа — у 93 (15,6 %) пациентов. Скользящие грыжи в нашем исследовании выявлены в 84 случаях (14 %). У 31 пациента (5,2 %) диагностированы билатеральные паховые грыжи. Хирургические вмешательства у 23 больных провели одномоментно, в два этапа — у 8. Оценку результатов лечения пациентов с паховыми грыжами проводили путем сравнения итраоперационных, ранних и поздних послеоперационных осложнений.

Выводы.
1. Результаты лечения пациентов с паховыми грыжами свидетельствуют о преимуществе использования сетчатых трансплантатов при проведении герниопластики, в частности количество осложнений при аутопластиках достигало 27,1 %, а при аллопластиках 8,1 %.
2. Причины неудовлетворительных отдаленных результатов лечения больных с данной патологией — неправильный выбор способа пластики пахового канала (6 %) и технические ошибки во время операции (1,6 %).
3. Улучшение результатов лечения, на наш взгляд, связано не столько с более широким внедрением аллотрансплантационных способов герниопластики, сколько в индивидуальным подходом к выбору способа пластики пахового канала. Последнее возможно только в случае владения хирургами различными методиками оперативных вмешательств, в том числе и с использованием сетчатых полипропиленовых протезов.



Ключевые слова: паховые грыжи, оперативное лечение, послеоперационные осложнения

11. Оригінальні дослідження

 

Консервативне та оперативне лікування відморожень

Г.П. Козинець, О.С. Садовий, Ю.М. Васильчук, В.П. Циганков

Мета дослідження — розробка раціональних методик консервативного та оперативного лікування хворих з відмороженнями.

Матеріали та методи. Проаналізовано лікування 124 хворих з відмороженнями в Центрі термічної травми і пластичної хірургії міської клінічної лікарні № 2 м. Києва за період з 2001 по 2003 р. Поверхневі відмороження (I—ІІ ступеня) спостерігалися в 50 хворих, глибокі (III—IV ступеня) — в 74. 81 потерпілий надійшов до 24 год після травми, 43 — після 24 год. Усіх хворі було розділено на дві групи: контрольну (105 пацієнтів) та основну (19 пацієнтів, яким застосовувалася гірудотерапія).

Результати. Складено стандарти лікування, що включають первинні, чергові і відстрочені заходи. Розроблено комплекс лікувальних заходів, що дозволяє знизити важкі наслідки холодової травми. Ранні некротомії і некрофасциофенестротомії виконували в 72 пацієнтів у перші 12—24 год після госпіталізації хворого в стаціонар і обов'язково на тлі консервативної терапії. Ранні ампутації проводили в 4 хворих до формування демаркаційного вала (до 7 діб) у разі розвитку важких інфекційних ускладнень. Пізні операції на верхніх кінцівках виконували шляхом ампутації пальців на різних рівнях у 16 пацієнтів. На нижніх кінцівках проводили ампутації і вичленовування стопи за Гаранжо (22), Шарпом (15), Лісфранком (8), Жобером (1), Лаборі (1), Шопаром (2); у разі ураження всієї стопи — ампутації на рівні гомілки (8). За очевидної неможливості протезування в 2 хворих застосовували кістковопластичну операцію за Пироговим. У контрольній групі 40 пацієнтам, що надійшли після 24 год після травми, проведено оперативні втручання: 24 ампутації і 8 аутодермопластик. Із 65 потерпілих, що надійшли до 24 год після травми, 32 прооперовано: виконано 13 ампутацій, 19 — аутодермопластику. В основній групі в 9 пацієнтів рани після відмороження заепітелізувалися самостійно; у 7 осіб операції обмежилися вільними аутодермопластиками залишкових ран на пальцях; у 3 пацієнтів, що надійшли після 24 год, гірудотерапія не запобігла ампутації пальців.

Висновки. Розроблена програма проведення консервативного й оперативного лікування у разі відморожень: у дореактивний період — накладання теплоізолюючих пов'язок на тлі інфузійної та антикоагуляційної терапії, у реактивний — фасціофенестротомії для запобігання компартмент-синдрому в поєднанні з інфузійною та медикаментозною профілактикою реперфузійних ускладнень. Оперативне лікування у разі глибоких відморожень визначається клінічним перебігом патологічного процесу в уражених сегментах кінцівок і має органозберігаючий характер.



Ключові слова: консервативне й оперативне лікування, відмороження, холодова травма

 

Консервативное и оперативное лечение отморожений

Г.П. Козинец, А.С. Садовой, Ю.М. Васильчук, В.П. Циганков

Цель работы — разработка рациональных методов консервативного и оперативного лечения больных с отморожениями.

Материалы и методы. Проанализировано лечение 124 больных с отморожениями в Центре термической травмы и пластической хирургии городской клинической больницы № 2 г. Киева за период с 2001 по 2003 год. Поверхностные отморожения (I—ІІ степени) наблюдались у 50 больных, глубокие (III—IV степени) — у 74. 81 пострадавший поступил до 24 ч после травмы, 43 — после 24 ч. Все больные были разделены на две группы: контрольную (105 пациентов) и основную (19 пациентов, которым применялась гирудотерапия).

Результаты. Составлены стандарты лечения, включающие первичные, очередные и отсроченные мероприятия. Разработан комплекс лечебных мероприятий, позволяющий снизить тяжелые последствия холодовой травмы. Ранние некротомии и некрофасциофенестротомии выполняли у 72 пациентов в первые 12—24 ч после госпитализации больного в стационар и обязательно на фоне консервативной терапии. Ранние ампутации проводили у 4 больных до формирования демаркационного вала (до 7 сут) при развитии тяжелых инфекционных осложнений. Поздние операции на верхних конечностях выполняли путем ампутации пальцев на разных уровнях у 16 пациентов. На нижних конечностях проводили ампутации и вычленения стопы по Гаранжо (22), Шарпу (15), Лисфранку (8), Жоберу (1), Лабори (1), Шопару (2); при поражении всей стопы — ампутации на уровне голени (8). При очевидной невозможности протезирования у 2 больных применялась костнопластическая операция по Пирогову. В контрольной группе 40 пациентам, поступившим после 24 ч после травмы, проведены оперативные вмешательства: 24 ампутации и 8 аутодермопластик. Из 65 пострадавших, поступивших до 24 ч после травмы, 32 прооперировано: 13 произедено ампутации, 19 — аутодермопластику. В основной группе у 9 пациентов раны после отморожения заэпителизировались самостоятельно; у 7 человек операции ограничились свободными аутодермопластиками остаточных ран на пальцах; у 3 пациентов, поступивших после 24 ч, гирудотерапия не предотвратила ампутации пальцев.

Выводы. Разработана программа проведения консервативного и оперативного лечения при отморожениях. В дореактивный период — наложение теплоизолирующей повязки на фоне инфузионной и антикоагуляционной терапии; в реактивный — фасциофенестротомии для предотвращения компартмент-синдрома в сочетании с инфузионной и медикаментозной профилактикой реперфузионных осложнений. Оперативное лечение при глубоких отморожениях определяется клиническим течением патологического процесса в пораженных сегментах конечностей и носит органосохраняющий характер.



Ключевые слова: консервативное и оперативное лечение, отморожение, холодовая травма

12. Оригінальні дослідження

 

Запобігання косметичним дефектам у хворих на гнійний післяпологовий мастит

Г.А. Білоненко, І.Є. Верхулецький, О.Г. Осипов, О.Г. Білоненко

Мета роботи — аналіз власного досвіду профілактики порушень естетичної функції молочних залоз у хворих на гнійний післяпологовий мастит шляхом застосування органозберігаючих малоінвазивних утручань.

Матеріали та методи. Проаналізовано результати хірургічного лікування 402 хворих на гнійний післяпологовий мастит. 350 жінкам (контрольна група) проведено традиційні операції — розтини або висічення гнійників, у 52 пацієнток (основна група) застосовано сучасні технології з використанням ультразвукового дослідження і малоінвазивних пункційно-дренажних утручань. Середній вік пацієнток першої групи становив 25 років. Явища післяпологового маститу виникали в них у середньому на 40-й день післяпологового періоду. До клініки ці хворі надходили в середньому на 9-ту добу від початку хвороби. Типовий радіальний доступ за Шалітою-Ангерером виконано у 339 випадках (96,9 %). Середній вік породілей основної групи становив 27 років. Вони занедужали в середньому на 37-й день післяпологового періоду. По медичну допомогу ці хворі звернулися в середньому на 9-ту добу від початку хвороби. Істинно пункційний підхід було здійснено у 49 випадках (94,2 %), дренажну процедуру застосовано у 3 хворих (5,8 %).

Результати. Різноманітні післяопераційні ускладнення (66,7 % септичних станів, 54,8 % рецидивів та 64,3 % молочних нориць) найчастіше виникали у пацієнток, яких було оперовано протягом першого тижня від початку хвороби. У контрольній групі довжина хірургічного розтину відповідала розмірам запальних ін фільтратів лише у 241 хворої (68,9 %), у решти розміри ущільнень перевершували довжину розрізів. Після традиційних хірургічних утручань косметичні дефекти (зменшення обсягу молочних залоз більше ніж на 25 %) виникли у 82 жінок (36,4 %), після малоінвазивних — у однієї (1,9 %).

Висновки. Основною причиною виникнення косметичних дефектів у реконва лесцентів після традиційних оперативних утручань є неадекватна хірургічна тактика — ранні втручання, коли гнійники ще не сформовані, «не зрілі»; недостатній радикалізм інцизійних утручань; не виправдане розширення показань до резекційних операцій. Пункційне лікування лактаційних абсцесів під ехографічним контролем є малотравматичною й ефективною процедурою, яка дає змогу отримати у 98,1 % випадків добрі й задовільні результати. Запобігти естетичним порушенням можна шляхом використання нових технологій — ультразвукового дослідження і малоін вазивних пункційно-дренажних утручань, що показані у випадках солітарних і деяких мультицентричних абсцесів, коли їхні порожнини чітко візуалізуються.



Ключові слова: мастит післяпологовий, запобігання косметичним дефектам

 

Предупреждение косметических дефектов у больных гнойным послеродовым маститом

Г.А. Билоненко, И.Е. Верхулецкий, А.Г. Осипов, Е.Г. Билоненко

Цель работы — анализ собственного опыта профилактики нарушений эстетичной функции молочных желез у больных гнойным послеродовым маститом путем применения органосохраняющих малоинвазивных вмешательств.

Материалы и методы. Проанализированы результаты хирургического лечения 402 больных гнойным послеродовым маститом. 350 женщинам (контрольная группа) проведены традиционные операции — разрезы или иссечения гнойников, у 52 пациенток (основная группа) применены современные технологии с использованием ультразвукового исследования и малоинвазивных пункционно-дренажных вмешательств. Средний возраст пациенток первой группы составлял 25 лет. Явления послеродового мастита возникали у них в среднем на 40-й день послеродового периода. В клинику эти больные поступали в среднем на 9-е сутки от начала болезни. Типичный радиальный доступ за Шалитой-Ангерером выполнен в 339 случаях (96,9 %). Средний возраст рожениц основной группы составлял 27 лет. Они заболели в среднем на 37-й день послеродового периода. За медицинской помощью эти больные обратились в среднем на 9-е сутки от начала болезни. Истинно пункционный подход был осуществлен в 49 случаях (94,2 %), дренажная процедура применена у 3 больных (5,8 %).

Результаты. Разнообразные послеоперационные осложнения (66,7 % септических состояний, 54,8 % рецидивов и 64,3 % молочных нориць) чаще всего возникали у пациенток, которые были оперованы в течение первой недели от начала болезни. В контрольной группе длина хирургического разреза отвечала размерам воспалительных инфильтратов лишь у 241 больной (68,9 %), у остальных размеры уплотнений превосходили длину разрезов. После традиционных хирургических вмешательств косметические дефекты (уменьшение объема молочных желез более чем на 25 %) возникли у 82 женщин (36,4 %), после малоинвазивных — у одной (1,9 %).

Выводы. Основной причиной возникновения косметических дефектов у реконвалесцентів после традиционных оперативных вмешательств еявляется неадекватная хирургическая тактика — ранние вмешательства, когда гнойники еще не сформированы, «не зрелые»; недостаточный радикализм инцизионных вмешательств; не оправданное расширение показаний к резекционным операциям. Пункционное лечения лактационных абсцессов под эхографическим контролем является малотравматичной и эффективной процедурой, которая дает возможность получить в 98,1 % случаев хорошие и удовлетворительные результаты. Предупредить эстетические нарушения можно путем использования новых технологий — ультразвукового исследования и малоинвазионных пункционно-дренажных вмешательств, которые показанные в случаях солитарних и некоторых мультицентрических абсцессов, когда их полости четко визиализируются.



Ключевые слова: мастит послеродовой, предупреждение косметических дефектов

13. Оригінальні дослідження

 

Сучасні тенденції в діагностиці та хірургічному лікуванні діабетичної стопи

О.С. Пилипенко

Мета роботи — розробка і застосовування лікувально-діагностичного алгоритму комплексного лікування хворих з діабетичною стопою.

Матеріали та методи. Проаналізовано результати обстеження і лікування 300 хворих з діабетичною стопою, яких було розділено на дві групи: група А(200) — пацієнти, яким застосовувалось лікування згідно з розробленим алгоритмом; група В (100) — хворі, яким допомога надавалася за існуючими стандартними методиками. Для визначення ступеня і типу ураження на стопі використовували класифікацію Вагнера і шкалу ступеня порушення кровообігу в нижніх кінцівках за Фонтейном.

Результати. У групі А економні операції на стопі були застосовані у 176 (88 %) хворих, судинна корекція кровообігу нижніх кінцівок — у 16 (8 %), ампутація на рівні нижче коліна — у 6 (3 %), 2 (1 %) пацієнтам було виконано ампутацію на рівні нижньої третини стегна. В групі В ампутації на рівні стегна були виконані у 88 (88 %) хворих, на рівні стопі — у 12 (12 %). Летальність у групі А становила 0,5 %, в групі В — 18 %. Протягом 3—5 років результати в групі А були задовільними, додаткові оперативні втручання не проводилися. У групі В упродовж першого року після ампутації померло 15 (15 %) хворих, окрім того, у пацієнтів цієї групи виникали проблеми з протезуванням унаслідок рецидивів виразок на культі нижньої кінцівки.

Висновки. Використання розробленого діагностичного алгоритму допомагає визначити на ранніх стадіях оптимальний підхід до лікування. Застосування малих коригуючих хірургічних втручань на стопі у 85 % випадків дає змогу уникнути розвитку гнійнонекротичних виразкових змін. Інтраартеріальне введення розробленого комплексу лікарських препаратів у 27 % випадків дозволяє ліквідувати гнійно-некротичний процес та уникнути високої ампутації. Використання органозберігаючих операцій (атипові резекції на стопі) у 94 % хворих дає змогу зберегти опорну функцію нижньої кінцівки.



Ключові слова: цукровий діабет, діабетична стопа, клініка, лікування

 

Современные тенденции в диагностике и хирургическом лечении диабетической стопы

А.С. Пилипенко

Цель работы — разработка и применение лечебно-диагностического алгоритма комплексного лечения больных с диабетической стопой.

Материалы и методы. Проанализировано результаты обследования и лечения 300 больных с диабетической стопой, которые были разделены на две группы: группа А (200) — пациенты, которым применялось лечение по разработанному алгоритму, группа В (100) — больные, которым помощь оказывалась по существующим стандартным методикам. Для определения степени и типа поражения на стопе использовали классификацию Вагнера и шкалу степени нарушения кровообращения в нижних конечностях по Фонтейну.

Результаты. В группе А экономные операции на стопе были применены у 176 (88 %) больных, сосудистая коррекция кровообращения нижних конечностей — у 16 (8 %), ампутации на уровне ниже колена — у 6 (3 %), 2 (1 %) пациентам была выполнена ампутация на уровне нижней трети бедра. В группе В ампутации на уровне бедра были выполнены у 88 (88 %) больных, на уровне стопы — у 12 (12 %). Летальность в группе А составила 0,5 %, в группе В — 18 %. На протяжении 3—5 лет результаты в группе А были удовлетворительными, дополнительные оперативные вмешательства не производились. В группе В в течение первого года после ампутации умерло 15 (15 %) больных, кроме того, у пациентов этой группы возникали проблемы с протезированием вследствие возникающих рецидивов язв на культе нижней конечности.

Выводы. Использование разработанного диагностического алгоритма помогает определить на ранних стадиях оптимальный подход к лечению. Применение малых корригирующих хирургических вмешательств на стопе в 85 % случаев позволяет избежать развития гнойно-некротических язвенных изменений. Интраартериальное введение разработанного комплекса лекарственных препаратов в 27 % случаев дает возможность ликвидировать гнойно-некротический процесс и избежать высокой ампутации. Использование органосохраняющих операций (атипичные резекции на стопе) у 94 % больных позволяет сохранить опорную функцию нижней конечности.



Ключевые слова: сахарный диабет, диабетическая стопа, клиника, лечение

14. Оригінальні дослідження

 

Лікування гнійно-деструктивних ускладнень гострих хірургічних захворювань та ушкоджень органів черевної порожнини

М.І. Тутченко, Е.В. Світличний, С.П. Трофименко

Мета роботи — вивчення застосування малоінвазивних пункційно-дренуючих методів лікування у хворих з гнійно-деструктивними процесами в черевній порожнині, що виникли внаслідок ускладнень гострих хірургічних захворювань або ушкоджень при закритих травмах і пораненнях живота.

Матеріали та методи. Проаналізовано результати лікування 56 хворих з гнійно-деструктивними процесами в черевній порожнині: з приводу гострого панкреатиту — 13, несправжньої кісти підшлункової залози — 28, піддіафрагмальних і внутрішньопечінкових абсцесів травматичної етіології — 8, абсцесу чепцевої сумки — 6, піддіафрагмального абсцесу після резекції метастазу печінки — 1. Малоінвазивні втручання проводили на тлі комплексної етіопатогенетичної терапії цього патологічного стану.

Результати. Дослідження показало високу ефективність пункційно-дренуючих методів лікування під контролем ультразвуку в лікуванні хворих з гнійно-деструктивними процесами в черевній порожнині. У 13 пацієнтів з гострим панкреатитом пункційні методи застосовували як у стадії токсемії, так і в стадії гнійно-некротичних ускладнень. Ця маніпуляція давала змогу знизити інтоксикацію, що підтверджувалося поліпшенням самопочуття хворого, клінічних і лабораторних показників. З 28 пацієнтів з псевдокістою підшлункової залози пункційна аспірація виявилася остаточним методом лікування псевдокісти у 8 (28,6 %) хворих; у 20 (71,4 %) пацієнтів пункційний метод у комплексі лікування виявився неефективним: у 6 (21,4 %) хворих — внаслідок панкреонекрозу, у 14 (50 %) — через сполучання з протокою, що вимагало виконання хірургічних втручань. У 6 пацієнтів діагоностовано абсцес чепцевої сумки як ускладнення гострого деструктивного панкреатиту. Двоє хворих після дренування чепцевої сумки під контролем ультразвукового дослідження одужали, у 4 — вдалося стабілізувати стан і виконати хірургічне втручання з меншим операційним ризиком. 8 хворих з піддіафрагмальними абсцесами, які були ускладненням травматичної хвороби, одужали після застосування пункцій ного методу.

Висновки. Малоінвазивні втручання під контролем ультразвуку є ефективними методиками лікування абсцесів черевної порожнини піддіафрагмальної, підпечінкової і внутрішньопечінкової локалізації. Їх широке застосування дозволить знизити кількість післяопераційних ускладнень і летальність у цієї категорії хворих.



Ключові слова: панкреатит, політравма, ускладнення, несправжня кіста, абсцес, пункційні методи, ультразвук

 

Лечение гнойно-деструктивных осложнений острых хирургических заболеваний и повреждений органов брюшной полости

Н.И. Тутченко, Э.В. Светличный, С.П. Трофименко

Цель работы — изучение применения малоинвазивных пункционно-дренирующих методов лечения у больных с гнойно-деструктивными процессами в брюшной полости, возникшими вследствие осложнений острых хирургических заболеваний или повреждений при закрытых травмах и ранениях живота.

Материалы и методы. Проанализированы результаты лечения 56 больных с гнойно-деструктивными процессами в брюшной полости: по поводу острого панкреатита — 13, ложной кисты поджелудочной железы — 28, поддиафрагмальных и внутрипеченочных абсцессов травматической этиологии — 8, абсцесса сальниковой сумки — 6, поддиафрагмального абсцесса после резекции метастаза печени — 1. Малоинвазивные вмешательства проводили на фоне комплексной этиопатогенетической терапии данного патологического состояния.

Результаты. Исследование показало высокую эффективность пункционнодренирующих методов лечения под контролем ультразвука в лечении больных с гнойно-деструктивными процессами в брюшной полости. У 13 пациентов с острым панкреатитом пункционные методы применяли как в стадии токсемии, так и в стадии гнойно-некротических осложнений. Данная манипуляция позволяла снизить интоксикацию, что подтверждалось улучшением самочувствия больного, клинических и лабораторных показателей. Из 28 пациентов с псевдокистой поджелудочной железы пункционная аспирация явилась окончательным методом лечения псевдокисты у 8 (28,6 %) больных; у 20 (71,4 %) пациентов пункционный метод в комплексе лечения оказался неэффективным: у 6 (21,4 %) больных — вследствие панкреонекроза, у 14 (50 %) — из-за сообщения с протоком, что потребовало выполнения хирургических вмешательств. У 6 пациентов диагностирован абсцесс сальниковой сумки как осложнение острого деструктивного панкреатита. У 2 больных после дренирования сальниковой сумки под контролем УЗИ наступило выздоровление, у 4 — удалось стабилизировать состояние и выполнить хирургическое вмешательство с меньшим операционным риском. У 8 больных с поддиафрагмальными абсцессами, которые явились осложнением травматической болезни, наступило выздоровление после применения пункционного метода.

Выводы. Малоинвазивные вмешательства под контролем ультразвука являются эффективными методиками лечения абсцессов брюшной полости поддиафрагмальной, подпеченочной и внутрипеченочной локализации. Их широкое применение позволит снизить количество послеоперационных осложнений и летальность у данной категории больных.



Ключевые слова: панкреатит, политравма, осложнения, ложная киста, абсцесс, пункционные методы, ультразвук

15. Оригінальні дослідження

 

Бешиха: особливості клінічного перебігу, структури та частоти захворювання

О.О. Біляєва, О.В. Кравченко, В.В. Погрібняк, Г.М. Рахній, В.М. Перепадя

Мета роботи — вивчення частоти, структури захворюваності та змін у клінічній картині бешихи за останні 20 років.

Матеріали та методи. Проведено дослідження 580 хворих на бешиху, госпіталізованих у клініки за періоди 1981—1983 рр., 1991—1993 рр. та 2001—2003 рр. Діагноз бешихи встановлювали на підставі характерної клінічної картини.

Результати. Частка захворювання від загальної кількості пролікованих з цією патологією в 2001—2003 рр. становила 37,91 %, в 1991—1993 рр. — 64,11 %, а в 1981—1983 рр. — 14,91 %. Геморагічних форм бешихи (еритематозно-бульозна та бульозно-некротична) в 2001—2003 рр. зареєстровано 45,2 %, у 1991—1993 рр. — 35,0 %, а в 1981—1983 рр. — 26,4 %. У 1981—1983 рр. частка первинних форм була меншою від рецидивних форм і становила відповідно 28,7 та 65,2 %, у 1991— 1993 рр. — 40,4 та 49,7 %, в 2001—2003 рр. — 68,8 та 27,6 %.

Висновки. Відмічено зростання: кількості випадків захворювань на бешиху на 23,6 %; кількості випадків геморагічних форм — на 51,8 %, первинних форм захворювання — на 68,8 %; кількості випадків захворюваності на бешиху в працездатному віці 20—60 років. Переважання (71,3 %) локалізації місцевого процесу в ділянці нижніх кінцівок. Жінки порівняно з чоловіками хворіють частіше в 1,6 разу.



Ключові слова: бешиха, B-гемолітичний стрептокок групи А

 

Рожа: особенности клинического протекания, структуры и частоты заболевания

О.А. Беляева, О.В. Кравченко, В.В. Погребняк, Г.М. Рахний, В.М. Перепадя

Цель работы — изучение частоты, структуры заболеваемости и изменений в клинической картине рожи за последние 20 лет.

Материалы и методы. Проведено исследование 580 больных рожистым воспалением, госпитализированных в клиники в период 1981—1983 гг., 1991—1993 гг., 2001—2003 гг. Диагноз рожистого воспаления выставляли на основе характерной клинической картины.

Результаты. Удельный вес заболеваемости от общего количества пролеченных с данной патологией в 2001—2003 гг. составил 37,91 %, в 1991—1993 гг. — 64,11 %, а в 1981—1983 гг. — 14,91 %. Геморрагических форм рожи (эритематозно-буллезная и буллезно-некротическая) в 2001—2003 гг. зарегистрировано 45,2 %, в 1991—1993 гг. — 35,0 %, а в 1981—1983 гг. — 26,4 %. В 1981— 1983 гг. удельный вес первичных форм был меньше таковых рецидивирующих, и составил соответственно 28,7 и 65,2 %, в 1991— 1993 гг. — 40,4 и 49,7 %, в 2001—2003 гг. — 68,8 и 27,6 %.

Вывод. Отмечено увеличение: количества случаев заболеваемости рожей на 23,6 %; количества случаев геморрагических форм — на 51,8 %, первичных форм заболевания — на 68,8 %; количества случаев заболеваемости рожей в работоспособном возрасте (20—60 лет). Преимущественная (71,3 %) локализация местного процесса в области нижних конечностей. Женщины в сравнении с мужчинами болеют в 1,6 раза чаще.



Ключевые слова: рожа, B-гемолитический стрептококк группы А

16. Оригінальні дослідження

 

Комплексне лікування шлунково-кишкових кровотеч гастродуоденальної зони

В.І. Бондарев, Р.В. Бондарев, О.А. Орєхов

Мета роботи — проаналізувати лікувальну тактику у випадку шлунково-кишкових кровотеч гастродуоденальної зони.

Матеріали та методи. Проаналізовано результати лікування 115 хворих, госпіталізованих з приводу гастродуоденальних кровотеч виразкової етіології. Вік хворих становив від 21 до 88 років, чоловіків було 98 (85,2 %), жінок 17 (14,8 %). Виразку шлунку виявлено в 32 (27,8 %) пацієнтів, виразка дванадцятипалої кишки — у 75 (65,2 %), поєднані виразки шлунка та дванадцятипалої кишки спостерігали у 8 (6,9 %) випадках. Усіх хворих комплексно обстежували, дані обстеження були критерієм вибору лікувальної тактики.

Результати. У невідкладному порядку прооперовано 12 хворих (10,4 %); у відстроченому — 4 (3,5 %). Післяопераційна летальність серед пацієнтів, прооперованих у невідкладному порядку, становила 12,6 % (2 випадки). Не оперовано 97 хворих (84,3 %), їм проводили консервативне лікування. Комплексна противиразкова терапія включала використання квамателу (фамотидину), який вводили в добовій дозі 40—80 мг, кларитроміцину 500 мг двічі на добу та метронідозолу 500 мг двічі на добу. Така терапія дала змогу досягти стійкого гемостазу.

Висновки. Лікувальна тактика з використанням ендоскопічної діагностики, гемостатичних і противиразкових лікарських засобів дає змогу своєчасно коригувати хірургічну тактику, зменшити кількість екстрених оперативних втручань. Для запобігання рецидиву виразкових гастродуоденальних кровотеч необхідно застосовувати активно-очікувальну та індивідуальну тактику лікування.



Ключові слова: шлунково-кишкові кровотечі, лікувальна тактика, комплексне лікування

 

Комплексное лечение желудочно-кишечных кровотечений гастро- дуоденальной зоны

В.И. Бондарев, Р.В. Бондарев, О.А. Орехов

Цель работы — проанализировать лечебную тактику в случае желудочно-кишечных кровотечений гастродуоденальной зоны.

Материалы и методы. Проанализированы результаты лечения 115 больных, госпитализированных по поводу гастродуоденальных кровотечений язвенной этиологии. Возраст больных составлял от 21 до 88 лет, мужчин было 98 (85,2 %), женщин 17 (14,8 %). Язву желудка выявлена у 32 (27,8 %) больных, язва двенадцатиперстной кишки — у 75 (65,2 %). Сочетание язвы желудка и двенадцатиперстной кишки наблюдали в 8 (6,9 %) случаях. Всех больных комплексно обследовали, данные обследования служили критерием выбора лечебной тактки.

Результаты. В неотложном порядке прооперировано 12 больных (10,4 %), в отсроченном — 4 (3,5 %). Послеоперационная смертность среди пациентов, оперированных в неотложном порядке, составляла 12,6 % (2 случая). Не прооперировано 97 больных (84,3 %), им проводилось консервативное лечение. Комплексная противоязвенная терапия включала использование кваматела (фамотидина), который вводили в суточной дозе 40—80 мг, кларитромицина 500 мг дважды в сутки и метронидозола 500 мг дважды в сутки. Такая терапия позволила добиться стойкого гемостаза.

Выводы. Лечебная тактика с использованием эндоскопической диагностики, гемостатических и противоязвенных лечебных средств позволяет своевременно корригировать хирургическую тактику, уменьшить количество экстренных оперативных вмешательств. Для предотвращения рецидива язвенных гастродуоденальных кровотечений необходимо применять активно-выжидательную и индивидуальную тактику лечения.



Ключевые слова: желудочно-кишечные кровотечения, лечебная тактика, комплексное лечение

17. Оригінальні дослідження

 

Вплив гелікобактерної інфекції на результати хірургічного лікування виразкового пілородуоденального стенозу

В.А. Шуляренко, Б.І. Слонецький, З.З. Парацій, О.В. Шуляренко

Викладено основні клініко-патогенетичні особливості Н. рylori-позитивних і Н. рylori-негативних виразкових пілородуоденальних стенозів. Розглянуто принципи хірургічного лікування таких хворих і шляхи поліпшення результатів лікування.



Ключові слова: гелікобактерна інфекція, пілородуоденальний стеноз

 

Влияние хеликобактерной инфекции на результаты хирургического лечения язвенного пилородуоденального стеноза

В.А. Шуляренко, Б.И. Слонецкий, З.З. Параций, О.В. Шуляренко

Изложены основные клинико-патогенетические особенности Н. рylori-положительных и Н. рylori-отрицательных язвенных пилородуоденальных стенозов. Рассмотрены принципы хирургического лечения таких больных и пути улучшения результатов лечения.



Ключевые слова: хеликобактерная инфекция, пилородуоденальный стеноз

18. Оригінальні дослідження

 

Спірне та беззаперечне в хірургії гострого холециститу

О.Є. Бобров, Ю.С. Семенюк, С.Й. Хмельницький

У статті міститься аналітичний огляд еволюції поглядів на проблему класифікації хірургічних втручань у хворих на гострий холецистит. Показано причини термінологічних різночитань і розбіжностей у виборі строків оперативних втручань, що виникають у зв'язку з цим. Обговорено питання вибору лікувальної тактики, особливо у хворих з важкими супутніми захворюваннями.



Ключові слова: гострий холецистит, класифікація, термінологія, лікувальна тактика

 

Спорное и бесспорное в хирургии острого холецистита

О.Е. Бобров, Ю.С. Семенюк, С.Й. Хмельницкий

В статье содержится аналитический обзор эволюции взглядов на проблему классификации хирургических вмешательств у больных с острым холециститом. Показаны причины терминологических разночтений и возникших в связи с этим разногласий в выборе сроков оперативных вмешательств. Обсуждены вопросы выбора лечебной тактики, особенно у больных с тяжелыми сопутствующими заболеваниями.



Ключевые слова: острый холецистит, классификация, терминология, лечебная тактика


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»